МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ У СФЕРІ СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

УДК 341.174(4)

На правах рукопису

ГЛАДЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ У СФЕРІ СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Дамірлі Мехман Алішах огли

Одеса – 2010

ЗМІСТ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 4

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЕВОЛЮЦІЇ У СФЕРІ СЗППБ ЄС 15

1.1. Основні етапи формування правової бази СЗППБ ЄС 15
1.2. Поняття, предмет і місце СЗППБ як самостійної сфери діяльності ЄС 39

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ЄС У СФЕРІ СЗППБ ЄС 51

2.1. Джерела права ЄС у сфері СЗППБ: загальна характеристика 51
2.2. Акти, що приймаються в рамках СЗППБ ЄС 59
2.3. Шляхи реформування правового регулювання сфери СЗППБ ЄС 65
2.4. Лісабонський договір, як новий етап розвитку правового регулювання сфери СЗППБ.............................................................................................................70
2.5. Основоположні нормативно-правові акти, які регулюють інтеграцію України до ЄС 79
2.5.1. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС...................95
2.5.2. План дій Україна – ЄС і Порядок денний асоціації....................................99

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ЄС У СФЕРІ
СЗППБ ЄС 122

3.1. Особливості компетенції ЄС у сфері СЗППБ .122
3.2. Інституційні основи сфери СЗППБ ЄС 126
3.3. Органи співпраці Україна – ЄС у сфері зовнішньої політики і політики безпеки.....................................................................................................................143

РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАИНИ З ЄС У СФЕРІ СЗППБ ЄС 155

4.1. Загальні завдання співробітництва у зовнішньополітичній сфері на прикладі здійснення СЗППБ ЄС 155
4.2. Перспективи міжнародно-правового співробітництва України та
ЄС у сфері зовнішньої політики та політики безпеки 166

ВИСНОВКИ 190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

Амстердамський договір – Договір про зміну договору про Європейський Союз, договорів, що заснували Європейські співтовариства, і низки пов'язаних з ними актів

ВК – Військовий комітет ЄС

ЗСУ – Збройні Сили України

ВТС – Військово-технічна співпраця

ВШ – Військовий штаб ЄС

Договір про ЄС – Договір про заснування Європейського Співтовариства (до 7 лютого 1992 р. – Договір про заснування Європейського економічного співтовариства)

ДЄС – Договір про Європейський Союз в останній редакції

ЄЄА – Єдиний європейський акт

ЄОС – Європейське оборонне співтовариство

ЄОУС – Європейське об'єднання вугілля і сталі

СПБО – Спільна політика безпеки і оборони

ЄПС – Європейська політична співпраця

ЄЕС – Європейське Економічне Співтовариство

ЗЄС – Західноєвропейський союз

КОТС – Комбіновані об'єднані тактичні сили НАТО

КПБ – Комітет з питань політики і безпеки ЄС

Маастрихтський договір – Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1992 р.

