КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Тарасенко Костянтин Васильович

УДК 342.585

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Колодій Анатолій Миколайович,
доктор юридичних наук, професор

Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ………….....16
1.1. Виникнення та розвиток ідеї забезпечення безпеки і оборони………...16
1.2. Доктринальні дослідження та правова регламентація забезпечення безпеки і оборони…………………………………………………………………….37
Висновки до розділу 1………………………………………………..……….48
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………51
2.1. Ґенеза Ради національної безпеки і оборони України………………….51
2.2. Поняття, ознаки та принципи конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України…………………………………………...64
2.3. Порядок формування, склад та структура Ради національної безпеки і оборони України……………………………………………………………………..90
2.4. Компетенція, форми і методи діяльності та відповідальність Ради національної безпеки і оборони України………………………………………….109
Висновки до розділу 2……………………………………………………….131
РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ОРГАНІВ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ І ОБОРОНУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ТА УКРАЇНІ……………………………………………………………………………138
3.1. Система органів, які забезпечують національну безпеку і оборону в зарубіжних країнах…………………………………………………………………138
3.2. Система органів, які забезпечують національну безпеку і оборону в Україні. Місце в системі Ради національної безпеки і оборони України……….156
Висновки до розділу 3……………………………………………………….172
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………187

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена тим, що Рада національної безпеки і оборони України є відносно новим для України державним органом, конституційно-правовий статус якого перебуває в процесі формування. Тому ми вважаємо, що настала необхідність науково-теоретичного дослідження конституційно-правового статусу цього органу, використавши при цьому теоретичний і практичний досвід іноземних країн.
Актуалізація даної теми зумовлюється також тим, що на сьогоднішній день серед представників різних гілок влади і серед представників політологічної та юридичної науки існує багато поглядів на те, який саме конституційно-правовий статус повинна мати Рада національної безпеки і оборони України і, взагалі, доцільність існування даного органу.
Слід наголосити, що на сучасному етапі розвитку суспільства і держави триває реформування конституційного та адміністративного законодавства України, у зв’язку з чим назріла необхідність проведення системних, комплексних наукових досліджень у названих сферах правовідносин. Тому на порядку денному постало завдання уточнення і поглиблення існуючих категорій і понять конституційно-правового регулювання статусу та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, як державного органу в системі забезпечення національної безпеки і оборони України з використанням інноваційних та апробованих у різних країнах світу теоретичних і практичних підходів. Саме це, передусім, і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Обґрунтовуючи актуальність теми, слід звернути увагу й на те, що тема дисертації не належить до числа традиційних і належною мірою опрацьованих у вітчизняній конституційно-правовій науці. А тому предметом ґрунтовного вивчення стали не лише конституції та інше законодавство України і зарубіжних країн, а й наукові роботи вітчизняних та іноземних учених, присвячені зазначеній проблемі. Окрім доктринальних і нормативних джерел аналізуються також практика та передовий досвід діяльності органів, що забезпечують національну безпеку і мають багато подібного з Радою національної безпеки і оборони України.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали роботи українських учених-правників у галузі конституційного права, державного будівництва та адміністративного права. Це зокрема праці, в яких питанням розгляду проблем статусу та діяльності органів, що забезпечують національну безпеку, приділяли увагу правознавці О.С. Бодрук, В.О. Врадій, В.Ф. Годованець, А.С. Головін, О.М. Гончаренко, В.П. Горбулін, М.А. Горєлов, О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, А.Б. Качинський, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, В.А. Ліпкан, Е.М. Лисицин, Н.П. Маслова-Лисичкіна, Н.Р. Нижник, І.М. Петрів, С.І. Пирожков, Г.П. Ситник, О.І. Сушинський, Ю.М. Тодика, О.Н. Ярмиш та інші.
Здобувачем опрацьовано також нормативно-правові акти, статистичні дані, матеріали практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та аналогічних органів, що існують в інших країнах світу.
Отже, науковий інтерес автора дослідження спрямовувався на актуальність, теоретичне і практичне значення та недостатню розробку теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження повністю відповідає проголошеному Конституцією України курсові на побудову демократичної, соціальної і правової держави, формування гуманного громадянського суспільства і ефективної правової системи. Її обрано відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 р. Ця праця може розглядатися також як теоретична основа програм і планів Верховної Ради України, спрямованих на розробку і прийняття Концепції державно-правової реформи в Україні. Дисертаційне дослідження підготовлене у відповідності з вимогами Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 – 2006 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. №1609, "Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 років", затвердженої Наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635, "Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004 – 2009 років", затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755, а також програм і планів Київського національного університету внутрішніх справ. Тема дисертаційного дослідження обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 30 січня 2001 р.) та включена в "Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2001)" Академії правових наук України у розділ "Конституційне право; муніципальне право" за № 177.
Мета і завдання дослідження. Метою є наукове осмислення конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України в системі органів, що забезпечують національну безпеку і оборону, та відпрацювання на основі цього пропозицій і рекомендації щодо його вдосконалення.
Із зазначеною метою пов’язана реалізація таких завдань:
- дослідження причин виникнення і розвитку ідеї забезпечення безпеки і оборони в світі та Україні, а також процесу створення і діяльності системи забезпечення безпеки та оборони в різних країнах світу;
- узагальнення основних напрямків доктринальних досліджень і типів правової регламентації забезпечення безпеки та оборони для виявлення найбільш істотних недоліків у цьому процесі та обґрунтування шляхів їх усунення;
- аналіз процесу виникнення і розвитку Ради національної безпеки і оборони України, оскільки минулий історичний досвід завжди є підставою для вдосконалення сучасного та майбутнього конституційно-правового статусу;
- розкриття поняття, ознак і принципів конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України, враховуючи той факт, що не існує моністичної точки зору на цю проблему, а думки різних учених стосовно цих елементів конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України є максимально полярними;
- встановлення порядку формування, складу та структури Ради національної безпеки і оборони України, як елементів конституційно-правового статусу, які у величезній мірі визначають її положення у системі органів, що забезпечують національну безпеку та оборону в Україні;
- визначення компетенції, форм і методів діяльності та відповідальності Ради національної безпеки і оборони України, що, беззаперечно, є центральними елементами її конституційно-правового статусу, найбільш істотними сферами його реформування та вдосконалення;
- опрацювання системи органів, що забезпечують національну безпеку та оборону в зарубіжних країнах, саме як системи, тобто цілого, яке складається з частин, гармонізація яких досягає найвищого рівня комунікації, що, на нашу думку, сприятиме налагодженню аналогічної системи в Україні;
- наукове дослідження системи органів, що забезпечують національну безпеку та оборону в Україні, і виявлення місця Ради національної безпеки і оборони України у цій системі та внесення пропозицій стосовно його удосконалення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки і оборони в Україні, як найбільш загальної категорії, що охоплює інституційні, нормативні, функціональні, матеріальні, політичні, ідеологічні та інші елементи.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України в системі забезпечення національної безпеки і оборони як найбільш загальної категорії.
