КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ ЯК ГАРАНТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ І. Правосуб’єктність учасників конституційно-правових відносин
як гарантів конституційного ладу…………………………………………………10
1.1. Поняття конституційного ладу України та його гарантії………..…………..10
1.2. Зміст правосуб’єктності гарантів конституційного ладу………...…………..30
1.3. Система гарантів конституційного ладу………...…………………………….44
1.4. Конституційна юстиція як організаційно-правова
форма гарантування конституційного ладу України….…………………………….69
Висновки до першого розділу…………………………………………………84
РОЗДІЛ ІІ. Юрисдикція Конституційного Суду України – правовий інститут гарантування конституційного ладу………………………………………………87
2.1. Принципи юрисдикції Конституційного Суду України……………..………87
2.2. Юрисдикційні форми гарантування конституційного ладу
Конституційним Судом України……………………………………………………106
Висновки до другого розділу………………………………………………...126
Розділ ІІІ. Система юридичних процедур гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України………………………………………………….128
3.1. Принципи юридичних процедур у діяльності
Конституційного Суду України……………………………………………………..128
3.2. Процесуальні форми і методи гарантування конституційного ладу
Конституційним Судом України……………………………………………………144
3.3. Юридична природа актів Конституційного Суду України
та механізм їх реалізації……………………………………………………………..166
Висновки до третього розділу………………………………………………..182
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………185
СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………..192
В С Т У П

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Закріплені в Основному Законі принципи конституційної державності (верховенства права, поділу влади, верховенства основних прав і свобод, діяльність конституційної юстиції) все більш реально проявляються у конституційних правовідносинах. У цьому зв’язку заслуговують на увагу дослідження теоретичних і практичних аспектів правового статусу Конституційного Суду України, що покликаний не тільки займати позицію формального захисника незмінюваності та стабільності Основного Закону, а й забезпечувати творчу, динамічну інтерпретацію та розвиток його положень з урахуванням динаміки конституційних правовідносин.
Досвід країн із розвинутими засадами конституційної державності свідчить про високу повагу до Конституції усіх суб’єктів права, забезпечення основних прав і свобод, функціонування системи взаємодії між елементами політичної системи в державно організованому суспільстві. Виходячи з цього роль конституційної юстиції не зводитися лише до правової охорони конституційних норм і принципів, а значною мірою реалізується також у творчому “пошукові” права відповідно до принципів верховенства права і справедливості. Тому розглядаючи конституційно-правові спори на основі закону та у визначеному процесуальному порядку, органи конституційної юстиції переводять конфлікти політичного характеру у площину права.
Проблеми функціонування системи гарантів конституційного ладу є новим напрямом наукових досліджень вітчизняних конституціоналістів. Окремим їх аспектам у діяльності Конституційного Суду присвячені дисертації, захищені в Україні за часи незалежності (В.О. Гергелійник, М.С. Кельман, О.В. Марцеляк, М.Д. Савенко, В.Є. Скомороха, М.В Тесленко). Дослідженню механізмів забезпечення конституційного ладу присвячено ґрунтовні дослідження вітчизняних вчених Ю.М. Грошевого, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, М.І. Корнієнка, Т.А. Костецької, В.В. Кравченка, А.М. Колодія, П.Ф. Мартиненка, В.Ф. Мелащенка, Г.О. Мурашина, В.Ф. Погорілка, В.Ф. Опришка, В.М. Тихого, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, М.І. Черкеса та ін. Цій проблематиці присвячені і дослідження відомих зарубіжних вчених Ф. Ардана, В. Бернхема, П. Бромхеда, В.С. Боботова, В.М. Вітрука, Л. Гарліцкі, К. Гессе, Б.С. Ебзєєва, В.Т. Кабишева, М. Капелетті, Г. Кляйна, Р. Кросса, Т. Маунца, Ж.Й. Овсепян, Л. Фаворе, Т.Я. Хабрієвої, В.М. Чіркіна, Г. Штайнбергера, Ю.Л. Шульженко, Ю.А. Юдіна та ін. Проте у згаданих працях не розкривається правосуб’єктність гарантів конституційного ладу та здійснення відповідних функцій органами конституційної юрисдикції.
Актуальність дослідження системи гарантів конституційного ладу України зумовлена необхідністю визначити системоутворюючі засади взаємодії інститутів публічної влади та громадянського суспільства. У цьому контексті особливої ваги набуває проблематика правосуб’єктності Конституційного Суду України, притаманних для цього органу форм і засобів забезпечення конституційного ладу.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу” узгоджується з “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженими Загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 року і виконано відповідно до загальних напрямків наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у рамках теми “Проблеми становлення і функціонування конституційної юстиції в Україні” (№ державної реєстрації 0199U004030).
Мета і завдання досліджень. Основна мета дисертації – з позицій системного аналізу та компаративістики розкрити теоретичні і практичні аспекти функціонування Конституційного Суду у системі гарантів конституційного ладу України.
Задачі дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:
- розкрити систему конституційного ладу України та його юридичні гарантії;
- охарактеризувати правосуб’єктність гарантів конституційного ладу та розкрити роль Конституційного Суду України як органу конституційної юстиції в системі гарантів конституційного ладу України;
- дати характеристику принципів юрисдикції та процесуальних процедур розгляду справ Конституційним Судом України, а також основних процесуальних форм і методів забезпечення Судом конституційного ладу;
- визначити ефективність окремих функцій Конституційного Суду у сфері гарантування конституційного ладу: забезпечення верховенства Основного Закону, вирішення спорів про компетенцію між органами публічної влади, захист основних прав і свобод;
- розкрити юридичну природу правових актів Конституційного Суду України, дати характеристику їх місця у системі джерел національного права та механізм їх реалізації;
- сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що визначає правові засади діяльності Конституційного Суду України як гаранта конституційного ладу.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані з механізмом забезпечення конституційного ладу України, здійсненням відповідних функцій Конституційним Судом України.
Предметом дослідження є система основних організаційних та процесуальних засобів забезпечення конституційного ладу єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Методи дослідження. Характер та обсяг предмету даного дисертаційного дослідження зумовили необхідність комплексного застосування методологічних прийомів правознавства з урахуванням принципів всебічного дослідження державотворчих процесів та явищ; цілісності та єдності дослідження; поєднання історичних та логічних прийомів.
В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи щодо визначення системи гарантів конституційного ладу України та правових засад діяльності Конституційного Суду у механізмі його забезпечення, а саме: загальнофілософського аналізу права – як соціального феномену через систему філософських законів, категорій понять та окремих системних принципів; метод діалектичної логіки – для розкриття механізму участі Конституційного Суду у забезпеченні конституційного ладу, взаємодії між інститутами громадянського суспільства та публічної влади; метод синергетики – для розкриття впливу практики Конституційного Суду на розвиток та конкретизацію змісту конституційних норм; метод формальної юридичної логіки – для визначення основних понять юридичних конструкцій, правових засад вирішення конституційно-правових спорів, інтерпретації конституційних норм Конституційним Судом; соціологічний метод – як засіб з’ясування ефективності органу конституційної юрисдикції у забезпеченні конституційного ладу України; системний метод – для з’ясування місця і ролі Конституційного Суду у механізмі забезпечення конституційного ладу України та дослідження форм його взаємодії з органами публічної влади та юридичними і фізичними особами.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дана робота є одним з перших дисертаційних досліджень, в якому проведено аналіз теоретичних і практичних аспектів гарантування конституційного ладу України. Вперше визначено правосуб’єктність гарантів конституційного ладу України та їх систему, розкрито основні напрямки забезпечення конституційного ладу Конституційним Судом України.
Наукова новизна роботи виражена насамперед у таких основних положеннях:
1. Незважаючи на плюралізм методологічних підходів до природи забезпечення конституційного ладу (правова охорона або правовий захист конституції, конституційний контроль, існування контрольно-наглядової влади), основні положення вчених зводяться до ідеї єдності форми, змісту і сутності діяльності учасників конституційних правовідносин з попередження та усунення порушень засад конституційної системи. Авторська концепція гарантування конституційного ладу полягає в тому, що система його забезпечення зумовлена станом соціальної та політичної інтеграції суспільства і держави. Відповідно на цих засадах формуються правовідносини з приводу забезпечення конституційного ладу України. Тому систему гарантій конституційного ладу складає органічний комплекс правових, інституційних та процедурних механізмів забезпечення конституційних норм та цінностей.
2. Правосуб’єктність гарантів конституційного ладу полягає у їх праві та обов’язкові захищати основоположні конституційні цінності та принципи з метою забезпечення взаємодії суспільства і публічної влади. Основою цього служать організаційні та процедурні засади, які визначають конституційний порядок, систему відносин між індивідом, суспільством і державою. Гаранти конституційного ладу сприяють стабілізації конституційно-правових відносин та визначають основні напрямки забезпечення основних прав і свобод, подальшого розвитку конституційної держави. Систему гарантів конституційного ладу складають органи публічної влади та посадові особи, політичні партії й інститути громадянського суспільства, фізичні та юридичні особи, які в рамках належної правової процедури та інституту права захисту забезпечують визначення, реалізацію та захист основних конституційних цінностей, що визначає об’єм їх прав (повноважень) і обов’язків, а також відповідні їх функції.
3. У системі гарантів конституційного ладу Конституційний Суд України виступає як орган конституційної юстиції, що на основі права та справедливості у процесуальному порядку вирішує конституційно-правові спори та здійснює правозахисну, арбітражну, інтерпретаційну, конституційно-контрольну функції.
4. Конституційний Суд України виступає основним суб’єктом у системі конституційно-процесуальних відносин. Суд здійснює інтерпретаційну діяльність у двох формах: а) офіційного тлумачення Конституції і законів України та б) процесуального тлумачення конституційних положень. Інтерпретація Конституції України є іманентною характеристикою діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції. В ході інтерпретаційної діяльності Конституційний Суд покликаний гнучко поєднувати формально-юридичну (догматичну) та діалектичну методику (природно-позитивістську) тлумачення норм Конституції України.
5. Формою реалізації владних повноважень Конституційного Суду України виступають висновки та рішення цього органу. Рішення єдиного органу конституційної юрисдикції є інтерпретаційними актами, спрямованими на реалізацію та конкретизацію абстрактних конституційних норм. Аналіз практики Конституційного Суду України показує, що сукупність його рішень складає судове прецедентне право, яке характеризується м’якими формами слідування Судом попереднім рішенням з аналогічних справ.
Теоретичні висновки і практичні рекомендації результатів дослідження спрямовані на розвиток науки конституційного права у сфері забезпечення конституційного ладу. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:
в науково-дослідницьких цілях – для поглиблення наукових знань у сфері засад конституційного ладу та його гарантій, створення для цього необхідної теоретичної бази;
у правотворчій роботі – визначення загальних закономірностей при підготовці, обговоренні та прийнятті законодавчих актів, спрямованих на розвиток конституційних норм, реалізацію Конституції у цілому;
у правозастосуванні – в удосконаленні та розширенні форм і методів забезпечення конституційного ладу України єдиним органом конституційної юрисдикції, системи конституційного контролю;
у навчальному процесі – для підготовки фахівців у галузі конституційного права та державного управління, конституційно-процесуального права, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних і муніципальних службовців, а також суддів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних конференціях: “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (Ужгород, 1999), “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 2000), “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Сніна, Словаччина, 2001). Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в дев’яти статтях, з яких чотири опубліковано у фахових юридичних виданнях.
Основні положення дисертації викладені у чотирьох публікаціях: Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1994. - № 4. – С. 35-38; Конституційна юстиція у системі конституційно-процесуальних відносин // Держава і право: Зб. Наук. праць. – Вип. 6. – К., 2000. – С. 99-108; Юридична природа рішень і висновків Конституційного Суду України та механізм їх реалізації // Держава і право: Зб. Наук. праць. – Вип. 11. – К., 2001. – С. 181-190; Конституційна відповідальність у контексті правового захисту Основного Закону // Держава і право: Зб. Наук. праць. – Вип. 16. – К., 2002. – С. 103-109.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (360 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, у т.ч. список джерел і літератури – 27 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

Сформульовані загальні теоретичні положення щодо місця і ролі Конституційного Суду у системі гарантів конституційного ладу України, які полягають у наступному:
1. Конституційний лад виражає конкретний тип системоутворюючих компонентів національної правової системи, в основі яких лежить сукупність соціальних цінностей та відповідна національна правова традиція. У залежності від типу суспільства (системо- чи персоноцентристського, чи перехідного типу) формується структура системи гарантів конституційного ладу.
Конституційний лад України виражає політичну та соціальну інтеграцію демократичного суспільства та публічної влади виключно на засадах верховенства права, справедливості та солідарності з метою забезпечення гідності людини і громадянина, їх основних прав і свобод. За своїм типом конституційний лад України є перехідним (транзитним), за формою – ліберально-демократичним.
Забезпечення верховенства Конституції на всій території України, упорядкування конституційно-правових відносин у відповідності до верховенства права зв’язує їх учасників і передбачає механізм взаємодії та співпраці між ними. Конституційний лад України як певний усталений тип упорядкування стану конституційно-правових відносин передбачає механізм інтеграції суспільства і держави. В основі конституційного ладу лежать принципи права та цінності українського суспільства, визначені Основним Законом.
Система гарантій конституційного ладу – це єдність правових, інституційних та процедурних засобів забезпечення конституційних норм та принципів. Правові гарантії включають в себе дію принципів верховенства права та справедливості, а також механізм реалізації установчої влади. Інституційні гарантії носять організаційно-правову форму і втілюються у демократичних засадах функціонування суспільства, свободі політичної діяльності та належному функціонуванні публічної влади. Процесуальні гарантії становлять комплекс процесуальних процедур забезпечення конституційного ладу України.
2. Гаранти конституційного ладу є носіями конституційних прав та обов’язків, які забезпечують взаємодію та інтеграцію інститутів громадянського суспільства та публічної влади у відповідності до конституційних норм і цінностей. Система гарантів конституційного ладу має інституційно-правову основу, яка включає в себе інститути ефективних засобів правового захисту, організації публічної влади. Взаємні зв’язки між цими інститутами складають організаційну основу системи гарантів конституційного ладу України.
Гаранти конституційного ладу забезпечують взаємодію та інтеграцію громадських інститутів (політичних партій, громадських об’єднань, професійних, творчих спілок тощо) та публічної влади (органів місцевого самоврядування, держави, міжнародних організацій та установ, юрисдикція яких визнана Україною) на основі принципів верховенства права та справедливості, з метою встановлення, реалізації та правового захисту цінностей, закріплених у Конституції України. Тому конституційний лад визначає діяльність гарантів у відповідності до принципів верховенства права, демократії, громадянської злагоди, поділу влад, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності тощо. Стабільність конституції забезпечується не тільки матеріально-процедурними обмеженнями та порядком внесення змін до Основного Закону. Реальна чинність конституційних норм забезпечується насамперед через позитивну діяльність учасників конституційно-правових відносин, спрямованої на реалізацію цінностей українського суспільства.
Організаційна форма правосуб’єктності гарантів конституційного ладу проявляється через визнання за ними згідно з конституцією правомочностей (прав і повноважень), які реалізуються через правові форми та засоби діяльності (юридичні процедури) Гарантування конституційного ладу є якісною функціональною характеристикою усіх учасників конституційних правовідносин. Зроблено класифікацію функцій гарантів конституційного ладу за наступними критеріями: а) за суттю – встановлення, реалізація та правова охорона засад конституційного ладу; б) за об’єктною сферою –зворотних зв’язків, політична, економічна, соціальна, культурна й інформаційна; в) за мірою владною впливу – самовизначення, самоорганізації, регулювання, контролю, змагальності та взаємодії.
3. У системі гарантів конституційного ладу Конституційний Суд України виступає як орган конституційної юстиції. Конституційний Суд забезпечує інтерпретацію Основного Закону з метою упорядкування конституційно-правових відносин, реалізації та конкретизації Конституції.
Конституційна юстиція - це особливий процесуальний порядок вирішення конституційно-правових спорів з метою забезпечення верховенства Основного закону, конституційного ладу, гідності індивіда, верховенства прав і свобод людини і громадянина, зв’язаності публічної влади основними правами і свободами. Тим самим Конституційний Суд виступає спеціалізованим органом публічної влади серед гарантів конституційного ладу України.
Конституційна юстиція є конституційно-правовим інститутом, який становить сукупність норм і принципів, що визначають:
1) систему правових засобів, механізмів, за допомогою яких органи публічної влади, фізичні та юридичні особи можуть звертатися з приводу розв’язання конституційно-правових спорів;
2) у залежності від типу організації функціонує у вигляді: а) єдиного органу конституційної юрисдикції, якому належить монополія по вирішенню спорів конституційного характеру; б) при наявності органу конституційної юрисдикції частина спорів конституційного характеру вирішується фактично органами адміністративної юстиції; в) спеціалізованої палати конституційного правосуддя у структурі верховних судів, а менш важливі конституційні спори вирішують загальні суди; г) системи загальних судів, які вправі вирішувати конституційні спори, однак провідна роль у цій системі належить верховним судам;
3) особливу процесуальну форму здійснення конституційного судочинства, яка при наявності спеціалізованого органу конституційної юстиції має суттєві відмінності від моделі загального судового процесу;
4) вирішення конституційно-правових спорів шляхом інтерпретації конституції та визнання правових актів неконституційними;
5) особливу юридичну природу та специфічний механізм виконання рішень органів конституційної юстиції, які засновані безпосередньо на нормах і принципах конституції, що має на меті забезпечити верховенство Основного закону, основних прав і свобод, забезпечення суспільного миру та автономності ланок політичної системи, зокрема принципу поділу влад.
Конституційний Суд України не становить певного системного утворення. Тому ефективність діяльності конституційної юстиції в України багато в чому залежить від діяльності адміністративної юстиції. В зв’язку з цим затягування із запровадженням адміністративних судів у системі судів загальної юрисдикції негативно позначається на діяльності Конституційного Суду, який виступає субсидіарним інститутом захисту основних прав і свобод в Україні.
4. Юрисдикція Конституційного Суду ґрунтується на наступних засадах: незалежності, функціональної відособленості, самостійності, організаційної єдності, зв’язаності правом, зв’язаності єдністю правової системи, зв’язаності належною правовою процедурою.
Для забезпечення ефективності конституційної юстиції та розгляду справ у розумні строки пропонується створення у складі Конституційного Суду двох палат та пленуму, що потребує внесення відповідних змін у Закон України “Про Конституційний Суд України”. Це дасть змогу забезпечити спеціалізацію у справах щодо здійснення конституційного контролю, розгляду спорів про повноваження, забезпечення верховенства основних прав і свобод, офіційного тлумачення Конституції і законів України тощо.
Реалізуючи повноваження, Конституційний Суд гарантує конституційний лад України за такими напрямками: 1) забезпечення засад вільного демократичного ладу; 2) забезпечення верховенства основних прав і свобод; 3) забезпечення належного функціонування публічної влади та наступності (тяглості) її інститутів; 4) здійснення арбітражу (функцій примирення) у конфліктах конституційного характеру; 5) забезпечення вищої юридичної сили та прямої дії конституційних норм.
5. Для підвищення ефективності Конституційного Суду пропонується закріплення за цим органом додаткових повноважень, що на думку дисертанта не потребує внесення змін до Конституції України. Це можна зробити шляхом внесення змін до Закону України “Про Конституційний Суд України” за допомогою конкретизації конституційної формули “офіційне тлумачення Конституції і законів України” наступним чином (п. 4 ст. 13 Закону):
“Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України з приводу:
спорів про компетенцію між органами державної влади, між органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим, між органами державної влади та місцевого самоврядування;
розгляду скарг фізичних та юридичних осіб на правові акти та дії органів державної влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
конституційності діяльності політичних партій”.
6. Процесуальна форма діяльності органів публічної влади дає змогу легітимним шляхом реалізувати конституційні норми, об’єктивно забезпечити режим панування права. У системі загальних процесуальних принципів до засад конституційного судочинства віднесено наступні: колегіальність, публічність, доступність правового захисту, субсидіарність, змагальність, диспозитивність, повноту, всебічність та об’єктивність розгляду справи, безпосередність та неупередженість, мову судочинства, обґрунтованість та обов’язковість рішень і висновків Суду.
Процесуальним засобом забезпечення конституційного ладу в ході здійснення конституційного судочинства є інтерпретація Конституції України. Така діяльність Суду є правозастосовчою, яка є засобом забезпечення конституційного контролю та офіційного тлумачення Конституції і законів України. У цьому процесі інтенсивно застосовуються засоби юридичної техніки, засоби тлумачення конституційних норм, внаслідок чого Суд формує власну конституційну доктрину та прецедентне право.
При тлумаченні Конституційним Судом України конституційних норм і принципів основною метою є забезпечення єдності їх змісту із конкретно-історичним станом конституційних правовідносин. Тому оптимальним здається поєднання формально-юридичної (традиційної) та діалектичної методики інтерпретації конституційних норм. Діалектична методика інтерпретації може здійснюватися за наступними критеріями: принцип позитивізму, зв’язаність ієрархією правових норм, забезпечення ефективної системи засобів правового захисту, зв’язаність позитивно закріпленими основними правами і свободами, рівність і справедливість, зв’язаність процесуальними нормами, процесуальна форма інтерпретаційного акту.
Важливу роль у інтерпретаційній діяльності КСУ відіграє юридична техніка, застосування якої дає змогу ухвалити обґрунтовані та авторитетні рішення та висновки Суду. Конституційний Суд повинен приділяти значну увагу проблемам юридичної термінології та юридичним конструкціям (юридичній догматиці), правилам тлумачення. Тому проблема юридичної техніки у теорії права та у діяльності конституційної юстиції потребує свого детального дослідження науковцями і є надзвичайно актуальною.
7. Рішення та висновки Конституційного Суду є інтерпретаційними актами щодо норм Конституції України, в яких міститься публічно-владне веління діяти належним чином. Вони володіють юридичною силою закону і не потребують додаткового схвалення органами публічної влади. Їх виконання забезпечується через механізм самовиконуваності, тобто виваженості постановляючих висновків, які ґрунтуються на узгодженості змісту конституційних норм і принципів та динаміки конституційно-правових відносин. З цих позицій рішення і висновки Конституційного Суду України є джерелами права, які мають вторинний характер, оскільки вони є похідними від норм та принципів Конституції України і безпосередньо пов’язано з ними.
Рішення та висновки Конституційного Суду України є самодостатніми, тобто вони формулюються таким чином, щоб була реальна можливість їх виконання з урахуванням стану законодавчого регулювання та соціально-правової політики уряду. Рішенням Конституційного Суду притаманні певні ознаки, які є відмінні за своєю природою від характеристик рішень загальних судів. Оскільки конституційні норми носять більш абстрактний характер, то не слід плутати висновки Суду із нормами права. Такі висновки Суд ухвалює внаслідок вирішення конституційно-правового спору, тобто тут має місце конституційне правозастосування, яке засноване на компетенції та у силу подальшого “розвитку” змісту принципів права у рішеннях Суду.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Розділ І

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999. – С. 135.
2 Див.: Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: Зерцало, 1998. – С. 130-131.
3 Там само. – С. 131.
4 Основи конституційного права України // За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 20, 22.
5 Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины – основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. – Симферополь, 1997. – С.7; Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х.: Фолио, 1999. – С.8.
6 Основи конституційного ладу України. – К., 1998. – С. 24-26, 52-62.
7 Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 101.
8 Див.: Баглай Н.В., Габричидзе Б.М. Конституционное право Российской Федерации. – М.: БЕК, 1996. – С. 96; Кабышев В.Т. Становление конституционного строя России. – Саратов, 1993. – С. 4; Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. – М.: БЕК, 1996. – С. 75; Румянцев О.Г. Основы конституционного строя России. – М., 1994. – С.22.
9 Государственное право Германии: сокр. перев. в 2-х т. – М.: ИГП РАН, 1994. – Т. 2. – С. 321 і наст.
10 Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: Зерцало, 1999. – С. 128-133.
11 Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-ге доопрац. вид. – К., 2000. – С. 122-123.
12 Там само. – С. 122
13 Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К., 2001. – С. 111.
14 Ця позиція базується на чисельних бланкетних нормах Конституції України, згідно яких необхідно прийняти органічні закони, застереження про закон при визначенні форм регулювання та визнання прав на вільний розвиток ст.10 ч.3, ст.11, 12, ст.15 ч.1, ст.23, ст.132, ст.140 ч.1 тощо.
15 Рішення КСУ від 14.12.99 р. № 10-рп/99 у справі про застосування української мови // ВКСУ (Вісник Конституційного Суду України). – 2000. - № 1; Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. – Кн. 1. – С. 486 і наст. (далі: КСУ РВ – 1:486, де цифра 1 означає номер книги, а – 486 початкову сторінку).
16 В контексті даного дослідження ця проблема має принципове значення і є сумнівним самоусуватися від її розгляду. Діяльність Конституційного Суду України з огляду на його конституційно-правовий статус завжди тісно пов'язана із вирішенням спорів політичного характеру. Перед Судом завжди стоїть завдання не втягуватися безпосередньо у політику та дистанціюватися від можливої політизації (це наприклад проявляється у доктрині “політичної доцільності”).
17 Про поняття “режим” див.: Словник української мови. – К.: Наукова думка. – Т. 8: Редкол.: В.О. Винник, В.О. Жайворонок, Л.О. Родніна, Г.К. Черторизька. – с. 485; Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – Т. 21: Редкол.: Л.М. Прохоров (гл. ред.) и др. – с.577; The advanced learners dictionary of current English by A.S. Hornby, E.V. Gatenby, H. Wakefield. – Р. 823.
18 Погорілко В.Ф. Гарантії конституційні/ Юридична енциклопедія. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (вдп. ред.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1.: А-Г. – С. 554-555.
19 Див.: Коментар до Конституції України. – К., 1996. – С. 40.
20 Селіванов В. Методологічні засади запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону”// ПУ. – 1997. - №6. – С. 13.
21 Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – С. 67.
22 Кляйн Ханс Х. Юрисдикция конституционного суда и структура конституции. От правового государства к конституционному государству // ГиП. – 1999. - №8. – С. 111-112.
23 Основи конституційного ладу Укоаїни. – С. 16, 19.
24 Див.: Лукич Р. Преемственность в праве. – М., 1981.
25 Государственное право Германии. Т. 2. – С. 305-306. Вірніше тут вживають термін “влада, що встановлює конституцію”.
26 Див.: Закон і бізнес. – 1998, 8 травня (КСУ РВ. – 1:39).
27 Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – С. 73-77.
28 Богданова Н.А. Категория статуса в конституционнном праве // Вестник Моск. Ун-та. – Сер. 11. Право. – 1998. - № 3. – С. 13.
29 Див.: Государственное право Германии. Т. 2.– С. 200-201
30 Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М., 1995. – С. 23
31 Там само. – С. 25
32 Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х., 1999. – С. 8-11
33 Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины – основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. – Симферополь, 1997. – С. 134
34 Там само. – С. 7.
35 Там само – С. 134-140
36 Див.: Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя; Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины – основа стабильности конституционного строя и реформирования общества; Черкес М. Конституційний Суд у механізмі правової охорони Конституції // Радянське право. – 1993. - № 3.
37 Шульженко Ю.Л. Конституционный контроль в России. – М., 1995. – С. 13-15.
38 Див.: Конституційне право України / За ред В.Ф.Погорілка. – К., 1999. – С. 135-138, 144-152.
39 Там само. – С. 135.
40 Заєць А. Конституційно-правові засоби обмеження держави і контролю над владою // ВАПрНУ. – 1998. – № 3 (14). – С. 15-18.
41 Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // ПУ. – 1999. - № 6. – С. 7.
42 Селіванов В. Правова реформа і методологія досліджень фундаментальних проблем юридичної науки // ВАПрНУ. – 1999. - № 3(14) – С. 8.
43 Колодій А.М. Принципи права України. – К., 1998. – С. 79.
44 Колодій А.М. Вказ. праця. – С. 20
45 Государственное право Германии. Т. 1. – С. 13.
46 Конституційне право України / За ред В.Ф.Погорілка. – К., 2000. – С. 126, 145-151. Ця проблема в контексті поняття публічної влади буде розглянута у підрозділі 2 цього розділу.
47 Элементы теории политики. – Ростов-на-Дону, 1991. – С. 130.
48 Государственное право Германии. Т. 2. – С. 312.
49 Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. – М., 1974. – С. 16; Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М., 1991. – С. 13.
50 Государственное право Германии. Т. 2. – С. 188.
51 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М., 1982. – С. 12.
52 Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн. – С. 17-18; Мелащенко В. Основи конституційного права України. – К., 1995. – С. 17-21.
53 Закон України про об’єднання громадян від 16.06.92 р. № 2460-ХІІ // ВВРУ. – 1992. - № 34. – Ст. 504.
54 Лукашева Е.А. Эффективность юридических механизмов защиты прав человека: политические, экономические, социально-психологические аспекты / Современная защита прав человека. – М., 1994.
55 Сравнительное конституционное право / Под общ. ред. В.Е. Чиркина. – М., 1996. – С. 310.
56 Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. Е.Б. Кубко. – К., 1997. – С. 47.
57 Див.: Лукашева Е.А. Вказ. праця; Глущенко П.П. Социально-правовя защита конституционных прав и свобод граждан (теория и практика). – С.-Пб., 1998.
58 Див.: Колодій А.М. Принципи права України. – К., 1998; Теория юридического процесса / Под общ. ред. В.М. Горшенева. – Х.: Вища школа, 1985; Загальна теорія держави і права / Під заг. ред В.В. Копєйчикова. – К., 1996. – С. 225-232.
59 Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. – К., 1993. – С. 111.
60 Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М., 1992. – С. 49-50
61 Закон України “Про інформацію” від 02.10.92 р. № 2657-ХІІ // ВВРУ. – 1992. - № 48. – Ст. 650
62 Костецька Т.А. Конституційне право на інформацію і гарантії його реалізації // Правова держава: щорічник наук. праць. – Вип. 9. – 1998. – С. 56
63 Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілко. – С. 151
64 Энтин В.Л. Средства массовой информации в политической системе современного капитализма. – М., 1988. – С. 32.
65 Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. Т. 2. – К., 1994. – С. 106
66 Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. Т. 1. – С. 144
67 Там само. Т. 2. – С. 147
68 Права человека как фактор стратегии устойчивого развития / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: НОРМА, 2000.
69 Савчин М. Конституційні основи ринкової економіки // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 27-30 березня, 2001 року. Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина) / Упорядкування Х.М. Олексика. – Ужгород, 2001. – С. 130.
70 Див.: Урсул А. Обеспечение безопасности через устойчивое развитие // Безопасность Евразии. – 2001. - № 1. – С. 409-469.
71 Немиря Г. Сім міфів або Спроба “коригувального пресингу”? // Дзеркало тижня. – 2002, 26 січня. - № 3. – С. 4.
72 Див.: Савчин М., Олексик Х. Політика як конституційний механізм інтеграції суспільства і держави // Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 1-3 червня 2000 року // Упоряд. Ю.М. Бисага. – Ужгород, Закарпаття, 2000. – С. 224-231.
73 Медведчук В. Про перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні // Дзеркало тижня. – 2002, 2 лютого. - № 4. – С. 4.
74 Государственное право Российской федерации / Под ред. Кутафина О.Е. – М., 1996. – С. 35-40.
75 Глущенко П.П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан (теория и практика). – С.-Пб., 1998. – С. 23.
76 Лукашева Е.А. Эффективность юридических механизмов защиты прав человека: политические, экономические, социально-психологические аспекты // Современная защита прав человека. – М., 1993. – С. 19.
77 Цивільне право. Ч. І. / Під ред. Д.В. Боброва, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, О.А. Підопригори. – К., 1997. – С. 184.
78 Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов, 1985. – С. 9.
79 Конституційне право України. – С. 139-167, 343-382; Основи конституційного права України. – С. 52-57; Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – С. 35-89, 166-169 тощо.
80 Конституційне право України. – С. 622-668; Основи конституційного ладу України. – С. 186-197; Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – С. 78-82.
81 Сравнительное конституционное право. – С. 674.
82 Конституционное (государственное) право зарубежних стран. –Т. 2. – С. 393-400.
83 Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – С. 421.
84 Див.: Динис Г.Г. Международно-правовая основа приграничных отношений СССР с европейскими странами-членами СЭВ: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1988. – С. 7-12.
85 Наприклад, див.: ст. 23, 24 Основного Закона Федеративной Республики Германии // Конституции зарубежных государств. – М., 1996
86 Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М., 1987. – С. 75.
87 Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем. – С. 127.
88 Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. – М., 1987.
89 Государственное право Германии: Сокращ. перев. в 2-х т. Т. 2. – С. 184.
90 Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 50-51.
91 Судове рішення у справі “Силвер проти Сполученого Королівства” від 25 березня 1983 року № 61, 5 EHRR 347.
92 Грасхоф К. Право на вільні вибори (Додатковий протокол № 1 до Європейської конвенції з прав людини, стаття 3) // Відомості Конституційного Суду України. – 2001. - № 2. – С. 60-61.
93 Глущенко П.П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан (теория и практика). – С. 37.
94 Конституционное (государственное) право зарубежных стран / Под ред. Б.А. Страшуна. Т. 2. – М.: БЕК, 1995. – С. 298;
95 Сравнительное конституционное право. – С. 643-645.
96 Сравнительное конституционное право. – С. 643.
97 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Т.2 – С. 296.
99 Сравнительное конституционное право. – С. 645.
98 Див.: Постанова Пленуму Верховного суду України про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від 1 листопада 1996 № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. І.П. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
99 Конституційне право України. – К., 1999. – С. 557.
100 Сравнительное конституционное право. – С. 163-167.
101 Авер’янов А.Б. Забезпечення прав людини в сфері виконавчої влади // Правова держава: щорічник наук. праць. – 1999. – вип. 9. – С. 16-20.
102 Про принцип диспозитивності більш детально див.: Шишкін В. Диспозитивність – принцип судочинства // Право України. – 1999. - № 6. – С. 10-16.
103 Конституційне право України / За ред В.Ф. Погорілка. – С. 154-155; А. Заєць. Конституційно-правові обмеження держави і контролю над владою. - С. 24-27.
104 Там же. – С. 60.
105 Государственное право Германии. – Т. 2. – С. 184.
106 Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – К.: ІДП НАН, 2001. – С. 203-204.
107 Буроменский М. Обращение в Европейский Суд по правам человека: практика Суда и особенности украинского законодательства / Харьковская правозащитная группа. – Х.: Фолио, 2000. – С. 6-7.
108 Юридическая конфликтология / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: ИГП РАН, 1995. – С. 14.
109 Там само. – С.251.
110 Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценаріїї розвитку. – К.: НІСД, 1999. – С. 47-140.
111 Там само. – С. 64-69.
112 Див.: Хантингтон С.П. Запад уникален, но не универсален // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. - №7. – С. 85-87.
113 Сравнительное конституционное право. – С. 160.
114 Шульженко Ю.Л. Конституционный контроль в России. – М., 1995. – С. 9.
115 Современный немецкий конституционализм. – М., 1994. – С. 21; Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – М., 1994; Мироненко О.О. Препозиційні витоки конституційної юстиції в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. - № 4.
116 Скомороха В. Окремі питання поділу влад і юрисдикція Конституційного Суду України // ПУ. – 1998. – № 5. – С. 16.
117 Див.: Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій // Офіційний Вісник України. – 1998. - № 1. – Ст. 24; КСУ РВ. – 1:103.
118 Сравнительное конституционное право. – С. 160.
119 Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. – Х., 1999. – С. 280.
120 Див.: Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – С. 102-103.
121 Див.: Рішення Конституційного Суду України від 9 березня 1999 року по справі щодо тимчасової заборони підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту.
122 Див.: Юридическая конфликтология. – М.: ИГП РАН, 1998.
123 Новые конституции стран СНГ и Балтии. – М.: Манускрипт. – 1997. – С. 342.
124 Цит. за: Боботов С.В. Конституционная юстиция. – С. 74.
125 Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.О. Конституційний Суд України / Б-чка “Нова Конституція України”. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 3.
126 Див.: Сравнительное конституционное право. – С. 160.
127 Штайнбергер Х. Структурные элементы западноевропейской конституционной юстиции // Современный немецкий конституционализм. – М., 1994. – С. 23.
128 Детальніше, див.: Сравнительное конституционное право. – С. 311; Ледях И.А. Защита прав человека как функция конституционного правосудия // Современная защита прав человека. – М., 1993. – С. 38-39.
129 Ледях И.А. Указ. соч. – С. 38.
130 Див.: Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США. Политико-правововой комментарий. – М., 1985. – С. 181.
131 Сравнительное конституционное право. – С. 165.
132 Штайнбергер Х. Указ соч. – С. 22.
133 Речицкий В. Свобода и государство. – Х.: Фолио, 1998. – С. 73.
134 Государственное право Германии. – Т. 1. – С. 311.
135 Цит. за: Шульженко Ю.Л. Конституционний контроль в России. – С. 43.
136 Сравнительное конституционное право. – С. 167.
137 Зокрема, згідно Закону України про Конституційний Суд України орган конституційної юстиції здійснює розгляд конституційно-правових спорів у різних процедурних формах, визначених главами 9-16 цього Закону.
138 Штайнбергер Х. Указ. соч. – С. 23.
139 Штайнбергер Х. Указ. соч. – С. 23.
140 Государственное право Германии. – Т. 1. – С. 291.
141 Див.: Федеративная Республика Германии. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991. – С. 305.
142 Новые конституции стран СНГ и Балтии. – С. 342-343.
143 Государственное право Германии. – Т. 2. – С. 201.
144 Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № // Відомості ВРУ. – 1996. - № 49. – Ст. 272.
145 Государственное право Германии. Т. 2. – С. 188.
146 Див.: ВКСУ. – 1998. - № 1. – С. 6.
147 Про універсальний та обмежений конституційний контроль див.: Сравнительное конституционное право. – С. 214-223; Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн. – С. 254-255.
148 Див.: Современный немецкий конституционализм. – М., 1993. – С. 25-26.
149 Див.: Конституции стран СНГ и Балтии.
150 Див.: Италия. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – С. 283.
151 Пленум Верховного Суду по суті в даному випадку здійснив функції адміністративної юстиції, заборонивши загальним судам застосовувати положення законодавства, які суперечили Конституції України. Зокрема, Верховним Судом було визнано суперечними Конституції України ст.32-34 Кодексу законів про працю України, було заборонено судам передавати матеріали справи на розгляд товариського суду у порядку, передбаченому ст. 51 КК та ст. 8 КПК тощо.

Розділ ІІ

Колодій А. Принципи права України. – К., 1999. – С. 19.
2 Сравнительное конституционное право. - С. 653.
3 Колодій А. Принципи права України. – К., 2000. - С. 39.
4 Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). - М., 1993. - С. 61.
5 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. - М., 1996. - С. 73.
6 Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони конституції // ВАПрНУ. – 1995. – № 3. – С. 36.
7 Див.: Сравнительное конституционное право. – С. 654; Основные принципы независимости судебной власти // Международное публичное право. Сборник документов в 2-х т./ Составители: К.А. Бекяшев и А.Г. Ходаков. – М., 1996. – Т.2. – С. 124-125.
8 Див.: Мартиненко П. “Право гаманця” і незалежність суду // Юридичний вісник України. - 1998, 9-15 квітня.
9 Див.: Сравнительное конституционное право. - С. 654.
10 Там само.
11 Мартиненко П. Вказ праця.
12 Див.: Вісник КСУ// 1999, № 4; КСУ ВР. – 1:425.
13 Там само.
14 Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М.: ЮНИТИ, 1998. – С. 87.
15 Шаповал В. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції// ВКСУ. – 1998. - №2. – С. 45-53.
16 Штайнбергер Х. Структурные элементы западноевропейской юрисдикции // Немецкий конституционализм. – М., 1994. – С. 22.
17 Мартинович П.И. Закон о судоустройстве и статусе судей в Республике Беларусь (1995) // ГиП. – 1996. - № 8. – С. 92.
18 Митюков М.А., Барнашов А.М. Очерки конституционного правосудия (сравнительно-правовое исследование законодательства и судебной практики). – Томск, 1999. – С. 17-18.
19 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Юридическая литература, 1981. – С. 238-243.
20 Там же. – С. 270.
21 Государственное право Германии. Сокр. перев. в 2-х т. – М.: ИГП РАН, 1994. – Т.1. – С. 278.
22 Процесуальні аспекти цих засад діяльності КСУ будуть розглянуті у контексті принципу колегіальності Суду у підрозділі ІІІ.1.
23 Див.: ВКСУ – 1994. - №4; КСУ ВР. – 1:425.
24 За роки каденції першого Голови Конституційного Суду України І.Тимченка до Суду на дійшло 346 звернень: 194 конституційних подань (39 – від глави держави, 76 – від народних депутатів, 3 – із парламенту) та 152 конституційних звернень (55 – від юридичних осіб, 97 – від фізичних осіб) (Див.: Конституционный Суд меняет Председателя и место прописки // Зеркало недели – 1999. - № 41(262). – С. 2). За період 1996 – 2003 рр. КС України отримано 458 конституційних подань, 271 конституційних звернень. Прийнято 137 рішень, 10 висновків та 431 процесуальну ухвалу. Як випливає з інтерв’ю Голови КС М. Селівона 2.371 звернення визнано неприйнятними (Захист прав і свобод є пріоритетними // Юридичний вісник України. – 2003, 25-31 жовтня. – С. 13).
25 Витрук Н.В. Указ соч. – С. 110.
26 Штайнбергер Х. Указ. соч. – С. 41.
27 Див.: Процесуальна ухвала від 5 березня 1999 р. // Огляд ухвал КСУ// ВКСУ. – 1999. - №4. – С. 36).
28 Ця проблема більш детально буде розглянута у підрозділі 3 розділі ІІІ через призму юридичної природи актів КСУ.
29 Так, Конституційний Суд надав офіційне тлумачення порядку голосування та повторного розгляду законів парламентом (КСУ ВР. – 1:257), поняття “член сім'ї” (ВКСУ. – 1999. - № 3; КСУ ВР. – 1:396), терміну “законодавство”, визнав неконституційною як виняткову міру кримінального покарання смертну кару (ВКСУ. – 1999. - № 5; КСУ ВР. – 1:497) тощо.
30 Див.: Рішення КСУ від 11.07.97 р. у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України (КСУ ВР. – 1:30); від 09.06.98 у справі про внесення змін до Конституції України (КСУ ВР. – 1:217); від 09.07.98. у справі про тлумачення терміну “законодавство” (КСУ ВР. – 1:272); від 29.10.98 у справі про профспілку, що діє на підприємстві (КСУ ВР. – 1:289); від 09.02.99 у справі про зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів (КСУ ВР. – 1:334); від 02.03.99 у справі про комунальні послуги (КСУ ВР. – 1:342); від 03.06.99 у справі про офіційне тлумачення терміна “член сім'ї” (КСУ ВР. – 1:396); від 10.02.2000 у справі про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги (КСУ ВР. – 2:24); від 27.03.2000 у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою (КСУ ВР. – 2:37).
31 Див.: Боботов С.В. Конституционная юстиция: сравнительный анализ. – С. 115-116; К. Цвайгерт, Х. Кетц. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. – М., 1998.
32 Див.: Там само. – С. 116-119; Бредлі Е, Дженіс М., Кей Р. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – Київ-Будапешт, 1996. - С. 7-9.
33 Государственное право Германии. – Т.2. – С. 315-316.
34 Конституційне право України. – К.,2000. – С. 12.
35 Про принцип самовиконуваності рішень Конституційного Суду детально буде розглянуто у підрозділі ІІІ.3 дослідження.
36 Конституційне право України. – К., 2000. – С.13.
37 Див.: Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – М., 1998. – С. 98-106; Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – СПб., 1993. – С. 236-272: Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. – М., 1996. – С. 234-236; Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // ПУ. – 1999. - №4. – С.36-37.
38 Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998. – С. 155.
39 Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної влади: Автореф… канд. юр. наук. – Х., 2001. – С. 11-12.
40 Тесленко М. Конституційна юрисдикція в Україні: Автореф… канд. юр. наук. – К., 2000. – С. 9.
41 Савенко М.В. Правовий статус Конституційного Суду України: Автореф… канд. юр. наук. – Київ, 2001. – С. 6-7.
42 Штайнбергер Г. Модели конституционной юрисдикции. – Страсбург, 1993.
43 Ю.Юдин. Модели конституционной юстиции/ Сравнительное конституционное право. – М., 1996.
44 Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.О. Конституційний Суд України. – К., 1996.
45 Городецький В. Конституційний Суд України // Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2000.
46 Витрук В.Н. Конституционное правосудие. – М., 1998.
47 Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – М., 1998.
48 Мартиненко П. Конституційний Суд України: повноваження у контексті дворічного досвіду (квітень 1997 – квітень 1999 року) // ВКСУ. – 1999. - № 4.
49 Мироненко О. Проблеми становлення конституційної юстиції в Україні // ВКСУ. – 1998. - № 4.
50 Favoreu L. Les cours constitutioneles. – Paris, 1986. Favoreu L., Phillip L. Les grandes decisions du Conseil Constitutionnel. – Paris, 1984.
51 Garlicki L. Sudownictwo konstitucyjne w Europe Zachodniej. – Warszawa: Panstwowe Wydawnoctwo Naukowe, 1987.
52 Боботов С.В. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития. – М., 1989; Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – М., 1993.
53 Capelletti M. Judicial Review in the Contemporary World. – Indianapolis, 1971; Capelletti M, Cohen W. Comparative Constitutional Law. – Indianapolis, 1979.
54 Див.: Рішення КСУ від 23 червня 1997 р. № 2-зп // КСУ РВ. – 1:22.
55 Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – М., 1998. – С. 78-79.
56 Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. – М., 1998. – С. 51.
57 Див.: Рішення КСУ у справі щодо внесення змін до Конституції України (КСУ ВР. – 1:217).
58 Див.: Висновок КСУ від 2 червня 1999 року № 2-в/99 // КСУ ВР. – 1:387.
59 Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. – С. 57; Сравнительное конституционное право. – С. 215; Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – С. 54-57.
60 Див.: КСУ ВР. – 1:217; 1:123; 2:242.
61 Див.: Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – С. 84, 271-174.
62 Див. також: Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации. – С. 274; Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини…– С. 37.
63 Ди