НАТО – Організація Північноатлантичного договору

СЗППБ – Спільна зовнішня політика і політика безпеки

ОЗС – Об'єднані Збройні Сили НАТО

ПМЄС в БГ – Поліцейська Місія ЄС в Боснії-Герцеговині

ПЗМ – Партнерство заради миру

СШР – Сили швидкого реагування

УПС – Угода про партнерство і співробітництво

СШЄ – Сполучені Штати Європи

ВСТУП

Актуальність теми. Становище у світі на початку XXI ст. значною мірою відрізняється від того, яке існувало не лише під час холодної війни, але і в 90-і рр. минулого століття. Змінилося розміщення сил на міжнародній арені, все більшу економічну вагу набирають Китай, країни Південно-східної Азії; головні точки напруженості переміщаються на Близький і Середній Схід, до Південної Азії; США залишилися єдиною наддержавою у світі, але і вона не в силах самостійно вирішити всі проблеми, насамперед у сфері безпеки, без підтримки партнерів. Ситуація в Європі також змінилася. Провідні держави континенту – Німеччина, Франція, Велика Британія, Росія – вже не відіграють тієї ролі у сфері безпеки, як наприкінці минулого століття. Основна роль у цій сфері належить впливовим регіональним міжнародним організаціям і утворенням, перш за все, НАТО і Європейському Союзу, кожна з яких знаходиться в процесі переосмислення стратегічних концепцій і трансформації своїх структур, які не в останню чергу пов'язані з їх розширенням за рахунок держав Центральної і Східної Європи, а також з необхідною модернізацією їх збройних сил.
Змінилися і самі загрози безпеки, що стали значно різноманітнішими. На перший план вийшли різні прояви тероризму і поширення зброї масового знищення, нелегальна міграція, екологічні й етнічні катастрофи – що називаються «новими викликами». Так, на думку авторитетного російського фахівця з геополітики Ю. Гусарова, і для Європи основні небезпеки пов'язані, перш за все, з такими викликами: зростанням соціальної напруженості; посиленням релігійного фанатизму в Північній Африці; збільшенням об'ємів експорту зброї на Ближній Схід, наявністю «держав-ізгоїв» (наприклад – Афганістан, Іран, Ірак до вторгнення до нього США у 2003 р.); продовженням етнічної нетерпимості на Балканах; посиленням кризисного потенціалу в Середземноморському регіоні, здатного порушити стабільність глобальної політико-економічної системи тощо [45].
До теперішнього часу існує можливість спостерігати нездатність сучасної міжнародної системи безпеки належним чином відповісти на так звані “нові виклики”, у зв'язку з чим порушується питання про необхідність змін існуючих систем безпеки, або появу принципово нових систем безпеки. Саме тому великі надії в забезпеченні стабільності покладаються вже не стільки на міжнародні, скільки на великі регіональні організації й утворення, такі як Європейський Союз. Якщо він буде здатний забезпечити безпеку держав-членів, що є його обов'язком, і додатково створити стабільну зону (так зване «коло друзів») біля своїх зовнішніх кордонів, що постійно декларується, то в Європі неминуче виникне широка зона стабільності і миру.
Для України ці обставини мають велике значення, оскільки кордони Європейського Союзу і України стали спільними. Саме тому поступово набуває все більшого інтересу вивчення не лише теоретичних питань стосунків між Україною і ЄС, але й практичних аспектів співробітництва, тим більше, що у сфері зовнішньої політики і безпеки Українська держава має великий досвід і потенціал, і тому здатна зробити реальний вклад в стабілізацію ситуації на континенті і попередження майбутніх конфліктів в Європі, що автор і прагне обґрунтувати у цьому дослідженні.
Проблеми виникнення, становлення і розвитку Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу ще не стали предметом систематичних досліджень українських фахівців у царині міжнародного права. Тому проблемам входження України до системи європейської безпеки, тим більше такому її аспекту як міжнародно-правова співпраця України з Європейським Союзом у цій сфері приділена недостатня увага юристів-міжнародників. Серед робіт вітчизняних авторів слід виділити монографію М. Баймуратова і А. Делінського «Міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку європейської безпеки на порозі ХХІ століття», яка з'явилася у 2004 р. [5]. і яка цілком присвячена проблематиці міжнародно-правових аспектів становлення і розвитку європейської безпеки, і М. Микієвича “Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки” [103], видану в 2005 р. і присвячену інституційним основам права Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики і безпеки. Але вони, на жаль, маючи спеціалізовані предмети дослідження та зважаючи на динаміку самої сфери СЗППБ, не в змозі комплексно дослідити питання міжнародно-правового співробітництва України з ЄС у сфері Спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
Дисертаційна робота присвячена новому і мало розробленому в міжнародно-правовій доктрині питанню еволюції Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу в контексті використання її потенціалу в співробітництві України з Європейським Союзом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукових досліджень кафедри права Європейського Союзу і порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії з проблеми «Діалог сучасних правових систем. Адаптація правової системи України до європейського права», що є складовою частиною загальної теми, яка розробляється Одеською національною юридичною академією – «Традиції й новації в сучасній українській державності й правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на період з 2006 по 2010 р.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є міжнародно-правовий аналіз генезису, правових і організаційних основ Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу і аналіз проблем правового забезпечення, можливостей і потенціалу цієї політики в процесі європейської інтеграції України.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку і необхідність вирішення таких завдань:
визначити історико-правові передумови створення і становлення СЗППБ ЄС як невід'ємної частини європейської системи безпеки з урахуванням залежності цих процесів від політичної і міжнародно-правової обстановки у світі;
дослідити положення міжнародно-правових актів, які є базою для проведення СЗППБ ЄС;
здійснити міжнародно-правовий аналіз змін у правовому регулюванні інституційної структури СЗППБ ЄС, нових інститутів, що її регулюють, та зміну повноважень існуючих;
розглянути міжнародно-правові форми співпраці України з ЄС у сфері СЗППБ на предмет їх інтеграційного потенціалу й виокремити перспективи реформування правових основ зовнішньої політики Української держави в процесі європейської інтеграції;
на підставі здійсненого дослідження надати практичних рекомендацій щодо активізації міжнародно-правової співпраці України з ЄС у сфері зовнішньої політики і безпеки, удосконалення міжнародно-правових та національних нормативних актів і забезпечення нових міжнародно-правових форм співпраці з ЄС у сфері зовнішньої політики і безпеки, які приведуть до підвищення ролі України в процесах інституціоналізації нової системи європейської безпеки.
Об'єктом дослідження є міжнародно-правові акти і міжнародні правовідносини публічного характеру, які виникають у процесі становлення і розвитку як європейської системи безпеки в цілому, так і СЗППБ ЄС, як її невід'ємної частини.
Предметом дослідження є міжнародно-правове співробітництво України з ЄС у сфері СЗППБ.
