ВИБОРИ В ПАРЛАМЕНТИ КРАЇН СНД (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ……………………………...……………………………………………..3
Розділ 1.
Теоретико-методологічні питання виборів у парламенти країн СНД
1.1. Методологічні засади і політико-правові аспекти парламентських виборів…………….………………………………..11
1.2. Поняття виборів, виборчого права і виборчого
законодавства.………………………………………………………….34
1.3. Функціональна характеристика інституту парламентських виборів……………………………………..…………………………….51
1.4. Проблеми становлення сучасної системи парламентських виборів у країнах СНД….……………………………………………..68

Розділ 2.
Становлення і розвиток законодавства по виборам у парламенти країн СНД і проблеми його реалізації
2.1. Етапи і тенденції становлення і розвитку законодавства по виборам в парламенти.……………………………….…..…………...87
2.2. Фактори становлення і розвитку сучасного законодавства про виборам у парламенти країн СНД..………………………………...111
2.3. Законодавство по виборам у парламенти країн СНД в аспекті міжнародних виборчих стандартів.………………………………...128
2.4. Специфіка виборчих правовідносин і проблеми реалізації законодавства по виборам у парламенти країн СНД …………...142

Висновки……………………………………………………………….178
Список використаних джерел…………...…………………….……184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Демократизація суспільних процесів у пострадянських державах – визначальна ознака становлення в країнах СНД демократичного політичного режиму, формування правової державності й громадянського суспільства. Поступово йде розвиток правової системи, зорієнтованої на забезпечення політичних та інших прав громадян. У країнах СНД відбуваються суттєві зміни в правовому регулюванні виборів і референдумів як основоположних форм безпосереднього волевиявлення народів цих країн. Це знайшло насамперед втілення в нормах виборчого законодавства. Лише в умовах демократичного політичного режиму можуть ефективно функціонувати ці інститути народовладдя. З допомогою виборів у країнах СНД відбувається процес формування їхніх парламентів. Ставши суверенною, кожна з цих країн сама встановлює законодавство про вибори до своїх парламентів, принципи і процедури участі громадян у виборчому процесі.
Тема виборів у парламенти країн СНД ще не була предметом наукового дослідження. Її актуальність обумовлюється, насамперед необхідністю врахування у законодавстві про вибори народних депутатів України позитивного досвіду правового регулювання виборів у парламенти інших країн СНД, втілення у виборчий процес міжнародних виборчих стандартів, розвитку виборчих правовідносин на демократичних засадах.
Її актуальність зумовлюється й тим, що парламенти у державному механізмі СНД займають особливе місце а характер виборів до них є показником рівня демократизму держави і суспільства. Парламенти, реалізовуючи законодавчу функцію, визначають напрямки розвитку правової системи, правовий статус різних суб’єктів правовідносин, і насамперед людини і громадянина. Контрольна, установча, бюджетна функції парламентів у країнах СНД спрямовані на реалізацію інтересів народу, кожної особи. У конституційному законодавстві, виходячи з високого правового статусу і ролі парламентів у нормативному регулюванні суспільних відносин, приділяється особлива увага питанням виборів, організації і функціонування парламентів. Тому вибори у парламенти СНД мають бути предметом ґрунтовного наукового дослідження.
У політико-правовій сфері перед країнами СНД стоїть ряд загальних проблем, вирішення яких безпосередньо пов’язане з активною діяльністю їх парламентів. У країнах СНД спільними є менталітет народів, рівень правової культури їх населення, історичне минуле, сам тип правової системи, на базі якої реалізуються виборчі правовідносини. На сьогодні всі держави СНД знаходяться на перехідному етапі. В їхніх конституціях, виборчому законодавстві багато спільного, що потребує свого узагальнення. Відповідно є об’єктивна необхідність у науковому аналізі виборчого законодавства, виборів, виборчих правовідносин по виборах у парламенти країн СНД з метою врахування досвіду для подальшого вдосконалення виборчого законодавства і практики його застосування в Україні. Це важливо не тільки з суто юридичної, а й політичної точки зору.
Після прийняття в країнах СНД демократичних конституцій, які закріпили суверенітет народу як основоположний принцип конституційного ладу, роль безпосереднього волевиявлення громадян суттєво підвищилась, і насамперед, через таку форму прямої демократії як вибори. Інститут виборів спрямований на забезпечення активної участі громадян у політичному житті, на їх активне залучення до управління державними справами, створення умов для подолання відчуженості громадян від влади, перед усіма країнами СНД постала задача перетворити народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політико-правовий процес волевиявлення народу. Саме вибори у парламенти мають основоположне значення для забезпечення легітимності, стабільності, поступовості й наступності влади народу в кожній з країн СНД. У цих країнах активно йде пошук оптимальної виборчої системи по виборах у їхні парламенти (мажоритарна, пропорційна, змішана). Це є досить важливим питанням для України. Аналіз існуючого досвіду в СНД має суттєве значення для новелізації виборчого законодавства і виборчої системи по виборах до Верховної Ради України.
Вибори в парламенти різних країнах СНД відбуваються на основі різних нормативно-правових актів. В одних із них прийняті виборчі кодекси (Республіка Білорусь, Республіка Молдова, Республіка Киргизія), в інших діють окремі виборчі закони з виборів до парламентів (Російська Федерація, Україна). Відповідно, важливо виявити позитивні й негативні чинники однієї і другої моделі, правового регулювання парламентських виборів, визначитись на майбутнє з оптимальною системою регулювання виборів до Верховної Ради України. Законодавство з виборів у парламенти країн СНД реально проявляє свої якості у процесі застосування, тобто у правовідносинах, яким притаманні як загальні риси конституційно-правових відносин, так і своя специфіка. Відповідно, є необхідність наукового аналізу виборчих правовідносин по виборах у парламенти для врахування всього позитивного і вдосконалення практики виборів до парламенту України.
Сукупність зазначених чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина дослідження кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого теми “Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права. Основне. Проміжне”. № 018600070868.
