КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН БРАТИ УЧАСТЬ У ВСЕУКРАЇНСЬКИХ ТА МІСЦЕВИХ РЕФЕРЕНДУМАХ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ПЛАХОТНІК ОЛЕГ ВІТАЛІЙОВИЧ

УДК 342.70+351.74

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН БРАТИ УЧАСТЬ У ВСЕУКРАЇНСЬКИХ ТА МІСЦЕВИХ РЕФЕРЕНДУМАХ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Олійник Анатолій Юхимович
кандидат юридичних наук, професор

Київ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНІ ТА НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ У РЕФЕРЕНДУМАХ .................................................................14
1.1. Доктринальні джерела дослідження конституційного права громадян брати участь у референдумах…………………..………….…………...……….14
1.2. Нормативні джерела конституційного права громадян України брати участь у референдумах...........................................................................................30
Висновок до розділу 1…………………………………………… …………47
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ВИДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ БРАТИ УЧАСТЬ У РЕФЕРЕНДУМАХ .......................50
2.1. Поняття та зміст конституційного права брати участь у референдумах……………………………………………………………………...50
2.2. Види конституційного права брати участь у референдумах…………73
Висновок до розділу 2 ………………………………………………………91
РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН БРАТИ УЧАСТЬ У РЕФЕРЕНДУМАХ ......................................94
3.1. Поняття і зміст забезпечення в Україні конституційного права громадян брати участь у референдумах………………………….……………..94
3.2. Забезпечення в Україні конституційного права громадян брати участь у всеукраїнських референдумах........................................................................114
3.3. Забезпечення в Україні конституційного права брати участь у місцевих референдумах…………………………………………………………..141
Висновок до розділу 3 ……………………………………………………..169
ВИСНОВОК………………………………………………………………...173
ДОДАТКИ ……………………………………………………………...179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................204

ВСТУП

Актуальність теми. Процес становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова української демократичної правової держави передбачає перетворення українського народу з об’єкта державного управління в пріоритетний суб’єкт влади. Перед українським суспільством та державою постало завдання всебічного розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя, передбачених Конституцією. У зв’язку з цим особлива увага має приділятися тим формам демократії, які дають можливість українському народові самостійно вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя. З огляду на те, що в жовтні 1995 р. Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтвердивши тим самим свій Європейський вибір, вона визнала на своїй території дію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року та відповідних протоколів до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод". Першим протоколом названого документа передбачається, серед інших прав людини і громадянина, право громадян України на участь у вільних виборах. Взявши на себе зобов’язання забезпечити назване право, наша держава постійно рухається вперед з метою адаптації своїх законодавчих актів до законодавства Європейського Союзу. На цьому шляху напрацьовано вже чималий позитивний досвід. Водночас, ще існують прогалини у законодавстві України та в практиці його реалізації щодо права на участь громадян у референдумах. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях стосовно статті 3, першого протоколу до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" зазначає, що право на вільні вибори, є дуже важливим, але не є абсолютним. Такий підхід залишає місце деяким обмеженням з боку держав, проте ці обмеження мають встановлюватися задля досягнення законної мети з використанням пропорційних засобів і не повинні зашкоджувати суті права на вільні вибори та робити його неефективним, отже держави, користуючись наданим їм правом встановлення обмежень, не повинні створювати їх такими, щоб вони порушували саму сутність цього права.
Важливе місце в системі конституційних політичних прав людини і громадянина належить праву громадян України на участь в управлінні державними і суспільними справами. Статтею 38 Конституції України це право передбачає різні види його реалізації, громадяни України мають право: вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах; користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен такий вид можливостей слід досліджувати як самостійне конституційне право. Однією з таких можливостей є і право громадян України брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах. Участь громадян України у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення може досліджуватися як: а) участь громадян України у всеукраїнських референдумах; б) вільне вирішення громадянами України питань щодо участі у місцевих референдумах, включаючи і республіканські; в) забезпечення можливості на участь громадян органами держави і органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, іншими суб’єктами громадянського суспільства. Конституція України закріпила невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини та громадянина, їх недоторканність, невичерпність та забезпеченість з боку держави і громадянського суспільства.
Отже, актуальність дослідження теоретичних і практичних проблем всеукраїнських та місцевих референдумів пов’язана, по-перше, з дослідженням нормативного регулювання конституційного права громадян України на участь у референдумах; по-друге, зі змістом, видами та роллю державних органів і суб’єктів громадянського суспільства в його забезпеченні; по-третє, з важливістю узагальнення досвіду проведення всеукраїнських і місцевих референдумів з тим, щоб виявляти як позитивні, так і негативні тенденції розвитку цих інститутів в Україні і відповідно реагувати на них.
Дослідження проблем народовладдя і референдумів здійснювалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Так, проблеми народовладдя в Україні досліджували В. Грабар, М. Грушевський, С. Дністрянський, Б. Кістяківський, В. Корецький, М. Палієнко та ін. Відомі роботи з зазначеної проблеми російських вчених О. Алексєєва, М. Арсеньєва, М. Ковалевського, Г. Шершеневича та інших.
Вивченням схожих проблем у різні періоди займалися швейцарські вчені (А. Дюнан, Т. Курті), французькі (Л. Дюгі, А. Ефмена), англійські (А. Дайсі, С. Лоу), американські (Д. Батлер, І. Бейгбедер, А. Раннейом, Д. Енілов), німецькі (Г. Еллінек, К. Каутський), польські (Є. Зелінські, О. Патшалек) та інші зарубіжні вчені.