Методологічну основу дослідження становлять наукові методи, які базуються на вимогах об'єктивного і всебічного дослідження міжнародно правових питань і проблем становлення сфери СЗППБ ЄС. Для визначення первинних параметрів становлення і функціонування Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС у контексті міжнародно-правового співробітництва України з ЄС в основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи, підходи та методи. У процесі розробки проблеми становлення і розвитку СЗППБ ЄС у контексті міжнародно-правового співробітництва України з ЄС використовувався історичний метод. При дослідженні цієї регіональної системи безпеки та її значення в системі міжнародної безпеки використано системний підхід та системно функціональний метод. Для встановлення правової природи ЄС та його СЗППБ застосовано такі загальнонаукові методологічні принципи пізнання і методи дослідження, як аналіз і синтез, індукція і дедукція. При аналізі нормативно-правової основи сфери СЗППБ та співробітництва України з ЄС використано формально-логічний метод, порівняно-правовий (компаративний), герменевтичний та інші методи дослідження. При дослідження перспектив співпраці України з ЄС використовувались методи моделювання, абстрагування, прогнозування та ін.
У дослідженні використовувалися роботи, присвячені загальній проблематиці феномена ЄС, і роботи присвячені окремим питанням тематики СЗППБ ЄС. Серед вітчизняних робіт, присвячених питанням європейської безпеки, необхідно назвати роботи В. Антипенка, М. Баймуратова, В. Банних, В. Батюка, М. Буроменського, Р. Волчука, В. Денисова, О. Делінського, П. Демчука, Г. Друзенка, М. Гнатовського, В. Забігайла, Л. Заблоцької, О. Задорожнього, Ю. Занько, В. Золотарьова, В. Никитюка, О. Їжака, О. Ковальової, М. Костроміної, Н. Зєлінської, С. Кульчицького, Т. Кузіо, Л. Луць, М. Мальського, М. Мацях, О. Мережка, М. Микієвича, Д. Моніча, А. Мошеса, В. Муравйова, І. Підлуски, Л. Тимченка, С. Толстова, І. Храбана, С. Шевчука, М. Черкеса, Ю. Шемшученка.
Загальнотеоретичну основу цього дослідження становлять роботи Р. Анцелевича, С. Алексеєва, Р. Арона, В. Барановського, В. Богданова, В. Буткевича, В. Василенка, М. Волосова, С. Гаджиєва, В. Давидова, М. Дамірлі, А. Дебідура, Ж.-Б. Дюрозеля, В. Євінтова, З. Єгорова, Н. Захарова, Ю. Ільїна, З. Ісаковича, І. Канта, С. Кашкіна, Ю. Колосова, Є. Крівчикової, В. Лафітського, І. Лукашука, Р. Мєлкова, Р. Мюллерсона, П. Рабіновича, В. Рибакова, Б. Топорніна, Ю. Тихомирова, А. Дж. Тойнбі, Ф. Тодді, Н. Ушакова, Л. Ентіна.
При дослідженні концептуальних основ міжнародної співпраці у сфері міжнародної безпеки було використано роботи іноземних специалістів-міжнародників, політологів та істориків: В. Астапенка, А. Анісимова, О. Барабанова, М. Бірюкова, Ю. Бортко, К.-Д. Борхардта, Дж. Беннета, С. Брауна, М. Брі, Я. Броунлі, Д. Гастайгера, Р. Гріффітса, Д. Гудбі, Ю. Гусарова, Ю. Давидова, Д. Данилова, В. Журкіна, Ю. Ігрицького, А. Іванова, П. Іванова, А. Капустіна, М. Каргалової, В. Клемента, В. Кернза, Т. Кеннеді, Ф. Кемерона, Ю. Колосова, В. Кузнєцова, Л. Опенгейма, Л. Роналда, К. Райка, М. Сміта, О. Тіунова, Ф. Тоді, Г. Тункіна, Л. Ентіна, M. Емерсона, А. Томашевської, Ж. Тускоза, Меррі Е. Уайн, В. Фішера, П. Фонтейна, Т. Хартлі, Л. Хухлиндіної, В. Шемятникова, М. Ейкхерста, А. Язькової.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняному правознавстві комплексно досліджуються проблеми правових аспектів інтеграції України у сфері Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу і аналізується інтеграційний потенціал цього напряму співпраці України з Європейським Союзом у контексті державно закріпленого зовнішньополітичного вектора України – європейської інтеграції.
Наукова новизна результатів, отриманих претендентом самостійно у ході здійсненого дослідження, визначається такими основними положеннями:
уперше:
встановлено організаційно-правові критерії, що дозволяють виділити СЗППБ ЄС як самостійний напрям діяльності ЄС і його специфіку у порівнянні з іншими напрямами діяльності ЄС;
досліджено зміни сфери СЗППБ, які внесено Лісабонським договором до правової системи ЄС і особливо до правового регулювання СЗППБ;
здійснено компаративно-правове дослідження організаційно-правових основ СЗППБ згідно з положеннями Договору про Європейський Союз у редакціях Ніццького (2001) та Лісабонського (2007) договорів, а також Договору, який засновував Конституцію для Європи 2004 р.;
удосконалено:
періодизацію історії розвитку правового забезпечення сфери СЗППБ і Спільної політики безпеки і оборони (далі – СПБО) та їх основні новації (згідно з Амстердамською угодою 1997 р., рішеннями саміту ЄС в Сен-Мало в 1998 р., рішеннями саміту ЄС у Гельсінкі в 1999 р.);
обґрунтовано тезу про те, що правовий механізм Європейської політичної співпраці (далі – ЄПС) послужив прообразом правового регулювання СЗППБ ЄС, яка успадкувала від нього міждержавний механізм ухвалення рішень;
визначення особливостей правового регулювання сфери СЗППБ судовою практикою Суду ЄС, і обмеження юрисдикції Суду ЄС у цій сфері.
набули подальшого розвитку:
обґрунтування тези про те, що інтеграційний потенціал «Європейської політики сусідства» та «Східного партнерства» вимагає посилення організаційно-правового забезпечення для реалізації євроінтеграційного вектора зовнішньої політики України;
положення щодо необхідності посилення співпраці між Україною і ЄС в аспекті взаємин у сфері зовнішньої політики і політики безпеки, для чого пропонується забезпечити розробку необхідної правової і матеріальної бази;
теза про необхідність удосконалення правової бази співпраці між Україною і ЄС у військовій сфері, для чого, перш за все, є необхідним ухвалення Державної концепції військово-технічної співпраці з іноземними державами, Закону України «Про військово-стратегічну співпрацю», що дозволить максимально використовувати можливості, отримані завдяки участі в миротворчих і посткризових операціях ЄС, заходах, всесвітньо визнаних як успішно здійснювані українськими військовими (авіація, особливо транспортна; саперна діяльність).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані положення та висновки є концептуальними та правовими засадами реалізації державно визначеного вектора зовнішньої політики України – інтеграції до ЄС та міжнародно-правового співробітництва України з ЄС у сфері СЗППБ.
Сформульовані у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – для сприяння подальшим науковим дослідженням актуальних міжнародно-правових проблем;
правотворчості – в роботі державних органів України, що відповідають за формування і проведення зовнішньополітичної діяльності та її правового забезпечення, у тому числі реалізацію взаємодії України з ЄС і, перш за все, в реалізації нових моделей та правової основи стосунків України з ЄС у сфері СЗППБ;
навчальному процесі – при підготовці і читанні базових курсів «Міжнародного публічного права» та «Права Європейського Союзу» і спеціальних курсів «Права міжнародної безпеки», «Системи європейської безпеки» та ін.
Апробація результатів дослідження. Висновки та положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права та міжнародних відносин та кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії.
Теоретичні досягнення роботи використовувалися автором у процесі викладання навчальних курсів «Міжнародне право», «Право Європейського Союзу» і спецкурсів «Система європейської безпеки» та «International and Legal Aspects of the Formation and Development of the European Security System» (англійською мовою) в Одеській національній юридичній академії.
Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на: VII Міжнародній міжвузівській конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Косів, 26–28 січня 2006 р.), міжнародних науково-практичних семінарах «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан та перспективи розвитку» (Сімферополь 27–29 квітня 2006 р., 25–29 квітня 2007 р., 17–20 квітня 2008 р.), 9-й, 10-й та 11-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (Одеса, 26 квітня 2006 р., 27–28 квітня 2007 р., 27–28 квітня 2008 р.), міжнародній школі-практикумі молодих вчених та спеціалістів з юриспруденції «Закон: стабільність та динаміка» (Москва, 1–3 червня 2006 р.) та «Вплив міжнародного права на національне законодавство» (Москва, 24–26 травня 2007 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених, аспірантів та студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права та держави» (Одеса, 10–11 листопада 2006 р.), XVII Міжнародній історико-правовій конференції «Регіональні аспекти історико-правових досліджень» (Донецьк, 31 травня – 3 червня 2007 р.), Міжнародному науковому семінарі «Зона вільної торгівлі Україна – Європейський Союз та європейська інтеграція: правові та економічні аспекти» (Одеса, 8 червня 2007 р.), розширеному засіданні Політичної консультаційної ради при міському голові м. Одеси (Одеса, 27 серпня 2008 р.) та ін.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 21 науковій статті, 11 із яких опубліковано у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація робота складається із вступу, чотирьох розділів, що містять дванадцять підрозділів і два пункти, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 233 сторінки, список використаних джерел включає 277 найменувань і розміщений на 32 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні представлено вирішення наукового завдання, суть якого полягає у комплексному дослідженні проблеми Спільної зовнішньої політики і політики безпеки міжнародного регіонального утворення Європейського Союзу й аналізі проблем правового забезпечення, можливостей і потенціалу цієї політики в процесі європейської інтеграції України.
Здійснене дослідження дало можливість дійти таких висновків.
1. Інтеграційні процеси в Європі мають давнє історичне коріння. Проведений аналіз виявив закономірності виникнення протиріч у сучасних інтеграційних процесах в рамках ЄС, коріння сягає історії європейської інтеграції. Висловлено припущення, що наявність істотних складнощів на ранніх етапах будівництва єдиної Європи привела до того, що склався досить стійкий організаційно-правовий механізм подолання таких кризових явищ за допомогою вироблення компромісних рішень:
1) на ранніх етапах розвитку європейських ідей останнім не вистачало практичного втілення. Після Першої світової війни стають ясними необхідність і невідворотність посилених і глибоких зв'язків між європейськими державами, що помітно виявилося у більш прагматичному характері запропонованих ідей, які все ж не змогли знайти відповідного правового оформлення через побоювання з боку національних урядів втрати державного суверенітету;
2) Друга світова війна послужила каталізатором у процесі європейської інтеграції і змусила політичні еліти держав Європи замислитися над проблемою їх єднання для недопущення повторення страшної історії. Факт перманентних війн на території європейського континенту, що позначилися на житті будь-якої європейської держави, малої або великої, послужив черговим доказом необхідності інтенсифікації інтеграційних процесів;
3) здійсненню післявоєнних інтеграційних проектів держав Західної Європи сприяла вдала історико-політична й економічна ситуація повоєнного часу. Чинником, що сприяв відновленню Європи і, тим самим, реалізації європейської інтеграції, став також «план Маршалла», реалізований за ініціативою США.
2. Європейська інтеграція пройшла шляхом перевірки різними інтеграційними теоріями і концепціями, деякі з яких мали глобальні цілі, інші передбачали правове закріплення секторальної співпраці. Правове оформлення інтеграції політико-правової сфери завжди було наріжним каменем всіх спроб європейських держав об'єднатися. Ймовірно, що детальне вивчення історичних поразок і перемог привело зрештою до виникнення компромісу організаційно-правового механізму у тому вигляді, в якому зараз існує ЄС, – з наднаціональним домінуванням в економічній сфері і міждержавним – у політичній:
1) положення, закріплені договорами Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського оборонного співтовариства і Європейського політичного співтовариства були правовою основою поглиблення і розширення інтеграції європейських держав, що дозволило з часом створити два інших Європейських співтовариства і, потім – Європейський Союз;
2) незважаючи на вузьку спеціалізацію предмета договору ЄОВС і повний провал створення ЄОС і Європейського політичного співтовариства, думається, правові моделі цих договорів відіграли важливу роль у складній справі правового забезпечення та інституціоналізації єдиної Європи. Так, саме договір про ЄОВС став тим першим кроком у справі реального об'єднання європейських держав. Завдяки наявності настільки вдалого і міцного правового базису, процес європейської інтеграції зміг значно просунутися як у плані поглиблення, так і в плані розширення;
3) встановлено, що причинами провалу проектів політико-правової інтеграції європейських держав у 50 – 60-х рр. минулого століття були: а) відсутність необхідної організаційно-правової бази (якою пізніше стали Європейські Співтовариства); б) недолік економічної і соціальної спільності; в) інерційна дія психологічної недовіри післявоєнного часу; г) національні протиріччя;
4) враховуючи «неінтеграційність» військово-оборонного сектору західноєвропейських (як і будь-яких інших) процесів по об'єднанню, необхідно зосередити серйозну увагу на проекті ЄОС, оскільки, будучи результатом зусиль із пошуку компромісів у сфері побудови європейської системи безпеки, але не реалізувавшись, він став причиною пошуку інших, більш результативних варіантів співпраці. Можливо, саме наявність негативного досвіду, отриманого у цьому сегменті інтеграції, привела до життєздатного механізму СЗППБ, що сформувався на сьогоднішній день, і СПБО, що формується;
5) комунітарний метод, покладений в основу концепції договору про ЄОВС, став засадничим для подальшої правової інтеграції в рамках Європейських співтовариств, оскільки подальший розвиток Співтовариств будувався на підставі цього інструментарію.
3. Інтеграція у політико-правовій сфері багато в чому відрізняється від інтеграції в економіко-правовій сфері. У першому випадку присутні значні розбіжності у політичних курсах учасників співробітництва, відсутнє чітке уявлення «спільного інтересу», панує міждержавний механізм ухвалення рішень, який не сприяє єдності у проведенні спільної політики. Зазначено деякі її особливості: 1) залучення до процесу ЄПС Європейської комісії стало спробою надання наднаціонального характеру діяльності ЄПС, що є сміливим кроком з урахуванням міждержавного характеру здійснення співпраці у політичній сфері; 2) міждержавний характер співпраці у процесі ЄПС привів до побудови СЗППБ ЄС на такій само основі. Тому спостерігається зв'язок між самодостатнім характером здійснення ЄПС і формуванням СЗППБ ЄС як другої опори структури правопорядку ЄС, яка до цих пір багато в чому має також відособлений від інших сфер характер.
4. Положення, що закріплюють механізм ЄПС, до прийняття Єдиного європейського акта (далі – ЄЄА) в 1986 р. були закріплені у трьох документах суто політичного характеру: «Доповіді Давіньона» (1970), доповіді «Про співпрацю у сфері зовнішньої політики» (1973) і доповіді «Про Європейську політичну співпрацю» (1981). Тому найважливішим чинником у розвитку ЄПС стало надання цим положенням юридичного закріплення і офіційного характеру, оскільки існування механізму ЄПС до прийняття ЄЄА на базі трьох політичних по суті документів не сприяло авторитетності та ефективності його розвитку.
5. Встановлено основні віхи розвитку сфери СЗППБ і СПБО та їх основні новації згідно з Амстердамською угодою 1997 р., рішеннями саміту ЄС у Сен-Мало в 1998 р. і рішеннями саміту ЄС у Гельсінкі в 1999 р. найважливішими з яких є:
1) згідно з Амстердамською угодою 1997 г. було спрощено процедуру голосування питань у сфері СЗППБ, засновано пост Високого представника по СЗППБ; введено новий інструмент для реалізації СЗППБ – вироблення Спільних стратегій ЄС; означено коло «Петерзберзьких місій» та змінено механізм фінансування та керівництва СЗППБ ЄС;
2) саміт ЄС у Сен-Мало в 1998 р. затвердив прогресивні зміни, які знайшли свого нормативного закріплення і розвитку на саміті в Гельсінкі в 1999 р., чому більшою мірою сприяла кардинальна зміна позиції Великої Британії з питань зовнішньополітичної та оборонної співпраці;
3) саміт ЄС у Гельсінкі, що відбувся 10–11 грудня 1999 р., закріпив прогрес, позначений раніше у сфері СЗППБ: а) здійснено «інвентаризацію» всіх можливостей ЄС і держав-членів; б) встановлено автономність рішень ЄС у проведенні військових операцій під керівництвом ЄС; в) прийнято рішення про формування до 2003 р. «Сил швидкого реагування»; г) заявлено про прихильність принципам Хартії європейської безпеки, Статуту ООН; д) вирішено створити новий інституційний механізм для управління і контролю за реалізацією СПБО; е) визначено, що ЄС підтримуватиме діалог, консультації і співпрацю з НАТО і державами-членами альянсу; ж) підсумки саміту в Гельсінкі дозволили Росії, Україні та іншим європейським державам, що ведуть політичний діалог з ЄС, бути запрошеними до участі в операціях під егідою ЄС.
6. СЗППБ – самостійний напрям діяльності Європейського Союзу, в рамках якого він здійснює заходи щодо забезпечення зовнішньополітичних і оборонних функцій ЄС. Запропоновано критерії, що дозволяють виокремити СЗППБ ЄС як самостійний напрям діяльності ЄС: 1) побудова механізму ухвалення рішень у цій сфері на міждержавній основі; 2) значно менший об'єм повноважень інститутів і органів ЄС у сфері СЗППБ; 3) відсутність чіткого поділу повноважень у сфері СЗППБ між інститутами та органами ЄС; 4) сфера СЗППБ не має свого самостійного засновницького документа у порівнянні з, наприклад, спільною діяльністю держав-членів ЄС у сфері атомної енергетики.
7. Особливості правового регулювання цієї сфери було проаналізовано по всіх групах джерел права ЄС. Визначено ієрархії, особливості та складнощі застосування кожного із досліджуваних джерел права. Значну увагу приділено особливостям компетенції та судовій практиці Суду ЄС у цій сфері.
Суд ЄС розширив свою юрисдикцію на сферу СЗППБ з моменту придбання повноважень стосовно суперечок, що зачіпають Союз у цілому після створення ЄС. Юрисдикція Суду ЄС у сфері СЗППБ ЄС обмежується такими випадками: 1) Суд ЄС уповноважений здійснювати контроль за відповідністю документів, виданих у рамках «старої» другої опори Європейського Союзу, зобов'язанням держав-членів ЄС, що виникли з acquis communautaire; 2) Суд ЄС володіє компетенцією вирішувати спори, що виникли з питань запровадження ЄС економічних і фінансових санкцій, навіть якщо такі спрямовані на вирішення завдань СЗППБ і санкціоновані первинним рішенням Ради ЄС в рамках СЗППБ; 3) Суд ЄС має право кваліфікувати дії держав-членів ЄС, у тому числі зроблені в рамках СЗППБ, як такі, що суперечать їх зобов'язанням, що виникли з Договору про ЄС; 4) Суд ЄС має право розглядати спори про відшкодування збитку третім особам, який виник в результаті дій, зроблених державами-членами ЄС в рамках СЗППБ; 5) Суд ЄС у певних умовах може володіти юрисдикцією по відношенню до актів міжопорного характеру – міжнародних договорів ЄС, спільних стратегій тощо. Приймаючи також рішення по деяких справах, що випливають із «старої» третьої опори, Суд ЄС встановлює зобов'язання, що поширюються і на СЗППБ (наприклад, рішення у справах, пов'язаних з терористичною діяльністю фізичних осіб). Джерелом права є також думки генеральних адвокатів Суду ЄС по даних категоріях справ.
8. Лісабонський договір здійснив реформу засновницьких договорів ЄС, значною мірою змінив правове регулювання ЄС у сфері СЗППБ. Крім внесення значних змін у правову природу ЄС та його систему, цей договір реформує і організаційно-правові основи СЗППБ, вводить важливі новели та запроваджує нову парадигму безпекового виміру ЄС. Основні новели договору у цій сфері такі: ЄС перетворюється на повноцінний суб'єкт міжнародного права; Лісабонський договір закріплює положення щодо європейської політики сусідства; з моменту введення в дію Лісабонського договору у держав-членів ЄС з'явиться можливість виходу із складу ЄС; передбачається впровадження посади президента Європейської Ради (сам цей орган стає інститутом ЄС); набагато чіткішим є визначене коло інститутів і органів, які проводять СЗППБ і СПБО ЄС; вводиться посада Високого представника ЄС по зовнішніх справах і політики безпеки, об'єднуюча нинішні функції Високого представника ЄС по питаннях СЗППБ і Європейського Комісара у справах зовнішніх стосунків; юридично закріплюється особливість правил і процедур цих напрямів – Лісабонський договір вносить до тексту ДЄС окрему секцію, присвячену правовому регулюванню СПБО, яка визначена як частина СЗППБ, що дозволить ЄС володіти оперативним потенціалом у цивільних і військових аспектах; за Лісабонським договором держави-члени повинні надати Союзу цивільні і військові засоби для виконання СЗППБ, аби сприяти завданням, визначеним Радою ЄС, а в разі, коли держава-член стає жертвою озброєної агресії на її території, інші держави-члени зобов'язані допомогти державі – жертві агресії всіма засобами відповідно до ст. 51 Статуту ООН.
9. Механізм ухвалення рішень у сфері СЗППБ і СПБО побудований на принципі міждержавної співпраці, що відображує в основному волю держав-членів і значно меншою мірою інститутів та органів ЄС. Тому організаційно-правовий механізм ЄС у сферах СЗППБ і СПБО є прикладом переваги міждержавного підходу (Європейська Рада, Рада ЄС), що доводиться можливістю прийняття даними органами актів, які мають нормативний характер. У той же час роль органів, що відображають приклад наднаціонального підходу в ухваленні рішень (Європейський парламент, Європейська комісія) зведена до можливості прийняття актів рекомендаційного характеру. Цей стан речей логічно випливатиме з розуміння того, що сфери зовнішньої політики і політики безпеки і оборони є найбільш «неінтеграційними».
10. Роль ЗЄС виявлена як проміжна стадія розвитку СЗППБ і СПБО ЄС, тоді як ЄС ще не був готовий до створення своїх структур по здійсненню відповідних політик, і таким чином, ЗЄС відіграв помітну роль у процесі формування і здійснення СЗППБ і СПБО ЄС, на якийсь час надавши ЄС можливість використання свого організаційно-правового механізму для забезпечення зовнішньополітичних та безпекових напрямків діяльності ЄС.
11. Складові проблеми політико-правової інтеграції представлені системою таких чинників: 1) складність вибору між виграшем у національному престижі (перманентно підкреслюється необхідність національно-державного самоствердження і державно-цивільної потреби в ідентифікації) і загальним, спільно здійснюваним впливом за допомогою передачі частини національних повноважень спільним (наднаціональним у цьому випадку) органам; 2) трансформація (поділ) національного суверенітету (Концепція національного суверенітету як цілісного і неподільного об'єму повноважень держави до цих пір продовжує стійко визначати образ мислення більшості людей. Думка про можливість поділу національного суверенітету сприймається більш ніж хворобливо і асоціюється часто з кризою державного механізму); 3) складність ідентифікації учасниками інтеграційного процесу самих себе з інтеграційним об'єднанням; 4) поява викликів розширення і поглиблення інтеграції; 5) велике значення інформування учасників інтеграційного процесу стосовно його цілей, засобів і вигод.
