КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МЕНДЕГРАЛ ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 342.715

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Колодій Анатолій Миколайович

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................………..3
РОЗДІЛ 1 ГЕНЕЗИС, НАУКОВІ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА.........................................................................……14
1.1. Генезис та наукові дослідження правового статусу осіб без громадянства.....................................................................................................……...14
1.2. Нормативно-правове регулювання правового статусу осіб без громадянства......................................................................................................……..41
Висновки до розділу 1.................................................................................…..54
РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ.................................................................………..57
2.1. Поняття та елементи правового статусу осіб без громадянства............57
2.2. Сутність і зміст принципів правового статусу осіб без громадянства..72
2.3. Права, свободи та обов’язки – центральний елемент правового статусу осіб без громадянства в Україні.........................................................................……85
2.4. Відповідальність осіб без громадянства в Україні................................125
Висновки до розділу 2.............................................................................……142
РОЗДІЛ 3 ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ…………………………………….147
3.1 Поняття та система гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні..............................................................................…….147
3.2 Конституційно-правові гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні......................................................................…….160
Висновки до розділу 3.............................................................................……180
ВИСНОВКИ...........................................................................................…….184
ДОДАТКИ……………………………………………………………………199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................…205

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України як Основний Закон країни уже в ст. 1 закріплює, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Головний критерій визначення держави демократичною полягає в реальній реалізації проголошених прав і свобод людини та громадянина. Реалізація, охорона та захист прав і свобод людини та громадянина є визначальною ознакою гуманістичного та цивілізованого рівня будь-якого суспільства. Наявні у нашій державі гарантії та механізми здійснення і реалізації особистих прав, свобод, законних інтересів та обов’язків поширюються не лише на громадян України, а й на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають на території України.
Крім того, за даними Верховного комісара ООН по справах біженців у всьому світі проживає близько 20 млн осіб без громадянства, в Європі їх кількість сягає 640 тис., а в Україні зареєстровано близько 16 тис. таких осіб, що становить 2,5 % від загальної кількості тих апатридів, які проживають в Європі. Але й незначна їх кількість є достатньою для встановлення Конституцією України норми, згідно з якою «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Правовий статус осіб без громадянства розглядається в якості самостійного інституту конституційного права і характеризується певними особливостями та специфічними елементами.
Проте, існуючі нині теоретико-правові погляди щодо правового статусу апатридів в Україні не відповідають вимогам сучасної державно-правової дійсності і вимагають їх переосмислення з позицій вітчизняної юридичної науки, що актуалізує дослідження даної проблеми та водночас посилюється необхідністю вироблення нової конституційно-правової моделі статусу осіб без громадянства в Україні.
Питання конституційно-правового статусу осіб без громадянства в наукових колах завжди розглядалося як складова частина правового статусу особи в країні. У зв’язку з цим, більшість науковців радянського періоду, передусім, С.А. Авакян, С.Н. Бабурін, М.В. Баглай, О.Є. Кутафін лише окреслювали загальні риси даного правового статусу, не виділяючи їх з загальної категорії «іноземці». В подальшому розробка правового статусу іноземців та осіб без громадянства набула більш конкретних ознак, що й стало теоретичною основою підготовки дисертаційного дослідження. Важливе значення мають роботи сучасних правників-конституціоналістів: В.Ф. Погорілка, П.М. Рабиновича, В.Я. Тація, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала та інших. Однак, спеціальних та цілісних науково-монографічних чи дисертаційних досліджень, присвячених конституційно-правовому статусу осіб без громадянства в Україні, ще не існує.
У зв’язку з постійними змінами в національній нормативно-правовій базі і сьогоднішнім рівнем розвитку держави є необхідність звернення до аналізу існуючої проблеми формування конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні та проблем реалізації даного статусу.
Таким чином, дослідження і аналіз національного законодавства, що регламентує даний конституційний інститут, а також розробка шляхів удосконалення юрисдикційного захисту інтересів осіб без громадянства від необґрунтованих дій з боку Української держави в особі її органів та посадових осіб є своєчасною і необхідною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Закон України від 18.03.2004р. № 1629-ІV, Програми інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента України від 14.09.2000р. № 1072. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2010–2015 роки (Наказ МВС України від 29.07.2010р. № 347). Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 16 від 28.11.2006р.) і розглянута та схвалена Національною академією правових наук України (п. 124 Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права, 2006р.)
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в осмисленні теоретично-правових основ конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні і відпрацюванні на основі цього пропозицій і рекомендацій щодо його вдосконалення.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі наукові завдання:
– висвітлити історичні умови виникнення та розвитку інституту осіб без громадянства;
– визначити ступінь наукової розробки теми дослідження;
– дослідити нормативне регламентування та соціально-правову сутність статусу осіб без громадянства в Україні;
– сформулювати поняття та визначити елементи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні;
– розкрити сутність і зміст принципів правового статусу осіб без громадянства в Україні;
– охарактеризувати права, свободи та обов’язки осіб без громадянства в Україні;
– окреслити відповідальність осіб без громадянства в Україні;
– сформулювати визначення та виявити характерні ознаки гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні;
– охарактеризувати конституційно-правові гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні;
– обґрунтувати шляхи вдосконалення конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що пов’язані з конституційно-правовим статусом людини і громадянина в Україні.
Предмет дослідження – конституційно-правовий статус осіб без громадянства в Україні як сукупність головних елементів та конституційно-правової регламентації.
Методи дослідження. Важливість і складність теми, що досліджується, зумовила застосування низки загальнонаукових і спеціальних принципів та методів пізнання. З філософських методів та законів при аналізі стану науково-теоретичного опрацювання визначеного предмета дисертації застосовано закон накопичення певної кількості і переростання в іншу якість, що дозволило окреслити коло й кількість праць науковців, а відтак визначити наявні теоретико-правові проблеми, що є темою даного дослідження (підрозділ 1.1). Використання загальнонаукового діалектичного методу сприяло вивченню соціально-правової сутності конституційно-правового статусу осіб без громадянства, сутності прав, свобод та їх обов’язків, конституційно-правових особливостей правового статусу осіб без громадянства, що розвивається, змінюється, визначається умовами політико-правового життя, розвитку суспільства і держави в цілому (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). За допомогою історичного методу було досліджено процес виникнення, формування та розвитку правового статусу осіб без громадянства в світі та Україні зокрема (підрозділ 1.1). Методи аналізу, узагальнення, угруповання, формалізації стали методологічною основою для опрацювання проблем доктринальних досліджень і правової регламентації статусу осіб без громадянства (підрозділи 1.1, 1.2). Формально-догматичний та юридично-догматичний методи застосовувались при формуванні авторського розуміння поняття, елементів та принципів правового статусу осіб без громадянства в Україні (підрозділи 2.1, 2.2) Формально-логічні методи (дедукція та індукція, аналіз і синтез) застосовувалися при дослідженні окремих складових елементів правового статусу осіб без громадянства, виокремленні їх ознаки, формулювання висновків та рекомендацій щодо наукового та практичного використання здобутих результатів (підрозділ 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2). Структурний та функціональний методи дозволили з’ясувати особливості гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні (підрозділи 3.1, 3.2). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння Конституції та інших актів законодавства України та міжнародних договорів, для проведення співставлень окремих елементів правового статусу осіб без громадянства, виявлення прогалин у національному нормативному регулюванні (підрозділи 1.2, 3.3). Метод інтерпретації використовувався при роз’ясненні конституційно-правових норм із застосуванням відповідних видів тлумачення (підрозділи 2.1, 3.3).
Емпіричну основу дослідження становлять матеріали юридичної практики Європейського суду з прав людини, Міністерства внутрішніх справ, органів прокуратури та суду щодо реалізації елементів статусу осіб без громадянства. У роботі використано понад 200 справ осіб без громадянства щодо отримання ними посвідок на постійне чи тимчасове проживання в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним з перших у вітчизняній науці конституційного права комплексних досліджень сутності, правової природи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні та пошуку оптимальних шляхів удосконалення їх статусу.
Наукова новизна, як і сформульовані та обґрунтовані підсумки, що виносяться на захист і відображають науковий доробок, конкретизується у науково-теоретичних положеннях та пропозиціях, найважливішими з яких є:
вперше:
– проведено генезис правового статусу осіб без громадянства та аналіз стану наукової розробки теми дослідження, які свідчать про те, що дана проблема спеціально, окремо від категорії «іноземці» не досліджувалася ні в радянській, ні в національній історіографії;
– сформульовано визначення конституційно-правового статусу осіб без громадянства, як юридичного режиму публічно-правового становища осіб без громадянства, який обумовлений національним історичним і міжнародним досвідом;
– визначено, що пріоритетним завданням державної політики відносно осіб без громадянства в Україні на сучасному етапі розвитку є розробка і систематизація адекватної і сучасної законодавчої бази, яка, з одного боку, має відповідати реаліям забезпечення статусу осіб без громадянства, а з іншого – наближатиме Україну до реалізації положень ратифікованих раніше міжнародно-правових документів, зокрема Конвенції про статус апатридів від 28.08.1954р. Обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про конституційно-правовий статус осіб без громадянства (апатридів) в Україні», в якому буде закріплено демократичну модель політики держави стосовно апатридів, визначено цілі, принципи, завдання, пріоритети та механізми реалізації державної політики щодо осіб без громадянства. Також Закон повинен містити основи конституційно-правового статусу осіб без громадянства, а саме: правосуб’єктність, спрощені підстави отримання громадянства України, права, свободи та обов’язки осіб без громадянства, механізм їх реалізації, гарантії правового статусу, відповідальність осіб без громадянства за порушення національного законодавства;
удосконалено:
– поняття правосуб’єктності, що є елементом конституційно-правового статусу особи без громадянства і полягає у здатності особи бути учасником правовідносин. Правоздатність осіб без громадянства – це здатність мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що виникають з моменту народження і визнаються за кожною особою незалежно від її національності, віку та інших ознак і припиняється з моменту смерті особи. Дієздатність осіб без громадянства – це здатність своїми діями самостійно реалізовувати надані їм суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України (ст. 64) і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж. На осіб без громадянства розповсюджується положення щодо визнання їх судом недієздатними;
– поняття юридичної відповідальності, що виступає в ролі виховного елемента впливу з боку держави у вигляді покарання чи стягнення, спрямованого на попередження правопорушень з боку осіб без громадянства у майбутньому та виховання у них ознак правомірної поведінки. Даний елемент має каральну функцію, передбачаючи покладання на винувату особу без громадянства певного виду і відповідної міри покарання;
– дефініцію права і свободи осіб без громадянства в Україні: це соціально обумовлена, закріплена та забезпечена Конституцією та іншими законами України система можливостей особи мати, володіти, користуватися та розпоряджатися всіма соціальними благами та цінностями, а також користуватися свободою дій і поведінки у межах Конституції та законів України. Сформульовано уніфіковану систему конституційних прав і свобод осіб без громадянства, що складається з загальноконституційних та спеціальних прав і свобод, а також подано власну систему обов’язків осіб без громадянства, що також розподіляється на дві групи: обов’язки загальноконституційні та спеціальні. Доведено, що особи без громадянства володіють особистими, економічними, соціальними та культурними правами, при цьому вони обмежені у політичних правах. Запропоновано законодавчо розширити політичні права осіб без громадянства, зокрема: ліквідувати суперечність між Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994р. та Конституцією України і передбачити в останній політичне право осіб без громадянства вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це визначено статутами цих об’єднань; змінити диспозицію статті 39 Конституції України, і передбачити, що особи без громадянства можуть користуватися політичним правом на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації;
– систему конституційно-правових гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства, що складається із загальносоціальних та спеціально-юридичних. Загальносоціальні гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні можна визначити як сукупність умов, засобів та механізмів, що забезпечують у своїй сукупності фактичне втілення конституційних прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в усіх сферах суспільного життя (політичній, економічній, соціальній, культурній). Спеціально-юридичні гарантії – це усі правові умови, засоби та механізми, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в державі;
дістало подальшого розвитку:
– узагальнення, що в структуру конституційно-правового статусу осіб без громадянства входять такі елементи: правосуб’єктність; суб’єктивні права, свободи та юридичні обов’язки (законні інтереси, як другорядний елемент); принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства; гарантії забезпечення прав і свобод; юридична відповідальність.
– питання законодавчого закріплення конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні, а саме, доведено, що сучасне законодавство не дає повною мірою відповідей на виклики, які ставить перед державою практика реалізації законодавства з цього питання. Визначено, що внутрішня законодавча база спирається на міжнародно-правові документи: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенцію про статус апатридів, Конвенцію про статус біженців, Конвенцію про скорочення безгромадянства, Міжнародну Конвенцію про захист прав усіх працюючих мігрантів і членів їх сімей, Конвенцію про громадянство заміжньої жінки та ряду інших. Вони стали частиною національного законодавства України, оскільки саме в цих документах регламентуються механізми та принципи здійснення політики щодо осіб без громадянства, і Україні необхідно продовжувати імплементацію зазначених стандартів у законодавство і практику реалізації;
– аргументація, що особа без громадянства в Україні є особливим суб’єктом конституційного права України, яка знаходиться у певних взаємовідносинах з Українською державою і виступає в свою чергу об’єктом правового регулювання. Доведено, що особи без громадянства мають свій особливий конституційно-правовий статус, і їх розмежування є юридично обґрунтованим;
– принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні – це найбільш загальні, нормативно-регулятивні, формально-визначені, свідомо-вольові правила поведінки, що передбачаються Конституцією та законодавством України, та які визначають сутність і соціальне призначення правового становища осіб без громадянства (апатридів). До системи принципів конституційно-правового статусу осіб без громадянства віднесено два види принципів: 1) загальні принципи, що стосуються загального конституційно-правового статусу особи; 2) спеціальні принципи, що розкривають характерні особливості конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні;
– поняття гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні, що являє собою систему взаємоузгоджених, послідовних, передбачених у нормативно-правових актах засобів, умов та механізмів, соціальним призначенням яких є забезпечення фактичного втілення правового статусу осіб без громадянства в суспільні, соціальні відносини в Україні;
– виокремлення ряду ознак, що притаманні гарантіям реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні: по-перше, будь-які гарантії, у тому числі і конституційно-правового статусу осіб без громадянства, спрямовані на забезпечення конституційно-правового статусу людини в державі загалом; по-друге, вони являють собою систему, тобто мають бути узгодженими, послідовними, єдиним цілим; по-третє, вони формалізуються у нормативно-правових актах у вигляді засобів, умов та механізмів; по-четверте, їх соціальним призначенням є забезпечення реалізації прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки, рекомендації та пропозиції, що обґрунтовані у дослідженні, створюють основу для формування сучасного розуміння конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні, подальшого реформування та вдосконалення їх статусу з урахуванням необхідності адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів та найкращих практик зарубіжних країн у напрямку подальшої демократизації даного інституту.
Сформульовані у дисертації теоретичні та практичні положення, пропозиції і висновки використані: у нормотворчій діяльності Міністерства юстиції України (акт про впровадження № 18-52/759 від 22.03.2011р.) та Верховної Ради України (акт про впровадження № 04-03/5-158 від 16.03.2011р.); у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ (акт про впровадження від 28.12.2010р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації, їх полемічна аргументація, рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу осіб без громадянства викладені: на ІІІ Міжнародній науковій конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 2007р.); науково-практичній конференції «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Київ, 2008р.); Всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 2008р.); науково-практичній конференції (м. Київ, 2009р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях у фахових юридичних виданнях України та в чотирьох збірниках тез наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У процесі написання дисертаційного дослідження було вивчено та проаналізовано конституційно-правові основи регулювання статусу осіб без громадянства. При цьому бралося до уваги міжнародно-правове регулювання статусу даної категорії осіб, опрацьовувалися рекомендації міжнародних інституцій та зарубіжний досвід щодо удосконалення конституційно-правового статусу осіб без громадянства.
Слід зауважити, що чинна законодавча база статусу осіб без громадянства в Україні не дає повною мірою відповідей на виклики, які ставить перед державою практика реалізації законодавства з цього питання. Внутрішня законодавча база спирається на міжнародно-правові документи: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенцію про статус апатридів, Конвенцію про статус біженців, Конвенцію про скорочення безгромадянства, Міжнародну Конвенцію про захист прав всіх працюючих мігрантів і членів їх сімей, Конвенцію про громадянство заміжньої жінки, Декларацію про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, Декларацію принципів толерантності. Більшість з цих документів ратифіковано Україною і вони стали частиною національного законодавства України, саме в цих документах регламентуються механізми та принципи здійснення політики у відношенні до осіб без громадянства, і Україні необхідно продовжувати імплементацію зазначених стандартів у вітчизняне законодавство і в практику реалізації.
Проголошений євроінтеграційний курс України орієнтує на наближення до Копенгагенських критеріїв членства в ЄС, зокрема політичних, які передбачають стабільність інститутів, гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин, біженців, осіб без громадянства, - цілі, які неможливо реалізувати без формування демократичної моделі державної політики.
На підставі розгляду проектів законів, інших нормативно-правових актів, державних програм, міжнародних договорів України з питань прав людини і громадянина нами запропоновано шляхи удосконалення законодавства з цих питань.
Нами вивчено і проаналізовано стан виконання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, актів інших органів влади з питань забезпечення і гарантування прав і свобод осіб без громадянства в Україні.
Ми дійшли висновку, що пріоритетним завданням політики відносно осіб без громадянства в Україні на сучасному етапі розвитку є розробка і систематизація адекватної і сучасної законодавчої бази, яка, з одного боку, відповідатиме реаліям забезпечення статусу осіб без громадянства, а з іншого – наближатиме Україну до реалізації положень ратифікованих раніше міжнародно-правових документів, зокрема Конвенції про статус апатридів від 28 серпня 1954 року. Для цього насамперед необхідно прийняти Закон України «Про конституційно-правовий статус осіб без громадянства (апатридів) в Україні», в якому буде зафіксовано демократичну модель політики держави стосовно апатридів, визначено цілі, принципи, завдання, пріоритети та механізми реалізації державної політики щодо осіб без громадянства. Також Закон повинен містити основи конституційно-правового статусу осіб без громадянства, а саме: правосуб’єктність, спрощені підстави отримання громадянства України, права, свободи та обов’язки осіб без громадянства, їх механізм реалізації, гарантії правового статусу, відповідальність осіб без громадянства за порушення національного законодавства.
Крім того, розглянуто і обґрунтовано висновок, що основними елементами механізму реалізації прав і свобод осіб без громадянства мають бути: система національних законодавчих актів; міжнародно-правові документи у цій сфері, підписані і ратифіковані Україною; підзаконні акти органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування; державні органи загальної і спеціальної компетенції, відповідальні за реалізацію статусу осіб без громадянства; профільні громадські організації.
Розглядаючи у нашому дисертаційному дослідженні конституційно-правовий статус осіб без громадянства в Україні, ми визначили, що ця категорія осіб є однією з категорій суб’єктів конституційного права України, які знаходяться у певних взаємовідносинах з Українською державою і виступають у свою чергу об’єктом правового регулювання.
В роботі здійснено дослідження ґенези такого явища як права людини, зазначено, що це питання зберігає актуальність протягом усієї історії людства. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом в античні часи подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов’язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу щодо користування правами і свободами, насамперед політичними. Між тим, що стосується чужинців (таким поняттям оперував Стародавній Світ, визначаючи іноземців), то в перших стародавніх державах світу, зокрема в Римі, Греції, Єгипті, всякого іноземця розглядали як ворога, позбавленого будь-яких прав та законного захисту і його або видворяли, або обертали у рабство.
В період середньовіччя іноземець стає кріпосним того феодала, на землі якого він проживав, а також виступав об’єктом спеціального податку, тобто повинен був щорічно вносити в казну певну суму грошей. Для чужинця встановлювався податок за дозвіл вступу у шлюб, а за укладення шлюбу без дозволу як санкція допускалася повна конфіскація майна іноземця.
Усе вищесказане дозволяє зробити висновок, що до початку ХХ ст. у більшості Європейських країн залишилися лише обмеження, що стосувалися головним чином політичних прав іноземців та незначні обмеження щодо каботажного плавання, заняття рибним промислом, експлуатації морських суден, забезпечення судових витрат.
Проведений нами аналіз стану наукової розробки проблеми конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні свідчить про те, що дана проблема спеціально, окремо від категорії “іноземці” не досліджувалася ні в радянській, ні в національній історіографії.
Відсутність у особи громадянства будь-якої з країн об’єктивно веде до зменшення загального набору його прав, так як така особа, як правило, позбавляється права брати участь у виборах вищих органів державної влади, не може займатися окремими видами діяльності, займати відповідні посади, позбавлена дипломатичного захисту країни, в якій перебуває.
Ми дійшли висновку, що іноземні громадяни та особи без громадянства мають свій особливий правовий статус, і їх розмежування є юридично обґрунтованим. Саме тому застосування поняття „іноземець” по відношенню до обох названих категорій з правової точки зору не є вірним. Виходячи з цього, нами обґрунтовується необхідність прийняття спеціального закону про правовий статус осіб без громадянства.
Зазначимо, що в теорії конституційного права вироблено критерії класифікації конституційно-правового статусу осіб без громадянства. Першим критерієм для розподілу осіб без громадянства на окремі категорії є фактор їх законності перебування на території держави. Даний критерій знайшов відображення в Законі України “Про іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 року, хоча й дуже поверхово, зазначаючи лише, що “…особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні”. На відміну від українського законодавства, російський аналог Закону про іноземців чітко закріплює критерій законності. Безумовно, позитивний приклад такої класифікації можливо перенести в національне законодавство, визначивши категорії “законне перебування” та “незаконне перебування”, що в свою чергу стане основою для розподілу апатридів на категорії з причин, що безпосередньо впливають на їх правоздатність. Сказане вище підтверджує той факт, що такі конституційні права і свободи як, зокрема, право на свободу пересування, вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України) прямо пов’язано з законністю перебування осіб без громадянства в Україні.
На наше переконання в Постанові Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 “Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” не в повній мірі роз’яснено, за якими саме документами, що посвідчують особу без громадянства, може здійснюватися в’їзд в Україну. Такими документами можуть бути: посвідка особи без громадянства, яка тимчасово проживає на території іноземної держави, посвідка особи без громадянства, яка постійно проживає на території іноземної держави, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, паспортний документ особи без громадянства встановленого зразка, що видається статутною організацією ООН. Однак при введенні такого списку можливі складнощі при розгляді в міграційній службі при наданні дозволу на імміграцію, оскільки кожна держава законодавчо визначає свій пакет документів для осіб без громадянства. Як видно із викладеного матеріалу, проблема статусу осіб без громадянства може бути вирішена тільки при консолідації зусиль держав, а також міжнародних організацій, перш за все Організації Об’єднаних Націй.
Нами сформульовано визначення конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні. Це – сукупність передбачених Конституцією та законами України найбільш загальних та важливих юридичних явищ (елементів), за допомогою яких визначається правове становище (місце і роль) особи без громадянства у суспільстві, державі та праві.
Слід також зазначити, що правовий статус осіб без громадянства в Україні встановлюється виключно державою, яка закріплює можливу їх поведінку в суспільстві. Звісно, це вимагає від держави обов’язкового законодавчого закріплення відповідного статусу та гарантування реалізації і захисту прав, свобод та обов’язків відповідно. В свою чергу, апатрид не може впливати на зміну свого становища та діє лише в межах свого статусу, визначеного національним законодавством, та відповідно до норм міжнародного права.
Аналізуючи думки різних авторів та визначаючи найбільш характерні, загальні ознаки правового статусу людини, ми визначили, що в структуру конституційно-правового статусу осіб без громадянства мають входити: правосуб’єктність; суб’єктивні права, свободи та юридичні обов’язки (законні інтереси, як другорядний елемент); принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства; гарантії забезпечення прав і свобод; юридична відповідальність.
Зазначені елементи об’єднує те, що всі вони передбачаються нормами права, у тій чи іншій мірі визначають роль і місце осіб без громадянства у суспільстві, державі, правовій системі. Проте кожний із вищеперерахованих елементів виконує власну роль в юридичному оформленні статусу осіб без громадянства.
Важливим елементом, що не викликає дискусій з приводу його необхідності як елемента конституційно-правового статусу осіб без громадянства, є правосуб’єктність, тобто здатність людини бути учасником правовідносин. У свою чергу, правосуб’єктність включає в себе правоздатність і дієздатність фізичної особи. Слід визнати, що правоздатність осіб без громадянства – це здатність мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що виникають з моменту народження і визнаються за кожною особою незалежно від її національності, громадянства, віку (крім випадків, в яких здатність мати окремі права, свободи та обов’язки пов’язується з досягненням людиною певного віку), статі, соціального стану, політичних чи релігійних переконань та інших ознак і припиняється з моменту смерті особи. Відповідно, статті 21 та 24 Конституції України передбачають рівний для всіх обсяг конституційної правоздатності.
Дієздатність осіб без громадянства – це здатність своїми діями самостійно реалізовувати надані їм суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України (ст. 64) і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж. На осіб без громадянства, як і на всіх інших, розповсюджується положення щодо визнання судом їх недієздатності.
Зміст конституційно-правового статусу осіб без громадянства включає, окрім прав і свобод, також й обов’язки. Обов’язки людини і громадянина тісно пов’язані з її правами та свободами, закріплюючи при цьому основи взаємодії між особою і державою. Так, Конституція України (ст. 23) визначає принцип єдності прав та обов’язків, тобто водночас із низкою наданих найважливіших прав та свобод людини встановлюються й відповідні конституційні обов’язки. Конституційні обов’язки осіб без громадянства – це чітко визначені в Конституції України, об’єктивно обумовлені, обов’язкові вимоги держави до осіб без громадянства щодо належної їх поведінки та дій або утримання від їх здійснення.
Структура конституційно-правового статусу осіб без громадянства не є повною без ще одного елемента, тісно пов'язаного з попереднім, – обов’язками. Це так звана юридична відповідальність, яка виступає, по-перше, в якості позитивної юридичної відповідальності і полягає в добросовісному виконанні своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою, і, по-друге, в якості ретроспективної відповідальності – специфічних правовідносин між державою і правопорушником, що характеризується засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, накладенням на правопорушника обов’язку зазнати позбавлення волі або понести несприятливі наслідки особистого майнового та організаційного характеру за скоєне правопорушення.
Даний елемент конституційно-правового статусу осіб без громадянства є, по-перше, так званим виховним елементом впливу з боку держави у вигляді покарання чи стягнення, спрямований на попередження ними правопорушення у майбутньому та виховання у них ознак правомірної поведінки. По-друге, це елемент, що має каральну функцію, передбачаючи покладання на винувату особу без громадянства певного виду і міри покарання. Юридична відповідальність осіб без громадянства також необхідна для надання апатридам інформації про негативні моделі поведінки з метою виховання у них правомірних вчинків і в кінцевому рахунку передбачає можливість поновлення порушеного права апатридів чи відшкодування матеріальних та моральних збитків.
Принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні – це найбільш загальні, нормативно-регулятивні, формально визначені, свідомо-вольові правила поведінки, що передбачаються Конституцією та законодавством України, та які визначають сутність і соціальне призначення правового положення осіб без громадянства (апатридів). В систему принципів конституційно-правового статусу осіб без громадянства ми віднесли два види принципів: 1. Загальні принципи, що стосуються загального конституційно-правового статусу особи. 2. Спеціальні принципи, що розкривають характерні особливості конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні.
В цілому зміст конституційно-правового статусу осіб без громадянства дещо вужчий, ніж у громадян України та іноземних громадян (підданих), з причин відсутності у них міцного правового зв’язку з якою-небудь державою, ніж у громадян України та у іноземців, які об’єктивно мають зв'язок з країною своєї державної приналежності.
Нами також визначено дефініцію права і свободи осіб без громадянства в Україні. Це – соціально обумовлена, закріплена та забезпечена Конституцією та іншими законами України система можливостей особи мати, володіти, користуватися та розпоряджатися всіма соціальними благами та цінностями, а також користуватися свободою дій і поведінки у межах закону.
Сформульовано уніфіковану систему конституційних прав і свобод осіб без громадянства, що складається з загальноконституційних та спеціальних прав і свобод, а також подано власну систему обов’язків осіб без громадянства, що також розподіляється на дві групи: обов’язки загальноконституційні та спеціальні.
Наголошується, що для осіб без громадянства більше значення мають особисті, економічні, соціальні та культурні права, ніж політичні, оскільки правоздатність апатридів у сфері політичних прав суттєво обмежена. Однак загальний вплив політичних прав на зміст конституційно-правового статусу особи без громадянства ні в якому разі не менший, ніж у інших груп прав.
Нами пропонуються такі пропозиції щодо вдосконалення законодавства України:
а) ліквідувати суперечність між Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 року та Конституцією України і передбачити в останній політичне право осіб без громадянства вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об’єднань;
б) змінити диспозицію статті 39 Конституції України, розширивши коло осіб, а саме осіб без громадянства, що будуть користуватися даним політичним правом – правом на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації;
в) уточнити в ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 року, що особи без громадянства в Україні користуються виключно територіальним притулком.
У доктринальних джерелах гарантії здійснення конституційних прав і свобод характеризуються як умови та засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація певних можливостей людини та громадянина. Існують різні класифікації гарантій здійснення прав і свобод людини. На нашу думку, вони можуть бути політичними, економічними, соціальними, юридичними, ідеологічними тощо.
Нами виокремлено ряд ознак, що притаманні гарантіям реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні: по-перше, будь-які гарантії, у тому числі і конституційно-правового статусу осіб без громадянства, спрямовані на забезпечення конституційно-правового статусу людини в державі загалом; по-друге, вони утворюють систему, тобто мають бути узгоджені, послідовні, утворювати єдине ціле; по-третє, вони формалізуються у нормативно-правових актах у вигляді засобів, умов та механізмів; по-четверте, їх соціальним призначенням є забезпечення реалізації прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина.
Нами сформульовано поняття гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні. Це – система взаємоузгоджених, послідовних, передбачених у нормативно-правових актах засобів, умов та механізмів, соціальним призначенням яких є забезпечення фактичного втілення правового статусу осіб без громадянства в суспільні, соціальні відносини в Україні.
Даний механізм виступає в якості різноманітних специфічних засобів - гарантій утвердження, забезпечення, реалізації, охорони, захисту та відтворення прав і свобод людини, головне призначення яких полягає у створенні необхідних юридичних умов для перетворення закріплених в законі прав і свобод з можливостей на реальність. Гарантії прав і свобод виступають як самостійне соціально-правове явище.
До елементів механізму реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина, у широкому розумінні, відносять: а) конституційні норми, що закріплюють об’єктивні права; б) самі конституційні права та свободи, їх зміст, структуру та гарантії здійснення; в) юридичні обов’язки; г) юридичну діяльність, що є сутністю реалізації конституційного права; д) законність і правосвідомість людини та громадянина, що забезпечують правильне розуміння ними своїх конституційних прав, свобод та обов’язків і шляхів їх реалізації; є) стадії реалізації кожного конкретного конституційного права.
Основа реальності та гарантованості прав і свобод осіб без громадянства в Україні полягає, згідно зі ст. 22 Основного Закону, у гарантованості їх з боку держави, у тому, що вони не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вищевикладене дає підстави констатувати, що конституційні підвалини гарантій прав і свобод осіб без громадянства в Україні поступово створюються. Водночас цілком очевидно, що дана система не досконала і це зумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Зокрема, до цього часу відчувається історичний вплив минулого на стан та розвиток національної правової системи. Звичайно, не слід замовчувати і факти недостатнього економічного розвитку держави, низького соціального та культурного рівня населення, що й позначається на існуванні та реалізації прав і свобод людини та громадянина, їх гарантій, у тому числі стосовно осіб без громадянства.
З нашої точки зору, враховуючи відповідні здобутки вчених-юристів стосовно системи конституційно-правових гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства, є сенс розглядати їх у розрізі загальносоціальних гарантій та гарантій спеціально-юридичних.
Отже, загальносоціальні гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні можна визначити як сукупність умов, засобів та механізмів, що забезпечують у своїй сукупності фактичне впровадження конституційних прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в усі сфери суспільного життя (політичну, економічну, соціальну, культурну та ін.).
А спеціально-юридичні гарантії – це усі правові умови, засоби та механізми, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в державі. Водночас слід зазначити, що спеціально-юридичні гарантії стосовно їх дії у просторі суттєво відрізняються від загальносоціальних. На відміну від останніх, які поширюються на політичні, економічні, соціальні та культурні права осіб без громадянства, дія спеціально-юридичних гарантій розповсюджується в однаковій мірі на всі без винятку права, свободи та обов’язки. Але не слід говорити про спеціально-юридичні гарантії як про домінантні. Адже лише у комплексному застосуванні двох категорій гарантій (загальносоціальних, спеціально-юридичних) досягається ефективний захист прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що спеціально-юридичні гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства це: по-перше, правові умови, за яких можлива найповніша і всебічна реалізація їх прав і свобод; по-друге, правові засоби і способи, які ефективно забезпечують охорону і захист їх прав і свобод у разі їх порушення.
Ознаками спеціально-юридичних гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства є: закріплення їх як у Конституції України, так і в інших нормативно-правових актах національного та міжнародного законодавства; застосування їх у випадку порушення прав і свобод; суб’єктивний порядок при застосуванні та імперативний характер щодо фізичних і юридичних осіб, до компетенції яких входить забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні; спрямованість даних гарантій на всебічну реалізацію наданих особам без громадянства прав і свобод, а також їх захист; системний порядок у застосуванні, тобто для ефективного гарантування прав і свобод спеціально-юридичні гарантії застосовуються у системі; відновлювальний характер, тобто у разі порушення деяких прав – можливість їх відновлення, а також відшкодування завданих особі без громадянства такими діями або бездіяльністю моральної і матеріальної шкоди; гарантії ототожнюються з юридичними обов’язками державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, їх посадових та службових осіб, на які покладено забезпечення реалізації правового статусу осіб без громадянства в Україні; спеціально-юридичні гарантії реалізації прав і свобод осіб без громадянства тягнуть за собою відповідальність фізичних та юридичних осіб за невиконання або несвоєчасне виконання їх обов’язків, що пов’язані з реалізацією прав і свобод осіб без громадянства в Україні.
Контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері забезпечення прав осіб без громадянства здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен). Окремі повноваження щодо забезпечення прав осіб без громадянства у сфері освіти, культури, соціального захисту, інформації та мовної політики здійснюють відповідні центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
В результаті опрацювання нормативної бази ми дійшли висновку, що головним органом влади, який встановлює головні засади в питанні конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні, відповідно до Основного Закону, є Верховна Рада України. Парламент приймає відповідні закони та дає згоду на ратифікацію міжнародних договорів. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина; 2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок застосування мов; 6) регулювання освіти, культури, екологічної безпеки; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації. Підписує закони, прийняті Верховною Радою України, Президент України, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Глава держави має також можливості для впливу на формування політики у відношенні до осіб без громадянства. Зокрема, на основі та на виконання Конституції і законів України він видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України, крім того Президент України володіє правом законодавчої ініціативи.
Досліджуючи організаційну структуру реалізації та формування етнонаціональної політики, не слід залишати поза увагою профільний комітет парламенту – Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. До його відання належать зокрема питання громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства; етнонаціональної політики, міжнаціональних відносин та прав національних меншин в Україні; імміграції, біженців та надання притулку в Україні; співробітництва з Радою Європи, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі у сфері захисту прав людини, національних меншин і міжетнічних відносин, Міжнародною організацією з міграції, Комісією ООН з прав людини відповідно до статутних завдань зазначених організацій, що збігаються з компетенцією Комітету; забезпечення зв’язків з українцями за кордоном.
Вагому роль у практичному регулюванні елементів конституційно-правового статусу осіб без громадянства відіграють органи виконавчої влади – уряд та його структури. Також важливу роль у формуванні державної політики у сфері забезпечення прав осіб без громадянства в Україні відіграють громадські консультативно-дорадчі органи, що діють при Президентові України, органах виконавчої влади та інших органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Weis P. Nationality and Statelessness in International Law / Weis P. — London : Stevens and Sons, 1956. — С. 119—138.
2. Алексеев С. С. Права человека как институт естественного и позитивного права / С. С. Алексеев // Права человека : история, теория и практика : [учеб. пособие] / отв. ред. Б. Л. Назаров. — М., 1995. — С. 145—149.
3. Аскеров М. С. Административное выдворение за пределы Российской Федерации иностранного гражданина или лица без гражданства : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Аскеров Мобил Самедович. — М., 2007. — 173 с.
4. Баглай М. И. Малая энциклопедия конституционного права / М. И. Баглай, В. А. Туманов. — М. : БЕК, 1998. — 519 с.
5. Балакірєва Р. С. Конституційне право України : [навч. посіб.] / Балакірєва Р. С. — К. : Центр навч. літ., 2003. — 210 с.
6. Бахин О. В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях / О. В. Бахин // Изв. вузов. Правоведение. — 1991. — № 2. — С. 41—51.
7. Безгражданство в Украине : источники возникновения и пути предотвращения / [Чалый П. Ф., Бритченко С. П., Суботенко В. П. и др.] ; отв. ред. В. Д. Андриенко. — К. : Фонд публикаций ООН, 2000. — 223 с.
8. Білозьоров Є. В. Правові гарантії прав, свобод людини і громадянина у сфері діяльності міліції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових вчень” / Є. В. Білозьоров. — К., 2008. — 16 с.
9. Богуславский М. М. Новый советский закон о правовом положении иностранных граждан в СССР / Богуславский М. М. — М. : Юрид. лит., 1982. — 191 с.
10. Богуславский М. М. Правовое положение иностранцев в СССР / М. М. Богуславский, А. А. Рубанов. — М. : ИМО, 1962. — 143 с.
11. Бойко С. В. Административно-правовой статус иностранных граждан и лиц без гражданства : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.14 / Бойко Сергей Валерьевич. — Санкт-Петербург, 2003. — 177 с.
12. Бойцов В. В. Система субъектов советского государственного права / Бойцов В. В. — Уфа : Башкир. кн. изд-во, 1972. — 160 с.
13. Вайнагій І. І. Удосконалення законодавства України про правовий статус іноземців в контексті розвитку законодавства країн Європи / І. І. Вайнагій // Концепція розвитку законодавства України : матеріали наук.-практ. конф. (травень 1996 р., м. Київ). — К., 1996. — С. 109—111.
14. Великий енциклопедичний словник / за ред. акад. НАНУ Ю. С. Шемшученка. — К. : Юридична думка, 2007. — 992 с.
15. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь : Перун, 2003. — 1440 с.
16. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учеб. для юрид. вузов] / Венгеров А. Б. — М. : Новый Юрист, 1998. — 622 с.
17. Витрук Н. В. О юридических средствах реализации и охраны прав советских граждан / Н. В. Витрук // Изв. вузов. Правоведение. — 1967. — № 4. — С. 29—38.
18. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воеводин Л. Д. — М. : МГУ, 1972. — 300 с.
19. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні : теоретичні та практичні аспекти / К. Волинка // Право України. — 2000. — № 11. — С. 30—33.
20. Волинка К. Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України / Волинка К. Г. — К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1998. — 34 с.
21. Галенская Л. Н. Правовое положение иностранцев в СССР / Галенская Л. Н. — М. : Междунар. отношения, 1982. — 160 с.
22. Геновски М. Основы международного права / М. Геновски ; [пер. с болг.]. — София : Наука и изкуство, 1969. — 473 с.
23. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : [підруч.] / Георгіца А. З. — Тернопіль : Астон, 2003. — 432 с.
24. Горова О. Б. Конституційні гарантії громадянських прав та свобод людини в Україні / О. Б. Горова // Конституційні гарантії захисту у сфері правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конф. (24-25 верес. 1999 року). — Дніпропетровськ, 1999. — С. 61—67.
25. Горова О. Б. Конституцуійні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм у цьому процесі) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / О. Б. Горова. — К., 2000. — 17 с.
26. Господарський кодекс України : прийнятий 16 січ. 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19–20, № 21–22. — Ст. 144.
27. Государственное право Росийской Федерации : [учеб.] / под ред. О. Е. Кутафина. — М. : Юрид. лит., 1996. — 584 с.
28. Гражданство, безгражданство, право убежища и беженцы (Документы Совета Европы) // Права человека : сб. междунар.-правовых док. / [сост. В. В. Щербов]. — Минск, 1999. — 1146 с.
29. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / Грушевський М. С. — К. : Наук. думка, 1992. — 544 с.
30. Гуренко М. М. Зародження та становлення ідеї прав і свобод людини та громадянина : [монографія] / Гуренко М. М. — К. : НАВСУ, 2001. — 167 с.
31. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина : [монографія] / Гуренко М. М. — К. : НАВСУ, 2001. — 218 с.
32. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : [навч. посіб.] / Гусарєв С. Д., Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. — К. : Правова єдність, 2008. — 270 с.
33. Декларация о правах человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они проживают [Электронный ресурс] : принята резолюцией №40/144 Генеральной Асамблеи ООН от 13 дек. 1985 года. — Режим доступа :
http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/not_nationals_rights.shtml
34. Декларація про державний суверенітет України : прийнята 16 лип. 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.
35. Джонгман А. Д. Словарь по правам человека / А. Д. Джонгман, П. Ш. Алекс ; Моск. исслед. центр по правам человека. — М. ; Рязань : [б. и.], 1997. — 78 с.
36. Довідник з прав людини. — К. : УПФ, 1995. — 138 с.
37. Енциклопедія українознавства. — [репринт. вид.] — Львів, 1993— . —
Т. 2. — 1993. — 800 с.
38. Європейська конвенція з прав людини : прийнята 4 лист. 1950 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. — К., 2002. — С. 239—249.
39. Європейська конвенція про громадянство : Рада Європи, Страсбург, 6 лист. 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 13. — Ст. 359.
40. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс] : прийнята 10 груд. 1948 року // Голос України. — 2008. — № 236. — 10 груд. — Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015
41. Законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють міграційні процеси, реєстрацію фізичних осіб, питання громадянства, оформлення документів : зб. док. : [у 2 ч.]. — К., 2003. —
Ч. 1. — 2003. — 377 с.
42. Земельний кодекс України : прийнятий 25 жовт. 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 3–4. — Ст. 27.
43. Зиновьев А. В. Конституционное право России : [учеб.пособ.] / Зиновьев А. В. — М. : ИМЦ ГУК МВД России, 2002. — 172 с.
44. Івершенко Л. А. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / Л. А. Івершенко. — К., 2006. — 20 с.
45. Іщенко А. В. Проблеми непорушення прав і свобод людини і громадянина (Досвід порівняльного законодавства України та Республіки Білорусь) / А. В. Іщенко, М. М. Гуренко // Науковий вісник НАВСУ. — К., 2001. — Вип. 4. — С. 13—20.
46. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Карпачова Н. І. — [2-ге вид.]. — Х. : Консум, 2001. — 464 с.
47. Кимлічка В. Лібералізм і права меншин / Кимлічка В. ; [пер. з англ. Р. Ткачук ; гол. ред. і автор передм. Дж. Перлівн ; наук. ред. І. Лизогуб]. — Х. : Центр Освітніх Ініціатив, 2001. — 176 с.
48. Кисиль В. И. Правовой статус иностранцев в СССР : [учеб. пособие] / В. И. Кисиль, В. П. Пастухов. — К. : Вища школа, 1987. — 263 с.
49. Клименко О. Еволюція прав людини : на прикладі Лівобережної України у першій половині ХІХ ст. / О. Клименко // Право України. — 2002. — № 6. — С. 140—143.
50. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні / В. Князєв // Право України. — 1998. — № 11. — С. 29—31.
51. Коваленко А. И. Конституционное право Российской Федерации : [учеб. для студ. и препод. вузов] / Коваленко А. И. — М. : Артания, 1995. — 192 с.
52. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс] : Закон України від 6 лип. 2005 року № 2747 : станом на 19 трав. 2011 року. — Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15
53. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самврядування в Україні : [підруч.] /А. М. Колодій, А. Ю. Олійник ; за ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К. : Юрінкком Інтер, 2003. — 464 с.
54. Колодій А. М. Принципи права України : [монографія] / Колодій А. М. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
55. Колодій А. М. Права людини і громадянина в України : [навч. посіб.] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 336 с.
56. Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве / Колосов Ю. М. — М. : Юрид. лит., 1975. — 256 с.
57. Коментар д