КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАТУСУ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Александров Олександр Анатолійович

УДК 342.534/.535 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
СТАТУСУ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, професор
Шукліна Наталія Георгіївна

Київ – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАРОДНОГО
ДЕПУТАТА ................................................................................................... 11
1.1. Теоретичні основи правового статусу народного депутата ............... 11
1.2. Політико-правова природа депутатського мандата ............................ 31
1.3. Принципи діяльності народного депутата ........................................... 51
Висновки до розділу ……….................................................................. 63

РОЗДІЛ 2. ПОВНОВАЖЕННЯ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ............... 66
2.1. Класифікація повноважень народного депутата ................................. 66
2.2. Загальна характеристика прав народного депутата ............................ 81
2.3. Обов’язки народного депутата ............................................................ 114
Висновки до розділу …….................................................................. 127

РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
НАРОДНОГО ДЕПУТАТА ...................................................................... 131
3.1. Гарантії діяльності народного депутата ............................................. 131
3.2. Відповідальність народного депутата ................................................ 164
Висновки до розділу ……................................................................... 184

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 187
ДОДАТКИ .................................................................................................... 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 226

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. абзац
гл. Глава
п. Пункт
розд. Розділ
СНД Співдружність Незалежних Держав
ст. Стаття
ч. Частина

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Парламентаризм є найвищою формою прояву представницької демократії. У демократичних країнах парламент відіграє важливу роль у процесі здійснення завдань і функцій держави, взаємодії між суспільством і державою, громадянами та владою. Депутат парламенту як елемент представницької демократії займає особливе місце в державному механізмі будь-якої демократичної країни. Належне визначення правового статусу депутата парламенту є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, а й інших гілок влади.
Чинне законодавство України, що регламентує правовий статус парламентаря, не повною мірою відображає сучасне суспільно-політичне становище народного депутата України. Актуальність проблеми вдосконалення правового статусу депутата посилена перетворенням України в парламентсько-президентську республіку шляхом внесення змін до Конституції України та необхідністю подальшого поглиблення конституційної реформи.
Актуальність даного дослідження підтверджується ще й тим, що здійснений аналіз законодавства країн СНД (вибір дисертантом відповідних країн зумовлений тим, що до проголошення незалежності цими країнами вони розвивалися в однаковому середовищі, з однаковою мотивацією) дає змогу стверджувати, що статус депутатів парламенту не є однаковим, не завжди достатньо врегульований у чинних нормативно-правових актах, що стосується, зокрема, й України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці таких вітчизняних учених: М. О. Баймуратова, О. М Бандурка, Ю. М. Бисаги,
А. З. Георгіци, Н. Г. Григорук, Н. Г. Грушанської, В. С. Журавського,
О. В. Зайчука, В. М. Кампо, П. С. Кислого, О. Л. Копиленка, Л. Т. Кривенко,
В. Ф. Кузнєцової, О. В. Мельник, О. М. Мудрої, Н. Р. Нижник, Н. М. Оніщенко,
З. О. Погорєлова, В. Ф. Погорілка, Є. Р. Рахімкулова, В. В. Саса, А. О. Селіванова, Л. М. Силенко, О. Ф. Скакун, О. В. Совгирі, М. О. Теплюка, Ю. М. Тодики,
О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, Н. Г. Шукліної, О. І. Ющик; радянських і сучасних російських науковців: С. А. Авак’яна, М. В. Баглая,
А. О. Безуглова, Н. О. Бобрової, М. В. Вітрука, Л. Д. Воєводина, О. В. Зінов’єва,
Т. Д. Зражевської, Є. І. Козлова, Н. М. Колосової, О. Є. Кутафіна, В. О. Лучіна,
О. О. Миронова, Л. О. Нудненко, В. А. Рижова, Ю. О. Тихомирова, В. Є. Чиркіна, А. Я. Ярматова та ін.
Нормативною основою роботи є конституції, закони та інші нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус народного депутата України й депутата парламенту країн СНД.
Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, правовий статус депутата парламенту на сьогодні залишає багато проблемних, дискусійних і навіть недосліджених питань. Особливо це стосується певних аспектів правового статусу народного депутата України, що виникли у зв’язку з проведенням конституційної реформи.
За таких умов існує необхідність у всебічному й ґрунтовному дослідженні суті й природи депутатського мандата, структури та особливостей правового статусу народного депутата, характеристиці кожної із його складових і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання правового статусу народного депутата й відносин між ним та іншими елементами державного механізму, а також виборцями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до Державної бюджетної науково-дослідної роботи з теми “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою написання даної роботи є комплексний аналіз правового статусу народного депутата України та створення наукової бази для реформування законодавства, що регулює правовий статус народного депутата України. Із визначеної мети дослідження випливають його завдання:
– дослідити теоретичні основи правового статусу народного депутата України;
– з’ясувати політико-правову природу депутатського мандата;
– провести аналіз принципів діяльності народного депутата України;
– проаналізувати повноваження народного депутата України та питання їх класифікації;
– проаналізувати обсяг та зміст гарантій діяльності й відповідальності народного депутата України;
– сформулювати висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері регламентації правового статусу народного депутата України.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання статусу народного депутата України.
Предмет дослідження – правове регулювання правового статусу народного депутата України.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів, способів, прийомів, а також категорій і принципів наукового пізнання, вироблених у науці як інструментарій пізнання дійсності.
Центральне місце в них займає діалектичний метод, що дав змогу проаналізувати правовий статус народного депутата України в динаміці його становлення та розвитку. У процесі роботи автор використовував такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, досліджуючи, наприклад, співвідношення нормативно-правової основи правового статусу народного депутата України та пропонованих змін до нього; форма і зміст – при проведенні класифікації повноважень народного депутата України. Досліджуючи нормативно-правову регламентацію правового статусу депутата парламенту в країнах СНД та порівнюючи її з нормативно-правовою регламентацією правового статусу народного депутата України, автор застосував такі категорії діалектики, як ціле і частина та закон діалектики про єдність і боротьбу протиріч, а також порівняльно-правовий метод.
