Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України ...............12
1.1. Поняття Регламенту Верховної Ради України та його основні риси ................12
1.2. Порядок прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін ...........................................................................................................................33
РОЗДІЛ 2. Проблеми структури і функції Регламенту Верховної Ради України .....56
2.1. Структура Регламенту Верховної Ради України ....................................................56
2.2. Функції Регламенту Верховної Ради України ........................................................99
РОЗДІЛ 3. Проблеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України ............................................................................................................................127
3.1. Поняття і форми реалізації Регламенту Верховної Ради України ......................127
3.2. Механізм реалізації Регламенту Верховної Ради Украї-ни…...............................151
3.3. Конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України .................................................................................................167
ВИСНОВКИ ...................................................................................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕ-РЕЛ…...............................................................188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Процес становлення й розвитку законодавчої влади незалежної України пов’язується, в першу чергу, із прийняттям чинної Конституції України та інших конституційних законів. У своїй практичній діяльності Верховна Рада України керується при здійсненні своїх законодавчих, установчих, контрольних, бюджетних та інших повноважень Регламентом Верховної Ради України 1994 року, на підставі якого здійснюються усі вказані процедури. Проте, у ч.5 ст.82 Конституції України встановлене правило, згідно з яким: “Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та законом про регламент Верховної Ради України” [1]. Ще одна норма Основного Закону України вказує на необхідність прийняття зазначеного Закону України “Про регламент Верховної Ради України”, а саме, у п.21 ч.1 ст.92 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності Верховної Ради України визначаються виключно законами України [2].
Більшість теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України, яким керується у своїй постійній діяльності український парламент, залишається малодослідженими. У юридичній літературі основна увага приділяється юридичному процесу, що розглядається насамперед як судовий процес, хоча провідним видом юридичного процесу є, об’єктивно, парламентський процес. Проте дослідженню парламентського процесу в теорії конституційного права ще не приділено належної уваги, він залишається недостатньо вивченим юридичним явищем, складним за формою і змістом. Основним джерелом правового регулювання парламентського процесу, разом із Конституцією України, є Регламент Верховної Ради України, про який має бути прийнятий відповідний Закон.
У теорії конституційного права України досліджені тільки окремі елементи теоретичних основ Регламенту українського парламенту. Відсутній єдиний підхід до визначення поняття “Регламент Верховної Ради України”, недостатньо досліджена проблема стадій прийняття, внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, невизначеними в повному обсязі залишаються структура та функції вказаного процесуального нормативного-правового акта, потребують дослідження проблеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України.
Такі обставини й виняткове значення узагальнення і систематизації практичного та теоретичного матеріалу, накопиченого з окремих теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України, а також аналіз деяких теоретичних аспектів і проблем застосування відповідних процесуальних нормативно-правових актів у окремих державах, свідчать про актуальність теми даного дослідження, зумовлюють його наукову і практичну значимість. Пропозиції стосовно вдосконалення парламентського законодавства висуваються для більш широкого обговорення та подальшої перевірки.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України” (№ державної реєстрації 0196U012890).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем удосконалення Регламенту Верховної Ради України і механізму його реалізації, формулювання висновків.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку й розв’язання таких завдань:
розкрити зміст понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України”;
визначити основні риси Регламенту Верховної Ради України;
визначити стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін;
сформулювати концепцію структури Регламенту Верховної Ради України;
класифікувати та охарактеризувати функції Регламенту Верховної Ради України;
визначити форми реалізації Регламенту Верховної Ради України;
виокремити елементи механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України;
вказати шляхи вдосконалення Регламенту Верховної Ради України;
охарактеризувати проблемні аспекти конституційної відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.
Об’єктом дослідження є теоретичні й практичні проблеми джерел консти-туційного права України.
Предметом дослідження в рамках визначеного об’єкта є теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.
Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні принципи та підходи, які забезпечують достовірність знань та вирішення визначених дослідником завдань. В роботі дисертантом використовується система загальнофілософських методів дослідження (діалектика, об’єктивність, історизм) – під час з’ясування змісту понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України”; загальнонаукових методів (метод системного аналізу, структурно-функціональний, метод моделювання і прогнозування) – під час визначення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України та його структури, виділення стадій порядку його прийняття, форм реалізації, а також визначенні загальних рекомендацій щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України; спеціальних методів (формально-юридичний, порівняльно-правовий) – у дослідженні питань щодо виділення критеріїв для класифікації основних рис, функцій Регламенту Верховної Ради України та визначення основних рис конституційної відповідальності за порушення норм зазначеного нормативно-правового акта.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теоретичних проблем регламентів парламентів (палат парламентів). Найбільш вагомий внесок у розробку деяких теоретичних проблем стосовно Регламенту Верховної Ради України був зроблений вітчизняними вченими: В.І. Борденюком, Г.С. Журавльовою, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Мелащенком, А.О. Нечитайленком, В.Ф. Погорілком, В.Я Тацієм, Ю.М. Тодикою, О.Ф. Фрицьким, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком та іншими науковцями. Структура і зміст Регламенту парламенту України досліджувалися не тільки в рамках науки, а й практиками парламентського процесу – народними депутатами Верховної Ради України ІІІ- го і VI-го скликань В.М. Асадчевим, В.В. Гаврилюком, Г.Ф. Гармашем, В.С. Ковалем, В.І. Коновалюком, В.Г. Матвєєвим, В.В. Носовим, В.С.Омелічем, О.Г. Пухкалом, З.В. Ромовською, С.В.Сасом, О.В. Турчиновим та ін.
