КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Альонкін Олексій Анатолійович

УДК 342.724+342.731

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І
ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Колодій Анатолій Миколайович

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................3-16
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ............................................................................................17-61
1.1. Доктринальні основи конституційної дефініції та правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання.....................17
1.2. Методологічні засади дослідження конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та його місце в системі прав і свобод особи……......................................................................................................................42
Висновки до першого розділу............................................................................59
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РОЗУМІННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ...........62-107
2.1 Поняття та сутність конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання.........................................................................................62
2.2. Правове регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання..............................................................................................................83
Висновки до другого розділу............................................................................105
РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ………………………………......................................108-200
3.1. Загальносуспільні ідеологічні та політичні гарантії конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання..........................................108
3.2. Загальносуспільні економічні та соціальні гарантії конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання..........................................127
3.3. Юридичні гарантії забезпечення реалізації конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання……………….............................148
3.4. Юридичні гарантії забезпечення охорони і захисту конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання..........................................172
Висновки до третього розділу..........................................................................197
ВИСНОВКИ...............................................................................................201-208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................209-227

ВСТУП

Актуальність теми. Формування України як демократичної, соціальної і правової держави безпосередньо пов’язано з необхідністю вирішення питання щодо забезпечення та правового регулювання прав і свобод людини. Першим кроком на цьому шляху було конституційне визнання та закріплення основоположних прав і свобод людини, чільне місце серед яких займає право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право є одним з загальновизнаних ціннісних здобутків людства, яке в ході свого існування не лише підтвердило своє важливе місце в системі природних і невід’ємних прав і свобод людини, а й довело свою впливову значущість для розвитку вільної особистості, демократичного суспільства і правової держави в цілому.
Становлення і розвиток вітчизняного конституційного розуміння та правового регулювання права людини відбувалося шляхом накопичення позитивного світового досвіду з урахуванням власних історичних умов державного і суспільного будівництва України. Водночас формувалось і смислове навантаження щодо визначення права, яке розглядається. Дослідження даного процесу є важливим для розуміння сучасного його визначення, що знайшло своє закріплення в ст. 35 Конституції України від 28 червня 1996 р. [1].
Але недостатньо лише проголосити право людини на свободу світогляду і віросповідання на найвищому законодавчому рівні. Необхідно забезпечити його реальною системою гарантій, які б відповідали міжнародним стандартам. Так, право людини, що досліджується, як одне з фундаментальних прав особи знайшло своє відображення у цілій низці міжнародних документів з прав людини. Серед них, передусім, слід назвати: Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. та Європейську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. І наша держава, як країна-учасниця ООН і Ради Європи, приєднавшись до цих основоположних міжнародних угод з прав людини, взяла на себе зобов’язання забезпечити чітку і безумовну їх реалізацію. Дослідження стану виконання взятих Україною на себе зобов’язань через розгляд положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. та цілого ряду інших законодавчих актів становить значний інтерес, з огляду на обраний Україною стратегічний курс на вступ до Європейського Союзу. У зв’язку з цим актуальність дослідження гарантій реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання полягає в аналізі відповідності положень внутрішньодержавного законодавства встановленим конституційним принципам і міжнародним стандартам з прав людини.
Конституційні принципи і міжнародні стандарти щодо права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні є орієнтирами правотворчої, правореалізаційної і правоохоронної діяльності держави у сфері його забезпечення. Їх однозначне тлумачення і дотримання у практичній діяльності має забезпечувати необхідні умови існування цього права і подальший його розвиток. Адже нехтування ними, невідповідність і суперечливість, двозначність тлумачень, порушення їх різними гілками влади обмежує стабільне гарантування реалізації права людини, яке розглядається, що, врешті-решт, може призвести до неможливості в повній мірі реалізувати, захистити або відновити це фундаментальне право людини.
Україною за останні роки вже зроблено і робиться багато важливих і переконливих кроків на шляху гарантування і реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання, в тому числі і щодо формування та вдосконалення правової бази гарантування цього права людини. І важливе місце в цьому процесі належить саме науковим дослідженням цього питання.
Теоретичне обґрунтування конституційних принципів і механізму реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання спирається на дослідження, здійснені у попередні роки. Так, окремі юридичні аспекти цього питання розглядалися в працях М. Вітрука, Н. Гаєвої, О. Барменкова, В. Калініна, В. Клочкова, В. Корзана, І. Кравченка, О. Поліщука, Ф. Рудинського, В. Савельєва, В. Фурова, М. Шапіро та ін.
Сучасний етап розвитку правової науки характеризується формуванням нових поглядів на окремі юридичні аспекти свободи світогляду і віросповідання, орієнтованих на формування в країні реальних можливостей для всебічного, гармонійного і повного задоволення визначених цим правом людини потреб і бажань. Вагомий внесок у цей процес вносять такі вчені як А. Агапов, Б. Андрусишин, М. Бабій, Л. Байрачна, В. Бондаренко, С. Бублик, С. Бур’янов, І. Вишнякова, Ю. Кальниш, А. Колодний, Г. Комкова, І. Компанець, Б. Лобовик, В. Лубський, М. Лубська, І. Огородник, В. Огородник, П. Рабінович, М. Рибачук, О. Саґан, П. Сергієнко, Т. Тесля, М. Хавронюк, П. Яроцький та ін.
Заслуговує на увагу і той факт, що в дисертаціях, які захистили останнім часом Л. Ярмол, Г. Сергієнко та Г. Лаврик, дається науковий аналіз окремих юридичних площин забезпечення в Україні права людини на свободу світогляду і віросповідання [2, 3, 4]. Проте ці дослідження не були присвячені системному висвітленню конституційних принципів та гарантіям реалізації права людини, що розглядається. Тому завдання даного дисертаційного дослідження – органічно доповнити їх. Таким чином, усі вищезазначені обставини дають підстави стверджувати про актуальність теми запропонованого дослідження та його теоретичну і практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з Тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України та в межах Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635); обговорена і схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 1 від 29 січня 2003 р.) та включена до Планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2004-2005 рр. Тема дисертаційного дослідження розглянута та схвалена відділенням Академії правових наук (реєстраційний № 132, 2003 р.).
