КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ РЕФЕРЕНДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
РЕФЕРЕНДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 17
1.1. Референдна демократія: поняття, сутність, ключові ознаки 17
1.2. Методологія дослідження референдної демократії 44
1.3. Конституційні принципи референдної демократії 65
1.4. Співвідношення референдної демократії з іншими
конституційними видами демократії в Україні 88
Висновки до першого розділу 118

РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС І ТИПОЛОГІЯ РЕФЕРЕНДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ..122
2.1. Передумови утвердження референдної демократії
в контексті розвитку конституціоналізму 122
2.2. Основні етапи становлення та розвитку
референдної демократії в Україні 148
2.3. Типологія конституційно-правових режимів
референдної демократії 181
Висновки до другого розділу 214

РОЗДІЛ 3
КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ
РЕФЕРЕНДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 217
3.1. Класифікація та систематизація
референдної демократії в Україні 217
3.2. Загальна характеристика основних видів
референдної демократії в Україні 245
3.3. Тенденції розвитку системи
національної референдної демократії 291
Висновки до третього розділу 311

РОЗДІЛ 4
КОНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФЕРЕНДНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 316
4.1. Нормативно-правові механізми забезпечення реалізації
референдної демократії в Україні
та перспективи їх удосконалення 316
4.2. Організаційно-правове забезпечення реалізації
референдної демократії в Україні: проблеми теорії та практики 354
Висновки до четвертого розділу 389

ВИСНОВКИ 393
ДОДАТКИ 405
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 464

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні державотворчі та правотворчі процеси в Україні, незважаючи на їх складність і суперечливість, неможливо уявити поза межами усталення демократії та верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Разом із тим слід усвідомлювати, що ці загальновизнані цивілізаційні цінності не є самодостатніми. Успіх їх усталення та розвитку залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників, не останнє місце серед яких займають ефективна державно-правова політика, досконалість системи чинного законодавства та її спроможність до саморозвитку, а також належний рівень теоретико-методологічного забезпечення відповідних конституційних процесів.
За майже дев’ятнадцять років незалежності в Україні утвердилися демократичні цінності. Людина, її життя і здоров'я, права і свободи та їх гарантії визначили зміст і спрямованість діяльності Української держави. Отримало свою реалізацію конституційне право громадян України на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38 Основного Закону): з 1991 р. по 2010 р. в Україні відбулося два всеукраїнські референдуми (1991 і 2000 рр.) і 150 місцевих референдумів. Утім, стверджувати про ефективність застосування інституту референдумів в Україні було б передчасним. Насамперед, через фрагментарність практики проведення всеукраїнського та місцевих референдумів і неоднозначність їх правових наслідків.
Очевидно, що однією з причин нереалізованості потенціалу референдумів і референдної демократії є застарілість Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р., який не спроможний нині регулювати референдні правовідносини в Україні. Нові ж законопроекти про всеукраїнський та місцеві референдуми донині з різних причин не мали успіху у Верховній Раді України. Утім, у 2010 р. зберігаються надії на ухвалення парламентаріями законопроектних напрацювань, у тому числі й здійснених Міністерством юстиції України у 2008–2010 рр., щодо прийняття нових законів "Про всеукраїнський референдум" і "Про місцевий референдум".
Удосконалення законодавства про референдуми є важливим, але не остаточним кроком у забезпеченні належних умов для ініціювання, організації та проведення референдумів в Україні, а також належного і своєчасного виконання їх рішень. Відповідні політико-правові умови для дієвого застосування референдумів в інтересах громадян України, Українського народу та територіальних громад можливі лише за умови запровадження в Україні референдної демократії. У свою чергу цей вид конституційно-правового режиму вимагає свого комплексного ідеологічно-правового (доктринального), законодавчого й організаційно-правового забезпечення. Розв'язання ж цього складного завдання неможливе без формування новітньої теорії референдної демократії в Україні.
При цьому відповідна теорія має бути не лише новою, а й конструктивною, спроможною стати дієвим методологічним інструментарієм для вирішення як теоретичних, так і практичних проблем у сфері безпосередньої реалізації народного суверенітету та повновладдя територіальних громад шляхом проведення референдумів. Нині реалізація цього завдання ускладнюється відсутністю відповідних досліджень у вітчизняній і зарубіжній конституційно-правовій науці: монографічних досліджень, присвячених проблемам референдної демократії в Україні та за кордоном не існує.
Натомість у сучасній юридичній науці досліджуються окремі питання демократичних конституційно-правових режимів, референдумів, референдного права та процесу тощо. Ці та споріднені проблеми неодноразово ставали предметом наукових досліджень таких українських правознавців, як М. О. Баймуратов, Ю. Г. Барабаш, О. В. Батанов, С. В. Дерев'янко, О. В. Зайчука, В. М. Кампо, М. І. Козюбра, В. П. Колісник, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, В. В. Кравченко, Л. Т. Кривенко, В. В. Лемака, О. В. Марцеляк, В. Ф. Мелащенко, М. П. Орзіх, В. Ф. Сіренко, М. І. Ставнійчук, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, Ю. О. Фрицький, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, М. В. Цвік, Л. П. Юзьков, О. І. Ющик й ін.
Необхідно зазначити і важливість впливу на пізнання юридичної природи референдної демократії в Україні наукових праць В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка "Референдуми в Україні: історія та сучасність" (2000) і "Референдне право України" (2006), О. Ю. Тодики "Народовладдя в умовах глобалізації" (2005) та "Народовладдя на трансформаційному етапі розвитку держави і суспільства" (2007), О. В. Скрипнюка "Демократія: Україна і світовий вимір" (2006), а також роботи "Референдуми в Європейському Союзі" за ред. Д. С. Колодяжного (2007) й ін.
Важливим елементом джерельної бази дослідження проблем референдної демократії в Україні стали й політико-правові погляди одного з фундаторів референдної ідеології Ж.-Ж. Руссо, а також роботи мислителів, які досліджували окремі проблеми референдумів і референдної демократії в дорадянський період – А. Дюнан, А. Есмен, М. М. Ковалевський, С. А. Котляревський, Т. Курті, А. де'Токвіль, К. М. Тахтарєв, Б. М. Чичерін й ін.
Значний вплив на формування методології цього дослідження справили і роботи таких зарубіжних учених-конституціоналістів, як М. П. Авдєєнкова, М. В. Баглай, М. В. Вітрук, С. В. Дорохін, К. О. Керімов, К. І. Козлова, В. В. Комарова, О. О. Кутафін, В. Й. Лучин, Т. М. Пряхіна, Т. Я. Хабрієва, В. Є. Чиркін (Російська Федерація), Ж.-Л. Бержель, Ж.-П. Жакке (Франція), Євгеніуш Зелінські, Станіслава Саган (Польща), Т. Р. С. Аллана, Л. Даймонда, Ф. Фукіями (США), А. Шайо (Угорщина) й інших, присвячені проблемам референдумів і референдної демократії.
