КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ С. 4-14
Розділ І
Загальна характеристика конституційно-правових гарантій прав і свобод
людини і громадянина в Україні
1.1. Поняття конституційно-правових гарантій
прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 15-32
1.2. Місце гарантій прав і свобод людини і громадянина
в системі гарантій конституційного ладу України С. 33-45
1.3. Система конституційно-правових гарантій
прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 45-65
Розділ 2
Нормативно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
2.1. Норми-принципи як гарантії прав і свобод
людини і громадянина в Україні С. 66-76
2.2. Обов`язки як гарантії конституційних прав і свобод
людини і громадянина в Україні С. 76-91
2.3. Юридична відповідальність за порушення
прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 91-110
Розділ 3
Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод
людини і громадянина в Україні
3.1. Поняття і види організаційно-правових гарантій
конституційних прав і свобод людини
і громадянина в Україні С. 111-119
3.2. Держава як гарант конституційних прав і свобод
людини і громадянина в Україні С. 119-131
3.3. Органи державної влади і місцевого самоврядування
як гарант прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 131-147
3.4. Політичні партії і громадські організації
як гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 147-156
3.5. Засоби масової інформації як гарантії прав і свобод
людини і громадянина в Україні С. 156-169
Розділ 4
Міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
4.1. Міжнародні нормативно-правові гарантії
прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 170-184
4.2. Міжнародні організаційно-правові гарантії
прав і свобод людини і громадянина в Україні С. 184-196
Висновки С. 197-205
Список використаної літератури С. 206-222

ВСТУП

Ідея непорушності прав і свобод людини, їх невід`ємності та рівності відображає богатовікове прагнення людства. В сучасному світі ступінь реальності і гарантованості забезпечення прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості.
Для підтримки існуючого державного ладу вельми важливим є чітке врегулювання та упорядкування взаємозв’язків держави і індивіда. Складовий зв’язок, що виникає між державою та індивідом і взаємовідношення людей між собою фіксуються державою в юридичній формі – формі прав, свобод і обов'язків та гарантій їх забезпечення, які є важливими політико-юридичними категоріями, що нерозривно зв’язані з соціальною структурою суспільства.
Права людини – це суб`єктивні права, які виявляють не потенціальні, а реальні можливості індивіда і які закріплені в конституціях і законах. Однак недостатньо проголосити права і свободи людини та громадянина. Необхідно щоб існували гарантії цих прав і свобод, а також можливості їх реалізувати в житті.
Конституційно-правові гарантії прав і свобод особистості є одним з основних елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Поряд з правосуб’єктністю, конституційними принципами і громадянством вони є приоритетним інститутом в системі національного конституційного права. Без існування гарантій проголошені права і свободи втрачають сенс. Тільки завдяки гарантіям, як свідчить практика, права людини і громадянина стають реальними. З плином часу можуть змінюватися економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, громадянські права і свободи людини в державі. Але не може бути скасована система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини.
В широкому розумінні конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина можна розглядати як складову правової системи України в цілому. Разом з цим гарантованість прав і свобод особи стала однією із глобальних проблем сучасності.
До останнього часу конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в нашої державі залишаються найменш дослідженими. В національній юридичній літературі їм дана тільки загальна характеристика. Українські конституціоналісти торкаються питань гарантій прав і свобод людини і громадянина досить коротко.
Враховуючи велику необхідність даного інституту, виникає потреба належного наукового дисертаційного дослідження конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. Разом з тим, це потребує поглибленого дослідження багатьох суттєвих проблем, які мають не тільки теоретичне, але й практичне значення.
Актуальність теми. До 1996 року проблема конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні, на жаль, не була достатньо розроблена. Це було зв`язано з недостатністю фундаментальних досліджень в цієї галузі конституційного права. Але після прийняття Верховною Радою України нової Конституції 1 процес вдосконалення діючого законодавства в сфері гарантій прав і свобод людини та громадянина в значній мірі покращив положення людини в державі.
Не зважаючи на те, що Конституцією та законодавством України вперше повно визначені основні права і свободи людини і громадянина, зокрема, громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, гарантії цих прав залишаються малодослідженою проблемою. Правова природа прав і свобод в цілому досліджена вітчизняними та зарубіжними вченими. А щодо гарантій, то вони потребують комплексного і структурного дослідження.
До останнього часу в галузі науки конституційного права не існувало цілісної фундаментальної теорії щодо гарантій прав і свобод людини. До нині не створено теоретичних засад гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні, немає фундаментальних наукових досліджень цієї проблеми. Це ускладнює не тільки визначення поняття, системи і місця гарантій в системі конституційно-правового статусу людини і громадянина в нашій країні, але й дослідження складових елементів блоку конституційних прав і свобод особи. Праці українських конституціоналістів характеризуються наявністю великого розмаїття думок (часто суперечливих) щодо проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина.
В зв’язку з новизною інституту конституційно-правових гарантій для конституційно-правового механізму здійснення прав і свобод людини в Україні в теперішній час виникає необхідність у детальному науковому розробленні питань природи, поняття, місця і системи гарантій. Необхідна науково обґрунтована та виважена класифікація гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Недостатнім є недосконалість регулювання відносин між державою та людиною і громадянином. В українському конституційному законодавстві відсутні чіткі положення, що визначають обов`язки держави і державних органів як гарантів прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена комплексним характером гарантій прав і свобод людини як правового інституту, який складається з норм різних галузей національного законодавства, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з забезпеченням прав громадян, а саме конституційного, цивільного, адміністративного, екологічного, житлового, кримінального тощо. Така особливість правової регламентації гарантій прав і свобод людини і громадянина вимагає єдиної концептуальної спрямованості цих норм, у зв’язку з цим особливого значення набуває розроблення теоретичних питань щодо гарантій прав і свобод.
