КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Кульчицька Оксана Вікторівна

УДК 342.52 + 328.126

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Колодій Анатолій Миколайович

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА НОРМАТИВНА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД...............................17
1.1. Історіографія і предмет наукових досліджень правового статусу депутатських фракцій: історія та сучасність.............................................................17
1.2. Нормативне закріплення правового статусу депутатських фракцій: вітчизняна та зарубіжна моделі..................................................................................41
Висновки до розділу 1.......................................................................................65
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ........................................................70
2.1. Поняття, елементи та принципи конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України.....................................................70
2.2. Порядок формування та припинення повноважень депутатських фракцій у Верховній Раді України.............................................................................85
2.3. Повноваження депутатських фракцій у Верховній Раді України........101
2.4. Відповідальність депутатської фракції Верховної Ради України.........113
Висновки до розділу 2.....................................................................................129
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ........................................................................................................136
3.1. Організаційно-правові форми діяльності та організаційна будова депутатських фракцій у Верховній Раді України...................................................136
3.2. Організація взаємодії в діяльності депутатських фракцій у Верховній Раді України................................................................................................................160
Висновки до розділу 3.....................................................................................179
ВИСНОВКИ....................................................................................................183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................192

ВСТУП

Актуальність теми. Загальна постановка проблеми визначається тим, що демократичний парламент не може працювати без депутатських фракцій, оскільки вони структурують парламент за партійною ознакою, входять до фахово-політичного складу парламентських комітетів, комісій та інших органів. Депутатська фракція знаходиться не тільки в епіцентрі парламентської діяльності, але й виконує посередницьку місію між окремими депутатами і парламентом, між своєю партією та її представниками в різних гілках влади, між партійними організаціями і парламентськими комітетами, між засобами масової інформації і політичними керівниками в парламенті та уряді, зрештою між виборцями і владою. Вона виступає посередником при знаходженні балансу між різними інтересами, позиціями партійних керівників і загальноприйнятним рішенням, між політичною конкуренцією та досягненням консенсусу, тобто прийняттям ефективних загальнодержавних рішень.
Отже, жодна депутатська фракція не може вважати себе епіцентром парламенту, оскільки в демократичних парламентах існує щонайменше дві депутатські фракції, що гарантує позитивне змагання між парламентською більшістю та опозицією. В рамках конкуренції політичних цілей і пропозицій щодо вирішення проблем депутатські фракції за час каденції мають можливість створити основу для прийняття рішень парламентською більшістю і таким чином взяти на себе відповідальність перед виборцями за обраний курс політичної діяльності.
За минулі роки свого існування український парламентаризм накопичив певний досвід організації та діяльності депутатських фракцій, який з усією очевидністю вимагає ретельного вивчення й узагальнення. Діяльність Верховної Ради України сьогодні ґрунтується на принципах політичного різноманіття й багатопартійності, вільного обговорення й колективного вирішення питань. Політичні партії, що орієнтуються на роботу в представницьких органах державної влади, з демократичної точки зору стали невід’ємним інститутом конституційного життя в сучасному світі. Багатопартійність - істотна характеристика демократичного правового устрою.
Отже, депутати об’єднуються в депутатські фракції головним чином, для спільної діяльності і виявлення єдиної позиції з питань, які розглядаються Верховною Радою України,. Доцільно згадати, що до часткової реалізації конституційної реформи у Верховній Раді України існувало два види депутатських об'єднань – фракції і групи. Вони мали ідентичний статус, але різнилися між собою за критеріями формування: фракції об’єднували депутатів на основі партійної належності чи підтримки програмних документів певної партії, а групи створювалися на позапартійній основі й об’єднували депутатів, що поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Однак після переходу до суто пропорційної виборчої системи, за якою народні депутати обираються за списком партій (блоків), у Верховній Раді України залишився тільки один вид депутатських об’єднань – фракції. Більше того, згідно з п. 6 частини другої ст. 81 Конституції України (в редакції Закону від 8 грудня 2004 року), невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (блоку) або вихід народного депутата зі складу такої фракції тягне за собою дострокове припинення його повноважень[1; 2]. Отже сучасне парламентське право визнає дане депутатське об'єднання найважливішим структурним елементом парламенту й надає йому ряд прав і привілеїв, реалізація яких забезпечує його активну участь в організації й діяльності парламенту.
Робота депутатських фракцій, безумовно, впорядковує діяльність парламенту, оскільки дозволяє депутатам об'єднуватися, формувати й колективно відстоювати свою політичну позицію. У зв'язку з цим досить актуальним уявляється дослідження конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України.
У Регламенті Верховної Ради України процесові формування та принципам діяльності депутатських фракцій присвячено окрему главу – одинадцяту. Проте в ній містяться лише загальні норми та положення про депутатські фракції, що свідчить про недостатню нормативно-правову регламентацію статусу депутатських фракцій. Актуальність теми посилюється і стає ще більш очевидною, якщо врахувати і той факт, що на сучасному етапі відсутні наукові розробки, присвячені комплексному дослідженню проблем формування, визначення статусу, закріплення прав і обов’язків, процедурі відповідальності та організаційно-правових форм діяльності депутатських фракцій. Відсутні також дисертаційні дослідження з теорії фракцій як правового, так і політичного характеру.
Отже, зазначена актуальність теми, її складність та дискусійність, наукова і практична значущість, а також недостатня розробленість стали підставою для вибору її темою дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років (Наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755). Тему обговорено і схвалено на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 16 від 29 вересня 2009 р.) та включено до Планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2009 -2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне опрацювання конституційно-правового статусу депутатських фракцій Верховної Ради України, як теоретико-практичного, правового явища, що найбільш системно відображає їх сутність та обґрунтування на підставі цього пропозицій щодо його удосконалення.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
- вивчити і проаналізувати історіографію та предмет наукових досліджень правового статусу парламентських фракцій у наукових дослідженнях минулого та сучасності, що стосуються парламентських фракцій, і на цій основі обґрунтувати актуальність теми, обрати найбільш оптимальний предмет та методологію власного дисертаційного дослідження;
- узагальнити найбільш розповсюджені вітчизняні та зарубіжні типи нормативного закріплення правового статусу парламентських фракцій та сформулювати власне бачення шляхів його удосконалення;
- обґрунтувати та внести авторські пропозиції щодо сучасного поняття, елементів та принципів конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України, враховуючи сучасний стан його регламентації;
- вивчити порядок формування та припинення повноважень депутатських фракцій у Верховній Раді України і на цій основі запропонувати найбільш ефективну модель їх створення та підстави і процедуру припинення повноважень;
- згрупувати і систематизувати права та обов’язки депутатських фракцій у Верховній Раді України, як базової, найбільш важливої категорії їх правового статусу, яка є основою для реформування зазначеного статусу загалом;
- визначити доцільність і ефективність конституційно-правової та іншої відповідальності депутатської фракції у Верховній Раді України, зокрема у частині формування коаліції депутатських фракцій, запровадження «імперативного мандата» тощо;
- дослідити організаційно-правову будову, форми та методи, організаційно-функціональні принципи діяльності депутатських фракцій в українському парламенті;
- з’ясувати основні напрямки діяльності депутатських фракцій у законотворчому та інших парламентських процесах, дослідити правові основи взаємовідносин депутатів, що входять до депутатської фракції, із самою фракцією, Урядом, а також з партією, за списком якої ці депутати за результатами виборів ввійшли до Верховної Ради України;
- сформулювати, обґрунтувати та внести авторські пропозиції щодо удосконалення організаційних і правових основ діяльності депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Об'єкт дослідження – конституційно-правовий статус Верховної Ради України у системі державних органів України.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання. Так, дисертант спирався на загальнонаукові методи: діалектичний, порівняльний, історичний, системний, структурний, функціональний, метод узагальнення, абстрагування, та спеціальні: конкретно-історичний, юридико-технічний, формально-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний та ін.
Діалектичний метод зумовив використання відповідних категорій діалектики, таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, сутність і явище, тощо (загальна концепція та зміст дослідження). Порівняльний метод у поєднанні з історичним та конкретно-історичним дав змогу дослідити виникнення, формування і розвиток представницьких органів державної влади як в Україні, так і в зарубіжних країнах у хронологічній послідовності та виявити притаманні даному процесу закономірності і суперечності, у тому числі і стосовно парламентських фракцій (підрозділ 1.1.). Застосування формального та функціонального методів дозволило виявити стійкі взаємозв’язки між нормативним закріпленням та реалізацією правового статусу парламентських фракцій, як частками цілісної системи (підрозділ 1.2.).
Використання юридико-технічного та формально-правового методів дало змогу дослідити поняття і принципи статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України (підрозділ 2.1.). Порядок формування і припинення повноважень депутатських фракцій у Верховній Раді України досліджувався головним чином за допомогою структурного методу, методу узагальнення та абстрагування (підрозділ 2.2.). Системний, функціональний, спеціально-юридичний методи та метод узагальнення використовувалися для згрупування та з’ясування сутності повноважень депутатських фракцій у Верховній Ради України (підрозділ 2.3.). Формально-правовий метод ліг в основу вивчення відповідальності члена депутатської фракції (підрозділ 2.4.).
Системний, структурний та функціональний методи надали можливість дослідити організаційну будову та організаційно-правові форми діяльності депутатських фракцій у Верховній Раді України (підрозділ 3.1.). Прогностичний метод та метод моделювання використано для формулювання пропозицій щодо вдосконалення діяльності депутатських фракцій (підрозділ 3.2.). Використання формально-правового методу допомогло виявити роль формальної визначеності правових норм у регулюванні діяльності депутатських фракцій, дослідити основні форми їх здійснення (підрозділи 3.1. - 3.2.). Метод узагальнення застосовано при підготовці висновків (висновки до розділів, загальні висновки).
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше у вітчизняній науці конституційного права зроблено спробу проаналізувати конституційно-правовий статус депутатських фракцій Верховної Ради України. У дисертаційному дослідженні вперше формулюються конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в аспекті реформування конституційно-правового статусу депутатських фракцій Верховної Ради України, приведення його у відповідність з міжнародно-правовими стандартами. Наукову новизну характеризують підсумкові положення, висновки, пропозиції та рекомендації, що відображають особистий внесок дисертанта у висвітлення даної проблеми, зокрема:
вперше:
- запропоновано авторське узагальнення, у відповідності з яким найбільш часто фракції розглядають як: а) публічно-правові спілки; б) орган парламенту; в) частину парламенту; г) частину партії; д) внутрішньопарламентські об'єднання депутатів певних політичних партій для роботи у парламенті. Тобто, сучасна наукова доктрина й досі не дала вичерпної характеристики поняття та правового статусу фракцій;
- обґрунтовано пропозицію про доцільність визнання фракцій правосуб’єктами парламентського законодавства, не відносячи їх до правосуб’єктів публічного або приватного права. Таким чином, фракції визначаються: а) як необхідні органи конституційного життя; б) як підрозділи парламенту, визначальні фактори формування політичної волі; в) як політичний принцип внутрішньопарламентського поділу для забезпечення ефективної роботи парламенту;
- досліджено, що: у США фракцій практично не існує; у Франції існують формально організовані й структуровані, традиційно дуже сильні фракції; у Німеччині існують дуже сильні фракції, особливо на місцевому рівні; в Італії існують традиційно добре організовані фракції, що мають великий вплив у різних регіонах країни; в Японії працюють високо організовані та структуровані фракції, з ієрархічною організацією і жорсткою дисципліною, які контролюють політичні призначення в уряді та на високі партійні посади. Аргументується висновок, що Верховній Раді України найбільше відповідає саме організація роботи Центральної Ради в Українській Народній Республіці, яка від самого початку будувалася на партійно-фракційній основі;
- запропоновано авторське бачення, конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України, основними елементами якого є: 1) правосуб’єктність (легітимація в нормативно-правових актах, соціальне призначення, поняття, ознаки, порядок формування, склад та структура, припинення повноважень); 2) конституційно-правові принципи; 3) повноваження; 4) діяльність; 5) відповідальність;
- обґрунтовується авторське визначення конституційно-правових принципів конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України, як найбільш важливі і загальні, нормативно-регулятивні, свідомо-вольові правила поведінки, що регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України, демонструють їхню сутність та соціальне призначення. Обґрунтовується доцільність поділу конституційно-правових принципів депутатських фракцій на дві групи: загальні і спеціальні;
- формулюється та обґрунтовується декілька взаємопов’язаних авторських визначень, за якими: а) об’єднання в парламенті – це організаційна форма спільної діяльності депутатів, що може виступати у вигляді фракцій і груп, які утворюються для вільного обговорення та колективного вираження єдиної позиції, політичних цілей та інтересів і підлягають реєстрації; б) під депутатською групою в парламенті України слід розуміти організовану групу депутатів, що формується на позапартійній основі, які не ввійшли до жодного іншого парламентського об'єднання, і створена з метою вираження групових інтересів та досягнення однакових або схожих поглядів з питань державного і соціально-економічного розвитку, зареєстрована в установленому законом порядку, мінімальна чисельність якої повинна встановлюватися відповідним Регламентом Верховної Ради України. Для офіційного визнання депутатських груп у Верховній Раді України необхідно передбачити у Регламенті Верховної Ради України окрему статтю, авторська редакція якої пропонується; в) депутатська фракція Верховної Ради України – це організована, відносно стала група депутатів, яка представляє у парламенті відповідну політичну партію або виборчий блок політичних партій, але виявляє волю від імені та відповідальна перед усім народом України, має здатність конструктивно та компромісно здійснювати спільну діяльність, переслідує схожі політичні цілі й інтереси, виражає єдину позицію з питань, що розглядаються парламентом, нараховує не менше 15 членів і зареєстрована у встановленому законом порядку. Для визначення статусу та забезпечення повноцінного функціонування депутатських фракцій Верховної Ради України необхідно прийняти окремий Закон України «Про парламентські фракції Верховної Ради України». Авторська концепція зазначеного Закону України пропонується у дисертаційному дослідженні;
- обґрунтовується висновок, що об’єднання депутатів у депутатські фракції, вступ до фракції та вихід з фракції є правом народного депутата України, а не обов’язком. Всупереч зазначеному аналіз ст. 81 Конституції України переконує, що народний депутат України зобов’язаний стати членом відповідної фракції – робота в складі фракції є обов’язком народного депутата. Крім того, народний депутат, обраний за партійним списком, не вільний у виборі фракції, тому що Конституція України прямо вказує, що депутат, обраний від політичної партії (блоку), повинен увійти до складу депутатської фракції саме цієї політичної партії;
- доводиться, що повноваження депутатських фракцій у Верховній Раді України можна розділити на кілька груп відповідно до предметів відання, а саме: а) у сфері законотворчого процесу; б) по формуванню керівних органів; в) по підготовці та вирішенню процедурних питань; г) для вирішення питань, що входять, за Конституцією України, до компетенції Верховної Ради України;
- вноситься пропозиція, за якою питання щодо організації, проведення, порядку ухвалення рішень, набуття ними чинності та їх реалізації, що приймаються на засіданнях депутатських фракцій, мають бути врегульовані на нормативно-правовому рівні і знайти своє закріплення як в Законі України «Про депутатські фракції Верховної Ради України», так і в Регламенті Верховної Ради України;
