ПАРЛАМЕНТСЬКА ПРОЦЕДУРА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

Розділ 1. Проблеми процедури і організації діяльності законодавчих органів ………….…………………………………………………………….13

1.1.Чинники, що визначають сутність парламентської
процедури……………………………………………………………………..24

1.2. Юридичне оформлення парламентської процедури…………………..44

Розділ 2. Правові та організаційні питання сесійної діяльності парламентів…………………………………………………………………..81

2.1. Процедура проведення засідань парламентів………………………….92

2.2. Встановлення порядку денного………………………………………..108

2.3.Проведення парламентських дебатів………………………………….118

2.4. Проведення голосування……………………………………………….131

2.5.Проведення засідань комітетів (комісій) парламентів………………..141

2.6. Контрольні парламентські процедури ………………………………..152

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………198

ВСТУП
Актуальність теми. У ході дискусії, що розгорнулася в Україні з приводу політичної реформи, з-поміж багатьох актуальних проблем, які є предметом серйозного обговорення, на перше місце висунулася проблема модернізації парламенту, посилення його контролю за виконавчою владою, зміни парламентської процедури з тим, щоб надати можливість цьому представницькому органу справлятися з усезростаючим обсягом законодавства, обов’язком спрямування руху суспільного організму у правовому руслі.
Парламент – це своєрідний представницький форум, де народні обранці шляхом дебатів і обговорень виробляють політику, що відповідає інтересам держави, і на її основі визначають архітектоніку законів, вибудовують систему законодавства. Як загальнонаціональна виборна установа, він втілює в себе представництво різних суспільних інтересів. У цьому розумінні життєздатність будь-якої представницької установи здатна породити конфлікти і зіткнення. Саме тому, для парламенту більш, ніж для будь-якого іншого державного органу, важливі правила, встановлені ним самим, і якими дотримуються всі інші учасники процедури.
Немає потреби доводити, що вітчизняний парламент у змозі виконати покладені на нього Конституцією України та іншими законами повноваження тільки у тому випадку, коли його організація і діяльність буде визначатися демократичними і раціональними правилами, які відображають уроки власної історії та багатий зарубіжний досвід. Звичайно, це повинні бути правила, створені на основі вивчення сучасної технології парламентаризму, засвоєння передових світових зразків парламентського провадження.
Неоднорідність правового закріплення парламентської процедури в зарубіжних країнах, а саме: проведення засідань парламенту; встановлення та обговорення питань порядку денного; проведення голосування, а також незначна ефективність контрольних парламентських процедур, і зумовили актуальність теоретичного дослідження основних рис цього інституту державної влади та порівняння його норм з практикою реалізації та з посиланнями на досвід зарубіжних країн, розгляду можливості вдосконалення відповідних норм у ході політичної реформи в Україні.
Дослідження парламентської процедури демократичних зарубіжних країн, урахування національної специфіки парламентаризму в Україні, проведення комплексного аналізу: з одного боку - шляхом розгляду всіх організаційно-правових норм парламентської процедури, які складають певні його елементи та законодавчі гарантії їх здійснення, з іншого - визначення реальних питань реалізації парламентської процедури, дозволяє обґрунтувати можливість як введення до нормативних актів України деяких положень, здатних, на нашу думку, вплинути на розвиток і вдосконалення парламентської процедури, так і виділення нових, особливих елементів цього організаційно-правового інституту парламентаризму.
Ще більше актуалізується окреслена тема дослідження в силу її недостатньої розробленості у зарубіжній, та особливо у вітчизняній літературі з конституційного права. Незважаючи на те, що світовій практиці постійні правила парламентської процедури відомі вже давно, однак наукових праць, які б узагальнили принципи і процедурний порядок діяльності парламенту обмаль. Із публікацій з цих проблем особливо слід відмітити праці відомих політичних діячів і учених Т.Джефферсона, Генрі М.Роберта (США), Е.Мея, І.Бентама (Великобританія), М.Амеллєра (Франція). Вже в наш час активно розробляється проблематика парламентського права в публікаціях відомих російських правознавців К.В.Арановского, С.А.Єгорова, О.Д.Керимова, Д.О.Ковачева, О.І.Ковлєра, Б.С.Крилова, Н.С.Крилової, М.А.Крутоголова, В.В.Маклакова, І.М.Степанова, Б.М.Топорніна, Ю.П.Ур’яса та інших.
Із набуттям незалежності української держави в 1990 р. розпочинається новий період в діяльності її парламенту – Верховної Ради України. На основі Конституції 1996 р., використання досвіду парламентів зарубіжних держав у нашій країні на практиці реалізуються принципи розподілу влад, верховенства права, запроваджується інститут парламентської відповідальності уряду, завдяки чому тут поступово утверджується парламентська демократія, реальний парламентаризм. Водночас відсутність стійких демократичних традицій парламентської діяльності у роботі Верховної Ради України, а інколи і недостатня обізнаність членів парламенту із зарубіжною практикою розв’язання проблем, аналогічно до тих, з якими зіткнулася Україна, вимагає ретельного вивчення досягнень зарубіжного парламентаризму і введення новацій, що відповідають національним традиціям. Особливого значення набуває критичне осмислення проблем процедури і організації діяльності Верховної Ради як з точки зору підтримання позитивного досвіду, так і з позиції врахування недоліків, виправлення помилок у роботі всіх її структурних органів.
Задля об’єктивності зазначимо, що на сучасному етапі державотворення з’являються публікації вітчизняних учених, звернені як до зарубіжного, так і до власного досвіду. Окремі аспекти теоретичних засад українського парламентського права, його функцій, місця і ролі в національній правовій системі розглядаються в працях учених-юристів і політичних діячів, і в першу чергу О.М.Бандурки, С.Б.Гавриша, А.З.Георгіци, О.В.Городецького, В.С.Журавського, Л.Т.Кривенко, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фріцького, М.В.Цвіка, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, О.Н.Ярмиша та ін. Проте комплексної праці монографічного характеру, в якій висвітлювалися би вузлові питання процесуально-правового аспекту діяльності Верховної Ради України, а іншій держави не має.
Усе викладене дозволяє зробити висновок про актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планами наукових досліджень кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, а також з планами пріоритетної проблематики фундаментальних і прикладних досліджень Національного університету внутрішніх справ. Окрім цього, робота виконана згідно з Комплексною цільовою програмою “Проблема вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та самоврядування в Україні” (державний реєстраційний №0186.0.070865).
Мета і задачі дослідження. Головна мета дослідження полягає в науковому визначенні поняття, змісту та значення парламентської процедури, розкритті особливостей кожної з її складових, їх взаємозв’язку, і на цій основі - у розробці висновків, рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення теоретико-правових аспектів парламентаризму в Україні.
Визначена мета передбачає вирішення наступних наукових задач:
* охарактеризувати існуючі в науковій літературі погляди щодо визначення поняття парламентська процедура та її сутності;
* проаналізувати вітчизняний та зарубіжний досвід, правові акти та існуючі в науковій літературі погляди щодо процедур проведення засідань парламенту та комітетів (комісій), встановлення порядку денного та обговорення його питань, проведення голосування, а також здійснення контрольних парламентських процедур за діяльністю органів виконавчої влади;
* дати порівняльно-правовий аналіз правових актів, що передбачають закріплення правил парламентської процедури, як в сучасних демократичних державах, так і в Україні;
* уточнити основні теоретичні моделі парламентської процедури, з’ясувати їх місце й роль у представницькій та законотворчій діяльності сучасних парламентів;
* визначити поняття парламентської процедури, дати характеристику його складовим елементам ;
* поглибити визначення поняття сесії, дати характеристику її складовим елементам;
* дослідити контрольні процедури парламентської відповідальності урядів сучасних демократичних держав;
* розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової основи парламентської процедури, підвищення її ефективності на сучасному етапі представницької та законотворчої діяльності парламентів зарубіжних країн в цілому, так і в Україні зокрема.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі встановлення, функціонування і реалізації парламентської процедури.
Предметом дисертаційного дослідження є правові й теоретико-практичні проблеми, поняття та елементи парламентської процедури, реалізація основних елементів цього організаційно-правового інституту парламентаризму та їх правове врегулювання.
Методологію дисертаційного дослідження складає система взаємодоповнюючих загальнонаукових, часткових та спеціальних методів і засобів наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником цілей та завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут парламентської процедури у динаміці його становлення та розвитку. Із застосуванням системного методу, розглядається роль та місце парламентської процедури в організації діяльності вищих представницьких органів влади, системно-структурного і формально-логічного виділяються та досліджуються чинники, що визначають сутність і значення парламентської процедури та її реалізацію, порівняльно-правового – порівнюється нормативно-правове регулювання парламентської процедури сучасних демократичних країн і тенденції його розвитку, історичного – аналізуються етапи еволюції та юридичного оформлення парламентської процедури, методу тлумачення норм парламентського права з’ясовується та роз’яснюється зміст правових норм, регулюючих парламентську процедуру в демократичних державах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці на основі організаційно-порівняльної характеристики діяльності парламентів зарубіжних країн виконано комплексне дослідження теоретико-правових аспектів формування та функціонування парламентської процедури.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
• по - новому визначено та систематизовано на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду основні підходи до розгляду сутності парламентської процедури в представницькій та законотворчій роботі парламентів як зарубіжних країн, так і Верховної Ради України;
• дістало подальший розвиток визначення й характеристика юридичної природи парламентської процедури як важливої державно-правової, соціальної та політичної категорії;
• вперше дано теоретичне поняття парламентської процедури як сукупності самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу.
• проаналізовано значення правил парламентської процедури, їх відповідність стандартам демократії та національній специфіки;
• обґрунтовуються організаційно-правові та інші фактори, які є зовнішніми відносно функціонування парламентської процедури, але які сприяють підвищенню ефективності її функціонування та законотворчої роботи парламенту зокрема;
• розкрито особливості формування системи організаційних форм парламентської діяльності з визначенням наступних його складових елементів: проведення засідань парламенту та комітетів (комісій), встановлення та обговорення питань порядку денного, проведення голосування;
• поглиблено визначення поняття сесії, під яким пропонується розуміти організаційну форму порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань.
• досліджено організаційно-правові відносини між парламентами та урядами зарубіжних країн, обґрунтовано пропозиції щодо підвищення взаємодії між законодавчою та виконавчою гілками влад;
• на підставі теоретичних висновків автор вносить ряд пропозицій щодо удосконалення контрольних парламентських процедур, а саме: процедури постановки питання про довіру (недовіру) урядові; про організацію діяльності слідчих комітетів;
• здійснено порівняльно-правовий аналіз контрольних парламентських процедур за фінансовою діяльністю урядів сучасних демократичних країн, ефективне застосування яких є передумовою фінансової стабільності держави;
• отримало подальший розвиток положення стосовно виділення в окрему галузь національної системи права парламентського права, і вперше наводяться додаткові аргументи щодо обєднання норм парламентського права у підгалузь конституційного права.
• на підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків, які викладено у дисертації, зроблено спробу виробити аргументовані пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів та підвищення ефективності організаційних заходів з метою удосконалення діяльності Верховної Ради України.
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що на їх основі у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на процес модернізації і реформування парламентської процедури. Висновки і рекомендації можуть використовуватися як у практичній діяльності Верховної Ради України, так і при подальшому удосконаленні чинного законодавства щодо встановлення та функціонування парламентської процедури.
Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
1) у науково-дослідницьких цілях - для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань організаційно-правових основ функціонування парламентської процедури;
2) у законодавчій діяльності - при визначенні стратегії, тактики законотворчості, а також як теоретичний матеріал для вдосконалення законодавчої і контрольної діяльності парламенту України, правового статусу його органів, для належної організації їх роботи;
3) у правозастосуванні - для вдосконалення діяльності Верховної Ради України та її органів у досягненні взаємодії різних гілок державної влади в даній сфері взаємовідносин. Результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню реалізації елементів парламентської процедури;
4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн у викладанні навчальних дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, в науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів. Висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм перспективного і поточного характеру, навчальних та тематичних планів дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”;
5) у виховній роботі - у право виховній діяльності народних обранців серед населення, для підвищення рівня правової культури громадян України, для виховання у населення поваги до Конституції України, до конституційно-правових цінностей.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором під час проведення наступних конференцій та конгресів:
1. Науково-практичній конференції “Проблеми реформування законодавства в Україні” - Запорізький Державний університет, 14-16 квітня 2000 р.;
2. ІІІ міжнародно-наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування” – м. Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 23 лютого 2003 р. (тези доповіді опубліковано).
