ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 20
СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 20
1.1. Система конституційного права України: поняття, сутність, юридичні ознаки 20
1.2. Методологія дослідження системи конституційного права України 66
1.3. Проблеми взаємодії системи конституційного права із системою національного конституційного законодавства 102
Висновки до першого розділу 123
РОЗДІЛ 2. НОРМА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЯК ПЕРШООСНОВА СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 128
2.1. Концептуальні підходи до визначення норми конституційного права 128
2.2. Внутрішня будова норми конституційного права України 161
2.3. Класифікація та систематизація норм конституційного права України 186
Висновки до другого розділу 215
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 219
3.1. Інститут конституційного права як юридична категорія 219
3.2. Структура інституту конституційного права України: поняття та елементарний склад 250
3.3. Загальна характеристика системи інститутів конституційного права України 274
Висновки до третього розділу 304
РОЗДІЛ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СТРУКТУРИЗАЦІЇ БАГАТОАСПЕКТНОЇ СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 310
4.1. Природне і позитивне право як висхідні компоненти системи сучасного конституційного права України 310
4.2. Загальна й особлива частини у складі системи конституційного права України 328
4.3. Утвердження процесуального конституційного права України: проблеми теорії та практики 347
4.4. Співвідношення та взаємодія системи конституційного права України із міжнародним конституційним правом: проблеми і перспективи 365
Висновки до четвертого розділу 384
ВИСНОВКИ 389
ДОДАТКИ 406
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 490

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток національного державотворення та правотворення в Україні ставить перед сучасною конституційно-правовою наукою складні виклики і завдання, від ефективності та своєчасності розв'язання яких залежить майбутнє людини, громадянського суспільства й Української держави. Зміст цих завдань полягає, насамперед, у належному та своєчасному теоретико-методологічному забезпеченні конституційних правотворчих і правозастосовних процесів.
Безсистемні та неузгоджені між собою дії суб'єктів конституційного правотворення здатні призвести до численних колізій у чинному законодавстві. Останні, у свою чергу, є підґрунтям для множини потенційних конституційно-правових конфліктів між суб'єктами конституційної правозастосовної діяльності. Цю аксіому переконливо довів досвід перманентних конституційних криз і конфліктів в Україні у 2007–2009 рр. Не складно передбачити, що й 2010 та наступні роки не вичерпають суперечливості конституційної розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.
Очевидно, що однією з причин зазначеного є відсутність в учасників відповідних правовідносин цілісних і комплексних знань про систему конституційного права України, її юридичні особливості та закономірності розвитку і функціонування. Натомість, саме концепція системи конституційного права України є важливою теоретико-методологічного основою розвитку й удосконалення системи вітчизняного конституціоналізму, системи чинного конституційного законодавства разом з Конституцією України, а також системи конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності.
Відповідна концепція має бути не лише новою, а й конструктивною, спроможною стати дієвим методологічним інструментарієм для розв'язання як теоретичних, так і практичних проблем у сфері конституційно-правових відносин. Поширені на сьогодні погляди на систему конституційного права як сукупність норм й інститутів, іноді – підгалузей, відповідної галузі права, привнесені в сучасну конституційно-правову думку ще з радянської державно-правової науки, нині застаріли. Нові ж дослідження в цій сфері, як в Україні, так і за кордоном, до сьогодні не дозволяли сформулювати комплексні, завершені та конкурентні концепції чи теорії системи конституційного права.
Разом із тим, окремі теоретико-методологічні аспекти системи конституційного права України та її основних складових елементів – норм й інститутів конституційного права – досліджували такі українські правознавці, як В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, О. В. Скрипнюк, О. І. Степанюк, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик й ін. Важливий вплив на обґрунтовану нами концепцію багатоаспектної системи конституційного права України справили і результати наукових досліджень українських правознавців норм й інститутів конституційного права (О. В. Носенко, О. В. Сінькевич і В. Я. Чистоколяний), а також наукові розвідки, присвячені проблемам процесуального конституційного права (Ю. М. Бисага, С. Л. Лисенков, Х. В. Приходько, О. В. Совгиря, В. Е. Теліпко й ін.).
У дослідженні також були враховані думки щодо системи і структури конституційного права України та її окремих інститутів, відображені у роботах М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, Ю. Г. Барабаша, Ю. М. Бисаги, А. З. Георгіци, Р. Ф. Гринюка, В. М. Кампа, В. П. Колісника, А. М. Колодія, В. В. Кравченка, О. В. Марцеляка, Н. Р. Нижник, М. В. Оніщука, М. П. Орзіха, О. В. Петришина, О. Ф. Фрицького, М. В. Цвіка, Н. Г. Шукліної, Ю. П. Юзькова та інших українських учених-конституціоналістів.
Значний вплив на формування методології дисертації справили роботи таких зарубіжних учених-конституціоналістів, як М. П. Авдєєнкова, Н. О. Богданова, М. В. Баглай, М. В. Вітрук, С. В. Дорохіна, К. О. Керімова, К. І. Козлова, І. А. Конюхова, О. О. Кутафін, В. Й. Лучин, Т. Я. Хабрієва, В. Є. Чиркін (Російська Федерація), Ж.-Л. Бержель,
Ж.-П. Жакке (Франція), Карел Кліма (Чеська Республіка), Станіслава Саган (Польща), Дж. Тербер (США) та інших, присвячені системі конституційного права й основним інститутам цієї галузі права.
Важливим елементом джерельної бази дослідження проблем системи конституційного права України стали й роботи таких вітчизняних правознавців XIX – поч. XX ст., як З. Горюшкін, А. Д. Грабовський, К. Д. Дюгамель, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, М. І. Палієнко, О. В. Романович-Славатинський, В. В. Сокольський і ін.
З огляду на наближеність розглянутої проблеми до загальної теорії права, у дисертаційному дослідженні використовувалися праці О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, С. Л. Лисенкова, Л. А. Луць, Д. А. Киримова, М. М. Марченка, О. В. Мелєхіна, Л. О. Морозової, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, О. В. Петришина, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун та ін. При цьому слід виділити монографію Н. М. Пархоменко "Джерела права: проблеми теорії та методології" (2008) та важливість її положень для нашого дослідження.
