ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.…………………………………………………….....………….………….....3
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ ЯК ПРІОРИТЕТНОЇ ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ….......11
1.1. Вибори як процес формування представницьких органів та обрання посадових осіб………………………………....…………………..................…..11
1.2. Засади виборчого процесу…………………………………………...……...26
1.3. Стадії виборчого процесу…………………………....…………....…...........41
1.3.1. Підготовча стадія виборчого процесу……………………….......….....41
1.3.2. Основна стадія виборчого процесу……………………………...……..66
1.3.3. Агітаційна стадія виборчого процесу……………………………...…..87
1.3.4. Заключна стадія виборчого процесу……………………………...........91
1.4. Строки у виборчому процесі..……………………………………………...104
1.5. Питання вибору виборчої системи в Україні…………....…………....…..118
РОЗДІЛ ІІ ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ....…..........................……......135
2.1. Законодавче забезпечення виборчого процесу.................……....……......135
2.2. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборчого
процесу…………………....……………………………………………….…......140
2.3. Інформаційно-аналітичне забезпечення виборчого процесу........…….....154
2.4. Відповідальність суб`єктів виборчого процесу за порушення
законодавства про вибори..........................................…....………....……........173
ВИСНОВКИ………………………………………………………………....……….185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....…....196
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….224

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З прийняттям Конституції України на загальнодержавному рівні було визначено, що народ України, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні має безумовне і пріоритетне право на її здійснення безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а однією з основних форм безпосередньої демократії, з допомогою якої реалізується народне волевиявлення є вибори. В зв`язку з цим постала потреба наукових досліджень інституту виборчого права на рівні конституційного права, та цього виявилось недостатньо. Адже Основний Закон держави не вирішив і, зрештою, не міг вирішити всіх проблем державотворення, в тому числі це стосується, наприклад, невизначеності в Конституції питання про те, якою має бути виборча система: мажоритарною, пропорційною чи змішаною. Крім того, протягом останніх десяти років в Україні невпинно проходив виборчий процес: проводилися парламентські, місцеві, президентські вибори, неодноразово повторні вибори та вибори замість депутатів, які вибули. Після прийняття в 1996 році нової Конституції України Верховна Рада України прийняла ряд нових виборчих законів, а саме: Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 року, який втратив чинність; Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року; Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” від 12 лютого 1998 року; Закон України “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 року; Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 року. 18 жовтня 2001 року прийнято новий Закон України “Про вибори народних депутатів України” та станом на 2001 рік вже є в наявності розроблені нові редакції інших вище наведених виборчих законів. Тому, в умовах існування нестабільного виборчого законодавства України, а також підвищеного інтересу суспільства до виборів як процесу формування представницьких органів та обрання посадових осіб, надзвичайно зросла роль науки конституційного права України, загострились невирішені теоретичні проблеми формування нової галузі системи права України – конституційно-процесуального права, та зокрема, виникла нагальна потреба дослідження проблеми конституційно – правових аспектів виборчого процесу в Україні, визначення його місця серед інших правових інститутів. Оскільки, від того на скільки якісно організований виборчий процес в державі, залежить: результат виборів, а отже і належна реалізація виборчих прав громадян України; швидке та ефективне формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що в майбутньому дозволить зберігати народні кошти, які будуть спрямовані на більш корисні для України справи, ніж проведення нескінченних виборчих марафонів.
Не дивлячись на те, що виборчий процес, на сьогоднішній день, відносно врегульований на законодавчому рівні, дана проблема, до цього часу, в сучасній науці конституційного права України, не є достатньо висвітлена у наукових джерелах та не була об`єктом грунтовного науково-теоретичного аналізу, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Актуальні проблеми функціонування органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні”, затвердженої наказом ректора № Н-492 від 20 серпня 1999 року.
Об`єктом дослідження є правові відносини, що об`єктивно складаються в результаті реалізації виборчого процесу як пріоритетної форми безпосередньої демократії в Україні.
Предметом дослідження є питання теорії і практики здійснення виборчого процесу в Україні.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення комплексного дослідження проблем теорії правового регулювання виборчого процесу в Україні (за період з 1991 по 2001 роки) та вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення виборчого законодавства України.
Для реалізації поставленої мети, не претендуючи на вичерпне та беззаперечне висвітлення всіх аспектів цієї проблеми, автором окреслено наступні задачі:
- визначити місце виборчого процесу в науці конституційного права України;
- виходячи із положень, сформульованих у науковій літературі, дати власне визначення поняття виборчого процесу, показати його роль, як пріоритетної форми безпосередньої демократії в системі демократичних інститутів суспільства;
- окреслити засади виборчого процесу;
- дослідити стадії виборчого процесу та строки їх тривалості;
- дати загальну характеристику основних типів виборчих систем та з`ясувати яка з них найбільш прийнятна для застосування в Україні, обґрунтувати важливість її обрання для реалізації виборчого процесу;
- розкрити сутність механізму забезпечення реалізації виборчого процесу в Україні, зокрема, проаналізувати: законодавче, фінансове та матеріально-технічне, інформаційно-аналітичне забезпечення виборчого процесу в Україні;
- проаналізувати питання відповідальності суб`єктів виборчого процесу за порушення законодавства про вибори;
- розробити пропозиції направлені на вдосконалення чинного виборчого законодавства України для забезпечення найбільш оптимального та ефективного проходження виборчого процесу в Україні.
Методологічну основу дослідження становлять методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. У роботі використовувалися також методи: формально-логічний, історико-правовий, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, соціолого-політичний, метод системного аналізу, метод правового моделювання, політологічний та статистичний метод.
