КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА СТРАЙК ЯК ФОРМА ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний вищий навчальний заклад
«Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»

На правах рукопису

ПРОЦИШЕН МАРІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 342.728

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА СТРАЙК ЯК ФОРМА ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ
12.00.02. – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент кафедри правового регулювання економіки
Кикоть Павло Валерійович

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….…3
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА СТРАЙК: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ВИДИ І ГАРАНТІЇ……… ……………………………..……………………….12
1.1. Поняття права на страйк (теоретико-правовий аспект)………………..….12
1.2. Форми реалізації права на страйк для захисту соціальних і економічних інтересів та його види……………………………………….…………………33
1.3. Гарантії реалізації права на страйк………………...…………………….…46
Висновки до першого розділу………………..…………………………………66
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СТРАЙК…………………..69
2.1. Процедури попереднього примирення…………...……………………..…69
2.2. Організація та проведення страйку…………………………..………...…104
2.3. Незаконні та заборонені страйки…………………………..…………..…120
Висновки до другого розділу……………….…………………………………138
РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВА НА СТРАЙК………..…141
3.1. Принципи права на страйк згідно конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці………………………..………………….……141
3.2. Міжнародний досвід запобігання виникненню страйків…………..……169
Висновки до третього розділу………………….………………………….…..187
ВИСНОВКИ…….………………………………………………………………189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….…….….…198

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна економічна та політична ситуація в Україні змушує працівників все частіше вдаватись до страйків. Аналіз страйків, їх нормативно-правового регулювання та міжнародної практики зумовлений необхідністю закріпити за працівниками можливість реалізовувати своє конституційне право на страйк без зайвих процесуальних ускладнень, які існують на сьогодні та фактично зводять нанівець його сутність. З іншого боку, стихійні акції протесту, що стали поширеними в Україні, не вкладаються у законодавче розуміння страйку та завдають значних збитків роботодавцям, економіці в цілому та, що найголовніше, не приносять жодного ефекту для самих страйкуючих, на яких ще й до того ж не поширюються гарантії, які передбачені для працівників під час страйку.
Страйк є крайнім заходом для вирішення колективного трудового спору, проте визнаним міжнародною спільнотою. Його потенційне існування та реальна можливість втілення є проявом демократичності держави. Окрім того, вивчення права на страйк саме в контексті конституційного права дає можливість виявити, наскільки регулювання організації та проведення страйків законами та підзаконними нормативно-правовими актами відповідає Конституції України, є повним та необмежуючим. Також доцільним є приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів, оскільки Міжнародна організація праці неодноразово висловлювала своє занепокоєння недотриманням її рекомендацій щодо недопущення дискримінації працівників при організації та проведенні страйків.
Наявність різних поглядів науковців на проблематику конституційного права на страйк, рішень Конституційного Суду України з приводу офіційного тлумачення окремих положень Конституції України та Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» свідчить про можливість неоднозначного тлумачення правових норм, що регулюють право на страйк.
Відсутність комплексного дослідження юридичної природи конституційного права на страйк, нормативно-правового врегулювання оголошення та проведення страйку, зарубіжного та міжнародного досвіду негативно позначається на практиці проведення законних страйків в Україні та зумовлює необхідність наукового вивчення зазначеного питання.
Викладене свідчить про актуальність дослідження і вирішення проблем, які виникають у процесі реалізації конституційного права на страйк. Тому постає необхідність, ґрунтуючись на теоретичних здобутках юридичної науки та положеннях чинного законодавства, здійснити детальний аналіз згаданої тематики.
Теоретичною основою для дослідження конституційного права на страйк, вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань стали праці вітчизняних та зарубіжних науковців у сфері конституційного, трудового та інших галузей права. Зокрема, використовувались роботи наступних авторів: Г.І. Чанишевої, В.В. Лазора, Н.Б. Болотіної, В.К. Миронова, І.Я. Кисельова, С.Д. Дмитрієва, Є.С. Герасимової, В.В. Руденка, Н.М. Швець, С.Є. Юр’єва, О.Г. Мурашина, З.М. Ковалевського, І.Й. Магновського, В.І. Павликівського, М.М. Феськова, К.М. Крилова, А.Ф. Нуртдинової, Л.Н. Анісімова, Б. Жернігона, А. Одеро, Г. Гвідо, М. Веласко та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на юридичному факультеті ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» відповідно до комплексної цільової програми «Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України» (номер державної реєстрації 0102U006315). Роль автора у виконанні науково-дослідної роботи полягає у комплексному дослідженні конституційного права на страйк та формулюванні висновків і пропозицій щодо удосконалення законодавчого регулювання та правової науки у згаданій сфері.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті правової природи конституційного права на страйк, його форм та видів, гарантій реалізації, комплексному вивченні нормативно-правового регулювання процедури оголошення та проведення страйку згідно з законодавством України, міжнародного досвіду з подальшим формулюванням науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання права на страйк у вітчизняному законодавстві.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:
- розкрити юридичну природу, визначити поняття права на страйк та сформулювати пропозиції по вдосконаленню його нормативно-правового регулювання;
- з’ясувати співвідношення страйку як соціального явища та законного, дозволеного страйку;
- систематизувати різновиди страйків, враховуючи зарубіжний досвід, та оцінити необхідність закріплення в законодавстві України нових видів страйку;
- систематизувати наявні у вітчизняному законодавстві юридичні гарантії права на страйк та запропонувати нові;
- проаналізувати стан вітчизняного законодавства про право на страйк та розробити пропозиції щодо його вдосконалення, зокрема стосовно термінології, що застосовується при врегулюванні відносин, які виникають в результаті організації та проведення страйку;
- розкрити сутність «передстрайкового періоду» та запропонувати спростити нормативно-правові положення, що врегульовують його процедурні моменти, а також порядок оголошення та проведення страйку;
- проаналізувати правові наслідки закріплення у спеціальному законодавстві про право на страйк можливості продовження працівниками строку страйку, а також можливості відновлення страйку;
- проаналізувати нормативно-правові положення, що врегульовують процедуру визнання страйку незаконним, та мінімізувати можливі варіанти зловживання зі сторони роботодавця шляхом пропозицій по запровадженню змін та нововведень у законодавство України про право на страйк;
- дослідити міжнародні стандарти права на страйк та проаналізувати питання необхідності створення окремих органів трудової юстиції, уповноважених вирішувати питання, пов’язані із правом на страйк.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації конституційного права на страйк.
Предметом дослідження є конституційне право на страйк як форма захисту соціально-економічних прав, зокрема система норм національного законодавства, міжнародно-правові акти, які регулюють відносини, що виникають в процесі реалізації конституційного права на страйк, юридична практика, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела та юридична наука, що визначає та досліджує страйк як форму захисту працівниками своїх соціально-економічних прав та інтересів.
Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дисертаційного дослідження є система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально наукових методів пізнання.
Діалектичний метод дав можливість з’ясувати сутність конституційного права на страйк, його взаємозв’язок з іншими правами, на захист яких він може бути спрямований (ст. 12–17 дис.). Історичний метод дозволив дослідити чинники і процес становлення та закономірності розвитку права на страйк (ст. 17–18 дис. та інші). Формально–юридичний метод використовувався для аналізу норм чинного законодавства, практики їх застосування та розробки пропозицій щодо їх удосконалення (ст. 69–104, 104–120 дис.). Системно–структурний метод сприяв власній систематизації різновидів страйку, матеріальних юридичних гарантій права на страйк (ст. 45–46 дис.). За допомогою порівняльно–правового методу аналізувались поняття права на страйк та інших правових категорій, що використовуються при здійсненні нормативно–правового регулювання права на страйк, здійснювалось порівняння правового регулювання досліджуваних відносин законодавствами різних країн, а також теорії та думки науковців (ст. 40–44 дис.). Використання вищезазначених методів пізнання дало можливість визначити національну специфіку правового регулювання права на страйк та сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення з урахуванням зарубіжного та міжнародного досвіду.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням правового регулювання конституційного права на страйк, що має наслідком обґрунтування доцільності внесення змін до Конституції України. У роботі визначено правову природу конституційного права на страйк, а також вироблено й теоретично обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення нормативної бази, яка регулює поняття права на страйк, а також процес його організації та проведення.
Наукова новизна роботи конкретизується у науково–теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
вперше:
- доведено необхідність закріплення на конституційному рівні об’єкту, що може захищатись шляхом страйку, та викладення в новій редакції конституційного визначення права на страйк. Зокрема, запропонована наступна редакція частини першої статті 44 Конституції України: «Право на страйк гарантується кожному, хто працює, для захисту своїх прав та інтересів, які були порушені роботодавцем»;
- обґрунтовано думку про те, що законодавче визначення страйку має домінувати над соціальним, та про необхідність забезпечення на нормативно-правовому рівні недопустимості звільнення працівників за організацію та проведення страйків у соціальному розумінні;
- запропоновано нову класифікацію страйків. Зокрема різновиди страйків об’єднані в одну систему шляхом виокремлення трьох критеріїв для їх розподілу, а саме: а) залежно від того припиняється чи ні робота під час проведення страйку; б) залежно від форм проведення; в) залежно від мети страйку;
- доведена необхідність введення нових понять «примирні органи», «примирні процедури» та «інші способи вирішення колективного трудового спору», що виключить можливість необґрунтованого визнання страйку незаконним внаслідок неоднозначного трактування статей 21 та 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»;
удосконалено:
- статтю 34 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» шляхом сформульованих конкретних пропозицій по її зміні, що зменшують її дискримінаційність по відношенню до працівника. Зокрема обґрунтовано, що роботодавець не повинен мати право на відшкодування збитків, у разі якщо страйк визнаний незаконним за формальними ознаками з подальшим прийняттям рішення про тимчасове призупинення страйку до моменту виправлення всіх порушених формальних процедур. У той же час працівнику збитки мають відшкодовуватись у випадку, коли умови для страйку склалися через порушення роботодавцем не лише законів України, а й невиконання колективного договору, угоди, або окремих їх положень. Задоволення чи часткове задоволення інтересів працівників при проведенні законного страйку не повинно бути вирішальним фактором при з’ясуванні питання про відшкодування працівникам збитків;
- визначення понять «колективний трудовий конфлікт» та «колективний трудовий спір». Основним критерієм у такій класифікації вважаємо за доцільне виділяти не об’єкт - права та інтереси, а момент виникнення конфліктної/спірної ситуації;
- законодавче врегулювання процедури оголошення та проведення страйку. Для уникнення затягування роботодавцем строків, що відведені для розгляду вимог працівників, необхідно доповнити ст. 5 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» частиною 5, а саме: «Роботодавець зобов’язаний повідомляти працівника про передачу справи до вищестоящого органу (і автоматичне продовження терміну ще на три дні) у разі неможливості її вирішити самостійно». Норму про оголошення страйку необхідно викласти в новій редакції. А саме, закріпити, що рішення має прийматись більшістю присутніх працівників та закріпити, що загальні збори будуть правомочними у разі досягнення кворуму ( не менше 50% найманих працівників підприємства);
- поняття «попереджувального страйку». Вважаємо за доцільне закріпити таке право в законодавстві України та надати його працівникам, у яких порушені законні права (пункти «в» та «г» ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ). Також у працівників має бути можливість реалізувати таке право не лише в ході здійснення примирно-третейських процедур, а в будь-який момент, інакше «попереджувальний страйк» стає не таким дієвим;
- положення про можливість продовження працівниками строку страйку, а також можливість відновлення страйку. Сформульовано та перелічено низку підстав, порушення яких, на думку автора, не має бути приводом для визнання страйку незаконним та припинення його в судовому порядку. Страйки призупинені через недотримання формальних процедурних моментів, мають бути відновлені працівниками після виправлення таких порушень (пропонується запровадити таку опцію). Також можливість відновлювати страйк повинна залишатись у працівників, у разі ігнорування роботодавцем домовленостей з працівниками досягнутих між ними щодо виконання конкретних зобов’язань;
набули подальшого розвитку:
- положення про необхідність надати визначення «роботодавець», куди слід включити як власника, так і уповноважений ним орган з метою запобігання визнання страйків незаконними через формальні підстави та для незловживання буквальним тлумаченням статті 6 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»;
- положення про те, що не слід вважати право на страйк виключно правом більшості працівників підприємства, оскільки такого обмеження немає в Конституції України. Право на страйк повинно бути не лише у більшості працівників конкретного підприємства, а й у меншого колективу працівників, права яких порушені роботодавцем;
- положення про необхідність передбачити в законодавстві України юридичні гарантії для працівників, які брали участь у страйку, що пізніше був визнаний незаконним, у разі якщо вони його своєчасно припинили. Для цього запропоновано об’єднати диспозиції статей 30 та 32 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та закріпити відповідальність працівників за організацію та участь у незаконному страйку лише в разі невиконання рішення про визнання страйку незаконним;
- твердження про необхідність ліквідувати дискримінацію організаторів страйку порівняно з його учасниками, що існує у їх правовому статусі. Запропоновано поширити окремі гарантії, що встановлені для незалежних посередників, членів примирних комісій, трудових арбітражів та представників профспілок, також на членів представницьких органів працівників, що діяли в процесі організації та проведення страйку. А саме: встановити заборону звільняти таких працівників за ініціативою роботодавця, таку заборону пропонується поширити не лише на період проведення примирних процедур та страйку, а й на відносини, які існують між працедавцем та працівником протягом року по їх завершенню;
- висновок про те, що при обранні органу, що представлятиме інтереси працівників у передстрайковий період та безпосередньо у період проведення страйку, необхідно обирати резервний склад такого органу, члени якого зможуть приступати до виконання своїх обов’язків у разі виникнення в цьому потреби;
- положення про необхідність вдосконалення роботи примирних органів. У роботі було запропоновано закріпити примусове виконання рішень трудового арбітражу, що пов’язане саме із порушенням прав сторін, проте слід чітко закріпити, що таке рішення буде вважатись нікчемним, якщо погіршуватиме положення працівників порівняно з тим, яке вони мали до прийняття такого рішення. Доцільно за трудовим арбітражем закріпити право продовжувати терміни розгляду колективного трудового спору, але лише в тих випадках, коли мова йде про обов’язкове рішення трудового арбітражу. Також обґрунтовано необхідність повідомляти Національну службу посередництва та примирення про виникнення конфліктної ситуації ще в процесі формування та направлення своїх вимог роботодавцю.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в можливості їх використання у подальших науково-теоретичних дослідженнях, для вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює право на страйк, у процесі застосування останнього на практиці, а також у навчальному процесі для підготовки навчальних посібників, підручників, навчально-методичних матеріалів з конституційного права, при викладанні відповідних навчальних дисциплін тощо.
Результати дослідження щодо удосконалення нормативно-правового регулювання права на страйк бралися до уваги Національною службою посередництва та примирення України (довідка № 3-1 від 01.07.11).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції практичного характеру, що містяться у дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри правового регулювання економіки Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» й отримали апробацію в опублікованих тезах доповідей та виступах на Міжнародній науково-практичній конференції «На схід та південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору» (5-7 жовтня 2006 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (12-13 червня, 2009р., м. Чернігів).
Публікації. За результатами проведеного дослідження було підготовлено і надруковано шість наукових статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений Департаментом атестації кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, а також тези доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, до яких входять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, із яких 197 сторінок основного тексту та 24 сторінки списку використаних джерел (226 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні на основі комплексного аналізу чинного законодавства України про право на страйк, законопроектів, що стосуються даного питання та знаходяться на розгляді у Верховній Раді України, міжнародного права, поглядів науковців, узагальнення практики страйкового руху, досвіду зарубіжних країн з метою реалізації наукових завдань здійснено узагальнення теоретичних положень, запропоновані нововведення та обгрунтовано їх практичне значення. Результати проведеного дослідження дали можливість сформулювати такі висновки науково-теоретичного та практичного характеру.
1) Обґрунтовано необхідність розширити конституційне визначення права на страйк шляхом викладення частини першої статті 44 Конституції України в наступній редакції: «Право на страйк гарантується кожному, хто працює для захисту своїх прав та інтересів, які були порушені роботодавцем».
Доведено доцільність зробити об’єктом захисту права на страйк не лише соціально-економічні інтереси, а також усі інші види прав та інтересів, на які здійснив посягання роботодавець. Підставою для такого нововведення стала відсутність на нормативно-правовому рівні розподілу всіх прав людини та громадянина на види. Також не існує єдиної точки зору науковців на це питання, що проілюстровано у дисертації. Зважаючи на відсутність єдиної класифікації прав, некоректним є давати конституційне визначення права на страйк посилаючись на чітко неокреслені види прав. Окрім того, особливу увагу слід звернути на те, що наслідком проведення страйку з мотивів, які не передбачені законодавством є визнання страйку незаконним та притягнення його учасників до відповідальності. Сам характер страйку може перетворити його в явище політичного життя. Тобто навіть якщо страйк спрямований на задоволення лише соціально-економічних прав та інтересів не виключається, що він буде мати політичний характер – оскільки в цьому разі будуть вирішуватись питання, які відносяться до сфери економічної та соціальної політики. Окрім того, що часто страйк носить політичний характер, інколи і причиною його виникнення можуть стати політичні передумови.
Вважаємо, що право на страйк повинно бути не лише у більшості працівників конкретного підприємства, а й у меншого колективу працівників, права яких порушені роботодавцем. Спеціальним законодавством на сьогодні ще не визначено процедури оголошення страйків, що організовуються та проводяться менше, ніж половиною працівників підприємства. Зважаючи на те, що спеціальний закон може деталізувати, але не обмежувати, факт врегулювання Законом України лише проведення страйку більшістю працівників підприємства не може обмежувати конституційну норму про те, що кожен, хто працює має право на страйк.
В законодавстві слід чітко прописати, що страйки можуть використовуватись не лише як засіб для відстоювання інтересів, але й для захисту та відновлення порушених прав. Необхідно встановити спрощену процедуру порівняно з існуючою для проведення страйків, що спрямовані саме на відновлення своїх порушених прав, а не на відстоювання інтересів.
Після здійсненого ґрунтовного аналізу автор прийшов до висновку про некоректність закріплення на нормативно-правовому рівні норми про те, що «політичні страйки в Україні забороняються», не здійснюючи при цьому інших удосконалень та деталізації законодавства. А саме, для закріплення такої норми необхідно надати визначення «політичного страйку», «політичних вимог», «конституційного ладу».
2) Зважаючи на принципову різницю між поняттями: «страйку як явища соціальної дійсності» та «дозволеного, законного страйку», автор робить висновок про доцільність зробити недопустимим застосування до працівників санкцій у вигляді звільнення за участь в акціях протесту.
Для цього запропоновано на нормативно-правовому рівні запровадити наступні положення:
- роботодавець та Національна служба посередництва та примирення спільно зобов’язані забезпечити доступність норм про санкції за проведення незаконного страйку. У разі невиконання роботодавцем цього положення та не забезпечення такого виконання Національною службою посередництва та примирення, перший позбавляється можливості звільняти учасників такого страйку за прогул та вимагати від держави відшкодування понесених втрат;
- у разі проведення страйку в соціальному розумінні, в процесі якого вимоги висувались не до роботодавця, а, наприклад, до уряду – держава має компенсувати роботодавцю всі понесені витрати, що будуть обґрунтовані та доведені в судовому порядку, у разі, якщо роботодавець не був причетний до організації та проведення такого страйку.
3) На підставі аналізу норм чинного законодавства, міжнародного та зарубіжного досвіду, наукових джерел, автором запропоновано систематизацію всіх різновидів страйку, запровадивши наступні критерії: а) залежно від того припиняється чи ні робота під час проведення страйку (стандартний страйк згідно законодавства України, символічний, італійський/ страйк старанності/«робота за правилами», економічний, уповільнення роботи та дробовий страйк); б) залежно від форм проведення (попередні страйки, шахові, пульсуючі, окупаційні); в) в залежності від мети страйку (політичні, інформаційні, страйки солідарності та протесту). Проаналізувавши законодавство зарубіжних країн, зроблено висновок про те, що у закріпленні в законодавстві України символічного, італійського (ще називають страйк старанності або «робота за правилами»), економічного страйку, страйку солідарності необхідності немає, оскільки такі акції за своєю суттю є страйками лише в соціальному розумінні, а не в правовому. Стосовно шахових, пульсуючих та окупаційних страйків, то потреби у закріпленні таких страйків теж не бачимо, оскільки працівники матимуть можливість проводити страйки у такому порядку через застосування попереджувального та/або повного страйку.
4) З метою вироблення єдиної системи матеріальних юридичних гарантій права на страйк автором запропонована класифікація матеріальних юридичних гарантій за наступними критеріями: а) гарантії для працівників, які брали участь у страйку, та для працівників, які не брали участі у ньому; б) гарантії для представників працівників; в) гарантії різних рівнів правового значення; г) гарантії різних суб’єктів, що забезпечують реалізацію прав громадян; ґ) відповідальність (як окремий вид правових матеріальних гарантій).
5) Потребують вдосконалення гарантії, що встановлені для працівників та їх представницьких органів. Зокрема, необхідно передбачити гарантії для працівників, які брали участь у страйку, що пізніше був визнаний незаконним (у разі, якщо вони його своєчасно припинили) шляхом об’єднання статей 30 та 32 Закону України. Дане нововведення пом’якшить відповідальність працівників та приведе законодавство України у відповідність до міжнародних стандартів.
Автором досліджена та обґрунтована необхідність ліквідації дискримінації організаторів страйку порівняно з його учасниками, що існує у їх правовому статусі. Зокрема, вважаємо за необхідне обмеження щодо застосування гарантій, закріплене ст. 32 Закону України поширити лише на осіб, які не виконують рішення про визнання страйку незаконним та на осіб, які перешкоджають припиненню незаконного страйку. В результаті такого нововведення стаття 43 КЗпП поширюватиме свою дію на всіх працівників, в тому числі на організаторів, а ст. 252 КЗпП поширюватиме свої гарантії на організаторів, якщо такі будуть членами виборних профспілкових органів і не поширюватиме, якщо такі організатори будуть звичайними працівниками.
Встановлена необхідність поширити окремі гарантії, що встановлені для незалежних посередників, членів примирних комісій, трудових арбітражів та представників профспілок також на членів представницьких органів працівників, що діяли в процесі організації та проведення страйку. А саме: встановити заборону звільняти таких працівників за ініціативою роботодавця, яка повинна поширюватись не лише на період проведення примирних процедур та страйку, а й на відносини, які існують між працедавцем та працівником протягом року по їх завершенню.
Підтримуємо думку про необхідність доповнення статті 24 Закону України захисними положеннями для працівника, але з певним уточненням: «Не допускається зміна істотних умов праці, переведення на іншу роботу без згоди працівників, примусове переведення на бригадну організацію праці тощо через участь у страйку та протягом року з моменту його проведення».
6) Необхідно внести зміни у статтю 34 Закону України щодо відшкодування збитків заподіяних страйком, оскільки вона є дискримінаційною по відношенню до працівника. Роботодавцю збитки відшкодовуються у разі, якщо страйк було визнано незаконним. У той же час працівнику збитки відшкодовуються у разі поєднання двох обставин, а саме, коли страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, а також у випадку, коли умови для страйку склалися через порушення роботодавцем законів України.
Доцільно закріпити, що працівнику збитки відшкодовуються у випадку, коли умови для страйку склалися через порушення роботодавцем не лише законів України, а й невиконання колективного договору, угоди, або окремих їх положень. Задоволення, часткове задоволення чи незадоволення інтересів працівників при проведенні законного страйку не повинно бути вирішальним фактором у вирішенні питання про відшкодування працівникам збитків. В свою чергу, роботодавець не повинен мати право на відшкодування збитків, у разі якщо страйк визнаний незаконним за формальними ознаками з подальшим прийняттям рішення про тимчасове призупинення страйку до моменту виправлення всіх порушених формальних процедур.
7) Доцільно на нормативно-правовому рівні замість одного поняття «колективний трудовий спір (конфлікт)» виділити два: «колективний трудовий конфлікт» та «колективний трудовий спір». Зокрема, встановити, що колективний трудовий конфлікт – конфліктна ситуація, що виникає з моменту формування вимог найманих працівників, профспілок до власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу, після чого роботодавець здійснює розгляд цих вимог у встановлені строки; колективний трудовий спір – спірна ситуація, що виникає з моменту, коли представницький орган найманих працівників прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу або коли строки розгляду закінчилися і відповіді від власника чи уповноваженого ним органу не надійшло. Відмічаємо, що основним критерієм у такій класифікації вважаємо за доцільне виділяти не об’єкт - права та інтереси, а хронологічний момент виникнення конфліктної/спірної ситуації. Це є визначальним, оскільки введення саме такої термінології ліквідує значну частину колізій та невідповідностей, що існують як в чинній редакції закону, так і в законопроектах, що перебувають на розгляді у Верховній Раді України.
Зокрема, внаслідок некоректного визначення в Проекті Трудового кодексу 1 та Проекті Трудового кодексу 2 поняття «колективного трудового спору» недієвою стає норма згаданих проектів про заборону локаутів. Зокрема, на початкових етапах при висуванні працівниками вимог локаут з юридичної точку зору зовсім незаборонений. Дану невідповідність необхідно усунути шляхом використання запропонованої термінології: колективний трудовий конфлікт та колективний трудовий спір. Аналогічна пропозиція щодо запровадження термінології стосується Законопроектів №4232, № 4232-1.
8) На нормативно-правовому рівні необхідно спростити процедурні моменти оголошення та проведення страйку. Необхідним є на нормативно-правовому рівні чітко визначити порядок перепризначення органів, що діють у передстрайковий період та безпосередньо у період проведення страйку. Зокрема встановити, що при обранні органу, що представлятиме інтереси працівників, необхідно обирати резервний склад такого органу, члени якого приступатимуть до виконання своїх обов’язків у разі виникнення в цьому необхідності, наприклад, коли окремі члени попереднього органу висловлять бажання припинити свою діяльність до завершення передстрайкової процедури та/або страйку.
Загалом вважаємо, що немає необхідності попередньо створений представницький орган працівників замінювати на інший після прийняття рішення про оголошення страйку, оскільки доцільності в цьому немає і це є зайвим процедурним ускладненням, проте така опція має залишатись у працівників як альтернативна.
З метою приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів, автором запропоновано викласти в новій редакції норму про оголошення страйку. На думку автора, доцільно закріпити, що рішення про оголошення страйку має прийматись більшістю присутніх на загальних зборах підприємства працівників та закріпити, що загальні збори працівників підприємства будуть правомочними у разі присутності на них не менше 50% найманих працівників підприємства.
9) Досліджуючи поняття передстрайкового періоду, автор доводить необхідність вдосконалити роботу примирних органів. Зокрема, є сенс у примусовому виконанні рішення трудового арбітражу, що пов’язане саме із порушенням прав сторін, проте слід чітко закріпити, що таке рішення буде вважатись нікчемним, якщо погіршуватиме положення працівників порівняно з тим, яке вони мали до прийняття такого рішення.
Існує необхідність у закріпленні за трудовим арбітражем права у виняткових обставинах за обопільною згодою сторін колективного трудового спору продовжувати терміни розгляду колективного трудового спору, але лише в тих випадках, коли мова йде про обов’язкове рішення трудового арбітражу.
Стосовно роботи НСПП, то з ціллю запобігання виникненню колективного трудового спору (конфлікту) пропонуємо закріпити за сторонами колективного трудового спору обов’язок повідомляти НСПП про виникнення конфліктної ситуації ще в процесі формування та направлення своїх вимог роботодавцю. Доцільним є створення для НСПП прецедентної системи вирішення трудових конфліктів з тим, щоб надавані сторонам консультації спирались на реальні варіанти досягнення згоди у подібних конфліктах.
10) Існує необхідність закріплення на нормативно-правовому рівні поняття «попереджувального страйку». Тривалість попереджувального страйку, зважаючи на досвід країн ближнього зарубіжжя, доцільно встановити у обсязі від однієї до двох годин. Вважаємо принциповим закріплення наступних застережень: попереджувальний страйк повинна бути можливість реалізувати в будь-який час, а не лише у ході здійснення примирно-арбітражних процедур, так як проведенню примирних процедур, передує цілий комплекс дій, виконання яких нівелюватиме сенс попереджувального страйку. Вважаємо за доцільне закріпити таке право за працівниками, у яких порушені законні права (пункти «в» та «г» ст. 2 Закону України).
11) З метою вдосконалення законодавства України про страйки обґрунтовано необхідність закріплення на нормативно-правовому рівні можливості продовження працівниками строку страйку, а також можливості відновлення страйку, що був визнаний незаконним через недотримання низки формальних підстав, зокрема: повідомлення в триденний строк про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) власника чи уповноважений ним орган (представника), місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення (ст. 6 Закону України); письмове повідомлення власника або уповноваженого ним органу (представника) не пізніш як за сім днів до початку страйку (ч. 6 ст. 19 Закону України); порядок призначення органу, що очолює страйк (ст. 20 Закону України).
В законодавстві України має бути закріплене право працівників відновлювати страйк для виняткових випадків. Наприклад, коли роботодавець зобов’язався задовольнити вимоги працівників, проте не виконав домовленості у працівників повинна залишатись можливість відновлення страйку протягом місяця з моменту, коли стало відомо, що роботодавець проігнорував свої обіцянки.
12) Для уникнення необґрунтованого визнання страйку незаконним внаслідок неоднозначного трактування статей 21 та 22 Закону України пропонуємо ввести на нормативно-правовому рівні поняття «примирних органів», «примирних процедур» та «інших способів вирішення колективного трудового спору», куди включити діяльність «узгоджувальної комісії». А саме: «примирний орган — примирна комісія та/або трудовий арбітраж», «примирні процедури — процедури, що провадяться з участю примирної комісії та/або трудового арбітражу з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та для запобігання виникненню страйку», «інші способи вирішення колективного трудового спору — інші способи, що можуть застосовуватися сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на будь-якому етапі організації та проведення страйку для пошуку шляхів вирішення такого колективного трудового спору (конфлікту) з використанням усіх наявних для цього можливостей». У разі введення такої термінології буде виключатись можливість визнання страйку незаконним, що проводитиметься одночасно із застосуванням «інших способів вирішення колективного трудового спору», а саме під час діяльності узгоджувальної комісії.
13) Вважаємо, що право на страйк безпосередньо не випливає з права на свободу асоціацій. Зроблено висновок, що непрямим шляхом право на страйк визнається міжнародною спільнотою, незважаючи на те, що немає жодної конвенції чи рекомендації, яка б безпосередньо стосувалась виключно цього питання. Обгрунтовано, що у закріпленні права на свободу асоціацій є сенс тоді, коли профспілки мають реальні важелі для захисту інтересів працівників, в тому числі шляхом страйку.
14) Беручи до уваги міжнародний досвід, вважаємо, що необхідним є запровадження у судах загальної юрисдикції спеціалізації суддів з розгляду справ про визнання страйків незаконними, оскільки згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу має забезпечуватись врахування спеціалізації кожного судді.
Вважаємо доречним, щоб такі органи займалися розглядом питань пов’язаних із порушенням прав (не інтересів) працівників та мали право виносити рішення не тільки про законність проведення страйку, а і по суті спору. Слід доповнити статтю 23 Закону України положенням про те, що рішення суду про визнання страйку незаконним може передбачати опцію не лише припинення або відміни оголошеного страйку, а й також тимчасового призупинення страйку до моменту виправлення всіх порушених формальних процедур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1) Акопова Е. М. Комментарии к законодательству о трудовых договорах / Е. М. Акопова, С. Н. Еремина // Ростов-на-Дону. Изд-во «Феникс», 1995.- 464с.;
2) Анисимов Л. Н. Забастовка как способ разрешения коллективного трудового спора / Л. Н. Анисимов // Трудовое право.-2006.-№6.-С. 54-61;
3) Беззубко Л. В. Теория и практика разрешения трудовых конфликтов / Л. В. Беззубко, А. Н. Головко, А. И. Кирнос. - Луганск: ЛФ ДонГАСА, 2002-218с.;
4) Біляцький С. Світовий досвід регулювання трудових відносин (на прикладі США) / С. Біляцький, А. Хахлюк // Україна: аспекти праці.-1997.-№3-4.- С. 56-62;
5) Болотіна Н. Б. Трудове право України: Підручник. – 4-те вид., стереотип. – К.: Знання, 2008. – 860с.;
6) Брага Л. Державне регулювання примирно-третейського розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) / Л. Брага // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення.- 2005.- №6.- С. 37-41;
7) Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. Пособие для высших учебных заведений. Ч.І.- Х.: Фирма «Консум», 1998.- 115с.;
8) Венедиктов В. С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве / В. С. Венедиктов - Харьков, 1996.- 136с.;
9)Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособ. – Х.: Консум, 2004. – 302с.;
10) Вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Збірник нормативно-правових актів.-К.: Основа, 2000.- С. 652-658;
11) Витюк В. В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция / В. В. Витюк. - М.- Институт социологии Ран.- 1995.- 91с.;
12) Волинка К. Забезпечення прав і свобод людини в Україні: теоретичні і практичні аспекти / К. Волинка // Право України.- 2000.- №11.- С. 30-33;
13) Герасимова Е. C. Помогают ли забастовки разрешать трудовые споры? / Е. С. Герасимова // Правозащитник.-1998.-№4.- С. 68-77;
14) Герасимова Е. C. Рассмотрение дел о признании забастовки незаконной / Е. С. Герасимова // Журнал российского права.- 1997.-№12.- С. 70-80;
15) Герасимова Е. С. Забастовка как средство защиты трудовых прав граждан / Е. С. Герасимова // Право и экономика.-1999.-№3.- С. 51-55;
16) Гірничий закон України, №1127-XIV, 06.10.1999: за станом на 1 груд. 2011 р. / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України.-1999.-№ 43 (12.11.99).-ст. 2125
17) Гладких В. И. Социальные права граждан в аспекте формирования Украины как социального, правового государства / В. И. Гладких // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матер. наук.-практ. конф., м. Харків, 24-25 травня 2005 р. / Відп. за вип. Ю.М. Грошевий, М.І.Панов. – Х.: Нац. юрид. акад. України. 2005. – С. 125-130;
18) Голов А. Г. Забастовка не метод разрешения коллективного трудового спора. Забастовка – это метод устрашения работодателя / А. Г. Голов // Юридический мир.- 1997.-№4.-с. 19-21;
19) Грибаков О. М. Система вирішення колективних трудових конфліктів / О. М. Грибаков // У навч. посіб.: Соціальне партнерство.-К., 1999.- 215с.;
20) Грибаков О. С. Бої за правилами і без них / О. С. Грибаков // Вісник податкової служби України.- 1998.- №9.- С. 54-55;
21) Гуляєв В. Деякі особливості використання примирних процедур при розв’язанні колективних трудових конфліктів / В. Гуляєв // Україна: аспекти праці.- 1995.- №5-6.- С. 29-32;
22) Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.4. Р-V-М.: Рус.яз., 1978-1980.- 684 c.;
23) Дмитриев С. Д. МОТ и право на забастовку / С. Д. Дмитриев // Труд за рубежом.- 1993.- №1.- С. 24-34;
24) Етимологічний словник української мови в семи томах/ [Редакція Артем’єва Л.К., Дудко В.Є., Марченко Л.П.: Т.2]. -К.: Наукова думка, 1985. – 820 c.;
25) Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст/ [за ред. О.Л. Жуковської]. - К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004.- 960с.
26) Європейська соціальна хартія 18.10.1961 року// «СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы».- М.- «Международные отношения».-1989 год;
27) Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, 4 листопада 1950 року// Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.- 1999.- 00.- № 1;
28) Жаровська І. М. Доступність права: теоретико-правові проблеми: Автореф. дис. На здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / І. М. Жаровська. – Х., 2006. – 26 с.;
29) Жернігон Б. Принципи МОП щодо права на страйк / Б. Жернігон, А. Одеро, Г. Гвідо, М. Веласко // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення.- 2002.-№9-12.- С. 52-63; 60-64; 61-64; 56-64;
30) Забастовка: вынужденная мера защиты законных прав, но тот ли это путь?/ [Сост.: А.Т. Гаврилов, Н.И. Лавров].-М.: Профиздат, 1989.- 176 с.;
31) Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. на здобуття ступен канд. юрид. наук: 12.00.02 / Т. М. Заворотченко – К., 2002. – 23 с.;
32) Загальна теорія держави і права / [за ред. М.В. Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В. Петришина]. – Х.: Право, 2002. – 432с.;
33) Зайцев А. К. Забастовки 1989-1993 гг. в России (социологический аспект) / А. К. Зайцев.-Калуга: Калужский институт социологии.-1996.-120с.;
34) Закон України «Про аварійно-рятувальні служби», №1281-XIV, в редакції від 14.12.1999 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2000.-01.-12.01.2000.- № 4 – (Бібліотека офіційних видань);
35) Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», №1975-XII, в редакції від 12.12.1991 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 15 (14.04.92).-ст. 188 – (Бібліотека офіційних видань);
36) Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», №39/95-ВР, вредакції від 08.02.1995 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1995.-№ 12 (21.03.95).- ст. 81– (Бібліотека офіційних видань);
37) Закон України «Про Державну прикордонну службу», №661-IV, в редакції від 03.04.2003 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2003.-05.-07.05.2003.-№ 83– (Бібліотека офіційних видань);
38) Закон України «Про державну службу», №3723-XII, в редакції від 06.12.1993 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1993.- № 52 (28.12.93). - ст. 490 – (Бібліотека офіційних видань);
39) Закон України «Про дипломатичну службу», №2728-III, в редакції від 20.09.2001 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2001.-10.-24.10.2001.- № 194 – (Бібліотека офіційних видань);
40) Закон України «Про електроенергетику», 575/97-ВР, в редакції від 16.10.1997 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 1.- ст.1– (Бібліотека офіційних видань);
41) Закон України «Про зайнятість населення», №803-XII, в редакції від 01.03.1991 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Голос України.-1991.- 03.- 22.03.91.- № 56– (Бібліотека офіційних видань);
42) Закон України «Про Збройні Сили України», №1934-XII, в редакції від 06.12.1991 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1992.- № 9 (03.03.92).-ст. 108– (Бібліотека офіційних видань);
43) Закон України «Про колективні договори і угоди», № 3356-XII, в редакції від 01.07.1993 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 36 (07.09.93).-ст. 361– (Бібліотека офіційних видань);
44) Закон України «Про міліцію», №565-XII, в редакції від 20.12.1990 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Голос України.-1991.- 01.-04.01.91.- № 3– (Бібліотека офіційних видань);
45) Закон України «Про організації роботодавців», № 2436-III, в редакції від 24.05.2001 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України.-2001.-№ 25 (06.07.2001).-ст. 1097– (Бібліотека офіційних видань);
46) Закон України «Про охорону праці», № 2694-XII, в редакції від 14.10.1992 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К.: Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 49 (08.12.92).- ст. 668– (Бібліотека офіційних видань);
47) Закон України «Про пожежну безпеку», №3745-XII, в редакції від 17.12.1993 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1994.-№ 5 (01.02.94).-ст. 21– (Бібліотека офіційних видань);
48) Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» , № 137/98-ВР, в редакції від 03.03.1998 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1998.-№34– (Бібліотека офіційних видань);
49) Закон України «Про правовий режим воєнного стану», №1647-III, в редакції від 06.04.2000 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України.-2000.-№ 17 (12.05.2000).-ст. 691– (Бібліотека офіційних видань);
50) Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», №1550-III, в редакції від 16.03.2000 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України.-2000.-№ 15 (28.04.2000).-ст. 588– (Бібліотека офіційних видань);
51) Закон України «Про правові засади цивільного захисту», № 1859-IV, в редакції від 24.06.2004 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2004.-07.-21.07.2004.- № 135 – (Бібліотека офіційних видань);
52) Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», № 1045-XIV, в редакції від 15.09.1999 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.- 1999.- 10.- 06.10.99.- № 187– (Бібліотека офіційних видань);
53) Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», №2493-III, в редакції від 07.06.2001 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2001.-07.-04.07.2001.- № 116– (Бібліотека офіційних видань);
54) Закон України «Про соціальний діалог в Україні», №2862-VI, в редакції від 23.12.2010 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Голос України.-2011.-01.-18.01.2011.- № 8– (Бібліотека офіційних видань);
55) Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», №2011-XII, в редакції від 20.12.1991 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1992.- № 15 (14.04.92).-ст. 190– (Бібліотека офіційних видань);
56) Закон України «Про телекомунікації», №1280-IV, в редакції від 18.11.2003 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Урядовий кур'єр.-2003.-12.-24.12.2003.- № 243 – (Бібліотека офіційних видань);
57) Закон України «Про транспорт», №232/94-ВР, в редакції від 10.11.1994 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1994.-№ 51 (20.12.94).-ст. 446– (Бібліотека офіційних видань);
58) Занько Н. Г. СНГ: разрешение трудовых споров. Юридический аспект / Н. Г. Занько // Профсоюзы.-2006.-№2.- С. 20-23;
59) Занько Н. Г. СНГ: разрешение трудовых споров / Н. Г. Занько // Профсоюзы.- 2006.- №6.- С. 29;
60) Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України 1963-1995.-Ч.1.-К., 1995.- С. 31;
61) Зубкова А. Коллективные трудовые споры и способы их разрешения / А. Зубкова // Хозяйство и право.- 1997.-№11 (250).- С. 29-39;
62) Інформаційно-аналітичні матеріали щодо діяльності НСПП упродовж 2007-2010 років, зокрема колективні трудові спори, вимоги найманих працівників у яких стосувалися питань укладення та виконання положень колективних договорів//Національна служба посередництва і примирення.- Досвід роботи НСПП.-Аналітика.-2011 [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&
id=1474:-------2007-2010------------------&catid=13:2010-01-19-21-48-27&Itemid
=9;
63) Інформація про результати діяльності Національної служби посередництва і примирення за 1 квартал 2011 року//Національна служба посередництва і примирення.- Досвід роботи НСПП.-Аналітика.-2011 [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.nspp.gov.ua/index.php?
option=com_content&view=article&id=1816:-1-2011-&catid=13:2010-01-19-21-48-27&Itemid=9;
64) Іншин М.І. Сутність та основні ознаки трудових конфліктів та трудових спорів / М. І. Іншин // Трудове право України, №1(2)/2007.- Харків.: ТОВ «Картель».- С. 34-36;
65) Кальян О.С. Правове регулювання трудових відносин у країнах Західної Європи (історично-правовий аспект): Автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01./ О. С. Кальян. – К., 2005. – 26с.;
66) Касале Д. Теорія і практика вирішення колективних трудових спорів: національний досвід. Міжнародна практика / Д. Касале // Бюлетень Національної служби посередництва та примирення.-2003.-№6.- С.47-64;
67) Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право: Учебник для вузов.- М.: Норма-Инфра-М, 1998.- 263с.;
68) Киселев И. Я. Организация и деятельность трудовых судов: зарубежный опыт.- М., 1996.- 415с.;
69) Киселев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право.- М.: Норма-Инфра-М, 1999.- 726 c.;
70) Киселев И. Я. Сравнительное трудовое право: учеб. – М.: ТК Велби, Изд -во Проспект, 2005.- 360с.;
71) Киселев И. Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе: социально-правовые аспекты: Монография.-М.: Изд-во «Наука», 1978.-.- 240с.;
72) Киселев Ю. Забастовки в России при советской власти / Ю. Киселев // Профсоюзы.-1997.-№9.- С. 34-35;
73) Ковалевский З. М. О тактике активной забастовки. [Пер. с польск.].- М.: Б-ка «Открытой зоны», 1989.- 187c.;
74) Ковпак І. Я. Теорія і практика вирішення колективних трудових спорів: національний досвід. Міжнародна практика / І. Я. Ковпак // Бюлетень Національної служби посередництва та примирення.-2003.-№6.- С.53-54;
75) Коган Э.Э. Коллективные трудовые споры и порядок их разрешения / Э.Э. Коган // Машиностроитель.- 1997.- №7.- С. 34-38;
76) Кодекс законів про працю України, в редакції від 10.12.1971 з правками і доповненнями/ Верховна Рада УРСР.- Офіц. вид. – К.: Відомості Верховної Ради УРСР.- 1971.- додаток до № 50.- ст. 375;
77) Кодекс України про адміністративні правопорушення, №8073-X в редакції від 07.12.1984 з правками і доповненнями / Верховної Ради УРСР.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради УРСР.- 1984.-додаток до № 51.-ст. 1122 – (Бібліотека офіційних видань);
78) Козак З. Я. Пропозиції щодо вдосконалення нормативних актів з питань здійснення примирних процедур / З. Я. Козак // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення, №10/2004.- К.: ТОВ «Основа», 2004.- с.33-36;
79) Конвенція №105 «Про скасування примусової праці» 1957 року// «Международная защита прав и свобод человека».- Москва.- Юридическая литература.- 1990 г.;
80) Конвенція №135 «Про представників працівників» 1971 року//Законодавство України.- Міжнародні документи [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=993_186;
81) Конвенція №151 «Про трудові відносини (державні служби)» 1978 року//Законодавство України.- Міжнародні документи [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=993_187;
82) Конвенція №154 «Про сприяння колективним переговорам» 1981 року // Офіційний вісник України.- 2007.- № 63 (03.09.2007).- ст. 2490;
83) Конвенція №87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію» 1948 року// «Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференцией труда».- 1919-1966 гг..- Женева.-МБТ.- 1983 год;
84) Конвенція №98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів» 1949 року// «Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференцией труда».- 1919-1966 гг..-Женева.- МБТ.- 1983 год;
85) Константінова В. Щодо права на страйк / В. Константінова // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення.- 2002.-№7.- с. 37-41;
86) Конституційне право України: Підручник для вузів / [За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики]. – К.: Укр. центр правн. студій, 1999. – 376с.;
87) Конституція України, №254к/96-ВР, в редакції від 28.06.1996 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Відомості Верховної Ради України.-1996.- № 30 (23.07.96).-ст. 141 – (Бібліотека офіційних видань);
88) Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: навч. посіб./ [Авт.-уклад. М.І. Хавронюк.- 2-ге вид., переробл. і допов.]. - К.: Вид-во А.С.К., 2003.- 384с.;
89) Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. Видання третє – К., «Фенікс».-2006.- 560с;
90) Краткий политический словарь/ [Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова, Н.В. Шишлина.-4-е изд. доп.]. – М.: Политиздат, 1989.-623с.;
91) Кримінальний кодекс України, №2341-III в редакції від 05.04.2001 з правками і доповненнями / Верховна Рада України.- Офіц. вид. – К. : Офіційний вісник України.- 2001.- № 21 (08.06.2001).- ст. 920 – (Бібліотека офіційних видань);
92) Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / [за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Вид. 2-ге, перероб. та доп]. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.;
93) Крылов К. М. Право на забастовку / К. М. Крылов //Профсоюзы.-1997.-№7.- С. 32-33;
94) Крылов К. М. Национальное законодательство и международно-правовое регулирование разрешения коллективных трудовых споров / К. М. Крылов // Юридический мир.- 1997.-№4.-С.21-23;
95) Кузьміна С. В. Шахтарський страйковий рух України в 1989 – 1999 роках: Автореф. дис. на здобуття ступеня канд. істор. наук: 07.00.01. / С. В. Кузьміна – Д., 2007. – 21 с.;
96) Лазор В. В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний та непозовний характер / В. В. Лазор // Право України.-2002.-№7.- С.90-95;
97) Лазор В. В. Право на забастовку как составной элемент современного трудового права / В. В. Лазор // Право і безпека. — 2006. — № 1. — Т. 5. — С. 132-135;
98) Лазор В. В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі: Монографія. - Луганськ: Вид-во «Література», 2004.- 352с.;
99) Лазор В. В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні: Автореф. дис. на здобуття ступеня докт. юрид. наук: 12.00.05. / В. В. Лазор – К., 2005. – 43 с.;
100) Лайнеманн В. Система судов по трудовым спорам в Германии / В. Лайнеманн // Адвокат.- 1997.- №6 июнь.- С. 80-87;
101) Лоза О. Право на страйк і його законодавче врегулювання / О. Лоза // Профспілки України.- 2004.- №6.- С. 8-16;
102) Лунь З. І. Правова охорона Конституції України: Автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: 12.00.02. / З. І. Лунь – К., 2003. – 27 c.;
103) Лушников А. М. Право на забастовку: историко-правовое эссе / А. М. Лушников, М. В. Лушникова // Правоведение. – 2005. – № 5. – С. 51-73;
104) Лушникова М.В. Очерки теории трудового права / М.В. Лушникова, А.М. Лушников – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940с.;
105) Дженис М. Европейское право в области прав че