Мета і завдання дослідження полягають у комплексному дослідженні та вивченні основних об’єктивних закономірностей регламентації, реалізації, охорони та захисту конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, гарантій його реалізації. Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
- визначити доктринальні основи конституційної дефініції та правового регулювання в Україні права людини на свободу світогляду і віросповідання на підставі політичних, соціальних та юридичних фактів;
- сформулювати методологічні засади дослідження конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та встановлення його місця в системі прав і свобод особи;
- дослідити формулювання та визначити внутрішній зміст конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання;
- опрацювати та систематизувати нормативну базу конституційно-правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання;
- обґрунтувати і внести пропозиції щодо дефініції та конституційного закріплення права людини на свободу світогляду і віросповідання;
- дослідити загальносуспільні ідеологічні, політичні, економічні та соціальні гарантії як сукупність умов і вимог, норм і принципів, покликаних забезпечити реалізацію людиною її суб’єктивного права на свободу світогляду і віросповідання;
- визначити юридичні гарантії, як сукупність умов і вимог, норм і принципів, покликаних забезпечити реалізацію, охорону і захист суб’єктивного права людини на свободу світогляду і віросповідання;
- сформулювати та внести пропозиції щодо визначення та правового вдосконалення загальносуспільних та юридичних гарантій реалізації, охорони та захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Об’єктом дослідження є система особистих (громадянських, фізичних) прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та гарантії (загальносуспільні та юридичні) їх реалізації в Україні.
Предметом дослідження є конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання в системі особистих (громадянських, фізичних) прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та гарантії його реалізації в Україні.
Методи дослідження. Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання, до яких належать загальнонаукові (діалектичний, порівняльний, історичний, системний, структурний, функціональний, узагальнення) та спеціальні (конкретно-історичний, формально-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний) методи.
Діалектичний метод зумовив використання відповідних категорій діалектики, таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, сутність і явище, тощо. Поєднання порівняльного і історичного методів дозволило зрозуміти та відтворити процес становлення і розвитку права людини на свободу світогляду і віросповідання на основі дослідження вітчизняних теоретико-правових поглядів і законодавства минулого. Застосування структурного методу допомогло виявити стійкі взаємозв’язки між складовими елементами цього права людини, як невід’ємними частками цілісної системи. Системний метод надав можливість дослідити гарантії реалізації права людини, що досліджувалося, як єдиної системи. Функціональний метод допоміг окреслити визначення основних якостей і призначення гарантій реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання. Метод узагальнення застосовано при підготовці висновків.
Конкретно-історичний метод використано при дослідженні процесу становлення і розвитку конституційного поняття та правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання. Використання формально-правового методу дало змогу виявити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні цього права людини, дослідити основні форми його здійснення. Метод порівняльно-правовий застосовувався при дослідженні відповідності вітчизняних нормативно-правових актів Конституції України щодо проголошеного нею права людини, що досліджується, та відповідності припису останньої положенням міжнародних документів з прав людини. Спеціально-юридичний метод використано для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання їх визначень тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантій його реалізації в Україні як самостійного соціально-правового явища.
В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовано та обґрунтовано такі підсумкові положення, висновки, пропозиції і рекомендації, що характеризують наукову новизну та відображають особистий внесок дисертанта у висвітлення даної проблеми:
вперше:
- запропоновано авторські визначення, за якими: а) під суб’єктивним правом людини на світогляд і віросповідання слід розуміти забезпечену законом міру можливої поведінки особи (індивіда або відповідної організації), спрямовану на досягнення цілей, пов’язаних з задоволенням її (їх) світоглядних переконань і віросповідальних поглядів та пов’язаних з цим інтересів; б) під суб’єктивною свободою особи на світогляд і віросповідання необхідно розуміти встановлену і гарантовану законом сферу автономного, відокремленого від втручання держави та інших осіб, існування людини. Вона полягає в певних міркуваннях, волевиявленнях і діях, пов’язаних зі сферою особистих поглядів і переконань індивідуума;
- обґрунтовано тезу, за якою важливими якісними ознаками конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання є те, що воно: а) має соціальну природу; б) носить правовий характер; в) є притаманним особі від самого факту її народження; г) має невідчужуваний характер; ґ) характеризується наявністю у нього свобод, спрямованих на задоволення потреб, без яких людина не в змозі нормально існувати і розвиватися; д) відзначається загальністю, рівністю й однаковістю у застосуванні до всіх осіб, незалежно від їх персоніфікуючих ознак; є) забезпечується державою щодо його реалізації, охорони і захисту;
- запропоновано авторське визначення, що конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання являє собою певні юридичні можливості суб’єкта конституційно-правових відносин, необхідні йому для задоволення особистісних інтересів і потреб, пов’язаних з реалізацією власних світоглядних переконань і віросповідальних поглядів, зумовлених рівнем розвитку громадянського суспільства і держави, які є загальними і рівними для всіх осіб, що на законних підставах перебувають в країні;
- обґрунтовано пропозицію про включення до розділу І Конституції України окремої статті в такій редакції: «Україна – світська держава. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви (ч. 1). Державою визнається рівність і рівноправність усіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в Україні. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова (ч. 2)». Ця норма мала б формулювати загальні принципи побудови взаємовідносин між державою і церквою;
- окреслено й розглянуто систему гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні. Запропоновано авторське бачення умовного розподілу гарантій на загальносуспільні (ідеологічні, політичні, економічні, соціальні) та юридичні (спеціальні). Формулюється загальна дефініція, що під гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти систему принципів і норм, які забезпечують дотримання цього права особи всіма суб’єктами суспільних відносин і створюють сукупність засобів і процедур, за яких людина отримує реальну можливість захищати і відстоювати на законній підставі свободи, що є похідними від зазначеного права в усій їх різноплановості та різноманітності;
- запропоновано авторське визначення, що під ідеологічними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, що, спираючись на ліберальну концепцію прав особи, на якій ґрунтується правова система держави, покликані забезпечити можливість реалізації людиною, незалежно від її правового статусу, свого суб’єктивного права та похідних від нього свобод, які визнаються за особою, додержуються суспільством і захищаються державою;
- сформульовано авторське визначення, що під політичними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які започатковують політику держави в сфері формування умов і засобів забезпечення реалізації людиною цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод і закладають підґрунтя щодо встановлення рівності всіх, незалежно від особистісного ставлення до релігії, щодо участі в управлінні державними і суспільними справами та вирішення похідних від цього проблемних питань виключно на засадах дискурсу та злагоди;
- запропоновано авторське визначення, що під економічними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які, закладаючи економічне підґрунтя гармонійного розвитку держави і суспільства, що базується на приватній власності, забезпечують реалізацію людиною цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод і формують основу матеріальної, а відтак і духовної самостійності особи, незалежно від її особистісного ставлення до релігії;