У процесі роботи використовувались загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: системного аналізу, узагальнення, аналогії, історико-правовий, структурно-функціональний, формально-догматичний, логічний тощо. Як методологічна основа виступають також фундаментальні теоретичні положення та висновки таких наук, як теорія держави і права, конституційне право, конституційне право зарубіжних країн, конституційно-процесуальне право, трудове право та інших наук.
Системний метод і метод структурно-функціонального аналізу дали змогу з’ясувати питання про відносини народного депутата з органами державної влади. Формально-догматичний метод дозволив осягнути нормативно-правову основу функціонування правового статусу народного депутата. Його застосування поєднується із системним методом, що дає можливість єдиної комплексної оцінки законодавства про правовий статус народного депутата, центральне місце в якому займають Конституція і закони. Шляхом термінологічного аналізу і застосування методу операціоналізації понять виявлено зміст, обсяг та співвідношення понять (більш загальних і більш спеціальних), що застосовуються у сфері правового статусу народного депутата України. Ці методи зумовили необхідність не обмежуватись лише формально-догматичними вимогами, а проникати в суть кожного явища, яке позначається певним терміном.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень i висновків, практичних рекомендацій стосовно вдосконалення чинного законодавства щодо правового статусу народного депутата України. Основні з них такі:
уперше:
– визначено, що процес набуття правового статусу депутата парламенту є ступеневим;
– обґрунтовано необхідність розширення конституційного переліку обставин дострокового припинення повноважень народного депутата України;
– визначено поняття “тип депутатського мандата” як концепцію побудови відносин між парламентарем та виборцями. Запропоновано дефініцію “змішаний тип депутатського мандата”;
– запропоновано висновок, що народний депутат України є політичною посадовою особою, яка перебуває на державно-політичній службі;
– обґрунтовано поділ депутатських об’єднань за критерієм порядку та принципу створення на два типи – прості та складні;
– досліджено конституційну відповідальність депутата парламенту в контексті “позитивної” та “ретроспективної” юридичної відповідальності;
– доведено, що народний депутат України є суб’єктом трудових правовідносин. Стосовно народного депутата України можуть бути застосовані два види юридичної відповідальності, що діють у межах трудового права, – дисциплінарна та матеріальна;
удосконалено:
– поняття “правовий статус депутата парламенту”: правовий статус депутата парламенту - це комплексний інститут, що закріплює правове становище депутата в законодавчому, представницькому органі державної влади та у відносинах з іншими суб’єктами права і становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з політико-правовою природою депутатського мандата, визначенням обсягу повноважень депутата, гарантіями його діяльності та юридичною відповідальністю. Окреслено склад елементів правового статусу народного депутата України, до якого входять: 1) політико-правова природа депутатського мандата; 2) повноваження депутата; 3) гарантії депутатської діяльності; 4) юридична відповідальність депутата;
– класифікацію повноважень народного депутата України, в основу якої покладено визначення загальних сфер реалізації повноважень парламентаря і загальнофілософські категорії “форма” та “зміст”;
– поняття “право законодавчої ініціативи народного депутата України”, доведено, що воно передбачає право внесення до Верховної Ради України законодавчих пропозицій у формі: законопроекту, проекту постанови та іншого акта Верховної Ради України. Пропозиції та поправки, які вносяться народним депутатом до тексту законодавчої пропозиції, що перебуває на розгляді Верховної Ради України, пропонується вважати похідними формами законодавчої ініціативи депутата;
– класифікацію гарантії діяльності депутата, запропоновано виділяти такі групи гарантій діяльності депутата: 1) депутатська недоторканність та охорона прав депутата; 2) організаційно-процесуальні гарантії; 3) матеріальні гарантії;
4) соціальні гарантії; 5) гарантії трудових прав;
дістали подальшого розвитку:
– висновок про необхідність обмеження обсягу імунітету народного депутата України. Запропоновано авторську модель, яка передбачає дію цієї гарантії виключно щодо затримання або арешту народного депутата України, крім випадків затримання на місці злочину;
– обґрунтування необхідності скасування та обмеження значної частини організаційно-процесуальних, матеріальних, соціальних і трудових гарантій (пільг), які безпосередньо не пов’язані з виконанням депутатами своїх обов’язків або невиправдано ставлять депутатів у привілейоване становище порівняно з іншими громадянами;
– пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавчого забезпечення правового статусу народного депутата з метою подальшого підвищення ефективності функціонування законодавчої влади в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх:
– у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть стати підґрунтям для подальшого цілеспрямованого дослідження питань правового статусу народного депутата, аналізу його окремих елементів;
– у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного законодавства стосовно правового статусу народного депутата України;
– у навчальному процесі – положення і висновки дисертаційної роботи можуть бути використані в процесі викладання курсів конституційного, конституційно-процесуального і парламентського права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення i висновки доповідалися на конференціях, зокрема: науково-практичних конференціях “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”
(м. Київ, травень 2002 р.), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, травень 2004 р.), міжнародній науковій конференції “Наукові правничі школи Київського Університету” (м. Київ, жовтень 2006 р.). Тези доповідей опубліковано.
Публікації. Сформульовані в дослідженні положення, висновки та пропозиції викладені у дев’яти наукових публікаціях: одному навчальному посібнику, п’яти статтях, що опубліковані у фахових періодичних виданнях та трьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дисертаційного дослідження можемо зробити такі висновки:
1. Правовий статус депутата – це комплексний інститут, що закріплює правове становище депутата в законодавчому, представницькому органі державної влади та у відносинах з іншими суб’єктами права і становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з політико-правовою природою депутатського мандата, визначенням обсягу повноважень депутата, гарантіями його діяльності та юридичною відповідальністю.