12. Сфера СЗППБ виявилася відокремленою від правового регулювання зовнішньоекономічної політики ЄС, тоді як за рядом напрямів (таких, як турецький або китайський) ці дві сфери зовнішніх відносин є особливо тісно взаємопов'язаними: економічні кроки служать складовою частиною політичної дипломатії ЄС. Об'єднання всіх зовнішньополітичних напрямів діяльності ЄС було передбачене Договором, що заснував Конституцію для Європи 2004 р., а після невдачі ратифікації останнього – Лісабонським договором 2007 р.
13. «Зона відповідальності» ЄС не зможе обмежитися просторово територією Європи, що інтегрується, тому одним із найважливіших завдань майбутнього розвитку зовнішньополітичної сфери буде створення правового механізму тісної співпраці із сусідніми державами, об'єднаннями держав, організаціями у сфері безпеки для забезпечення легітимності, ефективності і сприяння у здійсненні зовнішньополітичних акцій за межами ЄС і на його кордонах.
14. ЄС – це вже не лише економічна і політична організація, це вже і серйозна організація безпеки в Європі. Україна прагне розвинути співпрацю з ЄС, при цьому, враховуючи її потенціал і досвід контактів з НАТО, зараз є найбільші перспективи саме у сфері зовнішньої політики, політики безпеки й оборони. Уявляється, що нинішні зміни є для України шансом і чинником відповідальності у справі європейської інтеграції України.
15. Інтеграція України в оборонну складову ЄС стала необхідною і можливою з таких причин: по-перше, усупереч сподіванням, закінчення “холодної війни” не викликало докорінного зниження напруженості в Європі; по-друге, досвід періоду незалежності України свідчить про те, що політика нейтралітету і позаблоковості, проголошена Декларацією про незалежність, не виправдала себе і не надала безперечних гарантій збереження державного суверенітету; по-третє, Україна географічно є центром Європи, що зумовлює необхідність заняття активної позиції з питань забезпечення безпеки на континенті, а найефективніше забезпечення цього завдання є можливим лише шляхом тісного міжнародно-правового співробітництва з європейськими державами.
16. Встановлено, що міжнародно-правова співпраця Україна – ЄС у сфері безпеки досі значно відстає від задекларованих цілей, залишаючись при цьому найбільш перспективним напрямом співпраці, особливо в таких напрямках, як: участь у врегулюванні кризових ситуацій цивільними засобами; співпраця у сфері стратегічного перекидання сил; участь у врегулюванні кризових ситуацій військовими засобами; залучення підрозділів Збройних сил України до СШР ЄС; діалог Україна – ЄС щодо утилізації боєприпасів, непридатних для подальшого використання і збереження; військово-технічна співпраця. Отже, інтеграція України до європейської системи колективної безпеки спрямована на зміцнення європейської безпеки, що, у свою чергу, могло би значно сприяти отриманню Україною спочатку асоційованого, а потім і повноправного членства в ЄС:
1) необхідне посилення акценту у співпраці між Україною і ЄС в аспекті взаємин у сфері зовнішньої політики і політики безпеки, для чого доцільним було б забезпечити удосконалення необхідної огранізаційно-правової бази. Встановлено важливість забезпечення диференційованого підходу до Української держави серед інших держав-сусідів ЄС, а також досягнення визнання ЄС асоційованого статусу для України. Для цього необхідно, щоби при створенні нової угоди між Україною і ЄС значне місце в ній було відведено положенням співпраці з питань зовнішньої політики і політики безпеки;
2) необхідне проведення інспекції й посилення правового забезпечення тих напрямів зовнішньополітичної співпраці і співпраці з питань безпеки (транспортна авіація, утилізація військових відходів, протистояння тероризму і організованій злочинності, погранична співпраця, міграційна політика в аспекті безпеки, екологічна політика й аспекти безпеки і тощо), у спільному з Україною здійсненні яких ЄС зацікавлений понад усе;
3) необхідні поглиблення співпраці у військовій сфері, максимальне використання можливостей, отриманих завдяки участі у миротворчих і посткризових операціях ЄС, постановка акценту на сферах всесвітньо визнаних успішно здійснюваними українськими військовими, – авіації (особливо транспортної), саперної діяльності, а також перейняття на себе головної ролі щодо врегулювання Придністровського конфлікту під можливою егідою ООН, ЄС, НАТО, а також забезпечення недопустимості виникнення етнічного конфлікту на території Кримського півострова, для чого доцільно розробити відповідну правову базу. Для забезпечення необхідної динаміки розвитку ВТС постулюється необхідність прийняття Державної концепції ВТС з іноземними державами, Законів України «Про військово-технічну співпрацю» тощо;
4) обґрунтовується необхідність визначення як пріоритетної і проведення послідовної співпраці державних органів і окремих офіційних осіб всіх рівнів із засобами масової інформації, недержавними організаціями, навчальними/науковими установами у здійсненні активного діалогу з цивільним суспільством, заохочення всебічного інформування населення стосовно аспектів євроатлантичної інтеграції, подолання стереотипів «холодної війни». Необхідно добитися як у колі політичних еліт, так і серед населення не лише бажання приєднання до ЄС, але і чіткого розуміння, навіщо і яким чином його проводити.
17. Відсутність правового оформлення політичної інтеграції на певному етапі стає перешкодою для поглиблення розвитку в інших сферах життєдіяльності держави і суспільства. Однією з головних цілей політико-правової інтеграції є розширення сфери дії й поглиблення інтеграції як такої по всіх напрямах життєдіяльності для досягнення соціально-економічного результату. Якщо спробувати дати більш розгорнутий перелік цілей, то вони можуть бути такими: 1) створення зони політичної, економічної, соціальної та правової стабільності на великому географічному просторі; 2) розвязання правових колізій та розбіжностей між об'єктами, що інтегруються, із широкого кола питань; 3) забезпечення ефективного правового регулювання масштабного соціального, економічного і політичного проекту; 4) закріплення правового механізму спільної оборони учасників інтеграційного об'єднання; 5) створення більш згуртованого політико-правового об'єднання держав, аж до їх з'єднання в рамках єдиної держави.
18. Ефективність функціонування оборонної складової СЗППБ у контексті взаємодії ЄС-НАТО залежить багато в чому від своєрідного розподілу праці у цій сфері. Необхідно забезпечити правову основу для такого поділу повноважень з урахуванням того, що ЄС повинен концентруватися на невоєнному врегулюванні криз, миротворчих операціях, цивільному і посткризовому управлінні, НАТО ж візьме на себе відповідальність за те, на що ЄС поки ще не може претендувати через безліч чинників – спільну оборону.
19. Як основний механізм міжнародно-правової співпраці для держав-сусідів ЄС є «політика сусідства», яка закріплює можливості участі держав-нечленів ЄС у реалізації його політик. Висунуто і обґрунтовано тезу, згідно з якою успішна Україна в механізмі сусідства може стати істотним чинником, що сприяє реалізації євроінтеграційного вектора зовнішньої політики Української держави, насамперед через співпрацю по забезпеченню безпеки на спільних з ЄС рубежах, заходи стосовно утримання потоку нелегальних мігрантів (а також озброєння і наркотичних речовин), збройних конфліктів тощо.
20. Визначено, що правовою основою, яка закріплює стратегію співробітництва України з ЄС є УПС 1994 р., що встановлює головні напрями та пріоритети такої співпраці. У той же час політико-правовим тактичним документом, що розвиває положення УПС у співпраці України з ЄС, є План дій Україна – ЄС, положення якого стосовно сфери зовнішньої політики, політики безпеки і оборони є, проте, дещо розмитими. Це торкається і зовнішньополітичної співпраці і визначення статусу України у контексті її інтеграції до ЄС. У зв'язку з цим необхідною є конкретизація зазначених моментів у подальших двосторонніх документах України і ЄС, і перш за все в Угоді про асоціацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амстердамский договор, изменяющий договор о ЕС, договоры, учреждающие Европейские сообщества и некоторые относящиеся к ним акты: ред. кол.: Ю. А. Бортко, М. В. Каргалова, В. Г. Шемятников, Л. М. Энтин. М. : Интердиалект+, 1999. – 191 с.
2. Аналітична довідка для програми «Україна – ЄС», підготовлена експертом Київського центру політичних досліджень і конфліктології А. Поповим [Електронний ресурс] Режим доступу до журн. : http://www.analitik.org.ua/nagolos/3fba25051171a – Назв. з екрану.
3. Астапенко В. А. Эволюция Европейского Союза (Амстердамский договор 1999 года) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 – «Международное право» / В. А. Астапенко. – М., 2000. – 26 с.
4. Бадрак В. Участие Украины в европейской оборонной инициативе: миф или реальность [Електронний ресурс] / Центр исследований армии, конверсии и разоружения – Режим доступу до журн. : http://www.niss.gov.ua/cacds/resu/23122000.html – Загол. з екрану.
5. Баймуратов М. О. Міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку європейської безпеки на порозі ХХІ століття : монографія / М. О. Баймуратов, О. А. Делінський. – О. : Юрид. л-ра, 2004. – 184 с.
6. Банних В. Завдання Збойних Сил у контексті Евроатлантичної інтеграції України / В. Банних // Наука і оборона. – 2003. – № 1. – С. 3–8.
7. Барабанов О. Н. Общая политика ЕС в области безопасности и обороны / Европейские страны СНГ: место в «Большой Европе» / О. Н. Барабанов / под.ред. В. Грабовски, А. В. Мальгина, М. М. Наринского. (отв. ред.). – М. : Междунар. отнош., 2005. – С. 166–196.
8. Барановский В. Г. Европейское сообщество в системе международных отношений / Барановский В. Г. – М. : Наука, 1986. – 320 с.
9. Барановский В. Г. Западная Европа: военно–политическая интеграция / Барановский В. Г. – М. : Междунар. отношения, 1988. – 200 с.
10. Барановский В. Г. Политические противоречия в «Общем рынке» / Барановский В. Г. – М. : Знание, 1983. – 64 с.
11. Бирюков М. М. Европейский Союз, Евроконституция и международное право : монография / Бирюков М. М. – М. : Науч. книга, 2006. – 256 с.
12. Бирюков М. М. Европейское право : курс лекций / Бирюков М. М. – М. : Изд-во Омега–Л, 2006. – 128 с.
13. Большая Советская Энциклопедия. – 3-е изд. Т. 13 : Конда – Кун. – М. : Советская энциклопедия, 1973. – 608 с.
14. Борко Ю. А. Десять лет после Маастрихта. Что дальше? // «Европейский Союз: десять лет после Маастрихта» : Круглый стол «Експертиза» 4 декабря 2001 года. / Ю. А. Борко. [Електронний ресурс] – Режим доступу до журн. : http://www.gorby.ru/fond/conf_more.asp – Загл. с экрана.
15. Борко Ю. А. От европейской идеи – к единой Европе / Ю. А. Борко. – М. : Деловая литература, 2003. – 464 с.
16. Борко Ю. А. Станут ли явью Соединенные Штаты Европы? / Ю. А. Борко // Современная Европа. – 2002. – № 3. – С. 5–15.
17. Борко Ю. А. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? / Ю. А. Борко, А. В. Загорський, С. А. Караганов. – М. : Междунар. отношения, 1991. – 231 с.
18. Борхардт Клаус–Дитер. Европейская интеграция. Происхождение и развитие Европейского Союза. 4-е изд. / ред. кол. : Ю. А. Борко, Каргалова М. В., Н. А. Ковальский, Борхардт Клаус–Дитер – М. : Просветитель, 1996. – 106 с.
19. Бри М. Вклад Европейского Союза в создание многополярного мира / Европейские страны СНГ: место в «Большой Европе» / М. Бри // Европейские страны СНГ: место в «Большой Европе» / Под. ред. Грабовски В., Мальгина А. В., Наринского М. М. (отв. ред.). – М. : Междун. отнош., – 2005. – С. 5–38.
20. Милитаризация ЕС и ее воздействие на трансатлантические отношения / Ю. Вангер // Европейские страны СНГ: место в «Большой Европе» / Под. ред. В. Грабовски, А. В. Мальгина, М. М. Наринского (отв. ред.), Вангер Ю. – М. : Междун. отнош., – 2005. – С. 67–107.
21. Введение в право Европейского Союза : учеб. пособ. ; под. ред. д-ра юрид. наук, проф. Кашкина С. Ю. – М. : Изд-во Эксмо, 2005. – 368 с.
22. Верховна Рада України офіційний веб-сайт (Законодавство України) – http://zakon.rada.gov.ua
23. Витвицкая О. Право Европейского Союза / О. Витвицкая, Г. Горниг. – СПб. : Питер, 2005. – 256 с.
24. Волчук Р. Украина и Европейский союз / Р. Волчук. [Електронний ресурс] / Режим доступу до журн. : http://www.voanews.com/russian/archive/2005-12/2005-12-26voa6.cfm – Загол. з екрану.
25. Гаджиев К. С. Геополитика / Гаджиев К. С. – М. : Междунар. отнош., 1997. – 400 с.
26. Гастайгер К. Европа на распутье / К. Гастайгер // Internationale Politic. – 2002. – № 1. – С. 4–14.
27. Гладенко А. Н. Европейская интеграция: основные теории / А. Н. Гладенко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – Спецвип. № 3 : Ідея держави і права : у 4 ч. – 2007. – Ч. 4. – С. 9–17.
28. Гладенко А. Н. Концепция дифференцированной интеграции: вопросы теории / А. Н. Гладенко // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави : матеріали IV Всеукр. наук. конф. правників-початківців, присвяченої пам’яті видатних учених-юристів П. О. Недбайла, О. В. Сурілова, В. В. Копєйчикова, Одеса, 10–11 жовт. 2006 р. – О. : Юрид. л-ра, 2006. – С. 48–53.
29. Гладенко А. Н. Некоторые проблемы политико-правовой интеграции на примере Европейского Союза / А. Н. Гладенко // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – О. : Фенікс, 2007. – Вип. 30. – С. 147–153.
30. Гладенко А. Н. Правовые основы участия Украины в миротворческой деятельности Европейского Союза / А. Н. Гладенко // Правове життя сучасної України : тези доповідей Всеукр. наук. конф. «Правове життя сучасної України». – О. : Фенікс, 2008. – С. 489–491.
31. Гладенко А. Н. Экологические аспекты общей внешней политики и политики безопасности Европейского Союза / А. Н. Гладенко // Порівняльно-правові дослідження. – 2006. – № 1. – С. 154–166.
32. Гладенко О. М. Європейська політична співпраця як прообраз спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Акту¬альні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2007. – Вип. 34. – С. 81–86.
33. Гладенко О. М. Засновницькі договори як механізм еволюції права Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 2. – С. 247–251.
34. Гладенко О. М. Зовнішньополітичні положення Конституції Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – Вип. 29. – С. 575–581.
35. Гладенко О. М. Лісабонський договір ЄС 2007 року як новий етап еволюційного розвитку права Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – № 1 (11). – С. 73–77.
36. Гладенко О. М. Міжнародно-правові аспекти багатовекторності зовнішньої політики України / О. М. Гладенко // Акту¬альні проблеми держави і права : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2007. – Вип. 36. – С. 361–367.
37. Гладенко О. М. Міжнародно-правові аспекти інтеграції України до Європейського Союзу / О. М. Гладенко // Актуальні проблеми держави і права. зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – Вип. 24. – С. 130–138.
38. Гладенко О. М. Перспективи інтеграції України з Європейським Союзом у сфері зовнішньої політики й політики безпеки / О. М. Гладенко // Порівняльно-правові дослідження. – 2007. – № 1–2. – С. 312–316.
39. Гладенко О. М. Проблемы некоторых компаративно-правовых понятий
/ О. М. Гладенко // Порівняльне правознавство: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. наук. статей. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського; Київський університета права НАН України, 2006. – С. 378–384.
40. Глосарій термінів права ЄС – англійською, українською та російською мовами. – К. : ІМВКНУ ім. Тараса Шевченка, 2005. – 183 c.
41. Гнатовський М. М. Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 – «Міжнародне право» / Гнатовський М. М. – К., 2002. – 193 с.
42. Гриффитс Р. Т. Основания европейской интеграции / Р. Т. Гриффитс // Полис. – 2002. – № 4. – С. 137-144.
43. Гусаров Ю. А. Разработка общей внешней политики и политики безопасности ЕС и его взаимоотношения со средиземноморским регионом / Ю. А. Гусаров // Европейский Союз на рубеже веков: пробл.-темат. сб. / РАН ИНИОН Центр науч.-информ. исслед. глобал. и регион. пробл.; Гусаров Ю. А. (ред.-сост.). – М., 2000. – С. 54–56.
44. Гусаров Ю. Международная безопасность и проблема насилия в начале ХХI в. / Ю. Гусаров // Актуальные проблемы Европы. Глобальные вызовы и Европа : сб. обзоров и рефератов – М. : РАН ИНИОН, 2003. – С. 115–122.
45. Гусаров Ю. Обеспечение европейской безопасности в новых геополитических условиях / Ю. Гусаров // Актуальные проблемы Европы. Европа в мировой политике : сб. науч. трудов. – М. : РАН ИНИОН, 2003. – С. 49-57.
46. Дамирли М. А. Западноевропейская историко-правовая наука: основные черты и тенденции / М. А. Дамирли // Юридическое образование и наука. – 2001. – № 3. – С. 31–34.
47. Данелий Г. Р. Особенности правового регулирования сотрудничества государств-членов ЕС в области Общей внешней политики и политики безопасности : автореф. дис. на соискание научной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 – «Международное право» / Данелий Г. Р. – Казань, 2006. – 19 с.
48. Данилов Д. А. Строительство второй опоры Европейского Союза: использование новых технологий / Д. А. Данилов // Европейский Союз на рубеже веков: пробл.-темат. сб. / РАН ИНИОН Центр науч.-информ. исслед. глобал. и регион. пробл.; Гусаров Ю. А. (ред.-сост.). – М., 2000. – С. 30–53.
49. Данилов Д. Об искусстве удерживать соседа на расстоянии вытянутой руки / Д. Данилов. [Електронний ресурс] / Космополис. – 2002. – № 1. – Режим доступу до журн. : http://www.rami.ru/cosmopolis/archives/1/danilov.html – Загол. з екрану.
50. Данилов Д. Потенциальный союзник Москвы. Милитаризация Европейского союза объективно выгодна для России) / Д. Данилов. [Електронний ресурс] / Независимое военное обозрение. – 03.12.1999 – Режим доступу до журн. : http://nvo.ng.ru/forces/1999-12-03/3_ally.html. – Загол. з екрану.
51. Дейвис К. Право Европейского Союза / К. Дейвис; пер. со 2-го англ. изд. – К. : Знання, 2005. – 406 с.
52. Действующее международное право : учеб. пособ. для студ. вузов, обучающихся по специальностям «международные отношения», «регионоведение»: в 2 т. / сост. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова. – Т. 1. – М. : Юрайт, 2007. – 766 с.
53. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
54. Делинский А. А. Историко-правовые аспекты становления и развития системы европейской безопасности / А. А. Делинский // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2000. – Вип. 9 – С. 95–100.
55. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції : навч. посібник / П. О. Демчук. – К. : ППП, 2004. – 264 с.
56. Деркач А. Европейский выбор Украины. Синхронизированная с Россией интеграция в евроструктуры усилит позиции Украины в Европе / А. Деркач. [Електронний ресурс] / Зеркало недели № 16 (391) суббота, 27 апреля — 10 мая 2002 года. – Режим доступу до журн. : http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/391/34656/ – Загол. з екрану.
57. Деркач А. Тройная интеграция. Для вхождения в Европу Украине необходимо достичь внутренней консолидации / А. Деркач. [Електронний ресурс] / Киевский телеграф. – № 20 (162), 15 июня 2003 г. – Режим доступу до журн. : http://www.versii.com/telegraf/material.php?id=547&nomer=162 – Загол. з екрану.
58. Договірно-правова база відносин України з ЄС : інформаційна довідка [Електронний ресурс] / – Режим доступу до журн. :http://comeuroint.rada.gov.ua/komevroint/control/uk/publish/article;jsessionid=2E5D42F1C6E1A86F50686F387FD6A1B6?art_id=50438&cat_id=47123 – Загол. з екрану.
59. Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1991 р. // Європейський Союз: консолідовані договори – К. : Port–royal, 1999. – 207 с.
60. Договор о Європейськом Союзе от 7 февраля 1991 г. Хартли Т. К. Основы права Европейского Сообщества / пер. с англ. – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – 703 с.
61. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Ж. Б. Дюрозель. [пер. з фр. В. Чайковського, Є. Марічева, Л. Погорєлової]. – К. : Основи, 1999. – 903 с.
62. Европа без России. Договор, учреждающий Конституцию для Европы от 20 октября 2004 года. – М. : Европа, 2005. – 580 с.
63. Европа: вчера, сегодня, завтра / Ин-т Европы РАН; отв. ред. Шмелев Н. П. – М. : Экономика, 2002. – 823 с.
64. Европа: новое начало. Декларация Шумана 1950 – 1990. Европа и проблемы расширения / Редкол. : Борко Ю.А., Каргалова М.В., Юмашев Ю.М. – М. : ПРАВО, 1994. – 79 с.
65. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека : учебник для вузов / рук. авт. колл. и отв. ред. Энтин Л. М. – 2-е изд., пересмотр. и доп. – М. : Норма, 2005. – 960 с.
66. Европейское право : учебник для вузов / под общ. ред. Л. М. Энтина – М. : НОРМА (Издат. гр. НОРМА – ИНФРА • М), 2000. – 720 c.
67. Единый Европейский акт. Договор о Европейском Союзе (Малая библиотека Европейского Союза на русском языке). – М. : Право, 1994. – 150 с.
68. Ентін Л. М. Право Європейського Союзу: основні категорії та поняття : навч. посіб. / Л. М. Ентін. – К. : ЛНУ iм. Івана Франка, 2003. – 102 с.
69. Ентін Л. М. Правові основи зовнішньої політики та політики у сфері оборони та безпеки ЄС: навч. посібник, рос. мовою / Л. М. Ентін, М. О. Баймуратов, О. О. Делінський. – К. : ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. – 224 с.
70. Європейський вибір – концептуальні засади стратегії України на 2002–2011 роки / Послання Президента України до Верховної Ради України. // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 100. – 4 черв. – С. 5–12.
71. Європейський Союз : словник-довідник / [ред.-упоряд. М.Марченко] – К. : К.І.С., 2005. – 142 с.
72. Журкин В.В. Военные структуры ЕС: цель – 2010 / В. В. Журкин // Современная Европа. – 2005. – № 3. – С. 10–12.
73. Задорожній О. В. Правова система України в Європейському правовому просторі / О. В. Задорожній, М. М. Гнатовський // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 2. – С. 29-32.
74. Западноевропейский Союз, ЗЕС (Western European Union, WEU) – военно-политический союз европейских государств [Електронний ресурс] . Режим доступу до журн. : http://www.krugosvet.ru/articles/103/ 1010327/1010327a1.htm – Загол. з екрану.
75. Иванов А. Г. Европейский Союз, Россия и новая структура безопасности в Европе: проблемы и перспективы / А. Г. Иванов // Новости НАТО. – 1997. – май-июнь. – С. 6–7.
76. Ижак А. Влияние динамики новой архитектуры европейской безопасности на постсоветское пространство / А. Ижак. [Електронний ресурс] / Научный проект Военная безопасность Украины в контексте новых геополитических реалий ДФ НИСИ, декабрь 1997. – Режим доступу до журн. : http://www.db.niss.gov.ua/docs/ polmil/eura.htm – Загол. з екрану.
77. Ильин Ю. Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза / Ильин Ю. Д. – М. : Спарк, 2002. – 115 с.
78. История европейской интеграции (1945 – 1994 гг.) – М. : ИВИ РАН, 1995. –