ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ 11
1.1.Становлення та розвиток законодавчого врегулювання працевлаштування 11
1.2. Поняття працевлаштування 42
1.3. Принципи правового регулювання працевлаштування 67

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІДНОСИНИ З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ 83
2.1. Поняття й особливості правовідносин із працевлаштування 83
2.2. Сторони правовідносин із працевлаштування 102
2.3. Зміст правовідносин із працевлаштування 119
2.4. Підстави виникнення, й припинення правовідносин із працевлаштування 122

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ДЕЯКИХ
КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН 128
3.1. Працевлаштування вивільнюваних працівників 130
3.2. Працевлаштування випускників навчальних закладів 135
3.3. Працевлаштування інвалідів 144
3.4. Працевлаштування жінок 152

ВИСНОВКИ 157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 168

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Останні події новітньої епохи, які відбулися завдяки активній громадянській позиції більшості українців, довели – громадяни здатні впливати на політику держави. Український народ втілив у життя конституційний принцип – єдиним джерелом влади в Україні є її народ. Завдяки змінам у політиці нашої країни ми маємо унікальний шанс ствердитись як держава високоосвічених, працелюбних і вільних громадян. Уряд у програмі діяльності “Назустріч людям” наголосив – вільна людина у справедливій державі найвища цінність. Головними пріоритетами своєї діяльності Уряд визначив – людський розвиток і гідність, духовність і свободу, рівність і солідарність, розбудову громадянського суспільства, демократії, і правової держави. Стратегічною метою Уряду є – досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави. Але всі ми повинні розуміти - досягнення зазначеного можливе тільки за рахунок наполегливої праці. Вона визначає матеріальні умови буття людини і має прямий вплив на її становище у суспільстві. Саме тому Конституція України визначила одними з найважливіших прав людини – соціально-економічні права. Без цих прав неможливо забезпечити гідність людської особистості, без цих прав багато в чому втрачають свій сенс усі інші права людини. Серед цих прав центральне місце посідає право на працю та його об’єктивна передумова – право на працевлаштування.
Нове наповнення змісту цих прав виявило значну кількість соціально-економічних проблем, які потребують свого вирішення. Найбільш гострою економічною й соціальною проблемою ринкової економіки є безробіття. В Україні воно набуло масового характеру й складає реальну загрозу для розвитку держави і суспільства.
Усе це передбачає необхідність та актуальність проведення досліджень як самого права на працю, так і його об’єктивної передумови – права на працевлаштування. При цьому, з огляду на останні зміни у нашій країні, особливого значення набуває розробка концепції розвитку нашої держави, в якій було б відображено сучасну соціально-економічну ситуацію і перш за все зміни на ринку праці. До найбільш гострих проблем України на сучасному етапі розвитку відноситься також проблема формування цивілізованого ринку праці, заснованого на плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, трудової активності й свободі праці. Основні проблеми ринку праці у нашій державі пов’язані зі зростанням тривалості безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу тривалий час, а також із існуванням надзвичайних труднощів із працевлаштуванням соціально незахищених верств населення, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці.
Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю – працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування.
Недопущення масового безробіття, досягнення найповнішої й ефективної зайнятості визначено найважливішою задачею соціально-економічної політики держави. Розробка стратегії підвищення рівня зайнятості населення знайшла своє відображення в Указі Президента “Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні” у програмі діяльності Уряду “Назустріч людям”. Забезпечення належної оплати праці удосконалювання соціально-трудових відносини можливе тільки завдяки подальшому розвитку соціального діалогу. Уряд взяв на себе зобов’язання ініціювати створення нових та збереження діючих робочих місць, що визнані ефективними.
На сьогодні в Україні сформований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення балансу інтересів учасників ринку праці, сприяння працевлаштуванню населення й захисту від безробіття. Але даний комплекс заходів необхідно вдосконалювати з поглядом на сучасність. Необхідний науковий аналіз, проблем зайнятості та працевлаштування населення який дозволив би виробити конкретні рекомендації й пропозиції з метою їх подальшого нормативного закріплення.
Слід зауважити, що проблеми працевлаштування постійно знаходяться в центрі уваги правової науки. Дослідженням цих проблем займалися і займаються такі вчені-юристи як: О.І.Процевський, В.І. Прокопенко, В.В. Жернаков , Г.І. Шебанова, А.Р. Мацюк, В.М. Толкунова, В.П. Данукін, В.П. Пастухов, В.С. Андрєєв, В.С. Венедиктов, Г.І. Кондратьєв, О.В. Магницька, З.В. Бабкіна, З.К. Симорот, К.П. Уржинський, Н.М. Хуторян, О.В. Смирнов, О.М. Волкова, О.М. Медведєв, О.С. Пашков, П.І. Жигалкін, П.М. Василенко, С.В. Дрижчана, С.О. Іванов, Ю.П. Орловський, Я.І.Безугла, Т.Г. Маркіна, А.Ю. Бабаскін та інші. Проте більша частина праць, присвячених питанням працевлаштування, стосується радянського періоду, - періоду цілком відмінного від сучасних соціально-економічних і політичних умов. Наукові роботи, які з’явилися останнім часом в Україні, ще не враховують повністю тих змін, які відбулися в суспільстві..
Зокрема, в науці не існує єдиного підходу до поняття працевлаштування, не досить чітко досліджені принципи правового регулювання працевлаштування, практично не вивчене на ґрунті чинного законодавства право громадян на працевлаштування та ряд інших питань. Крім того, нагальна необхідність прийняття нового Трудового кодексу України зумовлює потребу уточнення окремих положень, що стосуються працевлаштування.