У ході дослідження особлива увага зверталась на праці українських вчених В. Авер’янова, С. Алексєєва, М. Баймуратова, О. Бандури, В. Борденюка, А. Георгіци, О. Горової, С. Гусарєва, М. Гуренко, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Кравченка, С. Лисенкова, Н. Мяловицької, О. Марцеляка, О. Мурашина, А. Олійника, В. Погорілко, Ж. Пустовіт, П. Рабінович, В. Селіванова, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Федоренка, О. Фрицького, В. Шаповалова, Ю. Шемшученка, котрі свій науковий пошук також спрямували на вивчення ряду проблем всеукраїнських референдумів. Особлива увага була приділена аналізу праць вчених, котрі досліджували проблему конституційного права щодо участі в управлінні державними та громадськими справами передусім, А. Грабильникова, О. Марцеляка, М. Орзіха, В. Сіренка, О.Чуб та інших.
Не применшуючи цінності наявних досліджень, слід констатувати, що поза увагою дослідників залишилася проблема розробки конкретних механізмів реалізації права громадянина брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах, а також питання забезпечення реалізації конституційного права на таку участь. Актуальність проблеми та її недостатня теоретична і практична розробленість і зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження базується на вимогах Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 21 листопада 2002 р. № 228-ІV. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з програмою Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", та загальної теми "Традиції і новації в сучасній Українській державності і правовому житті" (державний реєстраційний номер 0110U001195) на 2006-2010 рр., згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., (п. 3). Тема дисертації включена до Переліку тем дисертаційних досліджень кафедри загальноправових дисциплін з проблем конституційного права, муніципального права (Навчально-науковий інститут права та психології Київського національного університету внутрішніх справ, 2008 р.). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 25 березня 2008 р.) та узгоджено в Раді з наукових досліджень Національної академії правових наук України (протокол №137, 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного монографічного аналізу конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах і його забезпечення в Україні. Визначена мета зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
– проаналізувати доктринальні джерела дослідження конституційного права брати участь у референдумах, виявити проблемні питання та запропонувати пов’язані з цим системи аргументів;
– вивчити наявний нормативний матеріал за основним напрямком дослідження в філософсько-правовій традиції розуміння категорії конституційного права брати участь у референдумах;
– сформулювати поняття та зміст конституційного права громадян брати участь у референдумах та розкрити його ознаки;
– охарактеризувати види конституційного права громадян брати участь у референдумах та виявити їх структурні елементи;
– з’ясувати поняття і зміст забезпечення в Україні конституційного права громадян брати участь у референдумах та сформулювати визначення;
– запропонувати процес забезпечення в Україні конституційного права брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах;
– на основі чинного законодавства розглянути процес забезпечення в Україні конституційного права брати участь у місцевих референдумах.
Об’єкт дослідження: конституційні політичні права людини і громадянина і процес їх забезпечення.
Предмет дослідження: конституційне право громадян брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах і його забезпечення в Україні.
Методи дослідження. При написанні дисертації використано методи дослідження відповідно до поставленої мети та в межах визначених завдань з урахуванням специфіки об’єкта і предмета дослідження. У роботі використано філософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Філософський закон накопичення певної кількості та формулювання нової якості використано при дослідженні ряду проектів законів щодо регулювання всеукраїнських, республіканських і місцевих референдумів. Серед загальнонаукових методів використано історичний, формально-логічний, системний, статистичний та інші методи. Історичний метод використано при дослідженні доктринальних і нормативних джерел права на участь у референдумах. Формально-логічний метод використовувався при формулюванні таких загальних понять як референдне право, демократія, права людини тощо. Системний метод використовувався при розгляді критеріїв класифікації конституційного права громадян України на участь у референдумах. Статистичний метод застосовувався при здійсненні аналізу участі громадян України у всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 р. Серед спеціальних методів використовувалися: порівняльно-правовий, метод юридичної логіки, метод герменевтики тощо. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі конституційного закріплення права громадян брати участь у референдумах у країнах близького зарубіжжя. Методи юридичної логіки вживалися при аналізі ознак і формулюванні визначень права громадян України брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах, його забезпеченні органами держави і суб’єктами громадянського суспільства. Метод герменевтики використовувався при тлумаченні окремих юридичних категорій, таких як "охорона", "захист", "відновлення порушеного права", тощо.
Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування 675 респондентів (427 – працівники державних органів, підприємств, установ і організацій та 248 – співробітники наукових і навчальних установ).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших вітчизняних монографічних робіт, присвячених комплексному дослідженню конституційного права громадян брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах та його забезпеченню в Україні. Новизна роботи обумовлена постановкою проблеми, необхідністю удосконалення Закону України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми", врахування нових ідей та тенденцій у розвитку референдної демократії в Україні.
