ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
  • Кол-во страниц:
  • 231
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
  • Год защиты:
  • 2003
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, СИСТЕМА ЗАСОБІВ
    ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА МІСЦЕ СЕРЕД НИХ
    ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН 11
    1.1. Еволюція поглядів науковців на проблеми законності та
    засобів її забезпечення 11
    1.2. Історія формування та розвитку процедури розгляду звернень 29
    1.3. Поняття, види звернень громадян і підстави їх розмежування.. 49
    1.4. Звернення громадян у системі засобів забезпечення законності 61
    Висновки до розділу.....................................................................................67
    РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РОЗГЛЯДУ
    ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ
    ВЛАДИ В УКРАЇНІ 68
    2.1. Поняття адміністративно-правового механізму розгляду
    звернень громадян 68
    2.2. Розгляд пропозицій, заяв і скарг місцевими органами
    виконавчої влади 75
    2.3. Відповідальність за порушення законодавства про звернення
    громадян 110
    Висновки до розділу...................................................................................118
    РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
    РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ПОСАДОВИМИ
    ОСОБАМИ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 120
    3.1. Нові аспекти видової класифікації звернень громадян та їх
    правове регулювання 120
    3.2. Удосконалення процедурних норм з метою оптимізації розгляду
    звернень громадян місцевими органами виконавчої влади ...........134
    3.3. Основні напрямки реформування діяльності відділів роботи
    зі зверненнями громадян місцевих органів виконавчої влади 164
    Висновки до розділу...................................................................................176
    ВИСНОВКИ 178
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
    ДОДАТКИ.......………………………………………………………………………209

    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. Конституція визначила демокра -тичний, правовий, соціальний характер Української держави. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Виходячи з даного пріоритету права і свободи людини та їх гарантії, що забезпечуються адміністративним (право на звернення) та судовим захистом, визначають зміст і спрямованість діяльності держави в особі її органів. Через зміст Конституції України проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Досягнення максимальної ефективності такого функціонування пов’язане і з таким багатогранним явищем як законність.
    Реалізація законності в державі базується на системі гарантій, дієвість якої покликана зробити законність реальною. Гарантії законності – це позитивні об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства і добробуту народу. До них належать спеціальні юридичні засоби і способи, серед яких особливе місце належить зверненням громадян до органів державної влади чи місцевого самоврядування із заявами, пропозиціями і скаргами.
    Концепцією адміністративної реформи в Україні, затвердженою Указом Президента України від 22.07.1998р. №810/98, поставлене завдання: формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях, з метою забезпечення реалізації прав і свобод громадян. У зв’язку з цим суттєво повинна змінитись діяльність органів виконавчої влади, уповноважених розглядати звернення громадян. Вагомим чинником змін повинна стати чітка і деталізована процедура провадження за зверненнями громадян. Раціонально побудована і детально визначена законом процедура щодо розгляду заяв, скарг і пропозицій фізичних осіб – це майже єдина ефективна гарантія забезпечення під час цього розгляду неупередженого, об’єктивного, відповідального і прозорого ставлення державних службовців до правомірних вимог громадян. Процедурні норми нині чинного Закону України „Про звернення громадян” не в повному обсязі гарантують такий розгляд.
    Адміністративно-процедурна діяльність щодо розгляду звернень громадян місцевими органами виконавчої влади має свої особливості, пов’язані із загальною компетенцією цих органів. Так, питання, що ставляться в заявах, пропозиціях і скаргах, які направляються місцевим органам виконавчої влади, стосуються різноманітних сфер суспільного життя, а їх кількість сягає щорічно 1-1,5 млн. звернень громадян. У середині 90-х рр. з організаційною та контрольно-аналітичною метою було утворено в структурі місцевих державних адміністрацій спеціальні відділи роботи зі зверненнями громадян, діяльність яких потребує нормативного врегулювання. Це дає можливість стверджувати, що розгляд звернень громадян місцевими органами виконавчої влади як один з найбільш дієвих засобів забезпечення законності, посилення захисту прав і свобод громадян, потребує детального дослідження.
    За радянських часів проблема розгляду і вирішення пропозицій, заяв і скарг була об’єктом дослідження невеликого кола науковців, зокрема, значна увага питанням звернень громадян була приділена в роботах В.С.Вільямского, В.М. Горшенєва, О.П. Ємельяненко, О.С. Загребельного, М.Д. Загряцкова, М.М. Козакевича, О.Є. Луньова, В.І. Попова, В.І. Ремньова, Н.Г. Саліщевої, С.С. Студенікіна, Ц.А. Ямпольської та інших авторів. Дані наукові дослідження не завжди супроводжувалися реальною спрямованістю їх результатів на втілення у державно-правову практику.
    З різних позицій до проблеми звернень громадян як засобу забезпечення законності підходять у своїх роботах зарубіжні автори: Г. Бребан, Ж. Ведель, Е. Ланг, В. Менцель, Є. Старосцяк, Н. Хаманєва.
    В Україні проблемам звернень громадян до місцевих органів виконавчої влади до останнього часу не приділялося належної уваги. Окремі питання звернень громадян як засобу забезпечення законності досліджували у своїх роботах В.Б. Авер’янов, Н.В. Александрова, В.І. Антипов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, І.К. Залюбовська, Р.А. Калюжний, С.П. Кисіль, В.К. Колпаков, В.Г. Перепелюк, В.І. Полюхович, В.П. Столбовий, М.М. Тищенко, В.О. Шамрай, В. І. Шишкін, В.К. Шкарупа та інші. Але системне дослідження проблеми розгляду звернень, як засобу забезпечення законності в діяльності місцевих органів виконавчої влади, поки що відсутнє, тому воно є новим напрямом наукового пошуку.
