КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ
11

1.1. Зміст та значення технологій у соціальній сфері
11

1.2. Політико-правові процеси як сфера технологізації.
26

1.3. Поняття та класифікація виборчих технологій 49
1.4. Концептуальні положення правового забезпечення виборчих технологій
62

Висновки до першого розділу
78

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ

85
2.1. Конституційно-правовий вплив на виборчі технології на попередній стадії виборчих кампаній
85
2.2. Правове забезпечення виборчих технологій на основній стадії виборчих кампаній
121
2.3. Попередження порушень виборчого права при використанні виборчих технологій на заключній стадії виборчих кампаній
159

Висновки до другого розділу
170

ВИСНОВКИ
178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
186

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід від жорстко спланованої організації суспільства та особистої життєдіяльності до заснованої на економічній і політичній свободі, ініціативі та відповідальності людини, що здійснюється в Україні, обумовив пошук нових форм і способів суспільної організації. Як альтернатива адміністративно-командному підходу визначився соціально-технологічний підхід, спрямований на розробку і впровадження в соціальну практику науково обумовлених, послідовно здійснюваних прийомів та засобів оптимізації соціальної діяльності. При такому підході акцент зміщується на вибір способів та прийомів отримання проміжних та кінцевих результатів соціальної діяльності. Сфера використання соціально-технологічного підходу виявилася досить широкою, включаючи його застосування у політико-правових процесах, зокрема, при волевиявленні громадян.
Характер політичного життя, що змінився – виникнення гострої конкуренції між окремими кандидатами, політичними партіями і блоками на виборах і характерні риси процесу організації і проведення виборчих кампаній, які являють собою певну послідовність операцій, актуалізували проблему технологізації виборчих кампаній.
Сучасні виборчі кампанії в Україні характеризуються як складний, заздалегідь спланований процес, який обумовлює прагнення їхніх суб'єктів до раціоналізації своїх дій. У виборчих кампаніях на перше місце виступає не “хто”, “що” (кандидат, передвиборча програма і т. ін.), а “як”, тобто сукупність прийомів і способів їхніх практичної організації і проведення. Ускладнення змісту виборчих кампаній і технологій їхньої організації та проведення викликає необхідність детального вивчення цих процесів.
Вихідним і визначальним критерієм розробки і використання технологій у виборчій практиці повинні бути їхня відповідність демократичним принципам, морально-етичним нормам, спрямованість на забезпечення реалізації основних політичних прав і свобод громадян, суворе дотримання правових приписів, оскільки використання технологій, які не відповідають зазначеним критеріям, веде до руйнування демократичного правопорядку.
Незважаючи на те, що процес організації і проведення виборчих кампаній в Україні на законодавчому рівні відносно врегульований, проблема використання технологій, які не відповідають демократичним принципам проведення виборів та морально-етичним нормам, залишається актуальною. Це обумовлено не тільки інтенсивною динамікою інституціональної еволюції виборчих технологій і нестабільним виборчим законодавством, але і специфікою такого нового для України явища як виборчі технології.
Конституційно-правове забезпечення використання виборчих технологій є одним із вирішальних факторів для подальшого розвитку демократичних виборів в Україні. Як не парадоксально на перший погляд, найчастіше саме наявність вад у законодавстві і його недосконалість стають “благодатним ґрунтом” для проектування і впровадження нелегітимних технологій як окремими кандидатами на виборні посади, так і політичними партіями (блоками). Про це наочно свідчить наведений, як приклад, досвід вітчизняної і зарубіжної виборчої практики.
Президентом України в якості однієї з головних складових політичної реформи визначена реформа виборчого законодавства, результатом якої повинна стати пропорційна система, але європейського зразка. Для створення діючого бар'єра на шляху нелегальних і нелегітимних виборчих технологій одного впровадження пропорційної виборчої системи недостатньо. Реформа виборчого законодавства необхідна не тільки в частині зміни виду виборчої системи, але й у частині процесуальної технології реалізації виборчого законодавства. Не менш важливим уявляється також підвищення електорально-правової культури суб'єктів і учасників виборчого процесу.
Незважаючи на широкий інтерес до проблеми технологізації виборів з боку представників різних наук та політичних діячів для вітчизняної юридичної науки та практики тема виборчих технологій та їхнього конституційно-правового забезпечення є практично новою і маловивченою, про що свідчить відсутність монографічних робіт і дисертаційних досліджень з даної проблематики.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних вчених з питань виборчого процесу: М.О. Баймуратова, С.В. Ківалова, В.В. Копєйчикова, О.Г. Мурашина, А.В. Нельги, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.Н. Тодики, В.М. Шаповала, О.Ф.Фрицького; В.М. Кампо, М. І. Корнієнко, В.Ю. Кравченко, М.І. Ставнійчук; російських вчених конституціоналістів: М.В. Баглая, Ю.А. Вєдєнєєва, А.В. Зинов'єва, О.В. Іванченко, В. І. Лисенко, А.И. Кіма, С.Д. Князєва, В.Е. Чіркіна, Л.М. Ентіна; роботи українських вчених-політологів, соціологів, психологів, присвячені окремим аспектам технологізації виборів: В.М. Бебіка, К.А. Ващенка В.Я. Матвієнка, А.М. Пойченка, В.А. Полторака, Г.Г. Почепцова, Н.В. Томенка; зарубіжних дослідників теорії держави і права, істориків, політологів, соціологів, зокрема: Р. Абромсона, Дж. Алдріха, С.С. Алексєєва, В.Г. Афанасьєва, Б. Берельсона, Д.І. Видріна, Г.Т. Галієва, А.Ю. Горчевой, А.А. Джабасова, В.С. Дудченка, Л.Я. Дятченко, К.С. Жукова, А.Д.Карнишева, Р. Катца, А.И. Ковлера, С. Крауса, О.П. Кудінова, А. Кембелла, П. Лазарсфельда, А.А. Максимова, Е.Б. Малкіна, В. Маркєвіча, В. Міллера, Д. Роду, Д. Сарторі, Д. Стоукса, Е. Б. Сучкова, С.М. Тучкова, С. А. Фаєра.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках загальної проблеми, яка розробляється вченими Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин” (державний реєстраційний номер 0101U0001195), та як органічна частина плану наукових досліджень кафедри конституційного права ОНЮА: “Сучасний етап конституційної реформи в Україні”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз конституційно-правового забезпечення виборчих технологій в Україні і вироблення практичних рекомендацій з удосконалення виборчого законодавства України.