Окрім того, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються у процесі викладання курсу “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн” Національного університету внутрішніх справ України, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.
Структура та обсяг дисертації визначається предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури – усього 194 джерел. Обсяг рукопису - 197 сторінок друкованого тексту. Повний обсяг –213 сторінок.

Список литературы

До основних висновків і пропозицій, одержаних внаслідок проведеного дослідження можна віднести:
1. В останні десятиріччя ХХ ст. особливої актуальності набуло питання конституційного визначення місця парламентів взагалі й українського, зокрема, у системі вищих органів влади сучасної державності. Відповідно до теорії розподілу влад, що знайшла своє відображення у більшості конституцій сучасних демократичних держав, парламент є носієм верховної законодавчої влади, що тим самим надає йому привілейоване становище у системі вищих органів державної влади. Більшість демократичних конституцій й Конституція України, зокрема, які складають правову основу для функціонування державного механізму, були прийняті саме парламентом або за його безпосередньою участю. Тільки парламент є вищим представницьким органом держави, який обирається населенням, а точніше виборчим корпусом. Саме колегіальність парламенту забезпечує здійснення вищим представницьким органом контролю над державними справами, оскільки народ або значна його частина користується через обраних депутатів вищою контролюючою владою.
З такої позиції особливо гостра необхідність у конституційному визначенні парламенту відчувається в українському суспільстві. Враховуючи зарубіжний досвід та в плані прогнозування вдосконалення конституційного визначення парламенту України автором пропонується доповнити ст.75 Конституції України відповідною тезою: “Верховна Рада України – парламент України – представницький і єдиний законодавчий орган держави, що здійснює верховний контроль за усіма справами у державі”.
2. Особливої актуальності сьогодні набуло питання організації діяльності парламенту. Відповідь на нього дає змогу визначити, як органи народного представництва демократичних зарубіжних країн й України також, виконують своє соціальне призначення в суспільстві та наскільки їх діяльність відповідає правовим та соціальним потребам населення. Виконати своє призначення та виправдати покладені на нього народом надії парламент взагалі може тільки у тому випадку, коли його організація і діяльність буде визначатися демократичними і раціональними правилами – правилами парламентської процедури. Саме правила парламентської процедури мають сприяти виробленню парламентом демократичних підходів до проблем суспільного розвитку і способів їх вирішення. В звязку з цим виникає вимога ретельного аналізу конституційно-правових здобутків у даній сфері.
Для виявлення певних закономірностей при аналізі окресленої проблематики потрібно виділити методологічні критерії, які дозволили би з наукової точки зору охарактеризувати парламентську процедуру в цілому. На думку автора, такими критеріями порівняльного аналізу парламентських процедур різних держав могли би бути: 1) дефініції парламентської процедури, їх адекватність природі цього поняття; 2) певні фактори, що визначають її сутність та становлення; 3) елементи парламентських процедур різних країн, виявлення загального та особливого.
3. Співставлення поглядів учених – конституціоналістів різних країн із означеного питання, на думку автора, дозволяє визначити парламентську процедуру як сукупність самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу.
Розуміння сутності парламентської процедури вирішальною мірою повязане із визначенням певних чинників, що зумовлюють її формування. На думку автора, на формування парламентської процедури впливають таки фактори: положення парламенту в системі органів державної влади (форма і система правління); компетенція парламенту; структура вищого законодавчого органу; утворення в парламенті партійних груп (фракцій); порядок розміщення депутатів в залі засідання парламенту; чисельність представницького органу. Саме названі складові чинники в сукупності дозволяють зрозуміти сутність парламентської процедури. Враховуючи світовий досвід з окремих питань автор пропонує удосконалення деяких положень Регламенту Верховної Ради, зокрема, розробки процедурних правил, направлених на збереження цілісності парламенту України.
Важливе значення для розуміння сутності парламентської процедури має дослідження її юридичної природи. Як правило, парламентська процедура визначається цілим рядом нормативних актів. Проведений аналіз дає автору змогу говорити про існування трьох основних нормативних документів, які закріплюють правила парламентської процедури: 1) Конституція (Основний Закон) держави; 2) органічний закон; 3) регламент, що відноситься до парламенту в цілому (якщо однопалатний) чи до однієї палати (якщо двопалатний). Зазначені нормативні акти відрізняються не тільки за своєю юридичною чинністю, а й за обсягом і змістом закріплення процедурних правил. Закріплення на конституційному рівні окремих правил парламентської процедури надає їм першочергового значення. Доповнюються деякі процедурні правила положеннями органічних законів, які приймаються на основі бланкетних норм Конституції. В повному обсязі всі правила парламентської процедури визначаються регламентом, велике значення якого зумовлено його історичним розвитком.
4. Діяльність сучасних парламентів відбувається в певних організаційних формах. Розглядаючи під таким кутом зору парламенти розвинутих демократичних держав, можна говорити про існування двох видів організаційних форм їх роботи - сесійний та постійний. Значне місце в системі організаційних форм порядку діяльності сучасних парламентів займає сесія. На протязі сесії представницький орган влади здійснює сам або доручає іншим органам чи депутатам проводити дії, які вважає необхідними для досконалого обговорення та вирішення питань, що віднесені до порядку денного парламенту.
Аналіз теоретичних моделей сесій та значення цієї дефініції дозволяє автору пропонувати таке юридичне трактування досліджуваного поняття. Сесія – це організаційна форма порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань.
5. На підставі проведеного аналізу положень конституцій розвинутих демократичних країн та регламентів їх парламентів процедури скликання вищих представницьких органів держави на чергові сесії дозволяє автору виділити три варіанти порядку зібрання парламентарів. Перший варіант передбачає, що для скликання парламентів на чергові сесії не потрібен ніякий акт глави держави чи уряду, законодавчий орган в змозі засідати необмежений час. Другий варіант – скликання потребує акту глави держави. Третій варіант – самі Основні Закони держав визначають час початку і закінчення чергової сесії. Аналіз процедур скликання парламентів на позачергові сесії свідчить про те, що вони можуть збиратися як суто за ініціативою уряду, так і глави держави або членів парламенту (палати).
Автор вважає, що засади успішної діяльності депутатів парламенту протягом сесії визначаються результатами підготовчого періоду щодо неї. Особливістю підготовчого періоду сесії є прагнення законодавчого органу не тільки знайти найкраще застосування загально визначених форм і методів, а й розробити нові засоби ретельної та всебічної підготовки до проведення сесії.
6. Питання організації сесійної діяльності парламентів значною мірою повязане із процедурою проведення засідань законодавчого органу влади. З такої позиції аналіз процедурних правил засідань сучасних парламентів дозволяє виділити два основних різновиди засідань - установче (організаційне) та пленарне (звичайне). Проаналізована в дисертаційному дослідженні парламентська практика проведення установчого засідання парламентами різних держав дозволяє автору визначити найсуттєвішу його ознаку - визнання повноважень депутатів, формування керівних органів палат (парламенту) та обрання голови. Водночас існування особливостей в процедурі проведення організаційного засідання парламентами різних країн, на думку автора, зумовлюється формою правління, силою традиції, діловими міркуваннями, політичною ситуацією. З позиції аналізу процедури проведення пленарного засідання парламентами різних держав з точки зору автора, має охоплювати такі головні критерії: 1) публічність. Закрите засідання відбувається, якщо цього вимагає: більшість депутатів від загального складу парламенту (палати), глава уряд, голова палати; 2) присутність певної кількості членів парламенту (палати).
У контексті окресленої проблематики звертається увага також і на процедуру проведення спільних засідань, яка передбачається парламентською практикою вищих представницьких органів держави з двопалатною структурою, і має в звязку з цим певні особливості.
7. Проаналізована парламентська практика встановлення порядку денного в сучасних демократичних парламентах надала автору змогу зробити висновок, що порядок денний може встановлюватися: 1) урядом; 2) головою палати (парламенту) за погодженням із парламентськими фракціями; 3) органом палати. Звертається увага на вирішення проблеми визначення порядку денного, яке, з одного боку повинно забезпечити незалежність парламенту, з іншого – надати урядові достатніх повноважень для виконання функцій управління.
З точки зору прогнозу вдосконалення Регламенту Верховної Ради України, на думку автора, варто запозичити досвід встановлення порядку денного у Бундестазі із використання трикутника “парламент, фракції, уряд”, а також “стадійний характер” розгляду питань у палатах Конгресу США.
8. Важливою є вирішення проблеми правильної організації дебатів, проведення яких безпосередньо впливає на ефективність роботи парламенту, в цілому – на його імідж. Процедура парламентських дебатів в вищих представницьких органах багатьох демократичних держав підпорядковується загальним правилам. Проведений аналіз застосування такої процедури в парламентах різних країн підтверджує це, і дозволяє автору виділити декілька загальних правил: 1) обмеження тривалості дебатів та тривалості виступів парламентарів; 2) керівництво дебатами здійснюється головою (спікером) палати або парламенту, обсяг повноважень якого в різних країнах не однаковий; 3) з метою економії часу обговорення в парламентах використовуються спрощені процедури: закриття дебатів, обмеження тривалості стадій процедури обговорення (“гільйотина”), відкладення дебатів, постановка попереднього питання та вибір запропонованих поправок (“кенгуру”). Процедура застосування зазначених правил проаналізовано на практиці парламентів взагалі й українського, зокрема.
9. Доктринальні та нормативні положення конституційного права надають особливого значення інституту голосування. Аналізуючи процедуру голосування парламентів різних країн, автор звертає увагу на наступні проблеми у цьому відношенні: 1) встановлення вимог до більшості голосів, необхідної для прийняття рішень (рішення ухвалюється більше ніж половиною від обраних депутатів; більшістю від присутніх; кваліфікованою більшістю від конституційного складу); 2) участь депутатів у процедурі голосування – голосування здійснюється особисто або може бути делеговано право голосу; 3) застосування різних видів (відкритого та таємного) та методів (усне, роздільне, поіменне, шляхом підняття рук, уставання з місця та з використання електронних систем) голосування. Ознайомлення з цього приводу з існуючою парламентською практикою різних країн дозволяє говорити про певні закономірності у дотриманні процедурних правил.
У контексті зазначеної проблематики, автор вважає за необхідне закріпити у вітчизняних законодавчих актах принцип обовязкової участі депутата Верховної Ради України у голосуванні. З метою вдосконалення положень Регламенту парламенту України автор пропонується внести деякі доповнення щодо вирішення проблеми голосування питань пакетом, а саме: визначити головні критерії звязування в пакеті питань та закріпити доцільність в тому чи іншому випадку проведення голосування пакетом.
10. Проаналізована в дисертаційному дослідженні світова практика процедури засідань комітетів (комісій), які утворюються в парламентах, дозволяє автору стверджувати, що: протягом засідань комітети (комісії) застосовують значно спрощені процедури (голосування. обговорення тощо) порівняно із парламентом (палатою ) в цілому; процедура проведення їх засідань багато в чому залежить від обсягу повноважень, наданих комітетам (комісіям) парламентом; їх незначний чисельний склад дозволяє ефективно та швидко розглядати справи, які наданні їм палатою (парламентом).
11. Організація ефективної сесійної діяльності сучасних демократичних парламентів неможлива без застосування парламентських процедур, які повязані із реалізацією функції контролю. Головним обєктом парламентського контролю є діяльність уряду, яка здійснюється в різноманітних юридичних формах, неоднаковість яких у різних державах звичайно повязано із специфікою державного устрою та співвідношенням їх інститутів. Найчастіше контрольні парламентські процедури виявляються у таких формах, як запитання депутатів, звернені до глави уряду або окремих міністрів; інтерпеляція та наближені до неї процедури; звіти уряду та міністрів про їхню діяльність; парламентські слухання.
Проаналізована державно-правова практика дозволяє автору стверджувати, що найбільш ефективним засобом здійснення парламентського контролю є діяльність постійних, спеціальних, слідчих комітетів (комісій), процедура організації діяльності яких, як правило, встановлюється: положеннями Основних Законів держав, регламентами палат парламенту та поточними законами. З позиції окресленого питання автором пропонується вдосконалення законодавчого закріплення процедурної діяльності слідчих комітетів Верховної Ради України шляхом прийняття відповідного закону, який має визначити їх конституційно – правовий статус та врегулювати порядок організації їхньої діяльності, як з урахуванням світової практики, так і з позиції власного досвіду.
12. Аналіз світового досвіду конституційної правотворчості свідчить, що особливої актуальності набуває проблема постановки вищим представницьким органом держави питання про довіру (недовіру) урядові, процедура якого в переважній більшості фіксуються положеннями Основних Законів держав та регламентами парламентів, де ступінь регламентації цього питання є різним.
Дослідження парламентських процедур постановки питання про довіру (недовіру) урядові дозволяє автору виділити наступні субєкти, яким належить право постановки таких питань: 1) уряд і опозиція; 2) уряд; 3) парламент (палата); 4) палата і глава уряду. В цьому звязку звертається увага на проблему тривалості уряду, вирішення якої, з точки зору автора, залежить від того, чи має уряд підтримку парламентської більшості.
З метою забезпечення відносної стабільності Уряду України та з позиції удосконалення парламентської процедури відповідальності Уряду України, автор вважає доцільним звернути увагу на позитивний досвід деяких країн, зокрема ФРН, де порядок призначення голови уряду і його членів є результатом балансу політичних сил в парламенті і суспільстві в цілому.
13. Проаналізована державно-правова практика дозволяє говорити про те, що парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади у досить повному обсязі здійснюється у бюджетно-фінансовій сфері. В першу чергу, вищий представницький орган приймає участь майже в усіх стадіях фінансового циклу: складанні проекту бюджету, розгляді та прийнятті його. Саме це дозволяє парламенту здійснювати відповідними процедурами загальний і періодичний контроль за способом використання коштів, які припадають на платників податків
Проаналізувавши контрольні парламентські процедури за діяльністю уряду у сфері доходів та видатків держави, автор виділяє дві основні форми контрольних парламентських процедур за фінансовою діяльністю уряду - процедуру надання урядом фінансових доповідей і звітів та процедуру затвердження урядових звітів про виконання державного бюджету за минулий фінансовий рік. Застосування останньої процедури, з точки зору автора, має велике значення, оскільки затвердження парламентом звіту про виконання державного бюджету за минулий рік є обовязковою передумовою процесу прийняття бюджету на наступний фінансовий рік.
В цілому ці контрольні процедури є могутніми важелями здійснення парламентських прерогатив у сфері фінансового контролю, оскільки забезпечують стабільність бюджету країни.
14. Процедурні правила, які регламентують внутрішню організацію і діяльність вищого органу народного представництва, деякі вітчизняні вчені досить переконливо пропонують виділяти в окрему галузь національної системи права, а саме - парламентське право [31, с.138-144].
Цьому важко заперечити. Останнім часом парламентському праву приділяється все більше і більше уваги із боку політиків, вчених та суспільства в цілому. Водночас, спірним залишається питання щодо місця парламентського права в системі національного права. Виходячи з того, що в парламентському праві переважають процесуальні норми (процедура, процес), а в конституційному – матеріальна сторона, автор пропонує розглядати парламентське право як підгалузь конституційного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Авакьян С.А. Правовое регулирование деятельности Советов. – М.: Издательство МГУ, 1980. – 176 с.
2. Английский парламент. – М., 1905. - 862 с.
3. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебник для вузов. - М.: «Форум – ИНФРА- М», 1998. - 488 с.
4. Ардан Филлип. Франция: государственная система: Пер. с франц. – М.: Юрид.лит., 1994. – 176 с.
5. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 235 с.
6. Асланян Г. Британский парламент: історія і сучасність // Парламент. -2001. - №6. - С. 55-61.
7. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 519 с.
8. Бандурка О.М. Греченко В.О. Влада в України на зламі другого і третього тисячоліть: Монографія. – Х.: Університет внутрішніх справ, 2000. – 304 с.
9. Бандурка О. Древаль Ю. Розвиток парламентаризму – безповоротний // Голос України. - 1999. - №232. - С.9.
10. Барабашев Г.В. Шеремет К.Ф. Советское строительство. – М.: Юрид. лит., 1988. - 558 с.
11. Беджгот В. Государственный строй Великобритании / Под. ред. Никольского Н. - М., 1905. - 359 с.
12. Бельдин О.Н. Депутатские вопросы как средство парламентского контроля // Советское государство и право. – 1991. - №4. - С.128-135.
13. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. - 1997. - №3. - С. 14-29.
14. Бельсон Я.Н. Современное буржуазное государство и народное представительство. - М.:Госюриздат, 1960. – 206 с.
15. Блищенко Н.П. Парламент как орган внешних сношений. - М.: Изд-во ИМО, 1960. - 467 с.
16. Богденор В. О процедуре в британском парламенте // Народный депутат. - 1991. - №5. - с. 117-122.
17. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина. – М.: ИНФРА – М, 1997.- VІ, 790 с.
18. Браун У.Хомлс. Регламент в Конгрессе США // Регламенты в парламентской практике. Метериалы межд. конф. «Регламенты в парламентской практике», Пултуск,8-11 мая 1994 г./ Редакторы –составители: Д.Лукаш, В.Стаськевич.- Варашава, 1995.- С.48-52.
19. Бромхед Питер. Эволюция Британского парламента / Пер. с англ. - М.: Юрид. лит., 1978. - 333 с.
20. Булаков О.Н. Парламентское право: Учебное пособие. – М.:Юриспруденция, 2002. – 128 с.
21. Воеводин Л.Д. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных социалистических стран. 3-е изд. - М.:МГУ, 1984. - 368 с.
22. Воронов М.М. Питання вдосконалення законодавства про організацію та діяльність Верховної Ради України // Проблеми законності. - Х.: НЮАУ, 2001. - Вип.49. - С. 62-68.
23. Гавриш С.Б. Уряд і парламент: рік співпраці // Парламент. - 2001. - №3. - С.3-6.
24. Гантман В.И. Государственный строй Италии. - М.: Издательство МИМО, 1961. - 337 с.
25. Георгіца А.З. Організаційні аспекти діяльності парламенту (порівняльно-правовий аналіз) // Ерліхівський збірник. Вип.1.- Чернівці, 1994.- С. 28-39.
26. Георгіца А.З. Структура і органи зарубіжних парламентів (порівняльно-правовий аналіз) // Ерліхівський збірник. Вип.2.- Чернівці, 1996.- С. 60-71.
27. Георгіца А.З. Проблеми компетенції парламенту // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук.праць. Вип.45: Правознавство. - Чернівці: ЧДУ, 1999.- С.53-62.
28. Гессень В.М. Понятие сессии в конституционном праве России // Право. - 1911. - №17. - с. 1008-1020.
29. Гесеннь В.М. Основы конституционного права. Изд. второе. Петроград: Издание юридического книжного склада «Право», 1918.-538с.
30. Городецкая И.Е. Великобритания: избиратели, выборы, партии. – М.:Юрид.лит., 1980. - 221 с.
31. Городецький О.В. Парламентське право України: процес становлення // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 4 – 5. Правознавство.- Чернівці: ЧДУ, 1996. – С. 138 –144.
32. Горьовий Л. Ющик О. Парламент України: проблеми управління // Віче. - 1997.-№4.- С.33-43.
33. Государственное право буржуазных и стран, освободившихся от колониальной зависимости / Под ред. Ильинского И.П. - М.: Юрид.лит., 1979. - 480 с.
34. Государственное право Германии / Под ред. Топорнина Б.Н. В 2–х т., т. 1. - М.: Институт государства и права РАН, 1994.- 312 с.
35. Государственное право зарубежных стран / Под ред. Левина М., Крылова Б.С. – М.: Госюриздат, 1962.- 488 с.
36. ДемишельА., ДемишельФ., ПикемальМ. Институты и власть во Франции. Институционные формы государственно -монополистического капитализма: Пер. с франц. / Под ред. д-ра. юрид. наук М.А. Крутоголова – М.: Прогресс, 1977. - 232 с.
37. Державне право зарубіжних країн. Загальна частина / Під ред. Ріяки В.О., Шуваловой В.А. та ін. - Х.: НЮАУ, 1996. - 187 с.
38. Домрин А.Н. Процедура деятельности парламента Великобритании // Законодательство зарубежных государств. Обзорная информация. Вып.11. Процедура деятельности буржуазного парламента. - М., 1991.- С.12-49.
39. Дюги Леон. Конституционное право. Общая теория государства. – М.: Т-во И.Д. Сытина, 1908. - 957 с.
40. Егоров С.А. Современная наука конституционного права США / Под ред. Мишина А.А. – М.: Наука, 1987. - 190 с.
41. Егоров С.А., Никифорова М.А. Конгресс США // Очерки парламентского права (зарубежный опыт). – М.: ИГП РАН, 1993. – С.52-83.
42. Елистратов А.И. Очерк государственного права. – М., 1915.- 132 с.
43. Жалинский А. Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. - 767 с.
44. Журавльова Г.С. Конституційні засади становлення та розвитку парламентаризму в Україні: Атореф. дис. … канд. юрид.наук. - К., 1999. - 19 с.
45. Журавський В.С. Парламентський контроль в Україні: проблеми нормативно–правового регулювання // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001.- №1(14). - С.11-20.
46. Журавський В.С. Правове регулювання статусу та діяльності комітетів і комісій парламенту // Юридичний вісник. - 2001.- №1. - С. 103-107.
47. Журавський В.С. Принцип формування та термін повноважень палат двопалатного парламенту // Правова держава: щорічник наукових праць Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАНУ. – К.: 2001. - Вип. 12. - С.175-185.
48. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4.04.95. //ВВР України. - 1995. - № 19. - Ст.134.
49. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18.10.2001. //ВВР України. - 2001. - № 51,52. - Ст.265.
50. Заєць А. Конституційно-правові засоби обмеження державного контролю над владою // Вісник Академії правових наук. - 1998. - № 36. - С.15-28.
51. Звягин Ю. Парламент и регламент // Народный депутат. - 1993. - № 5. -С.9-10.
52. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии. - М.:Зерцало, 1999. - 320 с.
53. Зленко А. Ради – всеохоплююча організація народу. - К., Політвидав, 1966. - 65 с.
54. Иеринг Рудольф. Дух римского права на различных этапах его развития. Часть первая: Пер. с нем. – С.- Петербург., 1875.- 309 с.
55. Карпикова И.С. Итальянский парламент. - М.: Издательство Международные отношения, 1965. - 164 с.
56. Карпикова И.С. Основные черты двухпартийной системы в Италии // Ученые записки МИМО. – М., 1961. - Вып.3. С.23-31.
57. Каррі Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. с англ. Мокровольского О.М. – К.: Веселка, 1993.-192 с.
58. Керимов А.Д. Депутатские вопросы как средство парламентского контроля (на примере Франции) // Советское государство и право . – 1991. - №4. - С.135-144.
59. Керимов А.Д. Парламентское право Франции. – М.: Издательство «Норма», 1998.- 176 с.
60. Керимов А.Д. Реализация принципа гласности заседания Национального собрания Франции // Государство и право. – 1999. - №7. - С.78-81.
61. Кивалов С., Орзіх М. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в України // Юридический вестник. – 1999. - №4. - С.66-71.
62. Ковачев Д.А. Парламентская процедура: понятие, виды, регламентация // Вест. Межпарламент. Ассамблеи. - СПб, 1994. - №4.-С.188-197.
63. Ковачев Д.А. Правовая регламентация порядка деятельности высших представительских органов в Европейских социалистических государствах. - М.: ВНИИ, 1978. - 56 с.
64. Ковриженко Д. Асланян Г. Український парламентаризм у світлі Конституції. Аналіз основних проблем // Парламент. – 2001. - №4. - С.7-12.
65. Колибаб А.К. Процедура деятельности парламента Италии // Законодательство зарубежных государств. Обзорная информация. Вып.11. Процедура деятельности буржуазного парламента. - М.: 1991. С.29-43.
66. Колісник В.П. Веніславський Ф.В. Деякі питання удосконалення парламентського контролю в Україні // Правознавство. - Х.: ОКО, 1996. - №5. - С.52-56.
67. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства ВРУ, 1996. - 376 с.
68. Конституционное право. Учебник / Под ред. проф. В.В.Лазарева.- М.: Новый юрист, 1998.- 544 с.
69. Конституционное право зарубежных стран / Под ред. Страшуна Б.А. - 2-е изд. - М.: БЕК, 1996. - Т.1. - 246 с.
70. Конституционное право. Учебник / Отв. ред. А.Е. Козлов. - М.: Издательство БЕК, 1996. – 464 с.
71. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглай, А.М.Энтина. - М.: Норма-ИНФРА, 1999. - 832 с.
72. Конституційне право України. Підручник. / За ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: Наукова думка, 2000. - 731 с.
73. Конституционные акты Великобритании // Конституции буржуазных государств: Учебное пособие / Сост. В.В.Маклаков. - М.: Юрид. лит., 1982. - С.57-70.
74. Конституция Австрийской Республики // Австрийская Республика: Конституция и законодательные акты / Сост. Туманов В.А. – М.: Юрид лит., 1985. - С.11-100.
75. Конституция Испании// Испания: Конституция и законодательные акты / Сост. Савинов В.А. - М.: Прогресс, 1988. - С.29-100.
76. Конституция Италии // Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – С.29-61.
77. Конституция Польской Республики // Конституции государств Центральной и Восточной Европы / Под ред. Варламова Н.В. - М., 1997. - С.197-265.
78. Конституция Республики Болгария // Конституции государств Центральной и Восточной Европы /Под ред. Варламова Н.В. - М., 1997. – С.57-97.
79. Конституція Республіки Македонія // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий.- К.: Укр.Прав.Фундація: Вид-во “Право”, 1996. – С.158-190.
80. Конституція Республіки Молдова // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація: Вид-во “Право”, 1996. – С.192-232.
81. Конституция Республики Словения // Конституции государств Центральной и Восточной Европы /Под ред. Варламова Н.В. - М., 1997. - С.363 - 407.
82. Конституция Росийской Федерации. – М.: Юрид. лит., 1993. – 64 с.
83. Конституция США // США: Конституция и законодательные акты / Под ред. Жидкова О.А. - М.: Прогресс, 1993. - С.29-50.
84. Конституция США: история и современность / Под ред. Мишина А.А. - М.: Юрид.лит., 1988. – 268 с.
85. Конституція України. - К.: Україна, 1996.- 65 с.
86. Конституция Франции // Французская Республика: Конституция и законодательные акты /Под ред. Туманова В.А. - М.: Прогресс, 1989. – С.30-53.
87. Конституция Чешской Республики // Конституции государств Центральной и Восточной Европы /Под ред. Варламова Н.В.- М., 1997. - С.487-514.
88. Котелевская И.В. Современный парламент // Государство и право.-1997.- №3.- С.7-18.
89. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. - К.: ЮРЕ, 1997. - 47 с.
90. Кривенко Л.Т. Законодавча влада в системі державної влади // Вісник АПНУ. - 2001. - №1. - С.58-71.
91. Кривенко Л.Т. Регламентація діяльності парламенту і парламентська реформа в Україні // Юридический вестник. – 1999.- № 4. - С.60-65.
92. Кривенко Л.Т. Суверенитет парламенту. Теорія і практика // Віче. - 1998. - №4. - С.32-48.
93. Крутоголов М.А. Парламент Франции: организационные и правовые аспекты деятельности. - М.:Наука, 1988. - 238 с.
94. Крутоголов М.А., Ковлер А.И. Парламентское право Франции // Очерки парламентского права (зарубежный опыт). – М.: ИГП РАН, 1993. – С. 84 –134.
95. Крылов Б.С. Государственный строй Великобритании. - М.: Госюриздат, 1957. - 82 с.
96. Крылов Б.С. Новейшие тенденции английского государствоведения // Советское государство и право. - 1962. - №10. - С. 151-154.
97. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и правовые формы парламента и парламентаризма на современном этапе– М.: Изд-во ИМО, 1963. - 355 с.
98. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и правовые формы парламента и парламентаризма на современном этапе: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. - М., 1962. - 31 с.
99. Крылов Б.С. Процедура буржуазного парламента // Ученые записки МИМО. – 1960. - Вып.33. - С.24-31.
100. Крылова Н.С. Английское государство. - М.: Наука, 1981. - 301 с.
101. Крылова Н.С. Парламент Великобритании // Парламенты мира. - М.: Интерпракс, 1991. - С.63-122.
102. Крылова Н.С. Британский парламентаризм // Очерки парламентского права (зарубежный опыт). – М.: ИГП РАН, 1993. – С.3 –51.
103. Кудряченко О. Парламентська система ФРН- засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. - №4. - С.69-74.
104. Кушніренко О.Г. Слінько Т.М. Комітети Верховної Ради України і проблеми підвищення ефективності їх діяльності // Проблеми законності. - Х.: НЮАУ, 2000. - Вип.42. – С. 36-41.
105. Лазарев Б.М. Компетенция органов управленя. – М.: Юрид. лит., 1972. – 156 с.
106. Лафитский В.И. Конгресс США // Парламенты мира.- М.:Интерпракс, 1991. - С.293-342.
107. Лафитский В.И. Процедура деятельности Конгресса США // Законодательство зарубежных государств. Вып.11. Процедура деятельности буржуазного парламента.- М.: 1991. С. 16-28.
108. Левин Д.Б. Государственный строй Великобритании. - М.: ВЮЗИ, 1957. - 64 с.
109. Ленін В.І. Повні зібрання творів. - К.: Вид-во Політичної літератури України, 1973. - Т. 24. - 415 с.
110. Майданник О. Деякі проблеми законодавчого забезпечення контрольних функцій парламенту // Право України. - 2000. - №12. - С.128-130.
111. Маклаков В.В. Конституционный контроль в буржуазных и развивающихся странах. - М.: ВЮЗИ, 1988. - 55 с.
112. Маклаков В.В. Парламент Франции // Парламенты мира. – М.:Интерпракс, 1991. - С.387- 440.
113. Маклаков В.В. Россия: Наказ Государственной Думы. - М., 1992.-146с.
114. Малая советская энциклопедия. - М., 1959. - Т.4.- 735 с.
115. Мамаев В.А. Регламент Конгресса США. - М.: АН СССР “Наука”, 1962. - 172 с.
116. Мартыненко П.Ф. Сравнительное конституционное право. – К.: Изд-во КГУ, 1985. - 87 с.
117. Матвеева О.М. Правовое положение депутата в странах Западной Европы. - М.: Юрид.лит., 1994. - 136 с.
118. Матвеева О.М. Эволюция института политической ответственности правительства и новые формы парламентского контроля в зарубежных странах (на примере развитых капиталистических стран) // Российский юрид. журнал.- Екатеринбург, 1995. - №2.- С.62-68.