Елементами правового статусу депутата є: 1) політико-правова природа депутатського мандата; 2) повноваження депутата; 3) гарантії депутатської діяльності; 4) юридична відповідальність депутата.
У процесі розкриття змісту правового статусу депутата необхідно враховувати норми як конституційного права, так й інших галузей права. Це поняття є ширшим за конституційний та конституційно-правовий статус депутата, оскільки включає їх як складові частини. Водночас воно поглинається поняттям “статус депутата”, яке передбачає фактичне становище депутата, визначене правовими та іншими соціальними нормами і забезпечене відповідними гарантіями.
2. Політико-правова природа депутатського мандата є комплексним елементом правового статусу депутата, що включає: тип депутатського мандата, термін дії депутатського мандата, виникнення та припинення дії депутатського мандата.
Тип депутатського мандата – це концепція побудови відносин між парламентарем та виборцями. Законодавче закріплення того чи іншого типу депутатського мандата позначається на правовому статусі парламентаря, його представницьких функціях, ступені залежності від волі виборців та можливості самостійного прийняття рішень у сфері реалізації отриманих повноважень. Сучасне конституційне право виділяє два типи депутатського мандата: імперативний та вільний мандат. У свою чергу, аналіз положень чинної редакції Конституції України доводить поєднання ознак вільного та імперативного мандатів через збереження прямої незалежності депутата від виборців, але включення елемента імперативності крізь призму відносин депутата з політичною партією (блоком політичних партій), за списком якої(го) було обрано депутата. Це дає підстави стверджувати про закріплення законодавством України нового типу депутатського мандата – змішаного типу депутатського мандата.
3. Необхідно розширити конституційний перелік обставин дострокового припинення повноважень народних депутатів України:
1) з метою забезпечення легітимної роботи парламенту, підвищення дисципліни праці депутата, захисту прав та свобод людини і громадянина запровадити дострокове припинення повноважень народного депутата України за рішенням суду в разі систематичної відсутності без поважних причин на пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях органів Верховної Ради України, до складу яких його обрано, протягом однієї сесії;
2) з метою уникнення на майбутнє суперечок щодо легітимності дострокового припинення повноважень Верховної Ради України у зв’язку з набуттям стану її неправомочності, в Конституції України прямо закріпити норму про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України в разі неможливості відновлення двох третин від складу Верховної Ради України.
У зв’язку з переходом України до парламентсько-президентської республіки виключити конституційну норму про заборону припинення повноважень Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, протягом одного року з дня її обрання.
4. Принципи діяльності депутата становлять дві групи: перша група – принципи загального характеру (демократизму (народовладдя), пріоритету прав і свобод людини і громадянина, законності); друга група – принципи спеціального характеру (непорушності статусу депутата; рівноправності депутатів; колективного, вільного обговорення питань і прийняття рішень депутатами на засіданнях парламенту та його органів; гласності й урахування громадської думки; несумісності депутатського мандата).
Розгляд наукової дискусії щодо несумісності депутатського мандата з перебуванням на державній службі доводить, що народний депутат України перебуває на державно-політичній службі і є політичною посадовою особою. Таким чином, для подолання наявних колізій необхідно внести відповідні зміни до законодавства України, а у ч. 2 ст. 78 Конституції України слова “бути на державній службі” замінити словами “обіймати інші посади на державній та державно-політичній службі”.
5. Відсутність системного підходу до нормативної регламентації повноважень парламентаря як в Україні, так і в країнах СНД створює необхідність розв’язання цієї проблеми шляхом розробки єдиного підходу до класифікації повноважень парламентаря з подальшим відображенням у законодавстві. В основу такого підходу пропонується покласти загальні сфери реалізації повноважень парламентаря та загальновизнані філософські категорії “форма” і “зміст”.
Як основну модель класифікації повноважень народного депутата України пропонується використовувати поділ депутатських повноважень на дві загальні групи відповідно до загальних сфер діяльності парламентаря, у яких, у свою чергу, повноваження парламентаря об’єднуються в окремі групи за критерієм форм його діяльності.
Відповідно, першою загальною групою повноважень є повноваження народного депутата України у Верховній Раді України, яка включає такі групи повноважень: загальні повноваження; щодо участі у засіданнях Верховної Ради України; щодо участі у роботі депутатських об’єднань; повноваження щодо участі у роботі органів, утворених Верховною Радою України; щодо виконання доручень Верховної Ради України та її органів; щодо участі у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України; щодо участі в парламентських слуханнях; щодо звернення із депутатським запитом. Другою загальною групою є повноваження народного депутата України серед виборців, що складається з таких груп повноважень: щодо підтримання зв’язків з виборцями; щодо роботи із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об’єднаннями громадян України та іноземних держав; щодо роботи із засобами масової інформації; щодо направлення депутатських звернень.
6. За критерієм порядку та принципу створення необхідно розрізняти два типи депутатських об’єднань – прості та складні. Простими депутатськими об’єднаннями є депутатські фракції. Вони утворюються з народних депутатів, саме народними депутатами. Складними депутатськими об’єднаннями потрібно вважати коаліцію депутатських фракцій та парламентську опозицію. Вони утворюються на базі простих депутатських об’єднань, тобто є міжфракційними об’єднаннями. Можливе поєднання статусу простого та складного депутатського об’єднання, якщо: у Верховній Раді України буде створено депутатську фракцію, до складу якої входитиме більшість народних депутатів України (така депутатська фракція має права коаліції депутатських фракцій); лише одна депутатська фракція не входитиме до складу коаліції депутатських фракцій і таким чином отримає статус парламентської опозиції.