Для реалізації поставленої мети, не претендуючи на вичерпне і безперечне висвітлення всіх аспектів цієї проблеми, визначені такі завдання:
проаналізувати тенденцію застосування технологій у соціальній сфері;
сформулювати власне визначення поняття “виборчі технології” на основі визначень, представлених у науковій літературі;
класифікувати виборчі технології за різних підстав;
проаналізувати поняття, структуру і стадії виборчої кампанії кандидата на виборну посаду, політичної партії, виборчого блоку партій, виходячи з положень, сформульованих у науковій літературі;
дослідити концептуальні положення правового забезпечення виборчих технологій, розмежувавши дослідження правового регулювання і правового забезпечення;
проаналізувати конституційно-правове забезпечення виборчих технологій на окремих стадіях виборчих кампаній в Україні з використанням досвіду вітчизняної виборчої практики;
розробити пропозиції з конституційно-правового забезпечення проектування і застосування виборчих технологій в Україні.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у процесі застосування прийомів і способів впливу на волевиявлення виборців та результати виборів у ході підготовки, організації і проведення виборчих кампаній в Україні.
Предметом дослідження виступає конституційно-правове забезпечення застосування виборчих технологій у ході підготовки, організації і проведення виборчих кампаній в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий метод діалектики, який дозволяє розглянути динаміку таких соціальних процесів, як становлення та розвиток соціальних технологій, динаміка виборчих кампаній, зв'язок конституційно-правового забезпечення з виборчою практикою тощо. Діалектичний підхід обумовив розгляд виборчих технологій у розвитку, в органічному зв'язку з політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими процесами, які відбуваються у суспільстві. Саме такий підхід дозволив виявити та вирішити конституційно-правові проблеми виборчої практики, розкрити діалектичну єдність та детермінованість загальних процесів формування демократичної виборчої системи в Україні.
Діалектична методологія дослідження потребує підходити до будь-якого явища як до системи. Тому важливого значення набув метод системного аналізу, який дав змогу розглядати виборчу кампанію та виборчі технології у сукупності соціальних зв'язків, виявити ціле та його частини, вивчити окремі елементи в системі. Так, аналіз структури виборчої кампанії дозволив визначити, що вона є цілісною системою, складовими елементами якої є суб'єктно-об'єктний, технічний та технологічний елементи.
У дисертації, при вивченні конституційно-правового забезпечення виборчих технологій в Україні у порівнянні з аналогічними явищами та процесами в інших країнах, використовується метод порівняльно-правового аналізу. Цей метод дозволив знайти нові механізми, виявити тенденції розвитку виборчого законодавства з урахуванням їх національних та історичних особливостей.
Широко використовується також метод логічного аналізу, що обумовлено самою природою юриспруденції. За допомогою цього методу вирішуються питання можливості та специфіки використання технологій у соціальній сфері, класифікації виборчих технологій, дослідження окремих видів виборчих технологій.
Здійснення аналізу соціальних політико-правових явищ неможливе без використання соціологічних методів. Використовуючи метод організаційно- та нормативно-правового проектування, аналізуються можливі наслідки регулювання виборчих технологій тими чи іншими правовими засобами.
Названі та деякі інші методи наукового пізнання у сукупності дали можливість уявити різні сторони виборчо-правової дійсності. Застосування різноманітних методологічних засобів дозволило всебічно дослідити виборчо-правову реальність, простежити вплив конституційних норм, міжнародно-правових та локальних актів на соціальну практику.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше в Україні зроблена спроба комплексного і цілісного наукового дослідження прийомів і способів впливу на волевиявлення виборців та результат виборів у ході підготовки, організації і проведення виборчих кампаній в Україні, теоретичних і практичних проблем їхнього конституційно-правового забезпечення.
Наукова новизна відображається у наступних положеннях, що виносяться на захист:
обґрунтована доцільність та перспективність використання соціальних технологій у виборчій практиці з урахуванням людського фактору, різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків політико-правових явищ, інваріантності і природності їхніх змін;
сформульоване і змістовно обґрунтоване авторське визначення поняття “виборча кампанія кандидата на виборну посаду, політичної партії, виборчого блоку”;
досліджені організаційно-агітаційні заходи, що проводяться в рамках виборчих кампаній з виокремленням часових меж виборчої кампанії кандидата на виборну посаду, політичної партії, виборчого блоку;
надані додаткові обґрунтування необхідності, з урахуванням змісту обраної для дослідження проблеми, законодавчого розмежування суб'єктів та учасників виборчого процесу, а також обґрунтована необхідність розширення законодавчого кола учасників;
сформульовано авторське визначення поняття “виборчі технології” і вперше визначене їхнє місце в структурі виборчої кампанії у результаті критичного аналізу публіцистичної, наукової літератури та виборчої практики;
вперше здійснений комплексний аналіз концептуальних положень правового впливу і правового регулювання виборчих технологій;
вперше на підставі узагальнення виборчої практики та аналізу законодавства України виявлені особливості розробки та застосування виборчих технологій на окремих стадіях виборчих кампаній в Україні.
Наукове та практичне значення результатів дослідження. Наукове значення дисертації полягає в тому, що її положення є певним внеском у вивчення конституційно-правового забезпечення виборчих технологій на сучасному етапі.
Практичне значення дисертаційного дослідження і сформульованих висновків та пропозицій полягає в тому, що вони можуть бути використані у процесі удосконеллення виборчого законодавства України і при визначенні тенденцій його майбутнього розвитку.
Теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, викладені в дисертації, можуть служити матеріалом для подальших наукових досліджень і дискусій. Їх також можна застосовувати у навчальному процесі при викладанні таких предметів як: “Конституційне право України”, “Конституційно-процесуальне право України”, “Виборчий процес в Україні”, а також при розробці відповідних курсів лекцій, навчальних посібників і підручників. Низка положень і висновків дисертації мають дискусійний характер і можуть служити матеріалом для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у доповіді, яка була представлена на міжнародній науково-практичній конференції “Парламентаризм в Україні: теорія і практика” (Київ, 26 червня 2002 р.). Окремі положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (Київ, 13-15 листопада 2002 р.), апробовані на науково-практичній конференції “Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом” (Київ, 24 червня 2003 р.).
У 2002 і 2003 рр. деякі аспекти дисертації знайшли своє відображення у роботах, які брали участь у Всеукраїнському конкурсі на кращу наукову працю серед студентів і аспірантів вищих навчальних закладів з питань виборів і референдумів. Робота, що представлена на конкурс 2002 р., відзначена конкурсною комісією за високий науковий рівень (Доповнення № 2 до Наказу Міністерства освіти і науки України № 360 від 18 червня 2002 р.).
Тези дисертації доповідалися на 4-й (56-й), 5-й (57-й) і 6-й (58-й) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії, а також використані при обговоренні на кафедрі конституційного права і кафедрі адміністративного права ОНЮА проекту Кодексу законів про місцеве самоврядування в Україні (Юридичний вісник. – 2001. – № 2.)
Публікації. На основі матеріалів дисертації опубліковано 4 статті, 3 з яких у журналах і збірниках наукових робіт, що включені у відповідні переліки ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 203 сторінкі; у тому числі 18 сторінок – список використаних джерел, що вміщує 171 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійсненний аналіз наукових положень про технологізацію соціальних процесів дає підстави стверджувати, що дана тема знаходиться на постановочному рівні, неопрацьованим є ряд основних теоретичних положень. Можливість і доцільність технологізації соціальних процесів залишається дискусійною. На думку автора, технологізація соціальної сфери – це перспективний і прогресивний спосіб здійснення соціальної діяльності, що дозволяє раціоналізувати останню і підвищити ефективність досягнення поставлених цілей за допомогою застосування наукових способів і прийомів. При цьому важливим і необхідним є врахування характерних рис сфери, яке піддається технологізації. Стосовно до соціальних процесів це, насамперед, об'єктивна необхідність врахування людського фактору, різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків соціальних явищ, інваріантність і природність їхніх змін.
Складність соціальних технологій як явища обумовлює відсутність у науці єдиного визначення даного поняття. Автором сформульовані вихідні теоретико-методологічні підходи до розуміння соціальних технологій. В їхній основі – прагнення суб'єкта до реалізації цілей (особистих, групових, суспільних) шляхом розробки і застосування ефективних способів, прийомів впливу на соціальні процеси. Значення соціальних технологій полягає у тому, щоб визначити найоптимальніший порядок дій, які забезпечують хід процесу і досягнення поставлених цілей. Завдання технології – не тільки впливати на об'єкт соціального процесу, але і сприяти його перетворенню відповідно до соціально значимих цілей.
Тенденція технологізації виборчих кампаній кандидатів на виборні посади, політичних партій (блоків) історично обумовлена. Коли політичні процеси стають більш урівноваженими, а боротьба за державну владу характеризується гострою конкуренцією, перемогу на виборах отримують ті, хто, крім соціально зваженої політичної доктрини, звертає увагу на зовнішні за формою ознаки політичної діяльності, на прийоми і способи практичної організації і проведення виборчої кампанії.
Технологізація виборчих кампаній припускає поділ даного процесу на послідовно здійснювані дії (прийоми і способи), які розробляються цілеспрямовано на підставі даних різних наук з метою ефективного досягнення поставленої політичної мети.
Ефективні технології організації і проведення виборів це не просто набір прийомів та способів, у їхній основі повинне лежати глибоке розуміння сутності виборчого процесу у цілому і виборчих кампаній, зокрема, оскільки будь-які прийоми і способи впливу мають право бути застосованими тільки в тому випадку, якщо вони відповідають демократичним принципам, морально-етичним цінностям, забезпечують реалізацію основних політичних прав та свобод громадян. Використання технологій, що не відповідають зазначеним вимогам, веде до руйнування демократичного правопорядку, витіснення громадян та їхніх об'єднань на периферію політичної системи, фактичній втраті ними політичної правосуб'єктності.
Технологізації виборчих кампаній не спрямована на підміну процесу реалізації виборчих прав формальним набором прийомів і способів досягнення політичних цілей, неперебірливих у засобах і далеких від демократичних принципів, норм права і моральних імперативів. Як представляється, завдання технологізації – надати організації і здійсненню процесу реалізації виборчих прав раціонального, науковообумовленого характеру. Технологічний підхід сприяє реабілітації індивіда, який виходить з особистих інтересів і діє у політичному просторі автономно й усвідомлено.
Аналіз юридичної наукової літератури і діючого виборчого законодавства свідчить про відсутність єдиного як наукового, так і легального визначення поняття “виборча кампанія”. Автор дисертації вважає за доцільне піти шляхом законодавчого визначення зазначеного поняття, пропонуючи своє формулювання: “Виборча кампанія кандидата на виборну посаду, політичної партії, виборчого блоку – це сукупність організаційно-агітаційних заходів спрямованих на досягнення заданого результату на виборах, які проводяться кандидатами на виборні посади, політичними партіями, виборчими блоками та уповноваженими ними особами в період з дня висування кандидатів, списків кандидатів до дня подачі фінансового звіту про використання коштів власного виборчого фонду”.
