ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ОСІБ, ЯКІ ВИМАГАЮТЬ ОСОБЛИВОГО ЗАХИСТУ :



  • Название:
  • ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ОСІБ, ЯКІ ВИМАГАЮТЬ ОСОБЛИВОГО ЗАХИСТУ
  • Кол-во страниц:
  • 197
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА НАН УКРАЇНИ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ


    Вступ 3

    Розділ 1. Категорії осіб, які вимагають особливого регулювання праці
    та правового захисту

    1.1. Поняття, мета та завдання особливого правового захисту осіб,
    які його вимагають 12
    1.2. Критерії визначення осіб, які вимагають особливого регулювання праці
    та правового захисту 33

    Розділ 2. Законодавче забезпечення працевлаштування
    та прийняття на роботу осіб, які вимагають особливого правового захисту 59

    Розділ 3. Основні засади правового регулювання трудових
    відносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту

    3.1. Особливості правового регулювання встановлення та
    зміни умов праці осіб, які вимагають особливого правового захисту 106
    3.2. Особливий правовий захист осіб, які його вимагають при припиненні трудових правовідносин 143

    Висновки 171

    Список використаних джерел 179

    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця та трудова активність.
    Практика правового регулювання праці висуває необхідність глибокого і всебічного обґрунтування тих нових реалій, з якими стикаються окремі громадяни у сьогоднішньому житті. Це тим більше стосується і правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту. Вони зазнають значних труднощів при реалізації своїх можливостей у сфері праці, незважаючи навіть на те, що для деяких категорій таких осіб (молоді, осіб зі зниженою працездатністю, жінок тощо) передбачені спеціальні правові гарантії реалізації конституційного права на працю.
    Вирішення цієї проблеми має важливе соціальне значення, продиктоване принципом рівності всіх громадян, потребує нових підходів до регулювання трудових відносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту, ефективних засобів забезпечення їхньої зайнятості. Ринок праці, на жаль, ще не забезпечує гарантій здійснення права на працю, в тому числі і для осіб, які вимагають особливого правового захисту, а чинне законодавство, не дивлячись на широту та різноплановість нормативно-правових актів, що регулюють трудову діяльність окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, не вирішує проблеми повної реалізації такими громадянами свого права на працю.
    Вищевикладене свідчить про актуальність теоретичного осмислення та практичну значущість проблем правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту. Питанням правового регулювання праці окремих категорій працівників, які, на нашу думку, вимагають особливого захисту, приділялась увага. Йдеться, зокрема, про жінок, молодь, інвалідів та осіб похилого віку, але були охоплені не всі категорії, що вимагають особливого правового захисту.
    Особливості правового регулювання праці жінок висвітлюються у працях Абрамової О.А., Вєтухової І.А., Мерцалової Г.В., Севастьянова Г.М., Полєніної С.В., Павшукової О.Г., Толкунової В.М., Шептуліної Н.М., Штифанова В.Й., Юшиної Л.М., Данченко М.І. та ін; молоді: Абрамової О.А., Варенцової В.Г., Глазиріна В., Єгорова А.М., Карпенка Д.О., Вихристенка Б.І., Лановенка І.П., Максимова Н.С., Монастирського Є.О., Орловського Ю.П., Сойфера В.Г., Реус О.С., Шебанової Г.І., Ярхо А.В. та ін; інвалідів: Кузнєцова А.М., Раєвського А.Н., Фляйстера М.Й. та ін. Проблемами праці осіб похилого віку займались Шапіто В.Д., Ачаркан В.А., Соловйов А.Г., Гафаров З.С., Красненко О.Л., Лойтер А.С. та інші. В основному це праці, що ґрунтувались на радянському законодавстві та відповідних суспільних відносинах.
    Актуальність цього дисертаційного дослідження на сучасному етапі обумовлена декількома обставинами.
    По-перше, відсутні наукові дослідження у сфері правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту, актуальність яких сьогодні безперечна, зокрема осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, біженців, осіб, звільнених з місць позбавлення волі після відбуття покарання, працівників із сімейним обов’язками.
    По-друге, норми трудового законодавства, що регулюють працю окремих категорій громадян, які відносяться до осіб, які вимагають особливого правового захисту, є складними, неоднозначними і розпорошеними, що ускладнює практичне їх застосування. Останнє певною мірою пов’язано з тим, що основою трудового законодавства в Україні є чинний Кодекс законів про працю України, прийнятий за інших історичних умов. Природно, що він містить значну кількість положень, неадекватних ринковим реаліям.
    По-третє, Україна має докладати відповідних зусиль до того, щоб стати рівноправним членом Європейського Співтовариства. Одним із найважливіших напрямів у цьому аспекті є приведення національного законодавства, в тому числі і трудового, у відповідність з міжнародними нормами (стандартами). Це, в свою чергу, потребує вдосконалення правового регулювання праці, в тому числі й осіб, які вимагають особливого захисту.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Наукове дослідження на тему: “Правове регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту” проводиться у відповідності з планами Київського університету права НАН України “Державно-правовий вплив на розвиток соціальної сфери України” та Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах”.
    Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури з питань правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту, а також відповідного національного законодавства, матеріалів судової практики з’ясувати основні проблеми правового регулювання праці зазначених категорій осіб та виробити і внести пропозиції, наукові рекомендації щодо вдосконалення законодавства для подальшого поліпшення умов їх праці та посилення захисту трудових та соціальних прав.
