Інститут президентства в Україні і США (порівняльно – правовий аспект) :

Краткое описание

Зміст

ВСТУП.............................................................................................................. 3

Розділ І. Президенти України і США в державному механізмі своїх країн

1.1. Теоретико-правові аспекти інституту президентства і його юридична природа........…................................................................... 12
1.2. Становлення інституту президентства в США і в Україні.............. 37
1.3. Порядок виборів президентів в Україні і в США, вступу їх на посаду і усунення з посади.................................................................. 70

Розділ ІІ. Компетенція президентів України і США в аспекті взаємовідносин з парламентами своїх країн

2.1. Теоретико-правові проблеми взаємовідносин президентів України і
США з парламентами своїх країн....................................................... 97
2.2. Повноваження президентів України і США в сфері забезпечення
національної безпеки і оборони....................................................... 124
2.3. Повноваження президентів України і США по забезпеченню
законності, прав, свобод людини і громадянина.......................... 147
2.4. Повноваження президентів України і США у сфері державного
будівництва і в законодавчому процесі............................................ 161

ВИСНОВКИ................................................................................................ 178
Список використаних джерел.................................................................. 185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина. Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно, є необхідність врахування всього позитивного що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у США. Оскільки інститут президентства виник саме у цій країні і довів свою дієздатність і ефективність у процесі функціонування понад двох століть. Президенти України і США посідають чільне місце у державному механізмі своїх країн, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя. Хоча інститут президентства в Україні належить до європейської, у США – до американської системи президентства, у них є багато спільного. І це дає підстави для їх аналізу у порівняльно-правовому аспекті.
Тема правового статусу Президентів України і США ще не була предметом порівняльно-правового дослідження. Актуальність ії зумовлюється: місцем і роллю президентів в державному механізмі цих країн, необхідністю врахування в нормативному регулюванні правового статусу Президента України позитивного досвіду США та інших країн світу; важливістю пошуку для України оптимальної моделі президентства; завданнями підвищення ролі інституту глави держави у забезпеченні узгодженого функціонування державного механізму; необхідністю подальшого вдосконалення правового статусу Президента України.
Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. Це, випливає насамперед, з ідеї, висловленій Президентом України 24 серпня 2002 р., про необхідність переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. У вказаному аспекті суттєве значення має оптимізація юридичного визначення компетенції вищих органів державної влади, оскільки саме вони визначають зміст і загальну спрямованість внутрішньої і зовнішньої політики Української держави. Важливий чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою і Президентом України. Тому є об’єктивна необхідність врахування досвіду співпраці і розподілу компетенції між Президентом США і Конгресом США.
Актуальною і гострою проблемою сучасної науки конституційного права України є проблема теоретичного обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави у загальній системі органів державної влади. Конституційні норми, присвячені правовому статусу Президента України, виходячи з їх загального характеру, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції. Тому з урахуванням досвіду президентства у США, в інших країнах світу є необхідність ретельного аналізу правового статусу Президента України в різних сферах суспільного життя і впровадження всього позитивного, що є в державно-правовій практиці щодо даного інституту в інших країнах світу. Безумовно, враховувати цей досвід необхідно виважено, оскільки не кожна новація може дати позитивний результат. Так, беручи до уваги досвід становлення і розвитку інституту президентства в США, слід враховувати, що процес його становлення відбувався у інших історичних умовах, і на нього впливали інші чинники .
Інститут президентства в Україні функціонує трохи більше 10 років, у той час як у США 215 років. Безумовно, накопичений різний досвід діяльності президентів у цих країнах. Але, незважаючи на відносну “молодість”, інститут Президента України посів чільне місце в державному механізмі країни, весь час трансформується під впливом різних факторів. Не зважаючи на те, що інститут президентства в Україні знайшов закріплення в окремому розділі Основного Закону, і зайняв одне з провідних місць в системі державної влади України, проблем в правовому регулюванні статусу глави держави більше аніж достатньо, особливо в аспекті співвідношення його повноважень з парламентом України. Тому, не зважаючи на конституційне закріплення статусу Президента України, немає підстав розглядати інститут Президента України як усталену сукупність конституційних норм. Оскільки після утворення він постійно розвивається, змінюється і набуває нових ознак. Інститут Президентства України складають не тільки конституційні норми. Багато функцій і повноважень глави Української держави отримали необхідну конкретизацію у чинному законодавстві та нормативних указах самого Президента України.
Разом з тим сьогодні не має підстав вважати, що правовий статус Президента України, у тому числі в аспекті взаємовідносин з іншими державними органами, і, насамперед, з Верховною Радою, врегульований в повному обсязі і є найбільш оптимальним. Про це свідчить і заява Президента України про необхідність новелізації форм правління. Тому, враховуючи сучасний стан чинного законодавства щодо інституту Президента, його застосування на практиці, беручи до уваги проблеми і труднощі, які вникають у функціонуванні Президента України, є необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку і новелізації цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту Президентства у інших країнах світу. І, насамперед, у США як країни, де цей інститут має досить тривалу історію і багатий досвід функціонування.
Сукупність вказаних чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина наукових досліджень кафедри конституційного і адміністративного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченко теми “Розвиток конституційного процесу і адміністративної реформи на сучасному етапі” № 1883247.
Стан наукового розроблення теми визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання статусу президентів України і США, практикою реалізації ними свого статусу, взаємовідносинами з парламентами своїх країн в різних сферах суспільного життя.
