НОМІНАЦІЙНА (УСТАНОВЧА) ФУНКЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

НАЗАРЕНКО ЯНА МИХАЙЛІВНА

УДК 342.533

НОМІНАЦІЙНА (УСТАНОВЧА) ФУНКЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Марцеляк Олег Володимирович,
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений юрист України

Харків – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НОМІНАЦІЙНОЇ (УСТАНОВЧОЇ) ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ………………………………………….11
1.1. Поняття та види функцій українського парламенту………………………...11
1.2. Правова природа номінаційного напрямку діяльності Верховної Ради України…………………………………………………………………………40
1.3. Місце номінаційної (установчої) функції в системі функцій Верховної Ради України…………………………………………………………………………65
Висновки до першого розділу……………………………………………………….82

РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНО–ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НОМІНАЦІЙНОЇ (УСТАНОВЧОЇ) ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………….….85
2.1. Номінаційна функція Верховної Ради України щодо формування внутрішньо парламентських структур………………………………………………….….85
2.2. Повноваження українського парламенту в сфері формування органів виконавчої гілки влади………………………………………………………129
2.3. Механізм формування Верховною Радою України судової гілки влади…………………………………………………………………………..148
2.4. Призначення та звільнення Верховною Радою України посадових осіб контрольно-наглядових органів, Національного банку України та членів ЦВК……………………………………………………………………………158
Висновки до другого розділу……………………………………………………....179

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..........190

ВСТУП

Актуальність теми. З часу проголошення України суверенною, незалежною, демократичною державою одним із пріоритетних напрямків вітчизняного державотворення є становлення і розвиток українського парламентаризму, приведення статусу Верховної Ради України до вироблених світовою спільнотою стандартів функціонування парламенту в розвинутих демократичних країнах. Це пов’язано з соціальним призначенням та роллю Верховної Ради України у вітчизняному державотворчому процесі, життєдіяльності суспільства і держави, з тим, що наскільки ефективною є діяльність парламенту безпосередньо залежить рівень народного представництва та захисту інтересів громадян України.
Провідне місце парламенту в державному механізмі України визначається його правовим статусом як найвищого представницького органу українського народу і єдиного органу законодавчої влади в Україні, який, відповідно до Конституції здійснює представницьку, законодавчу, контрольну, номінаційну (установчу) та інші функції.
Номінаційна (установча) функція парламенту насамперед пов’язана зі встановленням політичної системи і системи органів публічної влади, що передбачає наявність широких номінаційних повноважень, тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також із формуванням інших органів публічної влади. Реалізуючи номінаційну функцію, Верховна Рада України забезпечує формування власних парламентських структур, судової гілки влади, сприяє формуванню таких спеціальних органів як Центральна виборча комісія, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, а також здійснює належну кадрову політику з призначення на посади Прем’єр-Міністра України та інших представників влади.
У зв’язку з цим виникає необхідність на дисертаційному рівні дослідити та проаналізувати теоретичні засади номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України та практику реалізації нею своїх номінаційних повноважень. Таким чином, актуальність проблеми номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України пов’язана, по-перше, з необхідністю її наукового обґрунтування та визначення місця в системі функцій Верховної Ради України; по-друге, з дослідженням механізму реалізації номінаційної (установчої) функції українським парламентом, по-третє, потребами практики функціонування Верховної Ради України у цій сфері і завданням удосконалити її через модернізацію вітчизняного законодавства; по-четверте, тому, що за часи існування незалежної України даній проблемі не приділялося належної уваги в контексті самостійного дослідження, а лише характеризувався ряд окремих її аспектів у межах дослідження українського парламентаризму.
Зокрема, окремі аспекти теорії номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України порушували у своїх наукових працях вчені-правники: О.М. Бандурка, Ю.Г. Барабаш, А.З. Георгіца, Ю.Д. Древаль, В.С. Журавський, О.Л. Копиленко, Л.Т. Кривенко, О.О. Майданник, О.В. Марцеляк, О.М. Мироненко, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, В.О. Серьогін, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, О.Н. Ярмиш та ін.
Обрана тема дослідження потребувала також звернення до теоретичних проблем функцій держави та органів державної влади, становлення і розвитку українського парламентаризму і тому, при роботі над дисертацією, автор спирався на ідеї, положення та висновки, які містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-конституціоналістів, дослідників загальної теорії держави і права, дослідників історії політико-правових вчень: С.А. Авак’яна, А.С. Автономова, М. Амеллера, С.С. Алексєєва, М.В. Баглая, Т.І. Байтіна, В.В. Копейчікова, А.А. Мішина, Б.О. Страшуна, О.Ф. Скакун, В.Є. Чиркіна тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах та відповідно до Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р. та Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою ХНУВС 23 грудня 2005 р., протокол № 12.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, наукових розробок вітчизняних та зарубіжних вчених-праників, узагальнення національного досвіду у сфері діяльності Верховної Ради України з реалізації своєї номінаційної (установчої) функції визначити її правову природу і проаналізувати конституційно-правовий зміст номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України.
Досягнення зазначеної мети забезпечується через вирішення таких завдань:
- з’ясувати ознаки та сформулювати авторське визначення функцій Верховної Ради України;
- провести класифікацію і дати видову характеристику функцій Верховної Ради України;
- визначити поняття та надати характеристику правової природи номінаційної функції Верховної Ради України;
- визначити місце номінаційної (установчої) функції в системі функцій Верховної Ради України;
- розкрити номінаційну функцію Верховної Ради України щодо формування внутрішньопарламентських структур;
- проаналізувати повноваження українського парламенту в сфері формування органів виконавчої гілки влади;
- охарактеризувати правовий зміст номінаційноїї функції Верховної Ради України щодо формування судової гілки влади:
- розкрити порядок призначення та звільнення Верховною Радою України посадових осіб контрольно-наглядових органів, Національного банку України та членів Центральної виборчої комісії;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері конституційно-правового регулювання номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є здійснювані Верховною Радою України функції та правовідносини, що виникають у зв’язку з їх реалізацією.
Предметом дослідження є номінаційна (установча) функція Верховної Ради як один з основних напрямів та видів її діяльності, що відображають сутність, зміст і призначення українського парламенту в державі й суспільстві.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять філософські принципи пізнання соціальних явищ, а також система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, органічне поєднання яких забезпечує достовірність теоретичних висновків та цілісне сприйняття предмета дослідження в усій системі його зв’язків і взаємозалежностей з іншими елементами правової системи України.
Завдяки використанню методів аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстракції встановлені ознаки та вироблені поняття “функції Верховної Ради України”, “номінаційна функція Верховної Ради України”, що дозволило усвідомити сутність номінаційної функції українського парламенту та визначити її базові параметри. Застосування системно-структурного методу дало змогу розглянути номінаційну діяльність Верховної Ради України як цілісне явище, що складається з окремих елементів, які взаємопов’язані між собою й зовнішнім середовищем, та виділити номінаційну (установчу) функцію в системі функцій Верховної Ради України. Історико-правовий метод допоміг простежити еволюцію номінаційної функції українського парламенту. Порівняльно-правовий метод дозволив розкрити особливості реалізації номінаційних повноважень вітчизняного та зарубіжних законодавчих органів. Використання методу правового моделювання сприяло виявленню тенденцій і перспектив розвитку законодавства, що регулює номінаційні повноваження українського парламенту, а соціологічного та статистичного методів – дозволило дослідити динаміку реалізації Верховною Радою України номінаційної функції.
Кожен із охарактеризованих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дало змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження номінаційної (установчої) функції українського парламенту.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження, в якому подано авторську концепцію номінаційної (установчої) функції Верховної Ради України.
У дисертації обґрунтовано ряд положень, які визначаються елементами наукової новизни:
уперше:
- запропоновано авторське визначення номінаційної функції Верховної Ради України як основного напрямку та виду діяльності українського парламенту, що охоплює питання призначення чи обрання на певні посади, звільнення чи відкликання з посад, надання згоди на призначення або звільнення з посад окремих осіб в органах державної влади в межах визначеної Конституцією та законами України компетенції Верховної Ради;
- розроблено загальнотеоретичну концепцію, відповідно до якої номінаційна функція Верховної Ради України є похідною від номінаційної функції суверена – Українського народу;
- виявлено та розкрито багатогранність номінаційного напрямку діяльності парламенту України, яка випливає із засад конституційного ладу України;
- виокремлено в межах номінаційної функції українського парламенту субфункції – окремі напрямки та види діяльності Верховної Ради України в межах її номінаційної діяльності, зміст яких визначається певним механізмом парламенту у формуванні чи обранні на посади, звільненні чи відкликанні з посад, наданні згоди на призначення або звільнення з посад окремих осіб органів державної влади, що передбачено Конституцією і законами України;
- надано розгорнуту класифікацію субфункцій номінаційної функції парламенту, критеріями поділу яких виступають: сфера суспільного життя, у якій парламент реалізує належну йому номінаційну функцію; місце реалізації; внутрішня будова державного органу (його форма), безпосередню участь у формуванні якого бере парламент; спосіб реалізації номінаційних повноважень; ступінь участі парламенту у формуванні колегіального державного органу; статус органів, безпосередню участь у формуванні яких бере парламент (самостійні і несамостійні, які є складовою іншого державного органу); суб’єкт реалізації номінаційної функції парламенту; процедура призначення (обрання) особи на посаду (надання згоди для такого призначення) або звільнення особи з посади;
- визначено місце і роль номінаційного напрямку діяльності українського парламенту в системі його функцій;
- конкретизовано правовий зміст номінаційної функції Верховної Ради України через аналіз кадрових повноважень;
- визначено роль народних депутатів України у реалізації номінаційної функції Верховної Ради, виходячи із змісту їх повноважень.
удосконалено:
- визначення функцій Верховної Ради України – це основні напрямки та види діяльності українського парламенту, які втілюються в його компетенції, визначеній Конституцією та іншими нормативно-правовими актами України, що зумовлюються об’єктивними потребами державного та суспільного розвитку з погляду внутрішніх і зовнішніх завдань держави, у яких виражаються і конкретизуються сутність, соціальне призначення та роль Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, відповідно до її місця в механізмі Української держави для досягнення визначених завдань, і реалізуються в передбачених чинним законодавством формах;
- критерії класифікації та види функцій Верховної Ради України за: 1) способами діяльності; 2) об’єктами; 3) сферами (внутрішніми чи зовнішніми напрямами) діяльності; 4) засобами діяльності; 5) суб’єктами; 6) пріоритетністю; 7) терміном реалізації; 8) механізмом реалізації;
- систему принципів здійснення номінаційної функції Верховної Ради України, яку доповнено, зокрема, наступними принципами: 1) дотримання системи стримувань і противаг та невтручання у сферу компетенції інших державних органів; 2) професійного підбору кандидатів на посади в органах державної влади; 3) наступництва; 4) парламентської відповідальності не тільки уряду, а й усіх інших державних органів чи посадових осіб, участь у формуванні яких чи призначенні (обранні) яких брала Верховна Рада України; 5) збалансованості, стабільності (прогнозованості) й наукової обґрунтованості державної кадрової політики; 6) законності;
- підходи щодо доцільності утворення коаліції депутатських фракцій і груп (парламентської більшості), яка брала б на себе відповідальність за наслідки реалізації парламентом номінаційних повноважень.
дістали подальшого розвитку:
- дослідження етимології, розуміння терміну “функція” у контексті соціального управління і вчення про сутність і природу функцій парламенту;
- характеристика Верховної Ради України як багатофункціонального органу державної влади;
- аналіз конституційної практики реалізації Верховною Радою України номінаційної функції на різних етапах становлення і розвитку Української держави;
- узагальнення конституційного досвіду (практики) зарубіжних країн щодо змісту і меж номінаційної функції національних парламентів;
- пропозиції стосовно удосконалення чинного законодавства України, спрямовані на відновлення балансу номінаційних повноважень між Верховною Радою України та Президентом України в межах системи стримувань і противаг, посилення ролі парламенту в процесі формування і реалізації державної кадрової політики, підвищення рівня прозорості процедур кадрових призначень, що належать до його компетенції.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності – для подальших досліджень конституційно-правового статусу парламенту України та розвитку теорії українського парламентаризму; у сфері нормотворчості – під час реформування чинного законодавства України відповідно до поданих у роботі пропозицій щодо вдосконалення порядку призначення окремих посадових осіб та формування парламентських структур; у навчальному процесі – при викладанні навчального курсу “Конституційне право України”, розробці та вдосконаленні спеціальних курсів, таких як “Парламентське право України”, “Конституційний процес” тощо. Матеріали дослідження, положення та висновки можуть бути використані в навчальній літературі, складанні навчальних програм та підручників з курсу “Конституційне право України”, а також, при підготовці методичних рекомендацій, вказівок з цього курсу та зазначених спецкурсів; у практичній діяльності – роботі вітчизняного законодавчого органу, формуванні політичної та правової культури політичних і громадських діячів та громадян України.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного і міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення, висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, отримали також апробацію в наукових доповідях на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми юридичної науки та практики” (лютий 2007, Харків); ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи” (квітень 2007, Тернопіль); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (квітень 2007, Харків); Х Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (квітень 2008, Тернопіль); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (квітень 2008, Харків); ІV міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (квітень 2009, Харків); V міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми конституційного реформування в Україні” (квітень 2010, Харків); науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми сучасного державотворення в Україні” (листопад 2010, Харків).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлені в 8 наукових публікаціях, в тому числі у 3 статтях, опублікованих у фахових виданнях, і 5 тезах доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Функції Верховної Ради України – це основні напрями та види діяльності українського парламенту, які втілюються в його компетенції, визначеній Конституцією та іншими нормативно-правовими актами України, що зумовлюються об’єктивними потребами державного та суспільного розвитку з погляду внутрішніх і зовнішніх завдань держави, у яких виражаються і конкретизуються сутність, соціальне призначення та роль Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, відповідно до її місця в механізмі Української держави для досягнення визначених завдань, і реалізуються в передбачених чинним законодавством формах.
Функції Верховної Ради України характеризуються тим, що вони знаходять своє правове відображення або ж у конституції країни, або ж у інших національних законодавчих актах через закріплення компетенції українського парламенту. Відтак, легітимізація діяльності вітчизняного парламенту як органу державної влади відбувається лише через конституційно-правове закріплення, формальне визначення його функцій. Вони походять від держави, виражають її волю і органічно пов’язується зі владою, тобто мають публічно-владний, а не самоврядний характер.
За своєю суттю функції Верховної Ради України обумовлені правовою природою українського парламенту і випливають із завдань, що стоять перед цим органом державної влади.
Український парламент є багатофункціональним органом державної влади, функції якого, як мінімум, можна класифікувати за: 1) способами діяльності; 2) об’єктами; 3) сферами (внутрішніми чи зовнішніми напрямами) діяльності; 4) засобами діяльності; 5) суб’єктами; 6) пріоритетністю; 7) терміном реалізації; 8) механізмом реалізації.
Безумовно, фундаментальною функцією Верховної Ради України, втім як і парламенту будь-якої іншої сучасної демократичної країни, залишається законодавча, яка, у загальних рисах, полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні чи призупиненні їх дії тощо. Разом з тим, загальносвітовою тенденцію, і Україна не становить виняток, наразі є поступове посилення ролі законодавчого органу у всіх сферах суспільно-політичного життя і розширення меж інших напрямків діяльності сучасних парламентів, зокрема номінаційного.
Номінаційна функція Верховної Ради України – це основний напрямок та вид діяльності українського парламенту, який охоплює питання призначення чи обрання на певні посади, звільнення чи відкликання з посад, надання згоди на призначення або звільнення з посад окремих осіб в органах державної влади в межах визначеної Конституцією та законами України компетенції Верховної Ради України як єдиного законодавчого і загальнопредставницького органу Українського народу.
Номінаційна функція Верховної Ради України є похідною від номінаційної функції суверена — Українського народу. Такий характер цієї функції парламенту є відображенням тісного зв’язку парламенту із виборцями, цілковитої залежності першого від волі народу. Обираючи парламентаріїв, народ наділяє їх не тільки правом розробляти і приймати конституцію і закони, але й уповноважує на здійснення кадрової політики у державі.
В межах номінаційної функції українського парламенту можна виділити субфункціі, під якими розуміється окремий напрямок і вид діяльності Верховної Ради України в межах її номінаційної діяльності, зміст яких визначається певним механізмом (способом) участі парламенту у формуванні чи обранні на певні посади, звільненні чи відкликанні з посад, наданні згоди на призначення або звільнення з посад окремих осіб в органах державної влади, який передбачено Конституцією і законами України.
Критеріями поділу номінаційної функції парламенту на субфункції є: місце реалізації (внутрішня й зовнішня субфункції); сфера суспільного життя, у якій парламент реалізує належну йому номінаційну функцію (економічна, бюджетно-фінансова, правоохоронна, духовно-культурна, політична або ж державотворча субфункції); внутрішня будова державного органу (його форма), безпосередню участь у формуванні якого бере парламент; спосіб реалізації номінаційної функції (форма участі Верховної Ради України у процесі призначення на посади або звільнення з посад); ступінь участі парламенту у формуванні колегіального державного органу; статус органів, безпосередню участь у формуванні яких бере парламент, на державні (самостійні) і недержавні (несамостійні, які є складовою іншого державного органу); процедура призначення (обрання) особи на посаду (надання згоди для такого призначення) або звільнення особи з посади; суб’єкт реалізації номінаційного напрямку діяльності парламенту тощо.
Правова природа номінаційної функції парламенту обумовлюється, насамперед, наявним у країні конституційним ладом та його засадами, такими як принцип народного суверенітету (народовладдя), принцип республіканізму, принцип демократизму, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, принцип гласності тощо. Конституційний лад, закріплений у конституції країни, визначає зміст, спосіб (механізм) та інші політико-правові характеристики основних напрямів діяльності парламенту.
Також номінаційна функція вітчизняного парламенту реалізується завдяки системі принципів, до числа яких входять принцип безпосереднього здійснення функції, принцип системності, принцип обов’язковості, принцип відповідальності, принцип забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, принцип контролю при вирішенні кадрових питань. Цю систему можна доповнити і такими принципами як: 1) дотримання системи стримувань і противаг та невтручання у сферу компетенції інших державних органів; 2) професійного підбору кандидатів на посади в органах державної влади; 3) наступництва; 4) парламентської відповідальності не тільки уряду, а й усіх інших державних органів чи посадових осіб, участь у формуванні яких чи призначенні (обранні) яких брала Верховна Рада України; 5) збалансованості, стабільності (прогнозованості) й наукової обґрунтованості державної кадрової політики; 6) законності (неможливості скасування у майбутньому акту про призначення (чи надання згоди на призначення) на посаду й звільнення з посади лише у конституційний спосіб, тобто шляхом прийняття нового акту).
Номінаційний напрямок діяльності Верховної Ради України є ефективним інструментом реалізації законодавчої, представницької, установчої та контрольної функцій парламенту, а тому фактично пронизує усі сфери діяльності законодавчого органу.
Номінаційна функція Верховної Ради України охоплює собою також формування внутрішньопарламентських структур. Так, в українському парламенті передбачено комбінований або так званий “явочно-реєстраційний” порядок утворення депутатських об'єднань. Це означає, що депутатські фракції (групи) створюються вільно, але разом з тим здобувають легальний статус тільки шляхом реєстрації в Апараті Верховної Ради. Таким чином, з одного боку, депутатські фракції (групи) утворюються, як і при явочному порядку, вільно, тобто для здійснення будь-яких пов'язаних із цим дій (проведення зборів, виборів керівних органів тощо) не потрібно попереднього дозволу. Водночас чинний Регламент Верховної Ради України передбачає необхідність реєстрації для придбання легального статусу. Обов'язкова реєстрація припускає пред'явлення до депутатських об'єднань певних вимог, дотримання яких необхідне для їхньої реєстрації, тобто, реєстрація депутатських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України є обов'язковою умовою для визнання їх такими.
У формуванні комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій та депутатських груп, виборів Голови Верховної Ради України та його заступників, формуванні тимчасових спеціальних комісій домінує тенденція, відповідно до якої цей процес здійснюється у порядку, який відповідає зарубіжному досвіду.
У той же час, на нашу думку, подальшому підвищенню рівня демократичності порядку формування зазначених інституцій має сприяти внесення низки змін до Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”, які стосуються зокрема:
- визначення критеріїв утворення депутатських фракцій і груп та розмежування їхнього статусу: фракція – це об'єднання депутатів за політичною ознакою, тоді як депутатські групи створюються з метою вираження групових інтересів депутатів (наприклад, аграрних, регіональних тощо);
- обрання голови комітету Верховної Ради України та його першого заступника після скороченого обговорення їх кандидатур на засіданні парламенту з наданням їм права виступу та відповідей на запитання; обрання заступника голови комітету і секретаря комітету на засіданні комітету за пропозицією його голови більшістю голосів від загального складу комітету відкритим голосуванням;
- надання права висування кандидатур до складу комітетів Верховної Ради України (в тому числі на посади голів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів) окрім депутатських фракцій також депутатським групам з дотриманням квот пропорційного представництва (з використанням метода Шеперса);
- наділення депутатських груп правом брати участь у формуванні тимчасових спеціальних комісій з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій і груп;
- надання парламентській тимчасовій спеціальній комісії права залучати фахівців або спеціалістів до своєї роботи на договірних або громадських засадах;
- уточнення кола суб'єктів, які володіють правом ініціювання створення тимчасових слідчих комісій. На нашу думку, його слід розширити за рахунок народних депутатів України у кількості 1/10 від конституційного складу Верховної Ради, Рахункової палати, Погоджувальної ради депутатських фракцій у Верховній Раді України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- законодавчого закріплення: а) переліку підстав для утворення тимчасових слідчих комісій парламенту, б) вимоги про обов'язкову попередню перевірку регламентним комітетом обґрунтованості пропозицій щодо створення тимчасової слідчої комісії;
- регламентування максимально та мінімально допустимих обсягів складу тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України. На нашу думку, вони повинні нараховувати від 6 до 20 членів;
- формування складу тимчасової слідчої комісії на паритетних засадах з представників парламентської більшості та опозиції (як варіант: рівна кількість представників всіх депутатських об’єднань в парламенті), що надасть можливість реалізації основного завдання їх створення, а саме проведення заздалегідь неупереджених парламентських розслідувань. Аналогічно має бути вирішене питання щодо обрання голови та заступника голови тимчасової слідчої комісії (чи встановлення правила, відповідно до якого представники парламентської більшості не можуть одночасно обіймати посади голови та заступника голови будь-якої тимчасової слідчої комісії);
- надання можливості депутатським фракціям і групам об’єднуватися у коаліцію для створення “парламентської більшості”, яка брала б на себе відповідальність за формування державної політики і керівництво парламентом, і “парламентської меншості” з визначеними правами і обов’язками у парламенті.
Після фактичного відновлення Конституційним Судом України чинності Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року межі номінаційних повноважень українського парламенту суттєво звузилися, а їх обсяг значно зменшився. Верховна Рада України практично втратила можливість безпосередньо впливати на визначення і реалізацію основних напрямків державної політики у сфері формування системи органів виконавчої влади. Фактично єдиними повноваженнями у цій сфері, що залишилися у парламенту, наразі є право надавати згоду на призначенням Президентом України Прем'єр-міністра України та голів Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
З метою збалансування номінаційних повноважень двох найбільш важливих суб'єктів конституційно-правових відносин, що отримують свій мандат на здійснення влади безпосередньо від Українського народу, – Верховної Ради України та Президента України – доцільно було б внести певні зміни до Конституції України, які б передбачали можливість Кабінету Міністрів України уникнути відставки з ініціативи глави держави шляхом отримання вотуму довіри з боку парламенту (коли Прем'єр-міністр України перед поданням Президентові України заяви про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням глави держави може звернутися до Верховної Ради України з проханням розглянути питання про висловлення Урядові вотуму довіри і якщо такий вотум довіри буде підтриманий щонайменше двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, то Кабінет Міністрів України залишається легітимним, повноважним і продовжує працювати у звичайному режимі).
На нашу думку, усі голосування з кадрових призначень на керівні посади в органи державної влади (Прем'єр-міністра України, голів Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України тощо) мають здійснюватися виключно таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Такий механізм голосування має мінімізувати будь-який тиск з боку глави держави та його адміністрації на народних депутатів України, а також дозволить вирішити проблему спотворення волевиявлення парламентаріїв через вищезазначений тиск.
Варто, на наш погляд, внести зміни до відповідних нормативних актів, які б уточнили термін надсилання Президентові України постанови Верховної Ради України з рішенням про надання згоди на призначення на посади або звільнення з посади голів Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Формальне визначення строків унеможливить ситуації із певними маніпуляціями і спекуляції під час здійснення цієї процедури.
Виходячи з досвіду розвинутих демократичних країн, в Україні також потрібно законодавчо передбачити більш складну процедуру обрання суддів безстроково, запровадивши норму, відповідно до якої це питання розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України з урахуванням висновку відповідного комітету Верховної Ради України. Вартий уваги, на наш погляд, і досвід Японії щодо перегляду призначення суддів Верховного Суду.
Номінаційна функція Верховної Ради України проявляється також у призначенні нею низки посадових осіб державних інституцій, які організаційно не належать до жодної з гілок державної влади (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Національний банк України, прокуратура України, Центральна виборча комісію).
Аналіз чинного законодавства, яким визначається процедура призначення на посади й звільнення з посад керівників (членів) вищезазначених державних інституцій, дає підстави наполягати на необхідності її удосконалення. Так, вважаємо за доцільне надати право висунення кандидатів на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини також правозахисним організаціям з всеукраїнським статусом. Крім того, варто закріпити в Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” положення, відповідно до якого в разі неспроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протягом більш ніж чотирьох місяців поспіль виконувати свої обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності Верховна Рада України повинна створити державну медичну комісію, яка б дала компетентну і об'єктивну оцінку стану здоров'я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Встановити, що лише висновок цієї комісії може слугувати достатньою правовою підставою для дострокового звільнення Уповноваженого з посади. Так само потрібно законодавчо врегулювати процедури припинення повноважень українського омбудсмана у разі його відставки, а саме строки розгляду Верховною Радою України заяви Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відставку, хто її вивчає та аналізує тощо. Аналогічну процедуру передбачити й для Голови та членів Рахункової палати, внісши відповідні зміни до Закону України “Про Рахункову палату”.
Стосовно призначення членів Центральної виборчої комісії хотілось би відзначити, що варто запозичити зарубіжний досвід у плані призначення резервних членів ЦВК, більш аполітичного підходу до формування ЦВК, недопущення її політизації і призначення членів ЦВК виходячи у першу чергу з їх професійних якостей, а не партійних уподобань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект) / В.Б. Аверьянов. – К. : Наук. Думка, 1985. – 145 c.
2. Автономов А.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учеб. / А.С. Автономов – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 560 c.
3. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / [редколегія: В.Б. Авер’янов (голова)]. – К. : Юридична думка, 2004. – Т. 1. Загальна частина. – 584 с.
4. Амеллер Мишель. Парламенты : (сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира) / Мишель Амеллер. – М. : Прогресс, 1967. – 350 с.
5. Андрєєва О.Б. Сутність та особливості парламентського контролю за діяльністю міліції / О.Б. Андрєєва // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1 (48). – С. 134-141.
6. Андреев А.Г. Охранительная функция государства в современных условиях: автореф. дис. на здобуття наук. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.01 „теория и история права и государства ; история правовых учений” – М., 2002. – 23 с.
7. Анохін О.М. Постійні комісії (комітети) Верховної Ради України: правові питання організації та діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / О.М. Анохін. – Харків, 1997. – 24 с.
8. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования) / В.Г. Афанасьєв. – М. : Политиздат, 1973. – 392 с.
9. Бальцій Ю.Ю. Правовий статус міського голови в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / Ю.Ю. Бальцій. – Одеса, 2006. – 18 с.
10. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : Монографія / Ю.Г. Барабаш. – Харків : Легас, 2004. – 192 с.
11. Барак А. Судейское усмотрение / [пер. с англ. ; науч. ред. В. А. Кикоть, Б. А. Страшун ; вступ. статья М. В. Баглая]. – М. : Норма, 1999. – 364 с.
12. Батанов О.В. Муніципальна влада в Україні : проблеми теорії та практики: Монографія / О.В. Батанов ; відп. ред. М.О. Баймуратов. – К. : Видавництво “Юридична думка”, 2010. – 656 с.
13. Бахрах Д.Н. Основные понятия социального управления / Д.Н. Бахрах. – Пермь : Пермский гос. ун-т, 1978. – 102 c.
14. Білорус О. Г. Менеджмент : конкурентноздатність і ефективність / О. Г. Білорус, Є. Г. Панченко. - К. : Знання, 1992. – 40 с.
15. Богданова Н.А. Система науки конституционного права / Н.А. Богданова. – М. : Юристъ, 2001. – 256 с.
16. Бойцова В.В. Комментарий к Федеральному конституционному закону “Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации” / В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова. - М. : ИНФРА.М-НОРМА, 1997. – 128 с.
17. Борденюк В. Муніципальна реформа : що, як і задля чого / В. Борденюк // Віче. – 1998. – № 7. – С. 63-79.
18. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії / В.І. Борденюк. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 576 с.
19. Булаков О.Н. Двухпалатный парламент Российской Федерации / О.Н. Булаков. – СПб. : Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 753 с.
20. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. – М. : Мысль, 1990. – 808 с.
21. Веденов М.Ф. Соотношение структуры и функции в живой природе / М.Ф. Веденов, В.И. Кремянский. - М. : Знание, 1966. – 48 с.
22. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Учебник / А.Б. Венгеров. – М. : Новый юрист, 1998. – 624 с.
23. Виборче законодавство : українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / [за заг. ред. Радченка Є.В.]. – К. : Факт, 2003. – 258 с.
24. Воронов М.М. Правові акти законодавчої влади України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / М.М. Воронов. – Х., 1997. – 21 с.
25. Гах Й.М. Незалежній Україні – 15 років : Монографія / Й.М. Гах, В.І. Савич, Н.Є. Яцук. – Івано-Франківськ : Галицька академія, 2006. – 288 с.
26. Георгіца А.З. Двопалатна структура парламенту : доктрина і сучасна конституційна практика / А.З. Георгіца // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. – Чернівці, 1999. – Вип.. 70: Правознавство. – С. 64-68.
27. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм : проблеми теорії та практики : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.02 / Георгіца Аурел Зиновійович. – Чернівці, 1999. – 458 с.
28. Георгіца А.З. Шляхи вдосконалення організаційної структури парламенту України / А.З. Георгіца // Українська державність: історія і сучасність : Мат. наукової конференції. – К., 1993. – С. 333-335.
29. Глебов А.П. Функции прокурорского надзора / А.П. Глебов // Совершенствование прокурорского надзора в СССР. – М. : Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1973. – С. 70-80.
30. Годунов А.А. Социально-экономические проблемы управления производством / А.А. Годунов. – М. : Экономика, 1975. – 322с.
31. Горьовий Л., Ющик О. Парламент України: проблеми управління / Л. Горьовий, О. Ющик // Віче. – 1997. - № 4. – С. 33-43.
32. Гробова В.П. Деякі аспекти діяльності фракцій в Бундестазі / В.П. Гробова // Вісник Національного університету. внутрішніх справ. – 2004. - № 27. – С. 238-243.
33. Гуценко К.Ф. Правоохранительные органы : Учебник / К.Ф. Гуценко, М.А. Ковалев. – М. : Зерцало, 1997. – 368 с.
34. Давидович Я. Про наступні вибори думаємо вже сьогодні / Я. Давидович // Голос України. – 2006. – 31 жовтня.
35. Дамирли М.А. Право и история : эпистомологические проблемы. Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания / М.А. Дамирли. – С-П. : Изд-во Спб. ун-та, 2002. – 456 с.
36. Джангирян Ж.Д. Национальное Собрание (парламент) Республики Армения в системе органов государственной власти / Ж.Д. Джангирян // Государство и право. – 2004. – № 7. – С. 96-99.
37. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР) – 1990. – № 31. – Ст. 429.
38. Дробуш І.В. Функції органів місцевого самоврядування в Україні : Монографія / І.В. Дробуш. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 244 с.
39. Євдокимов В.О. Вища рада юстиції на шляху становлення / В.О. Євдокимов // Весы Фемиды. – 2000. – № 1 (12). – С. 53-56.
40. Журавльова Г.С. Конституційні засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / Г.С. Журавльова. – К., 1999. – 20 с.
41. Журавський В.С. Конституційно-правова характеристика функцій та повноважень Верховної Ради України / В.С. Журавський // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – № 12 (частина 2). – С. 225-232.
42. Журавський В.С. Організація парламентів : питання порівняльного аналізу : Навчальний посібник / В.С. Журавський ; за заг. ред. О.Н. Ярмиша. – Х : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 135 с.
43. Журавський В.С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій / В.С. Журавський. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 63 с.
44. Журавський В.С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : Підручник / В.С. Журавський, В.О. Серьогін, О.Н. Ярмиш – К. : Вид. дім „ІнЮре”, 2003. – 671 с.
45. Журавський В.С. Становлення та розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / В.С. Журавський. – К. : Парламентське вид-во, 2002. – 344 с.
46. Загальна теорія держави і права : Навч. посібник / [А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.] ; за ред. В.В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
47. Загальна теорія держави і права : Підруч. для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.] ; за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
48. Закон Грузии “О Народном защитнике Грузии” // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. – Варшава : МАSТЕR, 1999. - С. 127-137.
49. Закон України “Про вибори народних депутатів України” вiд 25 березня 2004 р. № 1665-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366.
50. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Центральну виборчу комісію” від 29 травня 2007 р. № 1095-V // Голос України. – 2007. – 31 травня.
51. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 08 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
52. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 07 жовтня 2010 р. № 2591- VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 79. - Ст. 2792.
53. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст.272.
54. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” вiд 30 червня 1993 р. № 3341-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. – Ст.358.
55. Закон України “Про Регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 14. – Ст.133.
56. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 //Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
57. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” (з наступними змінами і доповненнями) вiд 21 грудня 1993 р. № 3759-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
58. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран : Восточной Европы и Азии: Учебник для вузов / Д.Л. Златопольский. – М. : Зерцало, 2000. – 320 с.
59. Зорькин В.Д. Основные ветви государственной власти : их разграничение и соотношение / В.Д. Зорькин // Социалистическое правовое государство : концепция и пути реализации. – М. : Юрид. лит-ра, 1990. – С. 99-105.
60. Италия : Конституция и законодательные акты. Перевод с итальянского / [редкол.: Барабашев Г.В., Жидков О.А., Ильинский И.П., Калямин Г.П., Страшун Б.А., Туманов В.А., Чиркин В.Е.; Пер. : Васильева Т.А.; Сост. и вступ. ст.: Попов Н.Ю.]. – М. : Прогресс, 1988. – 392.
61. Испания : Конституция и законодательные акты. Перевод с испанского / [под ред. Н. Н. Разумовича]. – М. : Прогресс, 1982. – 353 с.
62. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н.І. Карпачова – К. : Книжкова друкарня Наукової книги, 2000. – 377 с.
63. Kastari P. Suomen valtiosaanto / P. Kastari. – Helsinki, 1977. – 464 р.
64. Керимов А.Д. Комиссии по расследованию и по контролю в Национальном собрании Франции (пятая республика) / А.Д. Каримов. – М. : Норма, 1991. – 85 с.
65. Керимов А.Д. Парламентское право Франции / А.Д. Каримов. – М. : Норма, 1998. – 176 с.
66. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні : на тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – 414 с.
67. Кислий П. Розвиток парламентаризму в Україні / П. Кислий. – К. : Парламентське вид-во, 1998. – 156 с.
68. Князькин С.А. Омбудсмен в России : международно-правовой анализ законодательных актов субъектов РФ / С.А. Князькин. – Казань : Стиль, 1999. – 344 с.
69. Коврякова Е.В. Парламентский контроль : зарубежный опыт и российская практика / Е.В. Коврякова. – М. : ОАО “Издательский дом “Городец”, 2005. – 191 с.
70. Козлова О.В. Научные основы управления производством / О.В. Козлова, И.Н. Кузнецов – М. : Экономика, 1970. – 286 с.
71. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности / Н.М. Колосова // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 86-91.
72. Комаров С.А. Общая теория государства и права : учебник, 3-е изд., переработ. и допол. / С.А. Комаров. – М. : Юрайт, 1997. – 412 с.
73. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х т. / [отв. ред. Б.А. Страшун]. – М. : Изд-во БЕК, 1996. – Т. 1-2. – 757 с.
74. Конституционное право зарубежных стран. – М. : Юристъ, 2000. – 568 с.
75. Конституционное право зарубежных стран : Учебник для вузов / [под ред. проф. В.О. Лучина, проф. Г.А. Василевича, проф. А.С. Прудникова]. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 687 с.
76. Конституционное право : Словарь / [отв. ред. В.В. Маклаков]. – М. : Юристъ, 2001. – 559 с.
77. Конституция Мальтийской Республики // Конституции государств Европы : В 3 т. / [под общей ред. Л.А. Окунькова]. – М. : Издательство НОРМА, 2001. – Т. 2. – С. 468-538.
78. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик от 07 ноября 1977 г. // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. – 1977. – № 41. – Ст. 617.
79. Конституция Республики Кыргызстан [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ferghana.ru/article. php?id=6587.
80. Конституция Республики Молдова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.presedinte.md/const. php?lang=rus.
81. Конституция Турецкой Республики // Конституции государств Европы: В 3 т. / [под общей ред. Л.А. Окунькова]. – М. : Издательство НОРМА, 2001. – Т. 3. – С. 222-286.
82. Конституції нових держав Європи та Азії / [упоряд. С. Головатий]. – К. : Українська Правнича Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – 544 с.
83. Конституційне право України / [pа ред. докт. юрид. наук В.Ф. Погорілка]. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
84. Конституція Республіки Молдова // Конституції нових держав Європи та Азії / [упоряд. С. Головатий]. – К. : Укр. Правн. Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – С.191-232.
85. Конституція Республіки Словенія // Конституції нових держав Європи та Азії / [упоряд. С. Головатий]. – К. : Укр. Правн. Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – С. 265-306.
86. Конституція Республіки Узбекистан //Конституції нових держав Європи та Азії / [упоряд. С. Головатий]. – К. : Укр. Правн. Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – С. 341-369.
87. Конституція Словацької Республіки //Конституції нових держав Європи та Азії / [упоряд. С. Головатий]. – К. : Укр. Правн. Фундація. Вид-во “Право”, 1996. – С. 445-484.
88. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
89. Конституція Французької Республіки // Конституції зарубіжних країн: Навчальний посібник / [авт.-упоряд.: В.О. Серьогін, Ю.М. Коломієць, О.В. Марцеляк та ін. ; за заг. ред. к.ю.н., доц. В.О. Серьогіна]. – Х. : Видавництво “ФІНН”, 2009. – C. 47-72.
90. Кравченко В.В. Муніципальне право України: Навчальний посібник / В.В. Кравченко, М.В. Пітцик – К. : МАУП, 2003. – 128 с.
91. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе / Б.С. Крылов – М. : Издательство Института международных отношений, 1963. – 355 с.
92. Куйбіда В.С. Поняття функцій місцевого самоврядування / В.С. Куйбіда // Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Кол. монографія / [В.О. Антонечко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов та інш.] ; за ред. В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. – К., 2007. – С. 507-520.
93. Кульчицька О.В. Конституційно-правовий статус депутатських фракцій Верховної Ради України : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.02 / Кульчицька Оксана Вікторівна. – К., 2009. – 210 с.
94. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления / Б.П. Курашвили. – М. : Наука, 1987. – 294 с.
95. Кутафин О.Е. Муниципальное право Российской Федерации : Учебник / О.Е. Кутафин, В.И. Фадеев – М. : Юристъ, 1997. – 428 с.
96. Лапаева В.В. Фракции и депутатские группы в Государственной Думе как субъекты парламентского процесса / В.В. Лапаева // Адвокат. – 1998. – № 4. – С. 107-121.
97. Лимская декларация руководящих принципов контроля // Контроллинг. – 1991. – № 1. – С. 56-65.
98. Loquet P. Les commissions parlementaires permanents de la Ve Republique / P. Loquet. – Paris : P.U.F., 1982. – 231 р.
99. Майданник О.О. Парламентський контроль в Україні / О.О. Майданник. – К. : Національний педагогічний університет імені Н.П. Драгоманова, 2004. – 320 с.
100. Майданник О. Питання теорії функцій парламенту України / О. Майданник // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 81-88.
101. Майданник О.О. Теоретичні проблеми контрольної функції парламенту України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / О.О. Майданник. – К., 2007. – 40 с.
102. Малиновський В. Зовнішній контроль у державному управлінні / В. Малиновський // Вісник Академії державного управління при Президентові України. – 2000. – № 1. – С. 46-57.
103. Марков Д.Г. Функциональный подход в современном научном познании / Д.Г. Марков. – Новосибирск : Наука, 1982. – 127 с.
104. Марков Ю.Г. Структурные и функциональные схемы представления научного знания / Ю.Г. Марков // Вестн. Моск. ун-та. Сер. философия. – 198. – № 3. – С. 22-25.
105. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / О.В. Марцеляк ; відп. ред. член-кор. АПрН України О.Н. Ярмиш: Монографія. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
106. Марцеляк О.В. Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування / О.В. Марцеляк, Ю.М. Коломієць, Г.В. Зубенко. – Х. : ТОВ “ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС”, 2006. – 268 с.
107. Марцеляк О.В. Комітети Верховної Ради України: система, структура та роль у здійсненні основних функцій парламенту / О.В. Марцеляк // Право і безпека. – 2005. – № 4’4. – С. 7-10.
108. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук. : спец. 12.00.02 „конституційне право” / О.В. Марцеляк. – Одеса, 2004. – 35 с.
109. Медвідь А.Б. Конституційно-правовий статус тимчасових комісій Верховної Ради України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Медвідь Андрій Богданович. – Ужгород, 2008. – 252 с.
110. Мильнер Б.З. Евенко Л.И., Раппопорт В.С. Системный подход к организации управления / Б.З. Мильнер, Л.И. Евенко, В.С. Раппопорт – М. : Экономика, 1983. – 224 с.
111. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США / А.А. Мишин. – М. : Юрид. лит-ра, 1984. – 190 с.
112. Могунова М.А. Скандинавские государства : центральные органы власти / М.А. Могунова. – М. : Юридическая литература, 1975. – 223 с.
113. Могунова М.А. Скандинавский парламентаризм : Теория и практика / М.А. Могунова. – М. : РГГУ, 2001. – 350 с.
114. Монтескье Ш.-Л. О духе законов или об отношениях, в которых законы должны находиться к устройству каждого правления, к нравам, климату, религии, торговле, и т. д. : новые исследования о законах римских, касающихся наследования, о законах французских и о законах феодальных / Монтескье ; пер. с фр. А. Г. Горнфельда. – Спб. : Издание Л.Ф. Пантелеева, 1900. – 706 с.
115. Морозова Л.А. Теория государства и права : учебник / Л.А. Морозова. – М. : Юристъ, 2002. – 414 с.
116. Муниципальное право Российской Федерации : учебник / [под ред. Ю.А. Дмитриева]. – М. : Профобразование, 2000. – 798 с.
117. Мычко Н.И. Прокуратура Украины : роль и место в системе государственной власти / Н.И. Мычко – Донецк : Донеччина, 1999. – 255 с.
118. Наулік Н.С. Інститут омбудсмана в Україні та Республіці Польща: порівняльне дослідження : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Наулік Наталія Степанівна. – К., 2007. – 216 с.
119. Нисневич Ю.А. Политико-правовой анализ процедуры формирования и отставки Правительства Российской Федерации / Ю.А. Нинсевич // Вестник Российского университета дружбы народов. – Серия : Политология. – 2007. – № 2. – С. 5–15.
120. Новейший философский словарь / [сост. А.А. Грицианов]. – Мн. : Изд-во В.М. Скакун, 1998. – 896 с.
121. Ожегов С.И. Словарь русского языка / С.И. Ожегов ; под ред. Ю.Ю. Шведовой. – М. : Русский язык, 1986. – 795 с.
122. Олуйко В.М. Парламентське право України : проблеми теорії та практики / В.М. Олуйко – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 216 с.
123. Органический закон “О Народном защитнике” // Испания. Конституция и законодательные акты / [под ред. Н.Н. Разумовича]. – М. : Прогресс, 1982. - С. 158-174.
124. Осавелюк А.М. Вспомогательные государственные органы зарубежных стран : конституционно-правовой аспект / А.М. Осавелюк. – М. : Юристъ, 1998. – 192 с.
125. Основи конституційного права України : підручник / [за ред. В.В. Копєйчикова]. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 288 с.
126. Основин В.С. Основы науки социального управления / В.С. Основин. – Воронеж : Изд-во ВВШМ, 1971. – 238 с.
127. Парламентское право России: Учебное пособие / [под ред. И.М. Степанова, Т.Я. Хабриевой]. – М. : Юристъ, 1999. – 392 с.
128. Парламентське право України : Навч. посібник / [кол. авт. ; за ред. О.Н. Ярмиша]. – Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ. – 2007. –500 с.
129. Погорелко В.Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций Советского общенародного государства / В.Ф. Погорелко. – К. : Наукова думка, 1986. – С. 123-127.
130. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні / В.Ф. Погорілко // Вісник Академії правових наук України. –1995. – № 3. – С. 21–27.
131. Погорілко В.Ф. Функції Українського парламенту. Від номінального до реального / В.Ф. Погорілко // Віче. – 2002. – № 2 (119). – С. 17-20.
132. Погосян Н.Д. Счетная палата Росси