Правове регулювання засобів стимулювання праці в умовах ринкової економіки: теоретичний аспект

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП....................................................................................................................... 3
Розділ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ
1.1. Стимулювання праці – основний фактор підвищення трудової мотивації працівників........................................................................………………...... 11
1.2. Вплив засобів заохочення і примусу на стабільність суспільних відносин………………………………………………………………………………..35
1.3. Розвиток правових засобів забезпечення дисципліни праці...................57

Розділ 2. ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ
2.1. Загальна характеристика змісту та форм правового регулювання оплати праці......................................................................................................................................89
2.2. Матеріальні засоби стимулювання праці працівників..............................116
2.3. Моральні засоби стимулювання праці працівників...................................135

Розділ 3. НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЗМІСТУ ЗАСОБІВ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ..........................................................................................................................147
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …..……………………...…………199

ВСТУП

Актуальність теми. Особливе місце в системі трудових правовідносин займають відносини із стимулювання прогресивної трудової поведінки працівників. Якщо ще кілька десятиріч тому найхарактернішими особливостями працівників в нашій країні були делегування проблем своєї зайнятості державі, невпевненість у своїх силах та низька трудова мобільність, то сьогодні, у період стрімкого зростання національного виробництва за рахунок збільшення кількості підприємств, що знаходяться у приватній та колективній власності, формується новий тип робітника, відповідального за результати та перспективи своєї трудової діяльності. Саме від переважання такого типу працівників залежатиме подальший розвиток та національна безпека нашої держави: створення та практичне втілення інноваційних технологій, вибір оптимальних засобів та способів трудової діяльності, що тягнуть за собою підвищення продуктивності та якості праці, вимагають відповідального ставлення як до процесу праці, так і до її результатів.
Отже, вимоги сьогодення обумовлюють необхідність створення всіх необхідних, у тому числі правових засад формування нового типу працівника з високим рівнем мотивації до продуктивного та якісного виконання своїх трудових обов’язків. Найважливішу роль у цьому процесі відіграє правовий фактор, оскільки саме право встановлює та стимулює певний масштаб людських дій, забезпечує соціально-політичну та ідеологічну спрямованість управлінських впливів, підтримує високу організованість та дисципліну учасників виробничих процесів. І наука трудового права не може залишитися осторонь даного процесу: будь-які новації у трудових процесах лише тоді здобувають своє практичне втілення, коли підкріплюються відповідним науково-методологічним підґрунтям та врешті-решт знаходять своє віддзеркалення в нормах трудового законодавства. З огляду на це вирішення проблеми встановлення гармонійного поєднання інтересів працівника та роботодавця в новому трудовому законодавстві України, розвиток ринку праці в нашій державі та збільшення на ньому кількості висококваліфікованих фахівців роблять необхідним детальний розгляд правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на мотивацію трудової поведінки працівників.
Завдяки тому, що норми трудового права є обов’язковими, вони мають значний вплив на мотивацію поведінки учасників трудових відносин. Однак ринкова економіка, створюючи передумови для підвищення мотивації трудової діяльності, автоматично її не забезпечує. Шлях до ефективного управління людиною пролягає через розуміння її потреб, мотиваційних настанов. Тільки знаючи, що спонукає людину до дії, які мотиви покладено в основу її діяльності, можна розробити ефективну систему форм і методів управління нею. Таким чином, використання найефективніших способів впливу на поведінку людини, її трудову активність набуває все більшого значення при розробці і реалізації нормативних актів в сфері праці.
Але, не зважаючи на важливість даної проблематики, в науці трудового права сьогодні ще не вироблено єдиного підходу до розуміння сутності, змісту та особливостей правових засобів стимулювання праці. У поєднанні із застарілістю норм чинного трудового законодавства в даній сфері та нагальною потребою формування цивілізованого ринку праці в Україні вищевказане обумовлює актуальність та важливість даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною державної наукової програми „Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001р. №1716 „ Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п.п.1.3.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на період 2001-2005 рр.), а також планами наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення правових засобів стимулювання праці в умовах ринкової економіки з позиції сучасного розвитку законодавства про працю в Україні.
У роботі поставлено наступні основні завдання:
- дослідити основний понятійний апарат проблематики стимулювання праці в умовах ринкової економіки;
- проаналізувати основні теоретично-методологічні підходи до визначення правових засобів стимулювання праці;
- проаналізувати вплив заохочення і примусу на трудову поведінку працівників;
- дослідити зміст основних правових засобів стимулювання праці;
- охарактеризувати матеріальні та моральні засоби стимулювання праці працівників;
- окреслити напрямки подальшого розвитку змісту правових засобів стимулювання праці в трудовому законодавстві України;
- розробити конкретні пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового регулювання стимулювання праці в умовах побудови в Україні ринкової економіки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері стимулювання праці в умовах ринкової економіки.
Предметом дослідження є теоретично-методологічні засади, нормативна основа та механізм реалізації правових засобів стимулювання праці.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити комплексний аналіз правових змістовності службово-трудових відносин в Україні. В роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою історико-правового методу досліджено генезис наукових поглядів на проблему мотивації працівників (підрозділ 1.1) та розвиток правових засобів забезпечення дисципліни праці (підрозділ 1.3). Логіко-семантичний метод дав змогу розширити понятійний апарат досліджуваної проблематики (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, Розділ 3). За допомогою методів класифікації та групування визначено ознаки правового заохочення (підрозділ 1.2), складено класифікацію видів морального стимулювання (підрозділ 2.3). За допомогою методу документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного з’ясовувалася специфіка правових засобів стимулювання праці та особливості їх застосування (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Порівняльно-правовий та структурно-логічний методи використовувалися для визначення напрямків подальшого розвитку змісту правових засобів стимулювання праці в трудовому законодавстві України (Розділ 3).