Питанням організації і функціонування інституту Президентства в Україні у останні роки приділяється значна увага. Разом з цим чимало проблем не вирішено. Інститут президентства в Україні ніколи не був предметом дослідження в аспекті його порівняння з інститутом президентства у США ні в Україні, ні у інших країнах СНД. Необхідність такого дослідження зумовлюється завданням вдосконалення організації і функціонування державного механізму в Україні. При цьому слід врахувати позитивний досвід інших країн, насамперед США.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн, теорії держави і права, історії держави та права України і зарубіжних країн.
Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних та філософських дослідженнях щодо питань організації і функціонування вищих органів державної влади, президентів.
Дисертація ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з теорії держави та права, конституційного права, історії держави і права, міжнародного права: С.Алексеєва, Г.Атаманчука, М.Баглая, Ю.Бисаги, Ф. Бурчака, Б.Габрічидзе, Є.Глушко, А.Георгіци, А.Зайця, М.Кампо, А.Колодія, Л.Кривенко, М.Крутоголова, Б.Лазарєва, С.Лисенкова, В.Погорілка,
А.Мішина, Л.Окунькова, М.Орзіха, Н.П.Лахотнюк, П.Рабіновича, Г.Решетникова, М.Сахарова, С.Серьогіної, В.Сіренка, Ю.Скуратова, Б.Страшуна, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, Є.Тихонової, В.Чиркіна, М.Цвіка, В.Шаповала, Ю.Шемшученка, А.Шлезінгера, О.Фрицького, В.Шувалової, Н.Шукліної, О.Ющика, В.Яворського.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення і розвитку інституту президентства в Україні і в США, реалізації президентами цих країн своїх повноважень, практики взаємовідносин президентів з парламентами своїх країн.
Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання наступних завдань.
1. Визначити місце досліджуваної проблеми у науці конституційного права.
2. Визначитися з роллю і місцем Президента України і Президента США в державному механізмі своїх країн.
3. Розкрити теоретико-правові аспекти інституту президента і його юридичну природу.
4. Проаналізувати процес становлення інституту президентства у США і в Україні, фактори, які впливали на формування і розвиток цього інституту.
5. Розкрити порядок виборів президентів в Україні і у США, вступу їх на посаду і усунення з неї, проблеми і труднощі, які виникають у виборчому процесі, шляхи їх подолання.
6. Проаналізувати найбільш важливі і складні проблеми взаємовідносин президентів України і США з парламентами своїх країн в різних сферах суспільної практики.
7. Виявити специфіку повноважень президентів України і США у сфері державного будівництва і у законодавчому процесі в аспекті їх взаємодії в цих сферах суспільних відносин з парламентами своїх країн.
8. Розкрити повноваження президентів України і США у сфері забезпечення національної безпеки і оборони, забезпечення законності, прав і свобод людини та громадянина щодо вирішення проблем у цих сферах у взаємодії з парламентами своїх країн.
Об’єктом дослідження є правовідносини при формуванні і функціонуванні інституту президентства в Україні і у США.
Предметом дослідження є питання теорії і практики становлення та розвитку інституту президентства в Україні і у США, повноваження президентів цих країн, їх роль у забезпеченні оптимального функціонування державного механізму.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання і поставлених перед дослідником цілей і завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут президентства в Україні і у США в динаміці його становлення і розвитку. Із застосуванням системного методу розглядається роль і місце президентів України і США в державному механізмі цих країн, історико-правового – процес становлення інституту президентства у вказаних країнах; системно-структурного й формально-логічного – виділяються чинники, що впливають на становлення та розвиток інституту президентства, аналізується компетенція Президентів України і США; порівняльно-правового – порівнюється їх правовий статус, процес взаємодії з парламентами своїх країн. Шляхом методу тлумачення норм про правовий статус Президентів України і США, з’ясовується і роз’яснюється зміст норм конституцій і поточного законодавства, які регулюють їх правове становище.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, конституційного права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, сформульовані у сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях з питань теорії демократії, конституціоналізму, функціонування органів державної влади.
Джерельну базу дослідження складають Конституція України, Конституція США, конституції інших країн світу, закони України, США, інших країн, підзаконні нормативно-правові акти, насамперед, акти Президентів, а також міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні і у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми організації та функціонування інституту президентства в Україні у США, проблеми взаємовідносин президентів з парламентами своїх країн.
Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
– інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю глави держави у вирішенні актуальних питань економічного та політичного характеру, процесу державотворення;
– інститут президентства у об’єктивному змісті – це сукупність конституційно-правових норм, що регулюють порядок виборів глави держави, його юридичний статус у структурі державного механізму, його компетенцію, порядок припинення повноважень, умови і підстави конституційної відповідальності;
– інститут президентства – невід’ємний елемент державного механізму багатьох країн світу, який змінюється і розвивається під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників;
– введення у США посади Президента, в особі якого об’єднуються повноваження глави держави і глави уряду, стало базою розвитку в світі цього інституту. Наявність європейської і латиноамериканської моделей президентства не применшує значення інституту президентства США, котрий довів свою дієздатність у політичному механізмі США і надбання якого використовуються іншими країнами світу, в тому числі в Україні;
– додатково обґрунтовується положення, що фундаментальні зміни, які відбулися на світовій арені з кінця 1980-х р., у тому числі на пострадянському просторі, стимулювали подальше поширення інституту президентства. І сьогодні президентство – невід’ємний атрибут політичної системи країн СНД. Але кожна з них сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі;
– наводяться аргументи, що для закріплення правового статусу Президентів України і США суттєву роль відіграють конституції названих країн; що значні розбіжності між цими інститутами укладаються, насамперед, тим, що Президент України є тільки главою держави, а Президент США – також главою уряду;
– вперше робиться висновок, що у тих державах, де є окремі посадові особи і президента, і глави уряду, обов’язково виникають проблеми співвідношення їх повноважень, як це має місце в Україні. І тому випливає висновок, що найбільш оптимальною є американська модель президентства, але яка плідно може діяти тільки у відповідних умовах;
– стверджується, що принцип поділу влад в аспекті функціонування інституту президентства має різне підґрунтя, оскільки Президент США уособлює виконавчу владу, а Президент України - тільки главу держави. Твердиться, що хоча конституції цих країн, на відміну від Конституції Франції, не закріплюють за Президентом арбітражну функцію , але фактично, особливо в екстремальних умовах, вони таку функцію виконують, що не суперечить системі поділу влад;
– наводяться додаткові аргументи, що на юридичну природу і роль Президентів України і США суттєво впливає те, що вони є гарантами суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності і безпеки своїх держав; підкреслюється, що цей напрям у їх діяльності посідає особливе місце у зв’язку з новими негативними чинниками внутрішнього і зовнішнього характеру, на сучасному етапі, з ситуацією у світі;
– вперше зазначається, що специфіка інституту президентства у США і в Україні визначається наступними факторами: історичними; рівнем політичної і правової культури населення; традиціями державотворення; накопиченням досвіду функціонування цього інституту; геополітичними та іншими чинниками;
– вперше наголошується, що загальними рисами інституту президентства в Україні і у США на сучасному етапі є: широке коло повноважень в різних сферах; високі вимоги до кандидатури на пост президента; вимога реалізації президентами своєї компетенції в інтересах всього народу, а не окремих угруповань, діяти у межах Конституції і законів; наявність при президентах апарату управління, який володіє значними повноваженнями; конституційне положення про можливість застосування до президентів імпічменту. Аргументується, що інститут президентства в Україні у США відрізняється між собою: за обсягом повноважень; за строками повноважень (4 і 5 років); за порядком і строками вступу на посаду; за обсягом відповідальності; за специфікою взаємовідносин з парламентами тощо;
– вперше у порівняльно-правовому аспекті аналізується компетенція Президентів України і США в галузях державного будівництва, забезпечення національної безпеки і оборони, прав людини, законодавства, законності щодо взаємовідносин з парламентами;
– вперше аргументується положення, що з часом для України була більш оптимальною американська модель президентства, оскільки у ній відсутній дуалізм виконавчої влади, при якому Президент і Прем’єр-міністр конкурують між собою за переважний вплив на урядову політику. І американська модель президентства довела свою стабільність і спроможність у межах принципу поділу влад ефективно і оперативно вирішувати актуальні проблеми державотворення.
Теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації дають підстави і наукову основу для подальшого дослідження теорії та практики організації і функціонування інституту президентства, вдосконалення правового статусу Президента України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

З проведеного автором дисертаційного дослідження випливають наступні висновки.
В державному механізмі України і США, в політичній системі цих країн інститут президенства займає особливе місце, що зумовлено його роллю у вирішенні проблем державотворення і правотворення, можливістю впливу на соціально-економічні і політичні процеси. Цим, насамперед, визначається юридичною природою даного інституту.
Слід відрізняти інститут президента як державний орган, державну інституцію і інститут президентства як конституційно-правовий інститут, який містить норми конституційного і поточного законодавства, що регламентують порядок виборів президента, його юридичний статус, функції і повноваження, порядок припинення повноважень, умови і підстави конституційної відповідальності президента.
Інститут президента – це діалектично змінюваний під впливом різних чинників інститут, який розвивається насамперед під впливом економічних, політичних і соціальних факторів, внутрішніх і зовнішніх чинників.
Науковий аналіз інституту президентства в Україні і в США можливий при системному застосуванні формально-логічного, історичного, порівняльно-правового методу, методу тлумачення правових норм, регламентуючих юридичний статус глав держав цих країн. Серед цих методів особлива роль належить порівняльно-правовому методу, який дає можливість розглянути в порівняльному аспекті процедуру виборів Президента України і Президента США, співвідношення повноважень президентів з компетенцією парламентів своїх країн в різних сферах суспільних відносин. Це дає можливість плідно в конституційно-правовій практиці України використовувати позитивний досвід нормативно-правового регулювання інституту президентства в США і практики реалізації главою американської держави своїх функцій і повноважень. Разом з цим, застосовуючи досвід США, як й інших країн світу щодо інституту президентства слід враховувати історичні умови появи цього інституту в США і в Україні, різницю в накопиченому досвіді державотворення, менталітеті народів, в структурі політичної системи тощо.
Сьогодні є всі підстави вважати, що інститут президентства отримав широке розповсюдження в світі, що він є невід’ємною частиною державного механізму і політичної системи багатьох країн. Його становлення і розвиток в значній мірі визначаються формою правління, усталеними, політико-правовими традиціями, політичною кон’єктурою, розкладом соціальних сил в державі, менталітетом народу, соціально-економічними і духовними факторами.
Введення Конституцією США 1787 р. інституту президентства США відіграло основоположну роль для введення цього інституту в світі. Разом з цим кожна держава, як суверенний суб’єкт політико-правового процесу, сама визначає роль і місце президента в державному механізмі, співвідношення його компетенції з парламентами своїх країн. Розпад СРСР став чинником появи на пострадянському просторі інституту президентства, який перебуває в основному на етапі становлення. Політична еліта пострадянських країн намагається врахувати позитивний досвід функціонування інституту президентства в США, в інших державах, і насамперед практику взаємодії президентів з іншими структурами державного механізму.
Конституція США 1787 р. стала визначним документом в становленні інституту президентства в цій країні, оскільки вона встановила основи компетенції глави держави, систему стримувань і противаг в державному механізмі, показала необхідність чіткої взаємодії владних структур, що стало взірцем для конституційно-правового регулювання цього інституту в інших країнах світу. В Конституції США закладена класична форма президентської республіки. Концептуально важливим було встановлення на конституційному рівні положення, що вся виконавча влада США належить Президенту США, що він керує і здійснює повний контроль за діяльністю органів федерального управління. Таким чином, він виступає як глава держави, так і глава виконавчої влади. Така модель форми правління стала зразком для багатьох країн. Хоча в цілому сьогодні існує більше всього змішаних республік – парламентсько-президентських або президентсько-парламентських. Жорсткість внесення змін до Конституції США – це суттєвий чинник стабільності інституту Президента США та інших структурних елементів державного механізму цієї країни, що має суттєве значення для забезпечення конституційного ладу США.
Становлення інституту президентства в Україні пов’язане з історією Української державності. В політико-правовій думці ідея президентства в Україні мала декілька етапів свого розвитку. Перший етап – до 1917 р., другий – 1917–1920 р.р, третій – радянський період, четвертий – період становлення України як суверенної незалежної держави, п’ятий – сучасний період – коли є намагання перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Але ж реально ідея президентства в Україні була втілена тільки на етапі становлення України як суверенної незалежної держави, при введенні в 1991 р. в Конституцію УРСР інституту Президента, в результаті чого в Основний Закон була включена глава 12-1 “Президент України”. При цьому Президент України наділявся досить значними повноваженнями. Введення в державну систему України в 1991 р. посади Президента було з одного боку відображенням історичних традицій державотворення в Україні, а з іншого – врахування міжнародного досвіду функціонування президента як одноособового глави держави з республіканською формою правління. При цьому враховувався історичний досвід становлення інституту президентства в США.
Для суспільно-політичної думки досить складним був період щодо визначення оптимальної моделі президентства в період розробки і прийняття нової Конституції України, що зумовлювалося відсутністю у політичної еліти єдиного підходу щодо структури майбутнього парламенту (однопалатний чи двопалатний), співвідношення повноважень Президента з іншими структурами державного механізму, і в цілому роллю президента в цьому механізмі. Особливу роль в становленні президентсько-парламентської республіки відіграв Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України, який суттєво посилив повноваження Президента України. Після висловленої Президентом України 24 вересня 2002 р. ідеї, що Україна повинна йти від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської настав новий етап обговорення в наукові літературі, в політичній еліті й в суспільстві в цілому ролі і місця Президента України в державному механізмі та в політичній системі. Ця ідея неоднозначно сприймається політичними силами України, науковцями. Створена Комісія по внесенню пропозицій до Конституції України у зв’язку із зміною форми правління. Разом з цим багато політиків не зацікавлені в таких змінах, і процес змін в сутності гальмується.
Порядок виборів глави держави в значній мірі підкреслює демократичний потенціал формування державних інституцій, в тому числі в Україні і в США. Вибори Президентів в Україні і в США відбуваються на демократичних засадах. Але на цей процес суттєво впливають історичні передумови формування і розвитку законодавства про вибори глави держави, рівень правової культури, менталітет народу, розвиток партійної системи. Не зважаючи на демократичні засади виборів глав держав в цих країнах, вибори президентів в Україні і в США суттєво відрізняються. При цьому є підстави вважати, що законодавство про вибори Президента України є більш динамічними в порівнянні із відповідним законодавством США. При цьому законодавство про вибори Президента України пройшло декілька етапі, в основі яких були закони про вибори глави Української держави 1992, 1994 1999 р. Разом з цим чинний Закон “Про вибори Президента України” не є оптимальним, і, безумовно, він підлягає подальшому вдосконаленню. Законодавство про вибори Президента України потребує суттєвого вдосконалення на всіх стадіях виборчого процесу.
Принциповими відмінностями виборів Президента України і Президента США є те, що: глава Української держави обирається на основі прямих, а в США – непрямих виборів; в Україні виборча кампанія уніфікована, а в США, виходячи з федеративного устрою цієї держави, існують суттєві відмінності в процедурі реєстрації кандидатів у відповідних штатах; українська виборча система – багатопартійна, а США – двопартійна; в законодавстві про вибори Президента України, в Конституції України відсутня вимога кандидата в Президенти мати обов’язково громадянство за народженням, як це вимагається за законодавством США. Двоступеневі вибори Президента США на сьогоднішній день є певним анархізмом в світовій виборчій системі. У цьому аспекті прямі президентські вибори в Україні є більш прогресивними. Система виборів Президента США потребує значних змін. На сьогодні вона зазнає суттєвої критики і чимало науковців-конституціоналістів США та політологів ставлять під сумнів ефективність і легітимність цієї системи. Те, що система виборів Президента США до цього часу не змінена, значною мірою обумовлюється консерватизмом американської політичної системи.
Процедури вступу на посаду президентів України і США мають багато спільного, що зумовлено, насамперед, об’єктивними чинниками. В інституті імпічменту Президента України і Президента США є багато спільного, що виявляється в ускладненому порядку усунення президентів з посади в порядку імпічменту, в досить рідкому його застосуванні. Відмінності цього інституту в даних країнах в тому, що в Україні більш ускладнена процедура імпічменту, ніж у США.
Президенти України і США мають суттєві повноваження в різних сферах суспільної практики. Особливе значення мають їх повноваження в адміністративно-політичній сфері, що, насамперед, пов’язано з проблемою забезпечення стабільності конституційного ладу, прав і свобод особи, розвитком суспільства на демократичних засадах. Впровадження в демократично-правову практику України і США принципу поділу влад, його закріплення на конституційному рівні суттєво впливає на взаємодію глав держав з парламентами. Причому, в системі взаємовідносин президентів України і США з парламентами свої країн, в тому числі в адміністративно-політичній сфері, чітко виявляється тенденція посилення ролі президентів, що йде в руслі загальної тенденції посилення ролі виконавчої влади як загальносвітової тенденції.
Компетенція, яка характеризує конституційно-правовий статус президентів України, складається із повноважень і предметів відання. Вона змінюється під впливом чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. При цьому державно-правова практика свідчить, що повноваження у Президента США більш стабільні, ніж у Президента України. Реалізація президентами України і США своїх повноважень в сфері забезпечення національної безпеки і оборони, які вони реалізують у тісному взаємозв’язку з парламентами свої країн, має особливе значення у зв’язку з процесом глобалізації, поширенням тероризму, організованої злочинності, інших негативних чинників. Посилення повноважень президентів України і США в цих сферах обов’язково повинно супроводжуватися розширенням контролю парламентів за їх діяльністю.
Практика України і США свідчить, що установчі, номінаційні і процедурні повноваження президентів України і США у сфері державного будівництва повинні реалізовуватися у тісній взаємодії з парламентами своїх країн. При цьому особливе значення мають повноваження по формуванню персонального складу органів виконавчої державної влади. Значний обсяг повноважень Президента США в цьому питанні є виправданням для країн з президентською формою правління. В той же час існуючий надлишковий обсяг повноважень Президента України по формуванню персонального складу Кабінету Міністрів України, інших структур державного апарату може призвести до підриву конституційного принципу поділу влад.
У сфері законодавчої діяльності у Президента України значно більше повноважень, ніж у Президента США, що зумовлено насамперед більш жорстким поділом влад за Конституцією США. У Президента США відсутнє право законодавчої ініціативи, яке є у Президента України. Але відсутність такого права у Президента США компенсується його правом щорічно подавати Конгресу США бюджет, делегуванням законодавства, широкою практикою послань Президента США до Конгресу США, прийняттям Президентом США значної кількості підзаконних нормативно-правових актів. Розвиток так званого “указного права” є загальною тенденцією і в Україні, і в США. Державно-правова практика України свідчить, що законодавчо слід врегулювати право вето Президента України, прийнявши спеціальний закон щодо вето Президента. Особливо необхідно акцентувати увагу на процедурних аспектах реалізації права президентського вето. Це досить важливо для реалізації законодавчої діяльності.
Важливо, щоб діяльність Президентів України і США по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини і громадянина спрямовувалася на демократизацію суспільних відносин і реалізовувалася в тісній взаємодії з парламентами своїх країн. Законність актів Президента США оцінюється Верховим Судом США, а Президента України – Конституційним Судом України. Відповідно, посилюється тенденція взаємовідносин президентів цих країн з парламентами в питаннях забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки в цій сфері нагромадилося досить багато гострих проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев А.С. Теоретическое обоснование доктрины монархического принципу // Юридические записки. – Ярославль, 1909. – Вип. ІІІ. – 363 с.
2. Алексеев А.С. Монархический принцип в конституционном государстве // Юридические записки. – Ярославль, 1908. – Вип. 1. – 128 с.
3. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Зерцало, 1997. – 671 с.
4. Алебастрова И.М. Основы американского конституционализма. – М.: Юриспруденция, 2001. – 160 с.
5. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Изд-во юрид. лит-ры, 1961. – 271 с.
6. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право Україн. – 2001. – № 4. – С. 8-12.
7. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної науки в Україні // Право України. – № 12. – 15-20.
8. Аникеева Н.С., Филянина И.М. Конституционное оформление политического управления в РФ // Актуальные проблемы государства и права на рубеже веков: Материалы конференции, посвященной 40-летию юридического факультета ДВГУ. – Владивосток. Дальневост. госуд. ун-т., 1998. – С. 58-72.
9. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
10. Ачкасов В.А. Президент Российской Федерации и Государственная Дума: перспективы взаимоотношений // Правоведение. – 1995. – № 4-5.
11. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юрид. вузов и факультетов. – М.: Изд-ая группа НОРМА-ИНФРА, М. – 1998. – 752 с.
12. Багатопартійна українська держава на початку ХХ століття: партійні документи перших українських політичних партій. – К.: Наукова думка, 1992. – 342 с.
13. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. – № 3. – С. 10-18.
14. Барський В.Р. Процесуальні особливості судового провадження за скаргами на невідповідність у списках виборців // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 211-214.
15. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1996. – 368 с.
16. Бельсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. – 167 с.
17. Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. М.: Изд-во Норма, 1997. – 333 с.
18. Бойченко Г.Г. Конституция Соединенных Штатов Америки. Толкование и применение в эпоху империализма. – М.: Изд-во ИМО, 1959. – 242 с.
19. Бурч М. Роль органів місцевого самоврядування в організації та проведенні виборів Президента України // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 61-69.
20. Бурчак Ф.Г., Погорілко В.Ф. Конституційно-правовий статус Президента України // Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 220-237.
21. Бурчак Ф.Г. Президент України. – К.: Ін Юре, 1997. – 24 с.
22. Бутылин В.Н. Конституционный механизм государственной власти // Конституционное право: Учебник / Под ред. А.Е. Козлова. – М.: БЕК, 1996. – С. 244-258.
23. Бутко І., Пухтинський М. Президент України – гарант її суверенітету // Політика і час. – 1991. – № 12. – С. 11-17.
24. Василенко П.Т. Органы Советского государства и их система на современном этапе. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 302 с.
25. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юр. вузов. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
26. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № – 1. – С. 34-40.
27. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учебное пособие. – М.: Изд. группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 304 с.
28. Вибори народних депутатів України 2002 року. – К.: Центральна виборча комісія, 2002. – 653 с.
29. Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова)та ін. К.: Центральна виборча комісія, 2000. – 284 с.
30. Вінниченко В. Відродження нації. Історія української революції 1917 – грудень 1918 р. – Репр. Відтворення вн. 1920 р. – К.: Політвидав України, 1990. Ч. 3. – 248 с.
31. Волков Н.А. Органы советского государственного управления в современный период. – Казань: Изд-во Казан. Ун-та, 1962. – 210 с.
32. Гегель В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 340 с.
33. Георгіца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці, ЧДУ: Рута, 1994. – 138 с.
34. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці: Рута, – 484 с.
35. Георгіца А.З. Концепція конституційної держави в сучасній конституційно-правовій науці: постановка проблеми // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вип. 3. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 123-126.
36. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних краї: Підручник. – Чернівці: “Рута”, 2001. – 431 с.
37. Головатий В.І. Вето Президента як важіль забезпечення державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали наук.-практ. конф. Листопад 1997 р. – К.: Ін-т зак-ва. Верх. Ради України. 1997. – С. 56-60.
38. Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів // Право України. – 1999. – № 7. – С. 39-41.
39. Городецький О.В. Парламент і Президент (проблеми відносин) // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 1996. Вип. 4-5. – С. 144-149.
40. Градовський А.Д. Собрание сочинений. Т. 5. Государственное право важнейших европейских держав. – СПб., 1902. – 561 с.
41. Громаков Б.С. Очерки по истории антидемократического законодатльства США. – М.: Госюриздат, 1958. – 168 с.
42. Давидов Р.К. Практика збирання підписів на підтримку претендента на кандидата у Президента України: плюси і мінуси правової регламентації // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 36-39.
43. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В-4-х томах. Т. 2: И-С. – М.: ТЕРРА, 1995. – 862 с.
44. Девід Ерл. Міжнародний досвід забезпечення виконання виборчого законодавства і дотримання виборчих прав громадян // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 221-229.
45. Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 17. – Ст. 129.
46. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 30. – Ст. 429.
47. Джефферсон Т. Записки о штате Вирджиния // В кн.: Шелдон Т. Политическая философия Т. Джефферсона. – М, 1996. – С. 211-232.
48. Егоров С.А. Современная наука конституционного права США. – М.: Наука, 1987. – 191 с.
49. Жигалкін П.І. Право на працю – найважливіше право громадян // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства. – Х.: Право, 2001. – С. 171-174.
50. Жидков О.А. Верховный суд США: право и политика. – М.: Наука, 1985. – 140 с.
51. Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України // Право України. – 2000. – № 1. – С. 47-50.
52. Закусило О., Мельниченко В. Для чого державі Президент: (Про інститут президентства) // Віче. – 1993. – № 12. – С. 18-28.
53. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 04.02.94. № 3929 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 162.
54. Закон України “Про звернення громадян” від 02.10.96. № 393196 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
55. Закон України “Про державні нагороди України” від 16.03.00. № 1549 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 162.
56. Закон Российской Федерации «О гражданстве Российской Федерации» от 28.11.91. // Конституционное право России: Сборник конституционно-правовых актов / Отв. ред. О.Е. Кутафин; сост. Н.А. Михалева: В 2 т. – М.: Юристъ, 1999.– Т. 1. – С. 393-406.
57. Закон США “Про національний надзвичайний стан” // Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты. – М.: Издательская группа «Прогресс» «Универс», 1993. – С. 184-189.
58. Закон України “Про надзвичайний стан” від 26.06.92. № 2501 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
59. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16.03.2000. № 1550 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
60. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України і посадових осіб” від 04.03.98. № 160/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
61. Закон України “Про оборону України” від 06.12.91. № 1932 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106; 1993. – № 44. – Ст. 420; 1994. – № 45. – Ст. 410; 1995. – № 38. – Ст. 284.
62. Закон України “Про Збройні Сили України” від 06.12.91. № 1934 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108; 1993. – № 44. – Ст. 421.
63. Закон України “Про загальний військовий обов’язок та військову службу” від 25.03.92 № 2233 – ХІІ (в ред. Закону від 18.06.99 № 766-ХІV) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 33. – Ст. 270; 2000. – № 4. – Ст. 27; 2000. – № 30. – Ст. 235.
64. Закон СССР «Об изменении и дополнении Конституции (Основного Закона) СССР в связи с совершенствованием системы государственного управления» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1980. – № 1. – Ст. 3.
65. Закон СССР «О введения поста Президента СССР и внесении изменений и дополнений в Конституцию (Основной Закон) СССР» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 12. – Ст. 189.
66. Закон СССР «О защите чести и достоинства Президента СССР» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 22. – Ст. 391.
67. Закон СССР «О дополнительных мерах по стабилизации экономической и общественно-политической жизни страны» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 40. – Ст. 809.
68. Закон України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 26. – Ст. 217.
69. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
70. Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.93 № 3543 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 416; 1999. – № 27. – Ст. 221.
71. Закон України “Про Службу безпеки України ” від 25.03.92 № 2229 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382; 2000. – № 10. – Ст. 79.
72. Закон України “Про державну таємницю” (в ред. Закону від 21.09.99 № 1079 – ХІV) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 49. – Ст. 428;
73. Захаров Н.А. Система русской государственной власти. – Новочеркасск. 1912. – 340 с.
74. Я.Л. Іваненко, В.О. Євдокимов. Президент – глава держави Україна // Конституція незалежної України / За ред. В.Ф. Погорілко, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – С. 249-272.
75. Ивановский В.В. Русское государственное право. Т. 1. Верховная власть и ее органы. – Казань, 1895. – 276 с.
76. Иванян Э.А. Белый дом: Президент и политика. – М.: Юрид. лит-ра, 1976. – 324 с.
77. Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
78. Исполнительная власть в Российской Федерации: Научно-практическое пособие // Ноздрачев А.Ф., Тихомиров Ю.А., Цыганенко И.Г. / Под ред. А.Ф. Ноздрачева, Ю.А. Тихомирова – М.: БЕК, 1996. – 258 с.
79. Історія держави і права України / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. За ред. А.Й. Рогожина / У 2 част. – К.: Ін-Юре, 1996. – Ч. 2. – 654 с.
80. Карпачова Н.І. Уповноважений з прав людини в системі конституційних механізмів захисту прав людини в Україні // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства. Х.: Право, 2001. – С. 23-31.
81. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
82. Коваль М.І. Проблеми фінансового і матеріально-технічного забезпечення виборів та референдумів в Україні // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 230-240.
83. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. – М.: Юристъ, 1996. – 480 с.
84. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади зарубіжних країн. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Харків, 1998. – 20 с.
85. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. Харків: Основа, Ін-т внутр. справ, 1998. – 245 с.
86. Коломієць Ю.М. Системи правління і компетенція президента // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Вип. 2. – Харків. Ін-т. внутр. справ, 1997. – С. 127-132.
87. Коломієць Ю.М. Становлення інституту президентства в Україні й міжнародна практика // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наукових праць. – Вип. 3-4. Харків: Ін-т внутр. справ, Основа, 1997. – С. 205-212.
88. Коломиєць Ю.М., Коломієць Т.В. Початок конституційного процесу в Україні // Вісник університету внутрішніх справ. – Вип. 2. – Харків. Ін-т внутр. справ, 1997. – С. 106-116.
89. Коломієць Ю.М. Статус глави держави в парламентській республіці // Вісник університету внутрішніх справ. – Вип. 5. – Харків: Ін-т внутр. справ, 1999. – С. 126-131.
90. Коломієць Ю.М. проблема форми та системи правління в Україні // Пятые Харьк. политолог. чтения «Ресурсы политической власти: Материалы докладов и сообщений. – Харьков: Нац. Юрид. акад. Украины. Харьк. ассоциация политологов, Харьк. гуманитар. институт, Народная укр. академия», 1997. – С. 48-49.
91. Кокошин Ф.Ф. Русское государственное право в связи с основными началами общего государственного права. Вып. 2. М. 1908. – 210 с.
92. Кокошин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву. – М., 1918. – 420 с.
93. Кононенко Н. Інститут президентства в Україні: трансформації напередодні виборів 1999 року // Людина і політика. – 1999. – № 3. С. 3-5.
94. Конституционное право Украины. Учебное пособие / Сост. В.Д. Волков, Р.Ф. Гринюк, И.С. Щебетун и др. – Донецк.: Дон ГУ, 2000. – 234 с.
95. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
96. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
97. Конституционное право. Учебник / Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: БЕК, 1999. – 464 с.
98. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник: В 4-х томах. Т. 1-2. (Отв. ред. Б.А. Страшун). – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 448с.
99. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. и со вступ. словом Л.А. Окунькова. – М.: Изд. гр. ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 816с.
100. Конституции зарубежных государств. Американский континент. – Ереван: Мхитар Гош, 1998. – 391 с.
101. Конституції нових держав Європи та Азії / Упор. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во Право. – 1996. – 544 с.
102. Конституция Соединенных Штатов Америки // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК. – С. 30-42.
103. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996.
104. Конституция Испании // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 370-414.
105. Конституция Итальянской Республики // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 415-450.
106. Конституция Швеции // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 701-728.
107. Конституция Австрийской Республики // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 11-108.
108. Конституция Финляндии // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 612-654.
109. Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 665-686.
110. Конституция Российской Федерации // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 356-399.
111. Конституция Армении // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 105-133.
112. Конституция Грузии // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 175-209.
113. Конституция Республики Беларусь // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 134-174.
114. Конституция Азербайджанской Республики // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 55-104.
115. Конституция Республики Молдова // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 309-346.
116. Конституция Республики Узбекистан // Новые конституции стран СНГ и Балтики. Сборник документов. Вып. 2. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 450-478.
117. Конституция США: История и современность // Под ред. А.А. Мишина, Е.Ф. Язькова. – М.: Юрид. лит-ра, 1988. – 320 с.
118. Конституция (Основной Закон) Украинской Советской Социалистической Республики. – К.: Изд-во полит. лит-ры, 1989.
119. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 248 с.
120. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 405 с.
121. Конституція незалежної України. Книга перша. Документи, коментарі, статті. – К.: Українська правнича фундація, 1995. – 161с.
122. Ким А.Н. Конституционно-договорные основы разграничения предметов ведения и полномочий между Российской Федерацией и Республикой Саха (Якутия): теоретико-правовые и организационные аспекты. М., 1996. – 128 с.
123. Кирило-мефодієвське товариство: у 3 т. / АН УРСР Інститут історії та ін. Редкол.: П.С. Сохань (гол. упор.) та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – Том ІІІ. Упор. О.О. Франко та ін. – 710 с.
124. Кирило-мефодієвське товариство: у 3 т. / АН УРСР Інститут історії та ін. Редкол.: П.С. Сохань (гол. упор.) та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – Том ІІ. Упор. М.І. Бутич та ін. – 822 с.
125. Копиленко О.Л. Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917-1920. – К.: Либідь, 1997. – 240 с.
126. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Спб., 1909. – 204 с.
127. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Друге видання, доповнене. – К.: АТІКА, 2002 – 480 с.
128. Кривенко Л.Т. Проблеми виборів Президента в контексті джерел парламентської і президентської влади // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 124-132.
129. Кривенко Л. Президент України: конституційно-правовий статус // Віче. – 1994. – № 12. – С. 3-17.
130. Кривенко Л. Хто ж відповідальний за державу: Конституційний статус Президента потребує вдосконалення // Голос України. – 1994.–21 жовтня.
131. Кривенко Л. Зміцнення українського парламентаризму // Віче. – 1995. – № 5. – С. 20-28.
132. Кривенко Л. Хто ж у нас законодавець // Віче. – 1995.– № 1. – С. 29-41.
133. Крупницький Є. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля. – Мюнхен: Дніпровська хвиля, 1956. – 80 с.
134. Крутоголов М.А. Президент Французской Республики. Правовое положение. – М.: Идз-во Наука, 1980. – 336 с.
135. Кувалдин В. Президентство и демократия // Свободная мысль. – 1998. – № 2. – С. 4-14.
136. Кудряченко А. Президентуру України – на рівень вимог часу (інститут президентства в Україні) // Розбудова держави. – К., 1996.– № 5. С. 17-22.
137. Кузнецов Е.Л. Из истории создания института Президента СССР // Государство и право. – 1996. – № 6. – С. 98-106.
138. Кузнецов И.Н. Компетенция высших органов власти и управления СССР. – М.: Юрид. лит-ра, 1969. – 246 с.
139. Кузнецов И.Н. Компетенция высших органов власти СССР: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.02. / ВНИИ сов. закон-ва – М., 1974. – 35 с.
140. Кутафин О.Е., Шеремет К.Ф. Компетенция местных Советов: Учебное пособие. – М.: Юрид. лит-ра, 1986. – 224 с.
141. Кушниренко А. Вето Президента Украины: юридическая природа и содержание // Бизнес Информ, 1996. – № 6. – С. 24-25.
142. Лазарев Б.М. Президент СССР // Советское государство и право. – 1990. – № 7. – 3-14.
143. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит-ра, 1972. – 280 с.
144. Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву. Т.1 Конституционное право. СПб. 1910. – 276 с.
145. Ларіонов С.Б. Конституційна відповідальність за порушення норм закону України “Про вибори Президента України” // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 206-210.
146. Лафитский В.И. Контрольные полномочия Конгресса США // Журнал российского права. – 2000. – № 12. – С. 17-23.
147. Лафитский В.И. Основы конституционного строя США. – М.: Изд-во НОРМА, 1998. – 272 с.
148. Лебедев В.А. Проблемы организации и деятельности законодательной и исполнительной власти в субъектах Российской Федерации: Автореф. дис… докт. юрид. наук. М., 2000. – 42 с.
149. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення. – К.: Либідь, 1997. – 114 с.
150. Локк Д. Два трактата о правлении. Соч. в 3-х т. Т. 3. – М.: Наука, 1988. – 380 с.
151. Лотюк О.С. Теоретичні основи інституту громадянства України і статус іноземців. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1998. – 18 с.
152. Лотюк О.С. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України. – 1998. – № 7. – С. 9-13.
153. Лукьянова Л.Б. Становление презентуры Российской Федерации: историко-теоретическое исследование. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Уфа, 2000. – 18 с.
154. Лучин В.О., Мазуров А.В. Указы Президента Р.Ф. Основные специальные и правовые характеристики. – М.: Новый юристъ, 2000. – 128 с.
155. Лузин В.В. Президентская модель разделения властей (на примере США) // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 81-90.
156. Мандрусова Г.П. Банк даних Центральної виборчої комісії – проблеми створення та впровадження // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 262-267.
157. Медведчук В. Державна влада в Україні: Сучасний стан та перспективи розвитку // Право України. – 1998. – № 4. – С. 5-14.
158. Медушевский А.Н. Идея разделения властей // Вестник Российской Академии наук. – 1994. – Т. 64. – № 1. – С. 20-32.
159. Мельниченко В., Закусило О. Для чого державі президент // Віче. – 1993. – № 12. – С. 18-25.
160. Мельниченко В. Механізм стабільності. Стримування і противаги // Віче. – 1994. – № 9. – С. 34-43.
161. Мельниченко В.І. Президент у структурі державної влади: конституційний досвід західних демократій // Трибуна. – 1990. – № 1-2. – С.34-37.
162. Ми