КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ І ПАРЛАМЕНТАРІЇВ ІТАЛІЇ, ПОЛЬЩІ ТА УГОРЩИНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ГРИГОРЕНКО АРТЕМ ОЛЕГОВИЧ

УДК 342.534

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ І ПАРЛАМЕНТАРІЇВ ІТАЛІЇ, ПОЛЬЩІ ТА УГОРЩИНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертаційне дослідження
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Нижник Ніна Романівна
доктор юридичних наук, професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….....………… 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові основи та методологія наукового дослідження ..………….……….……………………………... 15

1.1. Стан науково-теоретичного опрацювання та методологічні основи наукового аналізу ….…………………..……………... 15

1.2. Нормативне регламентування та соціально-правова сутність конституційно-правового статусу народного депутата України…………………………………………………………. 28
Висновки до розділу 1.…………………………...………..….. 53
РОЗДІЛ 2. Інституційно-нормативна характеристика повноважень народного депутата й особливості правового статусу парламентаріїв зарубіжних країн……………………..…… 57

2.1. Зміст та сутність повноважень народного депутата України …….……...………………………………………....… 57
2.2. Конституційно-правові особливості правового статусу парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини………………..…
91
Висновки до розділу 2………………...………………..…….. 119

РОЗДІЛ 3. Предметно-функціональна компетенція парламентаріїв та її правове гарантування …………………………….….... 122

3.1. Система функцій та повноважень парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини…………..……………………………….. 122

3.2. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України та парламентаріями Італії, Польщі й Угорщини………………...…………………………………….. 149
3.3. Екстраполяція політико-правового досвіду Італії, Польщі й Угорщини в контексті вдосконалення регламентації статусу народного депутата України……………………………..…… 185
Висновки до розділу 3……………………..…………………. 203
ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 206
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….. 217

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне запозичення доробку світового парламентаризму українськими правознавцями зумовлене потребою національної розбудови конституційних інститутів представницької демократії, й зокрема, необхідністю вирішення проблематики як сутнісно-понятійного, так і практично-регулятивного характеру статусу парламентаріїв.
Нинішня вітчизняна політико-правова практика переконливо доводить, що парламентаризм є однією з основних засад конституційного ладу. Відтак належне формулювання правового статусу депутата парламенту – необхідна передумова ефективного практичного функціонування й інших гілок державної влади. Адже парламент покликаний бути виразником інтересів та волі нації і отже є органом загальнонародного представництва, що характеризується багатоманітністю соціального складу, завдяки якому народжується певна державна та суспільна злагода.
На жаль, існуючі нині теоретико-правові погляди щодо положення парламентаріїв не відповідають вимогам державно-правової дійсності і вимагають їх переосмислення з позицій юридичної науки. Тому надзвичайно велика роль парламентаря, яка полягає в тому, щоб служити інтересам пересічного громадянина, – з одного боку, а з іншого – опосередковувати представницьку демократію, актуалізує дослідження даної проблематики, що водночас посилюється необхідністю вироблення нової конституційно-правової моделі статусу народного депутата.
Водночас інтеграція України до міжнародних організацій, прагнення набути членства в Європейському Союзі має бути пов’язана відповідністю національного законодавства зі Статутом цієї організації. Як відомо, в період з 1 травня 2004 року по 1 січня 2007 року членами Європейського Союзу стали країни, які за своїм геополітичним розташуванням межують з Україною, – Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина.
Прийняття відповідних законів та гармонізація їх із законодавством країн Європейського Союзу віднесена до компетенції народних депутатів України, отже, від того, якими є їхні права, обов’язки, гарантії, привілеї, іншими словами, яким є їх конституційно-правовий статус, до певної міри залежить майбутнє парламентаризму і в Україні. При цьому нормативна база Румунії та Словаччини, на нашу думку, не зазнала в процесі євроінтеграції суттєвих трансформацій у напрямку їх уніфікації з правом Європейського Союзу. Польща ж та Угорщина, навпаки, – яскравий приклад максимально повного врахування принципів права Європейського Союзу та їх відображення в новітньому законодавстві. Тому видається актуальним дослідження відповідної нормативної бази саме цих держав. Італія ж є зразком послідовного розвитку інституту конституційно-правового статусу парламентарія, приклад якої, на нашу думку, дозволить Україні покращити власне законодавство в таких сферах як дотримання парламентської етики, регламентування відповідальності народного депутата тощо.
На переконання здобувача, задля максимально ефективного законодавчого регламентування статусу українського парламентарія доречним є порівняльний аналіз відповідних принципів та законодавчих норм, існуючих у європейських країнах, зокрема в Італії, Польщі та Угорщині, і визначення на цій підставі шляхів удосконалення правового статусу народного депутата України.
За таких умов виникає необхідність всебічного й ґрунтовного дослідження суті й природи парламентського мандата, на якому ґрунтується статус парламентарія, структури та особливостей статусу народного депутата, характеристики кожної з його складових, їх взаємозв’язку й розробки на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання статусу народного депутата й відносин між ним та іншими елементами державного механізму, а також виборцями.
Незважаючи на наявність низки досліджень з цього приводу, чимало питань все ще залишається поза увагою їхніх авторів або отримало неповне висвітлення. Крім того, перманентний процес внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що регламентує правове становище народного депутата, та поява нових рішень Конституційного Суду України з цього приводу обумовлюють необхідність їх постійного системного аналізу з метою виявлення неузгодженостей і суперечностей у правовому регулюванні статусу українського парламентарія. Таким чином, глибоке і всебічне дослідження проблем, пов’язаних з визначенням правового становища народного депутата, набуває нині особливої актуальності.
Теоретико-концептуальними засадами дисертаційного дослідження є наукові положення з конституційного права, адміністративного права, філософії права, з теорії та історії держави і права, державного будівництва та місцевого самоврядування про сутність інституту статусу народного депутата, принципи та елементи його представництва в законодавчій гілці влади, роль і місце в суспільстві та державі, що містяться в працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: Є.Б. Абросимова, С.А. Авак’яна, К.В. Барановського, М.О. Баймуратова, О.О. Безуглова, Т.А. Васильєвої, О.О. Висовеня, Н.Г. Григорук, Н.І. Грушанської, С.Д. Дубенко, В.С. Журавського, П.С. Кислого, Н.М. Колосової, І.В. Котелевської, М.А. Краснова, Л.Т. Крищенко, І.М. Кузнєцова, Л.І. Летнянчина, С. Лінецького, О.В. Майданника, П. Іщука, А.А. Мішина, Н.А. Михальової, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілка, О.І. Процевського, Ж.М. Пустовіт, Б.А. Страшуна, М. Тепляка, Ю.М. Тодики, І.К. Ушакової, В.Л. Федоренка, М.В. Фрицького, Ю.С. Шаповала та ін.
У дисертації використано також праці зарубіжних дослідників, зокрема С. Вороновськи, А. Замойськи, М. Зелинськи, С. Золтана, М. Кудей, Л. Крозби, О. Нормана, П. Сарнецьки, Дж. Слай, С. Роговики та ін.
Нормативну базу наукової роботи становлять законодавство України, Італії, Польщі, Угорщини. Детальному аналізу піддаються як діючі законодавчі акти, так і ті, що вже втратили чинність, але мають пізнавальне значення при вивченні проблематики, пов’язаної зі шляхами та проблемами вдосконалення повноважень народного депутата України з огляду на цей інститут у країнах Італії, Польщі та Угорщині.
Емпіричною базою дисертаційного дослідження стали матеріали практичної діяльності парламентаріїв в Україні та країнах Італії, Польщі та Угорщині.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось відповідно до «Програми інтеграції України до Європейського Союзу», затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072; «Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської і євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр.», затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV. Тема обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 16 від 29 вересня 2009 р.) та включена до Планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2009 -2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в методологічному осмисленні основ конституційно-правового статусу народного депутата, теоретико-правовій характеристиці його поняття та змісту в контексті європейської інтеграції, пошуку при цьому оптимальних рішень для вдосконалення його правової регламентації.
Досягнення поставленої мети можливе на основі розв’язання окремих завдань. Основними з яких є:
- охарактеризувати ступінь наукової розробки та методологію теми дослідження;
- дослідити нормативне регламентування та соціально-правову сутність статусу народного депутата України;
- визначити конституційно-правові особливості правового статусу парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини;
- репрезентувати систему функцій та повноважень парламентаріїв України та Італії, Польщі й Угорщини;
- проаналізувати інститут гарантій здійснення повноважень народним депутатом України та парламентаріями Італії, Польщі, Угорщини;
- виявити перспективи вдосконалення статусу народного депутата України з урахуванням досвіду Італії, Польщі та Угорщини;
- з’ясувати проблеми, що існують у даному процесі в Україні, та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що пов’язані зі статусом члена парламенту, як складової системи парламентаризму.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус народного депутата України у порівнянні зі статусом парламентаріїв країн Італії, Польщі й Угорщини.
Методи дослідження. Теоретико-правова проблематика, обрана нами, є складною й різнобічною та має міжгалузевий характер. Методологічною основою дисертаційного дослідження стала сукупність філософських, загальнонаукових та конкретно-наукових принципів і методів пізнання державно-правових явищ і процесів.
З філософських методів та законів при аналізі стану науково-теоретичного опрацювання визначеного предмета дисертації застосовано закон накопичення певної кількості і переростання явища в іншу якість, що дозволило окреслити коло й кількість праць науковців, а відтак визначити наявні теоретико-правові проблеми, що є темою даного дослідження (див. підрозділ 1.1.).
Використання діалектичного методу сприяло вивченню соціально-правової сутності конституційно-правового статусу народного депутата України, сутності його повноважень, конституційно-правових особливостей правового статусу парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини як явищ, що розвиваються, змінюються, визначаються умовами політико-правового життя, розвитку суспільства і держави в цілому (див. підрозділи 1.2., 2.1., 2.2.). Метод абстрагування використовувався для визначення місця статусу народного депутата в системі видів правового становища особи та в аспекті конституювання національного парламенту як відносно самостійного явища, без урахування несуттєвих властивостей, зв’язків та відношень з іншими елементами правової дійсності (див. підрозділ 1.2.).
Принцип об’єктивності зумовив розгляд відповідних явищ у всій багатогранності, складності та розбіжності, виходячи з сукупності позитивних і негативних моментів незалежно від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, виявлення тенденцій та закономірностей предметно-функціональної компетенції парламентаріїв та її правового регулювання в умовах різних національних правових систем (див. підрозділи 3.1., 3.2., 3.3.).
Історико-правовий метод, як загальнонауковий метод пізнання державно-правових явищ і процесів, надав змогу виявити умови розвитку і фактори становлення конституційно-правового інституту статусу парламентарія в Україні та Італії, Польщі й Угорщині (див. підрозділи 1.1., 1.2., 2.2.).
При застосуванні формально-логічних методів (дедукція та індукція, аналіз і синтез) досліджено окремі складові елементи правового статусу національного парламентарія у взаємозв’язку з характерними рисами правових систем Італії, Польщі й Угорщини, виокремлено корелятивні їх ознаки, сформульовано висновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів (див. підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 3.1., 3.3., Висновки до розділів, Висновки). Системний метод використовувався для комплексного дослідження правового становища парламентарія як складової частини системи вищого рівня – теорії парламентаризму, а також для виявлення внутрішньосистемних зв’язків легітимних представницьких інституцій в умовах розмаїтих національних правових систем (див. підрозділи 1.2., 2.2., 3.1., 3.2.). Структурний та функціональний методи дозволили з’ясувати особливості гарантій здійснення повноважень народним депутатом України та парламентаріями Італії, Польщі й Угорщини (див. підрозділ 3.2.).
Серед методів конкретно-наукового рівня слід назвати порівняльно-правовий метод, який було використано при порівнянні конституцій та інших актів законодавств України, Італії, Польщі, Угорщини та деяких інших країн для проведення співставлень окремих елементів правового становища парламентарія, виявлення подібних і відмінних рис у нормативному регулюванні та їх інституційній основі (див. підрозділи 1.2., 2.2., 3.2., 3.3.). Метод інтерпретації використовувався при роз’ясненні конституційно-правових норм із застосуванням відповідних видів тлумачення (див. підрозділи 3.2., 3.3.).
За допомогою методу герменевтики розкрито зміст основних категорій і принципів шляхом дослідження змісту наукових праць, довідкових матеріалів тощо (див. підрозділи 1.1., 2.1., 2.2., 3.2.).
Використання зазначених методів допомогло проаналізувати конституційно-правовий статус народного депутата України в його динаміці та взаємозв’язку з іншими правовими явищами, виявити особливості розвитку в порівнянні з зарубіжними країнами, отримати науково обґрунтовані результати, що відповідають реаліям нинішнього державно-правового життя.
Дисертаційне дослідження базується на результатах теоретичних досліджень у сфері філософії, історії й теорії держави та права, конституційного права, конституційного права зарубіжних країн, парламентського права, а також інших галузей наукових правових знань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших у вітчизняній науці конституційного права комплексним дослідженням сутності, правової природи конституційно-правового статусу народного депутата України та парламентаріїв Італії, Польщі, Угорщини, пошуку оптимальних шляхів вдосконалення статусу народного депутата України, осучаснення його юридичної конструкції з огляду на країни з передовим європейським досвідом – Італію, Польщу та Угорщину.
Наукова новизна, як і сформульовані та обґрунтовані підсумки, що виносяться на захист і відображають науковий доробок, конкретизується у науково-теоретичних положеннях та пропозиціях, найважливішими з яких є:
вперше акумулюючи нормативні та доктринальні підходи:
- систематизовано науково-теоретичні погляди порівняльного аналізу основних елементів конституційно-правового статусу парламентаріїв України, Італії, Польщі, Угорщини;
- охарактеризовано, що народний депутат України діючого скликання – це уповноважений Українським народом державний політичний діяч, якому, згідно з пасивним виборчим правом та за встановленими цензами, офіційно виражено довіру публічно здійснювати в парламенті державну законодавчу владу, легітимізовану депутатським мандатом;
- аргументовано, що офіційне вираження довіри публічно здійснювати державну законодавчу владу в парламенті – це опосередковане виборчим процесом доручення Українського народу відповідному політичному суб’єкту представляти його у Верховній Раді України, що виявляється у делегуванні владних повноважень публічного характеру;
- визначено, що доручення Українського народу (носія народного суверенітету та єдиного джерела влади) представляти його у Верховній Раді України (парламенті) виражається у виборчому бюлетені як засобі політичного і правового самовизначення громадян та єдиній фактичній формі суспільного (громадянського) договору виборців з відповідним політичним суб’єктом (потенційним носієм державного суверенітету);
удосконалено в аспекті регламентування конституційно-правового статусу народного депутата України з правового досвіду Італії, Польщі й Угорщини алгоритм його інсталяції:
- запропоновано ввести в національне законодавство конституційний принцип, який безпосередньо вказує на юридичний характер депутатського мандата, – кожний член парламенту представляє націю (народ) і виконує (реалізує) свої функції (повноваження) без імперативного мандата;
- справедливим є внесення доповнення в національне законодавство, – за відсутності рішення Верховної Ради України про згоду на притягнення народного депутата до кримінальної чи адміністративної відповідальності потерпілій стороні держава у повному обсязі відшкодовує матеріальну та моральну шкоду;
- надати право народному депутату України висловлювати свою згоду на притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення пов'язані із затриманням чи арештом, за відсутності згоди національного парламенту на притягнення парламентарія до такого виду відповідальності;
- зафіксувати можливість парламенту скоротити свій строк повноважень шляхом прийняття такого рішення не менше 2/3 голосів конституційного числа депутатів. При цьому легалізувати право депутата парламенту заявити про свою відставку, яка вступає в силу без рішення парламенту про її прийняття чи відхилення, та пропонується на конституційному рівні ввести термін “депутат парламенту”;
- надати право Голові парламенту у відповідних випадках звертатися з клопотанням до Президента України про підписання закону протягом 5 днів;
набуло подальшого розвитку на основі аналізу різних наукових підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників:
- інтерпретація конституційно-правового статусу народного депутата України, – як юридичний режим публічно-правового посадового становища парламентарія, обумовлений встановленими цензами, конституційним статусом і функціями парламенту, строком його легіслатури, типом депутатського мандата, та репрезентує собою концепцію, в якій закладено конструкцію відносин між парламентарієм і народом (виборцями);
- з нових позицій обґрунтовано сутність правового статусу народного депутата України як сукупність структурних елементів, стабільність функціональних взаємозв'язків між якими забезпечує йому системну цілісність і тотожність самому собі, як інституційного механізму реалізації народним депутатом концепції загальнонаціонального представництва у єдиному органі законодавчої влади, причому сам народний депутат є репрезентантом суверенної волі його виборців – народу;
- з урахуванням останніх змін до конституції, змін та доповнень до законів та інших нормативних актів України – систематизовано у структурі конституційно-правового статусу народного депутата його повноваження як уповноваженого представника Українського народу у вищому колегіальному представницькому постійно діючому органі законодавчої влади держави.
Практичне значення одержаних результатів вбачається в можливості їхнього застосування при визначенні оптимальних шляхів удосконалення конституційно-правового статусу народного депутата України з урахуванням необхідності консеквентної адаптації національного законодавства до вимог Європейського Союзу у напрямку подальшої демократизації інституту публічного представництва народу й підпорядкування його правовим засадам.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у:
- науково-дослідницькій роботі, як підґрунтя для подальшого наукового опрацювання проблематики статусу народного депутата України;
- правотворенні (законодавчій діяльності), – висновки та пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, можуть слугувати методологічною і теоретичною засадою розробки й удосконалення відповідних законодавчих актів, зокрема, й у процесі підготовки змін до Основного Закону, передусім, щодо регламентації статусу народного депутата;
- навчальному та навчально-методичному процесах – при підготовці підручників, курсів лекцій, навчальних посібників, проведенні семінарських занять з навчальних дисциплін й навчальних курсів «Конституційне право України», «Конституційне (державне) право зарубіжних країн», «Парламентське право України» тощо (Акт впровадження результатів наукового дослідження №03/09 від 08.07.2009 р.);
- просвітницькій роботі – для правового виховання населення, підняття рівня правової культури народних депутатів, службовців органів державної влади, усіх, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку України.
Крім того, результати дисертаційного дослідження використовуються для розробки відповідних пропозицій і рекомендацій в діяльності Секретаріату Президента України (Акт впровадження результатів наукового дослідження №30-10/14 від 05.08.2009 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, викладені в дисертації, їх полемічна аргументація, рекомендації щодо запровадження досвіду зарубіжних країн у національну правову систему викладені: на Науково-практичній конференції за міжнародною участю «Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції» (м. Київ, 29 травня 2003 р., тези опубліковані); на Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р., тези опубліковані); на Регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 15-й річниці Юридичного інституту «Верховенство права у правозастосовній діяльності» (м. Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2007 р., тези опубліковані); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське правосуддя: здобутки та перспективи» (м. Чернівці, 16 травня 2008 р., тези опубліковані); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина» (м. Чернівці, 30 травня 2009 р., тези опубліковані).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у п’яти статтях у наукових фахових виданнях, згідно з вимогами ВАК України, а також у тезах п’яти наукових конференцій.
1. Григоренко А.О. Шляхи удосконалення статусу народного депутата України / Артем Олегович Григоренко // Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 126–129.
2. Григоренко А.О. Основні недоліки виборчого процесу в ході парламентських виборів 2002 року / Артем Олегович Григоренко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 47–51.
3. Григоренко А.О. Юридичні колізії принципу несумісності поєднання посад народним депутатом України та міжнародна практика / Артем Олегович Григоренко // Право України. – 2003. – № 6. – С. 97–100.
4. Григоренко А.О. Сутність конституційно-правового статусу народного депутата України / Артем Олегович Григоренко // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 2. – С. 186–191.
5. Григоренко А.О. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України / Артем Олегович Григоренко // Право України. – 2004. – №5. – С. 116–121.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене нами дисертаційне дослідження за обраною проблематикою засвідчує, що в основному висхідна методологія правильна, поставлену мету реалізовано, визначені завдання вирішено, покладену в основу дослідження наукову позицію автора виправдано. При цьому досягнуті результати дослідження підтверджують теоретичну актуальність і практичну значущість обраної теми, розширюють засади наук теорії конституційного права, державного права зарубіжних країн, парламентського права та дозволили зробити такі висновки:
1. Охарактеризовано ступінь наукової розробки та методології теми дослідження. У вітчизняній юридичній літературі рівень наукового опрацювання проблем правового статусу депутата парламенту взагалі та його компетенції зокрема ще не є достатнім. Відставання у дослідженнях проблеми правового статусу народного депутата значною мірою пояснюється їх тісним зв'язком з суто політичними аспектами, зокрема, з розподілом публічної влади між головними політичними силами країни, а також різко полярним ставленням до інституту парламентарія різних соціальних груп українського суспільства.
Початок досліджень проблематики, пов’язаної з визначенням статусу депутата парламенту, лежить у роботах російських та вітчизняних дореволюційних дослідників початку ХХ століття. У цьому сенсі заслуговують на увагу роботи таких авторів як М.І. Балабанов, А.В. Беляєв, В.В. Брусянін, М.П. Васильєв, В.В. Водовозов, М.К. Горановський, І.І. Дьомкін, М.Л. Ольмінський та інші.
Теоретико-методологічні тенденції характеристики правового статусу народного депутата були дещо видозмінені лише в 60-70-х роках ХХ століття, коли були захищені дисертаційні роботи А.В. Зинов’єва, А.І. Казанника та О.О. Безуглова, які слід вважати етапними у дослідженні проблематики, виокремленої як предмет дослідження даної роботи.
Після розпаду СРСР в новітньому російському конституціоналізмі варто виокремити роботи А.М. Костюкова, І.В. Захарова, О.В. Герасименка, І.П. Рибкіна, А.А. Алейніка, В.Б. Сергейчика, С.В. Бошна, М.В. Прохорова, Д.В. Тихомирова, Ю.М. Байцева, Квон Хюн Чжона, Р.Б. Гасимова, В.Д. Горобця та ін.
Проте одним з недоліків названих досліджень вважаємо розгляд поняття статусу парламентарія та його інституціонально-нормативне закріплення в системі здійснення публічно-владних державних повноважень не самостійно, а в комплексі з іншими конституційно-правовими та теоретико-правовими інститутами.
2. Досліджено нормативне регламентування статусу народного депутата України та його соціально-правову сутність.
Поняття конституційно-правового статусу народного депутата слід розглядати у двох аспектах: з одного боку, народний депутат є повноважним представником народу у загальнодержавному представницькому органі країни — Верховній Раді України та відповідальний перед ним, з іншого — наділений державою повноваженнями різного характеру і значення для реалізації державної влади та представляє державу в її багатоманітних взаємозв’язках як всередині, так і зовні (у відносинах з іншими державами тощо) та реалізує за умови колективної участі законодавчу владу держави через діяльність у Верховній Раді України.
Сутність правового статусу народного депутата України – сукупність структурних елементів, стабільність функціональних взаємозв'язків між якими забезпечує йому системну цілісність і тотожність самому собі, як інституційного механізму реалізації народним депутатом концепції загальнонаціонального представництва у єдиному органі законодавчої влади, причому сам народний депутат є репрезентантом суверенної волі його виборців – народу.
Депутатський мандат у широкому розумінні є політико-правовим інститутом, який в цілому визначає характер, обсяг прав та обов'язків депутата, гарантії його діяльності, політико-правову природу його взаємовідношень з виборцями, громадянським суспільством, державою, його відповідальність, тобто впливає на всі елементи конституційно-правового становища депутата.
Відтак, конституційно-правовий статус народного депутата України – це юридичний режим публічно-правового посадового становища парламентарія, обумовлений встановленими цензами, конституційним статусом і функціями парламенту, строком його легіслатури, типом депутатського мандата та репрезентує собою концепцію, в якій закладено конструкцію відносин між парламентарієм та народом (виборцями).
У процесі дослідження ми також дійшли висновку, що народний депутат України діючого скликання – це уповноважений Українським народом державний політичний діяч, якому, згідно з пасивним виборчим правом та встановленими цензами, офіційно виражено довіру публічно здійснювати державну законодавчу владу в парламенті, легітимізовану депутатським мандатом.
При цьому офіційне вираження довіри публічно здійснювати державну законодавчу владу в парламенті – це опосередковане виборчим процесом доручення Українського народу відповідному політичному суб’єкту представляти його у Верховній Раді України, що виявляється у делегуванні владних повноважень публічного характеру.
Визначено, що доручення Українського народу (носія народного суверенітету та єдиного джерела влади) представляти його у Верховній Раді України (парламенті) виражається у виборчому бюлетені, як засобі політичного та правового самовизначення громадян та єдиній фактичній формі суспільного (громадянського) договору виборців з відповідним політичним суб’єктом (потенційним носієм державного суверенітету).
3. Визначено конституційно-правові особливості правового статусу парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини.
Політичний статус італійського парламентарія головним чином регламентований ст. 67 Конституції: «Кожний член парламенту представляє націю і не може бути пов'язаний зобов’язуючим мандатом при виконанні своїх функцій». Принцип національного представництва містить, по-перше, ідею політичного представництва народу, якому, відповідно до ст. 1 Конституції, належить суверенітет, здійснюваний ним у формах і межах, встановлених Конституцією. По-друге, закріплення принципу національного представництва означає заперечення ідеї територіального представництва – депутат (Сенатор) не представляє інтересів населення виборчого округу, від якого він був обраний. Принцип національного представництва тотожний, але не рівнозначний принципу заборони імперативного (зобов'язуючого) мандата, який передбачає також заборону приймати будь-які зобов'язання або слідувати певним інструкціям у виконанні парламентарієм своїх функцій.
Статус парламентарія Республіки Польщі регламентується Конституцією Польської Республіки, Регламентом Сейму Польської Республіки, Регламентом Сенату Польської Республіки, Законом «Про здійснення повноважень депутата і сенатора», імплементованими законодавчими актами (ухвали президії Сейму і президії Сенату) до Закону «Про здійснення повноважень депутата і сенатора», Законом «Про засади депутатської етики», Положенням «Про вибори до Сейму та Сенату».
У Конституції Польщі в ст. 104 визначено: «Депутати є представниками народу. Вони не зв’язані настановами виборців». З цього положення Конституції випливають дві основні риси мандата представника:
1) універсальність (представник репрезентує цілий колективний суб’єкт суверенності);
2) незалежність (ні виборці, ні їхня організація не мають юридичної можливості відкликати представника).
Відсутність імперативного мандата притаманна не лише польській конституційній практиці, вона характерна і для угорської конституційної практики і передбачає значно більшу універсальність та незалежність парламентарія, аніж за його наявності.
Член парламенту Угорщини представляє, здійснюючи свої повноваження, волю народу. Незалежність депутата парламенту проявляється, зокрема, через законодавче закріплення принципу імунітету, який існує у вигляді:
 Заборони притягати до кримінальної відповідальності депутата за діяння, вчинені ним під час виконання своїх повноважень. Так, висловлення власної думки під час засідань парламенту, окремі дії парламентарія, спрямовані на здійснення своїх повноважень, не можуть бути предметом кримінального переслідування.
 Чинним та колишнім депутатам Державних Зборів гарантується захист від «судового переслідування» будь-яких органів влади за результати голосування щодо законопроектів чи за інші дії, передбачені у процедурі парламентської діяльності Регламентом Державних Зборів.
 Депутат парламенту не може відмовитися від парламентського імунітету, окрім особливих випадків, передбачених Конституцією та Регламентом.
4. Репрезентовано систему функцій та повноважень парламентаріїв Італії, Польщі, Угорщини та України.
Конституційно-правовий статус народного депутата України та парламентаріїв Італії, Польщі та Угорщини включає в себе права та обов’язки особи як парламентарія та загальні права і обов’язки члена парламенту як громадянина держави. Перший аспект паралелізується з компетенцією парламенту. Необхідно зазначити, що в жодній із досліджуваних країн парламентарії не є його посадовими особами. Здійснюючи свої повноваження, вони керуються насамперед представницьким мандатом, що засвідчує їхню владну діяльність як репрезентантів суверенної волі їхніх виборців – народу.
Права парламентаріїв України, Італії, Польщі та Угорщини можуть бути згруповані на основі відповідної предметної компетенції народних обранців. Йдеться про право обирати керівні органи парламенту й бути обраним до них, право на висловлення власної думки під час парламентського засідання та в інших формах, право законодавчої ініціативи, контрольні й наглядові функції, право на звернення та інтерпеляції тощо.
Обов’язки парламентаріїв України, Італії, Польщі та Угорщини умовно поділяємо на дві категорії:
1. Загальногромадянські обов’язки.
2. Обов’язки парламентаріїв у представницькому органі державної влади – парламенті.
З-поміж інших обов’язків парламентарія виокремлюємо необхідність дотримуватися норм депутатської етики, при цьому сам інститут депутатської етики розуміємо як органічну єдність взаємопов’язаних норм права та етики (моралі), що є визначальним у поведінці народного обранця, його діях і діяльності, які врегульовують громадські та професійні відносини в парламенті та поза ним щодо останнього, і є інститутом парламентського права, як складової конституційного права.
До функцій парламентаріїв України, Італії, Польщі та Угорщини відносимо законодавчі, політичні функції у вузькому розумінні слова, контрольні функції, юрисдикційні квазісудові функції, виборчі функції та функції, пов'язані з самоорганізацією і внутрішньою діяльністю палат, тобто такі, що забезпечують належне виконання парламентом своїх основних функцій. Зрозуміло, що такий розподіл функцій по групах дуже умовний.
Основними повноваженнями парламентаріїв слід вважати:
1) внесення законопроектів, виправлень і доповнень до них, пропозицій про скасування закону;
2) внесення фінансових резолюцій, пропозицій і виправлень до проекту державного бюджету;
3) подачу петицій зі звертанням до уряду здійснити ті чи інші заходи, що входять у його компетенцію;
4) звертання з запитами до уряду в цілому та до окремих міністрів.
5. Проаналізовано інститут гарантій здійснення повноважень народним депутатом України та парламентаріями Італії, Польщі, Угорщини.
Гарантії депутатської діяльності — це засіб та інструмент, який дозволяє парламентарію неупереджено і безперешкодно здійснювати свої обов'язки, проводити в закони волю народу.
Законодавчі гарантії повноважень парламентаріїв України, Італії, Польщі та Угорщини визначаються певними положеннями, за якими ніхто не має права обмежувати повноваження парламентарія, крім випадків, передбачених Конституцією держави, законами, іншими нормативно-правовими актами.
Враховуючи результати проведеного аналізу гарантій здійснення конституційно-правового статусу парламентарія Італії, Польщі та Угорщини, можемо стверджувати, що з моменту набуття чинності положень про зміни до Конституції України відбулося поєднання ознак вільного та імперативного мандатів. Так, збережено пряму незалежність депутата від виборців, водночас включено елемент імперативності мандата через призму відносин депутата з політичною партією або виборчим блоком політичних партій, за списком яких було обрано депутата. На нашу думку, це дозволяє відійти від крайнощів імперативного та вільного мандата і засвідчує запровадження в Україні нового типу депутатського мандата, який можна визначити як змішаний тип депутатського мандата.
6. Виявлено можливості вдосконалення повноважень народного депутата України з урахуванням досвіду Італії, Польщі та Угорщини, з'ясовано проблеми, що існують у даному процесі, та запропоновано шляхи їх подолання.
Аналізуючи існуючий конституційно-правовий статус народного депутата України, ми дійшли висновку, що необхідне комплексне вирішення питань, пов’язаних з цим інститутом, оскільки відсутність сталої теорії статусу народного депутата України призводить до неадекватності законодавства, яке регулює дані питання, вимогам сучасності. Зокрема, назріла потреба прийняття принципово нових законодавчих і підзаконних нормативних актів, які б відповідали потребам сьогодення в аспекті визначення меж та обсягу статусу народного депутата України, приведення його у відповідність з державно-правовою дійсністю, економічними умовами в державі.
Існуючі реалії породжують гостру необхідність розробки концепції статусу народного депутата України, радикального реформування діючих актів, що регламентують цей інститут, з метою приведення їх у відповідність з Основним Законом, підготовки нових правових форм, спрямованих на подальше регулювання організації та функціонування даного парламентського інституту.
У рамках нашого дослідження сформульовано конкретні пропозиції, що стосуються правового регулювання інституту дострокового припинення повноважень народного депутата, який не є членом (не увійшов до складу або вийшов зі складу) фракції політичної партії, за списком якої він був обраний до Верховної Ради України. Крім того, ми пропонуємо окремі кроки, пов’язані з забезпеченням виконання обов’язку депутатами Верховної Ради України самостійної участі в роботі парламенту.
Таким чином, статус народного депутата України, Польщі, Італії та Угорщини є надзвичайно структурованим інститутом. Не претендуючи у межах даного дослідження на максимальну його повноту та вичерпність, варто зазначити, що саме інститут статусу депутата вбачається автором одним з головних у процесі становлення та функціонування сучасних європейських демократій і країн, які прагнуть досягнути високого рівня розвитку суспільної та державної організації.
Досвід зарубіжних держав розвиненої демократії свідчить, що саме парламенти, зокрема Італії, Польщі й Угорщини, як вищі загальнонаціональні представницькі органи державної влади, є підвалинами демократичних свобод суспільства, ефективними інституціями протидії узурпації влади, втілюють у законах основні конституційні принципи державності.
Відтак, прагнення Української держави стати повноправним учасником Європейського співтовариства, зумовлює адаптацію національного законодавства до вимог країн Європейського Союзу. При цьому слід враховувати, що правове становище парламентарія в зарубіжних країнах, зокрема, в Італії, Польщі й Угорщині, в кожній з них має свої особливості, які обумовлені, передусім, наявністю низки чинників, зокрема історичного, політичного, економічного й правового характеру.
У національне законодавство України в аспекті вдосконалення регулювання конституційно-правового статусу народного депутата України з правового досвіду Італії, Польщі й Угорщини, на наш погляд, слід запозичити таке.
Конституційний принцип італійського Основного Закону, який безпосередньо вказує на юридичний характер мандата, – кожний член Парламенту представляє націю і виконує свої функції без імперативного мандата.
Таке чітке встановлення характеру депутатського мандата у повній юридичній формі при прийнятті народним депутатом відповідних рішень у парламенті виражатиме інтереси всіх громадян, всього народу. У свою чергу, це убезпечить народного депутата від деструктивних впливів корпоративних та меркантильних інтересів; зумовить комплексно враховувати назрілі суспільні й державні проблеми та самостійно приймати для себе відповідне рішення; водночас знівелює санкції як політичного, так і суб’єктивного характеру, що можуть застосовуватись керівниками фракції до її членів при незгоді останніх з рішенням фракції.
Відтак, за італійським зразком, нами пропонується доповнити відповідні положення Конституції України змістом, що народний депутат не може бути підданий переслідуванню в службовому порядку, за рішенням фракції, за своє голосування або висловлення у Верховній Раді або в її органах, за винятком образи чи наклепу.
За прикладом італійського парламенту, установити віковий ценз 25 років для осіб, які бажають балотуватися на посаду депутата. Це, вважається нами, є досить доречною пропозицією, з огляду на те, що ст. 65 Конституції України передбачає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. А, як відомо, призовний вік громадян України чоловічої статі – це юнаки, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
Положення, за яким парламентарій італійського парламенту позбавляється права (без відповідного рішення Парламенту) посилатись на свою недоторканність при затриманні на місці вчинення злочину або відразу після нього, може бути враховане в ст. 80 Конституції України. При цьому, нами пропонується внести доповнення в національне законодавство, що за відсутності рішення Верховної Ради України про згоду на притягнення народного депутата до кримінальної чи адміністративної відповідальності, потерпілій стороні держава у повному обсязі відшкодовує моральну та матеріальну шкоду.
Водночас, у законі про правовий статус народного депутата слід закріпити домінанту про те, що народний депутат України може бути без згоди Верховної Ради України притягнений до адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення не пов'язані із затриманням чи арештом народного депутата України.
За прикладом польських парламентаріїв, пропонуємо надати народним депутатам України право висловити згоду на притягнення депутата до кримінальної чи адміністративної відповідальності, якщо можливі запобіжні заходи чи стягнення за вчинене правопорушення пов'язані із затриманням чи арештом, за відсутності згоди національного парламенту на притягнення парламентарія до такого виду відповідальності.
Також, у даному аспекті, нами підтримується польська практика, що кримінальна справа, порушена проти кандидата в депутати (до дня його обрання) підлягає, за вимогою парламенту, призупиненню до часу погашення мандата. У такому випадку підлягає також призупиненню сплив строку давності в кримінальному провадженні. На нашу думку, дана теза нормативно має поширюватися не тільки на кандидатів у народні депутати України, а й частково на парламентаріїв діючого скликання. Зокрема, якщо Верховна Рада України не надала згоду на притягнення народного депутата України діючого скликання до кримінальної відповідальності, то сплив строку давності в кримінальному провадженні призупиняється до погашення депутатського мандата.
За прикладом Конституції Польщі, дійсність парламентських виборів слід підтверджувати відповідним рішенням Верховного Суду, зберігаючи при цьому право виборців звертатися до суду з протестом проти дійсності виборів. Також польськими конституційними приписами передбачено доречну можливість парламенту (що не буде зайвим і для Верховної Ради України) скоротити свій строк повноважень шляхом прийняття більшістю не менше 2/3 голосів законного числа депутатів.
За конституційно-правовою практикою Угорщини депутат парламенту може заявити про свою відставку, яка, на противагу відставки народного депутата України, набуває чинності без будь-якого рішення парламенту про її прийняття чи відхилення. Відставка – це добровільне самостійне рішення. Тому, на наш погляд, даний аспект є слушним для внесення відповідних змін і в Конституцію України.
Конструктивний правовий характер має право Голови угорського парламенту звертатися з клопотанням до Президента Республіки про підписання закону протягом 5 днів (загальний строк – 15 днів з дня отримання закону). Таку пропозицію, на нашу думку, можна врахувати в ст. 94 Конституції України.
Прийнятними є і конституційні положення Угорщини про те, що закон про правовий статус депутата приймається 2/3 голосів депутатів Державних Зборів. На наш погляд, така процедура прийняття закону про правовий статус народного депутата у нашій державі обумовить можливість повніше і детальніше враховувати пропозиції депутатів від опозиції.
У розрізі розгляду конституційно-правового статусу парламентаріїв Італії, Польщі й Угорщини вбачається, що в Україні сам термін «народний депутат» є дещо перевантаженим на відміну від згаданих у дослідженні. Приставка «народний», що збереглася з радянських часів, уже віджила своє. Тому пропонується термін «депутат парламенту», що логічно відповідатиме ст. 75 Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алейник А.А. Проблема статуса и профессионализации деятельности депутатов в современный период : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / А.А. Алейник. – М., 1996. – 25 с.
2. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран / Арановский К.В. – М. : Наука, 1998. – С. 431–440.
3. Арская Л.П. Мир и парламенты / Арская Л.П. – М., 1996. – 60 с.
4. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации : [учеб. для вузов] / Баглай М.В. – М., 2001. – С. 555.
5. Баймуратов М.О. Правовий статус народного депутата України / М.О. Баймуратов, Нгуєн Ань Туан // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 4. – С. 3–6.
6. Байцев Ю.Н. Парламентаризм в России: Теоретико-правовые и организационные аспекты : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / Ю.Н. Байцев. – М., 1998. – 24 с.
7. Балабанов М. Рабочие депутаты в Первой Государственной Думе / Балабанов М. – СПб. : Книгоизд. Глаголева, 1905. – 175 с.
8. Безуглов А.А. Советский депутат / Безуглов А.А. – М. : Юрид. лит-ра, 1971. – 224 с.
9. Безуглов А.А. Теоретические проблемы правового статуса советского депутата: автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.711 «Государственное и административное право»/ А.А. Безуглов. – М., 1971. – 39 с.
10. Беляев А.В. Народные избранники / А.В. Беляев // Биографии-характеристики членов Государственной Думы. Вып. 1. – СПб., 1906. – 48 с.
11. Боброва Н.А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм / Н.А. Боброва, Т.Д. Зражевская. – Воронеж, 1985. – С. 17.
12. Бобровник С.В. Теоретико-правові дослідження і перспективи їх розвитку / С.В. Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К. : Вид. дім «Юридична книга», 2000. – С. 18–26.
13. Богданова К.А. Система науки конституционного права / Богданова К.А. – М., 2001. – 61 с.
14. Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве / Н.А. Богданова // Вестн. Моск. гос. ун-та. Право. – 1998. – № 3. – С. 14 – 16, 47.
15. Богомолов М.Т. Императивный мандат в Советском государстве / Богомолов М.Т. – Саратов, 1970. – 265 с.
16. Бойко Р.І. Питання вдосконалення парламентського контролю через Рахункову палату Верховної Ради України / Р.І. Бойко // Державно-правова реформа в Україні : матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 131.
17. Борщевський В.В. Інституційні основи суспільно-економічних і ринкових перетворень у Польщі / Борщевський В.В. – Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2003. – 47 с.
18. Бошно С.В. Законодательная инициатива в Государственной Думе Федерального собрания РФ : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / С.В. Бошно. – М., 1997. – 27 с.
19. Брусянин В.В. Судьба первых депутатов / Брусянин В.В. – СПб. : Изд. Современник, 1906. – 84 с.
20. БЮТ і НУНС вимагатимуть у п’ятницю ухвалити законопроект про скасування депутатської недоторканності // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/news/976136.html.
21. Васильев Н.П. Вторая Государственная Дума / Васильев Н.П. – СПб. : Тип. Суворина, 1907. – 96 с.
22. Васькова Л.Г. Конституционно-правовое регулирование мандата депутата современного парламента : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Л.Г. Васькова. – Тюмень, 2007. – 22 с.
23. Венцль Г. Парламент как гарант демократии и верховенства права / Г. Венцль // [«Регламенты в парламентской практике»] : материалы международной конференции (Пултуск, 8–15 мая 1994 р.). – Пултуск, 1994 р. – С. 49–51.
24. Виноградова Т.И. Лоббирование в процессе принятия политических решений : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты и процессы»/ Т.И. Виноградова. – СПб, 1999. – 29 с.
25. Висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» від 19 жовтня 2007 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
26. Витрук Н.В. Структура правового статуса депутата: Вопросы теории / Н.В. Витрук // Закон о статусе депутатов на практике : материалы науч.-практ. конф. – Ярославль, 1976. – С. 20–23.
27. Водовозов В.В. Как производятся выборы в Государственную Думу по закону 3 июня 1907 г. / Водовозов В.В. – СПб. : Тип. Левенштейна, 1907. – 32 с.
28. Волянська Г.М. Проблема професіоналізації Верховної Ради України як складова парламентської реформи / Г.М. Волянська // Інститут законодавства Верховної Ради України. Державно-правова реформа в Україні : матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 134.
29. Выборы во всем мире. Электоральная свобода и общественный прогресс / [авт.-сост. А. А. Танин-Львов]. – М. : РОССПЭН, 2001. – С. 192.
30. Гаврилов М. Структура законодавчої влади у демократичних державах / М. Гаврилов // Схід. – 2002. – № 1. – С. 44–47.
31. Галесник Л.С. О работе местных Советов по осуществлению наказов избирателей / Л.С. Галесник // Советское право. – 1959. – № 4. – С. 56.
32. Гасымов Р.Б. Федеральное собрание Российской Федерации: конституционно-правовой статус : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / Р.Б. Гасымов. – М., 2000. – 25 с.
33. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / А.З. Георгіца. – К., 1999. – 31 с.
34. Герасименко О.В. Тенденции и противоречия парламентаризма в процессе демократизации российского общества : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты и процессы»/ О.В. Герасименко. – М., 1995. – 23 с.
35. Гесен В.М. Основы конституционного права / Гесен В.М. – Петроград, 1917. – С. 75–78.
36. Глотов С. Отзыв депутата: исторический аспект / С. Глотов, В. Синюков // Конституционный вестник. – 1992. – № 10. – С. 3–4.
37. Горановский М.К. О праве Государственной Думы предъявить запросы по делам судебного ведомства / Горановский М.К. – Гродно, 1913. – 18 с.
38. Горобец В.Д. Конституционно-правовой статус парламента Российской Федерации : автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / В.Д. Горобец. – М., 2000. – 34 с.
39. Государственное право Германии. Т.1. – М., 1994. – С. 48.
40. Григоренко А.О. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України / Артем Олегович Григоренко // Право України. – 2004. – № 5. – С. 116–121.
41. Григоренко А.О. Основні недоліки виборчого процесу в ході парламентських виборів 2002 року / Артем Олегович Григоренко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 47–51.
42. Григоренко А.О. Сутність конституційно-правового статусу народного депутата України / Артем Олегович Григоренко // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 2. – С. 186–191.
43. Григоренко А.О. Шляхи удосконалення статусу народного депутата України / Артем Олегович Григоренко // Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 126–129.
44. Григоренко А.О. Юридичні колізії принципу несумісності поєднання посад народним депутатом України та міжнародна практика / Артем Олегович Григоренко // Право України. – 2003. – № 6. – С. 97–100.
45. Григорук Н.Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н.Г. Григорук. – К., 2004. – 21 с.
46. Григорук Н.Г. Непорушність повноважень народних депутатів України / Н.Г. Григорук // Часопис Київського університету права. Конституційне право та конституційний процес в Україні. – 2002. – № 2. – С. 30–38.
47. Григорук Н.Г. Принцип несумісності представницького мандата народного депутата України / Н.Г. Григорук // Інститут законодавства Верховної Ради України [«Парламентаризм в Україні: теорія і практика»] : матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2001. – С. 399–400.
48. Григорук Н.Г. Проблеми відповідальності народного депутата України / Н.Г. Григорук // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2002. – № 14. – С. 151–160.
49. Грушанська Н.І. Історико-правовий аспект етики члена представницького органу державної законодавчої влади (законодавців) / Н.І. Грушанська // Нова політика. – 1999. – № 2. – С. 34.
50. Грушанська Н.І. Поняття та сутність інституту депутатської етики / Н.І. Грушанська // Право України. – 1999. – № 5. – С. 80–81.
51. Грушанська Н.І. Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н.І. Грушанська. – К., – 1999. – 16 с.
52. Грушанська Н.І. Правові засади депутатської етики / Н.І. Грушанська // Державно-правова реформа в Україні : матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 139.
53. Гурвич Г.С. Народ, народный суверенитет и народное представительство / Г.С. Гурвич // Советское гос-во и право. – 1958. – № 12. – С. 47.
54. Депутат парламента в зарубежных государствах / отв. ред. Д.А. Ковачев.– М. : Юрид. лит., 1995. – 112 с.
55. Депутатська недоторканність: Сучасна парламентська та судова практика, правовий аналіз / [Задорожній О.В., Добкін М.М., Селіванов А.О., Харитончук М.В.] ; заг. ред. Задорожній Олександр Вікторович. – К. : Логос, 2004. – 287 с.
56. Дослідження найбільш поширених у світі пропорційних виборчих систем і перспектив їх запровадження у національне державотворення та правотворення: аналітична доповідь / за заг. ред. канд. філос. наук Фісуна О.А. –К. : ШСД, 2007. – С. 56–61.
57. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні : навч.-метод. посібник / Дубенко С.Д. / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Нижник Н.Р. – К., 1999. – С. 40.
58. Журавльова Г.С. Конституційні засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Г.С. Журавльова. – Х., 1999. – 19 с.
59. Журавський B.C. Український парламентаризм на сучасному етапі: теоретико-правовий аспект / Журавський В.С. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 188–189.
60. Журавський В.С. Конституційно-правовий статус народних депутатів та їх парламентських об’єднань / Журавський В.С. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 18.
61. Журавський В.С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій / Журавський В.С. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – С. 32–49.
62. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / Журавський В.С. – К. : Парламентське видавництво, 2002. – С. 119–121.
63. Забейворота А.И. Институт парламента в российско-белорусской интеграции : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / А.И. Забейворота. – М., 2000. – 28 с.
64. Захаров И.В. Правовой статус депутата представительного органа местного самоуправления (Проблемы теории и практики) : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / И.В. Захаров. – Екатеринбург, 2001. – 21 с.
65. Звірковська В.А. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку (політологічний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути і процеси» / В.А. Звірковська. – К., 2002. – 20 с.
66. Зиновьев А.В. Статус народного депутата в СССР (Пробл. теории и практики) / Зиновьев А.В.; М-во высш. и сред. спец. образования СССР. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1987. – 159, [2] с.
67. Зиновьев А.В. Статус народного депутата в СССР (проблемы теории и практики) : автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право»/ А.В. Зиновьев. – М., 1962. – 33 с.
68. Италия. Конституция и законодательные акты / [под. ред. Туманова В.А.]. – М. : Наука, 1988. – С. 19–26.
69. Италия. Конституция и законодательные акты / редкол. : Барабашев Г.В., Жидков О.А., Ильинский И.П., Калямин Г.П., Страшун Б.А., Туманов В.А. (предисл.), Чиркин В.Е., сост. и вступ. ст. Попов Н.Ю. ; пер. с итал. Васильева Т.А. – М. : Прогресс, 1988. – С. 99–111.
70. Італія: Берлусконі знову на коні // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bbc.co.uk/ukrainian/world/story/2008/04/080415_berlusconi_wins_sp.shtml.
71. Казанник А.И. Координационная функция местных Советов депутатов трудящихся в современный период (на материалах Восточной Сибири) : автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.711 «Государственное и административное право» / А.И. Казанник. – М., 1970. – 33 с.
72. Казимирчук В.П. Право и методы его изучения / Казимирчук В.П. – М., 1965. – С. 44.
73. Кашо В.С. Организационно-правовой механизм взаимодействия местных Советов народных депутатов и органов территориального общественного самоуправления : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право» / В.С. Кашо. – Екатеринбург, 1991. – 16 с.
74. Квон Хюн Чжон. Российский парламентаризм: история и современность: Историко-политологические аспекты : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты и процессы» / Квон Хюн Чжон. – М.,1999. – 26 с.
75. Кислий П.С. Народний депутат України: представник влади народу / П.С. Кислий, Е.Р. Рахімкулов. – К. : К.І.С., 2002. – С. 9–98.
76. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – С. 384.
77. Кленкина О.В. Парламентские процедуры в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / О.В. Кленкина. – Саратов, 2004. – 24 с.
78. Ковальчук О.Б. Виборчий процес в Україні: конституційно-правові аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О.Б. Ковальчук. – О., 2003. – 20 с.
79. Ковлер А.И. Очерки по истории парламентаризма. Парламенты мира / Ковлер А.И. – М., 1991. – С. 119–239.
80. Колесник К.О. Визначення порядку денного в сучасних парламентах / К.О. Колесник // Вісник Запорізького юридичного інституту / [відп. ред. Лукашевич В.Г.]. – Запоріжжя, 2001. – № 1. – С. 55–60.
81. Коле