- сформульовано авторське визначення, що під соціальними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які покликані унеможливлювати антагонізми, розбещеність і деградацію суспільства та забезпечувати вільні, доступні і рівні можливості особи володіти, користуватися, розпоряджатися часткою суспільних благ з метою задоволення, у т.ч. і даного суб’єктивного права та похідних від нього свобод, незалежно від особистого ставлення до релігії;
- запропоновано авторське визначення, що під юридичними (спеціальними) гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які забезпечують здійснення зазначеного права та похідних від нього свобод для кожної особи, незалежно від її правового статусу і персонального ставлення до релігії, шляхом покладання на державу, в особі уповноважених на те органів, певних обов’язків щодо належної правової регламентації порядку здійснення цього права, а також його охорони, захисту і відновлення в разі порушення;
удосконалено:
- твердження, що, слідом за Конституцією України, своє подальше виписування, а отже і конституційно-правове регулювання, право людини на свободу світогляду і віросповідання знаходить у відповідних нормативних актах, які становлять національне законодавство України. Складовими цієї системи є міжнародні договори універсального і регіонального характеру та вітчизняні нормативно-правові акти України. У свою чергу, вони поділяються на: а) нормативні акти, в яких проголошуються основоположні принципи гарантування свободи світогляду і віросповідання; б) нормативні акти, що утворюють правове поле для безпосередньої реалізації і здійснення цього невід’ємного права людини;
- пропозицію, що назва і зміст Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. мають узгоджуватися з сутністю відповідних положень міжнародних документів та спиратися на ст. 35 Основного Закону країни. Так, у новій редакції Закон України «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» або «Про свободу думки, совісті та релігії і віросповідальні організації» має містити замість терміна «громадянин» термін «фізична особа». Крім того, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., передусім розділ ІІ – «Релігійні організації в Україні» та Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 18 лютого 1999 р., а саме розділ І – «Загальні положення» мають бути приведені у відповідність з конституційними принципами правового статусу особи;
- висновок, що до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., зокрема до розділів: III – «Майновий стан релігійних організацій» і IV – «Права релігійних організацій та громадян, пов’язані зі свободою віросповідання», варто внести зміни, які б закріплювали за фізичними особами, що на законних підставах перебувають в країні, принаймні переважну більшість майнових і похідних від них немайнових прав, якими, за чинною редакцією закону, користуються виключно релігійні організації. Серед них: право використовувати для своїх віросповідальних потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або іншими фізичними особами (ст. 17); право власності на культові будівлі, предмети культу, інші будівлі та майно, необхідні для забезпечення їх віросповідальних потреб (ст. 18); право засновувати і утримувати вільнодоступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва) (ст. 21); право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту (ст. 22) та інше;
дістали подальшого розвитку:
- пропозиція щодо конституційного закріплення права особи, що є предметом дослідження. На нашу думку, ст. 35 Основного Закону країни має бути викладена в такій редакції: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну діяльність (ч. 1). Ніхто не повинен зазнавати примусу, що зменшує його свободу мати, приймати чи змінювати релігію або переконання за своїм вибором. Держава поважає свободу батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань (ч. 2). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 3). Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ч. 4)»;
- твердження, що для підвищення дієвості юридичних гарантій щодо реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання необхідно прийняти Закон України «Про Верховну Раду України» та Закон України «Про Президента України». В цих законах, як і в чинному Законі України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р., повинен бути передбачений окремим розділом чіткий механізм гарантій прав особи, зокрема й того, що є предметом дослідження, та критично відкориговані їх відповідні повноваження;
- висновок, що сьогодні гостро відчувається потреба розробки і прийняття нової редакції Закону України «Про свободу світогляду і віросповідання та релігійні організації», Закону України «Про майно релігійних організацій» та інших нормативно-правових актів, у т.ч. тих, що стосуються питань забезпечення реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання. В останньому зазначеному законі має бути викладено вичерпний перелік культових будівель і майна духовного характеру національного та (або) світового значення, які не підлягають поверненню або можуть бути повернені тільки за підсумками загальнодержавного референдуму, та містити чітко виписаний механізм вирішення майнових питань і встановлено відповідальність за його невиконання або неналежне здійснення суб’єктами відповідних правовідносин;
- твердження, що з метою покращення роботи судів загальної юрисдикції щодо вирішення справ, які виникають з приводу охорони, захисту і відновлення інтересів релігійних організацій та пов’язаних з цим питань майнового характеру, варто внести відповідні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., або передбачити їх в його новій редакції, зокрема: а) встановити чіткі і вичерпні підстави відмови щодо реєстрації релігійної організації (ст. 15); б) передбачити, що утворення в межах певної територіальної громади будь-якої релігійної організації має вирішуватися самою громадою в ході проведення місцевого референдуму(ст.ст. 14, 16);
- пропозиція про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р., в яких би було передбачено охоронну функцію його діяльності (ст. 1); конкретні завдання функціонування цього державного органу (ст. 3); визначено його правовий статус (ст. 4); підвищено вимоги до кандидата на цю посаду (ст. 5); посилено його важелі впливу на ситуацію з забезпеченням в країні прав і свобод людини (ст. 13) та надання Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, серед інших прав, і право порушувати дисциплінарне, адміністративне провадження і (або) ставити питання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб у разі ігнорування або неналежного виконання ними його актів реагування та порушення їхніми діями або бездіяльністю прав і свобод людини (ст. 22).
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації
використані:
- у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ (Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес НАВСУ від 10.06.2005 р., Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес КНУВС від 05.06.2009 р.);
- у практичній діяльності Верховної Ради України (Довідка про практичне впровадження результатів дисертаційної роботи Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності від 14.02.2005 р., Довідка про практичне впровадження результатів дисертаційної роботи Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності від 26.05.2009 р., Лист Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 29.05.2009 р.);
можуть бути використані:
- у науково-дослідних цілях – для подальшого вивчення конституційно-правових аспектів формування і розуміння права людини на свободу світогляду і віросповідання, гарантій його реалізації та осмислення правового положення і юридичного закріплення цього суб’єктивного права особи в суспільстві, державі та праві;
- у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал при розробці та прийнятті законів України, що регламентують процес здійснення цього права особи, що є предметом дослідження, з метою удосконалення та коригування його поняття, змісту, похідних свобод у відповідності з сучасними вимогами юриспруденції;
- у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів функціонування суб’єктів правовідносин по забезпеченню реалізації, охорони, захисту, а в разі потреби і відновлення права людини на свободу світогляду і віросповідання;
- у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін та курсів: «Теорія держави і права», «Історія держави і права України», «Конституційне право України», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні», а також можуть знайти застосування при підготовці окремих структурних частин підручників, навчальних посібників, курсів лекцій відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів;
- у правовиховній роботі серед населення – для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.
