КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ВАСИЛЕВИЧ МАРИНА ВІТАЛІЇВНА

УДК 342.56

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
СУДОВОЇ ВЛАДИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Колодій Анатолій Миколайович

Київ–2010
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТА ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
СУДОВОЇ ВЛАДИ…………………………………………………………....10
1.1. Наукові дослідження незалежності судової влади……………………...10
1.2. Правова регламентація незалежності судової влади…...........................27
Висновки до розділу 1……………………………………………….………...42
РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА, ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ.........................................................46
2.1. Генеза незалежності судової влади……………........................................46
2.2. Поняття та зміст конституційно-правових гарантій
незалежності судів..............................................................................................69
2.3. Поняття та зміст конституційно-правових гарантій
незалежності та недоторканності суддів..........................................................85
Висновки до розділу 2......................................................................................130
РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ
ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ:
МІЖНАРОДНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД.......................................138
3.1. Міжнародно-правові стандарти незалежності судової влади………...138
3.2. Упровадження міжнародного та зарубіжного досвіду
у сфері незалежності судів і суддів у національне
законодавство України.....................................................................................155
Висновки до розділу 3......................................................................................174
ВИСНОВКИ.....................................................................................................178
ДОДАТКИ........................................................................................................190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................205

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю теоретичного та практичного переосмислення питань, пов’язаних з незалежністю судової влади. На сучасному етапі становлення України як правової держави актуальними є дослідження сутності судової влади та конституційних гарантій забезпечення її незалежності.
Відповідно до цього можна стверджувати, що в сучасних умовах функціонування судової влади в Україні виникає багато запитань і проблем, які потребують теоретичного осмислення та практичного їх вирішення. Беззаперечним є те, що посилення конституційних гарантій незалежності судової влади та забезпечення недоторканності суддів може здійснюватися через спеціальний порядок затримання та арешт суддів, розроблення дієвого механізму притягнення суддів до дисциплінарної та іншої юридичної відповідальності, заборону втручатись у діяльність судів іншим державним органам, заборону впливу на суддю.
Актуалізує дисертаційне дослідження те, що проблема незалежності судової влади не обмежується окремою державою, а привертає увагу міжнародного співтовариства, що свідчить про можливу інтеграцію європейських стандартів у галузі судоустрою в Україні. Міжнародно-правові документи передбачають право на справедливий суд і неодмінно підкреслюють таку властивість суддів, як незалежність. Зазначене свідчить про необхідність нового підходу до визначення поняття, ознак та змісту незалежності судової влади, удосконалення конституційно-правових гарантій її реалізації.
Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності суддів уже були предметом вивчення ряду вітчизняних та російських вчених, зокрема,
В.Б. Алексєєва, М.С. Алексєєва, Л.Б. Алексєєва, В.П. Божьєва, В.Ф. Бойка, В.Д. Бринцева, О.Б. Горової, Ю.М. Грошевого, К.Ф. Гуценка, Т.М. Добровольської, В.В. Єршова, М.І. Клеандрова, А.М. Колодія, В.І. Кононенка, О.М. Ларіна, В.М. Лебєдєва, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, О.В. Марцеляка, М.М. Михеєнка, Л.М. Москвич, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, Н.В. Сібільова, О.М. Толочка, Д.М. Хачатуряна, Г.І. Чангулі, Н.М. Чепурнова, а також зарубіжних науковців, таких як П. Арчер, А. Барак, У. Бернем, Д. Гом’єн, Е. Джинджер, Л. Зваак, Д. Мердок, Р. Уолкер, Б. Футей, В. Хайде, Д. Харис
та інших, проте комплексного наукового дослідження природи та змісту конституційно-правових гарантій незалежності судової влади в Україні не проводилося. Тому особливого значення в сучасних умовах набувають питання реалізації конституційно-правових гарантій незалежності судової влади. Можна стверджувати, що тема дисертаційного дослідження обрана з урахуванням високого рівня її практичної актуальності та недостатнього наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004–2009 роки, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. № 755; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005–2010 роки, затверджених Постановою загальних зборів Академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2; Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр., схвалених вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 25 березня 2008 р.). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 20 від 25 грудня 2007 р.), а також включена Академією правових наук України до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (п. 108, 2007 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є пізнання теорії і практики реалізації конституційно-правових гарантій незалежності судової влади і на цій основі обґрунтування власних пропозицій стосовно їх найбільш оптимального закріплення в нормативно-правових актах та забезпечення реалізації в соціальному житті.
Для досягнення зазначеної мети необхідно виконати такі завдання:
– опрацювати стан наукових досліджень незалежності судової влади і сформулювати власне визначення судової влади та її ознак;
– узагальнити правову регламентацію незалежності судової влади в Україні;
– дослідити ґенезу незалежності судової влади в Україні;
– з’ясувати поняття та зміст конституційно-правових гарантій незалежності судів та суддів;
– запропонувати класифікацію конституційно-правових гарантій незалежності судової влади;
– розробити пропозиції щодо удосконалення конституційно-правових гарантій незалежності судової влади
– вивчити конституційно-правову регламентацію незалежності судової влади в європейських державах і можливу адаптацію в національне законодавство.
Об’єкт дослідження – правові та інші відносини, що пов’язані із судоустроєм та функціонуванням сучасної судової влади в Україні.
Предмет дослідження – теорія конституційно-правових гарантій незалежності судової влади та практика їх реалізації в Україні.
Методи дослідження. Основу роботи становить комплекс загальнонаукових і спеціальнонаукових методів дослідження та пізнання, що застосовуються в сучасній правовій доктрині. Це, насамперед, загальнонауковий діалектичний метод, що зумовив дослідження предмета від абстрактного до конкретного, від цілого до його частини, від загального до приватного (використано, насамперед, для відпрацювання загального змісту та концепції дослідження в підрозділах 2.1–2.3, 3.1, 3.2). Характер й обсяг предмета дисертаційного дослідження зумовили також використання формально-догматичного та юридико-догматичного методів – для узагальнення вітчизняних та закордонних наукових досліджень щодо незалежності судової влади (підрозділ 1.1); описового й аналітичного – для з’ясування способів правової регламентації незалежності судової влади (підрозділ 1.2); історичного та історико-правового методів – для аналізу генезису незалежності судової влади (підрозділ 2.1); формально-догматичного й системно-структурного – для опрацювання поняття та змісту конституційно-правових гарантій незалежності судів (підрозділ 2.2); формально-догматичного, системно-структурного, функціонального та юридико-логічного методів – для з’ясування поняття та змісту конституційно-правових гарантій незалежності й недоторканності суддів (підрозділ 2.3); системного й типологічного – для виявлення та угруповання міжнародно-правових стандартів незалежності судової влади (підрозділ 3.1); прогностичного та порівняльно-правового – для обґрунтування пропозицій стосовно впровадження міжнародного та зарубіжного досвіду у сфері незалежності судів і суддів у національне законодавство України (підрозділ 3.2); формально-логічного – для визначення основних понять у цій сфері суспільних відносин (підрозділи 2.1–2.3); прогностичного, методів моделювання, аналізу і синтезу – для формулювання конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України в аспекті посилення конституційно-правових гарантій незалежності судової влади в Україні, приведення його у відповідність з міжнародно-правовими стандартами (підрозділи 3.1, 3.2). До того ж системно-структурний метод дав можливість проаналізувати зв’язок і взаємодію судової влади з іншими гілками влади, дослідити систему гарантій їх реалізації та шляхи удосконалення (підрозділи 2.1–2.3); історичний і порівняльно-правовий методи надали можливість прослідкувати в історичному аспекті становлення та розвиток конституційно-правових гарантій незалежної (самостійної) судової влади в законодавстві, практиці та юридичній теорії нашої країни й зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи до розуміння взаємодії судової влади з іншими гілками влади (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2); метод функціонального аналізу сприяв дослідженню незалежності судової влади як багатофункціональної системи, пов’язаної з різноманітними правовими явищами, висвітлити її різнопланове значення та роль у здійсненні судочинства (підрозділи 1.1, 2.1); соціологічні методи використано при вивченні судової правозастосовчої практики, а також при опитуванні професійних суддів стосовно проблем конституційно-правових гарантій незалежності судової влади в Україні (підрозділи 2.1–2.3).
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані під час анкетування 242 працівників суду для з’ясування окремих аспектів незалежності судової влади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці на монографічному рівні та з урахуванням положень Конституції та законів України, міжнародно-правових стандартів комплексно досліджено питання становлення конституційно-правових гарантій незалежної судової влади, її сучасного стану, перспектив правового регулювання, а також їх реалізації.
На основі проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків, пропозицій та рекомендацій, що характеризуються науковою новизною, а саме:
вперше:
– сформульовано дефініцію гарантій незалежності судової влади як сукупність передбачених конституційним законодавством правових умов, засобів та способів, реалізація яких унеможливлює вплив на суддю з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, громадян та їх об’єднань з метою забезпечення здійснення правосуддя неупередженим, об’єктивним і справедливим судом;
– з метою підвищення дієвості юридичних (спеціальних) гарантій доведено необхідність посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за неповагу до суду та втручання в діяльність судді;
– обґрунтовано пропозиції внесення змін та доповнень до частини третьої статті 126 Конституції України щодо припинення імунітету судді в разі затримання на місці вчинення злочину;
удосконалено:
– формулювання поняття судової влади як незалежної та самостійної гілки державної влади, що представлена системою судів, суддів й органів, які забезпечують їх діяльність, та наділена державно-владними повноваженнями для здійснення управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави у сфері правосуддя та судового контролю, що реалізуються в чітко встановленій процесуальній формі;
– класифікацію гарантій незалежності судової влади за рівнем функціонування (загальні та спеціальні) та за ступенем нормативного закріплення (конституційні та галузеві);
дістали подальший розвиток:
– положення про те, що в основі відповідальності судді перед громадянином повинна лежати, насамперед, можливість оскарження рішення в апеляційній, а потім у касаційній інстанціях;
- висновки про необхідність законодавчого закріплення положення про необхідність безпосереднього звернення громадян до кваліфікаційних комісій з приводу протиправної поведінки судді;
– пропозиції щодо збільшення обсягу фінансування судової системи з метою створення додаткових гарантій незалежності судової влади.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації використано:
– у законотворчій діяльності – для покращення якості й ефективності діяльності суб’єктів правозастосування (акт впровадження Верховної Ради України від 29 березня 2010 р. № 11 ВР);
– у практичній діяльності – під час опрацювання та підготовки рішень Верховного Суду України та РНБОУ (акт впровадження Верховного Суду України від 29 березня 2010 р. № 1586; акт впровадження Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2010 р.);
– у навчальному процесі – для підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчальних юридичних дисциплін “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, “Організація судових та правоохоронних органів” (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 23 лютого 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення, що сформульовані в дисертації, відображено в доповідях на науково-практичній конференції “Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії” (Київ, 2008 р.); міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Проблеми правот¬ворчості очима науковців” (Тернопіль, 2010 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в дев’яти наукових публікаціях автора, з яких чотири – у виданнях, що визнані
ВАК України фаховими.
Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, трьох додатків, списку використаних джерел (203 найменування). Повний обсяг дисертації становить 224 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 189 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідивши теорію та практику реалізації конституційно-правових гарантій незалежності судової влади можна сформулювати такі підсумкові положення, висновки, рекомендації і пропозиції:
1. Проблема незалежності судової влади майже не досліджувалась на монографічному рівні. До того ж наукові дослідження незалежності судової влади свідчать про те, що в юридичній науці не існує єдиної думки стосовно поняття судової влади, судової системи, статусу судів та суддів, зокрема теорії конституційно-правових гарантій незалежності судової влади та практики їх реалізації. З огляду на зазначене, ми й обрали об’єкт, предмет і тему власного дисертаційного дослідження.
2. Судова влада – це незалежна та самостійна гілка державної влади в системі розподілу влад, що представлена системою судів, суддів та органів, які забезпечують їх діяльність, наділена державно-владними повноваженнями для здійснення управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави у сфері правосуддя та судового контролю, що реалізуються в чітко встановленій процесуальній формі.
Ґрунтуючись на цьому визначенні, можна стверджувати, що судова влада має такі ознаки: 1) є незалежною; 2) є самостійною; 3) являє собою гілку державної влади; 4) перебуває в системі розподілу влад; 5) представлена системою судів, суддів та органів, які забезпечують їх діяльність; 6) наділена державно-владними повноваженнями; 7) існує для здійснення управління в суспільстві; 8) функціонує з метою реалізації завдань і функцій держави; 9) опосередковує собою сферу правосуддя та судового контролю; 10) реалізується в чітко встановленій процесуальній формі.
3. Пропозиція внести до законодавства України норму про кримінальну відповідальність до винних осіб у скасуванні чи зменшенні існуючих гарантій незалежності суддів, при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них, встановити юридичну відповідальність осіб за незаконне та необґрунтоване ініціювання порушення дисциплінарного провадження щодо судді й притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, на нашу думку, є необґрунтовано жорсткою і не відповідає нормам міжнародних стандартів.
4. Поняття “незалежність судової влади”, “незалежність судів”, “незалежність та недоторканність суддів” є тісно взаємопов’язаними. Адже не може йтися про незалежність суддів поза поняттям незалежності судової влади та незалежності судів. Не може бути залежної судової влади і незалежного судді.
5. Незалежність суду є невід’ємною частиною об’єктивної юстиції, вона означає, що судді, суди та судова влада як соціальні інститути є вільними від впливу і втручання з боку інших гілок влади, так само як і від впливу приватних та політичних інтересів. Крім того, судді повинні бути достатньо незалежними для того, щоб захищати свободи громадян від забаганок політиків, які намагаються вийти за межі своїх повноважень. Незалежність суду передбачає подвійну ціль: безсторонність та інституційну незалежність (конституційна система стримувань та противаг).
6. В абсолютній більшості випадків конституції зарубіжних країн також закріплюють незалежність судової влади, регламентуючи її окремою нормою чи групою норм. При цьому переважна більшість їх не тільки закріплює незалежність судової влади, а й передбачає різноманітну систему конституційно-правових гарантій такої незалежності. Це, наприклад, конституції та конституційні закони Великобританії, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Італійської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Китайської Народної Республіки, Японії.
7. Принцип незалежності суддів є міжгалузевим, процесуальним принципом, що визначає не лише спрямованість правового регулювання у сфері правосуддя, а й сутність та зміст правового статусу судді як умову забезпечення справедливого правосуддя. Проте відсутність реальної гарантованості принципу незалежності суддів перетворює його на лозунг, який з часом втрачає свою правову цінність і є загрозливим для правосуддя загалом.
8. Конституційно-правові гарантії незалежності судової влади, незалежності судів, незалежності та недоторканності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами правового захисту; правом судді на відставку. Положенням, що під час прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
9. Правові гарантії та механізми захисту суддів відіграють важливу роль в ефективній діяльності суддів та судочинства загалом. Вони визначаються не лише нормами конституційного права, а й положеннями кримінального, кримінально-процесуального та адміністративного права. Питання позбавлення суддів недоторканності, на нашу думку, жодним чином не позначиться на поліпшенні умов функціонування судів, про що свідчать наведені вище аргументи.
10. Законодавче визнання незалежності судової влади відбулося у 1864 р. за часів правління імператора Олександр ІІ, який затвердив проекти чотирьох судових статутів: “Устрій судових установлень”, “Статут цивільного судочинства”, “Статут кримінального судочинства” і “Статут про покарання, які накладаються мировими суддями”. Згідно з їх положеннями, суд був відокремлений від системи адміністративних органів, проголошувалась публічність, гласність і незалежність судової влади. Проте судова контрреформа фактично анулювала викладені принципи. У період повалення царизму та встановлення радянської влади інститут судової влади було замінено поспіх створеними судами та неконституційними судовими утвореннями, які повністю контролювали судову систему й давали їм вказівки, виконуючи замовлення пролетарської диктатури. Природно, що спроба показати конституційну незалежність розглядалась як контрреволюційний вияв. Період переходу від радянської влади до набуття Україною незалежності характеризується тим, що задекларований принцип незалежності на рівні Основного Закону держави свідчить про намагання відновити втрачену незалежність суддів та втілити в життя задекларовані принципи. Проте історія кожного з проаналізованого історичного періоду демонструє, що побудова судової системи напряму пов’язана з політичною ситуацією в державі.
11. Гарантії незалежності судової влади розглядаються через гарантії незалежності суду та суддів. На нашу думку, конституційно-правові гарантії незалежності судової влади – це сукупність передбачених у конституційному законодавстві правових умов, засобів та способів, реалізація яких виключає вплив на суддю з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, громадян та їх об’єднань з метою забезпечення здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
12. Гарантії незалежності судової влади слід класифікувати на загальні (економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні) та спеціальні (юридичні) гарантії. При цьому вони діють у комплексі. Загальні гарантії в цілому створюють атмосферу реалізації правового статусу судової влади, сприяють її розвитку, а спеціальні (юридичні) – виступають їх юридичною формою.
13. Чинне законодавство встановлює комплекс юридичних гарантій забезпечення незалежності судової влади (суддів та судів), які за ступенем нормативного закріплення можна поділити на конституційні гарантії, що закріплені в Конституції України, і ті, що містяться в нормах галузевого законодавства. При цьому конституційні норми є загальновизнаними в цивілізованому світі гарантіями незалежності судової влади.
14. Оскільки ми розглядаємо окремо гарантії судів та суддів, для зручності дослідження слід умовно поділити конституційно-правові гарантії незалежності судової влади на конституційно-правові гарантії незалежності судів та конституційно-правові гарантії незалежності суддів, які будемо розглядати окремо.
15. Найважливішою гарантією захисту від неповаги до суду є встановлена законом відповідальність. Законодавець розглядає неповагу до суду як склад адміністративного правопорушення, за яке передбачено накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або накладення адміністративного арешту до п’ятнадцяти діб. Викликає сумнів дієвість застосування цієї норми, оскільки штраф прив’язаний до неоподатковуваного мінімуму громадян, який є сталим і становить 17 гривень. Пропонуємо в санкції ч. 2 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачити стягнення у виді штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб. Підвищення розміру штрафу, на нашу думку, забезпечить дієвість цієї адміністративної норми, забезпечить дисципліну та підвищить рівень поваги до суду.
Частина 3 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосується злісного ухилення від явки до суду експерта, перекладача, тому необхідно в санкції цієї частини передбачити стягнення у виді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Оскільки диспозиція ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосується лише таких суб’єктів, як свідок, потерпілий, позивач, відповідач і не стосується підсудного та захисника, пропонуємо доповнити перелік суб’єктів відповідальності за вчинення адміністративних порушень відповідно до ч. 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення такою категорією учасників судочинства, як підсудний та захисник.
16. Є алогічними та не зрозумілими положення чинного законодавства України, відповідно до яких покарання за втручання у справи захисника чи представника особи, що передбачене ч. 1 ст. 397 Кримінального кодексу України, набагато суворіше за втручання в діяльність судових органів, яке передбачене ст. 376 Кримінального кодексу України, а тому пропонуємо в санкції за ч. 1 ст. 376 Кримінального кодексу України передбачити покарання у вигляді штрафу до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, оскільки це одна з головних гарантій незалежності судової влади.
Диспозиція ч. 2 ст. 376 Кримінального кодексу України стосується вчинення тих самих дій особою з використанням свого службового становища, тому необхідно за ч. 2 ст. 376 Кримінального кодексу України передбачити покарання у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
17. Оскільки реальне фінансування судів залежить від Державного казначейства України, а останнє є органом виконавчої влади, можна констатувати залежність судової влади від виконавчої. Ми підтримуємо появу нового проекту Закону України “Про тимчасовий порядок фінансування судової влади в Україні” від 2 червня 2006 р. № 4189, метою якого стало виведення фінансування органів судової влади з-під казначейської системи обслуговування бюджетних коштів та створення додаткових гарантій незалежності судової влади України.
18. Оскільки фінансування судів є вкрай незадовільним і про це свідчать багаточисленні докази, можна констатувати, що практика реалізації конституційно-правових положень не передбачає фінансової незалежності судів і свідчить про відсутність реалізації таких гарантій. Це ставить під сумнів гарантовану Конституцією України незалежність судової влади України, а отже, і конституційне право людини та громадянина на судовий захист.
19. Гарантована Конституцією України незалежність суддів забезпечується: особливим порядком призначення або обрання на посаду та звільнення з посади судді, передбаченим п. 27 ч.1 ст. 85; ч. 4, 5 ст. 126; ч. 3, 4 ст. 127; ст. 128; п.1 ч. 1 ст. 131 Конституції України; забороною впливу на них у будь-який спосіб, передбаченою ч. 2 ст. 126 Конституції України; захистом професійних інтересів, що передбачено ч. 6 ст. 127 Конституції України; положенням, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, що визначається ч. 1 ст. 129 Конституції України; особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 131 Конституції України; гарантуванням державою фінансування та належних умов для діяльності суддів, передбаченим ч. 1 ст. 130 Конституції України; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої, що регламентовано ч. 2 ст. 127 Конституції України; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді, встановленим ч. 5 ст. 129 Конституції України; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їх сімей, що регулюється ч. 7 ст. 126 Конституції України; здійсненням суддівського самоврядування, що передбачено ч. 2 ст. 130 Конституції України.
20. Доцільно закріпити однакові нормативні вимоги щодо вікової (30 років) характеристики кандидатів у судді всіх інстанцій без винятку (крім суддів Верховного Суду України). Це дасть можливість, по-перше, усунути плутанину в законодавстві щодо вимог, які пред’являються до суддів апеляційних та спеціалізованих судів; по-друге, сприятиме правильному розумінню законодавства на основі більшого життєвого та практичного досвіду; по-третє, сприятиме формуванню суддівського корпусу зі стійкими моральними якостями. Саме тому пропонуємо ч. 3 ст. 127 Конституції України викласти в такій редакції: “… на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою”. Оскільки ч. 3 ст. 127 Конституції України дублюється ч. 2 ст. 59 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., необхідно викласти її в аналогічній редакції.
21. Аналіз сучасних процедур призначення та обрання суддів дає можливість дійти таких висновків, зокрема, щодо процедури призначення: по-перше, є підстави стверджувати, що (ураховуючи останні рішення Президента України) назріла потреба у прийнятті відповідного окремого закону про порядок призначення суддів на посаду вперше. Така процедура регламентована Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р. По-друге, така кількість органів, яка брала участь у процедурі призначення суддів уперше, як кваліфікаційні комісії суддів; Державна судова адміністрація України та її територіальні управління; Вища рада юстиції, Президент України та Адміністрація Президента України, як передбачав Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., свідчить про намагання всіляко втручатися та контролювати процес формування суддівського корпусу здебільшого не маючи прямого відношення до відправлення правосуддя. Це підтверджують матеріали опитування суддів, яке ми проводили в рамках дисертаційного дослідження. По-третє, з метою уникнення довготермінового розгляду матеріалів про призначення суддів уперше, що накопичуються за поданням Вищої ради юстиції, слід визначити терміни перевірки документів кандидата, наприклад 10 діб. Ця норма законодавчо закріплена Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р. і визначила такий термін – протягом тридцяти днів здійснюється призначення на посаду судді .
22. Ми вважаємо зайвою процедуру, передбачену Законом України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 р., що втратив чинність із вступом у законну силу Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р., відповідно до якої прийняття Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя негативного рішення стосовно процедури довічного обрання суддів не є перешкодою для розгляду цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради України, оскільки Верховна Рада України, в переважній більшості випадків, підтримує рішення Комітету, не вдаючись до детального вивчення матеріалів кандидата, та відмовляє в обранні судді безстроково. Така процедура новим законодавством не передбачена, оскільки розгляд питання про обрання кандидата на посаду судді розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів та будь-яких перевірок.
23. Передбачений законодавством порядок притягнення до юридичної відповідальності суддів як гарантія їх незалежності та недоторканності є громіздким, оскільки триває в межах 32 днів. Тому, щоб уникнути негативних наслідків затягування розслідування, вважаємо, що ч. 3 ст. 126 Конституції України: “Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом” необхідно доповнити реченням: “… крім випадків затримання судді безпосередньо при вчиненні ним злочину”.
З досвіду таких країн, як Росія, Угорщина, Іспанія, відомо, що імунітет не поширюється на суддів, якщо вони затримані безпосередньо під час вчинення злочину або (Італія, Туреччина), коли йдеться про покарання, за яке можуть засудити до тривалого строку ув’язнення. Існують країни, в яких відсутній будь-який імунітет для суддів перед кримінальним переслідуванням (Канада, Ісландія, Фінляндія, Франція, Японія).
24. У межах дисциплінарної відповідальності суддів розглядається питання про звільнення судді. Проте суб’єкти-ініціатори дисциплінарної відповідальності відмінні від суб’єктів, які мають право ініціювати питання звільнення суддів з посади. Підстави звільнення, у вичерпному обсязі, визначено в ч. 5 ст. 126 Конституції України. Проте викликає занепокоєння та обставина, що національним законодавством не вироблено чітких критеріїв розмежування підстав вжиття дисциплінарного стягнення та (або) звільнення судді з посади у зв’язку з порушенням присяги. У законодавстві склалася така ситуація, коли за однією підставою – порушення присяги, може бути застосоване звільнення або дисциплінарне стягнення. Саме тому, з огляду на практику реалізації прав суддів, таку підставу звільнення судді з посади, як порушення суддею присяги, необхідно виключити з п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.
25. У більшості демократичних країн сам по собі термін “незалежність суду” є наріжним каменем Конституції, конституційним принципом. Його безпосереднє закріплення можна знайти у ст. 191 b Конституції Швейцарії, ст. 35.2 Ірландської Конституції, ст. 125 Конституції Республіки Словенія, ст. 50 Конституції Республіки Угорщини, ст. 106 Конституції Республіки Узбекистан, ст. 115 Конституції Республіки Хорватії, ст. 141 Конституції Словацької Республіки, ст. 81 Конституції Чеської Республіки.
26. Європейський суд з прав людини звернув увагу на такі складові незалежності судів: а) розподіл влад; б) неможливість довільної змінюваності суддів; в) недопущення контролю або впливу несудових структур; г) належні умови оплати праці; д) неможливість зміни рішення прийнятого судовою владою. На думку Європейського суду, до факторів, що свідчать про наявність у державі контролю за судовою владою, належать встановлений порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення судів органами виконавчої влади, можливість отримання суддями вказівок (інструкцій) від інших гілок влади або можливість переведення суддів на інші посади у випадках, якщо їх рішення не відповідають цим вказівкам, що є особливо цінним з огляду на судову практику України.
27. Україна, взявши на себе зобов’язання виконувати міжнародні конвенції незалежності судової влади, втілила вимоги цих конвенцій у внутрішнє законодавство. Проте на реальне досягнення загальновизнаних стандартів незалежності судової влади впливає багато чинників. Зазвичай, коли йдеться про суддівську незалежність, то насамперед торкаються організаційних і процесуальних питань статусу судді, побудови судової системи, системи гарантій незалежності суду та ін. І, як правило, поза увагою залишаються зовнішні чинники, насамперед – політичний режим країни, її економічний, соціальний та культурний рівень розвитку. Так чи інакше, але судова влада виступає вінцем злагодженості законодавчої та виконавчої влади, політичної стабільності та збалансованості країни, а також є показником рівня розвитку громадянського суспільства.
28. Здійснення правосуддя в Німеччині ґрунтується на поділі державної влади на три складові гілки, що зумовило визнання на конституційному рівні судів як судової влади. Акцентовано увагу на доступності судів, що є гарантією захисту від дій органів влади та ефективності судового захисту. Але здійснення вказаних гарантій можливе лише за наявності принципу незалежності суддів під час розгляду справ від впливу органів адміністративної влади, на що безпосередньо вказує ст. 97 Основного Закону. Така незалежність складається із свободи суддів від вказівок й особистої незалежності судді як особистості. Визначивши особливе правове становище суддів серед службовців державного апарату, питання обмеженості незалежності суддів унаслідок здійснення відповідних заходів службового нагляду належать до компетенції спеціальних судів щодо дисциплінарних справ суддів, утворення яких передбачено Законом про суддів. Переконані, що утворення таких судів є доцільним і в Україні.
33. Носієм незалежної судової влади у Франції наукова правова доктрина визначила магістратуру, а саме судді та прокурори. Міністр юстиції є єдиний, хто наділяється ініціативою щодо дисциплінарних процесуальних дій відносно суддів і прокурорів і це, на нашу думку, можливо використати у вітчизняному законодавстві, оскільки сприяє зміцненню незалежності суддів.
Гарантією незалежності судової влади у Франції є і те, що на законодавчому рівні регламентовано форми та методи підготовки осіб, які бажають обійняти посаду судді чи прокурора. Вказані посади можуть обійняти, як правило, лише ті особи, які отримали диплом і рекомендацію Національної школи магістратури.
34. Для забезпечення та гарантування незалежності судової влади від виконавчої Парламент Англії ухвалив закон, в якому зазначено, що всі вищі судді обіймають свої посади, доки їх поведінка є гідною і підкоряються лише рішенню про відставку, що його ухвалює монарх за поданням обох палат Парламенту. За певних обставин лорд-канцлер може усунути з посади суддів нижчих судів за негідну поведінку чи в разі доведення їх недієздатності. Переконані, що аналогічний законодавчий акт доцільно прийняти і в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. –
[3-е изд.]. – М. : Сов. энцикл., 1969. – . . –
Т. 5 : Вешин–Газли. – 1971. – 640 с.
2. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Коркунов Н. М. –
[5-е изд.]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 428 с.
3. Ржевский В. А. Судебная власть в Российской Федерации: конституционные основы организации и деятельности / В. А. Ржевский,
Н. М. Чепурнова. – М. : Юристъ, 1998. – 214 с.
4. Познышев С. В. Элементарный учебник русского уголовного процесса / Сергей Викторович Познышев. – М. : Современник, 1913. – 147 с.
5. Про Концепцію судово-правової реформи : постанова Верховної Ради України від 28 квіт. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
6. Гуценко К. Ф. Правоохранительные органы : [учебник для студ. юрид. вузов и фак.] / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковальов. – М. : Зерцало – М., 2002. – 340 с.
7. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Шарль Луи де Монтескье. – М. : Мысль, 1999. – 672 с.
8. Француз Т. І. Політико-правові проблеми становлення і розвитку судової влади в незалежній Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.13 ”Правові проблеми політичних інститутів та процесів”/ Т. І. Француз. – Одеса, 2001. – 22 с.
9. Грошевий Ю. М. Органи судової влади в Україні / Ю. М. Грошевой,
І. Є. Марочкін. – К. : Ін Юре, 1997. – 20 с. – (Б-ка “Нова Конституція України”).
10. Автор? Право, свобода, демократия / Автор? // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 6.
11. Лебедев В. М. Судебная власть в современной России : Проблемы становления и развития / Вячеслав Михайлович Лебедев. – СПб. : Лань, 2001. – 383 с.
12. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебник для юрид. вуз. и факультет.] / Баглай М. В. – М. : Инфра–М : Норма, 1997. – 741 с.
13. Уголовный процесс : [учебник для студ. юрид. вузов и фак.] / под ред. проф. К. Ф. Гуценко. – М. : Зерцало, 1998. – 584 с.
14. Ульянова Л. Т. Оценка доказательств судом первой инстанции / Ульянова Л. Т. – М. : Госюриздат, 1959. – 284 с.
15. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации : [учебник] / под ред. проф. П. А. Лупинской. – М. : Юристъ, 1997. – 591 с.
16. Уголовный процесс : [учебник для юрид. учеб. завед. и юрид. фак.] / под ред. проф. В. П. Божьева. – М. : Спарк, 2000. – 574 с.
17. Цихоцкий А. В. Теоретичские проблемы эффективности правосудия по гражданским делам / Цихоцкий А. В. – Новосибирск : Наука, 1997. – 391с.
18. Сокальська О. В. Судоустрій та судочинство в Україні (XVI – початок XVII ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових учень”/ О. В. Сокальська. – К., 2006. – 20 с.
19. Биркович О. І. Судова система української держави (Гетьманщини) 1648–1657 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових учень”/ О. І. Биркович. – К.в, 2004. – 19 с.
20. Стецовский Ю. И. Судебная власть : [учеб. пособие] /
Стецовский Ю. И. – [2-е изд.]. – М. : Дело, 2000. – 398 с.
21. Основи конституційного права України : підруч. / [авт. кол. :
М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копейчиков (кер.) та ін.] ; за ред.
В. В. Копейчикова. – [cтереотип. вид.]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 287 с.
22. Сердюк В. О. Проблеми реалізації судово-правової реформи в Україні (1991–2004 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави та права; історія політичних та правових вчень”/ В. О. Сердюк. – К., 2007. – 18 с.
23. Фиолевский Д. П. Судебная власть и правоохранительная система Украины : [учеб. пособие] / Фиолевский Д. П. – Д. : Донеччина, 2003. – 272с.
24. Правознавство : [навч. посіб.] / за заг. ред. В. Г. Гончаренка,
Т. В. Варфоломеєвої. – К. : Укр. інформ.-правовий центр, 2002. – 385 с.
25. Бринцев В. Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні : Нормативна база, проблеми та шляхи їх вирішення / Бринцев В. Д. – К. : ЮСТІНІАН, 2003. – 394 с. – (Книжкова полиця судді).
26. Стефанюк В. С. Судова система України та судова реформа / Стефанюк В. С. – К. : ЮрІнком Інтер, 2001. – 173 с.
27. Городовенко В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні : [монографія] / Городовенко В. В. – К. : Фенікс, 2007. – 224 с.
28. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : підруч. /
[О. С. Захарова, В. Я. Коробань, В. С. Ковальський (кер. авт. кол.) та ін.] ; відп. ред. В. Т. Маляренко ; М-во освіти і науки України. – К. : ЮрІнком Інтер, 2004. – 379 с.
29. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 “Судоустрій ; прокуратура та адвокатура”/ Р. О. Куйбіда. – К., 2006. – 21 с.
30. Аскеров С. С. Принцип незалежності і недоторканості суддів у кримінальному процесі України та Айзербайджану (порівняльно-правове дослідження) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза”/
С. С. Аскеров. – К., 2008. – 20 с.
31. Єгорова В. С. Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право”/ В. С. Єгорова. – К., 2008. – 17 с.
32. Дзьобань О. П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект) / О. П. Дзьобань // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 11 (37). – С. 78–80.
33. Гринюк Р. Ф. Судова влада як фундаментальний чинник становлення правової держави в Україні / Р. Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України . – 2005. – № 2 (40). – С. 29.
34. Факас І. Б. Конституційно-правові принципи організації та діяльності судів загальної юрисдикції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид.наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право”/ І. Б. Факас. – К., 2009. – 17 с.
35. Халюк С. О. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право”/ С. О. Халюк. – К., 2008. – 20 с.
36. Овчаренко О. М. Доступності правосуддя та гарантії його реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 “Судоустрій; прокуратура та адвокатура”/ О. М. Овчаренко. – К., 2007. – 20 с.
37. Энгельс Ф. Анти-Дюринг / Фридрих Энгельс // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – [2-е изд.] – Т. 20. – С. 1–338.
38. Ленин В. И. Ленинский сборник /Ленин В. И. – М. : Госполитиздат, 1924–. .–
Т. 35. – 1959. – 550 с.
39. Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие) : Пути реформирования в Украине / Брынцев В. Д. – Харьков : Ксилон, 1998. – 182 с.
40. Суддівська організація порівняльного права / Фундація “Правосуддя у світі”. – Мадрид : Фундація “Правосуддя в світі”, 2004– . . –
Т. ІІ : Незалежність суддів. – 2004. – 545 с.
41. Луіс Мельйо. Презентація / Луіс Мельйо // Суддівська організація порівняльного права. – Мадрид, 2004. – С. 3–8.
42. Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національна практика / [Л. А. Луць, В. В. Городовенко, С. В. Прилуцький та ін.] ; Центр суддівський студій; Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація. – К. : Поліграф-Експрес, 2008. – 128 с.
43. Міжнародні стандарти незалежності суддів : зб. док. / Центр суддівський студій; Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація. – К. : Поліграф-Експрес, 2008. – 184 с.
44. Конституції зарубіжних країн : навч. посіб. / [авт.-упоряд. :
В. О. Серьогін, Ю. М. Коломієць, О. В. Марцеляк та ін.] ; за заг. ред. канд. юрид. наук, доц. В. О. Серьогіна. – Х. : ФІНН, 2009. – 111 с.
45. Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частини першої, другої статті 126 Конституції та частини другої статті 13 Закону України “ Про статус суддів”' (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу): рішення Конституційного Суду України від 1 груд. 2004 р. № 19-пр/2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3220.
46. Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів”(справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) Справа № 1-21/2005: рішення Конституційного Суду України № 8-рп/ 2005 від 11 жовт. 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 42. – Ст. 2662.
47. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 лип. 2010 р.
№ 2453-VI // Офіційний вісник України. – 2010. – № 55/1. – Ст. 1900.
48. Рішення у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) : рішення Конституційного Суду України від 27 жовт. 1999 р. № 9-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193.
49. Пономаренко С. Як уникнути кишенькового правосуддя /
С. Пономаренко // Правовий тиждень. – 2008. – 18 берез. – № 43. – С. 4.
50. Новий тлумачний словник української мови : [в 3 т.] / [уклад. :
В. В. Яременко, О. М. Сліпушко]. – К. : Аконіт, 2003. – . .–
Т.1. – 2003. – 928 с.
51. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. –[3-е изд.]. – М. : Сов. энцикл., 1969 –. . –
Т. 6 : Газлифт–гоголево. – 1971. – 630 с.
52. Білозьоров Є. В. Правові гарантії прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави та права ; історія політичних і правових учень ”/
Є. В. Білозьоров. – К., 2008. – 16 с.
53. Юридична енциклопедія : [в 6 т.] / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред) та ін. – К. : Укр.енцикл., 1998 – . –
Т.1 : А–Г. – 1998. – 627 с.
54. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : [навч. посіб.] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 332 с.
55. Про судоустрій України : Закон України від 7 лют. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст.180.
56. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності судів в Україні / С. Штогун // Право України. – 2003. –№ 3. – С.42–47.
57. Кримінальне право України : Загальна частина : [підруч.] / за ред.
М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. – Х. : Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
58. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Атіка, 2003. – 1056 с.
59. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково-практичний коментар / [Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.]. – К. : Правова єдність, 2008. – 654 с.
60. Левицька Н. М. Київська Русь та її місце в світовій історії : [конспект лекцій з дисципліни “Історія України” для студ. усіх спец. денної та заоч. форм навчання] / Левицька Н. М. – К. : НУХТ, 2005. – 30 с.
61. Повість минулих літ : Літопис (За Іпатським списком) / [пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка]. – К. : Радянський письменник, 1990. – 286 с.
62. Сердюк В. В. Верховний Суд України: Витоки, сучасність, перспективи : [монографія] / Сердюк В. В. – К. : Істина, 2008. – 287 с.
63. Дювернуа Н. Л. Источники права и суд в Древней России : Опыт по истории русского гражданского права / Николай Львович Дювернуа ; [предисл. канд. юрид. наук А. В. Коновалова]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 394 с.
64. Історія держави і права України : підруч. : у 2 т. / [В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре, 2000. –
Т. 1. – 2000. – 370 с.
65. Вернадский Г. В. История России. Киевская Русь / Вернадский Г. В. ; [пер. с англ. Е. П. Беренштейна, Б. Л. Губмана, О. В. Строгановой] ; под ред. Николаева Б. А. – Тверь : ЛЕАН, Москва ; АГРАФ, 1996. – 445 с.
66. Історія держави та права України : підруч. / [А. С. Чайковський (кер. авт. кол.), В. І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О. Л. Копиленко та ін.] ; за ред.
А. С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
67. Великий тлумачний словник сучасної української мови : (з додат. і допов.) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : Перун, 2005. – 1728 с.
68. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права : Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальних и буржуазних государствах / Чельцов-Бебутов М. А. – СПб. : Альфа : Равена, 1995. – 839 с.
69. Захарченко П. П. Історія держави і права України : [підруч.] / Захарченко П. П. – К. : Атіка, 2005. – 368 с.
70. Лавров Н. Ф. Религия и церковь / Н. Ф. Лавров // История и культура древней Руси. – М., 1951. – Т. 2. – С. 88 –129.
71. Гейман В. Г. Право и суд / В. Г. Гейман // История и культура древней Руси. – М., 1951. – Т. 2. – С. 30–62.
72. Руська правда // Российское законодательство Х–ХХ веков : [в 9 т.] / под ред. д-ра юрид. наук, проф. О. И. Чистякова. – М., 1984. – Т.1 : Законодательство Древней Руси. – С. 64–73.
73. Возняк М. Українська державність / Возняк М. – Відень : Друк. Адольфа Гольцгавзена, 1918. – 152 с.
74. Губарев В. К. Історія України : [конспект лекцій для студентів і викладачів] / Губарев В. К. – Донецьк : БАО, 2008. – 352 с.
75. Грушевский М. Внутренний строй Барского староства в XVI в. : территория и население ; туземные шляхетские роды / М. Грушевский // Архив ЮЗР. – 1894. – Ч.8, т.2. – 761 с.
76. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна) / Яковенко Н. М. – К. : Наук. думка, 1993. – 416 с.
77. Павлов А.