КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ЗБОРІВ, МІТИНГІВ, ПОХОДІВ І ДЕМОНСТРАЦІЙ




  • скачать файл:
  • Название:
  • КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ЗБОРІВ, МІТИНГІВ, ПОХОДІВ І ДЕМОНСТРАЦІЙ
  • Кол-во страниц:
  • 216
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2011
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ



    На правах рукопису


    ВЛАСЕНКО ОЛЕНА ЛЕОНІДІВНА


    УДК 342.729

    КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ЗБОРІВ, МІТИНГІВ, ПОХОДІВ І ДЕМОНСТРАЦІЙ

    12.00.02 – конституційне право; муніципальне право


    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
    юридичних наук


    Науковий керівник:
    Солоненко Олег Миколайович,
    кандидат юридичних наук, доцент



    Київ – 2011
    ЗМІСТ
    ВСТУП ………………………………………………………………… 4

    РОЗДІЛ 1
    КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВА ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ЗБОРІВ, МІТИНГІВ, ПОХОДІВ І ДЕМОНСТРАЦІЙ…………………………………………………….



    13

    1.1. Історичний генезис, доктринальні дослідження та методологія дослідження права громадян на свободу мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій………………………………………………...


    13

    1.2. Нормативно-правова регламентація права на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій: міжнародний та національний досвід……………………………………………………………………


    44

    Висновки до першого розділу………………………………………..
    70

    РОЗДІЛ 2
    ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ В УКРАЇНІ…………………….



    73
    2.1. Теоретичне підґрунтя реалізації конституційного права на свободу мирних зібрань ………………………………………………
    73

    2.2. Нормативно-процесуальний порядок реалізації права на свободу мирних зібрань…………………………...………………….

    93

    2.3. Гарантії реалізації права на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій…………………………………………………………...

    Висновки до другого розділу………………………………………….

    124

    139

    РОЗДІЛ 3
    ПРАВО НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА………………………………………………………



    144

    3.1. Вплив права на свободу мирних зібрань на процес формування громадянського суспільства в Україні…………………

    144

    3.2. Шляхи удосконалення правового регулювання свободи мирних зібрань в сучасних умовах…………………………………...

    157

    Висновки до третього розділу………………………………………...

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………… 165

    168

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………

    ДОДАТКИ……………………………………………………………... 179

    199







    ВСТУП
    Актуальність теми. Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що прагне стати рівноправним членом Європейської спільноти. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, відтак утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов’язком.
    У процесі формування правової держави і зростання поваги до прав людини політичним правам надається ключова роль. Адже, встановлюючи пріоритет демократичного державного і правового порядку, політичні права і свободи людини не тільки визначають зміст і сенс конкретного політичного устрою, але й спонукають людину не бути пасивним спостерігачем, а брати активну участь у громадсько-політичних подіях, що відбуваються у державі.
    Серед основоположних політичних прав людини і громадянина є право на свободу мирних зібрань, передбачене ст. 39 Конституції України. Вказана стаття Конституції України ґрунтується на загальновизнаних міжнародних нормах, зокрема ст. 20 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року.
    Незважаючи на досить широке міжнародне визнання та закріплення в нормативних документах, право на мирні зібрання на національному рівні потребує законодавчого регулювання. На сьогодні декларативність ст. 39 Конституції України та відсутність спеціального закону сприяють численним зловживанням як з боку органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, так і з боку громадян.
    Це, передусім, пов’язано з тим, що на сьогодні основним нормативним документом, окрім Конституції України, що визначає та частково регулює право на свободу мирних зібрань, є Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, походів і демонстрації в СРСР» від 28 липня 1988 р., який не відповідає вимогам сьогодення і є застарілим.
    Щодо доктринальних досліджень загальнотеоретичних аспектів політичних прав людини і громадянина і, зокрема, конституційного права на свободу мирних зібрань, потрібно відзначити праці таких визначних вчених, як: Ж.-Л. Бержель, Г. Берман, Г. Гегель, Г. Лебон, Дж. Локк, Ш. Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Г. Тард, В. Г. Матвєєв, а також провідних вітчизняних та зарубіжних авторів останніх десятиліть: С. С. Алєксєєв, Г. М. Андрєєва, Т. Г. Андрусяк, Е. Бредлі, Ф. Г. Бурчак, В. Г. Буткевич, О. В. Васьковська, Е. Ваттель, Л. Вільдхабер, З. С. Гладун, В. І. Головченко, Д. Гом’єн, А. П. Грищенко, Ю. А. Дмитрієв, Л. М. Ентін, О. В. Зайчук, Р. Кей, В. Ю. Забігайло, Э. Канетті, М. І. Козюбра, О. Л. Копиленко, А. М. Колодій, Л. Ю. Лемішко, М. І. Логвиненко, А. С. Мацко, С. Г. Меленко, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, А. Ю. Олійник, Н. М. Оніщенко, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, В. Ф. Речицький, О. І. Рогач, А. О. Селіванов, О. Д. Тихомиров, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал та інші.
    Беручи до уваги наукові праці у цій сфері, слід зазначити те, що за останній період в Україні захищено низку дисертацій, присвячених цій проблематиці. Але в них міститься опис окремих аспектів права на свободу мирних зібрань, часто трапляються неточності та необґрунтовані висновки. Відповідно це дисертаційне дослідження є органічним доповненням існуючих наукових праць, а наявність таких наукових досліджень не позбавляє його актуальності. Вважаємо за доцільне розроблення теоретичних основ необхідних змін до національного законодавства у сфері права на свободу мирних зібрань, методологічно мотивованих і підтверджених практикою. Означені чинники визначають актуальність дисертаційного дослідження, тему роботи та її наукову важливість.
    Враховуючи викладене, актуальною та нагальною є потреба в дослідженні обраної теми з наступним розробленням науково-обґрунтованих положень, призначених для більш детального розкриття сутності права на свободу мирних зібрань, та створення підґрунтя для його практичної реалізації.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ. Тема дисертаційної роботи відповідає вимогам наказу МВС України від 29 липня 2010 р. № 347 «Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2010–2014 років». Назва теми затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ від 26 лютого 2008 р. (протокол № 2). Тема дисертації включена до переліку тем дисертаційних досліджень за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право, розглянутих та схвалених Академією правових наук України у 2008 році (реєстраційний № 130, 2008 р.).
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є правовий аналіз положень Конституції України, національних та міжнародних нормативних документів щодо права громадян на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій, науково-теоретичне осмислення проблем практичної реалізації цього права, а також визначення шляхів удосконалення правового регулювання свободи мирних зібрань в сучасних умовах.
    Для досягнення мети були визначені задачі:
    – охарактеризувати доктринальні дослідження та методологію дослідження права громадян на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій;
    – проаналізувати юридичну природу права громадян на свободу мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, та його закріплення в законодавстві України;
    – виявити ознаки, які змістовно характеризують збори, мітинги, вуличні походи, демонстрації як форми безпосередньої демократії;
    – визначити систему гарантій реалізації права на свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій;
    – дослідити сучасний стан реалізації права громадян на свободу мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій в Україні;
    – з’ясувати влив права на свободу мирних зібрань на формування громадянського суспільства в Україні;
    – обґрунтувати практичні пропозиції щодо вирішення основних теоретичних та нормативних проблем у сфері регулювання права громадян на свободу мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій в Україні.
    Об’єкт дослідження – форми безпосередньої демократії в Україні.
    Предмет дослідження – конституційне право громадян на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій, особливості його реалізації в умовах формування правової демократичної держави.
    Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та задач дослідження у праці використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Як філософсько-світоглядний підхід використано діалектичний метод, що дозволив всебічно і об’єктивно розглянути право на свободу мирних зібрань, з урахування всебічного розвитку та взаємозв’язку його елементів (п. 1.1, 1.2). Завдяки історико-правовому методу досліджено історичний генезис права на свободу мирних зібрань (п. 1.1). За допомогою порівняльно-правового методу визначено особливості конституційного закріплення права на свободу мирних зібрань у різних країнах світу (п. 1.2). Формально-логічний, структурно-функціональний, методи синтезу та абстрагування застосовувалися для визначення понять і категорій, зокрема, поняття окремих видів мирних зібрань та розробки загальної структури права на свободу мирних зібрань (п. 2.1, 2.2, 2.3). Статистичні методи були використані при дослідженні юридичних засад свободи мирних зібрань (п. 2.2). Аксіологічний підхід дозволив з’ясувати роль та значення права на свободу мирних зібрань у контексті головних цінностей конституціоналізму загалом та прав і свобод людини і громадянина зокрема (п. 3.1). Компаративний метод та нормативно-догматичний метод використовувалися для вироблення позицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює мирні зібрання (п. 3.2).
    Емпіричну базу дослідження становлять: результати анкетування 200 респондентів (в період з 2009 по 2010 роки), статистичні дані наведені Міністерством внутрішніх справ України (в період з 2008 до 2010 роки), а також судова практика в справах щодо порушення порядку організації та проведення мирних зібрань (47 справ).
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є однією з перших у вітчизняній науці конституційного права комплексних досліджень права на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрації із акцентуванням уваги впливу даного права на формування громадянського суспільства в Україні.
    Наукова новизна, як і сформульовані та обґрунтовані висновки, що виносяться на захист і відображають науковий доробок, конкретизується у наукових тезах та пропозиціях, найважливішими з яких є:

    вперше:
    – аргументовано використання єдиного поняття «мирні зібрання» для узагальненої характеристики зборів, мітингів, походів, демонстрацій. Оскільки саме це поняття використовується в світовій практиці, а наявність суміжних понять, що застосовуються в законодавстві та в теоретичних розробках (масові публічні заходи, мирні заходи, масові акції) призводить до суперечностей та правової невизначеності;
    – розроблено авторське визначення мирного зібрання як колективного або індивідуального, мирного, доступного кожному публічного заходу за участі громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, що проводиться з метою формування та (або) висловлення позиції щодо різноманітних питань суспільного життя, привернення уваги громадськості, підтримки, захисту або висловлення протесту щодо будь-яких рішень державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій всіх форм власності, що проводиться у передбачених законодавством України формах з використанням (або без) різноманітних засобів наглядної агітації, а також гучномовних технічних засобів;
    – запропоновано авторське визначення таких понять як: «збори», «мітинг», «похід», «демонстрація», «пікетування», «голодування», «наметове містечко»;
    – наголошено на неузгодженостях в нормативному регулювання мирних зібрань Конституцією України та Цивільним кодексом України. Тому запропоновано визначити на законодавчому рівні поняття «масових публічних заходів» як різновиду мирних зібрань неполітичного характеру, а також обсяг прав та обов’язків їх організаторів та учасників. Відповідно, масовий публічний захід – різновид мирних зібрань, що має неполітичний характер, проводиться особами, комерційними, релігійними або іншими громадськими організаціями, а також державними органами у вигляді концертів, змагань, конкурсів, панахид, хресних ходів та в інших, не заборонених законом формах, спираючись на загальні положення про мирні зібрання;
    – аргументовано необхідність удосконалення законодавчого регулювання у цій сфері, оскільки існуюче національне законодавство є застарілим і не відповідає вимогам сьогодення. Запропоновано проект закону «Про мирні зібрання в Україні»;
    – обґрунтовано необхідність здійснити офіційне тлумачення ст. 39 Конституції України на предмет того, кому вона надає право на мирні зібрання – виключно громадянам України чи іноземцям та особам без громадянства також. Відповідно, у разі визнання за іноземцями та особами без громадянства права на свободу мирних зібрань, запропоновано викласти ч. 1 ст. 39 в такій редакції: «Громадяни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах мають право збиратися мирно, без зброї і проводити будь-які мирні зібрання, різновиди та порядок проведення яких встановлюються законом…»;
    удосконалено:
    – розуміння історичного генезису права на свободу мирних зібрань;
    – зміст впливу права на свободу мирних зібрань на процес формування громадянського суспільства в Україні та підхід за яким доводиться, що між цими категоріями існує корелятивний зв’язок, а саме – чим більше розвинуті політичні права людини і, зокрема, право на свободу мирних зібрань, тим швидше відбувається процес формування громадянського суспільства та становлення правової держави;
    – основні напрями вдосконалення національного законодавства щодо регулювання права на свободу мирних зібрань;


    дістали подальшого розвитку:
    – визначення суб’єктного складу конституційно-правових відносин, що виникають у процесі реалізації права на свободу мирних зібрань. Взаємні права та обов’язки суб’єктів, а також їх відповідальність за порушення порядку організації та проведення мирних зібрань;
    – порядок реалізації права на свободу мирних зібрань, з акцентуванням уваги на типові порушення, що виникають у процесі його реалізації.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації і висновки використані:
    – у законодавчій діяльності Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 03 листопада 2010 р.);
    – у навчальному процесі Національного університету Державної податкової служби України (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження від 10 червня 2010 р.);
    можуть бути використані:
    – у науково-дослідних цілях – для подальшого теоретичного дослідження конституційно-правових аспектів права на свободу мирних зібрань, осмислення його структурних елементів та юридичного їх закріплення;
    – у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал при розробці та прийнятті відповідних законів України, що регламентують конституційне право громадян на свободу мирних зібрань, з метою удосконалення та коригування у відповідності з сучасними вимогами юриспруденції;
    – у правовиховній роботі – для підняття рівня правової культури службовців органів державної влади та місцевого самоврядування, а також співробітників правоохоронних органів, усіх, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку України.
    Акти про впровадження результатів дисертаційного дослідження представлені в Додатку А.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, пропозиції, рекомендації та висновки результатів цього дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ. Крім цього окремі тези доповідалися на: Міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (м. Київ, 3-4 квітня 2008 р.); IV Міжвузівській студентській конференції «Сучасні фінансово-економічні, правові та соціальні відносини в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку» (м. Ірпінь, 23 березня 2010 р.); VII Міжнародній науково-практичні конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 4-5 червня 2010 р.).
    Публікації. За результатами дослідження опубліковано сім наукових праць, серед яких чотири статті у фахових виданнях МОНмолодьспорт України та три тези у матеріалах науково-практичних конференцій.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Під час проведеного дисертаційного дослідження автором здійснено теоретичний аналіз права на свободу мирних зібрань, а також розглянуто проблемні питання практичної реалізації даного права. Ґрунтуючись на результатах дослідження, дисертантом сформульовані висновки та пропозиції, спрямовані на удосконалення теоретичної бази та нормативного регулювання права на свободу мирних зібрань. А саме:
    1. Право на свободу мирних зібрань є одним із основних та невідчужуваних прав людини і громадянина. Це право має давню історію та генезис на загальносвітовому рівні. Розвиток права на мирні зібрання ґрунтується на доктринальних дослідженнях видатних українських та зарубіжних вчених-правознавців. Багато наукових праць присвячених цій проблематиці з’явилося останнім часом в Україні. Це пов’язано із зростанням політичної та громадянської активності населення, загостренням політичних та соціально-економічних суперечностей. Проте автором акцентується увага на відсутності ґрунтовних наукових розробок у цій царині, а також на недоліках існуючих доктринальних досліджень.
    2. Розглянуто методологічну основу дослідження права на свободу мирних зібрань. У праці наголошується, що право на свободу мирних зібрань перебуває в своєму динамічному розвитку та потребує теоретичного та методологічного підґрунтя. На думку переважної більшості вчених-правників сучасних філософських шкіл України, методологією сучасного дослідження теоретичних засад правової державності України має бути обрана філософська антропологія як домінуюча сьогодні у світі філософія. Крім того, методологія дослідження права на свободу мирних зібрань ґрунтується на філософських (загальних методах пізнання), загальнонаукових, спеціальних методах. Різноманітність методів науки конституційного права України уможливлює комплексно аналізувати відповідні відносини, виявляти шляхи підвищення ефективності функціонування конституційних норм в цій сфері. В умовах активізації наукових досліджень в Україні у сфері конституційного права є всі можливості для розширення методологічного арсеналу його науки, підвищення її ролі в державотворчому і правозастосовному процесах.
    3. Нормативну базу права на свободу мирних зібрань складають міжнародні та національні нормативно-правові акти. Міжнародні, в свою чергу, можна розділити на такі групи:
    а) декларативні акти, що містяться в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН: Загальна декларація прав людини (1948 р.); Декларація про захист від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання (1975 р.) Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на ґрунті релігії та переконання (1981 р.) та ін.
    б) акти, обов’язкові для виконання країнами-учасниками: Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.); Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) та ін.
    в) міжнародні акти, які мають рекомендаційний характер, і роз’яснюють та деталізують положення конвенцій та договорів: Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (1955 р.); Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (1984 р.) тощо.
    Зазначене розподілення на групи має як теоретичне, так і практичне значення для розуміння вказаних актів, їх співвідношення з національною правовою системою.
    4. Сучасну національну правову основу регулювання відносин, пов’язаних із проведенням зборів, мітингів та демонстрацій, становлять: Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р., Закон України «Про об’єднання громадян» від 2 жовтня 1996 р., Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., п. 1 ст. 4 та п. 15 ст. 22 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р., Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій у СРСР» від 28 липня 1988 р., Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 p., Рішення Київської міської ради «Про визначення порядку організації та проведення у Києві недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру» від 24 червня 1999 р.
    5. Акцентовано увагу на невідповідності чинного національного законодавства вимогам міжнародних правових норм. Відсутність спеціального законодавчого акта, що регулює мирні зібрання, робить проблемною реалізацію цього права, призводить до прийняття неправомірних рішень та порушення конституційних прав громадян
    Серед основних недоліків чинних нормативних актів України, що регулюють право на свободу мирних зібрань, слід зазначити:
    – закріплення права на свободу мирних зібрань тільки за громадами України, що суперечить міжнародним документам, зокрема Європейській конвенції щодо захисту прав та основоположних свобод;
    – неможливість проведення мирного зібрання без попереднього повідомлення органів державної влад або органів місцевого самоврядування (що робить порядок проведення мирних зібрань фактично дозвільним);
    – відсутність чіткого визначення порядку проведення мирних зібрань;
    – відсутність єдиного, закріпленого на законодавчому рівні понятійного апарату, що дозволить уникнути зловживань та порушень законодавства як з боку посадових осіб, так і з боку організаторів та учасників мирного зібрання.
    6. Аналізуючи зарубіжний досвід, звернуто увага на країни Європи та Азії, а також на особливості регулювання права на свободу мирних зібрань в арабських країнах. Зазначено, що найбільш лояльним до учасників та організаторів мирних зібрань є законодавство Франції, Польщі, Німеччини, Грузії, а до певної міри обмежує право на свободу мирних зібрань законодавство Узбекистану, Росії, Білорусії.
    В контексті нашого дослідження розглянуто розвиток права на свободу мирних зібрань у країнах арабського світу. Особливістю конституцій арабських країн є доволі незначне конституційне регулювання політичних прав та свобод громадян, на відміну від особистих та соціально-економічних, які більш детально сформульовані в текстах більшості конституцій.
    Прослідковується чіткий взаємозв’язок між розвитком правової, демократичної держави та забезпеченням права на свободу мирних зібрань.
    7. Свобода мирних зібрань, на нашу думку, є природним правом кожної особи, адже теоретично це право належить людині від народження. Ніхто не може позбавити людей права збиратися разом та обговорювати актуальні суспільні проблеми, навіть якщо це право не врегульоване національним законодавством. Єдиною перешкодою на шляху активного практичного використання цього права є вік людини. Володіючи правом на свободу мирних зібрань від народження, людина, через об’єктивні причини, до досягнення нею віку фізичної, моральної, психологічної зрілості, фактично не може ним користуватися.
    8. Проаналізувавши теоретичні аспекти реалізації права на свободу мирних зібрань, ґрунтуючись на досвіді як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-правознавців, запропоновано авторське визначення понятійного апарату, що стосується вказаного права.
    Мирне зібрання – це колективний або індивідуальний, мирний, доступний кожному публічний захід за участі громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, що проводиться з метою формування та (або) висловлення позиції щодо різноманітних питань суспільного життя, привернення уваги громадськості, підтримки, захисту або висловлення протесту щодо будь-яких рішень державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій всіх форм власності, що проводиться у передбачених законодавством України формах з використанням (або без) різноманітних засобів наглядної агітації, а також гучномовних технічних засобів.
    Збори – це мирне зібрання у спеціальному приміщенні, або в іншому пристосованому для цього місці у визначений час, для спільного обговорення та прийняття колективного рішення щодо різноманітних питань суспільного життя.
    Мітинг – це мирне зібрання, що проводиться у визначеному місці просто неба з метою формування та (або) висловлення громадської думки, підтримки, солідарності, протесту, винесення резолюцій щодо різноманітних питань суспільного життя, діяльності органів влади чи органів місцевого самоврядування, з використанням (або без) засобів наглядної агітації, а також гучномовних технічних засобів.
    Демонстрація – це мирне зібрання, що передбачає пересування по завчасно визначеному маршруту з метою формування та (або) висловлення громадської думки, а також привернення уваги громадськості до різних питань суспільного життя з використанням (або без) засобів наглядної агітації, а також гучномовних технічних засобів.
    Похід – це мирне зібрання (всеукраїнське, міжрегіональне, регіональне), у вигляді організованого довготривалого проходження по завчасно визначеному маршруту шляхами загального користування з метою привернення уваги органів влади, органів місцевого самоврядування та громадськості до нагальних проблем загальнодержавного, регіонального чи місцевого значення.
    Пікетування – форма мирного зібрання, що має індивідуальний чи колективний характер, відбувається біля адміністративних будівель органів держаного влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та з метою вирішення різних питань суспільного життя, висловлення підтримки, протесту чи солідарності, з використанням (або без) засобів наглядної агітації, а також гучномовних технічних засобів.
    Голодування – це різновид мирного зібрання, що передбачає добровільну тимчасову відмову від споживання їжі однією або кількома особами з метою привернення уваги з боку посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ організацій усіх форм власності до нагальних соціальних, економічних, політичних або особистих проблем учасників голодування, інших осіб або суспільства, з можливим використанням транспарантів, плакатів, портретів.
    Наметове містечко – це різновид мирного зібрання у вигляді колективного перебування осіб в наметі або кількох наметах, встановлених на визначеній території поблизу адміністративних будівель органів державної влади, місцевого самоврядування та інших підприємств установ та організацій незалежно від форми власності, з метою проведення у них чи біля них мирних зібрань із можливістю використання плакатів, транспарантів, прапорів, національної та іншої не забороненої законом символіки.
    9. Крім визначення основних понять та категорій, автором запропоновано узагальнити поняття «мирні зібрання», яке зазначено в Конституції України, та включити до нього заходи як політичного, так і неполітичного характеру (конференції, засідання, фестивалі тощо), передбачені Цивільним кодексом України. Запропоновано поняття «масових публічних заходів» як різновиду мирних зібрань неполітичного характеру, а також перелік їх організаторів та учасників. Обґрунтовується нагальна потреба законодавчого закріплення порядку організації і проведення всіх різновидів мирних зібрань, з метою повноцінної реалізації права на свободу мирних зібрань. Отже, масовий публічний захід – різновид мирних зібрань, що має неполітичний характер, проводиться особами, комерційними, релігійними або іншими громадськими організаціями, а також державними органами у вигляді концертів, змагань, конкурсів, панахид, хресних ходів та в інших, не заборонених законом формах, спираючись на загальні положення про мирні зібрання.
    Чітке визначення понятійного апарату є вкрай важливим для фактичної реалізації права громадян на мирні зібрання. Запропонована нами структура мирних зібрань та авторське визначення дефініцій дає підґрунтя для подальшого законодавчого врегулювання цього права. На нашу точку зору, така повна правова оцінка та охоплення практично всіх реально існуючих видів мирних зібрань забезпечить теоретичний базис для реалізації громадянами цього права та дасть змогу виробити єдині стандарти та вимоги для організації та проведення всіх форм мирних зібрань.
    10. Проведене дослідження різних видів мирних зібрань дозволяє зробити досить важливий, на наш погляд, висновок – усі проаналізовані форми масової публічної політичної активності громадян поєднує одна предметна сутність – спільне відкрите формування та (або) вираження схвалення, підтримки або протесту їх учасників до подій, рішень чи дій органів публічної влади, інших суб’єктів суспільних відносин. Фактично – це одна з форм безпосередньої демократії, яка дозволяє громадянам впливати на перебіг суспільно та політично значущих процесів.
    11. Реалізація права на свободу мирних зібрань включає в себе конституційно-правові норми та норми інших галузей права; діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення вказаного права; форми, методи та умови здійснення реалізації правових норм та активну правомірну поведінку суб’єктів конституційно-правових відносин щодо реалізації своїх прав.
    У процесі реалізації досліджуваного права можливо виокремити три основні стадії.
    Перша стадія – підготовча, до якої входить: визначення цілей, завдань та форми проведення мирних зібрань, попередня агітація, виготовлення та розповсюдження засобів наочної агітації; оповіщення можливих учасників мирних зібрань; надсилання повідомлення про проведення мирних зібрань у відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування; інші дії, що не порушують законодавства України та здійснюються з метою підготовки та проведення мирних зібрань.
    Друга стадія – безпосереднє проведення мирних зібрань. Ця стадія передбачає фактичну реалізацію права на свободу мирних зібрань у вигляді передбачених законом форм із використанням засобів наочної агітації, гучномовних та інших технічних пристроїв. На цій стадії відбувається зовнішнє вираження цілей і завдань мирних зібрань шляхом проголошення промов, скандування лозунгів тощо. Особливо важливою на цьому етапі є поведінка організаторів та учасників мирних зібрань, яка не повинна виходити за межі чинних правових норм та моральних засад суспільства.
    Третя стадія – заключна і передбачає можливість досягнення цілей та завдань проведення мирних зібрань, визначених організаторами та учасниками на першій та другій стадіях (наприклад, подання резолюцій, пропозицій, вимог до органів державної влади та місцевого самоврядування та їх безпосереднє виконання).
    12. Розглядаючи систему гарантій реалізації права на свободу мирних зібрань, дисертантом акцентовано увагу на різноманітні теоретичні дослідження цієї проблематики. Аргументовано, що практична реалізація права на свободу мирних зібрань базується на системі гарантій, яка включає в себе політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та правові гарантії.
    13. Окремо розглянуто юридичну відповідальність організаторів та учасників мирних зібрань, а також посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до рівня суспільної небезпеки правопорушення та наслідків його вчинення законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.
    14. Автором аргументовано наявність взаємозв’язку між розвитком права на свободу мирних зібрань та формуванням громадянського суспільства. Зважаючи на те, що право на свободу мирних зібрань є різновидом безпосередньої демократії, воно дає реальну можливість громадянам впливати на державну владу, висувати свої вимоги, пропозиції, виказувати підтримку чи заперечення певній державній політиці. Але, для реального здійснення цього права вказаними інститутами громадянського суспільства, потрібно чітке правове регулювання та законодавче закріплення, що на сьогодні в Україні відсутнє.
    15. Дисертантом запропоновано такі шляхи удосконалення правового регулювання права на свободу мирних зібрань:
    По-перше, Конституційному Суду України потрібно здійснити офіційне тлумачення ст. 39 Конституції України на предмет того, кому вона надає право на мирні зібрання – виключно громадянам чи іноземцям та особам без громадянства також. Відповідно, будь-які подальші законодавчі ініціативи стосовно свободи мирних зібрань повинні ґрунтуватися на рішенні Конституційного Суду України. Також, у разі визнання за іноземцями та особами без громадянства права на свободу мирних зібрань, нагальним стане питання про внесення змін до Конституції України. На нашу думку, доцільно викласти ч. 1 ст. 39 у такій редакції: «Громадяни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах мають право збиратися мирно, без зброї і проводити будь-які мирні зібрання, різновиди та порядок проведення яких встановлюються законом…».
    По-друге, у контексті реалізації права на свободу мирних зібрань щодо проведення контрдемонстрацій варто звернути увагу на світову практику. В Україні для вирішення цього питання частіше обиралася негативна концепція: держава забороняла як демонстрацію, так і контрдемонстрацію. При цьому це викликало численне незадоволення з боку організаторів та учасників таких заходів, спричиняло довготривалі судові розгляди скарг на дії органів державної влади та загострювало ідеологічне протистояння між деякими групами суспільства. Отже розв’язання питання про проведення контрдемонтрації потребує нагального законодавчого регулювання.
    По-третє, важливою проблемою, на нашу думку, є визначення суб’єктів, відповідальних щодо забезпечення громадського порядку й безпеки людей під час проведення мирних зібрань. Також законодавчо потрібно закріпити, що відповідальність за порушення громадського порядку та відшкодовування завданих збитків покладається на осіб, винних у цих порушеннях.
    По-четверте, важливим кроком на шляху законодавчого регулювання свободи мирних зібрань має стати узагальнення Верховним Судом України рішень судів у справах про обмеження права на мирні збори та демонстрації, що є нормальною практикою для багатьох європейських держав.
    По-п’яте, на нашу думку, доцільно закріпити в законі порядок проведення мирних зібрань як політичного, так і неполітичного характеру. Адже прийнявши закон, який поширюється тільки на збори, мітинги, походи, демонстрації та інші різновиди мирних зібрань, що гарантуються ст. 39 Конституції України, парламентарі залишають поза законодавчим полем особисте немайнове право на мирні зібрання, передбачене ст. 315 Цивільного кодексу України. У реальному житті політичне та особисте немайнове право на мирні зібрання тісно переплітаються, порядок організації і проведення мають спільний, можуть здійснюватися одночасно тощо. Тому для недопущення прогалин у законодавстві потрібно закріпити на законодавчому рівні порядок їх організації та проведення. На нашу думку, раціональним буде прийняття єдиного закону про мирні зібрання, який би, з одного боку, чітко розмежовував та визначав вказані різновиди права на мирні зібрання, а з іншого – акцентував увагу на їхні спільні риси та порядок проведення.
    По-шосте, слід звернути увагу, що в Конституції України йдеться про те, що організатори мирного зібрання повинні заздалегідь повідомляти органи державної влади чи місцевого самоврядування про його проведення. Це положення викликає найбільші проблемні питання між організаторами мирних зібрань та органами державної влади чи місцевого самоврядування, адже відсутність чітко визначених термінів призводить до непорозуміння між ними.
    16. На підставі проведеного дослідження запропоновано проекти Закону України «Про мирні зібрання в Україні», а також проект Закону країни «Про внесення змін до ст. 39 Конституції України».
















    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование) / Людмила Ивановна Глухарева. — М.: Юристъ, 2003. — 303 с.
    2. Философский энциклопедический словарь / [ред.-сост. Е. Ф. Губский]. — М.: Инфра-М, 1997. — 576 с.
    3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: [в 4 т.]: учебник для студ. юрид. вузов и фак. / [И. А. Алебастрова, Г. Н. Андреева, И. А. Андреева, В. В. Маклаков, С. С. Новикова] ; отв. ред. Б. А. Страшун. — М.: БЕК, 1993. — Т. 3: Особая часть: Страны Европы. — 1993. — 764 с.
    4. Лосев А. Ф. Гомер / Лосев А. Ф. — М.: Молодая гвардия, 2006. — 416. — (Сер. «Жизнь замечательных людей»).
    5. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб. для студ. юрид. вузів та фак.] / Шевченко О. О. — К.: Вентурі, 1997. — 303 с.
    6. Дайси А. В. Основы государственного права Англии: Введение в изучение английской конституции / Дайси А. В.; под ред. П. Г. Виноградова; [пер. с англ., доп. по 6-му англ. изд. О. В. Полторацкая]. — [2-е изд.]. — М.: тип. т-ва И. Д. Сытина, 1907. — 707 c.
    7. Хевеши М. А. Толпа, массы, политика: ист.-филос. очерк / Хевеши М. А. — М.: Ин-т философии РАН, 2001. — 223 с.
    8. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Шарль Луи Монтескье ; [сост., пер. и коммент. А. В. Матешук]. — М.: Мысль, 1999. — 672 с.
    9. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: [навч. посіб.] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 336 с.
    10. Васьковська О. В. Конституційне право на мирні збори та механізм його реалізації в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Васьковська Ольга Валеріївна. — К., 2007. — 224 с.
    11. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / под ред. З. М. Черниловского. — М. : Юрид. лит., 1984. — 472 с.
    12. История политических и правовых учений: хрестоматия для юрид. вузов и фак. / [сост. и общ. ред.- проф., доктор ист. наук Г. Г. Демиденко]; Нац. юрид. академия Украины им. Ярослава Мудрого. — Х. : Факт, 1999. — 1079 с.
    13. Андрущенко В. Л. Запорізька Січ як український феномен / В. Л. Андрущенко, В. М. Федосов; под ред. В. М. Федосова. — К. : Заповіт, 1995. — 173 с.
    14. Лукашевич О. А. «Конституція» Пилипа Орлика – історико-правова пам'ятка XVIII ст. / О. А. Лукашевич, К. В. Манжул. — Х. : Основа, 1996. — 52 с.
    15. Світова класична думка про державу і право : [навч. посіб.] / Безродний Є. Ф. (керівник), Ковальчук Г. К., Масний О. С. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 400 c.
    16. О временных правилах о собраниях [Электронный ресурс]: Именной Высочайший указ Правительственному Сенату от 4 марта 1906 года // Собрание Узаконений. — 1906. — №8. — Отд. І. — Ст. 309. — Режим доступа: http://constitution.garant.ru/history/act1600-1918/5206/
    17. Об установлении временных мер в дополнение действующих постановлениях о собраниях: Именной Высочайший указ Правительственному Сенату от 12 окт. 1905 года // Собрание Узаконений Российской Империи. — 1905. — № 183. — Отд. ІІ. — Ст. 1121.
    18. О собраниях и союзах: постан. Временного правительства России от 12 апр. 1917 года // Вестник Временного правительства. — 1917. — № 35. — 20 апреля.
    19. Герасимов П. В. Новый строй и права свободных граждан / Герасимов П. В. — СПб. : Освобожденная Россия, 1917. — 16 с.
    20. Андрусяк Т. Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини) / Андрусяк Т. Г. — Львів : Світ, 1998. — 189 с.
    21. Історія держави і права України : у 2 ч. : [підруч. для студ. юрид. вузів і фак.] / за ред. А. Й. Рогожина. — К.: Ін Юре, 1996. —Ч. 1. — 1996. — 368 с.
    22. Історія держави і права України: хрестоматія / [уклад. В. П. Самохвалов] ; за ред. О. О. Шевченко. — К.: Вентурі, 1996. — 224 с.
    23. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / [упоряд. І. О. Кресіна]; відп. ред. Ю. С. Шемшученко ; НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. — 400 с.
    24. Хоменюк Ф. А. Политические свободы граждан СССР / Хоменюк Ф. А. — Л.: ЛГУ, 1963. — 143 с.
    25. Дмитриев Ю. А. Свобода манифестаций в СССР / Дмитриев Ю. А. — М.: Манускрипт, 1991. — 136 с.
    26. О порядке организации и проведения собраний, митингов, уличных шествий и демонстраций в СССР: указ Президиума Верховного Совета СССР от 28 июля 1988 года № 9306 // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1988. — № 31. — Ст. 504.
    27. Білоус А. О. Політичні об’єднання України / Білоус А. О. — К. :Україна, 1993. — 137 с.
    28. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина: [курс лекцій, навч.-метод. та довідкові матеріали до них] / за заг. ред. засл. юриста України, доктора юрид. наук, проф. І. П. Голосніченка. — К. : ГАН, 2004. — 353 с.
    29. Гусарєв С. Д. Теоретичні аспекти забезпечення правового статусу особистості в Україні / С. Д. Гусарєв // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. — Дніпропетровськ, 2000. — № 1. — С. 39—44.
    30. Козюбра М. І. Методологія права: концептуальні підходи //
    Проблеми методології сучасного правознавства. Матеріали міжнародної науково - теоретичної конференції, 9—10 жовтня 1996 року. — К., 1996. — Ст. 23.
    31. Основи конституційного права України : [підруч.] / за заг. ред. акад. АПрН України, проф. В. В. Копєйчикова. — К. : Юрінком, 1997. — 208 с.
    32. Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ : зб. наук. праць. — К. : Укр. акад. внутр. справ, 1995. — 212 с.
    33. Орзих М. Ф. Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право: [монография] / М. Ф. Орзих, А. Р. Крусян. — К.: Алерта, 2006. — 290 с.
    34. Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини і громадянина в Україні: теоретичний і практичний аспект забезпечення / Пушкіна О. В. — К. : Логос, 2006. — 416 с.
    35. Рабинович П. М. Права людини і громадянина : [навч. посіб.] / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. — К. : Атіка, 2004. — 464 с.
    36. Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: [монографія] / Шаповал В. М. — К. : Салком ; Юрінком Інтер, 2005. — 560 с.
    37. Шемшученко Ю. С. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні / Шемшученко Ю. С., Карпачова Н. І., Костецька Т. А. ; НАН України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К. : Юридична думка, 2008. — 251 c.
    38. Логвиненко М. І. Правове регулювання діяльності міліції по забезпеченню політичного права громадян на свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Логвиненко Микола Іванович. — Харків, 2003. — 204 с.
    39. Поліщук В. Г. Адміністративно-правове регулювання та практика проведення масових заходів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. Г. Поліщук. — Х., 1999. — 17 с.
    40. Лемішко Ю. М. Конституційно-правові основи участі громадян України у масових публічних заходах : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Лемішко Юрій Миколайович. — Харків, 2009. — 228 с.
    41. Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» // Вісник Академії правових наук України. — Х., 1997. — № 1(8). — С. 150—154.
    42. Козловський А. А. Право як пізнання : Вступ до гносеології права / Козловський А. А. — Чернівці : Рута, 1999. — 295 с
    43. Концепція гуманітарної освіти України. — К.: Генеза, 1997. — 15 с.
    44. Сиденко В. М. Основы научных исследований : [учеб. пособие для вузов] / В. М. Сиденко, И. М. Грушко. — Х. : Вища шк., 1979. — 200 с.
    45. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : [підруч.] / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. — [3-тє вид., стер.]. — К.: Знання-Прес, 2003. — 295 с.
    46. Філософія права: навч. посіб. / [О. Г. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та ін.] ; за заг. ред. О. Г. Данільяна. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 272 с.
    47. Маркіна І. А. Методологія сучасного управління : [монографія] / Маркіна І. А. — К.: Вища шк., 2001. — 311 с.
    48. Спиркин А. Г. Основы философии: [учеб. пособие для вузов] / Спиркин А. Г. — М. : Политиздат, 1988. — 238 с.
    49. Маркiна I. А. Методологiчнi питання ефективностi управлiння [Текст] / І. А. Маркiна // Фiнанси України. — 2000. — N6. — С.24-32.
    50. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : Підручник. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2006. —307 с
    51. Баграмов Э. А. Национальная проблематика: в поисках новых концептуальных подходов. // Вопросы философии. — Научно-теоретический журнал. — 2010 — вип.6 — Ст 2.
    52. Кравченко В. В. Конституційне право України: [навч. посіб.] / Кравченко В. В. — [4-те вид., виправ. та допов.]. — К.: Атіка, 2006. — 568 с.
    53. Очерк теории социализма / [Смирнов Г. Л., Андреев Э. М., Баграмов Э. А. и др.]. — М. : Политиздат, 1989. — 463 с.
    54. Тихомиров О. Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы: [монография] / Тихомиров О. Д. — К.: Знання, 2005. — 334 с.
    55. Здобувачу наукового ступеня: метод. реком. / [упоряд. С. В. Сьомін]. — К.: Мала акад. управління персоналом, 2002. — 184 с.
    56. Міжнародний пакт про громадські та політичні права: позиції держави та погляд громадянського суспільства : зб. док. / [упоряд.: О. М. Руднєва, Г. О. Христова; наук. ред. О. М. Руднєва]. — К.: Істина, 2007. — 240 с.
    57. Загальна декларація прав людини: прийнята 10 груд. 1948 року // Голос України. — 2008. — № 236. — 10 грудня.
    58. Міжнародний пакт про громадські та політичні права [Електронний ресурс] : прийнято ГА ООН 16 груд. 1966 р. — Режим доступу :
    http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043
    59. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 лип. 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 40. — Ст. 263.
    60. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : учинено в Римі 4 лист. 1950 року // Голос України. — 2001. — № 3. — 10 січня.
    61. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения. Т. 1, 2 / ред. В. А. Туманов. — М. : НОРМА, 2000. — 856 с.
    62. Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини / Донна Гом’єн; [пер. з англ. Т. Іваненко та О. Павличенка]. — Львів : Кальварія, 2000. — 182 с.
    63. Jacobs F. G. The European Conventions on Human Rights / F. G. Jacobs, R. C. A. Write. — Oxford, 1996. — Р. 306.
    64. Parliamentary Assembly. Recommendation 799 (1977) on the Political Rights of Aliens. Text adopted by the Assembly on 25 January 1977 (28th Ordinary Session).
    65. Сборник международных правовых документов, регулирующих вопросы миграции. — М.: МОМ, 1994. — 387 с.
    66. Конституція України. Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина / [упоряд. М. І. Хавронюк]. — К. : Літера ЛТД, 2007. — 117 с.
    67. Хартия основных прав Европейского Союза [Електронний ресурс]: торжеств. прокламация, Ницца, 7 дек. 2000 года. — Режим доступу:
    http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_524
    68. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 року із змінами, внесеними Законом України від 8 груд. 2004 року № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.
    69. Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій в СРСР [Електронний ресурс]: указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 лип. 1988 року № 9306-ХІ. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v9306400-88
    70. Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні: затв. постан. Верховної Ради України від 17 груд. 1993 pоку // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6. — Ст. 30.
    71. Про визначення порядку організації та проведення у Києві недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру [Електронний ресурс]: рішення Київської міської ради від 24 черв.1999 року. — Режим доступу : http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/_docki2.nsf/ alldocWWW/988630AC34D6FB2FC22573C0004CA97F?OpenDocument
    72. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квіт. 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 25. — Ст. 283.
    73. Про об’єднання громадян : Закон України від 2 жовт. 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 504.
    74. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 трав. 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.
    75. Про столицю України – місто-герой Київ : Закон України від 15 січ. 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 11. — Ст. 79.
    76. Правове регулювання свободи мирних зібрань: за матеріалами громадських слухань, що відбулися 25 трав. 2004 року / [ упоряд.: Є. Ю. Захаров, В. М. Яворський]; Рада українських правозахисних організацій (РУПОР); Харківська правозахисна група; Інститут «Республіка». — Х. : Фоліо, 2005. — 95 с.
    77. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: постан. Верховної Ради України від 12 верес. 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 46. — Ст. 621.
    78. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: теорія і практика : [монографія] / Антонович М. М. — К.: Києво-Могилянська академія, 2007. — 384 c.
    79. Шукліна Н. Т. Конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): [монографія] / Шукліна Н. Т. — К.: Центр навч. літ., 2005. — 424 с.
    80. Рішення у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) : рішення Конституційного Суду України вiд 19 квіт. 2001 № 4-рп/2001 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 28. — Ст. 1379.
    81. Про порядок організації і проведення мирних заходів [Електронний ресурс]: проект Закону України від 6 трав. 2008 року № 2450. —Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=37975
    82. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 берез. 2000 року № 1550-III // Відомості Верховної Ради України. 2000. — № 23. — Ст. 176.
    83. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квіт. 2000 року № 1647-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 224.
    84. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Карпачова Н. І. — К., 2002. — 325 с.
    85. Конституции стран СНГ и Балтии: учеб. пособие / [сост. Г. Н. Андреева]. — М.: Юристъ, 1999. — 640 c.
    86. О собраниях, митингах, демонстрациях, шествиях и пикетированиях [Электронный ресурс]: Федеральный закон от 19 июня 2004 года № 54–ФЗ // Собрание законодательства РФ. — 2004. — № 25. — Режим доступа : http://www.rg.ru/2004/06/23/miting-dok.html
    87. Декларація прав людини і громадянина [Електронний ресурс] : прийнята 26 серп. 1789 р. / Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу:http://www.legislationline. org/ru/documents/ action/popup/id/14332
    88. Кримінальний Кодекс Франції. Свобода зібрань. Глава I. – Порушення громадського спокою. Секція I. – Перешкоджання свободі слова, праці, об’єднанням, зібранням або демонстраціям [Електронний ресурс] / Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу : http://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup
    /id/14333
    89. Про свободу зібрань [Електронний ресурс] : Закон Франції від 30 черв. 1881 р. / Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу: http://www.legislationline.org/ru/
    legislation.php?tid=200&lid=6609&less=false/24.02.07
    90. Закон, що стосується громадських зібрань [Електронний ресурс] : Закон Франції від 28 берез. 1907 р. / Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу :
    http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6610&less=false/24.02.07.
    91. Про дії та заходи, що стосуються безпеки [Електронний ресурс] : Закон Франції № 95-73 від 21 січ. 1995 року NOR : INTX9400063L / Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу : http://www.legislationline.org/ru/ legislation.php?tid=200&lid=6612&less= false/24.02.07
    92. Freedom of Assembly. Poland. Analysis. OSCE/Office For Democratic Institutions And Human Rights [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:// www. legislationline.org/ ?tid= 200&jid=39&less= false/6.03.07.
    93. Про збори, демонстрації та походи [Електронний ресурс] : Закон Німеччини від 24 лип. 1953 року / Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу : http://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup/ id/14340
    94. The Constitution of Georgia. Article 25. Freedom of Assembly. [Електронний ресурс] / OSCE/Office For Democratic Institutions And Human Rights. — Режим доступу : http://www.legislationline.org/ legislation. php?tid=200&lid=6095&less=false/6.03.07
    95. Про збори та маніфестації [Електронний ресурс]: Закон Грузії від 12 черв. 1997 р. / Свобода зібрань. Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу:
    http://www.legislationline.org/ru/legislation.php?tid=200&lid=6447&less=false/24.02.07.
    96. Кодекс Грузії про адміністративні правопорушення. Стаття 1741. Порушення порядку організації та проведення зібрань або маніфестацій, Стаття 1742. Перешкоджання зібранню або маніфестації із використанням службового становища [Електронний ресурс] / Бюро по демократичним інститутам та правам людини ОБРЄ. — Режим доступу : http://www.legislationline.org/ru/ documents/ action/popup/ id/14159
    97. The Criminal Code. Georgia. Freedom of Assembly. Art. 161, 347. [Е
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)