Вважаємо, існує необхідність зміни визначеного ст. 61 Регламенту Верховної Ради України порядку утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення про об’єднання депутатської фракції в коаліцію депутатських фракцій повинно прийматися на засіданні депутатської фракції і фіксуватися у протоколі її засідання. Коаліційна угода має підписуватись від імені фракції головою фракції або уповноваженим на це відповідною фракцією народним депутатом, що є членом такої фракції. До коаліційної угоди мають додаватися списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, та завірені копії протоколів засідання депутатської фракції, на якому прийнято рішення про об’єднання в коаліцію депутатських фракцій.
У свою чергу, “парламентською опозицією” слід вважати депутатські фракції, що не увійшли до складу коаліції депутатських фракцій, тим самим заявили про наявність концептуальних розбіжностей із політичною позицією, покладеною в основу створення “парламентської більшості”, тобто заявили про свою опозиційність.
7. Право законодавчої ініціативи народного депутата України – це право внесення до Верховної Ради України законодавчих пропозицій у формі: законопроекту, проекту постанови та іншого акта Верховної Ради України. Пропозиції та поправки, які вносяться народним депутатом до тексту законодавчої пропозиції, що перебуває на розгляді Верховної Ради України, потрібно вважати похідними формами законодавчої ініціативи депутата. Слід виділяти індивідуальну, спільну та колективну законодавчі ініціативи депутатів парламенту. Під індивідуальною законодавчою ініціативою необхідно розуміти внесення законодавчої пропозиції на розгляд парламенту депутатом особисто. Спільною законодавчою ініціативою є внесення законодавчої пропозиції за підписом кількох депутатів. Колективною законодавчою ініціативою є внесення законодавчої пропозиції групою депутатів у разі встановлення законодавчої вимоги щодо подання певної законодавчої пропозиції групою депутатів визначеної кількості.
8. Аналіз стану чинного законодавства України у сфері регулювання повноважень (прав і обов’язків) народного депутата України доводить необхідність проведення його суттєвого реформування. Підтвердженням цього є: 1) проблеми у сфері системної нормативно-правової регламентації повноважень парламентаря; 2) наявність подвійних стандартів, коли одна і та сама норма є одночасно правом та обов’язком народного депутата; 3) відхилення від ідей, закладених нормами Конституції України; 4) створення фактичного дисбалансу в можливості повноцінної реалізації повноважень між депутатами, що належать до коаліції депутатських фракцій та до “парламентської опозиції”; 5) необхідність внесення змін та доповнень до законодавства, зумовлена набуттям чинності змін, внесених до Конституції України.
9. Для кращого розуміння та вивчення структурних особливостей гарантій депутатської діяльності пропонується використовувати їх поділ на такі групи: 1) депутатська недоторканність та охорона прав депутата; 2) організаційно- процесуальні гарантії; 3) матеріальні гарантії; 4) соціальні гарантії; 5) гарантії трудових прав.
З метою приведення інституту депутатської недоторканності в Україні у відповідність із міжнародними правовими стандартами, усунення суперечності в чинному законодавстві України, збереження рівності громадян перед законом, припинення зловживання правом з боку народних депутатів України необхідно звузити зміст депутатського імунітету та поширити його дію винятково на застосування затримання чи арешту народного депутата до винесення обвинувального вироку судом, крім випадків затримання на місці злочину.
Чинне законодавство України наділяє народних депутатів значним обсягом необґрунтованих пільг та гарантій, що призводить до дискредитації принципу соціальної справедливості, конституційного принципу рівності всіх громадян у правах і свободах, у тому числі і щодо прав на отримання пільг. З огляду на це існує необхідність скасування та обмеження значної частини організаційно-процесуальних, матеріальних, соціальних і трудових гарантій (пільг), які безпосередньо не пов’язані з виконанням депутатами своїх обов’язків або невиправдано ставлять депутатів у привілейоване становище порівняно з іншими громадянами.
10. Конституційна відповідальність парламентаря – це відповідальний стан парламентаря (позитивний аспект) за виконання покладених на нього функцій перед народом (вільний та змішаний типи мандата) чи перед виборцями відповідного виборчого округу (імперативний тип мандата), у випадках порушення якого, вчинення парламентарем конституційного делікту, застосовуються примусові заходи впливу (негативний аспект), суть яких полягає у вилученні відповідного суб’єкта із сфери здійснення публічної влади, прийняття рішень, що стосуються інтересів усього суспільства, держави загалом або її окремого регіону (дострокове припинення повноважень парламентаря).
11. Факт обрання особи до складу парламенту необхідно розглядати як укладання строкової трудової угоди, в якій характер відносин працівника (обраної особи) та роботодавця (народу держави) визначається шляхом законодавчого закріплення відповідного типу депутатського мандата. Парламентар є суб’єктом трудових правовідносин, тому до нього можуть бути застосовані два види юридичної відповідальності, що діють у межах трудового права, – дисциплінарна та матеріальна. Відповідні норми мають міжгалузевий характер, за функціональною спрямованістю вони входять до предмета конституційного та конституційно-процесуального права, а за предметною – до трудового.
На парламентаря поширюється лише спеціальна дисциплінарна відповідальність. Це пов’язано з тим, що він є політичною посадовою особою та перебуває на державно-політичній службі.
Поряд із законодавчо закріпленою матеріальною відповідальністю народного депутата у формі непроведення виплати необхідним є запровадження матеріальної відповідальності у формі відшкодування, а саме – повної матеріальної відповідальності за втрату, пошкодження або знищення депутатом майна, яке надано йому в користування з метою забезпечення належного рівня реалізації його повноважень. До такого майна відносять: 1) обладнання сесійної зали та інших робочих приміщень Верховної Ради України; 2) майно, що надається в користування народному депутату України згідно із Законом України “Про статус народного депутата України”. Такі заходи мають бути закріплені в Законі України “Про статус народного депутата України” для підвищення рівня бережливого ставлення парламентаря до майна, використання якого забезпечує виконання ним представницьких функцій.
12. Аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення в ньому правового статусу народного депутата України дає підстави зробити висновок про необхідність його комплексного реформування шляхом: 1) внесення змін до Конституції України; 2) прийняття нової редакції Закону України “Про статус народного депутата України”; 3) прийняття Закону України “Про парламентську опозицію”; 4) прийняття Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”; 5) внесення змін до Закону України “Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України”; 6) внесення змін до Закону України “Про комітети Верховної Ради України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Государственно-правовая ответственность / Сурен Адибекович Авакьян // Совет. государство и право. – 1975. – № 10. – С. 16-24.
2. Авакьян С. А. Депутат: статус и деятельность / Сурен Адибекович Авакьян. – М. : Политиздат, 1991. – 288 с.
3. Авакьян С. А. Федеральное Собрание – парламент России / Сурен Адибекович Авакьян. – М. : Рос. юрид. издат. дом, 1999. – 432 с.
4. Авакьян С. А. Актуальные проблемы конституционно-правовой ответственности / Сурен Адибекович Авакьян // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2001. – С. 9-22.
5. Алебастрова И. А. Коллективные права, свободы и обязанности / И. А. Алебастрова, С. Ю. Кашкин // Конституционное право: словарь. – М. : Юристъ, 2001. – С. 208.
6. Алексеев С. С. Государство и право : начальный курс / С. С. Алексеев. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юрид. лит., 1996. – 192 с.
7. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981– .–
Т. 1. – 1981. – 359 с.
8. Амеллер М. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира / М. Амеллер ; [пер. с англ. ; ред. З. И. Луковникова]. – М. : Прогресс, 1967. – 512 с.
9. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран : учеб. для вузов / Константин Викторович Арановский. – М. : Издат. дом “Форум” : ИНФРА-М, 1998. – 462 с.
10. Армаш Н. Особливості відповідальності «державних політичних діячів»: співвідношення політики та закону [Електронний ресурс] / Надія Армаш // Юрид. журн. – 2005. – № 11. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1980
11. Астемиров З. А. Понятие юридической ответственности / З. А. Астемиров // Совет. государство и право. – 1979. – № 6. – С. 59-67.
12. Бабкін В. Д. Державна влада і політична опозиція / В. Д. Бабкін // Правова держава : [щоріч. наук. пр.]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1996. – Вип. 7 – С. 193-199.
13. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учеб. для студ. высш. учеб. заведений, обучающихся по спец. “Юриспруденция”] / Марат Викторович Баглай. – [7-е изд., изм. и доп.]. – М. : Норма , 2008. – 815 с.
14. Баймуратов М. Правовий статус народного депутата України / М. Баймуратов, Нгуєн Ань Туан // Вісн. одес. ін-ту внутр. справ. – 1998. – № 4. – С. 3-7.
15. Барабашев Г. В. Ответственность органов управления перед Сонетами / Г. В. Барабашев // Совет. государство и право. – 1981. – № 5. – С. 15-21.
16. Бахрах Д. Н. Административное право : [учеб. для студ. юрид. вузов и фак.] / Демьян Николаевич Бахрах. – М. : Бек , 1993. – 301 с.
17. Бачило И. Л. Компетенция и ответственность субъектов управления / И. Л. Бачило // Совет. государство и право. – 1981. – № 11. – С. 21-28.
18. Безуглов А. А. Депутат в Совете и избирательном округе / Анатолий Алексеевич Безуглов. – М. : Юрид. лит., 1978. – 80 с.
19. Безуглов А. А. Конституционное право России : [учеб. для студ. вузов, обучающихся по спец. “Юриспруденция”] : в 2 т. / Анатолий Алексеевич Безуглов, Сергей Александрович Солдатов. – М. : Профобразование, 2002. – 832 с.
20. Безуглов А. А. Советский депутат. Государственно-правовой статус / Анатолий Алексеевич Безуглов. – М. : Юрид. лит., 1971. – 224 с.
21. Безуглов А. А. Теоретические проблемы правового статуса советского депутата: автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юр. наук : спец. 711 “Государственное и административное право” / А. А. Безуглов. – М., 1971.- 39 с.
22. Бирюков. П. Н. Международное право : учеб. пособие / П. Н. Бирюков. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2006. – 685 с.
23. Боброва Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм / Н. А. Боброва, Т. Д. Зражевская. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 154 с.
24. Богданова Н. А. Категория статуса в конституционном праве / Н. А. Богданова // Вестн. МГУ. – 1998. – № 3. – С. 4-5. – (Серия 2. Право).
25. Богомолов М. Т. Императивный мандат в Советском государстве / М. Т. Богомолов. – Саратов, 1970. – 265 с.
26. Болотіна Нінель Борисівна. Трудове право України : підручник / Нінель Борисівна Болотіна. – К. : Вікар, 2003. – 725 с.
27. Большая Советская Энциклопедия. – Т. 10 / [ред. А. М. Прохоров]. – [3-е изд.]. – М. : Совет. энцикл., 1972. – 592 с.
28. Большой юридический словарь / [под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. – М. : Инфра-М, 1997. – 790 с.
29. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории / С. Н. Братусь. – М. : Юрид. лит., 1976. – 215 с.
30. Виноградов В. А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правовое регулирование / В. А. Виноградов. – М. : Изд-во “Академпресс”, 2000. – 288 с.
31. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 80, 90, 106 Конституції України) від 27 черв. 2000 р. № 1-в/2000 // Право України. – 2000. – № 9. – С. 124-125.
32. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України “Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму 16.04.2000 року”, поданого народними депутатами України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до Конституції України за ініціативою народних депутатів України) від 11 лип. 2000 р. № 2-в/2000 // Право України. – 2000. – № 9. – С. 126-129.
33. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення зміни до Конституції України (щодо обмеження депутатської недоторканності) вимогам статей 157 і 158 Конституції України вiд 10 верес. 2008 р. № 2-в/2008 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 71. – С. 73
34. Виступ голови товариства конституційного права В. М. Кампо : матеріали круглого столу [“Депутатська несумісність в Україні: проблеми теорії і практики”], (Київ, 21 жовт. 1999 р.). – К. : Видавн. дім „Юрид. кн.”, 2000. – С. 20-24.