Зарубіжні та радянські вчені в різний час обговорювали деякі питання, що стосуються регламентів парламентів (палат парламентів) та регламентів інших органів, що входять до парламентської структури. Серед зарубіжних та радянських дослідників вказаної проблематики необхідно назвати роботи, авторами яких є: А.Г. Гузнов, П.П. Гуреєв, А.А. Кененов, Д.А. Керимов, Д.А. Ковачев, Л.В. Лазарев, В.А. Мамаєв, В.О. Мамутов, Т.Е. Рождєственська, В.Є. Чиркін та ін.
В процесі написання дисертації також враховано загальнотеоретичні поло-ження праць з конституційного права зарубіжних країн, теорії держави та права. У рамках загальної теорії юридичного процесу варто зазначити використані в даному дослідженні праці щодо реалізації правових норм російських дослідників: С.С. Алексєєва, А.М. Васильєва, Б.В. Дрейшева, Л.М. Завадської, В.В.Лазарева, В.С. Нерсесянца, А.С Піголкіна, В.Н. Протасова, Ю.С. Решетова, Б.О. Страшуна, Ю.О. Тихомирова, Ю.Г. Ткаченко, Л.С. Явича та ін.
Враховано концептуальні положення конституційного права щодо конституційно-правової відповідальності, викладені у роботах С.А. Авак’яна, Н.О. Бобрової, Т.Д. Зражевської, Н.М. Колосової, М.О. Краснова, Л.Т. Кривенко, Л.Р. Наливайко, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, В.Ф. Погорілка та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні монографічною працею, яка присвячена комплексному дослідженню теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України. В цій дисертаційній роботі сформульована авторська концепція теорії Регламенту Верховної Ради України.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких ви-сновках та пропозиціях здобувача:
визначення поняття Регламенту Верховної Ради України як єдиного процесуального нормативно-правового акта, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування;
класифікація рис Регламенту Верховної Ради України, які поділяються на загальні та особливі. Загальними рисами Регламенту Верховної Ради України є: його письмово-документальна форма, вольовий характер, офіційний характер, змістова єдність із Конституцією України; він встановлює права та обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин, приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів, має визначені зовнішні реквізити (ознаки), публікується в спеціальних (офіційних) виданнях, його чинність поширюється в часі, просторі, за колом суб’єктів тощо. Особливими рисами зазначеного акта є: комплексність, стабільність, постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер, особливий предмет правового регулювання тощо;
концепція стадій регламентарного процесу в Україні, тобто порядку прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, який складається з чотирьох стадій: внесення законопроекту про Регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива); розгляд законопроекту в парламенті (в комітетах, на пленарних засіданнях) у трьох читаннях; прийняття Регламенту Верховної Ради України; підписання та офіційне оприлюднення Регламенту Верховної Ради України;
концепція структури Регламенту Верховної Ради України: за структурою він є єдиним актом, який у цілому характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю, і складається з трьох частин: преамбули (вступу), основної частини і заключних положень. У преамбулі, яка, на відміну від загальноприйнятого способу викладення преамбул до основного тексту нормативно-правового акта, міститься у ст.1.0.2 Розділу 1 Регламенту Верховної Ради України. Інші норми Розділу 1 Регламенту парламенту України мають загальну юридичної силу. Нормами цього розділу врегульовуються положення про відкриті та закриті засідання парламентів; про мову, на якій ведуться засідання в парламенті; про право визначених суб’єктів на позачергові виступи та про висвітлення роботи парламенту засобами масової інформації й деякі інші. Основна частина складається з 10 розділів (починаючи з Розділу 1, за винятком ст.1.0.2 Регламенту Верховної Ради України і закінчуючи Розділом 10), розділи по-діляються на глави та статті. Третя, остання структурна частина чинного Регламенту Верховної Ради України включає Розділ 11 “Заключні положення”, який складається з однієї статті, в якій встановлені правила обчислення строків, що беруться до уваги без урахування офіційних вихідних та святкових днів, і застосовуються при визначенні дотримання вимог Регламенту стосовно законодавчої, контрольної, бюджетної та інших процедур парламенту України тощо;
визначення поняття функцій Регламенту Верховної Ради України як основ-них напрямів та видів його впливу на порядок діяльності парламенту України, на парламентсько-правові процесуальні відносини, що виникають між Верховною Радою України у взаємодії з іншими органами влади з метою забезпечення здійснення Верховною Радою України своїх функцій і повноважень;
класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу за такими критеріями: за роллю, способами й засобами, за сферами впливу, за формами роботи, за функціями парламенту тощо. 1) За роллю в регулюванні парламентсько-правових відносин можна розрізняти, зокрема, такі функції, як функція встановлення порядку роботи парламенту, функція підтримання порядку роботи парламенту, функція вдосконалення порядку роботи парламенту, функція забезпечення, охорони, гарантування роботи парламенту тощо; 2) за способами і засобами впливу на парламентсько-правові відносини можна виділити законотворчу, установчу, бюджетну, контрольну, регулятивну, охоронну, інформаційну, програмну функції тощо; 3) за сферами впливу на парламентсько-правові відносини можна розрізняти об’єктні функції Регламенту Верховної Ради України: політичну, економічну, соціальну, ку-льтурну (ідеологічну) – з числа внутрішніх та зовнішні: зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо;
визначення поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України як діяльності уповноважених суб’єктів державної влади у формі використання, виконання, дотримання й застосування, закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідних процесуально-правових норм і передбачених ними повноважень цих суб’єктів;
концепція механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України як сис-теми елементів організаційного і нормативного характеру, що створюють умови для ефективної діяльності суб’єктів щодо використання, виконання, дотримання і застосування процесуально-правових норм, їх охорони і захисту. До елементів організаційного механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України пропонуємо включити такі складові: суб’єкти реалізації; політичні, економічні та технічні компоненти тощо. У нормативному аспекті під “механізмом реалізації Регламенту Верховної Ради України” пропонуємо розуміти комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів: акти парламентського законодавства, юридичні засоби (нормотворча техніка, тлумачення), юридичні засоби охорони й захисту (юридична відповідальність) тощо;
концепція конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України, яка розглядається в двох аспектах: в об’єктивному аспекті та в суб’єктивному аспекті. В об’єктивному аспекті конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України є одним із видів ретроспективної юридичної відповідальності, тобто відповідальності, яка настає за конституційне правопорушення, вчинене суб’єктом парламентського права в минулому. В суб’єктивному аспекті конституційно-правову відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України можна розглядати як обов’язок суб’єкта правопорушення перетерпіти обмеження або позбавлення належних йому прав з боку компетентних державних органів (Верховної Ради України та її посадових осіб) як реалізація санкції порушеної норми;
пропонуємо вдосконалити порядок прийняття і внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (зменшити коло суб’єктів права законодавчої ініціативи, закріпити право підписання за Головою Верховної Ради України тощо); встановити унормування з урахуванням положень Конституції України установчої, бюджетної і деяких спеціальних процедур (заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента України, усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, розгляд питань про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях тощо); удосконалити механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України шляхом закріплення в зазначеному процесуальному нормативно-правовому акті інституту парламентської більшості, гарантування прав опозиції, удосконалення організації й роботи парламентських фракцій, комітетів, а також встановлення нових процедур: слухань у комітетах, годину запитань і відповідей Уряду України в парламенті тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані як вихідні рекомендації для вдосконалення законодавчих актів, що регулюють діяльність парламенту України, зокрема, при розробці проекту Закону України про регламент Верховної Ради України. Дослідження теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України та механізму його реалізації є важливим для вироблення й урахування загальних теоретичних положень з метою удосконалення зазначеного акта. Враховуючи важливість забезпечення принципу верховенства закону та стабільності Конституції України, розроблені автором пропозиції можуть бути використані під час здійснення парламентської реформи та вдосконалення конституційного процесу.
Матеріал, який міститься в дисертації, її висновки та теоретичні узагальнення можуть використовуватися в процесі викладання курсу “Конституційне право України”, а також спецкурсів “Державознавство”, “Парламентське право”. Він також може бути використаний в процесі подальших досліджень парламентського законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані при її обговоренні на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Запорізького державного університету.
Теоретичні висновки та окремі положення, сформульовані в дисертації, до-повідалися й обговорювалися на IV міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), засіданнях міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (травень 2000 р., Запоріжжя, матеріали опубліковано), міжнародній науковій конференції присвяченій пам’яті професора К.Г. Федорова (червень 2001 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Всеукраїнській науково-практичній конференції (квітень 2003 р., м. Запоріжжя, матеріали опубліковано).