Особистий внесок здобувача. В дисертації використовуються ідеї, що були сформульовані, оприлюднені і опубліковані у двох фахових виданнях у співавторстві. Особистий внесок здобувача в ці праці становить тридцять відсотків (30 %) і п’ятдесят відсотків (50 %) відповідно.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, що містяться в дисертації, були оприлюднені під час шести виступів здобувача на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних, науково-теоретичних конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції» (м. Київ, 27-28 березня 2003 р.); «Актуальні проблеми права 2003» (м. Київ, 9 квітня 2003 р.); «Україна – арабський світ: Реалії та перспективи» (м. Київ, 29 листопада 2003 р.); «Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи» (м. Київ, 16 квітня 2004 р.); «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів» (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.); «Україна 2005: поступальна хода до верховенства права» (м. Київ, 15 квітня 2005 р.). Тези чотирьох з них опубліковані.
Публікації. Основні положення, висновки, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в дванадцяти наукових публікаціях здобувача, в т.ч. у восьми статтях у фахових виданнях, дві з яких видано у співавторстві.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідивши конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантії його реалізації в Україні, можна зробити такі узагальнення, висновки та пропозиції.
1. Доктринальну основу сучасної вітчизняної конституційної дефініції права людини на свободу світогляду і віросповідання становить ліберальна концепція визначення правового статусу особи в суспільстві і державі. Ця концепція була теоретично осмислена, а відповідне право юридично сформульовано за роки незалежності Української держави. Ліберальна концепція прийшла на зміну попередній – колективістській концепції правового статусу особи в державі, на засадах якої формувалося поняття цього права людини в радянській Україні.
2. Із позитивів радянського періоду існування права людини, що є предметом нашого дослідження, варта уваги теза, сформульована ще в Основному Законі радянської України, але яка не знайшла свого відображення в чинній Конституції України – про свободу ведення атеїстичної діяльності. Це положення, на наш погляд, має пряме відношення до свободи не сповідувати ніякої релігії і безпосередньо стосується права кожного на свободу світогляду.
3. Беручи за основу порівняльний, історичний та інші методи дослідження і виходячи з провідних напрямків сприйняття правового матеріалу – спадкоємності і акультурації, необхідно зазначити, що сучасне конституційне виписування права людини на свободу світогляду і віросповідання здійснено саме на підставі ліберальної концепції визначення правового статусу особи в суспільстві і державі. І спроби використання цієї концепції, як основи теоретичного розуміння суб’єктивного права особи, що є предметом дослідження, здійснювалися ще в дорадянський період і знаходили своє конституційно-правове закріплення в законодавчих актах Української Народної Республіки часів Центральної Ради, Української Держави періоду Гетьманату та Української Народної Республіки часів Директорії.
4. Сьогодні під суб’єктивним правом людини на світогляд і віросповідання слід розуміти забезпечену законом міру можливої поведінки особи (індивіда або відповідної організації), спрямовану на досягнення цілей, пов’язаних з задоволенням її світоглядних переконань і віросповідальних поглядів та пов’язаних з цим інтересів. У свою чергу, ми вважаємо, що суб’єктивну свободу особи на світогляд і віросповідання необхідно розглядати як встановлену і гарантовану законом сферу автономного, відокремленого від втручання держави та інших осіб, існування людини. Вона полягає в певних міркуваннях, волевиявленнях і діях, що пов’язані зі сферою особистих поглядів і переконань індивідуума.
5. Таким чином, конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання являє собою певні юридичні можливості суб’єкта конституційно-правових відносин, необхідні йому для задоволення особистісних інтересів і потреб, пов’язаних з реалізацією власних світоглядних переконань і віросповідальних поглядів, зумовлених рівнем розвитку громадянського суспільства і держави, які є загальними і рівними для всіх осіб, що на законних підставах перебувають в країні.
6. Сьогоденне поняття та внутрішній зміст права людини на свободу світогляду і віросповідання базується і має далі розвиватися на власній юридичній традиції з гармонійним поєднанням з положеннями основоположних міжнародних документів, якими встановлюються критерії визначення цього права людини, що спирається на ліберальну концепцію визначення правового статусу особи в суспільстві і державі, що випливає із ключового припису ст. 35 Конституції України: «кожен має право на свободу світогляду і віросповідання».
7. Використана в дефініції ст. 35 Основного Закону країни теза про свободу світогляду, на наше переконання, є складовою свободи думки, що може мати і релігійне, і атеїстичне спрямування, та вміщує в себе свободу совісті, яка безпосередньо пов’язана зі свободою віросповідання. Тим самим, праву особи, що є предметом дослідження, було надано більш глибокого і ємного звучання. Разом з тим було здійснено спробу підкреслити поєднання взаємно протилежних за змістом, але єдиних за значенням для людини способів світосприйняття та зроблено наголос на важливості їх правового забезпечення для гармонійного розвитку особи.
8. На наш погляд, розділ І Конституції України доречно доповнити окремою статтею в такій редакції: «Україна – світська держава. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви (ч. 1). Державою визнається рівність і рівноправність усіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в країні. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова (ч. 2)».
9. Пропонується ст. 35 Основного Закону країни викласти в такій редакції: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну діяльність (ч. 1). Ніхто не повинен зазнавати примусу, що зменшує його свободу мати, приймати чи змінювати релігію або переконання за своїм вибором. Держава поважає свободу батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань (ч. 2). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 3). Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ч. 4)».
10. Варто відмітити, що слідом за Конституцією України, своє подальше виписування, а отже і конституційно-правове регулювання право людини на свободу світогляду і віросповідання знаходить у відповідних нормативних актах, які складають національне законодавство України. Складовими цієї системи є міжнародні договори універсального і регіонального характеру та вітчизняні нормативно-правові акти України. У свою чергу, вони поділяються на: а) нормативні акти, в яких проголошуються основоположні принципи гарантування свободи світогляду і віросповідання; б) нормативні акти, що утворюють правове поле для безпосередньої реалізації і здійснення цього невід’ємного права людини.
11. Зважаючи на цей масив документів, на час їх прийняття, розкриваючи внутрішній зміст і конституційно-правове регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання, слід відмітити, що зазначене право розвивається як всередині свого концептуального життя, так і ззовні, у процесі формування правового поля щодо його застосування. І з кожною сучасною теоретично обґрунтованою ідеєю, що знаходить своє відображення у новому нормативно-правовому акті як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях, його юридичне визначення і правове регулювання розширюється і поглиблюється.
12. Виходячи зі змісту ліберальної концепції правового статусу особи в суспільстві і державі, враховуючи те, що право людини на свободу світогляду і віросповідання відноситься до особистих (особистісних) прав людини і керуючись провідними завданнями вітчизняної юриспруденції, варто зазначити, що місце і роль держави в реалізації людиною цього суб’єктивного права полягає в його гарантуванні, яке знаходить своє закріплення в загальних засадах конституційного ладу України.
13. Під гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти систему принципів і норм, які забезпечують дотримання цього права особи всіма суб’єктами суспільних відносин і створюють сукупність засобів і процедур, за яких людина отримує реальну можливість захищати і відстоювати на законній підставі свободи, що є похідними від зазначеного права в усій їх різноплановості і різноманітності. Всю сукупність гарантій, на наш погляд, можна умовно поділити на загальносуспільні, до яких відносяться: ідеологічні, політичні, економічні і соціальні та юридичні (спеціальні).
14. Під ідеологічними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які, спираючись на ліберальну концепцію прав особи, на якій ґрунтується правова система держави, покликані забезпечити можливість реалізації людиною, незалежно від її правового статусу, свого суб’єктивного права та похідних від нього свобод, які визнаються за особою, додержуються суспільством і захищаються державою.
15. Для фактичної реалізації ідеологічних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання видається важливим приведення положень Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р., «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р., «Про біженців» від 21 червня 2001 р. у відповідність із принципами, викладеними у ст.ст. 11 та 15 Конституції України. Так, назва і зміст Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. має узгоджуватися з сутністю відповідних положень міжнародних документів та спиратися на ст. 35 Основного Закону країни. Зокрема, Закон України «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації», або «Про свободу думки, совісті та релігії і віросповідальні організації» в новій редакції має, в першу чергу, містити термін «фізична особа» або «особа» замість «громадянин».
16. Під політичними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які започатковують політику держави в сфері формування умов і засобів забезпечення реалізації людиною цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод і закладають підґрунтя для встановлення рівності всіх, незалежно від особистісного ставлення до релігії, щодо участі в управлінні державними і суспільними справами та вирішення вивідних з цього проблемних питань виключно на засадах дискурсу та злагоди.
17. З метою фактичної реалізації політичних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання, на нашу думку, необхідно привести положення Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р., «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 4 квітня 2004 р., «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р., та ряд інших у відповідність з принципами, викладеними у ст.ст. 5, 7 і 15 Конституції України.
18. Економічними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання є закріплена Конституцією і законами України система принципів і норм, які, закладаючи економічне підґрунтя гармонійного розвитку держави і суспільства, що базується на приватній власності, забезпечують реалізацію людиною цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод і формують основу матеріальної, а відтак і духовної самостійності особи, незалежно від її особистісного ставлення до релігії.
19. Вважається, що з метою фактичної реалізації економічних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання положення Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р., Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. привести у відповідність з принципами, викладеними у ст.ст. 13, 15 і 41 Конституції України. Пропонується до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. внести зміни, метою яких має стати закріплення за фізичними особами, що на законних підставах перебувають в країні, принаймні переважної більшості майнових і похідних немайнових прав, якими, за чинною редакцією закону, користуються лише релігійні організації.
20. Під соціальними гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які покликані унеможливлювати антагонізми, розбещеність і деградацію суспільства та забезпечувати вільні, доступні і рівні можливості особи володіти, користуватися, розпоряджатися часткою суспільних благ з метою задоволення, у т.ч. і цього суб’єктивного права та похідних від нього свобод, незалежно від особистісного ставлення до релігії.
21. З метою фактичної реалізації соціальних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання вважається необхідним внести зміни до Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р., «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р., Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р., «Про житловий фонд соціального призначення» від 12 січня 2006 р., та ряд інших, у відповідності з дефініціями, закріпленими у ст.ст. 46, 47, 48 і 49 Конституції України. Так, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. варто наповнити дефініціями, які б закріплювали і розкривали зміст положень, що містяться в зазначених статтях Конституції України. І це має стосуватися в першу чергу осіб, що є рядовими членами чи клієнтами саме релігійної організації, підприємства або добродійного закладу, які перебувають в них або відвідують їх з метою задоволення своїх світоглядних потреб і віросповідальних поглядів.
22. У свою чергу, під юридичними (спеціальними) гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, які забезпечують здійснення зазначеного права та похідних від нього свобод для кожної особи, незалежно від її правового статусу і персонального ставлення до релігії, шляхом покладання на державу, в особі уповноважених на те органів, певних обов’язків щодо належної правової регламентації порядку здійснення цього права, а також його охорони, захисту і відновлення в разі порушення.
23. Видається необхідним з метою фактичної реалізації юридичних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання прийняття нових законів і приведення положень ряду законів України у відповідність з принципами правового статусу особи, закріпленими у ст.ст. 21, 22, 23, 24 і 26 Конституції України. Для підвищення дієвості зазначених вище принципів, а отже і юридичних гарантій щодо реалізації права людини, яке є предметом дослідження, на нашу думку, необхідно прийняти Закон України «Про Верховну Раду України» та Закон України «Про Президента України». В цих законах, як і в чинному сьогодні Законі України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р., повинно бути передбачено окремим розділом чіткий механізм гарантування прав особи, у т.ч. і того, що є предметом дослідження, та критично відкориговані їх відповідні повноваження.
