ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ :



  • Название:
  • ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
  • Кол-во страниц:
  • 188
  • ВУЗ:
  • Харківський національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ВНУТРІШНІХ СПРАВ




    На правах рукопису


    ГРАДОВА ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

    УДК 342.537


    ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ ЯК ЗАСІБ
    ОПТИМІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ


    Спеціальність 12.00.02 – конституційне право;
    муніципальне право



    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук






    Науковий керівник
    доктор юридичних наук, доцент Серьогін В.О.





    Харків – 2012



    ЗМІСТ


    ВСТУП………………………………………………………………………………..3

    РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ……..10

    1.1. Поняття правового моніторингу та його елементний склад………..………..10
    1.2. Методологія та етапи проведення правового моніторингу………………….38
    1.3. Правовий моніторинг у зарубіжних країнах на сучасному етапі..…………..63
    Висновки до розділу 1……………………………………………………………....82

    РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ В КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ……………………………………84

    2.1 Конституційно-правове регулювання правового моніторингу та
    практика його застосування в Україні……………….…………………...………..84
    2.2. Моніторинг в аспекті законотворчості………………………………………110
    2.3. Моніторинг як чинник оптимізації національної системи
    законодавства України………………………..…………………………………....136
    2.4. Організація правового моніторингу в органах внутрішніх
    справ України……………………………………………………………………....154
    Висновки до розділу 2……………………………………………………..………167