Крім цього, результати дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчально-методичній роботі (при складанні робочих програм, методичних вказівок, читанні лекцій) на юридичному факультеті Запорізького державного університету.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи наукових статтях, з них три – у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисер-тація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 22 сторінки (343 посилання).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Регламент Верховної Ради України з огляду конституційного права є однією із основних правових гарантій конституційного ладу України, як один із найважливіших процесуальних актів, що приймає український парламент, а в подальшому керується його нормами при здійсненні своїх повноважень у законодавчій, контрольній, установчій та бюджетній сфері.
Таким чином, враховуючи все викладене вище, можна сформулювати такі висновки і пропозиції.
1. Визначення поняття Регламенту Верховної Ради України. Регламент Верховної Ради України – це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування.
2. Класифікація рис Регламенту Верховної Ради України, які поділяються на загальні та особливі:
а) загальними є риси, що притаманні не тільки Регламенту парламенту України, а й іншим нормативно-правовим актам вітчизняного законодавства, і дозволяють визначити перший з формальної точки зору як окремий вид серед джерел парламентського права. До загальних рис Регламенту Верховної Ради України, які визначають його зміст, юридичну природу та структуру, відносяться: його письмово-документальна форма, вольовий, офіційний характер, змістова єдність із Конституцією України, він встановлює права, обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин, приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів, має визначені зовнішні реквізити (ознаки), публікується в спеціальних (офіційних) виданнях – Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос України”, його чинність поширюється у часі, по території, колу суб’єктів тощо;
б) особливими рисами зазначеного акта, які характеризують предмет правового регулювання, структуру і час дії його норм, є: особливий предмет правового регулювання – це парламентсько-правові відносини, що виникають у процесі здійснення парламентом України процедур і функцій, передбачених Конституцією України; комплексність; стабільність; постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер тощо. Особливі риси Регламенту Верховної Ради України взаємопов’язані між собою й у своїй сукупності складають певну внутрішньо узгоджену, логічну систему.
3. Порядок прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (регламентарний процес) являє собою по суті загальний законодавчий процес розгляду звичайних законів і складається з чотирьох стадій: внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива); розгляд зазначеного законопроекту в парламенті (у комітетах, на пленарних засіданнях) у трьох читаннях; прийняття Регламенту Верховної Ради України; підписання й офіційне оприлюднення Регламенту парламенту України. Остаточне рішення щодо Регламенту парламенту України приймається простою, а не кваліфікованою більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Підписує Регламент Верховної Ради України та зміни, які вносяться до нього, Голова парламенту України. Президент України участі в підписанні цього акта не бере. Регламент Верховної Ради України публікується в офіційних виданнях – “Відомостях Верховної Ради України” та газеті “Голос України”. Остаточне рішення щодо Регламенту Верховної Ради України приймається простою, а не кваліфікованою більшістю голосів від консти-туційного складу парламенту України. Офіційне тлумачення Регламенту Верховної Ради України може здійснюватися Конституційним Судом України, якому також надано право перевірки самої процедури прийняття відповідного законопроекту. Тому Глава 6.9 “Тлумачення законів” чинного Регламенту Верховної Ради України має бути виключена на підставі ст.147 Конституції України. Неофіційне тлумачення Регламенту парламенту України можуть здійснювати будь-які суб’єкти законодавчого процесу під час його застосування.
4. У разі прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України” регламентарний процес у цьому випадку включатиме такі стадії. Перша стадія. Внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива). Вважаємо, що коло суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо законопроекту про регламент можна закріпити виключно за народними депутатами України (зарубіжний досвід свідчить про відсутність права внесення відповідних законопроектів главою держави, урядом чи іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи); скасувати норму про можливість внесення такого законопроекту громадянами України та юридичними особами через суб’єктів законодавчої ініціативи. Друга стадія. Розгляд законопроекту про регламент Верховної Ради України у парламенті: в комітетах і на пленарних засіданнях має складатися з трьох читань. Третя стадія. Прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України: особливістю другої і третьої стадії є те, що вони нерозривно пов’язані між собою. Необхідно передбачити обов’язкове закріплення кворуму для обговорення законопроекту (у вигляді більшості від конституційного складу Верховної Ради України) і порядку прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. У останньому випадку можливо закріпити або загальний порядок прийняття звичайних законів, для якого необхідно підтримання закону більшістю від конституційного складу парламенту України, або, врахувавши досвід країн світу, встановити кваліфіковану кількість голосів народних депутатів для прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України” (2/3 голосів від конституційного складу парламенту України). Якщо буде обрано другий із запропонованих варіантів, то необхідним буде також внесення відповідних змін до Конституції України. Четверта стадія. Підписання та офіційне оприлюднення Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. Вважаємо, що право підписання і офіційного оприлюднення зазначеного Закону варто закріпити за Головою Верховної Ради України, а не за Президентом України, що зумовить неможливість виникнення ситуації застосування Президентом України права вето щодо Закону України “Про регламент Верховної Ради України”.