119. Маунц Т. Государственное право Германии / Пер. с нем. Ю.П.Урьяса. - М.: Юрид. лит., 1959. - 596 с.
120. Махненко А.Х. Государственное право зарубежных социалистических стран - М.: Высшая школа, 1970. - 367 с.
121. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність органів державної влади: питання сутності // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - №1 (10). - С.11-15.
122. Милль Дж.Стюарт. Представительное правление: публицистические очерки: Пер. с англ. Под ред. Р.И.Сементковского.- СПб: Изд. Ф.Павленкова, 1897.- 194 с.
123. Мишин А.А. Государственное право буржуазных стран и стран, освободившихся от колониальной зависимости. - М.: МГУ, 1976. - 381 с.
124. Мишин А.А. Государственное право США. - М.: Наука, 1976. - 207 с.
125. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Изд. 5-е. – М.: “Белые альвы”, 1996. - 400 с.
126. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США. - М.: Наука, 1984. - 386 с.
127. Мишин А.А. Центральные органы власти буржуазных государств. - М.: Издательство МГУ, 1972. - 285 с.
128. Москалев А.В. Правовые и организациооные вопросы сессионной деятельности местных советов: Автореф. дис…канд. юрид.наук. - М, 1971. - 21 с.
129. Москалев А.В. Проблемы совершенствования деятельности местных советов. – Свердловск, 1988. - 176 с.
130. Москалев А.В. Сессионная деятельность местных советов. - М.: Юрид. лит., 1975. - 143 с.
131. Москалев А.В. Сессия – основная организационная форма роботы парламента // Государство, право, законность. – 1970. - Вип. 2.- С.18-22.
132. Основи конституційного права України / Під ред. АПрН України, проф. Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. - 207 с.
133. Основной Закон ФРГ // ФРГ: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова В.А. – М.: Прогресс, 1986.- С.25-93.
134. Павленко Г.М. Законодавче забезпечення парламентської відповідальності уряду // Києво- Могилянська Академія. Наукові записки. - К., 2000. - Т. 18. - С.23-30.
135. Парламенты.Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учереждений 55 стран мира / Под ред. М.Аммелера: Вступ. ст. Ф.И.Калиничева и В.В.Евгеньева. - М.:Прогресс, 1967.-512 с.
136. Перегудов Л.С. Великобритания после парламентских выборов // Мировая экономика и международные отношения. –М.: МИМО, 2001. - №11.
137. Пилипенко А.Н. Процедура деятельности парламента Франции // Законодательство зарубежных государств. Обзорная информация. Вып.11. Процедура деятельности буржуазного парламента. М.: 1991.- С.44-54.
138. Пирогова С.И. Британский парламент: история, традиции, реальность // Проблемы законности. – Х.: НЮАУ, 1998. - Вип.33. - С.15-23.
139. Погорілко В.Ф. Конституційно-правовий статус Верховної Ради – парламенту України: проблеми теорії і практики // Правова держава. - К., Юридична книга, 2000. - Вип. 11. - С.103-117.
140. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України.- К.: Ін Юре, 1997.- 40 с.
141. Постоянные правила Сената // США: Конституция и законодательные акты / Под ред. Жидкова О.А. – М.: Прогресс.- С.138-169.
142. Прело Марсель. Конституционное право Франции: Пер. с франц./ Под ред. Манфреда А.З.- М.: Иностранная лит-ра, 1957. - 671 с.
143. Регламент Бундестага // ФРГ: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова В.А. – М.: Прогресс, 1991. - С.213-255.
144. Регламент Верховної Ради України. - К.: Преса України, 1994.- 49 с.
145. Регламент Генеральных Кортесов Испании // Испания: Конституция и законодательные акты / Сост. Савинов В.А. – М.: Прогресс, 1988.- С.52 -72.
146. Регламент Национального Собрания Франции // Французская Республика: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова В.А. – М.: Прогресс, 1989.- С.165-231.
147. Регламент Палаты депутатов Италии // Италия: Конституция и законодательные акты / Состав. Туманов В.А. – М.: Прогресс, 1988.- С.101-153.
148. Регламент Сената // Италия: Конституция и законодательные акты / Сост. Туманов В.А. – М.: Прогресс, 1988.- С.153-179.
149. Роберт Генри М. Правила парламентской процедуры. Проблемы Восточной Европы. – Вашингтон, 1992. - 273 с.
150. Сава Елена Стефан. Организационная слабость законодательной власти // Конституционное право: восточно-европейское обозрение. - М., 1995.- № 2 (11).- С.39-46.
151. Савченко Л.А. Парламентський контроль в Україні та зарубіжних країнах // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк: ДІВС, 2001. - №2. - С. 100-108.
152. Сандс Роджер. Регламент в британской парламентской традиции // Регламенты в парламентской практике. Материалы мждународной конференции.- Варшава, 1995. С.21-27.
153. Серебренников В.П. Конституционное право Франции. – Минск: БГУ, 1976. - 240 с.
154. Сидоров Н.А. Центральные государственные органы ФРГ. – Рига, 1992. - 112 с.
155. Смирнова Н.Н. Конституционное право зарубежных стран. - М.: «Альфа», 2001. - 205 с.
156. Современное буржуазное государственное право. Критические очерки. Кн. 2. Основные иниституты / Отв. ред. проф. Туманов В.А.- М.: Наука, 1987. - 367 с.
157. Сравнительное конституционное право / Отв. ред. Чиркин В.Е. - М.: Манускрипт, 1996. - 729 с.
158. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса.-М. Издание г. Тихомирова М.Ю., 1998.- 798 с.
159. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения.- М.: Издательство НОРМА, 1996.- 432 с.
160. Ткаченко О. Збудуємо нові мости єднання // Голос України. - 1998. - 5 серпня.- С.3.
161. Тодика Ю.М. Серьогін В.О. Парламентський контроль як одна з форм реалізації принципу гласності щодо діяльності Кабінету Міністрів України // Проблеми законності. – Х.: НЮАУ, 1999. - Вип. 40. - С.26-32.
162. Топорнин Б.Н. Высшие органы государственной власти европейских стран народной демократии. - М.: Госюриздат, 1962. - 218 с.
163. Топорнин Б