    ВИСНОВКИ………………………………………………………………………169

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………178





    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. Сучасний період реалізації численних реформ в Україні супроводжується такою інтенсифікацією правотворчості, за якої суттєво загострюється проблема забезпечення єдності правового простору, відповідності тих чи інших нормативних актів загальним засадам внутрішньої та зовнішньої політики держави, дотримання системності й узгодженості правового регулювання між різними суб’єктами нормотворчої та правозастосовної діяльності. За даних умов дедалі більшого значення набуває чітке функціонування механізмів, здатних забезпечити відповідність чинного законодавства завданням розбудови демократичної, правової, соціальної держави, ефективного місцевого самоврядування, формування громадянського суспільства тощо.
    Період фрагментарного, несистемного, хаотичного нормотворення себе вичерпав. Тому створення чіткої, внутрішньо узгодженої системи права і системи законодавства є сьогодні одним із найважливіших і найактуальніших завдань, вирішення якого дозволить забезпечити стабільність і поступальний розвиток українського суспільства. У зв’язку із цим об’єктивно виникає потреба у створенні механізму комплексної оцінки чинного законодавства, важливим елементом якого є правовий моніторинг. Адже тільки за допомогою комплексного та професійного аналізу нормативних правових актів, що приймаються, і практики їх застосування можна підвищити якість нормотворчості та її ефективність.
    Слід зазначити, що юридична наука постійно шукає найбільш продуктивні шляхи підвищення ефективності законодавства. У цьому аспекті радянська, а згодом і вітчизняна наука досягли значних успіхів. Так, теоретичні напрацювання О.Л. Богінича, О.В. Богачової, В.О. Боняк, В.В. Глазиріна, А.П. Зайця, О.В. Зайчука, В.В. Копєйчикова, В.Н. Кудрявцева, Л.М. Легіна, П.М. Любченка, В.І. Нікитинського, Н.М. Оніщенка, З.О. Погорєлової, П.М. Рабіновича, І.С. Самощенка, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодики, Ф.Н. Фаткулліна, В.А. Федосової, Л.Д. Чулюкіна, Ю.С. Шемчушенка, О.І. Ющика, Л.С. Явича та ін. дали змогу обґрунтувати ідеї про шляхи підвищення ефективності законодавства і права в цілому.
    Теоретичні та практичні проблеми правового моніторингу знайшли достатнє наукове опрацювання в Російській Федерації. Серед праць російських учених, які вивчали цю тематику, слід виокремити дослідження А.Н. Алексєєва, Ю.Є Арзамасова , Д.Б. Горохова, О.В. Дамаскіна, І.В. Жужгова, Л.А. Кравченка, Я.Є. Наконечного, А.А. Невесьолова, В.Л. Негробова, Ю.А. Тихомирова, А.В. Тлупової, Н.Н. Толмачової, Д.Ю. Шапсугова. Серед науковців дальнього зарубіжжя, які розробляли проблему оцінки ефективності законодавства у своїх країнах, слід відзначити Д. Бейтса (Великобританія), Т. Галієва (Казахстан), У. Карпена (Німеччина), Л. Мадера (Швейцарія), С. Магнуссона (Швеція) та ін.
    На теренах незалежної України моніторинг ефективності законодавства досліджувався співробітниками Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема О.В. Богачовою, О.В. Зайчуком, О.Л. Копиленком, Н.Р. Нижник та ін. Проте слід констатувати, що належна доктринальна база моніторингу законодавства у вітчизняній політико-правовій теорії досі не створена, що є одним зі стримуючих факторів на шляху до поліпшення якості національної системи права.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри державно-правових дисциплін факультету фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ та Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2010-2014 роки (п. 17.7 Правовий моніторинг за дотриманням прав і свобод людини і громадянина в системі МВС України).
    Мета і завдання дослідження. Основною метою даної роботи є розробка цілісної концепції правового моніторингу як засобу оптимізації національної системи законодавства та формулювання загальних підходів щодо його запровадження в Україні з метою удосконалення вітчизняної нормотворчої та правозастосовної діяльності. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:
    – з’ясувати сутність і зміст правового моніторингу; визначити його джерела і суб’єктно-об’єктний склад;
    – сформулювати поняття правового моніторингу; проаналізувати його співвідношення із суміжними поняттями;
    – розкрити методологію та етапи проведення правового моніторингу;
    – визначити сучасний стан конституційно-правового регулювання правового моніторингу та практики його застосування в Україні;
    – узагальнити зарубіжний досвід правового моніторингу, на його основі запропонувати найбільш прийнятну для України модель його організації;
    – надати пропозиції щодо удосконалення механізму правового моніторингу в Україні, зокрема конституційного законодавства у даній сфері;
    – встановити особливості моніторингу в межах законодавчого процесу, визначити шляхи підвищення ефективності вітчизняного законодавства за допомогою правового моніторингу;
    – надати загальну характеристику організації правового моніторингу в органах внутрішніх справ України та сформулювати пропозиції щодо її удосконалення.
    Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, пов’язаних з організацією і здійсненням правового моніторингу в межах національної правової системи. Предметом дослідження є інститут правового моніторингу як засіб оптимізації національної системи законодавства.
    Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає філософський діалектико-матеріалістичний підхід, що передбачає розгляд правового моніторингу як об’єктивної соціальної реальності, що сформувалася і постійно еволюціонує під впливом внутрішніх і зовнішніх протиріч разом з розвитком держави і права. Робота побудована на використанні сучасних методів пізнання, включаючи як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Зокрема, дослідження недоліків національного законодавства, організації правового моніторингу в органах внутрішніх справ здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу досвіду проведення правового моніторингу в країнах СНД та Західної Європи. Використання системно-структурного методу дозволило дослідити методологію правового моніторингу та етапи моніторингової діяльності, зокрема систематизувати наявні методи правового моніторингу на основі загальноприйнятої класифікації методології наукового пізнання та виокремити основні етапи проведення правового моніторингу. Формально-логічний метод застосовувався для виявлення прогалин і колізій у чинному законодавстві, вироблення пропозицій щодо його удосконалення.
    Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дане дисертаційне дослідження є першою в науці конституційного права України спробою комплексного дослідження проблеми запровадження інституту правового моніторингу. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
    уперше у вітчизняній юридичній науці:
    - надано характеристику інституту правового моніторингу в Україні як комплексного конституційно-правового інституту, в т.ч. визначено його суб’єктно-об’єктний склад, джерела, методологію, стадії;
    - виокремлено три основні моделі організації правового моніторингу в зарубіжних країнах: централізований, децентралізований і змішаний; доведено, що для країн СНД характерною є централізована модель, коли створюється орган, який займається аналізом ефективності чинного законодавства. Обґрунтовано доцільність запровадження в Україні змішаної моделі правового моніторингу (на зразок шведської) як найбільш адекватної перехідному стану українського суспільства, оскільки вона поряд з існуванням єдиного спеціалізованого органу з питань правового моніторингу передбачає участь у його проведенні різноманітних інститутів громадянського суспільства (науково-дослідних, наукових, експертних та громадських організацій тощо);