Теоретичні висновки і практичні рекомендації базуються на вивченні наукової літератури, матеріалів енциклопедичного характеру, нормативного матеріалу і практики використання законодавства, досвіду зарубіжних країн.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців в галузі трудового права - М.Г.Александрова, С.С.Алексєєва, В.С.Андрєєва, Є.С.Бєлінського, Н.Б.Болотіної, В.С.Венедиктова, Н.К.Воєводенко, Г.С.Гончарової, В.Я.Гоца, Л.Я.Гінцбурга, С.О.Іванова, С.С.Каринського, Є.О.Кльонова, І.Д.Копайгори, Ю.М.Коршунова, О.В.Лавриненка, Л.І.Лазор, Р.З.Лівшиця, В.Г.Малова, Л.А.Муксінової, Л.Я.Островського, А.Є.Пашерстника, О.С.Пашкова, П.Д.Пилипенка, В.І.Прокопенка, О.І.Процевського, В.П.Сілаєва, О.Ф.Скакун, В.М.Скобєлкіна, О.І.Ставцевої, П.Р.Стависького, Л.О.Сироватської, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої та ін.
Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення застосування правових засобів стимулювання праці, політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень щодо особливостей правових засобів стимулювання праці в умовах ринкової економіки. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:
- удосконалено перелік ознак правового заохочення та запропоновано поняття останнього як особливого засобу позитивного соціально-правового впливу на поведінку людей з метою породження і підтримки суспільно-значущої активності, в результаті застосування якої винагороджується заслужена поведінка суб'єкта і реалізується взаємний інтерес особи, суспільства і держави;
- запропоновано доповнити перелік соціальних гарантій в сфері оплати праці наступними гарантіями: 1) встановлення мінімального розміру оплати праці, нижче за який не може проводитися виплата заробітної плати; 2) встановлення механізму регулювання оплати праці в умовах, що відхиляються від нормальних, і мінімальних розмірів доплат за роботу в таких умовах, нижче за які вони бути не можуть; 3) обмеження утримань із заробітної плати працівників; 4) встановлення порядку і термінів виплати заробітної плати;
- удосконалено поняття заробітної плати як правової категорії, що визначено як винагороду, яку роботодавець повинен систематично виплачувати працівникам за роботу, обумовлену трудовим договором (контрактом), з урахуванням їх особистого трудового внеску за попередньо встановленими нормами і розцінками і не нижче за мінімальний розмір оплати праці;
- розширено поняття морального стимулювання та визначено три групи видів останнього, перша з яких пов'язана з публічним визнанням заслуг працівника (нагородження почесними грамотами, видача позитивних рекомендацій, занесення в Книгу Пошани, на Дошку Пошани, усне оголошення подяки, нагородження почесними званнями, почесними знаками, орденами, медалями тощо); друга - несе в собі елементи статусного стимулювання, які позитивно підкріплюють у працівника відчуття приналежності до підприємства, установи, організації (видача працівникам фірмового одягу, відзнак, введення кодексів честі, кодексів працівника підприємства (установи, організації) тощо); до третьої групи заходів морального стимулювання відносяться такі, які, будучи за своєю сутністю засобами задоволення духовних потреб, потреб у визнанні цінності особи, в пошані, пов’язані із набуттям працівником певних матеріальних благ (оголошення працівнику подяки з грошовим заохоченням, заохочення духовного розвитку працівника шляхом доплат за відвідини театру і інших культурно-виховних закладів тощо);
- обґрунтовано, що єдність державного регулювання застосування утримання із заробітної плати працівника повинна виражатися у встановленні в законі наступних умов: а) обсягу повноважень органу, що володіє дисциплінарною владою по застосуванню утримання з повної заробітної плати працівника; б) термінів застосування утримання; в) розмірів утримання; г) порядку застосування утримання і оскарження рішень про застосування утримання. Встановлення розміру утримання повинне здійснюватися методами як державного, так і локального правового регулювання. В законі повинен бути встановлений максимальний розмір утримання із заробітної плати, а в локальному нормативному акті на основі досвіду депреміювання — диференційований розмір утримання залежно від тяжкості дисциплінарного проступку;
- вперше запропоновано поняття та виділено форми статусного, інтелектуально-творчого та організаційного стимулювання праці та внесено пропозицію щодо доповнення ними переліку видів заохочення, що міститься в проекті Трудового кодексу України;
- на підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів у сфері стимулювання праці в умовах побудови в Україні ринкової економіки.
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що на їх основі, у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив формування системи стимулювання праці в Україні в умовах ринкової економіки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
1) в галузі науково-дослідної роботи результати дисертаційного дослідження можуть стати матеріалом для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань стимулювання праці працівників за трудовим законодавством України;
2) у правотворчості – при розробці проекту Трудового кодексу України та інших законо¬давчих і підзаконних актів України, призначених регулювати трудові відносини і, зокрема, відносини із застосування правових засобів стимулювання праці;
3) у правозастосуванні - рекомендації, які обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалення практики застосування правових засобів заохочення працівників;
4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з трудового права України, у викладанні навчальної дисципліни “Трудове право”, у науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів. Висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані для удосконалення навчальних програм перспективного і поточного характеру, навчальних та тематичних планів дисциплін “Трудове право”.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена і обговорена на кафедрі трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ, а також на кафедрі правознавства Криворізького економічного інституту КНЕУ. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи ” (м. Запоріжжя, червень 2004 р.); Міжнародна наукова конференція молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.).
Матеріали дисертації були використані при підготовці методичних рекомендацій і практичних завдань з дисципліни „Трудове право України” для студентів факультету міжнародної економіки та права Криворізького економічного інституту КНЕУ, а також використовуються автором при проведенні лекцій та семінарських занять.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у шести наукових статтях, які розміщені у фахових наукових журналах та одній публікації у збірнику матеріалів наукової конференції.
Структура дисертації. Відповідно до мети і завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, до складу яких входять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 212 сторінок. Список використаних джерел містить 184 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розуміння та удосконалення правового регулювання стимулювання праці в умовах ринкової економіки. Основні з них такі:
1. Дослідження та розробка заходів з удосконалення системи стимулювання трудової мотивації працівників набуває особливої значущості в умовах реформування трудового законодавства. На нашу думку, створення якісно нового Трудового кодексу України, норми якого встановлюватимуть гармонійний баланс між інтересами учасників трудових правовідносин, має базуватися на науково обґрунтованих засадах вибору найбільш ефективних засобів регулювання суспільних відносин.
2. Аналіз теоретичних та нормативних джерел дозволяє виділити наступні відмінності у стимулюванні за нормами адміністративного та трудового права. 1. Розмежування нормативно-правової основи. У трудових відносинах її становить Кодекс законів про працю України та інші загальні та локальні нормативні акти, що регулюють саме трудові правовідносини. 2. Фактичною підставою заохочення в рамках трудових відносин є виконання і перевиконання індивідуальних і колективних зобов'язань, тривала робота на одному підприємстві, в установі, організації, підвищення кваліфікації. Очевидно, що дії працівника, якого заохочено, що виражають заслугу, були спрямовані на реалізацію певних виробничих функцій, а не заради задоволення публічних інтересів необмеженого та невизначеного кола осіб, що притаманно нормам адміністративного права. 3. Диференціація суб'єктів, яких заохочено на підставі норм трудового права, проводиться за функціональними ознаками: заохочення здійснюється за виконання функціональних обов’язків, зазначених в трудовому договорі й інших актах трудового, а не адміністративного законодавства. 4. У трудовому праві, на відміну від адміністративного, заходи організаційного та матеріального стимулювання у багатьох випадках спеціально не формалізовані. Часто заохочення здійснюється в запрограмованому порядку за досягнення підприємства, організації, установи, а не лише за дії окремого працівника. В адміністративному праві заходи заохочення відрізняються жорсткою формалізацією. 5. В адміністративному праві заохочення завжди пов'язано з наданням заохочуваному додаткових суб'єктивних прав чи пільгових статусів. В трудовому праві дана ознака відсутня. 6. В адміністративному праві заходи заохочення застосовуються до осіб, які мають спеціальний адміністративно-правовий статус та виконують стандартні вимоги з реалізації своїх статусних повноважень, що, як правило, підтверджено актом про атестацію, особливим наглядовим актом тощо. Такий акт свідчить про те, що атестований не тільки відповідає посадовим вимогам, але й може виконувати роботу більшої складності тощо. Саме таким є просування (переміщення) по службі, а також присвоєння кваліфікаційного розряду (спеціального, військового звання, класного чину, дипломатичного рангу) на ступінь вище передбаченого штатною посадою.
3. На підставі узагальнення теорій мотивації, з урахуванням їх позитивних та негативних аспектів, можна зробити наступні висновки: 1) роботодавець може використовувати як стимули будь-які чинники впливу, що відповідають мотивам діяльності: матеріальні винагороди, модульну (гнучку) форму організації праці, преміювання тощо. Разом вони утворюють групу мотивів, що відіграють роль безпосередніх спонукальних чинників у конкретних ситуаціях і визначають особливості поведінки працівників; 2) дієвість мотиваційного процесу визначається ступенем задоволення особистих цілей працівників і вирішення завдань, що стоять перед підприємством, установою, організацією. Основні методи стимулювання при цьому можуть бути зведені до трьох напрямків: а) чіткої постановки виробничої мети, орієнтуючись на досягнення якої працівник концентрує свою увагу і зусилля у певному напрямку; б) зміни трудової поведінки людей за допомогою цілеспрямованого стимулювання або, навпаки, послаблення чи усунення негативних аспектів трудової діяльності. Це передбачає створення ефективної системи морального, матеріального та іншого стимулювання трудових зусиль працівника, а також обґрунтованих санкцій, які дозволяють коригувати трудову поведінку; в) поліпшення змістовності праці, скорочення частки ручної праці, підвищення безпеки праці тощо, що сприяє виробленню в працівників стійких мотивів до трудової поведінки шляхом посилення привабливості праці; 3) система стимулювання праці має опиратись на певну нормативно-правову базу. Працівник має знати, які вимоги ставляться перед ним, яка буде винагорода за їх виконання і які санкції будуть застосовуватися у випадку невиконання вимог.
4. Вплив права на мотивацію поведінки виступає відносно самостійним фактором, який регулює, спрямовує різні форми індивідуального та колективного життя людини. У свою чергу, трудове законодавство виступає мотиваційним фактором суспільного життя. Вплив нормативних положень проявляється як у спонуканні, так і у пригніченні внутрішніх мотивів трудової поведінки працівника. Це обумовлює необхідність підвищення змістовності правових засобів стимулювання з тим, щоб досягати відповідної поведінки сторін у трудових правовідносинах.
5. Розвиток інституту заохочення перебував в прямій залежності від стану базисних відносин. Обсяг правового заохочення, як і масштаб примусу, обумовлені у своїй основі сутністю держави і права, існуючим політико-правовим режимом. Відповідно до соціально-економічного розвитку суспільства з'являлися нові й удосконалювалися існуючі форми і види заохочень. Підвищення рівня розвитку суспільства, прагнення держави до розвитку тих або інших суспільно значущих відносин неминуче призводили до розширення сфери впливу заохочувальних заходів. При цьому, чим вищим був соціально-економічний рівень розвитку суспільства, тим ширші сфери суспільного життя були охоплені заохочувальним впливом.
6. Ознаками правового заохочення є наступні: 1) фактичною підставою для виникнення правового заохочення є заслуга. Це свого роду шкала, відповідно до якої здійснюється оцінка результатів правомірної поведінки суб'єкта. Нульовою відміткою в даному випадку виступає звичайне досягнення суспільно корисних результатів, а верхньою відміткою - "понад виконання" і подвиг; 2) ознака добровільності передбачає, що закріплений захід юридичного заохочення породжує у суб'єкта добровільне бажання поступати відповідним чином; 3) юридичне схвалення, властиве правовим заохоченням, означає виникнення позитивних юридичних наслідків у зв'язку з виконанням вимог, вказаних у правовій нормі; 4) наявність позитивного стимулюючого характеру; 5) взаємна корисність для суспільства і суб'єкта.
7. Правове заохочення - це особливий засіб позитивного соціально-правового впливу на поведінку людей з метою породження і підтримки суспільно-значущої активності, в результаті застосування якої винагороджується заслужена поведінка суб'єкта і реалізується взаємний інтерес особи, суспільства і держави. Сутність заохочення полягає, по-перше, в тому, що воно завжди виражається у додаткових матеріальних і моральних благах. Від інших видів позитивних стимулів заохочення відрізняється, перш за все, тим, що воно завжди надається за здійснення взірцевих корисних вчинків, тоді як гарантії та компенсації даються усім людям, що мають право на їх отримання, незалежно від їх ставлення до виконання своїх обов'язків. По-друге, заохочення завжди здатне підштовхнути, стимулювати на здійснення схвалюваного суспільством вчинку необмежене коло осіб, а самого заохочуваного - на подальше відтворювання схвалюваної поведінки. Крім схвалення, соціальне значення заохочення зумовлено тим, що воно звертає увагу інших індивідів на приклади, гідні наслідування. Таким чином виникає соціально-психологічний механізм відтворення схвалюваних державою суспільно корисних дій і результатів. По-третє, заохочення - завжди є взаємним благом: і для суспільства, і для заохочуваного.
8. Як самостійна галузь, трудове право має свій специфічний набір правових засобів забезпечення дисципліни праці. Правові засоби забезпечення дисципліни праці диференціюються для різних категорій працівників, господарських галузей, умов праці, географічних районів, статі, віку тощо. Сполучення правових засобів у певні категорії дозволяє вести мову про різні правові режими (наприклад, правові режими праці працівників, зайнятих на шкідливих і особливо шкідливих умовах праці, і т.п.). За суб'єктами реалізації правові засоби надані: а) роботодавцю; б) працівникам; в) профспілковим і іншим органам. За змістом, способами, методами справляння впливу на особу і поведінку працівника правові засоби можуть бути: 1) захисними і примусовими, у формі позитивного зобов'язання або заборони; 2) превентивними, профілактичними, застережливими щодо трудових правопорушень. Це: а) виховні, що забезпечують переконання працівників; б) утворюючі для особи правові можливості поведінки, що поєднує інтереси суспільства і особи; в) стимулюючі працівників до правоактивної поведінки шляхом заохочення, надання матеріальних та інших благ, створення організаційно-правових засобів періодичної перевірки ділових якостей працівників.
9. Організація заробітної плати в Україні на сучасному етапі передбачає наявність двох специфічних рис, властивих методу правового регулювання найманої праці, що трансформувалися в методи правового регулювання оплати праці. 1. Поєднання нормативного і договірного регулювання праці, яке передбачає нормативне регулювання оплати праці, здійснюване на рівні держави, на рівні міністерств, відомств, підприємств та інших рівнях, і договірне регулювання, здійснюване на рівні держави, підприємства, організації, установи й індивідуальних працівників та роботодавців. 2. Поєднання єдності і диференціація правового регулювання праці допускає наявність загальних норм, які регулюють питання оплати праці всіх працівників, і спеціальних, що забезпечують різне регулювання оплати праці залежно від ряду чинників.
10. Нормативне регулювання оплати праці переважно здійснюється на державному рівні, договірне - на рівні підприємств, організацій та установ. До сфери нормативного регулювання, здійснюваного на державному рівні, відноситься встановлення основних принципів правового регулювання оплати праці, систем оплати праці в бюджетній сфері, гарантій, нижче за які умови оплати праці не можуть бути, правових заходів захисту заробітної плати, встановлення мінімального розміру оплати праці і т.д. Крім того, держава нормує умови оплати праці працівників бюджетної сфери. До сфери договірного регулювання оплати праці відноситься встановлення конкретних форм, систем і розмірів заробітної плати, які визначаються переважно в колективно-договірному порядку. Колективно-договірним шляхом встановлюються також системи матеріального заохочення, деякі правила оплати при відхиленні від нормальних умов праці; визначається розмір тарифних ставок і окладів (за винятком організацій бюджетної сфери), співвідношення їх розмірів між окремими категоріями персоналу; вводяться надбавки і доплати до тарифних ставок (окладів) тощо. Джерелами колективно-договірного регулювання є угоди різних рівнів, колективні договори, положення про оплату праці, про преміювання, про виплату матеріальної допомоги та інші колективно-договірні акти. При цьому галузеве регулювання організації заробітної плати не вимагає виділення його в самостійний спосіб, оскільки регулювання оплати праці за допомогою галузевих тарифних угод цілком може розглядатися як один з рівнів колективно-договірного регулювання. Індивідуально-договірне регулювання здійснюється безпосередньо працівником і роботодавцем під час укладення трудового договору. Воно може служити як доповненням, так і конкретизацією нормативного і колективно-договірного регулювання.
11. Метод єдності регулювання оплати праці полягає у встановленні загальних принципів правового регулювання оплати праці, єдиних стандартів і мінімальних гарантій в галузі оплати праці, що розповсюджуються на всіх працівників України. Єдність правового регулювання оплати праці здійснюється на державному рівні. Метод диференціації оплати праці поєднує неоднорідність і складність праці, а отже і неоднорідність в правовому регулюванні оплати праці, з урахуванням його складності, умов праці, кліматичних особливостей, специфіки галузі, особи працівника і т.д.
12. Найважливішою задачею будь-якої держави є встановлення певних соціальних гарантій в сфері оплати праці. До них мають бути віднесені: 1) встановлення мінімального розміру оплати праці, нижче за який не може проводитися виплата заробітної плати; 2) встановлення механізму регулювання оплати праці в умовах, що відхиляються від нормальних, і мінімальних розмірів доплат за роботу в таких умовах, нижче за які вони бути не можуть; 3) обмеження утримань із заробітної плати працівників; 4) встановлення порядку і термінів виплати заробітної плати.
13. Заробітну плату як правову категорію можна визначити як винагороду, яку роботодавець повинен систематично виплачувати працівникам за роботу, обумовлену трудовим договором (контрактом), з урахуванням їх особистого трудового внеску за попередньо встановленими нормами і розцінками і не нижче за мінімальний розмір оплати праці.
14. Матеріальне стимулювання може застосовуватися індивідуально до працівника, до бригади або іншого підрозділу, або комплексно до працівників підприємства, організації, установи (наприклад, загальне підвищення заробітної плати або премія від прибутку за річними результатами). Розмір матеріальної винагороди конкретного працівника може визначатися з використанням методів визначення особистої участі в результатах.
15. Необхідно прийняти, відповідно до ст. 139 проекту Трудового кодексу України, закон, який визначав би порядок і терміни введення розміру мінімальної заробітної плати, приведення мінімального рівня оплати праці у відповідність із прожитковим рівнем, який би забезпечував гідне існування працівника і членів його сім'ї, що справлятиме глибокий морально-ціннісний вплив на працівників, породжуватиме у них відчуття впевненості у завтрашньому дні, захищаючи їх від свавілля роботодавців, які виплачують частину зарплати "в чорну", тим самим істотно знижуючи рівень соціальної захищеності працівників. Встановлення мінімальної оплати на рівні, відповідному прожитковому, також приведе до створення умов, що забезпечують нормальне застосування заходів морального, статусного, організаційного та інтелектуально-творчого стимулювання. Це пояснюється тим, що щонайпершою потребою працівника є потреба у виживанні, і до її задоволення ефективність видів стимулювання, пов'язаних з повагою, соціальним статусом, творчістю, є низькою.
16. Необхідно доповнити проект Трудового кодексу статтею, що мала б назву „Порядок застосування заходів заохочення”, такого змісту:
„З метою формування активної поведінки працівників в процесі виконання трудових обов’язків роботодавець застосовує на свій розсуд будь-які заохочення.
Заходи заохочення застосовуються за рахунок роботодавця. Працівник має право відмовитися від заохочення, повідомивши про це роботодавця”.
17. Під моральним стимулюванням працівників слід розуміти соціально-правовий інструмент формування поведінки працівників шляхом встановлення для вже наділених правами і обов'язками працівників додаткових позитивних наслідків поведінки у вигляді задоволення духовних потреб, що носять моральний характер.
18. Вважається за доцільне виділити три групи видів морального стимулювання. Перша група пов'язана з публічним визнанням заслуг працівника. До цієї групи можна віднести нагородження похвальними листами, грамотами, іншими документами, видачу позитивних рекомендацій, занесення в Книгу Пошани, на Дошку Пошани, усне оголошення подяки, нагородження почесними званнями, званням кращого по професії, почесного працівника, ветерана праці, Героя Праці, почесними знаками, орденами, медалями. Друга група заходів морального стимулювання несе в собі елементи статусного стимулювання, яке необхідно розуміти як комплекс заходів, що позитивно підкріплюють у працівника відчуття приналежності до підприємства (установи, організації). До цієї групи відноситься видача працівникам корпоративного одягу, відзнак, впровадження кодексів честі, кодексів працівника підприємства (установи, організації), проведення загальних урочистих заходів в робочий час, наприклад, з нагоди дня народження підприємства, установи, організації. До третьої групи заходів морального стимулювання відносяться такі, які, будучи за своєю сутністю засобами задоволення духовних потреб, потреб у визнанні цінності особи, в пошані, пов’язані із набуттям працівником певних матеріальних благ. Це - оголошення працівникові подяки з грошовим заохоченням, заохочення духовного розвитку працівника, наприклад, шляхом доплат за відвідини театру та інших культурно-виховних закладів. Вважається, що запровадження таких заходів буде посилювати мотивацію працівника до покращення своєї роботи.
19. П.3 ст.262 проекту Трудового кодексу України має бути доповнений наступними підставами звільнення як дисциплінарного стягнення: вчинення винних дій працівником, що безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку роботодавця; здійснення працівником, що виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи; ухвалення необґрунтованого рішення керівником організації (філіалу, представництва), його заступниками і головним бухгалтером, що мало своїми наслідками порушення збереження майна, неправомірне його використання або інший збиток майну організації; одноразового грубого порушення керівником організації (філіалу, представництва), його заступниками своїх трудових обов'язків.
20. Слід доповнити ч.5 ст. 60 проекту Трудового кодексу України наступним положенням: «При одноразовому порушенні працівником вимог щодо охорони праці роботодавець зобов'язаний звернутися до Державної інспекції праці за висновком про наявність у діях працівника реальної загрози настання тяжких наслідків. У випадку, якщо такий висновок підтвердить наявність даної загрози, роботодавець має право звільнити працівника не пізніше ніж через один місяць з дня отримання висновку і не пізніше 6 місяців з дня вчинення провини».
21. 3. Єдність державного регулювання застосування утримань із заробітної плати як заходу дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни повинна виражатися у встановленні в законі наступних умов: а) обсягу повноважень органу, що має дисциплінарну владу застосовувати утримання з повної заробітної плати працівника; б) термінів застосування утримання; в) розмірів утримання; г) порядку застосування утримання і оскарження рішень про застосування утримання.
22. Ст. 260 проекту Трудового кодексу доцільно викласти в наступній редакції:
«Стаття 260. Заохочення за працю
Роботодавець заохочує працівників, сумлінно виконуючих трудові обов'язки, застосовуючи до них:
1) матеріальні заохочення (підвищує розмір заробітної плати, видає премію, нагороджує цінним подарунком, застосовує інші матеріальні заохочення, включаючи передачу у власність об'єктів нерухомості, цінних паперів, а також надання можливості використання працівником яких-небудь послуг третіх осіб за рахунок роботодавця);
2) моральні заохочення (оголошує подяку, нагороджує почесною грамотою, відзнаками, заносить в Книгу пошани, на Дошку пошани, представляє до звання кращого по професії);
3) статусні заохочення (підвищує на посаді, покращує істотні умови праці);
4) інтелектуально-творчі заохочення (публікує праці працівника; відряджає працівника для участі в конференціях і інших заходах; направляє працівника на навчання або проводить навчання працівника без відриву від виробництва);
5) організаційні заохочення (встановлює індивідуальний режим праці для працівника, режим телероботи, покращує умови праці працівника).
Інші види заохочень працівників за працю визначаються колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, а також статутами і положеннями про дисципліну. За особливі трудові заслуги перед суспільством і державою працівники можуть бути представлені до нагородження державними нагородами.
Заходи заохочення застосовуються роботодавцем в цілях формування правоактивної поведінки працівників, тобто поведінки, що характеризується більш активною і добросовісною працею, ніж це закріплено в обов'язках працівника».
23. Для спонукання роботодавців до широкого використання заходів стимулювання працівників, необхідне проведення засобами масової інформації освітніх програм, широко висвітлюючи ефективність стимулювання працівників в інтересах формування правоактивної поведінки.
24. Під статусним стимулюванням працівників ми розуміємо соціально-правовий інструмент формування поведінки працівників шляхом задоволення потреб вже наділених правами і обов'язками працівників у реалізації свого соціального статусу, потреб у владі, в успіху, а також інших потреб, що носять статусний характер, з метою формування правоактивної поведінки.
25. Доцільно виділити наступні форми статусного стимулювання. Перша група пов'язана з оцінкою, атестацією працівників і подальшим підвищенням або збереженням колишнього робочого місця, присвоєння працівникам різних кваліфікаційних розрядів за підсумками роботи, оцінювання, випробувань. Друга група пов'язана з переведенням працівників на інше робоче місце. Це досягається за рахунок встановлення режиму переведення усіх працівників на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ протягом певного періоду, наприклад, у різні філіали підприємства (установи, організації). До третьої групи відносяться заходи, пов'язані з участю працівника в управлінні. Працівник, беручи участь в управлінні підприємством, організацією, установою, засвоює її цінності, одержує визнання свого статусу. До цієї групи заходів статусного стимулювання відносяться заходи делегування працівникам підприємства (установи, організації) повноважень щодо вирішення певних виробничих завдань.
26. Під інтелектуально-творчим стимулюванням працівників необхідно розуміти соціально-правовий інструмент формування поведінки працівників шляхом задоволення потреб вже наділених правами і обов'язками працівників у творчості, інтелектуальних потреб, потреб у самовираженні, а також інших потреб, що носять інтелектуально-творчий характер, з метою формування правоактивної поведінки. Доцільно виділити наступні види соціально-правових засобів інтелектуально-творчого стимулювання працівників. Першу групу складають пов'язані з наданням можливості для самостійної творчості у робочий час. Це надання працівникові певної кількості вільного робочого часу протягом робочого тижня, коли він може займатися проектами на свій розсуд, або надання на певний період працівникові більш повної свободи дій в організації, коли він протягом робочого дня займається своїми ініціативними проектами, у тому числі в лабораторіях, на спеціальному устаткуванні, і шукає способів підвищення ефективності системи у цілому. До другої групи входять види, пов'язані з навчанням працівника за рахунок підприємства (установи, організації). Таке навчання може здійснюватися як на короткотермінових курсах усередині підприємства (установи, організації), так і протягом декількох років у вищому навчальному закладі, наприклад, здобуття кваліфікації спеціаліста або магістра, навчання в аспірантурі. До третьої групи відносяться заходи, пов'язані з нагородженням працівників науковими відрядженнями, поїздками на конференції та симпозіуми, публікаціями їх кращих робіт. До четвертої групи ми відносимо заходи, пов'язані з переведенням працівників на інше робоче місце з метою підвищення інтелектуально-творчої зацікавленості у праці. Такий перехід здійснюється в рамках підприємства (установи, організації).
27. Під організаційним стимулюванням працівників необхідно розуміти соціально-правовий інструмент формування поведінки вже наділених правами і обов'язками працівників шляхом задоволення їх потреб у самостійному плануванні свого робочого часу, оволодінні новітньою технікою та обладнанням, участі у вирішенні важливих питань діяльності підприємства, установи, організації, а також інших потреб, що носять організаційний характер, з метою формування правоактивної поведінки. Доцільно виділити три групи заходів організаційного стимулювання: 1) пов'язані з першочерговим наданням новітньої техніки, програмного забезпечення працівникові у зв'язку з його досягненнями, 2) пов'язані із зміною графіка роботи так, щоб досягши необхідних виробничих показників, працівник мав нагоду гнучко планувати свій особистий час. Це досягається використанням таких заходів, як гнучке робоче місце, скорочений робочий тиждень, розділений робочий день і т.п.; 3) залучення працівників до участі в групах усередині трудового колективу, присвячених виконанню певної мети, наприклад, гуртках якості, цільових групах тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Пилипенко П.Д. Кодифікаційні процеси у сфері трудового права України // Юриспруденція он-лайн. - http://www.lawyer.org.ua. 15.02.2004.
3. Лунев А.Е. Право и эффективность управления. - М.: Экономика, 1973. – 246 с.
4. Осинцев Д.В. Основы административного права: Курс лекций. – М.: Юристъ, 2000. – 378 с.
5. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины.— X.: «Одиссей», 2000.— 480 с.
6. Смирнов О.В. Трудовое право: Учебник. — М.: «ПРОСПЕКТ», 1998.—448 с.
7. Державне управління в Україні: Навч.посібник / За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К.: Основи, 1999. – 426 с.
8. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
9. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — Харків: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.
10. Івчук Ю.Ю. Теоретичні підходи до системи трудового права України в умовах ринкової економіки: Дис. ... канд. юрид. наук. Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення / Національний університет внутрішніх справ, Україна. - Харків, 2004.- 175 с.
11. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 356 с.
12. Фромм Э. Душа человека. - М.: Логос, 1992. - 448 с.
13. Колот А.М. Мотивація персоналу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. -337 с.
14. Шкатулла В.И. Кадровая политика в современных условиях: мотивация труда; управление дисциплинарными отношениями // Библиотека журнала «Кадры». - 1995. - № 45. - С.19 -29.
15. Куликов Г.Г. Мотивация труда наёмных работников: - К.: Наук. думка, 2002. - 339 с.
16. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посібник /За ред. П.С.Перепелиці, В.В.Рибалки. – Хмельницький: ТУП, 2001. – 330 с.
17. Васильева Л.А. Особенности трудовой мотивации в аграрном секторе экономики // Экономическая оценка и активизация трудовой активности. - Челябинск, 1996. - С.30-31.
18. Нурмагамбетов A.M. Рынок труда: правовые проблемы и перспективы: Автореф. дис. … д-ра юр. наук. - М., 1998. - 32 с.
19. McGregor D. The human side of enterprise. - N.Y., 1960. - 380 р.
20. Maslow, A. Motivation and personality. Rev. ed. New York: Harper and Row, 1970. – 460 р.
21. Maslow, A. The father reaches of human nature. New Yolk: Viking, 1971.- 286 р.
22. Maslow А. A Theory of Human Motivation // Psychological Review. -1943. -№ 50. – 67 р.
23. Harrington J. The Improvement Process. - N.Y.: Me. Graw-Hill Book Co., 1987.- 135 р.
24. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1995. - С.109-112.
25. David С. McClelland. The Two Faces of Power // Journal of International Affairs. - 1970. – 240 р.
26. Victor H. Vroom. Work and Motivation. New York. Wiley. 1964.- 94 р.
27. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1992. - 414 с.
28. Ходжеттс Р. Менеджмент: теория, процесс и практика управления. Гл.13. Современные теории мотивации: Пер. с англ. – Всесоюзный центр переводов.- С_61638. 27.09.89.- 22 с.
29. Крушельницька О.В. Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навч.посібник. — К.: «Кондор». — 2003. – 296 с.
30. Комозин А.Н., Кравченко А.И. Популярная социология. -М., 1991. -280 с.
31. Социология труда. / Под. ред. Дряхлова Н.И., Кравченко А.И., Щербины В.В. - К., 1993. – 168 с.
32. Прокопенко В.І. Трудове право: Підручник.: - К.: Наукова думка. 2000.- 359 с.
33. Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк. - М.: Наука, 1992. –220 с.
34. Еллинек Г. Общие учения о государстве. - СПб., 1908. - Т.1 – 390 с.
35. Иеринг Р. Цель в праве. - СПб., 1881. – 286 с.
36. Соболев С.А. Правовые способы воздействия на мотивацию труда работника: история и современность: Дис. … канд. юр. наук. -Пермь,1998. – 168 с.
37. Трубецкой Е.Н. Лекции по Энциклопедии права. - М., 1909. – 83 с.
38. Исаев И.А., Золотухина И.М. История политических и правовых учений России XI-XX вв. - М., 1995. – 150 с.
39. Дуров В. Ордена России. - М.: Норма-Инфра М, 1993. – 180 с.
40. Пересветов И.С. Сочинения.- М., 1956. – 386 с.
41. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М., Знание, 1996. -429 с.
42. Радищев А.Н. О законоположении // Избранные философские сочинения. - М., 1949. – 416 с.
43. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – М.: Политиздат, 1972 . - Т. 36 – 420 с.
44. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – М.: Политиздат, 1972 Т.43. - 510 с.
45. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – М.: Политиздат, 1973 . -Т.54. - 480 с.
46. Ленин В.И. Полн. собр. соч – М.: Политиздат, 1972. - Т.40. - 400 с.
47. Ленин В.И. Полн. собр. соч. - – М.: Политиздат, 1972. - Т.44. - 500 с.
48. Декрет СНК РСФСР "О борьбе со взяточничеством" // СУ. - 1918. - № 35.
49. Декрет СНК УРСР "Про боротьбу з хабарництвом" від 16 серпня 1921 року /Хабарництво: історія та сучасність /За ред.О.В.Шевченка. – Львів: Вид-во ЛДЕУ, 2001. – С.6-9.
50. Рябчук В.Н. Освобождение от ответственности в связи с социально одобряемым поведением//Правоведение. - 1989. - № 1. - С.29 - 31.
51. Бырка B.C. Материальные и моральные стимулы повышения производительности труда // Советское государство и право. - 1968. - № 4. -С. 34-37.
52. Малько А.В. Поощрение как правовое средство // Правоведение. 1996. - №3. - С.26-37.
53. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М, 1972. – 76 с.
54. Сабитов Р.А. Посткриминальное поведение: понятие, регулирование, последствия. - Томск, 1975. – 49 с.
55. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: - Знание, 1987. – 42 с.
56. Баранов В.М. Поощрительные нормы советского социалистического права. - Саратов, 1978. – 56 с.
57. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. - Саратов.: Изд-во Саратовского университета, 1994. - 276 с.
58. Баранов В.М. Правовые формы поощрения в развитом социалистическом обществе: сущность, назначение, эффективность. - Саратов, 1975. – 197 с.
59. Клейнер Т.Б. Реформирование предприятий: возможности и перспективы. // Общественные науки и современность. - 1997. - № 3.- С.85- 88.
60. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Азбука, 1991. - 822 с.
61. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. - М.: Русский язык, 1998 - Т.2. - 816 с.
62. Современная философия: Словарь и хрестоматия. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 512 с.
63. Малько А.В. Понятие, признаки и функции правовых поощрений // Проблемы теории государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1999. – 365 с.
64. Ведяхин В.М. Правовые стимулы: понятие и виды // Правоведение. 1992. - №1.- С.52 - 56.
65. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. 3-е изд., перераб. и доп., - М.:Юрист, 2001. – 496 с.
66. Каринский С.С. Поощрение за успешный труд по советскому праву.- М.: Наука, 1961. – 321 с.
67. Петров Г. М. Поощрение в государственном управлении (правовые аспекты). - Ярославль, 1993. – 15 с.
68. Малько А.В. Юридические поощрительные санкции // Юриспруденция. - 1996.- № 6. - С.3-7.
69. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. – 115 с.
70. Завітовська Т.Т. Економіка праці. – К., Наук. думка, -2000. - 251с.
71. Галкин В.М. Система поощрений в советском уголовном праве // Советское государство и право. - 1977.- № 2. - С. 95-97.
72. Томашевский Н.П. О структуре правовой нормы и классификации ее элементов // Вопросы общей теории государства и права. - М., 1960. – 223 с.
73. Киселёва О.М. Поощрение как метод правового регулирования. Дисс. … канд. юрид. наук. - Саратов, 2000.- 195 с.
74. Алексеев С.С. Теория права. - М., Знание, 1995. - 209 с.
75. Серегина В.В. Принуждение как метод осуществления государственной власти и правового регулирования общественных отношений // Проблемы государственной власти. Юридические записки. - Воронеж. - Вып. 3. - 1995. - С. 98 – 122.
76. Кулапов В.Л. Рекомендательные нормы советского права / Под ред. М.И. Байтина. - Саратов, 1987. - С. 59-73.
77. Словарь по этике / Под ред. А.А. Гусейнова и И.С. Кона. - М., 1989. – 239 с.
78. Солдатенко М. Державне регулювання оплати праці // Україна: аспекти праці.- №7-8. - 1996. - С.15-19.
79. Проект Трудового кодекса України // WWW. Rada.kiev.com.ua.
80. Хохлов Е.Б. Очерки истории. - М., Наука, 1998. - 549 с.
81. Устав о промышленном труде с правами и разъяснениями// Сост. Громан В.В. Пг., 1915; Свод законов Росс. Имп. - Т ХІ. - ч.2. - СПб.,- С.1213-1249.
82. Киселёв И.Я. Фабричное законодательство. - М., 1997. – 236 с.
83. Туган-Барановский М.И. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Т.1. История развития русской фабрики в ХIХ веке. - М., 1938. - с.456.
84. Янжул И.И. Из воспоминаний и переписки фабричного инспектора первого призыва. - СПб., 1907. - 641 с.
85. Ленин В.И. О трудовом законодательстве. -М., 1918. - 589 с.
86. Таль Л.С. Очерки промышленного права. - М., 1918. - 892 с.
87. Кодекс законів про працю РСРСР від 1918р. // ЗУ УРСР. - 1918. - № 48. - Ст.762.
88. Кодекс законів про працю УРСР від 1922р. // ЗУ УРСР. - 1922. - № 52. - Ст.751.
89. Варшавський К.М. Трудовое право СССР. - Ленинград, Техника и производство, 1924.- 348 с.
90. Каминская П.Д. Советское трудовое право. - М.,Политиздат, 1928.-395 с.
91. Законодательство о труде (для хозяйственного актива). / Под ред. А.С.Пашкова, В.И. Семёнова. - Минск, 1978.- 295 с.
92. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. - М.: Наука, 1989. - 149 с.
93. Абрамова О.В. Санкции в советском трудовом праве: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук.- М., 1977. - 38 с.
94. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие классификация // Советское государство и право. - 1987. - № 6.- С.12-19.
95. Курилов В.И. Личность в системе управления трудом (правовой аспект): Дисс.в виде научного доклада на соискание степени д-ра юрид. наук. - СПб., 1998.- 34 с.
96. Мирошник В. Правовые стимулы в Российском законодательстве: Автореф. дисс. … канд. юрид.наук., Ростов-на-Дону, 1997. – 28 с.
97. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. - М.: Знание, 1998.- 159 с.
98. Трудовое право в капиталистическом государстве. - М., Профиздат,1982. - 245 с.
99. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала. - Т.2. - М.:Наука, 1997. - 482 с.
100. Пашков А.С, Иванкина Т.В., Магницкая Е.В. - Кадровая политика и право. - М., 1989. - 190-216 с.
101. Баканов Е., Прошкин Б. Место оценки персонала в системе кадрового менеджмента //Человек и труд. - 1997. - № 6. – С.31- 34.
102. Филиппов А.В. Работа с кадрами. - М.: Экономика, 1990. - 248 с.
103. Кудрин М. Обеспечение прогресса технического творчества средствами трудового права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - Пермь, 1998.- 18 с.
104. Курилов В.И. Личность. Труд. Право. - М., 1989. - 488 с.
105. Закон України №108-95ВР „Про оплату праці” від 24 березня 1994 р. № 108/95 // Відомості Верховної Ради. – 2000. - №35. - Ст.288.
106. Рабинович-Захарин Л. К вопросу о дифференциации советского трудового права // Вопросы советского гражданского и трудового права. – М.:Изд-во АН СССР, 1952. - 508 с.
107. Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. -М.: Юристъ, 1998. - 201 с.
108. Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. – М.: Наука, 1972. - 157 с.
109. Пашерстник Е.Б., Мейксин М.Н. Заработная плата в современных условиях. – М. – СПб.: Издат.торг. дом «Герда», 1998.- 225 с.
110. Процевський А.И. Зароботная плата и эффективность общественного производства. – Харьков: Вища школа.- 1975.- 168 с.
111. Зайкин А.Д., Ремизов К. Экономико-правовое регулирование труда и заработной платы. Учебник для вузов. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. - 328 с.
112. Смирнов О.В. Концепция ускорения и совершенствование трудового законодательства. // Советское государство и право. -1987.- № 9. - 89 с.
113. Макконел Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: в 2 т.: Пер. с англ. - 11-е изд. - Т 2. - М.: Республика, 1995.- 306 с.
114. Липсиц И.В. Экономика без тайн. - М.: «Вита-пресс», 1994.- 89 с.
115. Кокин Ю. Теория заработной платы и современные реалии оплаты труда // Человек и труд. - 1995. - №7.