Заслуговує на увагу і зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Україна як член Ради Європи відповідно з Паризькою Хартією для нової Європи від 21 листопада 1990 р. взяла на себе обов’язки приєднатися до міжнародних стандартів в галузі прав людини, створити внутрішньодержавні гарантії їх здійснення, які ґрунтуються на загальновизнаних міжнародно-правових гарантіях, закріплених у відповідних міжнародно-правових нормах. Саме тому дослідження теоретичних питань про гарантії прав і свобод людини є актуальним напрямком сучасної правової науки.
Враховуючи вищевказане, вважаємо за доцільне проведення теоретичних досліджень з головних проблем гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. Рішення відповідних теоретичних питань об`єктивно сприятиме, по перше, вдосконаленню механізму їх втілення у життя, по-друге, позитивно вплине на подальший розвиток конституційного права України як галузі права, як науки та навчальної дисципліни.
Зв’язок роботи з науковою програмою, планом, темою. Дисертаційне дослідження проводиться як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема теми “Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України” (№ держ. реєстрації 0196U012890) і кафедри теорії держави та права Дніпропетровського національного університету.
Тема даної кандидатської дисертації відповідає затвердженому Вищою атестаційною комісією України переліку тем, де наголошується на необхідність проведення досліджень з питань прав людини, а також цілком узгоджується з Програмою правової освіти населення України, затвердженою Кабінетом Міністрів України 2.
Мета і задача дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає в формулюванні загальної концепції конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні, а також підготовки рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства, яке закріплює гарантії прав і свобод в загальнонаціональній системі права.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач:
1) з'ясувати загальні риси конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні;
2) дати визначення поняття гарантій і поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина;
3) висвітлити місце конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина у системі правового статусу людини і конституційного ладу України;
4) визначити систему критеріїв класифікації конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина та здійснити на її основі таку класифікацію;
5) здійснити аналіз нормативно-правових, організаційно-правових та міжнародно-правових гарантій.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Предметом дослідження є конституційно-правові гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв’язання поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження використовувалася сукупність наукових методів, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних відносин політико-правового характеру, якими є гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначаючи їх фундаментальними методами наукового пізнання процесів самоорганізації в суспільстві. В основу методології дослідженні покладені загально-теоретичні принципи та підходи щодо визначення сутності конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина. З цією метою використовуються логічні прийоми: аналіз і синтез, індукція і дедукція, зрівняння, узагальнення, прогнозування тощо; загальні методи теорії права і держави: метод філософської діалектики, матеріалістичний, історичний та логічний. Конституційно-правові гарантії розглядаються з урахуванням єдності галузевих методів: порівняльно-правового, юридико-догматичного, історико-юридичного, системно-функціонального, компаративного та статистичного.
Загальним методом теорії держави і права є метод філософської діалектики, який виражається в підході до вивчення держави і права, основаного на загальних закономірних зв’язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, цей метод передбачає розгляд гарантій, як явища, яке визначається природою людини і умовами життя суспільства і яке пов’язане з іншими соціальними явищами і знаходиться в постійному розвитку, якісному відновленні.
Матеріалістичний метод дозволив розглядати гарантії як субінститут права, який залежить від матеріальної природи світу. Його використання допомогло краще опанувати загальними властивостями відносно гарантій прав і свобод, а також сприяв одержанню найбільш об’єктивних та обґрунтованих результатів стосовно досліджуваного питання.
З метою якісного обґрунтування теоретичного аспекту використовується історичний метод, який дозволив з’ясувати еволюцію гарантій прав і свобод людини, тенденцію виникнення та зміни окремих видів гарантій, а також сприяв виявленню напрямків подальшого розвитку гарантій прав і свобод в зв’язку з імплантацією міжнародних стандартів в галузі прав людини.
Логічний метод, згідно якому пізнання здійснюється в два етапи: спочатку пізнання гарантій сприймається як деяка нероздільна ціла в складі правового статусу людини, а потім за допомогою аналізу система правового статусу поділялася на складові частини, які після всебічного дослідження за допомогою синтезу знову відновлювалася в більш складне поняття, тобто просте явище розглядається раніше і передує більш складному явищу.
Системно-функціональний метод дозволяє розглядати всі державно-правові явища як елементи системи, простежити взаємодію держави і особистості як комплексне явище зі всіма його проявами. Завдяки системному підходу єдина конституційно-правова цілісність, якою є субінститут гарантій прав і свобод людини, поділялась у процесі дослідження на окремі складові частини – політичні, економічні, соціальні гарантії тощо, кожна з яких розглядається самостійно і, в свою чергу, поділялась на окремі складові компоненти: гарантії участі у місцевому самоврядуванні, гарантії на об’єднання в політичні партії та громадські організації, гарантії на свободу творчої діяльності та інші.
Системно-функціональний метод наукового пізнання дозволив виявити місце субінституту гарантій прав і свобод людини як в структурі конституційно-правового статусу особи, так і в системі конституційного права України, а також його роль у правовій системі нашої держави. Застосування цього методу до предмету даного дослідження дозволило визначити поняття конституційно-правових гарантій, їх сутність, а також відмежувати гарантії від інших конституційно-правових явищ.
З числа галузевих методів використовується юридико-догматичний метод, який передбачає вивчати предмет дисертаційного дослідження як такого в безумовному зв’язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. За допомогою цього методу здійснено аналіз діючого законодавства і практики його застосування державними органами.
Порівняльно-правовий метод передбачає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і вияв між ними подібностей і розходжень. Цей метод дозволив в дисертаційному дослідженні призвести класифікацію конституційно-правових гарантій і виявити генетичні зв’язки між ними.
Застосування формально-юридичного методу дав змогу уяснити зміст нормативного матеріалу – конституції, законів та інших правових актів, які вивчалися і аналізувалися при написанні цієї роботи.
Проведений аналіз нормативних документів інших країн (Німеччини, Польщі, Швейцарії, Великобританії, Сполучених Штатів Америки за допомогою компаративного методу дали можливість ознайомитися не тільки з досвідом цих країн в установленні і здійсненні гарантій прав і свобод людини, але й сприяли формуванню висновків і пропозицій про втілення досвіду цих країн в розвиток нашої правової бази. Природно, повинна враховуватися специфіка українського національного права і менталітет нашого народу.
Статистичний метод застосовується при аналізі кількісних факторів, які впливають на предмет дисертаційного дослідження, зокрема данні про зростаючу кількість злочинів проти прав і свобод людини дозволили зробити більш точне та науково обґрунтовані висновки про необхідність посилення відповідальності за цю категорію злочинів.
Науково-теоретичною базою стали роботи вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблем конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина та їх реалізації.
При підготовні дисертації були враховані загальні положення робіт з конституційного права, теорії держава та права, історії держави та права України, історії політичних і правових вчень, адміністративного права, міжнародного публічного права, кримінального, цивільного, кримінально-процесуального та цивільно-процесуального, житлового та трудового права.
Джерельну базу дослідження складає Конституція України 1996 року, міжнародно-правові договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та інші джерела. З метою порівняльно-правового аналізу природи конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні досліджувались зарубіжні наукові джерела та законодавство.
В дисертаційному дослідженні використані матеріали наукових фондів Національної бібліотеки України ім. В.В. Вернадського, Парламентської бібліотеки України, Наукової бібліотеки Київського університету імені Т. Шевченка, бібліотеки Правничої фундації, бібліотеки Дніпропетровського національного університету.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, в процесі якого сформульована загальна концепція гарантій прав і свобод людини і громадянина.
У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну:
1. Сформульоване авторське поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина, як передбаченої Конституцією і законами України системи правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.
2. Сформульована концепція місця та ролі гарантій прав і свобод людини і громадянина як пріоритетного виду гарантій конституційного ладу, а також основного елементу в структурі інституту конституційного-правового статусу людини і громадянина.
3. Здійсненна класифікація конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина на основі запропонованої автором типології, за якою гарантії поділяються на нормативно-правові і організаційно-правові, що взаємопов'язані між собою і взаємно обумовлені і котрі в свою чергу класифікуються враховуючи різні критерії: види прав і свобод людини і громадянина, територію поширення, форму закріплення в нормативних актах, характер правових норм, функціональну спрямованість та інші.
4. Сформульована авторська концепція нормативно-правових гарантій, як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми.
5. Обґрунтована ідея, за якою нормативними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є не тільки правові норми, але й інші соціальні норми, зокрема моральні, корпоративні, канонічні, звичаєві і, особливо, етичні, оскільки ці норми, як правило, є складовою частиною службових регламентів органів державної влади і місцевого самоврядування.
6. Обґрунтована авторська концепція організаційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина, в систему яких входять механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації і міжнародні правозахисні організації, а також їхня діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.
7. У рамках наукового дослідження гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні вперше виявлено нові перспективні напрямки для подальших досліджень: діяльність Президента як гаранта конституційних прав і свобод людини; правове регулювання діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Однією із специфічних рис конституційного права є обмеженість у проведенні експерименту, особливо коли йдеться про гарантії прав людини, в зв`язку з цим дана кандидатська дисертація охоплює теоретичний аспект гарантій прав і свобод людини і громадянина в нашій країні. Однак її переважно теоретична спрямованість не означає відірваності від практики. Одержані результати можуть широко використовуватися у реальному житті.
Дисертаційне дослідження може бути використане в процесі подальших досліджень проблем реалізації конституційно-правових гарантій прав і свобод, а також може бути застосована в законотворчій роботі Верховної Ради України, правотворчій роботі органів місцевого самоврядування. Деякі положення дисертації можуть бути використаними при підготовці проектів законів, кодексів, які стосуються гарантій прав і свобод людини, зокрема, при розробці Кодексу про права людини, Концепції реалізації і охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Основні положення та висновки з дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права України, конституційного права закордонних країн, теорії держави та права та читанні відповідних спецкурсів в Вищих навчальних закладах тощо, а також науково-дослідницькій роботі студентів і аспірантів юридичного факультету.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно. Положення та висновки, які сформульовані в даній роботі обґрунтовані на підставі особистих досліджень автора. Всі наукові праці, в яких відображено зміст дисертації, написані одноособово без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні погодження, які містяться в дисертації, неодноразово розглядаються на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, кафедри теорії держави та права Дніпропетровського національного університету.
Проблемні питання гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні широко обговорювалися на конференціях та кафедральних семенарах, що проводилися на юридичному факультеті Дніпропетровського національного університету. Висновки, до яких дійшов пошукач, відображені в його статтях і повідомленнях, що опубліковані в спеціальних юридичних виданнях.
Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, лютий 2001 р., тези опубліковані); “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття” (Дніпропетровськ, травень 2001 р., тези опубліковані); “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, листопад 2001 р., тези опубліковані); “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, березень 2002 р.).
Окрім цього, результати дисертаційного дослідження використовуються при підготовці та відпрацювання ряду тем навчальних курсів: “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, “Теорія держави та права”, спецкурсу “Особистість та захист її прав”, що розроблені Дніпропетровським національним університетом.
Публікації. Основні результати даної дисертації опубліковані. У статті: “Міжнародні нормативно-правові гарантії прав і свобод людини” було здійснено аналіз основних положень міжнародно-правових гарантій, їх призначення, суть та основні завдання, що перед ними стоять 3.
У статті “Поняття конституційно-правової гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні” було розглянуто різні точки зору щодо поняття гарантій прав і свобод людини, як українськими вченими, так і вченими інших держав, сформульована авторське визначення поняття конституційно-правових гарантій 4.
Проблеми систематизації конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина і концепція автора за цією проблемою розглядаються в статті “Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні” 5.
Особливості відповідальності за окремі правопорушення в галузі прав і свобод людини розглядаються в статті “Юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні” 6.
В статті “Місце гарантій прав і свобод людини і громадянина в системі гарантій конституційного ладу України” визначається роль гарантій прав і свобод людини і громадянина в системі конституційного права і конституційного ладу нашої держави 7.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В сучасному світі ступінь реальності і гарантованості забезпечення прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і державною рівня цивілізованості. Незважаючи на те, що Конституцією і законодавством України вперше всебічно і повно визначені основні права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав залишаються малодослідженою проблемою. Не існує цілісної фундаментальної теорії щодо гарантій прав і свобод людини, не створено теоретичних засад гарантій, немає фундаментальних наукових досліджень цієї проблеми, в яких би визначалося поняття, система і місце гарантій в системі конституційного ладу. В працях українських вчених містяться лише окремі міркування щодо поняття конституційно-правових гарантій, їх систематизація і місця в конституційному праві.
Використання загальних (матеріалістичного, історичного, логічного, системно-функціонального), галузевих (юридико-догматичного) та спеціальних (порівняльно-правового, формально-юридичного, компаративного, статистичного) наукових методів дозволило досягти наступних результатів:
1.Теорія гарантованості прав і свобод людини розвивалася на кожному етапі розвитку людства поряд з теорією природного права. Представники природно-правової школи (Платон, Аристотель, Г. Гроций, Ж.- Ж. Руссо, Ш. Монтеск`є, І. Кант та інші) вперше обґрунтували необхідність створення гарантій забезпечення прав і свобод людини, підкреслюючи, що головним гарантом прав і свобод людини повинна бути держава. Ця теорія розвивалась і удосконалилася українськими мислителями (П. Орлик, Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов, Л. Українка, М. Грушевський та інші), які теорію гарантованості поєднували з теорією соціальної держави, плюралістичної демократії, історичними та соціологічними дослідженнями правових ідей
Конституційні закони пострадянської України (Конституції 1919, 1929, 1937, 1978 рр.) обмежували права людини інтересами держави, гальмуючи таким чином процес створення гарантій реалізації прав і свобод людини. В сучасних умовах підвищується інтерес до проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина як в Україні, так і в зарубіжних країнах.
Вважаємо перспективними напрямками досліджень наступні інституції гарантій прав і свобод людини і громадянина: діяльність Президента як гаранта конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні; держава і державні органи як гаранти прав і свобод людини і громадянина; правове регулювання діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування як гарантів прав і свобод людини і громадянина; імплементація норм міжнародного права про права людини в систему українського законодавства.
2. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні – це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.
3. Місце конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина визначаються їх правовою природою, пов’язаною з правами і свободами людини і громадянина, які є самостійним інститутом конституційного права, конституційного статусу особи і пріоритетного виду гарантій в системі гарантій конституційного ладу України. В складі складних інститутів конституційного статусу особи і конституційного права гарантії виступають як субінститут поряд з правами, обов’язками, правовими принципами, громадянством та юридичною відповідальністю. Даний субінститут складається з економічних, політичних, соціальних, юридичних, громадянських, екологічних та інших гарантій. Кожен з субінститутів поділяється на прості (одноелементні, початкові) інститути, наприклад, гарантії права на життя, гарантії права на житло, гарантії підтримки підприємницької діяльності та інші. Від гарантій залежить реальність проголошених Конституцією прав і свобод людини і громадянина.
Конституційно-правові гарантії є частиною загальних гарантій, які закріплені іншими галузями законодавства і мають установчий характер і особливі юридичні властивості. Вони тісно пов’язані з соціальними нормами, від досконалості і ступеню виконання яких залежить результат забезпечення конституційно-правових гарантій.
Конституційно-правові гарантії мають специфічні ознаки, які дають можливість відокремити їх від інших інститутів конституційного права: вираження міри свободи, системність, фундаментальність, постійний характер, значущість, державна забезпеченість, універсальність, пріоритетність, загальність і індивідуальність, рівності і справедливості.
Особливе місце гарантій прав і свобод людини і громадянина визначається тим, що вони є складовим елементом системи національної безпеки України, а також є однією з глобальних (всесвітніх) проблем сучасності.
4. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні – це сукупність передбачених Конституцією, законами і міжнародно-правовими актами економічних, політичних, соціальних, моральних, культурних, організаційних, правових та міжнародних умов і передумов, спрямованих на захист, забезпечення фактичної реалізації та всебічної охорони прав і свобод особи.
5. Конституційно-правові гарантії поділяються на дві основні групи: нормативно-правові і організаційно-правові.
Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина – це сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав і свобод особистості, тобто це об'єктивне право.
Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина – це механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, а також політичні партії і громадянські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми права і свободами.
6. Нормативно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина поділяються на загальні і інституційні. Загальні гарантії – це система економічних, політичних, соціальних, духовних, ідеологічних, організаційних та інших відношень, чинників, що декларуються Основним Законом і створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов і передумов для реалізації прав і свобод громадянина, без яких вимоги особистості до суспільства носили б чисто формальний характер. Вони поділяються за елементами на норми-принципи, обов'язки, юридичну відповідальність та процесуальні гарантії.
Норми-принципи – це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади (ідеї), що прямо закріплені в Конституції України та іншими законами, які зумовлюються об`єктивними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Обов’язки – це визначені законом та об’єктивно обумовлена поведінка держави, її органів, юридичних і фізичних осіб, спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Вони поділяються на обов'язки держави і обов'язки особи.
Однієї з суттєвих гарантій прав і свобод людини і громадянина є обов’язки держави і державних органів, які за допомогою політики і права зобов’язані забезпечити науково обґрунтовані стабільні умови громадянам для реалізації прав і свобод. Обов’язки держави поділяються на прямі, які прямо вказані в Конституції України і опосередковані, які випливають з необхідності забезпечити права і свободи людини, що гарантуються державою для її громадян.
Обов’язки особи поділяються на обов’язки людини, котрі повинна виконувати кожна людина, яка мешкає в державі і обов’язки громадянина, які виконують лише громадяни держави. В залежності від сфери застосування вони поділяються на: економічні, політичні, соціальні, фізичні, особистісні, культурні, екологічні.
Юридична відповідальність – це встановлені державою міри впливу державно-владного (примусового) характеру, які закріплені Конституцією і іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами, в силу яких правопорушник повинен перетерплювати несприятливі наслідки і позбавлення особистого, організаційного і майнового характеру за скоєння порушення гарантій прав і свобод людини і громадянина з метою покарання і профілактики подальших правопорушень.
Процесуальні гарантії – це передбачена законодавством система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і свобод людини і громадянина.
7. Інституційні гарантії – це система правових засобів і способів, які сприяють реалізації, охороні і захисту прав і свобод людини і громадянина, а також усуненню порушень специфічними правовими засобами. Вони поділяються: а) за видами прав і свобод людини і громадянина на гарантії економічні прав, гарантії політичних прав, гарантії соціальних прав, гарантії громадянських прав, гарантії ідеологічних прав, гарантії культурних прав; б) в залежності від території поширення: на внутрішньодержавні (національні), які підрозділяються на державні, локальні і корпоративні; і міжнародні гарантії, які підрозділяються на всесвітні та регіональні; в) в залежності від того, якими соціальними нормами вони встановлені: на нормативно-правові і нормативно-неправові; г) в залежності від форми закріплення в нормативних актах: на конституційні і галузеві; д) в залежності від характеру правових норм: на матеріальні і процесуальні; є) за способом викладення в нормативно-правових актах - на прості, складні і змішані; ж) в залежності від того, які органи залучаються до захисту прав і свобод людини - на судові і не судові; з) в залежності від функціональної спрямованості - на гарантії реалізації, гарантії охорони і гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина.
Ефективність системи конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина залежить від рівня розвитку правових принципів і інститутів демократії, становища економіки, моральної атмосфери в суспільстві, рівня правової культури, а також способів розподілу життєвих благ.
Позитивним явищем правотворчої діяльності нашої держави є те, що вперше узаконена і розвивається інститут конституційно-правової відповідальності органів державної влади і посадових осіб, посилення юридичної відповідальності новим Кримінальним кодексом за порушення деяких прав і свобод громадян, а також узаконення відповідальності за такі правопорушення як екоцид, геноцид та інші. Вдосконалення, подальшого розширення та посилення потребують ті норми Кримінального кодексу і Кодексу про адміністративні правопорушення, які передбачають відповідальність за правопорушення, що заподіюють шкоду більшій кількості людей або можуть тягти за собою тяжкі наслідки для здоров'я людей і навколишнього середовища.
Нормативними гарантіями прав і свобод людини і громадянина є не тільки правові норми, але й інші соціальні норми, зокрема, моральні, корпоративні, канонічні, звичаєві і особливо, етичні, оскільки ці норми є складовою частиною службових регламентів органів державної влади, місцевого самоврядування і посадових осіб.
8. Організаційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина класифікуються за наступними підставами: 1) в залежності від сфери дії: національні (внутрішньодержавні) і міжнародні (інтернаціональні); 2) за засобом створення: державні, які створює держава, і недержавні, які створюються як громадські організації; 3) враховуючи характер діяльності, спрямований на захист прав: на органи-гаранти загальної і органи-гаранти спеціальної компетенції; 4) враховуючи територію поширення компетенції органів: центральні і місцеві; 5) за змістом їх діяльності: контрольні, процедурні та організаційно-технічні; 6) за функціями органів-гарантів: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні і організаційно-ідеологічні; 7) за формами влади: парламентські, президентські, судові, прокурорські, управлінські, контрольні і місцеві.
9. Головним організаційно-правовим гарантом прав і свобод людини і громадянина є демократична, соціальна і правова держава. Її роль визначається через тип держави, її статус, функції, механізм, форму, державний лад і його принципи, систему права. Всі інші гарантії забезпечення прав і свобод особи пов’язані і залежать від функціонування демократичної, соціальної і правової держави. В сучасних умовах Україна ще не стала в повній мірі такою, тому що багато норм Конституції є декларативні і для повної їх реалізації треба розвивати і вдосконалювати економіку, правову базу, відношення між державою і людиною.
10. Органи державної влади і місцевого самоврядування як гаранти прав і свобод людини і громадянина є невід'ємним елементом громадянського суспільства, оскільки саме на них лягає основний тягар роботи з питань забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина. Вони поділяються на органи загальної компетенції, до яких відносяться Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів, суди загальної юрисдикції, прокуратура, адвокатура, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування і засоби масової інформації, і органи спеціальної компетенції: Конституційний Суд України, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Національне бюро у справах дотримання цієї Конвенції та інші. Від якості роботи вказаних органів правотворчого, правозастосовчого і правоохоронного характеру залежить рівень забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.
Найбільш значна роль в забезпеченні гарантій прав і свобод людини і громадянина приділяється територіальним громадам, які в силу своїх функцій здійснюють вплив на більшість сфер (галузей) місцевого життя, тому їх діяльність повинна бути спрямовані безпосередньо на створення умов для забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.
11. Важливою складовою частиною в системі організаційно-правових гарантій поряд з державними інститутами є недержавні інститути громадського суспільства, до яких відносяться політичні партії, громадські організації і засоби масової інформації. Вони відіграють суттєву роль при створенні умов для реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина. На жаль, їх діяльність ще не стала тим фактором, який би сприяв усуненню соціальної напруги в суспільстві, зростанню політичного і духовного потенціалу громадян України, формуванню громадянського суспільства, досягненню національної злагоди в нашій державі. Їх діяльність повинна здійснюватися на принципах гарантованості права на свободу об'єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, а також право на інформацію, відкритість, доступність інформації і свободи її обміну, об’єктивність, вірогідність інформації, на повноту і точність інформації, законність одержання, використання, розповсюдження і збереження інформації.
Ефективність організаційно-правових гарантій залежить від якості Конституції та інших законів і підзаконних актів, тобто від нормативно-правових гарантій. Вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.
12. Враховуючи низку якість роботи організаційно-правових гарантів в галузі формування правової культури суспільства, в цілому, і правосвідомості, зокрема, необхідно законодавчо закріпити створення єдиної Програми правового всеобуча громадян України з залученням спеціалістів правоохоронних органів, юридичних вищих навчальних закладів, органів державної влади і місцевого самоврядування і засобів масової інформації. Передбачити в державному бюджеті України виділення коштів для створення правових лекторіїв, видання печатних видань, перекладу міжнародно-правових документів в галузі прав і свобод людини і громадянина з метою створення громадянам умов для звернення до Уповноваженого до Верховної Ради України з прав людини ввести посаду представника Уповноваженого в регіонах.
13. Немаловажна роль в забезпечення прав і свобод людини і громадянина приділяється міжнародно-правовим гарантіям. Вони передбачені міжнародними договорами, конвенціями, деклараціями і іншими міжнародними документами і є системою міжнародних норм, принципів, правових і організаційних засобів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється дотримання, забезпечення, охорона і захист прав, свобод і законних інтересів людини. Міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина поділяються на міжнародні нормативно-правові і міжнародні організаційно-правові.
Міжнародні нормативно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина – це система універсальних міжнародних норм права, які закріплені в міжнародних деклараціях, конвенціях, пактах, договорах та інших документах правового характеру з метою встановлення стандартів в галузі прав і свобод особи і які є обов’язковими для виконання всіма державами.
Міжнародні організаційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні – це система міжнародних організацій всесвітнього і регіонального характеру, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини в межах їх компетенції.
Міжнародні нормативно-правові і міжнародні організаційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина взаємопов’язані і взаємообумовлені. В процесі розвитку людства вони обновляються і удосконалюються.
Україна поступово приєднується до вимог міжнародних документів, щодо прав людини, хоча вітчизняне законодавство ще не приведене у відповідність з цими вимогами. В Україні ще не створені такі державні інституції, які б могли в повній мірі сприяти реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина.
14. З метою упорядкованості всіх прав і свобод людини і громадянина і суттєвого поліпшення реалізації їх гарантій необхідно провести систематизацію законодавства в галузі прав людини і громадянина, для цього розробити Кодекс прав і свобод людини і громадянина в Україні.
15. Враховуючи необхідність імплементації, адаптації, уніфікації і гармонізації міжнародних актів в галузі прав і свобод людини в українське законодавство, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами потрібно розробити державну комплексну наукову Концепцію розвитку українського законодавства, а також Програму забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.
16. Зазначені основні результати дослідження теоретичного аспекту гарантій прав і свобод людини і громадянина не є вичерпними. Практика державного будівництва в Україні, розвиток конституційно-правового статусу особи на міжнародному і національному рівнях буде сприяти подальшому розширенню кола наукових і практичних проблем, пов’язаних з гарантіями прав і свобод людини і громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2. Програма правової освіти населення України: Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р. // Юридичний вісник України. – 1995. – № 5.
3. Заворотченко Т.М. Міжнародні нормативно-правові гарантії прав і свобод людини // Держава і право / Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 230-236.
4. Заворотченко Т.М. Поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Держава і право / Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 13. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 94-99.
5. Заворотченко Т.М. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – № 5. – С. 110-116.
6. Заворотченко Т.М. Юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні // Держава і право / Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 123-129.
7. Заворотченко Т.М. Місце гарантій прав і свобод людини і громадянина в системі гарантій конституційного ладу України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – № 2. – 2002. – С. 81-88.
8. Платон. Собрание сочинений: В 4-х т. – М.; 1993. – Т.2. – 610 с. – С. 203, 215-216.
9. Гегель Г. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с. – С. 139.
10. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права: Пер. с лат. – М.: Госюриздат, 1956. – 868 с. – С. 72.
11. Спиноза Б. Политический трактат // Избранные произведения: В 2 т.: Пер. с лат. – М.: Госполитиздат, 1957. – Т.2. – С. 285-382.
12. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М.: Наука, 1969 – 703 с. – С. 153-188.
13. Локк Дж. Два трактата о правлении // Сочинения: В 3 т. / АН СССР. Ин-т философии: Пер. с англ. и лат. – М.: Мысль, 1998. – Т.3. – С. 135-405.
14. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Гос. изд-во. полит. лит-ры, 1955. – 780 с. – С. 288-289.
15. Кант И. К вечному миру. // Сочинения: В 6 т. / АН СССР. Ин-т философии. – М.: Мысль, 1966. Т.6. – С. 257-309.
16. Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки від 4 липня 1776 р. // Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посібн. Для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / Укл. В.Д. Гончаренко, С.І. Пирогова, А.Й. Рогожин та ін. / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін. Юре, 1998. – Т.2. – С. 49-52.
17. Декларация прав человека и гражданина от 26 августа 1789 г. // Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В.В. Маклаков. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во БЕК,1999. – С. 135-137.
18. Пакти і Конституції законів та вільностей Війська Запорізького // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С. 25-37.
19. Сковорода Г.С. Разговор, называемый алфавит, или букварь мира // Повне зібрання творів: У 2 т. / АН УРСР. Ін-т філософії. К.: Наукова думка, 1973. – Т.1. – С. 411-463.
20. Шевченко Т.Г. І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє // Кобзар. – К.: Держ. Вид-во художню літ-ри, 1954. – 492 с. – С. 219.
21. Драгоманов М.П. Проєктъ основаній устава украинского общества “Вольный союзъ” – “Вільна спілка” // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С. 52-60.
22. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1997. – № 11. – С. 32-44.
23. Академічна юридична думка / Укладачі: І. Усенко, Т.І. Бондарук; За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К: Ін Юре, 1998. – 470 с. – С. 401.
24. Костюченко О.А. Основи конституційного права України. Конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 55 с. – С. 18.
25. Конституційне право України. За ред. В.Ф. Погорілка. Наукова думка. К. – 2000. – 734 с. – С. 12, 122, 186-207, 265, 504.
26. Конституційне право України. Навчальний посібник / Кравченко В.В.- К.: Атіка, 2000. – 320 с. – С.89-92, 98.
27. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. Учбовий посібник для юридичних факультетів ВУЗів. – К.: Вентурі, 1996. – 207 с. – С. 148.
28. Теорія держави і права. За загальною ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінформ, 1995. – 189 с. – С. 58-59, 152.
29. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие. – Киев-Одесса, 1989. – 438 с. – С. 395-397.
30. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма “Консум” ,1998. – 176 с. – С. 116.
31. Общая теория государства и права: Учебник / Афанасьев В.С., Братко А.Г., Герасимов А.П. и др. / Под ред. В.В. Лазарєва. – М.: Юристъ, 1994. – 360 с. – С. 153, 207.
32. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: учебное пособие. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998. – 148 с. – С. 39, 119-123, 128.
33. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 450 с. – С. С.188-189, 191-192, 295-299.
34. Тодика Ю.Н. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х.: Факт, 2000. – 608 с. – С. 107, 122, 138, 160, 208, 220, 292.
35. Словарь иностранных слов / Редакция филолог. словарей русского языка. – 15-е изд., доп. – М.: Русский язык, 1998. – 608 с. – С. 111.
36. Мотьвилавка Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права. Воронеж, 1990. – 363 с. – С. 54.
37. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с. – С. 125, 198, 203-206, 240, 297, 466-468, 483.
38. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. - М.: Юристъ, 1997. – 672 с. – С. 96, 154, 275, 279, 283, 282, 326, 543.
39. Словарь-справочник по праву. Составитель Никитин А.Ф. – М.: “Акалис”, 1995. – 140 с. – С. 76.
40. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. Корельского В.М. и проф. Перевалова В.Д., - 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА. М), 2000. – 616 с. – С. 545.
41. Малеин Н.С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан // Сов. гос. и право. – 1974. - № 6. – С. 39-42.
42. Нерсесянц В.С. Система юридических гарантий прав и свобод граждан / В кн. Социалистическое правовое государство: концепция и пути реализации. - М., 1990. – 146 с. – С.60.
43. Сравнительное конституционное право. Под ред. Ковлера А.И., Чиркина В.Е., Юдина Ю.А.// Издательская фирма “Манускрипт”: Москва. – 1996. – 729 с. – С. 266, 310, 311.
44. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 52 с. – С. 40.
45. Правознавство: Навчальний посібник / Бобір В.І., Демський С.Е., Колодій А.М. (керівник авт. колективу) та ін.; За ред. Копейчикова В.В. – К.: ЮрІнком Інтер, 998. – 480 с. – С. 156.
46. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с. – С. 64, 138, 156.
47. Лучин В.О. Конституционные институты // Современный конституционализм (по материалам советско-британского симпозиума): Сб. научн. Тр. – М.: ИГПАН, 1990. – С.32-37.
48. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 848 с.
49. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Актори-упорядники: Лінецький С.В., Мельник М.І., Ришелюк А.М. – К.: Атіка, 2000. – 896 с. – С. 234, 677.
50. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 р. // Голос України. – 1998. – 3 квітня.
51. Про службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. – Ст. 383.
52. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
53. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 337.
54. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
55. Костицький В. Економічний патріотизм як соціально-економічне і правове явище // Право України. – 2001. – № 6. – С. 17-21.
56. Тацій В., Тодика В. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. - № 6. – С. 3-7.
57. Волинка К.Г. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. - № 11. – С. 30-33.
58. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. // Право України. – К., 1998. – № 11. – С. 29-31.
59. Конституционное право: Учебник / Альхименко В.В., Бутылин В.Н., Герасимов А.П. и др. / Отв. ред. Козлов А.Е. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 464 с. – С. 83.
60. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. / Андреева Г.Н., Андреева И.А., Будагова А.Ш. и др. / Отв. ред. Страшун Б.А. – 2-е идз., доп. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т.1-2: Общая часть. – 778 с. – С. 112-114, 121, 124.
61. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: Белые альвы, 1996. – 400 с. – С. 74.
62. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с. – С. 125.
63. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. – М.: Юрид. лит., 1994. – 192 с. – С.125, 154-156.
64. Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – № 2. – С. 3-7.
65. Погорілко В.Ф. Нова Конституція України: Текст Основного Закону. Огляд і коментарі. – К.: Наукова думка, 1996. – 136 с. – С. 96, 103.
66. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. Учебное пособие. М. “ФОРУМ” – “ИНФРА-М”, 1999. – 488 с. – С. 382, 386.
67. Витрук Н.В. О юридических средствах реализации и охраны прав советских грапждан // Правоведение. 1964. – № 4. – С. 29.
68. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов. 3-е изд. М., Юриспруденция, 2000. – 528 с. – С. 386, 469, 506, 518, 520-521.
69. Теорія держави і права: Експериментальний підручник / Скакун О.Ф., Подберезський М.К. – Х., 1996. – 326 с. – С. 113-114.
70. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. - М.: Юристъ, 1996. – 480 с. – С. 191,223-227.
71. Чиркин В.Е. Основы конституционного права: Учебное пособие. - М.: Манускрипт, 1996. – 272 с. – С. 70-71.
72. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт, 2000. – 432 с. – С. 239, 298, 316.
73. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
74. Кримінально-процесуальний кодекс України / За станом на 01.01.99. – Харків: ТОВ “Одисей”, 1999. – 256 с.
75. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 1008 с. – С. 136-138.
76. Жилищный кодекс Украины / По сост. на 15.02.98. – Харьков: ООО “Одиссей”, 1998. – 144 с.
77. Основи законодавства України про охорону здоров`я: Прийняті Верховною Радою України 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4.
78. Гражданский процессуальный кодекс Украины / По сост. На 01.01.99. – Харьков: ООО “Одиссей”, 1998. – 224 с.
79. Кодекс о браке и семье Украины и другие нормативные акты, регулирующие брачно-семейные отношения / По сост. На 01.01.99. – Харьков: ООО “Одиссей”, 1999. – 128 с.
80. Словарь иностранных слов. – 13-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1986. – 608 с. – С. 400, 574.
81. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец-сті “Правознавство”. – К., 1994. – 236 с. – С. 64, 70, 82, 136, 169.
82. Маркс К., Енгельс Ф. Соч. Т. 20., 1961. – 827 с. – С. 34.
83. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1976. – Т. 7. – 724 с. – С. 694.
84. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие / Под ред. Стрекозова В.Г. – М.: “Дабахов, Ткачев, Димов”, 1995. – 384 с. С. 162-166, 259.
85. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Арт Ек, Вища школа, 1997. – 264 с. – С. 162-166.
86. Давидович В.Е. Социальная справедливость: идеал и принцип деятельности. –М.: Политиздат, 1989. – 255 с. – С. 31-35.
87. Рабінович П.М. Вільність і рівноправність людини у Конституції України // Юридический вестник. – 1998. – № 2. – С. 47-50.
88. Орзих М.Ф. Глобализация доктрины и стандартов прав и свобод человека // Юридический вестник. – 1998. – № 4. – С. 65-74.
89. Селіванов В.І. Методологічні принципи запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – № 6. – С. 8-18.
90. Головатий С.В. Конституція України 1996 р. в системі європейського конституціоналізму // Право України. – 1997. – № 8. – С. 3-6.
91. Шемшученко Ю.С. Проблеми розбудови української державності // Право України. – 1997. – № 1. – С. 26-29.
92. Эбзеев Б.С. Теоретические проблемы современного российского конституционализма. (Научно-практический семинар) // Государство и право. – 1999. – № 4. – С. 116.
93. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламент. вид-во: 1999. – 544 с. – (Законодавство: нормат. док. та комент.). –С. 137, 318.
94. Теория государства и права. Под ред. проф. Г.Н. Манова. Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 336 с. – С. 236.
95. Тарусина Н.Н. Субъективное право – юридическая обязанность? // Философские проблемы субъективного права: Тезисы докладов. Ярославль, 1990.– 468 с.– С.21.
96. А.В. Грабыльников. Конституционное право Украины как отрасль права и наука. Учебное пособие. – Днепропетровск, 1999. – 50 с. – С. 24.
97. Загальна декларація прав людини: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1998. – Грудень. – С. 18-20.
98. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966р. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во “Право”, 1995. – 40 с.
99. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 16 декабря 1966 г., принятый Генеральной Ассамблеей ООН // Международные документы по правам человека. – Харьков: РИФ “Арсис, ЛТД”, 2000. – 288 с. – С. 90-101.
100. Крижанівський С. Про деякі концептуальні положення конституційної регламентації прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 7. – С. 30-32.
101. Малишко М.І. Конституції зарубіжних країн та України (основи конституціоналізму): Навч.-метод. Довідник. – 2-ге вид., доп. – К.: МАУП, 2000. – 112 с. – С. 49.
102. Теория государства и права: Курс лекций / Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М. и др. / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1999. – 672 с. – С. 274, 282-283, 571-583.
103. Ильин И.А. О сущности правосознания. М., 1993. – 87 с. – С. 24.
104. Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 64-68.
105. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 21. – Ст. 84.
106. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Кодекс законів про працю України та інше законодавство про працю / Під ред. Карпачова В.Ф. – Чернігів, 1995. – 242 с. – Ст. 50, 55, 121.
107. Доповідь Голови ФП України О.М. Стояна на VI конгресі ФПУ 27 січня 1997 р. // Профспілкова газета. – 1997. – 31 січня. – С. 2-4.
108. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 371 с. – С. 179.
109. Неліп М.І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: питання легітимності в сучасному міжнародному праві. К. Наукова думка. – 1999. – 189 с. – С. 67.
110. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3 зі змінами та доповненнями.
111. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. Х., 2000. – 175 с. – С. 168-283.
112. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
113. Про запобіжне затримання особи: Закон України від 29 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 38. – Ст. 346.
114. Тодика Ю., Серьогін В. Конституційний принцип гласності як гарантія основних прав і свобод громадян // Право України. – 1998. – № 6. – С. 22-24.
115. Конституційне право України / За ред. доктора юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с. – С. 222.
116. А.В. Сурілов. Основи загальної теорії держави і права. Одеса. Одеський університет: 1995. – 128 с. – С. 42.
117. Погорілко В.Ф. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. – № 8. – С. 26-32.
118. Шемшученко Ю.С. Конституція України і права людини // Право України. – 2001. – № 8. – С. 13-15.
119. Права человека. Учебник для вузов. Отв. ред. Лукашева Е.А. – М.: Издательство НОРМА. (Издательская группа НОРМА – ИНФРА . М), 2000. – 573с. – С. 95, 209, 457, 461, 532.
120. Приходько С. Держава і соціальний захист громадян // Право України. – 1999. – № 9. – С. 22-26.
121. Концепція державної житлової політики, схвалена постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. // Житлове законодавство України / Укладачі: М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 448 с. – С. 82-85.
122. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Право України. – 2001. – № 4. – С. 8-11.
123. Речицький В. Конституційний процес в Україні як феномен демократії // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 4. – С. 127-129.
124. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С. Шемшученка. Т. 1. – К., 1996. – 792 с. – С. 604.
125. Костицький В. Конституція України 1996 року – модель Української держави // Право України. – 1999. – № 9. – С. 16-20.
126. Музыченко П.П. История государства и права Украины: Учебник. – К.: О-во “Знання”, КОО, 2001. – 487 с. – (Высшее образование XXI века). – С. 461.
127. Коростей В. Якою бути національній теорії держави і права? // Право України. – 2001. – № 7. – С. 23-26.
128. Про пості