35. Виступ завідувача кафедрою Київського Національного Університету Культури і Мистецтв М. І. Малишка : матеріали круглого столу [“Депутатська несумісність в Україні: проблеми теорії і практики”], (Київ, 21 жовт. 1999 р.). – К. : Видавн. дім „Юрид. кн.”, 2000. – С. 17-19.
36. Виступ керівника відділу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Є. А. Тихонової : матеріали круглого столу [“Депутатська несумісність в Україні: проблеми теорії і практики”], (Київ, 21 жовт. 1999 р.). – К. : Видавн. дім „Юрид. кн.”, 2000. – С. 25-28.
37. Виступ судді Верховного Суду України С. М. Березовського : матеріали круглого столу [“Депутатська несумісність в Україні: проблеми теорії і практики”], (Київ, 21 жовт. 1999 р.). – К. : Видавничий Дім „Юридична книга”, 2000. – С. 31-33.
38. Витрук Н. Структура правового статуса депутата (вопросы теории) / Николай Витрук // Материалы научно-практической конференции [“Закон о статусе депутатов на практике”]. – Ярославль, 1976. – С. 20-30.
39. Витрук Н. О категории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. Витрук // Совет. государство и право. – 1974. – № 12. – С. 15-20.
40. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : учеб. пособие / Леонид Дмитриевич Воеводин. – М. : Изд-во Моск. ун-та , 1997. – 298 c.
41. Гарчева Л. П. Конституционное право Украины : учеб. пособие / Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш. – Симферополь : Доля, 2000. – 336 с.
42. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / Аурел Зиновійович Георгіца. – Чернівці : Рута, 1998. – 483 с.
43. Годованець В. Ф. Конституційне право України : конспект лекцій / Володимир Федорович Годованець. – К. : МаУп, 2001. – 216 с.
44. Голишев В. Феномен парламентської більшості / В. Голишев // Політика і час. – 2003. – № 3. – С. 3-10.
45. Гранкин И. В. Законодательные органы власти субъектов Российской Федерации / Игорь Васильевич Гранкин. – М. : Манускрипт, 1998. – 115 с.
46. Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „Конституційне право” / Н. Г. Григорук. – К., 2004. – 21 с.
47. Грушанська Н. Г. Поняття та сутність інституту депутатської етики / Н. Г. Грушанська // Право України. – 1999. – № 5. – С. 79-81.
48. Грушанська Н. Г. Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 „Конституційне право” / Н. Г. Грушанська. – К., 1999. – 16 с.
49. Грушанська Н. Г. Правові засади депутатської етики / Н. Г. Грушанська // Матеріали науково-практичної конференції [“Державно правова реформа в Україні”], (Київ, листопад 1997 р.) / [ред. : О. В. Василенко, М. Т. Кравчук]. – К. : Ін-т законодавства ВР України, 1997. – С. 138-144.
50. Грюкова Л. В. Правова інституалізація парламентської більшості та опозиції // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід : [зб. наук. пр. / наук. ред. І. В. Розпутенко]. – К. : К.І.С., 2003. – С. 156-162.
51. Гузнов А. Г. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия / А. Г. Гузнов, А. А. Кененов, Т. Э. Рождественская. – Смоленськ : Траст-имаком, 1995. – 92 c.
52. Гурвич Г. С. Народ, народный суверенитет и народное представительство / Г. С. Гурвич // Совет. государство и право. – 1958. – № 12. – С. 47-54.
53. Давыдов Р. К. Право депутатского запроса в советском общенародном государстве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 „государственное право и управление ; советское строительство ; административное право ; финансовое право” / Р. К. Давыдов. – К., 1979. – 28 с.
54. Денисов Ю. А Общая теория правонарушения и ответственности / Ю. А. Денисов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1983. – 142 с.
55. Депутатська недоторканність: (Сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз) / [Задорожній О. В., Добкін М. М., Селіванов А. О., Харітончук М. В.] ; за заг. ред. О. В. Задорожного. – К. : Логос, 2004. – 288 с.
56. Десятников В. «Аресту не подлежит»? Еще раз о депутатской неприкосновенности / В. Десятников // Правда Украины. – 1999. – 26 янв. – С. 1.
57. Дніпров О. Правові основи діяльності політичної опозиції в Україні / О. Дніпров // Політичний календар : інформ.-аналіт. огляд. – 2003. – № 5 (63). – С. 7-21.
58. Добкін М. Гарантії забезпечення статусу народного депутата України / М. Добкін // Право України. – 2003. – № 11. – С. 123-127.
59. Доповідь Голови Верховної Ради України І. Плюща «Парламентаризм в Україні: шляхи і тенденції розвитку» // Голос України. – 2001. – 27 черв. – С. 1-2.
60. Древаль Ю. Д. Парламентаризм у політичній системі України: (політико-правовий аналіз) / Юрій Дмитрович Древаль. – Х. : Вид. Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 280 с.
61. Журавський В. Щодо концептуальних засад майбутнього Закону «Про регламент Верховної Ради України» / В. Журавський // Право України. – 2002. – № 7. – С. 56-58.
62. Заява НРУ щодо ініціативи проведення референдуму з питань депутатської недоторканності: Голова Народного Руху України В. Чорновіл // Час. – 1999. – 22-29 січ. – С. 3.
63. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми змісту / О. Зелена // Право України. – 2002. – № 11. – С. 109-111.
64. Зиновьев А. В. Статус народного депутата в СССР (Проблемы теории и практики) / А. В. Зиновьев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1987. – 160 с.