Стан наукової розробки проблеми визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання виборів у парламенти країн СНД, практикою його реалізації.
Питання організації і проведення виборів, реалізації виборчих правовідносин, принципів виборів, компетенції органів, які забезпечують виборчий процес, участі громадян у виборах, принципи виборчого права, розвиток виборчого законодавства певною мірою були предметом розгляду в навчальній і науковій літературі в галузі держави і права, філософії і політології як за радянських часів, так і на сучасному етапі. Разом з цим становлення пострадянських республік як суверенних, незалежних держав стало фактором формування в цих країнах нової правової системи, формування виборчого законодавства зорієнтованого на міжнародні виборчі стандарти, на змагальність виборчого процесу, належне забезпечення виборчих прав громадян. У порівняні з радянськими часами в правовому регулюванні виборів у парламенти у СНД відбулися суттєві зміни.
Науковий аналіз виборів, виборчого законодавства, виборчих правовідносин по виборах у парламенти країн СНД проводиться на основі існуючої теорії безпосередньої демократії, у розвиток якої в Україні зробили внесок І.П. Бутко, В.Д. Бабкін, С.В. Бобровкін, А.З. Георгіца, Р.К. Давидов, А.П. Заєць, М.І. Козюбра, В.М. Кампо, В.В. Копейчиков, М.І. Корнієнко, Л.Т. Кривенко, А.М. Колодій, М.І. Малишко, О.Г. Мурашин, Н. Р. Нижник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, В.О. Ріяка, В.Ф. Сіренко, М.І. Ставнійчук, В.П. Тихий, Ю.М. Тодика, В.Д Ткаченко, Є.А. Тихонова, М.В. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемчушенко, Н.І. Щукліна, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, В.Д. Яворський та інші, в Російській Федерації – Г.В. Барабашев, А.О. Безуглов, М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, Д.Л. Златопольський, В.Т. Кабишев, А.І. Кім, В.Ф. Коток, К.Ф. Шеремет, в Білорусії – А.О. Головко, Г. Васілєвич, Д.М. Демічев, в Республіці Молдова – Г.І. Костакі, В.І Мокряк, С.І. Кобиняну.
На сучасному етапі російські вчені приділяють значну увагу правовим проблемам організації виборів як однієї з основних форм безпосереднього народовладдя, це знайшло відображення в працях С.А. Авакьяна, Ю.О. Веденєєва, В.І. Васильєва, Є.П. Іщенко, А.О. Вишнякова, А.І. Ковлера, Є.І. Колюшина, В.В. Комарової, В.І. Князева, О.Є. Кутафіна, В.І. Лисенка, Г.В, Мальцева, А.Є. Постнікова, А.Я. Сливи, Б.О. Страшуна, В.І. Фадєєва, В.Є. Чиркіна та інших дослідників.
Разом з цим проблема виборів у парламенти країн СНД ще не була предметом системного наукового дослідження.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення і розвитку законодавства про вибори в парламенти країн СНД, реалізації виборчих правовідносин, вироблення практичних рекомендацій з удосконалення виборчого законодавства і практики його застосування.
Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
1. Визначити місце досліджуваної проблеми в теорії держави та права і конституційного права.
2. Виходячи зі сформульованих у науці положень, дати поняття виборів, виборчого права, виборчого законодавства, виборчих правовідносин, розкрити роль парламентських виборів у становленні в країнах СНД правової держави і громадянського суспільства.
3. Визначити етапи і тенденції розвитку законодавства про вибори у парламенти, проаналізувати фактори, що впливають на цей процес.
4. Виходячи з сучасного стану парламентських виборів в країнах СНД та існуючих проблем, визначитись з найбільш оптимальною виборчою системою парламентських виборів.
5. Виявити специфіку виборчих правовідносин по виборах в парламенти країн СНД, запропонувати шляхи подальшого їх вдосконалення з урахуванням необхідності формування дієздатних органів законодавчої влади.
6. Проаналізувати діюче законодавство з виборів у парламенти країн СНД і визначитись зі шляхами подальшого розвитку і вдосконалення виборчого законодавства з виборів у парламент України.
7. Виявити позитивні та негативні чинники, що впливають на забезпечення законності виборчого процесу при формуванні парламентів у країнах СНД, і запропонувати шляхи вдосконалення роботи в цьому напрямку відносно виборів до Верховної Ради України.
Об’єктом дослідження є правовідносини по виборах у парламенти країн СНД.
Предметом дослідження є питання теорії і практики становлення і розвитку законодавства по виборам в парламенти країн СНД.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником цілей і завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, а також системний, порівняльно-правовий, історичний, статистичний, соціологічний, багатофакторного аналізу, прогнозування, формально-логічний та інші.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави і права, конституційного права, і насамперед виборчого права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, конституційного права України, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях щодо питань теорії безпосередньої демократії і виборчого процесу.
Джерельну базу дослідження становлять конституції країн СНД, виборчі кодекси, закони про вибори в парламенти, підзаконні нормативно-правові акти країн СНД, виборче законодавство інших країн, а також міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні й у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльному аспекті розглядаються теоретичні й практичні проблеми виборчого права, виборчого законодавства і виборчих правовідносин з виборів до парламентів країн СНД.