Теоретичною основою дослідження є наукові положення, праці вітчизняних вчених конституціоналістів з питань виборчого процесу (О.Барабаша, Л.В.Бориславського, А.З.Георгіца, В.Головатенка, В.О.Євдокимова, Г.С.Журавльової, В.Жураковського, В.М.Кампо, П.Кислого, Г.Б.Клименко, І.Козінцева, В.В.Копєйчикова, М.І.Корнієнка, В.В.Кравченка, О.Лавриновича, С.О.Макогона, В.Ф.Мелащенко, В.В.Молдована, О.Г.Мурашина, Н.Г.Плахотнюка, В.Ф.Погорілка, С.Свєтової, О.Д.Святоцького, С.Г.Серьогіна, М.І.Ставнійчук, П.Б.Стецюка, Ю.М.Тодики, В.В.Цвєткова, В.І.Чушенка, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, І.Шкурата, В.Д.Яворського), зарубіжних вчених (К.В.Арановського, М.В.Баглай, В.І.Бартишева, Н.А.Боброва, Н.В.Бутусова, П.Т.Василенкова, Е.Віллей, Л.Д.Воєводіна, В.К.Григор`єва, Л.М.Ентіна, Г.Єллінека, В.П.Жданова, Н.А.Заварнова, Т.Д.Зражевської, І.П.Ільінського, Д.А.Керімова, А.І.Кіма, А.Є.Козлова, В.Ф.Котока, М.А.Крутоголова, Н.Я.Купріца, О.Є.Кутафіна, В.В.Лазарєва, Д.Ламберта, Ю.І.Лєйбо, Е.Лєйкмана, А.І.Лєпьошкіна, В.О.Лучина, В.В.Маклакова, О.Мішина, В.С.Основіна, Т.М.Пальгунової, П.С.Ромашкіна, Н.Г.Старовойтова, Б.А.Страшуна, Я.Н.Уманського, І.Є.Фарбера, Н.П.Фарбєрова, В.А.Фєдосова, В.К.Чантурія, Б.Чичеріна, В.Є.Чіркіна, Г.Х.Шахназарова, В.І.Ястребова), дослідників теорії держави і права, міжнародного, адміністративного, кримінального, цивільного права, істориків, політологів, філософів, соціологів, зокрема: С.С.Алексєєва, Е.В.Вілєнської, В.П.Войтенко, В.М.Горшенєва, Е.А.Дидоренко, В.Г.Князєва, А.М.Колодія, О.Кордуна, В.Королько, В.С.Кульчицького, С.Л.Лисенкова, М.Н.Марченко, В.Мельниченко, А.Р.Михайленка, П.Є.Недбайло, В.Т.Нора, М.Павловського, І.Паславського, Н.Г.Плахотнюка, І.М.Погрібного, П.М.Рабіновича, Б.Г.Розовського, Б.Й.Тищика та інших.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Закон України “Про вибори Президента України”, Закон України “Про вибори народних депутатів України”, Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”, Закон України “Про Центральну виборчу комісію”, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний, Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси України, постанови та рішення Центральної виборчої комісії України, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, інші закони України, підзаконні нормативно-правові акти України, а також міжнародно-правові акти та законодавство про вибори ряду зарубіжних країн. У дисертаційному дослідженні використані матеріали місцевих виборів, судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в Україні зроблено спробу комплексно та цілісно науково дослідити теоретичні і практичні проблеми виборчого процесу в Україні, його конституційно-правові аспекти.
Наукова новизна дисертації конкретизується у таких положеннях, які виносяться на захист:
• вперше в юридичній літературі виборчий процес розглядається як інститут конституційно-процесуального права, яке в свою чергу розглядається, як самостійна галузь національного права України, що становить собою сукупність процедурно-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини в сфері конституційного провадження, виборчого процесу, організаційної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і частково громадських об`єднань;
• сформульовано власне визначення поняття виборчого процесу, під яким автор розуміє сукупність конституційно-процесуальних норм, регулюючих формування представницьких органів держави та інших виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування, обрання посадових осіб держави;
• пропонується відмовитись від вживання у виборчому законодавстві України окремо термінів “принципи” і “засади”, об`єднавши їх одним поняттям “засади виборчого процесу” та “засади виборчого права”;
• визначення засади виборчого процесу – законності, під якою розуміти що організація і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється на підставі і у відповідності до Конституції України, виборчого Закону України (залежно від виду виборів), Закону України “Про Центральну виборчу комісію” та інших законів України;
• зроблена спроба визначити загальні засади, для всіх видів виборів, на яких повинен здійснюватись виборчий процес;
• вперше проводиться порівняльний правовий аналіз виборчого процесу по всіх видах виборів, які відбуваються в Україні згідно Конституції та чинних виборчих законів України;
• обґрунтовується запропонований автором порядок утворення виборчих округів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України;
• пропонується можлива структура двопалатного парламенту та порядок його формування, що має важливе значення для виборчого процесу в Україні, оскільки особливості виборчого процесу залежать саме від структури парламенту;
• обґрунтовується запропонований автором порядок утворення виборчих комісій по виборах Президента України та виборах народних депутатів України, відмінний від існуючого;
• пропонується новий порядок підрахунку голосів на виборах народних депутатів України;
• пропонується інша схема проведення чергових виборів в Україні;
• розроблено власну примірну структуру Виборчого кодексу України.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дисертаційного дослідження мають теоретичне та прикладне значення і можуть бути використані у науково-дослідній, навчальній, правотворчій, правозастосовчій та правовиховній діяльності.
Теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, викладені у дисертації, можуть слугувати матеріалом для подальших наукових досліджень і дискусій з проблем виборчого процесу в Україні. Їх також можна застосовувати в навчальному процесі при читанні курсу “Конституційне право України”, “Конституційно-процесуальне право України”, спецкурсу “Виборчий процес в Україні”, підготовці відповідних навчальних посібників, курсів лекцій та підручників.
