Борисова Катерина Сергіївна Конституційні засади забезпечення права на житло в Україні : Борисова Екатерина Сергеевна Конституционные основы обеспечения права на жилье в Украине

Краткое описание

Борисова Катерина Сергіївна, тимчасово не працює: «Конституційні засади забезпечення права на житло в Україні» (12.00.02 - конституційне право; муніципальне право). Спецрада Д 26.236.03 в Інституті держави і пра­ва імені В. М. Корецького

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Кваліфікована наукова праця

на правах рукопису

БОРИСОВА КАТЕРИНА СЕРГІЇВНА

УДК 342.7

ДИСЕРТАЦІЯ

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРАВA НА ЖИТЛО В УКРАЇНІ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

081 – Право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

__________________________К .С. Борисова

Науковий керівник: Антонов Володимир Олександрович

кандидат філософських наук, доцент

Київ – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні засади конституційного права на житло в Україні

1.1 Поняття та юридична природа конституційного права на житло 14
людини і громадянина …….......................................................................
1.2 Законодавчі засади конституційного права на житло в Україні…... 44
1.3 Міжнародно-правові стандарти забезпечення права на житло 63
людини і громадянина…………………………………………………….
1.4 Порівняльно-правові аспекти конституційного права на житло в 93
зарубіжних країнах………………………………………………………..
Висновки до Розділу 1 …………………………………………………… 102

РОЗДІЛ 2. Гарантії забезпечення прав на житло в Україні
2.1 Нормативно-правові гарантії забезпечення конституційного права
на житло в Україні …………………………………………………...…... 107
2.2 Організаційно-правові гарантії забезпечення конституційного 133
права на житло в Україні …………………………………………….…...
2.3 Проблеми і перспективи вдосконалення конституційно-правового 170
забезпечення права на житло в Україні………………………………….
Висновки до Розділу 2 …………………………………………………… 193

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….. 203
ДОДАТКИ ………………………………………………………………... 246

Список литературы

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовано найбільш значимі результати дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання стосовно конституційних засад забезпечення права на житло в Україні, а також розроблено науково обґрунтовані висновки та рекомендації щодо вдосконалення законодавства у цій сфері, зокрема:

Виходячи з юридичної природи права на житло, норм міжнародного та національного законодавства, конституційне право на житло є суб’єктивним правом. Це підтверджується ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якого норми Основного Закону є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України. Конституційне право на житло належить кожному від народження і є невідчужуваним. Реалізація цього права потребує створення відповідних умов (гарантій та захисту) з боку держави, що обумовлено соціально-економічними, політичними та іншими чинниками.

Конституційне право на житло – це суб'єктивне право людини і громадянина, яке, з одного боку, надає громадянам право мати гідне, безпечне,

вільне від вторгнення житло, з іншого – зобов'язує державу вживати всіх належних заходів спрямованих на перешкоджання бездомності та заборони примусового виселення, сприяти усім учасникам процесу щодо будівництва, отримання та благоустрою житла, а також, в передбачених законом випадках, надавати житло безоплатно або за доступну ціну для осіб, які потребують соціально захисту.

Запропоновано внести зміни до Конституції України, а саме, в частині

2 ст. 47 та викласти в такій редакції: «Держава створює умови, за яких кожна людина матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду», частину 3 ст. 47: «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

198

або за доступну для них плату відповідно до закону, якщо інше не передбачено міжнародно-правовими договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення поняття «особи, що потребують соціального захисту» та їх співвідношення з поняттям осіб, які перебувають на квартирному обліку житла з житлового фонду соціального та/або загального призначення, черговість яких визначена Житловим кодексом УРСР та поняттям осіб, яким надається житло позачергово, незалежно від постановки на облік.

Також потребує визначення перелік осіб, які потребують соціального захисту та його закріплення в законодавстві України, наприклад, у новому Житловому Кодексі або спеціальному законі. До зазначеного переліку повинні бути включені: 1) ветерани війни; 2) інваліди праці, а також інваліди з дитинства; 3) сім'ї загиблих при виконанні державних обов'язків; 4) сім'ї з доходами нижче офіційно встановленого прожиткового мінімуму; 5) особи, які потребують поліпшення житлових умов; 6) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 7) особи, які мають заслуги перед державою; 8) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; 9) одинокі матері та батьки, які мають більше трьох дітей; 10) інші особи, зазначені в правових актах.

Проаналізувавши правовий досвід закріплення норми щодо права на житло в конституціях таких країн, як Казахстан, Молдова, Португалія, Іспанія,

Греція, Білорусь, Туркменістан, Індія, Японія, Канада та інших, зазначено, що існує необхідність деталізації обов’язків органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому вважаємо за доцільне, використовуючи досвід зарубіжних країн, особливо приклад Португалії,

199

внести зміни до Конституції України або включити наступну норму до нового Житлового кодексу України, де розкрити зміст обов’язків держави у забезпеченні конституційного права на житло та викласти її наступним чином: «Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування розробляють програми і стратегії здійснення житлової політики відповідно до планів урбанізації та загального влаштування території, які повинні забезпечувати існування відповідної транспортної мережі та соціальної інфраструктури; здійснюють контроль придатності та доступності житла; стимулюють будівництво економного та соціального житла; стимулюють приватне будівництво, яке підпорядковане загальним інтересам, і забезпечують доступ до придбання власного житла та оренди житла; стимулюють і підтримують ініціативи місцевих громад та населення, які спрямовані на вирішення відповідних житлових проблем, заохочують створення житлових кооперативів та індивідуальне житлове будівництво; встановлення орендної плати, відповідно до сімейного доходу, і створення умов для отримання власного житла тощо».

Встановлено, що відповідно до міжнародних актів, право на житло є похідним від права на достатній життєвий рівень, що включає, в тому числі, і право на достатнє житло. Запропоновано визначити наступні складові достатнього житла: 1) законодавче закріплення права на житло та його гарантій: право на його забезпечення, недоторканність, неможливість протиправного позбавлення житла, вільний вибір місця проживання,

реалізацію та захист; 2) наявність житлово-комунальних послуг, таких як електроенергія, водопостачання, опалення, каналізація тощо, наявність розвиненої транспортної системи, закладів освіти та медицини; 3) доступна вартість житла та житлово-комунальних послуг; 4) відповідність житла санітарно-гігієнічним та екологічним вимогам; 5) надання державної допомоги особам, які потребують соціального захисту.

200

Систему конституційно-правових гарантій складають нормативно-

правові та організаційно-правові гарантії. Запропоновано доповнити класифікацію нормативно-правових гарантій за рівнем їх поширеності на: загальні і спеціальні. Першу групу становлять загальні гарантії конституційного ладу, які включають в собі закріплені в Конституції України та інших правових актах України норми, що визначають державні та соціальні інститути, тобто забезпечуються нормами розділу 1 Конституції України. Другу групу становлять спеціальні гарантії, які передбачені другим розділом Конституції України та визначають обсяг, зміст, засади реалізації прав людини і громадянина.

До нормативно-правових гарантій конституційного права на житло має бути включена нормативно визначена вартість за проживання у тимчасовому соціальному житлі, що здійснює свою діяльність на платній основі. Оскільки соціальний готель є засобом захисту осіб від безпритульності, важливо встановити вартість проживання на законодавчому рівні, яка буде відповідати сумі не більше 25% від мінімального прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати. Ці зміни мають бути відображені у новому Житловому кодексі України або Типовому положенні про соціальний готель.

На основі проведеного аналізу доповнено та уточнено визначення організаційно-правових гарантій конституційного права на житло – як встановлену законодавством діяльність органів та посадових осіб публічної влади, підприємств, установ, організацій різних форм власності, діяльність яких спрямована на забезпечення права на житло людини і громадянина шляхом здійснення покладених на них функцій.

Аргументовано необхідність прийняття Закону України «Про основні засади державної житлової політики», в якому мають бути визначені наступні гарантії конституційного права на житло: а) гарантія сталого розвитку; б)

гарантії забезпечення житлом тих громадян, які не підпадають під категорію

201

осіб, які мають право на отримання житла, проте не мають фінансових можливостей вирішити проблему за власний рахунок.

Запропоновано визначення поняття державної житлової політики як системи нормативно-встановлених та організаційно-забезпечених дій держави,

спрямованих на забезпечення права на достатнє житло та запобігання бездомності з метою її поступової ліквідації.

Обґрунтовано необхідність законодавчого тлумачення терміну «невисока вартість» та визначення його у відсотковому відношенні відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для забезпечення нормативної гарантії, що міститься у ст. 1 Житлового кодексу УРСР та встановлює, що «право на житло забезпечується також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги».

Наголошено на необхідності прийняття Закону України «Про забезпечення доступним житлом в Україні», в якому врегулювати поняття доступного житла, засади забезпечення права на доступне житло, поняття державної допомоги та її види, перелік осіб, які потребують соціального захисту та мають право на державну допомогу у забезпеченні доступним житлом, заходи з реалізації програм доступного житла в Україні,

відповідальність забудовників, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб за дії чи бездіяльність, пов’язані із забезпеченням громадян доступним житлом.

Запропоновано визначення поняття доступного житла як достатнього житла невисокої вартості, що будується за участі держави. Встановлено, що забезпечення права на доступне житло здійснюється на наступних принципах його реалізації: закріплення та дотримання державою конституційних прав і свобод людини і громадянина, їх рівність перед законом; розробка та впровадження програм державної житлової політики; визначення забудовника

(замовника) такого житла виключно на конкурсній основі; безоплатного надання в користування забудовнику (замовнику), який здійснює будівництво

202

доступного житла, земельних ділянок, дозвільних документів та погоджень для такого будівництва; будівництво забудовником (замовником) житла, що матиме невисоку вартість; своєчасного підведення магістральних та інших інженерних мереж до межі земельної ділянки, на якій споруджується доступне житло, власниками цих мереж.

12. Наголошено на необхідності впровадження більш дієвих механізмів забезпечення права на житло в Україні шляхом внесення зміни до ст. 4 Закону України «Про державно-приватне партнерство» та включити до сфер застосування державно-приватного партнерства будівництво доступного житла в Україні.