КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (ПИТАННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ)

Краткое описание

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

НЕЧИПОРУК СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 342.56

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА
ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
(ПИТАННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ)

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Георгіца Аурел Зеновійович

Чернівці – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………....…………………………….......3-11
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)……………………………............................................12-80
1.1. Судова влада як вид державної влади та її місце в системі розподілу влади........................................................................................................................12-31
1.2. Конституційно-правові основи реформування судової влади в Україні.....................................................................................................................32-50
1.3. Поняття і система конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні…………………………………….....51-77
Висновки до розділу 1……………………………………………………..78-80
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ (ПРИНЦИПИ) ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ …………………………….………………..81-120
2.1. Принцип законності, верховенства і прямої дії Конституції України…………………………………………………………………………....81-93
2.2. Принцип самостійності та незалежності судової влади …………..94-106
2.3. Принцип незмінюваності суддів ……………………………….…107-117
Висновки до розділу 2 ……………………………………………….…118-120
РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ (ПРИНЦИПИ) ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ….………….…..121-173
3.1. Принцип незалежності та недоторканності суддів.………………121-128
3.2. Принцип гласності у діяльності судів.…………………………….129-135
3.3. Принцип державної мови судочинства та діловодства у судах…136-147
3.4. Принцип змагальності та рівноправності сторін ...………………148-158
3.5. Принцип здійснення правосуддя виключно судами.…………….159-171
Висновки до розділу 3……………………...............…………………...172-173
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….174-186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................187-225

ВСТУП

Актуальність теми. Судова влада є невід’ємним атрибутом суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, а справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини – одна з головних ознак такої держави. Сучасна судова система України характеризується певною роз’єднаністю, наявністю диспропорцій у навантаженні на суддів судів різних ланок і рівнів, проблемами у формуванні суддівського корпусу, некомпетентністю суддів (про що свідчать численні скасовані рішення). Розгляд справ у судах часто навмисно затягується з вини учасників процесу; судові рішення неодноразово скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, тим самим створюються перешкоди для ухвалення остаточного судового рішення у справі.
Для того щоб органи судової влади мали змогу реалізовувати головну функцію судової влади, те, заради чого вони і створені, – здійснення правосуддя та судового контролю, судова влада має діяти у відповідності до, перш за все, конституційних принципів (засад). Досить позитивно, що вітчизняний законодавець на конституційному рівні закріпив найважливіші принципи організації та функціонування судової влади. На відміну від останньої, законодавча і виконавча гілки влади не мають такого кола конституційних принципів своєї діяльності, організації та функціонування, а це, у свою чергу, впливає на стабільність правового регулювання та діяльності органів державної влади.
Як свідчить практика судочинства, вдосконалення лише процесуального законодавства не є запорукою вирішення зазначених проблем. Для їх подолання необхідне подальше реформування судової влади. В основу побудови нової судової системи повинен бути закладений механізм дотримання та реалізації конституційних засад організації та функціонування судової влади. Це, у свою чергу, сприятиме правильному та ефективному розгляду справ, наближенню правосуддя до громадян, усуненню корупції в судах. Все це у сукупності із іншими чинниками пояснює актуальність теми дослідження.
У вітчизняному конституційному праві практично відсутні ґрунтовні дослідження принципів організації та функціонування судової влади. Здебільшого цими проблемами переймаються фахівці у галузі теорії держави та права, кримінального, цивільного та адміністративного процесу. Проте саме конституційні засади (принципи) є вихідними у діяльності органів будь-якої гілки влади, тобто є необхідність осмислення, перш за все, їхньої конституційно-правової природи.
Зазначимо, що окремі конституційно-правові засади (принципи) знайшли своє висвітлення у спеціальній літературі як конституційно-правового, так й іншого спеціального галузевого спрямування. У своїй роботі ми комплексно розглядаємо саме ті засади організації та функціонування судової влади, які випливають із норм Основного Закону України, тобто визначають її конституційно-правовий статус.
При визначенні стану наукової розробки необхідно зважати на існування загальнотеоретичного підґрунтя для дослідження проблем конституційних принципів організації та функціонування судової влади. Йдеться, зокрема, про роботи вчених-юристів у галузі теорії держави та права, конституційного права, адміністративного, цивільного та кримінального процесу.
Отже, теоретичною базою дисертаційного дослідження є наукові праці таких провідних українських, російських, радянських та інших фахівців, як О. Абросимова, В. Анішина, А. Афанасьєва, А. Бабінков, О. Банчук, Ю. Битяк, О. Безнасюк, А. Бондар, М. Бондар, Л. Воскобітова, А. Георгіца, В. Городовенко, Ю. Грошовий, М. Гумба, М. Ентін, В. Єршов, В. Квіткін, І. Кисенишський, М. Козюбра, А. Колодій, В. Кройтор, Р. Куйбіда, Ю. Курохтін, В. Лазарєв, В. Маляренко, О.Майданник, І. Марочкін, М. Михеєнко, І. Назаров, С. Насонов, М. Ноздріна, В. Погорілко, А. Портнов, І. Приходько, Д. Притика, М. Савчин, Н. Сібільова, В. Семенов, В. Скомороха, В. Смородинський, В. Стефанюк, В. Терьохін, М. Тесленко, В. Телєгіна, Ю. Тодика, І. Факас, Т. Француз, М. Цвік, Т. Цимбалістий, Н. Чепурнова, В. Чіркін, М. Шакарян, В. Шаповал, В. Шевцов,
О. Шмоткін, В. Шишкін, С. Шишкін, П. Шевчук, С. Штогун, В. Ярков та інші.
Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою здійснення комплексних досліджень проблем судової влади в аспекті її конституційно-правового статусу. Актуальність обраної теми посилюється у зв’язку із судовою реформою та іншими реформами, пов’язаними із нею, а також прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. [263], адаптацією законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова частина тематики досліджень кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича з теми «Феноменологія конституційного, адміністративного і фінансового права постсоціалістичної України» (державний реєстраційний номер 0106U008492).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка основних правових проблем, пов’язаних із конституційними принципами організації та функціонування судової влади в Україні, та формулювання на цій основі науково-обґрунтованих пропозицій стосовно подальшого вдосконалення законодавства у даній галузі. Відповідно до мети визначені такі основні завдання дослідження:
- дослідити місце органів судової влади в системі сучасних органів державної влади, узагальнити наукові надбання з цього питання, що існують у конституційно-правовій науці;
- висвітлити історичні умови становлення і розвитку незалежного суду, а також проаналізувати етапи та сучасний стан реформування судової влади в Україні;
- сформувати визначення конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні, а також поняття судової влади;
- розглянути класифікацію конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні, а також гарантій їх реалізації;
- дослідити зміст судової влади в Україні крізь призму її фундаментальних засад, принципів судочинства, основних принципів організації судової влади та основних принципів судочинства;
- проаналізувати стан правового регулювання та практичного впровадження конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні;
- визначити особливості, характерні ознаки та зміст конституційних принципів;
- дослідити зміст кожного конституційного принципу організації та функціонування судової влади, розглянути механізми їх реалізації при здійсненні правосуддя та виконанні інших функцій і завдань;
- охарактеризувати основні напрями вдосконалення судової влади в Україні на основі реалізації конституційних принципів організації та функціонування судової системи;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання та практичного використання конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в процесі організації та функціонування судової влади в Україні.
Предмет дослідження – конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади в Україні, а також теоретичні і практичні аспекти реалізації цих конституційних положень.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією, відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об’єкта та предмета дослідження, використовувались загальнонаукові та спеціальні методи. На всіх етапах дисертаційного дослідження використовувалися загальні методи наукового пізнання (діалектичний, спостереження, порівняння, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного). Для проникнення в сутність такого державно-правового явища, якою є судова влада, застосовувався формальний та формально-юридичний методи (підрозділ 1.1). Історичний та історико-правовий – використовувались при дослідженні конституційно-правових основ реформування та деяких аспектів виникнення, становлення та розвитку судової влади в Україні та відповідного законодавства (підрозділ 1.2). За допомогою формального, системно-структурного, формально-юридичного проаналізовано поняття і систему конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади в Україні (підрозділ 1.3).
Методи порівняльний, історичний, системний, структурний, функціональний, узагальнення, абстрагування, юридико-технічний, формально-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний та інші реалізовувались для пізнання конституційних засад організації та функціонування судової влади в Україні (розділи 2, 3). До того ж порівняльний та порівняльно-правовий – використовувалися при аналізі законодавства та наукових досліджень окремих аспектів організації та функціонування судової влади, а також впливу на неї відповідних конституційних принципів в окремих зарубіжних країнах (підрозділ 3.5). Метод узагальнення, угрупування, прогнозування, моделювання застосовано при підготовці висновків (висновки до розділів, загальні висновки).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням питань конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні. На підставі результатів дослідження нами особисто сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки та пропозиції, які характеризуються тим чи іншим ступенем новизни:
вперше:
– доведено, що остаточне оформлення інституту судової влади в Україні в умовах реалізації принципу розподілу влади відбулося тоді, коли у законодавчому порядку за судом було закріплено, крім повноважень здійснення правосуддя, володіння ним двома іншими базовими повноваженнями – судового конституційного контролю та судового адміністративного контролю. Тобто нині повноваження суду розповсюджені не лише на правопорушення громадян, але й на неправомірні дії, акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; суд у рівній мірі захищає будь-якого суб’єкта права;
– запропоноване таке визначення конституційно-правової категорії «конституційні засади (принципи) організації та функціонування судової влади в Україні» – це фундаментальні положення Основного Закону держави, що визначають основи організації судової влади (зокрема, побудови системи судових органів, статусу та повноважень представників судової влади тощо), а також здійснення її безпосередніх функцій (тобто змісту, порядку і процедури здійснення судочинства);
– пропонується нова методологія побудови системи принципів організації та функціонування судової влади в Україні, яку умовно можна поділити на чотири групи: а) принципи, що визначають конституційні засади судової влади; б) принципи судоустрою (організації) судової влади; в) принципи судочинства; г) принципи, що встановлюють процесуальні гарантії прав людини;
– формулюються ознаки судової влади, на підставі яких та на додаток до існуючих у науці конституційного права України дефініцій поняття «судова влада», що визначається таким чином: це особлива гілка державної влади, єдиним джерелом якої є народ, яка опосередковується у судочинстві, здійснюваному спеціально створеними та уповноваженими особами й органами – суддями та судами виключно щодо правовідносин та у правових формах, і реалізується за допомогою здійснення правосуддя та судового контролю шляхом ухвалення рішень, що є обов’язковими до виконання на всій території України;
удосконалено:
– питання гарантій реалізації конституційних принципів судової влади. Запропоновано виділяти загальні гарантії (економічні, політичні, організаційні, виховні) та спеціальні (правові) гарантії (правові засоби, які забезпечують нормальну організацію та функціонування всіх елементів судової влади –конституційні, законодавчі, адміністративні гарантії);
– систему принципів судової влади. Визначено, що вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою і їх можна поділити на дві групи: принципи, які визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, які визначають права та обов’язки громадян у судовому процесі;
дістало подальшого розвитку:
