ІНСТИТУТ НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕПУТАТА ПАРЛАМЕНТУ В УКРАЇНІ ТА РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ :

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

БОНДАРЧУК Олег Володимирович

УДК 342.5

ІНСТИТУТ НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕПУТАТА ПАРЛАМЕНТУ В УКРАЇНІ ТА РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Шаповал Володимир Миколайович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України

Київ–2012

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи інституту недоторканності
депутата парламенту
1.1. Концептуально-правовий аналіз становлення інституту недоторканності
депутата парламенту……………………………………………………………12
1.2. Поняття інституту недоторканності депутата та
його функції ………………………………………………………………………48
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...76

РОЗДІЛ 2. Конституційно-правові засади функціонування інституту
недоторканності депутатів парламенту в Україні та Російській
Федерації

2.1. Нормативно-правове регулювання недоторканності
народного депутата України………………………………………………….79
2.2. Нормативно-правове регулювання недоторканності члена Ради
Федерації і депутата Державної Думи Федеральних Зборів
Російської Федерації…………………………………………………………...110
2.3. Проблеми реалізації депутатської недоторканності
в Україні та Російській Федерації……………………………………………..130
Висновки до розділу 2………………………………………………………….158

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...169

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У переважній більшості сучасних демократичних країн одним із найбільш дієвих засобів забезпечення ефективної діяльності загальнонаціонального представницького органу державної влади виступає система гарантій діяльності членів парламенту, основне суспільно-політичне призначення якої полягає у створенні правових, організаційних та інших передумов для успішного виконання ними своїх обов’язків.
Історія становлення та розвитку парламентаризму засвідчує, що ключовою складовою системи гарантій депутатської діяльності виступає інститут недоторканості члена парламенту, без якої сам парламент не міг би повноцінно виконувати функції представницького органу.
Існування парламентаризму без сильного парламенту неможливо, оскільки в системі політичної організації держави, побудованій на принципі поділу влади, парламенту належить ключова роль.
Важливим є те, що інститут депутатської недоторканості дозволяє збалансувати виконавчу та законодавчу «гілки влади» шляхом унеможливлення незаконного втручання у діяльність члена парламенту з боку правоохоронних органів як суб’єктів виконавчої «гілки влади», убезчити діяльність депутата як незалежного представника інтересів виборців від незаконних переслідувань за його політичні переконання та діяльність, а також забезпечити нормальне функціонування парламенту в цілому у системі стримувань та противаг вищих органів держави.
Водночас, мають місце випадки, коли члени парламенту зловживають своїм статусом, зокрема недоторканістю, що призводить до фактичної дискредитації відповідного правового інституту. Більш ніж двадцятирічна практика українського та російського парламентаризму в умовах демократичного розвитку суспільства і вільних виборів свідчить про критичне сприйняття суспільством інституту депутатської недоторканості.
Громадська думка, що склалася і активно «підігрівається» засобами масової інформації, підтримує обмеження або взагалі скасування такого явища, як депутатська недоторканість. У свою чергу, недоторканість сприймається суспільством як привілей депутатів парламенту, для яких ніби то не існує обмежень закону, і дозволяє їм ухилятися від відповідальності, в тому числі кримінальної. При цьому, як в Україні так і в Російській Федерації, самі депутати від різних політичних сил, залежно від політичних обставин, а особливо у виборчий період, вносять по суті спекулятивні пропозиції про повне або часткове скасування депутатської недоторканості.
Сьогодні постає проблема сприйняття суспільством явища депутатської недоторканості, що свідчить передусім про нерозуміння поняття і сутності цього правового явища, його завдань і функцій. Некоректною є сама постановка питання про скасування депутатської недоторканності.
Головною видається проблема, пов’язана саме з обсягом недоторканності депутатів, що потребує пропозицій для усунення тих недоліків, які мають місце у національному законодавстві України. На думку автора дисертації, у процесі реалізації інституту депутатської недоторканності доцільно вести мову не про повне зняття з членів парламенту депутатської недоторканності, а про її розумне обмеження.
Недостатня науково-теоретична розробленість інституту недоторканності депутата, існування гострих політичних і правових проблем, пов’язаних з недотор¬каністю народного депутата України, члена Ради Федерації і депутата Державної Думи Федеральних Зборів Росії, об’єктивна потреба в їх порівняльно-правовому аналізі, а також необхідність напрацювання науково-обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності інституту недоторканності народного депутата України шляхом подальшого вдосконалення відповідного чинного законодавства, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Теоретично-правові аспекти проблематики депутатської недоторканності досліджували ще так звані дореволюційні вчені кінця ХІХ – початку ХХ ст., роботи яких містять раціональні напрацювання, що викликають інтерес і у наш час, а саме: О.Д. Градовський, М. І. Гродзицький, О. О. Жилін, Н.М. Коркунов, С. О. Корх, М. І. Лазаревський, П. Г. Міжуєв, Л. А. Шалланд.
У радянський період проблемам депутатської недоторканності були присвячені праці С. А. Авакьяна, А А. Безуглова, В. І. Васильєва, Л. Т. Кривенко, Г. С. Мармурова, Л. О. Нудненко, Ю. Г. Просвирніна, В. А. Пертціка, В. І. Руднєва, Л. І. Савицької, В. А. Сивова, Р. В. Сурикова, Б. В. Чернова, М. Ф. Фаркушина, О. Я. Ярматова та ін.
Активну участь у розробці та вдосконаленні інституту депутатської недоторканності за останній час взяли російські вчені С. С. Алексєєв, М. В. Баглай, Д. Н. Бахрах, М. В. Вітрук, О. В. Зінов'єв, Б. М. Лазарєв, А. В. Малько, О. М. Матвєєва, Т. Г. Моршакова, М. А. Краснов, О. Є. Кутафін, І.С. Романчук та інші.
Вагомий внесок у дослідження інституту депутатської недоторканності здійснили і вітчизняні науковці, зокрема М. О. Баймуратов, Ю.Г. Барабаш, В. І. Борденюк, О. В. Городецький, Н. Г. Григорук, О.Л. Копиленко, В. В. Кравченко, А.Р. Крусян, О.В. Марцеляк, Н. М. Оніщенко, А. О. Пащенко, В. Ф. Погорілко, А. О. Селіванов, П.Б. Стецюк, Ю. М. Тодика, Т.П. Убері, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко та інші.
Варто зазначити, що на сьогодні відсутні монографічні праці, присвячені проблемам порівняльного аналізу недоторканності народного депутата України, члена Ради Федерації і депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації. Більшість авторів у своїх дослідженнях акцентують увагу на аналізі інституту депутатської недоторканності у зв’язку з визначенням статусу депутата представницького органу в межах національних законодавств. Тому питання, пов’язані з інститутом депутатської недоторканності в порівняльному аспекті, залишаються актуальними і потребують окремого дослідження.
Нормативну основу дисертаційного дослідження склали Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, рішення Конституційного Суду України, Конституція і закони Російської Федерації, рішення Конституційного Суду Російської Федерації. Дисертант також використовував відповідні нормативні акти СРСР та деяких інших країн.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми «Консти-туційно-правові відносини в Україні» відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (номер державної реєстрації 0106U004754).
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем розвитку інституту депутатської недоторканності в Україні, їх порівняльно-правовий аналіз із залученням відповідного російського досвіду.
Мета дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:
– охарактеризувати особливості становлення інституту депу¬татської недоторканності в Україні та Російській Федерації;
– визначити поняття і сутність інституту депутатської недоторканності, його ключові характеристики;
– здійснити аналіз нормативно-правових актів, які регулюють недотор-канність народного депутата України, а також особливості практики їх реалізації;
– проаналізувати нормативно-правове регулювання недоторканності члена Ради Федерації і депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації;
– здійснити практико-порівняльний аналіз основних проблем і недоліків за змістом інституту депутатської недоторканності в Україні та Російській Федерації;
– запропонувати рекомендації щодо розв’язання та подолання зазначених проблем і недоліків і сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативно-правових засад функціонування інституту депутатської недоторканості.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають з приводу розвитку і реалізації інституту депутатської недоторканності.
Предметом дослідження є інститут недоторканності члена парламенту в Україні та в Російській Федерації, його порівняльно-правовий аналіз.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.
Діалектичний метод наукового пізнання використовувався для з’ясування поняття депутатської недоторканності як конституційно-правового явища, законодавчих тенденцій його розвитку, а також уможливив виявлення суперечливих тенденцій в реалізації на практиці інституту недоторканності як невід’ємного елемента статусу парламентарія.
З використанням системно-структурного методу визначена сучасна концепція інституту депутатської недоторканності та її теоретичне оформлення, що передбачає органічне та цілісне сприйняття досвіду, накопиченого як Україною, так і Російською Федерацією. Історико-правовий метод дав можливість дослідити становлення та розвиток у ретроперспективі та перспективі інституту депутатської недоторканності в Україні та Російській Федерації.
Використання методів аналізу та синтезу уможливило об’єктивне дослідження характерних ознак інституту депутатської недотор¬канності в Україні та Російській Федерації. Соціологічний метод знайшов втілення при аналізі внутрішніх і зовнішніх чинників суспільних процесів, що зумовили еволюцію інституту депутатської недоторканності в Україні та Російській Федерації.
Формально-логічний метод використовувався для визначення конституційно-правових засад недоторканності депутата; науково-догматичний метод – при аналізі відповідного українського та російського законодавства; структурно-функціональний метод – у процесі дослідження фактичних складових (елементів) інституту недоторканності; порівняльно-правовий метод – при розгляді питань співвідношення українського, російського та іншого досвіду конституційно-правової регламентації депутатської недотор¬канності.
Застосування прогностичного методу сприяло встановленню можливих тенденцій подальшого розвитку інституту депутатської недоторканності в Україні та Російській Федерації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертація є одним із перших в Україні комплексних порівняльно-правових досліджень теоретичних та практичних проблем недоторканності члена парламенту як конституційно-правового інституту.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла втілення у таких висновках та положеннях:
вперше:
– сформульовано авторську концепцію інституту депутатської недоторканності як сукупності конституційно-правових норм, що визначають особливу процедуру притягнення депутата парламенту до відповідальності виключно з дозволу парламенту, яка надає змогу усунути безпідставні звинувачення на його адресу та запобігає можливості ухилятися від відповідальності депутатам, винним у вчиненні правопорушень;
– визначено, що інститут депутатської недоторканості передбачає конституційну заборону на арешт, затримання та притягнення депутата передусім до кримінальної або адміністративної відповідальності, пов’язаної з обмеженням його прав і свобод, без відповідного дозволу на це парламенту;
– визначено і розкрито поняття депутатського імунітету як сукупності виняткових прав, особливих пільг і привілеїв, які мають публічно-правовий характер і встановлені у визна¬ченому обсязі нормами права, що обумовлено необхідністю забезпечення безперешкодної діяльності депутатів та парламенту з метою належної реалізації депутатом своїх прав і обов’язків;
– запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 80 Конституції України, виклавши її у такій редакції: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, не лише на період їхніх повноважень, а і після закінчення строку депутатського мандата»;
– запропоновано внести зміни до ч. З ст. 80 Конституції України, виклавши її у такій редакції: «Народні депутати України не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Народний депутат України не користується депутатською недоторканністю у разі його затримання на місці вчинення злочину»;
удосконалено:
– положення про функції депутатської недоторканності, що дозволило виокремити такі їх різновиди, як забезпечувальну, захисну, гарантійну, компенсуючу, заохочувальну;
– підхід, за яким інститут недоторканності депутата як сукупності виключних прав і привілеїв за своєю сутністю є складовою депутатського імунітету;
набуло подальшого розвитку:
– висновок про те, що інститут депутатської недоторканності потрібно розглядати не як підставу для звільнення депутатів від кримінальної відповідальності, а передусім як гарантію незалежної і ефективної роботи представницького органу влади, що забезпечує неможливість здійснення впливу на депутатів шляхом висунення проти них безпідставних звинувачень;
– висновок про те, що інститут депутатської недоторканості, запроваджений на сьогодні в українській та російській правових системах, з одного боку, за своєю суттю і змістом узгоджується з відповідною конституційно-правовою практикою демократичних країн, а з другого, – містить досить складний, практично малореальний порядок притягнення членів парламенту до відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для проведення подальших наукових досліджень проблематики недотор¬канності члена парламенту в Україні та в Російській Федерації; у правотворчій діяльності – при вдосконаленні законодавства; у навчальному процесі – при підготовці розділів підручників, навчальних посібників з конституційного права, а також під час викладання курсів «Загальна теорія держави і права», «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Порівняльне конституційне право», спецкурсів з парламентського права у вищих навчальних закладах; у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів; у процесі правовиховної роботи – для підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки досліджен-ня доповідалися і обговорювалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
Результати дисертаційної роботи оприлюднені у доповідях на міжна-родних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конферен¬ціях, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 14–15 березня 2008 р., тези опубліковані), Міжна¬родному управлінському форумі «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 15–16 травня 2008 р., тези опубліковані).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи викладені в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОНмолодьспорт України, та у двох тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою, завданням, пред-метом та логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів (які розділені на п’ять підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, у тому числі 21 сто¬рінку – список використаних джерел, який нараховує 229 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений у дисертаційній роботі порівняльно-правовий аналіз дає підстави зазначити, що інститут депутатської недоторканості є суспільно-правовим явищем, що покликаний гарантувати створення сприятливих умов депутатам для здійснення ними депутатських повноважень, а також для ефективної роботи парламенту, як незалежного представницького органу влади, законотворча діяльність якого спрямована на створення правової держави.
Розвиток і становлення інституту недоторканності депутата парламенту у переважній більшості країн переконливо свідчить, що він був вагомим та дієвим засобом забезпечення ефективної діяльності членів парламентів, тому існування інституту недоторканності депутата парламенту в Україні та Російській Федерації зумовлено об’єктивними причинами та історичним досвідом.
Існування парламентаризму, демократичного розвитку суспільства та створення правої держави є неможливим без такого правового явища як інститут недоторканості.
1. Розвиток і становлення інституту недоторканності у переважній більшості країн переконливо свідчить, що він був вагомим та дієвим засобом забезпечення ефективної діяльності членів парламентів.
2. У системі гарантій депутатської діяльності провідне місце посідає депутатська недоторканність, яка у найбільш загальному вигляді означає конституційну заборону на арешт, затримання та притягнення депутата парламенту передусім до кримінальної або адміністративної відповідальності, пов’язаної з обмеженням його прав і свобод, без відповідного дозволу на це парламенту.
3. Беззаперечним стає для тієї чи іншої країни той факт, що для ефективної законотворчої роботи парламентаріїв, визначення їхньої позиції та активності під час проведення парламентських засідань і прийняття тих чи інших законодавчих актів необхідно створити певні умови для парламентської діяльності і надати народним обранцям відповідний депутатський статус.
4. Етапи становлення та історичного розвитку інституту депутатської недоторканності в різних країнах відрізняються один від одного обсягом змісту досліджуваного явища і характером його законодавчого закріплення.
5. У процесі дослідження інституту недоторканності на рівні поняття з’ясувалося, що це соціально-правове явище має англійське походження і його виникнення безпосередньо пов’язане зі становленням парламентаризму. Однак, в сучасному конституційно-правовому розумінні інституту недоторканості депутата, він вперше був закріплений Конституцією Французької республіки в 1791 р., що затвердила положення за яким депутат є представником всього народу і є недоторканним. Подальший розвиток визначення інституту недоторканності знайшло нормативне закріплення у Конституційній хартії Франції у 1814 р., яке з несуттєвими відступами повторюється майже усіма сучасними конституціями світової спільноти.
6. У процесі дослідження були проаналізовані етапи становлення і розвитку інституту недоторканності в Україні і Російській Федерації, а також виділені основні спільні та відмінні ознаки, що притаманні цьому розвитку в різні періоди. Акцентовано на тому, що існування інституту недоторканості депутата парламенту в Україні та Російській Федерації зумовлено об’єктивними причинами та історичним досвідом.
7. Виникнення депутатської недоторканності в Російській імперії було пов’язано зі створенням та діяльністю Державної Думи, хоча на законодавчому рівні депутатська недоторканість мала вузький зміст, в силу того що Державна Дума по суті не могла вважатися повноцінним представницьким органом влади, а виконувала лише консультативні функції при монарху. Відповідно недоторканість членів Державної Думи носила декларативний характер, а депутати (члени Державної Думи) не отримували реальних прав і тієї незалежності, без якої існування якісного законодавчого органу ставало проблематичним.
8. В Україні інститут депутатської недоторканості вперше знайшов своє відображення в Конституції УНР, саме в сучасному розумінні імунітету депутата парламенту, тобто чітко сформульовано імперативну норму про заборону притягати депутата до будь-якої відповідальності за його діяльність і висловлювання при виконанні ним функцій депутата парламенту.
9. Інститут недоторканості депутата у радянський період був добре розвинутий і мав чітке законодавче закріплення, хоча на практиці в радянський період діяльність депутата і діяльність законодавчого органу не мали нічого спільного з парламентаризмом тогочасних демократичних країн Європи та світу. Лише після розпаду СРСР, Україна і Російська Федерація повернулися до традицій європейського парламентаризму, що було не можливо протягом радянського періоду, оскільки як такого професійного парламенту не існувало і загальнонародних виборів в СРСР не було, що робило неможливим розвиток конституціоналізму в Україні і Російській Федерації в той період.
10. Недоторканність є невід’ємним елементом правового статусу депутатів, покликаним гарантувати політичну свободу слова і загальновизнані принципи права в умовах сучасних демократій, серед яких не є винятком Україна та Російська Федерація.
11. У сучасному конституційному праві поняття депутатської недоторканності розкрито не достатньо повно. При дослідженні цієї проблематики вчені-конституціоналісти обмежуються визначенням лише самого поняття недоторканності як неможливості притягнення депутата до кримінальної відповідальності або взагалі не зупиняються на визначенні цієї категорії. Проте докорінно хибним є асоціювати недоторканність лише із звільненням від кримінальної чи адміністративної відповідальності.
12. У результаті проведеного дослідження дисертант дійшов висновку, що інститут депутатської недоторканності слід розглядати не як підставу для звільнення депутатів від кримінальної відповідальності, а передусім як гарантію незалежної і ефективної роботи представницького органу влади, що забезпечує неможливість здійснення впливу на депутатів шляхом висунення проти них безпідставних звинувачень.
13. Проведений комплексний аналіз концепцій поняття і сутності інституту недоторканності парламентаріїв надав можливість дисертанту сформулювати власне визначення недоторканності. Під інститутом недоторканності слід розуміти сукупність конституційно-правових норм, що визначають особливу процедуру притягнення депутата до відповідальності виключно з дозволу парламенту, яка надає змогу усунути безпідставні звинувачення на його адресу та запобігає можливості ухилятися від відповідальності депутату, винному у вчиненні правопорушень.
14. Дослідження інституту недоторканності надало автору можливість вдосконалення положення про функції депутатської недоторканості, що дозволило виділити такі їх різновиди як: забезпечувальна, захисна, гарантійна, компенсуюча та заохочувальна.
– Забезпечувальна. Основною функцією (призначенням) недоторканності є забезпечення належного, ефективного, безперешкодного здійснення депутатом своїх функціональних обов’язків, що слугують інтересам суспільства.
– Захисна. Ця функція передбачає, що недоторканість покликана усунути можливість здійснення тиску на члена парламенту з метою припинення або зміни характеру його діяльності чи дискредитації депутата, шляхом висунення проти нього безпідставних звинувачень.
– Гарантійна. За смислом цієї функції недоторканність депутата є різновидом гарантій депутатської діяльності.
– Компенсуюча. На депутата, порівняно з іншими членами суспільства, покладені додаткові обов’язки, при виконанні яких можуть постраждати його особисті інтереси. Внаслідок цього йому і надається така гарантія, як недоторканність, що компенсує нерівність (порівняно з іншими громадянами) наданих йому прав, співмірно з покладеними на нього обов’язками.
– Заохочувальна. Ця функція виражається в ініціюванні депутатів до визначеної суспільно корисної діяльності. Недоторканність є засобом правового заохочення, оскільки вона: 1) пов’язана із сприятливими умовами для реалізації суб’єктом своїх інтересів; 2) інформує парламентарія щодо розширення його можливостей та обсягу свободи.
15. Недоторканість є невід’ємним елементом статусу депутата парламенту, які покликані виражати не власні інтереси, а інтереси корпусу виборців, тобто народу. Під гарантіями діяльності депутатів прийнято вважати умови і засоби, що безпосередньо і реально забезпечують безперешкодне і ефективне здійснення депутатом своєї діяльності в інтересах виборців.
16. Аналіз сутності інституту недоторканості депутата передбачає визначення і розкриття поняття депутатського імунітету, під яким розуміється сукупність виняткових прав, особливих пільг і привілеїв, які мають публічно-правовий характер і встановлені у визначеному обсязі нормами права, що обумовлено необхідністю забезпечення належної реалізації депутатом своїх прав і обов’язків.
17. Інститут недоторканості депутата є одним із різновидів виключних прав і привілеїв і за своєю сутністю є складовою депутатського імунітету, який за своїм змістовним наповненням та вираженням видається ширшим за своїм змістом інститутом, до якого входить недоторканість. Обсяг депутатського імунітету може змінюватися залежно від історичних і політичних умов, а також рівня розвитку демократичних засад суспільства. У свою чергу «невідповідальність» і «відповідальність» є складовою «депутатської недоторканості».
18. Окрім цього, на підставі проведеного аналізу були розкриті як недоліки, так і позитивні аспекти конституційного закріплення депутатської недоторканності в Україні і Російській Федерації.
19. Обсяг та зміст інституту недоторканності депутата в Україні змінювався залежно від тих чи інших політичних умов. Депутатська недоторканність в умовах становлення незалежної демократичної держави стала невід’ємною складовою діяльності українського парламенту, важливим компонентом конституційно-правового статусу депутата.
20. Принцип депутатського імунітету і його складової інституту недоторканості депутата як базовий увійшов і у конституційно-правову практику українського парламентаризму. Він полягає у тому, що ніхто, зокрема і сам парламент, не може притягти депутата до відповідальності за висловлювання та голосування у парламенті та його органах, а також поза його межами.
21. З метою унеможливлення переслідування колишніх народних депутатів України пропонується частину другу ст. 80 Конституції України у прикінцевому положенні доповнити таким уточненням: “не лише на період їхніх повноважень, а і після закінчення строку депутатського мандата”.
Тому, ч. 2 ст. 80 необхідно викласти у такій редакції: “Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, не лише на період їхніх повноважень, а і після закінчення строку депутатського мандата”.
22. Виходячи із правових колізій, що склалися в українському парламенті щодо притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, а також обстоюючи необхідність обмеження депутатської недоторканності з урахуванням досвіду функціонування цього інституту в зарубіжних країнах, дисертант вважає за доцільне запропонувати внести до чинної Конституції положення, згідно з яким депутат автоматично позбавляється імунітету, якщо його затримано на місці вчинення злочину.
Тому частину третю ст. 80 Конституції України необхідно викласти у такій редакції: “Народні депутати України не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Народний депутат України не користується депутатською недоторканністю, у разі його затримання на місці вчинення злочину”.
23. З метою запобігання політичним спекуляціям необхідно, на думку дисертанта, передбачити у ст. 80 Конституції України право народного депутата України на добровільну відмову від депутатської недоторканності за власною ініціативою.
24. Законодавство Російської Федерації містить досить складний порядок притягнення парламентаріїв до відповідальності, хоча і передбачає на відміну від ст. 80 Конституції України можливість затримання депутата на місці вчинення злочину, який є підґрунтям і становить основні засади недоторканності члена Ради Федерації і депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації.
25. Гарантії депутатської діяльності на законодавчому рівні в Російській Федерації врегульовані не повною мірою у зв’язку із відсутністю в Конституції РФ норми, що передбачає невідповідальність члена парламенту за висловлювання і голосування при здійсненні депутатських повноважень, а закріплення інституту недоторканості в законодавстві має певні недоліки і протиріччя. Зокрема, Конституція РФ закріплює лише неможливість обмеження або позбавлення свободи депутата без дозволу відповідної палати парламенту, а не порушення кримінальної справи як передбачено Федеральним законом про статус депутата.
26. Інститут депутатської недоторканості запроваджений на сьогодні в українській та російській правових системах, з одного боку, за своєю суттю і змістом узгоджується з відповідною конституційно-правовою практикою демократичних країн, а з другого, – містить досить складний, практично малореальний порядок притягнення членів парламенту до відповідальності.
27. У процесі реалізації інституту недоторканності доцільно вести мову не про повне зняття з депутатів українського та російського парламентів депутатської недоторканності, а про її розумне обмеження
28. Недоторканність депутата повинна забезпечувати неможливість без дозволу парламенту:
а) притягнення депутата у якості обвинуваченого у кримінальній справі, передачі справи про адміністративне правопорушення до суду;
б) піддати арешту, затриманню, іншим заходам, пов’язаним із обмеженням або позбавлення свободи.
Загальним винятком для реалізації депутатської недоторканності є випадки затримання депутата на місці вчинення злочину або виконання існуючого вироку суду.
28. На підставі порівняльного аналізу, конституційно-правового закріплення інституту недоторканості в Україні та Російській Федерації і запропонованих рекомендацій для усунення існуючих недоліків у законодавстві з урахуванням проблем, що виникають у процесі практичної реалізації недоторканності парламентаріїв, сформульовані пропозиції щодо внесення змін до ст. 80 Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Депутат: статус и деятельность / С.А. Авакьян. – М., 1991. – 288 с.
2. Агаев Ф.А. Иммунитеты в российском уголовном процессе / Ф.А. Агаев, В.Н. Галузо. – М., 1998. – 134 с.
3. Агаев Ф.А. Иммунитеты в российском уголовном процессе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Агаев Ф.А. – М., 1997. – 21 с.
4. Адміністративне деліктне законодавство: зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні. – К. : Гранта, 2007. – 910 с.
5. Алейник А.А. Проблемы статуса и профессионализации деятельности депутатов в современный период : дис. … канд. юрид. наук / А.А. Алейник. – М., 1996. – 200 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права / С.С. Алексеев. Т. 1. – М., 1981. – 359 с.
7. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т. 7 : Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення / НДІ „Проблеми людини”. – К., 1997. – 472 с.
8. Англо-русский словарь / под ред. О.С. Ахмановой. – 23 изд. – М., 1973. –280 с.
9. Анохин П.В. Государственные интересы и права человека: соотношение и приоритеты : дисс. … канд. юрид. наук / П.В. Анохин. – СПб., 2001. – 182 с.
10. Афанасьев М.Н. Власть и общество в постсоветской России: новые практики и институты : сб. статей / М.Н. Афанасьев. – М., 1999. – 223 с.
11. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации : учебник / М.В. Баглай. – М., 1998. – 776 с.
12. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации : учебник для вузов / М.В. Баглай. – М. : Норма, 2002. – 684 с.
13. Баглай М.В. Малая энциклопедия конституционного права / М.В. Баглай, В.А. Туманов. – М., 1998. – 519 с.
14. Борденюк В.І. Депутатська недоторканність у конституційно-правовому вимірі: вітчизняний і зарубіжний досвід / В.І. Борденюк // Віче. – 2007. – № 15. – С. 20–23.
15. Басков В. Все ли равны перед законом и судом / В. Басков // Советская юстиция. – 1993. – № 9.
16. Баталов Э. Кого манит Дума? / Э. Баталов // Российская Федерация. – 1995. – № 21.
17. Безрукавников И.А. Теоретические и практические проблемы изучения електорального поведения избирателей муницыпальных образований / И.А. Безрукавников. – Астрахань, 1999. – 108 с.
18. Безуглов А. Основные правовые гарантии депутатской деятельности / А. Безуглов, В. Фадеев // Советская юстиция. – 1980. – № 3.
19. Безуглов А.А. Советский депутат: государственный статус / А.А. Безуглов. – М., 1971. – 220 с.
20. Безуглов А.А. Теоретические проблемы правового статуса советского депутата : дисс. … доктора юрид. наук / А.А. Безуглов. – М., 1971. – 570 с.
21. Берман Г.Д. Западная традиция права: епоха формирования / Г.Д. Берман ; пер. с англ. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1994. – 592 с.
22. Билль о правах от 23 октября 1689 года // Конституции зарубежных стран : сборник. – М., 2003. – С. 18–19.
23. Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А.М. Прохоров. – [изд. 3-е.] – М. : Советская энциклопедия, 1972. – Т. 10. – 591 с.
24. Бородин В.В. Конституционное право зарубежных стран / Бородин В.В., Давыдов С.А., Сальников В.П. – СПб. : Академия МВД России, 1997. – 58 с.
25. Бородин В.В. Конституционный процесс. Сравнительно-правовой анализ (на материалах Российской Федерации и зарубежных государств) : дис. … доктора юрид. наук / В.В. Бородин. – СПб., 2001. – 299 с.
26. Вакар В.М. Привилегии безответственности. Речи члена Государственной Думы / В.М. Вакар. – СПб., 1914. – 23 с.
27. Варлен М.В. Понятие и основные элементы конституционно-правового статуса парламентария в России / М.В. Варлен // Современное право. – 2009. – №10. – С. 18–23.
28. Васильев В.И. Закон о статусе депутатов в действии / В.И. Васильев. – М., 1978. – 17 с.
29. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики : зб. / [редкол. М.М. Рябець та ін.]. – К. : Центральна виборча комісія, 2001. – 360 с.
30. Вибори-2006: Досвід. Проблеми. Перспективи : зб. матеріалів наук.-практ. конф. (м.Київ, 31 жовтня – 1 листопада 2006 року). – К. : Атіка, 2007. – 552 с.
31. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про зміни до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму 16.04.2000 року», поданого народними депутатами України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до Конституції України за ініціативою народних депутатів України) № 2-в/2000 від 11 липня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - №28. - Ст. 1169.
32. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України) №3-в/2000 від 05 грудня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - №50.
33. Вишневский Б. Диктатура страха / Вишневский Б. // Невский обозреватель. – 2001. – № 8 (85).
34. Волков В. Стратегічний виборчо-проривний менеджмент / Волков В., Корнійчук В., Хом’як К. – К. : МП Леся, 2007. – 140 с.
35. Володин В.В. Субъекты Российской Федерации: проблемы власти, законодательства и управления : дис. … доктора юрид. наук / В.В. Володин. – СПб., 1996. – 293 с.
36. Воронов М. Депутатская неприкосновенность – необходимость или привилегия? / М. Воронов // Бизнес-информ. – 1999. – № 7–8. – С. 27–29.
37. Высочайшее утверждение Учреждение Государственной Думы от 20 февраля 1906 г. // Полное собрание Законов Российской империи. – Т. ХХVІ. № 27173–28753. – СПб., 1906. – 1141 с.
38. Гессен В.М. Государственная Дума / В.М. Гессен // Конституционное государство. – [2-е изд.]. – СПб., 1905. – 585 с.
39. Глущенко П.П. Конституционные права и свободы граждан в Российской Федерации: теоретические и организационно-практические вопросы социально-правовой защиты : дис. ... доктора юрид. наук / П.П. Глущенко. – СПб., 1998. – 378 с.
40. Горобец В.Д. Конституционно-правовой статус парламента Российской Федерации : дис. … доктора юрид. наук / В.Д. Горобец. – М., 2000. – 401 с.
41. Государственная Дума в России (1906–1917 гг.) : Обзор / РАН, ИНИОН ; [ред. А.А. Твердохлеб, М.В. Шевьерин]. – М., 1995. – 92 с.
42. Гошуляк В.В. Конституционное и уставное законодательство субъектов Российской Федерации / В.В. Гошуляк. – М., 1999. – 438 с.
43. Грабовский С. Неприкосновенный парламентаризм: политический психоанализ / С. Грабовский // Зеркало недели. – 2000. – № 7.
44. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства : учебник для вузов / В.Г. Графский. – М., 2001. – 744 с.
45. Григорук Н.Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук/ Григорук Н.Г. – К., 2004. – 21 с.
46. Гродзицкий М.И. Свобода депутатского слова / М.И. Гродзицкий // Вакар В.М. Привилегии безответственности. Речи члена Государственной Думы. – СПб., 1914. – 23 с.
47. Гродзицкий М.И. Речи члена Государственной Думы / М.И. Гродзицкий. – СПб., 1914. – 23 с.
48. Гуреев П. Гарантии депутатской деятельности / П. Гуреев, Д. Никитин // Советы депутатов трудящихся. – 1975. – № 10. – С. 97–104.
49. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жофре-Спипози ; пер. В.А. Тунькова. – М., 1999. – 398 с.
50. Данилов И.С. Вопросы теории и практики депутатской неприкосновенности (иммунитета) / И.С. Данилов // Проблемы государственного строительства и права / под ред. Г.В. Мальцева. – М., 2002. – С. 97–117.
51. Депутат парламента в зарубежных государствах. – М., 1995. – 112 с.
52. До питання реформування виборчого законодавства : зб. аналітичних матеріалів. – К. : Факт, 2001. – 72 с.
53. Езерский Н. Государственная Дума первого созыва / Н. Езерский. – Пенза, 1907. – 200 с.
54. Жилин А.А. Учебник государственного права. Ч. 1 / А.А. Жилин. – Петербург, 1916. – 430 с.
55. Журавлев М. К вопросу о правовом иммунитете членов Совета Федерации и депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации // Уголовное право. – 2000. – № 1. – С. 88–93.
56. Закон СССР “О статусе народных депутатов в СССР” от 20 сентября 1972 г. // Известия. – 1972. – 21 сентября.
57. Закон СССР “О статусе народных депутатов в СССР” от 20 сентября 1972 г. в редакции Закона от 19 апреля 1979 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. – № 17.
58. Закон СССР от 31 мая 1990 г. “О статусе народного депутата СССР” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1990. – № 24. – Ст. 443.
59. Закон України “Про Регламент Верховної Ради України” // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 3–4.
60. Закон України “Про статус народного депутата України” від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42.
61. Захаров И.В. Правовой статус депутата представительного органа местного самоуправления: проблемы теории и практики : дис. ... канд.. юрид. наук / И.В. Захаров. – Екатеринбург, 2001. – 201 с.
62. Зиновьев А.В. Депутатский иммунитет и индемнитет / А.В. Зиновьев // Ученые записки юридического факультета. – СПб., 1999. – № 4. – С. 11–15.
63. Зиновьев А.В. Конституционное право России: проблемы теории и практики / А.В. Зиновьев. – М.–СПб., 2000. – 416 с.
64. Зиновьев А.В. Основы конституционного права России : учебно-методическое пособие / А.В. Зиновьев, И.С. Поляшова. – СПб., 2002. – 320 с.
65. Зиновьев А.В. Статус народного депутата в СССР (проблемы теории и практики) / А.В. Зиновьев. – Ленинград : Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1987. – 159 с.
66. Зиновьев А.В. Статус народного депутата в СССР (проблемы теории и практики) : дисс. … доктора юрид. наук / А.В. Зиновьев. – Ленинград, 1988. – 379 с.
67. Зиновьев А.В. Статус народного депутата СССР (проблемы теории и практики) / А.В. Зиновьев. – Ленинград : ЛГУ, 1987. – 167 с.
68. Зиновьев А.В. Что такое депутатский иммунитет и как на него живут? / А.В. Зиновьев // Вечерний Петербург. – 1996. – 22 января.
69. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточная Европа и Азия / Д.Л. Златопольский. – М., 1999. – 306 с.
70. Зорькин В.О. О депутатском иммунитете / В.О. Зорькин // Российская Федерация. – 1996. – № 8. – С. –18.
71. Именной Высочайший указ, данный Сенату “О переустройстве учреждения Государственного Совета” от 20 февраля 1906 г. // Полное собрание законов Российской империи. – Т. ХХVІ. № 27173–28753. – СПб., 1906. – 1141 с.
72. Кайнов В.И. Институт президентства: конституционно-правовой статус : дис. … доктора юрид. наук / В.И. Кайнов. – СПб., 1999. – 371 с.
73. Кастильськие Кортесы. – К., 1897. – 144 с.
74. Клаксон В.Н. Депутаты первой Думы под судом / В.Н. Клаксон. – СПб., 1908. – 186 с.
75. Ковалев С.И. История Рима / Ковалев С.И. – СПб. : Полигон, 2003. – 664 с.
76. Коваленко А.И. Теория государства и права / А.И. Коваленко. – М., 1994. – 150 с.
77. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30 декабря 2001 г. № 195-ФЗ с последующими изменениями от 25 октября 2004 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 1. – Ч. 1. – Ст. 1.
78. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30 декабря 2001 г. № 195-ФЗ с последующими изменениями от 25 октября 2004 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2004. – № 44.– Ст. 4266.
79. Кодекс України про адміністративні правопорушення : зі змін. і доп. станом на 11 липня 2008 р. № 8/2008. – К. :Форум, 2008. – 359 с.
80. Козюк М.Н. Правовое равенство и привилегия депутатской неприкосновенности / М.Н. Козюк // Личность и власть : межвузовский сборник науч. работ. – Ростов-на-Дону, 1995. – С. 162–172.
81. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник для студ. юрид. вузов и фак. – Т. 1–2: Общая часть / Г.Н. Андреева, И.А. Андреева, А.Ш. Будагова и др. / Б.А. Сташун (отв. ред.); [2 изд., испр. и доп.]. – М. : БЕК, 1996. – 778 с.
82. Комментарий к Конституции Российской Федерации / под общ. ред. В.Д. Карповича. – М., 2002. – 959 с.
83. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под ред. Д.Н. Козака, Е.Б. Мизулиной. – М., 2002. – 1039 с.
84. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / под общ. ред. В.М. Радченко. – М., 2004. – 471 с.
85. Конвенция ООН о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений от 21 ноября 1947 года // Международное публичное право : сб. док. в 2 т. – Т. 1. – М., 1996. – 310 с.
86. Конончук С. Розвиток демократії в Україні: 2000 рік / С. Конончук. – К. : Агентство «Україна», 2001. – 316 с.
87. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Часть Особенная : Страны Америки и Азии : учебник : в 4 т. / отв. ред. Б.А. Страшун. – М., 2001. – Т. 4. – 656 с.
88. Конституционное право зарубежных стран (конспект лекций в схемах). – М., 2001. – 336 с.
89. Конституционное право зарубежных стран : учебник / [под общ. ред. М.Б. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина]. – М., 1999. – 832 с.
90. Конституционное право : энциклопедический словарь / отв. ред. С.А. Авакьян. – М., 2001. – 688 с.
91. Конституционное право : учебник / под ред. В.В. Лазарева. – М., 1999. – 592 с.
92. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // Российская газета. – 1993. – 25 декабря.
93. Конституция Соединенных Штатов Америки от 17 сентября 1987 г. // Конституция Соединенных Штатов Америки. – М., 1993.
94. Конституция СРСР 1936 года // Сборник нормативних актов по советскому государственному праву. – М., 1984.
95. Конституция Федеративной Республики Германия от 23 мая 1949 г. // Федеративная Республика Германия: Конституционные и законодательные акты / под ред. и со вступ. ст. Ю.П. Урьяса. – М., 1991.
96. Конституция Французской Республики от 4 октября 1958 г. // Конституция и законодательные акты Французской Республики. – М., 1958.
97. Конституция Японии от 3 мая 1947 года // Конституции зарубежных государств : учебное пособие / сост. В.В. Маклаков. – [4-е изд., пер. и допол.]. – М., 2003. – Ст. 50.
98. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. / відп. ред. Ю.С. Шемшученко. – [2-е вид. змінене і доп.]. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – 310 с.
99. Конституційне право України. – К. : Наукова думка, 1999. – 676 с.
100. Конституційні Акти України 1917–1920: Невідомі конституції України. – К. : Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
101. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. –№ 18.
102. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
103. Конституція України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІV. – К. : Атіка, 2006.
104. Корняк А. Олександр Вишняков: “Мы отступаем от прямой демократии” / А. Корняк // Независимая газета. – 2004. – 8 октября.
105. Корф С.А. Русское государственное право. Ч. 1 / С.А. Корф. – М., 1915. – С. 159–161.
106. Котляревский С.А. Юридические предпосылки русских Основных законов / С.А. Котляревский. – М., 1912. – 217 с.
107. Котов Д. Зачем депутату иммунитет / Д. Котов // Труд. – 2005. – 24 февраля.
108. Кравец И.А. Правовой статус депутатов Государственной Думы и выборных членов Государственного Совета в свете теории народного представительства / И.А. Кравец // Журнал российского права. – 2000. – № 8. – С. 141.
109. Кримінально-процесуальний кодекс України : офіц. видання. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 272 с.
110. Кудинов Л. Если депутат виновен / Л. Кудинов // Советы народных депутатов. – 1982. – № 11. – С. 100.
111. Кузнецова В.Ф. Правовой статус депутата / В.Ф. Кузнецова. – К. : Політвидав України, 1978. – 63 с.
112. Кузнєцова В.Ф. Основні гарантії депутатської діяльності / В.Ф. Кузнецова // Конституційне право України. – К. : Наукова думка, 1999. – 735 с.
113. Кутафин О.Е. Неприкосновенность в конституционном праве Российской Федерации / О.Е. Кутафин. – М. : Юристъ, 2004. – 407 с.
114. Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву / Н.И. Лазаревский. – Т. 1 : Конституционное право. – [2-е изд.]. – СПб., 1910. – 479 с.
115. Лампадова С.С. Юридический иммунитет. Теоретико-правовой аспект : дисс. ... канд. юрид. наук / С.С. Лампадова. – СПб., 2002. – 208 с.
116. Лебедева Н.Э. Правовой статус депутата законодательного (представительного) органа государственной власти субъекта Российской Федерации: Проблемы теории и практики : дисс. … канд. юрид. наук / Н.Э. Лебедева. – СПб., 2002. – 181 с.
117. Лебедева Н.Э. Представительная демократия и ответственность депутата: теория и практика проблемы / Н.Э. Лебедева // Юридическая мысль. – 2001. – № 1.
118. Левина М.М. Парламентское право Великобритании ХVІІ – начала ХІХ века / М.М. Левина. – М., 2000. – 170 с.
119. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Т. 35 ХХVІІІ. – М., 1969. – 599 с .
120. Лесик А. Недоторканність – гарантія, але не привілей / А. Лесик // Юридичний вісник України. – 2005. – № 42. – С. 24.
121. Лінецький С. Депутатський імунітет – pro i contra / С. Лінецький // Юридичний вісник України. – 1999. – № 10–11. – С. 1– 5.
122. Лукошкина С.В. Обеспечение неприкосновенности депутатов посредством депутатского иммунитета / С.В. Лукошкина // Актуальные проблемы борьбы с преступностью в Сибирском регионе : сб. материалов Международной научно-практической конференции (7–8 февраля 2003 г.). – Красноярск, 2003. – Ч. 2.
123. Люблинский П.И. Конституционная или административная гарантия / П.И. Люблинский // Юридические записки Ярослав. Демид. лицея. Вып. ІV. – 1912. – 116 с.
124. Малько А.В. Правовой иммунитет: теоретические и практические аспекты / А.В. Малько // Журнал российского права. – 2002. – № 2. – Февраль.
125. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве: теоретико-информационные аспекты / А.В. Малько. – Саратов, 1994. – 184 с.
126. Матвеева О.М. Правое положение депутатов стран Западной Европы : дисс. … канд. юрид. наук / О.М. Матвеева. – Екатеринбург, 1994. – 225 с.
127. Материалы ХХІV съезда КПСС. – М., 1971. – 204 с.
128. Меркулов Г.С. Депутатская неприкосновенность / Г.С. Меркулов, Б.В. Чернов // Советское государство и право. – 1972. – № 2. – С. 90–98.
129. Михлин А. Всегда ли депутат неприкосновенен? / А. Михлин // Российская газета. – 1994. – № 27. – С. 24.
130. Муравин А. Депутатская неприкосновенность и уголовно-процессуальный закон / А. Муравин // Юридический вестник. – 1997. – № 1. – С. 102–104.
131. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М.І. Коржанський. – К. : Атіка, Академія, Ельга-Н., 2001. – 656 с.
132. Нерсесянц В.С. Теория права и государства / В.С. Нерсесянц. – М., 2001. – 272 с.
133. Николаев А. Дипломатические привилегии и иммунитеты / А. Николаев // Международная жизнь.– 1983. – № 8. – С. 152.
134. Новик Н.Д. Современные конституции и положення о Государственной Думе / Н.Д. Новак. – М., 1905. – 826 с.
135. Нудненко Л.А. Депутат Верховного Совета СССР (правовой статус) : дисс. ... доктора юрид. наук / Л.А. Нудненко. – М., 1975. – 211 с.
136. Нудненко Л.А. Депутат Верховного Совета СССР (правовой статус) : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук / Нудненко Л.А. – М., 1975. – 22 с.
137. Окрема думка судді Конституційного Суду України Вознюка В. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду від 27.10.1999, № 9-рп/99 "У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність)" // Офіційний вісник України. - 1999. - № 44.
138. Омельченко Г. „Що не день то злочин. Хто при владі покриває своїх!” / Омельченко Г., Єрмак А., Мельник М. // Голос України. – 1995. – № 86. – С. 13.
139. Онопенко В. Депутатська недоторканність: за і проти // В. Онопенко // Голос України. – 1999. – № 47. – С. 8.
140. Орландо В. Принципы конституционного права / В. Орландо. – М., 1907. – 299 с.
141. «Основания задержания подозреваемого» Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации от 18 декабря 2001 г. № 174-ФЗ (в редакции Федерального закона от 4 июля 2003 г. № 94-ФЗ з изменениями от 2 декабря 2004 г.) // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2001. – № 52. – Ч. І. – Ст. 4921.
142. «Основания задержания подозреваемого» Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации от 18 декабря 2001 г. № 174-ФЗ (в редакции Федерального закона от 4 июля 2003 г. № 94-ФЗ з изменениями от 2 декабря 2004 г.) // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2003. – № 27. – Ч. ІІ. – Ст. 2708.
143. «Основания задержания подозреваемого» Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации от 18 декабря 2001 г. № 174-ФЗ (в редакции Федерального закона от 4 июля 2003 г. № 94-ФЗ з изменениями от 2 декабря 2004 г.) // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2004. – № 49. – Ст. 4853.
144. Особое мнение судьи Конституционного Суда Российской Федерации М.В. Беглая “По делу о проверке конституционности Закона Московской области от 28 апреля 1995 года” // Российская газета. – 1997. – 14 января.
145. Особое мнение судьи Конституционного Суда Российской Федерации Т.Г. Морщаковой “По делу о проверке конституционности Закона Московской области от 28 апреля 1995 года “О порядке отзыва депутата Московской областной Думы” в связи с запросом Судебной колегии по гражданским делам Верховного Суда Российской Федерации, город Москва 24 декабря 1996 года // Российская газета. – 1997. – 14 января.
146. Очерки конституционного права иностранных государств / под ред. Л.А. Ковачева. – М., 1999. – 372 с.
147. Памятники феодально-роздробленой Руси ХІІ–ХV вв. – М. : Госюриздат, 1953. – 442 с.
148. Пертцик В.А. Новый Закон о статусе депутатов Советов депутатов трудящихся в СРСР / В.А. Пертцик. // – Иркутск, 1972. – 32 с.
149. Пертцик В.П. Реализация основных гарантий деятельности депутатов местных Советов / В.А. Пертцик // Труды ВНИИ советского законодательства. – М., 1980. – Вып. 18. – С. 44.
150. Платон. Сочинения : в 3 т. – Т. 3, ч. 1 : Государство / Платон. – [А.Ф. Лосев, В.Ф. Аснус (ред.)]. – М. : Мысль, 1971. – 456 с.
151. Погорілко В.Ф. Про депутатську недоторканність / В.Ф. Погоріло // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 68 (1750). – С. 3.
152. Полешко А.О. Депутатська недоторканість: український і європейський досвід / Полешко А.О. // Право України. – 1999. – №4 – С.109-110.
153. Політологічний енциклопедичний словник / Авер’янов В.Б., Алексеенко І.В., Андрєєв С.С. та ін.; Ю.С. Шемшученко (відп. ред.); В.П. Горбатенко (упоряд.); НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Українська асоціація політологів. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К. : Генеза, 2004. – 735 с.
154. Поляшова И.С. Избирательная система России: проблемы теории и практики : дис. ... канд. юрид. наук. / И.С. Поляшова. – СПб., 2002. – 316 с.
155. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 12 апреля 2002 г. № 9-П «По делу о проверке конституционности положений статей 13 и 14 Федерального закона «Об общих принципах организации законодательных (представительных) исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации» в связи с жалобой гражданина А.П. Быкова, а также запросами Верховного Суда Российской Федерации и Законодательного Собрания Красноярского края // Собрание