24. Закони України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. та «Про альтернативну (невійськову) службу» від 18 лютого 1999 р. мають бути приведені у відповідність з конституційними принципами правового статусу особи. Водночас слід розробити і прийняти нову редакцію Закону України «Про свободу світогляду і віросповідання та релігійні організації» та Закон України «Про майно релігійних організацій». Останній зазначений закон має містити вичерпний перелік культових будівель і майна духовного характеру національного та (або) світового значення, що не підлягає поверненню, або може бути повернено тільки за підсумками загальнодержавного референдуму, а також чітко виписаний механізм вирішення майнових питань і встановлено відповідальність за його невиконання або неналежне здійснення суб’єктами відповідних правовідносин.
25. З метою покращення роботи судів загальної юрисдикції щодо вирішення справ, які виникають з приводу охорони, захисту і відновлення інтересів релігійних організацій та пов’язаних з тим питань майнового характеру, варто внести відповідні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., або передбачити їх в його новій редакції, зокрема: а) встановити чіткі і вичерпні підстави відмови в реєстрації релігійної організації (ст. 15); б) завбачити, що утворення в межах певної територіальної громади будь-якої релігійної організації має вирішуватися самою громадою в ході проведення місцевого референдуму (ст.ст. 14, 16).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Станом на 1 січня 2006 р. / Міністерство юстиції України. – Офіц. вид. – К.: Укр. Центр Правничих Студій, 2006. – 128 с.
2. Ярмол Л. В. Свобода віросповідання людини : юридичне забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових вчень» / Л. В. Ярмол. – Одеса, 2003. – 19 с.
3. Сергієнко Г. Л. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Г. Л. Сергієнко. – Х., 2004. – 20 с.
4. Лаврик Г. В. Правове регулювання свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій у радянській Україні (1919-1929 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових вчень» / Г. В. Лаврик. – К., 2008. – 36 с.
5. Права человека : учебник для вузов / [Т. А. Васильева, В. А. Карташкин, Н. С. Колесова, Н. В. Котова, И. А. Ледях и др.] ; под ред. Е. А. Лукашевой. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2002. – 573 с.
6. Уманский Я. Н. Советское государственное право : [учебное пособие] / Уманский Я. Н. – М. : Центр. типография МО СССР им. К.Е. Ворошилова, 1955. – 328 с.
7. Советское государственное право : [учебник для слушателей] / В. А. Власов, А. И. Лепешкин, С. С. Студеникин, Б. В. Щетинин ; [под ред. А. И. Лепешкина]. – М. : Военно-юридическая академия, 1956. – 486 с.
8. Денисов А. И. Советское государственное право : [учебник] / А. И. Денисов, М. Г. Кириченко. – М. : Госюриздат, 1957. – 335 с.
9. Споревой Г.Ф. Сборник документов и материалов о религии и церкви / Г. Ф. Споревой, М. С. Боговесов. – К. : РИО МВД УССР, 1983. – 248 с.
10. Слюсаренко А. Г. Історія Української конституції / А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. – К. : Знання, 1993. – 192 с.
11. Історія держави і права України : [у 2-х ч.] : підручник [для юридичних вищих навчальних закладів і факультетів] / [В. Д. Гончаренко, В. М. Єрмолаєв, Л. О. Зайцев, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін.] ; за ред. А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре, 1996. –
Ч.2. – 1996. – 448 с.
12. Государственное право СССР / [Барабашев Г. В., Василенков П. Т., Воеводин Л. Д., Златопольский Д. Л., Кравчук С. С. и др.] ; под ред. С. С. Кравчука. – М. : Юридическая литература, 1967. – 552 с.
13. Хрестоматія з історії України / [Білик Б. І., Дячук Л. В., Калакура Я. С., Клапчук С. М., Конашевич А. П. та ін.]. – К. : ІСДО, 1993. – 376 с.
14. Законодательство о религиозных культах : сборник документов / Г. Р. Гольст, Д. М. Ночвин ; под ред. В. А. Куроедова, А. С. Панкратова. – М. : Юридическая литература, 1969. – 304 с.
15. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття) : [у 3-х кн.] / [В. І. Батрименко, В. М. Кривоніс, В. І. Мірошніченко, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук та ін.] ; за ред. А. С. Чайковського. – К. : НАВСУ, 2000. –
Кн.2 : Розділи VІІ-ХІV. – 2000. – 228 с.
16. Словник синонімів української мови : [в 2 т.] / [А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук, Г. Н. Горюшина, Н. Є. Лозова, та ін.] – К. : Наукова думка, 2001. –
Т.1. – 2001. – 1040 с.
17. Словник синонімів української мови : [в 2 т.] / [А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук, Г. Н. Горюшина, Н. Є. Лозова, та ін.] – К. : Наукова думка, 2001. –
Т.2. – 2001. – 960 с.
18. Історія релігії в Україні : [навчальний посібник] / [А. Колодний, П. Яроцький, Б. Лобовик, П. Косуха, П. Кралюк та ін.] ; за ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. – К. : Товариство «Знання», КОО, 1999. – 735 с.
19. Савельев В. Н. Свобода совести: история и теория : [монография] / Савельев В. Н. – М. : Высшая школа, 1991. – 144 с.
20. Загальна декларація прав людини : прийнята і проголошена резолюцією 217 (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – C. 6–9.
21. Качуренко Ю. К. Права людини : Міжнародні договори України, декларації, документи / Качуренко Ю. К. – [2-е вид.]. – К. : Юрінформ, 1992. – 200 с.
22. Уманский Я. Н. Советское государственное право : [учебник для юридических высших учебных заведений] / Уманский Я. Н. – М. : Госюриздат, 1960. – 436 с.
23. Лепешкин А. И. Курс советского государственного права : [в 2 т.] / Лепешкин А. И. – М. : Госюриздат, 1961. –
Т.1. – 1961. – 559 с.
24. Уманский Я. Н. Советское государственное право : [учебник для вузов]. – М. : Высшая школа, 1970. – 448 с.
25. Курс советского государственного права / [Щетинин Б. В., Горшенев А. Н., Григорян Л. А., Сафронов В. М.] ; под ред. Б. В. Щетинина и А. Н. Горшенева. – М. : Высшая школа, 1971. – 448 с.
26. Лукьянов А. И. Сборник нормативных актов по советскому государственному праву / А. И. Лукьянов, С. А. Авакьян. – М. : Юридическая литература, 1984. – 832 с.
27. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної асамблеї ООН від 16 грудня 1966 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – C. 9–19.
28. Скакун О. Ф. Теория государства и права : [учебник] / Скакун О. Ф. – Харьков : Консум ; Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
29. Советское государственное право : учебник для юридических вузов / [В. С. Основин, Я. Н. Уманский, В. С. Шевцов, Е. И. Козлова, М. Г. Кириченко]; под ред. Е. И. Козловой и В. С. Шевцова. – М. : Высшая школа, 1978. – 439 с.
30. Особенности и значение конституции СССР 1977 года : учебное пособие / [В. С. Основин, В. О. Лучин, А. П. Глебов, В. Ф. Головченко, Б. И. Мелехин и др.] ; под ред. В. С. Основина. – Воронеж : Воронежский университет, 1979. – 216 с.
31. Клочков В. В. Религия, государство, право / Клочков В. В. – М. : Мысль, 1978. – 387 с.
32. Лысенков С. Л. Развитие правового статуса советских граждан в Конституции СССР 1977 года и задачи органов внутренних дел по обеспечению его реализации : учебное пособие / Лысенков С. Л. – К. : НИиРИО КВШ МВД СССР им. Дзержинского, 1980. – 54 с.
33. Основин В. С. Советское государственное право : [учебник] / Основин В. С., Козлова Е. И., Кириченко М. Г. – М. : Юридическая литература, 1983. – 496 с.
34. Корзан В. Ф. Деятельность органов внутренних дел по обеспечению исполнения законодательства о религиозных культах / Корзан В. Ф. ; Минская высшая школа МВД СССР. – Минск : Минск. ВШ МВД СССР, 1984. – 32 с.
35. Рудинский Ф. М. Правосознание граждан в сфере реализации свободы совести и практика ее осуществления (по материалам конкретно-социологического исследования) / Ф. М. Рудинский, М. А. Шапиро // Советское государство и право. – 1988. – №12. – С. 22–30.
36. Барменков А. И. Свобода совести в СССР / Барменков А. И. – [2-е изд.]. – М. : Мысль, 1986. – 222 с.
37. Кравченко И. И. Критика религиозных концепций буржуазного общества / Кравченко И. И. – М. : Знание, 1982. – 64 с.
38. Фуров В. Г. Буржуазные конституции и свобода совести / Фуров В. Г. – М. : Политиздат, 1983. – 95 с.
39. Поліщук О. О. Український буржуазний націоналізм і його «теорія» держави / Поліщук О. О. – К. : Вища школа, вид-во при КДУ, 1986. – 160 с.
40. Бабий М. Е. Проблема свободы совести в современной идеологической борьбе / Бабий М. Е. – К. : Вища школа, 1986. – 168 с.
41. Щедрин В. К. Свобода совести в современной идеологической борьбе / Щедрин В. К. – К. : Вища школа, изд-во при КГУ, 1984. – 72 с.
42. Витрук Н. В. Проблемы развития системы конституционных прав и свобод граждан СССР / Н. В. Витрук // Труды научной конференции [«Теоретические вопросы реализации Конституции СССР»], (г. Звенигород, март 1980 г.). – М., 1982. – С.77–79.
43. Калинин В. Н. Советское законодательство о свободе совести и религиозных организациях / Калинин В. Н. – М. : Знание, 1989. – 62 с.
44. Клочков В. Свобода совести и отношения между государством и церковью / В. Клочков // Социалистическая законность. – 1990. – №10. – С. 11–14.
45. Гаевая Н. П. Советское законодательство о свободе совести / Гаевая Н. П. – К.: Наукова думка, 1988. – 141с.
46. О свободе совести и религиозных организациях : Закон СССР от 1 октября 1990 года / Верховный Совет СССР // Четвертая сессия Верховного Совета СССР : стенографический отчет / Верховный Совет СССР. – М., 1991. – Часть 14 : [Законы, постановления и др. акты], 10 сентября 1990 г. - 16 января 1991г. – С. 12–20.
47. Альонкін О. Становлення поняття свобода світогляду і віросповідання в Україні / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2004. – №1. – С. 104–112.
48. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : [учебник] / Скакун О. Ф. – Харьков : Эспада, 2005. – 840 с.
49. Про правонаступництво України : Закон України від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №46. – Ст. 617.
50. Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні : [навчальний посібник] / І. В. Огородник, В. В. Огородник. – К. : Вища школа, Товариство «Знання», КОО, 1999. – 543 с.
51. Історія філософії України : Хрестоматія : навчальний посібник / [М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко, І. В. Бичко, С. В. Бондар та ін.] ; за ред. М. С. Тимошика, О. І. Цибульської. – К. : Либідь, 1993. – 560 с.
52. Хрестоматія з історії держави і права України (з найдавніших часів до кінця ХХ століття) : [у 3-х кн.] / [В. І. Батрименко, В. М. Кривоніс, В. І. Мірошніченко, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук та ін.] ; за ред. А. С. Чайковського. – К. : НАВСУ, 2000. –
Кн.1: Розділи І-VІ. – 2000. – 220 с.
53. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України : [у 2 т.] / Полонська-Василенко Н. Д. – [2-е вид.] – К. : Либідь, 1993. –
Т.2 : Від середини ХVІІ століття до1923 року. – 1993. – 608 с.
54. Хавронюк М. І. Конституція України : Офіційний текст : Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина : [навчальний посібник] / Хавронюк М. І. – [2-ге видання, перероблене і доповнене]. – К. : А.С.К., 2003. – 384 с.
55. Демиденко Г. Г. История политических и правовых учений : хрестоматия / Демиденко Г. Г. – Харьков : Факты, 1999. – 1080 с.
56. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ століття : програмові і довідкові матеріали / Шевченко В. Ф., Зверьков Ю. М., Кривошея В. В. – [вид. 2-ге виправ. та доп.] – К. : Консалтинг, Фенікс, 1993. – 336 с.
57. Кістяківський Б. О. Вибране : Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна думка» / Кістяківський Б. О. ; [переклад з російської Л. Г. Малишевської; упорядкування, передмова і примітки Л. П. Депенчук]. – К.: Абрис, 1996. – 512с.
58. Кодекс законів про працю України : офіційний текст із змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2003 року / Міністерство юстиції України. – К. : Ін-Юре, 2003. – 241с.
59. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №25. – Ст. 283.
60. Конвенція про захист прав і основних свобод людини із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу №11 : проголошена 4 листопада 1950 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів. – Київ, 2002. – С. 266–283.
61. Конституційне право України : підручник / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький, М. І. Корнієнко, Є. Я. Кравець та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка. – [4-те вид.]. – К. : Наукова думка, 2003. – 734 с.
62. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : [підручник] / Фрицький О. Ф. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 536 с.
63. Рабінович П. М. Права людини і громадянина : [навчальний посібник] / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К. : Атіка, 2004. – 464 с.
64. Конституційне право України : підручник / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький, М. І. Корнієнко, Є. Я. Кравець та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
65. Конституційне право України : підручник / [В. Я. Тацій, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, Ф. Г. Бурчак, Ю. М. Грошевой та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К. : Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
66. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн : [підручник] / Шаповал В. М. – К. : Арт Ек, Вища школа, 1997. – 264 с.
67. Кравченко В. В. Конституційне право України : [навчальний посібник] / Кравченко В. В. – К. : Атіка, 2000. – 320 с.
68. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : [навчальний посібник] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 336 c.
69. Саґан О. Моделі державно-церковних взаємин в світовій історичній ретроспективі / О. Саган // Релігійна свобода : гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст). – К., 2000. – С. 9–12.
70. Альонкін О. Розвиток теоретико-правової думки про права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України – К., 2004. – №3. – С. 218–224.
71. Бублик С. А. Релігієзнавство : [навчальний посібник] / Бублик С. А. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 496 с.
72. Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / Лубський В. І., Лубська М. В., Теремко В. І. – К. : Академвидав, 2002. – 431 с.
73. Права людини і громадянина : проблеми реалізації в Україні : праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України / [П. М. Рабінович, О. А. Лукашова, В. М. Селіванов, Ю. М. Тодика, Н. І. Титова та ін.] ; за ред. П. М. Рабіновича. – К. : Ін Юре, 1998. – 120 с.
74. Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К. : Книга, 1996. – 376 с.
75. Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – [2-ге видання, виправлене й доповнене]. – К. : Книга, 1998. – 412 с.
76. Ожегов С. И. Словарь русского языка : Около 57000 слов / Ожегов С. И. ; под ред. Н. Ю. Шведовой. – [18-е изд.]. – М. : Русский язык, 1986. – 797 с.
77. Великий тлумачний словник сучасної української мови / за ред. В. Т. Бусела. – Київ ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
78. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. – [5-е изд.]. – М. : Политиздат, 1987. – 590 с.
79. Юридичний словник / за ред. Б. М. Бабія, В. М. Корецького, В. В. Цвєткова. – К. : Поліграфкнига, 1974. – 844 с.
80. Юридичний словник-довідник / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Феміна, 1996. – 696 с.
81. Конституционное право : энциклопедический словарь / под ред. С. А. Авакьян. – М. : НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА М), 2001. – 676 с.
82. Большой юридический словарь / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – [2-е изд. перераб. и доп.]. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 704 с.
83. Ильин М. В. Слова и смыслы : Опыт описания ключевых политических понятий / Ильин М. В. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1997. – 432 с.
84. Баглай М. В. Малая энциклопедия конституционного права / М. В. Баглай, В. А. Туманов. – М. : БЕК, 1998. – 519 с.
85. Бабій М. Свобода совісті : сутність і структура / М. Бабій // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст). – К., 2000. – С. 6–9.
86. Правознавство : підручник / [С. Е. Демський, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, О. Г. Кулик, А. Ю. Олійник та ін.] ; за ред. В. В. Копєйчикова. – [6-е вид., стер.]. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 736 с.
87. Оников Л. А. Краткий политический словарь / Л. А. Оников, Н. В. Шишлин. – [3-е изд. доп.]. – М. : Издательство политической литературы, 1983. – 367 с.
88. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Гончаренко С. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
89. Атеистический словарь / [Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А., Андреев М. В., Аникеев Н. П. и др.] ; под ред. М. П. Новикова. – М. : Политиздат, 1983. – 559 с.
90. Альонкін О. Право на свободу совісті та його конституційне відтворення : порівняльний аналіз / О. Альонкін, М. Биргеу, М. Гуренко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2003. – №2. – С. 188–197.
91. Колодний А. Таблиця змін мережі релігійних організацій України (дані на 1 січня відповідного року) / А. Колодний // Релігійна панорама. – 2003. – №2(30). – С. 60–64.
92. Миру і злагоди благословенному місту // Києве мій. – 2005. – 18 листопада. – №7.
93. Конвенція про права дитини : прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 44–55.
94. Альонкін О. Право людини на свободу світогляду і віросповідання – стрижень об’єднання українського суспільства / О. Альонкін, М. Гуренко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України : [збірник наукових праць]. – Дніпропетровськ, 2003. – №2. – С. 110–121.
95. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений : принята резолюцией 35/55 Генеральной Ассамблеи ООН от 25 ноября 1981 года // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 132–134.
96. Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин : прийнята резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 157–159.
97. Конвенция о статусе беженцев : принята 28 июля 1951 года Конференцией полномочных представителей по вопросу о статусе беженцев и апатридов, созванной в соответствии с резолюцией 429 (V) Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1950 года // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 134–143.
98. Конвенция о статусе апатридов : принята 28 сентября 1954 года Конференцией полномочных представителей, созванной в соответствии с резолюцией 526 А (XVII) Экономического и Социального Совета ООН от 26 апреля 1954 года // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 126–133.
99. Декларация о правах человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они проживают : принята резолюцией 40/144 Генеральной Ассамблеи ООН от 13 декабря 1985 года // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 123–126.
100. Международная конвенция о защите прав всех трудящихся-мигрантов и членов их семей : провозглашена резолюцией 45/158 Генеральной ассамблеей ООН от 18 декабря 1990 года // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 94–116.
101. Рамкова конвенція про захист національних меншин та пояснювальна доповідь : проголошена 1 лютого 1995 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 288–302.
102. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе: провозглашенный 1 августа 1975 года // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 641–645.
103. Итоговый документ Венской встречи государств – участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе : провозглашенный 15 января 1989 года // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 648–653.
104. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе: Провозглашенный 29 июня 1990 года // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 653–664.
105. Парижская хартия для новой Европы (Итоговый документ Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе) : провозглашенная 21 ноября 1990 года // Международные акты о правах человека. – М., 1999. – С. 664–666.
106. Про національні меншини в Україні : Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №36. – Ст. 529.
107. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства : Закон України від 4 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №23. – Ст. 161.
108. Про біженців : Закон України від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №47. – Ст. 250.
109. Про об’єднання громадян : Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –№34. – Ст.504.
110. Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» : Закон України від 11 лип