- формулюється дефініція, що коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це добровільне, відносно стале об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій з метою легітимізації передвиборних програм шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Суб’єктами формування коаліції депутатських фракцій є саме депутатські фракції, а не окремі народні депутати України (ч. 6 ст. 83 Конституції України). Таким чином, входження до складу коаліції депутатських фракцій народних депутатів – членів депутатської фракції, що не є суб’єктом коаліції, свідчить про порушення ст. 83 Конституції України, а отже – про її нелегітимність. Невходження хоча б одного народного депутата України – члена фракції, що увійшла до коаліції, означає неправомірність входження до коаліції і всієї цієї фракції. Поряд зі статусом коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (парламентської «більшості») і порядком внесення та розгляду кандидатур на посаду Прем’єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України першочергового врегулювання потребує також статус «меншості» (тобто, тих депутатських фракцій, які з різних причин не увійшли до складу коаліції);
удосконалено:
- твердження, що фракції можна класифікувати, виходячи з таких засад: організаційної, ідеологічної та структурної. Перша окреслює форму організації, згідно з якою фракція створюється й функціонує. Друга відображає ідеологічне підґрунтя існування фракції. Третя характеризує формальну організацію фракції водночас як окрему одиницю, так і в її відношенні до партії. Таким є, наприклад, підхід до фракцій у німецьких, італійських та японських партіях;
- положення, за яким до чинників, що впливають на згуртованість фракцій у парламенті, можна віднести ті, що стосуються: а) структури уряду; б) виборів – голови виконавчої влади, парламенту, президента; в) процесу висунення кандидатур; г) «подібності за походженням і підготовкою» членів партії;
- висновок, що конституційне законодавство більшості країн не часто стосується питань, які відносяться до парламентської діяльності партій, крім хіба закріплення в більшості основних законів країн Західної Європи принципу пропорційного представництва політичних фракцій у парламентських комісіях (ст. 52 Конституції Данії, ст. 43 Конституції Ісландії, ст. 78 Конституції Іспанії й ін.). Проте це не стосується конституцій Португалії, Норвегії, Франції, Швейцарії, Грузії, Польщі, Європейського парламенту;
- висновок, що європейська конституційно-правова традиція вважає імперативний мандат недемократичною нормою. Свідченням цього є норми, включені у Конституції Бельгії, Італії, Фінляндії, Франції, Німеччини. А отже, зауваження Венеціанської Комісії щодо імперативного мандата в Конституції України спираються на європейську правову традицію. Комісія звертає увагу на недемократичну природу цієї норми, як такої, що суперечить статусу народного депутата України як повноважного представника суспільства. До того ж, імперативний мандат нині в Україні не працює з погляду можливості позбавлення депутатських повноважень депутата, чия політична позиція розходиться з позицією більшості його фракції. Народні депутати України можуть цілком вільно займати власну, відмінну від більшості фракції, політичну позицію;
- пропозицію щодо врегулювання в Регламенті Верховної Ради України питання про взаємовідносини політичної партії і депутатської фракції, яка представляє цю партію у Верховній Раді України. Було б неправильним вважати, що такі взаємовідносини повинні повністю регламентуватися внутрішньопартійними нормами;
- висновок про доцільність обмеження права законодавчої ініціативи окремих депутатів, передбачивши її реалізацію за допомогою внесення законопроектів від фракції або депутатської групи, або комітету, або групи депутатів чисельністю не менш 15 осіб. Крім того, для забезпечення системності законодавства необхідно запровадити «пакетний» розгляд та прийняття законів, що припускає взаємопов’язаність текстів законопроектів, які стосуються подібних правовідносин. «Пакетний» спосіб виявляється в тому, що визначається певна черговість і пріоритетність прийняття законів, які відносяться до певної сфери суспільства, і тому вони містяться в одному «пакеті», що, в свою чергу, сприяє систематизації законодавства;
дістали подальшого розвитку:
- твердження, що для позначення парламентських об’єднань спочатку вживалося поняття «клуб». В сучасних парламентах різних держав офіційно такі об'єднання мають різні назви: у Німеччині, Іспанії – «фракції», в Австрії та Польщі – «клуби», у Франції та Італії – «парламентські групи», в Швеції – «партійні групи»;
- висновок, що практично в усіх парламентах світу депутат може бути членом лише однієї політичної групи (одного депутатського об'єднання). Створення депутатських об'єднань в парламенті і членство в них є правом, а не обов'язком депутатів. Однак можна упевнено стверджувати, що це невигідно самому депутатові. Підтвердження цього – той факт, що, наприклад, в італійському чи іспанському парламенті (на відміну від Німеччини, Франції, Швейцарії, Австрії й ін.) жоден депутат не може перебувати поза групою;
- твердження, що словосполучення «депутатська фракція» є невдалим, а тому цілком доречним і виправданим буде термін «парламентська фракція», як це прийнято в державно – правовій практиці багатьох країн;
- авторська позиція щодо повернення до змішаної виборчої системи в Україні, а також, що подальше зниження тривідсоткового прохідного бар’єра, який діє у виборчому законодавстві України, і встановлення прохідного бар’єра в один відсоток сприятиме появі в Верховній Раді України значної кількості нечисленних депутатських груп, що може негативно позначитися на її законодавчій діяльності. Істотне підвищення зазначеного загороджувального порога також створює додаткові труднощі при формуванні і реєстрації депутатських груп;
- висновок, що використання поняття «фракція» як синоніма поняття «група» є помилкою не тільки технічного характеру, але й, насамперед, теоретико-практичного;
- пропозиція, що доцільно передбачити можливість незалежним депутатам створювати так звану змішану групу, яка має володіти правами депутатської фракції. Однак при цьому необхідно встановити чіткий перелік прав, які надаються змішаній групі, що повинен бути безсумнівно вужчим, ніж права депутатських фракцій.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації використані:
- у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ (Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес КНУВС від 20 жовтня 2009 р.);
- у практичній діяльності Управління взаємодії з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування Міністерства внутрішніх справ України (Довідка про практичне впровадження результатів дисертаційної роботи від 5 вересня 2009 року);
- при розробці пропозицій щодо внесення змін до Конституції України та проекту Конституції України (нова редакція) (Довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 27 листопада 2009 року);
можуть бути використані:
- у науково-дослідних цілях – для подальшого вивчення конституційно-правових аспектів формування і розуміння теорії парламентських об’єднань, принципів їх діяльності та осмислення їх правового статусу і його юридичного закріплення;
- у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал при розробці та прийнятті законів України, що регламентують організаційну побудову та конституційно-правовий статус парламентських об’єднань, що є предметом дослідження, з метою його вдосконалення та коригування у відповідності з сучасними вимогами юриспруденції;
- у правозастосуванні – для оптимізації форм і методів функціонування суб’єктів правовідносин по забезпеченню реалізації, охорони, захисту, а в разі потреби і відновлення конституційного права на парламентське об’єднання;
- у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін та курсів: «Теорія держави і права», «Історія держави і права України», «Конституційне право України», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні», а також можуть знайти застосування при підготовці окремих структурних частин підручників, навчальних посібників, курсів лекцій відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів;
- у правовиховній роботі серед населення – для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення та їх аргументація, що містяться в дисертації, розглядалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Київського національного університету внутрішніх справ, використовувалися під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять з дисциплін: «Конституційне право України», «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» та «Державне право зарубіжних країн», а також були апробовані під час виступів здобувача, зокрема: на всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р., тези опубліковані); при проведенні Всеукраїнських муніципальних слухань «Реформування публічної влади як інструмент подолання фінансово-економічної кризи» (м. Київ, 30 березня 2009 р.), в ході міжрегіональних муніципальних слухань «Конституційні засади організації місцевої влади» (м. Львів, 22 вересня 2009 р.; м. Одеса, 29 вересня 2009 р.; м. Харків, 2 жовтня 2009 р.; м. Дніпропетровськ, 9 жовтня 2009 р.) та під час виступу на науково-практичних конференціях «Напрямки активізації підприємницької діяльності в умовах економічної кризи» (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.); «Проблеми і перспективи становлення економіки знань» (м. Сімферополь, 19 лютого 2010 р., тези опубліковані).
Публікації. Основні положення, висновки, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та двох тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідивши історію та сучасний стан доктринальних надбань, вітчизняні і зарубіжні моделі нормативної регламентації, поняття та структурні елементи конституційно-правового статусу, діяльність депутатських фракцій у Верховній Раді України, можна сформулювати такі узагальнення, висновки, пропозиції та рекомендації:
1. Для позначення парламентських об’єднань спочатку вживалося поняття «клуб». У сучасних парламентах різних держав офіційно такі об'єднання мають різні назви: у Німеччині, Іспанії – «фракції», в Австрії та Польщі – «клуби», у Франції та Італії – «парламентські групи», у Швеції – «партійні групи».
2. Фракції можна класифікувати, виходячи з таких засад: організаційної, ідеологічної та структурної. Перша окреслює форму організації, згідно з якою фракція створюється й функціонує. Зазвичай, це партійна дисципліна, відданість меті, ставлення до навколишнього світу і т. ін. Друга відображає ідеологічне підґрунтя існування фракції. Є фракції, які організовані виключно на ідеологічній основі і які не мають жодних організаційних чи структурних характеристик. Третя характеризує формальну організацію фракції як окрему одиницю, і водночас, її відношення до партії, частиною якої вона, як правило, є. Це спільний підхід до фракцій у німецьких, італійських та японських партіях, де політика не лише спирається на партії, але й мотивується поведінкою фракцій.
3. До чинників, що впливають на згуртованість фракцій у парламенті, можна віднести такі: а) структуру уряду: у тих парламентах, де продовження терміну повноважень уряду залежить від результатів голосування, партії (фракції) голосують згуртовано; б) які стосуються виборів – тобто, чи голова виконавчої влади обирається парламентом, чи вибори парламенту й президента проводяться окремо; в) стосуються процесу висунення кандидатур: наскільки партійні лідери зважають на лояльність під час виборів, вирішуючи, кого висунути кандидатом на парламентські вибори; г) «подібність за походженням і підготовкою», тобто, ті партії, де їх члени мають схоже минуле (належать до одного соціального класу, мають однакову освіту, досвід тощо) і цим відрізняються від іншої партії чи партій, мають більше шансів бути згуртованішими у своїй законодавчій діяльності та голосуваннях.
4. Не існує єдиного підходу до проблеми, як слід розуміти правовий статус парламентських фракцій. А тому найбільш часто фракції розглядають як: а) публічно-правові спілки; б) орган парламенту; в) частину парламенту; г) частину партії; д) внутрішньопарламентські об'єднання депутатів певних політичних партій для роботи у парламенті. Тобто, сучасна наукова доктрина й досі не може дати вичерпної характеристики поняття та правового статусу фракцій.
5. Ми приєднуємося до пропозиції визнати фракції правосуб’єктами парламентського законодавства, не відносячи їх до правосуб’єктів публічного або приватного права. Перевага подібного підходу до тлумачення полягає найбільшою мірою в тому, що він дає змогу вивести права та обов’язки фракцій лише з парламентського законодавства, котре має пріоритет, та відповідно класифікувати їх. Таким чином, фракції визначаються: а) як необхідні органи конституційного життя; б) як підрозділи парламенту, визначальні фактори формування політичної волі; в) як політичний принцип внутрішньопарламентського поділу для забезпечення ефективної роботи парламенту.
6. Практично в усіх парламентах світу депутат може бути членом лише однієї політичної групи (одного депутатського об'єднання). Створення депутатських об'єднань в парламенті і членство в них є правом, але ніяк не обов'язком депутатів; таким чином, депутат має законне право не входити до жодної з наявних фракцій або депутатських груп. Однак можна із упевненістю сказати, що це невигідно самому депутатові. З огляду на сказане необхідно зазначити, що, наприклад, в італійському або іспанському парламентах (на відміну від парламентів Німеччини, Франції, Швейцарії, Австрії та ін.) жоден депутат не може перебувати поза групою.
7. Конституційне законодавство більшості країн не часто стосується питань, що відносяться до парламентської діяльності партій, якщо не вважати закріплення в більшості основних законів країн Західної Європи принципу пропорційного представництва політичних фракцій у парламентських комісіях (ст. 52 Конституції Данії, ст. 43 Конституції Ісландії, ст. 78 Конституції Іспанії та ін.). Однак з цього правила є винятки. Так, Конституція Португалії не тільки закріплює право депутатів утворювати парламентські групи й принцип пропорційного представництва останніх в органах парламенту, але й докладно регламентує коло їхніх повноважень (ст. 180). Конституції Норвегії й Франції, навпаки, про повноваження груп взагалі не згадують, але законодавство цих країн часто пов'язує права, надані політичним партіям, з наявністю в них парламентських груп. У ряді країн, наприклад, у Швейцарії та Грузії, крім закріплення в Конституціях права на утворення фракцій, існують спеціальні закони про парламентські фракції. В Польщі прийнято таке положення, відповідно до якого немає фракцій. Натомість є так звані парламентські клуби. В Європейському парламенті фракції утворилися вже в той час, коли він складався з делегатів від парламентів країн – членів Європейського Союзу. Деякі фракції пізніше стали осередками європейських партій.
8. За результатами дослідження можна стверджувати, що: в США фракцій практично не існує; у Франції існують формально організовані й структуровані, традиційно дуже сильні фракції; у Німеччині існують дуже сильні фракції, особливо на місцевому рівні; в Італії існують традиційно добре організовані фракції з великим впливом у різних регіонах; в Японії працюють високоорганізовані та структуровані фракції, які контролюють політичні призначення в уряді та високі партійні посади, характеризуються ієрархічною організацією з жорсткою дисципліною.
9. Верховній Раді України на сучасному етапі розвитку українського парламентаризму, коли центр прийняття рішень перемістився у фракції та змінилися форми законотворчого процесу, найбільше відповідає саме організація роботи Центральної Ради УНР, яка від початку будувалася на партійно-фракційній основі.
10. Елементами конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України є: 1) правосуб’єктність (легітимація в нормативно-правових актах, соціальне призначення, поняття, ознаки, порядок формування, склад та структура, припинення повноважень); 2) конституційно-правові принципи; 3) повноваження; 4) діяльність; 5) відповідальність. На нашу думку, не слід виокремлювати гарантії конституційно-правового статусу депутатських фракцій Верховної Ради України як самостійний елемент.
11. Ми поділяємо точку зору тих авторів, які вважають, що загалом, словосполучення «депутатська фракція» є невдалим з огляду на вимоги семантики, адже за загальним змістом фракція – це частина чогось. Тому цілком доречним і виправданим буде термін – парламентська фракція, як це прийнято в державно – правовій практиці багатьох країн.
12. Під конституційно-правовими принципами конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України необхідно розуміти найбільш важливі та загальні, нормативно-регулятивні, свідомо-вольові правила поведінки, які регулюють та охороняють громадські відносини у сфері статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України, демонструють їхню сутність і соціальне призначення.
13. Конституційно-правові принципи депутатських фракцій доцільно поділити на дві групи: загальні і спеціальні. Загальні конституційно-правові принципи депутатських фракцій – це системні, загальнообов’язкові, формально визначені і закріплені у нормативно-правових актах правила поведінки щодо порядку формування, організації та діяльності депутатських фракцій, як структурного елемента парламенту. Спеціальні конституційно-правові принципи депутатських фракцій – це фундаментальні засади, що покладені в основу формування, організації та діяльності депутатських фракцій, які відображають специфіку їхнього статусу.
14. Об’єднання в парламенті – це організаційна форма спільної діяльності депутатів, яка може виступати у вигляді фракцій і груп, які утворюються для вільного обговорення та колективного вираження єдиної позиції, політичних цілей та інтересів, і підлягають реєстрації.
15. Під депутатською групою в парламенті України слід розуміти організовану групу депутатів, яка формується на позапартійній основі, які не ввійшли до жодного іншого парламентського об'єднання, і яка створена з метою вираження групових інтересів та досягнення однакових або схожих поглядів з питань державного і соціально-економічного розвитку, зареєстрована в установленому законом порядку, мінімальна чисельність якої повинна визначатися відповідним Регламентом Верховної Ради України. Для офіційного визнання депутатських груп у Верховній Раді України необхідно передбачити у Регламенті Верховної Ради України окрему статтю, авторська редакція якої пропонується.
16. Депутатська фракція Верховної Ради України являє собою організовану, відносно сталу групу депутатів, яка представляє у парламенті відповідну політичну партію або виборчий блок політичних партій, але виявляє волю народу та відповідальна перед усім народом України, має здатність конструктивно та компромісно здійснювати спільну діяльність, переслідує схожі політичні цілі й інтереси, виражає єдину позицію з питань, що розглядаються парламентом, нараховує в своїй чисельності 15 членів і яка зареєстрована у встановленому законом порядку. Для визначення статусу та забезпечення повноцінного функціонування депутатських фракцій Верховної Ради України необхідно прийняти окремий Закон України «Про парламентські фракції Верховної Ради України». Авторська концепція зазначеного Закону України пропонується у даному дисертаційному дослідженні.
17. Ми підтримуємо позицію щодо повернення до змішаної виборчої системи в Україні, а також вважаємо, що подальше зниження тривідсоткового прохідного бар’єра, що діє у виборчому законодавстві України, і встановлення прохідного бар’єра в один відсоток сприятиме появі у Верховній Раді України значної кількості нечисленних депутатських груп, що може негативно позначитися на її законодавчій діяльності. Істотне підвищення зазначеного загороджувального порога також створює додаткові труднощі при утворенні і реєстрації депутатських груп.
18. Аналіз норм ст. 13 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р., в редакції від 22 березня 2001 р. дає можливість зробити висновок, що об’єднання депутатів у депутатські фракції, вступ до фракції та вихід з неї є правом народного депутата України, а не обов’язком. Всупереч зазначеному, аналіз ст. 81 Конституції України переконує, що народний депутат України зобов’язаний стати членом відповідної фракції – робота в складі фракції є обов’язком народного депутата. Крім того, народний депутат, обраний за партійним списком, не вільний у виборі фракції, тому що Конституція України прямо вказує, що депутат, обраний від політичної партії (блоку), повинен увійти до складу депутатської фракції саме цієї політичної партії. Тобто, можна констатувати колізію зазначених норм, яку необхідно усунути.
19. Використання в діючому Регламенті Верховної Ради України від 19 вересня 2008 р. поняття «фракція» як синоніма поняття «група» є помилкою не тільки технічного характеру, але й, насамперед, теоретико-практичного. Тому ми вбачаємо за потрібне врегулювати дану неузгодженість шляхом внесення доповнень до Регламенту Верховної Ради України.
20. Ми вважаємо, що доцільно запровадити єдиний, усталений принцип розподілу місць у залі засідань Верховної Ради України.
21. Повноваження депутатських фракцій у Верховній Раді України можна поділити на кілька груп відповідно до предметів відання, а саме: а) у сфері законотворчого процесу. У цьому розумінні було б доцільно визнати суб’єктом права законодавчої ініціативи в українському парламенті депутатські фракції; б) за формуванням керівних органів; в) з підготовки та вирішення процедурних питань; г) з вирішення питань, що входять, за нормами Конституції України, до компетенції Верховної Ради України.
22. У Регламенті Верховної Ради України доцільно передбачити можливість незалежним депутатам створювати так звану змішану групу, що володіє правами депутатської фракції. Однак при цьому необхідно встановити чіткий перелік прав, які надаються змішаній групі, що повинен бути, безсумнівно, вужчим від прав депутатських фракцій.
23. Європейська конституційно-правова традиція вважає імперативний мандат недемократичною нормою. Свідченням цього є норми, включені у Конституції Бельгії, Італії, Фінляндії, Франції, Німеччини. А отже, зауваження Венеціанської комісії щодо імперативного мандата в Конституції України спираються на європейську правову традицію. Комісія звертає увагу на недемократичну природу цієї норми, як такої, що суперечить статусу народного депутата України, як повноважного представника суспільства. До того ж, імперативний мандат нині в Україні не працює з погляду можливості позбавлення депутатських повноважень депутата, чия політична позиція розходиться з позицією більшості його фракції. Народні депутати України можуть цілком вільно займати власну, відмінну від більшості фракції, політичну позицію. Позбавити народного депутата повноважень парламентська фракція не має права.
24. В Регламенті Верховної Ради України необхідно врегулювати питання про взаємовідносини політичної партії та депутатської фракції, що представляє цю партію у Верховній Раді України. Було б неправильним вважати, що такі взаємовідносини повинні повністю регламентуватися внутрішньопартійними нормами.
25. Ми вважаємо, що стрижень дійсно повноцінної, злагодженої колективної діяльності переміщується на засідання самих фракцій. Порядок діяльності й прийняття рішень на самих засіданнях визначається внутрішнім положенням фракції і законодавчо ніде не регламентується. Виходячи з цього, питання щодо їх організації, проведення, порядку ухвалення рішень, набуття ними чинності та їх реалізації має бути врегульовано на нормативно-правовому рівні і знайти своє закріплення як у Законі України «Про депутатські фракції Верховної Ради України», так і відобразитись у Регламенті Верховної Ради України.
26. В європейських парламентах у структурі фракцій виділяються партійні організатори – секретарі або інші особи, які зобов’язані підтримувати дисципліну. Секретарі контролюють парламентську діяльність членів своєї партії. Вони стежать за тим, щоб депутати відвідували засідання, а також виступали і голосували згідно з наданими керівництвом фракції інструкціями. За недотримання інструкцій чи інші порушення на депутата накладаються дисциплінарні стягнення аж до виключення зі складу фракції. На наше переконання, запровадження такої практики в українському парламенті теж є доречним.
27. На нашу думку, коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це добровільне, відносно стале об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій з метою легітимізації передвиборних програм шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Суб’єктами формування коаліції депутатських фракцій є саме депутатські фракції, а не окремі народні депутати України (ч. 6 ст. 83 Конституції України). Таким чином, входження до складу коаліції депутатських фракцій народних депутатів – членів депутатської фракції, що не є суб’єктом коаліції, свідчить про порушення ст. 83 Конституції України під час формування коаліції, а отже – про її нелегітимність. Окрім того, до складу коаліції повинні входити всі без винятку члени певної депутатської фракції. Невходження хоча б одного народного депутата України – члена фракції, що увійшла до коаліції, – означає неправомірність входження до коаліції і всієї цієї фракції.
28. Поряд зі статусом коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (парламентської «більшості») і порядком внесення та розгляду кандидатур Прем’єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України першочергового врегулювання потребує також статус «меншості» (тобто, тих депутатських фракцій, які з різних причин не увійшли до складу коаліції).
29. На нашу думку, в ієрархії організаційних підрозділів Верховної Ради України вищі позиції зайняті не комітетами та комісіями, а саме депутатськими фракціями, адже склад комітетів та комісій формується та регулюється фракціями. До того ж, у Верховній Раді України панує не комітетський, а фракційний принцип керівництва.
30. Парламенту України, з його великим обсягом роботи, слід врахувати досвід деяких закордонних країн (Італія, Іспанія), у парламентах яких з’явилася нова форма створюваних ними органів для прийняття законів. Мова йде про те, що за певних умов парламент може доручити розгляд та прийняття законів своїм постійним законодавчим комісіям. За своїм складом вони є «міні-парламентами», які утворюються пропорційно до складу парламентських фракцій (наприклад, у парламенті Італії). Парламент може доручити їм прийняття законів тільки з окремих питань (винятки зазначені в тексті конституцій), і лише в тому випадку, якщо немає заперечень на пленарному засіданні.
31. У сучасному вигляді законодавча процедура не може ефективно впливати на якість законів та на їх адекватність потребам часу, тому було б доцільно обмежити право законодавчої ініціативи окремих депутатів, передбачивши її реалізацію за допомогою внесення законопроектів від фракції або депутатської групи, або комітету, або групи депутатів чисельністю не менш 15 осіб.
Крім того, найважливішим завданням є забезпечення системності законодавства. Одним зі способів рішення даного завдання може бути «пакетний» розгляд та прийняття законів, що припускає взаємопов’язаність текстів законопроектів, які стосуються подібних правовідносин. «Пакетний» спосіб проявляється в тому, що визначається певна черговість та пріоритетність прийняття законів, які відносяться до однієї певної сфери суспільства, і тому вони містяться в одному «пакеті», що, у свою чергу, сприяє систематизації законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8.12.2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст. 44.
3. Доленко І. П. Здійснення народовладдя : про постійні комісії Верховної Ради УРСР / Доленко І. П. – К. : Політвидав України, 1977. – 82 с.
4. Еволюція влади / [за ред. А. Ф. Горлов, В. О. Королюк, С. І. Лавренюк, Ю. В. Шевчук]. – К. : "Київська правда", 2005. – 208 с.
5. Василенко М. Матеріали до історії українського права / Василенко М. – К., 1928. – 76 с.
6. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты / Жакке Ж.-П. ; [пер. с франц. В. В. Маклакова]. – М. : Юристь, 2002. – 365 с.
7. Денисов В. Методологія сучасного парламентаризму / В. Денисов // Віче. – 2000. – № 9. – С. 3 – 18.
8. Great Britain. Aspect of Britain : Parliament / Great Britain. – Second ed. – London : HMSO, 1994. – 152 p. – (Аспекти Великої Британії : Парламент; англ. мовою).
9. Браун Т. Порівняльне дослідження двопалатної та однопалатної систем у федеративних і унітарних державах / Т. Браун // «Вісник» Програми сприяння парламентові України. – К., 1998. – № 3. – С. 18.
10. Державотворення і правотворення в Україні : досвід, проблеми, перспективи : [монографія] / за ред. Ю. С. Шемшученка ; НАН України ; Ін-т держави і права. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. – 653 с.
11. Валевський О. Л. Десятиріччя державної незалежності : аналіз політики трансформації посттоталітарного суспільства та стратегічні завдання на майбутнє / О. Л. Валевський // Актуальні проблеми державного управління : наук. зб. – Х., 2001. – № 2 (10). – С.7 – 17.
12. Козлов А. Е. Депутатские фракции в парламентах / А. Е. Козлов // Российская Федерация. – 1994. – №1. – С. 59 – 61.
13. Гамбаров Ю. С. Политические партии в их прошлом и настоящем / проф. Ю. С. Гамбаров. – СПб. : Тип. Альтшулера, 1905. – 48 с.
14. Десять років незалежності України : минуле та сучасне державотворення : наук. збірник / [редкол. : В. Смолій, О. Реєнт, Ю. Терещенко та ін.] ; Бердян. інститут підприємництва та ін. – К., 2003. – 431 с.
15. Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті / Кречмер Г. – К. : Геопринт, 2004. – 299 с.
16. Гончаренко В. Д. Верховна Рада УРСР за Конституцією республіки 1937 р. / В. Д. Гончаренко // Проблеми правознавства. – К., 1991. – Вип. 52. – С. 23 – 28.
17. Від Конституції Пилипа Орлика – до Конституції незалежної Української держави // Розбудова держави. – 1992. – № 5. – С. 3.
18. Вкрадені принципи : Конституція Пилипа Орлика та основи американської демократії // Самостійна Україна. – 1995. – 19–25 вересня (4.33). – С. 11; 26 вересня – 3 жовтня (4.34). – С. 11.
19. Грушевський М. С. Історія України–Руси : [в 11 т. ; 12 кн.] / Грушевський М. С. ; Археогр. комісія АН УРСР ; Ін-т історії України АН УРСР ; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту. – К. : Наукова думка, 1991. – . –
Т.1 : До початку ХІ віка. – 1991. – 736 с.
20. Грушевський М. С. Історія України–Руси : [в 11 т. ; 12 кн.] / Грушевський М. С. ; Археогр. комісія АН УРСР ; Ін-т історії України АН УРСР ; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту. – К. : Наукова думка, 1991. – . –
Т.4 : ХІV–ХVІ ст.- відносини політичні. – 1993. – 536 с.
21. Грушевський М. С. Історія України–Руси : [в 11 т.; 12 кн.] / Грушевський М. С.; Археогр. комісія АН УРСР; Ін-т історії України АН УРСР; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту. – К. : Наукова думка, 1991 – . –
Т.8 : Роки 1626 – 1650. – 1995. – 856 с.
22. Конституционное право. Энциклопедический словарь / под ред. С. А. Авакьяна. – М. : НОРМА, 2001. – 688 с.
23. Діяльність державно-політичних структур України в умовах переходу до ринкової економіки : [монографія] / [Салабай В. Ф., Довганик Н. М., Борисенко М. В., Чуб М. П.]. – К. : КНЕУ, 2005. – 284 с.
24. Романов P. M. Парламентаризм : теория, история и современность / Романов P. M. – М. : МИРОС, 2002. – 296 с.
25. Абмайєр К. Парламентські повноваження депутатів німецького Бундестагу відповідно до Основного Закону / Абмайєр К. ; [пер. з нім.]. – К : Вища школа, 1984. – 143 с.
26. Керимов А. Д. Парламентское право Франции / Керимов А. Д. – М. : НОРМА, 1998. – 176 с.
27. Швайцер К. Депутат в парламентській системі уряду ФРН / Швайцер К. ; [пер. з нім.]. – К. : Політвидав, 1979. – 84 с.
28. Керимов А. Д. Парламентские группы в Национальном собрании современной Франции / А. Д. Керимов // Государство и право. – 1993. – №12. – С. 114 – 124.
29. Українська Центральна Рада : документи і матеріали : [у 2 т.] / [ред. рада : П. П. Толочко (голова) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1996. – (Пам’ятки історії України. Серія 5. Джерела новітньої історії).
Т.1 : 4 березня – 9 грудня 1917 р. / [упоряд.: В. Ф. Верстюк та ін. ; редкол. : В. А. Смолій (відп. ред.) та ін.]. – 1996. – 587 с.
30. Апанович О. Урядовий апарат Гетьманщини (XVIII ст.) / О. Апанович // Урядовий кур’єр. – 1995. – 31 січня. – С. 12.
31. Кюршнер І. Статусні права позафракційних депутатів / Кюршнер І.; [пер. з нім.]. – К. : Політвидав України, 1984. – 154 с.
32. Журавський В. С. З історичного досвіду формування парламентаризму в Європі та Північній Америці / В. С. Журавський // Вісник університету внутрішніх справ. – Х., 2000. – Вип. 12. – Ч. 1. – С. 159 – 166.
33. Топалова С. О. Партійна структуризація парламенту : з досвіду західних демократій / С. О. Топалова // Збірник наукових праць УАДУ. – Х., 2001. – Ч. 3 : Державне управління та місцеве самоврядування. – С. 53 – 55.
34. Авакьян С. А. Депутат : статус и деятельность / Авакьян С. А. – М. : Политиздат, 1991. – 288 с.
35. Алефіренко В. С. З досвіду державотворення в Україні за роки незалежності : проблеми і перспективи / В. С. Алефіренко, С. Г. Руденко // Історична наука : проблеми розвитку : матеріали міжнар. наук. конф. (17–18 травня 2002 року). – Луганськ, 2002. – С. 7 – 11.
36. Пігенко В. Функції партій та фракцій у законодавчих органах західних країн / В. Пігенко // «Вісник» Програми сприяння парламентові України. – К., 1997. – №4(26). – С. 18 – 25.
37. Бандурка О. М. Парламентаризм в Україні : становлення і розвиток / О. М. Бандурка, Ю. Д. Древаль ; МВС України. Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. – 276 с.
38. Италия : Конституция и законодательные акты / [пер. с ит.] – М. : Прогресс, 1988. – 392 с.
39. Швеція. Партійні групи в Ріксдагу : [підбірка фактичних матеріалів про роботу Ріксдагу № 12] / ПСПУ. – К., 1999. – 3 с. – (Аналітичний матеріал).
40. Корнієнко М. Цікавий досвід парламентської роботи : досвід роботи Бундестагу Німеччини / М. Корнієнко // Право України. –1994. – № 3–4. – С. 53.
41. Верберґер Е. Державно-правове становище фракцій Бундестагу / Верберґер Е. ; [пер. з нім.]. – К., 1959. – 132 с.
42. Зайзенеґґ А. Фракція в німецькому Бундестазі та її конституційно-правове становище / Зайзенеґґ А. ; [пер. з нім.]. – К. : Вища школа, 1971. – 162 с.
43. Феен Г. Опозиція у Бундестазі / Феен Г. ; [пер. з нім.]. – К. : Вища школа, 1976. – 76 с.
44. Зебальд М. Тематизуюча функція опозиції : парламентська більшість німецького Бундестагу як інновативна сила політичної системи ФРН / Зебальд М. ; [пер. з нім.]. – К. : Політвидав України, 1991. – 63 с.
45. Пігенко В. Парламентська більшість і коаліції у демократичних країнах Заходу / В. Пігенко ; Університет штату Індіана (США) // Програма сприяння Парламентові України. – К., 1999. – С. 2 – 5.
46. Декларація про державний суверенітет України : прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року / Верховна Рада УРСР. – Офіц. видання. – К. : Політвидав України, 1990. – 8 с.
47. Верховна Рада України : парадигми і парадокси. – К. : Укр. перспектива, 1996. – 56 с.
48. Городецький О. В. Парламентське право України : процес становлення / О. В. Городецький // Науковий вісник Чернівецького університету. Сер. Правознавство. – Чернівці, 1996. – Вип. 4–5. – С. 138 – 143.
49. Гринчук І. Умови підготовки та комплектування політичної еліти в незалежній українській державі / І. Гринчук // Проблеми реалізації духовного потенціалу молоді : матеріали всеукр. наук.-практ. конф., (Рівне, 7-8 грудня 2000 р.) : [тези доповідей]. – Рівне, 2002. – Вип.2. – С. 45 – 47.
50. Энтин Л. М. Разделение властей : опыт современных государств / Энтин Л. М. – М. : Юрид. лит., 1995. – 174 с.
51. Конституция Итальянской Республики / [пер. с итал. Л. П. Гринберга] // Конституции государств Европейского Союза / под общ. ред. Л. А. Окунькова. — М., 1997. — С. 423 – 450.
52. Клеффманн Г. В. Правове становище без партійних кандидатів та депутатів / Клеффманн Г. В. ; [пер. з нім.] – К. : Вища школа, 1982. – 132 с.
53. Web-сторінка – Конституция Швеции. Русский перевод [Електронний ресурс] / Шведская Пальма (Swedish palm). – Режим доступу: http://www.sweden4rus.nu/rus/info/juridisk/konstitucija_shvecii.asp
54. Конституции государств Европы : [в 3 т.] / [под общ. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : НОРМА, 2001. –
Т.2. – 2001. – 840 с.
55. Комкова Г. Н. Равенство депутатских фракций в Государственной Думе как реализация принципа многопартийности / Г. Н. Комкова // Парламентские процедуры : проблемы России и зарубежный опыт : материалы научной конференции / [под ред. С. А. Авакьяна]. – М., 2003. – С. 109 – 116.
56. Регламент Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации. – М. : Государственная Дума, 2002. – 203 с.
57. Конституции государств Европы : [в 3 т.] / [под общ. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : НОРМА, 2001. –
Т.1. – 2001. – 824 с.
58. Шьонберґер К. Правове становище парламентських фракцій / Шьонберґер К. ; [пер. з нім.]. – К. : Політвидав України, 1990. – 159 с.
59. Конституции государств Европы : [в 3 т.] / [под общ. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : НОРМА, 2001. –
Т.3. – 2001. – 792 с.
60. Web-сторінка Фінського Парламенту [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www. eduscunta/fi/facta/ opas/ tiedotus/ tiedoeng. Htm.
61. Гробова В. П. Щодо правового статусу Європейського парламенту / В. П. Гробова // Підприємництво, господарство і право. – 2005. –№ 4. – С. 95 – 97.
62. Ручке Ґ. Спільні дії фракцій при формуванні парламентського підходу в Європейському парламенті у порівнянні з парламентами держав-членів / Ручке Ґ. ; [пер. з нім.]. – К. : Політвидав України, 1986. – 126 с.
63. Маклаков В. В. Парламенты стран - членов Европейского Союза / Маклаков В. В. – М. : ИНИОН, 1994. – 136 с.
64. Кульчицька О. Правовий статус парламентських об’єднань та його нормативна регламентація в законодавстві зарубіжних країн / О. Кульчицька // Вісник Донецького національного університету. Серія В, економіка і право. – Донецьк, 2009. – №2. – С. 352 – 355.
65. Козінцев І. У добу Центральної Ради : [Державотворення] / І. Козінцев // Юридичний вісник України. – 1997. – 3– 9 квітня. – № 14. – С. 7.
66. Юридична енциклопедія : [в 6 т.] / [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.] – К. : Укр. енцикл., 1998 – . –
Т. 5 : П-С. – 2003. – 736 с.
67. Юридична енциклопедія : [в 6 т.] / [редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.] – К. : Укр. енцикл., 1998 – . –
Т. 3 : К - М. – 2001. – 792 с.
68. Габричидзе Б. Н. Конституционный статус органов Советского государства / Габричидзе Б. Н. – М. : Юрид. лит., 1982. – 184 с.
69. Богданова Н. А. Категория статуса в конституционном праве / Н. А. Богданова // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 1998. – №3. – С. 3 – 20.
70. Конституція України : науково-практичний коментар / [В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. ; ред. кол. : В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін.]. – Харків : Право ; К. : Ін Юре, 2003. – 808 с.
71. Гробова В. П. Парламент ФРН : двопалатний чи однопалатний? / В. П. Гробова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Х., 2004. – № 26. – С. 155 – 160.
72. Анохін О. М. Про місце та роль постійних комісій (комітетів) Верховної Ради України у системі державних органів / О. М. Анохін // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1997. – Вип.2. – С. 130 – 133.
73. Барабаш О. Порівняння деяких статей конституцій різних країн / О. Барабаш, П. Кислий, С. Свєтова // «Вісник» Програми сприяння парламентові України. – К., 1997. – № 7(29). – С. 12.
74. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм : проблеми теорії та практики / Георгіца А. З. – Чернівці : Рута, 1998. – 483 с.
75. Гауеншільд В. Д. Суть та правова природа парламентських фракцій / Гауеншільд В. Д. ; [пер. з нім.]. – Львів, 1968. – 97 с.
76. Березюк О. Однопалатний парламент – недолік чи перевага / О. Березюк // Право України. – 1997. – № 3. – С. 72.
77. Конституція (Основний Закон) України : прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року. – К. : Політвидав України, 1989. – 48 с.
78. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік : прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 року ; із змінами і доп. на 1 грудня 1988 року. – К. : Політвидав України, 1988. – 61 с.
79. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки : затверджена 30.01.1937 року // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР. – К., 1963. – Т.1 : 1917–1941 рр. – С. 581– 598.
80. Про депутатські групи (фракції) у Верховній Раді України : постанова Верховної Ради України вiд 13.05.1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –№ 21. – Ст. 134.
81. Про статус народного депутата України : Закон України від 17.11.1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
82. Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України»: Закон України від 22 березня 2001 року : [нова редакція Закону] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст.212.
83. Регламент Верховної Ради України : затв. постановою Верховної Ради України від 19.09.2008 року № 547-VI // Офіційний вісник України. – 2008. – №73. – Ст. 2451.
84. Шаповал В. М. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні / Шаповал В. М. – К. : УАДУ, 2000. – 216 с.
85. Жарких Д. Ідеологічна складова українського парламенту : аналіз стратегій фракцій Верховної Ради / Д. Жарких // Наша газета. – 2002. – № 19. – 24 травня. – С. 4.
86. Лысякова Л. М. Фракции и блоки российского парламента. Позиции и платформы по проблеме возрождения России, региональной политики, отношений со странами СНГ, внешней, экономической и социальной политики / Лысякова Л. М. ; Ин-т сравнительной политологии РАН. – М. : Б. и., 1993. – 97 с.
87. Колодій А. М. Принципи права України : [монографія] / Колодій А. М. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
88. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: [підручник] /А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – [2-е вид.]. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 504 с.
89. Журавський В. С. Про зміст та співвідношення понять депутатського мандату, статусу та повноважень народного депутата України / В. С. Журавський // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ. – Луганськ, 2001. – Вип. 3. – С. 55 – 62.
90. Верховна Рада України в системі органів державної влади // Держава і економіка : адміністративно-правові аспекти взаємовідносин / [уклад. О. Рябченко]. – Х., 1999. – С. 117 – 133.
91. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25.03.2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27–28. – Ст. 336.
92. Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» : від 7.06. 2005 року : [нова редакція Закону] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38–39. – Ст. 449.
93. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18.10.2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51. – Ст. 265.
94. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 24.09.1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
95. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 18.11.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
96. Про вибори народних депутатів Української РСР : Закон УРСР від 27.10.1989 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 626.
97. Конституційне право України : [підручник для студентів вищих навчальних закладів] / за ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – 544 с.
98. Малкин Е. Основы избирательных технологий / Е. Малкин, Е. Сучков. – М. : SPSL – Русская панорама, 2002. – 464 с.
99. Петрова М. Г. Правовое регулирование парламентской деятельности политических партий / М. Г. Петрова // Политическое управление : теория и практика : сб. статей. – М., 1997. – С. 116 – 124.
100. Нисневич Ю. А. Депутатские формирования в законодательном процессе / Ю. А. Нисневич // Открытая политика. – 2000. – № 7–8. – С. 2 – 10.
101. Журавський В. С. Український парламентаризм на сучасному етапі : теоретико-правовий аспект / Журавський В. С. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с.
102. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран : [учебник] / Чиркин В. Е. – [3-е изд.]. – М. : Юристъ, 2002. – 622 с.
103. Лапаева В. В. Фракции и депутатские группы в Государственной Думе как субъекты парламентского процесса / В. В. Лапаева // Адвокат. – 1998. – № 4. – С. 107 – 121.
104. Крылова Н. С. Британский парламентаризм / Н. С. Крылова // Очерки парламентского права (зарубежный опыт) / под ред. Б. Н. Топорнина. – М., 1993. – С. 3 – 51.
105. Крутоголов М. А. Парламент Франции : организационные и правовые аспекты деятельности / Крутоголов М. А. – М. : Наука, 1988. – 239 с.
106. Вебер М. Избранные произведения. – М. : Мысль, 1990. – 679 с.
107. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
108. Популярна юридична енциклопедія / [кол. авт. : В. Г. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський (кер.) та ін.]. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
109. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / [упоряд. : Богачова О. В., Винокуров К. С., Крусь Ю. І., Менюк О. А., Менюк С. А. ; відп. ред. : В. Ф. Сіренко, С. Р. Станік.]. – К. : Оріяни, 1999. – 502 с.
110. Железняк Н. А. Законодавство України, що регулює діяльність Верховної Ради, та загальні проблеми його вдосконалення / Н. А. Железняк // Державно-правова реформа в Україні : матеріали наук.-практ. конференції (листопад, 1997 р.). – К., 1997. – С. 141–144.
111. Георгіца А. З. Деякі питання встановлення основних функцій парламентів / А. З. Георгіца // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. – Чернівці, 1999. – Вип. 48 : Правознавство. – С. 25 – 29.
112. Безуглов А. А. Советский депутат : государственно-правовой статус / Безуглов А. А. – М. : Юрид. лит., 1971. – 186 с.
113. Конституційне право України : [підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти] / за ред. В. Ф. Погорілка. – [4-е вид.]. – К. : Наукова думка, 2003. –732 с.
114. Кульчицький С. В. Закономірності державотворчого процесу у незалежній Україні / Кульчицький С. В. ; НАН України. Ін-т історії. – К. : Ін-т історії України, 2001. – 159 с.
115. Свєтова С. Роль фракцій у законодавчих органах влади / С. Свєтова // «Вісник» Програми сприяння парламентові України. – К., 1997. – № 4(26). – С. 25 – 37.
116. Україна : стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 / за ред. А. С. Гальчинського. – К. : НІСД, 2005. – 608 с.
117. Георгіца А. З. Проблема компетенції парламенту / А. З. Георгіца // Науковий