КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС АВТОНОМНИХ УТВОРЕНЬ В УНІТАРНИХ ТА ФЕДЕРАТИВНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МЯЛОВИЦЬКА Ніна Анатоліївна

УДК 342.2:342.55(4)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
АВТОНОМНИХ УТВОРЕНЬ В УНІТАРНИХ
ТА ФЕДЕРАТИВНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
НИЖНИК Ніна Романівна,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
Заслужений юрист України

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………… 5
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади основних характеристик держави… 19
1.1. Класифікація держав за їх типами у процесі державно – історичного розвитку………………………………………....
20
1.2. Поняття і структура форми держави………………………... 27
1.2.1. Сучасні концепції визначення форми державного правління та її різновиди……………………………………..
28
1.2.2. Основні форми державного устрою……………………….... 34
1.2.3. Міждержавні об’єднання: поняття, суть та види ………….. 42
1.2.4. Державний режим та форми й методи його здійснення 50
Висновки до Розділу 1……………………………………….. 55
РОЗДІЛ 2. Теоретичні основи правового статусу автономних утворень: роль і місце в інституціональній системі держави та перспективи розвитку………………………..

59
2.1. Історико - правовий огляд формування автономних утворень та їх еволюція в європейських державах………....
59
2.1.1. Особливості автономій у рабовласницьких державах…….. 59
2.1.2. Автономії у складі феодальних держав…………………….. 64
2.1.3. Нові форми автономних утворень у складі буржуазних держав………………………………………………………….
72
2.2. Автономія як категорія сучасного конституціоналізму: поняття, принципи, класифікація…………………………....
82
2.3. Автономія і проблеми регіоналізації в країнах Європи….... 97
Висновки до Розділу 2………………………………………. 106
РОЗДІЛ 3. Конституційно – правовий статус автономних утворень в сучасних унітарних європейських країнах…………….
108
3.1. Правовий статус автономних утворень в європейських країнах (парламентські монархії)…………………………....
110
3.1.1. Великобританія (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії)…………………………………………
110
3.1.2. Данія (Королівство Данія)…………………........................... 120
3.1.3. Іспанія (Королівство Іспанія)……………………………….. 126
3.1.4. Нідерланди (Королівство Нідерландів)…………………….. 133
3.2. Правовий статус автономних утворень в європейських країнах (республіки)………………………………………….
140
3.2.1. Греція (Грецька Республіка)……………………………….... 140
3.2.2. Італія (Італійська Республіка)……………………………….. 146
3.2.3. Португалія (Португальська Республіка)…………………..... 153
3.2.4. Сербія (Республіка Сербія)…………………………………... 163
3.2.5. Фінляндія (Фінляндська Республіка)……………………….. 172
3.2.6. Франція (Французька Республіка)…………………………... 181
Висновки до Розділу 3……………………………………….. 191
РОЗДІЛ 4. Конституційно-правовий статус автономій у федеративних державах Європи…………………………..
194
4.1. Автономні утворення у державному будівництві сучасних європейських федерацій………………………………………
195
4.1.1. Австрія (Австрійська Республіка)…………………………… 195
4.1.2. Бельгія (Королівство Бельгія)……………………………….. 207
4.1.3. Боснія і Герцеговина (Республіка Боснія і Герцеговина)…. 216
4.1.4. Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина)…………. 225
4.1.5. Швейцарія (Швейцарська Конфедерація)………………….. 239
Висновки до Розділу 4……………………………………….. 247
РОЗДІЛ 5. Історико – правовий огляд автономних утворень на території СРСР (1922-1991 рр.)…………………………….
250
5.1. Утворення Російської федеративної держави та формування в її складі перших автономій…………………..
251
5.2. Особливості утворення автономій у республіках Закавказької Федерації………………………………………..
259
5.3. Утворення Союзу РСР та його юридична природа………… 263
5.4. Становлення радянської державності в Середній Азії……. 270
5.5. Розвиток національно-державних форм в СРСР після прийняття Конституції 1936 р……………………………….
272
5.6. Причини і наслідки дезінтеграції СРСР……………………. 278
Висновки до Розділу 5……………………………………….. 284
РОЗДІЛ 6. Конституційно-правовий статус автономних утворень
у складі європейських країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав………………………………………...

287
6.1. Правовий статус автономних утворень в унітарних державах європейських країн СНД………………………….
287
6.1.1. Азербайджан (Азербайджанська Республіка)…………….... 289
6.1.2. Грузія (Республіка Грузія)…………………………………… 297
6.1.3. Молдова (Республіка Молдова)……………………………... 316
6.1.4. Україна (Українська Республіка)……………………………. 329
6.1.4.1. Соціально-політичний статус українських земель в епоху формування та розвитку феодальних відносин…………….
329
6.1.4.2. Державність на українських землях у складі Російської імперії………………………………………………………….
337
6.1.4.3. Боротьба за українську державність в Галичині, Буковині
та Закарпатті (ХІХ – початок ХХ ст.)……………………….
339
6.1.4.4. Державне будівництво в Україні на початку ХХ ст……….. 344
6.1.4.5. Конституційні основи організації державної влади та місцевого самоврядування в сучасній Україні……………...
351
6.1.4.6. Автономна Республіка Крим………………………………… 360
Висновки до Розділу 6……………………………………….. 371

РОЗДІЛ 7.

Особливості конституційно-правового статусу автономних утворень у Російській Федерації……………

373
7.1. Система органів державної влади у Російській Федерації… 376
7.2. Конституційно-правовий статус суб’єктів Російської Федерації………………………………………………………
383
7.3. Система органів державної влади у суб’єктах Російської Федерації………………………………………………………
392
7.3.1. Органи законодавчої влади суб’єктів Російської Федерації……………………………………………………….
393
7.3.2. Органи виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації…. 396
7.3.3. Судова система суб’єктів Російської Федерації……………. 400
7.3.4. Конституційні основи місцевого самоврядування в Російській Федерації………………………………………….
403
Висновки до Розділу 7……………………………………….. 408

ВИСНОВКИ…………………………………………………. 411

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………. 418

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розвиток державного будівництва у будь-якій країні неможливо аналізувати без урахування його взаємозв’язку з процесами, що відбуваються у світовому співтоваристві. Особливо це стосується Європи, яка ще у ХІХ ст. зайняла домінуюче становище у світі. Саме в Європі були утворені визначальні для державної та правової історії форми та інститути, а європейський досвід справив значний вплив на політичний розвиток країн інших континентів.
Нині у світі зміцнюються й інтенсифікуються інтеграційні процеси, які охоплюються узагальненим поняттям «глобалізація». Однак, як свідчать реалії життя, явище глобалізації є надзвичайно суперечливим, воно містить в собі як позитивні, так і негативні риси і не однаково співвідноситься з різними державами та їхнім внутрішнім розвитком.
Під впливом глобалізації в країнах Європи упродовж останніх двох десятиліть відбулося багато змін на національному та наднаціональному рівнях. Глибина і масштаби цих змін є очевидними, проте їх сутність і перспективи вимагають всебічного осмислення.
Увагу правознавців, зокрема, привертає аналіз характеру і рівня сучасної інституалізації державного життя. У цьому зв’язку викликають великий інтерес передумови виникнення, законодавче регулювання, повноваження та реальне значення одного з найстаріших і найважливіших державних інститутів – автономних утворень та їх ролі у державному будівництві.
Означена проблема і стала визначальною для вибору теми дисертації. Її актуальність обумовлена, з одного боку, необхідністю теоретичного узагальнення концептуальних положень щодо конституційно-правового статусу автономних утворень, а з іншого – гострою потребою у науковообгрунтованих рекомендаціях при прийнятті рішень щодо вдосконалення державної влади та місцевого самоврядування в автономних утвореннях, а також подальшого розвитку законодавства у цій сфері.
Однією з особливостей автономних утворень порівняно з адміністративно-територіальними одиницями є те, що у більшості випадків вони пов’язані з етнічним чинником, особливо з появою на історичній арені націй. З того часу кожна нація починає прагнути до політичного самовизначення – утворення власної держави, тобто бути національною державою. Так виникла одна з глобальних суперечностей між державою і нацією, що й досі справляє великий вплив на хід державотворчих процесів. Запровадження автономії стало одним із ефективних шляхів часткового розв’язання цих суперечностей.
Про це, зокрема, свідчать певні успіхи у державному будівництві таких європейських країн, як Австрія, Данія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія. Їх позитивний досвід створення ефективних правових та організаційних гарантій захисту прав як національних меншин, так і корінних народів має важливе значення для удосконалення сучасних державних форм у країнах-членах Співдружності Незалежних Держав, які в кінці минулого століття пережили великі потрясіння і нині стали на шлях системних перетворень в основних сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі й у сфері міжнаціональних, міжетнічних відносин.
Вивчення зарубіжного досвіду повною мірою стосується й України, де поява нових явищ у сфері державно-правового регулювання політичних, соціально-економічних та культурних процесів потребує серйозних теоретичних досліджень, вироблення таких законодавчих та організаційних моделей, які б сприяли стабільному й всебічному зміцненню країни.
Ступінь наукової розробки теми. Вітчизняна юридична наука упродовж останнього десятиліття поповнилася низкою досліджень з проблем державного будівництва, у яких розглядаються актуальні питання децентралізації державної влади, статусу автономних утворень та органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіального поділу України тощо. Однак в Україні комплексного дослідження історичного розвитку та сучасного стану автономних утворень у країнах Європи дотепер не проводилося. Крім того, вибір теми дослідження був обумовлений тим, що у вітчизняній літературі з конституційного права існують різні визначення поняття автономії та принципів її формування.
Тому запропоноване дисертаційне дослідження є однією із спроб заповнити цю прогалину.
Теоретичну базу дослідження склали праці українських вчених, у яких тією чи іншою мірою розглядаються окремі аспекти досліджуваної проблематики. Серед них праці В. Б. Авер´янова, М. О. Баймуратова, О.В. Батанова, Ю. М. Бисаги, О. М. Бандурки, В. І. Борденюка, А. З. Георгіци, І. С. Гриценка, М. М. Гуренко-Вайцман, В. Н. Денисова, О. В. Зайчука, С. В. Ківалова, М. І. Козюбри, В. П. Колісника, А. М. Колодія, О. Л. Копиленка, В. О. Котюка, В. В. Кравченка, І. О. Кресіної, Л. Т. Кривенко, В. С. Кульчицького, В. В. Лемака, П. М. Любченка, О. О. Майданник, Н. М. Мироненко, Г. О. Мурашина, О. Г. Мурашина, Н. Р. Нижник, Н. М. Оніщенко, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, А. В. Портнова, М. О. Пухтинського, П. М. Рабіновича, В. О. Ріяки, Ю. І. Римаренка, А.О. Селіванова, В. Ф. Сіренка, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюка, В. Я. Тація, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, Ю. О. Фрицького, В. М. Шаповала, А.Є. Шевченка, Ю. С. Шемшученка, Л. П. Юзькова та ін.
Суттєво збагатило дослідження використання наукових праць зарубіжних дослідників, серед яких слід виділити відомих російських правознавців: С. А. Авак’яна, О. С. Автономова, К. В. Арановського, М. В. Баглая, Б. М. Габрічідзе, В. М. Дурденєвського, Б. С. Ебзєєва, Р. В. Єнгібаряна, Д. Л. Златопольського, Ф. Ф. Кокошкіна, М. М. Коркунова, О. О. Кутафіна, О. І. Лепьошкіна, В. В. Маклакова, М. М. Марченка, М. І. Матузова, А. О. Мішина, Б. О. Страшуна, Ю. О. Тихомирова, Б. М. Топорніна, В. Є. Чиркіна, Г. Ф. Шершенєвича, а також вчених із США та країн Європи, зокрема, И. Благожа, Н. Валлерштайна, Є. Гобсбаума, Ж. Зіллера, Ж.-П. Жакке, М. Оріу, К. Поппера, А. Райнера, Ф. Фукуями та ін.
Варто відзначити, що дисертантка, зважаючи на широкий діапазон аспектів теми дослідження та з метою їх глибшого аналізу, звертається не лише до творів представників класичної філософської та політико-правової науки, а й до праць фахівців суміжних галузей гуманітарних наук сучасного періоду – істориків, філософів, політологів, культурологів, етнографів тощо. Використані також дані архівних матеріалів, виступи окремих політичних діячів, матеріали періодичної преси, інтернет-інформація.
Обираючи практичну основу дисертації, дисертантка виходила з того, що досліджувати форми держави та її інститути не можна без урахування сучасних державотворчих процесів, бо саме безпосередній фактичний матеріал, а не абстрактна інтерпретація правових термінів дозволяє глибоко розкрити тему наукового пошуку.
Основне джерело дослідження складають конституційне законодавство та нормативні акти усіх 20 європейських країн, які мають у своєму складі автономні утворення з різними формами та рівнями їх статусу. Серед них – 15 країн Західної та Південно-Східної Європи та 5 країн – членів Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Особлива увага при цьому зверталася на аналіз конституцій зазначеної категорії держав, оскільки в них відображені різні концепції конституціоналізму, що утверджувалися в європейських країнах у різні історичні періоди.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування» (реєстраційний №0104U 006941).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є визначення конституційно-правового статусу автономних утворень, виявлення особливостей етапів їх становлення, різноманітності їх форм і видів, а також важливість і практичну цінність в інституційній системі держави та необхідність широкого застосування при розв’язанні проблем державного устрою країни.
Відповідно до зазначеної мети дисертанткою були поставлені та вирішувалися такі головні завдання:
- визначити поняття автономії як одного з важливих державних інститутів, який є об’єктом і предметом дослідження;
- з’ясувати генезис автономних утворень та прослідкувати історичний шлях їхнього розвитку в Європі від стародавніх часів до наших днів;
- виявити особливості становлення й розвитку автономій в історії українського державотворення та їх значення для реалізації ідеї незалежності української державності;
- визначити статус автономії в інституційній системі держави, виявивши його основні елементи: принципи, порядок утворення, компетенцію, гарантії;
- розробити концептуальний підхід до обгрунтування критеріїв класифікації автономних утворень;
- розкрити сутність автономії як чинника, що в комплексі сприяє розв’язанню таких проблем в державотворенні: децентралізацію влади, врегулювання міжетнічних, міжнаціональних суперечностей, оптимізації системи місцевого управління та місцевого самоврядування, захисту культурних цінностей народів, що проживають на території даної країни;
- з´ясувати особливості автономних утворень в сучасних європейських країнах з різними формами держави;
- визначити перспективи подальшого існування і розвитку автономних утворень у порівнянні із сучасними тенденціями регіоналізації європейських країн;
- узагальнити практику утворення автономій в сучасних країнах-членах Співдружності Незалежних Держав, виявити глибинні причини міжнаціональних конфліктів в окремих з цих країн, що виникли у 80-90 рр. минулого століття, внаслідок яких стало утворення «самопроголошених», але не визнаних світовим співтовариством, незалежних держав.
Об’єктом дослідження, який зумовлений його метою та завданнями, є конституційно-правові відносини, що виникають як відображення загальних закономірностей утворення й функціонування автономій як одного з найдавніших і найважливіших інститутів держави.
Предмет дослідження становлять конституційно-правові засади й особливості функціонування автономних утворень у структурі різних форм держави.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи послужила методологія науки конституційного права як теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання сучасних конституційно-правових реалій. Під конституційно-правовими реаліями дисертантка дослідження розуміє всю сукупність існуючих складних і динамічних явищ і процесів, пізнання яких можливе лише за умови комплексного використання різних загальнонаукових і спеціальних методів у їх єдності та взаємному доповненні.
Серед загальнонаукових методів пізнання слід, насамперед, виділити діалектичний метод, який використовувався при дослідженні первісної сутності явища автономії та її форм і видів у процесі багатовікового розвитку.
Використання системно-структурного методу, як основи методологічної конструкції усієї дисертаційної роботи, сприяло визначенню стратегії дослідження ролі і місця автономії у взаємопов’язаній системі органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, у розмежуванні компетенції між автономними утвореннями та центральними владними структурами.
Порівняльно-правовий метод використовувався для виявлення загальних та особливих елементів державного устрою у європейських країнах, що мають у своєму складі автономні утворення, для аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду функціонування автономій в унітарних та федеративних державах.
Використання історичного методу дало можливість на основі фактичного матеріалу в усій повноті простежити процеси розвитку автономії на всіх етапах історії європейської цивілізації від стародавнього світу до наших днів і визначити пріоритетні форми автономних утворень в сучасних умовах.
Логічний метод застосовувався для формулювання та аналізу основних понять і категорій, якими оперує конституційне законодавство, а також для правильного вибору логічних основ, на яких здійснюється класифікація державних інститутів, зокрема форм і видів автономних утворень.
При застосуванні логічного методу брався до уваги його взаємозв’язок з історичним методом. Суть цього взаємозв’язку полягає в тому, що історичний аналіз спрямований на виявлення специфічних рис об’єктивного історичного руху з усіма його реаліями, а характерною особливістю логічного аналізу є те, що за його допомогою розкривається історична повторюваність, загальні принципи розвитку суспільства безвідносно до тих конкретних форм, у яких втілюється закономірність.
Концептуальний підхід дисертантки до проведення дослідження, однією з характерних рис якого є міждисциплінарність, спонукав до використання також спеціальних методів і концепцій різних галузей науки, насамперед, міжнародного права, соціології, етнополітології, демографії тощо, а також інтеграції одержаних результатів у межах єдиної методології. Серед них слід назвати такі конкретні методи, як герменевтичний, дескриптивний, евристичний, конкретно-соціологічний, прогностичний, статистичний та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою у вітчизняній науці конституційного права працею, у якій здійснено комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем утворення й функціонування автономій та їх ролі у державному будівництві.
За результатами дослідження сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, до найважливіших з яких належать наступні:
У дисертації вперше:
- обґрунтовано положення про те, що на процес життєдіяльності сучасних народів і держав впливають дві головні протилежні тенденції: політико-економічна інтеграція та етнічна диференціація, які забезпечують гармонійний розвиток світу лише за умови їхньої відносної рівноваги, а оскільки застосування автономії є одним з важливих засобів впливу на розвиток етнічних спільнот, зростання національної самосвідомості, врегулювання міжетнічних суперечностей тощо, то актуальність дослідження ролі автономії в державному будівництві в сучасних умовах набуває особливої значущості;
- сучасне розуміння автономії обумовлене визнанням у реальній політичній практиці низки таких принципових положень:
а) в основі вирішення питання про утворення будь-якої форми автономії лежить виражена воля суверенного народу або його складової частини;
б) право народу або його частини на автономне самовизначення не залежить від рівня економічного та соціально-культурного розвитку даного народу, його чисельності, наявності чи відсутності історичних форм національної державності, оскільки у цьому разі основним критерієм є самоцінність народу-етносу;
в) види і форми автономії не мають обмежень;
г) народ при визначенні свого політико-правового статусу має пріоритетне право вибирати автономії будь-якої форми;
д) форма автономного утворення у складі суверенної держави розвивається на конституційно-правовій основі;
- визначені сутнісні характеристики автономних утворень в унітарних і федеративних державах та відмінності між ними; головною серед них є значно ширше коло питань, вирішення яких віднесено до компетенції суб’єктів федерації порівняно з компетенцією автономій в унітарних державах;
- проведено порівняльний аналіз практичного застосування автономії у країнах Європи як у територіальній, так і в національно-культурній формі, на основі чого доведена неспроможність деяких сучасних концепцій про застарілість інституту автономії та заміни його інститутом «регіон». На думку дисертантки, автономія, як один з державних інститутів, що пройшов багатовікове випробування, завдяки своїй «гнучкості» якнайкраще здатна не лише інтегруватися у різні форми територіального устрою, а й набувати різного правового статусу залежно від загального політико-правового контексту;
- доведено, що на сучасному етапі державного будівництва в Європі зростає роль національно-культурної автономії, яка надає можливості для більш тісного взаємозв’язку індивідуальних прав людини з колективними правами етносу у разі відсутності умов для утворення територіальних форм національної автономії, тобто національно-культурна автономія стає ефективною формою поєднання колективних прав етносу з індивідуальними правами осіб, які до цього етносу належать.
Удосконалено:
- визначення поняття автономії в конституційному праві; дисертантка розглядає її як форму організації державності, за якої держава для врахування національних, історичних, економічних, географічних, релігійних та інших особливостей населення окремих адміністративно-територіальних одиниць надає їм розширені права з питань регіонального управління або забезпечує політичні та культурні запити різних форм цих груп населення шляхом їх екстериторіальної самоорганізації;
- методологічні підходи до подальшого поглибленого та всебічного вивчення науковцями сучасних проблем державного будівництва, які знайшли, зокрема, своє відображення в рекомендаціях дослідникам не обмежуватися рамками однією правової дисципліни, а орієнтуватися на всю сукупність гуманітарних наук;
- обґрунтування розширення переліку критеріїв визначення статусу автономій та їх класифікації у зв’язку з реальними процесами світового державотворення після Другої світової війни, а також тенденцій до демократизації суспільного життя, посилення міграційних процесів тощо.
Дістали подальшого розвитку:
- теоретичні уявлення про регіоналістську державу як новий вид форми державного устрою;
- обґрунтування необхідності проведення сучасними державами внутрішньої політики багатокультурності, оскільки саме така політика дає змогу зміцнювати міжнаціональну злагоду, стримувати відцентрованість етнополітичної регіоналізації, і, головне, відповідає нормам міжнародного права на вільне самовиявлення людини незалежно від національної і расової приналежності;
- аналіз легітимних підстав для припинення існування автономних утворень; доведено, що такий акт, як і формування автономії, має здійснюватися у певних правових формах, визначення яких у кожній країні залежить від особливостей держави, історичних і політичних традицій народу, рівня його правової культури тощо;
- аналіз історичних передумов утворення СНД та проблем з автономними утвореннями, які виникли в окремих державах після дезінтеграції СРСР;
- узагальнення поглядів на різні суспільні форми державності окремих частин України до проголошення нею незалежності, зокрема, трактування договірних умов про політико-правовий статус України у складі Росії після Переяславської Ради 1654 р.;
- дослідження становлення та складних етапів історичного розвитку правового статусу Автономної Республіки Крим (АРК), в кінцевому підсумку якого республіка відповідно до Конституції України 1996 р. набула статусу автономної територіальної одиниці у складі унітарної держави з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями країни.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації наукові узагальнення, положення, висновки, рекомендації мають прикладне значення і можуть бути використані:
- у правотворчій діяльності, насамперед, в процесі розробки та прийняття норм конституційного законодавства з питань удосконалення державного устрою та зміцнення державності в Україні;
- у правозастосовній діяльності, зокрема для поліпшення форм і методів ефективного функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування;
- у навчальному процесі: для підготовки та підвищення кваліфікації працівників державного апарату; при розробці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій у вищих навчальних закладах з дисциплін: «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Муніципальне право», «Конституційні системи країн світу»;
- у науково-дослідницькій сфері для проведення подальших наукових розробок з питань конституційно-правової реформи, удосконалення територіальної організації влади та місцевого самоврядування, регулювання міжнаціональних відносин.
Слід відзначити, що ряд авторських положень і рекомендацій, викладених у дисертації, вже дістали своє практичне застосування, зокрема:
- у проектах законів України з питань територіальної організації влади в Україні (довідка про впровадження Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України від 12 березня 2010 р.
№16/3 – 188);
- при підготовці проекту Національної стратегії реформування місцевих органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування, щорічних Національних доповідях щодо сучасного стану та перспектив розвитку місцевого самоврядування, а також під час підготовки та проведення Всеукраїнських муніципальних слухань (довідка про впровадження Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України від 26 березня 2010 р. №119/01/6-10).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки, що характеризують новизну і практичне значення дослідження, одержані дисертанткою особисто. Наукові публікації автора відображають зміст дисертаційної роботи.
Апробація результатів дослідження. Ідеї, положення, оцінки, висновки і пропозиції, що викладені в дисертації, використовувалися дисертанткою при викладанні навчального курсу «Конституційне право України», спеціального курсу “Конституційні системи країн світу” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Дисертантка брала участь у складі робочої групи з розробки концепції державної регіональної політики та інших нормативно-правових актів з питань конституційного регулювання регіонального розвитку.
За запитом Конституційного Суду України підготувала ряд науково-експертних висновків з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України, що визначають основи конституційного ладу України, правовий статус АРК, правові засади здійснення місцевого самоврядування та ін.
Результати дослідження обговорювалися у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також оприлюднювалися на багатьох науково-практичних конференціях (в тому числі міжнародних), засіданнях «круглих столів», наукових семінарах. Серед них – науково-практичні конференції: «Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні» (м. Київ, 1999 р.); «Державна регіональна політика та місцеве самоврядування» (м. Київ, 2000 р.); «Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства» (м. Київ, 2001 р.); «Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз» (м. Київ, 2002 р.); «Актуальні проблеми державної регіональної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні» (м. Хмельницький, 2003 р.); «Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції» (м. Київ, 2003 р.); «Наукові правничі школи Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (м. Київ, 2005 р.); «Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи. (м.Київ, 2006 р.); «Болонський процес: досягнення та проблеми вищої правничої освіти України» (м.Київ, 2006 р.); «Актуальні проблеми правового забезпечення пріоритетних національних проектів» (м.Москва, 2006 р.); «Інституціональна система держави: проблеми формування та перспективи розвитку» (м. Бєлгород, Російська Федерація, 2007 р.); «Права та свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (м. Київ, 2007 р.); «Сучасне російське законодавство: законотворчість та правозастосування» (м. Москва, 2007 р.); «Право на захисті прав і свобод людини і громадянина» (м. Москва, 2008 р.); «Проблеми відповідальності у сучасному праві» (м. Москва, 2009 р.); «Сучасні тенденції та перспективи розвитку Європейського права: досвід для України» (м. Шамборі та м. Шамоні, Франція, 2010 р.); «Круглий стіл»: «Конституційний суд на службі Конституції і суспільства» (м. Київ, 2007 р.); міжнародні наукові семінари: «Захист прав людини в Європі: в системі Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ та ООН» (м. Трієст, Італія, 2003 р.); «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 2009 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та одержані результати дослідження викладені у монографії «Автономія та її роль у державному будівництві (країни Європи)» (К., Логос, 2009 – 504 с.), підручнику «Конституційне право України», одним із співавторов якого є дисертантка (К., «Наукова думка», 1999 р., перев. 2000 р., 2002 р.) та в 48 публікаціях у наукових виданнях України та зарубіжних країн. Серед них 30 статей опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджений Вищою Атестаційною Комісією України. Усі статті, крім однієї, підготовлені до друку і опубліковані без співавторів.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, семи розділів, що включають 18 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 464 сторінки. Список використаних джерел складається із 450 найменувань і займає 46 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо конституційно-правового статусу автономних утворень в унітарних та федеративних країнах Європи. За змістом відповідного дослідження сформульовані такі основні висновки.
1. До визначення поняття «автономія» не можна підходити з позицій юридичної догматики, а слід виходити з реально існуючого розмаїття форм автономних утворень, допускаючи, що і в майбутньому вони можуть мати нові різновиди.
Керуючись таким підходом, правомірно буде сформулювати авторське визначення цього поняття: «Автономія в конституційному праві – це форма організації державності, при якій держава для врахування національних, історичних, економічних, географічних, релігійних та інших особливостей населення окремих територіальних одиниць надає їм розширені права з питань місцевого управління або забезпечує політичні та культурні запити різних форм цих груп населення шляхом їх екстериторіальної самоорганізації».
2. Автономні утворення на кожному етапі суспільного розвитку відігравали позитивну роль і були одним із ефективних засобів гармонізації суперечливих інтересів різних груп населення.
Варто відзначити важливість утворення автономій за етнічним принципом в період становлення національних держав в Європі. Саме етнічне визначення та організаційні структури автономій у певних умовах ставали основою для формування окремих незалежних держав.
Запровадження інституту автономій відіграло важливу роль у вирішенні міжнаціональних проблем, зокрема, у запобіганні етнорегіональним конфліктам та сепаратизму. Про це свідчать численні приклади застосування автономії для забезпечення політичної стабільності у таких європейських державах, як Данія (Фарерські острови та Гренландія), Нідерланди (Антильські острови та Аруба), Португалія (Азорські острови та Мадейра), Фінляндія (Аландські острови), Франція (острів Корсика) та ін.
Однією із сучасних функцій автономій є децентралізація державної влади шляхом запровадження повноцінного самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіальних одиниць, що є своєрідним показником ступеня демократичності держави.
3. Статус автономії може надаватися окремим частинам як унітарної, так і федеративної держави. Існування адміністративно-територіальних одиниць з автономним статусом в унітарних державах зумовлено комплексом історичних, політичних, економічних, соціальних чинників. Однак національний (етнічний) чинник залишається одним з найголовніших. В окремих випадках беруться до уваги географічні чинники, наприклад, острівний характер відповідної території, материкова територіальна відокремленість, а також релігійні, мовні, побутові та інші особливості її населення. Останнім часом у деяких європейських країнах виникла потреба враховувати запити етнічних груп, що сформувалися внаслідок масового напливу мігрантів.
Водночас в окремих державах автономний статус мають усі адміністративно-територіальні одиниці кількох рівнів незалежно від наявності у них певних особливостей.
В Європі суцільна місцева автономія на обласному рівні запроваджена в Італії, яку називають державою «обласних автономій».
4. У федеративних державах до своєрідних форм територіальної автономії можна віднести самостійність суб’єктів федерації у вирішенні питань, віднесених до їх компетенції. Коло цих питань є значно ширшим порівняно з компетенцією автономних утворень в унітарних державах. Суб’єкти федерації можуть мати власну конституцію, політичні та культурні інститути, офіційну мову, право на міжнародні зносини із зарубіжними країнами в окремих питаннях.
Ефективним засобом гармонійного поєднання централізації та децентралізації державної влади у федеративних державах є конституційне закріплення автономного статусу суб’єктів федерації з дотриманням таких трьох принципів:
1) федеральна конституція визначає федеральний правопорядок, який накладається на правопорядок суб’єктів федерації;
2) суб’єкти федерації залучаються до участі в управлінні федеративною державою;
3) суб’єкти федерації самостійно вибирають свою інституціональну структуру і мають власну компетенцію.
Прикладом держави, де зазначені принципи втілені в життя і стали непорушними у взаємовідносинах між федеральним центром та регіональними органами влади, є Федеративна Республіка Німеччина.
Успішними європейськими федеративними державами, у яких в регулюванні взаємовідносин між різними рівнями влади гармонійно поєднуються принципи централізації і децентралізації та забезпечене ефективне функціонування політичних, державних, економічних та інших інститутів є також Австрія і Швейцарія.
5. Крім конституційного закріплення статусу автономних утворень, їх легітимність визначається також народним волевиявленням. Утворення чи ліквідація автономії не може відбутися без участі у цьому процесі її населення. Будь-які волюнтаристські дії вищих посадових осіб чи навіть органів державної влади щодо змін у статусі автономії або щодо їх ліквідації є нелегітимними і можуть спричинити конфліктну ситуацію в країні.
6. Культурна автономія не пов’язана з відокремленням території. Її можна визначити як екстериторіальну форму самоорганізації груп населення за етнічною чи іншою ознакою з метою збереження та розвитку культури, а також взаємодії з державною владою для забезпечення захисту своїх прав та інтересів.
Організаційними формами реалізації культурної автономії є різноманітні центри, громадські ради, земляцтва, асоціації, спілки, представництва в парламенті, уряді тощо.
Ефективність діяльності таких громадських організацій може бути надійно гарантована лише за умови законодавчого закріплення їх прав. У сучасних країнах світу цей процес здійснюється двома шляхами.
Перший полягає в тому, що держава детально регламентує культурні права громадян, що належать до національних меншин, і визначає механізм їх реалізації. З-поміж європейських країн цей підхід можна, зокрема, простежити на прикладах конституцій Угорщини та Румунії.
Другий шлях передбачає, що культурні права національних меншин не визначаються, а забезпечуються в рамках захисту груп особистих прав і свобод людини.
У сучасних умовах, коли відбувається зростання ролі культури у суспільному розвитку, актуалізується проблема рівності культур, незалежно від форми держави, у якій проживають громадяни, що представляють ці культури. Тому недопустимою є політика деяких держав щодо насильницького спрямування культур національних меншин у лоно домінуючої культури.
Як свідчить історичний досвід державного будівництва, тільки плюралізм культур у поєднанні з соціально-економічною та політичною інтеграцією у єдиному національно-державному просторі дають можливість зміцнювати міжнаціональну злагоду, стримувати відцентрові сили, сприяти вільному самовиявленню людини.
Важливо наголосити і на економічному аспекті ролі культури в суспільному житті. Оскільки господарська діяльність нерозривно пов’язана із соціальними й політичними процесами, існує хибна думка, що економіка – це самостійна сфера, яка функціонує за своїми особливими законами і відокремлена від іншого життя соціуму. Насправді серед усіх сфер сучасного життя саме економіка є тією базовою сферою людського спілкування, де вплив культури відбувається найпомітніше.
7. З утворенням Європейського Союзу в країнах – його членах намітилась тенденція до деконцентрації й децентралізації функцій держави та підвищення ролі органів місцевої влади у здійсненні завдань соціально-економічного розвитку.
Своє реальне втілення названа тенденція знайшла у програмі єврорегіоналізації, що стала популярною не лише в колах європейських політиків, а й всієї європейської громадськості. Справжня суть програми єврорегіоналізації полягає в тому, щоб реалізувати в інтересах транснаціональних монополій ідею євроінтеграції, характерними рисами якої є сітьовий принцип організації, повна проникність кордонів і відкритість для фінансових та інформаційних потоків. Як результат євроінтеграції, має відбутися руйнування кордонів національних держав з їхніми жорсткими національними інтересами і конкуренцією. Для цього потрібно ослаблювати централізовану владу національних держав, а основні владні повноваження передавати на регіональний або ж на загальноєвропейський рівень. Йдеться про те, щоб Євросоюз став союзом регіонів, а не держав, і поступово сам перетворився у федеративну державу.
У зв’язку з тим, що автономія є одним з найголовніших інститутів держави, будь-яке реформування державного устрою країн Європи неминуче вплине на систему автономних утворень, яка тут склалася. Однак регіоналізація не ліквідує автономій. У разі здійснення регіоналізації регіони як адміністративно-територіальні одиниці збережуть свій автономний статус чи то в складі окремих держав, чи в складі Євросоюзу, незалежно від того, яку державну форму він матиме. Регіоналізація лише уніфікує цей процес, чіткіше визначить рівень автономного статусу регіонів. Однак порівняно з проектом такої уніфікації єврорегіонів існуюча система автономних утворень європейських держав видається гнучкішою і життєздатнішою. Сучасні автономні утворення мають більші можливості для визначення своєї ідентичності, своїх форм, рівня та обсягу повноважень.
У здійсненні програми єврорегіоналізації важливою є також проблема легітимності новоутворюваних регіонів, закріплення їх статусу в конституції. Однак Європейський Союз ухвалити свою власну конституцію не зміг. Підписаний після тривалих узгождень Лісабонський договір, що набув чинності з 1 грудня 2009 р. не розв’язав усіх проблем, що існують у недосконалій інтеграційній моделі ЄС. Відповідно до цього Договору були внесені лише деякі інституціональні зміни в структурі союзу. Утім, процес узгодження основних положень Лісабонського договору продемонстрував масштаби і серйозність розбіжностей позицій держав – членів ЄС. Отже, реалізація ідеї євроінтеграції через єврорегіоналізацію наштовхнулася на серйозні перешкоди.
8. Після дезінтеграції СРСР на пострадянському просторі утворилося 15 незалежних держав, які в процесі свого становлення зустрілися з серйозними політичними, економічними, соціальними труднощами. Для їх подолання 11 колишніх республік СРСР підписали низку документів про утворення регіональної міжнародної організації – Співдружності Незалежних Держав. Основними цілями об’єднання в СНД стали: розвиток рівноправного і взаємовигідного співробітництва народів і держав у галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, захисту навколишнього природного середовища, науки, торгівлі, в гуманітарній та інших сферах. Однак сепаратистські настрої, що панували в той час серед багатьох представників владних структур у країнах СНД не сприяли реалізації цих цілей. Ступінь відокремленості з роками наростав, а майже всі міждержавні інститути припинили свою діяльність.
Російська Федерація як одна з провідних світових держав, займає в системі Співдружності відповідно ключове місце. Нинішнє керівництво Росії, здійснюючи заходи з подальшої демократизації політичного життя та посилення федеративного характеру держави, спрямовує також свої зусилля на зміцнення взаємовідносин з країнами СНД, розуміючи, що стабільний розвиток та досягнення найближчих сусідів – це і є запорука суспільного розвитку самої Росії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абасов Г. Г. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. ,,Конституційне право” / Г. Г. Абасов. – К., 2004. – 21 с.
2. Абтулатипов Р. Как нам реструктурировать федерацию? На смену временным мерам должна прийти продуманная стратегия / Р. Абтулатипов // Независимая газета. – 2001. – 18 июля.
3. Авакьян С. А. Конституция России: природа, эволюция, современность / С. А. Авакьян. – М. : РЮИД ,,Сашко”, 2000. – 528 c.
4. Авер’янов В. Б. Теоретичні і практичні проблеми виконавчої влади в Україні : [в кн.: Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика] : монографія / В. Б. Авер’янов ; [відп. ред. В. Ф. Погорілко]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; А.С.К., 2003. – 652 c. (Нормативні документи і коментарі).
5. Автономия, федерация и национальный вопрос : [под ред. В. М. Гессена]. СПб. : Изд. «Народ и свобода», 1906. – 48 с.
6. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учеб. / А. С. Автономов. – М. : ТК Велби. Изд-во Проспект, 2008. – 560 с.
7. Административно-территориальное устройство России. История и современность: [под. ред. А. В. Пыжикова]. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2003. – 320 с.
8. Айбазов Р. У. Развитие федеративной организации государственного управления России в условиях глобализации (конституционные проблемы) : автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.02. ,,Конституційне право; муниципальное право”. / Р. У. Айбазов. – М., 2005. – 54 с.
9. Акмалова А. А. Гармонизация тенденций централизации и децентрализации как предпосылка развития местного самоуправления. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве: конституционно-правовые вопросы / А. А. Акмалова : материалы Междунар. науч. конф. (Москва, 7–9 апреля 2005 г.) ; [под ред. А.С. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 272–283.
10. Акт государственной самостоятельности Республики Крым : Закон Республики Крым от 05.05.1992 г. / Ведомости Верховного Совета Крыма. – 1992. – №7. – Ст. 259.
11. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран / И. А. Алебастрова. – М. : Юриспруденция, 2004. – 192 с.
12. Алексєєв В. М. Власність територіальних громад в Україні : шляхи розвитку / В. М. Алексєєв. – Чернівці : Технодрук, 2007. – 336 с.
13. Алмаші І. М. Реалізація прав національних меншин в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. ,,Конституційне право” / І. М. Алмаші. – К., 2006. – 20 с.
14. Аничкин Е. С. Принцип разграничения предметов ведения и полномочий и тенденции развития конституционного законодательства в условиях преобразования Российского федерализма. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве : конституционно-правовые вопросы / Е. С. Аничкин: материалы Междунар. науч. конф. (Москва, 7–9 апреля 2005 г.) ; [под ред. А.С. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 129–132.
15. Арановський К. В. Государственное право зарубежных стран : [учеб. пособ.] / К. В. Арановський. – М. : ИНФРА – М; ИД «Форум», 2000. – 488 с. – ( Серия ,,Высшее образование”).
16. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории / Аристотель. – Минск. : Литература., 1998. – 1392 с.
17. Атлас ТАСС / Еженедельный вестник иностранной информации. – 1991. – № 30 (1776). – С. 14–16. – 29 июня.
18. Бабилунга Н. В. Государственность Приднестровья: история и современность / Н. В. Бабилунга, Б. Г. Бомешко, П. М. Шорников. – Тирасполь: Полиграфист, 2007. – 280 с.
19. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебн.]. / М. В. Баглай. – М. : Изд. Группа НОРМА-ИНФРА. – М., 1999. – С. 395.
20. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : ИНФРА, 1996. – 512 с.
21. Баймуратов М. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине : монография / М. А. Баймуратов, В. А. Григорьев. – Одесса : Юрид. літ., 2003. – 248 с.
22. Барулин В. С. Социальная философия [учебн., Ч.1,2] / В. С. Барулин. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1993. – Ч. І. – 336 с.
23. Батанов О. В. Автономна Республіка Крим // Конституційне право України. Академічний курс / О. В. Батанов: підручник [у 2 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2008. – [Т. 2]. – 800 с.
24. Батанов О. В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні : монографія / О. В. Батанов. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
25. Бегаева А. Х. Бельгийский федерализм: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02. ,,Конституционное право; муниципальное право”. / А. Х. Бегаева. – М., 2008. – 26 с.
26. Безруков А. В. Усиление централизации и конституционно-правовой ответственности органов субъектов РФ. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве : конституционно-правовые вопросы / А. В. Безруков : материалы Междунар. научн. конф. (Москва, 7–9 апреля 2005 г.) ; [под ред. С. А. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 216–225.
27. Берман Г.Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования : [Пер. с анг.]. – М.: Изд-во МГУ : ИНФРА– М. – НОРМА, 1998. – 624 с.
28. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні : монографія / О.М. Биков. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
29. Бисага Ю.М. Закарпатська Україна / Ю.М. Бисага // Юридична енциклопедія: в 6т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]). – К. : Вид-во ,,Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 1998–2004. –
Т.2: Д–Й – 1999. – 744 с. : іл.
30. Бисага Ю.М. Закарпаття / Ю.М. Бисага // Юридична енциклопедія : в 6т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]). – К. : Вид-во ,,Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 1998–2004.–
Т.2 : Д–Й. – 1999. – 744 с. : іл.
31. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах [Пер. с чеш.] / С предисл. и под общ. ред. В. А. Тумановой. – / Й. Благож. – М., 1985. – 222 с.
32. Боброва В. К. Правовой акт о статусе Уставного суда субъекта Российской Федерации / В. К. Боброва // Журнал российского права. – 2000. – № 1. – С. 119–135.
33. Бобровник С. В. Проблеми теорії держави і права / С.В. Бобровник. – К. : Вид-во Київського ун-ту права, 2004. – 122 с.
34. Богданова Н. А. Централизация и децентрализация: соотношение ценностей. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве : конституционно-правовые вопросы / Н. А. Богданова : материалы Междунар. науч. конф. (Москва, 7–9 апреля 2003 г.) ; [под ред. С. А. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 14–17.
35. Бодуэн-де-Куртенэ И. Национальный и территориальный признак в автономии / И. Бодуэн-де-Куртенэ. – СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1913. – 84 с.
36. Бойко І. Розвиток європейських традицій місцевого самоврядування у Галичині (XIV–XVI ст.) / І. Бойко // Право України. – 2007. – № 5. – С. 144–148.
37. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії: монографія / В. І. Борденюк. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 576 с.
38. Борденюк В. Поняття регіону в контексті державної регіональної політики: конституційно-правовий аспект / В. Борденюк: [зб. наук. праць Української Академії державного управління при Президентові України]. /за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К. : Вид–во УАДУ, 2001. – Вип. 1. – С. 337–347.
39. Борьба за упрочение Советской власти в Грузии. (1921–1925 г.г.) : Сборник документов и материалов. – Тбилиси, 1959. – 80 с.
40. Бостан Л. С. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Л.С. Бостан, С.К. Бостан – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
41. Брук С. И. Население мира. Этнодемографический справочник / С. И. Брук. – М. : Наука. – 1986. – 832 с.
42. Брусалинская Г. С. Органы законодательной и исполнительной власти Приднестровской Молдавской Республики на современном этапе / Г. С. Брусалинская. – Тирасполь : Изд-во Приднестр. ун-та, 2008. – 208 с.
43. Брутенц К. Н. Тридцать лет на Старой площади. Мемуары / К. Н. Брутенц. – М.: Междунар. Отношения, 1998. – 568 с. : ил.
44. Будаев К. А. О взаимоотношениях органов законодательной и исполнительной властей с судебными органами в субъектах Российской Федерации. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве: конституционно-правовые вопросы / К. А. Будаев: материалы Междунар. науч. конф. (Москва, 7–9 апреля 2005 г.); [под ред.. С. А. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 262–264.
45. Ваславский Я. И. Конституционные условия для демократии: сравнительный анализ : монография / Я. И. Ваславский. – Моск. гос. ин-т. межд. отношений (ун-т) МИД России, каф. сравнит. политологии. – М. : МГИМО-Университет, 2008. – 192 с.
46. Великий Енциклопедичний юридичний словник : [за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка]. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
47. Великобритания. Эпоха реформ: [под ред. Ал. А. Громыко]. – М.: Изд-во Весь мир, 2007. – 536 с. – (Старый свет – новые времена).
48. Власова Ольга. Брюссельський експеримент / Ольга Власова // Эксперт. – 2007. – №46(587). – С. 84–87.
49. Волкова Г. И. Баскский терроризм и политика регионального автономизма в Испании / Г. И. Волкова // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 2. – С. 93–97.
50. Волошин Ю. О. Досвід конституційних реформ в Іспанії у світлі процесів європейської міждержавної інтеграції: класична модель переходу від диктатури до демократії / Ю. О. Волошин ; Держава і право : [зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки]. – Вип. 39. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – С. 196–203.
51. Волошин О. Гагаузов Молдавия устраивает / О. Волошин // Эксперт. – 2006. – № 48(97). – С. 72.
52. Воробьев Н. И. Региональное законодательство как фактор правового обеспечения приоритетных национальных проектов / Н. И. Воробьев : научные труды. Российская академия юридических наук. – [Вып. 7. в 2 т.] – М. : Юрист, 2007. – [Т. 1]. – С. 364–368.
53. Вулевич М. Р. Боснія і Герцеговина / М. Р. Вулевич // Юридична енциклопедія: в 6т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]). – К. : Вид-во ,,Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 1998–2004. –
Т.1 : А–Г. – 1999. – 672 с. : іл.
54. Вулевич М. Р. Косово і Метохія: нарис політико-правової історії і сучасне становище / М. Р. Вулевич . – К. : Оріяни, 1999. – 76 с.
55. Гавло Ю. Н. Государственный строй Дальневосточной республики / Ю. Н. Гавло. – Томск. : Изд-во Томск. гос. ун-та – 1978. – 179 с.
56. Гайбах Г. Структура і завдання земель та адміністративних районів у федеральній політичній структурі Німеччини. / Проміжний рівень управління в європейських державах: складність проти демократії? / Г. Гайбах, С. Серонг : [за ред. Т. Ларссона, К. Номдена, Ф. Петітвілля]. – К. : К.І.С., 2003. – С. 65–90.
57. Гарсия Альварес М. О передаче полномочий центральной власти субъектам федерации Испании / М. Альварес Гарсия // Конституционное совещание; Информационный бюллетень. – 1993. – №1. – С. 95–99.
58. Гегель. Энциклопедия философских наук / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; [отв. ред. Е.П. Ситковский] ; АН СССР, Ин-т философии. – М. : Мысль, 1977. – [Т. 3. Философия духа]. – 471 с.
59. Гегель Георг В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Георг В. Ф. Гегель; [пер. з нім. Р. Осадчука]. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
60. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.02. ,,Конституційне право” / А.З. Георгіца. К., 1999. – 311 с.
61. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання (Словники України) / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 2004. – 448 с.
62. Гончаренко В. Г. Концептуальні питання правової реформи в Україні / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. – 2006. – № 1(5). – С. 20–29.
63. Гранкин И. В. Конституционно-правовое регулирование формирования парламента Российской Федерации: состояние и тенденции развития. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве: конституционно-правовые вопросы / И. В. Гранкин : материалы Междунар. науч. конф. (Москва, 7–9 апреля 2005 г.); [под ред. С. А. Авакьяна]. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 141-144.
64. Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права: монографія / І. С. Гриценко. – К. : Видавничо-поліграфічний центр ,,Київський ун-т”, 2007.– 335 c.
65. Грушевський М. Україна і Галичина / М. Грушевський // Літературно-науковий вісник. – 1906. – [Т. 36]. Кн.. 12. – С. 489–496.
66. Гумплович Л. Общее учение о государстве [пер. со 2-го немецк. издания] / Л. Гумплович. – СПб. : Тип. т-ва ,,Общест. польза”. – 1910. – 516 с.
67. Гуревич А. Я. Философия и историческая наука / А. Я. Гуревич // Вопросы философии. – 1988. – № 10. – С. 20–23.
68. Гуренко М.Н. Основы конституционного права / М.Н.Гуренко. – К. : Логос, 2000. – 303 с.
69. Данилова Е. Н. Советская власть и национальные меньшинства (1917–1920 гг.) / Е. Н. Данилова ; в сб. : Российское государство и общество. ХХ век. М. ; МГУ, 1999, – С. 151–167.
70. Декларация о провозглашении Нагорно-Карабахской Республики от 02.09.1991г., [Електронный ресурс] – Режим доступу : http: //ru.wikisonce.org.
71. Денисов В. Методологія сучасного парламентаризму / В. Денисов // Віче. – 2000. – №9– С. 3–18.
72. Денисов С. А. Формирование контрольной ветви государственной власти и ограничение коррупции / С. А. Денисов // Государство и право. – 2002. – № 3. – С. 9–16.
73. Джилас Милован. О югославской федерации / Милован Джилас // Литературная газета. – 1991. – 21 янв.
74. Дзарасов С. Анатомия конфликта / С. Дзарасов ; в сб.: Южная Осетия. И кровь и пепел. – М.: 1991. – С. 28.
75. Дзугаев К. Г. Южная Осетия в контексте российско-грузинских отношений / К. Г. Дзугаев [ч. 2]. Владикавказ. – [Електронный ресурс] – Режим доступу : http://www.viu-online.ru.
76. Ди Грегорио Анджела. Решения Конституционного суда Италии по вопросу взаимоотношений государства и областей после конституционной реформы 2001г. / Централизм, демократия, децентрализация в современном государстве: конституционные вопросы / Анджела Грегорио Ди: материалы Междунар. науч. конф. ( Москва, 7-9 апреля 2005г.) ; [под. ред. С. А. Авакьяна] – М. : ТК Велби, 2006. – С. 373– 383.
77. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право : навч. посіб. / А. І. Дмитрієв, В. І. Муравйов ; [відп. ред. Ю. С. Шемшученко, Л. В. Губерський]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
78. Дністрянський М. С. Кордони України: Територіально-адміністративний устрій ( Народознавчі студії) / М. С. Дністрянський. – Львів : Світ, 1992. – 144 с.
79. Документы внешней политики СССР. [Комис. по изданию дипломат. документов : д-р эконом наук А.А. Громыко (пред.) и др.] – М. : Госполитиздат. – 1959. – [Т. ІІІ]. – 723 с.
80. Дурденевский В. Н. На путях к русскому федеральному праву / В. Н. Дурденевский // Советское право. – 1923. – № 1(4). – С. 3–35.
81. Еврейская энциклопедия. – СПб. : Изд. общества для научных еврейских изданий и изд-ва Брокгаузъ – Ефронъ. – [Т. 1]. – 962с., [4] c илл.
82. Европейская хартия местного самоуправления от 15.10.1985 г.; Ратифицирована Федеральным законом Российской Федерации от 11.04.98 / Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. – №35. – Ст. 3506.
83. Європейський досвід реформи адміністративно-територіального устрою ; в кн.: Адміністративно-територіальна реформа в Україні : політико-правові проблеми / [за ред. І. О. Кресіної]. – К. : Логос, 2009. – 480 c.
84. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К. : Вид-во «Port-Royal», 1991. – 208 c.
85. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. – СПб. : Изд-ние юрид. книжн. Магазина Н.К. Мартынова., 1908. – 600 с.
86. Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності й держави / К. Маркс , Ф. Енгельс. Твори. – К. : Політвидав, 1964. – [Т. 21]. – 712 с.
87. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р. В. Енгибарян. – М. : Норма, 2007. – 496 с.
88. Эбзеев Б. С. Российский федерализм и единство конституционного пространства // Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения. 1992–1996. / Б. С. Эбзеев. : [сост. и отв. ред. д.ю.н.,проф., Т.Г. Морщакова]. – М. : Новый юрист, 1997. – 688 с.
89. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институции : учеб. пособие ; Ж.-П. Жакке / [пер. с франц.]. – М. : Юристъ, 2002.– 365 c.
90. Жалинский А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рёрихт. – М. : Спарк, 2001. – 767 с.
91. Жилин Н. А. Место конституционных (уставных) судов субъектов Российской Федерации в судебной системе страны / Н. А. Жилин // Вестник Уставного суда Свердловской области. – 2000. – № 1(2). – Ст. 128–132.
92. Жозеф Мария Кастелла Андрю. Статут автономий в испанском государстве / Кастелла Андрю Мария Жозеф // Казанский федералист. – 2003. – №3(7) [Електронный ресурс] – Режим доступу : http://www.Кazanted. / ru.
93. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 320 с.
94. Заседания Верховного Совета СССР четвертого созыва. Шестая сессия. 5-12 февраля 1957 г. Стенографический отчет. – М. : Изд-во Верховного Совета СССР. – 1957. – С. 538.
95. Звернення Європарламенту до уряду Греції // Газета ,,Сегодня”. – 2003. – 12 лют.
96. Звернення Президії Верховної Ради СРСР до Верховної Ради Грузинської РСР та обласної Ради Південно–Осетинської автономної області від 14.12.1990 р. / Відомості З’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1990. – №51. – Ст. 1153.
97. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Жак Зіллер. [пер. з франц. В.Ховкуна] – К. : Основи, 1996. – 420 с.
98. Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии : учебн. для вузов / Д. Л. Златопольский. – М. : «Зерцало», 1999. – 320 с.
99. Иванов В. Вместе и наравне / В. Иванов // Советская Россия. – 1988. – 30 декаб.
100. Игнатьев В. И. Советский строй. Выпуск 1. Возникновение и развитие Конституции Союза СССР / В. И. Игнатьев. – М. ; Л. : Гос. изд-во, 1928. – 146 с.
101. История Древнего мира : Древний Рим / А. Н. Бадак, Й. Е. Войнич, Н.М. Волчек [и др. ]. – Мн. : ,,Харвест”, 1998. – 864 с.
102. История национально-государственного строительства в СССР. / [Ред. кол. : Д.А. Чугаев (отв. ред.) и др.] Т. 1. : Национально- государсвенное стр-во в СССР в переходной период от капитализма к социализму (1917-1936 гг.). – М.: Мысль, 1972. – 516 с.
103. История Советской Конституции ( в документах). 1917–1956 гг. – [Предисл. и общ. ред. С.С. Студеникина]. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1957. – 1046 с.
104. Історія української Конституції : [упоряд. А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко]. – К. : Право, 1997. – 464 с.
105. Історія держави і права України : [навч. посіб. А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та ін. / за ред. А. С. Чайковського]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
106. Кабарухин Д. И. Эволюция правовой институализации российского федерализма / Д. И. Кабарухин ; научные труды. Российская академия юридических наук. – [Вып. 7 в 2 т.]. – М. : Юрист, 2007. – [Т. 1]. – С. 392–397.
107. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні / В. М. Кампо. – К. : Ін Юре, 1997. – 36 с.
108. Каолос Эдуардо Пачеко Амарал. Корни автономии и идентичности общества Азорских островов / Амарал Пачеко Каолос Эдуардо // Вестник Российского университета дружбы народов. – Серия : Политология. – 2006. – №8. – С. 104–105.
109. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М. С. Кармазіна. ( Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ. держ. торговельно-економ. ун-т). – К., 1998. – 351 с.
110. Карташкин В. А. Автономия в Российской Федерации / В. А. Карташкин, А. Х. Абашидзе // Международное право. – 2001. – № 3. – С. 90–112.
111. Касаткин В. П. Российская государственность: становление и развитие / В. П. Касаткин. Институционная система государства: проблемы формирования и развития : [cб. научных статей по итогам Межунар. науч-практ. конф. (Белгород, 8–9 июня 2007 г.) ; в 2 т., под ред. проф. Е. Е. Тонкова]. – Белгород : Изд-во БелГУ, 2008. – [Т. 1]. –С. 81–90.
112. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права [підруч.]. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2008. – 446 с.
113. Керестеджиянц Леонид. Югославская трагедия / Леонид Керестеджиянц // Международная жизнь. – 2008. – № 4. – С. 38–53.
114. Ківалов С. В. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади в Україні : Історія, теорія і перспективи. / С.В. Ківалов, І. К. Залюбовська. – О. : Юрид. літ., 2004. – 150 с.
115. Ківеру–Чіотіні С. Типовий проміжний рівень управління в Греції : регіони як органи державного управління та префектури як органи ,,самоврядування”. / Проміжний рівень управління в європейських державах : складність проти демократії? / С. Ківеру–Чіотіні, Н. Сакелларіаду : [за ред. Т. Ларссона, К. Номдена, Ф. Петітвілля]. – К. : К. І. С., 2003. – С. 91–107.
116. Кістяківський Б. О. Вибране / Б. О. Кістяківський. : Бібліотека часопису ,, Філософська і соціологічна думка”, серія ,,Українські мислителі” [пер. з рос. Л.Г. Малишевської, упоряд., передм. і примітки Л.П. Депенчук]. – К. : «Абрис», 1996. – 512 с.
117. Кистяковский Б. А. Сущность государственной власти / Б. А. Кистяковский : [в кн.: Академічна юридична думка / Укладачі: І. Б. Усенко, Т.І. Бондарчук : за заг. ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Ін Юре, 1998. – 503 с.
118. Ки-уестские принципы урегулирования нагорно-карабахского конфликта [Электронный ресурс] – Режим доступу : http://www.azad garabag.azeral linto / ts.
119. Клепацкий Л. Н. Опыт СНГ / Л. Н. Клепацкий // Международная жизнь. – 2008. – № 6. – С. 38–44.
120. Ключевский В. О. Сочинения / В. О. Ключевский : в 9 т. [под ред. В. Л. Янина]. – М. : Мысль., 1987. – [Т. 1]. ; Курс русской истории. – Ч.1. – 430, [1] с.
121. Ключевский В. О. Сочинения / В. О. Ключевский : в 9 т. [под ред. В. Л. Янина]. – М. : Мысль., 1987. – [Т. 2]. ; Курс русской истории. – Ч.2. – 447 с.
122. Коалиция непризнанных : история постсоветских конфликтов [Электронный ресурс] – Режим доступу : http://www.newru.com.
123. Козин Владимир. Пять уроков «независимости» Косово / Владимир Козин // Международная жизнь. – 2008. – № 5. – С. 63–78.
124. Козлова Е. И. Конституционное право России : [учеб.] / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин. – М. : Юристъ, 1998. – 520 с.
125. Козюбра М. І. Конституційний Суд в системі органів державної влади / М. І. Козюбра // Державно-правова реформа в Україні : матеріали наук.-практ. конф., (листопад 1997). – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 20–25.
126. Кокошкин Ф. Ф. Автономия и федерация / Ф. Ф. Кокошкин. – Петроград, 1917. – 21 с.
127. Кокошкин Ф. Областная автономия и единство России / Ф. Кокошкин. – М. : Изд. «Народное право», 1906. – № 2. – 15 с.
128. Кокшаров Александр. Разъединенное королевство / Александр Кокшаров // Експерт. – 2007. – №14 (112). – С. 66–71.
129. Колісник В. П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти / В. П. Колісник. – Х. : Фоліо, 2003. – 240 с.
130. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : підруч. [за ред. Я.Ю. Кондратьєва] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер. – 2003. – 464 с.
131. Комментарий к Конституции Российской Федерации. – М. : Изд-во БЕК, 1994. – 438 с.
132. Комментарий к Конституции Российской Федерации. – М. : Фонд ,,Правовая культура”, 1996. – 552 с.
133. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посіб. – М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін. : [за заг. ред. В. О. Ріяки]. / [2-е вид.,допов. і перероб.] – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
134. Конституційне право України. Академічний курс : [підруч. ; у 2 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2008. – [Т. 2]. – 800 с.
135. Конституционное право : Учеб. / [отв. ред. В. Е. Козлов]. – М. : Изд-во БЕК, 1996. – 464 с.
136. Конституции зарубежных государств : учеб. пособ [2-е изд. исправ. и допол.]. – М. : Изд-во БЕК, 1997. – 586 с.
137. Конституционное право зарубежных стран : учеб. [для вузов / под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина]. – М. : НОРМА-ИНФРА. М, 1999. – 836 с.
138. Конституции зарубежных стран : [сборник / сост. В. Н. Дубровин]. – М. : ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2006. – 446 с.
139. Конституции зарубежных государств : учеб. пособ. [сост. проф. В. В. Маклаков ; 3-е изд. перераб. и доп.] – М. : Изд-во БЕК, 2002. – 592 с.
140. Конституційне законодавство зарубіжних країн : [хрестоматія ; навч. посіб. / упоряд. В. О. Ріяка, К. О. Закоморна]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
141. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб [в 4 т. / отв. ред. Б. А. Страшун]. – М. : Изд-во БЕК, 1995. – [Т. 1–2]. – 778 с.
142. Конституционное право Украины : учеб. пособие. ; [ Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш]. – Симф.: Доля, 2000]. – 336 с.
143. Конституційне право України / [за ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша]. – Х. : Право, 2008. – 416 с.
144. Конституційне право України : підруч. / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін. ; за ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Наукова думка, 2000. – 734 с.
145. Конституція незалежної України : [у 3-х книгах. / під заг. ред. С. Головатого ; Упоряд. С. Головатий, Л. Юзьков. ; Книга перша. Документи, коментарі, статті]. – К. : Українська правнича фундація, 1995. – 398 с.
146. Конституція України. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 120 с.
147. Конституции государств Европы : [в 3 т. / под. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – [Т. 1]. – 824 с.
148. Конституции государств Европы : [в 3 т. / под. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – [Т. 2]. – 840 с.
149. Конституции государств Европы : [в 3 т. / под. ред. Л. А. Окунькова]. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – [Т. 3]. – 792 с.
150. Конституция и основные законодательные акты Федеративной Народной Республики Югославии. [пер. с серб. / под ред. докт. юр. наук Г. И. Тункина]. – М. : Иноиздат, 1956. – 799 с.
151. Конституция Приднестровской Молдавской Республики : [с изменениями и дополнениями, внесенными конституционными законами ПМР: от 30 июня 2000 г. № 310 – КЗИД (газета «Приднестровье». – 2000. – 12–13 июл.) ; от 13 июля 2005 г. № 593 – КЗИД (САЗ ПМР № 05-29); от 10 февраля 2006 г. № 1 – КЗИД (САЗ ПМР 06-07)].
152. Конституція Автономної Республіки Крим : прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21.10.1998 р. / Відомості Верховної Ради Укра