Новими найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
• вибори у парламент в кожній з країн СНД – як форма безпосереднього волевиявлення народами цих країн своєї волі при формуванні законодавчого органу, мають основоположне значення для становлення в цих країнах правової державності й громадянського суспільства, забезпечення стабільності конституційного ладу, наступності влади, її легітимності, реалізації громадянами політичних прав;
• вибори у парламенти – це реалізація установчої влади народу кожної з країн СНД;
• у країнах СНД у сфері виборчих правовідносин йде становлення державної правової політики, яка спрямована на вдосконалення виборчого законодавства, забезпечення законності виборів, підвищення рівня правової культури учасників виборчого процесу. Але цій політиці не вистачає системності, стабільності, спрогнозованості, наукової обґрунтованості;
• законодавство про вибори в парламенти країн СНД пройшло декілька етапів, і характерними його рисами і тенденціями в сучасний період державотворення є більш детальна регламентація всіх стадій виборчого процесу матеріальними і процесуальними нормами, орієнтація на міжнародні виборчі стандарти, на врахування вітчизняного і зарубіжного досвіду правового регулювання виборів. Разом з тим цьому законодавству притаманні нестабільність, часті зміни навіть напередодні виборів, значна залежність від політичної кон’юнктури, розстановки в країні політичних сил;
• процес новелізації законодавства про вибори у парламенти країн СНД у значній мірі обумовлюється пошуком оптимальної виборчої системи;
• вибори в кожний з парламентів країн СНД є конституційно-правовим інститутом у межах генерального інституту виборів. Інститут парламентарних виборів має складну структуру, в основі якої є норми конституцій і законів про вибори;
• процес становлення і розвитку законодавства по виборах у парламенти країн СНД зумовлюється багатьма чинниками, де головним є внутрішньополітичний чинник, який насамперед визначає спрямованість і зміст цього законодавства;
• законодавство по виборах у парламенти країн СНД виконує наступні функції: інструментальну, легітимації влади парламенту, представництва в ньому інтересів різних соціальних угруповань; контрольну, консолідуючу; мобілізуючу; комунікативну; політичної соціалізації громадян; соціального компромісу;
• правовідносинам по виборах у парламенти країн СНД, як виду конституційно-правових відносин, притаманні як загальні риси, так і специфіка, яка обумовлюється складом суб’єктів виборчих правовідносин, підставою виникнення, розвитку і припинення цих правовідносин, їх змістом і роллю у становленні народовладдя, формуванні парламентів на демократичних засадах;
• виборчому процесу в парламенти країн СНД притаманні не тільки такі позитивні риси як демократизм, гласність, відкритість, змагальність, орієнтація на забезпечення виборчих прав громадян, а й застосування “брудних” виборчих технологій, в тому числі так званого “адміністративного ресурсу”, порушення норм виборчого законодавства, жорстка конфронтація різних політичних сил, неприведення виборчого законодавства у відповідність з рішеннями органів конституційної юрисдикції, що гостро ставить проблему забезпечення законності при проведенні виборчих кампаній по виборах у парламенти;
• пріоритетними напрямками розвитку законодавства про вибори у парламенти країн СНД, а також реалізації виборчих правовідносин є вибір оптимальної виборчої системи, більш ґрунтовне забезпечення гарантій виборчих прав громадян, законності й легітимності виборів, вдосконалення правового регулювання всіх стадій виборчого процесу, забезпечення ефективного судового захисту виборчих прав громадян та оскарження порушень виборчого законодавства суб’єктами виборчого процесу.
Теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації дають підстави і наукову основу для подальшого дослідження теорії і практики виборчих правовідносин, вдосконалення законодавства з виборів у парламенти країн СНД, у Верховну Раду України, оптимізації виборчої системи.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведення автором дисертаційного дослідження є підстави для наступних висновків.
1. Для сучасної наукової концепції виборів i відповідно виборчого права i виборчого законодавства суттєвим є розуміння того, що вибори мають велике значення у втіленні народовладдя. Особливу роль мають вибори в парламенти країн СНД для становлення в цих країнах державності на демократичних засадах, формування дієздатного громадянського суспільства. Вибори в парламенти країн СНД важливі як у політичному, так i державно-правовому аспекті, виходячи із місця i ролі парламентів в державному механізмі. Парламентські вибори є конституційно-правовим інститутом, основу якого складають норми конституцій i виборчих законів.
2. У країнах СНД йде процес становлення державної правової політики у сфері виборів, яка зорієнтована на забезпечення виборчих прав громадян, активну їх участь у вирішенні питань керівництва державою. У цій політиці актуальними є проблеми вдосконалення виборчого законодавства, підвищення рівня правової культури учасників виборчого процесу, забезпечення законності виборів. На сьогодні їй не вистачає стабільності, системності, наукової обґрунтованості, чіткої концептуальної визначеності, спрогнозованості.
3. Проблеми методології наукового дослідження в конституційному праві є досить складними i актуальними. Методологічною базою наукового аналізу виборів у парламенти країн СНД, визначення правової політики в цій сфері повинен бути діалектичний підхід, за якого інститут виборів i правова політика розглядаються як такі, що постійно змінюються під впливом об’єктивних i суб’єктивних чинників. Тільки комплексне застосування системного, історичного, порівняльно-правового, статистичного, соціологічного та інших методів наукового дослідження дають можливість на належному рівні проаналізувати ці феномени.
4. У кожній з країн СНД інститут виборів у парламенти є складовою частиною генерального інституту виборів у цілому. Інститут парламентських виборів, як сукупність норм конституційного i поточного законодавства регулює процес призначення, підготовки i проведення виборів у парламенти, передвиборну агітацію, фінансування виборів, визначення результатів голосування тощо. Цей інститут у порівнянні з іншими конституційними інститутами має свою специфіку, котра проявляється насамперед в тому, що переважна більшість його норм – це процесуальні норми, які діють в системній єдності з нормами матеріального виборчого права. Парламентське виборче законодавство в країнах СНД зорієнтоване на міжнародні виборчі стандарти. Інститут парламентських виборів поєднує з іншими конституційно-правовими інститутами те, що він є: а) результатом розвитку політико-правового процесу у відповідній країні СНД; б) містить у собі норми не тільки конституційного, а й галузевого законодавства; в) спрямований на забезпечення прав громадян у політичній сфері, на формування правової державності i громадянського суспільства; г) виразом рівня правової культури законодавця, організаторів виборів, всіх учасників виборчого процесу.
5. Вибори в парламенти країн СНД виконують наступні загальносоціальні функції: а) інструментальну; б) легітимації влади парламенту; в) представництва інтересів різних соціальних угруповань; г) контрольну; д) консолідуючу; е) мобілізуючу; є) комунікативну; ж) політичної соціалізації громадян; з) соціального компромісу. Нормативне забезпечення реалізації вищезазначених функцій включає в себе норми конституцій, виборчих законів (кодексів), підзаконних нормативно-правових актів. Виборче право i виборче законодавство по виборах у парламенти країн СНД виконують спеціальні (юридичні) функції, до яких належать регулятивна (статична i динамічна) i охоронна. Формами їх прояву є правове регулювання, інформаційна i орієнтаційна.
6. У законодавстві i юридичній літературі відсутнє однозначне визначення поняття виборчої системи. В широкому розумінні виборчу систему в парламенти країн СНД можна визначити як сукупність суспільних відносин як врегульованих, так i не врегульованих правовими нормами, з допомогою яких формується склад цих парламентів, а у вузькому – як сукупність встановлених законодавством правил, принципів, критеріїв, з допомогою яких визначаються результати парламентських виборів. Пошук оптимальної виборчої системи по виборах у парламенти має суттєве значення для забезпечення легітимності парламентів у країнах СНД, реалізації народовладдя. Існуюча в Росії i в Україні змішана виборча система є недосконалою, i, відповідно мажоритарну виборчу систему (в межах змішаної системи) слід змінити на мажоритарну систему абсолютної більшості, а списочний принцип формування i розподілу місць усередині партійного списку змінити на голосування із застосуванням преференційного вотуму. Подальша новелізація виборчої системи повинна бути також спрямована на належне представництво в парламентах жінок.
7. Парламентське виборче законодавство в радянський період пройшло три етапи свого розвитку. Перший етап – етап диктатури пролетаріату – характеризувався: а) не загальним, не прямим, не рівним виборчим правом, відкритим голосуванням; б) вибори регламентувалися не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами, що не відповідало значущості інституту виборів у законодавчі органи; в) відсутністю системи судового захисту виборчих прав громадян; г) відсутністю системи виборчих комісій; д) функціонуванням специфічних форм контролю за виборчим процесом з боку партійних i республіканських державних органів.
Другий етап характеризувався: а) введенням демократичних принципів виборчої системи; б) впровадженням мажоритарної виборчої системи; в) забезпеченням відповідності парламентського виборчого законодавства союзних республік законодавству СРСР; г) зняттям багатьох виборчих цензів, які існували раніше; д) впровадженням різних рівнів виборчих комісій, i насамперед центральних; е) врегулюванням виборчих правовідносин не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами; є) наявністю у Президії Верховної Ради СРСР значних повноважень по нормативному регулюванню парламентських виборів, а у виконкомів місцевих Рад – суттєвих повноважень щодо організації i проведення виборів.
Третій етап становлення і розвитку парламентського виборчого законодавства республік характеризується: а) суттєвою демократизацією виборчого процесу; б) впровадженням реальної змагальності виборів і тим самим забезпеченням волевиявлення громадян; в) введенням системи судового захисту виборчих прав громадян; г) збільшенням кола суб’єктів, які отримали право висунення кандидатів у депутати; д) більш ґрунтовним гарантуванням в процесуально-процедурному аспекті виборчого процесу; е) більш чітким закріпленням на конституційному рівні інституту виборів.
8. Тенденціями розвитку парламентського виборчого законодавства союзних республік в радянський період були: а) поступова демократизація виборчого процесу, перехід від не рівного, не загального, не прямого до рівного, загального, прямого виборчого права, від відкритого до таємного голосування; б) перехід від підзаконного нормативно-правового регулювання виборів до внормування їх актами законодавчого рівня; в) відповідність норм республіканського виборчого законодавства союзному; г) більш детальна регламентація від етапу до етапу виборчих процедур; д) поступове впровадження системи виборчих комісій на чолі з центральними комісіями, надання останнім статусу державних органів; е) впровадження системи судового захисту виборчих прав громадян; є) введення змагальності виборчого процесу. Вищезазначені тенденції на різних етапах розвитку держави і суспільства визначалися історичними традиціями, рівнем правової культури законодавця, громадян, організаторів виборів, політичним режимом, структурою політичної системи, іншими чинниками.
9. Декларації про державний суверенітет і нові конституції стали підґрунтям до становлення в країнах СНД сучасного законодавства про вибори. Процес становлення цього законодавства не завершився і він отримує подальший розвиток з урахуванням відповідних чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. На становлення і подальший розвиток парламентського виборчого законодавства країн СНД на сучасному етапі комплексно впливають економічні, політичні, духовні, організаційні чинники, рівень правової культури законодавця. Врахування цих чинників є важливим з точки зору стратегії нормативного регулювання виборчих процесів. Характерними рисами цього законодавства є: а) нестабільність, високий динамізм змін; б) значна залежність від коливань політичного процесу в країні, політичного режиму; в) орієнтація на міжнародні виборчі стандарти; г) оптимальне врахування вітчизняного досвіду регулювання виборів; д) збільшення в нормативному масиві законодавства процесуально-процедурних норм; е) більш детальне регулювання всіх стадій виборів у парламенти; є) орієнтація законодавства на всебічне гарантування виборчих прав громадян, у тому числі з допомогою судових органів.
10. Парламентське виборче законодавство відповідає міжнародним виборчим і європейським стандартам. Позитивним чинником їх впровадження в законодавство по виборах в парламенти у країнах СНД є: а) демократизація політико-правових процесів, формування парламентів на демократичних засадах; б) намагання законодавців цих країн реально втілити на практиці в нових соціальних умовах конституційний принцип народовладдя; в) вплив світових і європейських цінностей на становлення в країнах СНД демократичної політичної системи і нового світогляду; г) впровадження у виборчий процес політичної і ідеологічної багатоманітності; д) намагання насамперед з допомогою національних механізмів забезпечити виборчі права громадян.
Міжнародні і європейські виборчі стандарти не виключають і деяких вимог щодо користування виборчими правами: а) досягнення відповідного віку; б) наявність громадянства; в) постійного місця проживання; г) володіння громадянськими і політичними правами; д) психічний стан здоров’я. Виборчим законодавством країн СНД це враховується.
Міжнародні виборчі стандарти в порівнянні з національним виборчим законодавством мають більш узагальнений характер і є значно стабільнішими, усталеними. Оптимальному застосуванню цих стандартів перешкоджають: а) низький рівень правової культури значної частини населення, організаторів виборів; б) недоліки виборчого законодавства; в) недостатньо чітке врегулювання в процесуально-процедурному аспекті деяких стадій виборчого процесу; г) порушення виборчого законодавства з боку різних суб’єктів виборів; д) використання так званого “адміністративного ресурсу” і “брудних” виборчих технологій.
11. Законодавство по виборах в парламенти країн СНД реалізується через виборчі правовідносини, які є різновидом конституційно-правових відносин. Виборчі правовідносини мають свою специфіку по виборах у парламенти. Вони виникають на базі норм конституцій і поточного виборчого законодавства, охороняються державою і забезпечуються державним примусом, реалізуються на основі суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, носять вольовий характер, виникають, змінюються і припиняються на основі юридичних фактів. Структура і специфіка цих правовідносин зумовлюється їх природою як публічно-правових відносин, що складаються у зв’язку з ротацією і передачею влади в результаті парламентських виборів. Для цих правовідносин характерним є досить широке коло індивідуальних і колективних суб’єктів правовідносин. Конкретним їх об’єктом є волевиявлення громадян під час виборів до парламентів.
12. При застосуванні виборчого законодавства є багато порушень, що потребує посилення уваги до забезпечення законності у виборчих правовідносинах, подальшого вдосконалення законодавства, підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого процесу. Об’єктивно необхідно впровадження в країнах СНД реєстру виборців, що мало би суттєве значення для забезпечення законності парламентських виборів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Конституция России: природа, эволюция, современность: 2-е изд. – М.: РЮИД, «Сашко», 2000. – 528 с.
2. Авакьян С.А. Самоуправление и выборы // Советы народных депутатов. – 1986. – № 10. – С. 79-86.
3. Айзавян М.С., Леванский В.А., Лысенко В.И., Новикова Т.В. Обновление избирательного законодательства России // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 28-37.
4. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. Ст. 502.
5. Алебастрова И.А. Выборы народных депутатов в СССР как институт демократии: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1991. – С. 20-50.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. – М.: «Юрид. лит-ра», 1982. – Т. 1. – 360 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. – М.: «Юрид. лит-ра», 1982. . – Т. 2. – 360 с.
8. Анисимова Т.Г. Избирательная система СССР. – М. 1953. – 92 с.
9. Анохин М.Г. Политические партии на выборах // Партии, общественно-политические движения, идейные течения: История, современность, проблемы. – М.: «Луч», 1993. – С.74-86.
10. Антонов В.А. Выборы – 93. Российские политические партии: особенности предвыборной тактики и стратегии // Технология и организация выборных кампаний: Зарубежный и отечественный опыт. 2-е изд. – М.: «Луч»,1993. – С. 132-139.
11. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа «Форум»-«Инфра-М», 1999. – 488 с.
12. Арановский К.В. Курс лекций по государственному праву зарубежных стран. Сравнительное государствоведение. – Владивосток, 1996. – 356 с.
13. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М., 1973. – 328 с.
14. Бабаев В.К. Социалистические правовые отношения. – Владивосток, 1972.– 174 с.
15. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа «Инфра-М –КОДЕКС», 1996. – 512 с.
16. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: Изд-во «Бек», 1998. – 519 с.
17. Байтин М.И. Сущность права // Теория государства и права: Курс лекций / Под. ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: «Юристъ», 2001. – С. 130-161.
18. Барабашев Г.В., Старовойтов Н.Г., Шеремет К.Ф. Советы народных депутатов на этапе совершенствования социализма. – М.: «Юрид. лит-ра», 1987.
19. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Непосредственная демократия в СССР. – М.: «Знание», 1984. – 240 с.
20. Бобровник С.В. Теоретико-правові дослідження і перспективи їх розвитку // Правова держава: Щорічник наукових праць інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. – С. 18-26.
21. Большой юридический словарь. – М.: «Инфра-М», 1999. – 790 с.
22. Бродович С.М. Советское избирательное право. – Л., 1925. – 184 с.
23. Буроменський М. Застосування міжнародного-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1(16). – С. 86-94.
24. Василевич Г.А. Органы государственной власти Республики Беларусь: Конституционно-правовой статус: Учебное пособие. Изд. 2-е. доп. – Минск: «Бип-С», 1999. – 344 с.
25. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий нормы права. – М., 1976. – 264 с.
26. Веденеев Ю.А. Новое избирательное право Российской Федерации: проблемы развития и механизм реформирования // Вестник Центральной избирательной комиссии Российской Федерации. – 1997. – № 2. – С. 78-89.
27. Веденеев Ю.А. Политическая демократия и электорально-правовая культура граждан // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 33-39.
28. Веденеев Ю.А. Теория и практика переходных процессов в развитии российской государственности // Государство и право. – 1995. – № 1. – С. 115-124.
29. Веденеев Ю.А., Князев С.Д. Избирательные правоотношения // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 27-35.
30. Велихов Б. Теория и практика пропорционального представительства. – СПб., 1907. – 124 с.
31. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: «Новый юристъ», 1998. – 624 с.
32. Вестник Центральной Избирательной Комиссии Российской Федерации.– М., 2000. – № 1 (91). – 420 с.
33. Вешняков А.А. Избирательные стандарты в международном праве и их реализация в законодательстве Российской Федерации. – М.: «Весь Мир», 1997. – 118 с.
34. Вешняков А.А. Международные избирательные стандарты // Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации: Учебник для вузов. Отв. ред. докт. юрид. наук. А.В. Иванченко. – М.: Изд-во «НОРМА», 1999. – С. 123-148.
35. Вибори Президента України 1999: Інформаційно-аналітичне видання. Ч. 1. К.: Центральна виборча комісія, 2000. – 724 с.
36. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – 360 с.
37. Воеводин Л.Д. Избирательная система СССР//Советское государственное право: Учебник. – М.: «Юрид. лит-ра.», 1958. – С. 124-168.
38. Всеобщая декларация прав человека // Международное публичное право: Сборник документов. М., 1996. Т. 1. – С. 460-464.
39. Выборы депутатов Государственной Думы. 1995. Электоральная статистика. – М.: Центральная избирательная комиссия Российской Федерации, 1996. – С. 163-198.
40. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Чернівці.: “Рута”, 2001. – 431 с.
41. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці.: “Рута”, 1998. – 484 с.
42. Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів // Право України. – 1999. – № 7. – С. 33-41.
43. Гончаренко В. Тернистий шлях до незалежності // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 7– С. 3-13.
44. Гревцов Ю.И. Правовые отношения // Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Изд-во «Зерцало», 1998. – С. 263-280.
45. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л., 1987.
46. Губенко Р.Г. Конституционные правоотношения (Вопросы теории и советской государственно-правовой практики). Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М.,1981. – 18 с.
47. Гурне Б. Державне управління. – К., 1993.
48. Декларация прав и свобод человека и гражданина // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. – 1991. – № 52. – Ст. 1865.
49. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
50. Денисов А.И. Советское государственное право: Учебник. – М.: «Юрид. лит-ра», 1947. – 300 с.
51. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1(8). – С. 29-36.
52. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. – Л., 1987. – 207 с.
53. Дмитренко І. Депутати говорили про порушення, голова ЦВК – про труднощі // Голос України. 2002, 13 лютого.
54. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
55. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека. Сборник документов. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1998. – С. 653-664.
56. Дрейшев Б.В. Проблемы правотворческой деятельности органов советского государственного управления. Автореф. дис. докт. юрид. наук. Л.,1978. – 44 с.
57. Евинтов В.И. Международный и внутренний правопорядок в структуре международного сообщества // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. К., 1992. – С. 34-48.
58. Electorala 2001: Documente si cifre cu privire la alegerile Parlamentutul R M. – Ed: Comosia electorale Centrala, Chisinau, 2001. – 488 с.
59. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: «Юристъ», 1999. – 272 с.
60. Енгибарян Р.В., Тадевосян Е.В. Конституционное право: Учебник. – М.: «Юристъ», 2000. – 492 с.
61. Жданов Ю.Н. Избирательное право и избирательные системы // Конституционное право: Учебник. Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: Издательство «БЕК», 1996. – 464 с.
62. Жовтий Є.В. Концепція створення єдиної інформаційної системи “Вибори” // Збірник міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Україна. Вибори –98. Проблеми. Перспективи. – К.: Центральна виборча комісія, 1999. – С. 178-181.
63. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. За редакцією В.В. Копейчикова. – К.: “Юрінком Інтер”, 2000. – 320 с.
64. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
65. Заєць А.П. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2 (13). – С. 40-50.
66. Заєць А.П. Формування ідеї правової державності в процесі створення нової Конституції України (1990-1994 рр.) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4 (15). – С. 54-70.
67. Заєць А.П. Формування ідеї правової державності в процесі створення нової Конституції України (1994-1996 рр.) // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 104-118.
68. Закон “Про вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки” // Вісник ГУ УНР. – 1917. – № 5.
69. Закон БССР «О выборах в Верховный Совет Белорусской ССР» // СЗ БССР. – 1978. – № 35. – Ст. 676.
70. Закон БССР «О выборах депутатов Верховного Совета Белорусской ССР» // СЗ БССР. – 1989. – № 39. – Ст. 316.
71. Закон Молдавской ССР «О выборах в Верховный Совет Молдавской ССР» // Ведомости Верховного Совета и Правительства Молдавской ССР. – 1971. – № 1. – Ст. 18.
72. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений и дополнений в Закон Республики Беларусь «О выборах народных депутатов Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1992. – № 34. – Ст. 540.
73. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений и дополнений в Закон Республики Беларусь «О выборах народных депутатов Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1995. – № 1-2. – Ст. 1.
74. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений в Закон Республики Беларусь «О выборах депутатов Верховного Совета Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1995. – № 13. – Ст. 133.
75. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений в Закон Республики Беларусь «О выборах депутатов Верховного Совета Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1995. – № 18. – Ст. 198.
76. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений и дополнений в Закон Республики Беларусь «О выборах депутатов Верховного Совета Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1995. – № 29. – Ст. 367.
77. Закон Республики Беларусь «О внесении изменений и дополнений в Закон Республики Беларусь «О выборах депутатов Верховного Совета Республики Беларусь»» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1996. – № 32. – Ст. 583.
78. Закон Республики Беларусь «О выборах депутатов Верховного Совета Республики Беларусь». – Минск. Секретариат Верховного Совета Республики Беларусь. – 1995.
79. Закон Республики Беларусь «О выборах народных депутатов Верховной Рады Республики Беларусь» // Ведамосці Верхоунага Савета Беларусской ССР. – 1991. – № 1. – Ст. 9.
80. Закон Республики Молдова «О выборах в Верховный Совет Республики Молдова» // Monitorul Oficial. – 1993. – № 10. – Ст. 63.
81. Закон СССР «О выборах народных депутатов СССР» // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. – № 49. – Ст. 729.
82. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
83. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст. 17.
84. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51-52. – Ст. 265.
85. Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 50. – Ст. 701.
86. Закон України “Про дострокові вибори Верховної Ради України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 40. – Ст. 338.
87. Закон України “Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 42. – Ст. 395.
88. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
89. Закон України “Про політичні партії в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст.. 118.
90. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
91. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 17.
92. Закон Української РСР “Про вибори до Верховної Ради Української РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1979. – № 1. – Ст. 9.
93. Закон Української РСР “Про зміни і доповнення до Конституції УРСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 624.
94. Закон УРСР “Про вибори народних депутатів Української РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 626.
95. Захарова Т.И. Политическая культура и навыки избирателей: По итогам выборных кампаний 1989-1992 гг. // Технология и организация выборных кампаний: Зарубежный и отечественный опыт. 2-е изд. – М.: «Луч», 1993. – С. 84-97.
96. Заявляють про порушення, але до суду не звертаються // Голос України, 2002, 14 лютого.
97. Зеленецький В.С. Структурні компоненти наукової методології // Проблеми методології сучасного правознавства. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. 9-10 жовтня 1996 р. – К.: Українська правнича фундація, 1996.– с. 44-46.
98. Зивс С.Л. О методе сравнительного исследования в науке о государстве и праве // Советское государство и право. – 1964. – № 3. – С. 23-35.
99. Зиехарт П. Международно - правовые аспекты прав человека. – М., 1983. – 422 с.
100. Зиманов С.З. Место общей теории права в советском правоведении // Советское государство и право. – 1989. – № 4. – С. 11-18.
101. Зиновьев А.В. Конституционное право России: Учебник – Москва – Санкт-Петербург: Издательский Торговый Дом «Герда», 2000. – 416 с.
102. Иванов А.П. Выборность как способ формирования кадров государственных органов. Дис. канд. юрид. наук. – Саратов, 1965. – 154 с.
103. Иванченко А.В. Демократические институты в истории Советского государства // Советское государство и право. – 1989. – № 1. – С. 120-129.
104. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации: Учебник для вузов. – Отв. ред. докт.юрид.наук. А.В.Иванченко. – М.:Изд-во «НОРМА», – 1999. – 856 с.
105. Избирательный Кодекс Республики Беларусь. Минск.: Управление делами Президента Республики Беларусь. – 1997.
106. Ильинский И.П. Щетинин Б.В. Государственное право стран народной демократии. – М., 1964. – 252 с.
107. Институт выборов в истории России. Источники, свидетельства современников. Взгляды исследователей ХІХ – начала ХХ вв. / Под. ред. канд. юрид. наук. А.А. Вешнякова. – М.: Изд-во «НОРМА», 2001. – С. ІV.
108. “Инструкция о виборах городских и сельских Советов и созыве волосных, поветовых и Общебелорусского съезда Советов” // ЗЗ БССР. – 1922. – № 10 – Ст. 131.
109. “Инструкция о виборах городских, сельских и поселковых Советов и созыве Общебелорусского съезда Советов” // ЗЗ БССР. – 1925. – № 44. – Ст. 358.
110. Инструкция о выборах в Советы // СЗ СССР. – 1926. – № 66. – Ст. 500.
111. “Инструкция о выборах в Советы” // ЗЗ БССР. – 1926. – № 48. – Ст. 181.
112. Інструкція ЦВК СРСР “Про вибори до Рад у 1934-1935 рр.” // СЗ СССР. – 1936. – № 50. – Ст. 395.
113. Історія держави і права Української РСР (1917-1960) / Під ред. В.М. Корецького. – К., 1961. – С. 509.
114. Кабышев В.Т. Конституционные проблемы народовластия развитого социализма. Дис. … докт. юрид. наук. – Саратов, 1980. – 458 с.
115. Кавун О. У кожного є однофамільці // Голос України. – 2002, 14 лютого.
116. Казимирчук В.П. О разработке методологии в советской юридической науке // Советское государство и право. – 1962. – № 9. – С. 38-44.
117. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения. – М., 1965. – 204 с.
118. Казьмин И.Ф. Общие проблемы права в условиях научно-технического прогресса. – М., 1986. – 192 с.
119. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч. 1-4. – Ярославль, 1996-1998. – 456 с.
120. Каутский К. Представительное правление. СПб: Типография С.М. Миллер. 1905 – 95 с..
121. Кейзеров Н.М., Смолина И.Г. Правовая культура избирательной кампании: в помощь избирателям и организаторам выборов. – Абакан. Изд-во. Хакасского госуниверситета им. Н.Ф. Катанова, 1995. – 108 с.
122. Керимов Д.А. Конституция СССР и развитие политико-правовой теории. – М.: «Мысль», 1979. – 243 с.
123. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: «Аванта +», 2000. – 560 с.
124. Керимов Д.А. Общая теория государства и права. Предмет. Структура. Функции. – М.: «Юрид. Лит-ра», 1977. – 136 с.
125. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М., 1972. – 472 с.
126. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 188 с.
127. Ким А.И. Советское избирательное право: Вопросы теории избирательного законодательства и практики его применения. – М.: «Юрид. лит-ра», 1965. – 326 с.
128. Киров В.Ц. Парадоксы государственной власти в гражданском обществе. – М. 1992. – 184 с.
129. Коваль М.І. Проблеми інформаційно-аналітичного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення виборчого процесу // Збірник міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Україна. Вибори-98. Досвід. Проблеми. Перспективи. – К.: Центральна виборча комісія, 1999. – С. 150-163.
130. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт. – М.: Институт государства и права РАН, 1995. – 114 с.
131. Ковлер А.И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории. – М.: «Наука», 1990. – 256 с.
132. Кодекс о выборах Республики Молдова // Monitorul Oficial. – 1997. – № 8. – Ст. 667.
133. Козюбра М.І. Методологія права: концептуальні підходи // Проблеми методології сучасного правознавства. Матеріали міжнародної науково- теоретичної конференції. 9-10 жовтня 1996 року. – К.: Українська правнича фундація, 1996. – С. 23-25.
134. Колодій А., Копейчиков В., Цвік М. Народовладдя як основа представницької демократії // Українське право 1(2). 1995. – К.: Українська правнича фундація, 1995. – С. 14-23.
135. Колодій А.М. Принципи права Українни. К.: Юрінком Інтер, 1998.– 208 с.
136. Колюшин Е.И. Конституционное право России: Курс лекций. – М.: Изд-во МГУ, 1999. – 381 с.
137. Комарова В.В. Формы непосредственной демократии в России: Учебное пособие. – М.: «Ось-89», 1998. – 304 с.
138. Коментар Закону України “Про вибори народних депутатів України” / За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. – К.: “Атіка”, 2002. – 384 с.
139. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации по отношению к женщинам // Международное публичное право: Сборник документов. – М., Издательская группа НОРМА-ИНФРА, М., 1998. – С. 245-255.
140. Конвенция о политических правах женщин // Международное публичное право: Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, М., 1998. – С. 256-264.
141. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Том1-2. Общая часть: Учебник. Изд-е второе. Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: «БЕК», 1996. – 778 с.
142. Конституционное право. Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М.: «Юристъ», 2001. – 560 с.
143. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. ред. С.А.Авакьян. – М.: Изд-во «НОРТА», 2000. – 688 с.
144. Конституция (Основной Закон) Белорусской Советской Социалистической Республики. – Минск, 1978.
145. Конституция (Основной Закон) Молдавской Советской Социалистической Республики. Кишинев.: Картя Молдовеняскэ. – 1978.
146. Конституция Киргизской Республики // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 268-308.
147. Конституция Молдавской Автономной Советской Социалистической Республики. – Кишинев, 1938.
148. Конституция Республики Армения // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 105-133.
149. Конституция Республики Беларусь // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 134-176.
150. Конституция Республики Казахстан // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 227-267.
151. Конституция Республики Молдова // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 309-346.
152. Конституция Республики Таджикистан // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 400-423.
153. Конституция Российской Федерации // Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Изд. 2-е. М.: Манускрипт, 1997. – С. 356-399.
154. Конституция РСФСР // Сборник узаконений и распоряжений РСФСР.– 1918. – № 51. Ст. 582.
155. Конституция СССР // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1936. – № 41. – Ст. 486.
156. Конституция СССР // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1977. – № 141. – Ст. 617.
157. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповідальний ред. канд. юрид. наук. П.Б. Євграфов. – К.: “Юрінком Інтер”, 2001. Книга 1. – 572 с.
158. Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” // Конституція незалежної України: У 3-х кн. – К.: Право, 1995. – Кн. 1. – С. 323-343.
159. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. – № 18. – Ст. 268.
160. Конституція України // Відомості Верхової Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
161. Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) // Конституційні акти України 1917-1920 рр. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. –С. 74 - 87.
162. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки // ЗУ УРСР. – 1929. – № 41. Ст. – 1007.
163. Конституція УРСР // Збірник узаконень і розпоряджень УРСР. – 1919. – № 19. – Ст. 204.
164. Конституція УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1937. – № 30. – Ст. 121.
165. Конституція незалежної України: Навч. посібник. За. ред. В.Ф. Погорілко, Ю.С. Шемчушенко, В.О. Євдокимова. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
166. Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 16-25.
167. Коробова А.П. Правовая политика: понятие, формы реализации, приоритеты в современной России. Автореф. дис.канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 22 с.
168. Коток В.Ф. Конституционно-правовые отношения в социалистических странах // Правоведение. – 1962. – № 1. – С.41-52.
169. Коток В.Ф. Советская представительная система. – М., 1963. – 215 с.
170. Кравцов Б.П.Советская избирательная система.– М.:«Знание», 1958.–33 с.
171. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: “Атіка”, 2000. – 320 с.
172. Кравчук С.С. Государственно-правовые отношения в Советском социалистическом государстве // Советское государство и право. – 1956. – № 10. – С. 95-105.
173. Кривенко Л.Т. Законодавча влада в системі державної влади // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1 (24). – С. 58-71.
174. Лавринович О. Реформа виборчої системи і Парламент України // Право України. – 2001. – № 1. – С. 97-98.
175. Лазаревский Н.И. Народное представительство и его место в системе государственных установлений. Конституционное государство. – СПб, 1905.
176. Лайзерау А.Т. Савецкая выбарчая сістема. – Мінск.: Вид-ва БДУ, 1974. – 176 с.
177. Лапаева В.В. Выборы в Государственную Думу 1995 г.: проблемы совершенствования законодательства // Государство и право. – 1996. – № 9. – С. 22-28.
178. Ленин В.И. Еще раз о профсоюзах и текущем моменте о об ошибках т.т. Троцкого и Бухарина // Полн. соб. соч. – Т. 42.
179. Ленин В.И. Пролетарская революция и ренегат Каутский // Полн. соб.соч. – Т. 3.
180. Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали для вивчання. – К.: “Либідь”, 1997. – 160 с.
181. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: Изд-во «БЕК», 1996. – 371 с.
182. Лукашук М.И. О правах женщин // Государство и право. – 2001. – № 8.– С. 116-120.
183. Лукьянова Е.А. Значение Конституции СССР 1977 г. в развитии источников российского государственного права // Государство и право. – 2001. – № 4.– С. 107-113.
184. Лучин В.О. «Указное право» в России. – М., 1996.
185. Лучин В.О. Конституционные институты // Современный конституционализм. – М., 1990.
186. Лучин В.О. Конституционные нормы и правоотношения. – М.: “Закон и право, ЮНИТИ”, 1997. – С. 98-156.
187. Лучин В.О., Мазуров А.В. Указы Президента Российской Федерации. – М., 2000. – 303 с.
188. Лысенко В.И. Выборы в представительные органы в новой Европе: политологический опыт и тенденции 80-90-х годов. – М.: «Наука», – 1994.
189. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 1997. – 197 с.
190. Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая политика современной России: цели и средства // Государство и право. – 2001. – № 7.– С.15-22.
191. Мандрусова Г.П. Проблеми програмного забезпечення інформаційно-аналітичної системи “Вибори-98” // Збірник міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Україна. Виб