Методи дослідження. Складність теми, що досліджується, зумовила застосування низки загальнонаукових, спеціально-наукових та приватно-наукових методів, кожен з яких дозволяє дослідити проблему в певній методологічній площині, з певних методологічних позицій.
Зокрема, загальнонауковий діалектичний метод, який зумовив дослідження предмета від абстрактного до конкретного, від цілого до його частини, від загального до приватного, використано, насамперед, для відпрацювання загального змісту та концепції дослідження. Застосовуючи історичний метод, було досліджено процес виникнення, формування та розвитку ідеї забезпечення безпеки в світі та Україні (підрозділ 1.1.). Історичний та історично-правовий методи використовувалися при вивченні історії створення та розвитку Ради національної безпеки і оборони України (підрозділ 2.1.). Методи аналізу, узагальнення, угруповання, формалізації стали методологічною основою для опрацювання проблем доктринальних досліджень і правової регламентації забезпечення безпеки та оборони (підрозділ 1.2.). Формально-догматичний та юридично-догматичний методи, головним чином, реалізувалися при формуванні авторського розуміння поняття та об’єктів національної безпеки і оборони в Україні (підрозділ 1.1.), а також поняття, ознак і принципів конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України (підрозділ 2.2.). Формально-догматичний та системно-структурний методи використано для опрацювання проблеми порядку формування, складу та структури Ради національної безпеки і оборони України (підрозділ 2.3.). Функціональний та юридично-логічний методи застосовано для з’ясування повноважень, форм і методів діяльності та відповідальності зазначеного органу (підрозділ 2.4.). Системний, порівняльний та порівняльно-правовий методи використано при осмисленні системи органів, що забезпечують національну безпеку і оборону в зарубіжних країнах (підрозділ 3.1.). За допомогою системного та структурно-функціонального методів було встановлено, що система забезпечення національної безпеки є цілісним комплексом взаємопов’язаних елементів, а Рада національної безпеки і оборони України – це один з важливих елементів даної системи (підрозділ 3.2.). Формально-логічний метод вживався при визначенні основних понять у даній сфері суспільних відносин (підрозділи 2.1.-2.4.). Прогностичний метод і методи моделювання, аналізу і синтезу використано для формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України в аспекті визначення конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації здійснено комплексне, монографічне, доктринальне дослідження теоретичних і практичних питань конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України як органу, який посідає важливе місце в системі забезпечення національної безпеки і оборони України. На підставі цього сформульовано та обґрунтовано авторську думку стосовно вдосконалення її конституційно-правового статусу.
Проведене в дисертації комплексне дослідження дозволило сформулювати ряд положень, висновків, пропозицій і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною, а саме:
вперше одержано:
- висновок, що елементами конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України слід визнати: 1) правосуб’єктність (легітимацію в нормативно-правових актах, поняття, ознаки, порядок формування, склад і структуру); 2) конституційно-правові принципи; 3) компетенцію; 4) форми і методи діяльності; 5) відповідальність;
- положення, що: а) Рада національної безпеки і оборони України (з додатком "при Президентові України") – це не дорадчий (як подібний орган у Польщі) чи консультативний орган, а орган державної влади, який "координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони" (частина друга статті 107 Конституції України). Координація та контроль – це реальні владні повноваження, а не допоміжні; б) склад Ради національної безпеки і оборони України формується Президентом України, хоч це і не визначено в законі. Слід наголосити, що якщо міністри у складі уряду солідарно відповідальні перед Президентом України і Верховною Радою України, то як члени Ради національної безпеки і оборони України вони відповідальні, причому індивідуально, перед єдиним владним інститутом – перед Президентом України. Це стосується і Прем’єр-міністра України; в) ознаками конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України також є: загальнодержавність, цілісність, системність, спеціалізованість, міжвідомчість ("надвідомчість"), комплексність та колегіальність;
- висновок, що Рада національної безпеки і оборони України – це загальнодержавний, ціліснісний, системний, спеціалізований, міжвідомчий ("надвідомчий"), комплексний та колегіальний орган державної влади України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в межах Конституції та Законів України;
- дефініцію, відповідно до якої під принципами конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України слід розуміти найбільш загальні, нормативно-регулятивні, свідомо-вольові правила поведінки, які регулюють та охороняють певну сферу суспільних відносин, демонструють сутність та соціальне призначення Ради національної безпеки і оборони України. До них можна віднести принципи: 1) найвищої соціальної цінності людини; 2) захисту прав і свобод громадян на засадах рівності; 3) централізації; 4) поєднання колегіальності та єдиноначальності; 5) законності; 6) незалежності; 7) гласності, відкритості і врахування громадської думки; 8) гнучкості; 9) виключення дублювання функцій; 10) диференціації та фіксування функцій;
- рекомендацію, за якою для вдосконалення порядку формування складу та структури Ради національної безпеки і оборони України необхідно: а) внести зміни до чинного законодавства, якими закріпити склад Ради національної безпеки і оборони України у кількості 12 членів. При цьому дві третини складу має бути закріплено в профільному законі, а одна третина має призначатися Президентом України; б) внести зміни до чинного законодавства, виклавши відповідну норму права у такій редакції: "Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших органів державної влади"; в) більш чітко визначити компетенцію Ради національної безпеки і оборони України, розмежувавши її повноваження з повноваженнями Президента України; г) встановити, що питання призначення, припинення повноважень і відповідальності членів складу Ради національної безпеки і оборони України не є одноособовими преференціями Президента України. Дані особи повинні мати певний імунітет; д) повернутися до конституційної формули, що діяла до 1 січня 2006 року, а саме, що при достроковому припиненні повноважень Президента України його повноваження мають покладатися на Прем’єр-міністра України;
- пропозицію відносно того, що для вдосконалення компетенції Ради національної безпеки і оборони України необхідно: а) внести зміни та доповнення до нормативно-правових актів, які стосуються її функцій і компетенції та викласти її в такій редакції: "Рада національної безпеки і оборони України координує, контролює і наглядає за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони"; б) доповнити статтю, яка визначає повноваження Голови Ради національної безпеки і оборони України, положенням про подання ним щорічного звіту до Верховної Ради України про стан національної безпеки і оборони в країні. Зміст звіту обґрунтовується;
- рекомендацію, що для вдосконалення форм і методів, а також відповідальності Ради національної безпеки і оборони України необхідно доповнити чинне законодавство положеннями про: а) оперативні наради, робочі наради, засідання її робочих органів – тимчасових міжвідомчих комісій, робочих і консультативних органів, як організаційних форм їх роботи; б) встановлення юридичної відповідальності, в тому числі конституційно-правової, за протиправні дії чи бездіяльність членів Ради національної безпеки і оборони України; в) можливості Верховної Ради України здійснювати парламентський контроль за членами Ради національної безпеки і оборони України;
- пропозицію про те, що, оскільки Верховна Рада України має широкі повноваження у сфері національної безпеки і оборони України, насамперед, можливість здійснення парламентського контролю, то Голова Верховної Ради України повинен набути статусу постійного члена Ради національної безпеки і оборони України, що сприяло б повноцінному представництву всіх гілок влади у цьому координуючому та контролюючому органі, і що передбачає внесення змін до Конституції України;
удосконалено:
- визначення, за яким безпека – це стан захищеності людини, суспільства, держави, сукупності держав, людства від зовнішніх та внутрішніх небезпек і загроз, який базується на діяльності людей, суспільства, держави, сукупності держав, людства щодо вивчення, виявлення, попередження та усунення небезпек і загроз, а також зменшення наслідків від їх дії. Безпека та оборона – це відповідно захищеність та захист. Тому безпека є більш широким поняттям, яке включає в себе поняття "оборона". Звідси під поняттям "національна безпека" слід розуміти стан, при якому відсутні загрози основним життєво важливим інтересам людини, суспільства, держави в усіх сферах їхньої життєдіяльності;
- висновок, що найбільш актуальним завданням українського суспільства і держави у сфері національної безпеки та оборони є створення і забезпечення реалізації на засадах системності повноцінної Концепції національної безпеки і оборони України. Ключове місце в цьому процесі має належати Раді національної безпеки і оборони України;
- дефініцію, що координація органів виконавчої влади в сфері національної безпеки – це діяльність, спрямована на погодження функціонування елементів системи органів національної безпеки у режимі, який забезпечує найефективніше досягнення поставлених перед системою цілей, тобто координація полягає в організації, насамперед правовими засобами, взаємодії між елементами системи (координація – це організація взаємодії). Контроль органів виконавчої влади в сфері національної безпеки – це правова форма діяльності Ради національної безпеки і оборони України, яка проявляється в здійсненні юридично значущих дій по нагляду та перевірці відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб’єктами національної безпеки правових приписів, а також припиненню правопорушень відповідними правовими засобами;
- обґрунтування того, що під формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України можна вважати дії, які врегульовуються чинним законодавством, опосередковуються визначеною компетенцією та здійснюються належними структурними підрозділами, посадовими або службовими особами. А тому вони поділяються на правові та організаційні. До правових форм ми віднесли, нормотворчу, правоохоронну і управлінську. До організаційних форм належать засідання Ради національної безпеки і оборони України. Серед методів її діяльності можна виокремити: координацію діяльності, проведення перевірок, розробку і прийняття рішень, колегіальне обговорення питань тощо. Усі вони характеризують якісну сторону діяльності Ради;
- припущення, що найбільш актуальним завданням українського суспільства і держави у сфері національної безпеки і оборони є системна реформа сектора системи забезпечення національної безпеки України. Названа реформа повинна віддзеркалювати реалії суспільного життя та державного будівництва, передбачати головні напрямки, принципи, завдання, структуру, права та обов’язки, форми і методи, відповідальність конкретних органів та інститутів, що опікуються національною безпекою і обороною в Україні;
дістали подальшого розвитку:
- висновок, що оскільки в Україні однією з рис державної політики все ще є асистемність, некоординованість, некомплексність, то створення Ради національної безпеки і оборони України (за статтею 107 Конституції України) мало сприяти саме систематизації державного управління. Однак просте копіювання американського досвіду та тяжіння до радянських традицій, що все ще має місце, не сприяє активній роботі даного органу;
- положення, що систему суб’єктів забезпечення національної безпеки в зарубіжних країнах складають: 1) координаційний орган з питань національної безпеки; 2) президент країни; 3) орган законодавчої влади – парламент; 4) орган виконавчої влади загальної компетенції – уряд; 5) органи виконавчої влади зі спеціальною компетенцією – міністерства, відомства, комітети; 6) правоохоронні органи – органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; конституційні суди; 7) громадські організації – адвокатура, пункти охорони громадського порядку;
- обґрунтування, відповідно до якого органи, аналогічні радам національної безпеки чи оборони, згадуються в Конституціях інших країн, зокрема Азербайджану, Албанії, Болгарії, Білорусі, Угорщини, Грузії, Італії, Литви, Македонії, Польщі, Румунії, Туреччини, Хорватії, Естонії, Росії, виступають важливими учасниками політичного процесу. Вони можуть брати участь у виробленні пропозицій для глави держави, можуть бути самостійним ініціатором політичних рішень, а можуть керувати країною у певний період (наприклад, у період кризи);
- положення, що суб’єктами вітчизняної системи забезпечення національної безпеки є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об'єднання громадян. Рада національної безпеки і оборони України посідає домінуюче місце в системі органів державної влади, що забезпечують національну безпеку і оборону в Україні. Рада національної безпеки і оборони України є визначальним елементом цієї системи та одним з центральних учасників політичного життя країни. В нових політичних умовах роль Ради національної безпеки і оборони України помітно зростає, а покладені на неї повноваження виходять далеко за межі компетенції координаційно-контрольної структури. У зв’язку з цим, на нашу думку, Рада національної безпеки і оборони України повинна мати більш широкі можливості щодо контролю та нагляду за іншими суб’єктами системи національної безпеки та оборони, і не тільки органами виконавчої влади, оскільки це єдиний орган, який наділений компетенцією виключно у сфері національної безпеки і оборони.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки, рекомендації та пропозиції, що обґрунтовані у дослідженні, створюють підґрунтя для формування сучасного розуміння конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України, її місця у системі забезпечення національної безпеки і оборони, реформування та вдосконалення її статусу.
Одержані результати використано:
- у практичній діяльності Ради національної безпеки і оборони України (Довідка про впровадження Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 28 жовтня 2009 року № 380);
- у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 11 вересня 2009 року); Державного вищого навчального закладу "Українська академія бізнесу та підприємництва" (акт впровадження від 7 липня 2009 року №286/01-26).
Одержані результати можуть бути використані:
- у правотворчій діяльності – в процесі внесення змін до Конституції України або при прийнятті нової конституції, а також при підготовці проектів законів та інших нормативних актів щодо регулювання статусу та діяльності Ради національної безпеки і оборони України;
- у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів діяльності суб’єктів по забезпеченню національної безпеки і оборони України;
- у навчально-виховному процесі – для написання дисертацій, монографій, підручників, навчальних посібників, лекцій, а також при викладанні навчальних дисциплін, зокрема таких, як: "Конституційне право України", "Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні", "Конституційне право зарубіжних країн".
Апробація результатів. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення діяльності Ради національної безпеки і оборони України, що містяться в дисертації, було обговорено на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Київського національного університету внутрішніх справ; було апробовано у виступах автора на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних, науково-теоретичних конференціях та семінарах, зокрема на: науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх учених-управлінців, присвяченій питанням реформування національного законодавства та відомчої системи освіти МВС України (16 квітня 2004 р.) "Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи"; науково-теоретичній конференції, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління НАВСУ (15 квітня 2005 р.) "Україна 2005: поступальна хода до верховенства права" (тези опубліковані); Х Міжнародній науково-теоретичній конференції (16-17 квітня 2008 р.) "Сучасні проблеми економічного та соціального розвитку України" (тези опубліковані); науково-практичній конференції (23-24 квітня 2009 р.) "Напрями активізації підприємницької діяльності в умовах економічної кризи".
Публікації. Основні положення дисертації теоретичного і практичного характеру були викладені в таких статтях:
1. Тарасенко К.В. Збройна агресія як причина запровадження правового режиму воєнного стану / К.В. Тарасенко // Міліція України: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – К., 2002. – № 12. – С. 25 – 29.
2. Тарасенко К.В. Нація як категорія національної безпеки / К.В. Тарасенко // Підприємництво, господарство і право. – К., 2002. – № 10. – С. 77 – 79.
3. Тарасенко К.В. Історія створення Ради національної безпеки і оборони України / К.В. Тарасенко // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ, 2004. – Ч. 4. – С. 180 – 185.
4. Тарасенко К.В. Порядок створення координаційного органу з питань національної безпеки і оборони України / К.В. Тарасенко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2005. – № 1. – С. 27 – 32.
5. Тарасенко К.В. Місце Ради національної безпеки і оборони України в системі органів, що забезпечують національну безпеку і оборону в Україні / К.В. Тарасенко // Форум права. – К., 2009. – № 3. – С. 610 – 620 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09tkvovu.pdf

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України дозволили сформулювати такі висновки, пропозиції та рекомендації.
1. Безпека – це стан захищеності людини, суспільства, держави, сукупності держав, людства від зовнішніх та внутрішніх небезпек і загроз, що базується на діяльності людей, суспільства, держави, сукупності держав, людства щодо вивчення, виявлення, попередження та усунення небезпек і загроз, а також зменшення наслідків від їх дії.
2. Аналіз понять "безпека" і "оборона" показує, що основне, що їх об’єднує, – це захист та захищеність. Але, на відміну від оборони, яка включає в себе активні дії проти чиєїсь поведінки, безпека – це стан, при якому суб’єкт відчуває себе захищеним. І цей стан може забезпечуватись як активними діями, так і, часом, бездіяльністю. Тому, на нашу думку, безпека є більш широким поняттям, яке включає в себе поняття "оборона".
3. На сьогоднішній день сформувалися два підходи до визначення поняття "національна безпека". Згідно з першим, національна безпека розглядається через національні інтереси, згідно з другим – через основні цінності суспільства. Враховуючи вищесказане, ми пропонуємо під поняттям "національна безпека" розуміти стан, при якому відсутні загрози основним життєво важливим інтересам людини, суспільства, держави в усіх сферах їхньої життєдіяльності.
4. У різні часи і в різних державах, говорячи про безпеку, оборону, національну безпеку і оборону, мали на увазі певною мірою різні поняття, проте одне, що залишалося незмінним, було: продовження життя людини, існування суспільства та держави, а також піклування про прийдешні, майбутні покоління.
5. Поняття "національна безпека" виникло відносно недавно – у ХХ столітті, і в різні періоди це поняття охоплювало різні сфери життєдіяльності людини. Спочатку це було суто військове поняття, потім до нього було приєднано економічну та енергетичну, а в подальшому й інші сфери – політичну, екологічну, продовольчу тощо. Але незважаючи на постійно зростаючу увагу вітчизняних і зарубіжних учених до національної безпеки, на сьогоднішній день в науці ще немає єдиного підходу до визначення цього поняття.
6. Першим офіційним документом, який закріпив основи національної безпеки окремої країни, став закон США "Про національну безпеку", який було прийнято 26 червня 1947 року. Цей закон став основою подібних законодавчих актів європейських, азіатських та латиноамериканських держав. Разом з тим Конституції та законодавства США і Великої Британії спеціального органу, метою якого було б забезпечення національної безпеки, не передбачають. Водночас норми, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з національною безпекою та закріплюють статус органів, створених для забезпечення національної безпеки, передбачені в Конституціях Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизії, Литви, Російської Федерації, Таджикистану, Узбекистану, України, Естонії. Спеціальним законом утворення такого органу регламентується і в Польщі.
7. Сьогодні все ще багато питань у сфері національної безпеки і оборони не вирішено і в Україні. Так, до цього часу тривають дискусії щодо статусу та діяльності органів, які беруть участь у забезпеченні національної безпеки і оборони, а серед науковців і політиків триває постійна дискусія з приводу розподілу компетенції між ними. Саме тому ми і обрали предметом нашого дослідження конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України.
8. Оскільки в Україні яскравою рисою державної політики є асистемність, некоординованість, некомплексність, то створення Ради національної безпеки і оборони України (згідно зі статтею 107 Конституції України) мало сприяти саме систематизації державного управління. Однак просте копіювання американського досвіду не стало для нас панацеєю. На заваді стало і тяжіння до радянських традицій, що все ще спостерігається.
9. Найбільш актуальним завданням українського суспільства і держави у сфері національної безпеки і оборони сьогодні є створення і забезпечення реалізації на засадах системності повноцінної Концепції національної безпеки і оборони України, головне завдання якої – забезпечити одноманітність у здійсненні всіх видів охоронної діяльності, а кінцева, найбільш загальна мета – гарантування національної безпеки України. Ключове місце в цьому процесі має посісти Рада національної безпеки і оборони України, як колегіальний орган, до складу якого входять представники різних гілок влади і який має можливості ефективно реалізовувати політику національної безпеки.
10. Елементами конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України мають бути визнані: 1) правосуб’єктність (легітимація в нормативно-правових актах, поняття, ознаки, порядок формування, склад та структура); 2) конституційно-правові принципи; 3) компетенція; 4) форми і методи діяльності; 5) відповідальність. Саме відповідно до такого розуміння елементного складу конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України і структурується дисертаційне дослідження.
11. Є сенс звернути увагу на такі ознаки цього органу: а) Рада національної безпеки і оборони України (з додатком "при Президентові України") є не дорадчим (як подібний орган у Польщі) чи консультативним органом, а органом державної влади, який "координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони" (частина друга статті 107 Конституції України). Координація та контроль є реальними владними повноваженнями, а не допоміжними. Зважаючи на законодавче визначення обсягу національної безпеки, усі органи виконавчої влади (від Кабінету Міністрів України до районної державної адміністрації) підконтрольні Раді національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України, з практично невизначеного кола питань; б) склад Ради національної безпеки і оборони України, який не визначено в законі чітко, формує Президент України. Підкреслимо, якщо міністри у складі уряду солідарно відповідальні перед Президентом України і Верховною Радою України, то, як члени Ради національної безпеки і оборони України, вони відповідальні, кожен індивідуально, перед єдиним владним інститутом – Президентом України. Це стосується і Прем’єр-міністра України. Президент України як глава держави очолює державний орган, до складу якого входить Прем’єр-міністр України, а рішення цього органу вводяться в дію указами Президента України. Одразу зауважимо, що в інших європейських державах органу, подібного Раді національної безпеки і оборони України, у мирний час не існує і не може існувати взагалі, виходячи з конституційних ідей демократії, розподілу влади, гласності її діяльності; в) ознаками конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України є: загальнодержавність, цілісність, системність, спеціалізованість, міжвідомчість ("надвідомчість"), комплексність і колегіальність.
12. Координація органів виконавчої влади в сфері національної безпеки – це діяльність, спрямована на погодження функціонування елементів системи органів національної безпеки у режимі, який забезпечує найефективніше досягнення поставлених перед системою цілей, тобто координація полягає в організації, насамперед правовими засобами, взаємодії між елементами системи (координація – це організація взаємодії). Контроль органів виконавчої влади в сфері національної безпеки – це правова форма діяльності Ради національної безпеки і оборони України, яка проявляється в здійсненні юридично значущих дій по нагляду та перевірці відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб’єктами національної безпеки правових приписів та припиненню правопорушень відповідними правовими засобами.
13. Рада національної безпеки і оборони України – це загальнодержавний, ціліснісний, системний, спеціалізований, міжвідомчий ("надвідомчий"), комплексний та колегіальний орган державної влади України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в рамках Конституції та Законів України.
14. Під принципами конституційно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України слід розуміти найбільш загальні, нормативно-регулятивні, свідомо-вольові правила поведінки, які регулюють та охороняють певну сферу суспільних відносин, демонструють сутність та соціальне призначення Ради національної безпеки і оборони України. До них можна віднести принципи: 1) найвищої соціальної цінності людини; 2) захисту прав і свобод громадян на засадах рівності; 3) централізації; 4) поєднання колегіальності та єдиноначальності; 5) законності; 6) незалежності; 7) гласності, відкритості і урахування громадської думки; 8) гнучкості; 9) виключення дублювання функцій; 10) диференціації та фіксування функцій.
15. Сьогодні в національному законодавстві діє два порядки призначення членів Ради національної безпеки і оборони України. Перший, який чітко закріплений в Конституції України, стосується посадових осіб, які за посадою входять до складу Ради. Другий – надане Конституцією України право Президентові України самостійно визначати інших членів Ради національної безпеки і оборони України. Для вдосконалення порядку формування складу та структури Ради національної безпеки і оборони України вважаємо необхідним:
- внести зміни до Конституції України та Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р., якими закріпити склад Ради національної безпеки і оборони України у кількості 12 членів. При цьому дві третини складу має бути закріплено в профільному Законі, а одна третина призначатиметься Президентом України;
- внести зміни до статті 6 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р., виклавши частину третю в такій редакції: "Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших органів державної влади";
- більш чітко визначити компетенцію, зокрема, розмежувати повноваження Президента України та органів здійснення державної влади, чіткіше окреслити статус Президента України як одноосібної інституції, що здійснює контрольну владу, а Раду національної безпеки і оборони України чітко визначити як колегіальний орган спеціальної компетенції;
- встановити, що питання призначення, припинення повноважень і відповідальності членів складу Ради національної безпеки і оборони України не є лише одноособовими преференціями Президента України. Ці особи повинні мати певний імунітет, пов’язаний з їхнім статусом у складі Ради національної безпеки і оборони України;
- повернутися до конституційної формули, що діяла до 1 січня 2006 року, щодо того, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України його повноваження мають покладатися на Прем’єр-міністра України, оскільки він є заступником Голови Ради національної безпеки і оборони України.
16. Законодавець визначив ключові засади компетенції Ради національної безпеки і оборони України: координацію, контроль, планування і прогнозування. Отже, Рада національної безпеки і оборони України належить до кола державних органів, які мають конституційний статус щодо інших органів держави, компетенція яких носить контрольно-наглядовий характер. Для вдосконалення компетенції Ради національної безпеки і оборони України необхідно:
- внести зміни та доповнення до частини 2 статті 107 Конституції України, статей 3, 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року та деяких інших нормативно-правових актів, які стосуються її функцій і компетенції, і викласти її в такій редакції: "Рада національної безпеки і оборони України координує, контролює і наглядає за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони";
- доповнити статтю 11 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року, яка визначає повноваження Голови Ради національної безпеки і оборони України, положенням про подання Головою Ради національної безпеки і оборони України щорічного звіту до Верховної Ради України про стан національної безпеки і оборони в країні. До звіту повинна входити інформація про: загрози внутрішній і зовнішній безпеці України; заходи, які були здійснені Радою національної безпеки і оборони України по результатах аналізу даних загроз; стан Воєнної організації держави та її реальну можливість протидіяти викликам сучасності; узагальнення результатів роботи Ради національної безпеки і оборони України за визначений термін відповідно до покладеної компетенції; внесені пропозиції до Верховної Ради України по прийняттю необхідних нормативно-правових актів у сфері національної безпеки і оборони, що стали результатом аналітичної роботи Ради національної безпеки і оборони України тощо.
17. Під формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України можна вважати дії, які врегульовуються Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, опосередковуються визначеною компетенцією та здійснюються належними структурними підрозділами, посадовими або службовими особами. А тому, з нашої точки зору, форми діяльності Ради національної безпеки і оборони України поділяються на правові та організаційні в залежності від характеру породжуваних ними наслідків та безпосередньо випливають з тих функцій, що покладені на неї. До правових форм мають бути віднесені нормотворча, правоохоронна і управлінська форми діяльності Ради національної безпеки і оборони України.
Нормотворча форма діяльності полягає в участі та прийнятті рішень нормативного характеру у сфері національної безпеки і оборони, що вводяться в дію указами Президента України. Правоохоронна – це найбільш важлива та інтегруюча форма, оскільки це вид діяльності, що полягає в організації охорони права, яке охоплює всі правовідносини, на які поширюється сфера її компетенції. Управлінська – значною мірою стосується можливостей цього органу організувати і забезпечити координацію та поточний контроль за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів громадянського суспільства у сфері національної безпеки і оборони.
Організаційні форми діяльності Ради національної безпеки і оборони – це вид діяльності, спрямований на здійснення її функцій, що не тягне за собою юридичних наслідків і не утворює правовідносин. Зокрема, йдеться про засідання Ради національної безпеки і оборони України.
Серед методів діяльності Ради національної безпеки і оборони України можна виокремити: координацію діяльності, проведення перевірок, розробку і прийняття рішень, колегіальне обговорення питань тощо. Усі вони характеризують якісну сторону діяльності Ради.
Для вдосконалення форм і методів та посилення відповідальності Ради національної безпеки і оборони України необхідно:
- доповнити Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року положеннями про оперативні наради, робочі наради, засідання її робочих органів – тимчасових міжвідомчих комісій, робочих і консультативних органів, як організаційних форм їх роботи;
- враховуючи, що питання відповідальності цього органу та його членів законодавчо не визначено, внести доповнення до Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року з метою встановлення юридичної відповідальності, в тому числі конституційно-правової, за протиправні дії чи бездіяльність членів Ради національної безпеки і оборони України. Ця пропозиція зумовлена тим, що "конституційна реформа" призвела до того, що перерозподіл повноважень від Президента до Прем’єр-міністра трансформував Раду на орган прямої реалізації президентських повноважень з можливістю втручатися в будь-які сфери суспільного та державного життя під приводом забезпечення національної безпеки і оборони в Україні;
- доповнити Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року окремою статтею щодо можливості Верховної Ради України здійснювати парламентський контроль роботи членів Ради національної безпеки і оборони України. Цей контроль повинен передбачати можливість виклику до відповідного комітету чи комісії Верховної Ради України члена Ради національної безпеки і оборони України для заслуховування роз’яснень з тих питань, які відносяться до його компетенції як члена Ради, з подальшим прийняттям рішення про доцільність перебування такої особи на посаді, в зв’язку з зайняттям якої вона входила до Ради національної безпеки і оборони України.
18. Певні особливості об’єктів безпеки викликають потребу створення системи забезпечення національної безпеки. Адже на законодавчому рівні багатьох зарубіжних країн передбачено утворення, а відповідно й функціонування системи забезпечення національної безпеки та створення механізму забезпечення національної безпеки, який здійснює практичну координацію всіх видів діяльності державних і громадських інститутів з метою виявлення, відвернення та усунення можливих загроз внутрішнього і зовнішнього характеру.
19. Систему суб’єктів забезпечення національної безпеки в зарубіжних країнах складають: 1) координаційний орган з питань національної безпеки; 2) президент країни; 3) орган законодавчої влади – парламент; 4) орган виконавчої влади загальної компетенції – уряд; 5)органи виконавчої влади зі спеціальною компетенцією – міністерства, відомства, комітети; 6) правоохоронні органи – органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; конституційні суди; 7) громадські організації – адвокатура, пункти охорони громадського порядку.
20. Органи, аналогічні радам національної безпеки чи оборони, закріплені в Конституціях Азербайджану, Албанії, Болгарії, Білорусі, Угорщини, Грузії, Італії, Литви, Македонії, Польщі, Румунії, Туреччини, Хорватії, Естонії, Росії. Органи, що розглядаються, у багатьох країнах виступають важливими учасниками політичного процесу. Вони можуть брати участь у виробленні пропозицій для глави держави, можуть самостійно ініціювати політичні рішення, а можуть і брати на себе керування країною у певний період (наприклад, період кризи). Однак, найчастіше Ради безпеки чи оборони у конституціях більшості країн згадуються в контексті тільки повноважень Президентів відповідних держав.
21. Ситуація, коли згадані Ради наділені суттєвими за обсягом та значенням повноваженнями, характерна для країн, які виникли в боротьбі зі складними і загрозливими викликами у багатьох сферах суспільного життя, а також мають потужні армію і спецслужби, які здійснюють безпосередній вплив на управління країною. За іншого підходу Рада розглядається як надзвичайний орган, що за звичайних умов не діє.
22. Президенти держав наділяються значними повноваженнями щодо органів, які розглядаються. Вони мають можливість майже довільно формувати персональний склад Рад, сфера компетенції яких також практично необмежена, оскільки поняття національної безпеки достатньо широке.
23. Суб’єктами вітчизняної системи забезпечення національної безпеки є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені за законами України, громадяни України, об'єднання громадян.
24. Повноваження Президента України у сфері національної безпеки і оборони країни можна умовно поділити на: повноваження Президента України щодо національної безпеки України та повноваження Президента України щодо оборони України.
25. Верховна Рада України має широкі повноваження у сфері національної безпеки і оборони України, насамперед, можливість здійснення парламентського контролю. А тому вважаємо, що Голова Верховної Ради України повинен стати постійним членом Ради національної безпеки і оборони України, що сприяло б повноцінному представництву всіх гілок влади у цьому координаційному та контролюючому органі. З цією метою вважаємо за необхідне внести зміни до Конституції України, зокрема до статті 107 та до деяких інших нормативно-правових актів. На нашу думку, обов’язкова присутність глави вищого законодавчого органу держави необхідна для представництва певної позиції цього органу щодо розглядуваних питань у сфері національної безпеки і оборони та, як наслідок, для ведення повноцінного діалогу та (або) дискусії в межах компетенції Ради національної безпеки і оборони України.
26. Рада національної безпеки і оборони України посідає домінуюче місце в системі органів державної влади, що забезпечують національну безпеку і оборону в Україні. Рада національної безпеки і оборони України є визначальним елементом цієї системи та одним з центральних учасників політичного життя країни. В нових політичних умовах роль Ради національної безпеки і оборони України помітно зростає, а покладені на неї повноваження виходять далеко за межі компетенції координаційно-контрольної структури. Вона виступає не тільки координаційним органом з питань національної безпеки і оборони, але й є виразником важливих політичних рішень, які виносяться у формі відповідних пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони. У зв’язку з цим, на нашу думку, потрібно розширити повноваження Ради національної безпеки і оборони України щодо контролю та нагляду і за іншими суб’єктами системи національної безпеки і оборони, а не тільки за органами виконавчої влади, бо це єдиний орган, який наділено компетенцією виключно у сфері національної безпеки і оборони.
27. Найактуальнішим завданням українського суспільства і держави у сфері національної безпеки і оборони є системна реформа сектора системи забезпечення національної безпеки України. Ця реформа повинна віддзеркалювати реалії суспільного життя та державного будівництва, передбачати головні напрямки, принципи, завдання, структуру, права та обов’язки, форми і методи, відповідальність конкретних органів та інститутів, що опікуються національною безпекою і обороною в Україні.
Вважаємо також, що вирішальним у питанні формування персонального складу Ради національної безпеки і оборони України повинен бути принцип "відповідальності за діяльність", а не "політичної доцільності" у вирішенні актуальних питань, тобто персональний склад Ради має формуватись у чітко визначений спосіб та має передбачати чітко зазначену кількість та якість персонального складу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Данільян О.Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навч. посіб. / Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І.; Худож.-оформлювач С.І. Правдюк. – Харків: Фоліо, 2002. – 285 с.
2. Романюк С.М. Західна парадигма війни і миру останньої чверті XX століття: дис. канд. філос. наук: 09.00.03 / Романюк Світлана Миколаївна. — Х., 2004. — 208 с.
3. Платон. Государство. Законы. Политик / Предисл. Е. И. Темнова. – М.: Мысль, 1998. – 798 с., 1 л. портр. – (Из классического наследия).
4. Аристотель. Политика. Сочинения в 4-х томах / Аристотель (перевод С. А. Жебелева). – М., Мысль, 1983. – Т.4. – 509 с.
5. Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія / Сенека Луцій Анней (перекл. Андрій Содомора). – 3. вид. – К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2005. – 604 с.
6. Возжеников А.В. Национальная безопасность России: методология комплексного исследования и политика обеспечения / Возжеников А.В. – М.:Изд-во РАГС, 2002. – 424 с.
7. Возжеников А. В Общая теория национальной безопасности: Учебник / Возжеников А. В., Кривельская Н. В., Макаренко И. К. и др. Российская академия гос. службы при Президенте Российской Федерации / А.А. Прохожев (общ.ред.). – М. : Издательство РАГС, 2002. – 318 с. – (Серия "Учебники Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации").
8. Августин Блаженный. О Граде Божьем / Августин Блаженный. – СПб.: Алетейя; Киев УЦИИМ-пресс, 1998; Герье В. Блаженный Августин. – М.,1910. – 134 с.
9. Лекції по історії українського права. Ч. 1. Княжа доба / Лащенко Р. ; передм. авт . – Прага : наклад Українського ун-ту в Празі, 1923 – (друк Держ. друк. в Празі) . – 146, [4] с.
10. Эразм Роттердамский. Похвала глупости/ Эразм Роттердамский; пер. с латин. / И.Т. Богдеско (художн.). – Калининград: Калиниград: кн. изд-во, 1995. — 214 с.: ил.
11. Левен В.Г. Исторические взгляды Себастьяна Франка / В.Г. Левен // Средние века. – Вып.6. – М.: Изд-во АН СРСР, 1955. – С. 234-256.
12. Андреев А. Р. Гений Франции, или Жизнь кардинала Ришелье: Документальное историческое исследование / Андреев А. Р. Политическое завещание / А. Ришелье. – М. : Белый волк : Крафт : Облиздат, 1999. – 246 с. : ил. – (в пер.).
13. Спиноза Б. Избранные произведения/ Спиноза Б. – В 2 т. – М.: Мысль, 1957. – Т.2. – 726 с.
14. Гроув Э. Высокоэффективный менеджмент/ Гроув Э.: пер. с англ. – М.: Инф.-изд.дом "Филинг", 1991. – 280 с.
15. Філософія: навч. посіб. / І.Ф. Надольний, В.П. Андрушко, І.В. Бойченко та ін. за ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624 с.
16. Макиавелли Николо. Государь ; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия ; О военном искусстве / Макиавелли Николо. – М. : Мысль, 1996. – 639 с.
17. Гоббс Т. Сочинения / Гоббс Т.: В 2 т.: пер. с англ. / Сост. В.В.Соколов. – М.: Мысль, 1982. – Т.1. – 621 с.; 1991. – Т.2. – 731 с.
18. Національна безпека України: історія і сучасність / Під ред. О.М. Гончаренка. – К., 1993. – 82 с.
19. Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте / Гайденко П.П. – М.: Наука, 1990. – 128 с.
20. Adam Smith, An Inquiry into the Nature and the Causes of the Wealth of Nations, 1776; (Cannan's ed., Chicago: University of Chicago Press, 1976), p. 477. (Русское издание: Адам Смит. Исследования о природе и причинах богатства народов. – Москва: ОГИЗ, 1935).
21. Бэкон Ф. Собрание сочинений в 2-х томах / Бэкон Ф. – М.: 1978. – Т.1. – 566 с. – Т.2. – 574 с.
22. Локк Дж. Сочинения / Локк Дж.: В 3 т. /Пер. с англ. и лат. Т. 3/Ред. и сост., авт. примеч. А. Л. Субботин. – М.: Мысль, 1988. – 668[1] с.: ил., 1 л. портр. – (Филос. наследие).
23. Кекес Дж. Засадничі цінності лібералізму / Дж. Кекес // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 107-129.
24. Мілль Дж. С. Про підстави та межі laisser-faire, або принципу невтручання / Дж. С. Мілль // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 634-652.
25. Мізес Л. Лібералізм у класичній традиції / Л. Мізес // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 3-18.
26. Фрідман М. Роль уряду у вільному суспільстві / М. Фрідман // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 753-762.
27. Боаз Д. Ключові поняття лібертаризму / Д. Боаз // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 33-39.
28. Меннінг Д. Символічна форма лібералізму / Д. Меннінг // Лібералізм. Антологія. – К.: "Смолоскип", 2002. – С. 49-63.
29. Сен-Симон К.А. Избранные сочинения: [в 2-х т.] / Сен-Симон К.А. / пер. с франц. под ред. и с коммент. Л.С. Цетлина; Вступ. ст. В.П. Волгина. – М.; Л., Изд-во АН СССР, 1948. – Т. 1. – 468 с.; 1 л. портр.; Т. 2. – 487 с.; 2 л. ил.
30. Оуэн Р. Избранные сочинения / Оуэн Р. / пер. с англ. и коммент. С.А Фейгиной; вступ. ст. В. П. Волгина; АН СССР. – М.; Л. : Академия наук СССР, 1950 - . - (Предшественники научного социализма). Т.1. – 415 с. : 5л.ил. – /в пер./
31. Энгельс Ф. Может ли Европа разоружиться? / Энгельс Ф. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.22. – 805 с.
32. Мунтіян В.І. Економічна безпека України / Мунтіян В.І.. – К.: КВІЦ, 1999. – 463 с.
33. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / Даль В.И. – М.: 1989, Т.1. – 552 с.
34. Костров А.В. Корпоративная безопасность / А.В. Костров, А.А. Ткачев. – М.: ВИНИТИ. – 2004. – 116 с.
35. Манилов В.А. Безопасность в эпоху партнерства: монография / Манилов В.А. – М.: ТЕРРА, 1999. – 368 с.
36. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. Современное написание: В 4 т. / Даль В. И.— М. : ООО "Издательство Астрель", 2003.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К: Ірпінь, ВТФ "ПЕРУН", 2005. – 1728 с.
38. Закон України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 9. – Ст.106, остання редакція згідно із Законом № 803-VI (803-17) від 25.12.2008, ВВР. – 2009. – № 19. – Ст.258.
39. Маначинский А. Отечество в опасности / А. Маначинский // Человек и закон. – 2003. – №10. – С. 30-33.
40. National Security Act Of 1947 Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.intelligence.gov/0-natsecact_1947.shtml
41. Сучасні проблеми екологічної безпеки / Качинський А.Б. – К.: Рада національної безпеки при Президентові України. НІС. – 1994. – Сер. "Наукові доповіді". – Вип. 33. – 48 с.
42. Малые города в мировом обществе // Информационный сборник "Безопасность". – М., 1997. – № 5-6. – С. 30-34.
43. Caring for the Earth. A Strategy for the sustainable living. – Gland: IUCN / UNEP / VWVF. – 1991. – p. 211.
44. Сталин И. В. Отчетный доклад на XVIII съезде партии о работе ЦК ВКП(б) 10 марта 1939 года / Сталин И. В. – Вопросы ленинизма. – М., 1952.
45. Военный энциклопедический словарь. – М.: Военное издательство, 1983. – 720 с.
46. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: монографія / Ліпкан В.А. – К.: "Текст", 2003. – 600 с.
47. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст.85.
48. Закон України "Про основи національної безпеки України" // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст.351. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-15 від 14.01.2006, ВВР. – 2006. – № 14. –Ст.116.
49. Молчанов Н.А. Термины и определения, используемые специалистами зарубежных стран при разработке проблем национальной безопасности / Н.А. Молчанов // Стратегическая стабильность. – 2000. – №3.
50. Лисицин Е. Громадянський контроль і система національної безпеки України / Е. Лисицин, Р. Джангужин, О. Гончаренко // Дзеркало тижня. – 2002. – № 35 (410). – 14-20 вересня. – С. 1, 12.
51. Возжеников А.В. Национальная безопасность (теория, политика, стратегия): монография / Возжеников А.В. – М.: НПО Модуль, 2000. – 240 с.