Виборча кампанія як процес реалізації пасивного виборчого права, здійснюється послідовно у визначений часовий період. Однак в українському виборчому законодавстві відсутнє визначення часових меж цього процесу. У зв'язку з тим автор дослідження вносить пропозицію закріпити стосовно всіх видів виборів такі часові межі виборчих кампаній: від дня висування кандидатів, списків кандидатів до дня надання кандидатами, партіями (блоками) чи уповноваженими ними особами фінансового звіту про використання коштів власних виборчих фондів. Як представляється, закріплення визначення виборчої кампанії в законодавстві і встановлення моменту її початку та закінчення необхідне, насамперед, для однакового тлумачення і застосування даного поняття, а також для визначення моменту припинення повноважень, наданих законодавством кандидатам, політичним партіям (блокам) і учасникам виборчих кампаній.
На думку автора, структурно виборчі кампанії включають суб'єктно –об'єктну, технічну і технологічну складові. Розгляд суб'єктної складової дав можливість обґрунтувати, по-перше, необхідність законодавчого розмежування понять і правових статусів суб'єктів і учасників виборчого процесу в цілому і виборчих кампаній, зокрема; по-друге, розширення законодавчо передбаченого кола учасників виборчих кампаній за рахунок тих, хто фактично бере участь в організації і проведенні кампанії, але діяльність яких не визначена законодавством. На думку автора, суб'єктами виборчого процесу виступають особи, які безпосередньо реалізують свої виборчі права, а учасниками – особи, які сприяють реалізації виборчих прав суб'єктів, виконуючи функції й обов'язки, передбачені законодавством.
У структурі виборчої кампанії автором виділяється також технічний компонент, який не характеризує відносини учасників та суб'єктів між собою, тобто в соціальному плані, а носить обслуговуючий, інструментальний характер.
Зміст технологічного компонента виборчої кампанії складає певнасукупність послідовно здійснюваних прийомів і способів практичної реалізації поставлених політичних цілей, тобто виборчі технології.
Новизна терміну “виборчі технології” визначила його недостатню розробленість у науковій літературі. На основі проведеного критичного аналізу визначень поняття “виборчі технології” автором сформульоване власне, згідно з яким виборчі технології – це сукупність прийомів і способів впливу на волевиявлення виборців та результат виборів, які застосовуються при підготовці, організації і проведенні виборчих кампаній з метою досягнення на виборах заданого політичного результату.
Визначивши виборчі технології через систему суспільних відносин організаційного характеру, автор проаналізувала особливості їхнього конституційно-правового забезпечення, розмежувавши правове регулювання і правовий вплив.
Правовому регулюванню піддаються не всі фактичні організаційні суспільні відносини, що виникають у ході організації і проведення виборчих кампаній, а тільки частина соціально значимих відносин, які торкаються інтересів особистості, суспільства і держави, що характеризуються типовістю і поширеністю. Перераховані критерії окреслюють межі правового регулювання. Організаційний характер розглянутих відносин визначає їхнє регулювання процесуальними нормами, а предмет регулювання – відносини, що складаються в рамках виборчих кампаній, пов'язаних з реалізацією пасивного виборчого права – обумовлює регулювання конституційними нормами.
Для досягнення необхідного соціального ефекту важливо визначити способи правового регулювання виборчих технологій. Від адекватності їхнього вибору багато в чому залежить досягнення позитивного соціального ефекту. Виборчі технології, які об'єктивно вимагають правового регулювання, регулюються за допомогою забороняючих, зобов'язуючих і уповноважуючих конституційно-процесуальних норм .
Нелегальні виборчі технології, які переслідують недемократичні цілі, що суперечать інтересам реалізації виборчих прав громадян, інтересів суспільства і держави об'єктивно регулюються забороняючими конституційно-процесуальними нормами. Зобов'язуючі конституційно-правові норми застосовуються з одного боку – з метою протидії нелегальним технологіям, з іншого – законодавець додає форму належної поведінки тим виборчим технологіям, які, на його думку, найкраще забезпечують реалізацію виборчих прав і дотримання демократичних принципів. Регулювання виборчих технологій уповноважуючими процесуальними нормами надає громадянам простір для прояву активності. Саме такі норми, як не парадоксально, стають основою нелегітимних виборчих технологій, що формально не порушують норми права.
Ряд організаційних суспільних відносин, що виникають у рамках виборчої кампанії, знаходиться поза сферою правового регулювання і забезпечується соціальними нормами неправового характеру. Не будучи врегульовані правом безпосередньо, організаційні виборчі відносини піддаються правовому впливові, що включає ідеологічні, виховні, інформаційні, цінністно-орієнтаційні сторони впливу права.
З метою проведення комплексного аналізу і виявлення особливостей конституційно-правового забезпечення в Україні, виборчі технології розглянуті автором на окремих стадіях виборчих кампаній. Найбільшу складність у дослідженні конституційно-правового забезпечення виборчих технологій представляє попередня стадія виборчої кампанії (у широкому розумінні). Це обумовлено тим, що до реєстрації в якості суб'єктів виборчого процесу потенційні кандидати, політичні партії, виборчі блоки не є офіційними суб'єктами виборчого процесу і їхня організаційна діяльність, переважно не забезпечена виборчим правом.
Аналіз основних видів виборчих технологій попередньої стадії призводить до висновку про те, що більшість з них заснована на адміністративному ресурсі, приведення в дію якого дозволяє, не вдаючись до відкритої фальсифікації, впливати на результати виборів “належним чином”. Вітчизняна нормотворча практика вказує на те, що найчастіше мета, яка лежить в основі нормативного правового регулювання, визначається законодавцем виходячи з особливостей конкретної суспільно-політичної обстановки і підмінюється кон'юнктурними інтересами політичних сил і фінансово-промислових угруповань, що знаходяться при владі. Боротьба з подібними технологіями правовими засобами складно здійсненна і багато в чому залежить від підвищення електорально-правової культури суб'єктів і учасників виборчого процесу.
Аналіз виборчої практики та положень діючого законодавства, які регламентують використання виборчих технологій у ході висування, реєстрації кандидатів (списків кандидатів) на виборні посади і передвиборної агітації, свідчить, що відмінною рисою конституційно-правового забезпечення цих технологій є їхній нелегітимний характер, обумовлений або наявністю вад, або колізійністю виборчого законодавства.
Так, зокрема, відсутність визначень низки основних понять: “передвиборна агітація”, “політична реклама”, “прихована політична реклама”, обумовлює існування більшості нелегітимних виборчих технологій у ході передвиборної агітації. На підставі порівняльного критичного аналізу визначень вищезгаданих понять, представлених у науковій літературі, а також характерних рис, закріплених у законодавстві, автором сформульовані власні визначення, які можуть бути використані при розробці доповнень і змін до законодавства:
“Передвиборна агітація – це діяльність, яка не суперечить Конституції України і законам України, здійснювана в передбачений законом термін громадянами України, їхніми об’єднаннями і організаціями, спрямована на реалізацію: права громадян вільно і всебічно обговорювати політичні, ділові та особисті якості кандидатів, а також передвиборні програми партій (блоків), кандидатів на виборні посади; права кандидатів на зустріч з виборцями безпосередньо або через довірених осіб, що спонукує виборців проголосувати “за” чи “проти” того чи іншого кандидата, виборчий список партії (блоку).”
“Політична реклама – це інформація про кандидатів на виборні посади, політичні партії, виборчі блоки політичних партій, що відрізняється виразністю, емоційністю, лаконізмом, повторюваністю, поширювана з метою формування у виборців бажаної думки про кандидатів на виборні посади, політичні партії, виборчі блоки політичних партій, що спонукує їх до певної політичної поведінки виділена рубриками “Політична реклама”, “На правах політичної реклами”.
“Прихована політична реклама – це інформація, яка відрізняється виразністю, емоційністю, лаконізмом, повторюваністю що цілеспрямовано звертає увагу на суб'єктів політичних та виборчих процесів і не виділена рубрикою “Політична реклама”, “На правах політичної реклами”.
Важливість таких етапів виборчого процесу як голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення результатів голосування і виборів, які проводяться у той же часовий період, що і заключна стадія виборчої кампанії, детермінує чітке правове регулювання виборчих технологій даної стадії, насамперед, забороняючими та зобов’язуючими нормами, які передбачають можливість державного примусу до порушників. У ході заключної стадії виборчої кампанії легітимним є здійснення суб'єктами й учасниками тільки тих організаційних дій, які прямо передбачені законодавством.
Подальші теоретичні дослідження, узагальнення виборчої практики, розробка та впровадження виборчих технологій кандидатами на виборні посади, партіями (блоками) повинні сприяти удосконаленню їхнього конституційно-правового забезпечення і демократизації процесу реалізації права бути обраним.
Викладені теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції можуть служити матеріалом для подальших досліджень і дискусій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дудченко В.С., Макаревич В.Н. Социоинженерная деятельность, социальное проектирование, социальная технология // Марксистско-ленинская социология: Учебное пособие для вузов по спец. “Философия” и “Прикл. социология” / Б.В. Князев и др. / Под ред. Н.И. Дряхлова и др. – М.: Изд-во МГУ, – 1989. – 287 с.
2. Шепель В.М. Настольная книга бизнесмена и менеджера. – М.: Финансы и статистика, 1992. – 237 с.
3. Курбатов В.И., Агапов Е.П., Альперович В.Д., Богданова И.Н., Бойко Л.И. Социология: Учеб. пособ. для вузов. – Ростов на/Д.: МарТ, 1998. – 509 с.
4. Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Прометей, 1999. – 511 с.
5. Трипольский В.О. Демократія і влада. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 174 с.
6. Социологический энциклопедический словарь: На рус., англ., нем., фр. и чеш. языках / Ред-коорд. Г.В. Осипов, Ин-т соц.-полит. исслед. Рос. акад. наук, Ин-т слоциологии Рос. Акад. наук. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – 480 с.
7. Дятченко Л.Я. Социальные технологии в системе управления общественными процессами: Автореф. дис... д-ра соц. наук: 22.00.08 / Академия труда и соц. отнош. – М., 1993. – 49 с.
8. Галиев Г.Т. Проблемы социальной технологии преодоления межнациональных конфликтов и гармонизации межнациональных отношений: Автореф. дис. … д-ра соц. наук: 22.00.04. / Башкирский ун-т. – Уфа, 1997. – 52 с.
9. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М.: Политиздат, 1983. – 432 с.
10. Капитонов Э.А. Социология ХХ века. – Ростов-на/Д: Изд-во “Феникс”, 1996 – 512 с.
11. Марков М. Технология и эффективность социального управления: Пер. с болг. Марко Марков / Под ред. Т.В. Керимовой. – М.: Прогресс, 1982. – 287 с.
12. Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.-науч. фонд / Науч.- ред. совет.: В.С. Степин и др. – М.: Мысль, 2001. – Т 4. – С. 65.
13. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М.: Политиздат, 1975. – 408 c.
14. Социальное управление: Словарь-справочник / Под ред. В.И. Добренькова, И.М. Слепенкова. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 198 с.
15. Ващенко К.О. Політичні технології як чинник демократичного розвитку суспільства. Дис. ... кандидата політ-них наук: – 23.00.02 – К., 1999. – 184 с.
16. Проблемы юридической техники: Сб. статей. – Н.: Новгород, 2000. – 821 с.
17. Халипов В.Ф., Григорян Р.Г., Гришин А.В., Демин Г.И., Ильчук Н.Н., Ильчук Н.Н. Политологический словарь. – М.: Высш. шк., 1995. – 192 с.
18. Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. – К.: Абрис, 1991. – 90 с.
19. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології діяльності. – Київ: Інститут національніх відносин і політології НАН України, 1996. – 163 с.
20. Колодій А., Климанська Л., Космина Я., Харченко В. Політологія: Підруч. для вищ. закл. освіти. – К.: Ельга-Н, 2000. – 584 с.
21. Петров О., Полторак В. Опитувальні технології у виборчій кампанії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – № 4-5. – С. 56-75.
22. Григорьевич А.М., Ануфриев Е.А., Бережнов А.Г., Витрук Н.В., Воротилин Е.А. Политология: Курс лекций: Учебник для вузов / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова / Под ред. М. Н. Марченко – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Зерцало, 1999. – 608 с.
23. Lazarsfeld P.F., Berelson B.R., Gaudet H. The People’s Choice: how the voter makes up his mind in presidential campaign. N.Y., Columbia University Press, 1968. – 178 p.
24. Campbell A., Converse P.E., Miller W.E., Stokes D.E The American voter. N.Y., Wiley, 1960. – 573 p.
25. Grader D.A., Mass Media and American politics. Washington, D.C.: CQ Press, 2002. – 441 p.
26. Kraus S., Davis D. The Effects of Mass Communication on Political Behavior. Pensylvania State University Press, 1976 – 308 р.
27. Abramson P.R., Aldrich I.H., Rohde D.W. Change and Continuity in the 1980 elections. – Washington, D.C.: Congressional Quarterly Press, 1982. – 257 p.
28. Katz R.S. A Theory of Parties and Electoral Systems. – Baltimore: JohnHopkins University Press, 1980 – 151 p.
29. Сарторі Джованні. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідж. структур, мотивів і результатів: Пер. з 2-го англ. вид. – К.: АртЕк, 2001. – 224 с.
30. Жуков К.С., Карнышев А.Д. Азбука избирательной кампании. – М.: ИМА-пресс, 2001. – 327 с.
31. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт / РАН. Ин-т государства и права. – М., 1995. – 115 с.
32. Кудинов О.П. Основы организации и проведения избирательных кампаний в регионах России: Теории, методы, технологии, практика – Калининград: Янтарный сказ, 2000. – 468 с.
33. Максимов А.А. “Чистые” и “грязные” избирательные технологии выборов: Российский опыт. – М.: Дело, 1999. – 444 с.
34. Фаер С.А. Приемы, стратегии и тактики предвыборной борьбы: PR-секреты общественных отношений. “Ловушки” в конкурентной борьбе. Механизмы политической карьеры. – СПб.: Стольный град, 1998. – 136 с.
35. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посіб. – К.: МАУП, 2001 – 216 с.
36. Матвієнко В.Я. Соціальні технології: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 233с.
37. Орзих М.Ф. Закон о выборах Президента – новый этап реформы избирательного права // Юридический вестник. – 1999. – № 3. – С. 50-59.
38. Горчева А.Ю. Основы манипулирования людьми в избирательном процессе // Вестник Московского университета. – Серия 10. Журналистика. – 2002. – № 1. – С. 91-103.
39. Владыкина И.К., Плесовских С.Н. Феномен доверия и политическая реклама // Вестник Московского университета. – Серия 18, Социология и политология. – 2000. – № 1 – С. 141-154.
40. Друзяка Е.В. Влияние региональных правящих элит на массовое политическое сознание (основные подходы к изучению) // Вестник Московского университета. – Серия 12, Политические науки. – 2001. – № 4. – С. 43-59.
41. Слободянюк Е. Виборчі технології для “чайників” і не тільки // Нова політика. – 2000. – № 2. – С. 44-46.
42. Морозова Е. Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1999. – 247 с.
43. Князев С.Д. Избирательные споры // Правоведение. – 2001. – № 3 (236). – С. 53-70.
44. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1 – С. 61-79.
45. Политология для юристов: Курс лекций / Под ред. проф. Н.И. Матузова и проф. А.В. Малько. – М.: Юрист, 1999. – 772 с.
46. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 // Действующее международное право: В 3 т. / Учеб. пособ. для студентов и аспирантов, изучающих междунар. право / Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – Том 2. – 347с.
47. Веденеев Ю.А., Лысенко В.И. Политика и федеральные выборы / К вопросу о взаимоотношениях между властью и правом // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 31-39.
48. Муpашин О.Г. Акти пpямого наpодовладдя у пpавовій системі. – К.: Знання, 1999. – 182 с.
49. Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. – К.: Ін-т держави і права, 1998. – 48 с.
50. Костенко Н., Макеєв С. Вибори і медіа: легалізуючи публічну сферу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 1. – С.78-92.
51. Государственное право Германии: В 2 т. / Редкол.: Б.Н. Топорин (отв. ред) и др. / Ин-т государства и права РАН. – М.: ИГПАН, 1994. – Т.1. – 311 с.
52. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблемі теорії і практики. – К.: Факт, 2001. – 156 с.
53. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол. Ф.М.Рудич /голова/ та ін. – К.: Парлам. вид-во, 1998. – 352 с.
54. Андреева Г. Н., Андреева И. А., Будагова А. Ш., Кашкин С. Ю., Колпакова Э. В. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. для студ. юрид. вузов и фак.: В 4 т. / Под ред. Б.А. Страшуна – 2. изд., испр. и доп. — М.: БЕК, 1996. – Т. 1-2: Общая часть. – 778 с.
55. Перший протокол Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
56. Князев С.Д. Предмет современного российского избирательного права // Государство и право. – 2000. – № 5. – Ст. 31-40.
57. Философский энциклопедический словарь / Подгот. А.Л.Грекулова и др. – М.: Сов. энциклопед., 1983. – 814 с.
58. Закон України “Про вибори народних депутатів України”: Науково-практичний коментар / За заг. ред. Рябця М.М. – К.: “Український інформаційно-правовий центр”, 2002. – 362 с.
59. Советский энциклопедический словарь (Научно-редакционный совет, А.М. Прохоров. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 1600с. с илл.
60. Погребной И.И. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процесс: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Харьковский ордена трудового красного знамени юридический ин-т им. Ф.Э Дзержинского. – Х., 1982. – 16 с.
61. Теория юридического процесса / Под общ. ред. проф. В.М. Горшенева. – Х.: Вища школа, 1985. – 192 с.
62. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посіб. – К.: Атака, – 2000. – 320 с.
63. Яворський В.Д. Сучасний виборчий процес в Україні: політично-правовий аспект (Вибори Президента України. – 99: проблеми теорії практики. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції (доповіді, виступи, рекомендації). – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 84-86.
64. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации: Учебник для вузов / Отв. редактор – д.ю.н. А.В. Иванченко. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 856 с.
65. Князев С.Д. Избирательный процесс: понятие, особенности и структура // Правоведение. – 1999. – № 3 (226). – С. 42-54.
66. Про вибори народних депутатів України: Закон України № 2766-III від 18 жовтня 2001 // Урядовий кур'єр. – 2001. – 2 лист.
67. Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме Российской Федерации: Федеральный Закон № 67-ФЗ от 12 июня 2002 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1997. – № 38. – Ст. 4339, – 22 сент.
68. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т.1: А-Г. – 672с. іл.
69. Алексеев А. И., Ануфриева Л. П., Белов В. А., Бойцова В. В., Бойцова Л. В. Юридический энциклопедический словарь / В.Е. Крутских (ред.). – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Инфра-М, 2000. – 450 с.
70. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий. - 3-е издание расшир. и допол. – М.: SPSL – “Русская панорама”, 2002. – 464 с.
71. Про вибори Президента України: Закон України № 474-XIV від 05 березня 1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
72. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Закон України № 118/98-ВР від 12 лютого 1998 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6. – Ст. 24.
73. Про вибори депутатів місцевих рад та сільського, селищного, міського голови: Закон України № 14/98-ВР від 14 січня 1998 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3. – Ст. 15.
74. О выборах в Республике Казахстан: Конституционный закон Республики Казахстан. – № 2464 от 28 сентября 1995 // Ведомости Верховного Совета Республики Казахстан. – 1995. – № 17-18. – Ст. 114.
75. Нельга О.В. Особливості передвиборної агітації в умовах змішаної системи виборів, Україна. Вибори – 98: Досвід. Проблеми. Перспективи // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації. – К.: Центральна виборча комісія, 1999. – С. 128 –134.
76. Ковальчук О.Б. Виборчий процесс в Україні: конституційно-правові аспекти: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Одеса, 2003. – 195 с.
77. Скрипнюк В.М. Політичні партії і державна влада: організаційно-правові проблеми взаємодії // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. – К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 86-95.
78. Про політичні партії в Україні: Закон України № 2365-III від 5 квітня 2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – №17 – Ст. 728.
79. Ключковський Ю.Б. Про гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом // Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом. – Київ. – Інститут виборчого права, – 2003. – 129 с.
80. Королько В. Особливості виборчої кампанії 2002 року в Україні // Корупція і боротьба з нею. Вибори – 2002 в Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил? Міжвідомчий науковий збірник / За редакцією А.І. Комарової. Київ, 2002. – Том 27. – 431с.
81. Одарич С.О., Оробець Ю.М., Томенко М.В. Конституційна міфологія сучасної України: Експертна оцінка 27 травня 1996. – Київ: Українська перспектива, 1996. – 36 с.
82. Томенко М.В. Самовизначення України: від історії до політики (державна стратегія сучасної України в контексті історичних традицій та світового досвіду). – Київ: Заповіт, 1998. – 272 с.
83. Томенко М.В. Українська перспектива: Історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії // Політичні студії. – К.: Фонд “Українська перспектива”, Вип. 2. – 1995. – 103 с.
84. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматись на політичному Олімпі (соціопсихологія і технологія політичної боротьби). – Київ: Абрис, 1993. – 128 с.
85. Лукашев А.В., Пониделко А.В. Черный РR как способ овладения властью или борьба для имиджмейкера. – 2-е изд. – СПб.: Изд-во “Дом Бизнес-пресса”, 2001. – 176 с.
86. Устименко С. Новости российского рынка избирательных технологий // Власть. – № 8. – 1999. – С. 25-28.
87. Джабасов А.А. Политические технологи избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // Вестник Московского университета. – Серия 12, Политические науки. – 2000. – № 2. – С. 56-62.
88. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990. – 90 с.
89. Кампо В. Парламентські вибори 2002 року: якими їм бути? // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 9-16.
90. Админресурс миф или реальная угроза? По материалам “круглого стола”, организованного Всеукраинским общественным мониторинговым комитетом // Вечерняя Одесса. – 2002. – 23 февр.
91. Динес В., Николаев А. Административные технологии в региональных избирательных кампаниях // Власть. – 2000. – № 9. – С. 24-28.
92. Про державну службу: Закон України № 3723-XII від 16 грудня 1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
93. Про боротьбу з корупцією: Закон України №356/95-ВР від 05 жовтня 1995 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
94. Тучков С.М. Факторы легитимности политических технологий // Вестник Моск. унив. – Серия 12, Политические науки. – 2002. – № 2. – С. 8-14.
95. Тодика Ю.М., Клименко Р.Б. Основи конституційного права України. – Навч. посіб. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 117 с.
96. Ильинский И.П., Страшун Б.А., Ястребов В.И., Государственное право зарубежных социалистических стран: Учебник. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 464 с.
97. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.
98. Государственное право Российской Федерации: Учебник / Под ред. О.Е. Кутафина. – М.: Юридическая литература, 1996. – 584 с.
99. Василенко П.Т. Выборы советских представительных органов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 82 с.
100. Цветков В.В., Макогон С.О. Радянське державне право. – К.: Видавництво Київського університету, 1968. – 461 с.
101. Уманський Я.Н. Советское государственное право. – М.: Высшая школа, 1970. – 448 с.
102. Куприц Н.Я. Из истории науки советского государственного права. – М.: Юрид. лит., 1971. – 248 с.
103. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 464 с.
104. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 709 с.
105. Рішення Конституційного суду України у справі про вибори народних депутатів України № 1-рп/98 від 26 лютого 1998 // Голос України. – 1998. – 05 берез.
106. Решение Конституционного суда Украины по делу № 1-8/2003 о выборах депутатов Верховного Совета Автономной Республики Крым № 9-рп/2003 от 17 апреля 2003 // Урядовий кур’єр.– 2003. – 07 трав.
107. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України № 531/97-ВР від 16 вересня 1997 // Офіційний вісник України. – 1998. – №42. – Ст. 1.
108. Звіт Комітету виборців України про порушення під час виборчої кампанії по виборах народних депутатів України 2002 року // http: // www.cvu.kiev.ua
109. Рябець М.М. Актуальні проблеми становлення і вдосконалення виборчого законодавства в Україні за роки незалежності // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Центральна виборча комісія, – 2001. – С. 9-29.
110. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Бек, 1995. – 311 с.
111. Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер с англ. Дж. Тернер. – М.: Прогресс, 1985. – 471 с.
112. Процессуальные нормы и отношения в советском праве (в нетрадиционных отраслях) / Под ред. И.А. Галагана. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, – 1985. – 207 с.
113. Schumpeter J. Capitalism, Socialism and Democracy. – N.Y.: Harper, 1942. – 534 p.
114. Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні: Указ Президента № 1322 від 8 грудня 2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 15.
115. Мазуренко Г.М. Теоретичні засади взаємодії виборчої і партійної систем // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. – 2002. – Вип. 39. – Філософія. Політологія. – С. 134-139.
116. Советское государственной право: Учебник для вузов по спец. “Правоведение” / С.А. Авакьян, Г.В. Барабашев, Р.Ф. Васильев и др. / Под ред. С.С. Кравчука. – М.: Юрид. лит., 1985. – 462 с.
117. Зиновьев А.В. По какому закону россияне будут голосовать на выборах и референдумах? // Правоведение. – 2002. – № 1. – С. 33-42.
118. Конституционное право: Учебник /Альхименко В.В., Бутылин В.Н., Витрун Н.В. и др. / Отв. ред. В.В. Лазарев. – М.: Юристъ, 1999. – 591 с.
119. Афанасьєва М.В. Визначення типу виборчої системи сучасної України // Парламентаризм в Україні: теорія та практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2001. – С. 132-136.
120. Кармазіна М. Вибори: конструювання демократії: чи витримає електорат поспішний політичний експеримент? // Політика. – 2001. – 24 лют. – 2 берез.
121. Кольга В.І Єволюція виборчого процесу та застосування виборчих систем в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія та практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, – 2001. – С. 218-223.
122. Звернення Президента України Леоніда Кучми до українського народу з нагоди 11-ї річниці незалежності України // Започаткування сучасного етапу конституційної реформи в Україні: Науково-практичне видання / Автор вступної статті та укладач документальної частини М.П. Орзіх. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – C. 21-24.
123. Телевізійне звернення Президента України Леоніда Кучми з нагоди підписання Указу про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України “Про внесення змін до конституції України” Започаткування сучасного етапу конституційної реформи в Україні: Науково-практичне видання / Автор вступної статті та укладач документальної частини М.П. Орзіх. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – C. 52-54.
124. Про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 38 Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа щодо участі політичних партій у виборах): Ухвала Конституційного Суду України № 2-уп/2002 від 7 березня 2002 // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – Ст. 35.
125. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 63 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 43 Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про виборчу заставу) № 2-рп/2002 від 30 січня 2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
126. Європейські стандарти в галузі вільних виборів / М-во юстиції України. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2002. – 60 с.
127. О соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины “О выборах народных депутатов Украины” (дело о выборах народных депутатов Украины): Решение Конституционного Суда Украины в деле по конституционному представлению народных депутатов Украины № 1 от 26 февраля 1998 // Голос Украины. – 1998. –5 марта.
128. Зиновьев А.В. Отличаются ли выборы Президента США демократизмом и легитимностью? // Правоведение. – 2001. – № 3 (236). – С. 70-76.
129. Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: Указ Президента України № 65/2000 від 15 січня 2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 3. – Ст. 29.
130. Энид Лейкман, Джеймс Д. Ламберт Исследование мажоритарной и пропорциональной избирательных систем. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. – 366 с.
131. Про вибори народних депутатів СРСР. – Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік № 9855-XI від 01 грудня 1988 // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1988. – № 49. – Ст. 729.
132. Динес В., Николаев А. Выборы: десять лет спустя // Власть. – 1999. – № 10. – С. 20-25.
133. Про орієнтовну середню кількість виборців в одномандатних виборчих округах та утворення одномандатних виборчих округів по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року: Постанова Центральної виборчої комісії № 69 від 30 грудня 2001 // Урядовий кур'єр. – 2001.– 31 груд.
134. Про Методичні рекомендації щодо порядку утворення виборчих дільниць на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року: Постанова Центральної виборчої комісії № 53 від 10 грудня 2001 // http:// www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgibin/search.
135. Рахманин С. Избирательный закон // Зеркало недели. – 2002. – № 2 (377), – 19 янв.
136. О выборах депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации – Федеральный Закон № 121-ФЗ от 24 июня 1999 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1999. – № 26. – ст. 3178.
137. Про утворення, як виняток, виборчих дільниць на територіях військових частин по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року: Постанова Центральної виборчої комісії № 266 від 08 лютого 2002 // Урядовий кур'єр. – 2002.– 23 лют.
138. Коментар Закону України “Про вибори народних депутатів України” / За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2002. – 384 с.
139. Виборча кампанія стартувала. Перші негаразди // Корупція і боротьба з нею Вибори – 2002 в Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил? Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової. Київ, 2002. – Том 27. – С. 221-225.
140. Вибори до Верховної Ради України: Інформ.-довід. вид. / Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2002. – 676 с.
141. Вишняк О. Виборчі технології і электоральні перспективи парламентських виборів 2002 року // Корупція і боротьба з нею. Вибори-2002 в Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил? // Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової. – Київ, 2002. – Том 27. – C. 92-93.
142. Вишняков А. От соблюдения закрепленных в законе правил будет зависеть проведение четных и чистых выборов // Власть. – 1999. – №10, – С. 12-16.
143. Старавойтова Г.М., Озимчук Н.В. Правові засади складання списків виборців, учасників референдумів та проблеми їх удосконалення // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник // За ред. М.М. Рябця та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – С. 115-128.
144. Трофімова Н. “218 проблем”: Технічна готовність до виборів у столиці ви