Таким чином, зміни в соціально-економічному політичному та правовому житті нашого суспільства, теоретичні й практичні проблеми, пов’язані з поглибленим аналізом працевлаштування громадян і які мають виняткову актуальність в умовах становлення ринкових відносин в Україні, і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження з теми “Правове регулювання працевлаштування в Україні” здійснене відповідно до положень Указу Президента “Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні” від 11.07.2005 р., Урядової програми “Назустріч людям” від 04.02.2005 р, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на період до 2006 року, встановленими Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 р., планів наукових досліджень кафедри цивільного і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001 р. № 1716 «Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм із пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002 – 2006 роки».
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є: по-перше - подальше вивчення правових питань працевлаштування в Україні; по-друге формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо змісту, ознак, підстав та механізму реалізації права на працевлаштування на підставі чинного законодавства з урахуванням останніх подій новітньої епохи та урядових програм; по-третє вироблення на цьому підґрунті рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення законодавства про працевлаштування та практики його застосування.
З огляду на широту проблеми й значну кількість нормативних матеріалів, різний ступінь розробленості й актуальності окремих аспектів працевлаштування в роботі будуть розглянуті питання, які, мають найбільшу теоретичну й практичну значущість. Крім того, оскільки відносини з працевлаштування є предметом регулювання декількох галузей права, то в дослідженні в будуть проаналізовані питання, які складають предмет регулювання трудового права.
У зв’язку з цим основними задачами дослідження є такі:
• здійснити аналіз історії становлення й сучасного стану законодавства про працевлаштування;
• уточнити поняття «працевлаштування», з урахуванням проблем сьогодення;
• визначити принципи правового регулювання працевлаштування;
• із урахуванням найновішого законодавства - дослідити право громадян на працевлаштування, розкрити його зміст і виявити умови наявності у громадян цього права;
• дослідити особливості правовідносин із працевлаштування, права й обов’язки органів із працевлаштування як суб’єктів названих правовідносин;
• з’ясувати особливості працевлаштування окремих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці й потребують соціального захисту з боку держави;
• розробити й аргументувати конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства про працевлаштування.
Об’єктом дослідження є право на працевлаштування як одне з основних соціально-економічних прав людини і громадянина; інститут трудового права з працевлаштування як гарантія реалізації кожним права на працю; система правовідносин у сфері реалізації права на працевлаштування.
Предметом дослідження є історія становлення та сучасний стан вітчизняного законодавства про працевлаштування, теоретичні та практичні проблеми розуміння терміна “працевлаштування”, чинне трудове законодавство України та міжнародні правові акти, що встановлюють механізм реалізації права на працевлаштування та механізм його захисту в сучасних умовах.
Методологічна та теоретична основи дослідження. У процесі роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема для досягнення мети і виконання задач дослідження були використані такі наукові методи, як: історичний – для розкриття генези законодавства про працевлаштування, органів працевлаштування, інституту працевлаштування взагалі; нормативно-порівняльного аналізу – при вивченні досвіду нормативно-правового регулювання права на працевлаштування на міжнародному рівні та в законодавстві держав із ринковою економікою; структурно-функціональний аналіз – при визначенні юридичної природи права на працевлаштування, визначенні місця та сутності фактичних юридичних складів у механізмі реалізації права на працевлаштування; при тлумаченні правових норм застосовувався формально-логічний метод. Здобувачем використовувалися також системний, формально-юридичний, абстрагування й узагальнення та інші методи пізнання.
У процесі дослідження використовувалися висновки з теорії держави і права, з конституційного, цивільного, міжнародного, та інших галузей права.
Як теоретична основа дослідження були використані наукові праці вказаних вище авторів, що дало можливість оцінити стан досліджуваної проблеми та відтворити цілісну картину того, що було зроблено в цій галузі, визначити коло питань, які залишилися за межами досліджень теоретиків трудового права. Окрім праць учених-трудовиків у роботі використані здобутки науковців у сфері філософії права, теорії права, конституційного, цивільного, підприємницького та інших галузей права. Тема дослідження зумовила необхідність звернення до літератури з економіки, історії та до правового досвіду зарубіжних країн.
Основні висновки та положення, що містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм Конституції України, трудового законодавства та законодавства інших галузей права, міжнародних нормативно-правових актів, та наукової літератури.
Наукова новизна одержаних результатів визначається комплексним підходом до теми, що надав можливість дисертанту розробити, сформулювати і подати на захист ряд самостійних висновків, положень та пропозицій, які є новими або мають елементи новизни, становлять теоретичний та практичний інтерес.
Зокрема, на основі дослідження літературних джерел, аналізу нормативно правових актів у роботі:
1. Визначені основні етапи розвитку вітчизняного законодавства про працевлаштування, досліджено його сучасний стан.
2. Уточнено та сформульовано відповідно до міжнародних актів і новітнього українського законодавства поняття працевлаштування. Доводиться та обґрунтовується, що працевлаштування – це гарантія реалізації права на працю та “спосіб сприяння (забезпечення) зайнятості”.
3. Вперше сформульовано систему принципів, на яких повинна в умовах сьогодення будуватися державна політика в галузі правового регулювання працевлаштування.
4. Досліджено на підставі чинного законодавства право громадян на працевлаштування, розкрито зміст і способи його реалізації та захисту.
5. Наведено додаткові аргументи на обґрунтування того, що право на працевлаштування є самостійним соціально-економічним правом, яке належить усім громадянам України, тобто носить загальний характер.
6. Одержало подальший розвиток поняття правовідносин із працевлаштування досліджено зміст, підстави виникнення та припинення цих правовідносин.
7. Уточнено суб’єктний склад правовідносин із працевлаштування, зокрема наведено нові аргументи на підтвердження того, що суб’єктом правовідносин із працевлаштування може бути не тільки державна служба зайнятості, а й інші органи.
8. Уперше здійснено комплексний аналіз особливостей працевлаштування окремих категорій громадян.
9. Сформульовані й аргументовані конкретні пропозиції, засновані на теоретичних висновках дослідження, щодо удосконалення законодавства про працевлаштування та практики його застосування.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі правотворчої діяльності під час реформування трудового законодавства, зокрема при підготовці нового Трудового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів.