52. Горбулін В.П. Методологічні засади розробки Стратегії національної безпеки / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський // Стратегічна панорама. – 2004. – № 3. – С. 15-24.
53. Ситник Г.П. Національна безпека України: теорія і практика: навч. посіб. / Ситник Г.П., Олуйко В.М., Вавринчук М.П.; за заг. ред. Г.П. Ситника. – Хмельницький; Київ: Вид-во "Кондор", 2007. – 616 с.
54. Кондаков А.М. Философско-политологические проблемы национальной и военной безопасности: учеб. пособ. (Ч.1) / А.М. Кондаков, С.В. Смульський; под общ. ред. А.М. Кондакова. – М.: Изд-во Воен. акад. РВСН им. Петра Великого, 1998. – 238 с.
55. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки /Україна у посттоталітарний період/ Д. Видрін // Розбудова держави. – 1993. – №5. – С. 36-41.
56. Качинський А. Екологічна безпека України: сьогодні і завтра / А. Качинський // Розбудова держави. – 1993. – № 8. – С. 43-48.
57. Копєйчиков В. Проект нової Конституції України і національна безпека / В. Копєйчиков // Голос України. – 1992. – №238. – С. 7.
58. Копєйчиков В. Про концепцію національної безпеки України / В. Копєйчиков, А. Колодій, О. Українчук // Право України. – 1993. – №5-6. – С. 9-13.
59. Костенко Ю. Національна безпека – засіб збереження українського народу/ Ю. Костенко // Розбудова держави. – 1992. – №1. – С. 20-23.
60. Мурашин Г. Про концепцію національної безпеки: [Про пріоритетні засоби гарантування Нац. Безпеки України] / Г. Мурашин, Є. Кравець // Політика і час. – 1992. – №5. – С. 10-18.
61. Пирожков С. Національні інтереси України: Концепція безпеки і сучасні реалії геополітичної ситуації в Європі / С. Пирожков // Віче. – 1992. – №11. – С. 11-23.
62. Пирожков С.І. Національна безпека України: сучасне розуміння / С.І. Пирожков, В.М. Селіванов // Вісник АН України. – 1992. – №9.
63. Бодрук О.С. Національна безпека України: історія і сучасність: монографія / Бодрук О.С., Врадій В.О, Гончаренко О.М. та ін. – К.: ІСЕМВ, 1993.– 120 с.
64. Національний ін-т стратегічних досліджень. Національна безпека України, 1994-1996рр.: Наук. доповідь НІСД / Редкол.: О.Ф.Бєлов(голова) та ін.. – К., 1997. – 196 с.
65. Гончаренко О. М. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку = Ukraine 2000 and Beyond: Geopolitical Priorities and Scenarios of Development / Гончаренко О. М., Парахонський Б. О., Лисицин Е. М. та ін./ Національний ін-т стратегічних досліджень; Національний ін-т українсько-російських відносин. — К., 1999. — 192 с.+ 192 с. — Кн.-перевертень.- Укр. та англ. мовами.
66. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: Зб. ст. за матеріалами міжнар. конф. / О.Ф. Бєлов – голов.ред. / Національний ін-т стратегічних досліджень; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій / — К.: ТОВ ВКФ "Сатсанга", 2001. — 224 с.
67. Стратегії розвитку України: теорія і практика / Власюк О.С. – ред. / Адміністрація Президента України; Національний ін-т стратегічних досліджень. — К. : НІСД, 2002. — 864 с. : іл.
68. Мунтіян В.І. Економічна безпека України / Мунтіян В.І. – К.: КВІЦ, 1999. – 463 с.
69. Хлобистов Є. В. Проблеми забезпечення екологічної безпеки в умовах трансформації економіки України: дис. д-ра екон. наук: 08.08.01 / Хлобистов Євген Володимирович. — К., 2004. — 440 с.
70. Бодрук О.С. Системи національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку: 1991-2001 роки: дис. д-ра політ. наук: 21.01.01 / Бодрук Олег Сергійович. — К., 2003. — 415 с.
71. Дзьобань О. П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (теоретико- методологічний аналіз): дис. д-ра філос. наук: 21.03.01 / Дзьобань Олександр Петрович. — Х., 2005. — 457 с.
72. Ліпкан В. А. Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України: автореф. дис. д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право" / В.А. Ліпкан. — К., 2008. — 34 с.
73. Семенченко А.І. Стратегічне планування у сфері державного управління національною безпекою: автореф. дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / А.І. Семенченко. — К., 2008. — 36 с.
74. Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Ситник Григорій Петрович. — К., 2004. — 429 с.
75. Петрів І. М. Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Петрів Ігор Миколайович. — К., 2004. — 209 с.
76. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: у двох томах: / Ред. колегія: В.Б.Авер’янов (голова). – К., 2004. – . – Том 1. Загальна частина – К.: Юридична думка, 2004. – 583 с.

77. Журавський В.С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підруч. для студ. вищ. навч. заклад. / Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н.. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – 671 с.
78. Сушинський О. Рада національної безпеки і оборони – конституційно-правовий статус / О. Сушинський // Вибори та демократія. – 2005. – № 4. – С. 23-32.
79. NATIONAL SECURITY ACT OF 1947 Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.intelligence.gov/0-natsecact_1947.shtml
80. Кохно В.Д. Воєнна безпека як категорія воєнної науки та складова національної безпеки України / В.Д. Кохно, В.П. Шкідченко // Наука і оборона. –2000. – № 2. – С. 3-7.
81. Конституция США: Текст и постатейный комментарий: В 2 ч. – М., 1984.
82. Парламентский Комитет по разведке и безопасности Великобритании (Intelligence and Security Committee /ISC/) Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.agentura.ru/dossier/uk/committee/
83. Конституция Российской Федерации Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.constitution.ru/index.htm
84. Закон Российской Федерации "О безопасности" от 5 марта 1992 г. № 2446-I. Електронний ресурс – Режим доступу: http://femida.info/14/zo5m1992N2446Ip000.htm
85. Положение "О Совете безопасности Российской Федерации" утверждено Указом Президента Российской Федерации от 7 июня 2004 г. № 726 Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.scrf.gov.ru/documents/3.html
86. Новые конституции стран СНГ и Балтии: сборник документов / Михалева Н.А. – М.: Манускрипт, 1997. – 648 с.
87. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. – № 2. – Ст.44.

88. Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – №35. – Ст.237.
89. Стратегія національної безпеки України: указ Президента України від 12.01.2007 р. № 105/2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 11. – Ст. 389.
90. Указ Президента України "Про Воєнну доктрину України" від 15 червня 2004 року № 648/2004, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 800/2004 ( 800/2004 ) від 15.07.2004, № 702/2005 ( 702/2005 ) від 21.04.2005, № 518/2009 ( 518/2009 ) від 08.07.2009.
91. Законы и постановления, принятые второй сессией Верховного Совета РСФСР, 24 окт., 13 нояб.-27 дек. 1990 г. – М. : Изд. Верховного Совета Р