Окремі висновки та пропозиції, що містяться в роботі можуть бути враховані при підготовці і вдосконаленні виборчого законодавства України, при внесені змін і доповнень до окремих статтей Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільно-процесуального та Кримінального кодексів України, що передбачають відповідальність за порушення виборчого законодавства України, а також при підготовці Виборчого кодексу України.
Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення дисертації доповідалися автором на наукових і науково-практичних конференціях: Регіональних науково-практичних конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка на тему: “Актуальні проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, лютий 1999, 2000, 2001 рр.); VІІІ регіональній науково-практичній конференції Львівського національного університету імені Івана Франка на тему: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, лютий 2002 р.); ІV науковій конференції Юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства на тему “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, лютий 2002 р.); науково-практичній конференції Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України на тему:“Становлення і розвиток правової системи України” (м. Київ, 21 березня 2002 р.). Брала участь у роботі: круглого столу (семінар-обговорення) засідання Асоціації депутатів Львівщини по обговоренню проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”” прийнятого в першому читанні (6 березня 2001 р.); аналітичної групи по розробці пропозицій до проекту Конституції України від Львівської обласної ради (в тому числі до Розділу ІІІ. Вибори. Референдум) в 1996 році; наукової конференції Львівського національного університету імені Івана Франка, присвяченій 5 річчю прийняття Конституції України (м. Львів, 15 червня 2001 р.).
Основні положення дисертації відображено у чотирьох публікаціях, з них три у наукових фахових виданнях і одна – тези доповідей і наукових повідомлень.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків. Перший розділ поділено на п`ять підрозділів та чотири пункти, другий - на чотири підрозділи. Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок (без списку використаних джерел та додатків), кількість використаних джерел – 284 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дисертаційного дослідження можна зробити наступні висновки:
- Україна як молода посттоталітарна держава, хоч і пройшла важливу стадію розробки і прийняття Конституції, нових виборчих законів, все ще перебуває у стані переходу до демократії, під якою ми схильні розуміти свободу, вкладену у норми, та знаходиться на шляху до побудови правової держави. Закони про вибори в нашій державі перш за все повинні бути такими, щоб сприймалися населенням як справедливі.
- Важливим фактором під час демократичної трансформації українського суспільства є правова регламентація виборчого процесу як пріоритетної форми безпосередньої демократії в Україні, визначення його основних засад, які автор розглядає як основні положення, на підставі яких повинні проводитись виборчі кампанії, їх дотримання є гарантією забезпечення реалізації засад виборчого права громадян.
- Виборчий процес в Україні здійснюється виключно на підставі Конституції України та виборчого законодавства України, а отже основною його засадою є – законність. Загальними засадами виборчого процесу для всіх видів виборів, які проводяться в державі можуть бути: 1) законність; 2) багатопартійність; 3) вільне і рівноправне висування кандидатів; 4) гласність; 5) відкритість; 6) свобода передвиборної агітації; 7) рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; 8) неупередженість до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
- За умов проходження правової реформи в Україні, реформування юридичної науки в цілому, склались всі передумови для остаточного визнання конституційно-процесуального права України самостійною галуззю національного права України, а звідси і підстави розглядати виборчий процес як окремий правовий інститут конституційно-процесуального права.
- Виборчий процес не може існувати поза політичними процесами, що відбуваються в суспільстві та служить своєрідним індикатором процесу становлення національної політичної еліти в Україні.
- Виборчий процес в Україні можна класифікувати в залежності від поділу на види виборів, які проводяться в державі - виборчий процес: по виборах Президента України; народних депутатів України; депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів; депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Всі названі види виборчого процесу мають спільні та відмінні риси.
- Виборчий процес в Україні можна розглядати як такий, що складається з чотирьох стадій: підготовчої, основної, агітаційної та заключної. Кожна з цих стадій охоплює певну кількість етапів, які в свою чергу складаються з елементарних дій учасників виборчого процесу. Кількість етапів на кожній стадії різниться в залежності від виду виборчого процесу.
- Пропонуємо виходити з рівного представництва регіонів України, для чого: 1) Під час проведення виборів народних депутатів України – утворювати 27 багатомандатних виборчих округів, які повинні відповідати 27 адміністративно-територіальним одиницям. Кожний з цих округів тоді утворює по 7 територіальних виборчих округів (рівномірно поділивши територію), і кожний з 7 поділити на стільки дільниць, скільки потрібно, щоб рівномірно розподіли кількість виборців. Відповідно утворити - 27 регіональних виборчих комісій, по 7 територіальних виборчих комісій в кожному багатомандатному окрузі, і в залежності від кількості виборців – необхідну кількість дільничних виборчих комісій. Від кожного багатомандатного округу обирати по 7 народних депутатів і тоді загальна кількість їх би становила – 189 чоловік. На дільничних виборчих комісіях проводити лише голосування. Первинний підрахунок голосів щоб здійснювали територіальні виборчі комісії. Тоді протоколи територіальних виборчих комісій передаються регіональним виборчим комісіям (і одночасно ЦВК для подвійного контролю), де і відбувається остаточний підрахунок голосів і визначення результатів виборів по кожному окремому регіону. Після чого, протоколи регіональних виборчих комісій передавати для перевірки та визначення остаточних результатів виборів по державі Центральній виборчій комісії.
2) Під час проведення виборів Президента України – розділити територію держави на 11 (регіонів) одномандатних виборчих округів таким чином: м. Київ, Північний, Північно-Західний, Західний, Південно-Західний, Центральний, Північно-Східний, Східний, Південно-Східний, Південний, Кримська АР. Кожний з регіонів також розділити на 7 територіальних виборчих округів. В результаті утворити 11 регіональних виборчих комісій, по 7 територіальних виборчих комісій в кожному регіоні та залежно від кількості виборців дільничних виборчих комісій. Як і при виборах народних депутатів України на дільничних виборчих комісіях проводити лише процедуру голосування, а первинний підрахунок голосів щоб здійснювали територіальні виборчі комісії. Після цього протоколи територіальних виборчих комісій передаються регіональним виборчим комісіям (і ЦВК з метою подвійного контролю), де проводитиметься підрахунок голосів по кожному регіону. Тоді, протоколи регіональних виборчих комісій, для остаточного визначення результатів виборів передаються до Центральної виборчої комісії.