Теоретичні висновки і рекомендації можуть застосовуватися в практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також під час розгляду трудових спорів.
Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі в закладах освіти, а саме в лекційних курсах, під час проведення семінарських і практичних занять, при підготовці навчальної, довідкової та методичної літератури та в науково-дослідній роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана та обговорена на кафедрі цивільного і трудового права юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.
Бачення автором окремих аспектів, досліджуваної теми, оприлюднене у виступах на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 2003 р.)., на науково-практичній конференції “Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Запоріжжя, 2004 р.), за «круглим столом» «Конституція України – гарант розвитку творчих здібностей молоді» (Харків, 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертантом наукових роботах. Серед них: п’ять наукових статей (з них чотири опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими з правознавства), та тези двох наукових доповідей.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 182 сторінки. Обсяг списку використаних джерел – 15 стор. (185 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок здійсненого дослідження зазначимо, що таке соціально-економічне право людини як право на працевлаштування є (і повинно бути) одним із складових правового фундаменту, на якому будується вся система трудового права, а тому питання тісно пов'язані з ним - одні з найскладніших і найважливіших з точки зору теоретичного аналізу. В умовах же здійснення змін у соціально-політичній та економічній сферах життя суспільства - побудова незалежної держави - Україна, становлення ринкових відносин в економіці, проголошення України правовою, соціальною державою, основний зміст діяльності якої визначається правами і свободами людини та їх гарантіями - актуальність дослідження інституту працевлаштування зростає, бо вказані зміни потребують реформування національного законодавства, в тому числі і трудового. В представленій роботі здійснена спроба проаналізувати юридичну природу інституту працевлаштування, а також механізм його реалізації та захисту в правовідносинах, врегульованих нормами трудового законодавства.
Проведене дослідження надало можливість сформулювати наступні теоретичні висновки, та запропонувати такі пропозиції:
1. В історії розвитку вітчизняного законодавства, у тому числі і законодавства про працевлаштування, умовно можна виділити два періоди: радянський (з 1917р. по 1991р.), що включає декілька етапів, і ринковий (з 1991р.). Основна відмінність у правовому регулюванні відносин по працевлаштуванню в зазначені періоди проявляється в ступені державно-правового впливу. Радянський період характеризувався активним державним регулюванням відносин, що виникають при пошуку і влаштуванні громадянина на роботу, з метою планового забезпечення економіки кадрами.
Сучасний (ринковий) етап, зокрема, характеризується:
• проголошенням свободи праці і зайнятості, права на добровільну незайнятість і на професійну діяльність за кордоном, установленням на рівні Конституції заборони примусової праці і дискримінації в праці;
• офіційним визнанням безробіття, проголошенням права на захист від безробіття і встановленням системи матеріальної і соціальної підтримки громадян на випадок безробіття;
• наявністю спеціальних органів (державних і недержавних), що сприяють громадянам в пошуках роботи;
• наданням громадянам, що особливо потребують соціального захисту і не здатні на рівні конкурувати на ринку праці, з боку держави, додаткових гарантій у сфері зайнятості, включаючи проведення спеціальних заходів, що сприяють їх працевлаштуванню.
В даний час в Україні питання працевлаштування регулюються значною кількістю нормативних актів. Це і міжнародні акти, зокрема конвенції і рекомендації МОП, міжнародні договори України, національне законодавство (закони, укази Президента, постанови Уряду, нормативні акти органів виконавчої влади), акти органів місцевого самоврядування.
Крім того, у сфері правового регулювання працевлаштування продовжують діяти деякі нормативні акти колишнього СРСР.
На мій погляд, з розбудовою нашої держави як демократичної і правової, особливе місце серед правових актів про працевлаштування повинні зайняти соціально-партнерські угоди, прийняті за участю представників працівників, роботодавців, органів виконавчої влади, а також колективні договори. Це дозволить у більшому ступені враховувати особливості окремих галузей, регіонів, організацій і підсилити диференціацію в правовому регулюванні зазначених відносин.
2. Працевлаштування можна визначити як – один зі способів сприяння досягненню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості за допомогою надання уповноваженими органами допомоги громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям – у підборі необхідних працівників з урахуванням інтересів громадян, роботодавців і держави, що є одночасно гарантією реалізації права громадян на працю та інших прав в сфері зайнятості та праці.
Працевлаштування включає сприяння громадянам у пошуках роботи (виду зайнятості) з боку державних і недержавних органів і може бути спрямоване на заключення як трудового, так і цивільно-правового договору, а також на здійснення трудової діяльності в інших формах (підприємництво, членство у виробничому кооперативі та ін.). Поняття "працевлаштування" і "забезпечення (сприяння) зайнятості" не тотожні. Забезпечення (сприяння) зайнятості включає заходи, спрямовані на досягнення визначеного рівня зайнятості і має більш широкий зміст. Крім працевлаштування воно включає професійну орієнтацію, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, організацію суспільних робіт. Працевлаштування можна розглядати: з одного боку - як одну з організаційно-правових форм забезпечення трудової зайнятості населення, з другого - як юридичну гарантію реалізації прав громадян у сфері праці й зайнятості (у сфері залучення до праці). Указівка на юридичне значення працевлаштування як гарантії реалізації права на працю є справедливою та ґрунтовною. Це положення не тільки не втрачає своєї актуальності, з становленням ринкових відносин у нашій державі, а й навпаки, воно набуває ще більшої ваги. Більш того, сьогодні працевлаштування виступає гарантією реалізації ряду прав громадян у сфері праці, зокрема, права розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати професію і вид діяльності тощо.
У своєму кінцевому прояві працевлаштування повинне бути спрямоване на забезпечення реальної можливості громадян працювати та на підвищення ефективності економіки в цілому, що відносно ринку праці виражається, і повинно виражатися, в правильному співвідношенні попиту та пропозиції трудових ресурсів, тобто в їх раціональному використанні.
3. Право на працевлаштування реалізується в конкретних правовідносинах як суб’єктивне право на отримання допомоги з боку вповноважених органів у пошуку роботи й улаштуванні на неї. Така допомога може бути надана як державною службою зайнятості, так і іншими організаціями з працевлаштування населення.
Право на працевлаштування ґрунтується на закріплених у Конституції та інших нормативних актах правах: вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію і рід діяльності, права на захист від безробіття, права на безкоштовне сприяння в пошуках підходящої роботи і працевлаштуванні з боку державної служби зайнятості, права на вибір місця роботи, права на консультацію і одержання інформації в органах служби зайнятості з метою вибору сфери діяльності і працевлаштування.
До змісту права на працевлаштування слід включити такі основні правоможності:
- право звертатися до компетентних державних (органів служби зайнятості, органів соціального захисту тощо) та недержавних організацій за сприянням у пошуку роботи, включаючи право звертатися до органів служби зайнятості щодо отримання інформації з метою вибору сфери діяльності й працевлаштування;
- право вимагати від відповідних організацій належного виконання юридичних обов’язків із надання допомоги в отриманні роботи;
- право вимагати від роботодавця в передбачених законодавством випадках укладення трудового чи іншого договору на підставі направлення органу з працевлаштування;
- право звертатися до компетентних органів за поновленням порушених прав при неправомірній відмові органів із працевлаштування (включаючи органи служби зайнятості) в наданні відповідної допомоги в улаштуванні на роботу, а також у випадку необґрунтованої відмови роботодавця в прийомі на роботу з нехтуванням направлення державної служби зайнятості.
Право на працевлаштування належить усім громадянам, тобто носить загальний характер. У законодавстві мінімальний вік, по досягненні якого громадяни можуть реалізувати право на працевлаштування шляхом вступу до правовідносин з працевлаштування, не визначений. Але, оскільки право на працевлаштування зумовлене правом на працю, є засобом для більш успішної реалізації зумовлюючого права, і у відриві від права на працю воно втрачає свій сенс, то таким віком варто визнати мінімальний вік, з якого дозволяється прийом на роботу. Згідно зі ст.188 КЗпП – цей вік 16 років. У деяких випадках дозволяється прийом на роботу неповнолітніх у віці від 14 до 16 лет. Вважаю, що необхідно визнати за такими особами можливість реалізації права на працевлаштування шляхом вступу до правовідносин з працевлаштування. Тобто визнати за такими особами право на звернення до органів з працевлаштування щодо сприяння у пошуках роботи і влаштуванні на неї.
Максимальний вік, досягнення якого припиняло б можливість реалізації права на працевлаштування, так само не встановлений. Згідно зі ст. 2 закону “Про зайнятість населення”, особи, які мають право на пенсію, відповідно до законодавства України, не можуть бути визнані безробітними. Це положення не означає заборони на звертання зазначених категорій громадян за сприянням у пошуках роботи до компетентних органів.
Відсутність роботи і заробітку, а також відсутність інших умов, що у відповідності зі ст. 1 Закону про зайнятість населення є підставами для визнання особи зайнятою, також не є необхідною умовою щодо можливості реалізації права на на працевлаштування. Тобто звернутися за допомогою у працевлаштуванні має право як зайнята особа, яка наприклад бажає змінити роботу, так і незайнята.
4. Принципами правового регулювання працевлаштування є відображені в чинному законодавстві основні керівні засади, що виражають сутність правових норм у сфері регулювання відносин із приводу надання допомоги громадянам, з боку уповноважених органів, у пошуку роботи (виду зайнятості). На основі аналізу законодавства про працевлаштування можна виділити наступні основні принципи правового регулювання працевлаштування:
- добровільність вступу громадян у правовідносини із працевлаштування;
- здійснення працевлаштування, як правило, спеціально уповноваженими на те органами;
- загальний характер працевлаштування;
- надання особливої підтримки особам, які потребують підвищеного соціального захисту й не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;
- раціональне використання трудових ресурсів;
- поєднання інтересів громадян, роботодавців і держави в правових нормах про працевлаштування.
5. Правовідносини з працевлаштування слід розглядати як єдність трьох взаємопов’язаних, але відносно самостійних правовідносин, які виникають: 1) між органом із працевлаштування й громадянином, 2) між органом із працевлаштування й роботодавцем (організацією), 3) між громадянином і роботодавцем, до якого громадянин направлений органом із працевлаштування, з приводу можливого (у деяких випадках обов’язкового) влаштування на роботу.
Пропоную таке визначення правовідносин із працевлаштування: це – правовідносини, які виникають, на підставі юридичних фактів (одностороннього волевиявлення або двостороннього акту) і реалізуються за допомогою вольових дій учасників, як правило, майбутніх суб’єктів трудових правовідносин. Реалізація цих правовідносин здійснюється за участі уповноважених органів із працевлаштування. Ці правовідносини означають для їх учасників набуття, чи втрату суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у сфері реалізації права на працю. Вони, як правило, передують виникненню трудових правовідносин і мають на меті їх виникнення. Таке розуміння правовідносин із працевлаштування вказує, що їх сутність спрямована на появу юридичних фактів, які зумовлюють появу трудових правовідносин.
6. В умовах нестабільності економіки і змін кон’юнктури ринку, працевлаштування вивільнюваних працівників, як вид працевлаштування набув значних масштабів. Цей вид працевлаштування має свої особливості, а саме: громадянами, які влаштовуються на роботу, можуть виступати працівники підприємств, установ, організацій, які перебувають у трудових правовідносинах.
При вивільненні найбільш соціально уразливими особами є молодь, інваліди, особи передпенсійного віку, жінки, які мають малолітніх дітей та інші особи з числа тих хто потребує соціального захисту і не здатен на рівні конкурувати на ринку праці. Як показує практика, вони знаходяться в числі перших, хто може потрапити під скорочення штатів. Це зумовлено тим, що вони, як правило, відстають у кваліфікаційному рівні, зосереджені, в основному, в галузях виробництва з низькою оплатою або непрестижною працею.
У зв’язку з цим пропоную доповнити ч. 3 ст. 492 КЗпП України таким змістом: «...роботодавцю заборонено звільняти робітника, який потребує соціального захисту і не здатен на рівних конкурувати на ринку праці, якщо для нього не створено або не знайдено нове робоче місце».
7. Одним з дійових заходів, який сприяв би вирішенню проблеми підготовки навчальними закладами незатребуваних на ринку праці фахівців і проблеми безробіття серед молодих людей, з одного боку, а з іншого боку - дозволяв би роботодавцям забезпечити підготовку кваліфікованих кадрів з урахуванням особливостей майбутньої роботи, виступає, на мій погляд, цільова контрактна підготовка фахівців з вищою і середньо професійною освітою. Яка, нажаль, ще не одержала широкого поширення.
Кінцева мета контрактної підготовки фахівців – укладання трудового договору з роботодавцем, тобто працевлаштування випускника. При цьому відносини по працевлаштуванню тут тісним образом переплетені з відносинами по підготовці кадрів, і в силу їхнього нерозривного зв'язку можна говорити, що відносини, що складаються в процесі реалізації цільової контрактної підготовки фахівців, є відносинами по працевлаштуванню з попереднім проходженням професійної підготовки. При цьому контракт між студентом і роботодавцем являє собою особливий різновид учнівського договору, що укладається роботодавцем з особою, що шукає роботу, і регулюється нормами не тільки трудового, а й цивільного законодавства.
Серйозною проблемою, яка гальмує поширення цільової контрактної підготовки, на мою думку, є відсутність належної регламентації відносин, що виникають у зв'язку з її реалізацією. З метою удосконалювання правового регулювання пропоную врегулювати дані питання в законі про працевлаштування, на необхідність розробки й прийняття якого неодноразово наголошувалось в роботі. При цьому необхідно точно визначити зміст контрактів, що укладаються, порядок їхнього укладання і термін дії, врегулювати питання відповідальності роботодавців і навчальних закладів за порушення умов контрактів, зокрема, за відмову випускникам у прийомі на роботу, чітко установити можливість укладання строкових трудових договорів з особами, що навчалися в рамках цільової контрактної підготовки. Також необхідно врегулювати питання, пов'язані з відшкодуванням випускником, який відмовився від укладення контракту з роботодавцем чи не виконує його умов, на користь роботодавця або навчального закладу витрат, які вони понесли в зв'язку з навчанням особи в рамках цільової контрактної підготовки і деякі інші аспекти цієї проблеми.
8. Працевлаштування інвалідів може розглядатися в двох аспектах. З одного боку, як гарантія реалізації прав у сфері зайнятості всіх громадян, у тому числі інвалідів, і з іншого боку, в аспекті соціального захисту інвалідів, як один із заходів щодо реабілітації інвалідів. В даний час основною формою сприяння зайнятості інвалідів є встановлення квоти для прийому на роботу. Стаття 20 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює обов'язок роботодавців, якщо кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції. При цьому, що варто вважати виконанням квоти не визначається. Тобто постає питання чи можна вважати виконанням квоти сплату штрафних санкцій. Тому представляється необхідним доповнити ст. 20 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” текстом наступного змісту: "Квоти для прийому на роботу інвалідів вважаються виконаними, якщо на всі створені чи виділені для працевлаштування інвалідів робочі місця прийняті інваліди, з якими оформлені трудові відносини відповідно до норм КЗпП. Період роботи інваліда за трудовим договором у поточному місяці повинний складати не менш 15 календарних днів".
У зв’язку з відсутністю в законодавстві легального визначення квоти для прийому на роботу інвалідів бачиться необхідним його закріплення в Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Крім того, в урегулюванні питань квотування важливим бачиться надання пріоритетного значення стимулюванню роботодавців за належне виконання відповідних обов’язків, наприклад, розміщення, зокрема, державних замовлень у роботодавців, які виконують установлену квоту, тощо.
Суттєвим недоліком у правовому регулюванні створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів є відсутність відповідальності роботодавців за невиконання обов’язку щодо створення таких місць. Тому є необхідність внесення відповідних змін до законодавства.
9. Ринок праці жінок характеризується тривалими перервами в роботі, пов’язаними з народженням і вихованням дітей. Ці тривалі перерви в роботі можуть призвести до зниження професійних здібностей та, як наслідок, втрати роботи.
Вважаю, що бронювання робочих місць варто поширити також і на жінок, які мають дітей віком до 14 років, якщо в родині немає інших працюючих осіб із самостійним заробітком.
Відстоюючи інтереси жінок, вважаю за доцільне внести зміну в частину 3 ст. 184 КЗпП України. Замість слів «...обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору» пропоную інше формулювання: «Звільнення зазначених жінок у випадках закінчення строкового трудового договору допускається тільки після пропозиції їм іншої підходящої роботи».
Необхідно докорінно змінити ставлення нашого суспільства до зайнятості жінок взагалі й до трудящої жінки зокрема. Жінки та чоловіки рівні у своїх правах, це стосується і права на зайнятість, на працю. А для того, щоб жінки реально могли користуватися правом на зайнятість нарівні з чоловіками, необхідно підвищити захист цього права з урахуванням особливостей жіночого організму й виконуваних нею материнських функцій.
10. Серйозною прогалиною у законодавстві є відсутність належної регламентації діяльності недержавних агентств по працевлаштуванню. У зв'язку з цим пропоную умови діяльності і правила надання такими організаціями послуг по працевлаштуванню закріпити в законі про працевлаштування, на необхідність розробки й прийняття якого наголошувалось раніше, визначивши в ньому правовий статус зазначених організацій, порядок їхньої роботи з населенням, гарантії для громадян, що працевлаштовуються, і конкретні заходи відповідальності недержавних організацій по працевлаштуванню за порушення прав громадян. Необхідною умовою діяльності недержавних агентств по працевлаштуванню повинне бути виключення дискримінації громадян, що працевлаштовуються, за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних переконань, соціального стану, віку, наявності інвалідності і т.ін.
Вважаю необхідним також: установити особливі вимоги до діяльності приватних агентств щодо збору, збереженню, поширенню чи будь-якому іншому використанню інформації про громадян, що працевлаштовуються; передбачити обов'язок цих організацій забезпечувати захист інформації про осіб що працевлаштовуються, а також обмежити обсяг запитуваних даних інформацією, що стосуються кваліфікації і професійного досвіду громадян, що звертаються, і іншою інформацією, що має до цього пряме відношення. Обов'язковою умовою діяльності недержавних кадрових агентств повинне бути надання громадянам достовірної інформації про пропоновані вакансії, включаючи інформацію про умови праці, графік роботи, розмір і порядок оплати праці, а також наявність відповідного персоналу, рівень кваліфікації якого повинен відповідати обов'язковим вимогам, установленим чинним законодавством.
11. Вважаю, що до ст.5' КЗпП України необхідно внести зміни. А саме, доповнити цю статтю другою частиною наступного змісту - “У разі відмови у працевлаштуванні роботодавець зобов’язаний надати мотивовану відмову у письмовій формі, незалежно від того чи громадянин був направлений службою зайнятості, чи працевлаштовується самостійно. У випадку недодержання письмової форми відмови у працевлаштуванні, посадова особа, яка не надала такої відмови може бути притягнена до адміністративної відповідальності”. Це буде додатковою гарантією у реалізації кожним права на працевлаштування.
12. У ході дослідження законодавства про працевлаштування зроблений висновок про необхідність його удосконалення, зокрема про усунення прогалин у регулюванні окремих аспектів працевлаштування і про систематизацію численних норм про працевлаштування в єдиному нормативно-правовому акті по даному питанню у законі “Про працевлаштування”, на необхідність розробки й прийняття якого наголошувалось неодноразово. У цьому законі необхідно сформулювати поняття "працевлаштування", принципи правового регулювання працевлаштування, чітко визначити коло органів, що працевлаштовують, їхні права й обов'язки, права й обов'язки громадян і роботодавців як учасників правовідносин по працевлаштуванню, врегулювати діяльність недержавних кадрових агентств і окремі види працевлаштування, чітко визначити додаткові гарантії в області працевлаштування для громадян, які не здатні на рівні конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту, у вигляді додаткових гарантій з боку держави, врегулювати інші питання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

1. Александров Н.Г. Советское трудовое право. – М.,Юризд.,1963. – 256с.
2. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юризд., тип МИД СССР, 1948. – 336 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск: изд Свердл. Инст., 1964. – 394 c..
4. Андреева Л.А., Медведев О.М. Правовое регулирование обеспечения занятости в России / Под ред. О.М. Медведева. – М., 1999. – 102 с.
5. Балюк М., Гончарова Г. Зміни в організації виробництва і праці та соціальне партнерство // Право України. – 1996. – № 11. – С. 33-34.
6. Барабаш О. Щодо властивостей трудових правовідносин // Право України 1998. – № 3. – С. 65.
7. Большая Советская энциклопедия: В 30 т. / Издание 3-е. Гл.ред. А.М. Прохоров. – М.: Изд-во «Сов. Энциклопедия», 1997. – Т. 26. – С. 264 – 265.
8. Большой Юридический словарь. – М. 1998. – 709 с.
9. Буш В. Рынок труда 20-х годов и наше время // ЭКО. – 1989. – № 10. – С. 25.
10. Бушорин И.В. Современные требования и использование трудовых ресурсов в свете мирового опыта // Общество и экономика. – 1995. – № 1 – С 12.
11. Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1988. – № 8 Типове положення про міський центр із працевлаштування, перенавчання і профорієнтації населення
12. Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1985. – № 9. - Положення про міжреспубліканський, міжвідомчий і персональний розподіл молодих фахівців, що закінчили вищі та середні спеціальні навчальні заклади. Затверджене Держпланом СРСР, Міністерством вищої і середньої фахової освіти СРСР і Держкомпраці СРСР
13. Варшавский К.М. Трудовое право СССР. – М., 1924. – С. 9.
14. Василенко П.М., Пастухов В.П., Дехтяренко В.П. Правове регулювання працевлаштування громадян. – К.: Юрінформ, 1993. – С. 23.
15. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість: Навч. посібн. – К.: НДУ ПЗРП, 1996. – С. 45.
16. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1940. – № 20.
17. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1940. – № 37. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 02.10.1940 року “Про державні трудові резерви СРСР”.
18. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1946. – № 16.
19. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть): Учебн. пособие. – Харьков: Ин-т внутр. дел, 1994. – 76 с.
20. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. – № 10.
21. КЗпП УРСР від 10 грудня 1971 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – С. 375.
22. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. - № 23. – С. 556.
23. Войтинский И.С. Трудовое право СССР. – М., 1925. – С. 11.
24. Всеобщая декларация прав человека // Междунар. публ. право: Сб. документов. – Т.1. – М.: Изд-во БЕК. – 1996. – 557 с.
25. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права // Право України № 9 2001, стр.56-58.
26. Галянтич М., Кондратенко Ю., Сопільняк Д. Правові засади працевлаштування інвалідів. Довідник кадровика. – “МедіоПро”. – 2004. – № 11. – С. 14 – 18.
27. Гимпельсон В. Страсти вокруг занятости: политическая экономика реформы трудовых отношений. – М.: 2003. – С. 80-81.
28. Глозерман Г.Е. Инетерес как социологическая категория // Вопросы философии. – 1966. – № 10. – С. 16 – 18.
29. Головина С.Ю. Формирование понятийного аппарата трудового права // Государство и право. – 1998. – № 8. – С. 84.
30. Горбачева Ж.А. Правовое регулирование трудоустройства в Российской Федерации. Автореф. дисс. …к. ю. н. – М., 1997.- С. 12.
31. Горшенин К.П. Правовое регулирование труда рабочих и служащих в первые годы советской власти. – М., 1939. – С.35.
32. Господарський кодекс України.// ВВР України. 2003 №11 ст.462.
33. Губенко Г.М., Шиловцева Н.В. Соціально-економічне регулювання ринок праці в Україні // Зб. наук. пр. Серія “Економіка і право”. – Вип. 1. – Х.: Прапор, 1998. – С. 13.
34. Гусов К.Н, Толкунова В.Н. Трудовое право России. – М., 1999. – с. 442.
35. Давид Р. Основные правовые системы современности. Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1988. – С. 145 – 149.
36. Данукин В.П. Трудоустройство и его формы в СССР. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 1979. – 20 с.
37. Державна програма зайнятості населення на 2005 – 2008 роки, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики від 28.09.2004р. № 242.
38. Дубинец В.А. Правовое регулирование трудоустройства и организации труда инвалидов в СССР. Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – М., 1979. – С. 12, - 13.
39. Європейська соціальна хартія 1961 р. Текст документа опублікований: СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: “Международные отношения”, 1989.
40. Єрьоменко В. Вольовий характер підстав виникнення трудових правовідносин // Право України. – 1998. – № 11. – С. 97.
41. Єрьоменко В. Правові Форми реалізації громадянами права на првцю // Право України. – 1999. – № 1. – С. 17.
42. Закон України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. № 803 - ХІІ // ВВР УРСР. – 1991. – № 14.
43. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”від 21.03.91 року. Голос України. – 1991. – 27.04.91. – № 82.
44. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
45. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 року. ВВР. – 1993. №16. Ст.167.
46. Закон України Про дію міжнародних договорів на території України від 10.12.1991 р. // ВВР України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
47. Занятость населения // Под ред. Боровика В.С., Ермаковой Е.Е., Похвощева В.А. – Р/на/Дону, 2001. – С. 274 – 275, 303 – 305.
48. Заславский И.Е. Труд, занятость, безработица. – М., 1992. – С. 36 – 37.
49. Заславский И.Е. Занятость и рынок труда при НЭПе // Социалистический труд. 1989. № 10;
50. Зуб. П.П. Правовые проблемы содействия занятости населения в Российской Федерации на современном этапе. Автореф. дисс. …канд. юрид. наук. /Екатеринбург– 1999. – с. 17.
51. Инструкция о порядке планирования и проведения организованного набора рабочих. Утв. постановлением Госкомитета СССР по труду и социальным вопросам от 30 мая 1985 г. // Бюллетень Госкомитета СССР по труду и социальным вопросам. – 1985. – № 9.
52. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М., 1961. – с. 186.
53. Іншин М. Щодо правового забезпечення права на працю в умовах масового вивільнення робочої сили // Право України. – 1998. – № 3. – С. 78.
54. Карпушин М.П. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Юрвидат, 1958.
55. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958.
56. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М., Дело, 1999. – 728 с.
57. Киселев И.Я. Трудовое право России. Историко – правовое исследование. – М., Издательство “Норма”, 2001. – 384 с.
58. Киселев Я.Л. Основы трудового законодательства СССР. – М., 1964.
59. Кодекс законов о труде УССР 1929. (С изм. и дополн. по 15 сентября 1926 г. и с алфав. указателем). – Харьков: Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1926.
60. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком. – 1998. – С. 35.
61. Комаренко А. Захист трудових прав громадян у світі Конституції України // Право України. – 1997. – № 12. – С. 15 – 17.
62. Коментар до Конституції України / Авт.: В. Б. Авер’янов, В. Ф. Бойко, В. І. Барденюк та інш. – К., 1996. – с. 113.
63. Конвенції МОП № 181 “Про приватні агентства зайнятості” 1997 р. // Законодавство України про працю. Збірник нормативних актів. У трьох книгах. / Упорядник і наук. Редактор В.Вакуленко. – К.: Видавництво “Істина”, 1999. – Книга перша.
64. Конвенції МОП № 84 Конвенції та рекомендації Женева 1991.
65. Конвенція № 138, ухв. Генеральною Конференцією МОП 06.06.1973 р. // Конвенції та рекомендації ухвалені МОП (1965 – 1999). – т.2. –Женева: Міжнародне Бюро Праці, 1999. – С.988-994.
66. Конвенція МОП № 122 “Про політику в галузі зайнятості” 1964 р. Законодавство України про працю. Збірник нормативних актів. У трьох книгах. / Упорядник і наук. редактор В.Вакуленко. – К.: Видавництво “Істина”, 1999. – Книга перша. С. 237-238.
67. Конвенція МОП № 159 “Про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів” 1983 р.Законодавство України про працю. Збірник нормативних актів. У трьох книгах. / Упорядник і наук. редактор В.Вакуленко. – К.: Видавництво “Істина”, 1999. – Книга перша. С. 87-98.
68. Конвенція МОП № 88 “Про організацію служби зайнятості” 1948 р. Международные стандарты предпринимательства и занятости. – С. 141-145.
69. Конвенція СНД про права й основні свободи людини від 26.05.1995 року.
70. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 43 – 45.
71. Конституція (Основний закон) СРСР. Прийнята на позачерговій сьомій сесії ВР СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 року – М.: Політвидавництво, 1977.
72. Конституція України // ВВР України. – 1996.Ї № 30. Ст.43.
73. Котляр З.А., Трубин В.В. Проблемы регулирования перераспределения рабочей силы. – М.: Экономика, 1978. – с. 167.
74. Красненко А.Л. Правовое регулирование профессионального отбора в СССР: Учебное пособие. – Калинин, 1989. – 179 с.
75. Кузнецов А.М. Правовая организация трудоустройства инвалидов в СССР (в госпромышленности). Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – Л., 1954. – 19 с.
76. Кузнецов Д.Л. Квотирование как основная форма трудоустройства инвалидов в РФ // Журнал Российского права. – 2001. – № 11. – С. 35.
77. Кучерук В. Про стан та розвиток ринку праці в Україні // Праця і зарплата. – 2000. – № 5. – С. 8-10.
78. Лаврикова М.Ю. Правовое регулирование занятости населения в СССР. – Автореф. Дис. ...к.ю.н./ Спб. 1991. – 21 с. .
79. Лагутін В.Д. Безробіття і право людини на працю // Політична економія кризи. – № 3., Луцьк, 1996. – С. 43.
80. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее.- М.: “Наука”, 1989.- 192 с.
81. Львовська І.М. Державна служба зайнятості як інструмент соціального захисту населення. Матер. наук.-практ. конф. – К.: Генеза, 1996. – С. 297-301.
82. Магницкая Е.В., Пашков А.С. Распределение трудовых ресурсов (правовые вопросы). – М.: Юридическая литература, 1980. – 176 с.
83. Маматказин И.Р. Процедурные правоотношения, возникающие в России в связи с действием Закона о государственных пенсиях: Автореф. ...дисс. канд. юрид. наук. – Пермь, 2000. – 19 с..
84. Маркіна Т.Г. Право громадян на зайнятість та форми його реалізації в умовах становлення ринкової економіки. Автореф..дис. к.ю.н. НЮА України ім.Ярослава Мудрого.-Х.-1999. – 17 с.
85. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: в 50 т. / Гос. Изд-во. Полит. Лит.- М., – 2-е изд. – Т.23. – 486 с.
86. Марксистско-ленинская общая теория государства и пра¬ва // Социалистическое право. – М.: Юридична література, 1973. – С. 520 та інші;
87. Мацюк А.Р. Трудові права і обов’язки громадян. – К.: Політвидав. України, 1976.
88. Медведев О.М. Некоторые правовые вопросы обеспечения занятости населения // Государство и право. – 1992. – № 8. – С. 71-80.
89. Медведев О.М. Правовые проблемы обеспечения занятости населения. – Тверь: Тверской гос. ун-т, 1994. – 230 с.
90. Медведев О.М. Трудоустройство и его виды в СССР. – М., МАСИ, 1985. – 126 с.
91. Медведев О.М. Трудоустройство и трудовой договор (контракт): Учебное пособие. – М.: МАСИ, 1993. – с. 24.
92. Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – 2001. - № 105. – Ст. 9329.
93. Орловский Ю.П. Правовое регулирование трудоустройства граждан в СССР // Советское государство и право. – 1967. – № 8. – С. 35 42..
94. Орловский Ю.П. Труд молодежи в СССР. – М., Наука, 1974. – 256 с.
95. Пастухов В. Правові проблеми ринку праці в Україні // Право України. –1996. – № 5. – С. 31.
96. Пашков А.С. Занятость, безработица, трудоустройство. Обзор законодательства. – СПб., СКФ “Россия-Нева” 1994. – 54 с.
97. Пашков А.С. Роль государства в регулировании рынка труда // Известия вузов: Правоведение. – 1995. – № 3. – С. 42.
98. Полешко А. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві – важливий аспект правової реформи // Право України. – 1998. № 12. – С. 25.
99. Полешко А. Рівність прав і можливостей жінки та чоловіка в суспільстві // Право України. – 2000. – № 4. – С. 21.
100. Политология: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М., 1993.
101. Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 р. № 47 / Офіц.вісник України.- Київ. - № 37. – Ст. 1358.
102. Положення про міжреспубліканський, міжвідомчий і персональний розподіл молодих спеціалістів, які закінчують вищі й середні спеціальні навчальні заклади, затверджене Держпланом СРСР, Міністерством вищої та середньої освіти СРСР і Держкомітетом з праці й соціальних питань від 22 липня 1980 р. // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1981. – № 5.
103. Положення про організацію роботи по сприянню зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1090.
104. Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту // Офіц. Вісн. України. – 1998. - № 17.- Ст.635.
105. Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240.
106. Положення про розподіл випускників професійно-технічних навчальних закладів СРСР, затверджене наказом Держпрофосвіти СРСР від 29 березня 1983 р. № 40 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1983. – № 7.
107. Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затверджене наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 року № 79.
108. Положенням про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчались на умовах державного контракту за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів державного управління, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 вересня 1997 року № 949.
109. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням затверджений постановою КМУ від 22. 08. 1996 р. №992. // ЗП КМ України. – 1996. – №17. – Ст. 460.
110. Постанова ВРУ від 12.09.1991 р. №1545-ХІІ Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
111. Постанова Держкомпраці СРСР від 25 грудня 1974 року “Об утверждении “Правил об условиях труда советских работников за границей”.
112. Права человека. Сборник международных документов. – М., 1986. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року.
113. Право социального обеспечения // Под ред. К.Н. Гусова. М., 1999;
114. Право социального обеспечения в Украине // Под ред.И.М.Сирота: Учебник, - Х.: “Одиссей”, 2004. – 382 с.
115. Проблемы теории государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юридична література, 1987. – С. 268.
116. Проект Трудового кодексу України від 27.08.2003 р. // Праця і зарплата. – 2003. - № 42 (спецвипуск).
117. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям” : Постанова КМУ №115 від 04.02.2005 р., Постанова ВРУ №2426-IV від 04.02.2005 р.// Офіційний віник України, 2005, №6, ст.348.
118. Прокопенко В. Трудовий договір і трудові правовідносини. – К.: Вид-во КДУ, 1971. – 185 с.
119. Прокопенко В.И. Трудовое право Украины: Учебник. – Изд. 2-е. – Х.: Консум, 2000. – 479 с.
120. Про