У дисертації також проаналізовані та критично переосмислені основні положення радянської теорії референдумів, обґрунтовані у працях Г. В. Барабашова, Л. А. Григоряна, В. Т. Кабишева, В. Ф. Котока, В. Й. Лучина, О. Г. Мурашина, Р. А. Сафарова, Ю. І. Скуратова, М. П. Фарберова, М. В. Цвіка, М. П. Чудакова й ін.
Результати досліджень проблем референдної демократії, здійснені нами у 2006–2010 рр., узагальнено та систематизовано в індивідуальній монографії "Референдна демократія: проблеми конституційної теорії та практики" (2009), самостійних розділах таких монографій, як "Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві" (2008), "Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку" (2008), а також серії публікацій у фахових юридичних часописах.
Разом із тим, нині існує нагальна потреба в комплексному дослідженні питань конституційної теорії і практики референдної демократії в Україні, типології та системи цього конституційно-правового режиму та юридичних механізмів забезпечення його реалізації. Результати такого дослідження матимуть своїм наслідком обґрунтування конституційної теорії референдної демократії як теоретико-методологічної основи реалізації народного суверенітету та повновладдя територіальних громад в Україні через референдуми в умовах утвердження демократії та верховенства права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації узгоджується з темою наукових досліджень Інституту законодавства Верховної Ради України "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстр. № 0103U007975) та змістом п.п. 169, 170 Орієнтовного плану законопроектних робіт на 2008 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 534-р, а також відповідає пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005–2010 рр., затвердженим зборами Академії правових наук України.
Метою дисертаційного дослідження стало формування цілісної теорії утвердження, розвитку та дієвості референдної демократії в Україні, як теоретико-методологічної основи для подальшого вдосконалення референдної правової доктрини й оптимізації правотворчої та правозастосовної діяльності учасників референдного процесу на сучасному етапі національного державотворення та правотворення.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
 визначити сутність і змістовні характеристики референдної демократії як самостійної юридичної категорії;
 виявити основні юридичні ознаки, властиві сучасній референдній демократії;
 з'ясувати особливості методології дослідження проблем референдної демократії в сучасній конституційно-правовій науці та визначити систему найефективніших принципів і методів відповідного дослідження;
 встановити конституційні принципи референдної демократії, здійснити їх узагальнення та систематизацію;
 визначити співвідношення референдної демократії з іншими конституційними видами народовладдя;
 сформувати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності в конституційній сфері на основі теорії багатоаспектної системи конституційного права України;
 виявити та систематизувати передумови утвердження референдної демократії в контексті генезису вітчизняного та зарубіжного конституціоналізму;
 здійснити періодизацію основних етапів становлення та розвитку референдної демократії в Україні й охарактеризувати їх правовий зміст;
 виявити критерії для здійснення типології референдної демократії та диференціювати основні типи (моделі) цього виду народовладдя в сучасному світі;
 встановити сутність, зміст і юридичні особливості основних типів референдної демократії у світі й ідентифікувати тип (модель) референдної демократії в Україні;
 класифікувати і систематизувати основні види референдної демократії в Україні;
 здійснити загальну характеристику основних видів референдної демократії в Україні, виявивши їх юридичні особливості;
 визначити поняття системи референдної демократії в Україні та її юридичні ознаки;
 дослідити перспективи законодавчого урегулювання позитивно зарекомендуваших у державах – учасницях ЄС, але нових для України видів референдної демократії;
 виявити, розкрити зміст і систематизувати основні тенденції становлення та розвитку референдної демократії в Україні на 2010 і наступні роки;
 виявити сутність і зміст конституційного механізму забезпечення реалізації референдної демократії в Україні, встановити його складові елементи;
 розкрити особливості нормативно-правового механізму забезпечення реалізації референдної демократії в Україні на національному та міжнародному рівнях;
 з'ясувати сутність, зміст і структуру організаційно-правового забезпечення дієвості конституційно-правового режиму референдної демократії в Україні та визначити основні шляхи і напрями його удосконалення;
 обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства про референдуми з метою оптимізації конституційних механізмів забезпечення існування та дієвості референдної демократії в Україні.
Об'єктом дослідження є конституційні засади безпосередньої реалізації народовладдя в Україні.
Предметом дослідження є референдна демократія та її система в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод, який надав можливість розкрити юридичну природу конституційно-правового режиму референдної демократії, проаналізувати його в динаміці утвердження та розвитку, у різних виявах конституційно-правового буття.
Визначальним методом дисертаційного дослідження став системний метод, який дозволив пізнати референдну демократію як органічну систему, представлену різними типами (моделями) і видами цього виду народовладдя. Застосування структурно-функціонального методу дозволило розкрити зміст досліджуваного конституційно-правового режиму через пізнання основних структурних елементів системи референдної демократії – її видів; діяльнісного методу – дослідити референдну демократію як дієвий конституційно-правовий режим, визначаючий сутність і зміст правотворчої та правозастосовної діяльності суб'єктів референдного процесу; методу факторного аналізу − виділити та дослідити чинники, що впливають на виникнення, утвердження та розвиток референдної демократії; порівняльно-правового методу − порівняти різні типи (моделі) референдної демократії та виявити їх правові особливості, зіставити їх законодавче закріплення в зарубіжних країнах та Україні; історичного методу − проаналізувати еволюційний розвиток референдумів і референдної демократії в Україні та за кордоном; соціологічного та статистичного методів – виявити залежність розвитку референдної демократії від перебігу соціальних процесів на загальнодержавному та локальному рівнях, а також визначити вплив референдумів, референдного законодавства та досвіду проведення референдумів і їх юридичних наслідків на генезис відповідного конституційно-правового режиму; методу моделювання – обґрунтувати найефективнішу конституційно-правову модель референдної демократії для України; методу прогнозування – виявити основні тенденції та шляхи подальшого розвитку конституційно-правового режиму референдної демократії в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим науковим дослідженням, у якому розроблено комплексну теорію конституційних основ правового режиму референдної демократії, засновану на врахуванні історичного досвіду утвердження та розвитку референдумів і референдної демократії в Україні та за кордоном, багатоманітності її типів (моделей) і видів, а також особливостей конституційного механізму забезпечення дієвості цього конституційно-правового режиму на сучасному етапі розвитку національного державотворення та правотворення.
Конкретними результатами запропонованого дослідження, що містять наукову новизну, слід визнати такі:
Уперше:
 обґрунтовано визначення референдної демократії як самостійного виду конституційно-правового режиму, представленого системою встановлених Конституцією та законами України легітимних найсприятливіших умов, способів і методів безпосередньої реалізації народного суверенітету у формі ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень;
 встановлено юридичні ознаки референдної демократії (пріоритетність у системі прямого народовладдя, з огляду на втілення в її сутності установчої влади Українського народу та територіальних громад; імперативність і нормативно-правова визначеність актів; уособлення конституційної правотворчості Українського народу та територіальних громад тощо);
 виявлено елементний склад референдної демократії, представлений такими її основними структурними елементами (компонентами), як референдна ідеологія (доктрина), система референдного законодавства; організаційно-правові механізми реалізації референдної демократії.
 з'ясовано зміст методології дослідження теорії та практики референдної демократії, яка є конституційним ученням про світогляд і систему наукових принципів, методів, прийомів і способів пізнання й об'єктивної оцінки референдної ідеології (доктрини) системи чинного референдного законодавства й організаційно-правових механізмів реалізації референдної демократії;
 виявлено критерії систематизації різних типів референдної демократії (тип демократії, що утвердився в суспільстві; тип держави, у якій отримала свій розвиток референдна демократія; тип правової системи, у якій діє конституційний режим референдної демократії; тип конституціоналізму, що сприяв утвердженню та розвитку референдної демократії; тип правової культури у сфері народовладдя та референдних правовідносин);
 встановлено, що основними моделями референдної демократії у світі нині є: "швейцарська модель" (Швейцарія), "французька модель" (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди й ін.), "американська модель" (США), "італійська модель" (Італія), "іберійська модель" (Іспанія, Португалія), "британська модель" (Велика Британія), "скандинавська модель" (Данія, Норвегія, Швеція), "балтійська модель" (Естонія, Латвія), "постсоціалістична модель" (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія), "балканська модель" (Боснія і Герцеговина, Сербія, Хорватія, Чорногорія), "пострадянська модель" (Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, РФ, Україна й ін.), "латиноамериканська модель" (Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Чилі й ін.), "австралійська модель" (Австралія, Нова Зеландія), "африканська модель" (Бенін, Гана, Джибуті, Єгипет, ПАР й ін.), "азійська модель" (Камбоджа, Південна Корея, Сирія), "ісламська модель" (Іран, Марокко й ін.), та власне новітня модель "референдної демократії ЄС" (Європейський Союз);
 визначено, що систему референдної демократії в Україні утворюють взаємопов'язані між собою види цього конституційно-правового режиму: а) за сутністю режиму референдної демократії – ініціативна (факультативна) й обов'язкова; б) за предметом – конституційна, законодавча, ратифікаційна; в) за юридичними наслідками – імперативна, консультативна; г) за часом застосування референдної демократії стосовно процедури парламентської правотворчості – дозаконодавча, законодавча, післязаконодавча; д) за територією застосування – загальнонаціональна, місцева (локальна) й ін.;
 з'ясовано, що систематизація референдної демократії в Україні передбачає узгодження різних видів і груп референдної демократії та з'ясування характеру різнопланових доктринальних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між ними;
 сформульовано висновок про те, що система референдної демократії в Україні є історично сформованою та закріпленою в Конституції та законах Україна системою взаємозумовлених і взаємопов'язаних між собою усталеними доктринальними, функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками видів і груп референдної демократії, скерованих на забезпечення найсприятливішого конституційно-правового режиму для безпосередньої реалізації народного суверенітету та публічної влади територіальних громад на референдумах, а також виявлено її основні юридичні ознаки;
 встановлено, що під тенденціями розвитку системи референдної демократії в Україні слід розуміти основні напрями і шляхи генезису основних видів референдної демократії та їх системи у 2010 і наступних роках, а саме удосконалення доктринально-правових основ системи референдної демократії в Україні; інтеграція системи референдної демократії до складу системи конституційних видів народовладдя в Україні; подальша диференціація системи референдної демократії й утвердження її нових видів; розвиток й удосконалення системи референдного законодавства тощо;
 виявлено, що ефективне функціонування референдної демократії забезпечується передусім через установлені Конституцією та законами України нормативно- й організаційно-правові механізми забезпечення її реалізації;
 сформульовано висновок про нормативно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії як ієрархічну систему взаємодіючих, перебуваючих між собою у складних доктринальних, предметно-функціональних, структурних й інших юридичних зв'язках законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які на національному та міжнародному рівні встановлюють найсприятливіші легітимні умови, способи і методи безпосередньої реалізації народного суверенітету у формі ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень;
 запропоновано авторський концепт організаційно-правового механізму забезпечення реалізації референдної демократії в Україні, який є комплексною інституційною системою взаємодіючих між собою суб'єктів референдних правовідносин, реалізація функцій і повноважень яких на національному та міжнародному рівні створює найсприятливіші умови для дієвості досліджуваного конституційно-правового режиму;
 обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства про референдуми, які знайшли своє комплексне відображення в розроблених під керівництвом дисертанта в 2008–2010 рр. проектів законів про всеукраїнський і місцевий референдуми.
Удосконалено:
 методологію досліджень референдумів і референдної демократії, в основу якої покладено систему загальнофілософських методологічних підходів, загальнонаукових і спеціальних методів, що дозволяють об'єктивно, науково і повно досліджувати проблемні питання становлення і розвитку, а також удосконалення цього виду народовладдя в Україні;
 положення про принципи референдумів і референдної демократії, які є системою історично сформованих і діючих об'єктивних і суб'єктивних керівних ідей, ідеалів і цілей, покладених в основу референдної ідеології (доктрини), системи референдного законодавства й організаційно-правового механізму реалізації референдної демократії;
 висновок про передумови формування референдної демократії (становлення референдної ідеології; розвиток й удосконалення референдного законодавства; формування правових механізмів забезпечення реалізації референдної демократії, інші політичні, економічні, соціальні, культурні, інформаційні чинники);
 класифікацію референдної демократії, під якою розуміється комплексний теоретико-методологічний процес, спрямований на виявлення системи супідрядних і взаємоузгоджених між собою критеріїв диференціації цього виду демократії, застосування яких дозволить виявити цілісну модель системи референдної демократії в Україні;
 положення щодо динамічного характеру системи референдної демократії в Україні, на розвиток якої, окрім подальшого розвитку й удосконалення конституціоналізму, конституційного права й Основного Закону, впливає ціла низка чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру, що наближені до системи факторів, які сприяють утвердженню цього виду народовладдя в Україні та за кордоном.
Дістали подальший розвиток:
 висновок про те, що референдуми і референдна демократія є стрижневою складовою системи національної демократії та важливим чинником для подальшого розвитку українського державотворення та правотворення;
 періодизація генезису референдумів і референдної демократії в Україні та виділення трьох його основних етапів: 1) 1991–1996 рр. – утвердження конституційних основ референдної демократії в Україні; 2) 1996–2000 рр. – характеризуються занепадом цього виду безпосередньої демократії; 3) 2000 – донині – позначився проведенням всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. та формуванням передумов відродження національної референдної демократії, зокрема активізацією законодавчих ініціатив щодо урегулювання всеукраїнського референдуму та місцевих референдумів і належних умов їх проведення;
 положення про те, що навіть у межах однієї національної моделі референдної демократії об'єднується кілька видів референдумів, для кожного з яких може бути властивим індивідуальний конституційно-правовий режим щодо найбільшого сприяння їх проведенню;
 пропозиції щодо необхідності вдосконалення чинного законодавства в частині визначення правового статусу та конституційної правосуб'єктності учасників референдного процесу з метою удосконалення конституційного механізму забезпечення реалізації референдної демократії в Україні.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, положення та пропозиції можуть бути використані:
 у науково-дослідній роботі − для формування системного підходу щодо пізнання всеукраїнського та місцевих референдумів, референдного процесу в контексті утвердження демократії та верховенства права;
 у правотворчій діяльності – як теоретико-методологічне підґрунтя для законодавчого забезпечення організації та порядку проведення референдумів на вимогу п. 20 частини першої ст. 92 Конституції України;
 у правозастосовній діяльності − для оптимізації форм i методів діяльності суб'єктів референдного процесу з метою максимально повної реалізації ними своїх функцій і повноважень, або прав й обов'язків, встановлених Конституцією та законами України;
 у навчальному процесi − при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв конституцiйного права України і навчальних посібників з виборчого та референдного права України, у викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково-дослідній роботi студентiв, магістрів, аспірантів і докторантів;
 у правовиховній роботі серед населення – для підвищення правової культури учасників референдного процесу.