5. Структура Регламенту Верховної Ради України складається з трьох частин: преамбули (вступної частини), основної частини та заключних положень. Особливістю преамбули, яка фактично закріплена в ст.1.0.2 Регламенту парламенту України, є те, що вона не винесена на початок зазначеного акта (перед його основною частиною), як прийнято за правилами юридичної техніки. Дана норма є нормою-дефініцією й встановлює, що Регламент парламенту України має силу закону. Основна частина складається з 9 розділів (починаючи з Розділу 2 і закінчуючи Розділом 10), розділи поділяються на глави та статті. Основна частина Регламенту Верховної Ради України в цілому характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю, за винятком тих положень, які не відповідають чинній Конституції України, а тому потребує на внесення до нього змін і виключення норм, що втратили свою юридичну силу. Третя, остання структурна частина чинного Регламенту Верховної Ради України включає Розділ 11 “Заключні положення”, який складається з однієї статті, в якій встановлені правила обчислення строків, що беруться до уваги без урахування офіційних вихідних та святкових днів, і застосовуються при визначенні дотримання вимог Регламенту стосовно законодавчої, контрольної, бюджетної та інших процедур парламенту України тощо. Прийнята у Регламенті парламенту України аналітична нумерація статей, на наш погляд, є доцільною і може бути застосована у майбутньому Законі України “Про регламент Верховної Ради України”. У Регламенті Верховної Ради України в цілому послідовно, логічно закріплюються положення і процедури, які зумовлюються юридично-правовим статусом Верховної Ради й випливають із Конституції України та інших конституційних за-конів.
6. Поняття “функції Регламенту Верховної Ради України” можна визначити, як основні напрями та види його впливу на порядок діяльності парламенту України, на парламентсько-правові процесуальні відносини, що виникають між Верховною Радою України у взаємодії з іншими органами влади з метою забезпечення здійснення Верховною Радою України своїх функцій і повноважень.
7. Класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України можна провести за такими критеріями: за роллю, способами і засобами, за сферами впливу, за часом, за суб’єктами реалізації:
1) за роллю у регулюванні парламентсько-правових відносин можна розрізняти, зокрема такі функції, як функція встановлення порядку роботи парламенту, функція підтримання порядку роботи парламенту, функція вдосконалення порядку роботи парламенту, функція забезпечення, охорони, гарантування роботи парламенту тощо;
2) за способами й засобами впливу на парламентсько-правові відносини можна виділити законотворчу, установчу, бюджетну, контрольну, регулятивну, охоронну, інформаційну, програмну тощо. Ці функції є загальнопарламентськими;
3) за сферами впливу на парламентсько-правові відносини можна розрізняти об’єктні функції Регламенту Верховної Ради України: політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) – з числа внутрішніх та зовнішні: зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо;
4) за суб’єктами реалізації функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на функції, що реалізуються парламентом України, його органами, посадовими особами та народними депутатами та функції, в застосуванні яких беруть участь інші уповноважені на те органи державної влади та посадові особи;
5) за часом дії функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на постійні та тимчасові;
6) за формами роботи парламенту України можна виділити організаційні і правові функції Регламенту Верховної Ради України;
7) за функціями парламенту України, тобто за напрямами й видами його діяльності можна виокремити головні та інші функції Регламенту Верховної Ради України. До головних відносяться законодавча, установча та контрольна функції. Іншими функціями виступають об’єктні, зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні функції тощо.
8. Пропонуємо під категорією “реалізація Регламенту Верховної Ради України” розуміти діяльність уповноважених суб’єктів державної влади шляхом використання, виконання, дотримання і застосування, закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідних процесуально-правових норм і передбачених ними повноважень цих суб’єктів.
9. Формами реалізації Регламенту Верховної Ради України є: використання, виконання, дотримання й застосування норм зазначеного акта. Загальними особливостями, що характеризують форми реалізації Регламенту парламенту України, є такі: суб’єктами правореалізуючої діяльності не можуть бути громадяни та юридичні особи, а є тільки визначені суб’єкти (народні депутати України, Голова Верховної Ради України, Президент України тощо); за умов реалізації інших нормативно-правових актів суб’єкти правореалізації можуть здійснювати як активні дії, так і утримуватися від них, натомість шляхом реалізації норм Регламенту Верховної Ради України майже всі форми його реалізації, за винятком дотримання, на практиці виявляються у здійсненні активних дій суб’єктами правореалізації.
