КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА МИРНІ ЗБОРИ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ВСТУП
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА МИРНІ ЗБОРИ
1.1. Історія становлення інституту свободи мирних зборів
1.2. Теоретичні аспекти конституційного права на мирні збори
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ II. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА МИРНІ ЗБОРИ В УКРАЇНІ
2.1. Формування законодавчих засад конституційного права на мирні збори
2.2. Проблемні питання реалізації права на мирні збори
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ III. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У ГАЛУЗІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МИРНІ ЗБОРИ
3.1. Міжнародні стандарти забезпечення свободи мирних зборів
3.2. Досвід європейських країн у галузі реалізації права на мирні збори
3.3. Трансформація законодавства країн СНД щодо забезпечення права на мирні збори
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Демократичною правовою державою може вважатися тільки та, в якій права та свободи людини не тільки декларуються в її Конституції та законах, а й у повному обсязі реалізуються на практиці, стаючи фундаментом для розбудови в такій державі громадянського суспільства. Для формування ж такого суспільства в Україні важливим є належне гарантування і забезпечення усіх прав і свобод людини, і особливо політичних, серед яких першорядне місце посідають ті, які сприяють самоорганізації громадян. Серед такого кола прав на перший план виступає право на мирні збори. Саме йому, правовому оформленню та правовим механізмам реалізації цього права присвячено чимало міжнародних та європейських нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення політичних та громадянських прав людини, а також прецедентна практика міжнародних та європейських судів, чия юрисдикція є обов’язковою для усіх держав-учасниць.
Мирні збори в їх різновидах, як-то мітинги, демонстрації, походи, пікети, збори, на сучасному етапі розвитку українського суспільства набувають все більшого значення як колективні форми самоорганізації, громадянської активності населення, його масового волевиявлення. Ст. 39 Конституції України гарантує кожному громадянину право на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а також пропонує різноманітні правові форми вільного висловлювання ідей, вражень, співчуття, солідарності або протесту. Історично зазначена стаття Конституції України випливає із аналогічної статті 20 Загальної декларації прав людини 1948 року, що гарантує „право на мирні збори”, а подалі юридично пролонгується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, яким „визнається право на мирні збори” (ст.21) та у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1970 року, за якою „кожен має право на мирні збори” (ст. 11). Натомість, чинна національна нормативно-правова база в цій частині не відповідає вимогам сьогодення, оскільки не містить спеціального правового акту щодо реалізації конституційного права на мирні збори. Формальна ж імплементація норм міжнародного права, а також не менш формальна адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу свідчить про непідготовленість правової системи України до використання міжнародних та європейських стандартів у галузі прав людини, включаючи й право на мирні збори.
Усе це зумовлює необхідність наукових розробок та практичних рекомендацій у сфері, що досліджується, а також свідчить про її актуальність.
Слід відзначити, що загальнотеоретичні аспекти забезпечення конституційних гарантій прав та свобод людини, зокрема в частині права на мирні збори, досліджувалися в наукових працях таких визначних вчених, як: Ж.-Л. Бержель, Г. Берман, Г. Гегель, Г. Лебон, Дж. Локк, Ш. Монтескьє, Ж.-Ж. Руссо, Х. Ортега – і – Гассет, Г. Тард, Ю. Хабермас, В. Матвєєв, а також провідних вітчизняних та зарубіжних авторів останніх десятиріч: С. Алєксєєв, Г. Андрєєва, Т. Андрусяк, Е. Бредлі, М. Буроменський, Ф. Бурчак, В. Буткевич, Е. Ваттель, Л. Вільдхабер, З. Гладун, В. Головченко, Д. Гом’єн, А. Грищенко, Ю. Дмитрієв, М. Ентін, В. Євінтов, А. Заєць, О. Зайчук, Р. Кей, В. Забігайло, Э. Канетті, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Колодій, А. Мацко, С. Меленко, Г. Мурашин, О. Мурашин, А. Олійник, Н. Оніщенко , В. Погорілко, П. Рабінович, В. Речицький, О. Рогач, А. Селіванов, М. Стецюк, Ю. Тихомиров, Л. Тихомиров, Є. Тихонова, Ю. Тодика, В. Фарбер, Т. Фулей, В. Шаповал.
Незважаючи на певну кількість публікацій у цій сфері, проблема забезпечення та гарантування права на мирні збори в Україні і функціонування практикозастосовчих механізмів реалізації згаданого конституційного права так і залишається всебічно не дослідженою. Відсутність належного теоретичного осмислення згаданого права гальмує і його практичну реалізацію, робить функціонування інституту права на мирні збори недостатньо ефективним і не таким результативним, яким він має бути в правовій демократичній державі. Крім того, існує ще багато правових та законодавчих прогалин у частині вирішення питання формування цього інституту.
У вітчизняній науці конституційного права питання юридичних засобів захисту права на мирні збори досі не було предметом комплексного монографічного дослідження. Протягом останнього десятиріччя проблематика забезпечення цього конституційного права висвітлювалась надзвичайно рідко і в обмежених формах, що, в свою чергу, негативно позначилось на реалізації права на мирні збори. До того ж правові механізми застосування та захисту політичних прав громадян України, як і гарантії цих прав, носять, переважно, декларативний характер, внаслідок чого нагальними видаються питання щодо визначення і формування реально діючого конституційно-правового механізму та належної системи гарантій забезпечення та реалізації політичних прав і свобод громадян України, включаючи й право на мирні збори.
Необхідно зазначити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів загальної проблеми забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не містять комплексного наукового підходу до питання забезпечення, гарантування та захисту права на мирні збори як самостійного правового інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а наявність вказаних робіт не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації, яка обрана автором, з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості, обговорена та затверджена вченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження виконане як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, воно є складовою частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний номер №0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є комплексне системне дослідження права на мирні збори, визначення кола питань, що становлять предмет конституційно-правового механізму застосування такого права та гарантій його забезпечення, а також обґрунтування рекомендацій стосовно поліпшення стану конституційного права на мирні збори в Україні.