У роботі сформульовано положення, висновки та даються рекомендації, які мають наукову новизну або містять її елементи:
вперше:
– сформульовано визначення референдної демократії як сукупності принципів організації і проведення референдумів, що передбачає волевиявлення громадян конкретної країни щодо прийняття чи затвердження нормативно-правових актів або вирішення важливих питань суспільного і державного життя на загальнодержавному чи місцевому рівні;
– запропоновано визначення конституційного права громадян України на участь у референдумах: це - закріплена Конституцією України та деталізована у законах України можливість громадянина України здійснювати активну чи пасивну, публічну, добровільну, цілеспрямовану, законну діяльність щодо власного волевиявлення при прийнятті законів і підзаконних нормативно-правових актів та вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення шляхом таємного голосування;
– сформульовано ознаки названого права: а) конституційна можливість громадянина України; б) закріплення Конституцією України та деталізація законами України; в) волевиявлення громадянина України; г) активна чи пасивна, публічна, добровільна, цілеспрямована, законна діяльність громадян України; д) прийняття законів та нормативних актів місцевого значення і безпосередній вплив на їх прийняття, введення в дію чи припинення дії; е) вирішення питань загальнодержавного і місцевого значення; є) здійснення волевиявлення шляхом таємного голосування;
– сформульовано і пропонується визначення змісту конституційного права громадян України брати участь у референдумах: це - закріплена конституційними нормами та деталізована у законах України система можливих і необхідних моделей поведінки уповноваженого та зобов’язаного суб’єктів, компетентних органів, посадових і службових осіб щодо здійснення носієм права свого волевиявлення стосовно важливих питань загальнодержавного і місцевого значення та прийняття (чи підтвердження) нормативних та індивідуально-правових актів;
– обґрунтовано окремі елементи змісту конституційного права брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах: а) брати участь у референдумах при умові, якщо особа досягла 18-річного віку, проживає на певній території, є дієздатною та не утримується на момент проведення референдуму у місцях позбавлення волі; б) вимагати від державних органів та органів місцевого самоврядування, комісій з питань проведення референдумів забезпечити можливість ефективно та з дотриманням законності здійснювати свої права та зобов’язання; в) користуватися соціальними благами при проведенні референдуму не лише щодо волевиявлення з певних питань загальнодержавного і місцевого життя, а й з питань ініціювання і прийняття законів та інших нормативно-правових актів; г) звертатися до комісій з питань проведення референдумів, судів та інших державних і самоврядних органів та інститутів громадянського суспільства при необхідності поновлення конституційного права брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах і відшкодування завданих збитків;
– запропоновано класифікацію конституційного права на участь у референдумах за: 1) суб’єктом (право громадянина України); 2) часом виникнення чи черговістю включення до конституції (право першого покоління); 3) за розмежуванням між правом і свободою (право брати участь і свобода від примусу до участі чи не участі); 4) ґенезою (дане право похідне від природного); 5) видом суб’єкта (право індивіда); 6) ступенем його абсолютизації (право може бути обмежене у відповідності із законом); 7) характером утворення (основне право громадянина); 8) змістом (воно належить до політичних прав); 9) територією дії (може бути як всеукраїнським, так і місцевим); 10) формами участі у референдумах (індивідуальна і колективна); 11) видом референдуму (всеукраїнський, республіканський, місцевий) тощо;
– сформульовано визначення забезпечення конституційного права громадян України на участь у референдумах: – це закріплена нормами міжнародного і внутрішнього національного права діяльність міжнародних і внутрішніх українських структур держави і громадянського суспільства, спрямована на створення сприятливих умов, охорону, захист і поновлення конституційного права громадян України на участь у референдумах з метою гарантування його здійснення;
– запропоновано перелік ознак забезпечення конституційного права громадян України на участь у референдумах: а) діяльність міжнародних і внутрішніх українських структур держави і громадянського суспільства; б) закріпленість міжнародними нормами і внутрішнім національним правом; в) спрямованість на створення сприятливих умов, охорону та захист і поновлення конституційного права громадян України на участь у референдумах; г) гарантування здійснення конституційного права громадян України на участь у референдумах;
удосконалено:
– положення про те, що право громадян брати участь у референдумах історично виникло у Швейцарії і було закріплене у конституційних актах і конституціях Англії, Франції, Німеччини, США тощо. Очевидно, доцільно прийняти додатковий протокол щодо закріплення права брати участь у референдумах в "Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини" від 4 листопада 1950 р.;
– положення про те, що конституції зарубіжних країн закріплюють право громадян брати участь у референдумах;
– доцільність внесення змін щодо відповідності норм законів чинному Основному Закону України і потреби пункт 2, статті 85 Конституції України доповнити словами "та в інших випадках, передбачених законом". Визначити в розділі ІІІ Конституції України види референдумів та суб’єктів їх забезпечення;
– пропозицію щодо назви закону, визначивши його як Закон України "Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми" та те, що нині діючий Закон України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" потребує нової редакції;
– коло питань, з яких референдум є обов’язковим, та встановлено положення про те, що рішення з цього кола питань не потребує нічийого затвердження і набуває чинності після його опублікування;
дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що за існуючою системою адміністративно-територіального устрою місцеві референдуми можна поділити на: республіканські, обласні, районні, міські, районні у місті, селищні, сільські;
– обґрунтування положення, що конституційне право громадян України на участь у референдумах забезпечують: Парламент України, Глава Української держави, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві державні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, прокуратура, Центральна виборча комісія та інші державні структури шляхом здійснення закріплених в Конституції і законах України повноважень, функцій, форм і методів їх діяльності;
– пропозиції про те, що до системи суб’єктів громадянського суспільства, які забезпечують конституційне право громадян України на участь у референдумах відносяться: а) територіальні громади та органи місцевого самоврядування; б) політичні партії; в) громадські організації; г) масові рухи; д) трудові колективи; е) засоби масової інформації, як суб’єкти загальної компетенції, та територіальні і дільничні комісії по проведенню референдумів, як інституції спеціальної компетенції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації знайшли своє відображення у законодавчій діяльності Верховної Ради України (Довідка про впровадження № 04-15/17-858 від 09 березня 2010 р.), у навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Довідка про впровадження № 056/70 від 01 березня 2010 р.), та Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Довідка про впровадження № 039/77 від 01 лютого 2010 р.).