10. Визначення поняття “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України” – це система елементів організаційного і нормативного характеру, які створюють умови для ефективної діяльності суб’єктів з використання, виконання, дотримання й застосування процесуально-правових норм, їх охорони та захисту. Складовими механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України є організаційний та нормативний механізми. До елементів організаційного механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України пропонуємо включити такі складові: суб’єктів реалізації; політичні, економічні та технічні компоненти тощо. У нормативному аспекті під “механізмом реалізації Регламенту Верховної Ради України” пропонуємо розуміти комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів: сукупності актів парламентського законодавства, юридичних засобів (нормотворча техніка, тлумачення), засобів охорони й захисту (юридична відповідальність) тощо.
11. В об’єктивному аспекті конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України є одним із видів ретроспективної юридичної відповідальності, тобто відповідальності яка настає за конституційне правопорушення, вчинене суб’єктом парламентського права у минулому. У суб’єктивному аспекті конституційно-правову відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України можна розглядати як обов’язок суб’єкта правопорушення перетерпіти обмеження або позбавлення належних йому прав з боку компетентних державних органів (Верховної Ради України та її посадових осіб) як реалізація санкції порушеної норми. Підставами притягнення до конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України є нормативні та фактичні умови, які встановлюються нормами Конституції України та самим Регламентом парламенту України. До складу конституційно-правого делікту за порушення норм зазначеного акта входять такі елементи: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона.
12. Пропонуємо встановити нове правило, згідно з яким за пропозицією Голови Верховної Ради України, обговореною на засіданні Організаційної наради, Верховна Рада України на початку кожної сесії після можливого скороченого обговорення визначає процедурним рішенням орієнтовну дату закриття даної сесії; розширити коло питань, щодо яких проводять таємне голосування шляхом подачі бюлетенів, а саме: в разі надання згоди на призначення на посаду чи звільнення з посади, припинення повноважень посадових осіб (чи колегіальних органів), висловлення недовіри Верховною Радою України.
13. Вважати недоцільним включення до Регламенту Верховної Ради України положень, які вже врегульовані Конституцією України, законами України, й тому вилучити чи повністю переробити Главу 4.1 “Народні депутати України” та Главу 9.8 “Про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України” чинного Регламенту парламенту України, в частинах, які дублюються вимогами Закону України “Про статус народного депутата України”, а також Главу 4.4 “Постійні комісії Верховної Ради” Регламенту Верховної Ради України, що співвідноситься із Законом України “Про комітети Верховної Ради України” тощо.
14. Пропонуємо включити до основної частини Регламенту Верховної Ради України нові глави і відповідні положення, які б врегулювали наявні в цьому акті прогалини, що стосуються:
а) установчих процедур щодо формування органів державної влади (окремі глави про призначення суддів Конституційного Суду України, обрання суддів безстроково, призначення на посади та звільнення з посад Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Рахункової палати, Голови Національного банку України, членів Ради Національного банку України, надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, керівника апарату Верховної Ради України тощо);
б) спеціальних процедур: про заслуховування Верховною Радою щорічних і позачергових послань Президента України, про усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), про дострокове припинення повноважень Президента України в разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, про порядок розгляду звернень громадян; про здійснення повноважень щодо Автономної Республіки Крим; про розгляд питань про внесення змін до Конституції України та деякі інші.
15. Внести зміни до Розділу 9 Регламенту Верховної Ради України, зокрема: удосконалити бюджетну процедуру шляхом, по-перше, закріплення положення про те, що суб’єктом, який подає законопроект про бюджет, є Кабінет Міністрів України, а не Президент України; по-друге, привести у відповідність до Конституції всі строки проходження законопроекту про бюджет; удосконалити подальші стадії бюджетної процедури розгляду, прийняття, внесення змін і затвердження звіту про ви-конання Закону про бюджет тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Там же.
3. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридична енциклопедія / Під ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: 1999. – 526 с.
4. Гуреев П.П., Лазарев Л.В. Регламент Верховного Совета СССР. – М.: Юрид. лит., 1981. – 144 с.
5. Регламенты в парламентской практике. Материалы международной конференции “Регламенты в парламентской практике” Пултуск, 8-11 мая 1994 г. // редакторы сосотавители: Данута Лукаш, Веслав Стаськевич, Бюро по исследованиям и экспертным заключениям Канцелярии Сейма Республики Польша. – Варшава, 1995. – с. 321–322.
6. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
7. Сас В.В. Регламент парламенту, його роль у правовій системі та деякі проблеми теорії та практики. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2001. – С. 117–124.
8. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: УАДУ, 2000. – 216 с.
9. Мамаев В.А. Регламент Конгресса США. – М.: АН СССР, 1962. – 174 с.
10. Ковачев Д.А. Законодательный процесс в европейских социалистических государствах. – М.: Юрид. лит., 1966. – 134 с.
11. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: УАДУ, 2000. – 216 с.
12. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
13. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 07.09.2000 року № 0944д // www.rada.kiev.ua.
14. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
15. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
16. Там же.
17. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Верховної Ради України “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” (справа про утворення фракцій у Верховній Раді України) Справа № 1-40/98 від 03.12.1998 р. №17-рп/98 // www.rada.kiev.ua.
18. Там же.
19. Там же.
20. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма «Консум», 1998. – 176 с.
21. Кислий П., Вейз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
22. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
23. Ковачев Д.А. Парламентская процедура: понятие, виды, регламентация (на опыте зарубежных государств) // Вест. Межпарламентской Ассамблеи СНГ. – 1994. – № 4. – С. 189 – 196.
24. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
25. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т.1. Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Издательство БЕК, 1993. – 246 с.
26. Там же.
27. Чиркин В.Е. Государствоведение: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 400 с.
28. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці, 1998. – 483 с.
29. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. — М.: Издательство "Зерцало", 1998. – 640 с.
30. Словська І.Є. Поняття конституційного закону. // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. – К.: 19 квітня 2001 року. – 184 с.
31. Юзьков Л. Конституційні закони: утвердження концепції і становлення практики. // Радянське право. – 1991. – № 5. – С. 12 – 14.
32. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
33. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: УАДУ, 2000. – 216 с.
34. Там же.
35. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
36. Конституції нових держав Європи та Азії. / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – 544 с.
37. Кислий П., Вейз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
38. Там же.
39. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
40. Там же.
41. Кислий П., Вейз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
42. Там же.
43. Там же.
44. Мамаев В.А. Регламент Конгресса США. – М.: АН СССР, 1962. – 174 с.
45. Регламент Конституційного Суду України, затверджений рішенням Конституційного Суду України 05.03.1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 20. – 87 с.; Регламент Пленуму Верховного Суду України, затверджений Постановою Пленуму Верховного Суду України від 10.06.2002 року № 7 // “Бізнес: законодавство та практика” – № 17. – 2002.
46. Регламент Міжпарламентської Асамблеї Держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, затверджений Постановою Ради Міжпарламентської Асамблеї Держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 29.12.1992 р. // www.rada.kiev.ua.
47. Регламент Комісії Ради ЄЕС від 01.03.1998 р. // www.rada.kiev.ua.
48. Регламент Лондонського Міжнародного Третейського Суду від 01.01.1985 р. // www.rada.kiev.ua.
49. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
50. Словська І.Є. Поняття конституційного закону. // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. – К.: 19 квітня 2001 року. – 184 с.
51. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
52. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: УАДУ, 2000. – 216 с.
53. Там же.
54. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії). // Право України. – 1999. – № 6. – С. 5 – 9.
55. Регламент Государственной Думы Российской Федерации. // www.duma.gov.ru.
56. Регламент Федерального Собрания Российской Федерации. // www.council.gov.ru/common.htm.
57. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці, 1998. – 483 с.
58. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України. // Право України. – 1999. – № 12. – С. 25 – 30.
59. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
60. Там же.
61. Новые Конституции стран СНГ и Балтии. – М., 1997. – С. 572–621.
62. Регламент Государственной Думы Российской Федерации. // www.duma.gov.ru.
63. Там же.
64. Регламент Федерального Собрания Российской Федерации. // www.council.gov.ru/common.htm.
65. Там же.
66. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т.2. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 448 с.
67. Шаповал В.М., Борденюк В.І., Журавльова Г.С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: УАДУ, 2000. – 216 с.
68. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т.2. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 448 с.
69. Там же.
70. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
71. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
72. Ковачев Д.А. Законодательный процесс в европейских социалистических государствах. – М.: Юрид. лит., 1966. – 134 с.
73. Олсон Д. Стадії законодавчої процедури. // Законотворення – основна функція парламенту. – К., 1997. – 169 с.
74. Гузнов А.Г., Кененов А.А., Рождественская Т.Э. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия. – Смоленск: Траст-Имаком, 1995. - 95 с.
75. Нечитайленко А.О. Право та правотворчий процес в Україні. / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – К. – Ч.1. – 1997, 177 с.
76. Законодавчий процес в Україні (коротка довідка). // Законотворення – основна функція парламенту. – К., 1997, 169 с.
77. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
78. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
79. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Т.1. Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Издательство БЕК, 1993. – 246 с.
80. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М. Н. Марченко. Том 2. Теория права. — М.: Издательство "Зерцало", 1998. – 640 с.
81. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
82. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
83. Там же.
84. Постанова Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20 квітня 2000 року № 1678-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. – С. 253.
85. Положення “Про Апарат Верховної Ради України”, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 року № 459. // www.rada.kiev.ua.
86. Там же.
87. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
88. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
89. Там же.
90. Там же.
91. Там же.
92. Там же.
93. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
94. Там же.
95. Там же.
96. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
97. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
98. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
99. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
100. Там же.
101. Кислий П., Вейз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – 414 с.
102. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
103. Там же.
104. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
105. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
106. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії). // Право України. – 1999. – № 6. – С. 5 – 9.
107. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні. // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 60 – 66.
108. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
109. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року №116/95-ВР // Відомості Верховної Ради. –1995. – № 19. – Ст.134.
110. Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 02.03.2000 року № 1519-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 18. – Ст. 141; Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 23.10.2003 року № 1236-ІV // www.rada.kiev.ua.
111. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
112. Там же.
113. Конституція України від 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
114. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
115. Відомості Верховної Ради. – 2000. – N 8. – Ст.55; Відомості Верховної Ради. – 2000. – N 9. – Ст. 87; Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 09.12.2003 року № 1354-ІV // www.rada.kiev.ua.
116. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
117. Там же.
118. Там же.
119. Там же.
120. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
121. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
122. Постанова Верховної Ради України “Про процедуру надання згоди на призначення Прем’єр-Міністра України” від 10 липня 1996 року № 287/96-ВР. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 42. – Ст. 203; Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 2. – Ст. 18.
123. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
124. Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 29. – Ст. 195; Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 30-31. – Ст. 199; Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 10. – Ст. 87.
125. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
126. Конституційне право України. / за ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
127. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
128. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
129. Сас В.В. Регламент парламенту, його роль у правовій системі та деякі проблеми теорії та практики. // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2001. – С. 117 – 124.
130. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 12.05.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
131. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
132. Там же.
133. Там же.
134. Там же.
135. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
136. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
137. Там же.
138. Там же.
139. Там же.
140. Там же.
141. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
142. Там же.
143. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
144. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
145. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
146. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
147. Там же.
148. Там же.
149. Там же.
150. Там же.
151. Там же.
152. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
153. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
154. Там же.
155. Там же.
156. Там же.
157. Там же.
158. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
159. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
160. Там же.
161. Там же.
162. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
163. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 11.06.1998 року, реєстраційний № 0944. // www.rada.kiev.ua.
164. Там же.
165. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 20.01.2000 року, реєстраційний № 4310. // www.rada.kiev.ua.
166. Постанова Верховної Ради України “Про проект Закону України про регла-мент Верховної Ради України” від 21 жовтня 1997 року № 587/97-ВР. // www.rada.kiev.ua.
167. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 06.04.2001 року, реєстраційний № 7215. // www.rada.kiev.ua.
168. Там же.
169. Там же.
170. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 07.12.2001 року, реєстраційний № 8354. // www.rada.kiev.ua.
171. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 21.05.2002 року, реєстраційний № 1039.// www.rada.kiev.ua.
172. Там же.
173. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 17.09.2002 року, реєстраційний № 1039-1.// www.rada.kiev.ua.
174. Проект Закону України “Про регламент Верховної Ради України” від 10.07.2003 року, реєстраційний № 1039-д.// www.rada.kiev.ua.
175. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – В 4-х т. – Т.2. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 448 с.
176. Там же.
177. Конституційний закон “Про Парламент Республіки Казахстан та статус його депутатів” від 16.10.1995 року. // www.rada.kiev.ua.
178. Там же.
179. Колпаков В. Адміністративно-деліктна законотворчість: поняття і функції. // Право України. – 2002. – № 6. – С. 25 – 31.
180. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. — М.: Издательство "Зерцало", 1998. – 640 с.
181. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
182. Там же.
183. Конституційне право України. / за ред. В.Ф. Погорілка, 2-ге доопрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
184. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
185. Там же.
186. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
187. Там же.
188. Там же.
189. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
190. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
191. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
192. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
193. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
194. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
195. Там же.
196. Там же.
197. Там же.
198. Там же.
199. Там же.
200. Там же.
201. Там же.
202. Там же.
203. Там же.
204. Там же.
205. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11. 1992 р. № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
206. Там же.
207. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 року № 2766-ІІІ.// Урядовий Кур’єр. - 2001. - 2 листопада. – № 201-202. - С. 3 - 15.
208. Швець М. Нова технологія законотворення. // Право України. – 2003. – № 3. – С. 3–8.
209. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
210. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник – К.: Атіка, 2000 – 320 с.
211. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
212. Там же.
213. Там же.
214. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник – К.: Атіка, 2000 – 320 с.
215. Органи державної влади України / За ред. В.Ф.Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – 592 с.
216. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року №116/95-ВР// Відомості Верховної Ради. –1995. - № 19, ст.134.
217. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
218. Бюджетний Кодекс України від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.
219. Там же.
220. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
221. Конституція України від 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
222. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
223. Там же.
224. Там же.
225. Там же.
226. Там же.
227. Там же.
228. Там же.
229. Там ж