    Досягнення зазначеної мети можливе завдяки можливості вирішити такі основні завдання:
    - визначити коло осіб, які вимагають особливого правового захисту в сфері трудових правовідносин;
    - виявити критерії віднесення працівників до категорій осіб, які вимагають особливого регулювання праці та захисту;
    - виявити характерні риси правового регулювання трудових правовідносин за участю осіб, які вимагають особливого захисту; дослідити динаміку і фактори, що впливають на їх розвиток;
    - проаналізувати стан зайнятості осіб, які вимагають особливого правового захисту, звернувши увагу на причини їх неконкурентноспроможності на ринку праці, визначити необхідні заходи щодо вдосконалення організаційно-правових форм реалізації прав таких категорій працівників у сфері зайнятості;
    - з’ясувати зміст основних юридичних термінів, категорій, що використовуються в процесі дослідження та аналізу правових відносин у сфері праці;
    - сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту в Україні, з урахуванням висновків, одержаних в процесі дослідження.
    Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері праці за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту.
    Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту в сучасних соціально-економічних умовах, система нормативних актів, що регулюють працю вказаних категорій осіб.
    Методи дослідження. При написанні дисертації використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу складають основні положення матеріалістичної діалектики як загального методу пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення. Системно-структурний метод використовувався при визначенні структури дисертаційної роботи, а також у процесі виявлення особливостей встановлення, зміни та припинення трудових правовідносин за участю осіб, які вимагають особливого правового захисту (розділ 2, підрозділи 3.1, 3.2).
    У процесі аналізу проблемних питань використовувались і такі методи, як: історичний - під час аналізу сучасного стану нормативного регулювання відповідних правових відносин як результату історичного розвитку права, що дозволило визначити прийнятні для вітчизняної правової системи засоби впливу на ці відносини, дослідити перспективи розвитку правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту (підрозділ 3.2); логіко-систематичний – для дослідження та поглиблення понятійного апарату, що має відношення до теми дослідження (підрозділи 1.1, 1.2); формально-юридичний – для обґрунтування необхідності створення нових правових норм і приписів щодо регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту та подальшого їх удосконалення; порівняльний, соціологічний, інші методи пізнання соціальних процесів та явищ, а також юридичні методи аналізу й тлумачення правових норм (розділ 2, підрозділ 3.1).
    Під час аналізу порівняльно-правових аспектів досліджуваної проблеми аналізується досвід правового регулювання праці окремих категорій працівників, які належать до осіб, котрі вимагають особливого захисту, зокрема, в інших країнах (розділ 2, підрозділи 3.1, 3.2). Крім того, з метою узгодження результатів дисертант використовував логіко-юридичний метод.
    Використання зазначеного методологічного і теоретичного інструментарію дозволило вирішити намічені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, викладені в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, особливостей його застосування; досягнень у сфері загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та інших країн, узагальнень судової практики.
    Нормативну базу роботи складають: Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти зарубіжного і міжнародного трудового права.
    Емпіричну основу дисертації становлять рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного суду України, а також судова практика.
    Науково-теоретичною основою є наукові праці з теорії права, трудового та інших галузей права, зокрема, праці Абрамової О.А., Александрова М.Г., Андрєєва В.С., Андріїва В.М., Ачаркана В.А., Бабаскіна А.Ю., Барабаша О.Т, Бару М.Й., Безуглої Я.І., Болотіної Н.Б., Бугрова Л.Ю, Венедиктова В.С., Вєтухової І.А., Вихрестенка Б.І., Гафарова З.С. Гончарової Г.С., Гоца В.Я., Григор’євої З.Д., Данченко М.І., Єрьоменка В.В., Жернакова В.В., Жигалкіна П.І., Зуба І.В., Іванова С.О., Іконнікової С.М., Єгорова А.М., Карпенка Д.А., Кисельова І.Я., Кондратьєва Р.І., Коннова Б.Ф., Кузнєцова А.М., Лазор Л.І., Лановенка І.П., Липовського І.М., Максимової Н.С., Мацюка А.Р., Мерцалової Г.В., Монастирського Є.О., Нікітинсьюго В.І., Орловського Ю.П., Павшукової О.Г., Пастухова В.П., Пашерстніка А.Ю., Пашкова О.С., Пилипенка П.Д., Поленіної С.В., Прилипка С.М., Прокопенка В.І, Процевського О.І., Раєвського А.Н., Реус О.С., Ротаня В.Г., Севостьянова Г.М., Симорота З.К., Сироватської Л.О., Скобелкіна В.М., Слюсаря А.М., Смирнова О.В., Сойфера В.Г., Соловйова А.Г., Стичинського Б.С., Суботіна Є.А., Толкунової В.М., Трошина А.Ф., Уржинського К.П., Флястера М.Й., Хуторян Н.М., Чанишевої Г.І., Шебанової Г.І., Шептуліної Н.М., Штифанова В.Й., Юшиної Л.М., Ярхо А.В. та ін.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації вперше комплексно і всебічно досліджуються теоретичні й практичні проблеми правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту, гарантії їх зайнятості та способи реалізації права на працю, захисту при припиненні трудових відносин.
    Відповідно до поставленої автором мети і завдань дисертації на захист виносяться такі нові наукові положення:
    1. На підставі існуючих у трудовому праві досліджень та регулювання праці окремих суб’єктів цього права вперше запропоновано категорію працівників, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту і вперше визначені наступні критерії віднесення до таких осіб: стать, вік, стан здоров’я, сімейне положення, соціально-правовий статус.
    2. Вперше сформульовано поняття „особливий правовий захист” як комплекс правових, економічних, організаційних та інших заходів, які здійснюються щодо окремих категорій осіб з метою створення рівних з іншими членами суспільства можливостей реалізації цими категоріями осіб прав і свобод.
    3. На основі дослідження правової регламентації працевлаштування громадян в Україні визначено шляхи соціально-економічних, матеріально-технічних і фінансових заходів, спрямованих на вдосконалення працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту. Новою є пропозиція про створення єдиної державної структури в системі державної служби зайнятості, яка б займалась працевлаштуванням цих осіб, та розширення і вдосконалення системи професійної орієнтації громадян, які належать до зазначеної категорії.
    4. Вперше запропоновано визначення працівника із сімейними обов’язками, як особи, яка є учасником трудових правовідносин та пов’язана особистими немайновими та майновими правами і обов’язками, що витікають із шлюбу, родинних відносин, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання до сім’ї, та сімейного працівника, як особи, яка є членом сім’ї за умови наявності факту трудової діяльності, та проведено розмежування цих категорій.
    5. На підставі аналізу законодавчого регулювання трудового договору, робочого часу та часу відпочинку пропонується внесення до Трудового кодексу України низки доповнень з метою вдосконалення правового регулювання трудової діяльності осіб, які вимагають особливого захисту. Зокрема, вперше пропонується внесення положення про те, що на прохання особи, яка вимагає особливого правового захисту, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Крім того, пропонується, що у разі ліквідації підприємства, установи, організації забороняється звільнення без працевлаштування працівників, які належать до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, а обов’язок працевлаштування покладається на держану службу зайнятості і органи праці та соціального захисту.
    6. Вперше обґрунтована потреба внесення до Трудового кодексу України спеціального розділу, який би був присвячений правовому регулюванню праці осіб, які вимагають особливого захисту, гарантував би їм охорону трудових прав, передбачав би відповідальність роботодавця за недотримання або порушення трудових прав таких громадян.
    7. Запропоновано на підприємствах, в установах і організаціях з великою кількістю працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, виділення одного представника служби охорони праці як відповідального за організацію праці таких категорій працівників.
    8. Вперше вноситься пропозиція про доцільність погодження розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця з працівниками зі зниженою працездатністю з органами праці та соціального захисту населення.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації дисертації спрямовані на поглиблення знань про правове регулювання праці за участю осіб, які вимагають особливого захисту. Окремі висновки та пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути враховані при підготовці нового Трудового кодексу України, внесенні змін і доповнень до законів України „Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Про відпустки”, а також підзаконних нормативно-правових актів.
    Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки нових підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Трудове право України”, коментарів до законодавства України про працю, а також в навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах.
    Апробація результатів дисертації. Робота виконана і обговорена на кафедрі цивільного і трудового права Київського університету права НАН України.
    Результати наукових досліджень, висновки і пропозиції доповідалися на обласній науково-практичній конференції “Соціальне партнерство – як основа формування регіональної політики соціально-трудових відносин та зайнятості населення” (Чернігів, травень 2002), науково-практичній конференції “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (Київ, січень 2003), 2-й науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (Київ, березень 2004), 3-й міжвузівській науково-практичній конференції українсько-російського інституту (філіалу) Московського державного відкритого університету в м. Чернігові “Історико-правові і соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (березень 2004), міжнародній науково-практичній конференції ”Наукові дослідження – теорія та експеримент 2005”(Полтава, травень 2005).
    Результати дослідження апробовані автором у навчальному процесі в ході проведення лекційних, семінарських і практичних занять з курсів “Трудове право України” та “Охорона праці ”для студентів юридичного, соціально-економічного факультетів Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці.
    Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковані у шести наукових статтях і в тезах п’яти наукових конференцій.
    Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету, завдання та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 197 сторінок, кількість використаних джерел - 214 найменування.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Здійснене в даній дисертаційній роботі комплексне дослідження правового регулювання праці осіб, які вимагають особливого захисту, і аналіз системи правовідносин в сфері праці, що склались в Україні в умовах реформування трудового законодавства, створили можливість дійти таких висновків і пропозицій:
    1. При переході України до соціально спрямованої ринкової економіки основна вага правового захисту громадян лягає на державу. Тому одночасно збільшується і роль правового механізму у проведенні такої політики. Оскільки ринкові відносини не гарантують усім право на працю, освіту, медичне обслуговування, то громадяни, які вимагають особливого правового захисту, повинні мати підвищені гарантії такого захисту. Суть особливого правового захисту осіб, що його вимагають, складають сукупність закріплених у правових нормах умов і засобів, а також організаційно-правова діяльність юрисдикційних органів з їх застосування, спрямованих на забезпечення захисту даних категорій громадян.
    2. Метою особливого правового захисту осіб, які його вимагають, є регулювання правових, економічних стосунків цих осіб із суспільством, надання їм допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті. Крім того, метою особливого правового захисту осіб, які його вимагають, має стати поступовий перехід від суто адміністративно-розподільчих до переважно економічних методів мобілізації та використання ресурсів соціальної сфери; переорієнтація системи соціально-правового захисту щодо надання допомоги працездатним в їх організації праці, залученні до виробництва; використання адресних соціальних програм для найбільш уразливих верств населення.
    3. Вважаємо за необхідне закріплення Конституцією України такого поняття, як “особливий правовий захист”, та положення щодо особливого правового захисту окремих категорій осіб, які його вимагають. Під ”особливим правовим захистом” слід розуміти комплекс правових, економічних, організаційних та інших заходів, які здійснюються щодо окремих категорій осіб з метою створення рівних з іншими членами суспільства можливостей реалізації цими категоріями осіб прав і свобод.
    4. Наша держава, як соціальна і правова (ст. 1 Конституції України), повинна приділяти велику увагу одному з пріоритетних напрямів своєї соціальної політики - правовому захисту осіб, які вимагають посиленої уваги щодо створення рівних з іншими членами суспільства можливостей реалізації цими категоріями осіб прав і свобод. Правовому забезпеченню реалізації особами, які вимагають особливого захисту своїх прав, потреб та інтересів, слугує вітчизняна нормативно-правова база, що стала формуватися з самого початку становлення України як суверенної держави. В системі законодавства України щодо захисту осіб, які вимагають особливого правового захисту, не останню роль відіграють нормативно-правові акти, що є джерелами трудового права. Саме таким чином норми трудового права забезпечують правовий захист вищезазначених осіб, оскільки серед великої кількості працівників, які є суб’єктами трудового права, існують і такі категорії працівників, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту. До таких категорій громадян повинна бути посилена увага з боку держави, власників або уповноважених ним органів, інших працівників.