– теоретичне дослідження процесу становлення й розвитку концепції розподілу влади, а також питання історії конституційно-правового реформування судової влади в Україні. Аналізуючи науковий доробок щодо висвітлення основних юридично значимих історичних періодів реформування судової влади на конституційно-правовому рівні, підтримане та досліджене виділення п’яти часових проміжків в історії конституціоналізму України: І. Період Гетьманщини на українських землях (1649 – 1764 рр.). ІІ. Період імперського панування на українських землях (1764 – 1917 рр.). ІІІ. Період Гетьманату та Української Народної Республіки (1917 – 1920 рр.). ІV. Період радянської влади в Україні (1920 – 1990 рр.). V. Період незалежної України (з 1990 р.);
– положення про те, що правосуддя є важливою формою реалізації судової влади, але не єдиною. Крім названої, судова влада реалізується в таких конституційно-правових формах, як судовий конституційний контроль та судовий адміністративний контроль. Докладно досліджуються характеристики, основні риси і правові підстави здійснення цих форм судової влади, зміни їх структури і функціонального значення у міру проведення судово-правової реформи в Україні;
– проблеми класифікації конституційних принципів організації та функціонування судової влади в Україні. Поруч із такими критеріями класифікації вказаних принципів, як дія у системі права, галузева належність, ступінь поширеності, роль у регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин, об’єкт правового регулювання, запропонований та досліджений критерій «сфера (предмет) регулювання», за яким виділені встановлені на конституційному рівні принципи організації та функціонування судової влади в Україні;
– аналіз конституційного регулювання судової влади в Україні, що полягає у наступному: а) сутність і зміст судової влади регулюється за допомогою формулювання засад (принципів) судової влади, які розкривають як інституційний, так і динамічний аспекти її існування; б) у наявності групи норм, які характеризують засади правового статусу суддів; в) у наявності групи норм, які регулюють так звані судові гарантії прав людини; г) у наявності певної кількості відповідних бланкетних норм у тексті Конституції України;
– питання вдосконалення законодавства України. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 93 Конституції України та надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи. Також визначено за необхідне прийняти закон «Про фінансове та матеріальне забезпечення суддів в Україні», яким би встановлювався порядок фінансування судової влади України з метою забезпечення гарантій їх незалежності судів і суддів при здісненні судочинства. Окрім цього, такий закон має передбачати гарантії отримання матеріального забезпечення судами України. Запропоновані зміни до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації використані:
- у практичній діяльності Державної судової адміністрації України (Довідка про реалізацію наукового дослідження від 16 вересня 2010 року № 1 – 6193/10);
- у навчальному процесі Київського університету туризму, економіки і права (Довідка про реалізацію наукового дослідження від 20 травня 2010 року № 2 – 1421/8);
можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень конституційно-правових проблем організації та функціонування судової влади, судоустрою, судочинства, статусу судів та суддів, перспектив розвитку законодавства в цій сфері;
- у правотворчій сфері – для вдосконалення та прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства, його адаптації до кращих міжнародних та європейських зразків;
- у сфері практичної діяльності використання одержаних, в результаті здійсненого дослідження, висновків, пропозицій, рекомендацій дозволить удосконалити процес організації та функціонування судової влади;
- у навчальному процесі результати дослідження можуть використовуватися у процесі викладання навчальних дисциплін «Конституційне право України», «Актуальні проблеми конституційного права України», «Судоустрій в Україні» та відповідних навчальних курсів, а також для написання підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій із зазначених навчальних дисциплін та курсів, у процесі професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для органів судової влади.
Апробація результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.), «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.), «Система фінансового права» (м. Одеса, 27 – 28 травня 2009 р.), «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 12-13 червня 2009 р.) (тези опубліковані), «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (м. Київ, 8-9 жовтня 2009 р.), «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.) (тези опубліковані), «Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи: практика правозастосування та шляхи вдосконалення» (м. Суми, 4-5 червня 2010 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки, рекомендації і пропозиції, що сформульовані у дисертації, знайшли відображення в сімох статтях у фахових наукових виданнях та у трьох тезах доповідей. Усі наукові праці, в яких відображено основні положення роботи, написані без співавторів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу наукових напрацювань та чинного законодавства України, міжнародно-правових актів та практики їх застосування, сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення конституційних принципів організації та функціонування судової влади:
1. Поняття судової влади як правової категорії в різні історичні періоди становлення та розвитку нашої держави тлумачилось по-різному. Досить особливе її розуміння було за часів СРСР. Так, судова влада існувала як своєрідне знаряддя забезпечення та охорони встановленого режиму радянської влади і, відповідно, набувала таких природно не властивих для неї функції, як підтримання державної політики, виховання, охорона. Звідси, мабуть, і бере початок помилкове прирівнювання судових органів та їх діяльності до правоохоронних, що нерідко зустрічається в окремих юридичних наукових працях. Але за сучасних умов демократичного ладу не можна відносити судову діяльність та відповідні органи до правоохоронних. У судовій діяльності реалізацію функції охорони права (в його об’єктивному розумінні), суспільного ладу, інтересів та прав особи вбачаємо лише опосередковано та, перш за все, шляхом саме застосування матеріального і процесуального права.
2. У конституційно-правовому регулюванні ролі та місця судової влади в Українській державі також не спостерігається історичної одноманітності. Законодавство, яке діяло на території сучасної України до набуття незалежності, настільки обережно підходило до визначення засад судової влади, що досить часто містило лише положення стосовно судової системи взагалі та принципів організації і діяльності судів як державних установ. Показовим, з точки зору характеру ставлення до судової влади за радянських часів, є те, що в жодній з радянських конституцій не йшлося про судову владу як окрему гілку влади. Тому, фактично, вперше поняття «судової влади» (в її сучасному конституційно-правовому розумінні) в Україні з’явилось лише в Декларації про державний суверенітет України, ухваленій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. Зокрема, у розділі ІІІ Декларації «Державна влада» відзначалось: «Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову». Відповідно даний принцип та окреме самостійне й незалежне місце судової влади як частини державної було перенесено і до норм чинної Конституції України 1996 р. Для визначення змісту такої видової правової категорії, як «судова влада» необхідно виходити із загального родового поняття державної влади в її єдності зі своїм джерелом та носієм, тобто – з народом.
3. У конституційно-правовій доктрині можна виділити кілька напрямів сучасного розуміння судової влади. Одним із підходів до визначення судової влади є намагання виразити її зміст через специфіку владних повноважень судових органів чи форму судової діяльності. За такого підходу до визначення судової влади в юридичній літературі поширеною є практика ототожнення судової влади із правосуддям. Ще одним підходом (що є найбільш поширеним в науковій юридичній літературі) є визначення судової влади через категорію «гілка державної влади». Тобто насамперед зазначається місце судової влади в конституційно-правовій системі розподілу влади, поряд із чим вказуються ті специфічні риси, що спонукають до її виділення з-поміж інших видів державної влади. Також розповсюдженим є визначення судової влади за ознакою владного суб’єкта, тобто через систему органів, що її опосередковують (судову систему). Однак у ході нашого дослідження ми прийшли до висновку про те, що розуміння судової влади як системи судових органів є хибним, оскільки вся багатоманітність функціонального призначення судової влади (як, перш за все, влади – установленої можливості авторитетного впливу) безпідставно зводиться лише до однієї з її складових – суб’єктної. При аналізі «суб’єктного» підходу до визначення судової влади необхідно зауважити, що суд чи суддя є лише органом, що її опосередковує, виражає судову владу, єдиним джерелом якої є народ. Тому, наприклад, Конституція України, поряд із закріпленням ознаки державності для судової влади, своїми нормами водночас більш детально впроваджує і принцип первинного народовладдя в реалізації судової влади. Також слід враховувати, що перший і третій напрямок не можна розглядати окремо один від одного, адже саме владний суб’єкт має владні повноваження.
4. Ґрунтуючись на проведеному нами аналізі існуючих визначень поняття «судова влада» та його розуміння різними вченими, можемо виокремити такі специфічні конституційно-правові риси судової влади в Україні: 1) судова влада, поряд з законодавчою та виконавчою владою, є однією з трьох самостійних гілок державної влади (ч. 1 ст. 6 Конституції України); 2) єдиним первинним суб’єктом судової влади як виду державної є народ, а похідним суб’єктом – суди і судді (відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України); 3) судова влада може поширювати свій владний вплив на будь-які правові відносини в державі; перелік об’єктів владного впливу судової влади не є вичерпним; 4) владний вплив судової влади здійснюється лише щодо правовідносин (права матеріального) та лише у наперед визначених правових формах (процесуальне право); 5) судова влада виражається у формі судочинства, змістом якого є здійснення правосуддя; 6) функції судової влади є виключними, тобто не можуть делегуватися жодному іншому органу чи особі; 7) принцип єдиного первинного народовладдя та ознака державності проявляються в реалізації судової влади тим, що рішення судів проголошуються ім’ям України та є обов’язковими до виконання на всій території України; 8) судовій владі належить функція контролю за рішеннями та діями органів законодавчої та виконавчої влади. Виходячи з наведених вище ознак, сформулюване наступне власне визначення судової влади: судова влада – це особлива гілка державної влади, єдиним джерелом якої є народ, що опосередковується у судочинстві, здійснюваному спеціально створеними та уповноваженими особами й органами – суддями та судами виключно щодо правовідносин та у правових формах і реалізується за допомогою здійснення правосуддя та судового контролю шляхом ухвалення рішень, що є обов’язковими до виконання на всій території України.
5. Основоположне розуміння, аналіз та правове регулювання будь-якого з видів державної влади, з точки зору конституційного права, надає, перш за все, звернення до принципу розподілу влади. При цьому важливо відмітити, що даний принцип сьогодні перетворився з теоретичного надбання на конституційну модель, яка успішно застосовується у переважній більшості розвинених країн. Адже цілковито очевидно, що будь-яке суспільство, будь-яка держава, для того, щоб функціонувати і підтримувати власну стабільність, повинні мати певні закони. Важливо наголосити, що ідею розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову не можна розуміти буквально. Адже в державі не може паралельно існувати дві чи більше різних державних влад, відмінних за своєю природою та стратегічними цілями. Принцип розподілу влади та його елементи необхідно розглядати у тісному зв’язку із принципом народовладдя. Адже, як випливає з останнього, єдність джерела державної влади – народу – окреслює природу єдності самої державної влади, незважаючи на її конституційний розподіл за органами. При цьому існує необхідність у побудові державної влади таким чином, щоб уникнути зосередження всіх функцій влади в одному органі. Для цього застосовується певний механізм розподілу таких функцій, який дістав своє відображення в окремих елементах принципу розподілу влад. Зокрема, до таких елементів належить розмежування предметів відання та повноважень між вищими органами державної влади, а також врівноваження гілок влад (стримування та противаги).
6. За умов сучасного конституціоналізму принцип розподілу влади в контексті кожного виду влади має наступне політико-правове навантаження та напрямки врегулювання на конституційному рівні: 1) проведення розподілу функцій державної влади за окремими системами органів; 2) визначення та закріплення у відповідності до виокремлених функцій державної влади певної компетенції та повноважень за визначеними державними органами; 3) забезпечення самостійності кожного органу державної влади в реалізації державних функцій та при здійсненні відповідних повноважень; 4) встановлення механізму стримувань та противаг шляхом визначення контрольних повноважень однієї системи органів державної влади щодо іншої. Вказаний зміст та елементи принципу розподілу державної влади, відповідно, і визначають роль та місце кожного її виду, зокрема, і судової влади.
7. Щодо поняття конституційних засад (принципів) здійснення судової влади, то основна полеміка визначення тут полягає не лише в окресленні значення категорії «принципів», а й у визначенні сфери, у якій, відповідно, така система принципів має діяти та застосовуватись. Зокрема, окремі вчені виділяють конституційні принципи правосуддя (І. Шицький, Д. Притика, М. Гумба), принципів (засад) судочинства (В. Городовенко, В. Маляренко), принципи конституційного судочинства (А. Георгіца, В. Скомороха, І. Назарова), принципи побудови судової системи (І. Назаров). І лише у деяких дослідженнях можна побачити конституційні принципи власне судової влади (наприклад, у працях В. Анішиної, В. Смородинського). На наш погляд, всі перелічені принципи майже повністю співпадають за суттю і змістом, більше того – всі вони так чи інакше стосуються організації та функціонування судової влади. Отже, видається за доречне використовувати саме всеохоплюючі конституційні засади принципи організації та функціонування судової влади в Україні, які визначаємо таким чином: це фундаментальні положення Основного Закону держави, що визначають основи організації судової влади (зокрема, побудови системи судових органів, статусу та повноважень представників судової влади тощо), а також здійснення її безпосередніх функцій (тобто змісту, порядку і процедури здійснення судочинства). Розглядаючи процес формування та реформування судової влади на території України, враховуючи засади її організації та функціонування, аналізуючи основи її конституційного регулювання, стверджується, що конституційне регулювання у даному випадку полягає у наступному: а) сутність і зміст судової влади регулюються за допомогою формулювання засад (принципів) судової влади, які розкривають як інституційний, так і динамічний аспекти її існування; б) у наявності групи норм, які характеризують засади правового статусу суддів; в) у наявності групи норм, які регулюють так звані судові гарантії прав людини; г) у наявності певної кількості відповідних банкетних норм у тексті Конституції України, що знаходять своє продовження у відповідних законах.
8. Запропоновано такий критерій класифікації аналізованих у роботі засад (принципів), як сфера (предмет) регулювання, за яким виділяємо встановлені на конституційному рівні засади (1) організації та (2) функціонування судової влади в Україні. Від власне «організаційних функцій» судової влади процес її організації визначається тим, що у здійсненні останнього представники судової влади беруть участь лише обмежено, на рівні періодичного обрання суддів на окремі посади. Принципи організації судової влади застосовуються та/або дотримуються у діяльності насамперед представників інших гілок влади, а також юридичних та фізичних осіб, що можуть бути задіяні у процесах її реалізації. Використання запропонованого критерію дає підстави стверджувати про існування нової методології побудови системи принципів організації та функціонування судової влади в Україні, яку умовно можна поділити на чотири групи: а) принципи, що визначають конституційні засади судової влади; б) принципи судоустрою (організації) судової влади; в) принципи судочинства; г) принципи, що встановлюють процесуальні гарантії прав людини.
9. Для кожної із функцій судової влади притаманна власна об’єктивно систематизована сукупність конституційних правових засад (принципів) її реалізації (функціонування) в Україні. Пропонується в процесі судового контролю виділяти наступні, найбільш значущі для його здійснення, конституційні правові засади (принципи): принцип верховенства права; принцип законності; принцип самостійності судової влади; принцип незалежності суддів при здійсненні правосуддя та підкорення їх тільки закону; принцип публічності; принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; принцип доступності правового захисту; принцип обов’язковості рішень суду та інші. Для реалізації функції тлумачення правових норм визначального значення набувають принципи верховенства права, законності, публічності та обґрунтованості; для організаційних функцій судової влади – принципи самостійності судової влади, її організаційної відособленості, єдності та демократизму судової системи.
10. У процесі дослідження системи конституційних принципів організації та функціонування судової влади важливо зауважити, що вплив таких принципів не обмежується лише врегулюванням здійснення її функцій. Нормами Конституції України фіксуються не лише основоположні ознаки судової влади, а й встановлюються її організаційні засади. Так, в нормах Конституції України в якості таких принципів (засад) системи судів загальної юрисдикції прямо передбачені лише два принципи – територіальності та спеціалізації (ч. 1 ст. 125 Конституції України). Інші засади організації судової влади та побудови судової системи ми опосередковано виділяємо із змісту одразу кількох норм Конституції України, присвячених правосуддю. До їх числа, зокрема, необхідно відносити: принцип здійснення правосуддя виключно судами (ч. 1 ст. 124 Конституції України); принцип колегіального та одноособового розгляду справ (ч. 2 ст. 129 Конституції України); принцип участі народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124 Конституції України); принцип незалежності та недоторканності суддів (ч. 1 ст. 126 Конституції України); принцип безстроковості судової посади (ч. 4 ст. 126 Конституції України); принцип професійності суддів (ч. 1 ст. 127 Конституції України) та інші. У контексті цього підтримується пропозиція вчених додавати до вказаних вище конституційних засад (принципів) організації судової влади ще й принцип «інстанційності», оскільки в системі судоустрою України давно вже існують два таких нерозривних поняття як «ланка судової системи» та «судова інстанція». Вважаємо за необхідне підтримати таку точку зору, зокрема, враховуючи необхідність забезпечення практичної можливості реалізації принципу права на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду.
11. Можемо виділяти загальні та спеціальні гарантії здійснення конституційних засад (принципів) судової влади. До загальних гарантій економічні, політичні, організаційні, виховні. Спеціальні (правові) гарантії – це правові засоби, які забезпечують нормальну організацію та функціонування всіх елементів судової влади. Вони встановлені в Конституції та законах України, що регулюють їх діяльність. До таких правових державних гарантій можна відносити, зокрема: конституційні (зокрема, закріплення на конституційному рівні принципу розподілу влад, забезпечення незалежності судової влади, створення системи судоустрою із правом та реальною можливістю забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішень суду тощо); законодавчі (розвивають конституційні положення, наприклад, серед гарантій самостійності, виключності та авторитету судової влади – законодавче встановлення відповідальності за неповагу до суду; серед гарантій рівноправності учасників судового розгляду – законодавче положення ст. 370 Кримінально-процесуального кодексу України [131, ст. 15], згідно якого порушення права обвинуваченого під час судового розгляду справи визнається істотним порушенням вимог процесуального закону, що спричинює скасування судового рішення (вироку); адміністративні (впровадження суддівського самоврядування для вирішення питань внутрішньої діяльності судів; особливий порядок державного фінансування судів; створення механізму підготовки професійних суддів та інші).
12. Розглядаючи питання поняття та системи конституційних засад (принципів) організації та функціонування судової влади, приходимо до висновку, що саме вони у своїй сукупності та взаємопов’язаності є орієнтирами правотворчої, правореалізаційної і правоохоронної діяльності у сфері здійснення судочинства та правосуддя в Україні. Аналіз їх сутності, специфіки прояву у різних формах судочинства дає можливість визначити спрямованість, завдання, зміст та значення для суспільства і держави всіх аспектів реалізації судової влади. Однозначне розуміння і дотримання вказаних принципів у практичній діяльності має забезпечити ефективне функціонування судової системи та справедливе застосування влади в судочинстві. Натомість нехтування ними, зокрема, порушення їх іншими гілками державної влади, фактично унеможливлюють належну реалізацію функцій судової влади та зводять нанівець зміст і мету здійснення правосуддя в державі.
13. Як свідчить світова та історична практика, участь громадськості у здійсненні правосуддя є виправданою. Але дуже важливим є питання врегулювання такої участі. Необхідно законодавчо визначити: 1) хто і в яких випадках може бути таким учасником від громадськості; 2) хто не може взагалі бути таким учасником; 3) які умови ознайомлення таких учасників із матеріалами справи; 4) яке правове значення та правові наслідки рішень таких учасників; 5) умови та порядок їх відводу; 6) порядок оплати; 7) відповідальність тощо.
14. Принцип законності, верховенства і прямої дії Конституції України в організації судової влади (хоча вся влада також здійснюється на основі цього принципу) є істотною передумовою керованості суспільних справ, гарантією режиму законності як однієї з основних ознак правової держави. З цим принципом пов’язані загальні підходи до прав громадян та критеріїв їх реального забезпечення. Принцип законності в узагальненому вигляді сформульований у ч. 2 ст. 19 Конституції України, Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей принцип повною мірою поширюється і на діяльність судів. При цьому суд безпосередньо застосовує Конституцію в разі, коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй (п. 2 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). У подібних випадках принцип законності набуває характеру принципу конституційної законності.
15. Самостійність і незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід’ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Сам принцип самостійності та незалежності судової влади на практиці часто не дотримується та порушується. Зокрема, порушенням даного принципу та принципу незалежності суддів слід визнавати, зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з порушенням встановленого законом порядку (неповноважним суб’єктом, без належного документального оформлення тощо).
16. Не можуть не хвилювати постійні відхилення законодавця від положень Конституції України з одного й того самого питання. Проблема стосується фінансування судової влади. По-перше, щорічні бюджетні запити Державної судової адміністрації України задовольняються частково, внаслідок чого судова влада недоотримує необхідних їй коштів для належної організації та функціонування. По-друге, непоодинокими є випадки визнання неконституційними норм щорічних законів про Державний бюджет України, зокрема, щодо скасування певних пільг, виключення норм окремих законів щодо матеріального забезпечення судів і суддів. У зв’язку із цим пропонуємо прийняти спеціальний закон «Про фінансове та матеріальне забезпечення суддів в Україні», яким би встановлювався порядок фінансування судової влади України з метою забезпечення гарантій їх незалежності судів і суддів при здісненні судочинства. Окрім цього, такий закон має передбачати гарантії отримання матеріального забезпечення судами України. Прийняття даного законопроекту набуває особливої актуальності у зв’язку із прийняттям Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 р. № 7-рп/2010, яким визначено, що видатки на кожен суд передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.
17. Принцип незалежності та недоторканності суддів є наріжним каменем судочинства в Україні, який забезпечує існування незалежної і самостійної судової влади задля забезпечення й реального захисту прав людини і громадянина. Судді часто відчувають вплив з боку представників інших гілок влади, політичних партій, тобто конституційний принцип незалежності суддів на практиці часто не дотримується. Реалізація даного принципу на практиці є дуже проблематичною, з огляду на існування корупції та інших негативних явищ.
18. Недоторканність суддів полягає у тому, що «держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей» (ч. 7 ст. 126 Конституції України). На наш погляд, принцип недоторканності суддів має подвійну сферу застосування, поширення, оскільки він стосується суддів конкретно, особисто і більше того – стосується їхніх сімей, які до судової влади ніякого відношення не мають (якщо, звичайно, також не є суддями). Отже, даний принцип лише частково належить до принципу функціонування судової влади.
19. Принцип здійснення правосуддя виключно судами є гарантією того, що без судового розгляду з дотриманням всіх процесуальних правил, жоден громадянин не може бути визнаним винним із застосуванням до нього кримінального покарання, що судові рішення як ті, що набрали законної сили, так і ті, що не набрали законної сили, може скасувати чи змінити лише вищестояща судова інстанція – апеляційна чи касаційна – у порядку апеляційного чи касаційного провадження, що, незалежно від виду судочинства, будь-якій особі гарантується захист її прав та інтересів судом. При цьому не слід забувати про участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ можна назвати конституційним принципом, що є продовженням принципу здійснення правосуддя виключно судами.
20. Розглянувши конституційні засади організації та функціонування судової влади в нашій державі, їх законодавче врахування та практичну реалізацію, можна констатувати те, що частина цих принципів не викликають значні проблеми у функціонуванні судової влади (наприклад, принцип законності, верховенства і прямої дії Конституції України, принцип незмінюваності суддів, принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип гласності, принцип змагальності і рівноправності сторін в діяльності судової влади. У галузевому процесуальному законодавстві чітко прописані питання змагальності та рівноправності сторін. За загальним правилом розгляд справ у судах є відкритим, у певних випадках – закритим. Це є значним надбанням вітчизняного законодавства. При розгляді найбільш гучних справ допускається телетрансляція (як приклад можна згадати справу про оскарження результатів виборів Президента України у 2004 р.). Проте це не означає, що вказані принципи ніколи не порушуються. Найбільш проблемними є принцип самостійності та незалежності судової влади, принцип незалежності та недоторканності суддів, а також принцип національної мови судочинства та діловодства у судах.
21. Державна українська мова має блискучі перспективи, але лише у тому разі, якщо вона буде еволюціонувати природним шляхом у руслі вимог ст. 10 та інших положень Конституції України, у законотворчій та правозастосовній діяльності, на всіх рівнях влади і не в останню чергу – на рівні судової влади України. У силу того, що населення України є багатонаціональним і різномовним, не слід виділяти окремо мову якоїсь національної меншини, оскільки це може спровокувати зростання невдоволення з боку інших національних меншин, які, відповідно, не отримали такого мовного привілею. Судові засідання мають вестися державною мовою, яка закріплена на рівні Основного Закону України. Можливо, через постійні проблеми з тим, коли, хто і як зобов’язаний використовувати державну мову, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» отримало закріплення положення про те, що «у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом» (ч. 4 ст. 12 Закону). Очевидно, що в умовах підвищеної уваги до державної мови у судах дана законодавча норма може бути розглянута на предмет її конституційності. Пропонується така редакція ч. 3 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови (за умови неволодіння державною мовою» або мови, якою вони володіють. При цьому громадяни завчасно (протягом трьох днів від дня, коли їм стало відомо про дату судового засідання) мають повідомити суд про своє неволодіння державною мовою для того, щоб був час знайти перекладача».
22. При розгляді публічно-правових спорів (справ, конфліктів) органи судової влади отримують можливість «зафіксувати» не лише «статичні» недоліки функціонування органів інших гілок державної влади (у вигляді, наприклад, недосконалості чи невідповідності окремих правових норм), а й побачити їх «динамічний» бік (у випадку неефективної діяльності ланок державного механізму, наділених владними повноваженнями). У зв’язку із цим пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 93 Конституції України та надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи. На сьогодні лише судова гілка влади не наділена таким правом, тим самим обмежується її участь у правотворчому процесі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблязов Д. Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство / Д. Е. Аблязов // Юридична Україна : Збірник наукових праць. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – № 5 (41). – С. 28–35.
2. Аблязов Д. Е. Принцип верховенства конституції : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого / Д. Е. Аблязов. – Харків, 2008. – 19 с.
3. Абросимова Е. Саморегулирование судебной власти: основания, содержание, тенденции / Е. Абросимова // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. – № 4. – С. 146–154.
4. Абросимова Е. Б. Суд в системе разделения властей: российская модель (конституционно-теоретические аспекты) : Учебное пособие / Е. Б. Абросимова. – М. : Проспект, 2002. – 112 с.
5. Абросимова Е. Б. Судебная власть в Российской федерации: система и принципы / Е. Б. Абросимова. – М. : ИпиПП, 2002. – 160 с.
6. Абросимова Е.Б. Судебная власть: Конституционно-правовые аспекты : автореф. дисс… канд. юрид. наук : специальность 12.00.02 «Государственное право и управление ; советское строительство ; административное право ; финансовое право» / Е. Б. Абросимова. – М., 1991. – 20 с.
7. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2000. – № 7. – С. 6–8.
8. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2 т. – Т. 1. / С. С. Алексеев. – Свердловск : Свердловский юридический институт, 1972. – 371 с.
9. Андреєв Д. В. Етносоціокультурні чинники формування національної правосвідомості (на прикладі судової системи Запорозької Січі XVII-XVIII століть) : дис. ... канд. юрид. наук : спеціальність 12.00.12 «Філософія права» / Д. В. Андреєв. – К., 2003. – 183 с.
10. Анишина В. И. Конституционные принципы как основа самостоятельности судебной власти : дисс. ... докт. юрид. наук : специальность 12.00.01 ; 12.00.02 / В. И. Анишина. – М., 2006. – 431 с.
11. Апеляція – правовий портал : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://apelyacia.org.ua/node/10332.
12. Аристотель. Политика. – Соч. в четырех томах. Том 4. – М. : Мысль, 1983. – 618 с.
13. Афанасьева С. И. Внутреннее убеждение судей как одна из гарантий их независимости / С. И. Афанасьева // Фундаментальные и прикладные проблемы развития юридической науки (Тезисы докладов научно-практической конференции. Пермь, 15-16 окт. 1998 г.). – Пермь : Издательство Пермского университета, 1998. – С. 192–195.
14. Афанасьева С. И. К вопросу о судейской неприкосновенности / С. И. Афанасьева // Теория и методика профессионального образования. Статьи и тезисы научно-практической конференции Западно-Уральского института экономики и права. Пермь : Издательство Западно-Уральского института экономики и права, 2003. – С. 160–175.
15. Афанасьева С. И. Конституционно-правовой статус судьи в Российской Федерации / С. И. Афанасьева // Юридическая наука: проблемы теории, практики, перспективы развития : Сборник статей молодых ученых. – Пермь : Издательство Пермского университета, 2000. – С. 230–247.
16. Афанасьева С. И. Ответственность за неуважение к суду / С. И. Афанасьева // Экономика и право на современном этапе: проблемы, поиски, решения. Статьи и тезисы научно-практической конференции Западно-Уральского института экономики и права. – Пермь : Издательство Западно-Уральского института экономики и права, 2002. – С. 52–57.
17. Афанасьева С. И. Реформирование института народных заседателей / С. И. Афанасьева // Российское законодательство и развитие юридической науки : Сборник статей молодых ученых. – Пермь : Издательство Пермского университета, 2001. – С. 181–195.
18. Афанасьева С. И. Становление мировой юстиции в Российской Федерации / С. И. Афанасьева // Юридическая наука в современном мире: фундаментальные и прикладные проблемы. Сборник научных трудов юридического факультета. Часть II. – Пермь : Издательство Пермского университета, 2000. – С. 119–141.
19. Афанасьева С. И. Конституционно-правовое регулирование принципа независимости судей и подчинения их только закону / С. И. Афанасьева // Тезисы докладов научно-практической конференции Пермского государственного университета. – Пермь : Издательство Пермского университета, 2002. – С. 241–247.
20. Бабенко В. Н. История судебной власти в России: проблемы и перспективы научных исследований / В. Н. Бабенко // Вестник Российской правовой академии. – 2005. – № 1. – С. 9–13.
21. Бабинков А. М. Конституционный принцип состязательности и равноправия сторон при осуществлении правосудия : дис. ... канд. юрид. наук. Специальность 12.00.02 / А.М. Бабинков. – Москва, 2004. – 189 c.
22. Бабій Інна. Незалежність судової влади в особі судді – запорука демократичної держави / І. Бабій // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 160–162.
23. Баранов И. В. Доступ к правосудию в гражданском судопроизводстве на основе прецедентов Европейского Суда по правам человека / И. В. Баранов // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. – № 3. – С. 26–31.
24. Барихин А. Б. Большой юридический энциклопедический словарь / А. Б. Барихин. – М. : Книжный мир, 2005. – 720 с.
25. Барциц И. Н. О единстве государственной власти в Российской Федерации / И. Н. Барциц // Законодательство. – 2001. – № 9. – С. 37–44.
26. Башкатов Л. О состязательности / Л. Башкатов, Г. Ветрова // Российская юстиция. – 1995. – № 1. – С. 19–20.
27. Безнасюк А. С. Судебная власть : учебник для вузов / А. С. Безнасюк, Х. У. Рустамов. – М. : Издательство : «ЮНИТИ», 2002. – 250 с.
28. Беляневич В. Е. Судова реформа: деякі проблеми другого етапу / В. Е. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 2. – С. 164–170.
29. Богач А. А. Гласність і відкритість діяльності суду: теорія і практика / А. А. Богач, О. О. Дерюгін : [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://ppf.net.ua/index.php?page=article&id=36.
30. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Н. А. Богданова. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с.
31. Бойко В. Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи : Навч. посіб / В. Ф. Бойко. – К. : МАУП, 2004. – 176 с.
32. Большая советская энциклопедия / Гл. ред. Вавилов С. И. – Т. 36 : Раковник – «Роман». – М., 1955. – 672 с.
33. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М. : ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
34. Бондарь А. Н. Конституционный принцип состязательности и равноправия сторон (особенности его реализации в гражданском судопроизводстве) : дис. ... канд. юрид. наук : специальность 12.00.02 / А. Н. Бондар. – Ростов н/Д, 2006. – 206 с.
35. Бондарь Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия: защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации / Н. С. Бондарь. – М. : ЗАО Юстицинформ, 2005. – 592 с.
36. Бондарь Н. С. Конституционное измерение равноправия граждан Российской Федерации / Н. С. Бондарь, Ю. В. Капранова. – Ростов н/Д, 2002. – 190 с.
37. Боннер А. Т. Правосудие как вид государственной деятельности. Лекция / А. Т. Боннер. – М., 1973. – 37 с.
38. Боннер А. Т. Судебный контроль в области государственного управления : учебное пособие / А. Т. Боннер, В. Т. Квиткин. – М. : Изд-во МГУ, 1973. – 110 с.
39. Брынцев В. Д. Судебная власть. Правосудие: Пути реформирования в Украине / В. Д. Брынцев. – Харьков : Ксилон, 1998. – 186 с.
40. Буков В. А. Суд и общество в советской России: у истоков тоталитаризма / В. А. Буков. – М. : РПА Минюста РФ, 1992. – 291 с.
41. Бурий А. Моніторинг впровадження і застосування європейських норм про право на справедливий суд в Україні / А. Бурий, М. Васюта, О. Тимчій. – Львів : Друкарські куншти, 2006. – 124 с.
42. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 8. – С. 170.
43. Ведяхин В. М. Понятие и классификация принципов права / В. М. Ведяхин, К. В. Ведяхина // Право и политика. – 2002. – № 4. – С. 19–28.
44. Ведяхина К. В. Разделение властей как принцип российского права / К. В. Ведяхина // Право и политика. – 2002. – № 5. – С. 15-23.
45. Великий енциклопедичний юридичний словник. За редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка»», 2007. – 992 с.
46. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
47. Величко О. Правова природа принципів рівності та рівноправності в цивільному процесі / О. Величко // Юстиніан: юридичний журнал. – 2004. – № 3 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1083.
48. Верещагин А. Н. Судебное правотворчество в России. Сравнительно-правовые аспекты / А. Н. Верещагин. – М. : Междунар. отношения, 2004. – 344 с.
49. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс / Н. В. Витрук. – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.
50. Вінницький окружний адміністративний суд : Портал адміністративної юстиції Вінниччини [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://voas.gov.ua/?action=menu&id_menu=64&type=1&module=0.
51. Вінокурова Л. В. Дотримання стандартів суддівської незалежності та відповідальності суддів / Л. В. Вінокурова // Вісник Вищої ради юстиції : Науково-практичне видання. Електронна версія. – 2010. – № 1. – С. 67–79 : [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.vru.gov.ua/Docs/visnik2010_1.pdf.
52. Власенко Н. А. Судебная власть и судебная деятельность в Российской Федерации : краткий курс лекций / Н. А. Власенко, А. Н. Власенко. – М. : Российская академия правосудия, 2005. – 48 с.
53. Вознюк В. Д. Міжнародні критерії оцінки незалежності суддів / В. Д. Вознюк // [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.asu.od.ua/ua/publications/mkons/voznjuk.
54. Воложанин В. П. Судебная реформа и принципы судопроизводства / В. П. Воложанин // Российский юридический журнал. – Екатеринбург, 1996. – № 4. – С. 3–7.
55. Вопленко Н. Н. Сущность, принципы и функции права: Учебное пособие / Н. Н. Вопленко. – Волгоград, Волгогр. гос. ун-т. 1998. – 54 с.
56. Воскобитова Л. А. Сущностные характеристики судебной власти / Л. А. Воскобитова. – Ставрополь ; Ставропольсервисшкола, 2003.