- Під час проведення агітації передбачити положення відповідно з яким повинні розгортатись агітаційні пункти у спеціально відведених для цього місцях (в містах держави – по одному в кожному районі міста, в селі, селищі – по одному в їх центрі, а в районі не менше трьох), де б кожному кандидату (партії) був відведений свій стенд, на якому знаходились його плакат та передвиборна програма. Виконання цього завдання покласти на правоохоронні органи, які б наприклад, о 7:00 год. розставляли стенди та о 21:00 год. збирали, і при цьому забезпечували їх цілодобову охорону. Заборонити розклеювання плакатів на житлових будинках, державних та комерційних установах, магазинах, зупинках автобусів, трамваїв, стовпах та передбачити за таке правопорушення адміністративну відповідальність. Це дозволить, з одного боку, поставити усіх кандидатів у рівні умови, з іншого, кожний виборець матиме можливість вільно, у зручний для нього час, ознайомитись з програмами кандидатів. Кандидатам, в свою чергу, не потрібно буде витрачати шаленні кошти на виготовлення все нових і нових плакатів, оскільки, на минулих виборах, непоодинокими були факти знишення конкурентами плакатів та агітаційних матеріалів один одного. Після виборів декілька місяців місцевій владі доводиться очищати міста від наклеєних одна на одну агіток (плакатів). Водночас, запропонована заборона не повинна розповсюджуватися на роздавання виборцям агітаційних матеріалів на руки.
- Для проведення голосування ми пропонуємо ввести такий додатковий документ, як картку виборця. Її виборець отримує по почті і з нею приходить на дільницю. До картки виборця заносити: ім`я та прізвище виборця, ідентифікаційний номер виборця, номер виборця у списку виборців, рік народження та місце його фактичного проживання, номер дільничної виборчої комісії, де він має право проголосувати. У виборчому законодавстві передбачити, що бюлетені видаються тільки після пред`явлення виборцем свого паспорта, довідки про ідентифікаційний номер та картки виборця, яку члени дільничної виборчої комісії зобов`язані проштампувати з грифом “проголосував” (тобто погасити) і залишити в себе для обліку загальної кількості осіб, що взяли участь в голосуванні.
- Для більшої ймовірності уникнення фальсифікацій під час голосування, думаємо, варто запровадити прозорі виборчі скриньки (бюлетені, відповідно, можна вкладати у конверти – забезпечивши таким чином таємність голосування) з відповідними порядковими номерами затвердженими Центральною виборчою комісією та номерами дільничних виборчих комісій, назвою району та регіону, де вони будуть застосовані. Їх виготовлення доручити якомусь одному державному підриємству – для усіх видів виборів.
- З метою економії державних коштів та знову ж таки запобігання можливості фальсифікації під час голосування, пропонуємо також відмовитись від існуючої ще з радянських часів практики утворення дільниць у лікарнях, військових частинах, за кордоном; відвідування членами дільничних виборчих комісій (із виборчими скриньками) за місцем проживання виборців, які в зв`язку з хворобою не можуть з`явитися на дільницю (на підставі поданих ними заяв); надання дозволу голосувати в іншій місцевості, якщо виборці у день голосування перебувають у відрядженні; та запровадити, для усіх вищеназваних категорій виборців - голосування по почті, розробивши механізм його здійснення (такий спосіб голосування успішно застосовується в Данії, Німеччині, Ірландії, Великобританії). Доставку бюлетенів покласти на почтові відділення і зобов`язати їх в день голосування конверти з бюлетенями (за їх наявності) приносити у визначені години, наприклад, якщо голосування відбувається з 6:00 до 22:00 год. – о 10:00, 14:00, 18:00, 20:00, 21:45 годинах. Виборчі дільниці повинні всі одночасно закриватись о 22:00 годині і не на хвилину швидше чи пізніше.
- Думаємо для більш чіткого визначення скоротечності виборчого процесу бажано ввести такі положення до виборчих законів України, відповідно до яких: 1) виборчий процес усіх видів виборів повинен не перевищувати по своїй тривалості – 4 місяців; 2) всі строки повинні хронологічно бути описані в законах відповідно до послідовності настання стадій виборчого процесу; 3) оголошення остаточних результатів повинно проводитись не пізніш, як на десятий день після проведення голосування; 4) строки оскарження рішень (протоколів) виборчих комісій повинні бути виписані перед оголошенням результатів, щоб виборці по закону могли прослідкувати, які дії і в які строки вони мають право вчинити - тоді ці дії будуть мати відповідні правові наслідки; 5) якщо протокол відповідної виборчої комісії про результати виборів підписаний швидше ніж через 10 днів, то на другий день після його підписання він повинен бути доведений до відома виборців через державні засоби масової інформації.
- Ми пропонуємо нижню і верхню палати законодавчого органу назвати відповідно – Палата представників і Палата регіонів (при цьому обов`язково передбачити норму в якій би зазначалось, що народний депутат не може бути одночасно членом обох палат).
Верхню палату парламенту – Палату регіонів формувати виключно з голів обласних рад (обраних за мажоритарною системою відносної більшості), в результаті чого державі не потрібно буде витрачати зайві кошти на її обрання. Голову Палати регіонів обирати більшістю голосів її членів шляхом таємного голосування. До складу Палати регіонів ні в якому разі не включати колишніх президентів країни чи інших посадових осіб (їм можна лише дозволити бути присутніми на її засіданнях, але не мати права голосу). Таким чином, Палата регіонів могла би бути незалежним органом, який би забезпечував – реальний, прямий зв`язок з усіма регіонами держави через її членів - голів обласних рад. Це сприятиме підвищенню авторитету зазначених осіб та їх відповідальності перед виборцями. Одначасно з запровадженням такого механізму повинен бути розроблений чіткий порядок відклику народних депутатів, депутатів місцевих рад та голів сільських, селищних, міських рад у випадку невиконання ними своїх обов`язків, та передбачені строки застосування такої процедури відклику, яка по тривалості не повинна перевищувати 3-х місяців.
Нижню палату парламенту - Палату представників формувати на основі пропорційної системи наступним чином: 1) для проведення голосування утворювати 27 багатомандатних округів і від кожного округу обирати по 7 депутатів; 2) вибори проводити за партійними списками; 3) виборчу квоту визначати окремо в кожному виборчому окрузі (загальну кількість дійсних голосів виборців поданих за всі партії в окрузі, що подолали 10 % бар`єр ділити на кількість мандатів, тобто на сім); 4) для розподілу мандатів між партіями – кількість голосів виборців поданих за кожну окрему партію, що подолала 10 % бар`єр ділити на виборчу квоту; 5) нерозподілені мандати розподіляти з допомогою методу найбільшого середнього (наприклад, за партію А було подано 20.000 голосів, то ці 20.000 ділиться на 1 (якщо кількість отриманих мандатів за першим розподілом 0+1); за партію В подано 34.000, то ці 34.000 ділиться на 2 (якщо кількість отриманих мандатів за першим розподілом 1+1), після цього вибирати кількість нерозподілених мандатів з найбільших чисел, які вийшли від ділення та підсумовувати остаточну кількість мандатів, отриманих кожною партією, яка брала участь в їх розподілі). Такий спосіб направлений на формування великих партій (забезпечення більшості в парламенті); 6) кожна партія складатиме списки своїх членів з 7 чоловік (бо 7 мандатів від кожного округу, за бажанням, хоч у всіх 27 багатомандатних округах по 7), в такому порядку, в якому хоче, щоб депутати у випадку перемоги отримували мандати; 7) виборець, на свій вибір, може проголосувати в цілому за партію і тоді мандати будуть віддаватись згідно із списком складеним партією, а може проставити преференції, тобто напроти кожного прізвища порядковий номер, в залежності від того кого він хоче бачити обраним в 1,2,3,…7 чергу; 8) при підрахунку голосів депутатський мандат отримає кандидат, який набере більшу кількість голосів; 9) якщо двоє чи більше кандидатів набируть однакову кількість голосів виборців, то мандати розподіляться згідно їхнього розташування в списку.
В результаті за запропонованою нами системою Палата представників складалась би з 189 народних депутатів, а Палата регіонів з 27 народних депутатів. Така кількість народних обранців в парламенті сприяла б їх ефективнішій роботі та більшій прозорості їх діяльності для виборців. Кожний регіон держави мав би рівне представництво у Верховній Раді України: 7 +1 = 8 народних депутатів. Відповідно кожна партія, яка прагнула б перемогти дбала б за своє представництво в кожному регіоні держави, оскільки в одному регіоні вона може взяти 1 мандат, в іншому 4, а в якихось не отримати жодного.
Звичайно, необхідно ще передбачити ряд обмежувальних положень, для того, щоб завадити проходженню до парламенту дрібних, можна сказати тимчасових партій, які створюються на одні вибори під окремих осіб. З цією метою у виборчому законі бажано встановити мінімальну кількість зареєстрованих членів партії – не менше 30000 чоловік, яка необхідна для того, щоб партія могла отримати підписні листи і починати збір підписів на свою підтримку (300000 підписів виборців), а також партія повинна вносити грошову заставу, яка б поверталась у випадку перемоги (наприклад – 300000 грн., така сума була б доступною для членів партії, бо навіть при мінімальній кількості членів партії –30000 чоловік, для того, щоб зібрати зазначену суму кожний член повинен здати всього 10 грн., що є в рамках можливого).
Вважаємо за доцільне передбачити норму відповідно до якої, особа, яка вже була депутатом ради відповідного рівня, чи однієї з Палат не може обиратись у раду того ж рівня, або у ту ж Палату, де вона вже була депутатом, бо, як показує практика минулих виборів, для прикладу, виборів народних депутатів Верховної Ради України, такі особи схильні приймати закони (в різних сферах суспільного життя) переважно на свою користь, незважаючи на загальнодержавні інтереси та потреби громадян країни, ми вже не говоримо про виборче законодавство, воно повністю підганяється під той спосіб в який депутатам найбільш зручно (або дешевше обійдеться) балотуватись на наступний термін.
Крім того, пропонуємо передбачити у відповідних нормативних актах, що: народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 30-ти років; депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради – 25-ти років; сільським, селищним, міським (за вийнятком обласної) головою – 30-ти років; головою обласної ради – 35-ти років, оскільки саме у зазначеному віці можна говорити про наявність більш глибокого розуміння та усвідомлення депутатом чи то головою ради економічних, політичних, соціальних проблем державного та суспільного розвитку держави і відповідно до цього, більш компетентного (фахового) виконання своїх обов`язків.
- Пропонуємо схему проведення чергових виборів в нашій державі, виходячи з визначених Конституцією України строків повноважень виборних органів:
• остання неділя березня 2002 року – вибори народних депутатів України (на наступний термін – вибори до Палати представників) + вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• остання неділя квітня 2003 – вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (а отже, і Палати регіонів, якщо б вона складалась з голів обласних рад);
• місяць жовтень замінити на останню неділю травня (в зв`язку з тим, що виборчий процес захоплює літній період, а в цей час більшість громадян відпочиває) 2004 року – вибори Президента України.
Тоді на наступний термін вибори, у наведеній послідовності, проходили б в такі роки: 2006 – 2007 – 2009, а ще на слідуючий: 2010 – 2011 –2014. В результаті, проміжок часу між виборами народних депутатів України (Палатою представників) і виборами Президента України становив би – 3 і згодом – 4 роки. Між Палатою представників і Палатою регіонів – 1 рік, що забезпечило б безперервність роботи парламенту в цілому та сприятиме зміцненню політичної стабільності у суспільстві.
- Діючі виборчі закони, на нашу думку, є дуже заплутані і складні для їх застосування на практиці, особливо для звичайних громадян-виборців, які не мають спеціальної юридичної освіти. Вважаємо, що можливим, і певною мірою доцільним є прийняття Виборчого кодексу України. Бажано, щоб його структура відповідала кількості стадій виборчого процесу України з врахуванням особливостей кожного з видів виборів. Крім того, пропонуємо у майбутньому Виборчому кодексі України передбачити окремий розділ, який так і назвати “Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборчого процесу”. В ньому помістити норми, які б врегульовували фінансове та матеріально-технічне забезпечення усіх видів виборів, запровадити положення, відповідно до якого наперед визначені державні підприємства виконували державне замовлення на виготовлення паперу, кабін для голосування та інше.
Думаємо варто також виділити окремий розділ під назвою “Інформаційно-аналітичне забезпечення виборчого процесу”. В якому врегулювати інформаційно-аналітичне забезпечення виборчого процесу на всіх його стадіях, а не лише на агітаційній. Чітко визначити порядок висвітлення виборчого процесу в ЗМІ. Передбачити, які саме та в який спосіб (на якій підставі) та строки організації (державні чи комерційні, вітчизняні чи зарубіжні) мають право проводити різного роду соціологічні опитування громадської думки, оприлюднювати рейтинги кандидатів, оскільки вважаємо недостатнім передбачити у виборчих законах лише строк, коли їх оголошення заборонено, а також регламентувати діяльність вуличного телебачення, можливо встановити певні обмеження його дій. Запровадити положення, згідно з яким під час агітаційної стадії виборчого процесу (з тривалістю в 1 місяць – не більше і не менше під час усіх видів виборів) на одному державному телевізійному каналі у робочі дні з 19:00 до 23:00 год., та у вихідні дні з 14:00 до 20:00 год. кандидати могли б довести до виборців свої передвиборчі програми (глядачі-виборці задати їм запитання), а також кожного дня організовувати за жеребкуванням (в залежності від загальної кількості кандидатів) брифінги (регулярні зустрічі кандидатів з журналістами) та передачі дискусійного характеру на різні теми суспільного життя, з тим, щоб під час дискусії кандидати могли висловити свої міркування з тих чи інших важливих державних питань та показали вміння вести дискусію з своїми конкурентами.
Ми підтримуємо і подальше розроблення та впровадження у виборчий процес Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Вибори”, а отже пропонуємо, щоб ті виборчі комісії, які здійснюють підрахунок голосів були повністю комп`ютеризовані (згідно запропонованому нами варіанту – це по 7 територіальних виборчих комісій + 1 регіональна, в кожній з 27 областей, тобто 8 на регіон) і з їх приміщень відбувалась пряма трансляція по місцевому телебаченню, та відповідно з приміщення ЦВК по загальнодержавному телебаченню. При передачі інформації щодо стану підрахунку голосів з допомогою ком`ютерної мережі дані про голосування можна буде передавати у вищого рівня комісію та одноразово у ЦВК. Таким чином, наприклад, під час виборів Президента України, на той час, коли 27 регіональних виборчих комісій привезуть результати голосування, ЦВК вже буде мати свої попередні підсумки. Впровадження зазначених пропозицій на практиці сприятиме розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення виборчого процесу в Україні, більшій прозорості всіх стадій виборчого процесу, ефективному здійсненню контролю ЦВК за діями виборчих комісій нижчого рівня, можливості виборцям робити свідомий (обізнаний) вибір та споглядати за процедурою підрахунку голосів, визначенням остаточного результату виборів, що в свою чергу, лише підніме довіру громадян до владних структур держави.
- Пропонуємо в Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України виділити окремі глави, присвячені відповідальності за порушення виборчого законодавства, значно деталізувавши склади злочинів і правопорушень, та збільшивши суми штрафів за адміністративні правопорушення та строки притягнення до кримінальної відповідальності. Вважаємо за доцільне у майбутньому Виборчому кодексі України в окремому розділі зазначити правопорушення за які буде наступати конституційна, адміністративна, цивільна чи кримінальна відповідальність, відповідно розмістивши їх в окремих главах, в залежності від виду відповідальності.
- В Україні стало вже традицією, що виборчі закони приймаються і змінюються напередодні або й у самий розпал виборчого процесу. Це нагадує ситуацію, якщо б диригент, композитор і самі музиканти стали дописувати партії деяких інструментів уже безпосередньо під час прем`єрного виконання музичного твору. Загальне враження від такого твору залишається звичайно не найкраще. Так відбувається і з нашим виборчим законодавством. Виходячи з цього, пропонуємо до прийняття Виборчого кодексу України внести зміни до усіх виборчих законів України, де в заключних положеннях передбачити норму, відповідно до якої зміни до цих законів не можна було б вносити вже за рік до дня проведення виборів, а також відміняти їх, або приймати в нових редакціях. Дане положення сприяло б стабілізації законодавчого забезпечення виборчого процесу в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - ст. 429.
2. Постанова Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38. - ст. 502.
3. Конституція України. Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.
4. Шемшученко Ю. Проблеми розбудови української державності // Право України. - 1997. - № 1. - С. 26-29.
5. Козінцев І. Правові проблеми суверенітету і незалежності України (тезисний виклад теми) // Право України. - 1992. - № 10. - С. 51-53.
6. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000. - 320 с.
7. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрінформ, 1995. - 190 с.
8. Бориславський Л.В. Народ України – єдине джерело державної влади // Основи держави і права України / За ред. проф. Костицького М.В., доц. Настюка М.І. - Л.: Юридичний факультет Львівського університету, 1993. - С. 60-66.
9. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права України. Навчальний посібник. - Х.: Фірма “Консум”, 1998. - 117 с.
10. Коментар до Конституції України. Друге видання, виправлене й доповнене. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. - 412 с.
11. Павловський М. Національна ідея в Україні себе вичерпала чи її зрадили? // Право України. - 1998. - № 12. - С. 21-24.
12. Бориславський Л.В. Державотворчий процес в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІІІ регіональної наукової конференції (лютий 1997 р.). - Л.: ЛДУ, 1997. - С. 66-68.
13. Юридична енциклопедія. - К.: Видавництво “Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 1999. - Т. 2. - 744 с.
14. Нор В., Стецюк П. Конституція – Основний Закон України в запитаннях і відповідях. - Л. - К.: Кальварія - Абрис, 1996. - 48 с.
15. Алексеев С.С. Перед выбором. Обновление или катастрофа? - М.: Юридическая литература, 1990. - 288 с.
16. Советское государственное право / Под редакц. проф. Фарбера И.Е. - С.: Изд-во Саратовского уни-та, 1979. - 324 с.
17. Конституційне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За редакцією док. юридич. наук, проф. В.Ф.Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999. - 734 с.
18. Погорілко В.Ф. Конституційно-правові основи безпосередньої демократії в Україні // Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. - С. 5-28.
19. Руда Н.І. Конституційно-правові основи виборів до органів місцевого самоврядування // Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. - С. 62-86.
20. Кордун О. Конституційний Суд України і вибори // Денисенко В., Кордун О., Попов І., Радченко Є. Назад, Україно: робота над помилками. - К.: Комітет виборців України, 1998. - С. 46-61.
21. Довідник молодого виборця. - Л.: Товариство Лева, 1999. - 32 с.
22. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: “Українська енциклопедія”, 1998. - Т. 1: А-Г. - 672 с.: іл.
23. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских. - М.: ИНФРА-М, 1999. - VI. - 790 с.
24. Манчуленко Г., Філіпчук В. Народний депутат України: конституційно-правовий статус // Віче. - 1998. - № 1. - С. 3-11.
25. Ильинский И.П., Страшун Б.А., Ястребов В.И. Государственное право зарубежных социалистических стран: Учебник. - М.: Междунар. отношения, 1985. - 464 с.
26. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х томах. Тома 1-2 / Отв. ред. Б.А. Страшун. - М.: Издательство БЕК, 1995. - 778 с.
27. Шкурат І. Залежність електоральних уподобань виборців від рівня їх політичної культури // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 1. - С. 154-164.
28. Маклаков В.В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран: Учебное пособие. - М: Всесоюзный юридический заочный институт, Министерство высшего и среднего специального образования СССР, 1987. - 64 с.
29. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юридических вузов и факультетов. Изд. 2-е, изм. и доп. - М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. - 776 с.
30. Ким А.И. Советское избирательное право. Вопросы теории, избирательного законодательства и практики его применения. - М.: Юридическая литература, 1965. - 212 с.
31. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия.- М.: Изд. г-на Тихомирова М.Ю., 1999. - 526 с.
32. Універсальний словник – енциклопедія. - К.: ”Ірина”, 1999. - 1552 с.
33. Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288 с.
34. Советское государственное право: Учебное пособие / В.С.Основин, В.И.Бартышев, Н.В.Бутусова и др. - В.: Издательство ВГУ, 1991. - 216 с.
35. Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. - М.: Новый Юрист, 1998. - 544 с.
36. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. - К.: Знання, 1999. - 182 с.
37. Цветков В.В., Макогон С.О. Радянське державне право. - К.: “Видавництво Київського університету”, 1968. - 461 с.
38. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. члена-корреспондента РАН, проф. М.В. Баглая, доктора юрид. наук, проф. Ю.И. Лейбо и доктора юрид. наук, проф. Л.М. Энтина. - М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. - 832 с.
39. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: опорні конспекти: Навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Юмана, 1996. - 272 с.
40. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики: Автореф. канд. дисерт. - К.: Видавничий центр Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1999. - 18 с.
41. Избирательные системы стран мира / Под общей редакцией члена-корреспондента АН СССР П.С. Ромашкина. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1961. - 336 с.
42. Конституційне право України: Підручник / За редак. док. юридич. наук, проф. В.Ф.Погорілка, 2-ге видання. – К.: Наукова думка, 2000. – 734 с.
43. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е.Крутских. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 368 с.
44. Государственное право буржуазных стран и стран, освободившихся от колониальной зависимости: Учебник / Под редакц. И.П.Ильинского, М.А.Крутоголова. - М.: Юрид. лит-ра, 1979. - 456 с.
45. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: АртЕк, Вища школа, 1997. - 264 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).
46. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины: конституционно-правовой статус. Монография. - Х.: Факт, 1999. - 256 с.
47. Головатенко В. Окремі аспекти конституційно-правового статусу Президента України // Право України. - 1999. - № 5. - С. 30-33.
48. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект / Автореф. канд. дисерт. - Х.: Національна юридична Академія України імені Ярослава Мудрого, 1999. - 20 с.
49. Закон України “Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим” від 17 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 11. – ст. 67.
50. Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” від 23 грудня 1998 року і Конституція Автономної Республіки Крим. Прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 5-6. – ст. 43.
51. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. - М.: Юристь, 1997. - 568 с.
52. Сергеев Ю.Д. Советское право. - К.: “Вища школа”, 1984. - 248 с.
53. Государственное право Российской Федерации: Учебник / Под ред. О.Е.Кутафина. - М.: Юридическая литература, 1996. - 584 с.
54. Василенков П.Т. Выборы советских представительных органов. - М.: Изд-во Московского уни-та, 1966. - 82 с.
55. Уманский Я.Н. Советское государственное право. - М.: “Высшая школа”, 1970. - 448 с.
56. Советское государственное право. - М.: Юридическое Издательство Министерства Юстиции СССР, 1948. - 496 с.
57. Куприц Н.Я. Из истории науки советского государственного права. - М.: Юридическая литература, 1971. - 248 с.
58. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. А.Е. Козлов. - М: Издательство БЕК, 1997. - 464 с.
59. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. - М.: “Статут”, 1999. - 712 с.
60. Системы избирательного права Западной Европы и Американских Соединённых Штатов / Перевод под ред. и вступительной статьей проф. М.Соболева - С.-Петербург: Издание Н. Глаголева, 1856 - 374 с.
61. Государственное право СССР и советское строительство: Учебник / Под редакц. Н. П. Фарберова. - М.: Юридическая литература, 1986. - 528 с.
62. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебник для вузов. - М.: Издательская группа “ФОРУМ” – “ИНФРА-М”, 1998. - 488 с.
63. Страшун Б.А. Избирательное право социалистических государств. - М.: Изд-во ИМО, 1963.- 248 с.
64. Виборча кампанія. Зарубіжний та вітчизняний досвід. - Київ-Лондон: Вестмістерський фонд демократії (Великобританія), 1997. - 129 с.
65. Советское государственное право / Под редакцией проф. А.И.Лепешкина. - М.: Юридическая литература, 1971. - 616 с.
66. Советское государственное право и советское строительство: Учебник для средних и специальных учебных заведений / Под редакц. проф. Н.П.Фарберова. - М.: Юридическая литература, 1980. - 440 с.
67. Партии и выборы в капиталистическом государстве (практика 70-х годов). - М.: Изд-во “Наука”, 1980. - 280 с.
68. Мишин А.А. Избирательное право и избирательные системы буржуазных стран. - М.: Изд-во Московского уни-та, 1962. - 70 с.
69. Советское государственное право и советское строительство. - М.: Юридическая литература, 1967. - 351 с.
70. Актуальные теоретические проблемы развития государственного права и советского строительства. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1976. - 251 с.
71. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе / Под редакц. проф. Л.Д. Воеводина. - М.: Изд-во Московского уни-та, 1987. - 344 с.
72. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. - М.: Изд-во Московского уни-та, 1972. - 300 с.
73. Пальгунова Т.М. Советское избирательное законодательство и вопросы совершенствования организации выборов в местные советы (на материалах законодательства РСФСР): Автореф. канд. дис. - С.: Саратовский юрид. институт им. Д.И. Курского, 1972. - 23 с.
74. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве. - М.: “Юридическая литература”, 1976. - 168 с.
75. Ким А.И. Теория советского избирательного права и применение избирательного законодательства при формировании представительных органов власти в СССР: Автореф. док. дис. - Т.: Харьковский юридический ин-т, 1965. - 60 с.
76. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. - Л.: Издательство Львовского университета, 1959. - 169 с.
77. Основи політичної науки: курс лекцій. - Л.: Кальварія, 1997. - 334 с.
78. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С.Мельничука - К.: Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1974. - 776 с.
79. Советский энциклопедический словарь / Научно – редакционный совет: А.М.Прохоров (пред.). - М.: “Советская Энциклопедия”, 1981. - 1600 с. с илл.
80. Погребной И.М. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процессе: Автореф. канд. дис. - Х.: Харьковский ордена трудового красного знамени юридический ин-т им. Ф.Э. Дзержинского, 1982. - 16 с.
81. Теория юридического процесса / Под общей редакцией проф. В.М.Горшенева. - Х.: “Вища школа”, 1985. - 192 с.
82. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. - К.: Факт, 2001. - 156 с.
83. Конституція незалежної України: Навчальний посібник. Кол. авт. / За ред. В.Ф.Погорілка, Ю.С.Шемшученка, В.О.Євдокимова. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. - 428 с.
84. Яворський В.Д. Сучасний виборчий процес в Україні: політико-правовий аспект // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). - К.: Центральна виборча комісія, 2000. - С. 84-86.
85. Проект концепції Кодексу про вибори, референдуми в Україні (Виборчого кодексу України). – К.: Факт, 2000. – 54 с.
86. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 року із наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 51-52. – ст. 265.
87. Федосова В.А. Эффективность действия норм советского государственного права. - В.: Изд-во Воронежского уни-та, 1984. - 157 с.
88. Основин В.С. Процессуальные отношения в советском государственном праве // Советское государство и право. - 1982. - № 8. - С. 11-15.
89. Горшенев В.М. О природе процессуального права // Правоведение. - 1974. - № 2. - С. 45-52.
90. Конституция СССР: проблемы государствоведения и советского строительства. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1980. - 147 с.
91. Юридическая процессуальная форма. Теория и практика / Под общей редакц. члена-корреспондента АН УССР П.Е.Недбайло и доктора юрид. наук В.М.Горшенева. - М.: “Юридическая литература”, 1976. - 280 с.
92. Ким А.И., Основин В.С. Государственноправовые процессуальные нормы и их особенности // Правоведение. - 1967. - № 4. - С. 40-47.
93. Правовая реформа и совершенствование управления регионами. Межвузовский сборник научных трудов. - С.: Изд-во Мордовского уни-та, 1991. - 96 с.
94. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: Вентурі, 1995. - 240 с.
95. Опришко В. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 року // Право України. – 1996. - № 7. – С. 3-10.
96. Теория государства и пр