Відповідно до зазначеної мети, у дисертаційній роботі зроблено спробу розв’язати наступні завдання:
– спираючись на сучасні наукові дослідження, визначити вихідні засади сучасної концепції права на мирні збори та його дослідження;
– з’ясувати правову природу, визначити і конкретизувати поняття та зміст права на мирні збори, а також окреслити основні теоретичні положення про сутність права на мирні збори та запропонувати способи та засоби його реалізації у практичній площині;
– проаналізувати й систематизувати основні підходи до розуміння права на мирні збори та механізмів по його впровадженню у реальну дійсність;
– уточнити, розширити та обґрунтувати сутнісні ознаки такого явища, як право на мирні збори;
– сформулювати на основі таких ознак власну дефініцію поняття права на мирні збори;
– дослідити практику застосування та захисту права на мирні збори, виявити недоліки у сфері застосування цього права та запропонувати шляхи усунення цих недоліків;
– виявити фактори, що впливають на подальший розвиток системи захисту права на мирні збори та сформувати механізми вдосконалення цієї системи;
– здійснити аналіз українського законодавства щодо права на мирні збори на предмет його відповідності міжнародно-правовим стандартам та розробити концепцію законодавчого забезпечення інституту права на мирні збори та запропонувати структуру проекту закону про мирні збори;
– дослідити еволюцію розгляду у Верховній Раді проектів законів про мирні збори та законодавчий механізм сприяння реалізації та охороні права на мирні збори в Україні та сформувати рекомендації, спрямовані на його удосконалення;
– визначити засади імплементації міжнародних та європейських стандартів з питань застосування права на мирні збори в національне законодавство та правового механізму гармонізації національного правового інституту мирних зборів з європейським.
Об’єкт дослідження складають нормотворча, нормотлумачна і нормозастосовча практика міжнародних, європейських та національних інституцій у сфері забезпечення, охорони та захисту права на мирні збори, а також суспільні відносини, які виникають в процесі становлення і розвитку такого права.
Предмет дослідження становлять загальні закономірності та тенденції сучасного розвитку інституту права на мирні збори, а також комплекс правових норм та організаційно-правових форм гарантування такого права, певні трансформації методологічних засад дослідження цього феномену.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Так, порівняльно-історичний метод дозволив осмислити процес становлення та розвитку інституту мирних зборів; на основі методу порівняльного правознавства з’ясовано загальне та особливе у нормативному закріпленні права на мирні збори у законодавстві Євросоюзу та країн СНД; структурно-функціональний метод надав можливість обгрунтувати механізм реалізації права на мирні збори в цілісній системі гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також виявити основні властивості і призначення механізму гарантій прав і свобод. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема таких, як форма і зміст у їхній співвіднесеності (сутнісні ознаки та форми прояву інституту, що досліджується). Формально-правовий метод дозволив з’ясувати роль формальної визначеності правових норм щодо мирних зборів, а також дослідити основні форми їх здійснення. Спеціально-юридичний метод був використаний для встановлення сутнісних ознак правових явищ, їхньої нетотожності один одному, з’ясуванні змісту основних понять, що використовуються в дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняному правознавстві на монографічному рівні здійснено комплексний загально-теоретичний аналіз сучасних тенденцій і проблемних питань розвитку інституту права на мирні збори, а також окреслено механізм його функціонування.
У процесі дослідження автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів щодо розуміння права на мирні збори, запропонував власну дефініцію цього поняття, визначив сутність, а також зміст гарантій реалізації цього права. Обґрунтовано ряд нових положень і висновків:
– визначено і конкретизовано поняття та зміст права на мирні збори, сформульовано власну дефініцію поняття права на мирні збори, а також запропоновано правовий механізм реалізації цього права на практиці;
– доведено об’єктивність існування правової природи та формування теоретичних засад становлення і демократизації правового інституту мирних зборів, а також запропоновано концепцію розбудови національного правового інституту мирних зборів;
– розроблено наукову концепцію законодавчого забезпечення національного правового інституту мирних зборів та структуру відповідного базового проекту закону про мирні збори;
– обґрунтовано існування різних типів правових механізмів реалізації права на мирні збори і запропоновано уніфіковану правову модель - єдину для всіх демократичних країн і всіх демократичних правових систем;
– розроблено перехідний правовий механізм реалізації та гарантування права на мирні збори для пострадянських країн східного та західного типу та концепцію його подальшої трансформації в єдину уніфіковану проєвропейську правову модель;
– обґрунтовано необхідність імплементації міжнародних та регіональних європейських правових стандартів у національні правові системи та формування на їх основі уніфікованого законодавства про мирні збори;
– досліджено практику застосування та захисту права на мирні збори в Україні та інших країнах і на основі порівняльного наукового аналізу презентовано власну правову модель вдосконалення та оптимізації практикозастосовчих механізмів для реалізації права на мирні збори;
– доведено безпосередню залежність формування громадянського суспільства від правового змісту та результативності функціонування інституту мирних зборів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації і висновки мають наукове і певне прикладне значення.
Зроблені автором загально-теоретичні визначення щодо права на мирні збори можуть сприяти здійсненню подальших наукових досліджень та дискусій з даної проблеми як у загально-теоретичній, так і у галузевих юридичних науках. Висвітлення у дисертації вихідних засад здійснення та сучасної інтерпретації права на мирні збори, розуміння природи цього права дозволяють сформулювати рекомендації, спрямовані на забезпечення ефективності застосування цього права як запоруки розбудови громадянського суспільства і демократизації держави та трансформації її в правову та соціальну.
Отримані результати можуть бути застосовані як у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблеми реалізації права на мирні збори, так і при підготовці проекту закону про мирні збори, який сприятиме поліпшенню функціонування відповідного правового інституту.
Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.
Результати цього дослідження можуть бути застосовані при здійсненні просвітницької діяльності, в процесі правового виховання населення, зокрема, для підвищення рівня його правосвідомості та правової культури.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на різних конференціях, симпозіумах, “круглих столах” і теоретичних диспутах, зокрема на:
VII Всесвітньому Конгресі з конституційного права (Афіни. Греція, 11-15 червня 2007), Українсько-німецькому семінарі „Шляхи вдосконалення законодавчої системи з огляду на досвід ЄС”, (Київ, вересень 2005), Науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики України” (Харків, травень 2005).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у шести наукових публікаціях автора, у тому числі в трьох статтях, опублікованих у журналах, затверджених ВАК України як фахові видання.
Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу.
Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів які структуровано на 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 193 сторінки. Список використаних джерел включає 298 назв обсягом 30 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеної наукової роботи автором сформульовано основні результати дисертаційного дослідження. Вони полягають у таких положеннях:
1. розкрито зміст поняття права на мирні збори, еволюційні зміни змісту та сутності його у часі та просторі; сформульовано власну дефініцію поняття „право на мирні збори”, яке автор визначає як „конституційне основоположне право людини або чисельно необмеженої групи осіб збиратися мирно і без зброї для реалізації масового волевиявлення і оприлюднення своєї громадянської позиції з тих чи інших суспільно значущих проблем”;
2. доведено, що процес закріплення права на збори бере свої корені від початку зародження перших світових цивілізацій і аж до сьогодні пов’язується з безперечним наданням мирним зборам громадян статусу невід’ємного природного права нарівні із такими суміжними з цим правом свободами як свобода думки та слова та свобода союзів та асоціацій, які виступають як додаткові засоби у ефективній реалізації свободи зборів та слугують інструментом його конкретизації;
3. доведено існування корелятивного зв’язку між характером і сутністю самого поняття права на мирні збори та політичними і правовими ознаками історичної епохи, коли зміст і характер інституту права на мирні збори цілком залежить від таких факторів, як політична та правова системи держави, форма державного правління; саме вони визначають і обумовлюють специфіку цього інституту, визначають правові рамки та впливають на правові механізми реалізації; при цьому доведено нерівномірний розвиток правового інституту мирних зборів в добуржуазні періоди історії суспільства та поступальний і досить динамічний розвиток цього ж інституту в період демократизації держави, формування властивої їй правової системи та розбудови громадянського суспільства; характеризуючи інститут права на мирні збори та його розвиток протягом останнього сторіччя, автор робить власне визначення про „становлення інституту права на мирні збори епохи керованої демократії та епохи мас” (за визначенням провідних західних дослідників, зокрема, Г. Лебона, Г. Тарда, С. Московічі);
4. визначено конституційно-правові принципи реалізації права на мирні збори, які складають порядок організації мирного масового заходу, ступінь та межі повноважень представників органів державної влади, форма та наслідки відповідальності за правопорушення та злочини, що виникають в ході масових зборів;
5. обґрунтовано наявність потужної динаміки політичної і правової еволюції поведінки і ініціативності кожного члена суспільства в епоху розвиненої демократії, розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства; доведено важливість чіткої громадянської позиції кожного члена суспільства, спрямованої на самоорганізацію і вираз колективної позиції через набуття і відстоювання права на мирні збори, та формування належної для демократичної держави правової поведінки представників органів державної влади та місцевого самоврядування; окреслено роль органів правопорядку у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на мирні збори та доведено вплив конституційних принципів безпосередньої демократії на формування національного правозахисного законодавства взагалі і на законодавство, що регулює питання реалізації, забезпечення та гарантування права на мирні збори;
6. досліджено і детально обгрунтовано через сутнісні ознаки феномен «натовпу» та «масової активності» для формування нової моделі інституту права на мирні збори та його впливу на становлення громадянського суспільства нового типу, який розвивається у відповідності із розбудовою правової, демократичної та соціальної держави та епохою міжнародної та європейської політичної та правової консолідації;
7. узагальнено власні наукові спостереження і репрезентовано наукові прогнози щодо перспектив подальшого розвитку феномену “масової активності” через реалізацію права на мирні збори, а також доведено, що для належної системи самоорганізації в правовій державі необхідним є постійне та планомірне виховання правової культури та правової свідомості;
8. розроблено наукову концепцію законодавчого забезпечення національного інституту права на мирні збори та запропоновано структуру та основні положення проекту Закону України «Про мирні збори», в якому в якості основних механізмів реалізації права на мирні збори в Україні використано уніфіковану проєвропейську модель застосування, гарантування та захисту зазначеного права, а також міжнародні та європейські правові стандарти забезпечення політичних прав людини, прецедентну практику Європейського суду з прав людини в частині гарантування права на мирні збори; видається необхідним також використати практику українських судів в питанні захисту політичних прав громадян, включаючи й судову практику останніх років щодо забезпечення права на мирні збори;
9. нові наукові положення і висновки дослідження дозволили сформувати ряд принципових засад проекту Закону “Про мирні збори”. Серед них виділяються такі:
а) дисертантом пропонується визначення мирних зборів яке полягає у організації групою осіб (двох і більше) мирної масової акції для обговорення, вираження поглядів або ставлення до будь-якої проблеми суспільного або державного значення, що проводиться у громадському або приватному місці з обов’язковим попередженням правоохоронних органів виключно з метою уникнення загрози зриву представниками опозиційних поглядів запланованого заходу та забезпечення безпеки громадян, які не беруть участь у масовій акції. (на прикладі більшості європейських держав, автором пропонується подавати повідомлення про проведення мирних зборів виключно до органів поліції і уникати контактів із органами місцевого самоврядування, оскільки, як засвідчує практика, чим більше до процесу реалізації права на мирні збори залучено суб’єктів влади, тим заплутанішим та забюрократизованішим виявляється порядок проведення масових акцій);
б) на прикладі законодавства європейських країн, зокрема Швеції, у майбутній законопроект автором пропонується імплементувати норму щодо розмежування інституту права на мирні збори та права на демонстрацію; зокрема, зборами визначити організацію або участь у зібранні з метою вираження поглядів та думок, включаючи інші подібні цілі, наприклад, презентація творів мистецтва;
в) організатори мирних зборів подають письмове повідомлення до відповідного органу поліції про проведення мирних зборів (у тому числі на відкритій території або у приміщеннях); обгрунтовано переваги повідомлювального порядку проведення мирних зборів перед дозвільним; на переконання дисертанта, у Законі має міститись норма щодо можливості проведення громадянами стихійних масових акцій;
г) відмова у проведенні мирних зборів має детально та обґрунтовано пояснюватись особливими мірами обережності по відношенню до оточуючих, не задіяних у заході осіб. Перелічені в повідомленні дані щодо запланованого зібрання мають надавати можливість органам влади передбачити ситуації із запобігання дестабілізації руху транспорту та всі інші нюанси для нормального безперешкодного проведення мирних зборів. Іншими словами, спираючись на тлумачення норм права на мирні збори Конституційного суду Німеччини, дисертантом пропонується врахувати випадки обмеження конституційного права громадян на мирні збори лише тоді, коли будуть зважені всі інтереси за пріоритетним принципом і буде вирішено, що позбавлення громадян права на мирні збори захистить законні інтереси третіх осіб, які мають таку ж юридичну цінність;
д) доцільно заборонити проведення громадських акцій з ідеологіями тоталітаризму, расизму, тероризму, дискримінації, насилля та аморальності;
е) видається необхідним передбачити кримінальну або як альтернативу дисциплінарну відповідальність:
- за навмисне перешкоджання проведенню незаборонених зібрань, демонстрацій або походів, застосування насилля, погроз, провокацій, серйозних заворушень;
- за володіння зброєю або іншими предметами, що придатні для завдання фізичних ушкоджень або пошкодження майна в процесі публічного зібрання або демонстрації;
- за організацію та проведення забороненої демонстрації або походу;
10. вперше комплексно досліджено динаміку міжнародно-правового регулювання права на мирні масові акції, зокрема на мирні збори, і на основі отриманих результатів запропоновано концепцію та структуру навчального посібника для студентів юридичних факультетів та вузів «Конституційне право на мирні збори в міжнародному та європейському контексті», де буде визначено порядок, процедури та механізми практичної реалізації права на мирні збори в різних країнах світу та в Україні, а також висвітлено правові джерела міжнародного та європейського права з питань реалізації політичних прав громадян, включаючи й право на мирні збори, буде визначено роль та місце інституту права на мирні збори в правовій системі України, а також правові механізми його інтеграції у європейську та міжнародну правові системи, порядок імплементації міжнародних та європейських правових стандартів у внутрішнє право України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдулаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – С.27.
2. Акт органів поліції Швеції від 01.10.1999 р. Свобода зібрань . – Режим доступу: http: // www.polisen.se /mediacache/ 4347/4734/2671/policeact_pdf.pdf/16.11.2007.
3. Акт про громадський порядок. Велика Британія від 1986 р. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.cps.gov.uk/legal/section11/chapter_a.html/16.11.2007.
4. Акт про громадський порядок Швеції. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/legislation.php?tid=200&lid=6410&less=false/16.11.2007.
5. Акт про державну компенсацію (Компенсація жертвам злочинних діянь) від 20.04.2001 р. Швеція. Свобода зібрань . – Режим доступу: http: //www.legislationline. org/?tid=200&jid=38&less=false/27.11.2007.
6. Акт про органи поліції Норвегії. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/?tid=200&jid=38&less=false/27.11.2007.
7. Акт про права людини Норвегії № 30 від 21.05.1999 р. Свобода зібрань . – Режим доступу: http: // www. legislationline. Org /?tid =200&jid =38&less =false/27.11.2007.
8. Алебастрова И.А., Андреева Г.Н., Андреева И.А., Маклаков ВВ., Новикова С.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т: Учебник для студ. юрид. вузов и фак. / Б.А. Страшун (отв. ред.). – М.: БЕК, 1993. – Т. 3, Особая часть: Страны Европы. – 764 с.
9. Алімов Р. Роль процедурних механізмів у забезпеченні законності, порядку, демократії та захисті прав громадян // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. – К., 2001. – С. 250-254.
10. Амелин В. Н. Социология политики. – М., 1992. – С. 61.
11. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., Наука. – С.151.
12. Андрийко О. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции / НАН Украины; Институт государства и права им. В.М. Корецкого. – К.: Наукова думка, 1994. – 115 с.
13. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Наукова думка, 2004. – 304 с.
14. Андрійко О.Ф. Державний контроль: теорія і практика: Наук. доп. / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Відділ проблем державного управління і адміністративного права / М.С. Лопата (ред.) – К., 1999. – 23 с.
15. Андрусяк Т. Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ, 1998. – 189 с.
16. Андрущенко В. Л., Федосов В. М. Запорізька Січ як український феномен / В. М. Федосов (ред.). – К.: Заповіт, 1995. – С.55,56.
17. Апперс Э. История Европейского права: Пер. со шведского / Институт Европы. – М.: Наука, 1996. – 365 с.
18. Аристотель. Политика. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – С. 8, 19, 20, 30, 322.
19. Атоян О.Н. Воля к праву. Исследования махновщины и народного правосознания: Монографія / МВД Украины, Луган. акад.. внутр. дел им. 10-летия независимости Украины; (Отв. ред. д-р юрид. наук, проф. Б.Г. Розовский). – Луганськ: РИО ЛАВД, 2003. – 503 с.
20. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М.: Политиздат, 1977. – 382 с.
21. Беца О. Міліція та права людини // Український журнал про права людини. – 2005. – №1. – C.45-46.
22. Білоруський “флеш-моб” // http: //www. khpg.org/index.php?id=1174351240/23.03.07.
23. Большой юридический словарь / Под ред. Сухарева А.Я., Крутских В.Е. – М., 2000. – 894 с.
24. Боннар Андрэ. Греческая цивилизация. – М.: Издательство иностранной литературы, 1958. – С.135-152.
25. Борьян Б.А. Государственный контроль в Союзе ССР и Западной Европе. – М.: Наркомторг СССР и РСФСР, 1928. – 289 с.
26. Бойцова В.В. Грамматика свободы: Конституционное право России и зарубежных стран (англосаксонская, континентальная и иные правовые системы ): Учебные и научно-информационные материалы/ В.В.Бойцова, Л.В.Бойцова. – М.: Издательская группа "Юрист", 2001. –736 с. – (Правовая культура).
27. Бурдье П., Шампань П. Общественное мнение // 50/50: Опыт словаря нового мышления / Под ред. М.Ферро и Ю. Афанасьева. – М.: Прогресс, 1989. – 557с.
28. Бурков А. Л. Памятка участникам митингов и демонстраций: Свод рекомендаций . – Режим доступу: // http://sutyajnik.ru/articles/45.html/27.11.07.
29. Буткевич В. “В Україні з правами людини все гірше і гірше”: (Бесіда з експертом ООН з Коміс. з прав людини) // Республіка. – 1993. – 14-20 серп. – С. 10.
30. Буткевич В. Права людини в Україні: З погляду творення нової правової бази // Політ. думка. – 1993. – № 1. – С. 79-92.
31. Васьковська О.В. До проблеми удосконалення законодавства про свободу мирних зборів // Право України. – 2005. – № 11. – С. 89-91.
32. Васьковська О.В. Актуальні проблеми права на збори, мітинги, походи та демонстрації в Україні // Право України. – 2007. – № 8. – С. 74-77.
33. Васьковська О.В. Деякі особливості права на громадський протест // Митна справа. – 2007. – № 2. – С. 73-75.
34. Васьковська О.В. Право громадян на свободу мирних зборів та їх реальні гарантії // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повідомл. учасн. наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 2006 р.) / Нац. юрид. акад. України. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 36-38.
35. Васьковська О.В. Законодавче забезпечення свободи мирних зборів / Матеріали українсько-німецького правового семінару, 21-22.09.2005 р. // Україна-Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права. – Київ, 2006. – С.83-86.
36. “В Росії новий закон обмежив право на публічні демонстрації” Секретаріат Ради українських правозахисних організацій . – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1089878965/24.05.07.
37. Верховний Суд України. Інформаційний сервер. Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185—1852 КпАП)1 . – Режим доступу: http: //www. scourt.gov.ua/ clients/vs.nsf /0/88DE37EDF92C 0BE2C32572C900333D8F?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=88DE37EDF92C0BE2C32572C900333D8F&Count=500&/23.05.07.
38. “Верховний Суд України підтвердив незаконність постанови виконкому, в якій обмежується право на мирні збори. РУПОР за повідомленням Луганського КВУ” . – Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua /index.php?id=1102949976.
39. Висновок Верховного Суду України №1-3/406 від 25.12.2002 р. на №06-23/14-9158 від 18.12.2002 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
40. Висновок Верховного Суду України від 16.02.99 р. №1-3/59. // Архів Апарату Верховної Ради України.
41. Висновок Вищої Ради Юстиції України від 02.03.99 р. №066/01. // Архів Апарату Верховної Ради України.
42. Висновок Генеральної прокуратури України від 21.03.2000 р. №12/3-48-2000. // Архів Апарату Верховної Ради України.
43. Висновок Генеральної прокуратури України від 25.02.1999 р. №12/3-26-99. // Архів Апарату Верховної Ради України.
44. Висновок Київської міської державної адміністрації від 21.02.2003 р. № 005-110. // Архів Апарату Верховної Ради України.
45. Висновок Міністерства внутрішніх справ України від 24.02.99 р. № 1145/чр. // Архів Апарату Верховної Ради України.
46. Висновок до проекту Закону України „Про мирні збори” Міністерства внутрішніх справ України спільно з Міністерством юстиції України (№1475/Бг) від 24.03.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
47. Висновок Міністерства закордонних справ України від 01.03.99 № 4-2/23 – 240. // Архів Апарату Верховної Ради України.
48. Висновок Міністерства юстиції України №17-9-6249 від 31.08.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
49. Висновок Міністерства юстиції України №17-9-7783 від 3.11.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
50. Висновок Міністерства юстиції України від 09.03.99 р. №9-27-313.// Архів Апарату Верховної Ради України.
51. Висновок н. д. В. Мельничука №206-2/14 від 29.11.2002 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
52. Висновок н. д. А. Деркача № 243 від 6.11.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
53. Висновок н. д. А. Деркача та О. Волкова від 16.03.1999 р. №68 // Архів Апарату Верховної Ради України.
54. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України № 242-2 від 23.03.2004 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
55. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України № 16/3-549 від 01.04.2004р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
56. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України № 16/3 – 720 від 27.04.2004р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
57. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України № 118/16 від 09.02.99 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
58. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України №976/16 від 19.09.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
59. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України № 1134/16 від 30.10.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
60. Висновок Науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України №29/16 від 13.01.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
61. Висновок Служби безпеки України від 24.02.99 р. № 16/297. // Архів Апарату Верховної Ради України.
62. Висновок Судової Колегії з цивільних справ Верховного Суду РФ (2005 р.). // Архів Апарату Верховної Ради України.
63. Висновок Федерації професійних спілок України № 07-18-1744 від 19.09.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
64. Висновок Федерації професійних спілок України від 25.02.99 р. № 07-18-329. // Архів Апарату Верховної Ради України.
65. Висновок Федерації профспілок України № 07-18-2124 від 14.11.2000. // Архів Апарату Верховної Ради України.
66. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів від 23.08.1978 року (Vienna Convention on Succession of States in Respect of Treaties. – UN Doc. A/CONF. 80/31. – August 1978 // ILM. – 1978. Vol. 17. – p.1488 – 1517) . – Режим доступу: http://www.ilc.org.ua/printer.php?id=74/27.11.2007
67. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні та практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30-34.
68. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 64-68.
69. Восстановление нарушенных прав граждан. Примеры правозащитной деятельности Уполномоченного по правам человека в 2001 году / под ред. О.О. Миронова. - М.: Юриспруденция, 2002. – 208 с.
70. Гаспаров М. Л. Занимательная Греция. – М.: Новое литературное обозрение, 2004. – С. 78.
71. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: Абрис, 1994. – 168 c.
72. Головаха Є. Соціальні патології посткомуністичного суспільства // Політична думка. – 1994. – № 4. – C. 27.
73. Головченко В. І., Демиденко Г. Г., Єрмолаєв В. М., Рубаник В. Є. Українські політичні партії кінця XIX – першої половини XX століття: Довідник. – Х., 1994. – 319 c.
74. Головченко В. Конституційні гарантії прав людини та громадянина // Юрид. вісн. України. – 1997. – 30 лип. – С. 30-32.
75. Гончаренко С.В. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: український вимір // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 28-31.
76. Гольбах П. Система природы. – М., 1940. – 456 с.
77. Горлов А.Ф., Королюк В.О., Левренюк С.І., Шевчук Ю.В. Еволюція влади. – К: ВАТ “Видавництво “Київська правда”, 2005. – 208 с.
78. Гражданское общество: истоки и современность / Науч. ред. проф. И.И. Кальной, доц.. И.Н. Лопушанский. 2-е изд., доп. – Спб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 296 с.
79. Грачев М. Н., Мадатов А. С. Демократия: методология исследования, анализ перспектив. – М., 2004. – С.93.
80. Гребенюк В. Деякі аспекти участі України в Європейській системі захисту прав людини // Адвокат. – 1998. – №1. – С.28.
81. Громадська думка про права людини в Україні // Юрид. вісн. України. – 1995. – 1 серп. – С. 16.
82. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. – М.: Наука, 1994. – С.176.
83. Декларація прав людини і громадянина від 26.08.1789 р. ст. 4. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6607/21.11.07
84. Декларация о праве и обязанности отдельных лиц, групп и органов общества поощрять и защищать общепризнанные права человека и основные свободы : 53 –я сесія Генеральної Ассамблеї- A/RES/53/144.
85. Декларация человека и гражданина. Всеобщая декларация прав человека. Конвенция о защите прав и основных свобод / Сост. Ю. Н. Оборотов. – Одесса: Одесская национальная юридическая академия, 2006. – С.93.
86. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: „АртЕк”, 1997. – 624 с.
87. Длугач Т. Б. Подвиг здравого смысла, или Рождение идеи суверенной личности (Гольбах, Гельвеций, Руссо). – М.: Наука, 1995. – 221 с.
88. Документ Копенгагенської ради Конференції з людського виміру ОБРЄ від 29.06.1990. п.9.2. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline.org /ru/legislation.php?tid=200&lid=6810&less=false/24.02.07.
89. Експертиза Голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України Ю. Кармазіна від 23.03.2000 р. №06-18/9-1. // Архів Апарату Верховної Ради України.
90. Експертиза Міністерства Внутрішніх Справ України та Міністерства юстиції України №1475/Бг від 24.03.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
91. Експертний Висновок н. д. України А. Деркача та О. Волкова №183 від 16.05.2000 р. на проект Г. Удовенка „Про мирні збори” від 4.01.2000 р. // Архів Апарату Верховної Ради України.
92. Енгибарян Р. В., Тадевосян Э. В. Конституционное право: Учебник. – М.: Юрист, 2000. – 310 с.
93. Європейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т. 2 / Председатель редакционной коллегии – доктор юридических наук, профессор В. А. Туманов. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – C. 21.
94. Жеков В. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 1. – С. 126.
95. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948. ст.20. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6899&less=false/24.02.07.
96. Закон Азербайджану „Про свободу зібрань” від 13.10.1998 р . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6401&less=false/21.11.07
97. Закон Грузії про збори та маніфестації від 12.06.1997 р. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6447&less=false/24.02.07.
98. Закон Державної Думи Росії „Про забезпечення умов реалізації прав громадян РФ у місті Москва на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, вуличних походів та пікетувань” № 10 від 4.04.2007 р . – Режим доступу: http://www.elcode.ru/hotdoc/2456.html/21.11.07
99. Закон Киргизії “Про право громадян збиратись мирно, без зброї, вільно проводити мітинги та демонстрації” від 23.07.2002 р. №120. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline.org /ru/ legislation.php?tid=200&lid=6588&less=false/24.02.07.
100. Закон Молдови „Про партії та інші громадсько-політичні організації” від 17.09.1991 р. ст.26 (20) . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7022/21.11.07
101. Закон Молдови „Про громадські об’єднання” від 17.05.1996 р. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7020/21.11.07
102. Закон Молдови „Про місцеве публічне управління” від 18.03.2003 р. . ст.ст. 10, 34. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http:// www. legislationline. org/ ru/ legislation.php?tid=200&lid=7024&less=false/24.02.07.
103. Закон Молдови „Про організацію і проведення зібрань” від 21.06.1995 р . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7021&less=false/24.02.07
104. Закон Молдови „Про освіту” від 21.06.1995 р . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7026&less=false/24.02.07
105. Закон Молдови „Про поліцію” від 18.12.1990. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7023&less=false/24.02.07
106. Закон Узбекистану „Про недержавні некомерційні організації” від 14.04.1999 р. ст.ст. 7, 35. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6678&less=false/21.11.07
107. Закон Узбекистану „Про свободу совісті та релігійні організації” від 1.05.1998 р. ст. 14. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6679&less=false/21.11.07
108. Закон Узбекистану „Про органи самоврядування громадян” від 14.04.1999 р. ст. 18. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6680&less=false/21.11.07
109. Закон Узбекистану „Про товариства приватних власників житла” від 12.04.2006 р. ст. 10. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6681&less=false/21.11.07
110. Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. Науково-практичний коментар / За ред. д.ю.н., проф. Буроменського М.В. – Х.: Ямша, 2005. – 268 с.
111. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. ст.13 . – Режим доступу: http:// portal.rada.gov.ua/21.11.07.
112. Закон України „Про об’єднання громадян” від 2.10.1996 р . – Режим доступу: http:// portal.rada.gov.ua/21.11.07.
113. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації ” від 23.04.1991 р . – Режим доступу: http:// portal.rada.gov.ua/21.11.07.
114. Закон України „Про столицю України – місто-герой Київ” від 15.01.1999 р . – Режим доступу: http:// portal.rada.gov.ua/21.11.07.
115. Закон України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. ст.1 . – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=393%2F96-%E2%F0/21.11.2007.
116. Закон Франції “Про дії та заходи, що стосуються безпеки”. n 95-73 від 21.01.1995 р. NOR: INTX9400063L. Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http:// www. legislationline.org/ ru/ legislation.php?tid= 200&lid= 6612&less= false/24.02.07.
117. Закон Франції “Про свободу зібрань” від 30.06.1881 р. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6609&less=false/24.02.07.
118. Закон, що стосується громадських зібрань. Франція від 28.03.1907 р. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http:// www. legislationline.org/ ru/ legislation. php?tid=200&lid=6610&less=false/24.02.07.
119. Законодавча діяльність в Україні: стан, пріоритети, шляхи вдосконалення (за матеріалами Верховної Ради України четвертого і п’ятого скликань) // За заг. ред. В.М. Литвина. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, Вид-во „Фенікс”. – 736 с.
120. Законопроект „Про мирні збори” від 19.01.1999 р. №3004 Г. Удовенка // Архів Апарату Верховної Ради України.
121. Законопроект „Про мирні збори” від 4.01.2000 р. №3004 Г. Удовенка // Архів Апарату Верховної Ради України.
122. Законопроект „Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні” від 10.08.2000 р. № 3004-2 В. Пустовойтова // Архів Апарату Верховної Ради України.
123. Законопроект „Про мирні збори” від 16.10.2000 р. № 3004 Г. Удовенка // Архів Апарату Верховної Ради України.
124. Законопроект „Про порядок організації і проведення мирних заходів та акцій в Україні” від 11.03.2004 р. № 5242-1 І. Миговича // Архів Апарату Верховної Ради України.
125. Законопроект „Про збори, мітинги, походи і демонстрації” від 23.03.2004 р. № 5242-2 Президента України Л.Д. Кучми // Архів Апарату Верховної Ради України.
126. Законопроект „Про порядок організації і проведення мирних заходів та акцій в Україні” від 8.04.2004 р. №5242 Г. Удовенка, І. Миговича, І. Сподаренка, В. Тарана // Архів Апарату Верховної Ради України.
127. Законопроект „Про мирні збори” від 31.05.2005 р. №2646 Г. Удовенка, В. Яреми (Міністерство Внутрішніх Справ) // Архів Апарату Верховної Ради України.
128. Законопроект „Про свободу мирних зібрань” від 15.07.2005 р. № 7819 В. Мусіяки // Архів Апарату Верховної Ради України.
129. Законопроект „Про свободу мирних зібрань” від 17.01.2007 р. № 2646-1 О. Фельдмана // Архів Апарату Верховної Ради України.
130. Засідання Верховної Ради. Розгляд законопроекту від 4.06.2004 р. № 5242 Г. Удовенка, І. Миговича, І. Сподаренка, В. Тарана „Про порядок організації і проведення мирних заходів та акцій в Україні” та законопроекту від 23.03.2004 р. № 5242-2 Президента України Л.Д. Кучми „Про збори, мітинги, походи і демонстрації” . – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/5session/STENOGR/04060405 60.htm/21.11.07
131. Захаров Є. Права людини та основні свободи в Україні: старі й нові виклики: [Доп. на Перших Президентських слуханнях, Київ, 28 листоп. 2005 р.]. – [К.: Б. в., 2005]. – 16 с.
132. Заява Київської міської державної адміністрації до Шевченківського районного суду від 28.04.2004 р.(підписана заступником голови КМДА Б. Стичинським). // Архів Апарату Верховної Ради України.
133. Збірник законів Швеції про громадські зібрання від 1962 р . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/legislation.php?tid=200&lid=6410&less=false/27.11.2007.
134. Ильин М. В., Мельвиль А. Ю., Федоров Ю. Е. Демократия и демократизация // Полис. – 1996. – №5. – С.158.
135. Інформаційне агентство «Національні інтереси». Олег Петров. «Учасники акції у Мінську можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності» від 24.03. 2007. Білорусь . – Режим доступу: http: //www. niros.ru/news/4531.html/22.03.07.
136. Історія держави і права України: У 2 ч.: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / А.Й. Рогожин (ред.). – К.: Ін Юре, 1996. – 368с. Ч. 1 – С.158,331,349.
137. Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – С. 208 – 236.
138. Кампо В.М. Суспільство і право: 2004-2006. Роздуми українського вченого-конституціоналіста / За заг. Ред.. Є.В. Бурлая. – К.: 2007. – 74с.
139. Канетти Э. Масса и власть. – М.: Ad Marginem, 1997. – С.16.
140. Капелюшний В. Права людини в Україні: історична ретроспектива та сучасність у світовому контексті // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федерації профспілок України. – 2000. – № 2. – С. 67-69.
141. Конституція Киргизії. Свобода зібрань. ст. 8, 15, 16, 21. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline. org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6585&less=false/24.02.07
142. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини: [У контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини] // Право України. – 2001. – №1. – С. 34-37.
143. Клишас А.А. Конституционная юстиция в зарубежных странах / Отв. ред. В.В. Еремян. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 288 с.
144. Кломойцев В.Э. Путь к доверию народа: Монография. – К.: Парламентское издательство. – 320 с.
145. Ключові принципи майбутнього закону про мирні збори та демонстрації крізь призму європейських стандартів прав людини / (РУПОР) . – Режим доступу: http: // www.rupor.org/24.02.07.
146. Кодекс Грузії про адміністративні правопорушення. Стаття 1741. Порушення порядку організації та проведення зібрань або маніфестацій, Стаття 1742. Перешкоджання зібранню або маніфестації із використанням службового становища. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6446&less=false/1.11.07.
147. Кодекс Киргизії про адміністративну відповідальність. Свобода зібрань. ст.ст. 392. Порушення встановленого порядку організації, проведення зібрань, мітингів, вуличних походів, демонстрацій. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline. org/ ru/ legislation. php?tid= 200&lid= 6587&less= false/ 24.02.07.
148. Кодекс Молдови про адміністративні правопорушення від 29.03.1985 р. ст.171/1 . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7019&less=false/24.02.07.
149. Кодекс Узбекистану про адміністративну відповідальність. ст.ст. 200-1,201, 202. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6677&less=false/21.11.07
150. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. – Х., 2002. – С. 624.
151. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К., 2003. – 332 с.
152. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Рада Європи. Рим 4.10.1950. ст.11. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http: //www. legislationline. org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6729&less=false/24.02.07.
153. Конвенція про права дитини. ст.15. від 20.11.1989. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6898&less=false/24.02.07.
154. Кононенко О. Проблеми реалізації конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації // Право України. – 1998. – № 2. – С. 48-50.
155. Конституции стран СНГ и Балтии: Учебное пособие / Сост. Г. Н. Андреева – М.: Юристъ, 1999. – 640 c.
156. Конституційне право / Під ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 735 с.
157. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
158. Конституційний суд Латвії відхилив обмеження свободи зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/?tid=200&jid=1&less=true/6.03.07.
159. Конституції та конституційні акти України / Під ред. Ю. М. Шемшученка. – К., 2001. – С. 41, 70-75, 85-126, 171.
160. Конституція і конституціоналізм в Україні: вибіркові проблеми. Збірник наукових праць членів товариства конституційного права з нагоди десятої річниці Конституції України, Конституційного Суду України та самого Товариства / відпов. ред. проф. Мартиненко П.Ф. і доц. Кампо В.М. – К., «Купріянова», 2007. – 320 с.
161. Конституція Азербайджану. Свобода зібрань. ст.49. – Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/?tid=200&jid=1&less=true/6.03.07.
162. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. – №2. – ст.44,108.
163. Конституція УРСР від 20.04.1978 р. // Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – С. 236 – 279.
164. Конституція УРСР від 30.01.1937 р. Прийнята на IV сесії Верховної Ради Української РСР . Режим доступу: http://www.uapravo.net/data/base66/ukr66519.htm/21.11.07.
165. Корнієнко О. Скільки ступенів свободи в Україні: (Дотримання прав людини в Україні) // Демос. – 1996. – № 1. – С. 11-15.
166. Корявцев П. М. Введение в вопросы охлодинамики. – СПб.: 2004-2006 . – Режим доступу: http://antisys. narod.ru/vohlo. html/6.04.07.
167. Котляревский С. Предпосылки демократии // Опыт русского либерализма. Антология. – М., 1997. – С. 224.
168. Крестовська Н. Н. Історія держави і права зарубіжних країн. – Харків: Одіссей, 2002. – С.81.
169. Крижанівський С. Питання співвідношення Конституції України з міжнародними документами про права людини // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 1998. – № 4. – С. 31.
170. Кримінальний Кодекс Азербайджану від 2005 р. ст.ст. 220,221. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6402&less=false/21.11.07
171. Кримінальний Кодекс Киргизії від 1.10.1997 р. ст.ст.146, 233, 297. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6586&less=false/21.11.07
172. Кримінальний Кодекс Молдови від 18.04.2002 р. ст.ст. 140, 184, 346, 339, 340, 341, 357, 358. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=7018&less=false/24.02.07
173. Кримінальний Кодекс Узбекистану ст.ст.159, 216-2, 217, 218, 244, 277. Свобода зібрань . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6586&less=false/21.11.07
174. Кримінальний Кодекс України. Ст.71, 187–3, 187–4, 279, 340 . – Режим доступу: http:// portal.rada.gov.ua
175. Кримінальний Кодекс Франції. Свобода зібрань. Глава I. – Порушення громадського спокою. Секція I. – Перешкоджання свободі слова, праці, об’єднанням, зібранням або демонстраціям. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ . – Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6608&less=false/24.02.07.
176. Ксенофонт. Греческая история / С.Я. Лурье (пер.с древнегр.и коммент.). – 3-е изд. – СПб.: Алетейя, 2000. – С.87.
177. Курчат лічать восени, а протестантів – перед мітингом: [Проект закону “Про порядок організації і проведення мирних мас. заходів та акцій в Україні”] // Голос України. – 2002. – 2 серп. – С.1-2.
178. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – C.97-98, 102, 106.
179. Лациба М.В. Становлення публічної політики в регіонах України / С.Г. Конончук, М.В. Лациба, Ю.А. Тищенко: Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: (УНЦПД), 2006. – 368 с.
180. Лебон Г. Психология народов и масс / пер. с франц. – СПб.: Макет, 1995. – 311 c.
181. Литвин В. М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К.: Альтернативи, 1994. – 495 с.
182. Логвиненко М.І. Правове регулювання діяльності міліції по забезпеченню політичного права громадян на свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій: Автореф. дис. канд. юрид. наук. /Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004.
183. Лосев А. Ф. Гомер. – М.: Молодая гвардия, 2006. – С. 115.
184. Лосев А.Ф. Античная философия истории. – М., 1977. – С. 47.
185. Лукашевич О. А., Манжул К. В. "Конституція" Пилипа Орлика – історико-правова пам'ятка XVIII ст. – Х.: Основа, 1996. – 52с.
186. Макиавелли Н. Госуда