    Отже, необхідність зміни самого характеру розгляду звернень, а також відсутність його належного наукового забезпечення, визначає актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значимість.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України відповідно до Пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 1995- 2000 рр. № 4км/2, Концепції розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-05 рр., схваленої рішенням колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9км/1, і плану наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (затвердженого рішенням Вченої ради НАВС України, протокол №19 від 21 грудня 2001р. ).
    Мета і завдання дослідження.
    Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити стан і визначити закономірності, тенденції правового й організаційного забезпечення розгляду звернень громадян, розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо створення ефективної системи захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян місцевими органами виконавчої влади. Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням наступних завдань:
    • висвітлення й аналіз особливостей становлення та розвитку сучасної системи розгляду звернень громадян в Україні;
    • визначення поняття і сутності права особи на звернення до органів державної влади в демократичному суспільстві, основних принципів його реалізації та ролі адміністративно-правових норм в регулюванні розгляду звернень громадян;
    • аналіз, на підставі нового класифікаційного підходу, видового поділу звернень громадян з виявленням базових характеристик заяв (клопотань), пропозицій (зауважень) і скарг;
    • дослідження системи суб’єктів розгляду звернень громадян та їх повноважень щодо здійснення даного виду діяльності;
    • дослідження процедур розгляду й вирішення звернень громадян місцевими органами виконавчої влади, їх внутрішньої динаміки і перспектив удосконалення правового регулювання;
    • аналіз стану і перспектив розвитку даного виду діяльності як важливої умови забезпечення захисту прав і свобод громадян;
    • розкриття механізму гарантій прав і свобод громадян у сфері розгляду їх звернень і необхідності підвищення персональної відповідальності посадових осіб за діяльність у цій сфері;
    • розроблення концептуальних підходів стосовно правового й організаційного забезпечення права на звернення із заявами, пропозиціями й скаргами до місцевих органів виконавчої влади з визначенням подальших шляхів і засобів вирішення організаційно-правових проблем розгляду звернень громадян з метою підвищення його ефективності.
    Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із розглядом і вирішенням звернень громадян.
    Предметом дослідження є юридична природа, проблеми нормативного регулювання організації та здійснення розгляду звернень громадян місцевими органами виконавчої влади.
    Методи дослідження.
    У вирішенні зазначених завдань використовувалися загальнотеоретичні й спеціально-наукові методи пізнання, зокрема, метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, порівняльно-правовий, соціологіч -ний, статистичний і логіко-семантичний. Метод системного аналізу застосовувався з метою співставлення різних нормативно-правових актів стосовно їх дії з врегулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку зі зверненнями громадян. За допомогою історичного методу досліджувалося вітчизняне законодавство минулих років, яке стосувалось діяльності місцевих органів влади, а також вивчались процеси становлення та розвитку процедури розгляду звернень громадян [підрозділ 1.2.]. Структурно-функціональний метод використовувався при аналізі характерних ознак різних видів звернень [підрозділ 1.3], а також для з’ясування елементного складу адміністративно-правового механізму розгляду звернень громадян [підрозділ 2.1]. Застосування порівняльно-правового методу дало змогу використати досвід зарубіжних країн у цій сфері [підрозділ 3.1]. Логіко-семантичний метод дозволив визначити окремі ключові категорії та поняття [підрозділи 1.3, 3.1]. У процесі дослідження також використовувались соціологічний, статистичний та ряд інших загальнонаукових і спеціальних методів, а також значний емпіричний матеріал (дані відділів роботи зі зверненнями громадян шести обласних державних адміністрацій).
    Методологія дослідницької роботи ґрунтувалась на принципах єдності теорії і практики, дотримання об’єктивності щодо емпіричного вивчення предметів і явищ.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням поняття та сутності звернень громадян як засобу забезпечення законності в діяльності місцевих органів виконавчої влади, здійсненим з урахуванням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у цій сфері, а також із визначенням напрямів удосконалення законодавства з метою підвищення ефективності розгляду й вирішення заяв, пропозицій, скарг. Вивчення проблеми дало змогу обґрунтувати ряд висновків, рекомендацій і пропозицій, зокрема:
    вперше:
    – здійснено комплексний аналіз розгляду звернень громадян місцевими органами виконавчої влади в умовах визначення нової суспільно-політичної ролі держави в процесі розвитку демократичного суспільства в Україні;
    – запропоновано авторську редакцію проектів окремих статей до Закону України “Про звернення громадян” щодо конкретизації видів звернень громадян та процедур їх розгляду;
    – розроблено пропозиції щодо доповнення тексту проекту Адміністра- тивно-процедурного кодексу України окремими нормами з метою врегулювання процедур розгляду пропозицій (зауважень);
    – сформульовано поняття петиції як заявного підвиду та обґрунтовано необхідність його законодавчого закріплення;
    – визначено критерії розмежування понять звернення громадян заявного виду та виконавчих (управлінських) послуг і запропоновано надавати останні на підставі “заявки”;
    – розроблено систему принципів, на якій повинен базуватись розгляд звернень громадян місцевими органами виконавчої влади;
    – доведено доцільність внесення у Кодекс України про адміністративні правопорушення правової норми, яка б визначила невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб, відповідальних за розгляд і вирішення звернень громадян, адміністративним правопорушенням;
    – розроблено методичні рекомендації щодо удосконалення організаційної і контрольно-аналітичної діяльності відділів роботи зі зверненнями громадян місцевих державних адміністрацій шляхом застосування відповідних правових та організаційних заходів;
    – доведено необхідність запровадження посади уповноваженого з прав людини з незалежним статусом на рівні областей та інших великих адміністративно-територіальних одиниць, з метою здійснення ним право- захисної діяльності;
    уточнено:
    – поняття і зміст заяв (клопотань), пропозицій (зауважень) і скарг та процедури їх розгляду і вирішення;
    – адміністративно-правовий статус громадян при розгляді пропозицій (зауважень);
    – процедуру реєстрації звернень громадян шляхом удосконалення структури реєстраційно-облікових карток звернень громадян;
    дістало подальшого розвитку положення про те, що розгляд і вирішення звернень громадян є закономірною та невід’ємною функцією місцевих органів виконавчої влади, роль якої значно поглиблюється в умовах подальшої демократизації українського суспільства і проведення адміністративної реформи в Україні.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки проведеного дослідження створюють основу для підвищення ефективності діяльності відділів роботи зі зверненнями громадян обласних державних адміністрацій та посадових осіб інших місцевих органів виконавчої влади. Теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження були використані:
    – при підготовці внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України “Про звернення громадян”, “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, поданих на розгляд відповідному комітету Верховної Ради України;
    – при підготовці пропозицій, поданих Чернівецькій обласній державній адміністрації з метою удосконалення процедур розгляду звернень громадян посадовими особами та працівниками відділу роботи зі зверненнями громадян;
    – при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право” і “Теорія управління” в Економіко-правничому інституті, м. Чернівці (ЕПІЧ) та підготовці навчально-методичного комплексу “Адміністративне право України”.
    Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто.
    Ідеї і розробки Р.А. Карпин та І.В. Тарасюк, у співавторстві з якими було підготовлено статтю, у дисертації не використовувалися.
    Апробація результатів дисертації.
    Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданні кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України (2000, 2001, 2002 рр.) і засіданні кафедри адміністративного права та адміністративної й кримінально-процесуальної діяльності Академії державної податкової служби України (2003р.). Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднювалися у виступах і тезах науково-практичних конференцій, серед яких “Хабарництво як одне з найнебезпечніших проявів корупції” (м. Київ, НАВСУ, 2002 р.), “Запровадження адміністративної юстиції як важлива форма удосконалення механізму реалізації права на звернення громадян України” (м. Хмельницький, ХІРУП, 2002 р.), “Питання розмежування процедур розгляду звернень громадян заявного виду та надання виконавчих (управлінських) послуг” (м. Львів, 2003 р.), а також використову -вались у роботі II сесії міжнародної школи права ( м. Варшава, 4 - 20 верес - ня 2002 р.).
    Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в шести статтях, чотири з яких – у фахових виданнях.
    Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що базується на поєднанні загального і спеціального підходів до розгляду досліджуваної проблеми. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, 10 підрозділів, висновку, списку використаних джерел і літератури (290 найменувань), додатку. Обсяг дисертації становить 231 сторінку друкованого тексту, з них основного – 185, додатків – 23 сторінки.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    З метою обґрунтування теоретичних положень розгляду звернень громадян місцевими органами виконавчої влади була проведена дослідницька робота у відділах роботи зі зверненням Вінницької, Донецької, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернігівської та Чернівецької обласних державних адміністрацій. Організована таким чином пошукова робота дала можливість врахувати в дисертації специфіку розгляду звернень громадян місцевими органами виконавчої влади не тільки західного регіону, але й центрального, північного та східного.
    Результати дисертаційного дослідження дозволяють сформулювати наступні основні теоретичні висновки та положення, висловити практичні рекомендації:
    1. Конституція (1996р.) констатувала Українську державу демократичною, правовою, соціальною республікою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Право на звернення громадян до державних органів (у тому числі до місцевих органів виконавчої влади) є конституційним правом громадян України.
    2. Важливим принципом діяльності місцевих органів виконавчої влади є принцип законності. Принцип законності в адміністративних правовідносинах складається з двох взаємопов’язаних обов’язків: діяти відповідно до законів та проявляти ініціативу з метою забезпечення виконання законів. Законність органічно поєднана зі станом державної дисципліни, яка полягає у свідомому, точному і своєчасному виконанні всіма державними органами, їх посадовими особами, іншими юридичними й фізичними особами поставлених перед ними завдань та відповідних функцій, в обов’язковому дотриманні встановлених у державі правил і порядків, в організованості, узгодженості й чіткому виконанні трудових (службових) обов’язків. Забезпечення законності здійснюється за допомогою різних засобів, важливе місце серед яких належить зверненням громадян із заявами, пропозиціями і скаргами.
    3. Найбагаточисельнішою категорією звернень до місцевих органів виконавчої влади є заяви (60-75% всіх звернень за статистичними даними досліджуваних областей). Заява – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації їх прав і охоронюваних законом інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності, їх посадових (службових) осіб та осіб, що здійснюють представницькі функції. У законодавстві розмежовуються поняття “право” та “охоронюваний законом інтерес”. Право – є фактично існуючим, закріпленим у законодавстві, до реалізації якого можна приступити негайно. Інтерес, охоронюваний законом, - це насущні потреби різних груп населення і окремих осіб, що відображають суспільний розвиток. Інтерес є мотивом діяльності людини. Однак не кожен охоронюваний законом інтерес може бути задоволений негайно. Нерідко така можливість обмежена об’єктивними, головним чином, економічними умовами. Необхідне максимальне задоволення не тільки прав гарантованих нормативними актами, але й законних інтересів, реалізація яких не підкріплена застосуванням державного примусу. Всесторонність задоволення потреб громадян і є виявом соціальної спрямованості держави.
    4. У переважній більшості конституцій, прийнятих у 90-х роках XXст. (Болгарії, Естонії, Литви, Македонії, Молдови, Польщі), вже не кажучи про так звані “старі конституції”( вперше це право було закріплено у конституційному законодавстві Великобританії) гарантується право звернення з петиціями. Петиція розглядається як письмове колективне (громадське) звернення, що подається до органів державної влади і місцевого самоврядування з метою вирішення найважливіших питань життєдіяльності держави і суспільства. Доцільно було б ввести такий вид звернень до переліку, що подається ст.3 Закону України „Про звернення громадян”, особливо в умовах теперішньої політичної нестабільності в Україні.
    5. Сучасне розуміння демократичної соціальної держави полягає у тому, що не громадяни служать державі, а вона є організацією на службі у суспільства. У зв’язку з цим одним із стратегічних завдань адміністративної реформи є запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності по забезпеченню реалізації прав і свобод громадян, наданню державних та громадських послуг. Запровадження управлінських, хоча з огляду на функціональне призначення доцільніше б було їх назвати виконавчими, адже їх суть полягає у виконанні певного обов’язку в інтересах заявника, послуг здійснюється з метою впорядкування надання існуючих оплатних послуг заявного типу. Назріла необхідність чіткого відокремлення їх процедури надання від процедури розгляду заяв громадян згідно Закону України “Про звернення громадян” для того, щоб по-перше, не поширювалась оплатність на ті види послуг, які суб’єкти владовідносин зобов’язані надавати безоплатно, по-друге, передбачити більш короткі терміни надання послуг оплатного типу. Оскільки підставою їх надання як і звернень громадян заявного типу є заяви, то з метою запобігання поширення оплатності на цю категорію звернень доцільним було б здійснювати їх надання на підставі заявки. Заявка як офіційне подання, що містить вимогу надання юридично значимих дій органами виконавчої влади є більш оптимальною документальною формою для виконавчих (управлінських) послуг.
    6. У визначенні поняття „пропозиція” акцентується увага на те, що метою цього виду звернення громадян є удосконалення правового регулювання суспільних відносин, покращення умов життя громадян та функціонування політичної, економічної, соціально – культурної й інших сфер життєдіяльності держави і суспільства. Пропозиції містять поради, рекомендації щодо змін у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових (службових) осіб та осіб, що здійснюють представницькі функції.
    Мета пропозицій – звернути увагу на недосконалість регулювання тієї чи іншої сфери суспільних відносин і необхідність удосконалення роботи державних органів, громадських організацій, підприємств, установ, організацій та рекомендувати конкретні шляхи і способи цієї діяльності.
    У Законі України “Про звернення громадян” як підвид пропозиції названо зауваження, але його зміст цим нормативним актом не розкривається. Зауваженням пропонується вважати вказівку на помилку в поведінці посадової (службової) особи, а також міркування з приводу недосконалості правового регулювання суспільних відносин чи організаційної діяльності.
    7. Скарга розглядається як звернення з вимогою про поновлення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями посадових (службових) осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій, підприємств, установ та об’єднань громадян.
    8. Вагоме значення для ефективності розгляду і вирішення звернень громадян має чіткість дії адміністративно-правового механізму. Адміністративно-правовий механізм розгляду звернень громадян посадовими особами місцевих органів виконавчої влади включає правову регламентацію суспільних відносин нормативно-правовими актами, виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у зв’язку з поданням заяви, пропозиції чи скарги та їх реалізацію в прийнятті рішення за зверненням громадян і його виконанні.
    9. Розгляд і вирішення звернень громадян є вагомою гарантією забезпечення прав і свобод людини й громадянина. До основних засад, на яких повинен базуватись розгляд, на думку автора слід віднести: принцип верховенства права, демократичності, гласності, гуманізму, законності, обґрунтованості й справедливості, об’єктивної істини, рівності громадян перед законом, інстанційності порядку вирішення пропозицій, заяв і скарг, відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність, узгодження особистих прав, інтересів й обов’язків з інтересами суспільства, швидкодії та безоплатності. У дисертації розкрито зміст кожного з цих принципів.
    10. З врахуванням тенденцій реформування адміністративного законодавства розкривається в роботі зміст стадій і процедур розгляду звернень громадян. Перша стадія – розгляд звернень громадян – включає наступні процедурні дії: реєстрацію; ознайомлення зі змістом; направлення в інстанцію, компетентну вирішити дане звернення. Друга стадія – вирішення – розпочинається з визначення суті проблеми, потім здійснюється збір інформації, висунення гіпотези (попереднього рішення, що приймається на основі первинної інформації), її апробація (обговорення в колі компетентних осіб) і прийняття остаточного рішення.
    11. У роботі детально проаналізовано права й обов’язки громадянина, що виникають в процесі розгляду і вирішення його звернення, а також відповідні процедурні повноваження посадових (службових) осіб, визначені нормами законодавчих актів, з вказівкою на необхідність їх деталізації з метою більш ефективного розгляду окремих видів звернень громадян, зокрема, пропозицій. Звернуто увагу на необхідність законодавчого визначення умов, при яких призупиняється чи припиняється провадження з розгляду звернення громадян, а також призупиняється виконання оскаржуваного рішення.
    12. Ще одним важливим аспектом діяльності місцевих органів виконавчої влади є здійснення контрольної функції за розглядом пропозицій, заяв і скарг громадян. Практика показує, що процес розгляду і вирішення пропозицій, заяв і скарг громадян вимагає посиленої уваги зі сторони керівників та посадових осіб місцевих органів виконавчої влади. З цією метою розроблено рекомендації з організації роботи з розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян, в одному з розділів яких звернуто особливу увагу на здійснення контрольних функцій за виконанням письмових і усних звернень громадян.
    13. Посадові (службові) особи, які допустили винні порушення закону при розгляді звернень громадян можуть бути притягнені до одного з видів юридичної відповідальності. Вибір того чи іншого виду відповідальності залежить від характеру допущеного правопорушення і наслідків, що наступили. Найбільш доцільним є застосування до посадових (службових) осіб за неналежний розгляд звернень громадян дисциплінарних стягнень, але у переліку видів юридичної відповідальності, передбачених ст. 24 Закону України “Про звернення громадян” дисциплінарну відповідальність не названо. У зв’язку з цим дану норму закону пропонується викласти у такій редакції: ”Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть адміністративну, дисциплінарну, кримінальну або цивільну відповідальність, передбачену законодавством України”. Адміністративна відповідальність передбачена цим законодавчим актом, але у Кодексі України про адміністративні правопорушення не визначено склад адміністративного правопорушення, а отже, положення закону залишилось не реалізованим. З метою його реалізації в дисертації пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 18818 ( “Невико -нання законних вимог (приписів) посадових осіб, відповідальних за організацію розгляду звернень громадян”). У зв’язку з внесенням до Кодексу України про адміністративні правопорушення статті 18818, необхідно також у статті 221 цього ж кодексу до переліку справ про адміністративні правопорушення, які розгля -дають місцеві суди, внести статтю18818, а статтю 255 доповнити пунктом 12) яким надавалось б право посадовим особам, відповідальним за організацію розгляду звернень громадян, ініціювати притягнення до адміністративної відпо -відальності. Кримінальна та цивільно-правова відповідальність чіткіше визна -чені законодавчо, але в практичній діяльності до посадових (службових) осіб, уповноважених розглядати звернення громадян, їх санкції застосовуються рідко.
    14. У проекті Адміністративно-процедурного кодексу України деталізується процедура розгляду заяв і скарг, проте потребують законодавчого врегулювання також питання, пов’язані з призупиненням чи припиненням провадження за скаргою та їх документальне оформлення. Призупинення провадження за скаргою доцільно було б оформляти у вигляді довідки посадової особи, відповідальної за перевірку скарги. Довідка обов’язково повинна містити мотивацію прийнятого рішення. Про дане рішення повинен повідомлятись скаржник, а сама скарга ставитись на спеціальний контроль до відновлення за нею провадження. Законодавчо необхідно передбачити і максимальний строк призупинення такого провадження. Такий строк не повинен перевищувати 15 днів. Чинне законодавство і практика роботи із зверненнями громадян не передбачають і єдиного порядку оформлення припинення провадження за скаргою. Найбільш виваженим було б здійснення його у вигляді доповідної записки виконавця, узгодженої з керівником місцевого органу виконавчої влади, управління чи відділу.
    15. У Законі України “Про звернення громадян”, як і в проекті Адміністративно-процедурного кодексу, відсутнє визначення процедурного порядку розгляду пропозицій. У дисертації розкриваються основні процедурні особливості розгляду пропозицій, зокрема, визначення його учасників та їх процесуального статусу (звернено увагу на особливу роль експерта та спеціаліста), строків розгляду (запропоновано продовження строків розгляду пропозицій у випадку складних експертних досліджень до тридцяти днів, а для звернень у формі зауважень, навпаки, пропонується існуючі строкові рамки зменшити до десяти днів, оскільки вирішення питань щодо них не вимагає значної підготовчої роботи), здійснення контролю тощо.
    16. Важливе значення у практичній діяльності відділів роботи зі зверненнями громадян має організація особистого прийому громадян керівниками та посадовими особами місцевих органів виконавчої влади. Доцільним є його здійснення за попереднім записом. Попередній запис на прийом не є простою технічною операцією, його повинні виконувати кваліфіковані працівники з вищою юридичною освітою, оскільки у такому випадку значна частина відвідувачів одержить задовільняючі їх пояснення уже в момент запису, у зв’язку з цим відпаде сама потреба у відвіданні певної посадової особи, яка здійснюватиме прийом. На сьогодні тільки близько 30% працівників відділів роботи зі зверненнями громадян мають вищу юридичну освіту, а тому є необхідність набуття ними юридичних знань шляхом перекваліфікації. Позитивним у цьому напрямі було б введення спеціальних курсів діловодства за зверненнями громадян у базових вищих навчальних закладах з метою підвищення кваліфікації працівників відділів роботи зі зверненнями громадян.
    17. Необхідним також є введення вечірних чергувань працівників відділу роботи зі зверненнями громадян обласних державних адміністрацій, оскільки не всі громадяни, у зв’язку з професійною зайнятістю, мають можливість записатись на прийом протягом робочого дня.
    18. На сучасному етапі суспільного розвитку в ряді зарубіжних країн формуються нові незалежні правозахисні інституції, зокрема, уповноважених з прав людини регіонів і навіть міст. Світова практика йде шляхом локалізації інституту омбудсмена з метою, щоб цей інститут максимально реалізовував свої контрольно-наглядові функції у випадку порушення прав і свобод людини та громадянина. Запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні на підставі ст. 55 Конституції України стало важливим кроком у розвитку демократичних процесів, спрямованих на подальше зміцнення статусу особи, гарантій реалізації прав і свобод людини та громадянина. Проте запровадження інституту місцевого Уповноваженого з прав територіальної громади та регіонального омбудсмана дозволило б ліквідувати існуючі прогалини у сфері функціонування механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина, доповнило б існуючу систему гарантій прав громадян та стало б новим правоохоронним органом, що забезпечує громадянам ще один правозахисний канал у випадках порушення або обмеження їх прав і свобод.
    Трансформація нині діючих форм організації розгляду звернень громадян на місцевому рівні у діяльність незалежної від органів місцевої виконавчої влади служби регіонального уповноваженого з прав людини, призначуваного Верхавною Радою України, сприяла б ефективності захисту прав і свобод громадян України.
    Отже, вперше на основі положень Конституції України та чинного законодавства здійснено комплексне дослідження історичного процесу становлення розгляду звернень фізичних осіб, сучасної системи розгляду і вирішення заяв, пропозицій і скарг (їх підвидів) місцевими органами виконавчої влади, а також розроблено пропозиції з метою удосконалення адміністративно-процедурного та адміністративно-процесуального законодавства у розрізі регулювання ними питань звернень громадян.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
    1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
    2. Конвенція ООН "Про захист прав і основних свобод людини 1950 року, перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвен¬ції" // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
    3. Про боротьбу з корупцією. Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34 – Ст. 266.
    4. Про виконавче провадження. Закон України від 21 квітня 1999 р. // Голос України. – 1999. – 2 червня.
    5. Про державну службу. Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
    6. Про державну таємницю. Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16 – Ст. 93.
    7. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27 – Ст. 218.
    8. Про захист прав споживачів. Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30 – Ст. 379.
    9. Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256
    10. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48 – Ст. 650.
    11. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170.
    12. Про місцеві державні адміністрації. Закон України 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст.190.
    13. Про мови в Українській РСР. Закон України від 28 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1989. – № 45. – Ст.15
    14. Про наукову і науково-технічну експертизу. Закон України від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 9 – Ст.56.
    15. Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4 – Ст.19.
    16. Про охорону праці. Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49 – Ст. 668.
    17. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24 – Ст. 272.
    18. Про психіатричну допомогу. Закон України // Урядовий кур’єр. – 2000. – 5 квітня.
    19. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
    20. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. Закон України в редакції від 23 березня 2000 р. // Голос України. – 2000. – 12 травня.
    21. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Закон України станом на 20 лютого 2001р. – К.: Парламентське вид-во, 2001. – 32 с.
    22. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Закон України від 22 грудня 1997р // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20 – Ст. 99.
    23. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В.М. Вакуленка, О.П. Товстенка. – К.: Юрінком, 1998. – 580 с.
    24. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. Станом на 1 червня 2002 р. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 164 с.
    25. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами. Станом на 1 січня 2001 р. / За заг. ред. Е.Ф. Демського. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 1086 с.
    26. Кримінальний кодекс України. – К.: АТІКА, 2001. – 160с.
    27. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р.: Офіційний текст зі змінами станом на 15 квітня 2002 р. – К.: Ін Юре, 2002. – 316 с.
    28. Основи державної політики в галузі прав людини: затверджені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. // Голос України. – 1999. – 25 червня.
    29. Концепція адміністративної реформи в Україні, затверджена Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98.
    30. Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення. Указ Президента України від 19 березня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 19 березня.
    31. Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення. Указ Президента України від 13 серпня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 14 серпня.
    32. Про персональну відповідальність керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади. Указ Президента України від 13 листопада 2002р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 14 листопада.
    33. Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні. Указ Президента України від 27 квітня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 5 травня.
    34. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 348. // Зібрання законодавства України. – 1997. – № 4. – Ст. 202.
    35. Порядок проведення службового розслідування // Зібрання законодавства України. Звіт постанов Кабінету Міністрів України. – К.: Український інформаційно-правовий центр, 1999. – С. 184-186.
    34. Про хід виконання Указу Президента України від 19 березня 1997 р. N 241 "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" в Івано-Франківській області Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. № 142
    36. Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000р. №915 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – Ст. 994.
    37. Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в Мінпромполітики України Наказ Міністерства промислової політики України від 5 листопада 2002 р. № 484
    38. Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 червня 1998 року N 414
    39. Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і прийняття за ними рішень в Управлінні державної охорони України Наказ Управління державної охорони України від 18 вересня 2002 року N 42
    40. Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг та організацію особистого приймання громадян у Міністерстві юстиції України, підпорядкованих йому органах юстиції та на підприєм -ствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління .Наказ Міністерства юстиції України від 28 грудня 1999 року N 76/5
    41. Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію прийому громадян у митних органах України.Наказ Державного митного комітету України від 23 квітня 1993 року N 105
    42. Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг та організацію особистого прийому громадян у Національній службі посередництва і примирення та у її відділеннях в Автономній Республіці Крим та областях. Наказ Національної служби посередництва і примирення від 12 червня 2001року № 116
    43. Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти ,установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України № 414 від 10 червня 1998 р. // Офіційний вісник України. – № 32. – Ст.1213.
    44. Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію прийому громадян у митних органах України: Затверджено Наказом Держмиткому України від 23 квітня 1993 р. №105.
    45. Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями: Затверджено наказом Голови ДПА України від 2 березня 2001 р. № 82 // Офіційний вісник України. – 2001. – №12.
    46. Порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1359 //Офіційний вісник України. – 1999. – № 30. – Ст.1544.
    47. Законодавство України про контроль та перевірки: Збірник офіційних нормативних актів / Упорядник В.С.Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 416 с.
    48. Законодавство України про пільги громадянам: Пільги, переваги, гарантії, компенсації працівникам, ветеранам, військовослужбовцям, дітям, жінкам, молоді, малозабезпеченим: Збірник нормативних актів / Упорядник Я.М. Гута -рін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. –560 с.
    49. Законодавство України про соціальний захист населення (за станом на 20 січня 2000р.). – К.: Парламентське вид-во. – 2000. – 223 с.
    50. Збірник міжнародних документів та нормативно-пра вових актів України з питань соціально-правового захисту дітей. – К.: Логос, 2001. – Ч.1. –595 с.
    51. Правовий та соціальний захист інвалідів в Україні: Збірник нормативних актів / За ред. І. Саханя. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 416 с.
    52. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС: Збірник законодавчих та нормативних документів / Укладач О.Л. Стерік. – Харків, 2001. – 200 с.
    53. Регламент Закарпатської обласної державної адміністрації, затверджений розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 березня 1996 р. № 170.
    54. Регламент роботи виконавчого комітету Чернівецької міської Ради XXIII скликання, затверджений рішенням виконкому від 26 травня 1998 р. № 117/3.
    55. Регламент Чернівецької обласної державної адміністрації, затверджений розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 1 бе резня 1996 р. № 137-р.
    56. Регламент Хотинської районної державної адміністрації, затверджений розпорядженням голови районної державної адміністрації від 8 квітня 1996 р. № 138-р.
    57. Постанова Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. № 4 // Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. – 495с.
    58. Постанова Верховного Суду України “Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал, і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили” від 27 лютого 1981 р. № 1 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 р. // Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. – 495с.
    59. Постанова Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян” від 3 грудня 1997р. № 13 // Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. – 495с.
    60. Постанова Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 р. № 4 // Цивільний кодекс. Цивільно-процесуальний кодекс. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К.: Юрінком-Інтер, 1999. –495с.
    61. Абрамов С. К разработке проектов кодексов. В советском пра¬ве не может быть административного иска // Социалистическая законность. –1947. – № 3. – С.9.
    62. Авер'янов В.Б. Державне управління в Україні: централізація і децентралізацію. – К.: УАДУ, 1997. – 487 с.
    63. Авер'янов В.Б. Доктринальні засади сучасного розвитку і реформування українського адміністративного права // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.60-72.
    64. Авер’янов В. До питання про поняття так званих “управлінських послуг” // Право України . – 2002. – № 3. – С.20-22.
    65. Авер'янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1999. – 47 с.
    66. Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміністративних орга -нів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії. – К.: УАДУ, 1999. – 236 с.
    67. Административная юстиция в новых европейских демократиях: Практи- ческое исследование в сфере административного права и процесса в Болгарии, Эстонии, Венгрии, Польше и Украине / Ред. Д.Дж.Галлиган и др. – К.: АртЭк, Будапешт: ОСИ /КОЛЛИ, 1999. – 688 с.
    68. Административное право зарубежных стран. Учебное пособие. / Под ред. А.Н.Козырина. – М.: Спартак, 1996. – 229 с.
    69. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект) // Додаток до журналу “Вісник Верховного суду України”. – 2001. – № 5. – С.15-16.
    70. Александрова Н.В. Питання оскарження рішень, дій та бездіяльності податкових органів //Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.209-217
    71. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право в Российской Федерации. – М.: Зерцало, 1997. – 672 с.
    72. Андрійко О.Ф. Види державного контролю та їх правове регулювання // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.437-452.
    73. Андрійко О.Ф. Державний контроль: нові погляди на його сутність і призначення // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.427-437.
    74. Антипов В.И. Научно-практический комментарий Закона Украины «Об обращениях граждан». – К.: НВУ “Правові джерела”, 1997. – 137 с.
    75. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник. – К.: Літера ЛТД. – 2002. – 287 с.
    76. Батанов О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіальної громади з функціями місцевих органів державної виконавчої влади // Право України . – 1999. – № 5. – С.25-29.
    77. Батанов О. Місцевий уповноважений з прав територіальної громади в механізмі захисту прав людини (проблеми теорії та практики) // Право України. – 2001. – № 2. – С. 43-46.
    78. Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян // Право України . – 2001. – № 4. – С. 44-47.
    79. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник – М.: НОРМА: ИНФРА, 2000. – 624 с.
    80. Битяк Ю.П. Адміністративна юстиція і права людини // Проблеми законності: Респ. міжв. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій –Х.: Нац. юрид. акад. України.- 2000. – Вип. 42. – С. 114-116.
    81. Битяк Ю.П. Гарантии обеспечения законности актов органов советского государственного управления. Автореферат на соискание степени кандидата юридических наук, К., 1979. – 21 с.
    82. Блинов В.М. Законность и правопорядок в советском государстве. – М.: Юрид. лит., 1977. – 231 с.
    83. Большая советская энциклопедия. – М., 1976 . – Т. 29. – С. 50.
    84. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятель -ности. – М.: Российское право, 1992. – 320 с.
    85. Боннер А.Т. Судебная практика по делам, возикающим из административно-правовых отношений // Государство и право. – 1992. – № 2. – С. 141-149.
    86. Борденюк В.І. Контроль у сфері місцевого самоврядування та його зв’язок з державним управлінням // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.467-474.
    87. Бородін І.Л. Про види оскарження // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – Вип.3 – С. 49-51.
    88. Бочкова Т.А. Предложения, заявления и жалобы как средства охраны прав граждан и обеспечение законности в государственном управлении. Автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук – Свердловск, 1966 – 22 с.
    89. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории).- М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
    90. Брэбан Г. Французкое административное право. – М.: Прогрес. – 1988. – 487 с.
    91. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобританця, Франция, Германия. – М.: Логос, 1998. – 168 с.
    92. Васильев А.С.Административная ответстванность должностных лиц колхозов. Автореферат на соискание степени кандидата юридических наук, Одесса, 1971. – 21 с.
    93. Ведель Ж. Административное право Франции. – М.:Прогресс, 1973. – 512 с.
    94. Вильямский В.С., Емельяненко А.П. Должостные инструкции служащих аппарата исполкома. – М.: Юрид. лит., 1980. – 72 с.
    95. Вильямский В.С., Козакевич Н.Н., Кравченко А.Е. Местные Советы: работа с письмами трудящихся – М.: Сов. Россия, 1981. – 104 с.
    96. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1979. – 227 с.
    97. Власов В.А. Обеспечение социалистической законности в современном государственном управлении. – М: Юрид. лит., 1958. – 242 с.
    98. Волков С.С. Из истории русской лексики. Челобитная. – Л.: Лениздат., 1972. –. 164 с.
    99. Волков С.С. Лексика русских челобитных. – Л.: Лениздат., 1974. – 138 с.
    100. Воловик В. Проведення службового розслідування стосовно державного службовця // Право України . – 1995. – № 11. – С. 51 -54.
    101. Воловик В. Службове розслідування: основні характерис¬тики та напрямки вдосконалення правового регулювання // Право України. – 1999. – № 4. – С. 83-86.
    102. Ґалаґан И.А., Василенко Л.В. К проблемам правоприменительных отношений // Государство и право. – 1998. - № 3. – С. 12-19.
    103. Гальперин Л.Б, Горшенев В.М., Рудинский Ф.М. Рецензия на книгу Н.Г. Салищевой Административный процесс в СССР // Советское государство и право. – 1965. – № 3. – С. 157-158.
    104. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: порівняльна характеристика // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: Ін-Юре, 2002. – С.453-460.
    105. Гарнер Д. Великобританця: Центральное и местное управление / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.
    106. Глазьев С., Дамаскин О. Юридическая ответственнось должностных лиц исполнительной власти // Законность. – 2001. – № 12. – С.2-6.
    107. Гиро Поль Частная и общественная жизнь римлян.– Санкт-Петербург.: Алетейя, 1995. – 539 с.
    108. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: МАУП, 1998. – 52 с.
    109. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. – К.: НАВСУ, 2000. – 239 с.
    110. Горницкий А.А. Проблемы юридической ответственности должностных лиц в государственном управлении: Автореф. дис. на соискание ученой степени докт. юрид. наук – К., 1992. – 32 с.
    111. Горшенев В.М. Процессуальная форма и ее назначение в советском праве // Советское государство и право. – 1973 . – № 10. – С. 28-35.
    112. Горшенев В.М., Дюрягин И.Я. Правоприменительная деятельность // Советское государство и право. – 1969. – № 5. – С. 21-28.
    113. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юрид. лит., 1987. – 175 с.
    114. Государственное и муниципальное управление: Справочник / Под. ред. Н.И.Глазуновой. – М.: Магистр, 1997. – 495 с.
    115. Громыко А., Фридман А. Защита гражданских прав в административном порядке // Законность. – 1999. – № 1. – С.31-32.
    116. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11-и т., 12-и кн. – К.: Наук. думка. – Т.1. – 648 с.
    117. Грушевський М. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя. - К.: Наук. думка, 1991. – 541 с.
    118. Гук Г.Н. Теоретические и прикладные проблемы реализации конституционного права граждан на обжалование действий (актов) государственных, общественных органов и должностных лиц. Автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – К., 1991. – 16 с.
    119. Гуржій О.І. Право в Українській Козацькій державі (др. п. XVII – XVIII ст.). – К.: Ін-тут іст. України, 1994. – 48 с.
    120. Гуржій О.І. Українська козацька держава в др. пол. XVII- XVIIIст. Кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996. – 223с.
    121. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Посібник / Ред. О.Ю. Оболенського. – Хмельницький:Поділля,1996. – 567 с.
    122. Державне управління: теорія і практика / За заг.ред. проф. Авер’янова В.Б. К.: Юрінком Інтер, 1998. – 431 с.
    123. Дживелегов А. К. Средневековые города в Западной Европе. – Санкт-Петербург, 1902. – 423 с.
    124. Димитров Д. Административен процес. Обща и специальна часть. – София: Сиби Дринов,1999. – 319 с.
    125. Димитров Ю. Адміністативна юстиція – атрибут демократичної правової держави // Право України. – 1996
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины