СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

КРУСЯН Анжеліка Романівна

УДК 342 (477)

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ:
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
ОРЗІХ Марко Пилипович
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України

Одеса – 2010
З М І С Т

ВСТУП……………………...……………..…………………………………………...4
РОЗДIЛ 1. ГНОСЕОЛОГІЧНІ ВИТОКИ І КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ ……………...………………...…………………........20
1.1. Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму………..............…20
1.2. Формування науково-практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії та сучасний стан наукових досліджень за проблематикою конституціоналізму………………………………………………...44
1.3. Методологія сучасного українського конституціоналізму..………….................72
Висновки до розділу 1………………………………………………...…….................97
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМНО–ЗМІСТОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРИНЦИПИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
.................................................................................................................................................102
2.1. Сутність та змістовна характеристика системи конституціоналізму..………..102
2.2. Принципи сучасного українського конституціоналізму…...………………….139
Висновки до розділу 2…………………………………………………......................173
РОЗДІЛ 3. МЕТА ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ…………...…177
3.1. Конституційно-правова свобода людини як цінність та мета сучасного українського конституціоналізму………………………….…………………….…177
3.2. Соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму.............................................................................................................208
Висновки до розділу 3……..………………………………………………................247

РОЗДІЛ 4. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО-НОРМАТИВНА СИСТЕМА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ………………………...…………..………................250
4.1. Закон в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму………………………………………………………….............250
4.2. Публічна влада – інституціональна складова сучасного українського конституціоналізму……………………...………………………………………......275
4.3. Функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму…….300
Висновки до розділу 4………….………………………………………….………...331
РОЗДIЛ 5. СУЧАСНИЙ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………...335
5.1. Конституційна реформа – головний напрям формування сучасного українського конституціоналізму………………………..………...............................335
5.2. Конституційно-правове забезпечення політичної реформи в умовах становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму……............357
Висновки до розділу 5……………………………………..…... …………................386
ВИСНОВКИ…………..…………………………………….......................................390
ДОДАТКИ…………………………………………………………….......................400
Додаток А……………………………………………………………………………400
Додаток Б………………………………………………………………......................404
Додаток В……………………………………………………………………………417
Додаток Д……………………………………………………………………………421
Додаток Е…………………………………………………………….……………....424
Додаток Ж………………………………………………………….……....................425
Додаток З………………………………………………………….…………………466
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….…..………...…470

ВСТУП

Актуальність теми. Реформування сучасної конституційної дійсності в Україні актуалізує проблематику сучасного вітчизняного конституціоналізму як «універсального носія теоретичної енергії сучасного конституційного права, основної парадигми конституційної практики, критерію конституційності діяльності та актів... суб’єктів права, умови становлення «динамічної конституційної юриспруденції…» [377, c. 4].
Доктрина конституціоналізму належить до конституційно-правових цінностей. Світове співтовариство має досить багатий досвід формування ідеології конституціоналізму з часів боротьби з королівським абсолютизмом у Західній Європі на початку XVII ст. В Україні конституціоналізм – порівняно нове явище, що характеризується науково-практичною невизначеністю його сучасного змісту та, маючи певні історичні витоки, перебуває у стадії формування і втілення в науку й практику державотворення.
Конституцією України [231] закріплено нормативно-правову основу конституціоналізму, проте процес практичної її реалізації свідчить про необхідність здійснення конституційної та політичної реформ. При цьому здійснення політичної реформи неможливе без її конституційного забезпечення, що, природно, спричиняє необхідність внесення змін і доповнень до Конституції України, вдосконалення конституційного законодавства. Слід також враховувати, що політична реформа – це складний політико-правовий процес і тому зміни мають здійснюватися на науково-теоретичній основі з метою ефективнішої реалізації новаційних процесів конституційних перетворень у сучасній Україні.
Систему сучасного українського конституціоналізму цілеспрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів людини і громадянина для досягнення (визнання, забезпечення, захисту) конституційно-правової свободи людини. Формуючи власну модель конституціоналізму, кожна держава має спиратися саме на те, що конституціоналізм, передусім, був і залишається ідейним, інституціональним, конституційно-правовим антиподом необмеженої вседозволеності публічної влади. У зв’язку з цим актуалізується проблема ефективізації механізму «стримувань і противаг» у системі поділу влади, а також організації публічної влади на місцях, зокрема через удосконалення місцевого самоврядування як фактора, що стримує виконавчу владу на рівні місцевого управління, та як дієвого інституту громадянського суспільства. Функціонування громадянського суспільства, насамперед, також спрямовано на обмеження публічної влади. Тому важливого значення набуває його розвиток у відповідних напрямах з метою забезпечення та охорони конституційно-правової свободи людини – мети сучасного українського конституціоналізму. В Україні на сучасному етапі її розвитку ще не створено необхідних соціально-правових передумов конституціоналізму, не існує відповідних концепту конституціоналізму організації та механізму функціонування публічної влади (державної та публічно-самоврядної), не є ефективним механізм забезпечення та охорони конституційного правопорядку і конституційної законності.
Актуальність дослідження обумовлена й тим, що у вітчизняній науці конституційного права науково-теоретичний аналіз проблеми конституціоналізму, як правило, поширюється на елементи змісту конституціоналізму, окремі інституціональні складові його системи або має історичний характер.
Спеціально теорія та історія конституціоналізму в Україні досліджувалася такими вітчизняними ученими, як: А. З. Георгіца, В. М. Кампо, О. М. Мироненко, М. П. Орзіх, І. Є. Словська, Н. В. Стецюк, П. Б. Стецюк, В. М. Шаповал, С. В. Шевчук, Ю. С. Шемшученко. Крім того, до окремих проблем формування та теорії конституціоналізму звертаються у своїх дослідженнях такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Е. Барендт, Н. О. Боброва, М. С. Бондар, Л. Генкін, С. П. Головатий, М. О. Давидова, В.С. Журавський, В. Т. Кабишев, М. І. Козюбра, І. О. Кравець, О. Є. Кутафін, О. В. Марцеляк, А. М. Медушевський, В. Ф. Мелащенко, П. А. Оль, В. Б. Пастухов, С. Ю. Поярков, Ю. В. Пуздрач, А. О. Селіванов, Ю. О. Тихомиров, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, А. Шайо, К. Л. Шеппелі та ін.
Втім комплексно проблеми теорії і практики сучасного українського конституціоналізму у вітчизняній науці конституційного права ще не досліджувалися.
Потреби формування науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, впровадження його функціонального механізму в конституційну дійсність, а також відсутність належної науково-теоретичної розробки теорії конституціоналізму у вітчизняній конституційно-правовій науці обумовлюють актуальність і нагальну теоретичну та практичну необхідність дослідження сучасного українського конституціоналізму.
Дослідження цілеспрямовано на науковий аналіз сутності, змісту, мети, принципів та інституціональної системи конституціоналізму, а також його функціонального механізму в сучасних умовах українських реалій. У зв’язку із цим концепти «сучасний» та «український» наповнюються особливим змістом і набувають великого значення щодо об’єктивації предмета дослідження.
Так, концепт «сучасний» означає не хронологічний, а аксіологічний підхід до розгляду парадигми конституціоналізму. Це дає змогу розкрити важливість конституціоналізму для становлення та розвитку України, звернутися до змісту конституціоналізму як до доктрини, що стоїть на рівні свого часу, тобто як до сучасного, а не виключно історичного вчення, як до «позачасового» феномена, універсального носія теоретичної енергії сучасного конституційного права, основної парадигми конституційної практики.
Концепт «український» означає «націю» (у державницькому сенсі) цього універсального феномена. Адже конституціоналізм базується на класичних ідеях лібералізму (неолібералізму), універсальних принципах, характерних для всіх демократичних, конституційних, правових, соціальних держав, але водночас ці ідеї та принципи у кожній країні набувають національних особливостей, зазнають модифікації відповідно до історії, традицій народу, специфіки правової системи та політико-правових інститутів держави. Ці особливості (національного, історичного, політичного, ідеологічного, культурологічного, економічного характеру) детермінують необхідність і можливість створення власної моделі конституціоналізму. Український конституціоналізм у процесі свого становлення характеризується: науково-практичною парадигмою конституціоналізму, що має власну («національну») історію розвитку; принципами, що набули свого конституційного оформлення значно пізніше, ніж в інших країнах Європи; елементами змісту, які відображають специфіку українського суспільства, української державності, правової системи України; інститутами системи конституціоналізму, що перебувають у стадії становлення; нарешті, метою – як метою конституційних перетворень в Україні.
Звернення до реалій сучасного українського конституціоналізму обумовлює виокремлення теоретико-методологічних рівнів дослідження: по-перше, формування концептуальної парадигми сучасного українського конституціоналізму на основі інтегрованих філософських, правових, політичних знань і засвоєння, а в деяких випадках – рецепції досвіду західноєвропейського та американського конституціоналізму; по-друге, відображення прямої залежності між конституційними ідеями, принципами і теоріями (теоретична та ідеологічна основи конституціоналізму), конституційним правом і конституційним законодавством (нормативно-правова основа конституціоналізму), а також конституційними реаліями, конституційною дійсністю (інституціональна та функціонально-дієва характеристики конституціоналізму); по-третє, виявлення проблемних питань теорії і практики сучасного українського конституціоналізму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний із планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Дисертація виконана як розділ науково-дослідницької роботи кафедри конституційного права за темою «Конституційна модернізація та реформування в Україні».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму з урахуванням сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:
розкрити генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму;
встановити та розкрити сутність конституціоналізму та запропонувати його визначення;
визначити структуру системи сучасного українського конституціоналізму;
довести необхідність та достатність сукупності таких елементів змісту конституціоналізму, як конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість і конституційний правопорядок;
установити та розкрити принципи сучасного українського конституціоналізму;
обґрунтувати та визначити конституційно-правову свободу людини як мету сучасного українського конституціоналізму;
визначити та розкрити соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму;
аргументувати роль і значення закону, зокрема конституційного закону, в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму;
надати характеристику публічній владі як інституціональній складовій сучасного українського конституціоналізму з обґрунтуванням механізму її обмеження (самообмеження) на користь інтересів громадянського суспільства, прав та свобод людини;
запропонувати функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму;
надати наукову оцінку існуючій конституційно-правовій практиці та визначити основні напрямки здійснення конституційного реформування та конституційно-правового забезпечення політичної реформи в контексті становлення та еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму.
Об’єктом дослідження є теорія конституціоналізму та сучасна вітчизняна (українська) політико-правова реальність.
Предметом дослідження є теорія та практика сучасного українського конституціоналізму в їх нерозривному взаємозв’язку та взаємообумовленості.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система взаємопов’язаних концептуальних принципів (антропологізму, пізнаваності, істинності та об’єктивності наукового пізнання, єдності теорії і практики, детермінізму), методологічних підходів (напрямів) та методів (філософсько-світоглядних, загальнонаукових, приватно-наукових), що дозволяють всебічно та комплексно дослідити та пізнати теорію і практику сучасного українського конституціоналізму. Філософською світоглядною основою такого пізнання є діалектика, яка дає змогу розглядати конституціоналізм у його динаміці.
Інтегративний, системний та сутнісний методологічні підходи (напрями) дозволили пізнати специфіку сучасного українського конституціоналізму, визначити сутність, зміст та структуру системи сучасного українського конституціоналізму (п.п. 1.3, 2.1, 2.2). При дослідженні генезису науково-практичної парадигми конституціоналізму було використано історико-генетичний метод, який також став основним методом при характеристиці періодизації конституційної реформи як головного напряму формування сучасного українського конституціоналізму (п.п. 1.1, 1.2, 5.1). Логічний метод (його основні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція) застосовувався при дослідженні конституційно-правової свободи людини як цінності та мети сучасного українського конституціоналізму (п. 3.1), при дослідженні системи конституційного законодавства – нормативної основи конституціоналізму, зокрема – для видової класифікації законів за їх юридичною силою (п.п. 2.1, 4.1). Методологічні ресурси синергетики було застосовано для пізнання процесів самоврядування та самоорганізації у конституційно-правовій сфері, особливо при розкритті демократичного розвитку місцевого самоврядування (п. 4.2), при дослідженні громадянського суспільства як передумови сучасного українського конституціоналізму (п. 3.2). Аксіологічний метод було використано для проникнення у сутність (природу) таких політико-правових цінностей, як справедливість, рівність, свобода тощо, які мають інструментальне значення для дослідження принципів сучасного українського конституціоналізму (п. 2.2), а також для характеристики його мети – конституційно-правової свободи людини (п. 3.1). Прийоми конкретно-соціологічного методу (аналіз статистичних даних та соціологічних опитувань, узагальнення правових та інших офіційних документів, узагальнення адміністративної та судової практики) стали в нагоді при з’ясуванні стану конституційного законодавства (п.п. 2.1, 3.2, 4.3, 5.2), ефективності функціонування органів публічної влади у напрямку забезпечення та охорони конституційно-правової свободи людини (п.п. 3.1, 3.2), забезпечення конституційної законності та конституційного правопорядку (4.3, 5.2). Статистичний метод дав змогу дослідити ефективність конституційного законодавства та проблеми його систематизації (п.п. 2.1, 5.2). Порівняльно-правовий метод застосовувався при зіставленні концептуальних підходів щодо визначення конституціоналізму, що існують у зарубіжній та вітчизняній науці (п. 1.2), крім того, саме цей метод дозволив чітко відокремити конституційні закони від інших видів (органічних та звичайних) законів для створення ефективного конституційного законодавства як необхідної нормативної основи сучасного українського конституціоналізму (п. 4.1). Формально-юридичний метод дав змогу проаналізувати джерела конституційного права та конституційного законодавства (п.п. 2.1, 4.3), з’ясувати особливості систематизації конституційного законодавства (п. 5.2). За допомогою цього методу було сформульовано новаційні юридичні поняття у контексті теми дослідження. Метод конституційно-наукового прогнозування використовувався як процес наукового передбачення майбутнього розвитку громадянського суспільства та відповідного його конституційно-правового забезпечення як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму (п. 3.2), а також для формулювання науково вивірених тенденцій розвитку системи конституційного законодавства (п. 5.2). Важливе практично-перетворювальне значення мав метод конституційно-правового моделювання, за допомогою якого було розроблено проекти конституційних нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення формування нормативної основи сучасного українського конституціоналізму (додатки А, Б, В, Ж), а також рекомендацій законодавцю щодо напрямів подальшої конституційно-законотворчої діяльності (додаток З). Крім того, за допомогою цього методу було з’ясовано ефективні схеми організації публічної влади – інституційної складової сучасного українського конституціоналізму (п. 4.2), а також запропоновано систему охорони конституційного правопорядку, який є важливою складовою його змісту (п. 4.3).
Теоретичну основу дослідження становлять праці класиків світової філософської та правової думки, серед яких: Арістотель, Ж. Боден, М. Вебер, Г. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Ф. Енгельс, Р. Ієрінг, І. Кант, Г. Кельзен, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, К. Маркс, Ш-Л. Монтеск’е, Т. Пейн, Г. Ф. Пухта, Ж-Ж. Руссо, Б. Спіноза, А. Токвіль, Г. Ф. Шершеневич та ін; а також, окрім праць названих вітчизняних та зарубіжних учених-правників, праці таких учених як: С. А. Авак’ян, С. С. Алєксєєв, Т. Р. С. Аллан, К. В. Арановський, М. В. Баглай, М. О. Баймуратов, Ю. Г. Барабаш, О. В. Батанов, Г. Дж. Берман, Н. О. Богданова, В. І. Борденюк, Л. В. Бориславський, В. М. Горшеньов, А. Дайсі, Ю. П. Єрьоменко, Ж-П. Жакке, В. І. Кафарський, Д. А. Керімов, С. В. Ківалов, В. П. Колісник, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, В. Ф. Коток, Н. М. Крестовська, Л. Т. Кривенко, А. Ф. Крижанівський, А. Лейпхарт, О. Е. Лейст, В. О. Лучин, П. М. Любченко, Ж. Мере, Н. О. Міхальова, Л. О. Морозова, П. Є. Недбайло, Ю. М. Оборотов, Ж. Й. Овсепян, В. Ф. Опришко, В. С. Основін, В. Ф. Погорілко, А. В. Портнов, П. М. Рабінович, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюк, В. Л. Федоренко, Ю. О. Фрицький, Т. Я. Хабрієва, О. О. Халфіна, О. І. Харитонова, В. Є Чиркін, В. І. Шишкін, Н. Г. Шукліна, Б. С. Ебзєєв, Л. П. Юзьков та ін.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела вітчизняного та зарубіжного права, міжнародні правові документи, чинне законодавство України, акти Конституційного Суду України, практика судів загальної юрисдикції, адміністративна практика, матеріали преси та інтернетресурси, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням сучасного українського конституціоналізму, в якому обґрунтовано цілісну наукову теорію сучасного конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної організації суспільства в умовах сучасної вітчизняної (української) конституційно-правової практики.
У межах системного вирішення означеної наукової проблеми запропоновано такі нові наукові положення, висновки і рекомендації:
уперше:
запропоновано періодизацію генезису науково-практичної парадигми конституціоналізму: 1) становлення (передісторія) конституціоналізму, тобто його витоки, які простежуються з античних часів до періоду пізнього середньовіччя – раннього Нового часу (XVI–XVII ст.ст.); 2) розвиток конституціоналізму (початок власне історії) припадає на період Нового часу (XVII–XIX ст.ст.); 3) системне формування сучасного конституціоналізму починається з періоду Новітнього часу (ХХ ст.) і триває в сучасності;
обґрунтовано демократично-правову сутність сучасного українського конституціоналізму;
запропоновано дворівневу структуризацію системи конституціоналізму – інституціональний і функціональний рівні;
надано визначення конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної органі¬зації сучасного суспільства;
розкрито мету сучасного українського конституціоналізму – досягнення (визнання, забезпечення та захист) конституційно-правової свободи людини;
сформульовано поняття конституційно-правової свободи людини як юридичного (конституційно-правового) та фактичного стану людини в суспільстві та державі, за якого людина є фізично, економічно, політично, духовно незалежною (вільною) від будь-яких неправових (неконституційних) обмежень та втручань у всі сфери індивідуальної свободи з боку публічно-владних та інших соціальних суб’єктів;
аргументовано механізм захисту конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму, який міститься у двох площинах, а саме: захист від держави (її можливого свавілля) та захист державою;
встановлено основні тенденції розвитку громадянського суспільства та відповідного їх конституційно-правового забезпечення (розвитку законодавства) як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму;
з метою введення в законодавство України конституційних законів сформульовано відповідні зміни до Конституції України (у ст. ст. 91, 92, 94, 106, 135, 151) та розроблено проект Закону України «Про конституційні закони України», проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення конституційного контролю стосовно проектів конституційних законів України»;
обґрунтовано механізм обмеження публічної влади, що включає соціальні, правові та організаційно-функціональні засоби обмеження державної та публічно-самоврядної влади;
запропоновано функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму;
встановлено напрямки (тенденції) удосконалення конституційного законодавства України та його розвитку як відповідної нормативно-правової основи сучасного українського конституціоналізму;
запропоновано створення перспективної програми конституційної законотворчості – «Перспективна програма конституційної законотворчої діяльності Верховної Ради України»;
по-новому:
представлено систему конституціоналізму, що в умовах сучасних українських конституційно-правових реалій наповнюється змістом, який складається із сукупності взаємопов’язаних елементів (Конституції і конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості і конституційного правопорядку), які, знаходячись у системі, взаємодіючи один з одним, набувають якісно нових характеристик як елементи змісту конституціоналізму;
надано визначення прин¬ципів конституціоналізму;
визначено та розкрито систему принципів сучасного українського конституціоналізму;
запропоновано розширення контрольних повноважень Конституційного Суду України, зокрема, через встановлення обов’язкового попереднього конституційного контролю конституційних законів України, введення яких у законодавчу практику пропонується (запропоновано внесення відповідних змін до Закону України «Про Конституційний Суд України»);
обґрунтовано необхідність конституціоналізації правової системи України, в процесі якої має відбуватися детермінація принципів конституціоналізму у конституційно-правову практику;
запропоновано механізм здійснення систематизації конституційного законодавства як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;
визначено конституційну реформу як політико-правовий процес поетапного удосконалення конституційного законодавства, розвитку конституційних правовідносин та конституційної правосвідомості, створення системи забезпечення (охорони) конституційного правопорядку з метою формування сучасного українського конституціоналізму;
встановлено основні перспективні напрямки здійснення конституційного реформування та конституційно-правового забезпечення політичної реформи в контексті становлення і розвитку сучасного українського конституціоналізму;
удосконалено:
визначення конституційного законодавства України як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;
класифікацію суб’єктів конституційних правовідносин, які становлять суб’єктну основу (вираження) системи конституціоналізму;
структуру конституційної правосвідомості як елемента змісту сучасного українського конституціоналізму у вигляді чотирьох основоположних компонентів (елементів) – конституційно-правової психології, конституційно-правової ідеології, конституційно-правової духовності та конституційно-правового світогляду;
поняття конституційного правопорядку як елемента змісту сучасного українського конституціоналізму;
визначення громадянського суспільства у контексті сучасного українського конституціоналізму;
пропозиції щодо оптимізації та ефективізації здійснення публічної влади на прикладі столиці України – міста Київ з метою формування інституціонально-нормативної системи українського конституціоналізму;
уявлення про систему забезпечення конституційного правопорядку, яка включає: конституційний контроль і нагляд з боку публічно-владних структур та, зокрема, конституційне правосуддя (публічно-інституціональна підсистема забезпечення конституційного правопорядку); громадський контроль (громадська підсистема забезпечення конституційного правопорядку) та конституційну відповідальність (заходи конституційної відповідальності);
набули подальшого розвитку:
методологія дослідження сучасного українського конституціоналізму і, зокрема, положення про системний, інтегративний та сутнісній підходи щодо його дослідження;
концепція верховенства права як принципу сучасного українського конституціоналізму;
визначення конституційної законності як принципу сучасного українського конституціоналізму;
концепція конституційних законів, які входять до системи конституційного законодавства – нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;
доктринальні положення щодо системи стримувань та противаг, яка є необхідною у контексті організаційно-функціонального обмеження державної влади в системі сучасного українського конституціоналізму.
Практичне значення одержаних результатів. Запропонована науково-практична парадигма сучасного українського конституціоналізму з відповідним науковим обґрунтуванням напрямків втілення теорії конституціоналізму у вітчизняну політико-правову практику конституційної розбудови (організації) сучасного суспільства та держави є внеском автора у розвиток конституційно-правової науки та практики.
Сформульовані в дисертації висновки, положення та рекомендації можуть бути використані у:
науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення теорії конституціоналізму як самостійного перспективного напряму сучасної науки конституційного права;
правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного конституційного законодавства України: внесення змін до Конституції та чинних законів України; прийняття нових нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про конституційні закони України», здійснення систематизації конституційного законодавства;
правозастосовній діяльності – для оптимізації взаємодії органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також модернізації організації публічної влади на місцях та ефективізації діяльності інститутів громадянського суспільства;
навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із «Конституційного права України», посібників та навчальних програм із спеціальної дисципліни «Сучасний конституціоналізм в Україні», при викладанні навчальної дисципліни з конституційного права України та із зазначеної спецдисципліни;
правовиховній роботі – для підвищення правової культури населення та буденного, професійного і теоретичного рівнів правової культури особистості.
Результати та матеріали дисертаційного дослідження впроваджено у:
нормопроектну діяльність, зокрема при: а) підготовці експертного аналізу проекту Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (реєстраційний № 2325 від 13 жовтня 2006 р.); б) підготовці експертного порівняльно-правового аналізу проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» (реєстраційний № 1343 від 14 січня 2008 р.) та альтернативного проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» (реєстраційний № 1343-1 від 21 січня 2008 р.); в) наданні відгуку щодо Статуту територіальної громади міста Одеси, підготовленого Комісією за розпорядженням Одеського міського голови № 1069 від 05 лютого 2008 р.; г) підготовці висновку щодо проекту Закону України «Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України» (реєстраційний № 5502 від 29 грудня 2009 р.); д) розробці ініційованих дисертантом та наданих до Комітету з правової політики Верховної Ради України проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо конституційних законів України», проекту Закону України «Про конституційні закони України», проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення конституційного контролю стосовно проектів конституційних законів України»;
навчальний процес при: а) викладанні навчального курсу з конституційного права України і при підготовці методичного посібника з навчальної дисципліни «Конституційне право України»; б) викладанні спеціального навчального курсу «Сучасний конституціоналізм в Україні» і при підготовці навчальної програми із зазначеного спеціального курсу.
Особистий внесок здобувача. Положення та висновки, що містяться у дисертації, є результатом самостійного, особистого дослідження автора. У співавторстві опубліковано такі наукові праці: монографію «Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право», 2006 р. (здобувачем підготовлено глави 1, 3, 4); навчально-наукове видання «Введение в украинское право», 2005 р. (здобувачем підготовлено розділ 3.2.); навчально-наукове видання «Введение в украинское право» (2-е изд., перераб. и доп.), 2009 р. (здобувачем підготовлено розділ 3.2.); «Юридичну енциклопедію для юнацтва», 2006 р. (здобувачем підготовлено статті «Державний лад», «Конституційна законність», «Конституційний закон», «Місцеве самоврядування», «Місцеве управління»); наукову статтю «Современный конституционализм: теория и перспективы развития» (здобувачу належить аналіз доктринальних положень теорії конституціоналізму).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на: засіданнях кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»; методологічному семінарі професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії «Особливості конституційного розвитку в сучасній Україні» (м. Одеса, 2008 р.). Результати дослідження були оприлюднені у доповідях на міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, наукових обговореннях, семінарах, засіданнях, круглих столах, звітних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція» (м. Одеса, 2000 р.); обговорення проекту «Кодексу законів про місцеве самоврядування в Україні (Муніципального кодексу України)» (м. Одеса, 2001 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення» (м. Київ, 2002 р.); ІІІ Міжнародна конференція «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (м. Львів, 2005 р.); науковий семінар (у режимі наукової конференції) «Моральність та професіоналізм конституційного реформування в Україні (до десятиріччя Конституції України)» (м. Одеса, 2006 р.); ІІ засідання Українсько-Польського клубу конституціоналістів «Сучасний конституціоналізм: досвід нових демократій» (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція «Пробелы и дефекты в конституционном праве и пути их устранения» (м. Москва, 2007 р.); науково-практична конференція «Договор в публичном праве» (м. Санкт-Петербург, 2007 р.); науково-практичний семінар «Связь науки конституционного (государственного) права с юридической практикой в истории одесской школы права» (м. Одеса, 2007 р.); круглий стіл «Нова Конституція – Чому? Коли? Як?» (м. Одеса, 2008 р.); Міжнародна конференція «Конституційна реформа та консолідована демократія: роль громадянського суспільства, влади і опозиції» (м. Київ, 2008 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні (м. Хмельницький, 2008 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2008 р.); круглий стіл «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «V Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми правової системи України» (АРК м. Алушта, 2009 р.); Міжнародна наукова конференція «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Публично-правовые аспекты передачи властных полномочий» (м. Санкт-Петербург, 2010 р.); щорічні (з 2001 р. по 2010 р.) звітні конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано у 55 працях, серед яких: дві монографії; тридцять статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України; сімнадцять інших публікацій; два навчально-наукових видання; один навчальний посібник та три навчально-методичних посібники, що додатково відображають результати дослідження.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, тобто: формуванні теорії сучасного українського конституціоналізму, яка втілена в систему наукових понять (дефініцій), що виражають суттєві характеристики та особливості сучасної вітчизняної (української) конституційно-правової дійсності (практики); виробленні концепції розвитку громадянського суспільства як передумови сучасного українського конституціоналізму; створенні науково-практичних рекомендацій з оптимізації законотворчої діяльності, удосконалення чинного законодавства та організації публічної влади з метою становлення, утвердження та розвитку сучасного українського конституціоналізму.
До основних результатів дослідження належать такі висновки.
1. В умовах вітчизняних конституційних реалій та відсутності комплексного наукового вирішення проблематики конституціоналізму актуалізується необхідність: створення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, адекватної сучасним об’єктивним умовам розвитку України, а також перспективним завданням конституційно-правових і демократичних перетворень соціально-політичних інститутів на основі теоретичних узагальнень, формування новаційних доктринальних положень; надання відповідних науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення сучасної конституційно-правової практики.
2. Методологія сучасного українського конституціоналізму, яка ґрунтується на основних принципах – антропологізму, пізнаваності, істинності та об’єктивності наукового пізнання конституціоналізму, єдності теорії і практики, детермінізму, має чотирирівневу структуру: перший рівень – діалектико-філософський; другий рівень – спеціальний; третій рівень – універсальний; четвертий рівень – практично-перетворювальний.
3. У генезисі науково-практичної парадигми конституціоналізму, виходячи з мети та завдань дослідження, а також дотримуючись історичної логіки, доцільно виділити три періоди: 1) становлення (передісторія) конституціоналізму, тобто його витоки, які простежуються з античних часів і до періоду пізнього середньовіччя – раннього Нового часу (XVI–XVII ст.ст.); 2) розвиток конституціоналізму (початок власне історії) припадає на період Нового часу (XVII–XIX ст.ст.); 3) системне формування сучасного конституціоналізму починається з періоду Новітнього часу (ХХ ст.) і триває в сучасності.
4. Генезис науково-практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії доцільно розглядати в рамках чотирьох історичних періодів: перший період (1917–1921 рр.), коли Україна вперше в XX ст. намагалася вибороти незалежність; другий період – радянський (1921–1991 рр.), тобто створення в Україні соціалістичного типу держави і права на основі теорії соціалізму; третій період – пострадянський, що починається з моменту проголошення незалежності України, її самостійності (з 1991 р. по 1996 р.); четвертий період – сучасний, він характеризується здійсненням конституційної реформи та конституційно-правовим забезпеченням політичної реформи в Україні у напрямі формування сучасного українського конституціоналізму.
5. Сучасний український конституціоналізм характеризується спадкоємністю ідеалів ліберального конституціоналізму, рецепцією його основних тез, зокрема: обмеження влади держави та максимально можлива в організованому соціумі свобода людини, яка є самоцінною і, як наслідок, має широкий спектр прав і свобод, що гарантуються, забезпечуються й охороняються (захищаються) публічно-владними структурами.
6. Сутність сучасного українського конституціоналізму є демократично-правовою.
7. Сучасний український конституціоналізм є системою, що має два рівні: інституціональний і функціональний. Iнституціональний рівень (інституціонально-нормативна система конституціоналізму) є зовнішнім вираженням науково-практичної доктрини конституціоналізму і включає нормативну основу та публічно-владні інститути. Функціональний рівень – це функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму.
8. Система конституціоналізму є цілеспрямованою, тобто її створення і функціонування зумовлені кінцевою метою – прагненням обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення (визнання, забезпечення та захисту) конституційно-правової свободи людини.
9. Система конституціоналізму наповнюється змістом, що складається із сукупності взаємопов’язаних елементів (Конституції і конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості і конституційного правопорядку). Ці елементи, як елементи змісту конституціоналізму, знаходячись у системі та взаємодіючи один з одним для досягнення єдиної мети, набувають якісно нових характеристик.
10. Конституція є ядром сучасного українського конституціоналізму, що обумовлено її багатофункціональністю у науково-практичній парадигмі конституціоналізму: вона є одночасно й елементом змісту конституціоналізму, і нормативною основою (разом із конституційним законодавством) його системи, що дозволяє характеризувати її як доктринально-правову основу сучасного українського конституціоналізму. Ця характеристика Конституції опосередковується її сутністю та юридичним і соціальним (ліберально-етатистським) змістом.
11. Разом із Конституцією України нормативною основою системи конституціоналізму та складовою його змісту є конституційне законодавство як сукупність виключно законів, що містять конституційно-правові норми і мають вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
12. Суб’єкти конституційних правовідносин становлять суб’єктну основу (вираження) системи конституціоналізму – це народ, який володіє абсолютною правоздатністю у конституційному праві; нація, корінні народи і національні меншини; фізичні особи (людина, громадянин); юридичні особи публічного права; депутати представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування; посадові особи.
13. Формуванню та функціонуванню системи конституціоналізму сприяє конституційна правосвідомість. Концепт конституційної правосвідомості також виконує важливі морально-політичну і духовно-світоглядну функції, беручи участь у відтворенні конституційної реальності через визначення місця і ролі людини в системі сучасного українського конституціоналізму.
14. Розглядаючи конституційну правосвідомість як елемент змісту сучасного українського конституціоналізму, є обґрунтованим виокремлювати у його структурі чотири основоположних компоненти (елементи): конституційно-правову психологію; конституційно-правову ідеологію; конституційно-правову духовність та конституційно-правовий світогляд.
15. Будучи елементом змісту конституціоналізму, конституційний правопорядок – це якісний стан суспіль¬них відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, який досягається в результаті правомірної поведінки (і діяльності) всіх суб’єктів конституційного права. Основними характеристиками конституційного правопорядку є: урегульованість суспільних відносин конституційно-правовими нормами; функціонування державних і громадських інститутів у режимі конституційної законності (конституційності); легітимність публічної влади; поєднання (гармонійність) державних, колективних (суспільних) і особистих інтересів.
16. Система сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на взаємопов’язаних між собою принципах: верховенства права; верховенства Конституції і законів України; пріоритету прав людини перед іншими соціальними цінностями та інтересами; конституційної законності (конституційності); конституційного демократизму.
17. Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму, його демо¬кратично-правова сутність, а також змістовна та системно-структурна характеристики дають можливість визначити конституціоналізм як публічно-правову систему конституційної органі¬зації сучасного суспільства на основі права, демократії та утвердження конституційно-правової свободи людини, змістом якої (системи) є конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість, конституційний правопорядок та функціонування якої спрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини.
18. Конституційно-правова свобода людини як цінність та мета конституціоналізму – це юридичний (конституційно-правовий) та фактичний стан людини в суспільстві та державі, при якому людина є фізично, економічно, політично, духовно незалежною (вільною) від будь-яких неправових (неконституційних) обмежень та втручань у всі сфери індивідуальної свободи з боку публічно-владних та інших соціальних суб’єктів.
19. Захист конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму міститься у двох площинах, а саме: захист від держави (її можливого свавілля) та захист державою. Захист конституційно-правової свободи людини державою полягає в існуванні юридико-правового механізму захисту прав та свобод людини і громадянина. До складу такого механізму входять нормативні (матеріальні та процесуальні) та інституціональні форми та засоби. Захист конституційно-правової свободи від свавілля держави полягає, насамперед, у можливості людини особисто, самостійно (без втручання держави) звертатися у міжнародні судові інстанції для захисту своїх прав.
20. Конституційно-правова свобода людини є можливою за умови існування громадянського суспільства, яке є соціальною передумовою конституціоналізму.
Для реалізації конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму необхідним є формування громадянського суспільства у конкретних напрямках його еволюційного розвитку (тенденції розвитку громадянського суспільства), що відображають відповідні сфери прояву індивідуальної свободи людини (фізичної, економічної, духовно-культурної та політичної свобод). Всі ці тенденції повинні мати нормативне забезпечення (відповідне конституційно-правове забезпечення тенденцій розвитку громадянського суспільства), виходячи з характеристики громадянського суспільства як правового суспільства, де принципове значення має право, без регулюючої ролі якого є неможливою конституційно-правова свобода людини, що належить до правових передумов сучасного українського конституціоналізму.
21. Основними тенденціями розвитку громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового забезпечення (розвитку законодавства), як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму є: тенденції економізації та розвитку інституту приватної власності, тенденції підвищення людського виміру та екологізації громадянського суспільства і відповідного їм конституційно-правового регулювання, тенденції посилення соціогуманітарних засад громадянського суспільства та соціалізації конституційно-правового регулювання, що кореспондують фізичній та економічній сферам індивідуальної свободи людини; тенденції гуманізації, політологізації та інформатизації громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового регулювання, які кореспондують духовно-культурній та політичній сферам індивідуальної свободи людини.
22. Необхідним для створення ефективної системи конституційного законодавства як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму є введення в законотворчу практику України конституційних законів як конституційно і законодавчо закріпленого самостійного виду законів.
23. З метою введення до законодавства України конституційних законів необхідним є внесення відповідних змін до Конституції України, інших нормативно-правових актів та прийняття спеціального закону «Про конституційні закони України».
24. Інституціональний рівень системи конституціоналізму, крім його нормативної основи (конституції і конституційного законодавства), включає такі публічно-владні інститути, як інститут державної влади та інститут публічно-самоврядної влади, що в сукупності становлять владу публічну, яка має бути обмеженою (самообмеженою) відповідно до мети та принципів конституціоналізму.
25. Механізм обмеження (самообмеження) публічної влади включає її соціальне обмеження – громадянським суспільством, правове обмеження – принципом верховенства права, та організаційно-функціональне обмеження – організаційно-функціональними засобами.
26. Організаційно-функціональним засобом обмеження державної влади є її поділ на законодавчу, виконавчу та судову, що унеможливлює концентрацію державної влади та безконтрольність дії її органів. Цей принцип у контексті конституціоналізму спрямований, перш за все, на обмеження (самообмеження) державної влади шляхом взаємного обмеження її органів один одним, що передбачає створення системи стримувань та противаг. Основними елементами цієї системи є: компетенційні можливості державних органів здійснювати взаємний контроль; контроль за законодавчою владою, що здійснюється народом (наприклад, у процесі виборів та референдумів тощо); визначений Конституцією та законодавством термін повноважень органів державної влади та посадових осіб; взаємозалежність органів державної влади при їх формуванні та при призначенні посадових осіб; наявність конституційно визначених можливостей взаємного притягнення до конституційної відповідальності (право розпуску парламенту, вотум недовіри уряду з боку парламенту, імпічмент главі держави тощо); наявність визначених у Конституції та законодавстві організаційно-правових форм та процесуально-процедурних засобів (механізмів), які були б спрямовані на врегулювання та подолання можливих конфліктів між органами державної влади; взаємодія органів законодавчої, виконавчої та судової влади з метою забезпечення конституційно-правової свободи людини.
Організаційно-функціональним засобом обмеження (самообмеження) державної влади є також встановлення меж суверенного впливу державної влади, виходячи з концепту народного суверенітету та конституційно-правової свободи людини. Обмеження державної влади, зокрема її суверенного впливу, у контексті сучасного конституціоналізму виражається в обмеженні державного суверенітету народним суверенітетом, який, у свою чергу, поєднується (є збалансованим) з національним суверенітетом, та водночас – із принципом визнання самоцінності людини, пріоритетом її прав і свобод перед іншими соціальними цінностями та інтересами.
Організаційно-функціональне обмеження державної влади здійснюється в результаті «визнання і гарантування в Україні місцевого самоврядування» (ст. 7 Конституції України), що ставить межі поширенню державної влади на певні сфери життєдіяльності людини та суспільства.
27. Місцеве самоврядування в контексті науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму – це самостійний вид публічної влади, яка має недержавний характер, має відповідні кваліфікаційні характеристики, що відрізняють її від інших видів влади та дозволяють оцінювати місцеве самоврядування як принцип формування та організації місцевої влади на основі демократії, деконцентрації і децентралізації публічної влади та управління.
28. Публічно-самоврядна влада обмежена владою права. Крім того, до організаційно-функціональних способів її обмеження в інституційній системі конституціоналізму слід віднести субординаційний та реординаційний види взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими органами виконавчої влади. Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами органів та посадових осіб місцевого самоврядування також встановлює обмеження, тобто не дозволяє виходити за межі інтересів територіальних громад.
29. Функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму є проявом динаміки системи конституціоналізму і становить самостійну систему. Зовнішнім імпульсом цієї системи є нормативна основа конституціоналізму, тобто конституційне законодавство, що адекватно відображується у конституційній правосвідомості. Кінцевий прояв цієї системи – конституційно-правові відносини, організовані та впорядковані відповідно до потреб конституційного правопорядку як реального стану конституційної дійсності. Усередині системи цього функціонального механізму знаходяться його елементи, які в динаміці становлять структуру механізму, зокрема, до них належать: процесуальна частина конституційного законодавства; динаміка конституційно-правових відносин; динаміка формування і прояву конституційної правосвідомості; інституційні та процесуальні засоби забезпечення й охорони конституційного правопорядку.
30. Створення функціонального механізму сучасного українського конституціоналізму детермінує:
необхідність удосконалення конституційного процесу (процедур), що находить прояв у такому: передусім, у повному, а не фрагментарному, процедурно-процесуальному «забезпеченні» конституційних положень; у подальшій демократизації процедур, пов’язаних із забезпеченням реальної участі соціальних суб’єктів у державно-політичному житті; в інституціональному розвитку, тобто у вдосконаленні діяльності органів (структур, уповноважених суб’єктів), які безпосередньо здійснюють відповідні конституційні процедури, зокрема, у забезпеченні компетентності рішень, що приймаються, закріпленні відкритості їх процедурної діяльності, що включає публічність, тощо; у прагненні до того, «щоб «зворотні» процедури здійснювалися за тими ж (або достатньо близькими до них) правилами, що й процедури, які породжують відповідні стани;
необхідність конституціоналізації правової системи України, в процесі якої має відбуватися детермінація принципів конституціоналізму у конституційно-правову практику;
розширення контрольних повноважень Конституційного Суду України, зокрема через встановлення обов’язкового попереднього конституційного контролю конституційних законів України, введення яких у законодавчу практику пропонується (внесення відповідних змін до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України»);
удосконалення системи забезпечення конституційного правопорядку, яка включає конституційний контроль і нагляд із боку публічно-владних структур та, зокрема, конституційне правосуддя (публічно-інституціональну підсистему забезпечення конституційного правопорядку); громадський контроль (громадську підсистему забезпечення конституційного правопорядку) та конституційну відповідальність (заходи конституційної відповідальності).
31. Теоретичне формування і практична реалізація концептуальної моделі сучасного українського конституціоналізму здійснюються в процесі конституційного реформування, основними перспективними напрямками якого мають бути: удосконалення конституційного ладу у напрямку ефективізації організації та функціонування публічної влади, з необхідним її обмеженням (самообмеженням), на принципах конституціоналізму, формування громадянського суспільства, забезпечення і захисту прав та інтересів людини; здійснення адміністративно-територіальної та муніципальної реформ, які мають бути спрямованими на децентралізацію публічної влади; необхідність удосконалення організації та функціонування публічної влади, зокрема на місцевому рівні та в столиці України; розширення способів регулювання суспільних відносин у публічно-правовій сфері, зокрема, використовуючи для цього договірні основи; науково-теоретичне обґрунтування, законодавче закріплення гарантій і відповідних правових механізмів для подальшого поступального розвитку форм локальної демократії в Україні.
32. В умовах еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму актуалізується необхідність конституційно-правового забезпечення політичної реформи, яке має відбуватися у напрямках: здійснення модернізації Основного Закону та конституційного законодавства у контексті еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму; усунення існуючих дефектів (зокрема, законодавчих колізій, що існують у Конституції та конституційному законодавстві); усунення прогалин у конституційно-правовому регулюванні, які існують у поточному конституційному законодавстві; здійснення систематизації конституційного законодавства; удосконалення конституційного законодавства України та його розвитку як відповідної нормативно-правової основи сучасного українського конституціоналізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты / Абдулаев М. И. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 322 с.
2. Абрамов В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень (дослідницькі та інноваційні процеси в державній службі) / В. І. Абрамов, В. Х. Арутюнов. – К. : КНЕУ, 2005. – 178 с.
3. Авакьян С. А. Конституционное право России : учеб. курс : в 2 т. / Авакьян С. А. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2007. – Т. 1. – 2007. – 719 с.
4. Авакьян С. А. Конституция России: природа, эволюция, современность / Авакьян С. А. – [2-е изд.]. – М. : РЮИД «Сашко», 2000. – 528 с.
5. Авдеенкова М. П. Основы теории конституционного права / М. П. Авдеенкова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Весь Мир, 2005. – 384 с.
6. Авер’янов В. Б. Невикористаний резерв / В. Б. Авер’янов // Урядовий кур’єр. – 2007. – 28 черв.
7. Авер’янов В. Принцип верховенства права у сфері виконавчої влади: питання теорії та практика реалізації / В. Авер’янов // Право України. – 2010. – № 3. – С. 72–79.
8. Аверьянов В. Б. Обновление украинской административно-правовой доктрины на основе принципа верховенства права / В. Б. Аверьянов // Правоведение. – 2007. – № 1. – С. 31–42.
9. Азаркин Н. М. Всеобщая история юриспруденции : [курс лекций] / Азаркин Н. М. – М. : Юрид. лит., 2003. – 608 с.
10. Актуальные проблемы формирования местного самоуправления в Российской Федерации («Круглый стол» в Институте государства и права РАН) // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 24–45.
11. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / Алексеев С. С. – М. : НОРМА, 2001. – 752 с.
12. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
13. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи / Алексеев С. С. – М. : Статут, 2000. – 256 с.
14. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. – [2-е изд. стереотип.]. – М. : БЕК, 1994. – 224 с.
15. Аничкин Е. С. Конституционное законодательство Российской Федерации: понятие, признаки, источники / Е. С. Аничкин // Правоведение. – 2006. – № 4. – С. 89–96.
16. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999. – Т. 1 : Античность. Восточные цивилизации. – 1999. – 750 с.
17. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999. – Т. 2 : Европа. V–XVII вв. – 1999. – 830 с.
18. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999. – Т. 3 : Европа. Америка: XVII–XX вв. – 1999. – 829 с.
19. Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / [упорядкув. : С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд ; відповід. ред. С. Головатий; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко ; вст. сл. С. Головатий]. – К. : «Книга для бізнесу», 2008. – 992 с.
20. Антологія української юридичної думки : в 6 т. / [редкол. Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Юрид. книга, 2003. – Т. 4 : Конституційне (державне) право. – 2003. – 600 с.
21. Антологія української юридичної думки : в 6 т. / [редкол. Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Юрид. книга, 2003. – Т. 10 : Юридична наука незалежної України / [упоряд. : В. Ф. Погорілко, І. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко і В. Ф. Погорілко]. – 2005. – 944 с.
22. Аппарат государственного управления: интерес и деятельность / [Сиренко В. Ф., Онищук Н. В., Аверьянов В. Б. и др.] ; отв. ред. В. Ф. Сиренко – К. : Наук. думка, 1993. – 165 с.
23. Арановский К. В. Конституционная традиция в российской среде / Арановский К. В. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 658 с.
24. Бабенко К. Конституція як фактор стабілізації та розвитку правового і політичного життя суспільства / К. Бабенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 38–44.
25. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : учеб. [для вузов] / Баглай М. В. – М. : НОРМА, 2002. – 800 с.
26. Баймуратов М. О. Iдентифікаційні ознаки місцевого самоврядування як елемента українського конституціоналізму / М. О. Баймуратов // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення : [зб. наук. праць / за заг. ред. В. М. Олуйка]. – Хмельницький : Вид-во Хмельн. ун–ту управл. та права, 2008. – С. 216–219.
27. Байниязов Р. С. Правосознание: психологические аспекты / Р. С. Байниязов // Правоведение. – 1998. – №3. – С. 16–21.
28. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права : монографія / Барабаш Ю. Г. – Х. : Право, 2008. – 220 с.
29. Барабашев Г. В. Муниципальные органы современного капиталистического государства (США, Великобритания) / Барабашев Г. В. – М. : Изд-во МГУ, 1971. – 280 с.
30. Баринов Э. Э. Конституционное правосознание в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» [Електронний ресурс] / Э. Э. Баринов. – Ростов-на-Дону, 2001. – 23 с. – Режим доступу : www.law.edu.ru.
31. Барихин А. Б. Большой юридический энциклопедический словарь / Барихин А. Б. – М. : Книжный мир, 2005. – 720 с.
32. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні : монографія / Батанов О. В. ; за заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Iн Юре, 2003. – 512 с.
33. Белкин А. А. Избранные работы 90-х годов по конституционному праву / Белкин А. А. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 321 с.
34. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Гарольд Дж. Берман ; [пер. с англ. Н. Р. Никоновой при участии Н. Н. Деева] ; под ред. Н. Я. Рябикина. – [2-е изд.]. – М. : Изд-во МГУ ; Издат. гр. ИНФРА-М-НОРМА, 1998. – 624 с.
35. Библия. Книга Священного Писания Ветхого и Нового Завета / [по благословению Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Пимена]. – М. : Издание Московской Патриархии, 1988. – 1376 с. – (Юбилейное издание, посвященное тысячелетию Крещения Руси).
36. Бляхман Б. Я. Суверенитет личности: политико-правовая конструкция в системе критериев формирования и функционирования гражданского общества / Б. Я. Бляхман // Право и образование. – 2007. – № 1. – С. 55–61.
37. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России / Боброва Н. А. – М. : ЮНИТИ-ДАНА ; Закон и право, 2003. – 264 с.
38. Боброва Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм (государственно-правовой аспект) / Н. А. Боб¬рова, Т. Д. Зражевская. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 156 с.
39. Бобылев А. И. Предмет и методология теории права и государства / А. И. Бобылев // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 16–26.
40. Богашева Н. В. Дослідження деяких аспектів еволюції виборчого законодавства України (1989–2006 роки) / Богашева Н. В., Ключковський Ю. Б., Колісецька Л. В. – К. : Фоліант, 2006. – 146 с.
41. Богданова Н. А. Надконституционность и наднормативность в системе характеристик конституции / Н. А. Богданова // Конституция как символ епохи : в 2 т. / [под ред. С. А. Авакьяна]. – М. : Изд-во МГУ, 2004. – Т. 1. – С. 42–45.
42. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Богданова Н. А. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с. – (Res cot¬ti¬di¬ana).
43. Бойко-Бойчук Л. Синергетика як методологічний підхід у дослідженнях соціальних наук / Л. Бойко-Бойчук // Людина і політика. – 2003. – № 5. – С. 56–63.
44. Большой юридический словарь / [под ред. А. Я. Сухарева]. — 3-е изд., доп. и перераб. – М. : ИНФРА-М, 2006. – 858 с. – (Б-ка словарей «ИНФРА-М»).
45. Бондарь Н. Конституционный Суд России – генератор «живого» (судебного) конституционализма / Н. Бондарь // Право України. – 2010. – № 6. – С. 75–86.
46. Бондарь Н. Конституция – ценностно-правовая основа разрешения социальных противоречий (в контексте практики Конституционного Суда Российской Федерации) / Н. Бондарь // Сравнительное конституционное обозрение. – 2008. – № 2 (63). – С. 46–58.
47. Борденюк В. I. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії / Борденюк В. І. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 576 с.
48. Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) / В. Борденюк // Право України. – 2005. – № 1. – С. 21–25.
49. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні / В. Борденюк // Право України. – 2001. – № 12. – С. 24–27.
50. Бориславський Л. В. Про потребу в новій навчальній дисципліні «Конституційно-процесуальне право України» / Л. В. Бориславський // Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку : матеріали виступів учасн. «круглого столу» / за ред. А. П. Гетьмана. – Х. : Право, 2009. – С. 108–115.
51. Брезгулевская Н. В. Обсуждение концепции реалистического позитивизма: Круглый стол «Проблемы правопонимания» / Н. В. Брезгулевская // Правоведение. – 2005. – № 1. – С. 13–20.
52. Буткевич В. Ґенеза доктрини міжнародної правосуб’єктності індивіда / В. Буткевич // Право України. – 2010. – № 2. – С. 44–54.
53. Бутусова Н. В. Российское государство как субъект конституционно-правовых отношений: вопросы теории / Бутусова Н. В. – Воронеж : Воронеж. госуд. ун-т, 2005. – 197 с.
54. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология ХХІ / Валлерстайн И. ; [пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева]. – М. : Логос, 2004. – 368 с.
55. Васильченко О. П. Законодавчий процес в Україні / О. П. Васильченко // Наук. вісник Чернівецьк. ун-ту. Право¬знавство. – 2001. – Вип. 103. – С. 61–63.
56. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Юрид. думка, 2007. – 992 с.
57. Виборчий кодекс України : проект від 19 березня 2009 р., реєстр. № 4234 [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
58. Виноградов В. А. Ответственность в механизме охраны конституционного строя / Виноградов В. А. – М. : Ин-т права и публичной политики, 2005. – 420 с.
59. Виступ Голови Верховного Суду України Василя Онопенка на IХ з’їзді суддів України 13 листопада 2008 р. [Електронний режим]. – Режим доступу : http://www.viaduk.net – інформаційний сервер Верховного Суду України.
60. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової на представленні у Верховній Раді України Спеціальної доповіді «Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини» 10 грудня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ombudsman.kiev.ua.
61. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової на представленні у Верховній Раді України Щорічної доповіді «Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні» 24 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ombudsman.kiev.ua/vustyp_frame.htm.
62. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс : учеб. пособ. для вузов / Вит¬рук Н. В. – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.
63. Від пасивних утримувачів адмінресурсу – до конструктивних партнерів // Голос України – 2008. – 10 жовт.
64. Візит польських конституціоналістів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua – Конституційний Суд України.
65. Влада в Україні: шляхи до ефективності / [голова ред. ради О. Д. Святоцький]. – К. : Журн. «Право України» : Ін Юре, 2010. – 688 с.
66. Воронкова И. В. Закон как приоритетная форма советского права : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / И. В. Воронкова. – Саратов, 1989. – 22 с.
67. Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства. Підсумкові документи. Женева 2003 – Туніс 2005. – К. : Міжнародний союз електрозв’язку; Міністерство транспорту та зв’язку України; Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації, 2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov/ua. – Урядовий портал.
68. Вступне слово лідера Партії регіонів В. Ф. Януковича на прес-конференції 29 лютого 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-est/4559abe3c46ab.
69. Гаджиев Г. Принципы права и право из принципов / Г. Гаджиев // Сравнительное конституционное обозрение. – 2008. – № 2 (63). – С. 22–45.
70. Гаєва Н. П. Місце та роль політичних партій у системі безпосередньої демократії / Н. П. Гаєва // Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К., 2001. – Розд. 6. – С. 206–247.
71. Гальперина П. Л. Понятие правовой системы в контексте теории правового аутопойезиса / П. Л. Гальперина // Правоведение. – 2005. – № 6. – С. 160–179.
72. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель ; [пер. з німец. Р. Осадчука та М. Кушніра]. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
73. Гегель Г. В. Ф. Феноменология Духа / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель ; [пер. с нем. Г. Г. Шпета]. – СПб. : Наука, 2002. – 443 с.
74. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук : в 3 т. / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель ; [отв. ред. Е. П. Ситковский]. – М. : Мысль, 1974–1977. – Т. 1 : Наука логики. – 1974. – 452 с.
75. Гегель. Политические произведения / Гегель. – М. : Наука, 1978. – 440 с. – (Серия «Памятники философской мысли»).
76. Георгіца А. З. Конституційні принципи: проблеми теорії та її втілення в основних законах сучасних держав / А. З. Георгіца // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – 2000. – Вип. 75. – С. 69–73.
77. Георгіца А. З. Конституціоналізм як категорія науки конституційного права / А. З. Георгіца, I. Є. Словська // Наук. вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – 2001. – Вип. 103. – С. 57– 60.
78. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / А. З. Георгіца. – К., 1999. – 44 с.
79. Георгіца А. З. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму : [наукова доповідь] / Георгіца А. З. – Чернівці : Рута, 2002. – 41 с.
80. Гоббс Т. Избранные произведения : в 2 т. / Томас Гоббс ; [пер. с англ. А. Гутермана, редакция, вступ. статья и прим. Е. М. Вейцмана]. – М. : Мысль, 1964. – Т. 2 : Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. – 1964. – 748 с.
81. Головатий С. Верховенство права: український досвід. – Кн. 3 / Сергій Головатий. – К. : Фенікс, 2006. – 1277–1747 с.
82. Головатый С. Конституция отстала от реалий. Поэтому был нужен Конституционный Договор / С. Головатый // Голос Украины. – 1995. – 28 июня.
83. Голосніченко I. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави / I. Голосніченко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 24– 25.
84. Горбунова Л. М. Принцип законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади : монографія / Горбунова Л. М. – К. : Юрінком Iнтер, 2008. – 240 с.
85. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / Горшенев В. М. – М. : Юрид. лит., 1972. – 258 с.
86. Горшков Д. М. Політичні партії та місцеві вибори / Горшков Д. М., Кампо В. М., Петренко Є. М. – К. : Юрид. книга, 2001. – 52 с.
87. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. –¬ Ст. 462.
88. Государство, общество, личность: проблемы совместимости / [Оль П. А., Ромашов Р. А., Тищенко А. Г., Шукшина Е. Г.]. –¬ М. : Юристъ, 2005. – 303 с.
89. Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI– початок XVII ст.) / Гошко Т. Д. – Львів : Афіша, 2002. – 255 с.
90. Григорьев В. А. Становление местного самоуправления в Украине / Григорьев В. А. – О. : Юрид. л-ра, 2000. – 112 с.
91. Гроций Г. О праве войны и мира: три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Гуго Гроций ; [пер. с лат. А. Л. Саккетти]. – М. : Ладомир, 1994. – 868 с.
92. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / Михайло Грушевський. – К. : Знання, 1991. – 240 с.
93. Губайдуллин А. Р. Синергетика в методологии познания правовой динамики / А. Р. Губай