КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

БРИНЬ ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 342.25

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ
ЗАХИСТУ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД
ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Спеціальність 12.00.02 — конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник — Ольховський Борис Іванович,
кандидат юридичних наук, професор

Харків — 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА ЯК ФОРМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ 11

1.1. Конституційне судочинство в Україні: становлення, розвиток та основна функціональна спрямованість 11
1.2. Конституційний Суд України як орган захисту прав і свобод громадян 31
Висновки до розділу 1 71
РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ФОРМИ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ 74

2.1. Права і свободи людини і громадянина як об’єкт судового
захисту 74
2.2. Захист та забезпечення прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України 99
2.3. Інститут індивідуальної конституційної скарги в системі захисту прав і свобод людини і громадянина 131
Висновки до розділу 2 152
ВИСНОВКИ 156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 165

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Подальші процеси демократизації українського суспільства та становлення України як правової, соціальної держави потребують удосконалення існуючих і створення нових механізмів, спрямованих на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових і конструктивних відносин громадян з органами влади.
Права людини — одна з основоположних проблем сучасної цивілізації. Це особлива сфера філософського і наукового знання, в якій юриспруденції відведена основоположна роль. Право як інструмент регулювання людських взаємовідносин для того і існує, щоб забезпечувати права і свободи особи, регламентувати отримані моделі взаємодії і взаємостосунків між людьми.
Одним із нових правозахисних механізмів є Конституційний Суд України. Основи його статусу закріплені у статтях 147-153 Конституції України та Законі України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., який належним чином урегулював його модель, порядок, формування та функціонування.
Надзвичайно важливо зрозуміти саму природу цього інституту, розглянути досвід зарубіжних країн з метою кращого розуміння причин його необхідності й особливостей функціонування в наших специфічних умовах для існування ефективного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина.
В радянський період ця проблема не досліджувалася у зв’язку з відсутністю даного інституту, а про залучення зарубіжного досвіду мови і не могло бути.
З появою Конституційного Суду України серед громадян, у засобах масової інформації і в науковому середовищі часто зустрічалося різне бачення змісту і характеру діяльності, а також процедур формування Конституційного Суду України. В сучасній юридичній науці проблеми діяльності Конституційного Суду України як засобу (механізму) захисту прав і свобод людини і громадянина до кінця не дослідженні. Відсутність правових традицій та рис громадянського суспільства, невисокий рівень правової освіти населення і неусвідомлення принципу розподілу влад, призводило до того, що суспільство не завжди розуміло функціональне призначення Конституційного Суду і розглядало його як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, специфічною контролюючою установою. Тобто ще однією бюрократичною ланкою в системі органів державної влади.
У сучасній юридичній науці щодо дослідженнях даної проблеми існує низка наукових праць в періодичних виданнях та учбовій літературі, виступів на науково-практичних конференціях та праці науково-популярного характеру, але не достатньо спеціальних комплексних досліджень. Це обумовлює необхідність подальшого дослідження існування даного інституту в системі механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Все перелічене вище і пояснює актуальність дослідження даного питання, зумовлюючи постійний науковий пошук та політично-правовий аналіз функціонування Конституційного Суду України в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні в сучасних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана відповідно до комплексної програми наукової діяльності Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 0186.0.070865 “Права людини та проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі Конституційного Суду України в механізмі захисту та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Для досягнення поставленої мети в ході дослідження в дисертації поставлено такі наукові завдання:
— встановити правову природу та з’ясувати генезис конституційної юрисдикції в контексті здійснення функції захисту та забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
— визначити місце та охарактеризувати роль Конституційного Суду України у механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина;
— з’ясувати особливості здійснення Конституційним Судом України повноважень, спрямованих на захист та забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
– встановити можливість та визначити доцільність запозичення досвіду правового регулювання здійснення функції захисту та забезпечення прав і свобод людини і громадянина органами конституційної юрисдикції зарубіжних держав;
— з’ясувати тенденції подальшого удосконалення правозахисної функції Конституційного Суду України;
— визначити можливості удосконалення конституційного провадження в контексті захисту та забезпечення прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері функціонування конституційної юрисдикції.
Предметом дослідження є правові засоби захисту та забезпечення прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс загальнонаукових методів діалектичного пізнання: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстрагування, узагальнення, моделювання, комплексний підхід до аналізу організації та діяльності Конституційного Суду України, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний з використанням загальнонаукових методів: історико-правового; порівняльно-правового, статистичного, логічного, системного та інших методів дослідження наукової проблеми.
Застосовуючи історико-правовий і порівняльно-правовий методи, автор досліджує вітчизняне та зарубіжне законодавство стосовно регулювання правового статусу органів конституційної юрисдикції, їх практичну діяльність на етапі становлення та подальшого розвитку. За допомогою методу класифікації розмежовуються функції органів конституційної юрисдикції; методу тлумачення права — з’ясовується зміст норм, що становлять нормативну базу організації та діяльності Конституційного Суду України; формально-логічного — визначається сутність та природа органу конституційної юрисдикції.
В ході дослідження автор використовував теоретичні положення, розроблені в галузях теорії конституційного права, держави і права, міжнародного права, цивільно-процесуального права, історії держави і права, історії політико-правових вчень. В процесі дослідження використовувалися наукові розробки і публікації, в т. ч. і пошукача.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням, в якому з’ясовано роль, місце та значення Конституційного Суду України в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, особливості та правові засоби їх забезпечення Конституційним Судом.
Проведене дослідження дозволило обґрунтувати ряд нових в теоретичному аспекті та важливих стосовно практики положень щодо функціонування Конституційного Суду України як засобу захисту прав і свобод людини і громадянина.
Вперше у вітчизняній юридичній науці:
— обґрунтовано тезу про те, що, здійснюючи конституційний контроль за дотриманням і гарантуванням конституційних прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України одночасно забезпечує «модернізуючий» вплив на формування громадянського суспільства і правової держави;
— доведена доцільність надання Конституційному Суду України повноважень щодо звернення до Верховної Ради України з узагальненими висновками щодо розглянутих ним справ з метою адекватного підходу парламенту до вирішення питань, що виникають внаслідок прогалин у законодавстві;
набули подальшого розвитку:
— аргументація щодо необхідності запровадження в систему конституційного правосуддя інституту індивідуальної конституційної скарги, яка повинна стати поряд з конституційним зверненням однією з основних форм захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина;
— обґрунтування необхідності усунути надмірні перешкоди на шляху до використання громадянами права на конституційне звернення для захисту своїх прав і свобод, зокрема, запропоновано надати громадянам право на конституційне звернення у випадку, коли зміст конституційного права спотворено або звужено у підзаконному нормативно-правовому акті;
удосконалено:
— визначення поняття «конституційної скарги» як звернення громадянина або особи без громадянства чи іноземця, які на законних підставах проживають на території України, до єдиного органу конституційної юрисдикції з приводу порушення його конституційних прав шляхом ухвалення законодавчого акта за умови, що вказаний акт уже застосований або підлягає застосуванню у конкретній справі, що розглядається судом чи іншим органом державної влади;
— пропозиції щодо посилення юридичної відповідальності за нехтування актів єдиного органу конституційної юрисдикції, зокрема, запропоновано передбачити конкретні санкції передусім у вигляді конституційно-правової відповідальності за невиконання рішень Конституційного Суду, зокрема — дострокове припинення повноважень посадовців та депутатів будь-якого рівня, покладаючи встановлення самого факту такого нехтування рішень Конституційного Суду України, його документальну фіксацію та застосування відповідної конституційно-правової санкції на Вищу раду юстиції;
обґрунтовано необхідність:
— доповнити п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону “Про місцеві державні адміністрації ” додатковою вимогою і сформулювати його таким чином: “Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: 1) порушення ними Конституції України і законів України, невиконання рішень Конституційного Суду України”;
— доповнити ч. 2 ст. 150 Конституції України словами: “а також за конституційною скаргою”. Статтю 55 Конституції України слід доповнити новою частиною 3 такого змісту: “Кожен має право на конституційну скаргу”. Частини 3, 4 та 5 ст. 55 відповідно мають стати частинами 4-ю, 5-ю та 6-ю. При цьому слід внести відповідні зміни й до чинного Закону України “Про Конституційний Суд України”;
— внести зміни і доповнення до статті 150 Конституції України. В абзаці шостому пункті один частини першої статті 150 слово “звернення” замінити словосполученням “конституційними поданнями”. Доповнити пункт другий частини один статті 150 новим абзацом: “Офіційне тлумачення Конституції України та законів України надається: — за конституційним поданням Президента України, не менше як сорока п’яти народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного Суду України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; — за конституційним зверненням громадян України, іноземців, осіб без громадянства і юридичних осіб”;
— доповнити частину першу статті 150 Конституції України новим пунктом третім такого змісту: “3) Розгляд конституційних скарг громадян України, іноземців, осіб без громадянства за порушення їх конституційних прав і свобод законами України, на основі яких суди загальної юрисдикції та інші органи державної влади прийняли остаточні рішення”;
— статтю 150 Конституції України після частини першої доповнити новою частиною такого змісту: “Порядок звернення до Конституційного Суду України, а також вимоги до конституційних подань, конституційних звернень та конституційних скарг, визначається законом”.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані при удосконаленні чинного законодавства щодо поліпшення захисту прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України; в науково-дослідницькій роботі для подальших теоретичних розробок проблем діяльності органу конституційної юрисдикції у сфері захисту прав людини і громадянина. Результати дослідження поглиблять знання про інститут конституційної юрисдикції, його правову природу, а також можуть бути використані у сфері правотворчості та у правозастосовчій практиці.
Положення дисертації та її висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні семінарських занять у рамках таких курсів, як “Конституційне право України”, “Державне будівництво і місцеве самоврядування”, “Адміністративне право України” та інших.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження були предметом обговорення на 3-х засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, відображені при участі в роботі на Львівських юридичних читаннях молодих вчених — “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності”, у роботі круглого столу “Проблеми удосконалення законодавства про вибори Президента України” у м.Дніпропетровську; на науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Проблеми реформування правовідносин в сучасних умовах очима молодих дослідників” — Київ-2006, — Національний університет ім. Тараса Шевченка; на науково-практичній конференції “Сучасні проблеми юридичної науки” в НЮАУ ім. Ярослава Мудрого — “Питання запровадження у правову систему України міжнародних стандартів прав людини” — березень 2007 р., м. Харків.
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки і рекомендації викладені автором у 7-ми (семи) наукових статтях, в тому числі у 5 (п’яти), визначених ВАК України як фахові.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, предмету і логіки дослідження дисертація складається зі вступу, 2-х розділів, 5-ти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (227 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок. Обсяг основного тексту роботи складає 162 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні ролі і місця Конституційного Суду України в механізмі захисту та забезпечення (гарантій) прав і свобод людини і громадянина (загальнотеоретичний аспект), з'ясуванні правової природи конституційної юрисдикції, загальної характеристики його статусу та повноважень, а також розробці теоретичного аспекту конституційного регулювання прав і свобод людини і громадянина, проблеми захисту прав і свобод людини і громадянина. За результатами проведеного дослідження отримано такі висновки:
Конституційний Суд України повинен займати провідне місце та відігравати визначну координуючу роль у системі механізму забезпечення (гарантій) прав і свобод людини і громадянина.
Важливим і необхідним для нашого політичного процесу став інститут Конституційного Суду України. Конституція України (стаття 148) закріпила повноваження Президента України, Верховної Ради України та з’їзду суддів України щодо призначення суддів. На Конституційний Суд України покладається завдання щодо здійснення контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, тлумачення окремих її положень, що у підсумку обумовлює основну мету — додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина (стаття 3 Конституції України).
У процесі становлення, розвитку і вдосконалення конституційної юрисдикції в Україні здійснюється суттєвий вплив на формування громадянського суспільства і правової держави, їх модернізація. Що стосується ролі Конституційного Суду у цих процесах, то головним чином він здійснює такий «модернізуючий» вплив через контрольну функцію, під якою ми пропонуємо розуміти специфічну форму перевірки відповідності законів та інших актів Конституції України та позбавлення юридичної сили тих з них, які мають антиконституційний зміст, не правовий характер. Конституційний контроль — діяльність Конституційного Суду України, що полягає в обмеженні влади і розв’язанні конфліктів, що виникають в процесі здійснення державної влади.
Зазначені заходи покликані також забезпечити належний парламентський контроль за дотриманням і гарантуванням конституційних прав і свобод людини і громадянина.
З метою забезпечення єдиного ефективного конституційного простору України доцільно було б передбачити надання Конституційному Суду України повноважень щодо звернення до Верховної Ради України з поданням узагальнень та висновків за результатами своєї діяльності з метою адекватного підходу до вирішення проблеми ліквідації існуючих прогалин в законодавстві.
Говорячи про розмежування компетенції між Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції, допускається можливість об’єднання зусиль, спрямованих на захист єдиного правового простору України, який базується на вищій юридичній силі Конституції України її прямої дії.
Водночас є реальна необхідність вдосконалення механізму координації дій між Конституційним Судом України і системою судів загальної юрисдикції всіх ланок з метою оптимально дієвого впливу на стан правопорядку у суспільстві, захисту (гарантій) прав і свобод людини і громадянина.
Іншим заходом, що сприятиме посиленню координації між державними правозахисними інституціями буде запровадження на рівні Конституції (п.1 ч.1 ст. 150) права Генерального прокурора України звертатись до Конституційного Суду України із конституційним поданням про конституційність актів вищих органів влади, які стосуються реалізації і гарантуванням прав і свобод громадян.
Конституційний Суд України, на мою думку, повинен і відіграватиме одну з основних ролей у ефективному захисті прав людини і громадянина. Водночас вважаю, що без заснування таких інститутів відстоювання основних прав і свобод громадян як конституційна скарга діяльність Конституційного Суду України в цій царині буде неповною та недостатньо ефективною.
Загалом же, останнім часом ми спостерігаємо в конституційній практиці не зовсім вірне сприйняття права громадян на звернення до органів конституційного судочинства із питанням про офіційне тлумачення Конституції і законів України, як самостійне, передбачене на рівні закону право, тоді як, на наше глибоке переконання, його слід розглядати в контексті конституційного права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Основного Закону України.
Тому у вищеназваному контексті, потребують вдосконалення механізмів реалізації конституційного права громадян на захист своїх прав і свобод у Конституційному Суді, зокрема, передбачивши права громадян на можливість безпосереднього звернення до Конституційного Суду України.
Невжиття своєчасних заходів щодо виявлення і усунення порушень прав і свобод людини і громадянина, особливо коли в подальшому їх поновлення виявляється неможливим, має розцінюватися як невиконання державою та її органами свого конституційного обов’язку.
Треба удосконалити процедуру формування Конституційного Суду України (обрання та звільнення суддів) встановлення кваліфікаційних вимог до суддів Конституційного Суду, змінити спосіб квотного формування складу Конституційного Суду України, в його складі мають бути не представники партій, а юристи-професіонали в галузі конституційного права.
Законодавчо слід визначити механізм форми і методи завдяки яким Президент України може реально бути гарантом прав і свобод людини і громадянина.
Конституційному Суду України в аспекті захисту основних прав і свобод людини і громадянина відводиться провідне місце в механізмі захисту (гарантій) прав і свобод людини і громадянина.
Функціонування органів конституційної юрисдикції є однією з головних форм контролю за діяльністю вищих органів державної влади. Перш за все шляхом здійснення конституційного контролю Конституційний Суд України обмежує зловживання владою з боку органів держави, забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, запобігає їх порушенню.
Відстоювання прав наших співвітчизників у багатьох аспектах покладено Конституцією на Конституційний Суд України. Зрозуміло, що ця проблема потребує глибокого вивчення. Саме Конституційний Суд здійснює контроль за конституційністю законів та інших актів, що приймаються цими органами, наділений правом анулювати нормативні акти, що обмежують і порушують права людини, діючи при цьому виключно на основі Конституції і забезпечуючи її стабільність, беззаперечність та авторитет.
Судовий конституційний контроль забезпечує захист прав та свобод людини і громадянина з точки зору дотримання Конституції України. Тим самим він виконує функцію захисника прав і свобод особи. Права та свободи громадян можуть бути реалізовані тільки в тому випадку, коли конституційній юстиції вдасться ефективно забезпечити непорушність Конституції та конституційного ладу як вищих цінностей правової держави. Конституційна юстиція є важливою гарантією забезпечення конституційних прав та свобод громадян, закріплених в Основному Законі, попередження порушень їх законних інтересів.
Захист прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України здійснює в процесі реалізації переважної більшості своїх повноважень, тобто шляхом офіційного тлумачення Конституції та законів України, встановлення конституційності правових актів органів влади та міжнародних договорів, перевірки законопроектів про внесення змін до Основного Закону на предмет неприпустимості скасування та звуження прав і свобод людини і громадянина.
Визначальним для захисту основних прав і свобод має визнання за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства та юридичними особами права на конституційне звернення до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Необхідно внести зміни до ст. 150 Конституції України щодо заміни слова “звернення” словосполученням “конституційне подання”. Передбачити, що розгляд конституційних скарг громадян України, іноземців та осіб без громадянства на порушення конституційних прав і свобод законами України на основі яких суди загальної юрисдикції та інші органи державної влади прийняли остаточне рішення має здійснюватися Конституційним Судом України, а порядок звернення, а також вимоги до конституційних подань, конституційних звернень та конституційних скарг має визначатися відповідним законом. Право на конституційну скаргу — це право особи звернутися безпосередньо до судового органу конституційної юрисдикції, якщо її конституційні права та свободи порушуються в результаті прийняття і застосування антиконституційних нормативно-правових та індивідуально-правових актів, чим заподіюється конкретна моральна або матеріальна шкода. Питання закріплення у Конституції України права на конституційну скаргу набуває в сучасних умовах першочергового значення в контексті її реалізації, виходячи із необхідності її перетворення у сукупність норм прямої дії, з метою безпосереднього судового захисту фундаментальних прав та свобод.
Варто розширити підстави для внесення громадянами конституційного звернення, зокрема, надати громадянам право на конституційне звернення у випадку, коли зміст конституційного права спотворено або звужено у підзаконному нормативно-правовому акті, що охоплюється поняттям “законодавство”.
Запровадження інституту конституційної скарги відповідатиме таким принципам правової держави як гарантованість конституційних прав і свобод людини і громадянина, відповідальність держави перед людиною, верховенства Конституції, сприятиме реалізації, зокрема, такого з основних конституційних прав як право на судовий захист (частина перша і друга статті 55 Конституції України).
Індивідуальна конституційна скарга є засобом забезпечення й розвитку конституційно-правових засад демократії, основу якої складають права та свободи людини. Саме тому конституційна скарга не тільки захищає індивіда і його суб’єктивні соціально-економічні та соціально-культурні права, але й сприяє реалізації принципу правової держави про зв’язаність усіх галузей влади конституцією і законом, що гарантують права та свободи людини. У цьому контексті індивідуальна скарга виступає як специфічна гарантія конституційних прав особи. Більше того, надаючи громадянинові можливість вступати в спір з державою та її органами, навіть із самим законодавцем, інститут індивідуальної конституційної скарги сприяє інтеграції громадян у процес управління державою й суспільством та розширенню їх впливу на ці процеси.
Питання закріплення у Конституції України права на конституційну скаргу набуває першочергового значення у контексті її реалізації, виходячи із необхідності її перетворення у сукупність норм прямої дії, як це закріплено у частині третій статті 8 Конституції України, а також для забезпечення, як це випливає з положень цієї статті, безпосереднього судового захисту на підставі Конституції України фундаментальних прав та свобод незалежно від наявності чи відсутності відповідного “конкретизуючого законодавства”.
Основу права на конституційну скаргу становить принцип обмеження державної влади фундаментальними правами та свободами. Захист прав людини через інститут конституційної скарги відображає європейську традицію публічного права визнання за конституційними правами і свободами природно-правового походження.
Конституційна скарга — це звернення громадянина або особи без громадянства чи іноземця, які на законних підставах проживають на території України, до єдиного органу конституційної юрисдикції з приводу порушення його конституційних прав шляхом ухвалення законодавчого акта за умови, що вказаний акт уже застосований або підлягає застосуванню у конкретній справі, що розглядається судом чи іншим органом державної влади.
Враховуючи викладене, необхідно доповнити ч. 2 ст. 150 Конституції України словами: “а також за конституційною скаргою”. Статтю 55 Конституції України слід доповнити новою частиною 3 такого змісту: “Кожен має право на конституційну скаргу”. Частини 3, 4 та 5 ст. 55 відповідно мають стати частинами 4-ю, 5-ю та 6-ю. При цьому слід внести відповідні зміни й до чинного Закону України “Про Конституційний Суд України”.
За невиконання рішень Конституційного Суду слід законодавчо передбачити конкретні санкції перш за все конституційно-правової відповідальності.
На нашу думку, з огляду на ту шкоду, якої може завдати суспільству і державі зниження авторитету єдиного органу конституційної юрисдикції у зв’язку з нехтуванням його рішень та висновків, це могло б бути дострокове припинення повноважень посадовців та депутатів будь-якого рівня. А встановлення самого факту такого нехтування рішень Конституційного Суду України, його документальну фіксацію та застосування відповідної конституційно-правової санкції слід покласти можливо на такий специфічний орган як Вища рада юстиції.
Варто доповнити п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону “Про місцеві державні адміністрації” додатковою вимогою і сформулювати його таким чином: “Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі: 1) порушення ними Конституції України і законів України, невиконання рішень Конституційного Суду України”.
Водночас внутрішньополітична ситуація 2007 року, зокрема щодо впливу деяких представницьких органів для прийняття бажаних для них рішень суттєво послабили роль Конституційного Суду України, як унікального інституту охорони Основного Закону України, захисту прав і свобод людини. Конституційний Суд України не повинен служити знаряддям політики. Зараз йому потрібна нова судова політика (позиція), яка б забезпечила його абсолютну реальну незалежність у розв’язанні правових конфліктів та справ. Нагальною є потреба прийняття універсального Закону про відповідальність за втручання у судову діяльність.
Крім того, доцільно було б зважаючи на власний досвід практичної діяльності у Секретаріаті Конституційного Суду при удосконаленні Закону України “Про Конституційний Суд України” передбачити надання права і гарантувати можливість суб’єкту права на конституційне подання або звернення бути особисто присутнім на засіданні колегії суддів перед прийняттям ними відповідних рішень. Ця норма значно б скоротила кількість скарг на рішення Суду та гарантувала б роз'яснення правових позицій Суду безпосередньо суб'єкту клопотання.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується державою, треба щоб його реалізація реально забезпечувалася.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонович М.М. Конвенція про захист прав людини і основних свобод у судах європейських держав та перспективи її застосування в Україні / М.М.Антонович // Право України. — 2000. — № 8 — С. 42-46.
2. Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / М.М.Антонович — К.: Видавничий дім “КМ Акаdеміа”, 2000. — 261 с.
3. Антонюк З.П. Права людини у відкритому суспільстві / З.П.Антонюк // Вітчизна. — 1996. — № 9-10.
4. Антонюк З.П. Щодо питання прав людини в Україні / З.Антонюк, М.Мартинович // Право України. — 1995. — № 2. — С. 44-48.
5. Астрахан А.А. Гарантии и пределы осуществления конституционных прав и свобод советских граждан: автореферат диссертации… кандидата юридических наук: 12.00.02 / А.А.Астрахан / Московский государственній университет. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. — 25 с.
6. Бандурка О.М. Роль адміністративного законодавства в зміцнені правопорядку (Матеріали наук.-практ. конференції, Харків, 1994) / О.Бандурка. — Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 1994. — 291 с.
7. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права. Монографія / Ю.Г.Барабаш. — Х.: Право, 2008. — 219 с.
8. Барчукова Н.С. Всеобщая декларация и международные пакты об уважении и защите основных прав и свобод человека / Н.С.Барчукова. — М.: Правда, 1978. — 84 с.
9. Бережнов А.Г. Права личности: Некоторые вопросы теории / А.Г.Бережнов. — М.: Наука, 1991. — 120 с.
10. Бернхардт Р. Европейский Суд по правам человека в Страсбурге: новый этап: новые проблемы / Р.Бернхардт // Государство и право. — 1999. — № 7. — С. 57-62.
11. Боботов С.В. Конституционная юстиція / С.В.Боботов. — М.: Юристъ, 1994. — 127 с.
12. Бондарь Н.С. Конституционализация социально-экономического развития российской государственности (в контексте решений Конституционного Суду РФ) / Н.С.Бондарь. — М.: Викор-Медиа, 2006. — 224 с.
13. Бринь Т.О. Конституційне регулювання взаємозв’язку демократії і права / Т.О.Бринь // Право і безпека. Національний університет МВС України. — № 4 (2). — 2005. — Харків. — С. 10-12.
14. Бринь Т.О. Конституція України — основа гарантування прав і свобод людини і громадянина / Т.О.Бринь // Право і безпека. Національний університет МВС України. — № 4(5). — 2005. — Харків. — С. 10-12.
15. Бринь Т.О. Роль Конституційного Суду України в удосконаленні законотворення / Т.О.Бринь // Часопис Донецького державного університету. — № 2 (12). — 2004. — Донецьк. — С. 3-7.
16. Буроменський М.В. Міжнародно-правові стандарти внутрішньодержавної демократії / М.В.Буроменський // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2 (9). — С. 12-21.
17. Буткевич В. Права людини в Україні: З погляду творення нової правової бази / В.Буткевич // Політ. думка. — 1993. — № 1. — С. 79-92.
18. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до статті 46 Конституції України” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 46 Конституції України) // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001: У 2 кн. / Відповід. ред. канд. юрид. наук П.Б.Євграфов. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — Кн. 1. — C. 387-390.
19. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР / Н.В.Витрук. — М.: Юридическая литература, 1985. — 176 с.
20. Владиченко С.Д. Проблеми формування ефективного механізму захисту прав і свобод людини Конституційним Судом України / С.Д.Владиченко // Бюлетень Мінюсту України. — 2005. — № 6. — С. 76-82.
21. Власюк О. Людський вимір: реалії і перспективи України: (Права людини в Україні) / О.Власюк, Б.Парахонський, С.Пирожков // Політика і час. — 1995. — № 2. — С. 34-45.
22. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти / К.Волинка // Право України. — 2000. — № 11. — С. 30-33.
23. Волинка К. Проблеми становлення єдиного механізму забезпечення прав і свобод особи / К.Волинка // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2000. — № 3. — С. 38-48.
24. Всемирная конференция по правам человека /. — Нью-Йорк: ООН, 1995. — 125 с.
25. Вышеславцев В.П. Кризис культуры. Марксизм. Неосоциализм. Неолиберализм / В.П.Вышеславцев. — Нью-Йорк: ООН, 1982. — 230 с.
26. Гаджиев К.С. Политическая философия / К.С.Гаджиев. — М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. — 606 с.
27. Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / В.О.Гергелійник. — К., 2000. — 18 с.
28. Гіда Є. Правовий статус особи / Є.Гіда // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1998. — № 4. — С. 196–201.
29. Гладких В.И. Социальные права граждан Украины: конституционно-правовой аспект / В.И.Гладких. — Х.: Факт, 2005. — 367 с.
30. Гончаренко С.В. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: український вимір / С.В.Гончаренко // Адвокат. — 1996. — № 3. — С. 28-31.
31. Государство, общество, личность: проблемы совместимости / Под общ. ред. Р.А. Ромашова, Н.Е. Нижник. — М.: Юристъ, 2005. — 303 с.
32. Гребенюк В.І. Деякі аспекти участі України в Європейській системі захисту прав людини / В.І.Гребенюк // Адвокат. — 1998. — № 1. — С. 28-32.
33. Грошевий Ю.М. Органи судової влади в Україні / Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. / Ю.М.Грошевий. — К.: Ін Юре, 1997. — 20 с.
34. Грошевий Ю.М. Роль суду і прокуратури в забезпеченні конституційних прав і свобод громадян, законності та правопорядку / Ю.М.Грошевий // Конституційно-правові засади становлення української державності / за ред. В.Я.Тація і Ю.М.Тодики. — Х.: Право, 2003. — С. 233–271.
35. Дмитриев Ю.А. Защита конституционных прав граждан в уголовной и конституционной юстиции / Ю.А.Дмитриев // Государство и право. — 1999. — №6. — С. 38-43.
36. Дмитриев Ю.А. Право человека на достойную жизнь как конституционно-правовая категория / Ю.А.Дмитриев // Конституционный строй России / Отв. ред. А.Е.Козлов. — Выпуск ИИИ. — 1996. — С. 54-62.
37. Документ Копенгагенської наради Конфедерації з людського виміру ОБСЕ, 29 червня 1990 р. // Україна дипломатична. — Вип. 4. — К.: ПЦ «Інтертехнологія», 2004. — 784 с.
38. Доповідь України в ООН по Міжнародному пакту про громадянські та політичні права. // Український часопис прав людини. — 1996. — № 2. — С. 46-73.
39. Дьяченко П.С. Проблема внедрения института присяжных заседателей в систему судоустройства с точки зрения массовой психологии / П.С.Дьяченко // Економіка. Фінанси. Право, 2000. — № 9. — С. 12-15.
40. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения. — М.: Норма, 2000. — Том 1. — 841 с.
41. Євграфов П.Б. Захист прав і свобод є найважливішим обов'язком держави перед людиною: Рецензія: / П.Б.Євграфов // Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 4. — С. 102-103.
42. Євграфов П.Б. Конституційний Суд України: формування громадянського суспільства, демократичної, правової держави / П.Б.Євграфов // Роль Конституційного Суду в державі та суспільстві: Міжнародний семінар, 10-11 травня 2001 р., м. Київ, Україна. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 7-18.
43. Жуйков В.М. Права человека и власть закона: (Вопр. судеб. защиты) / В.М.Жуйков // Российская правовая академия. — 2-е изд., доп. и испр. — М.: ТОО “Иван”, 1995. — 284 с.
44. Заворотченко Т.М. Поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні / Т.М.Заворотченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. — К.: ІДП НАН України, 2001. — Вип. 13. — С. 94-98.
45. Загальна Декларація прав людини 1948 року. — К.: Право, 1995. — 16 с.
46. Задирако П. Человек, право и государство: история и современность // П.Задирако, В.Туманов — Юр. вестник. — 1997. — № 3. — С. 51.
47. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / А.П.Заєць. — К.: Парламентське вид-во, 1999. — 248 с.
48. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізм реалізації: Автореферат дисертації... доктора юридичних наук / А.П.Заєць // Київ, КДУ ім. Т.Шевченка. — К.: Вид. КДУ ім. Т.Шевченка, 1999. — 36 с.
49. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 33. — С. 225.
50. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — С. 272.
51. Захаров Є.М. Право людини в Україні і загальна декларація. Точка зору / Є.М.Захаров // Права людини. — 1998. — № 29.
52. Зеленецький В.П. Корупція в Україні та організаційно-правові основи боротьби з нею / В.Зеленецький, О.Кальман // Право України — 2001. — № 4. — С. 13-17.
53. Історія конституційного законодавства України: зб. док. — Х.: Право, 2007. — 256 с.
54. Калініченко О.Г. Генеза системи конституційного контролю за реалізацією прав, свобод людини і громадянина / О.Г.Калініченко // Право України. — 2003. — № 5. — С. 36-40.
55. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н.І.Карпачова. — К.: Омбудсман України, 2000. — 377 с.
56. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки. Посібник для всіх / Д.П.Каррі / пер. з англ. О.М.Мокровольського. — К.: Веселка, 1993. — 192 с.
57. Карташкин В.А. Международная защита прав человека и реформирование Организации Объединенных Наций / В.Карташкин // Международное право. — 2006. — № 1. — С. 5-23.
58. Катеринчук Н.Д. Политике нужна свежая кровь: интервью / Н.Д.Катеринчук // Публичные люди. — 2005. — № 1. — С. 26-31.
59. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / М.С.Кельман. — К., 2001. — 19 с.
60. Климович О.В. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини) / О.В.Климович // Право України. — 2001. — № 1. — С. 34-36.
61. Князєв В.М. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні / В.М.Князєв // Право України. — 1998. — №11. — С. 29-31.
62. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35. — Ст. 446.
63. Кодекс Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.
64. Козюбра М.І. Права і свободи людини і громадянина у новій Конституції України / М.І.Козюбра // Адвокат. — 1996. — № 2. — С. 3.
65. Колісник В.П. Деякі питання галізації національно-культурних прав особи / В.П.Колісник // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 3. — С. 41-48.
66. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади і конституційно-правові аспекти / В.П.Колісник. — Х.: Фоліо, 2003. — 240 с.
67. Колісниченко З.С. Узгодження законодавства України з вимогами Конвенції ООН про права дитини — вимога часу / З.С.Колісниченко // Право України. — 1997. — № 6. — С. 38-40.
68. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні: Навч. пос. / А.Колодій, А.Олійник / А.М.Колодій. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 332 с.
69. Колодій А.М. Принципи права України. Монографія / А.М.Колодій. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 206 с.
70. Конституции государств Европейского Союза / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации. Под общей ред. Л.А.Окунькова. — М.: Норма-Инфра-М, 1999. — 803 с.
71. Конституция Австрийской Республики от 19 ноября 1920 г. // Австрийская Республика: Конституция и законодательные акты / под ред. И.П.Ильинского. — М.: Право, 1985. — 429 с.
72. Конституційне право України. / підр. за редакцією проф. Колісника В.П. та доцента Барабаша Ю.Г. — Х.: Право, 2008. — 325 с.
73. Конституція України — основа модернізації держави та суспільства // Матеріали наукової конференції, 21-22 червня 2001 р. — Х.: Право. — 2001. — 583 с.
74. Конституція України — основа реформування суспільства. — Х.: Право, 1996. — 96 с.
75. Конституція України. — О.: Черноморье, 1996. — 96 с.
76. Копейчиков В.В. Народовластие и личность / В.В.Копейчиков. — К.: Україна, 1991. — 280 с.
77. Копейчиков В.В. Права человека: мифы и реальность / В.В.Копейчиков. — К.: Вища школа, 1987. — С. 87.
78. Корнієнко О.П. Скільки ступенів свободи в Україні: (Дотримання прав людини в Україні) / О.П.Корнієнко // Демос, 1996. — № 1.
79. Костицький В.В. Соціально-економічні права людини / В.В.Костицький // Право України. — 1996. — № 6. — С. 16-17.
80. Кривенко Л.Т. Право громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі: теоретичні та конституційні проблеми / Л.Т.Кривенко // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: у 2 ч.: Ч.1 — Х.: НЮАУ, 2000. — С. 170-175.
81. Кряжков В.А. Конституционная юстиция в Российской Федерации / В.Кряжков, Л.Лазарев / В.А.Кряжков. — М.: Наука, 1998. — 440 с.
82. Кучма Л.Д. Конституція України — правовий фундамент забезпечення стабільності держави та консолідації суспільства // Конституція України — основа модернізації держави і суспільства: Матеріали наукової конференції., 21-22 червня 2001 р., Харків / Л.Д.Кучма. — Х.: Право, 2001. — С. 3-11.
83. Кушніренко О.Г. Права і свободи людини та громадянина / О.Кушніренко , Т.Слинько. — Х.: Факт, 2001. — 438 с.
84. Кушніренко О.Г. Права людини в умовах формування правової держави і становлення конституційного ладу України / О.Г.Кушніренко // О.Кушніренко, Т.Слинько. — Проблеми законності. — Х.: Право, 1998. — Вип.36. — С. 49-53.
85. Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні / О.Лавринович // Віче. — 2000. — № 2 — С. 3-11.
86. Летнянчин Л.І. До питання про механізм реалізації конституційних обов’язків людини і громадянина в Україні // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник / Відповідальний редактор В.Я.Тацій / Л.І.Летнянчин. — Х.: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Вип. 46. — С. 44-48.
87. Лисенков С.А. Гарантії прав та свобод людини і громадянина / С.А.Лисенков, А.П.Таранов // Юридична енциклопедія: в 6 т. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — Т.1. — 555 с.
88. Лищина И. Международные механизмы защиты прав человека. — Х.: Фолио, 2001 / И.Лищина. — 112 с.
89. Лукашова Е.А. и др. Права человека как фактор устойчивого развития / Е.А.Лукашова. — М.: Норма, 2000. — 315 с.
90. Лукашова Е.А. Социалистическое право и личность / Е.А.Лукашова. — М.: Наука, 1987. — 155 с.
91. Мазур М.В. Право судів на нормотворчість як ознака правової держави / М.В.Мазур // Ідея правової держави: історія і сучасність: спеціальний випуск Вісника Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України у 5-ти частинах. — Ч. 5. — 2004. — С. 190-195.
92. Маклаков В.В. Конституционный контроль // Конституционное право: Словарь / В.В.Маклаков. — М.: Юристъ, 2001. — С. 224-225.
93. Малинникова Л.Ф. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні / Л.Ф.Малинникова // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — №6. — С. 69-71.
94. Маньковський Л.П. Проблемы реализации конституционных прав и свобод граждан / Л.П.Маньковський // Проблемы законности.— Х.: Основи, 1998.— Вип. 34. — С. 72-76.
95. Марцеляк О.В. Демократизація правового статусу людини і громадянина в Конституції України / О.В.Марцеляк // Проблеми законності. — Х.: Основи, 1998. — Вип. 34. — С. 69-71.
96. Марцинкевич А.Ф. Права людини та громадянина і судово-правова реформа / А.Ф.Марцинкевич // Право України. — 1999. — № 6. — С. 32-34.
97. Мацко А.С. Деякі питання щодо захисту прав особи відповідно до нового Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства України / А.С.Мацко // Український часопис прав людини. — 1995. — № 2. — С. 16-23.
98. Мачужак Я. Взаємодія Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції у питаннях захисту прав і свобод людини і громадянина / Я.Мачужак // Конституційний Суд у системі органів державної влади: актуальні проблеми, шляхи їх вирішення. — К.: Ін Юре, 2008. — С. 102-113.
99. Международная защита прав и свобод человека. Сборник документов. — М.: Юристъ, 1990. — 81 с.
100. Мінченко М.М. Організаційно-правові механізми забезпечення конституційних прав і свобод громадян України / М.М.Мінченко // Проблеми законності. — Х.: Фоліо, 1998. — Вип. 34. — С. 77-80.
101. Морозова Л.А. Права человека в условиях становления гражданського общества (междунар. научно-практ. конференция) / Л.А.Морозова // Государство и право. — 1997. — № 10. — С. 102- 110.
102. Музика А.П. Права людини в площині правозахисної діяльності / А.П.Музика // Право України. — 1995. — № 9-10. — С. 23-27.
103. Мурашин Г.О. Найвища цінність. Прийняття Декларації прав і свобод людини — веління часу / Г.О.Мурашин // Політика і час. — 1991. — № 16. — С. 7-12.
104. Наливайко О.І. Правовий захист людини як предмет дослідження загальної теорії права / О.І.Наливайко // Держава і право: Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. — 2001. — Вип. 12. — С. 18-24.
105. Несмеянова С.Э. Теоретико-правовое исследование конституционного судебного контроля в Российской Федерации: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня доктора юридичних наук.: 12.00.02 / С.Э.Несмеянова. — Екатиринбург, 2004 − С.15.
106. Німченко В.І. Правовий статус особи за Конституцією України / В.І.Німченко // Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 3. — С. 35- 45.
107. О Федеральном Конституционном суде ФРГ; Закон от 12 марта 1952 г., в ред. От 12 декабря 1985 г. // Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты / Под ред. Ю.П.Урьяса. — М.: Прогресс, 1991. — С. 302–335.
108. Олійник А.В. Недоторканність особи — інститут права України / А.В.Олійник // Право України. — 1992. — № 12. — С. 7-8.
109. Ольховський Б.І. Розвиток демократії як чинник формування цінностей громадянського суспільства / Б.І.Ольховський, А.В.Зимовець // Проблеми законності. — 2003. — № 60. — С. 58-64.
110. Ольховський Є.Д. Громадська безпека як умова реалізації захисту прав і свобод людини в Україні / Є.Д.Ольховський // Правничий часопис Донецького університету. — 2002. — № 2(8). — С. 10-13.
111. Орзіх М.Ф. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні / М.Ф.Орзіх // Право України. — 1992. — № 4. — С. 7-11.
112. Основи демократії: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Колодія. — К.: АйБі, 2002. — 684 с.
113. Основной Закон Федеративной Республики Германии // Современные зарубежные конституции. Сборник документов. — М., 1996. — С. 144-196.
114. Основной Закон Федеративной республики Германии от 23 мая 1949 года // Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты / Под ред. Ю.П.Урьяса. — М.: Прогресс, 1991. — С. 25-92.
115. Петришин А.В. Право граждан на участие в управлении государством в системе институтов демократии / А.В.Петришин // Проблеми провадження правових реформ в Україні: Збірник наукових праць Національної юридичної академії України. — Х.: НЮА, 1996. — С. 7-14.
116. Плющ І.С. Парламентаризм в Україні — шляхи і тенденції розвитку / І.С.Плющ // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. — Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. — 26 червня 2001 р. — К.: Юрінком Інтер, 2001.— С. 3-12.
117. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України / В.Ф.Погорілко. — К.: Либідь, 1997. — 39 с.
118. Погорілко В.Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В.Ф.Погорілко, В.В.Головченко, М.І.Сірий — К.: Наукова думка, 1997. — 51 с.
119. Положение об образовании и деятельности Конституционного суда Италии от 11 марта 1953 г., в ред. От 22 ноября 1967 г. // Италия: Конституция и законодательные акты. / Под ред. А.Туманова. — М.: Прогресс, 1968. — С. 279-289.
120. Портнов А.В. Запровадження інституту конституційної скарги в Україні: теоретичні та правові проблеми, шляхи їх вирішення / А.В.Портнов // Форум права. — 2009. — № 1. — С. 450-455.
121. Портнов А.В. Правове регулювання конституційного судочинства в Україні: доктрина, суб’єкти і форми конституційного судочинства, створення нових процесуальних інститутів / А.В.Портнов. — К.: Логос, 2008. — 202 с.
122. Права и свободы человека в программах основных политических партий и объединений. — XX век. — М.: Олма-Пресс, 2002. — 3 с.
123. Права людини в Україні: звіт Держдепартаменту США // Український часопис прав людини. — 1994. — № 1. — С. 93.
124. Права людини і громадянина: Проблеми реалізації в Україні: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України / П.Рабінович (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 119 с.
125. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Уп. Ю.К.Качуренко. — К.: Наук. думка, 1992. — 200 с.
126. Права человека. Изложение фактов. — № 16. — Комитет по экологическим, социальным и культурным вопросам. — К.: Генеза, 1996. — 54 с.
127. Правовое государство, личность, законность. — М.: Инфра-М, 1997. — 138 с.
128. Приходько С. Держава і соціальний захист громадян / С.Приходько // Право України. — 1999. — № 9. — С. 22-25.
129. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — 56 с.
130. Про судоустрій в Україні: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 2862-ХІІ // ВВР України. — 2002. — № 27-28. — 180 с.
131. Пустовіт Ж.М. Гарантії соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні / Ж.М.Пустовіт // Право України. — 2000. — № 3. — С. 28-30.
132. Пустовіт Ж.М. Соціальна держава — гарант прав та свобод людини і громадянина / Ж.М.Пустовіт // Нова політика. — 1999. — № 5. — С. 52-54.
133. Рабінович П.М. Вплив рішень Європейського Суду з прав людини на національну юридичну практику: Спроба порівняльної характеристики / П.М.Рабінович // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 2(21). — С. 11-19.
134. Рабінович П.М. Конституційне судочинство як інструмент тлумачення законодавства відповідно до соціальних потреб і змін / П.М.Рабінович // Вісник Конституційного Суду України. — 2007. — № 1. — С. 31-37.
135. Рабінович П.М. Концепція державної правової політики України у галузі прав людини: загальнотеоретичні аспекти проектування / П.М.Рабінович // Вісник Академії Правових наук України. — 1997. — № 4 (11). — С. 21-29.
136. Рабінович П.М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції / П.М.Рабінович // Український часопис прав людини. — 1995. — № 1. — С. 14-22.
137. Рабінович П.М. Права і свободи людини: загальні принципи викладання у навчальних закладах / П.М.Рабінович // Вісник Академії правових наук України. — 2001. — № 3(26). — С. 91-100.
138. Рабінович П.М. Права людини і громадянина / П.Рабинович, М.Хавронюк. — К.: Атіка, 2004.— 463 с.
139. Рабінович П.М. Рішення Європейського суду з прав людини: до характеристики концептуально-методологічних засад їх обґрунтування / П.М.Рабінович // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. — 1999. — № 1. — С. 357-368.
140. Речицкий В. Политич