    - доведено, що механізм правового моніторингу в Україні перебуває на стадії формування і має фрагментарний, уривчастий характер; на сьогодні він стосується переважно законів України, тоді як підзаконні акти (зокрема акти відомчої нормотворчості) перебувають поза увагою Міністерства юстиції України, яке об’єктивно не в змозі охопити такий значний нормативний масив, а правореалізаційна практика взагалі перебуває поза межами правового моніторингу;
    - сформульовано пропозиції щодо інституційних змін в механізмі правового моніторингу в Україні: а) створити Центр правового моніторингу як незалежну некомерційну установу, яка очолюватиме та координуватиме моніторингову діяльність у межах усієї держави; б) моніторинг відомчої нормотворчості покласти на аналітичні відділи, які необхідно створити у всіх правових департаментах і службах органів виконавчої влади; в) надання допомоги в здійсненні моніторингу нормативних правових актів органів місцевого самоврядування доручити окремому підрозділу Інституту законодавства Верховної Ради України; г) моніторинг правореалізації покласти на структурно-функціональні служби органів публічної влади;
    - надано загальну характеристику відомчого правового моніторингу на прикладі органів внутрішніх справ; запропоновано запровадити автоматизовану інформаційно-аналітичну систему моніторингу нормативного правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, на зразок ІАС «Моніторинг», що з 2008 р. діє в системі МВС Росії;
    удосконалено термінологічну базу за темою дослідження:
    - сформульовано авторське визначення правового моніторингу, під яким пропонується розуміти систематичну, комплексну діяльність, спрямовану на спостереження, аналіз та оцінку правової системи з метою поліпшення її сучасного стану і прогнозування її подальшого розвитку.
    - визначено співвідношення терміну «правовий моніторинг» із суміжними категоріями, як-то «моніторинг закону», «моніторинг правового простору», «моніторинг права», «моніторинг нормативно-правових актів»;
    дістали подальшого розвитку:
    - наукові підходи щодо класифікації суб’єктів правового моніторингу; за підставами участі у даному процесі вони розподілені на статутні та ініціативні;
    - положення про об’єкт правового моніторингу; стверджується, що ним на національному рівні виступає вся правова система країни, усі правові явища у межах кордонів держави;
    - положення про зміст і стадії законотворчості; продемонстровано, що правовий моніторинг проходить через всі стадії законотворчості, починаючи від збору інформації та спостереження за досліджуваним об’єктом і до проведення експертизи та оцінки законопроекту (як перспективної, так і ретроспективної);
    - наукові підходи до оптимізації механізму правового моніторингу в Україні; наведено додаткові аргументи на користь залучення структур громадянського суспільства до роботи з правового моніторингу; стверджується, що це сприяло б підвищенню якості й ефективності законодавчої і правозастосовної діяльності за рахунок використання інтелектуального потенціалу суспільства, виявлення й обліку всього спектру соціальних інтересів при підготовці законів і на стадії їх реалізації; зміцнення взаємозв’язків влади і населення; залучення громадськості до політико-правових процесів.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють основу для подальших наукових досліджень інституту правового моніторингу і можуть бути використані при розробці навчальної й методичної літератури, а також у процесі законотворчої діяльності. Теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні дисциплін «Конституційне право України», «Державне право зарубіжних країн», «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина», «Забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності». Вони можуть бути застосовані в процесі удосконалення конституційного законодавства, що регулює зміст і порядок здійснення правового моніторингу в Україні, а також у правовиховній діяльності.
    Апробація результатів дослідження. Висновки, положення, оцінки, пропозиції й рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, обговорені на засіданнях кафедрі державно-правових дисциплін і фундаментальних юридичних дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ та впроваджені в навчальний процес шляхом їх використання при розробці лекційних курсів і робочих навчальних програм з дисциплін «Конституційне право України» та «Конституційні права, свободи та обов’язки громадян». Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на п’яти науково-практичних конференціях, у т.ч.: Міжнародній науково-практичної конференції «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (м. Харків, 19-20 вересня 2008 р.); Всеукраїнській наукової конференції «Актуальні проблеми удосконалення державної правової системи» (м. Харків, 30-31 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Проблеми державотворення і становлення правової системи в сучасних умовах» (м. Харків, 10-11 листопада 2009 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції «Юридична наука та правоохоронна діяльність» (м. Дніпропетровськ, 14 травня 2010 р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Юридична осінь 2011 р.» (м. Харків, 9 листопада 2011 р.).
    Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти наукових статтях у фахових виданнях, а також у п’яти тезах виступів та повідомлень на науково-практичних конференціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формуванні цілісної концепції правового моніторингу як засобу оптимізації національної системи законодавства та формулювання загальних підходів щодо його запровадження в Україні з метою удосконалення вітчизняної нормотворчої та правозастосовчої діяльності. За результатами наукового дослідження сформульовано наступні висновки:
    1. Під правовим моніторингом слід розуміти систематичну, комплексну діяльність органів публічної влади та громадських формувань, спрямовану на спостереження, аналіз та оцінку правової системи з метою поліпшення її сучасного стану та прогнозування її подальшого розвитку. Використання цього поняття дозволяє не тільки одноманітно тлумачити моніторингову діяльність юристами (вченими і практиками), але й використовувати єдину термінологію в нормативних правових актах. Правовий моніторинг є елементом динаміки права і повинен супроводжувати всі елементи механізму правового регулювання: від формування нормативної бази до забезпечення законності й правопорядку.
    2. Загальним об’єктом правового моніторингу на національному рівні виступає вся правова система країни, усі правові явища у межах кордонів держави, усі елементи механізму правового регулювання. Фактично об’єктом правового моніторингу може виступати будь-який правовий акт, його проект чи практика його реалізації, юридичні факти, окремі сфери і галузі права, правові інститути й окремі норми, система законодавства, окремі нормативно-правові акти чи їх статті, суспільні відносини, пов’язані з реалізацією нормативних правових актів, правосвідомість, правопорядок тощо. Відповідно, за об’єктами можуть бути класифіковані й види моніторингу.
    3. Провідну роль серед видів правового моніторингу на сьогодні відіграє моніторинг законодавства як систематична, комплексна діяльність органів публічної влади та громадських формувань, спрямована на спостереження, аналіз та оцінку системи законодавства з метою підвищення її ефективності та прогнозування її подальшого розвитку. Моніторинг законодавства має супроводжувати правовий акт від стадії зародження ідеї регулювання суспільних відносин до ухвалення і реалізації відповідного рішення. Він дозволяє структурувати масив прийнятого законодавства, класифікувавши його за галузями законодавства, тим самим – створити єдину стабільну та гармонійну систему законодавства.
    4. Суб’єкти правового моніторингу можуть бути класифіковані на різні групи: за наявністю владних повноважень – на органи публічної влади і громадські формування; за строками здійснення моніторингу – ті, що здійснюють моніторинг постійно, і ті, що здійснюють його періодично; за підставами здійснення моніторингу – статутні й ініціативні.
    5. Статутні суб’єкти правового моніторингу в Україні представлені органами державної влади (парламент, глава держави, уряд, центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рахункова палата, органи судової влади, органи прокуратури, Уповноважений з прав людини) та органами місцевого самоврядування (представницькими та виконавчими), а до числа ініціативних належать громадські формування та інститути громадського суспільства (експертні ради при органах державної влади, наукові організації й об’єднання, корпоративні об’єднання, правозахисні й екологічні організації, політичні партії), а також окремі громадяни.
    6. Результати моніторингу залежать, у першу чергу, від ефективності моніторингових дій, що проводиться державними органами і організаціями, оскільки держава, на відміну від недержавних структур, повинна визнати проведення моніторингу однією зі своїх функцій, поставити перед собою відповідні завдання і належним чином організувати їх виконання. При цьому не слід недооцінювати роль недержавних організацій в проведенні правового моніторингу, тому що практика залучення громадськості до розробки нормативних правових актів. Було наведено додаткові аргументи на користь цього: стверджується, що це сприяло б підвищенню якості й ефективності законодавчої і правозастосовчої діяльності за рахунок використання інтелектуального потенціалу суспільства, виявлення й обліку всього спектру соціальних інтересів при підготовці законів і на стадії їх реалізації; зниженню міри відчуження між владою і населенням; підвищенню рівня суспільної згоди і зниженню гостроти соціальних конфліктів; подоланню традицій правового нігілізму, що склалися, за допомогою формування у людей відчуття причетності до процесів правотворчості і правореалізациі і відповідальності за їх результати, підвищення довіри до законодавця і правозастосовувачів.
    7. Методологія правового моніторингу являє собою вчення про способи організації діяльності суб’єктів правового моніторингу зі спостереження, аналізу, синтезу, прогнозування, планування й оцінки законодавства та практики його реалізації з метою підвищення ефективності законодавчої бази. Проведення систематизації методів правового моніторингу на основі загальноприйнятої класифікації методології наукового пізнання надало можливість віднести до методів емпіричного дослідження спостереження та оцінку, до методів теоретичного дослідження – прогнозування та планування, а до методів, які використовуються на емпіричному і на теоретичному рівнях дослідження – аналіз та синтез. Методологію складають не тільки методи, але й прийоми та засоби здійснення моніторингової діяльності, які використовуються в рамках застосування кожного з методів, як-то правовий експеримент, соціологічні опитування, експертиза нормативних правових актів тощо.
    8. Під механізмом правового моніторингу слід розуміти цілісну систему юридичних заходів, за допомогою яких органами державної влади і інститутами громадського суспільства організовується й проводиться аналіз і оцінка законодавства та правореалізаційної практики з метою подальшого їхнього прогнозування та підвищення ефективності законотворчої діяльності. Він складається з трьох послідовних стадій, що тісно пов’язані між собою: підготовчої, основної та завершальної, кожна з яких включає в себе комплекс заходів, які розпочинаються з визначення мети правового моніторингу, об’єкту та суб’єктів, розробки програми й плану проведення моніторингу. Потім слідує збір інформації про нормативні акти, після чого весь матеріал піддається аналітичній обробці, де відбувається експертиза нормативних актів з подальшою ретроспективною моніторинговою оцінкою. На завершальній стадії проходить узагальнення висновків, формулювання рекомендацій, оформлення результатів правового моніторингу, вносяться пропозиції з вдосконалення законодавства, на основі чого розробляються концепція і проекти нормативних правових актів з обов'язковою їх перспективною моніторинговою оцінкою; призначається контролюючий орган за ходом реалізації результатів моніторингу; відбувається інформування громадськості про результати проведеного моніторингу.
    9. У кожній країні існує унікальна система оцінки чи аналізу національного законодавства, істотним чином різниться й механізм їх здійснення. Спільним для всіх країн, що досліджувались, є те, що питання аналізу, оцінки й прогнозування законодавства є досить актуальним. Відмінності ж полягають не тільки в термінології, але і в способі організації правового моніторингу (централізований, децентралізований і змішаний); особливо значна відмінність існує між країнами СНД і західноєвропейськими державами.
    Для країн СНД є характерним створення спеціалізованого органу, який займається аналізом ефективності чинного законодавства (так званий централізований спосіб): у Білорусі – Національний центр законодавства і правових досліджень, в Узбекистані – Інститут моніторингу чинного законодавства, в Росії – Центр моніторингу законодавства і правозастосовчої практики. У західноєвропейських державах ця функція покладена на парламентські комітети і комісії (Великобританія, Швейцарія) або урядові міністерства (Німеччина), тобто перевага надається децентралізованому способу. Крім того, активну роль у процесі оцінки й аналізу законодавства в західноєвропейських державах відіграють академічна громадськість і громадські неурядові організації (Німеччина, Швеція).
    Змішаного спосіб правового моніторингу полягає в тому, що моніторингову діяльність поряд зі спеціально уповноваженими суб’єктами, що діють на постійній основі, періодично, в разі необхідності можуть виконувати різні органи та установи в рамках своєї компетенції. Так у Швеції оцінкою ефективності правових норм займаються не тільки урядові комісії, моніторинг в урядовій сфері покладено на Національне аудиторське управління і Управління адміністративного розвитку, які здійснюють оцінку дії законів як за власною ініціативою, так і за дорученням уряду. Крім того Уряд Швеції має право доручити роботу з оцінки ефективності дії законів юридичним факультетам або навіть конкретним професорам права. Результати «приватних ініціатив» з вивчення ефективності законодавства можуть використовуватися державою при проведенні подальших моніторингових досліджень.
    10. Політико-правові реалії сучасної України зумовлюють гостру потребу в запровадженні системи правового моніторингу як засобу поліпшення правової системи загалом і передусім підвищення ефективності дії законодавства та організації його застосування. Правовий моніторинг має стати невід’ємною частиною правового регулювання. Однак ефективне функціонування цієї системи є можливим лише за умови її інституціонального оформлення в законодавстві як особливого виду державної діяльності.
    В Україні перевагу варто надати змішаній моделі правового моніторингу (на зразок шведської) як найбільш адекватної перехідному стану українського суспільства, оскільки вона поряд з існуванням єдиного спеціалізованого органу з питань правового моніторингу передбачає участь у його проведенні різноманітних інститутів громадянського суспільства (науково-дослідних, наукових, експертних та громадських організацій тощо).
    11. На сьогодні в Україні організацією, правовим регулюванням моніторингу ефективності законодавства та прогнозуванням наслідків його застосування займається відділ моніторингу ефективності законодавства при Інституті законодавства Верховної Ради України. Співробітниками якого проводиться науково-дослідна робота з підготовки висновків на проекти законів України, розробка пропозиції до законопроектів, готуються аналітичні записки та висновки. На жаль, ця діяльність не має системного характеру і однією з причин такого становища можна назвати відсутність концепції Державної програми моніторингу ефективності застосування законодавства, яка б на законодавчому рівні визначила механізм організаційної та проведення правового моніторингу. Окрім цього встає питання й щодо організації і проведення моніторингу відомчих нормативних правових актів, нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, правозастосовчої практики. Оскільки і ця діяльність має досить розрізнений характер і є гостра необхідність в створенні структури яка б контролювала та надавала методичну допомогу в проведенні правового моніторингу.
    12. Механізм правового моніторингу в Україні потребує комплексу інституційних змін: а) моніторинг відомчої нормотворчості має бути покладено на аналітичні відділи, які необхідно створити у всіх правових департаментах і службах органів виконавчої влади, оскільки Міністерство юстиції не в змозі проводити всі необхідні моніторингові дії; б) допомога в здійсненні моніторингу нормативних правових актів органів місцевого самоврядування має покладатись на окремий підрозділ Центру моніторингу ефективності застосування законодавства України при Інституті законодавства Верховної Ради України; в) моніторинг правозастосування має покладатись на структурно-функціональні служби, покликані збирати, узагальнювати і аналізувати інформацію про реалізацію законів та підзаконних актів.
    13. Упорядкування чинного законодавства на основі моніторингу його стану та розвитку, здійснення оцінки його адекватності завданням суспільства, діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади необхідно розглядати як складову частину правової, адміністративної та судової реформ в Україні. Важливе значення для підвищення ефективності моніторингу мало б виділення моніторингу нормативних правових актів та практики правозастосування в якості самостійного напряму державної правової діяльності, прийняття на загальнодержавному і регіональному рівнях законодавчих актів щодо організації та проведення правового моніторингу.
    14. Законотворчість слід відмежовувати від законодавчого процесу, оскільки законотворчість ширше за своїм змістом і строками здійснення: вона охоплює безпосередньо законодавчий процес (який складається з послідовних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту; прийняття законопроекту за процедурою трьох читань; підписання закону та його оприлюднення; введення закону в дію), окрім того включає в себе аналіз питань, що потребують законодавчого регулювання, прогнозування, планування, розробку концепцій закону, оцінку ефективності законопроектів, і можливе подальше коригування. Правовий моніторинг у процесі законотворчості проходить через всі ці стадії, бере свій початок зі спостереження та збору інформації, про досліджуваний об’єкт, аналізує його, планує нормотворчу діяльність, прогнозує наслідки законодавчого акту, проводить експертизу й оцінку закону. Тому можна стверджувати, що правовий моніторинг є невід’ємною складовою законотворчого процесу, оскільки без його проведення законотворчість не буде дієвою, повноцінною, вона не зможе ефективно виконувати свою функцію.
    14. Чинному законодавству України притаманні значні недоліки, серед них: 1) загальноправові – наявність застарілих норм, прогалин, колізій; 2) організаційні – відсутність управління законодавчим процесом та бюрократизація правового регулювання; 3) соціальні – низька соціально-правова якість законів, їхня неадекватність соціально-політичним реаліям, нездатність законодавства забезпечити узгодження соціальних інтересів, неналежна реалізація положення щодо участі громадськості у законотворенні та низький рівень правосвідомості й правової культури в суспільстві. Їх спричинили об’єктивні і суб’єктивні обставини. Щодо об'єктивних причини, серед них можна виокремити суперечливість, динамізм і змінюваність суспільних відносин; відставання права, яке не встигає за реальним життям. Суб'єктивні причини представлені недостатньо точним або повним віддзеркаленням дійсності нормами права, недостатньою опрацьованістю акта з погляду юридичної техніки, помилки законодавця (недогляд, неврегульованість порядку застосування закону, навмисні упущення) та інше.
    15. Пошук способів підвищення якості законодавства призводить до висновку, що одним з найважливіших факторів у даній сфері виступає наявність чітко налагодженої і працездатної системи правового моніторингу. У зв’язку із цим моніторинг чинного законодавства стає не просто черговим модним нововведенням, а велінням часу, мірою, що дозволяє встановити стійкий зв’язок між законодавчою діяльністю і її кінцевими результатами, перш за все, з метою удосконалення і розвитку національного законодавства.
    16. Правовий моніторинг дозволяє на основі об’єктивного аналізу соціально-економічного процесу не тільки оцінити результативність діючого законодавства, але й прогнозувати ефективність законопроектів, які розроблюються і приймаються. А це в сою чергу впливає на стабільність в державі, демократизацію суспільства і гармонізацію державної правової системи.
    17. На жаль, в Україні відсутня цілісна система, що здійснювала б постійний і повноцінний моніторинг усього правового простору і всієї правореалізаційної практики. Не існує й єдиної державної структури, що могла б планомірно здійснювати цю життєво необхідну функцію. З даних умов створення Центру правового моніторингу як структури, що здатна об’єднати на єдиній основі зусилля державних органів, наукових організацій, громадських об’єднань та інших структур громадянського суспільства для вирішення таких завдань, як організація комплексної системи наукового забезпечення законотворчої і правозастосовчої діяльності в країні та запровадження системи державного контролю якості й ефективності правотворчої і правозастосовчої діяльності – має стати ключовим моментом у вирішенні даної проблеми.
    18. Нормотворча діяльність в ОВС являє собою діяльність уповноважених осіб у системі МВС України, яка полягає у створенні правових норм, що встановлюють, змінюють або відміняють правові відносини, які визначають зміст форм управлінської діяльності й надають їм загальнообов’язкової сили. Нормотворчий процес в ОВС складається з послідовних стадій: збору та аналізу нормативних документів, що регулюють суспільні відносини; створення робочої групи та розробка концепції нормативного акту; складання плану-проспекту і плану-графіку; підготовки тексту документа; доробки проекту з урахуванням отриманих зауважень і пропозицій; комплексної оцінки проекту і підготовки остаточного тексту проекту; погодження та візування проекту нормативного акта; подання проекту на підпис; державної реєстрації відомчого нормативного акта; доведення до відома адресатів.
    19. Правовий моніторинг в органах внутрішніх справ являє собою складну, комплексну діяльність зі збору, узагальнення та аналізу інформації про стан і практику застосування в державі нормативних правових актів, що регулюють сферу внутрішніх справ, в інтересах оцінки ефективності їх реалізації і вироблення пропозицій щодо вдосконалень. Елементи правового моніторингу в процесі нормотворчості ОВС в Україні мають місце, та на жаль, комплексна та системна діяльність, яка повинна відбуватись залишається досі неосяжною. І для цього не вистачає наряду з кадровим та матеріально-технічним забезпеченням створення аналітичної інформаційної системи, яка проводила б моніторинг нормативних актів органів внутрішніх справ.





    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Авакьян С. А. Конституционное право России : учебный курс. В 2-х томах. Т. 2 / С. А. Авакьян. – М. : Юристъ, 2005. – 749 с.
    2. Алексеев А. Н. К вопросу о понятии и сущности правового мониторинга / А. Н. Алексеев // Юридический мир. – 2009. – № 11. – С. 50–56.
    3. Алексеев А. Н. От изучения проблем оценки эффективности правовых норм к правовому мониторингу / А. Н. Алексеев // Юридический мир. – 2009. – № 10. – С. 65–69.
    4. Арзамасов Ю. Г. Ведомственный нормотворческий процесс: структура, содержание, перспективы развития / Ю. Г. Арзамасов // Представительная власть. ХХІ век. – 2007. – № 4. – С. 13-15; № 5. – С. 14-18; № 6. – С. 3-7.
    5. Арзамасов Ю. Г. Концепция мониторинга нормативных правовых актов / Ю. Г. Арзамасов, Я. Е. Наконечный. – М. : Юрлитинформ, 2011. – 208 с.
    6. Арзамасов Ю. Г. Мониторинг в правотворчестве. Теория и методология : монография / Ю. Г. Арзамасов, Я. Е. Наконечный. – М. : Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 2009. – 194 с.
    7. Арзамасов Ю. Г. О правовом мониторинге и проблемах его регламентации / Ю. Г. Арзамасов // Конституционные ценности : содержание и проблемы реализации : матер. Междунар. науч.-теорет. конф., 4-6 дек. 2008 г. Т. 2. / под ред. Н. В. Витрука, Л. А. Нудненко. – М. : Изд-во Рос. акад. правосудия, 2009. – С. 6-8.
    8. Арзамасов Ю. Г. Особенности нормотворческого процесса в органах внутренних дел : лекция / Ю. Г Арзамасов. – М.: Академия управления МВД России, 1998. – 30 с.
    9. Арзамасов Ю. Г. Понятие и функции мониторинга нормативных актов / Ю. Г. Арзамасов, Я. Е. Наконечный // Государственная власть и местное самоуправление. – 2007. – № 10. – С. 35-39.
    10. Артамонов А. Н. Мониторинг законодательства как способ обеспечения единства правового пространства / А. Н. Артамонов // Журнал российского права. – 2011. – № 9. – С. 80-86.
    11. Бабінова О. О. Розвиток місцевого самоврядування у контексті вдосконалення форм співпраці місцевої влади з населенням : світовий досвід / О. О. Бабінова // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 4. – С. 150-156.
    12. Барциц И. Н. Правовое пространство России : вопросы конституционной теории и практики / И. Н. Барциц. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 496 с.
    13. Бачило И. Л. Мониторинг правовой системы – путь к укреплению правового государства / И. Л. Бачило // Вестник Совета Федерации. Мониторинг права в Российской Федерации. – 2006. – № 4-5. – С. 14-21.
    14. Безуглов А. А. Конституционное право России : учебник. В 2-х томах. Т. 2 / А. А. Безуглов, С.А. Солдатов. – М. : Профобразование, 2002. – 906 с.
    15. Бейтс Дж. Цена законов / Дж. Бейтс // Оценка законов и эффективности их принятия : матер. Междунар. семинара, Рязань,16-17 декабря 2002 г. – М. : Изд. Госуд. Думы, 2003. – 152 с.
    16. Бекишиева С. Р. Роль правового мониторинга в реализации функций правовой системы / С. Р. Бекишиева // История государства и права. – 2011. – № 12. – С. 9-11.
    17. Бєлкін Л. М. Підзаконна нормотворчість органів виконавчої влади як чинник правового нігілізму / Л. М. Бєлкін // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 12. – С. 1-13 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2011-3/11blmcpn.pdf.
    18. Богачова О. В. Вдосконалення професійної підготовки учасників законотворчого процесу – нагальна потреба часу / О. В. Богачова // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 1. – C. 163-168.
    19. Богачова О. В. Законотворчий процес в Україні : проблеми вдосконалення : автореф. дис. …канд. юрид. наук : спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень / Олена Вікторівна Богачова ; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К. , 2006. – 20 с.
    20. Богачова О. В. Удосконалення законодавства – основна мета законодавчого процесу / О. В. Богачова // Юридична України. – 2006. – № 5. – С.10–16.
    21. Бойко Ю. Законотворчість : поняття та структура / Ю. Бойко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 17-21.
    22. Большая энциклопедия : в 62 томах. Т. 3 : Методический цикл – Музей книги / гл. ред. С. А. Кондратов, ред. кол. : Г. В. Кожевников и др. – М. : Терра, 2006. – 596 с.
    23. Василевич Г. А. Комментарий к закону «О нормативных правовых актах Республики Беларусь» / Г. А. Василевич – Мн. : Интерпрессервис, 2003. – 256 с.
    24. Венгеров А.Б. Теория государства и права : учебник / А. Б. Венгеров. – [3-е изд.]. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
    25. Вопленко Н. Н. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции : монография / Н. Н. Вопленко, А. П. Рожнов. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с.
    26. Галиев Т. Т. Мониторинг законодательного процесса // Актуальные проблемы совершенствования законодательства, правоприменения и правовых теорий в России и за рубежом : матер. Междунар. науч.-практ. конф. (20 нояб. 2008 г.). В 2 т. Т. 1. Секция теория и истории государства и права. – Челябинск : Филиал МПГУ, ЮУПИ, 2008. – C. 56-65.
    27. Глазкова М. Е. Оценка эффективности действия нормативных правовых актов: современные подходы / М. Е. Глазкова, С. Б. Нанба // Журнал российского права. – 2011. – № 9. – С. 73-80.
    28. Горбунова Л. М. Правова культура як фактор ефективного впливу на розвиток законодавства / Л. М. Горбунова // Правова держава. – 2007. – № 18 – С. 25–33.
    29. Горохов Д. Б. Организация мониторинга законодательства : опыт зарубежных стран / Д. Б. Горохов, М. Е. Глазкова // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2006. – Вып. 4. – С. 106-109.
    30. Горохов Д. Б. Организация правового мониторинга в системе федеральных органов исполнительной власти / Д. Б. Горохов, М. Е. Глазкова // Журнал российского права. – 2008. – № 4 – С. 17-29.
    31. Горохов Д. Б. Правовой мониторинг : концепция и организация / Д. Б. Горохов, Е. И. Спектор, М. Е. Глазкова // Журнал российского права. –2007. – № 5. – С. 25-38.
    32. Гузнов А. Г. Современный законодательный процесс : основные институты и понятия / А. Г. Гузнов. – Смоленск : ТРАСТ-ИМАНКОМ, 1995. – 96 с.
    33. Гуринович А. Г. Правовое обеспечение нормотворческой деятельности в Республике Беларусь / А. Г. Гуринович // Представительная власть. ХХI век : законодательство, комментарии, проблемы. – 2006. – № 3. – С. 10-17.
    34. Дамаскин О. В. Мониторинг законодательства и правоприменительной практики: стратегия правового развития / О. В. Дамаскин // Современное право. – 2006. – № 6. – С. 39-42.
    35. Демичев Д. М. Конституционное право : учебное пособие / Д. М. Демичев. – Мн. : Вышэйшая школа, 2004. – 351 с.
    36. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : підручник / за заг ред. С. Г. Серьогіної. – 2-ге вид. переробл. та доповн. – Х. : Право, 2011. – 360 с.
    37. Дзюбенко О. Л. Теоретичний аспект відомчої нормотворчості / О. Л. Дзюбенко // Право і суспільство. – 2009. – № 4. – С. 12-16.
    38. Ельцов В. Н. Правовой эксперимент в современной России : проблемы эффективности : автореф. дисс. … канд. юрид. наук: специальность 12.00.01 – теория и история права и государства ; история учений о
    праве и государстве / Владимир Николаевич Ельцов. – Тамбов, 2009. – 23 с.
    39. Еремина О. Ю. О правовом мониторинге / О. Ю. Еремина // Журнал Российского права. – 2006 – № 3. – С. 157-160.
    40. Євгеньєва А. М. Проблеми правового регулювання участі громадськості у законодавчому процесі в Україні / А. М. Євгеньєва // Держава і право. – 2008. – № 39. – С. 114–121.
    41. Євсєєв О. П. Процедури в конституційному праві України : монографія / О. П. Євсєєв. – Х. : ФІНН, 2010. – 184 с.
    42. Жужгов И. В. Мониторинг правового пространства Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Игорь Владимирович Жужгов. – Ставрополь, 2006. – 227 с.
    43. Журавський В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : підручник / В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. – К. : Ін Юре, 2004. – 672 с.
    44. Загальна теорія держави і права : підручник / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
    45. Задирака Н. Ю. Теоретико–правові питання законотворчості : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Наталія Юріївна Задирака ; Київський наці. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. , 2005. – 16 с.
    46. Зайчук О. В. Проблеми ефективності законодавства крізь призму принципу «верховенства права» : матеріали доповіді / О. В. Зайчук // Правова держава. – 2007. – Вип. 18. – С. 7-18.
    47. Закон : создание и толкование / под ред. А. С. Пиголкина. – М. : Спарк, 1998. – 283 с.
    48. Закон Республики Казахстан от 24 марта 1998 года «О нормативных правовых актах» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=00121&uro=08047
    49. Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
    50. Закон України „Про ветеринарну медицину” від 25 червня 1992 р. № 2498-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 531.
    51. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” від 15 квітня 2008 р. № 274-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 240.
    52. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 р. № 2001-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 13. – Ст. 178.
    53. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР” від 13 березня 1992 р. № 2196-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст.354.
    54. Закон України „Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпіні, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області” від 5 квітня 2001 р. № 2352-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 138.
    55. Закон України „Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 8. – Ст. 54 ; 2000. – № 27. – Ст. 213; 2003. – № 4. – Ст. 31; 2007. – № 34. – Ст. 444; 2009. – № 30. – Ст. 428; 2011. – № 34. – Ст. 343.
    56. Закон України „Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р. № 1296-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
    57. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
    58. Закон України „Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 678.
    59. Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
    60. Закон України „Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212 ; 1998. – № 24. – Ст. 136 ; 2006. – № 14. – Ст. 118 ; 2008. – № 5-6, № 7-8. – Ст. 78 ; 2010. – № 33. – Ст. 471.
    61. Закон України „Про Регламент Верховної Ради України” від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14-15, № 16-17. – Ст. 133 ; 2010. – № 16-17. – Ст. 134 ; 2010. – № 21. – Ст. 223 ; 2011. – № 10. – Ст. 64; 2011. – № 12. – Ст. 84.
    62. Закон України „Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р. № 2558-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 213.
    63. Закон України „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. № 3759-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
    64. Закон України „Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 р. № 3808-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – Ст. 80.
    65. Закон України „Про Центральну виборчу комісію” від 30 червня 2004 р № 1932-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 448 ; 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446 ; 2007. – № 7-8. – Ст. 66 ; 2007. – № 13. – Ст. 134 ; 2007. – № 20. – Ст. 282 ; 2007. – № 28. – Ст. 382 ; 2008. – № 5-6, № 7-8. – Ст. 78 ; 2010. – № 35-36. – Ст. 491.
    66. Законодавство : проблеми ефективності / В. Б. Авер’янов, В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. – К. : Наукова думка, 1995. – 230 с.
    67. Законодавча діяльність в Україні : стан, пріоритети, шляхи вдосконалення (за матеріалами Верховної Ради України четвертого і п’ятого скликань) / за заг. ред. В. М. Литвина. – К. : Ін-т законодавства Верх. Ради України, Вид-во «Фенікс», 2007. – 736 с.
    68. Законодательная техника : научно-практическое пособие / под ред. Ю. А. Тихомирова. – М. : Городец, 2000. – 271 с.
    69. Законодательный процесс. Понятие. Институты. Стадии : науч.-практ. пособие / А. А. Алейник, Р. Ф. Васильев (отв. ред.), Н. Е. Квачев и др. – М. : Юриспруденция, 2000. – 318 с.
    70. Законопроектування / О. Л. Копиленко, О.В. Богачова та ін.; за ред. О. Л. Копиленка, О. В. Богачової. – К. : Реферат, 2010. – 176 с.
    71. Законотворення – основна функція парламенту : посібник / [упоряд. О. Барабаш ; ред. Е. Валентайн ; пер. В. Поліщук та ін.]. – К. : Заповіт, 1997. – 167 с.
    72. Законотворчий процес : стан і шляхи вдосконалення : монографія у 2 ч. / О. Л. Копиленко, О. В. Рогачова ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К. : Реферат, 2010. – 696 с.
    73. Зимина Е. А. Законность в нормотворчестве органов местного самоуправления как гарнтия обеспечения прав и свобод человека и гражданина / Е. А. Зимина // Вестник Челябинского государственного университета. – 2009. – № 15 (153). Право. – Вып. 9. – С. 35-38.
    74. Інструкція з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України : Наказ МВС України від 22 травня 1992 р. № 285.
    75. Казарина А. Х. Правовой мониторинг как новая функция прокуратуры Российской Федерации / А. Х. Казарина // Личность, право, власть в современной России : сб. матер. VIII Всерос. науч.-практ. конф. (11 декабря 2011 г.) / сост. В. В. Груздев. – Кострома : КГУ им. Н. А. Некрасова, 2011. – Т. 1. – С. 33-43.
    76. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні : на тлі світового досвіду / П. Кислий. – К. : Абріс, 2000. – 416 с.
    77. Ковальська В. В. Поняття, ознаки та значення нормативно-правового акту МВС України / В. В. Ковальська // Форум права. – 2008. – № 2. – С.237-242.
    78. Козлова Е. И. Конституционное право России : учебник / Е. И Козлова., О. Е. Кутафин. – 2-е изд. – М. : Юристъ, 2001. – 520 с.
    79. Колесник И. В. Проблемы формирования и реализации концепции правоприменительной техники в современной России : дисс... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ирина Валентиновна Колесник. – Ростов-на-Дону, 2007. – 207 с.
    80. Конституционное право государств Европы : учебное пособие / отв. ред. Д. А. Ковачев. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 320 с.
    81. Конституция Республики Казахстан от 30.08.1995 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.kz/ru/node/904
    82. Конституция Швейцарии (Швейцарской Конфедерации) от 18 апреля 1999 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/DOC_3864915.htm
    83. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    84. Концепция развития российского законодательства / под ред. Т. Ю. Хабриевой, Ю. А. Тихомирова. – М. : Эскмо, 2010. – 736 с.
    85. Копєйчиков В. В. Теорія держави та права : підручник. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 340 с.
    86. Копиленко О Л., Богачева О. В. Проблеми законотворчого процесу в Україні і шляхи їх вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizvru/2010_1/p1.html
    87. Кравченко В. В. Конституційне право України : навчальний. посібник / В. В. Кравченко. – 3-тє вид., виправл. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – 512 с.
    88. Кравченко Л. А. Мониторинг правового поля РФ : состояние и перспективы / Л. А. Кравченко // Государственная власть и местное самоуправление – 2003. – № 5. – С. 2-5.
    89. Кравчук І. Порівняння понять : „контроль”, „оцінювання”, „моніторинг” та „адміністративний аудит” / І. Кравчук // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2009. – № 2. – C. 19-25.
    90. Курс лекцій з питань законотворчості : навчальний посібник./ за ред. О. Л. Копиленка, О. В. Богачової. – К. : МП Леся, 2011. – 456 с.
    91. Куценко І. В. Співвідношення закону та підзаконних нормативно–правових актів України / І. В. Куценко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/PNR_2006/Pravo/1_kucenko.doc.htm
    92. Лазарев А. Е. Пробелы в праве / А. Е. Лазарев. – М. : Юрид. лит., 1974. – 563 с.
    93. Лапаева В. В. Методология изучения эффективности действия законодательства в процессе правового мониторинга / В. В. Лапаева // Законодательство и экономика. – 2008. – № 10. – С. 5-11.
    94. Легуша С. М. Систематизація нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України в процесі побудови правової держави в Україні / С. М. Легуша // Проблеми кодифікації законодавства України. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 41-44.
    95. Лилак Д. Д. Проблеми колізій у законодавстві України (теорія і практика) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Дмитро Дмитрович Лилак ; Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2004. – 15 с.
    96. Мадер Л. Оценка законодательства – вклад в повышение качества законов / Л. Мадер // Оценка законов и эффективности их принятия : матер. Междунар. семинара, Рязань, 16-17 декабря 2002 г. – М. : Изд. Гос. Думы, 2003 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.consultant.ru/law/review/ lawmaking/material.
    97. Маленко Т. В. Локальный нормативный акт в системе объектов правового мониторинга / Т. В. Маленко // Журнал Российского права. – 2010. – № 1. – С. 54-62.
    98. Малько А. В. Механизм правового регулирования : лекция / А. В. Малько // Правоведение. – 1996. – № 3 (214). – C. 54-62.
    99. Манжул К. В. Лобізм у законотворчій діяльності України / К. В. Манжул, І. І. Нікітчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 11. – С. 5-11.
    100. Мартиненко О. А. Діяльність МВС України у попередженні злочинів проти прав і свобод людини / О. А. Мартиненко // Право і безпека. – 2008. – № 7. – С. 9-13.
    101. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика : монографія / О. В. Марцеляк. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 450 с.
    102. Матвєєва Ю. І. Деякі питання методики оцінки ефективності законодавства / Ю. І. Матвєєва // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. – 2005. – Т. 38. – С. 52-56.
    103. Методические рекомендации по проведению правового мониторинга нормативных правовых актов и по подготовке Концепций и проектов НПА [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.kz/ru/node/15896
    104. Механизмы обоснования принятия и мониторинга нормотворческих решений в странах Европы // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. – 2005. – № 24 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2005/VSF_NEW200802091554/VSF_NEW200802091554_000.htm.
    105. Мильчакова О. В. Законодательный процесс в парламенте Украины / О. В. Мильчакова // Конституционное и муниципальное право. – 2004. – № 5. – С. 43–48.
    106. Миронов С. М. Теория и практика мониторинга правового пространства и правоприменительной практики: итоги и перспективы / С. М. Миронов // Вестник Совета Федерации. Мониторинг права в Российской Федерации. – 2006. – № 4-5. – С. 4–13.
    107. Мицкевич В. В. Роль Национального центра законопроектной деятельности при Президенте Республики Беларусь в развитии и совершенствовании нормотворческого процесса / В. В. Мицкевич // Законотворче
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины