ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ ....…………………………………………………………………...... 19
1.1. Характеристика державної служби як особливого різновиду суспільно корисної праці ………………………………………………………………...... 19
1.2. Поняття, зміст та загальні види державної служби …………………...... 31
1.3. Розвиток зарубіжних моделей правового регулювання праці державних службовців………………………….….......................................…………….....58
1.4. Сучасний стан нормативно-правового забезпечення державної служби України ................................................................................................................. 81
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ............................................................................ 119
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СУБ’ЄКТИ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ..................................................................127
2.1. Сутність службово-трудових правовідносин у сфері державної служби в Україні ……..………………………………………………………………..... 127
2.2. Структура службово-трудових правовідносин ........................................ 146
2.3. Правовий статус державного службовця як суб’єкта службово-трудового правовідношення …………………………………………………………....... 164
2.4. Класифікація державних службовців ………………………………....... 183
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ............................................................................ 197
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ......…………………………................................. 202
3.1. Особливості правового регулювання праці державних службовців ..... 202
3.2. Диференціація правового регулювання службово-трудових відносин ..226
3.3. Виникнення та розвиток службово-трудових відносин у сфері державної служби ……………………………………………………………………….... 252
3.4. Спеціальні підстави припинення службово-трудових відносин ……....292
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ........................................................................... 304

РОЗДІЛ 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ СЛУЖБОВО-ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ .............................. 315
4.1. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців …………………...... 315
4.2. Основи соціально-правового захисту державних службовців ……....... 328
4.3. Соціально-правовий механізм формування юридичної відповідальності державних службовців ……………………………………………………...... 345
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 ............................................................................ 384
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..... 392
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 406

ВСТУП
Актуальність теми. У процесі здійснення соціально-економічних реформ та політичних перетворень у суспільстві та державі особлива роль відводиться державній службі України. Будучи частиною механізму державного управління, вона повинна сприяти створенню всіх необхідних засад для побудови демократичної, правової держави. Сучасний етап державотворення в Україні, проведення адміністративної реформи висувають в якості одного з головних завдань переосмислення місця і статусу державного службовця України в системі суспільного виробництва, пошук дієздатної, ефективної моделі державного службовця та державної служби загалом. Державна служба виступає основним засобом практичної реалізації завдань і функцій держави, забезпечує функціонування її структур, сприяє створенню умов для нормальної життєдіяльності суспільства і людини. Досвід України і багатьох інших країн свідчить про те, що суспільство, яке належним чином не організувало працю, трудову діяльність державних службовців, відчуває серйозні труднощі, пов’язані з якістю державного управління.
Проблема особливостей правового регулювання праці державних службовців України свого часу тією чи іншою мірою висвітлювалася багатьма авторами, які зробили істотний внесок у її дослідження. Однак за радянських часів усі дослідження проводилися в інших соціаль¬но-економічних, політичних і правових умовах на фоні домінування державної форми власності, заборони підприємни¬цької діяльності, пріоритету громадських інтересів над особистими, кримінальної відповідальності за добровільну незайнятість тощо. Становлення нової системи трудового права України, складовими частинами якої є відмова від принципу загальності праці, реалізація принципу свободи праці, конституційне закріплення заборони примусової праці, обумовили появу раніше невідомих проблем, які потребують вивчення і наукового обґрунтування. Нині розвиток правового регулювання праці державних службовців України відстає від потреб і функцій демократичного суспільства. Передусім це стосується визначення місця і ролі державної служби, впорядкування багатьох питань проходження державної служби громадянами України, зокрема, порядку виникнення, розвитку й припинення службово-трудових відносин, відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків. Багато нормативних актів у сфері службово-трудових правовідносин державних службовців не відповідають вимогам сьогодення і потребують свого удосконалення. Тому удосконалення правового регулювання праці державних службовців повинно бути системним і віддзеркалювати у своєму змісті усі сучасні реалії та тенденції, а інколи, зважаючи на свою випереджальну функцію, також передбачати майбутнє, слугувати правовим орієнтиром під час вирішення тих чи інших питань побудови демократичного українського суспільства. Така робота має широкомасштабний характер, є кропіткою за своєю сутністю і потребує науково виваженого, аргументованого підходу.
Сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації державної служби, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління шляхом підвищення ефективності службово-трудової діяльності. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування усіх основних інститутів трудового права. Саме цього бракує нині у процесі підготовки й проведення в Україні радикальної реформи трудового законодавства. Тому необхідним є суттєве поглиблення досліджень проблематики правового регулювання державної служби саме з точки зору трудового права. Фактична відсутність дисертаційних досліджень щодо аналізу змісту та дієвості службово-трудових відносин, особливостей їх правового регулювання та організаційного забезпечення, прогалини у чинному нормативно-правовому забезпеченні негативно впливають на реалізацію державними службовцями своїх повноважень, спричиняють численні скарги і судові позови на їх дії та рішення. Разом з тим єдиного підходу до розуміння сутності, змісту та особливостей службово-трудових відносин у науці трудового права так і не вироблено. Таким чином, необхідність подальшого дослідження проблем правового регулювання праці державних службовців України, підвищення якості державної служби України, надання аргументованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконален¬ня правового регулювання у сфері службово-трудових відносин обґрунтовують актуальність і важливість даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 4.12 Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р., п. 1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.,
п. 5.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2005 рр., а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчального процесу щодо підготовки висококваліфікованих державних службовців для органів внутрішніх справ України з урахуванням нового рівня вимог стосовно нормативно-правового забезпечення службово-трудових відносин державних службовців України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі загальнотеоретичних засад державної служби в Україні, розкритті сутності та з’ясуванні особливостей нормативно-правового регулювання службово-трудових відносин державних службовців. На цій основі планується виробити теорію службово-трудових відносин та сформулювати пропозиції й рекомендації щодо удосконалення правового регулювання трудової діяльності державних службовців України.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:
- з’ясувати особливості становлення та розвитку державної служби в Україні як форми реалізації конституційного права на працю окремої категорії громадян;
- визначити поняття, місце, роль та види державної служби в Україні;
- проаналізувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення державної служби в Україні;
- охарактеризувати організаційне та правове забезпечення службово-трудових правовідносин у сфері державної служби в Україні;
- дослідити структуру службово-трудових правовідносин;
- проаналізувати правовий статус державного службовця як суб’єкта службово-трудового правовідношення;
- здійснити класифікацію державних службовців як учасників трудових правовідносин;
- з’ясувати особливості правового регулювання праці державних службовців України;
- проаналізувати диференціацію правового регулювання службово-трудових відносин;
- дослідити особливості виникнення та розвитку службово-трудових відносин у сфері державної служби;
- визначити спеціальні підстави припинення службово-трудових відносин;
- вивчити сучасний зарубіжний досвід організації службово-трудових правовідносин та визначити можливі шляхи його використання в Україні;
- здійснити характеристику юридичних гарантій як фактора стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців;
- сформулювати рекомендації щодо соціально-правового захисту державних службовців;
- з’ясувати соціально-правовий механізм формування юридичної відповідальності державних службовців;
- на підставі виконання цих завдань виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення порядку виникнення, розвитку і припинення службово-трудових відносин в Україні.
Об’єктом дослідження є службово-трудові правовідносини у сфері державної служби України.
Предметом дослідження є теоретичні та методологічні проблеми правового регулювання праці державних службовців України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз змістовності службово-трудових відносин в Україні. У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, подано характеристику сучасного стану службово-трудових відносин України (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для дослідження структури службово-трудових правовідносин та класифікації державних службовців як суб’єктів службово-трудових правовідносин (підрозділи 2.2, 2.4, 3.2), за допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з’ясовувалась специфіка правового статусу державного службовця як суб’єкта службово-трудового правовідношення та особливості виникнення, розвитку і припинення службово-трудових відносин у сфері державної служби (підрозділи 2.3, 3.3, 3.4). Статистичний, порівняльно-правовий та структурно-логічний методи використовувались для визначення напрямків удосконалення соціально-правового захисту державних службовців України, з’ясування юридичних гарантій та соціально-правового механізму формування юридичної відповідальності державних службовців в Україні (підрозділи 4.1–4.3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців у галузі трудового права та теорії управління – В.Б. Авер’янова, М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, О.Т. Барабаша, Б.К. Бегічева, Н.Б. Болотіної, П.А. Бущенка, B.C. Венедиктова, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова,
П.І. Жигалкіна, Р.А. Калюжного, Р.І. Кондратьєва, О.В. Лавриненка,
І.П. Лаврінчук, Л.І. Лазор, К.Ю. Мельника, Н.М. Неумивайченка,
О.М. Обушенка, Ю.П. Орловського, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка,
В.О. Процевського, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, О.Ф. Скакун,
Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини,
О.М. Ярошенка та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади змісту службово-трудових відносин державних службовців в Україні. Дисертант звертався також до законодавства деяких інших держав, досвід яких щодо правового регулювання трудових правовідносин у сфері державної служби може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності щодо організації службово-трудових відносин в Україні, політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація стала одним з перших в українській правовій науці комплексним узагальнюючим дослідженням правових проблем державної служби, а особливо виникнення, розвитку та припинення службово-трудових відносин в Україні. У результаті проведеного дослідження вироблено теорію службово-трудових відносин в Україні, сформульовано ряд нових наукових положень, дефініцій та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
1. Вперше державна служба розглядається через призму трудового права як важливий чинник регулювання суспільного життя та виконання державних завдань і функцій. Державна служба розуміється як особливий вид професійної діяльності й форма реалізації конституційного права на працю.
2. Запропоновано новий підхід до з’ясування основних завдань державної служби через дослідження її соціального, політичного, правового і професійного аспектів, що й дозволило сформулювати свої варіанти визначень державної служби за різними напрямками (аспектами) функціонування. Поняття державної служби в соціальному аспекті  це форма віддзеркалення суспільних зв’язків та відносин, утворена в процесі службово-трудової діяльності державних службовців. Поняття державної служби в політичному аспекті  це професійна діяльність державних службовців з реалізації державної політики, досягнення вироблених усіма політичними силами сучасного суспільства цілей і завдань щодо забезпечення розквіту, сталості й стабільності останнього. Поняття державної служби у правовому аспекті  це система юридичних норм, які забезпечують практичне виконання державними службовцями своїх службово-посадових прав і обов’язків з метою формування, організації та функціонування державних органів, установ і організацій. Поняття державної служби у професійному аспекті – це вид трудової діяльності, що здійснюється на оплатній основі та передбачає наявність теоретичних знань, практичного досвіду та трудових навичок у сфері державного управління.
3. Виокремлено основні особливості мілітаризованої державної служби: а) вона створюється для виконання завдань у сфері охорони й захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина;
б) змістовним елементом мілітаризованої державної служби є можливість застосування примусу; в) вступ до мілітаризованої державної служби обумовлюється спеціальними вимогами до віку, стану здоров’я, фізичної підготовки та моральних якостей людини; г) будується здебільшого на авторитарному різновиді відносин між керівниками та підлеглими;
ґ) забезпечується чітко визначеною системою посад та спеціальних звань, введенням форменого одягу та зовнішніх відзнак.
4. Обґрунтовано, що на сучасному етапі реформування державної служби особливої значущості набувають наступні складові процесу оптимізації нормотворчої діяльності в цій сфері: забезпечення верховенства закону, врахування загальних законів і принципів функціонування державної служби, усунення дублювання в діяльності різних організаційно-інституційних структур, визначення порядку і процедури вирішення нормативних колізій, доступність для виконавців результатів правотворчості.
5. Доведено необхідність здійснення наступних загальних заходів щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення службово-трудової діяльності державних службовців: а) проведення загальної кодифікації чинного законодавства про державну службу; б) виокремлення прогалин в існуючому нормативно-правовому забезпеченні службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, організаціями, установами; в) внесення змін та доповнень до конституційно-правового регулювання відносин у сфері державної служби; г) проведення нормативного розмежування публічно-правових відносин у сфері державної служби та трудових відносин, які виникають у тій же сфері між працедавцем і найманим працівником; ґ) розроблення проекту і прийняття Закону України “Про основні засади державної служби”;
д) створення правових джерел для окремих груп державних службовців, якими встановлювалися б специфічні положення щодо правового статусу деяких категорій державних службовців.
6. Сторонами службово-трудового відношення є державний службовець та державний орган законодавчої, виконавчої та судової гілок влади (установа, організація). Державний службовець – це фізична особа, громадянин України, який, уклавши з державним органом, установою, організацією трудовий договір, займає штатну посаду цього органу, має спеціальну професійну підготовку щодо здійснення від імені держави наданих йому повноважень і отримує за свою службу винагороду з державного бюджету.
7. Запропоновано змістом статусу державного службовця вважати не лише його права та обов’язки, але й обмеження, заборони, гарантії, соціально-правовий захист та юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків.
8. Доведено необхідність встановлення обмеження щодо прийняття на державну службу осіб із обмеженою дієздатністю (а не тільки повністю недієздатних), що пояснюється високими вимогами до особистих якостей виконавців державних функцій.
9. Обґрунтовано наступний структурний склад процедури проходження державними службовцями державної служби: процес працевлаштування громадян України на службу до державнтх органів, установ, організацій; будь-які переміщення на державній службі; встановлення умов проходження державної служби; оцінка службово-трудової діяльності державних службовців; навчання державних службовців безпосередньо на державній службі, підвищення їх кваліфікації чи перепідготовка; присвоєння певного рангу; стимулювання праці державних службовців та їх матеріальне забезпечення; соціальне партнерство у процесі державної служби між представниками суб’єктів службово-трудових відносин; режим робочого часу та відпочинку державних службовців; гарантії та компенсації різним категоріям державних службовців; дисципліну виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків; охорону службово-трудової діяльності державних службовців; матеріальну відповідальність суб’єктів службово-трудових відносин; особливості регулювання службово-трудової діяльності різних категорій державних службовців; захист трудових прав державних службовців; відповідальність суб’єктів службово-трудових відносин за порушення законодавства про проходження державної служби; припинення службово-трудових відносин.
10. З’ясовано, що метод правового регулювання службово-трудових відносин характеризується наступними особливостями: а) поєднанням централізованого і локального регулювання; б) поєднанням договірного, рекомендаційного та імперативного способів регулювання; в) участю державних службовців у правовому регулюванні службово-трудової діяльності як безпосередньо, так і через своїх представників; г) свободою вибору сторін під час укладання трудового договору (контракту) з підпорядкуванням їх у процесі службово-трудової діяльності правилам внутрішнього трудового розпорядку; ґ) специфікою способів захисту трудових прав та забезпечення виникнення трудових обов’язків.
11. Обґрунтовано нову класифікацію правових норм, покликаних регулювати трудові та службово-трудові відносини: загальні норми та група спеціальних норм, яка охоплює норми-доповнення, норми-винятки і норми-пристосування.
12. Спеціальне нормативно-правове забезпечення службово-трудових відносин запропоновано розуміти як діяльність компетентних органів щодо створення та реалізації нормативної бази, яка враховує специфіку цих органів і шляхом конкретизації загального законодавства досягає двоєдиної мети: ефективного виконання поставлених перед ними завдань і, враховуючи особливу роль державних службовців, забезпечення реалізації їх суб’єктивних прав та інтересів.
13. Юридичні гарантії службово-трудової діяльності розподілено на дві групи: загальні та спеціальні. Загальні юридичні гарантії передбачають застосування таких організаційно-правових засобів, прийомів, способів, які забезпечують реалізацію прав та обов’язків усіх учасників суспільно-трудових відносин. Спеціальні юридичні гарантії службово-трудової діяльності державних службовців містяться у нормативно-правових актах, покликаних регулювати усі найважливіші питання функціонування й розвитку державної служби. До юридичних гарантій стабільності та підвищення ефективності державної служби віднесено: належне правове регулювання проходження державної служби; відповідну заробітну плату; організаційні стимули; професійні стимули; трудові стимули, пов’язані з характером роботи і досягненням особистих цілей, що відповідають особистим цінностям; престиж і соціальний стан; стимули, пов’язані з кар’єрою і просуванням по службі; фінансові та економічні стимули; колективне стимулювання праці державних службовців; соціально-правовий захист державних службовців; їх юридичну відповідальність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять теорію змісту службово-трудових правовідносин, можуть бути основою для подальшого опрацювання загальних і спеціальних підстав виникнення, розвитку й припинення службово-трудових відносин, вирішення проблем підготовки та використання персоналу у рамках державної служби в Україні;
- у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, Кодексу законів про працю України, законів України “Про державну службу”,
“Про освіту”, “Про міліцію” тощо, що буде сприяти удосконаленню правового регулювання суспільних відносин у сфері службово-трудових правовідносин в Україні та підвищить ефективність виконання державних функцій державними службовцями. Одержані результати можуть бути використані Секретаріатом Президента України, іншими суб’єктами влади під час розробки проектів нормативно-правових актів, призначених регулювати проходження громадянами України державної служби в державних органах, установах, закладах;
- у правозастосовчій діяльності висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, допоможуть впровадженню приписів нормативно-правових актів щодо проходження служби державними службовцями в практичну площину функціонування конкретних службово-трудових відносин, сприятимуть практичному забезпеченню реалізації системи елементів статусу державного службовця;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін “Трудове право”, “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, “Управління в органах внутрішніх справ”. Деякі наукові напрацювання дисертанта вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін у Харківському національному університеті внутрішніх справ, їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю;
- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації може бути використано в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та безпосередньо державних службовців України.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки трудового права та теорії управління, усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: 1) науково-практичні посібники: „Соціально-правовий захист працівників ОВС” (здобувач розробив розділ І „Соціально-правова характеристика діяльності працівників ОВС” та розділ ІІІ „Соціальне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС” (обсяг – 2,5 д.а.)); “Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України” (здобувач розробив вступ, розділ І „Соціально-правова характеристика державної служби працівників ОВС України”, розділ ІІ „Правове регулювання проходження служби в ОВС України”,
а також здійснив наукове редагування посібника (обсяг – 2,5 д.а.)); “Статус працівників органів внутрішніх справ як державних службовців” (здобувач розробив розділ І „Теоретичні засади формування статусу працівників органів внутрішніх справ України”, розділ ІІІ „Гарантії забезпечення реалізації статусу державних службовців ОВС України” (обсяг – 2,7 д.а.)); “Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України” (здобувач розробив вступ, загальні висновки та розділ І „Довузівська професійна підготовка персоналу” (обсяг – 1,4 д.а.)); „Організаційно-правові засади сучасної державної служби України” (здобувач розробив розділ І „Місце та призначення інституту державної служби в Україні” та висновки (обсяг – 2.3 д.а.)); 2) наукові статті: „Професіоналізм та компетентність працівників органів внутрішніх справ як основна мета безперервної, професійної підготовки” (здобувачем сформульовано поняття професіоналізму та компетенції, визначено сутність та завдання професійної підготовки, проаналізовано сучасний стан професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ (обсяг –
0,1 д.а.)); „Загальнотеоретичні підходи до визначення правового статусу державних службовців” (здобувачем визначено елементний склад правового статусу державних службовців, досліджено їх вплив на характер службово-трудової діяльності державних службовців (обсяг – 0, 2 д.а.)). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на більше ніж двадцяти міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”, таких, зокрема, як: “Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні” (Київ, 1998); “Держава та регіони: проблеми теорії та практики” (Одеса, 1998); “Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи” (Київ, 1998); “Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку” (Харків, 1999); “Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні” (Київ, 1999); “Основні принципи і стандарти служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби)” (Одеса, 1999); “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (Одеса, 1999); міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (Київ, 1999); “Права людини: міжнародні стандарти і практика їх застосування в Україні” (Харків, 1999); “Актуальні проблеми роботи з персоналом органів внутрішніх справ” (Харків, 1999); “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 1999); “Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні” (Київ, 1999); “Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід”, (Київ, 2000); “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Харків, 2000); „Актуальні проблеми держави і права” (Одеса, 2000); “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000); „Актуальні проблеми права: теорія і практика” (Луганськ, 2000); “Адміністративна реформа в Україні: стан та проблеми правового забезпечення” (Гурзуф, 2002); “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (Харків, 2002); „Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності” (Донецьк, 2002); „Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 2003); „Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України” (Харків, 2004); „Система початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: стан та перспективи” (Суми, 2004); „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Запоріжжя, 2004). З використанням результатів дослідження було підготовлено і направлено до Верховної Ради України пропозиції до багатьох проектів законів, у тому числі тих, якими вносилися зміни й доповнення до законів “Про державну службу”, “Про міліцію”, “Про освіту”. Результати дослідження неодноразово доповідались до МВС України. Результати дослідження використовувалися також під час розробки навчальних програм та інших методичних матеріалів з дисциплін “Трудове право”, “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, виданих у Національному університеті внутрішніх справ та Національній академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії „Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні” (Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 337 с.), шістьох науково-практичних посібниках (п’ять із них у співавторстві) та 31 науковій статті у наукових журналах та збірниках наукових праць, а також
7 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів‚ поділених на 15 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 452 сторінки. Список використаних джерел складається із 586 найменувань і займає 47 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором розроблено теорію службово-трудових відносин і сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання праці державних службовців України. До найбільш важливих висновків слід віднести.

З теоретичних питань:
1. Поняття державної служби України визначено як професійну діяльність державних службовців щодо виконання завдань та функцій суспільства і держави шляхом реалізації своїх посадових повноважень на оплатній основі.
2. Суть державної служби має соціальну обумовленість, адже вона переслідує суспільно корисні цілі й завдання. Вирішуючи суспільні та державні завдання, державна служба виконує функції забезпечення, виконання та реалізації державної влади, котра має слугувати суспільству. Державна служба – невід’ємний елемент функціонування сучасного державно організованого суспільства. Схематично це має наступний вигляд: суспільство – держава – державна влада – державна служба – суспільство.
3. Виступаючи елементом державної структури, державна служба має ряд особливостей, притаманних їй як соціальному інституту. По-перше, вона представляє сферу професійної діяльності. Усім своїм змістом, формами і методами діяльність державних службовців спрямована на забезпечення повноважень державних органів. По-друге, як об’єднуюча ланка між державою і громадянським суспільством державна служба покликана захищати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Конституційне положення про те, що людина, її права та свободи є найважливішою цінністю, виступає визначальним стрижнем у діяльності державних службовців незалежно від службово-посадового статусу. По-третє, державна служба як суспільне явище являє собою щось більше, ніж діяльність державних службовців та органів управління. Це є своєрідна форма відображення суспільних зв’язків і відносин, показник ступеня гуманності та існуючих у суспільстві порядків. По-четверте, державна служба не просто віддзеркалює суспільні зв’язки та відносини. Вона має соціальну орієнтацію, спрямовану на наближення конституційного ідеалу правової демократичної держави до об’єктивної реальності. По-п’яте, державна служба не лише соціально-правова, але й етична система. Формуючи правосвідомість громадян, вона разом з тим є носієм необхідної моралі, моральних цінностей, орієнтує державних службовців та громадян на дотримання моральних норм, правил людського співжиття.
4. Мета державної служби має розглядатись як упорядкування та підвищення ефективності процесів формування і реалізації державної влади й державного управління. Виходячи з такої мети і соціального призначення державної служби, можна визначити такі її наступні завдання: охорона інтересів суспільства, прав та свобод людини і громадянина; досягнення стійкості засад та цілісності держави; подальша демократизація шляхів формування й діяльності апарату; викорінювання бюрократизму, протекціонізму, корупції; створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи державних службовців.
5. Поняття трудових правовідносин визначено як добровільний юридичний зв’язок працівника з роботодавцем у вигляді кореспондуючих один одному прав та обов’язків, відповідно до яких працівник зобов’язується якісно виконувати свою трудову функцію з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, установи, організації, а роботодавець повинен створювати для такої праці передбачені нормативно-правовими актами умови і своєчасно її оплачувати.
6. Визначено поняття державного службовця як фізичної особи,
громадянина України, який уклав з державним органом трудовий договір (контракт), займає штатну посаду в цьому органі, має спеціальну професійну підготовку щодо здійснення від імені держави наданих йому функцій і повноважень та необхідний кваліфікаційний розряд і отримує за свою службу грошову винагороду.
7. Службово-трудові правовідносини у сфері державної служби визначено як двосторонні відносини щодо виконання за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підля¬ганням внутрішньому трудовому розпорядку, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України і державним органом (установою) і стосуються в основному встановлення, розвитку, зміни і припинення умов праці державних службовців та виступають фор¬мою закріплення їх суб'єктивних трудових прав і обов'язків.
8. Правове регулювання службово-трудових відносин визначено як здійснюваний в межах суспільства і держави за допомогою норм права вплив на поведінку учасників службово-трудових відносин з метою упорядкування, виникнення, розвитку й припинення останніх.
9. Механізм правового регулювання службово-трудових відносин визначено як систему юридичних засобів, за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання службово-трудових відносин.
10. Поняття службової кар’єри визначено як суб’єктивне усвідомлення позиції та поведінки державних службовців, пов’язаних з посадово-професійним просуванням у процесі здійснення службово-трудової діяльності.
11. Метод правового регулювання визначено як спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.
12. Локальне правове регулювання визначено як підзаконне, похідне від централізованого регулювання, що здійснюється за допомогою локальних правових норм, прийнятих у встановленому порядку компетентними суб’єктами, і спрямованих на упорядкування трудових відносин у межах конкретного підприємства, установи, організації.
13. Спеціальне правове регулювання відносин у сфері функціонування державних органів визначено як діяльність компетентних органів щодо створення та реалізації нормативної бази, яка враховує специфіку цих органів і шляхом конкретизації загального законодавства досягає двоєдиної мети: ефективного виконання поставлених перед ними завдань і, враховуючи особливу роль державних службовців, забезпечує реалізацію їх суб’єктивних прав та інтересів.
14. Гарантії службово-трудової діяльності державних службовців визначено як умови і засоби, що забезпечують останнім реальні можливості для охорони, безперешкодного здійснення та відновлення (у випадку порушення) їх посадових повноважень.
15. Соціальний захист державних службовців визначено як сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права, та забезпечують механізм реалізації та захисту останніх.
16. Правовий захист державного службовця визначено як систему правових гарантій їх правового статусу, закріплену в законодавчих та підзаконних актах, а також діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо їх реалізації, спрямовану на забезпечення недоторканності державного службовця, можливості здійснення його прав, виконання обов’язків і ліквідації наслідків їх порушень шляхом застосування правового примусу.
17. Поняття службово-трудової юридичної відповідальності державних службовців визначено як врегульований нормами права відповідальний стан державних службовців, спрямований на забезпечення реалізації їх посадово-функціональних повноважень.

З організаційних питань:

1. Існує об’єктивна потреба встановлення обмеження щодо прийняття на державну службу осіб із обмеженою дієздатністю (а не тільки повністю недієздатних), що пояснюється високими вимогами до особистих якостей виконавців державних функцій. Разом з тим, навіть при відсутності рішення суду щодо визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, виконання державних функцій, пов’язаних з владним чи тільки інформаційним впливом на людей має висувати підвищенні вимоги щодо психічно-емоційного стану майбутнього державного службовця.
2. Державний орган і претендент на зайняття посади державної служби на власний розсуд повинні вирішувати питання про форму трудового договору, крім випадків, коли законодавець встановлює обов’язкове додержання його письмової форми. З цього також випливає, що наступні правозмінюючі та правоприпиняючі службово-трудові відносини угоди повинні також укладатися у письмовій формі. Водночас, законодавець може рекомендувати сторонам укладати такі угоди у письмовій формі, оскільки це полегшить у майбутньому вирішення індивідуально-трудових договорів. Проте, слід вважати за доцільне необхідність встановлення нормативного припису, який би покладав на сторони обов’язок письмово укладати додаткові до трудового договору угоди, якщо останній укладений у письмовій формі.
3. Вважаємо за доцільне, щоб особова справа пересилалась до органу, до якого переходить державний службовець. Адже особова справа містить документи, які характеризують державного службовця, у тому числі й ті, що засвідчують відсутність обмежень щодо прийняття на державну службу та проходження служби, перепідготовку та підвищення кваліфікації, стажування, застосувань заохочення, заходів дисциплінарного впливу тощо.
4. Припинення дії трудового договору (контракту) з державними службовцями відбувається як за загальними, так і за додатковими підставами. Додаткові підстави прямо пов’язані з специфікою проходження державної служби, відповідальності такої перед державою і суспільством. Вважаємо, що означені загальні та спеціальні нормативні правила будуть діяти більш ефективно, якщо у ст. 40 Кодексу законів про працю України буде прямо зазначено про можливість припинення трудових правовідносин з деякими категоріями працівників за додатковими, спеціально визначеними у законах, підставами.
5. З метою підвищення престижу державної служби, зацікавленості державних службовців у продуктивній та ефективній роботі, запобігання проявам корупції та іншим правопорушенням необхідно продовжити роботу з удосконалення системи юридичних гарантій службово-трудової діяльності, а саме: підвищити стимулюючу роль посадових окладів в оплаті праці; передбачити заходи щодо залучення на державну службу здібних, перспективних фахівців, зацікавлених у результаті своєї праці; консолідувати структуру заробітної плати та зменшити кількість її компонентів; співвіднести умови оплати праці кожного державного службовця з результатами його атестації та оцінкою професійної діяльності; обов’язковим має бути посилення посадової диференціації умов оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечення її зростання протягом усього періоду діяльності; мають бути посилені правові гарантії та соціальна захищеність державних службовців, зокрема у разі звільнення з посад з незалежних від них причин; на даному етапі реформування статусу державного службовця необхідно розширити можливості й види стимулювання службово-трудової діяльності державних службовців в Україні.

З удосконалення нормативно-правового регулювання службово-трудових відносин:
1. Вважаємо, що у Законі України “Про державну службу” має бути визначено, що державна служба поділяється на цивільну і мілітаризовану. Саме ці види єдиної державної служби мають відмінні одна від одної ознаки, якості, риси, властивості. Дотримуючись цього висновку, вкажемо також на необхідність у найближчому майбутньому розробити й прийняти відповідні нормативно-правові акти: Закон України “Про цивільну службу” і Закон України “Про мілітаризовану службу”. Чинний Закон України “Про державну службу” у такому разі буде відігравати роль базового закону, у якому в загальному вигляді вирішуються найважливіші питання у сфері організації і проходження державної служби.
2. Запропоновано до Кодексу законів про працю України внести окрему главу за назвою “Трудові правовідносини”, в якій в окремих статтях визначити поняття трудових правовідносин, суб’єкти і об’єкт цих правовідносин, основні права та обов’язки цих суб’єктів, підстави виникнення трудових правовідносин. Настав час у ст. 21 замінити термін “власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа” на “роботодавець”.
3. Доцільним є передбачення у Законі України “Про державну службу” окремої статті за назвою “Державний службовець”, у якій визначити поняття державного службовця та особливості його службово-трудової діяльності.
4. З огляду на те, що метод правового регулювання службово-трудових відносин повинен бути юридично оформленим і мати нормативне визначення, пропонуємо удосконалити діючий Кодекс законів про працю України шляхом внесення до нього окремої глави за назвою “Особливості регулювання службово-трудової діяльності державних службовців”, у якій будуть конкретно визначені основні відмінності служби і праці даної категорії зайнятого населення.
5. Подальше удосконалення нормативно-правового забезпечення службово-трудової діяльності державних службовців немислиме без: а) загальної кодифікації чинного законодавства про державну службу; б) правового заповнення прогалин існуючого нормативно-правового забезпечення службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, організаціями, установами; в) внесення змін та доповнень до конституційно-правового регулювання відносин у сфері державної служби. Конституція має закріпити положення про інститут професійних державних службовців (чинників) як такий, що базується на принципах компетентності, здібності службовців виконувати покладені на них функції, відданості службовому обов’язку і покликанні забезпечувати стабільне публічно-правове управління; г) проведення нормативного розмежування публічно-правових відносин у сфері державної служби та трудових відносин, які виникають у тій же сфері між працедавцем і найманим працівником; ґ) розробки проекту і прийняття Закону України “Про основні засади державної служби”; д) створення правових джерел для окремих груп державних службовців, якими встановлювалися б специфічні положення щодо правового статусу деяких категорій державних службовців.
6. Відсутність у чинному законодавстві про працю, зокрема у Кодексі законів про працю Україні, чіткої вказівки щодо співвідношення загальних та спеціальних положень ускладнює правозастосовчу практику, створює плутанину, призводить до зниження ефективності регулювання службово-трудових відносин державних службовців з державними органами, установами, організаціями. Цю прогалину в праві необхідно усунути шляхом встановлення у відповідних статтях Кодексу чітких критеріїв розмежування загальної і спеціальної нормотворчості. Слід вважати недоцільним механічне викладення у спеціальних актах загальних правових положень чинного законодавства про працю, оскільки це призводить до формування у державних службовців правового нігілізму, культивує пріоритет відомчих наказів, інструкцій, вказівок над нормами закону, призводить до необґрунтованого зниження рівня відповідних правових гарантій. У тих випадках, коли виникає потреба у відтворенні тих чи інших загальних вимог законодавства про працю, потрібно обов’язково посилатись на конкретні норми Кодексу та інших актів трудового законодавства. Спеціальний правотворчості не мають підлягати питання, які у достатній мірі врегульовані нормами чинного трудового законодавства. Диференціацію правового регулювання праці державних службовців необхідно проводити у випадках, коли цього вимагає специфіка їх праці, цілі й завдання державної служби та обов’язково в межах, встановлених загальними нормами законодавства про працю. У виняткових випадках, якщо умови праці та служби державних службовців внаслідок проведеної диференціації погіршуються, потрібно на рівні спеціальних нормативно-правових актів передбачати додаткові пільги, привілеї та компенсації щодо тієї чи іншої категорії державних службовців.
7. Ст. 22 Закону України “Про державну службу” пропонуємо доповнити правилами, які визначали б відповідний процесуальний порядок відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою державної служби. Мова йде, насамперед, про те, яким чином встановлюються підстави відсторонення службовця від посади, які юридичні наслідки випливають для службовця внаслідок відсторонення, якщо правомірність такого рішення згодом підтверджена результатами службового розслідування. Потребує уточнення і термін “невиконання службових обов’язків”, адже зазначені негативні наслідки службово-трудової діяльності державних службовців можуть наступати не лише внаслідок невиконання, але й неналежного виконання службових обов’язків. У зазначеній статті необхідно відобразити і той факт, що після відсторонення державного службовця у всіх випадках відразу призначається службове розслідування за фактом спеціально визначеного статтею невиконання чи неналежного виконання державним службовцем своїх посадових обов’язків. Вочевидь, що внесення цих пропозицій до ст. 22 Закону сприятиме більш надійному захисту службово-правового стану того чи іншого державного службовця, створюватиме реальні умови для більш ефективної реалізації організаційно-юридичного явища “відсторонення від виконання повноважень за посадою”.
8. Дослідження найважливіших питань виникнення та розвитку службово-трудових відносин у сфері державної служби дозволяє зробити ряд пропозицій до Закону України “Про державну службу”. Окремі статті розділу четвертого даного нормативно-правового акта мають бути доповнені положеннями, які б визначали: особливості укладання трудового договору (контракту) з державними службовцями; яким чином приймаються громадяни України на посади державної служби 1 – 3 категорій; склад юридичних фактів, необхідних для виникнення службово-трудових відносин; більш повний порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби; кваліфікаційні вимоги до державних службовців; порядок здійснення випробування під час прийняття на державну службу.
9. Доречно було б вказати у ст. 30 Закону України “Про державну службу” про те, з якого моменту укладений з порушенням законодавства про службу трудовий договір вважається недійсним: з моменту його укладання, з моменту виявлення фактів про порушення законодавства чи з моменту виникнення спору між сторонами трудового договору (контракту) з цього приводу. З нашої точки зору, він має вважатись недійсним з моменту його укладання. Щодо заробітної плати та інших виплат державному службовцю, вважаємо, якщо порушення нормативних приписів сталося з вини державної установи, органу, організації, то вони не повинні підлягати стягненню. Це буде одним із виявів правозахисної функції трудового права. З іншого боку, дисциплінуватиме власника чи уповноваженого ним орган з питань дотримання законодавства про державну службу. До речі, така пропозиція буде доречною не лише до Закону України “Про державну службу”, але й до чинного Кодексу законів про працю України, адже якщо трудовий договір був укладений з будь-якою категорією працівників з порушенням законодавства про працю, це є підставою для припинення його дії.
З урахуванням даного висновку пропонуємо ст. 36 Кодексу доповнити цією підставою припинення трудових правовідносин. У цій же статті слід вказати, з якого моменту такий договір вважається недійсним.
10. У Законі України „Про державну службу” слід розмістити статтю за назвою „Гарантії державного службовця”, де визначити поняття гарантій державного службовця та вказати, що державному службовцеві гарантується грошове утримання, а також інші виплати і доплати, передбачені законодавством України; умови служби, що забезпечують виконання посадових обов’язків та здійснення службових прав; оплачувана щорічна відпустка; медичне обслуговування службовця та членів його родини, у тому числі після виходу на пенсію, за рахунок державного бюджету; перепідготовка та підвищення кваліфікації; можливість переведення на іншу державну посаду у випадку ліквідації державного органу або скорочення штату; обов’язковість одержання його згоди на переведення на іншу посаду державної служби; пенсійне забезпечення за вислугу років та пенсійне забезпечення членів родини службовців у випадку його смерті; обов’язкове державне страхування на випадок заподіяння шкоди здоров’ю або майну у зв’язку з виконанням посадових обов’язків за рахунок державного бюджету; обов’язкове державне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження служби за рахунок державного бюджету; захист державного службовця та членів його родини від насильства, погроз, інших протизаконних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків.
11. Припинення службово-трудових відносин значною мірою впливає на подальшу долю працівника. Тому необхідно приділити відповідну увагу правовому забезпеченню прийняття виваженого і законного рішення з цього приводу, його належному правовому оформленню. Для цього було б доцільно: а) звільнення державних службовців за умов порушення правил прийому на державну службу провадити з посиланням на ст. 7 Кодексу законів про працю України та норму спеціального законодавчого акта (ст.30 Закону України “Про державну службу”) або іншого закону, в якому передбачені вимоги для заміщення посади в окремій сфері державної служби, що були порушені; б) в Законі України “Про державну службу” закріпити як підстави звільнення державних службовців: порушення правил прийому на державну службу; порушення законодавства про сумісництво, якщо працівник не припинив виконувати трудові обов’язки за попереднім місцем роботи; у разі визнання особи обмежено дієздатною; у випадку втрати громадянства України. Необхідно також передбачити звільнення з державної служби внаслідок недостатньо задовільного для виконання службових обов’язків стану здоров’я без проведення загальної атестації службовця на підставі рішення незалежної медичної комісії; передбачати відповідні гарантії для поновлення на роботі після відновлення працездатності із збереженням належного правового статусу.
12. Доречно перейменувати ст. 36 Закону України “Про державну службу” [25] “Соціально-побутове забезпечення державних службовців” на “Соціальний захист державних службовців”, оскільки остання назва першої повніше відображає зміст та призначення економічно-матеріальних гарантій, що надають державним службовцям додаткові пільги та переваги. У цій статті необхідно визначити поняття соціального захисту державних службовців, об’єкт соціального захисту останніх. Доповнити перелік заходів соціального захисту державних службовців ще й такими з них, як: а) шкода, заподіяна державному службовцеві під час виконання службово-посадових обов’язків відшкодовується у повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів державного бюджету;
б) державні службовці для охорони своїх професійних службово-трудових, соціально-економічних прав та інтересів можуть об’єднуватися в громадські організації, діяльність яких здійснюється згідно із законодавством; в) захист державного службовця та членів його сім’ї від насильства, погроз, інших неправомірних дій у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків;
г) державний службовець має право на пенсійне забезпечення за вислугу років та пенсійне забезпечення членів сім’є державного службовця у випадку його смерті, яка настала у зв’язку з виконанням ним посадових обов’язків; ґ) державні службовці підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню на випадок захворювання або втрати працездатності у період проходження державної служби.
13. Закон України “Про державну службу“ [25] має бути доповнений самостійною статтею за назвою “Правовий захист державних службовців”. У цій статті повинно бути зазначено: 1) поняття правового захисту державних службовців; 2) об’єкт правового захисту державних службовців; 3) основні заходи правового захисту державних службовців, зокрема те, що: законодавством гарантується захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна державних службовців і членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій; образа деяких категорій державних службовців, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на них завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність; державні службовці мають право оскаржувати до суду прийняті стосовно них рішення посадових осіб, якщо вважають, що вони пригнічують їх гідність і особисті права, які не пов’язані із службовою діяльністю; звільнення державного службовця зі служби у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили; у разі затримання деяких категорій державних службовців за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою їх повинні тримати у призначених для цього установах органів, служб та підрозділів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті; 4) можливість встановлення в нормативно-правовому порядку додаткових заходів правового захисту для деяких категорій державних службовців.
14. Мінімізації стихійності, безсистемності нормотворчої роботи щодо побудови, удосконалення нормативно-правової бази, покликаної регулювати відносини у сфері державної служби, сприятиме розроблення проекту Концепції розвитку нормативно-правового забезпечення державної служби України. Затвердження такої Концепції упорядкує роботу суб’єктів правотворчості, зробить їх діяльність більш виваженою і послідовною, забезпечить подальше підвищення ефективності діяльності державних органів та державних службовців. Підвищення ефективності функціонування державної служби можливе лише за упорядкування існуючого розгалуженого нормативно-правового матеріалу в цій сфері шляхом його постійної систематизації. Необхідність систематизації законодавства у сфері державної служби зумовлена потребою його вдосконалення, звільнення від застарілих актів і суперечливих норм та усунення правових прогалин. Водночас його впорядкування повинно сприяти найбільш ефективному застосуванню законодавчих актів, підвищенню рівня правового виховання, юридичної культури населення. Удосконалення нормативно-правового забезпечення державної служби дозволить суб’єктам розроблення і впровадження загальних, спеціальних та відомчих нормативно-правових актів більш ґрунтовно підходити до складання змісту нових юридичних документів та удосконалення діючих. Сприйняття ними основних засад правотворчості, урахування позитивних чинників оптимізації даного процесу безпосередньо визначатимуть рівень ефективності функціонування державних органів та їх особового складу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вместо экономического чуда прийдет депрессия? // Аргументы и факты в Украине. – 2005. – № 37 (475). – С.6–7.
2. Атаманчук Г.В. Государственное управление и проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид.лит., 1975. – 388 с.
3. Васильев А.М. Правовые категории // Методологические аспекты разработки системы категории теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – С.128–145.
4. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. – М.: Изд-во "БЕК", 1993. – 394 с.
5. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. - 912с.
6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
7. Коліушко І., Петришин О. Основі напрямки реформування законодавства про державну службу // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4. – С.92 – 112.
8. Государственная служба: теория и организация: Курс лекций / Под общ. ред. Е.В. Охотского и В.Г. Игнатова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640с.
9. Кириченко В.П. Типология государств. – М.: Луч, 1992. – 753 с.
10. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Наука, – 1990. – 725с.
11. Ключевский В.О. Соч.: в 9 т. – Т.3. – 528 с.
12. Малиновський В.Я. Державне управління: Навч. посібник. – Луцьк: Вегеса, 2000. – 553с.
13. Туманов Г.А. Об основаниях, содержании и перспективах теории государственного управления // Советское государство и право. – 1984. – № 3. – С.21–25.
14. Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. Монография. – Харьков: Факт, 1998 – 168 с.
15. Лебин Б.Д., Перфильев М.Н. Кадры аппарата управленияв СССР. – Л.: Наука, 1970. – 215 с.
16. Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения // О различных аспектах государственности. – М.: ИГП РАН, 1994. – С.3–55.
17. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационных структур. – К.: Наук. думка, 1990. – 448 с.
18. Старилов Ю.Н. Служебное право: Учебник. – М.: Изд-во "БЕК", 1996. – 698 с.
19. Манохин В.М. Служба и служащий в Российской Федерации: правовое регулирование. – М.: Юристъ, 1997. – 296 с.
20. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: Юрид. лит., 1966. – 382 с.
21. Оболонский А.В. Человек и государственное управление. – М.: Наука, 1987. – 261 с.
22. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / Заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 1999. – 242с.
23. Атаманчук Т.В. Теория государственного управления: Курс лекций. –М.: Юрид. лит., 1997. – 428 с.
24. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – Харків: Фоліо, 2002. – 176 с.
25. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
26. Іншин М.І. Соціально-правова природа державної служби // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 19. –
С.258–264.
27. Атаманчук Т.В., Казанцев Н.М. Базовые аспекты концепции государственной службы в Российской Федерации // Ежегодник. Государственная служба России. – М.: Юрист, 1996. – С.35–39.
28. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – Ч.2 – М.: Юристъ, 1995. – 336 с.
29. Игнатьев В.Т., Майборода С.О., Понеделков А.В., Старостин А.М. Государственный служащий современной России: социально-политический анализ деятельности и ценностных ориентаций. Региональный уровень. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 438 с.
30. Коваль Л.П. Адміністративне право. – К.: Основа, 1996. – 208 с.
31. Про об’єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст.504.
32. Нижник Н. Державна служба – специфічний фактор зміцнення державного управління // Збірник наукових праць Українській Академії державного управління при Президентові України. – Вип. 1. – 1998. – С.69–74.
33. Дубенко С.Д. Державна служба в Україні: Посібник. – К.: УАДУ, 1998. – 188 с.
34. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
35. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Харьков: Одиссей, 1999. – 224 с.
36. Овсянко Д.М. Административное право. Учебное пособие / Под ред. Т.А. Туманова. – М.: Юристъ, 1999. – 448 с.
37. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба: Учебник. – М.: Статут, 1999.
– 591 с.
38. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1990. – 488 с.
39. Мальцев Г.В. Государственная служба в России: проблемы становления // Сб. науч. ст. "Проблемы теории и практики государственной службы". – М.: Изд-во МГУ, 1993. – С.12–16.
40. Мельников В.Г. Государственная служба в РФ: концепции, опыт, проблемы // Материалы "Круглого стола". – М.: РАУ, 1993. – С.340–344.
41. Воробьев В.А. Советская государственная служба. – Ростов-на-Дону, 1986. – 355с.
42. Пашерстник А.Е. К вопросу о советской государственной службе // Вопросы советского административного права: Сб. ст. – М.: Изд-во МГУ, 1949. – С.118–121.
43. Битяк Ю.П. Державна служба в СРСР і розвиток її демократичних основ: Навч. посібник. – К.: Наук. думка, 1990. – 188 с.
44. Советское административное право: Учебник / Под ред.
П.Г. Василенкова. – М.: Юрид. лит., 1990. – 576 с.
45. Советское административное право / Под ред. В.М. Манохина. –
М.: Юрид. лит., 1977. – 544 с.
46. Административное право: Общая и особенная части / Под ред.
А.П. Коренева. – М.: МВД СССР МВШМ, 1986. – 487с.
47. Лазарев Б.М. Государственная служба. – М.: Юрист, 1993. – 425с.
48. Атаманчук Г.В. Методологические предпосылки концепции государственной службы РФ. // Государственная служба РФ: первые шаги и перспективы. – М.: Статус, 1997. – С.3–45.
49. Дюркгейм Р. О разделении общественного труда. – Одесса, 1985. – 488с.
50. Цветков В.В. Ефективність державного управління // Державно-правова реформа в Україні. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 1997. – С.241–275.
51. Іншин М.І. Поняття державної служби в Україні: багатоаспектний підхід // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С.331 – 334.
52. Государственная служба РФ: первые шаги и перспективы / Под ред. Г.В. Атаманчука – М.: Интерстиль, 1997. – 588 с.
53. Леліков Г.І. Організаційно-правові засади формування і функціонування державної служби в Україні: Дис. канд. юрид. наук. – К., 1999. – 161 с.
54. Нечипоренко В.О., Охотский Е.В. Настольная книга государственного служащего. Комментарий к федеральному закону "Об основах государственной службы Российской Федерации". – М.: Экономика, 1999. – 676 с.
55. Игнатов В.Г. Государственная служба субъектов РФ: опыт сравнительно-правового анализа. – Ростов-на-Дону: СКАГС, 2000. – 350 с.
56. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основа, 1999. – 154с.
57. Нижник Н.Р. Державна служба – специфічний фактор здійснення державного управління // Збірник наукових праць Українській Академії державного управління при Президентові України. – 1998. – №1. – С.221–225.
58. Шахмалов Ф. Теория государственного управления. – М.: ЗАО „Экономика”, 2002. – 638 с.
59. Козбаненко В.А. Структурно-видовые особенности государственной службы РФ // Государство и право. – 1998. – № 12. – С.36–41.
60. Петришин О.В. Види державної служби: загальнотеоретичний підхід // Вісник Академії правових наук. – 2000. – № 23. – С.116–128.
61. Бахрах Д.Н. Советская служба: понятие, принципы, виды. – М.: Юрид. лит., 1985. – 384 с.
62. Миронов А.Н. Основные виды правоотношений в деятельности органов внутренних дел. – М.: Экономика, 2000. – 98 с.
63. Бахрах Д.Н. Государственная служба в Российской Федерации. – Екатеринбург, 1995. – 918 с.
64. Про збройні сили: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
65. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
66. Про міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
67. Вебер М. Политика как призвание и профессия. – М.: Прогресс, 1990. – 645 с.
68. Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993. – 583 с.
69. Про затвердження Інструкції про відбір кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 60 від 31 січня 1996р.
70. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ: Затверджений Указом Президії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 7.
71. Про статус суддів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
72. Копейчиков В.В. Політичний лідер – хто він? // Голос України. – 1994. – 25 червня.
73. Авер’янов В.П. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін-Юре, 1997. – 188 с.
74. Сырых В.М. Теория государства и права. – М.: РАКС, 1998. – 432 с.
75. Адміністративне право України / Під ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Основа, 2000. – 253 с.
76. Положення про Головне управління державної служби України: Затверджене Указом Президента України від 2 жовтня 1999 р. № 1272/99 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – № 1. – С.46–50.
77. Битяк Ю.П., Петришин О.В. Проект Закону “Про службу в органах виконавчої влади та їх апараті” // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С.150–169.
78. Професійна державна служба: що зроблено і що далі? Доповідь про основні результати діяльності у 2004 р. Головного управління державної служби України / Під ред.Т. Мотренка – К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби при Головному управлінні де