У дослідженні також проаналізовані основні положення радянської теорії системи і структури права, включаючи систему радянського державного (конституційного) права, обґрунтовані свого часу С. С. Алексєєвим, А. Ф. Аптом, С. М. Братусем, А. А. Кеноновим, С. М. Корнєєвим, В. В. Лаптєвим, С. О. Макогоном, П. М. Недбайлом, В. С. Основіним, М. П. Орзіхом, П. М. Рабиновичем, Я. М. Уманським, А. А. Ушаковим, В. В. Цвєтковим, В. М. Чхіквадзе, В. П. Шахматовим, О. Ф. Шебановим, В. С. Шевцовим, В. С. Якушевим, Ц. А. Ямпольською та іншими, у тому числі й українськими радянськими правознавцями. Наукові здобутки цих правознавців є не лише об'єктом критики, а й ураховуються при формуванні основних положень концепції багатоаспектної системи конституційного права України.
Окремо слід відзначити внесок у розроблення теорії системи конституційного права України професора В. В. Погорілка, у співавторстві з яким нами у 2000–2006 рр. було здійснено низку досліджень, що дозволили напрацювати нові методологічні принципи і методи пізнання юридичної природи норм конституційного права, системи конституційного права та її внутрішньої побудови, дослідити питання системи Конституції України, а також проблеми співвідношення системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства. Результати відповідних досліджень дозволили у роботі "Конституційне право України. Академічний курс. Том 1" (2006) порушити проблему про обґрунтування концепції багатовимірної системи конституційного права. Відповідну концепцію було розвинено й належно обґрунтовано нами у 2006–2009 рр. у циклі наукових публікацій, присвячених проблемам системи і структури конституційного права України і індивідуальній монографії «Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти» (2009).
Разом з тим, нині існує нагальна потреба в комплексному дослідженні питань теорії і практики системи конституційного права України та її основних структурних елементів. Результати такого дослідження матимуть своїм наслідком обґрунтування теорії багатоаспектної системи конституційного права України як теоретико-методологічної основи розвитку сучасного конституціоналізму в усіх його проявах, зокрема, у системі чинного конституційного законодавства України і в системі конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затвердженим зборами Академії правових наук України та темі “Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України” (№ 0196U012890). Тема також узгоджується з науковими планами кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» і перспективними програмами дисертаційних досліджень та розробки актуальних проблем у галузі конституційного права.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування особливостей системи конституційного права України та її основних структурних елементів і розробка та належне наукове обґрунтування теорії системи конституційного права України як теоретико-методологічної основи для подальшого розвитку й удосконалення системи чинного конституційного законодавства України й упорядкування та систематизації конституційної правотворчої і правозастосовної діяльності.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
 визначити сутність і змістовні характеристики системи конституційного права України як самостійної юридичної категорії;
 дослідити основні етапи генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної та зарубіжної історії державотворення та правотворення;
 виявити основні юридичні ознаки, властиві сучасній системі конституційного права України;
 з'ясувати особливості методології дослідження проблем системи конституційного права України в сучасній конституційно-правовій науці та визначити систему найефективніших принципів і методів відповідного дослідження;
 визначити співвідношення системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства, включно з Конституцією України, й особливості їх взаємодії;
 сформувати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності в конституційній сфері на основі теорії багатоаспектної системи конституційного права України;
 обґрунтувати нові концептуальні підходи до визначення норми конституційного права як першооснови багатоаспектної системи конституційного права України;
 визначити особливості внутрішньої побудови (конструкції) норми конституційного права України;
 класифікувати і систематизувати норми конституційного права України;
 встановити сутність, зміст і юридичні властивості й ознаки інституту конституційного права України;
 виявити структуру інституту конституційного права України та встановити її елементарний склад;
 визначити систему інститутів конституційного права України, з'ясувати її зміст і перспективи подальшого розвитку;
 встановити роль і місце природного та позитивного права у багатоаспектній системі конституційного права України;
 з'ясувати юридичну природу загальної частини й особливої частини та їх призначення в системі конституційного права України;
 виявити сутність і зміст конституційного процесуального права та потенціал його утвердження як структурного елемента системи конституційного права України;
 розкрити особливості співвідношення та взаємодії системи конституційного права України із міжнародним правом в контексті утвердження конституційного права ЄС.
Об'єктом дослідження є національна правова система, визначальним складником якої є система конституційного права України.
Предметом дослідження є система конституційного права України, її основні структурні елементи і характер юридичних зв’язків між ними.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає постпозитивістська методологія дослідження проблем системи конституційного права України, яка є упорядкованою системою взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості і якості системи конституційного права України та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними структурними елементами.
Важливими світоглядними методологічними принципами пізнання багатоаспектної системи конституційного права України став діалектичний принцип, який надав можливість розкрити юридичну природу досліджуваного явища, проаналізувати її у динаміці утвердження та розвитку; детерміністичний принцип, що сприяв пізнанню цієї системи у площинах співвідношення частини і цілого, а також у напрямі від можливого до дійсного, від причини до наслідку, від змісту до форми й інші світоглядні принципи.
Магістральним методом дисертаційного дослідження став системний метод, який дозволив пізнати систему конституційного права України, як органічну систему природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного конституційного права, які, у свою чергу, складаються із системи інститутів і норм конституційного права, що регулюють відповідні суспільні відносини. Застосування структурно-функціонального методу дозволило розкрити зміст досліджуваного конституційно-правового явища через пізнання основних структурних елементів системи конституційного права України (норм, інститутів тощо), юридичних зв'язків між ними та їх функціонального призначення у відповідній галузевій системі права. Діяльнісний метод дав змогу дослідити багатоаспектну систему конституційного права України як дієву конституційно-правову систему, впливаючу на зміст правотворчої та правозастосовної діяльності в державі й одночасно опосередковуючу в собі відповідні суспільні відносини; порівняльно-правовий – дозволив виокремити систему конституційного права України з-поміж інших споріднених, але не тотожних конституційно-правових систем і встановити її кваліфікуючі юридичні ознаки; історично-ретроспективний – сприяв виявленню походження сучасної системи конституційного права України та її генетично-правових зв'язків з існуючими історично системами та структурами права; формально-догматичний – став засобом пізнання сутності, змісту та юридичних властивостей відповідної галузевої системи права і складників, виходячи з усталених законів формальної логіки та досвіду їх позитивного закріплення у чинному конституційному законодавстві України (підрозд. 1.3); конкретно-соціологічний – дозволив виявити ставлення громадян і громадянського суспільства загалом до об'єктивно існуючої системи конституційного права України та її виявів у теперішній правовій реальності, зокрема, у системі чинного конституційного законодавства, конституційній правотворчій і правозастосовній діяльності. Визначальним для дослідження став і прогностичний метод, що дозволив виявити основні тенденції розвитку багатоаспектної системи конституційного права України та її структурних елементів, а також шляхи їх подальшого впливу на розвиток українського конституціоналізму та національну правову систему загалом.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому, на противагу поширеній нині лінійній систематиці конституційно-правових норм і інститутів, обґрунтована цілісна теорія багатоаспектної системи конституційного права України, що має утвердитися як теоретико-методологічна основа для подальшого розвитку й удосконалення національного конституціоналізму, системи чинного конституційного законодавства України, системи конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності.
Конкретними результатами запропонованого дослідження, що містять наукову новизну, слід визнати такі:
Уперше:
 розроблено періодизацію основних етапів генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної історії державотворення і правотворення: 1) дорадянський етап (XIX ст. – до 1919 р.) – характеризується утвердженням конституціоналізму та конституційного права, а також першими фундаментальними дослідженнями проблем системи права, які були інстальовані і в новонароджувану конституційно-правову науку; 2) радянський етап (1919–1991 рр.) – ознаменувався утвердженням концепції про одноплощинну публічно-правову систему радянського права, представлену галузями, інститутами і нормами права, котра була запроваджено і в радянське державне (конституційне) право; 3) пострадянський етап (1991 р. – донині) – утвердився, як етап конструктивного переосмислення концепції радянської системи права та запровадження нової постпозитивістської методології дослідження багатоаспектної системи конституційного права України;
 обґрунтовано визначення "багатоаспектної системи конституційного права України" як категорії науки конституційного права, під якою слід розуміти історично сформовану й зумовлену об'єктивними чинниками суспільного розвитку систему послідовних рівнів конституційного права (природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного права), які, у свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права і регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права України;
 встановлено основні юридичні ознаки системи конституційного права України (взаємозв’язок із розвитком конституціоналізму; визначальний вплив на національну правову систему та всі її складові елементи; внутрішня доктринальна, предметна і функціональна єдність у поєднанні зі структурною диференціацією; усталеність юридичних зв’язків між нормами, інститутами і іншими структурними елемента; взаємовплив із системою конституційних правовідносин, системою конституційного законодавства тощо), які дозволяють визначити сутність, зміст і юридичні властивості цієї категорії, а також розкрито її призначення в національній правовій системі;
 сформульовано основи методології дослідження проблем системи конституційного права України як упорядкованої системи взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості і якості системи національного конституційного права та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними складовими елементами;
 обґрунтовано поняття норми конституційного права як змістовно та формально визначеного, встановленого чи санкціонованого Українським народом або Українською державою чи територіальною громадою загальнообов'язкового й ними ж гарантованого правила цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі;
 з'ясовано, що під структурою норми конституційного права України, у її широкому значенні, слід розуміти систему всіх активно взаємодіючих між собою складових елементів відповідної галузевої норми права (гіпотези, диспозиції та санкції) у їх органічному взаємозв'язку з основними елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються та припиняються на підставі дієвості конкретної норми національного конституційного права, об'єктивованої в Конституції та законах України. Такими структурними елементами норми конституційного права України є: 1) ціль і мета норми; 2) суб'єкт норми; 3) гіпотеза норми; 4) диспозиція норми; 5) санкція норми;
 встановлено, що система норм конституційного права є системою взаємозумовлених і взаємопов'язних сутнісними, змістовними (предметними), функціональними й іншими юридичними зв'язками видів норм конституційного права та їх супідрядних груп, що становлять структуровану першооснову багатоаспектної системи конституційного права України і механізму конституційно-правового регулювання;
 визначено, що під інститутом конституційного права слід розуміти основний системоутворюючий структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад через упорядкування та систематизацію у своєму складі доктринально, предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних відносин, віднесених до предмета конституційного права;
 обґрунтовано концепцію структури логічного інституту конституційного права України і його елементарного складу (нормативний зміст; принципи існування та дієвості; функції; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, що регулюються нормами інституту; конституційно-правовий режим цього інституту та гарантії його реалізації), а також концепцію внутрішньої побудови позитивно унормованого інституту конституційного права та його складових елементів (вступна частина, основна частина, перехідні та прикінцеві положення, міжнародні аспекти дієвості цього інституту, додатки);
 запропоновано розуміння системи інститутів конституційного права України як системи доктринальних, генетичних (історично-правових), предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права України;
 обґрунтовано теоретико-методологічні положення про такі важливі, але малодосліджені компоненти структури сучасного конституційного права України як природне та позитивне, загальна й особлива частини, матеріальне та процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, а також визначено перспективи їх подальшого розвитку й об'єктивації в системі чинного конституційного законодавства України;
 сформульовано пропозиції щодо розроблення концепції нормопроектних робіт на 2010–2015 рр., визначальним складовим елементом якої б мала стати концепція удосконалення Конституції та системи конституційного законодавства України на 2010–2015 рр., заснована на основі обґрунтованої в цій дисертації теорії багатоаспектної системи конституційного права України.
Удосконалено:
 положення про генетично-правовий зв'язок сучасної системи конституційного права України із системами права, що історично сформувалися та діяли у Європі із часів Античності – до набуття незалежності Україною;
 концепцію внутрішньої побудови системи конституційного права України, представленої, поряд із нормами й інститутами конституційного права, такими зрізами (рівнями) як природним і позитивним, загальною й особливою частинами, матеріальним і процесуальним, національним і міжнародним конституційним правом;
 учення про співвідношення та взаємодію багатоаспектної системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства, у тому числі й із системою Конституції України;
 положення про юридичні ознаки сучасної норми конституційного права України: а) загальні (відповідне призначення в системі національного права; змістовна та формальна визначеність; загальнообов'язковість; всеосяжність й універсальність; багатоманітність; динамічність і стабільність; гарантованість); б) спеціальні (пріоритетність у національній правовій системі та їх інтегративне призначення щодо останньої; установчий характер; публічно-політичний зміст; особлива система суб'єктів нормотворення та нормозастосування; безпосередність дії; найвища юридична сила; особлива джерельна база; специфічність структури тощо);
 систему класифікації норм конституційного права України на основі їх розмежування за сутністю, або за походженням; за змістом; за методом правового регулювання; за функціями; за юридичною силою; за дією за колом суб'єктів; за умовами дії; за особливостями структури; за формами об'єктивізації; за гарантованістю;
 положення про класифікацію та систематизацію інститутів конституційного права України на підставі системи таких критеріїв, як сутність інститутів конституційного права, їх зміст, функції, суб'єктний склад, структура, форма позитивного закріплення й умови дієвості;
 учення про взаємодію системи національного конституційного права з міжнародним правом в частині положень про утвердження конституційного права ЄС і формування його основних інститутів.
Дістали подальший розвиток:
 висновок про пріоритетність і системоутворююче значення багатоаспектної системи конституційного права України для подальшого розвитку й удосконалення українського конституціоналізму та національної правової системи загалом;
 пропозиції щодо удосконалення системи чинного конституційного законодавства України й, насамперед, системного оновлення Основного Закону в легітимний спосіб;
 учення про методологію конституційно-правових досліджень і положення про сутність та зміст системного, структурно-функціонального, діяльнісного, порівняльно-правового, історично-ретроспективного, формально-догматичного, конкретно-соціологічного, прогностичного й інших методів наукових досліджень у конституційному праві;
 положення про структуру логічної норми конституційного права України як її внутрішню побудову, зміст якої визначає характер юридичних взаємозв'язків її основних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції у трьох модифікаціях: «гіпотеза – диспозиція – санкція», «гіпотеза – диспозиція», «диспозиція», а також сутність і зміст зазначених структурних елементів та їх груп;
 положення про загальні та спеціальні юридичні ознаки інституту конституційного права як центрального структурного елементу багатоаспектної системи конституційного права України;
 концепція взаємодії матеріального та процесуального права у складі багатоаспектної системи конституційного права України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, положення та пропозиції можуть бути використані:
 у науково-дослідній роботі − для формування системного підходу щодо пізнання явищ конституційно-правової реальності, для систематизації конституційно-правових досліджень в Україні, а також для подальшого пізнання юридичної природи основних інститутів конституційного права;
 у правотворчій діяльності – як теоретико-методологічне підґрунтя для оптимізації та систематизації конституційної нормопроектної і правотворчої діяльності, а також для удосконалення системи чинного конституційного законодавства України та системного оновлення Конституції України;
 у правозастосовній діяльності − для оптимізації форм i методів діяльності суб'єктів конституційного права з метою максимально повної реалізації ними своїх функцій і повноважень, або прав й обов'язків, встановлених Конституцією та законами України;
 у навчальному процесi − при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв і навчальних посiбникiв з конституцiйного права України, у викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково-дослідній роботi студентiв, магістрів, аспірантів;
 у правовиховній роботі серед населення – для підвищення правової культури учасників нормопроектної діяльності, посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування, громадян України й інших індивідуальних учасників конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності, і для формування в них системного наукового світогляду в пізнанні конституційно-правових явищ і процесів сьогодення.
Результати дисертаційного дослідження також були впроваджені автором у 2007–2009 роках під час проведення ним нормопроектної та експертно-правової роботи у Національному інституті стратегічних досліджень, Міністерстві юстиції України і Верховній Раді України. Зокрема, при участі в розробці проекту Виборчого кодексу України і законопроектів «Про громадські організації», «Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів (Про лобіювання)», «Про місцевий референдум», «Про Концепцію державної міграційної політики» та ін. (Акт впровадження Національного інституту стратегічних досліджень від 17.07.2008 № 2/16; Лист Мін’юсту від 03.12.2009 № 18-52/541; Лист Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України від 11.12.2009 № 04-15 \ 16-46).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним і завершеним науковим дослідженням багатоаспектної системи конституційного права України. Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень й обґрунтувань, які були здійснені дисертантом на основі критичного аналізу понад шестисот наукових і нормативних джерел, а також на підставі ретельного аналізу конституційних процесів, насамперед, правотворчих і правозастосовних, в Україні у 2000–2010 рр. У колективній монографії «Аналіз соціальних систем» (2007) автором підготовлено самостійний розділ 2.1 «Система національної безпеки як складова системи конституційного права України», а в монографії «Система сучасних джерел конституційного права України" (2009) – Розділ 3 «Система сучасних джерел конституційного права України і система національного конституційного права: вектори взаємодії».
Окремі питання цього дисертаційного дослідження розглядаються вперше, а інші – аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.
Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки роботи доповідалися на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (м. Київ, 2000); «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (м. Київ, 2004); «Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання» (м. Київ, 2005); «Молодь у науці: Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2005); «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України» (м. Київ, 2006); «Сучасний конституціоналізм: погляд молодих демократій» (м. Київ, 2006); «Законодавче забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні та його відповідність міжнародним правовим нормам» (м. Ужгород, 2006); «Вибори – 2006: Досвід. Проблеми. Перспективи» (м. Київ, 2007); «Круглий стіл, присвячений дню Конституції України» (м. Ужгород, 2007); «Сучасні дослідження правознавчих проблем» (м. Запоріжжя, 2007); «Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід» (м. Ужгород, 2007); «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м. Київ, 2008); «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008); «Закордонне українство: утвердження української присутності в світі» (м. Ужгород, 2008); «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 2009); «Місцеві референдуми в Україні: теоретичні та нормопроектні аспекти» (м. Київ, 2009); «Проблеми легітимації інституту лобіювання в Україні та шляхи їх розв'язання» (м. Київ, 2009), «Концептуальні засади системного оновлення Конституції України» (м. Київ, 2009) й ін.
Окремі теоретичні положення цієї наукової роботи використовувались автором у процесі викладання навчальної дисципліни «Конституційне право України».
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 60 наукових працях: 3 монографіях, 33 статтях у фахових наукових виданнях, 13 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях, 11 публікаціях, що додатково висвітлюють зміст і результати дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено попередньо напрацьовані знання й уявлення про об'єкт і предмет дослідження та запропоновано нові теоретико-методологічні підходи щодо вирішення наукової проблеми, зміст якої полягав у з'ясуванні закономірностей утвердження, функціонування та перспектив подальшого розвитку багатоаспектної системи конституційного права України і її основних структурних елементів. Зазначене дозволило сформувати цілісну теорію дієвої системи конституційного права як теоретико-методологічної основи правотворчої та правозастосовної діяльності в конституційній сфері.
Дисертаційне дослідження теоретико-методологічних засад системи конституційного права України, пізнання юридичної природи норм й інститутів конституційного права, а також вивчення актуальних проблем структуризації багатоаспектної системи конституційного права України на сучасному етапі дозволило сформулювати такі основні висновки, положення та практично значущі пропозиції:
1. Знання й уявлення про систему та структуру конституційного права України сформувалися історично, у процесі еволюції системи права загалом та дослідження її юридичних властивостей ученими і юристами-практиками із часів Античності – до сьогодення. Відповідні знання були застосовані для пізнання галузевих систем права, насамперед, системи конституційного права.
Слід виділяти три основні етапи генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної історії державотворення і правотворення та з огляду на загальноцивілізаційну історію людства: 1) дорадянський етап (XIX ст. – до 1919 р.) – характеризується утвердженням конституціоналізму та конституційного права, а також першими фундаментальними дослідженнями проблем системи права, які були інстальовані і в новонароджувану конституційно-правову науку; 2) радянський етап (1919–1991рр.) – ознаменувався утвердженням концепції про одноплощинну, публічно-правову систему радянського права, представлену галузями, інститутами і нормами права. Цю концепцію було запроваджено і в радянське державне (конституційне) право; 3) пострадянський етап (1991 р. – донині) – утвердився, як етап критичного переосмислення концепції радянської системи права та запровадження нової постпозитивістської методології дослідження багатоаспектної системи конституційного права України.
2. Основними юридичними ознаками при визначенні сутності та змісту категорії «система конституційного права України» є такі принципові положення: 1) система конституційного права України – історично сформоване й усталене, переважно під впливом об'єктивних чинників політичного, соціально-економічного, культурного, інформаційного характеру, явище національного правового буття, пов'язане із становленням конституціоналізму, Конституції України і розвитком суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання; 2) система конституційного права України є визначальним складовим елементом національної правової системи, оскільки вона здійснює системоутворюючий вплив на інші елементи національної правової системи – правову ідеологію, систему права України загалом, систему національного законодавства, систему правотворчої та правозастосовної діяльності, систему правової науки й освіти тощо; 3) для системи конституційного права України властиве гармонійне поєднання динамічних і статичних (усталених) характеристик – перебуваючи у процесі постійного розвитку й удосконалення ця система зберігає свою усталеність і завершеність на кожному етапі свого розвитку; 4) системі конституційного права України притаманна внутрішня ідеологічно-правова (доктринальна), генетико-правова, предметно-функціональна та структурна єдність. По-суті, ця система є сукупністю постійних взаємоузгоджених юридичних зв'язків між її основними складовими елементами; 5) для системи конституційного права України властива не лише внутрішня єдність, а й диференціація її складових зрізів (рівнів) й елементів, що знаходить своє логічне вираження у складній і різноплановій (багатоаспектній) структурі цієї галузі права; 6) основні структурні зрізи (рівні) й елементи конституційного права – природне і позитивне, загальна й особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, які, у свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права – перебувають між собою у чітко впорядкованих і поетапно сформованих комплексних правових зв'язках. Послідовність визначення зазначених зрізів багатоаспектної системи конституційного права України є кваліфікуючою, оскільки вказує на поетапність їх історичного формування; 7) система конституційного права України тісно взаємопов'язана діалектичними зв'язками з іншими системними явищами і категоріями конституційного права – системою конституційних правовідносин, системою джерел конституційного права та її стрижневою складовою – системою конституційного законодавства, системою Конституції України, системою суб'єктів конституційної правотворчої та правозастосовної конституційної діяльності, системою конституційно-правової науки й освіти. Взаємодія цих конституційно-правових систем містить значний потенціал для розвитку вітчизняного конституціоналізму та національного державотворення і правотворення.
3. Вище наведені кваліфікуючі юридичні ознаки багатоаспектної системи конституційного права України дозволяють не лише визначити її поняття, а й пізнати як складну юридичну категорію. Отже, система конституційного права України (з грец. σνστηµα – поєднання, утворення) –історично сформована та обумовлена об'єктивними чинниками суспільного розвитку система таких послідовних рівнів (зрізів) конституційного права, як природне та позитивне, загальна та особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне право, котрі, в свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і системоутворюючою складовою національної правової системи.
4. Розкриття сутності та змісту категорії «система конституційного права України» є важливим, але лише першим кроком до пізнання цього складного конституційно-правового явища. Подальше ефективне дослідження багатоаспектної системи конституційного права України вимагає формування новітньої, відповідної вимогам і викликам часу методології її пізнання.
Методологія дослідження проблем системи конституційного права України – це упорядкована система взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють усебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права і визначити сутність та зміст правових зв'язків між її основними складовими елементами.
Зважаючи на постпозитивістську сутність методології дослідження системи конституційного права України, слід виділити такі її риси і юридичні властивості як: 1) свідома відмова від принципів і цілей методології нормативізму, чітке розмежування права та закону при усвідомленні їх дихотомічного зв'язку; 2) визнання принципу багатоманітності та різновимірності методології постпозитивізму й інших методологій досліджень правової реальності, свідоме ігнорування таких ілюзорних цілей як пошук єдино правильних принципів і методів дослідження права тощо; 3) тяжіння до взаємодії, або, принаймні, безконфліктного співіснування з іншими методологіями правових досліджень, спроможність до розуміння та сприйняття їх здобутків; 4) визнання пріоритету «історії права» перед «філософією права», дослідження всіх явищ правової реальності в контексті їх генезису; 5) широке залучення до арсеналу наукових досліджень методології таких вищезазначених «наук про складність» як синергетика, нерівноважна термодинаміка, хаосологія, нелінійна динаміка, теорія дисипативних систем, теорія катастроф тощо.
При цьому, розглядаючи постпозитивістську методологію як систему пізнання конституційно-правового буття, слід виділяти два її рівні – принципи і методи дослідження багатоаспектної системи конституційного права України. Основними принципами, що відображують сутність, зміст й особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, є принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об'єктивності, універсальності тощо. При цьому найефективнішими для дослідження багатоаспектної системи і структури сучасного конституційного права України є, насамперед, системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші методи наукових досліджень.
4. Багатоаспектна система конституційного права України є системоутворюючою складовою ланкою національної правової системи і наріжним каменем вітчизняного конституціоналізму в усіх його проявах. Вона, будучи тісно пов'язаною генетичними, ідеологічно-правовими (доктринальними), функціональними, предметними, структурними й іншими юридичними зв'язками із системою конституційних правовідносин та конституційним процесом у його суб'єктивному значенні загалом; системою чинного конституційного законодавства та системою джерел однойменної галузі права і, зокрема, системою Конституції України; системою конституційно-правової науки й освіти та з іншими системами національного конституційного права в одних випадках є цілеспрямованим структурованим відтворенням відповідних системних явищ конституційно-правової реальності, а в інших – теоретико-методологічною моделлю для розвитку та дієвості інших конституційних систем, наприклад системи конституційно-правової науки й освіти. Проте, в усіх випадках багатоаспектна система конституційного права України є своєрідною «шкалою координат» для належного функціонування національної правової системи.
5. Своє остаточне та завершене продовження багатоаспектна система конституційного права України знаходить у системі чинного конституційного законодавства, у тому числі й у системі Конституції України. Між цими двома конституційно-правовими системами відбувається взаємостимулюючий до подальшого розвитку вплив: система конституційного права України є теоретико-методологічним підґрунтям для конституційної правотворчості, тоді як розширення системи конституційного законодавства за рахунок нових нормативно-правових актів конституційного змісту сприяє утвердженню нових інститутів конституційного права, тим самим змінюючи юридичні властивості багатоаспектної системи конституційного права України. Ця закономірність загалом властива і для взаємодії багатоаспектної системи конституційного права України із системою Основного Закону України.
Очевидно, що однією із причин незавершеності конституційно-правової реформи 2004–2006 рр., а також наступного загострення політико-правових конфліктів у 2007–2009 рр. на тлі масштабної управлінської, фінансової та соціально-економічної кризи в Україні стала безсистемність правотворчої та правозастосовної діяльності учасників сучасного конституційного процесу. У цьому випадку вважається за доцільне розробити концепцію нормопроектних робіт на 2010–2015 рр., визначальним складовим елементом якої б мала стати концепція удосконалення Конституції та системи конституційного законодавства України на 2010–2015 рр., сформована на основі обґрунтованої в цій дисертації теорії багатоаспектної системи конституційного права України.
6. Сутність, зміст й інші юридичні властивості багатоаспектної системи конституційного права України розкриваються в її основних структурних елементах, кожен із яких має власні правові особливості та функціональне призначення в досліджуваній галузевій системі права.
Первинним системоутворюючим елементом багатоаспектної системи конституційного права, її "молекулярним рівнем" є норма конституційного права (від лат. norma – правило, взірець), тобто змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або Українською державою чи територіальною громадою загальнообов'язкове і ними ж гарантоване правило (модель) цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі, яке є первинним структурним елементом системи конституційного права України.
7. Юридична природа норми конституційного права України розкривається в системі її загальних і спеціальних кваліфікуючих юридичних ознак та властивостей. До загальних видових юридичних ознак сучасної норми конституційного права належать такі її кваліфікації, як: відповідне призначення в системі національного права; змістовна та формальна визначеність; загальнообов'язковість; всеосяжність й універсальність; багатоманітність; динамічність і стабільність; гарантованість. До спеціальних родових ознак норм конституційного права України належать такі із них, як: пріоритетність у національній правовій системі та їх інтегративне призначення щодо останньої; установчий характер; публічно-політичний зміст; особлива система суб'єктів нормотворення та нормозастосування; безпосередність дії; найвища юридична сила; особлива джерельна база; специфічність структури; посилена за рахунок правового захисту Конституції України гарантованість; належна теоретико-методологічна обґрунтованість.
8. Юридичні властивості норми конституційного права України знаходять своє логічне продовження в її структурі. Структура норми конституційного права України (від лат. structura – побудова, розміщення, від struo – будую, зводжу) – це внутрішня побудова норми конституційного права, зміст якої визначає характер юридичних взаємозв'язків її основних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції у трьох модифікаціях: «гіпотеза – диспозиція – санкція», «гіпотеза – диспозиція», «диспозиція», а також сутність і зміст зазначених структурних елементів і їх груп.
Основу структури норми конституційного права України складають гіпотеза, диспозиція та санкція цієї норми, а також ідеологічно-правові, функціональні, структурні й інші юридичні зв'язки між ними. При цьому, під гіпотезою норми конституційного права України слід розуміти елемент структури цієї норми, який визначає умови дієвості правил вольової поведінки та діяльності, що виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані, статусі чи режимі, незалежно від їх волі; під диспозицією – саму модель правила поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, що конституює їх суб'єктивні права та юридичні обов'язки, а також визначає порядок їх належної та можливої поведінки або діяльності в умовах, передбачених гіпотезою цієї ж норми; під санкцією – вид і міру юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів конституційних правовідносин за невиконання або неналежне виконання правил поведінки чи діяльності, встановлених у диспозиції цієї норми.
9. Проте вищезазначена структура «логічної» або «класичної» норми конституційного права не розкриває всього юридичного потенціалу внутрішньої побудови цієї первинної ланки багатоаспектної системи конституційного права України. У широкому значенні, під структурою норми конституційного права України слід розуміти систему всіх активно взаємодіючих між собою складових елементів відповідної галузевої норми права (гіпотези, диспозиції та санкції) у їх органічному взаємозв'язку з основними елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються та припиняються на підставі дієвості конкретної норми національного конституційного права, об'єктивованої в Конституції та законах України. Такими структурними елементами норми конституційного права України є: 1) ціль і мета норми; 2) суб'єкт норми; 3) гіпотеза норми; 4) диспозиція норми; 5) санкція норми.
10. Норми конституційного права є багатоманітними і кожен їх вид чи група наділені власною юридичною специфікою й особливим призначенням у багатоаспектній системі конституційного права України.
Застосовуючи виявлені критерії класифікації норм конституційного права України, можна визначити таку їх систему: 1) за сутністю, або за походження цих норм: норми, які втілюють політичну волю та законні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад; 2) за змістом (за предметом правового регулювання): норми, об'єднані в інститутах конституційного права й інших структурних елементах багатоаспектної системи конституційного права України – норми природного конституційного права та норми позитивного конституційного права; норми загальної й особливої частин конституційного права України; норми матеріального конституційного права та норми процесуального конституційного права; норми національного конституційного права та норми міжнародного конституційного права; норми типового конституційного права та норми колізійного конституційного права тощо; 3) за методом правового регулювання: імперативні та диспозитивні норми конституційного права; 4) за функціями: установчі, регулятивні, уповноважуючі, зобов'язуючі, заохочувальні, забороняючі, спеціалізовані тощо; 5) за юридичною силою: закріплені в Конституції України і рішеннях всеукраїнського референдуму з конституційних питань; закріплені в законах України; закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; 6) за дією за колом суб'єктів: загальні, спеціальні та виключні норми конституційного права; 7) за умовами дії норм (за часом і територією їх дії): загальнодержавні та місцеві; постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права; 8) за особливостями структури: складні та прості норми конституційного права; 9) за формами об'єктивізації: формалізовані та неформалізовані норми конституційного права; 10) за гарантованістю: норми конституційного права забезпечені загальноправовими й особливими гарантіями.
11. Система норм конституційного права є системою взаємозумовлених і взаємопов'язних сутнісними, змістовними (предметними), функціональними й іншими юридичними зв'язками видів норм конституційного права та їх супідрядних груп, що становлять структуровану першооснову багатоаспектної системи конституційного права України і механізму конституційно-правового регулювання.
12. Норми конституційного права не існують поза межами інститутів, у складі яких вони об'єднуються. У свою чергу, інститут конституційного права України є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який утілює в собі волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад через упорядкування та систематизацію у своєму складі доктринально, предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних відносин, віднесених до предмета конституційного права.
13. Для інституту конституційного права України притаманні як загальні, так і спеціальні юридичні ознаки та властивості, що розкривають сутність і зміст цієї юридичної категорії й ідентифікують призначення інституту в багатоаспектній системі конституційного права України. До загальних ознак інституту конституційного права належать такі: відповідність інститутів права об'єктивно інституціоналізованим суспільним відносинам, які потребують свого правового регулювання; доктринальну (ідеологічно-правову) єдність уміщеного в них нормативного матеріалу; цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, які є предметом правового регулювання відповідної галузі права; однорідність суспільних відносин (тобто певного сегмента цих відносин), які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут права; єдність загальних положень, принципів, понять і нормативних конструкцій, утілених в інституті права; автономність, тобто, відокремленість існування та дієвості нормативного матеріалу в межах інституту; функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту права, яка загалом узгоджується з основними функціями галузі права та їх системою; об'єктивація інститутів права у самостійних структурних елементах системи чинного законодавства, а саме – у самостійних розділах Конституції України, розділах загальних законів України, спеціальних законах України, підзаконних нормативно-правових актах, а іноді – і в інших видах системи галузевих джерел права (правових звичаях, правових договорах тощо).
14. До спеціальних юридичних кваліфікацій інституту конституційного права України належать такі його юридичні ознаки: 1) за своєю сутністю інститут конституційного права є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення – Українського народу, Української держави і територіальних громад, узгоджені з об'єктивними процесами структуризації та інституціоналізації суспільних відносин, що є предметом конституційного права; 2) за своїм змістом інститут конституційного права є об'єктивно сформованою, цілісною та відносно відокремленою системою функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних між собою норм конституційного права, а іноді й інших галузей права, що регулюють певний вид суспільних відносин, що є сегментом предмета конституційного права і складовими елементами нормативно-правового механізму конституційно-правового регулювання; 3) за своїми функціями інститут конституційного права є системоутворюючим компонентом як багатоаспектної системи конституційного права України, так і її основних складових зрізів (рівнів) – природного та позитивного, загальної й особливої частин, матеріального та процесуального, національного та міжнародного конституційного права; 4) за своєю структурою інститут конституційного права є складною комплексною системою норм конституційного права, об'єднаних у певні логічні групи, зумовлені сутністю, змістом і функціональним призначенням кожного конкретно взятого інституту в системі конституційного права України і в механізмі конституційно-правового регулювання; 5) за формою свого існування інститути конституційного права поділяються на логічні, тобто існуючі у складі об'єктивно сформованої системи конституційного права України, та позитивно закріплені (об'єктивовані) в чинному законодавстві й інших галузевих джерелах права тощо. При цьому перші з них тяжіють до других.
15. Оскільки інститут конституційного права України об'єднує систему відповідних галузевих норм права, які тяжіють до свого втілення в чинному законодавстві, то логічним буде припустити, що відповідний інститут також може позитивно унормовуватись у системі норм-приписів, які складають його нормативну основу. Відповідно, слід розрізняти а) внутрішню побудову логічного інституту як основного структурного елементу багатоаспектної системи конституційного права, та б) структуру позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права.
16. Під структурою логічного інституту конституційного права України слід розуміти внутрішню побудову цього структурного елемента багатоаспектної системи конституційного права України, зміст якої визначається доктринальними, предметними, функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками між нормами конституційного права та їх групами, об'єднаними спільним предметом конституційно-правового регулювання. Отже, структура логічного інституту конституційного права України – це взаємозв'язок функціонально зумовлених і структурно узгоджених між собою компонентів відповідного галузевого інституту права.
Основними компонентами структури логічного інституту конституційного права України є: 1) нормативний зміст інституту конституційного права України, як цілісної юридичної категорії; 2) принципи існування та дієвості інституту конституційного права України; 3) функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права й обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів, організаційно-правові форми їх діяльності тощо); 4) конституційно-правовий режим інституту конституційного права України; 5) гарантії реалізації інституту конституційного права України. Відповідно, сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів (компонентів) цієї структури.
Структура позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права – це внутрішня побудова цього інституту, що репрезентує собою систему взаємопоєднаних між собою змістовно-логічних і формальних компонентів, зумовлених вимогами чинного законодавства і, зокрема, правилами нормопроектної техніки, спрямованими на структуроване регулювання конституційно-правових відносин. Її основними компонентами є: 1) вступна частина (назва та преамбула); 2) основна частина; 3) перехідні та прикінцеві положення; 4) міжнародні аспекти дієвості цього інституту; 5) додатки.
17. Система критеріїв класифікації інститутів конституційного права України є, насамперед, системою супідрядних за своєю значущістю, взаємопов'язаних за змістом і логічно взаємозумовлених визначальних юридичних ознак усебічної диференціації інститутів конституційного права з метою виявлення їх багатомірної системи. У її основу покладено такі критерії як: сутність інститутів конституційного права, їх зміст, функції, суб'єктний склад, структура, форма позитивного закріплення й умови дієвості.
Відповідно, в основі багатоаспектної системи інститутів конституційного права лежать такі види інститутів конституційного права України, розмежовані за відповідними критеріями: 1) за своєю сутністю: інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Українського народу; інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Української держави; інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси територіальних громад України; 2) за змістом (предметом): інститути природного та позитивного конституційного права; інститути загальної й особливої частин конституційного права; інститути матеріального та процесуального конституційного права; інститути типового та колізійного конституційного права; інститути національного та міжнародного, насамперед, європейського конституційного права; 3) за функціями: установчі інститути конституційного права; регулятивні інститути конституційного права; забороняючі інститути конституційного права; охоронні інститути конституційного права; 4) за суб'єктами: загальні інститути конституційного права; спеціальні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права; 5) за структурою: генеральні інститути (підгалузі) конституційного права; основні інститути конституційного права; субінститути конституційного права; 6) за формою об'єктивації: інститути конституційного права, закріплені в Конституції України; інститути конституційного права, закріплені в законах України; інститути конституційного права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; інститути конституційного права, об'єктивовані в інших джерелах конституційного права; 7) за умовами дієвості: за територією своєї дії: загальнодержавні інститути конституційного права; місцеві (локальні) інститути конституційного права; за часом своєї дії: постійні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права.
18. Отже, система інститутів конституційного права України є, насамперед, системою доктринальних, генетичних (історично-правових), предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин, які є предметом конституційного права.
19. Якщо норми й інститути конституційного права є традиційним предметом відповідних наукових досліджень, то такі компоненти структури сучасного конституційного права України як природне та позитивне, загальна й особлива частини, матеріальне та процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, а також інші (публічне та приватне, типове та колізійне, право та «неправо» тощо) зазвичай лише згадуються правознавцями. Натомість саме ці зрізи (рівні) конституційного права утворюють макроструктуру багатоаспектної системи конституційного права України, наповнюють її новими юридичними якостями і властивостями, формують потенціал її подальшого розвитку й удосконалення.
20. Природне конституційне право та позитивне конституційне право є історично сформованими комплексними стрижневими підсистемами (рівнями, або зрізами) конституційного права України, які об'єднують у своєму складі відповідні доктринальні або теоретико-методологічні (ідеї, концепції, теорії, світоглядні принципи і методи) та нормативні (інститути і норми конституційного права) структурні елементи, які у своїй взаємодії забезпечують усебічне регулювання конституційно-правових відносин.
Так, природне конституційне право України є системою доктринальних ідей і принципів, утілених в інститутах конституційного права, норми яких регулюють конституційний принцип народного суверенітету та порядок його реалізації, конституційні основи суспільного ладу та загальні принципи розвитку громадянського суспільства і його інститутів, основоположні конституційні права та свободи людини, зокрема ті з них, що не можуть бути обмеженими на підставах, визначених у статті 64 Основного Закону, а також конституційні засади організації та діяльності місцевого самоврядування в Україні. Натомість позитивне конституційне право України втілюється в доктринальних ідеях і методах, відтворених в інститутах і нормах конституційного права, що унормовують принцип державного суверенітету та легітимні форми його здійснення, конституційні основи державного ладу та принципи його охорони, порядок організації та діяльності органів державної влади, а також правову охорону Конституції України та вимоги щодо конституційної правотворчості загалом.
21. Загальна й особлива частини є підсистемами не лише конституційно-правової науки й освіти, а й однойменної галузі права, про що свідчить їх нормативне наповнення. Загальна частина, як й особлива частина конституційного права, об'єднує у своєму складі норми й інститути, які регулюють певні конституційні правовідносини.
Загальна частина конституційного права України – це структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, який об'єднує у своєму складі норми й інститути конституційного права (теорії та історії українського конституціоналізму, теорії Конституції України, системи конституційного права, джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо), які забезпечують ефективне функціонування відповідної галузі права та її доктринальний (теоретико-методологічний) і генетичний зв'язок з історичними та сучасними ідеями й ідеалами українського та європейського конституціоналізму.
Особлива частина, як структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, об'єднує у своєму складі, насамперед, інститути матеріального та процесуального конституційного права, які регулюють структуровані суспільні відносини в межах предмета конституційного права. Їх система представлена інститутами основ конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини і громадянина, конституційних засад безпосередньої демократії, парламентаризму, глави держави (президентури), виконавчої влади, судової влади, прокуратури, територіального устрою України, місцевого самоврядування, конституційної юстиції та правової охорони Конституції України. До того ж, у складі особливої частини конституційного права України існують і процесуальні інститути – виборчого та референдного процесу, парламентського процесу, конституційного судочинства та муніципального процесу. У свою чергу, ці основні інститути конституційного права містять у своєму складі субінститути, а також можуть об'єднуватися в генеральні інститути (підгалузі) конституційного права.
22. Важливим рівнем багатоаспектної системи конституційного права України є матеріальне конституційне право та процесуальне конституційне право. Якщо матеріальне конституційне право України складає на сьогодні питомий нормативний уміст системи конституційного права України і є не лише основним, а часто і єдиним предметом досліджень конституційно-правової науки, то процесуальне конституційне право та його теоретико-методологічні основи лише формуються. При цьому утвердження процесуального конституційного права в Україні має значний потенціал щодо удосконалення механізму конституційно-правового регулювання та упередження й вирішення конституційних конфліктів.
Процесуальне конституційне право – це структурний елемент, який у взаємодії з матеріальним конституційним правом утворює важливий рівень (зріз) багатоаспектної системи конституційного права України й об'єднує у своєму складі процесуальні норми й інститути конституційного права (інститути гуманітарного процесу, виборчого і референдного процесу, парламентського процесу, муніципального процесу та конституційної юстиції), на основі яких між суб'єктами конституційного процесу виникають, змінюються та припиняються правовідносини, що передбачають виникнення конституційних спорів і їх обов'язкове судове та позасудове вирішення.
23. Диференціація нормативного матеріалу у складі багатоаспектної системи конституційного права України на такі підсистеми, як національне та міжнародне конституційне право зумовлена тим, що у складі низки інститутів, підгалузей й інших рівнів національного конституційного права існує «міжнародний компонент» – норми й інститути конституційного права, які є міжнародними за своїм походженням, тобто, за своєю сутністю.
Такі норми й інститути конституційного права України складають значну частку від нормативного вмісту багатоаспектної системи конституційного права України й об'єднуються між собою доктринальними, предметними, функціональними й іншими юридичними зв'язками в певну підсистему – міжнародне конституційне право України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Проблемы теории государства и права. Проблемы методологии. Общество и государство / М. И. Абдулаев, С. А. Комаров. – СПб. : Питер, 2003. – 456 с.
2. Авакьян С. А. Государственно-правовые институты: понятие и формирование / С. А. Авакьян // Советское государство и право. – 1977. – № 2. – С. 19–25.
3. Аверьянов А. Н. Категория "система" в диалектическом материализме / А. Н. Аверьянов. – М. : Мысль, 1974. – 70 с.
4. Аврутин Ю. А. Государство и право. Теория и практика : учеб. пособ. / Ю. А. Аврутин. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 479 с.
5. Автономов А. С. Системность категорий конституционного права : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук : 12.00.02 "Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право" / А. С. Автономов. – М., 1999. – 40 с.
6. Актуальні проблеми теорії держави та права. – Ч. I: Актуальні проблеми теорії держави : навч. посіб. / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша, Н. М. Пархоменко, Т. О. Пікуля, Н. В. Пронюк]. – К. : КНТ, 2007. – 288 с.
7. Алебастрова И. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб. пособ. / И. А. Алебастрова. – М. : Юриспруденция, 2000. – 304 с.
8. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и ре