Результати дисертаційного дослідження також упроваджувалися автором у 2006–2010 рр. під час здійснення ним нормопроектних робіт на посаді народного депутата України (2006–2008) та на посаді міністра юстиції України (2008–2010). Зокрема, при керівництві розробкою законопроектів "Про всеукраїнський референдум" (Лист Мін’юсту від 07.06.2010 № 18-1/ 637), "Про місцевий референдум", "Про громадські організації" й ін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним і завершеним науковим дослідженням багатоаспектної системи конституційного права України. Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень й обґрунтувань, які були здійснені дисертантом на основі критичного аналізу понад п'ятисот наукових і нормативних джерел, а також на підставі ретельного аналізу конституційних процесів, пов'язаних із нормо-проектним забезпеченням інституту референдуму в Україні та його реалізацією у 1991–2010 рр. У колективній монографії "Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики" (2008) автором підготовлено самостійний розділ "Принцип верховенства права і референдна демократія", а в монографії "Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку" (2008) – розділ 3.3. "Доктрина оновленої Конституції України: реалії та перспективи".
Окремі питання цього дисертаційного дослідження розглядаються вперше, а інші – аналізуються по-новому, додатково обґрунтовуються.
Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки роботи доповідалися на міжнародних, республіканських і регіональних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: "Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України" (м. Київ, 2006); "Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності" (м. Київ, 2007); "Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності" (м. Київ, 2008); "Проблеми забезпечення прав людини в Україні в світлі Загальної декларації прав людини" (м. Київ, 2008); "Проблеми конституційно-правового регулювання референдуму та його предмету" (м. Київ, 2009); "Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку" (м. Київ, 2009); "Права людини та механізм їх забезпечення в Україні" (м. Київ, 2009); "Місцеві референдуми в Україні: теоретичні та нормопроектні аспекти" (м. Київ, 2009) й ін.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 47 наукових працях: 3 монографіях, 32 статті у фахових наукових виданнях, 6 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях, 6 публікаціях, що додатково висвітлюють зміст і результати дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено попередньо напрацьовані знання й уявлення про об'єкт і предмет дослідження та запропоновано нові теоретико-методологічні підходи щодо вирішення наукової проблеми, зміст якої полягав у з'ясуванні закономірностей утвердження, функціонування та перспектив подальшого розвитку референдної демократії в Україні. Зазначене дозволило сформувати цілісну теорію конституційно-правового режиму референдної демократії як теоретико-методологічної основи для подальшого генезису референдної правової доктрини й удосконалення референдної правотворчої та правозастосовної діяльності на сучасному етапі національного державотворення та правотворення.
Дисертаційне дослідження конституційних основ референдної демократії в Україні, пізнання юридичної природи її основних типів і видів, а також вивчення актуальних проблем оптимізації конституційних механізмів забезпечення реалізації референдної демократії в політико-правових реаліях сьогодення дозволило сформулювати такі основні висновки, положення та практично значущі пропозиції:
1. Нині референдуми мають важливе значення для державотворчих і правотворчих процесів в усіх державах світу. При цьому важливою запорукою їх ефективності є забезпечення учасниками референдуму в легітимний спосіб найсприятливішого політико-правового режиму для проведення загальнонаціональних і локальних референдумів в умовах утвердження демократії та верховенства права. Отже, референдна демократія – це самостійний вид конституційно-правового режиму (франц. regime, від лат. regimen – управління, керівництво), представлений системою встановлених Конституцією і законами України легітимних найсприятливіших умов, способів і методів безпосередньої реалізації народного суверенітету у формі ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень.
Цей вид конституційно-правового режиму має свої юридичні ознаки. За своєю сутністю референдна демократія є пріоритетним видом прямого народовладдя, втіленням установчої влади Українського народу та територіальних громад; зміст референдної демократії визначається предметом і юридичною силою рішень всеукраїнського та місцевих референдумів; за своєю формою референдна демократія є пріоритетною формою конституційної правотворчості Українського народу та територіальних громад.
2. Будучи складним конституційно-правовим явищем, референдна демократія поєднує у своєму складі певні компоненти (елементи). Основними із них, що визначають сутність і зміст цього виду прямого народовладдя та його призначення в механізмі конституційно-правового регулювання, слід уважати: 1) референдну ідеологію (доктрину); 2) систему референдного законодавства; 3) організаційно-правові механізми реалізації референдної демократії. Так, референдна доктрина є системою теоретико-методологічних знань й уявлень про юридичну природу конституційно-правового режиму, який створює найсприятливіші умови для застосування референдумів у національному державотворенні та правотворенні. Система референдного законодавства, покладена в основу нормативно-правового механізму забезпечення реалізації референдної демократії, є сукупністю супідрядних і взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів (Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти) й інших джерел конституційного права, спрямованих на забезпечення комплексного правового регулювання режиму референдної демократії. Організаційно-правові механізми забезпечення реалізації референдної демократії є системою суб'єктів, уповноважених забезпечувати належні умови для ефективної реалізації референдної демократії, а саме – ініціювати, призначати (проголошувати), організовувати та проводити всеукраїнський і місцеві референдуми, реалізовувати їхні рішення.
3. Пізнання сутності та змісту, особливостей генезису, типології і системи референдної демократії, а також конституційних механізмів її реалізації вимагає досконалого теоретико-методологічного підґрунтя і, насамперед, вивіреної конституційно-правової методології, під якою слід розуміти світоглядну категорію сучасного конституціоналізму, пов'язану із системною та цілеспрямованою науковою діяльністю вчених-конституціоналістів у дослідженні явищ правової реальності. Методологія досліджень теорії та практики референдної демократії є конституційним ученням про світогляд і систему наукових принципів, методів, прийомів та способів пізнання й об'єктивної оцінки референдної ідеології (доктрини) системи чинного референдного законодавства й організаційно-правових механізмів реалізації референдної демократії.
В основу методології досліджень конституційних проблем референдної демократії покладено систему загальнофілософських методологічних підходів, загальнонаукових і спеціальних методів, що дозволяють об'єктивно, науково і повно досліджувати проблемні питання становлення і розвитку, а також удосконалення цього виду безпосередньої демократії в Україні.
4. Існування та дієвість референдної демократії ґрунтується на певних принципах, які є системою історично сформованих і діючих об'єктивних і суб'єктивних керівних ідей, ідеалів і цілей, покладених в основу референдної ідеології (доктрини), системи референдного законодавства й організаційно-правового механізму реалізації референдної демократії. При цьому принципи референдної демократії (народного суверенітету, верховенства права, демократизму, законності, відкритості та гласності, участі в референдумах на засадах загального, вільного, рівного, прямого права голосу при таємному голосуванні тощо) класифікуються за походженням (об'єктивні та суб'єктивні) і за сферами їх існування та дієвості (ідеологічні (доктринальні), предметні та функціональні) й утворюють у своїй взаємодії систему принципів референдної демократії.
5. Референдна демократія є самостійним, але не автономним явищем конституційно-правового буття. Вона може існувати й ефективно діяти лише за умови активної взаємодії з іншими видами безпосередньої, а також представницької демократії як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.
Референдна демократія є важливою складовою національної конституційної системи народовладдя, поза межами якої вона втрачає свій сенс і соціальне призначення. До того ж, з огляду на своє значення для реалізації народного суверенітету, референдна демократія є стрижневою складовою народовладдя в Україні, пріоритетним видом безпосереднього народовладдя та системи національної демократії загалом.
6. Утвердженню, розвитку й удосконаленню референдної демократії в кожній окремо взятій державі світу, включаючи й Україну, передують певні чинники, які можна умовно розмежовувати на основні (визначальні) та додаткові (компліментарні). Систему цих чинників слід розуміти, насамперед, як систему передумов формування й утвердження референдної демократії.
Основними передумовами формування референдної демократії є становлення референдної ідеології; розвиток й удосконалення референдного законодавства; формування правових механізмів реалізації референдної демократії. До інших, додаткових передумов формування референдної демократії, належить розвиток усіх сфер суспільного і державного життя в країнах, де відбувся генезис референдної демократії (політичні, економічні, соціальні, культурні, інформаційні й інші фактори).
7. Генезис референдної демократії в Україні, у контексті світового конституційного процесу становлення та розвитку цього виду безпосереднього народовладдя, припадає на новітній період європейської цивілізаційної історії (1991–2010). Періодизуючи історію референдної демократії в Україні, слід виділити три її основних етапи: 1) 1991–1996 рр. – перший етап, утвердження конституційних основ референдної демократії в Україні; 2) 1996–2000 рр. – другий етап, що характеризується занепадом цього виду безпосередньої демократії; 3) 2000 – донині – третій етап, який позначився проведенням всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. та формуванням передумов відродження національної референдної демократії, зокрема активізацією законодавчих ініціатив щодо урегулювання всеукраїнського референдуму та місцевих референдумів і належних умов їх проведення.
8. Складність генезису референдної демократії та її юридичної природи в різних державах і регіонах світу сприяє урізноманітненню її типів (моделей). Зародившись у Швейцарії, референдуми пройшли складний і неоднозначний шлях історичного розвитку та започаткували у різних державах чи їх групах, об'єднаних за географічним, історичним, цивілізаційним й іншими принципами, різноманітні типи (моделі) референдної демократії, що підлягають типології, тобто цілеспрямованому теоретико-методологічному процесу виокремлення та систематизації різних типів референдної демократії за спільними для них істотними ознаками, які виражають сутність, зміст і форми існування та дієвості референдної демократії в окремих державах чи групах держав світу.
Систематизації різних типів референдної демократії передує її диференціація, тобто розмежування за системою визначених критеріїв, якими є: 1) тип демократії, що утвердився в суспільстві; 2) тип держави, у якій отримала свій розвиток референдна демократія; 3) тип правової системи, у якій діє конституційний режим референдної демократії; 4) тип конституціоналізму, який сприяв утвердженню та розвитку референдної демократії; 5) тип правової культури у сфері народовладдя та референдних правовідносин.
9. Застосування системи запропонованих критеріїв типології референдної демократії дозволяє розширити уявлення про багатоманітність її основних типів (моделей). На нашу думку, основними моделями референдної демократії є: "швейцарська модель" (Швейцарія), "французька модель" (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та ін.), "американська модель" (США), "італійська модель" (Італія), "іберійська модель" (Іспанія, Португалія), "британська модель" (Велика Британія), "скандинавська модель" (Данія, Норвегія, Швеція), "балтійська модель" (Естонія, Латвія), "постсоціалістична модель" (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія), "балканська модель" (Боснія і Герцеговина, Сербія, Хорватія, Чорногорія), "пострадянська модель" (Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, РФ, Україна та ін.), "латиноамериканська модель" (Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Чилі та ін.), "австралійська модель" (Австралія, Нова Зеландія), "африканська модель" (Бенін, Гана, Джибуті, Єгипет, ПАР і ін.), "азійська модель" (Камбоджа, Південна Корея, Сирія), "ісламська модель" (Іран, Марокко та ін.), та власне новітня модель "референдної демократії ЄС" (Європейський Союз). Кожна із зазначених моделей референдної демократії є унікальною, наділеною власними юридичними особливостями, що виявляються в усіх складових цього виду народовладдя – у референдній доктрині, у системі референдного законодавства й організаційно-правових механізмах забезпечення реалізації референдної демократії.
10. Навіть у межах однієї національної моделі референдної демократії об'єднується кілька видів референдумів, кожному з яких може бути властивим індивідуальний конституційно-правовий режим щодо найбільшого сприяння їх проведенню. Чинне референдне законодавство України закріплює достатньо складну систему критеріїв класифікації основних видів цього інституту безпосередньої демократії. Це дозволяє стверджувати, що вже нині в Україні формуються різні види референдної демократії, найактуальнішим з яких є, насамперед, конституційний всеукраїнський референдум.
Пізнання і вивчення сутності та змісту референдної демократії в Україні і її системи передбачає комплексну класифікацію та систематизацію усталених і перспективних різновидів цього конституційно-правового режиму. Закономірно, що систематизації референдної демократії в Україні передує її класифікація.
11. Під класифікацією (від лат. classis – розряд і sicato від sacio – здійснюю, роблю) референдної демократії слід розуміти комплексний теоретико-методологічний процес, спрямований на виявлення системи супідрядних і взаємоузгоджених між собою критеріїв диференціації цього виду демократії, застосування яких дозволить виявити цілісну модель системи референдної демократії в Україні, представлену такими видами: 1) за сутністю (походженням) режиму референдної демократії: а) ініціативна (факультативна), б) обов'язкова; 2) за предметом: а) конституційна, б) законодавча, в) ратифікаційна; 3) за юридичними наслідками: а) імперативна, б) консультативна; 4) за часом застосування стосовно процедури парламентської правотворчості: а) дозаконодавча, б) законодавча, в) післязаконодавча (ратифікаційна); 5) за територією застосування референдної демократії: а) загальнонаціональна, б) місцева (локальна). Зазначені види референдної демократії та їх групи є структурними елементами багаторівневої системи референдної демократії в Україні.
12. На відміну від класифікації, систематизація референдної демократії в Україні передбачає узгодження різних видів і груп референдної демократії та з'ясування характеру різнопланових доктринальних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між ними. Зокрема, доктринальні, або ж ідеологічно-правові зв'язки між різними видами референдної демократії та їх групами визначаються єдністю ідеологічно-правового (доктринального) підґрунтя цього виду демократії, його кореляцією з ідеями й ідеалами конституціоналізму, народного суверенітету, демократії, верховенства права, місцевого самоврядування тощо. Очевидно, що різні види референдної демократії забезпечують реалізацію її єдиних доктринальних витоків, але у різний спосіб. Функціональні правові зв'язки між різними видами референдної демократії зумовлюються єдністю мети існування та дієвості референдної демократії в механізмі конституційно-правового регулювання – утвердження конституційно-правового режиму, сприятливого для ініціювання, організації та проведення різних видів референдумів і реалізації їх рішень. Структурні ж правові зв'язки виявляються в диференціації різних видів референдної демократії на певні види і групи залежно від їх спеціалізації щодо впливу на ті чи інші референдні правовідносини.
13. Елементний склад і характер юридичних зв'язків між основними видами референдної демократії обумовлюють висновок, що система референдної демократії в Україні – це історично сформована та закріплена в Конституції та законах Україна система взаємозумовлених і взаємопов'язаних між собою усталеними доктринальними, функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками видів і груп референдної демократії, скерованих на забезпечення найсприятливішого конституційно-правового режиму для безпосередньої реалізації народного суверенітету та публічної влади територіальних громад на референдумах.
14. Для системи референдної демократії в Україні характерні такі кваліфікуючі юридичні ознаки: 1) за своєю сутністю система референдної демократії є основою системи національної демократії загалом, а також оптимальною та легітимною моделлю безпосередньої реалізації народного суверенітету та публічної влади територіальних громад на всеукраїнському і місцевих референдумах; 2) за змістом система референдної демократії є конституційно-правовими відносинами, опосередкованими у теоретико-методологічній моделі референдної правотворчої та правозастосовної діяльності, а також орієнтиром для систематичних конституційно-правових досліджень проблем теорії та практики референдумів і референдної демократії в Україні; 3) за функціями система референдної демократії є сукупністю цілеспрямованого вольового впливу Українського народу та територіальних громад шляхом проведення всеукраїнського та місцевих референдумів на найбільш суспільно значущі конституційні правовідносини; 4) за структурою система референдної демократії є внутрішньою побудовою моделі цього виду демократії, представленою взаємозумовленими і взаємоузгодженими між собою видами і групами референдної демократії; 5) за формою система референдної демократії є, насамперед, сукупністю унормованих у Конституції України (конституційних) та законах України (законодавчих) умов і засобів для забезпечення належного правового режиму ініціювання, організації і проведення референдумів в Україні та реалізації їх рішень. До того ж система референдної демократії є комплексом упорядкованих знань про референдуми і сприятливі конституційно-правові режими їх ініціювання, організації та проведення, а також системою вмінь застосовувати відповідні знання в конституційній правотворчій і правозастосовній практиці.
15. Система референдної демократії в Україні наповнюється реальним змістом за умови пізнання юридичної природи її основних складників – попередньо виявлених нами видів референдної демократії та їх груп. Кожен із них є по-своєму змістовно та функціонально унікальним і розкриває потенціал та призначення референдної демократії в суспільстві та державі. При цьому система референдної демократії в Україні постійно розвивається та вдосконалюється.
16. Система референдної демократії в Україні має динамічний характер. На її розвиток, окрім подальшого генезису та вдосконалення конституціоналізму, конституційного права й Основного Закону, впливає ціла низка чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру, що наближені до системи факторів, які сприяли утвердженню цього виду народовладдя у світі та в Україні, а нині зберігають свою актуальність для його майбутнього розвитку. За своєю сутністю, тобто походженням, ці чинники поділяються на об'єктивні та суб'єктивні, серед перших можна виділити доктринальні, нормативно-правові й інституційні чинники, а серед інших – стверджуючі, чи спростовуючі референдну демократію та її систему дії суб'єктів правотворчої та правозастосовної діяльності (ухвалення нового закону про референдум, проведення нового референдуму тощо); за змістом – на політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні, інформаційні й інші, що збігаються з основними сферами розвитку суспільства та держави в Україні; за суб'єктами – на чинники, зумовлені волею та законними інтересами Українського народу, Української держави і територіальних громад, які є основними активними учасниками референдної правотворчої та правозастосовної діяльності; за формою – на матеріальні та процесуальні чинники нормативного забезпечення системи референдної демократії; за умовами – на постійні та тимчасові, а також на міжнародні, загальнодержавні та локальні (місцеві) тощо. Виявлені чинники генезису системи референдної демократії зумовлюють тенденції її подальшого розвитку.
17. Під тенденціями розвитку системи референдної демократії в Україні слід розуміти основні напрями і шляхи генезису основних видів референдної демократії та їх системи у 2010 і наступних роках. Серед них слід виділити: удосконалення доктринально-правових основ системи референдної демократії в Україні; інтеграція системи референдної демократії до складу системи конституційних видів народовладдя в Україні; подальша диференціація системи референдної демократії й утвердження її нових видів; розвиток та удосконалення системи референдного законодавства; розширення кола суб'єктів референдної демократії; процесуалізація референдного права та референдного законодавства; муніципалізація та глобалізація референдної демократії тощо.
18. Функціонування референдної демократії в Україні забезпечується через встановлені Конституцією та законами України механізми забезпечення її реалізації. Відповідні конституційні механізми представлені двома взаємопов'язаними і взаємодоповнюючими компонентами – нормативно-правовим й організаційно-правовим механізмами забезпечення реалізації референдної демократії, що діють як на національному, так і на міжнародному рівнях.
19. Визначенню категорії "нормативно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії" має передувати врахування таких принципових моментів: 1) за своєю сутністю нормативно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії є комплексним установчо-регуляторним правовим механізмом для забезпечення існування та дієвості референдної демократії, тобто чинником, легітимізуючим цей конституційно-правовий режим, утверджуючим його правові основи; 2) за своїм змістом відповідний нормативно-правовий механізм є системою нормативно-правових актів, які об'єктивують матеріальні та процесуальні норми референдного права, перебувають між собою в ієрархічних, супідрядних юридичних зв'язках – Конституція України, закони України, інші нормативно-правові акти, що регулюють виключне право народу на безпосередню реалізацію свого суверенітету, право територіальної громади вирішувати на місцевих референдумах важливі питання місцевого значення, право громадян на участь у референдумах і порядок його здійснення, процедурно-процесуальні аспекти ініціювання та проведення референдумів, а також інші питання у сфері референдної демократії; 3) структура нормативно-правового механізму забезпечення реалізації референдної демократії, тобто його внутрішня побудова, представлена як елементами системи нормативно-правових актів у сфері референдної демократії – законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами, так і доктринальними (ідеологічно-правовими), предметно-функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками між ними; 4) за формою механізм нормативно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії, який по-суті структуровано об'єктивує референдне право, є важливим розділом (підрозділом) чинного конституційного законодавства України; 5) за сферами дії нормативно-правовий механізм забезпечення референдної демократії представлений як національним, так і міжнародним компонентом. Останній є системою міжнародних конвенційних механізмів впливу на референдні правовідносини з метою приведення їх у відповідність зі стандартами ПАРЄ щодо референдної демократії. Ці правові характеристики відповідного юридичного механізму є визначальними, хоч і не вичерпними.
20. Отже, нормативно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії – це ієрархічна система взаємодіючих, перебуваючих між собою у складних доктринальних (ідеологічно-правових), предметно-функціональних, структурних й інших юридичних зв'язках законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які на національному та міжнародному рівнях встановлюють найсприятливіші легітимні умови, способи і методи безпосередньої реалізації народного суверенітету у формі ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень
21. При визначенні організаційно-правового механізму забезпечення реалізації референдної демократії в Україні необхідно узяти до уваги такі його юридичні властивості: 1) за своєю сутністю організаційно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії є інституційною складовою конституційного механізму існування та дієвості відповідного режиму; 2) за своїм змістом цей механізм є системою взаємопов'язаних і взаємозумовлених правовідносин між суб'єктами референдуму (громадяни України, Верховна Рада України, Президент України, Центральна виборча комісія, Конституційний Суд України тощо) й іншими суб'єктами правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу створення найсприятливіших умов для ініціювання, організації та проведення всеукраїнського і місцевих референдумів; 3) за структурою організаційно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії є системою учасників референдних правовідносин, наділених правосуб'єктністю щодо легітимного забезпечення сприятливих умов для ініціювання, організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень в умовах утвердження демократії та верховенства права і перебуваючи між собою в усталених структурно-функціональних й інших юридичних зв'язках; 4) за своєю формою організаційно-правове забезпечення реалізації референдної демократії характеризується як цілісний динамічний юридичний механізм; 5) за національною приналежністю організаційно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії поділяється на суб'єкти національного референдного права та міжнародні інституції, чия діяльність має визначальний вплив на утвердження та розвиток відповідного конституційно-правового режиму.
22. Організаційно-правовий механізм забезпечення реалізації референдної демократії в Україні – це комплексна інституційна система взаємодіючих між собою суб'єктів референдних правовідносин, реалізація функцій і повноважень яких на національному та міжнародному рівні створює найсприятливіші умови для здійснення народовладдя через ініціювання, організацію та проведення всеукраїнського і місцевих референдумів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аврутин Ю. А. Государство и право. Теория и практика : учеб. пособ. / Ю. А. Аврутин. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 479 с.
2. Автономов А. С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / А. С. Автономов. – М. : Инфограф, 1999. – 384 с.
3. Агешин Ю. А. Подлинное народовластие и демократия для избранных / Ю. А. Агешин, Э. Л. Кузьмин. – М. : Знание, 1987. – 64 с.
4. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні : кол. монограф. / [В. О. Антонечко, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов та ін. ; за ред.: В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова]. – К. : Атака, 2007. – 864 с.
5. Актуальні проблеми теорії держави та права. – Ч. I: Актуальні проблеми теорії держави : навч. посіб. / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша та ін.]. – К. : КНТ, 2007. – 288 с.
6. Алебастрова И. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб. пособ. / И. А. Алебастрова. – М. : Юриспруденция, 2000. – 304 с.
7. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 752 с.
8. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : "Статус", 1999. – 712 с.
9. Алексеев С. С. Теория государства и права : учеб. для юрид. вузов и факульт. / [С. С. Алексеев, С.И. Архипов, В. М. Корельский и др.] – М. : Изд-во ИНФРА-М-НОРМА, 1999. – 570 с.
10. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р. С. Аллан. – К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. – 385 с.
11. Амбарнов С. Ю. Законодательство о референдумах / С. Ю. Амбарнов // Государство и право. – 1992. – № 4. – С. 129–132.
12. Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / [упор.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд ; відп. ред. С. Головатий ; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко ; вст. сл. С. Головатий]. – К. : "Книга для бізнесу", 2008. – 992 с.
13. Антологія української юридичної думки : у 10 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. Т. 9 : Юридична наука радянської доби / [упоряд.: В. Б. Авер'янов, О. М. Костенко, В. П. Нагребельний, В. Ф. Погорілко, К. О. Савчук, І. Б. Усенко, Г. П. Тимченко; відп. ред. В. П. Нагребельний]. – К. : Видавничий дім "Юридична книга", 2004. – 848 с.
14. Антологія української юридичної думки : у 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. Т. 4 : Конституційне (державне) право / [упоряд. В. Ф. Погорілко, О. В. Батанов, В. Л. Федоренко ; відп. ред. В. Ф. Погорілко]. – К. : Вид. дім "Юридична книга", 2003. – 600 с.
15. Арановский К. В. Конституционная традиция в российской среде / К. В. Арановский. – СПб. : Из-во "Юридический центр Пресс", 2003. – 658 с.
16. Аристотель. Политика / Аристотель // Собрание сочинений : в 4 т. / пер. С. А. Жебелева. – М. : Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
17. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон. – М. : Текст, 1993. – 303 с.
18. Ачкасов В. А. Институты западной представительной демократии в сравнительной перспективе : учеб. пособ. / В. А. Ачкасов, Б. В. Грызлов. – СПб. : ИВЭСЭП, Знание, 2006. – 264 с.
19. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учеб. для вузов] / М. В. Баглай. – 6-е изд., изм. и доп. – М. : Норма, 2007. – 784 с.
20. Базілевич Д. Інформаційно-аналітичні матеріали до круглого столу "Лобіювання в Україні: досвід, проблеми і перспективи" / Д. Базілевич, В. Несторович ; за заг. ред. В. Федоренка. – К. : СПД Москаленко О. М., 2009. – 36 с.
21. Баймуратов М. О. Публічна самоврядована (муніципальна) влада в Україні: особливості становлення та основні ознаки / М. О. Баймуратов // Правова держава. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 224–231.
22. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права : монограф. / Ю. Г. Барабаш. – Х. : Право, 2008. – 220 с.
23. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право; муніципальне право" / Ю. Г. Барабаш. – Х., 2009. – 35 с.
24. Барабаш Ю. Г. Референдум як спосіб вирішення питань, пов'язаних із державним суверенітетом / Ю. Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3. – С. 98–108.
25. Барабаш Ю. Г. Шляхи оптимізації конституційної моделі інституту референдуму в Україні / Ю. Г. Барабаш // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 6. – С. 31–40.
26. Барабаш Ю. Установча влада Українського народу як конституційний феномен // Право України. – 2009. – № 11. – С. 73–79.
27. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні : монограф. / О. В. Батанов; за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К., 2003. – 511 с.
28. Батанов О. В. Муніципальне право зарубіжних країн : навч. посіб. : у 2 ч. / О. В. Батанов, В. М. Кампо ; за заг. ред. П. Ф. Мартиненка. – К. : Знання України, 2006. – Ч. 1. – 148 с.
29. Батанов О. В. Публічна влада як суспільно-політичний феномен: постановка проблеми / О. В. Батанов // Правова держава. – К., 2005. – Вип. 16. – С. 272–282.
30. Батанова Н. М. Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 /Н. М. Батанова. – К., 2007. – 238 с.
31. Бегунов Ю. К. 13 теорий демократии / Ю. К. Бегунов, А. В. Лукашев, А. В. Пониделко. – СПб. : "Бизнес – пресс", 2002. – 240 с.
32. Безуглов А. А. Суверенитет советского народа / А. А. Безуглов. – М. : Юридическая литература, 1975. – 198 с.
33. Бєлов Д. М. Конституційно-правове регулювання інституту президентства в Україні та Франції : монограф. / Д. М. Бєлов, Ю. М. Бисага. – Ужгород : Ліра, 2007. – 216 с.
34. Биля-Сабадаш І. Право країн Латинської Америки серед правових систем сучасності / І. Биля-Сабадаш // Вісник Академії правових наук. – 2009. – № 3. – С. 199–208.
35. Бисага Ю. М. Конституційно-процесуальне право : навч. посіб. / Ю. М. Бисага, В. В. Гомонай, В.І. Чечерський. – Ужгород : ПП Басараб М. М. "Наш рідний край", 2006. – 256 с.
36. Богданова Н. А. Категория "конституционализм" в науке конституционного права / Н. А. Богданова // Российский конституционализм: проблемы и решения. – М., 1999. – С. 135–138.
37. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Н. А. Богданова. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с.
38. Боден Ж. Метод легкого познания истории / Ж. Боден ; пер. М. С. Бобковой. – М. : Наука, 2000. – 412 с.
39. Бурлацкий Ф. Народ и власть / Ф. Бурлацкий, В. Мушинский. – М. : Политиздат, 1986. – 256 с.
40. Бутко И. Ф. Власть народа посредством самого народа / И. Ф. Бутко. – М. : Мысль, 1988. – 236 с.
41. Ващенко І. В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органах внутрішніх справ : монограф. / І. В. Ващенко. – Х. : Право, 2002. – 230 с.
42. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь, 2005. – С. 1125.
43. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учеб. / А. Б. Венгеров. – 4-е изд. стер. – М. : Омега-Л, 2007. – 608 с.
44. Виборче право України : навч. посіб. / [за заг. ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук]. – К. : Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
45. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процес : учеб. пособ. – 2-е изд., перераб. и доп. / Н. В. Витрук. – М. : Юристъ, 2005. – 527 с.
46. Волова Л. И. Плебесцит в международном праве. – М. : Международные отношения, 1972. – 152 с.
47. Волянська Г. М. Народний суверенітет та форми його реалізації в Україні: конституційно-правові аспекти : дис. ... канд. юрид. наук.; 12.00.02 / Галина Михайлівна Волянська. – К., 1995. – 229 с.
48. Вопленко Н. Н. Сущность, признаки и функции права / Н. Н. Вопленко. – Волгоград, 1998. – 298 с.
49. Вступ до теорії правових систем : монограф. / [за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко]. – К. : Вид-во "Юридична думка", 2006. – 432 с.
50. Выдрин И. В. Избирательное право Российской Федерации / И. В. Выдрин. – М., 2004.
51. Габричидзе Б. Н. Конституционное право России : [учеб. для вузов] / Б. Н. Габричидзе, А. Г. Чернявский. – М. : Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2007. – 1124 с.
52. Ганьба Б. Системний підхід у державно-правових дослідженнях / Б. Ганьба // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. – Л., 2000. – Вип. 35. – С. 59–66.
53. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посіб. / А. З. Георгіца. – Чернівці : "Рута", 2000. – 431 с.
54. Георгіца А. З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн / А. З. Георгіца. – Чернівці : "Рута", 1994. – 138 с.
55. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства / Т. Гоббс. – М. : Мысль, 2001. – 478 с.
56. Грабильніков А. В. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 "Конституційне право" / А. В. Грабильніков. – К., 2006. – 21 с.
57. Григорян Л.А. Народовластие в СССР / Л. А. Григорян. – М., 1972. – 296 с.
58. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Р. Ф. Гринюк. – К. : Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. – 388 с.
59. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / за заг. ред. Ф. М. Рудича. – К. : Парламентське вид-во, 2006. – 412 с.
60. Гроций Гуго. О праве войны и мира / Гуго Гроций. – М. : Ладомир, 1994. – 868 с. (Репринт. с изд. 1956 г.).
61. Грушевський М. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / Редкол. П. С. Сохань (голова) та ін. / М. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1991. – Т. 1. До початку XI віка. – 736 с.
62. Грязин И. Н. Методология права: некоторые вопросы / И. Н. Грязин // Советское государство и право. – 1982. – № 6. – С. 21–29.
63. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; [пер. с фр. В. А. Туманова]. – М. : Международные отношения, 1999. – 400 с.
64. Даймонд Л. Глобальне відродження демократії / Л. Даймонд, М. Ф. Платнер ; пер. з англ., наук. ред., передм., комент. та покажчик імен Є. Виноградова. – Л. : Ахілл, 2004. – 464 с.
65. Дедов Д. И. Юридический метод / Д. И. Дедов. – М. : Волтерс Клуверс, 2008. – 160 с.
66. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
67. Денисов А. И. Общая система социалистической демократи / А. И. Денисов. – М. : Юридическая литература, 1975. – 214 с.
68. Денисов А. И. Теория государства и права / А. И. Денисов. – М. : Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 367 с.
69. Денисов В. Н. Системы права развивающихся стран / В. Н. Денисов. – К. : "Наукова думка", 1978. – 276 с.
70. Дерев'янко С. Віковий ценз учасників виборів і референдумів за конституціями світу: порівняльно-правовий аналіз / С. Дерев'янко // Вибори і демократія. – 2008. – № 1. – С. 17–24.
71. Дерев'янко С. М. Обмеження права громадян на участь у виборах і референдумах: порівняльно-правовий аналіз норм конституцій світу / С. М. Дерев'янко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 44. – С. 218–223.
72. Дерев'янко С. Проблеми нормативно-правового регулювання джерел фінансування місцевих референдумів / С. Дерев'янко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – № 2. – С. 65–71.
73. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи : монограф. / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
74. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 42. – Ст. 2773.
75. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния / Т. Джефферсон. – Л. : Юрид. лит., 1990. – 147 с.
76. Дигесты Юстиниана : избранные фрагменты / [пер. и примеч. И. С. Перетерского]. – М. : Наука, 1984. – 456 с.
77. Дмитриев Ю. А. Референдум в системе народовластия / Ю. А. Дмитриев, В. В. Комарова. – М. : Манускрипт, 1995. – 322 с.
78. Дністрянський С. С. Демократія та її майбутнє / С. С. Дністрянський