Сформульовані у дисертаційному дослідженні положення можуть використовуватись у: а) правотворчій роботі для уточнення чинних норм і внесення змін до конституцій та законів, які закріплюють право громадян України брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах; б) правореалізаційній діяльності державних органів і суб’єктів громадянського суспільства; в) у науково-дослідній діяльності для активізації подальших наукових розвідок з проблем правового статусу людини і громадянина; г) навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів, при підготовці підручників і навчальних посібників з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, державного будівництва і місцевого самоврядування, прав, свобод і обов’язків людини та громадянина в Україні та при викладанні вищеозначених навчальних дисциплін; д) правовій пропаганді серед населення та студентів вищих навчальних закладів тощо.
Апробація результатів дисертації. Про результати дослідження, викладені у дисертації, доповідалося на: 1) Міжнародній конференції "Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави" 5 і 6 червня 2008 р., Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, юридичний факультет (м. Черкаси, 2008 р., тези опубліковано); 2) Міжвузівській конференції "Актуальні проблеми правової реформи в сучасній Україні" 27 листопада 2008 р., Київський національний університет внутрішніх справ (м. Київ, 2008 р.); 3) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених "Актуальні задачі фінансового, психологічного, правового, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів та частин Збройних Сил України" 2009 р., Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 24 квітня 2009 р., тези опубліковано); 4) ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Інновації у вищій освіті: проблеми та перспективи", (20-21 травня 2010р., м. Кременець Тернопільської області, КОГПІ, опубліковано статтю); 5) VІ Міжнародній науково-практичній конференції "Військова освіта: сьогодення та майбутнє", Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 25-26 лист. 2010 р., тези опубліковано).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, із них 5 статей – у виданнях, що входять до переліку ВАК України як фахові, 4 – у матеріалах наукових та науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати такі узагальнюючі положення, висновки, пропозиції та рекомендації.
1. Референдна демократія визначається як сукупність принципів організації і проведення референдумів і передбачає волевиявлення громадян конкретної країни щодо прийняття чи затвердження нормативно-правових актів або вирішення важливих питань суспільного і державного життя на загальнодержавному чи місцевому рівнях.
Міжнародні документи як на загальному, так і на регіональному рівнях закріплюють право громадян конкретної держави на участь у референдумах відповідно до внутрішнього національного законодавства. Оскільки у "Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини" від 4 листопада 1950 р., це право не закріплене, доцільно прийняти додатковий протокол щодо його закріплення.
2. Доведено, що проблеми референдумів і референдної демократії досліджувались і досліджуються в Україні, в першу чергу, як інститут референдного права. Праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених є значним вкладом у скарбницю наукових знань щодо правового статусу людини і громадянина в українській державі та суспільстві. У той же час недостатньо досліджено на видовому рівні окремі права і свободи. Це торкається і конституційних політичних прав. Найменш дослідженим в Україні є конституційне право громадян України брати участь у референдумах та роль референдної демократії у цьому процесі. Об’єктивному розумінню референдної демократії присвячено праці на рівні монографій, навчальних посібників і наукових статей. Водночас суб’єктивне право громадян України на участь у референдумах, як самостійна можливість, досліджується вперше. Тому у процесі дослідження обґрунтовано пропозицію, що статтю 38 Конституції України, слід доповнити таким чином: "громадяни мають право брати участь в управлінні державними і суспільними справами".
Конституція України закріплює і регулює порядок призначення та проведення всеукраїнських і місцевих референдумів та реалізацію їх результатів, як систему норм, що об’єднуються в головний інститут конституційного права. Проте нормами Конституції України не закріплюються поняття, зміст та види конституційного політичного права брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах. Деталізуються дані положення Конституції у законах та підзаконних нормативно-правових актах.
Визначено, що конституційне право на участь у всеукраїнських і місцевих референдумах – це закріплена Конституцією України та деталізована у законах України можливість громадян України здійснювати активну чи пасивну, публічну, добровільну, цілеспрямовану, законну діяльність щодо власного волевиявлення стосовно прийняття законів і підзаконних нормативно-правових актів та вирішення питань загальнодержавного і місцевого значення шляхом таємного голосування.
3. Під змістом конституційного права громадян України брати участь у референдумах слід розуміти закріплену конституційними нормами та деталізовану у законах України систему можливих і необхідних моделей поведінки уповноваженого та зобов’язаного суб’єктів, компетентних органів, посадових і службових осіб щодо здійснення носієм права свого волевиявлення стосовно важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, а також прийняття (чи підтвердження) нормативних та індивідуально-правових актів.
Зміст конституційного права брати участь у всеукраїнському і місцевих референдумах включає в себе можливість громадянина України: а) брати участь у референдумах при умові, якщо він досяг 18-річного віку, проживає на певній території, є дієздатним та не утримується на момент проведення референдуму у місцях позбавлення волі; б) вимагати від державних органів та органів місцевого самоврядування, комісій з питань проведення референдумів забезпечити можливість ефективно та з дотриманням законності здійснювати свої права та зобов’язання; в) користуватися соціальними благами при проведенні референдуму не лише щодо волевиявлення з певних питань загальнодержавного і місцевого життя, а й з питань ініціювання і прийняття законів та інших нормативно-правових актів; г) звертатися до комісій з питань проведення референдумів, судів та інших державних і самоврядних органів при необхідності поновлення конституційного права брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах та відшкодування завданих збитків.
З огляду на те, що багато громадян України проживають більше шести місяців за межами України, через необхідність пошуку роботи в інших країнах, обмежувати їх право брати учать у всеукраїнських та місцевих референдумах, на нашу думку, не справедливо. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до Закону України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми", вказавши, що постійним місцем проживання громадянина України є місце його постійної реєстрації; виключити обмеження брати участь у всеукраїнських референдумах осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі та затриманих чи заарештованих. Названі пропозиції та рекомендації, на нашу думку, будуть сприяти удосконаленню змісту конституційного права на участь у референдумах. З огляду на вищезазначене, вважаємо за доцільне прийняття Закону України "Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми".
4. Встановлено, що у сучасній науці є різні критерії для класифікації конституційних прав і свобод людини та громадянина. Конституційне право громадянина України брати участь у референдумах (стаття 38 Конституції України) може бути згруповане за: 1) суб’єктом (право громадянина України); 2) часом виникнення чи черговістю включення до конституцій (право першого покоління); 3) за розмежуванням між правом і свободою (право брати участь і свобода від примусу до участі чи не участі); 4) ґенезою (право похідне від природного); 5) видом суб’єкта (право індивіда); 6) ступенем його абсолютизації (право може бути обмежене відповідно до закону); 7) характером утворення (основне право громадянина); 8) змістом (воно відноситься до політичних прав); 9) територією дії (може бути всеукраїнським і місцевим); 10) формами участі у референдумах; 11) видом референдуму тощо.
5. Конституційно закріплені правові норми утвердження і забезпечення прав людини як головний обов’язок української держави є категоріями не тотожними і мають розглядатися самостійно.
Забезпечення конституційного права громадян України на участь у референдумах – це закріплена нормами міжнародного і внутрішнього національного права діяльність міжнародних і загальнонаціональних структур держави і громадянського суспільства, що спрямована на створення сприятливих умов, охорону, захист і поновлення конституційного права громадян України на участь у референдумах з метою гарантування його здійснення.
Дослідженням встановлено, що ознаками забезпечення конституційного права громадян України на участь у референдумах є: а) діяльність міжнародних і загальнонаціональних структур держави і громадянського суспільства; б) закріплюється міжнародними нормами і загальнонаціональним правом; в) спрямована на створення сприятливих умов, охорону та захист і поновлення конституційного права громадян України на участь у референдумах; г) метою такої діяльності є гарантування здійснення конституційного права громадян України на участь у референдумах.
До змісту забезпечення конституційного права, що досліджується, включається: а) створення сприятливих умов для здійснення конституційного права громадян України брати участь у референдумах; б) охорону названого конституційного права від можливих правопорушень; в) його захист у випадку, коли є факт правопорушення; г) відновлення порушеного конституційного права громадян України брати участь у референдумах та відшкодування спричинених збитків.
До системи державних органів, які відповідно до своїх повноважень здійснюють діяльність щодо забезпечення конституційного права громадян України на участь у референдумах, слід відносити конституційні органи загальної компетенції (Парламент України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади, судові органи) та органи спеціальної компетенції (Центральна виборча комісія України, що здійснює функції Центральної комісії з проведення референдумів).
До системи суб’єктів громадянського суспільства, які забезпечують конституційне право громадян України на участь у референдумах, відносяться: а) органи місцевого самоврядування; б) політичні партії; в) громадські організації; г) масові рухи; д) трудові колективи; е) засоби масової інформації, як суб’єкти загальної компетенції, та територіальні і дільничні комісії по проведенню референдумів, як інституції спеціальної компетенції.
Центральна виборча комісія є державним органом спеціальної компетенції і до утворення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму здійснює її повноваження з питань підготовки, проведення та підведення підсумків всеукраїнського референдуму, а також забезпечує конституційне право громадян України на участь у всеукраїнському референдумі.
6. Суб’єкти громадянського суспільства (органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації, масові рухи, трудові колективи, засоби масової інформації, як суб’єкти загальної компетенції та територіальні і дільничні комісії з проведення референдумів, як інституції спеціальної компетенції) мають свої повноваження, функції, форми і методи діяльності з забезпечення конституційного права громадян України на участь у всеукраїнському референдумі. З метою покращення законодавчого регулювання порядку проведення всеукраїнського референдуму пропонується конституційно закріпити види референдумів та предмет всеукраїнського, республіканського і місцевих референдумів.
Для вирішення питання щодо відповідності норм закону діючому Основному Закону України пропонується пункт 2, статті 85 Конституції України доповнити словами "та в інших випадках, передбачених законом". Потребують визначення в розділі ІІІ Конституції України види референдумів та суб’єкти їх забезпечення. Слід також уточнити коло питань, з яких референдум є обов’язковим, та встановити положення про те, що рішення з цього кола питань не потребує додаткового затвердження і набуває чинності після його опублікування. Пропонується уточнити назву закону, визначивши його як Закон України "Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми". Нині діючий Закон України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" потребує прийняття його у новій редакції. За існуючою системою адміністративно-територіального устрою місцеві референдуми можна поділити на: республіканські, обласні, районні, міські, районні у місті, селищні, сільські. Система місцевих референдумів після реформування територіального устрою України буде включати в себе місцеві референдуми: села, містечка, міста, міста-району, району в місті, району, міста-регіону, області, Автономної Республіки Крим.
7. Конституційне право громадян України на участь у місцевих референдумах забезпечують: Парламент України, Глава Української держави, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві державні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, прокуратура, Центральна виборча комісія та інші державні структури шляхом здійснення закріплених в Конституції і законах України повноважень, функцій, форм і методів їх діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Забезпечення прав людини у сфері виконавчої влади / В.Б. Авер’янов // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. Ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 283-285.
2. Адміністративно-територіальна реформа / Реформа для людини. Збірник матеріалів про шляхи реалізації адміністративно-територіальної реформи. – Харків, 2008. // E-mail: obladm@kharkivoda.gov.ua.
3. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
4. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 336 с.
5. Бандура О.О. Єдність цінності та істини в праві / О.О. Бандура: Моногр. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
6. Бойко О.Д. Історія України / О.Д. Бойко: Навч. посіб. 3-е видання, виправлене і доповнене. К.: Академвидав, 2006. – 688 с. (Альма-матер).
7. Бондар Ю. Свобода слова: українська мірка. – К.: Персонал, 2004. – 144 с.
8. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії / В.І. Борденюк: Монографія. – К.: Парламентське видавництво, 2007. – 576 с.
9. Букач В.В. Конституційні політичні права та свободи людини і громадянина в Україні / В.В. Букач, А.Ю. Олійник: Монографія. – Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 172 с.
10. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусол]. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. – 1440 с.
11. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н.В. Витрук. – М. : Наука, 1979. – 229 с.
12. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР / Н.В. Витрук. – М.: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
13. Воєводін Л. Гарантії у механізмі реалізації прав і свобод / Л. Д. Воєводін // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 77-78. 14. Волинка К. Г. Забезпечення прав і свобод особи (поняття) / К.Г. Волинка // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 265.
15. Волинка К. Г. Забезпечення прав і свобод особи (структура механізму) / К.Г. Волинка // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 269-270.
16. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод: питання теорії і практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / К.Г. Волинка. – К., 2000. – 18 с.
17. Всеукраїнський референдум: проблеми теорії і практики // Право України. – 1998. – № 11. – С. 136-141.
18. Георгіца А.З. Деякі теоретико-методологічні проблеми вдосконалення виборчого процесу в Україні у контексті світового досвіду / А.З Георгіца // Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 31 жовтня – 1 листопада 2006 року. – К.: Атіка, 2007. – С. 114-123.
19. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн / А.З. Георгіца: Підручник. – Чернівці: „Рута”, 2001. – 431 с.
20. Гіда Є. Права людини (класифікація) / Є.О. Гіда // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 748-751.
21. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посібник / В.Ф. Годованець. Міжрегіон. акад. управл. персоналом. – К., 2005. – 356 с.
22. Грабильніков А.В. Конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами: проблеми теорії і практики / А.В. Грабильніков: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006. – 19 с.
23. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія / М.М. Гуренко. – К.: НАВСУ, 2000. – 167 с.
24. Гусарєв С.Д. Теоретичні аспекти забезпечення правового статусу особистості в Україні / С.Д. Гусарєв // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 1. – С. 39-44.
25. Демиденко В.О. Утвердження і забезпечення конституційних прав та свобод людини й громадянина в діяльності міліції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.02 “Конституційне право” / В.О. Демиденко. – К., 2002. – 16 с.
26. Демиденко В.О. Утвердження та забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 100 с.
27. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини і громадянина / О.В. Домбровська // Право України. – 2002. – № 5. – С. 37-41.
28. Діяльність міліції щодо забезпечення законності, громадського порядку та безпеки громадян під час виборчої кампанії 2004 року: Науково-практичні рекомендації / к.ю.н., доц. В.В. Доненко, к.ю.н. Р.В. Миронюк, к.ю.н. О.О. Мороз, к.ю.н., доц. І.Р. Шинкаренко. Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2004. – 48 с.
29. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) / В. Євінтов // Український часопис прав людини. – К.: Українська Правнича Фундація, 1998. – № 1. – С. 26-27.
30. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие / К.К. Жоль. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
31. Журавський В.С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / В.С. Журавський. — О., 2001. — 36 с.
32. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс (у трьох частинах). Частина друга. Частина третя / Відп. редактори Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 584 с.
33. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / А.П. Заєць. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с.
34. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.02 “Конституційне право” / К.О. Закоморна. — Х., 2000. — 16 с.
35. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів: за станом на 1 вересня 2001 р. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
36. Зведений висновок, прийнятий Венеціанською комісією на 42-му пленарному засіданні «Конституційний референдум в Україні» від 31 березня 2000 р. – 2000.
37. Істрія держави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші; За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с. Бібліогр. с. 379-382.
38. Каплан Ю. Проблеми та перспективи реалізації конституційних засад прямої демократії в Україні на загальнодержавному рівні / Ю. Каплан // Відділ стратегій розвитку політичної системи. – 2009.
39. Кирпичов О.А. Конституційне право зарубіжних країни / О.А. Кирпичов: Навчальний посібник. – Донецьк: Юго-Восток, 2006. – 370 с.
40. Клейнер І. Демократія і держава / І. Клейнер. – К.: Інститут демократії імені Пилипа Орлика, 1999. – 136 с.
41. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р. / остання редакція від 22.04.2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38. – Ст. 2362.
42. Кодекс України про адміністративні правопорушення (зі змінами та допов. за станом законодавства на 15 березня 2001 р.). – К., 2001. – 155 с.
43. Колодій А.М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: Підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 350 с.
44. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія / А.М. Колодій. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
45. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини // Дипломатический вестник: МИД Российской Федерации. – 1995. – № 7.
46. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина: Курс лекцій, навчально-методичні та довідкові матеріали до них / За заг. ред. заслуженого юриста України, доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2004. – 352 с.
47. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.М. Бесчасний, О.В. Філонов, В.М. Суботін, С.М. Панков; За ред. В.М. Бесчасного. – К.: Знання, 2007. – 467 с.
48. Конституционное право Республики Беларусь: В понятиях и схемах / Чигринов С.П., Подупейко А.А., Канашевич И.А. и др.; Под ред. А.И. Сухарковой. – Мн.: Амалфея, 2002. – 320 с.
49. Конституційне право України: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів: У 2-х т. / НАН України, Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького. Київський університет права; за заг. ред. Ю.С. Шемшученко. – Т. 1. – К.: Юридична думка, 2008. – 781 с.
50. Конституційне право України: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів: У 2-х т. / НАН України, Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького. Київський університет права; за заг. ред. Ю.С. Шемшученко. – Т. 2. – К.: Юридична думка, 2008. – 799 с.
51. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В.С. Журавського. К.: Видавничій Дім „Ін Юре”, 2002. – 544 с.
52. Конституційне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальних вищих навчальних закладів / Л.К. Байрачна, Ю.Г. Барабаш, Ф.В. Веніславський та ін.; за ред. В.П. Колісника та Ю.Г. Барабаша; М-во освіти і науки України; Національна юридична академія України ім.. Я. Мудрого. – Х.: Право, 2008. – 415 с.
53. Конституційне право України: Підручник / За ред. професора В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с.
54. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. редак. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Книга ІІ. – 504 с.
55. Конституційно-правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики. Автореф. дис. канд. юрид. наук, 12.00.02 / В.Л. Федоренко. Київський університет ім. Т. Шевченка. – К., 1999. – 18 с.
56. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – 544 с.
57. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. (зі змінами внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
58. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 96 с.
59. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 8 грудня 2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.
60. Конституція України (із змінами і доп.). – К.: Атака, 2006. – 64 с.
61. Копейчиков В.В. Права человека: мифы и реальность / В.В. Копейчиков. – К.: издательство при КГУ издательского объединения «Вища школа», 1987. – 88 с.
62. Копейчиков В.В. Реальный социализм: демократия, личность, права человека / В.В. Копейчиков, З.И. Сущук. – К.: Вища шк., 1983. – 152 с.
63. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Вид. 3-тє, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2004. – 512 с.
64. Кримінальний кодекс України: за станом на 1 вересня 2001 р. – Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
65. Ксенко-Чорна Ж.І. Проблеми складання списків виборців та запровадження державного реєстру виборців / Ж.І. Ксенко-Чорна // Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ – 31 жовтня – 1 листопада 2006 року. К.: Атіка, 2007. – С. 468-476.
66. Кураков А. Референдум – институт демократии / А. Кураков, Ю. Упановский // Народный депутат. – 1990. – № 4.
67. Летнянчин Л.І. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики / Л.І. Летнянчин: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 2002. — 20 с.
68. Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. – К.: Либідь, 1997. – 160 с. – Укр. і рос. мовами.
69. Магновський І. Відображення гарантій прав і свобод людини та громадянина у поглядах М. Драгоманова і М. Ковалевського / І. Магновський // Право України. 2002. – № 5. – С. 137-139.
70. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия: Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: изд-во Саратовского ун-та, 1972. – 292 с.
71. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 295 с.
72. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання / О.Г. Мурашин // Право України. – 2000. – № 9.
73. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі / О.Г. Мурашин. – К.: Знання, 1999. – 182 с. – Бібліогр., с. 166-181.
74. Мусский И.А. 100 великих мыслителей. – М.: Вече, 2000. – 688 с.
75. Маловицька Н.А. Політичні права і свободи громадян України / Н.А. Маловицька // Конституційне право України: Підручник / За ред. професора В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 276-285.
76. Наливайко О.І. Правовий захист людини як предмет дослідження загальної теорії права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 18-24.
77. Народна Конституція (обговорюємо проект Конституції Президента України Віктора Ющенка). – К.: Громадська організація «Фонд Спадщина», 2009. – 100 с.
78. Негодченко О. Забезпечення прав і свобод людини / О.В. Негодченко // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2005. – Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності – С. 255.
79. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія / О.В. Негодченко. – Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. – 448 с.
80. Негодченко О.В. Сучасне дослідження конституційних свобод людини і громадянина в Україні / О.В. Негодченко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 1. – С. 350-352.
81. Ніколас Мусис. Усе про спільні політики Європейського Союзу / Пер. з англійської. – “К.І.С.”, 2005. – ХІV с., 466 с.
82. Олійник А.Ю. Законодавче регулювання виборів народних депутатів України в механізмі забезпечення конституційної свободи громадян України на участь у виборах / А.Ю. Олійник // Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 31 жовтня – 1 листопада 2006 року. – К.: Атіка, 2007. – С. 242-246.
83. Олійник А.Ю. Захист конституційного права на повагу до гідності / А.Ю. Олійник // Науковий вісник НАВСУ. – 2002. – № 4. – С. 69-75.
84. Олійник А.Ю. Зміст конституційного права на свободу та особисту недоторканість / А.Ю. Олійник, В.С. Олійник, В.В. Свистунов // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – № 1. – С. 39-46.
85. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні / А.Ю. Олійник: Монографія. К.: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. – 472 с.
86. Олійник А.Ю. Окремі проблеми визначення поняття конституційних свобод і недоторканності людини в Україні. // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – № 3. – С. 140-148.
87. Оніщук М.В. Конституційні принципи референдної демократії в Україні // Конституція і конституціоналізм в Україні: вибіркові проблеми. Збірник наукових праць членів Товариства конституційного права з нагоди десятої річниці Конституції України, Конституційного Суду України та самого Товариства / Відпов. ред. проф. Мартиненко П.Ф. і доц. Кампо В.М. – К.: “Купріянова”, 2007. – С. 140-165.
88. Основи конституційного права України / За редакцією академіка АПрН України, професора Копєйчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 208 с.
89. Плахотнік О.В. До питання конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському і місцевому референдумах / О.В. Плахотнік // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Випуск 21. – К.: ВІКНУ, 2009. – С. 188-192.
90. Плахотнік О.В. Види конституційного права громадян України брати участь у референдумах / О.В. Плахотнік // Право і суспільство. – 2009. – № 6. – С. 37-41.
91. Плахотнік О.В. Забезпечення в Україні конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському референдумі / О.В. Плахотнік // Право і суспільство. – 2009. – № 2. – С. 33-39.
92. Плахотнік О.В. Зміст конституційного права громадян України брати участь у референдумах / О.В. Плахотнік // Науковий вісник ДДУВС. – 2008. – № 4. – С. 61-69.
93. Плахотнік О.В. Нормативно-правове регулювання конституційного права громадян України брати участь у референдумах в умовах формування правової держави / О.В. Плахотнік // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави». Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. Черкаси: Черкаський національний університет ім.. Б. Хмельницького, 2008. – С. 192-196.
94. Плахотнік О.В. Поняття конституційного права громадян України брати участь у референдумах / О.В. Плахотнік // Науковий вісник КНУВС. – 2009. – № 1. – Ст. 89-98.
95. Плахотнік О.В. Про зміст понять «джерело» і «форми» права / О.В. Плахотнік // Збірник наукових статей «Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України». – Випуск ХІХ. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету, 2008. – С. 20-28.
96. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко; За заг. ред. В.Ф. Погорілко. – К.: Наукова дума; Прецедент, 2007. – 344 с.
97. Погорілко В.Ф. Референдне право України: Навч. посібник // В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – К.: Вид-во “Ліра-К”, 2006. – 366 с.
98. Погорілко В.Ф. Референдуми в Україні: історія та сучасність. Монографія / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. К.: Інститут держави і права НАН України. 2000. – 248 с.
99. Положення “Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР”, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1981. – № 12. – Ст. 179.
100. Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Випуск 21. – Київ, 1998. – 455 с.
101. Права людини: Підручник для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій. – К.: вид-во “Право”, 1997. – 227 с.
102. Права человека. Учебник для вузов. Ответственный редактор – член-корр. РАН, доктор юридических наук Е.А. Лукашева. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 1999. – 573 с.
103. Правознавство: Підручник / А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О. Карпенко, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, В.І. Осадчий. К.: Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2008. – 792 с.
104. Предмети всеукраїнського референдуму: реалії та перспективи // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Відповідальний редактор В.І. Кормич. – Одеса: Астропринт, 1998. – Вип. 3-4. – С. 300-305.
105. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред.. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчук. – К.:ТОВ «Видавництво юридична думка», 2007. – 424 с.
106. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382.
107. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 7 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449.
108. Про вибори Президента України: Закон України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291 зі змінами внесеними Законом України від 21 серпня 2009 р. – 2009. – № 1616-17 VI.
109. Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
110. Про всеукраїнський і місцеві референдуми: Закон Української РСР від 3 липня 1991 р. / з змінами на 01.10.2007 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. – № 33. – Ст. 443.
111. Про Державний реєстр виборців: Закон України від 11 лютого 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 20. Ст. – 282.
112. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
113. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
114. Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. – 2008. – № 14.
115. Про інформаційні агентства: Закон України від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
116. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 42. – С. 630.
117. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 18 травня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 241.
118. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
119. Про місцевий референдум: Проект Закону України від 24 вересня 2009 р. / внесений народними депутатами України Портновим А.В., Лавриновичем О.В., Пилипенком В.П. та Підгорним С.П. – 2009. – № 2004.
120. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
121. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
122. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
123. Про об’єднання громадян: Закон України вiд 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
124. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – Ст. 254.
125. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
126. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
127. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 224.
128. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
129. Про Представника Президента України у Центральній виборчій комісії: Указ Президента України від 7 червня 2007 р. – 2007. – № 512/2007.
130. Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 р. – 1991. – 1660-ХІІ.
131. Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою: Указ Президента України від 15 січня 2000 р. – 2000. – № 65.
132. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
133. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
134. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.
135. Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї: Закон України вiд 23 квітня 1991 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 283 – 1992. – № 20. – Ст. 277.
136. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України від 18 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
137. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст. 290.
138. Про статус народного депутата України: Закон України від 22 березня 2001 р. // Офіційний вісник. – 2001. – № 31. – Ст. 1382.
139. Про статус суддів: Закон України вiд 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
140. Про столицю України – місто-герой Київ: Закон України від 15 січня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 11. – Ст. 79.
141. Про судоустрій в Україні: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
142. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого р. – 2010. – № 1861-17.
143. Про Регламент Конституційного Суду України: Затверджено рішенням Конституційного суду України від 5 березня 1997 р. в редакції від