    5. Правове регулювання суспільних відносин, що входять до предмета трудового права, передбачає застосування однакових підходів до різних категорій працівників. Норми трудового права, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до регулювання трудових відносин, спрямовані на досягнення балансу гарантій трудових прав окремих категорій працівників відповідно до умов їх праці. Трудове право встановлює у своїх нормах єдині для всіх працівників правила в регулюванні трудових відносин, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості працювати та заробляти на життя своєю працею. Водночас трудове право враховує об’єктивні обставини, зумовлені різними чинниками, при встановленні особливого підходу до регулювання праці осіб, які вимагають особливого правового захисту.
    6. Критерії віднесення працівників до осіб, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту, як правило, виступають одночасно і критеріями диференціації правового регулювання їх праці. Вони є різновидами соціально-демографічних критеріїв диференціації правового регулювання праці.
    7. Законодавством України не встановлений єдиний перелік громадян, які вимагають особливого правового захисту. Різні акти передбачають диференціацію в регулюванні праці жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного та похилого віку, працівників із сімейними обов’язками, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, які працюють на радіоактивно забруднених територіях; осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування, біженців. При цьому критеріями віднесення громадян до осіб, які вимагають особливого правового захисту, є стать, вік, стан здоров’я, сімейний стан, соціально-правовий статус. Все це вимагає законодавчого закріплення шляхом внесення до Трудового кодексу України переліку осіб, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту.
    8. Пропонуємо працівника із сімейними обов’язками визначити як особу, яка є учасником трудових правовідносин та пов’язана особистими немайновими та майновими правами і обов’язками, що витікають із шлюбу, родинних відносин, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання до сім’ї. В свою чергу, під сімейним працівником слід розуміти особу, яка є членом сім’ї, за умови наявності факту трудової діяльності.
    9. Держава створює умови для здійснення лише окремими категоріями громадян, які вимагають особливого правового захисту (законодавець говорить тільки про громадян, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці), права на працю шляхом встановлення законодавчо визначених додаткових гарантій щодо їх працевлаштування, зокрема, Кодексом законів про працю України, законами України: “Про зайнятість населення”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” та інші. При цьому не враховуються інші категорії осіб, які вимагають особливого правого захисту (вагітні жінки, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, біженці тощо), хоча і вони в силу свого правового статусу вимагають особливого захисту з боку держави.
    10. В умовах перехідного економічного періоду потрібен захист громадян, які вимагають особливого правового захисту, і квотування (бронювання) робочих місць для них з боку держави є необхідним. Тому доцільно передбачити броню на працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту, в межах 6% робочих місць.
    11. Першочергове завдання українського законодавця автор вбачає у створенні умов, за яких праця осіб, які вимагають особливого правового захисту на підприємствах, в установах і організаціях, була б економічно вигідною і вказаним особам, і роботодавцю, оскільки в Україні податкові пільги для підприємств, установ та організацій, що використовують працю осіб, які вимагають особливого правового захисту, можуть безпосередньо економічно зацікавити потенційних роботодавців. Вони є більш бажаними для роботодавців, ніж призначення субсидій, з огляду на прямий економічний ефект, який не залежить від спроможності держави виплачувати субсидії. Тому, на нашу думку, необхідно передбачити можливість надання дотацій тим роботодавцям, які створю¬ють додаткові робочі місця для працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту із числа безробітних, які направляються на дане підприємство державною службою зайнятості, та розширити сферу випадків звільнення підприємств, цехів, виробництв і кооперативів, де число працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, складає більшість, від сплати деяких видів податків (наприклад, оподаткування прибутку, плати за землю тощо).
    12. Для підвищення гарантій зайнятості осіб, які вимагають особливого захисту правовий захист трудових прав таких категорій громадян слід починати вже зі стадії працевлаштування. Причому, це повинні робити як державні органи, так і громадські організації, а також, що є досить суттєвим, і роботодавці. В зв’язку з цим ми пропонуємо книгу 1 глави 5 проекту Трудового кодексу України доповнити такими положеннями: а) працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту, здійснюють центри державної служби зайнятості, які створюють у своїй системі єдину державну структуру та громадські організації. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для працевлаштування таких громадян місцеві державні адміністрації за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності з чисельністю понад 20 чоловік до 6 % загальної чисельності робочих місць. У разі відмови у прийомі на роботу громадян з числа осіб, які вимагають особливого правового захисту, у межах установленої броні з підприємств, установ, організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Підприємства, установи, організації, де кількість працюючих осіб, які вимагають особливого захисту, перевищує 50% загальної чисельності працівників, мають пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; б) забороняється необґрунтована відмова в прийняті на роботу осіб, які вимагають особливого правового захисту. При відмові у прийнятті на роботу таких осіб власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їх про причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.
    13. Правове регулювання праці окремих категорій громадян, які вимагають особливого правового захисту, здійснюється, в основному, на загальних підставах, тобто не передбачені спеціальні норми, які б врегульовували особливості праці та порядку припинення трудових відносин таких громадян. Зокрема, праця осіб, звільнених після відбування покарання, та біженців регулюється нормами загального законодавства України. На них поширюються всі загальні положення трудового законодавства, які стосуються робочого часу, часу відпочинку, оплати праці тощо. Особи, звільнені після відбуття покарання, та біженці підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку, а отже, зобов’язані дотримуватися трудової дисципліни. На них поширюються положення законодавства про охорону праці і т. д. Відсутність особливостей регулювання умов праці та припинення трудових правовідносин, зокрема, відсутність спеціальних норм, які б регулювали підстави та порядок звільнення для таких категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту, як біженці та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, вважаємо недоліком нашого законодавства, оскільки воно необхідне в силу їх правового статусу та життєвих обставин. Щодо інших категорій громадян, які вимагають особливого правового захисту (жінок, молоді, інвалідів, осіб похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), то поряд із загальними нормами трудового законодавства діють також і спеціальні норми, які передбачають додаткові гарантії правового захисту вказаних громадян під час діючих трудових правовідносин.
    14. Стосовно особливостей регулювання праці осіб, які вимагають особливого правового захисту, слід дійти до висновку, що законодавче закріплення їх прав буде сприяти постійному покращенню організації та умов праці таких категорій працівників. Ми пропонуємо внести в проект Трудового кодексу України наступні положення:
    а) переміщення працівника, який належить до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, з одного робочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці;
    б) для осіб, які вимагають особливого правового захисту (крім неповнолітніх та осіб похилого віку), застосовується загальна тривалість робочого часу. На прохання особи, яка вимагає особливого правового захисту, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень;
    в) нагляд за додержанням трудових прав осіб, які вимагають особливого правового захисту, крім передбачених чинним законодавством органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, здійснюють органи праці та соціального захисту населення;
    г) у разі ліквідації підприємства, установи, організації забороняється звільнення без працевлаштування працівників, які належать до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, обов’язок працевлаштування покладається на спеціально уповноважені державні органи (державну службу зайнятості, органи праці та соціального захисту населення).
    15. Вважаємо за потрібне здійснити певні заходи, які необхідні для створення належних умов праці окремих категорій осіб, які вимагають особливого правового захисту в Україні, в зв’язку з чим пропонуємо:
    а) залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх письмовою згодою, за умови, що це не заборонено жінці згідно з медичними рекомендаціями;
    б) заборону залучення до чергування на підприємствах в установах та організаціях вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 16 років;
    в) трудовий договір з працівником із числа осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності не може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку нез’явлення на роботу протягом не більш як п’яти місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах.
    16. Доцільним вважаємо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівниками зі зниженою працездатністю проводити за попередньою згодою відповідного органу праці та соціального захисту населення, в зв’язку з тим, що ці органи беруть участь у правовому та соціальному захисті осіб зі зниженою працездатністю і повинні відігравати в цій діяльності одну із головних ролей. Це дозволило б їм брати участь у здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю стосовно осіб зі зниженою працездатністю. В зв’язку з цим вважаємо за необхідне в проект Трудового кодексу України внести окрему статтю, виклавши її в такій редакції: „Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником зі зниженою працездатністю може бути проведено лише за попередньою згодою відповідного органу праці та соціального захисту населення”.
    17. Пропонуємо на підприємствах, в установах і організаціях з великою кількістю працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, виділення одного представника служби охорони праці як відповідального за організацію праці таких категорій працівників. При прийнятті керівництвом підприємств, установ і організацій рішень, що зачіпають інтереси осіб, які вимагають особливого правового захисту, повинні бути проведені консультації з представником служби охорони праці, який відповідає за організацію праці таких категорій працівників.
    18. На нашу думку, в Трудовому кодексі України слід передбачити спеціальний розділ, який стосувався б особливого правового захисту осіб, які його вимагають, та закріпив: правовий статус осіб, які вимагають особливого захисту в трудових правовідносинах; принципи державної політики в галузі працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту; мету та завдання особливого правового захисту вищезазначених осіб в галузі правового регулювання праці; передбачав би відповідальність власника або уповноваженого ним органу за недотримання або порушення трудових прав таких осіб.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», Том 5. – 2003. – 787 с.: іл.
    2. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. / АПН Украины. – Х.: Факт, 1999. – 319 с.
    3. Якушик В.М. Проблеми типології правової держави // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - № 9-10. – С. 177-180.
    4. Мала енциклопедія етнодержавознавства // Ю.І. Римаренко та ін. (ред.); НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Генеза, Довіра, 1996. – 942 с.
    5. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ . - М.: Юрид. лит., 1981. – 368 с.
    6. Комментарий к Конституции Российской Федерации /Под ред Ю.В. Кудрявцева. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1996. – 552 с.
    7. Пересунько В.І. Щодо поняття юридичних гарантій та їх класифікації // Вісник Київського ун-ту ім. Т.Шевченка. Юридичні науки. – 2002. - № 48. – С. 312- 315.
    8. Словарь иностранных слов. – М.: “Русский язык”, 1988. – 790 с.
    9. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: “Русский язык”, 1990. – 750 с.
    10. Юридический энциклопедический словарь./ Гл. ред. А.Я. Сухарев. – 2-е изд. доп. – М.: Сов. энцикл. – 1987. – 527 с.
    11. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 219 с.
    12. Флейшиц Е. А. Соотношение правоспособности и субъективных прав. // Вопросы общей теории советского права. Сборник статей. Под ред. проф. С.Н. Братуся.– М.: Госюриздат, 1960. – С. 255-283.
    13. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – Москва: Наука, 1979. – 229 с.
    14. Конституції нових держав Європи та Азії./ С. Головатий (упорядник); В.Шаповал (наук.ред.); Українська правнича фундація. – К.: Право, 1996. – 544 с.
    15. Зайнышев Э. Г. Взаимосвязь социальной политики и социальной работы. – Москва: Проспект, 1994. – 137 с.
    16. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. – Т. 3: К-М. – 792 с.: іл.
    17. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5.10.2000 р. № 2017 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 409.
    18. Праця та соціальна політика в Україні: Аналітично-статистичний довідник. – Київ, 1998. – С. 131-136.
    19. Сташків Б.І. Соціальному обслуговуванню - законодавче закріплення. // Право України. - 1997. - № 10. - С. 31-35.
    20. Болотіна Н.Б. Гендерний розвиток і соціальне право Україн: концептуальні засади. // Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. (20-21 листопада 2000 року) . – Київ, 2000. - С. 151-161.
    21. Андріїв В.М. Жінки і ринок праці: деякі гендерні аспекти. // Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. (20-21 листопада 2000 року) . – Київ, 2000. - С. 174-177
    22. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
    23. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 4. - Ст. 18.
    24. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XII (із змін. та доповн.) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 21. - Ст. 252.
    25. Про внесення змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”: Закон України від 23.03.2000 р. № 1613-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 27. – Ст. 211.
    26. Вєтухова І.А. Особливості правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, та його подальше вдосконалення. Дис… канд. юрид. наук. /Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого. - Харків, 2000. – 191 с.
    27. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28.02. 1991 р. № 796 - ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 16. - Ст. 200.
    28. Про біженців: Закон України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 47. – Ст. 250.
    29. Трудове право України. Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищ. навч. закладів / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 536 с.
    30. Проект Трудового кодексу України. //Праця і зарплата. – 2003. - № 42 (спецвипуск). – листопад.
    31. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.
    32. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання третє перероблене доповн. - Х.: „Консум”, 2002. – 528 с.
    33. Кодекс законів про працю України: затверджений Законом УРСР від 10.12.1971 р. № 322-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – додаток до № 50. – Ст. 375.
    34. Трудовое право: Учебник / И.А. Бриллиантова, И.Я. Киселев, М.И. Кучма и др.; О.В. Смирнов (ред.). Академия труда и социальных отношений. – М.: Статус + ЛТД, 1996. – 384 с.
    35. Трудовое право России: Учебник для вузов / отв. ред. – проф. Р.З.Лившиц и проф. Ю.П.Орловский. – М.: ИНФРА- М – НОРМА. – 1998. – 480 с.
    36. Трудовой кодекс Российской Федерации от 30.12.2001 г. № 197-ФЗ // Российская газета. – 2001. - № 256. – 31 декабря.
    37. Оніщенко Н.М., Томашевська М.О. Правове регулювання гендерних процесів в Україні: стан та перспективи розвитку. // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2005. - № 28. – С. 3 - 10.
    38. Абрамова А.А. Труд женщин: 2-е издание.- Москва: Профиздат, 1987. – 224 с.
    39. Данченко Н.И. Правовая охрана труда женщин в СССР. – К.: Наукова думка, 1985. – 154 с.
    40. Мерцалова Г.В. Проблемы правового регулирования труда женщин в СССР: Автореф. дисс…. канд. юрид. наук. М., 1991. - 16 с.
    41. Труд, семья, быт советской женщины. Отв. ред. С.В. Поленина. – Москва: Юрид. лит, 1990. – 432 с.
    42. Павшукова О.Г. Законодавство про працю жінок. – Київ: Знання, 1977. – 48 с.
    43. Толкунова В.Н. Социально-правовые проблемы труда женщин в СССР: Автореф. дисс…. докт. юрид. наук. М., 1969. - 35 с.
    44. Толкунова В.Н. Право женщин на труд в СССР. – Москва: Юрид. лит., 1980. – 208 с.
    45. Шептулина Н.Н. Правовое регулирование условий труда женщин. – Москва: Юрид. лит., 1978. – 88 с.
    46. Севостьянов Г.М., Штифанов В.И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. – Москва: Профиздат, 1991. – 80 с.
    47. Юшина Л.Н. Социально-правовые вопросы охраны труда женщин в СССР: Автореф. дисс…. канд. юрид. наук. - М., 1974. - 25 с.
    48. Абрамова А.А. Юридическая защита трудовых прав молодежи. – М.: Знание, 1971. – 16 с.
    49. Варенцова В.Г. Трудовые права и обязанности молодого специалиста. - Москва: Юрид. лит., 1977. – 64. с.
    50. Молодежь, труд и закон. Составитель Глазырин В.- Москва: Молодая гвардия, 1975. – 240 с.
    51. Егоров А.Н. Трудовые права молодежи. – М.: Сов. Россия, 1977. – 96 с.
    52. Карпенко Д.А. Совершенствование правового регулирования труда молодежи в СССР: Автореф. дисс….канд. юрид. наук.- Х., 1978. – 16 с.
    53. Карпенко Д.А. Правовое регулирование труда молодежи. – К.: Знання, 1979. – 48 с.
    54. Карпенко Д.А. Труд молодежи. – Киев: Политиздат Украины., 1984. – 75 с.
    55. Выхрестенко Б.И., Лановенко И.П. Трудовые права молодежи и их охрана: На материалах деятельности органов прокуратуры УССР по охране трудовых прав молодежи. – К.: Наук. думка, 1979. – 175 с.
    56. Максимова Н.С. Советское законодательство о труде молодежи. – Москва: Профиздат, 1976. – 96 с.
    57. Монастырский Е.А., Карпенко Д.А. Правовое регулирование труда молодежи в СССР.- Киев: Наукова думка, 1984. – 117 с.
    58. Орловский Ю.П. Охрана труда молодежи. – М.: Госюриздат, 1960. – 61 с.
    59. Орловский Ю.П. Трудовые права молодых рабочих. – М.: Юридическая литература, 1965. – 110 с.
    60. Орловский Ю.П. Труд молодежи в СССР. Правовое исследование. – М.: Наука, 1974. – 256 с.
    61. Сойфер В.Г. Трудовые права молодежи. – Челябинск: Юж.-Уральск. кн. изд-во, 1973. – 50 с.
    62. Реус О. С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні. Дис. … канд. юрид. наук. – Харків., 2003. – 179 с.
    63. Шебанова А.И. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о труде и трудовые права молодежи. – М.: Знание, 1970. – 41 с.
    64. Шебанова А.И. Право и труд молодежи. - Москва: Юрид. лит., 1973. – 224 с.
    65. Шебанова А.И. Трудовые права и обязанности молодых рабочих и служащих . – М.: Моск. рабочий, 1976. –119 с.
    66. Шебанова А.И. Трудовые льготы молодежи, совмещающей работу с обучением. – М.: Знание, 1971. – 32 с.
    67. Шебанова А.И. Охрана труда подростков. – М.: Профиздат, 1968. – 94 с.
    68. Ярхо А.В. Правовые вопросы применения труда подростков в народном хозяйстве СССР. Автореферат дисс…. канд. юрид. наук. - Москва. – 1970. – 18 с.
    69. Ярхо А.В. Труд молодежи. – Москва: Юрид. лит., 1974. – 88 с.
    70. Кузнецов А.М., Раевский А.Н. Трудовые права инвалидов в СССР.- Москва: Юрид. лит., 1964. – 134 с.
    71. Флястер М.И. Трудовые права инвалидов. – Москва: Юрид. лит., 1968. – 216 с.
    72. Шапиро В.Д. Человек на пенсии: Социальные проблемы и образ жизни. – Москва: Мысль, 1980. – 208 с.
    73. Ачаркан В.А., Соловьев А.Г. Работающие пенсионеры. – Москва: Юрид. лит., 1975. – 96 с.
    74. Гафаров З.С. Правовое регулирование труда работников передпенсионного и пенсионного возраста: Автореф. Дисс….канд. юрид. наук. – Москва, 1983.- 19 с.
    75. Красненко А.Л. Правовые вопросы труда пенсионеров по возрасту: Автореферат канд. юрид. наук. 12.00.05.- Москва, 1982. – 16 с.
    76. Лойтер А.С. Трудовые права и льготы работающих пенсионеров / А.С. Лойтер, Г.С. Симоненко, канд. юрид. наук. – М.: Знание, 1977. – 64 с.
    77. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995.- 20 с.
    78. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. - Львів: Видавничий центр Львів. національного ун-ту імені Івана Франка, 1999.- 214 с.
    79. Чубар Л. Права жінок в Україні як об’єкт правового захисту. // Право України. – 2000. - № 15. – С. 12-14.
    80. Харчев А.Г., Голод С.И. Профессиональная работа женщин и семья.(Социологическое исследование). – Л.: “Наука” Ленинградское отделение, 1971. – 176 с.
    81. Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480 с.
    82. Краснобаєва В., Омельченко Г. Рівноправність чоловіків і жінок: проблеми та шляхи їх розв’язання. //Соціальний захист. – 2003. - № 1. – С.40-41.
    83. Костицький В. Соціально-економічна визначеність правового статусу жінки (рівність чи рівноправність) // Право України. – 1996. - № 1. – С. 41-42.
    84. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.: іл.
    85. Курилин М.Н. Проблема трудоспособного возраста молодежи в национальном и международном трудовом праве. // Советское государство и право. – 1989. - № 2. – С. 50-56.
    86. Арнольди И.А., Кондратьева И.И. Труд и здоровье подростка. – М.: Медицина, 1972. – 64 с.
    87. Иконникова С.Н., Лисовский В.Т. Молодежь о себе, о своих сверстниках (Социологическое исследование). – Л.: Лениздат, 1969. – 134 с.
    88. Гусейнов А. Молодежи об общественном прогрессе. – Москва: Молодая гвардия, 1967. - 126 с.
    89. Пухлій В. Молодіжний сегмент фіксованого ринку праці: сучасні проблеми подолання розбалансованості // Соціальний захист. – 2002. - № 2. – С. 40 – 45.
    90. Свистельников М. Праця дітей, які не досягли 16-річного віку, потребує правового врегулювання. // Право України. – 1998. - № 4. – С. 88.
    91. Свистельников М. Регулювання навчання підлітків на виробництві. // Право України. – 1998. - № 11. – С. 146.
    92. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р. № 803-XII. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 170.
    93. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 05.11.1991 р. № 1788-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 3. - Ст. 10.
    94. Бондарчук К. Стан і особливості працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні. //Соціальний захист , - 2002. - № 11. – С. 53-54.
    95. Мостіпан О. Державна політика щодо інвалідів: перспективи та пріоритети. //Соціальний захист. – 2002. - №11. – С. 13-16.
    96. Дроздова Л. Людям з особливими потребами – надійні соціальні гарантії. // Соціальний захист. – 2002. - № 11. – С. 17- 18.
    97. Руководство по врачебно-трудовой экспертизе.Общая часть / Под ред. проф. Ю.Д. Арбатской. – Москва: Медицина, 1977. – 247 с.
    98. Кузнецов А.М. Правовые вопросы трудового устройства инвалидов в СССР. // Ученые записки ЛГУ. - Серия юрид. наук.- Выпуск 11. – 1959. – С. 85-86
    99. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. – Ст. 135.
    100. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.
    101. Жилінкова І.В. Проблеми правового захисту членів сім’ї. // Проблеми насильства в сім’ї : правові та соціальні аспекти / Упоряд. О.М. Руднєва; наук. ред. А.П. Гетьман. - Харків: Право, 1999. – С. 24- 44.
    102. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці 1965-1999. – Женева: Міжнародне бюро праці, 1999. – Том ІІ. – С. 777-1559.
    103. Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок від 5.03.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 17. – Ст. 129.
    104. Про власність: Закон України від 7.02.1991 р. № 697 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 29. – Ст. 249.
    105. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 27.02.1991 р. № 791а - ХІІ //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 16. – Ст. 198.
    106. Заключний акт конференції повноважних представників ООН про статус біженців та осіб без громадянства і текст Конвенції 1951 року про статус біженців.// Український часопис прав людини. - Київ. – УПФ “Право”. – 1997. - № 1. – С. 108-112.
    107. Ковалишин І. Поняття “біженець”: критерії визначення в законодавстві України.// Право України. – 1999. - № 11. – С. 112-116.
    108. Ковалишин І. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців.// Право України. – 2001. - № 2. – С. 38-42.
    109. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 23. – Ст. 161.
    110. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10.07.2003 р. № 1104-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 6. – Ст. 39.
    111. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – Ст. 21.
    112. Колб О.Г., Барчук А.І., Кулічук А.І. та інші. Запобігання злочинності в місцях позбавлення волі. – Луцьк: РВВ “Вежа”Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 54 с.
    113. Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарання. – Київ, 2000. - № 4.- С. 66.
    114. Оника Л. Проблема соціальної адаптації осіб, які відбули умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці. // Радянське право. – 1986. - № 6. – С. 67-69.
    115. Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 //Офіційний вісник України. – 1998. - №17. - Ст. 635.
    116. Реформування ринку праці та соціальної політики в Україні. / МОП. Центральна та Східноєвропейська група, 1994. – іv, 299 к с.
    117. Основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року: Указ Президента України від 03.08.1999 р. № 958/99 //Офіційний вісник України. – 1999. - № 31. – Ст. 1608.
    118. Соціально-економічне становище Чернігівської області за 2002 рік: Статистичний бюлетень. – Чернігів: Чернігівське обласне управління статистики, 2003. – 174 с.
    119. Соціально-економічне становище Чернігівської області за 2003 рік: Статистичний бюлетень. – Чернігів: Чернігівське обласне управління статистики, 2004. – 181 с.
    120. Силенко В. Гендерна рівність – один із засобів поповнення людського ресурсу. // Соціальний захист – 2002. - № 9. – С. 20-21.
    121. Про внесення змін до Закону України “Про охорону праці”: Закон України від 21.11.2002 р. № 229-ІV // Офіційний Вісник України. – 2002. - № 50. - Ст. 2234.
    122. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.1993 р. № 256 //Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.ІІ / Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 207- 230.
    123. Про програму вивільнення жінок з виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці в нічний час на 1996-1998 роки: постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 р. № 381 // Законодавство України про працю: Збірник нормативних актів: у трьох книгах. / Упорядник і науковий редактор В. Вакуленко. Книга 3. – Київ: Істина, 1999. – С. 320-321.
    124. Граничні норми підіймання і переміщення жінками важких речей затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 10.12.1993 р. № 241// Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.ІІ / Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 230.
    125. Пашков А.С. Ротань В.Г. Социальная политика и трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1986. – 240 с.
    126. Сборник приказов и методических указаний по организации медицинской помощи беременным женщинам, новорожденным и гинекологическим больным. – М.: Минздрав СССР, 1981. – Т.1. – С. 431- 445.
    127. Положення про умови праці надомників, затвердженим Постановою Деркомпраці СРСР та Секретаріатом ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 //Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.І / Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 167- 171.
    128. Про інформацію: Закон України від 2.10.1992 р. № 2657-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. – Ст. 650.
    129. Цепин А.И. Охрана труда.// Трудовое право и научно-технический прогресс. – Москва, 1974. – С. 301-383.
    130. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1998. – 263 с.
    131. Про рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні “Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу”: Постанова Верховної Ради України від 13.07.2000 року № 1873-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000.- № 30. – Ст. 1250.
    132. Гончарова Г. Правові питання трудовлаштування молоді. // Радянське право. – 1966. - № 10. – С. 47-50.
    133. Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді: Указ Президента України від 06.10.1999 р. № 1285/99 // Офіційний Вісник України. - 1999. - №40.- Ст. 1990.
    134. Уланчук А.І. Проблеми становлення молоді у сфері соціально-трудових відносин. // Соціальний захист. – 2000. - № 1. – С. 57-60.
    135. Василенко П.М., Пастухов В.П., Дегтяренко В.П. Правове регулювання працевлаштування громадян. – К.: Юрінформ, 1993. – 75 с.
    136. Про інформацію Кабінету Міністрів України ”Про забезпечення працевлаштування молоді, зокрема випускників шкіл, вузів та інших навчальних закладів”: Постанова Верховної Ради України від 16.06.1997 р. № 463/97// Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 38. – Ст. 257.
    137. Гаврилов А. Бронювання – важлива гарантія працевлаштування підлітків. // Радянське право. - 1970. - № 2. – С. 69-72.
    138. Гончарова Г., Жигалкін П. Правове регулювання праці молоді. //Радянське право.- 1975. - № 1. - С. 71-74.
    139. Скобелкин В. Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – Москва: Юрид. лит., 1969. – 183 с.
    140. Типове положення про молодіжний центр праці: затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.01. 2001 р. № 40 // Урядовий кур’єр. – 2001. - № 28. – 14 лютого.
    141. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель. – Москва: Мысль, 1991. – 188 с.
    142. Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. – М.: Международные отношения, 1991. – 180 с.
    143. Яковлев Б.А. Проблемы занятости населения восточных земель Германии. – Москва: Юристъ, 1995. – 152 с.
    144. Положення про порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з роботами і роботами з шкідливими та важкими умовами праці, а також з роботами підвищеної небезпеки: Затверджено Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30. 12.1996 р. № 130 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 2. - Кодекс Законів про працю України з постатейними матеріалами. – Ч. ІІ. – С. 352-359.
    145. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.1994 р. № 46 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.ІІ / Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 280-351.
    146. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми: затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.1996 р. № 59 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.ІІ / Укладачі: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 359-361.
    147. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів У
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины