КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………4 – 14
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ……………………………………………………………………….…..15 – 94
1.1. Поняття і класифікація конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина ..…..…………………………………………..15 – 37
1.2. Становлення і розвиток конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні………………………………..38 – 58
1.3. Місце конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина у становленні і розвитку правової держави і громадянського суспільства в Україні………………………………………………………….…..59 – 72
1.4. Система конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні і стадії їх реалізації ………..………………...73 – 94
РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ………………………………..…..95 – 172
2.1. Нормативно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні……………………………………………………...…....95 – 115
2.2. Організаційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні………………………………………………………….116 – 172
2.2.1. Національна система органів державної влади, як єдиний механізм реалізації політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні…....120 – 155
2.2.2. Національні недержавні утворення, як єдиний механізм реалізації політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні……………….155 – 172
РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА………………………………….….173 – 198
3.1. Міжнародні нормативно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина……………………………………………………….....173 – 183
3.2. Міжнародні організаційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина……………………………………………………….…184 – 198
ВИСНОВКИ……………………………………………………….…….…199 – 210
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………….….211 – 229

ВСТУП

Права, свободи і обов’язки людини і громадянина завжди були в центрі уваги життя суспільства. Не тільки вчені правознавці, але і практики, чия діяльність постійно пов’язана з вирішенням різноманітних питань у сфері забезпечення, реалізації й охорони прав та свобод людини, займаються розробкою і впровадженням нових ефективних механізмів для здійснення людиною і громадянином своїх прав та свобод. Одне з центральних місць серед конституційних прав та свобод людини і громадянина займають політичні, які відіграють вирішальну роль у побудові держави, а тому рівень їх гарантованості зумовлює ефективність різних суспільних відносин у майбутньому.
На конституційному рівні визначено коло політичних прав, обсяг і зміст яких повною мірою відповідає міжнародним стандартам та критеріям демократичного спрямування процесу становлення і розвитку держави. Але головний критерій у визначенні держави демократичною полягає саме у реальності проголошених прав, у вільному використанні громадянами цих прав та можливості бути на їх основі безпосередніми учасниками правовідносин. Здійснення, охорона і захист прав та свобод людини і громадянина є визначальним показником гуманістичного та цивілізованого рівня культури будь-якого суспільства.
Велику роль політичні права та свободи відіграють у становленні конституційного ладу України, як системи таких суспільних відносин, що закріплюються Конституцією України [1] і законами нашої держави. Ці відносини пов’язані зі статусом людини і громадянина, здійсненням безпосереднього народовладдя, організацією державної влади і місцевого самоврядування, основами національної безпеки й інших найважливіших сфер життя держави і суспільства.
Постійні політичні процеси в суспільстві і державі вимагають ефективного використання своїх законних політичних прав і свобод громадянами. Тому проблема гарантування політичних прав та свобод з боку держави та суспільства стає першочерговою.
Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу неможливо реалізувати в Україні без утвердження політичних прав та свобод людини. Для правової держави охорона і захист прав людини, недопущення порушення простору свободи, визначеного правом, є не просто її органічними політико-правовими функціями, це її головна мета і обов’язок. За умови виконання покладених на державу обов’язків вона відповідно стає й гарантом динамічності суспільства.
Вагомість політичних прав у державотворчому процесі вимагає створення та розвитку системи гарантій, яка відповідала б реально існуючим відносинам. Отже, виникає нагальна потреба наукового дослідження конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні, пов’язаних з різними проблемами теоретичного та практичного значення.
Актуальність теми. Динаміка суспільних відносин, насамперед у політичному житті, зумовлює певні зміни у теоретичному обґрунтуванні та практичному застосуванні конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина. До цього часу в Україні проблема конституційно-правових гарантій не була, на жаль, належним чином вивчена. Це пов’язано насамперед з історичними чинниками, оскільки в історії України були часи, коли застосування політичних прав та свобод у повній мірі не було можливим. Лише проголошення незалежності України породило реальні можливості використання людиною політичних прав та свобод. Значною мірою отримав розвиток інститут народовладдя. Інтеграційні процеси руху України до міжнародних структур зумовили необхідність приділити належну увагу проблемам гарантування прав та свобод людини і громадянина, в тому числі і політичних. Зазначені фактори підкреслюють актуальність теоретичного обґрунтування проблеми конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина, а також використання отриманих у дослідженні результатів на практиці. Вивчення проблем конституційно-правових гарантій політичних прав має також виключне значення для розвитку конституційного права України як науки та навчальної дисципліни.
Зв’язок роботи з науковою програмою, планом, темою. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з темою науково-дослідної роботи Центру досліджень проблем прав людини, а також кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 01 БФ 042–01 “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян України”.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні концепції конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні, внесенні рекомендацій щодо вдосконалення національної системи законодавства в галузі прав та свобод людини і громадянина, яке пов’язане з питаннями гарантування політичних прав та свобод людини і громадянина, внесенні рекомендацій щодо вдосконалення функціонування системи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та суспільних організацій у процесі гарантування політичних прав та свобод людини і громадянина.
У відповідності з метою дослідження виникає необхідність розв’язання таких завдань:
 з’ясування загальних рис та характеристик конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 аналіз становлення і розвитку конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
 формулювання загального поняття “конституційно-правові гарантії” та визначення поняття “конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина”;
 визначення основних критеріїв щодо класифікації і систематизації конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина і на їх основі здійснення відповідної класифікації та створення системи;
 визначення основних стадій реалізації конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина;
 обґрунтування місця конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина у процесі становлення і розвитку правової держави і громадянського суспільства в Україні;
 аналіз нормативно-правових та організаційно-правових гарантій політичних прав національної системи гарантій, а також нормативно-правових та організаційно-правових гарантій політичних прав міжнародної системи гарантій.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у процесі забезпечення політичних прав та свобод людини і громадянина.
Предметом дослідження є конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод лю¬дини і громадянина в Україні.
У роботі застосовувалися такі методи наукового дослідження: історичний, логічний, аналітичний, діалектичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, матеріалістичний, системно-функціональний, статистичний, юридико-догматичний та інші методи, які забезпечують всебічний та об’єктивний аналіз у досягненні поставленої в роботі мети.
У значній мірі застосовувалися методи:
– історичний – з метою аналізу та обґрунтування теоретичного аспекту становлення та розвитку конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні;
– діалектичний – у дослідженні юридичної природи конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод, що дало найбільш об’єктивні та обґрунтовані результати стосовно дослі¬джуваного питання;
– формально-юридичний – для осягнення змісту нор¬мативного матеріалу (Конституції України, законів та інших правових актів, в тому числі проектів законів, які були використані при написанні роботи);
– порівняльно-правовий – для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів при проведенні класифікації, систематизації та визначення стадій реалізації конституційно-правових гара¬нтій політичних прав та свобод людини і громадянина;
– статистичний – при аналізі кількісних факторів, які впливають на предмет дослідження;
– системний та індуктивний – для компонування конституційно-правових гарантій за суб’єктами та об’єктами;
– юридико-догматичний – при вивченні предмета дослідження у зв’язку з різними соціальними явищами і при аналізі діючого законодавства і практики його застосування органами державної влади та місцевого самоврядування.
Науково-теоретична основа дослідження: Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на дослідженнях вчених-юристів радянського і сучасного періодів.
У радянський період проблеми гарантування політичних прав та свобод громадян розробляли такі вчені юристи: Н.О.Боброва, М.В.Вітрук, Л.Д.Воєводін, М.П.Дубинін, В.М.Кудрявцев, С.Л.Лисенков, В.В.Мамонов, О.В.Міцкевич, В.О.Патюлін, І.В.Ростовщиков, Ф.М.Рудинський, А.П.Таранов, І.А.Тимченко, Г.І.Чангулі, В.Є.Чиркін, Д.М.Чечот, Л.П.Шмайлова, Н.Г.Шукліна та інші.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на розробках сучасних провідних науковців країн СНД – С.А.Авак’яна, В.В.Альхименко, Г.Н.Андреєвої, І.О.Андреєвої, К.В.Арановського, М.В.Баглая, А.Ш.Будагової, В.М.Бутиліна, А.Б.Венгерова, О.П.Герасимова, В.Е.Гулієва, Л.М.Ентіна, А.І.Ковлера, Є.І.Козлової, С.О.Комарова, В.Є.Крутских, О.Є.Кутафіна, Ю.І.Лейбо, О.А.Лукашевої, В.О.Лучина, М.І.Матузова, Б.О.Страшуна, Н.Ю.Хаменєвої, В.М.Хропанюка, А.Ф.Черданцева, В.Є.Чиркіна, Ю.А.Юдіна та інших.
Теоретичною основою дисертації є праці провідних вітчизняних вчених-юристів таких як А.С.Васильєв, А.З.Георгіца, П.Б.Євграфов, А.П.Заєць, А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, М.І.Корнієнко, В.В.Кравченко, В.Ф.Мелащенко, М.І.Мельник, В.В.Молдаван, А.А.Нечитайленко, А.Ю.Олійник, В.Ф.Опришко, В.Ф.Погорілко, І.М.Погребной, П.М.Рабінович, А.О.Селіванов, О.Ф.Скакун, В.Я.Тацій, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, М.І.Хавронюк, М.В.Цвік, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко та інші.
У дисертаційному дослідженні використовувались також результати практичної діяльності (щорічні доповіді) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які мали особливе значення для ґрунтовного і об’єктивного аналізу проблем гарантування політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України [1], поточне законодавство України, міжна¬родно-правові договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є одним з перших в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене теоре¬тичним та практичним проблемам конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні.
У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що ма¬ють наукову новизну:
1. Обгрунтоване поняття конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і громадянина:
конституційно-правові гарантії прав та свобод людини і громадянина – правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав та свобод особи, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією, законами України та іншими нормативними актами, які ґрунтуються на економічних, політичних, соціальних, культурних і інших факторах суспільного життя.
2. На основі загального поняття конституційно-правових гарантії прав та свобод людини і громадянина визначено поняття конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина:
конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина – це правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав та свобод особи в сфері політичного життя держави і суспільства, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України, які ґрунтуються на економічних, політичних, соціальних, культурних і інших факторах суспільного життя.
3. Обґрунтовується класифікація конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина, яка передбачає поділ гарантій у відповідності із об’єктивно існуючими критеріями на самостійні частини, які відокремленні одна від одної і не знаходяться у функціональній залежності. Пропонуємо застосовувати таку класифікацію політичних гарантій:
1) поділяти конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод за сферою дії на:
 національні
 і міжнародні;
2) за сферою цільового спрямування на дві групи (види):
 конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина у сфері управління державними справами, якими є правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав та свобод особи брати участь в управлінні державними справами, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України.
 конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина у сфері суспільних відносин і особистого життя, якими є правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав та свобод особи в суспільних відносинах, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України.
4. Обґрунтовується концепція становлення та розвитку конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в історії українського конституціоналізму та місця конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і грома¬дянина у становленні та розвитку правової держави і громадянського суспільства в Україні.
5. Обґрунтовується визначення системи конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина, якою є поділ відповідних гарантій на групи, частини, підрозділи тощо у певному порядку, зумовленому розташуванням залежно від функціонального призначення чи інших якостей. Система конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина у сукупності становить зв’язане ціле, організацію груп, частин, підрозділів і т. ін., що діють доцільно у певній послідовності.
6. Обґрунтована авторська концепція стадій реалізації конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина, у відповідності з якою система конституційно-правових гарантій проходить три основних стадії: запровадження, організацію і застосування.
7. Сформульована концепція нормативно-правових та організаційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в Україні.
8. Обгрунтована концепція міжнародних нормативно-правових та міжнародних організаційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані: в процесі подальших до¬сліджень проблем гарантування прав та свобод людини і громадянина в Україні та розробок теорії конституційного права України і зарубіжних країн; у законотворчій роботі Верховної Ради України та правотворчій роботі органів місцевого самоврядування. Деякі положення дисертації можуть бути використані при підготовці проектів законів, кодексів, які стосуються гара¬нтій політичних та інших прав і свобод людини; у процесі викладання навчального курсу конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, теорії держави і права та при читанні відповідних спецкурсів у вищих на¬вчальних закладах тощо, а також у науково-дослідницькій роботі студентів і аспіран¬тів юридичного факультету.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно. Положення та висновки, які сформульовані в даній роботі, обґрун¬товані на підставі особистих досліджень автора. Усі наукові праці, в яких відобра¬жено зміст дисертації, написані без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, практичні рекомендації і проблемні питання, які містяться в дисертації, розглядалися на засіданнях кафедри, обговорювалися на конференціях та семінарах для аспірантів, що проводи¬лися на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Висновки, до яких дійшов дисертант, відображені в його статтях і повідомленнях, що опубліковані в спеціальних юридичних виданнях.
Результати дослідження оприлюднені у доповідях на таких міжнародних і всеукра¬їнських конференціях:
1. “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 30 травня 2001 року, Українська Академія державного управління при Президентові України, тези опубліковані);
2. “Судовий захист прав людини: національний і Європейський досвід” (Одеса, 9 листопада 2001 р., Одеська національна юридична академія, тези опу-бліковані);
3. “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 29-30 листопада 2001 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, тези опубліковані);
4. “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, тези опубліковані);
5. “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 29 травня 2002 р., Українська Академія державного управління при Президентові України, тези опубліковані).
6. “Дні науки НаУКМА” (Київ, 27-30 січня 2003 р., Національний університет Києво-Могилянська Академія, тези опубліковані).
Список опублікованих автором праць за темою дисертації.
1. Регушевський Е.Є. Деякі проблеми забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина в діяльності органів судової влади в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К. – 2002. – Вип. 45. – С. 61-64.
2. Регушевський Е.Є. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в державотворчому процесі в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К. – 2002. – Вип. 46. – С. 124-127.
3. Регушевський Е.Є. Загальні теоретико-правові проблеми розвитку прав і свобод людини і громадянина в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 15. – С. 153-156.
4. Регушевський Е.Є. Вплив Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини на закріплення конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. – № 2, 2002. – С. 98-102.
5. Регушевський Е.Є. Вплив правової культури особи на становлення й розвиток громадянського суспільства // Наукове видання “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (30 травня 2001 р., Київ) – К.: Вид-во Української Академії державного управління при Президентові України, Том 1 / 2001. – С. 355-358.
6. Регушевський Е.Є. Конституційно-правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина в діяльності органів судової влади України // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – Одеса: “Юридична література”, 2002. – Вип. 13-14. – С. 549-554.
7. Регушевський Е.Є. Роль конституційно-правових гарантій у становленні і розвитку правової системи України // Становлення і розвиток правової системи України. Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 21 березня 2002 року). – К.: НАН України Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – С. 53-55.
8. Регушевський Е.Є. Міжнародно-правові гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина в умовах інтеграції України до Європейського Союзу // Наукове видання “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (29 травня 2002 р., Київ) – К.: Вид-во Української Академії державного управління при Президентові України, Том 1 / 2002. – С. 195-196.
9. Регушевський Е.Є. Роль конституційно-правових гарантій у створенні нових механізмів забезпечення прав та свобод людини і громадянина // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – С. 103-106.
10. Регушевський Е.Є. Проблеми міжнародно-правового захисту прав людини і громадянина // Наукові записки. Том 22 у 3-х частинах, частина 2 Суспільні науки. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – С. 254-256.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Рівень забезпеченості прав та свободи людини і громадянина є покажчиком реальної демократії та гуманістичного спрямування розвитку будь-якої держави. Як правило, реалізація одних прав та свобод неможлива без вільного і гарантованого використання інших. Саме за реалізацією людиною політичних прав та свобод криється потенціал можливостей для вільного існування в суспільстві і використання інших законних прав та свобод. Тому, передусім, необхідно усвідомити місце і роль системи політичних гарантій на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, побудови демократичної, соціальної, правової України.
На основі проведеного нами дослідження можна зробити такі висновки:
1. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина – це правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав і свобод особи, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією, законами України та іншими нормативними актами, які ґрунтуються на економічних, політичних, соціальних, культурних і інших факторах суспільного життя.
2. Конституційно-правові гарантії політичних прав і свобод людини і громадянина – це правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав і свобод особи в сфері політичного життя держави і суспільства, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України, які ґрунтуються на економічних, політичних, соціальних, культурних і інших факторах суспільного життя.
3. Під класифікацією конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти – поділ відповідних гарантій з урахуванням їх спільних загальних ознак на групи, які можуть розглядатись як самостійні частини, окремо одна від одної і не знаходяться у функціональній залежності.
Пропонуємо застосовувати таку класифікацію політичних гарантій:
1) поділяти конституційно-правові гарантії політичних прав і свобод за сферою дії на:
 національні
 і міжнародні;
2) за сферою цільового спрямування на дві групи (види):
 конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина у сфері управління державними справами, якими є правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав і свобод особи брати участь в управлінні державними справами, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України;
 конституційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина у сфері суспільних відносин і особистого життя, якими є правові умови, що встановлені державою для забезпечення і реалізації прав і свобод особи в суспільних відносинах, їх охорони і захисту засобами і способами, визначеними Конституцією і законами України.
Така класифікація конституційно-правових гарантій прав і свобод, на нашу думку, зручна і відповідає не тільки поняттю конституційно-правових гарантій політичних прав, а й загальній класифікації політичних прав і свобод людини і громадянина.
4. Становлення і розвиток конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина відбувався на засадах будівництва демократичної і правової держави. Така тенденція простежується від “першої Конституції України” і до чинного Основного Закону України.
Звісно, в історії конституційного будівництва в Україні, як і у будь-якій державі, були і “злети” і певні “падіння”, але Україна зберегла всі паростки гуманістичного підходу до регулювання конституційних правовідносин. До таких можна віднести як самі загальні принципи державотворення, серед яких центральне місце займають принцип розподілу влади на три гілки і спрямованість діяльності держави на утвердження і забезпечення прав людини, так і більш конкретні, серед яких право брати участь в управлінні державними справами, у політичному та іншому житті суспільства. З кожним етапом конституційного розвитку норми конституцій набували принципово нових форм з відповідними гарантіями їх реалізації. Іноді проголошення навіть самих демократичних принципів було тільки декларативним, але й цей фактор не можна вважати марним, оскільки це відкрило нові орієнтири у процесі гарантування прав і свобод людини і громадянина на сучасному етапі розвитку України. Політика і використання політичних прав і свобод є невід’ємними атрибутами у розвитку суспільства і держави сьогодення, а становлення і розвиток політичних гарантій отримують нові аспекти. Підтвердженням цьому є проведення політичної реформи, результатом якої мають стати зміни в політичній системі України, а значить і відповідних гарантій. Але саме народ України, його суверенітет відігравав велике значення і буде посідати головне місце на шляху розвитку конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина.
5. Конституційно-правові гарантії політичних прав і свобод людини і громадянина займають одне з головних місць у становленні і розвитку правової держави і громадянського суспільства в Україні. Вони є не просто рушійною силою формування сильної і демократичної, правової держави, а обов’язковою їх складовою і одночасно критерієм у визнанні держави такою.
Велику роль у процесі становлення і розвитку правової держави і громадянського суспільства відіграють правова і політична системи, правова культура і політична свідомість, режим законності, формування яких тісно пов’язане з конституційно-правовими гарантіями політичних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, принципове значення мають гарантії участі в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Становлення і розвиток – процес певною мірою спрямований на зміни, а тому становлення і розвиток правової держави і громадянського суспільства тісно пов’язаний з реформами, що проходять у суспільстві. У свою чергу, діяльність політичних партій і громадських організацій є однією з головних умов демократичного проходження суспільних реформ.
Процес реформування політичної системи, а від так і правової системи України взагалі, багатогранний і системний процес, що потребує звернути увагу не лише на зміну конституційно-правового статусу центральних органів державної влади, а й головним чином приділити увагу ролі системи безпосереднього народовладдя, як однієї з головних умов становлення правової держави і громадянського суспільства. Законодавство, законність, дотримання законів, контроль, правопорядок, правова культура всього народу і кожної людини є правовою основою державного і суспільного життя.
6. Під системою конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина слід розуміти поділ відповідних гарантій на групи, частини, підрозділи тощо у певному порядку, зумовленому розташуванням залежно від функціонального призначення чи інших якостей. Система конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина у сукупності становить зв’язане ціле, організацію груп, частин, підрозділів і т. ін., що діють доцільно у певній послідовності.
Конституційно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина поділяються на нормативно-правові гарантії та організаційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина. Міжнародно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина також досліджуються за поділом на нормативно-праві і організаційно-правові гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина.
7. Система конституційно-правових гарантій проходить три основних стадії: запровадження, організацію і застосування. Такий поділ стадій реалізації конституційно-правових гарантій не тільки яскраво відображає призначення останніх, але й цілком узгоджується з самим розумінням системи. За поділом питань, які вирішуються кожною стадією, повинні створюватись сприятливі умови для здійснення прав і свобод людини і громадянина, як результат, на який націлена їх спільна дія.
Всі три визначені стадії знаходяться у функціональній єдності, тобто становлять єдине ціле, що також є невід’ємною ознакою системи, а вибір назв стадій реалізації конституційно-правових гарантій, як таких, що мають розуміння певних дій, цілком узгоджується з самим визначенням конституційно-правових гарантій. Це стосується того, що конституційно-правові гарантії, як правові умови, які встановлені для забезпечення і реалізації прав і свобод людини і громадянина, створюються через запровадження, організацію і застосування.
Визначені стадії не виключають подальший їх поділ за характером, призначенням чи іншими ознаками процесу реалізації конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод для детального розуміння всієї системи. Поділ стадій реалізації конституційно-правових гарантій політичних прав і свобод людини і громадянина на запровадження, організацію і застосування дає змогу краще зрозуміти процес реалізації політичних прав і свобод і створює міцну основу для подальшої систематизації конституційно-правових гарантій.
8. На основі проведеного аналізу нормативно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина в національній системі гарантій можна виділити особливе значення принципів демократизму, верховенства права і обопільної відповідальності людини і держави. Зазначені принципи як гарантії політичних прав і свобод особи тісно пов’язані між собою і у сукупності спрямовані не тільки на формування сильної правової і політичної системи, усталення і розвиток форм безпосередньої демократії, а й на становлення режиму законності. Велике значення у гарантуванні політичних прав і свобод мають юридичні обов’язки і юридична відповідальність, які є не тільки регулятором суспільних відносин і складовою правового статусу особи, а й безпосередньо умовою здійснення особою своїх прав і свобод. Юридичними обов’язками у сфері політичного життя є визначена Конституцією і законами України та об’єктивно обумовлена поведінка суб’єктів правовідносин, пов’язаних з політичним життям суспільства, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина. У свою чергу, суб’єктами політичних відносин є сторони, що безпосередньо вступають у зазначені правовідносини. Ними є як фізичні, так і юридичні особи, а також держава в особі її органів.
Відповідальність наступає як наслідок порушення одними суб’єктами відносин прав і свобод інших. Серед окремих видів відповідальності виділяють такі: моральну (або морально-етичну); релігійну (або божественну); професійну (або корпоративну, її ще називають організаційною); політичну (або громадську); юридичну (або державну).
Держава, якщо вона демократична, зобов’язана за допомогою політики і права забезпечити розумні, науково обґрунтовані, стабільні принципи своїх взаємовідносин з громадянами, створити гарантії проти зловживань офіційни¬ми представниками держави.
9. На основі дослідження організаційно-правових гарантій національної системи гарантій політичних прав та свобод можна зробити висновки:
Національна система органів державної влади, як єдиний механізм реалізації політичних прав і свобод людини і громадянина, знаходиться ще на етапі реформування і становлення. Безумовно, реформуванню системи органів державної влади повинно передувати відповідне науково обгрунтоване законодавче регулювання. Це реформування має бути пов’язане з чітким визначенням повно¬важень та обов’язків кожної ланки державного механізму, а також напрямів та характеру зв’язків відповідної управлінської структури з вищими та нижчими органами державного управління, оскільки на даному етапі в законодавчій базі функціонування органів державної влади існують істотні недоліки, які в свою чергу є негативними передумовами для ефективного здійснення покладених на них обов’язків. Механізм держави покликаний надійно гарантувати та охороняти законні інтереси і права своїх громадян. Беручи до уваги пріоритетність прав і свобод людини і громадянина у здійсненні державної політики, ця ознака державного механізму є головною і принциповою у його функціонуванні.
Недостатньо високий рівень правової і політичної культури посадових осіб, працівників державного апарату є одним з негативних чинників становлення сильного механізму реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина, зокрема політичних прав і свобод.
Ефективне здійснення політичних прав і свобод людини і громадянина вимагає особливої уваги з боку органів державної влади, її посадових осіб і залежить від багатьох умов і факторів як правових, так і особистих, суспільних, соціальних, економічних, ідеологічних тощо. По-перше, активізація дій по виконанню своїх обов’язків кожним органом державної влади і посадовими особами є запорукою ефективного функціонування всього механізму державної влади як єдиного цілого, а не окремих частин його системи, які навіть за бажанням виконувати свої обов’язки гальмуються опосередкованою протидією інших. По-друге, концентрація уваги органів державної влади і посадових осіб на покладених саме на них обов’язках у здійсненні політичних прав і свобод є умовою підвищення якості їх діяльності як частини державного механізму, а значить і всього механізму разом. По-третє, здійснювати політичні права і свободи людини і громадянина і здійснювати власні політичні амбіції – це різні речі, хоча, на жаль, ця проблема стоїть сьогодні гостро у діяльності органів державної влади. Певною мірою зазначені умови і фактори стосуються діяльності й недержавних утворень, оскільки у середині цієї системи органів і об’єднань громадян також немає узгодженості в діях, що є негативним у функціонуванні останніх з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Так, Верховна Рада України повинна активізувати свої дії по прийняттю відповідних законів, які б одночасно могли якісно регулювати правовідносини, пов’язані з реалізацією політичних прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України.
Виконавча влада, як одна з гілок державної влади, основним обов’язком якої є організація вико¬нання законів та інших нормативно-пра¬вових актів, реалізація зовнішньої та вну¬трішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина – повинна докласти всіх зусиль для того, щоб процес виконання покладених на неї обов’язків і повноважень не тільки не ускладнювався особистими і політичними суперечками в середині її (виконавчої влади) органів, а, навпаки, стати на шлях пошуку вдосконалення самоорганізації, оскільки “особливість виконавчої влади серед гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її (виконавчої влади) діяльності відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку” [160, с.249].
Для того, щоб відповідати сподіванням суспільства, судова влада повинна повноцінно використовувати свої юридичні можливості впливу на рішення і діяльність законодавчої і виконавчої влади. У такій діяльності судова влада повинна тісно співпрацювати з іншими правозахисними і контролюючими органами, до яких належить прокуратура, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини тощо. Це дозволить їм стати гарантом не тільки захисту прав і свобод людини і громадянина, а й соціальної і політичної стабільності в суспільстві.
Велику увагу у своїй діяльності всі державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадські організації і політичні партії повинні приділити підвищенню не тільки своєї правової і політичної культури, а й активно здійснювати заходи щодо підвищення правової і політичної культури пересічного громадянина і суспільства взагалі, адже більшість органів державної влади на такі дії мають не тільки відповідні повноваження, а й здійснення таких заходів є одночасно їх обов’язком.
Розвиток місцевого самоврядування, як суб’єктів, які мають первинне значення у процесі реалізації прав і свобод людини і громадянина – одна з головних умов становлення і розвитку демократичних засад, на яких повинне ґрунтуватися політичне життя суспільства.
Розгляд повноважень, якими наділені політичні партії і громадські організації, дає можливість зробити висновок, що для їх ефективної діяльності по реалізації прав і свобод людини і громадянина є достатньо прав і повноважень. Однак, на нашу думку, на даному етапі розвитку українського суспільства політичні партії і громадські організації ще не зайняли того місця в політичній системі, яке б дійсно визначало їх безпосередніми представниками суспільних інтересів.
Тісний взаємозв’язок державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій і політичних партій у досягненні спільного і одночасно головного завдання – забезпечення і реалізації прав і свобод людини і громадянина – є умовою ефективного здійснення покладених на них обов’язків. У процесі своєї повсякденної діяльності у сфері правотворчості, правозастосування, здійснення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадські організації і політичні партії повинні створювати такі умови, за яких особа мала б не тільки бажання (як одну з у мов реалізації політичних прав), а й реальну можливість для здійснення своїх конституційних прав і свобод,
10. На основі аналізу міжнародних нормативно-правових гарантій політичних прав та свобод людини і громадянина можна зробити висновки:
По-перше, норми міжнародних нормативно-правових актів мають великий вплив на сам процес реалізації політичних прав та свобод людини і громадянина що узгоджується з положеннями статті 9 Конституції України [1], а від так є гарантіями здійснення політичних прав та свобод на території України.
По-друге, міжнародні нормативно-правові акти закріплюють широке коло політичних прав та свобод людини і громадянина, які одночасно стали нормами-принципами у процесі формування національної правової системи України. Норми міжнародних актів знайшли чітке відображення у Конституції України, що свідчить про демократичний напрямок становлення і розвитку національного законодавства, оскільки згідно зі статтею 8 Конституції України [1] “Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Особливе значення у процесі формування правової системи, а також у процесі безпосереднього забезпечення політичних прав та свобод людини і громадянина мають норми Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Конвенції про політичні права жінок 1953 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року і цілої низки інших важливих документів міжнародного співтовариства.
Захист прав і свобод людини і громадянина одна з головних і найважливіших проблем, що існують у суспільстві. На жаль, її розв’язання цілком не можливе, якими б не були намагання з боку міжнародного співтовариства. Це залежить і від великого кола факторів, серед яких присутні як соціальні, так і правові.
Існує проблема забезпечення єдності поглядів держав на права і свободи людини. Наука міжнародного права розробила спеціальний термін: міжнародні стандарти в галузі прав людини – і тепер під цим терміном розуміють сукупність існуючих норм у галузі прав людини, які розроблені за участю держав у міжнародному співіснуванні і містяться у відповідних міжнародно-правових документах або звичаях. Однією з найважливіших рушійних сил ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина є плідна співпраця між державами. Визнаючи людину найвищою соціальною цінністю і поважаючи її права, міжнародне співтовариство у тісній співпраці повинне сприяти не тільки захисту людини і людства, а й соціальному прогресу, поліпшенню умов життя при більшій свободі.
Міжнародні гарантії політичних прав та свобод людини і громадянина потребують докладного та усестороннього аналізу і розробки на рівні окремого дисертаційного дослідження, оскільки система міжнародно-правових гарантій становить велику за обсягом і значимістю частину гарантування політичних прав та свобод особи.
11. Регіональні і Всесвітні міжнародні організації складають систему міжнародних організаційно-правових гарантій, метою яких є підвищення ефективності використання національних та міжна¬родних гарантій прав людини.
Ефективність міжнародно-правового захисту прав та свобод людини і громадянина залежить від створення правових умов у системі національного права. Мова іде про появу прав, які б забезпечили гарантії реалізації вже загальновизнаних на міжнародній арені і закріплених не тільки у відповідних міжнародно-правових документах, а і у національному законодавстві, прав та свобод людини. Це, так би мовити, “гарантії гарантій”. Наприклад, як такі, можна розглядати право на звернення до Європейського суду з прав людини, а насамперед дія чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, як частини національного законодавства України (стаття 9 Конституції України), а також положення статті 55 Конституції [1] щодо права “після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна”.
Функції і повноваження органів і організацій системи ООН у галузі прав лю¬дини складаються в розробці міжнародно-правових документів про права людини і загальних рекомендацій з цієї проблеми, у здійсненні непрямого контролю за прак¬тичною реалізацією державами прийнятих на себе зобов’язань, а також у діяльності по наданню інформації і визначеної техніко-гуманітарної допомоги.
Міжнародні нормативно-правові і міжнародні організа¬ційно-правові гарантії політичних прав і свобод людини взаємопов’язані і взаємозумовлені. Створена міжнародна система захисту прав і свобод людини, складовими якої є міжнародні нормативно-правові акти в сфері гарантування прав людини з її контрольним механізмом та спеціальними органами, динамічно змінювалася у відповідності до розвитку міжнародного співтовариства і витримала випробування часом, довівши досить високу її ефективність.
Становище захисту прав і свобод людини і громадянина залежить від самих суспільних відносин. Постійні зміни суспільних відносин, викликані соціальними, економічними та іншими перетвореннями, потребують швидкого реагування на них не тільки засобами і способами, які вже існують для захисту прав і свобод людини і громадянина, а й виникає потреба в створені нових і ефективних механізмів захисту. Отже, захист залежить від створення ефективної основи для його безперешкодного і швидкого здійснення. Тобто, на цьому етапі велику увагу слід приділяти й охороні прав і свобод людини і громадянина, запобіжним заходам їх порушення. Це означає, що захист прав і свобод людини і громадянина, як процес, повинен не обмежуватись лише відновленням порушеного права, а й приймати активну участь по створенню правових умов для охорони прав і свобод. Так би мовити, “кращий захист – це напад”. На це повинні бути націлені й рішення Європейського Суду з прав людини, діяльність якого безпосередньо пов’язана з “забезпеченням додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї [217]”.
За останні роки вплив Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини на національне право держав-членів надзвичайно виріс. І хоча система захисту прав людини, що передбачено Конвенцією, за своєю природою субсидіарна, Страсбурзький суд з прав людини слід розглядати як останню інстанцію зі справ, що були розглянуті в національних судах [234, с.123].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Право: Українська правнича фундація, 1996.
2. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – №11 – С. 29-31.
3. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. Учбовий посібник для юридичних факультетів ВУЗів. – К.: Вентурі, 1996. – 207 с.
4. Конституційне право України. За ред. проф. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
5. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
6. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. Дис…канд. юрид. наук.: – К.: НАН України Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2002.
7. Конституційне право України. Навчальний посібник / Кравченко В.В. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
8. Костюченко О.А. Основи конституційного права України. Конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 55 с.
9. Личность, общество и государство. М. 1966 , гл. IX.
10. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советского гражданина. М., 1972. – гл.1, 3.
11. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права людини і громадянина: Навч. посібн. / Авт.-уклад. М.І. Хавронюк. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавництво А. С. К., 2003. – 384 с.
12. Молдаван В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: опорні конспекти: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Юмана, 1996.– 272 с.
13. Скакун. О.Ф. Теория государства и права: Учебник: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
14. Гарчева Л.П., Ярмыш А.Н. Конституционное право Украины. Учебное пособие. – Симферополь: ДОЛЯ. – 2000. – 336 с..
15. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: учебное пособие. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998. – 148 с.
16. Мицкевич А.В. Организация прав и свобод советских граждан в общенародном социалистическом государстве // Сов. государство и право, 1963, №-8. – С. 25.
17. Патюлиин В.А. Государство и личность в СССР. – М., 1974. – С. 210-211, 231-232, 237-238;
18. Чечот Д.М.. Субъективное право и формы его защиты. – Л., 1968. – 72 с.
19. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав советских граждан. – Правоведение, 1964, №-29.
20. Витрук Н.В. Основи теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – С. 194, 217.
21. Шмайлова Л.П. По закону Страны Советов. – Новосибирск, 1979. – С. 43.
22. Мамонов В.В. Гарнтии прав и обязанностей граждан СССР. – Алма-ата “Казахстан”, 1981. – 80 с.
23. Конституционный статус личности в СССР. – М., 1980. – С. 195, 202-203.
24. Конституционные права и обязанности советских граждан / А.П. Таранов, И.А. Тимченко, Г.И. Чангули, Н.Г. Шуклина. – К.: Наукова думка, 1985. – 248 с.
25. Основы теории права и государства в вопросах и ответах: Учебное пособие. Под ред. проф. А.С. Васильева. – Х.: ООО «Одиссей». – 2002. – 400 с.
26. Сравнительное конституционное право. Под ред. Ковлера А.И., Чиркина В.Е., Юдина Ю.А. // Издательская фирма “Манускрипт”: Москва. – 1996. – 729 с.
27. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с. (Нормативні документи та коментарі).
28. Конституционное право. Энциклопедический словарь. Отв. ред. и рук. автор. коллектива: С.А. Авакьян. – М.: Изд-во НОРМА ( Изд. группа НОРМА – ИНФРА – М), 2000. – С. 122, 123, 413.
29. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе. / Под ред. Л.Д. Воеводина. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1987. – 342 с.
30. Советское административное право. Государственное управление и административное право. – М., 1978. – С. 353.
31. Конституционное право зарубежних стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА – М, 1999. – 832 с.
32. Дубинин Н.П., Карлец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и пу¬тях их предупреждения. М., 1982. – С. 262.
33. Иерусалимов А.И. Административно-правовая охрана субъективных прав советских граждан: Антореф. дис. ... канд. юрид. наук. VI., 1972. – С. 4, 10–11.
34. Глебов А.П. Охрана прав и свобод граждан в системе функций Советского государства // Правопорядок и правовой ста¬тус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конститу¬ции СССР 1977 года: Вопросы теории государства и права, государственного и административного права, Саратов, 1980. – С. 120.
35. Лысенков С.Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе; Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, Киев, 1976. – С. 18-19;
36. Рудинскии Ф.М. Личность и социалистическая законность. – Волгоград, 1976. – С. 55¬-56.
37. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. чл-корр. РАН, д. ю. н. Е.А. Лукашева. – М.: издательство НОРМА, 2003. – 573 с.
38. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА*М, 1998. – С. 234.
39. Правознавство: Навч. посіб. / А.М. Колодій, І.В. Опришко, С.Е. Демський та ін.; В.В. Копейчиков (ред.); Національний педогогічний ун-т ім М.П. Драгоманова. – 3. Вид., перероб. та доп. – К. : Юрінком Інтер., 2000. – 638 с.
40. Словник іншомовних слів. За ред. О.С. Мельничука. – К.: Головна ред. Української радянської енціклопедії, 1985. – С. 331, 617.
41. Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР. (вопросы теории). – Саратов: Изд-во ун-та, 1988. – 119 с.
42. Погорілко В.Ф. Нова Конституція України: Текст Основного Закону. Огляд і коментарі. – К.: Наукова думка, 1996. – 136 с.
44. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-пра¬вовых корм, Воронеж, 1984.
45. Воеводин Л.Д. Реализация прав и свобод советских граждан и деятельность высших представительных органов // Проблемы развития представительных органов власти социалистического государства. – М., 1979. – С. 95-96.
46. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма “Консум”, 1998. – 176 с.
47. Конституционное право: Учебник / Альхименко В.В., Бутылин В.Н., Герасимов А.П. и др. / Отв. ред. Козлов А.Е. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 464 с.
48. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. / Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. И др. / Отв. ред. Страшун Б.А. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т. 1-2: Общая часть. – 778 с.
49. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. – М.: Юрид лит., 1994. – С. 125; 154.
50. Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – № 2. – С. 3-7.
51. Арановский К.В. Государственное право зарубежних стран. Учебное пособие. – М.: “ФОРУМ” – “ИФРА-М”, 1999. – 488 с.
52. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
53. Історія держави і права України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1996. – 288 с.
54. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С. 25;
55. Драгоманов М. Шевченко, українофіли й соціалізм // Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. – С. 419.
56. Василенко Н. Конституция Филиппа Орлика // Ученные записки Института истории РАНИОН. – М., 1929. – Т. IV. – С. 155.
57. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – 192 с.
58. Чехович Т.В. Утвердження принципу поділу влади в конституційній історії України. // Вісник. Юридичні науки. – К., Редакційно-видавничий центр “Київський Університет”, – 2002, Випуск 47, – С. – 207-208.
59. Мельник Л.Г. Конституція 1710 року П. Орлика // Вісник Київського університету. Історико-філологічні науки. Вип. 2. – К., 1991. – С. 9-10, 12-13.
60. Мельник Л. Гетьманщина першої чверті ХVІІІ сторіччя: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.
61. Петрів М. Конституція України 1710 р.: Орлик і Василенко. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. – 36 с.
62. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 3-е вид., стер. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 429 с.
63. Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. – К.: Либідь, 1997. – 106 с.
64. Христюк П. Заміткиі матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. – Т. ІІ. – Відень, 1921. – С. 175-180.
65. Українська Суспільно-політична думка в 20 ст. Документи і матеріали. – Сучасність, 1983. – Т. І. – С. 406-407.
66. Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки. – Харьков, 1920.
67. Конституції і конституційні акти України: Історя і сучасність. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 400 с.
68. Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 11 червня 1937. - № 30.
69. Краткий политический словарь / Абраменко В.П., Абова Т.Е., Аверкин А.Г. и др.; Сост. И общ. ред. Л.А. Оникова, Н.В. Шишлина. – 6-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1989. – 623 с.
70. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки. – К., 1984.
71. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненнка. – К., Либідь, 1997. – 560 с.
72. Постанова Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань “П’ята річниця прийняття Конституції України. Права і свободи громадян України – сподівання і реальність” від 13 вересня 2001 року № 2692-III, Додаток до Постанови Верховної Ради України від 13 вересня 2001 року № 2692-III Рекомендації парламентських слухань “П’ята річниця прийняття Конституції України. Права і свободи громадян України – сподівання і реальність”.
73. Тодика Ю.Н. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.
74. Бурмистров В.А. Место и роль правовой культкры в становлении правового государства. – Симферополь: Таврида, 1996. – С. 19, 20, 166, 167.
75. Регушевський Е.Є. Роль конституційно-правових гарантій у становленні і розвитку правової системи України. // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 року) НАНУкраїни Інститут держави і права ім. В.М. Корецького – К., 2002. – 216 с. – С. 53-55.
76. Тодыка Ю.Н. Конституцыонное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. – Харьков: Фолио – Райдер, 1998. – 292 с.
77. Теорія держави і права: Експериментальний підручник / Скакун О.Ф., Подберезський М.К. – Х., 1996. – 326 с.
78. Заєць, Анатолій Павлович. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 247 с.
79. Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Жовтень, 2000 / За редакцією С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. – Бібліотека журналу “Юридичний вісник”. – Одеса: Юридична література, 2001. – 336 с.
80. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины. Основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. – Симферополь: Таврия, 1997. – 312 с.
81. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки / В.Ф. Опришко, М.І. Єрофеєв, В.К. Лисиченко та ін.; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1997. – 122 с.
82. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради, 1992, № 34, Ст.504. (Із змінами і доповненнями).
83. Закон України “Про політичні партії України” // Відомості Верховної Ради, 2001, № 23, Ст.118.
84. Постанова Верховної Ради України “Про засади державної політики України в галузі прав людини” від 17 червня 1999 року № 755 – ХІV // Відомості Верховної Ради, 1999, № 35, Ст.303.
85. Політичні позиції та прогнози: Громадська думка в Україні 2002 року / За ред. Ракеш Шарма. Міжнародна Фундація Виборчих Систем (IFES), лютий 2003 року. – 82 с. (Додатки з 52 с.)
86. Конституция общенародного государства. Сб. документов. – М., 1978.
87. Ющик О.І. Правова Реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. / Наукове видання. Монографія. – К.: Інститут Законодавства Верховної Ради України, 1997. – 191 с.
88. Тацій В., Тодика Ю. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. – № 6. – С. 3-7.
89. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с. – Бібліогр.: С. 325-329.
90. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К., 2002. – С. 169.
91. Гуренко М.М. Основы конституционного права: Учебное пособие. – К., 2000. – 303 с.
92. Ідея правової держави: історія і сучасність. – Луганськ, 2001. – 269 с. – (Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України; 2001, – [№1]).
93. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М.: Спарк, 1998. – 124 с.
94