65. Зубков А. Непідступні тільки... депутати?: Лідери Християнсько-демократичної партії України В. Журавський та С. Кириченко оприлюднили намір ініціювати всеукраїнський референдум щодо позбавлення народних депутатів парламентської недоторканності / А. Зубков // Столиця. – 1998. – 26 литоп. - 3 груд. – С. 5.
66. Избирательный кодекс Грузии от 2 августа 2001 г. № 1047-вс [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?regnom=19260
67. Избирательный Кодекс Республики Армения от 5 февраля 1999 г. № ЗР-284 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=2020&lang=rus
68. Избирательный кодекс Республики Белоруссия от 11 февраля 2000 г. № 370-З [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravo.by/webnpa/text.asp?RN=HK0000370
69. Йофе О. С. Вопросы теории права / О. С.Иофе, М. Д. Шаргородский. – М. : Юрид. лит., 1961. – 383 с.
70. Кислий П. С. Народний депутат України: представник влади народу / П. С. Кислий, Е. Р. Рахімкулов. – К. : КІС, 2002. – 98 с.
71. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – 414 с.
72. Ковалев М. И. Понятие преступления в советском уголовном праве / М. И. Ковалев. – Свердловск : Урал. ун-т, 1987. – 208 с.
73. Ковачев Д. А. О соотношении Конституции и регламента высшего представительного учреждения в социалистическом государстве / Д. А. Ковачев // Учен. зап. ВНИИСЗ. – 1966. – Вып. 6. – С. 5-14.
74. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII // Відом. Верховної Ради України. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
75. Кодекс о выборах: Закон Республики Молдова от 21 ноября 1997 г. № 1381-XIII [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.parlament.md/legalfoundation/electoralcode/ru.html
76. Козлова Е. И. Конституционное право Российской Федерации : учебник / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2008. – 608 с.
77. Коліушко І. Б. Запровадження у сфері виконавчої влади посад державних політичних діячів / І. Б. Коліушко // Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування. – К. : Вид-во УАДУ, 1999. – С. 19-27.
78. Колосова Н. М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности / Н. М. Колосова // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 86-91.
79. Колосова Н. М. Конституционная ответственность в Российской Федерации / Н. М. Колосова. – М. : Городец, 2000. – 191 с.
80. Колюшин Е. Н. Конституционное (государственное) право России : курс лекций / Евгений Иванович Колюшин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1999. – 381 с.
81. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / [Баяхчев В. Г., Мозяков В. В., Мозякова В. В. и др.] ; под общ. ред. В. В. Мозякова. – [2 изд., перераб. и доп.]. – М. : Изд-во “Экзамен”, 2002. – 894 с.
82. Кондрашев А. А. Конституционно-правовая ответственность субъектов федерации: вопросы теории и законодательногорегулирования в Российской Федерации : монография / А. А. Кондрашев. – Красноярск : Сиб. юрид. ин-т МВД России, 1999. – 110 с.
83. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : [учеб. для студ. юрид. вузов и фак.] : в 4 т. / отв. ред. Б. А. Страшун. – [3-е изд., обновл. и дораб.]. –
Т. 1-2: Часть Общая / [Г. Н. Андреева, И. А. Андреева, А. Ш. Будагова и др.]. – М. : Издательство НОРМА (Издат. группа “НОРМА – ИНФРА-М”), 2000. – 764 с.
84. Конституционное право : [учеб. для студ. юрид. вузов и фак.] / [Альхименко В. В., Бутылин В. Н., Герасимов А. П. и др.] ; отв. ред. А. Е. Козлов. – М. : Издат. “БЕК”, 1996. – 444 с.
85. Конституционное право : энциклопед. слов. / [Авакьян С. А., Гуценко К. Ф., Ковлер А.И., Марченко М. Н.] ; отв. ред. и рук. авт. кол. С. А. Авакьян. – М. : Норма, 2000. – 675 с.
86. Конституционные основы народовластия в СССР / [Кожохин Б. И., Толстой Ю. К., Белкин А. А. и др.] ; под ред. Б. И. Кожохина, Ю. К. Толстого. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1980. – 383 с.
87. Конституция Азербайджанской Республики от 12 нояб. 1995 г. // Конституции государств СНГ. – М. : Издат. группа “НОРМА-ИНФРА М”, 1999. – Ст. 11-64.
88. Конституция Грузии от 24 авг. 1995 г., с изменениями от 20 июля 1999 г., от 06 февр. 2004 г., от 23 февр. 2005 г., от 27 дек. 2006 г., [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
http://www.parliament.ge/index.php?lang_id=ENG&sec_id=68
89. Конституция Республики Армения от 5 июля 1995 г. // Конституции государств СНГ. – М. : Издат. группа “НОРМА-ИНФРА М”, 1999. – С. 84-112.
90. Конституция Республики Беларусь от 24 нояб. 1996 г. // Конституции государств СНГ. - М. : Издат. группа “НОРМА-ИНФРА М”, 1999. - С. 127-171.
91. Конституция Республики Казахстан от 30 авг. 1995 г., с изменениями от 27 мая 2007 г., [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.parlam.kz/Information.aspx?doc=2&lan=ru-RU
92. Конституция Республики Молдова от 29 июля 1994 г., с изменениями от 19 июля 1996 г. // Конституции государств СНГ. – М. : Издат. группа “НОРМА-ИНФРА М”, 1999. – С. 377-418.
93. Конституция Республики Таджикистан от 6 ноября 1994 г., в редакции Закона Республики Таджикистан от 22 июня 2003 г., [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.president.tj/rus/konstitutsiya.htm
94. Конституция Республики Узбекистан от 8 дек. 1992 г., в редакции законов Республики Узбекистан от 28 дек. 1993 г. № 989-XII, от 24 апр. 2003 г. № 470-II [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.parliament.gov.uz/ru/constitution.php
95. Конституция Российской Федерации от 12 дек. 1993 г. // Конституции государств СНГ. – М. : Издат. группа “НОРМА-ИНФРА М”, 1999. – С. 438-496.
96. Конституційне право України / [Погорілко В. Ф., Фрицький О. Ф., Городецький О. В. та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка. – [4-те вид.]. – К. : Наук. думка, 2003. – 732 с.
97. Конституція незалежної України: [навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти] / ред. В. Ф. Погорілко, Ю. С. Шемшученко, В. О. Євдокимов ; НАН України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; Спілка юристів України. – К., 2000. – 426 с.
98. Конституція України від 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
99. Конституція України від 28 черв. 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 груд. 2004 р. № 2222-ІV // Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 ; 2005. – № 2. – Ст. 44.
100. Концепція адміністративної реформи в Україні / Держ. коміс. з проведення адм. реформи. – К. : Центр політ.-прав. реформ – центр розв. укр. законодавства, 1998. – 62 с.
101. Корж В. Парламентарі не мають права бути над законом / В. Корж // Юрид. вісн. України. – 1998. – 26 берез. - 1 квіт. – С. 3.
102. Косолапов Р. И. Свобода и ответственность / Р. И. Косолапов, В. С. Марков. – М. : Политиздат, 1969. – 95 с.
103. Котляревский С. А. Конституционное государство. Опыт политико-морфологического обзора / С. А. Котляревский. – СПб. : Типография Альтшулера, 1907. – 253 с.
104. Коток В. Ф. Наказы избирателей в социалистическом государстве: Императивный мандат / В. Ф. Коток. – М. : Наука, 1967. – 135 с.
105. Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В. В. Кравченко. – К. : Атіка, 2001. – 317 с.
106. Кудрявцев В. Н. Дисциплина и ответственность: пути укрепления / В. Н. Кудрявцев, Б. Н. Лазарев // Совет. государство и право. – 1981. – № 6. – С. 67-76.
107. Куліш А. І. Опозиція в парламенті: політологічний сенс діяльності «груп тиску» (зарубіжний досвід) / А. І. Куліш // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. – К. : Навч.-метод. каб. вищ. освіти М-ва освіти України, 1996. – С. 182-185.
108. Кутафин О. Е. Источники конституционного права Российской Федерации / Олег Емельянович Кутафин. – М. : Юристъ, 2002. – 348 с.
109. Кутафин О. Е. Предмет конституционного права / Олег Емельянович Кутафин. – М. : Юристъ, 2001 – 443 с.
110. Лазаревский Н. И. Русское государственное право. – Т. I: Конституционное право / Н. И. Лазаревский. – [4-е изд.]. – Пг. : Издат. юрид. кн. склада «Право», 1917. – 272 с.
111. Лафитский В. И. Основы конституционного строя США / В. И. Лафитский. – М. : Норма, 1998. – 272 с.
112. Лебедев А. Н. Статус субъекта Российской федерации (Основы концепции, конституционная модель, практика) / А. Н. Лебедев. – М. : Ин-т государства и права РАН. М., 1999. – 197 с.
113. Лейст О. Э. Понятие ответственности в теории права / О. Э. Лейст // Вестн. МГУ. – 1994. – № 1. – С. 31-37. – (Серия 11. Право).
114. Ливеровский А. А. Актуальные проблемы федеративного устройства России / А. А. Ливеровский. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002. – 166 с.
115. Лінецький С. Депутатський імунітет – pro i contra / С. Лінецький // Юрид. вісн. України. – 1999. – № 10. – С. 1-5.
116. Лучин В. О. Конституционные деликты / В. О. Лучин // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 16-24.
117. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации / Виктор Осипович Лучин. – М. : Юнити, 2002. – 687 с.
118. Лучин В. О. Процессуальные нормы в советском государственном праве / Виктор Осипович Лучин. – М. : Юрид. лит., 1976. – 167 с.
119. Лучин В. О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук. : спец. 12.00.02 „Государственное право и управление, административное право, финансовое право” / В. О. Лучин. – М., 1993. – 83 с.
120. Маклаков В. В. Конституция зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Испания, Швейцария, Европейский союз, Соединенные. Штаты Америки, Япония, Бразилия : учеб. пособие / В. В. Маклаков. – [3. изд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК, 2000. – 564 с.
121. Малеин Н. С. Правонарушения: понятия, причины, ответственность / Николай Сергеевич Малеин. – М. : Юрид. лит., 1985. – 192 с.
122. Манжул К. В. Законодавча ініціатива як стадія законодавчого процесу / К. В. Манжул // Бюл. М-ва юстиції України. – 2005. – № 1 (39). – С. 18-23.
123. Матвеева О. М. Конституционный статус депутата в парламентах стран Западной Европы : учеб. пособие / О. М. Матвеева, П. И. Савицкий. – Екатеринбург, 1993. – 274 с.
124. Правовое положение депутата в парламентах стран Западной Европы : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „Государственное право и управление, административное право, финансовое право” / О. М. Матвеева. – Екатеринбург, 1994. – 20 с.
125. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Николай Игнатьевич Матузов. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 с.
126. Махненко А. Х. Верховные органы народного представительства социалистических стран / А. Х. Махненко. – М. : Юрид. лит., 1972. – 264 с.
127. Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Олена Володимирівна Мельник. – К., 2000. – 175 с.
128. Милль Дж. Ст. Размышления о представительном правлении / Джон Стюарт Милль. – СПб. : Изд. Яковлева, 1863. – 448 с.
129. Миронов О. О. Конституционный статус депутатов парламентов / О. О. Миронов // Журн. рус. права. – 1997. – № 4. – С. 130-138.
130. Миронов О. О. Статус депутата российского парламента / О. О. Миронов // Вестн. Сарат. гос. акад. права. – 1995. – № 2. – С. 4-12.
131. Михалева Н. А. Конституционное право зарубежных стран СНГ : учебное пособие / Надежда Александровна Михалева. – М. : Юристъ, 1999. – 349 c.
132. Ми