ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ ЯК СУБ’ЄКТ ТРУДОВОГО ПРАВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Трудовий колектив: поняття, види, правосуб’єктність та правовий статус..............................................................................................................................17
1.1. Поняття та види трудового колективу………..................................................17
1.2. Правосуб’єктність та правовий статус трудового колективу.........................38
Висновки………………….….......................................................................................80
РОЗДІЛ 2. Форми участі трудових колективів у встановленні умов праці…..…...82
2.1. Загальні збори (конференція) – основна форма реалізації повноважень трудових колективів. Поєднання прямих та представницьких форм виробничої демократії.......................................................................................................................82
2.2. Основні засади участі трудового колективу у колдоговірному процесі….....105
2.3. Повноваження трудового колективу бригади у встановленні умов і оплати праці..............................................................................................................................132
Висновки......................................................................................................................146
РОЗДІЛ 3. Форми участі трудового колективу у вирішенні трудових спорів............................................................................................................................148
3.1. Форми участі трудового колективу у вирішенні індивідуальних трудових спорів............................................................................................................................148
3.2. Форми участі трудового колективу у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів)..................................................................................................................157
Висновки......................................................................................................................177

ВИСНОВКИ…………….............................................................................................179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……...........................................................184

ВСТУП

Актуальність теми.
Стаття 1 Конституції України проголосила, що Україна є демократичною державою. А це означає, що вона заснована на здійсненні реального народовладдя, активній участі громадян в управлінні державними справами. У Програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” підкреслено, що єдиним джерелом влади в Україні є її народ. Найвищими цінностями проголошено рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократію, єдність та правову державу [1]1. Демократичною вважається держава, якій властива така ознака як гарантованість основних прав і свобод громадян. Проголошений державою курс на демократизацію суспільства і розбудову правової, соціальної і демократичної держави потребує демократизації відносин у сфері праці. Значення демократії на виробництві обумовлено тим, що економічна основа подальшого розвитку країни створюється саме у трудових колективах. Принцип демократичної держави набуває конкретизації в різних нормах трудового права, адже демократія проявляється не лише в політичних інститутах, а й в організації трудової діяльності на підприємствах, в установах, організаціях. У трудових колективах відбувається реалізація громадянами права на працю.
У будь-якому суспільстві поряд з індивідуальною трудовою діяльністю існують різні форми кооперації праці. Громадяни укладають трудові договори з підприємствами, установами, організаціями і працюють, перебуваючи у трудових колективах цих підприємств, установ, організацій. Суб’єктом індивідуальних трудових відносин є підприємство (установа, організація) на чолі з керівником, але після укладання трудового договору працівник перебуває в певній асоціації працівників підприємства (установи, організації). Це накладає на працівника певні обов’язки, які випливають із спільного характеру праці. Як правильно ___________________
1 [1] Урядовий кур’єр. – 2005. – № 26.
зазначає В.С. Венедиктов, індивідуальні трудові відносини реалізуються в у колективному середовищі, в колективних зв’язках і відносинах [2]1. Саме завдяки колективу працюючих підприємство (установа, організація) реалізує свою правосуб’єктність. Працюючі становлять невід’ємну складову підприємства, установи, організації, адже визначення підприємства базується на синтезі майна, засобів виробництва і колективу працюючих. Кожна складова наділена певною самостійністю в рамках єдності. Як підприємство не може існувати без колективу працюючих, так і колектив не є трудовим колективом у відриві від підприємства. Звичайно, поняття підприємства є первинним по відношенню до колективу працівників, які здійснюють на ньому трудову діяльність. Працівників об’єднує багато факторів, пов’язаних з трудовою діяльністю. Працівники зобов’язані виконувати певну трудову функцію, розвивати статутні завдання підприємств, установ, організацій тощо. Від праці окремого працівника залежить загальний результат діяльності усього трудового колективу. Це створює об’єктивну основу для формування в колективі працюючих спільного інтересу.
У сучасних умовах спостерігається розвиток і функціонування великих підприємств. На науково-практичній конференції „Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015)” справедливо зазначалось, що не можна пов’язувати майбутнє економіки України винятково з пріоритетним розвитком малого та середнього підприємництва. Слід виходити з того, що малий і середній бізнес у всіх без винятку країнах Заходу завжди розвивався і продовжує розвиватися в тісному зв’язку з підприємствами, сформованими ще в індустріальну епоху. Йдеться скоріше про структури проміжні, здатні заповнювати ніші в економічному просторі, які великі підприємства через свою специфіку зайняти не можуть. У зв’язку з цим потрібно обов’язково подолати протиставлення малого та середнього бізнесу великому ___________________
1 [2] Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції; м. Запоріжжя, 25-26 червня 2004р. / За заг. ред. проф. В.С. Венедиктова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 18.
капіталу та великим підприємствам. Це суто хуторянська ментальність. Вона не відповідає, і більш того, суперечить стратегічним цілям нашого розвитку. Треба виходити з того, що лише великий національний капітал у союзі з малим та середнім бізнесом може стати основою реальної суверенності національної економіки, її базовою конструкцією [3]1. На великих підприємствах працює велика кількість працівників, які об’єднані спільними інтересами і які виступають в якості єдиного суб’єкта – трудового колективу підприємства. Ця „людська” складова підприємства являє собою соціально-правове явище, яке вимагає значної уваги до себе, оскільки саме в трудових колективах громадяни реалізують своє конституційне право на працю.
У зв’язку з наміром України увійти до Європейського союзу посилюється інтерес до розвитку різних форм демократії у суспільстві. В Указі Президента України „Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” [4]2 визнано за необхідне створення додаткових організаційних та правових умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами, підтримання постійного діалогу зі всіма соціальними групами громадян. Кабінету Міністрів України доручено забезпечити створення рад при Кабінеті Міністрів України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях для здійснення координації заходів, пов’язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, залучивши до роботи в них представників об’єднань громадян, органів місцевого самоврядування та засобів масової інформації. В указі також наголошується на необхідності обговорення проектів найважливіших рішень з представниками соціальних груп, права і законні ___________________
1 [3] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 80.
2 [4] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 146.
інтереси яких вони зачіпають.
Водночас курс держави на демократизацію суспільних процесів не може здійснюватися у відриві від виробничої демократії. Людина може відчувати демократію у державі лише тоді, коли вона поширюється і на трудову діяльність.
Тривалий час, особливо після 1983 року, трудові колективи беззаперечно визнавались суб’єктами трудового права. Але після 1990-1991 років, коли політична, соціальна та правова ситуація в державі почала змінюватися, деякими авторами усе те, що пов’язувалось з принципом колективізму, визнавалось проявом соціалістичної системи господарювання і відкидалось як таке, що не відповідає новим ринковим умовам. У деяких фахівців з трудового права через це змінився погляд на правовий статус трудового колективу. Таке становище з правовим статусом колективу працівників нічим іншим не можна пояснити як тимчасовим „відкатом” від демократичних норм у трудовому праві. Але при цьому слід враховувати відоме положення про те, що процес утвердження демократії, у тому числі сучасної європейської демократії, є дуже складним і тривалим процесом. Ніде, навіть у найбільш благополучних країнах, він не відбувався прямолінійно, скрізь мали місце кризи та „відкати”, і нарешті цей процес набув сталих та незворотних ознак лише після того, як сформувався найширший прошарок середнього класу – основного соціального носія демократизації, гаранта політичної стабільності. У сучасних умовах спостерігається розвиток демократичних інститутів, у тому числі і у такій сфері як сфера праці.
Як вже зазначалось, переважна більшість фахівців з трудового права завжди позитивно ставились до такого об’єднання працюючих громадян як трудовий колектив. Ці фахівці визнавали і визнають його суб’єктом трудового права. Найбільш активно позитивний підхід до трудових колективів та їх повноважень висловлювали та висловлюють такі вчені як Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, О.В. Лавриненко, О.І. Процевський, Г.І. Чанишева, В.І. Щербина та інші.
Так, В.С. Венедиктов визначає трудовий колектив як об’єднання вільних людей, які здійснюють трудову діяльність, характеризуються організаційною єдністю, цілісною системою відносин і мають загальну ціль – досягнення певних результатів у праці. При цьому вчений зауважує, що трудовий колектив це не просте об’єднання працівників, які виконують роботу за трудовими договорами, а певне соціальне утворення, яке має притаманні лише йому ознаки, а тому виступає як самостійний колективний суб'єкт суспільних відносин, має специфічні колективні інтереси і визнається таким з боку законодавця. Трудовий колектив наділений усіма необхідними ознаками для суб’єкта трудового права [5]1.
Г.І. Чанишева та Н.Б. Болотіна вважають, що трудовий колектив є головною фігурою в економіці та в виробничих стосунках, й що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору. Ці вчені доходять висновку про необхідність негайного прийняття закону про трудові колективи та визначення правового статусу цього важливого колективного суб’єкта соціально-правових відносин [6]2.
С. Грудницька та О. Переверзєв пишуть про те, що в сучасних умовах реформування економіки України важливого значення набуває соціалізація управління підприємствами всіх форм власності та встановлення балансу на підприємстві. Головне завдання цього процесу – посилення впливу безпосереднього виробника, трудового колективу на максимальне підвищення прибутку підприємства і його ефективне використання [7]3.
І лише декілька фахівців України з трудового права виступають проти визнання трудового колективу суб’єктом трудового права. Так, у своїй монографії
___________________
1 [5] Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть) // Учебное пособие для курсантов и слушателей высших учебных заведений МВД Украины. – Симферополь: ДОЛЯ, 2004. – С. 51.
2 [6] Трудовое право Украины. Под ред. Г.И. Чанышевой, Н.Б. Болотиной. – Х.: „Одиссей”, 1999. – С. 431-432.
3 [7] Грудницька С., Переверзєв О. Засновник – підприємство – трудовий колектив: потрібен баланс інтересів // Донецький національний університет. Правничий часопис Донецького університету. № 1(4). – 2000р. – Донецьк, 2000. – С. 17.
„Проблеми теорії трудового права” П.Д. Пилипенко висловлює думку про те, що юридичне поняття трудового колективу поступово втратить своє значення, бо, як вважає вчений, трудовий колектив об’єктивно входить у соціалістичну організацію праці, в основу якої закладено колективістські принципи. Значення трудового колективу в суспільному житті сьогодні втрачається, і це можна вважати закономірним явищем. Свою позицію вчений обґрунтовує, зокрема, тим, що про трудові колективи чинна тепер Конституція України не згадує в жодній із своїх статей. Інші законодавчі акти, що стосуються сфери публічного права, називають їх серед учасників правових відносин теж щоразу рідше. Й законодавство останніх років, посвячене колективним спорам, наділяє правосуб’єктністю найманих працівників, а не трудові колективи [8]1.
А.М. Слюсар зазначає, що трудовий колектив взагалі не є суб’єктом трудового права, оскільки трудовий колектив не має суттєвих ознак не тільки суб’єкта трудового права, а й суб’єкта права, у тому числі таких основних ознак, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність. Виходячи з цього автор вважає, що не можна розглядати трудовий колектив як суб’єкт трудового права, бо це поняття не є правовим [9]2.
Негативне ставлення до трудового колективу як суб’єкта трудового права деяких авторів призвело інших фахівців до пошуку іншого поняття для даного соціально-правового явища, наприклад, трудова спільнота, персонал працюючих і т.і. Так, наприклад, В.В. Лазор, визначаючи трудовий колектив як сукупність виключно найманих працівників, пропонує запровадити нове поняття – „трудова спільнота”, розглядаючи його як сукупність усіх учасників трудового процесу, тобто і найманих працівників і роботодавців [10]3.
___________________
1 [8] Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – C.186.
2 [9] Слюсар А.М. Конституція України та суб’єкти трудового права // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001. – C.196.
3 [10] Лазор В. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона трудових спорів // Право України. – 2003. – № 10. – С. 100.
У зв’язку з завершенням підготовки нового Трудового кодексу України знову розгорнулася дискусія щодо трудових колективів. Чимало фахівців з трудового права знову наголошують на тому, що і в нових ринкових умовах трудовий колектив є суб’єктом трудового права, й що трудовий колектив слід наділити значними повноваженнями у сфері праці. Так, наприклад, Д. Карпенко пише: „Вважаю, що особливо слід наголосити на ролі трудового колективу, який за нинішніх умов не втратив можливості виступати суб’єктом трудового права” [11]1.
Підтримують позицію про те, що трудовий колектив є суб’єктом трудового права, і такі відомі українські фахівці, як Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань [12]2.
Представники науки трудового права Російської Федерації, такі як М.М. Гриценко, серед основних принципів, що покладаються в основу соціальних держав, називають економічну демократію, яка проявляється через участь громадян в управлінні організаціями у суспільному та державному житті країни [13]3.
Разом з тим, найбільш виваженою видається позиція Г.С. Гончарової, яка зауважує, що у цьому процесі не слід вдаватись до крайнощів. Переоцінка ролі трудових колективів є такою ж хибною, як і недооцінка. Визначення оптимальних форм такої участі – досить складна справа. Вона потребує серйозних досліджень, а не відвертання від вивчення повноважень трудового колективу й спростування його як суб’єкта трудового права [14]4.
___________________
1 [11] Праця і зарплата. – 2004. – № 45.
2 [12] Научно-практический комментарий законодательства Украины о труде / Б.С. Стычинский, И.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 5-е изд., доп. и перераб., 2004. – С. 862-866.
3 [13] Гриценко Н.Н. Правовые проблемы становления и развития социального государства и профсоюзы // Материалы научно-практической конференции „Проблемы защиты трудовых прав граждан”. Ред. Леонов А.С. – М.: Права человека, 2004. – С.10.
4 [14] Гончарова Г.С. Повноваження трудових колективів на сучасному етапі // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001. – С. 194-196.
Суспільні відносини у сфері праці не розвиваються прямолінійно. Але основні напрями їх розвитку, межі, стратегія повинні бути глибоко науково обґрунтовані і визначені. Таким основним напрямком є демократична трансформація державного впорядкування українського суспільства. Реалізація основного напряму держави щодо демократизації суспільства повинна реалізовуватись через демократизацію законодавства перш за все у сфері праці.
Реальне підвищення ролі органів громадського самоврядування в трудових колективах, наявність різних поглядів з боку фахівців трудового права на визначення правового статусу трудових колективів у сучасних умовах обумовило вибір теми дисертації та необхідність проведення комплексного дослідження трудового колективу як суб’єкта трудового права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконано відповідно до пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на період до 2006 року, встановлених Законом України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року. Дисертацію виконано відповідно до планів наукових досліджень кафедри цивільного і трудового права Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми „Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 „Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002 – 2006 роки”.
Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є визначення трудового колективу підприємств, установ, організацій як суб’єкта трудового права.
Для досягнення цієї мети ставились такі основні завдання:
 з’ясувати об’єктивні фактори, які обумовлюють необхідність існування такої правової дефініції як „трудовий колектив”;
 сформулювати поняття трудового колективу;
 визначити правовий статус трудового колективу як особливого суб’єкта трудового права, види трудових колективів, з’ясувати об’єктивні та суб’єктивні фактори, які обумовлюють надання трудовим колективам статусу суб’єкта трудового права;
 здійснити аналіз основних повноважень трудового колективу у встановленні умов праці;
 з’ясувати представницькі органи трудового колективу та форми реалізації повноважень трудового колективу;
 визначити основні повноваження колегіальних органів громадського самоврядування (загальні збори, конференція);
 здійснити аналіз повноважень трудового колективу у процесі вирішення трудових спорів (індивідуальних та колективних);
 внести пропозиції до проекту Трудового кодексу України щодо трудового колективу.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією повноважень трудових колективів у сфері трудового права. Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з визначенням трудового колективу як суб’єкта трудового права, а також норми чинного вітчизняного та зарубіжного трудового законодавства, у тому числі локальні норми та правозастосовна практика.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму, тобто на використанні низки наукових методів, адекватних об’єкту, предмету та завданню дисертаційного дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Зокрема, діалектичний метод застосовувався для всебічного дослідження зв’язків, які існують безпосередньо всередині самого трудового колективу, з одного боку, та які існують між трудовим колективом і підприємством (суспільством), з іншого боку, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку трудових колективів; історичний метод – для розкриття генезису законодавства про трудові колективи та з’ясування його етапів, визначення перспектив розвитку законодавства, обґрунтування необхідності подальшого наукового дослідження трудових колективів; системно-структурний метод – для розкриття внутрішньої побудови трудового колективу, відображення взаємозв’язків та взаємообумовленостей його елементів, з’ясування місця трудового колективу поміж іншими правовими категоріями, дослідження основних форм участі колективів працівників у встановленні умов праці; логіко-юридичний метод дозволив виділити суттєві та несуттєві ознаки цього складного соціально-правового явища, відіграв значну роль у процесі формулювання проектів нових норм законодавства про трудові колективи; соціологічний метод використовувався в процесі ознайомлення з практикою ведення колективних переговорів й укладання колективних договорів, при узагальненні практики реалізації повноважень трудовими колективами. До проблем, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався порівняльно-правовий метод, зокрема, при вивченні прогресивного досвіду повноважень колективів працюючих зарубіжних країн із розвиненою ринковою економікою.
Основні положення та висновки, викладені у роботі, грунтуються на аналізі чинного національного та зарубіжного законодавства про працю, досягнень загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки, судової практики, практики реалізації повноважень трудових колективів.
Емпіричною базою дослідження є конституційні положення, нормативно-правові та підзаконні нормативні акти України та інших країн, постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародні правові акти – конвенції та рекомендації МОП, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із повноваженнями трудового колективу та визнанням його суб’єктом трудового права. У дисертації визначено основні концептуальні підходи до виявлення правової сутності трудових колективів та з’ясовано основні причини та передумови збільшення значення та ваги колективних форм організації праці у сучасних умовах.
1. Проаналізовано етапи розвитку демократії у сфері трудових відносин та зроблено висновок про необхідність більш активного запровадження в сучасних умовах елементів демократії у сфері праці (1983-1990, 1990-1996, 1996-2005).
2. Набуло подальшого розвитку визначення поняття „трудовий колектив”. Трудовий колектив у широкому розумінні визначається автором як сукупність усіх працюючих, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо, у тому числі й працюючих власників. У вузькому розумінні, тобто в окремих випадках, під трудовим колективом розуміється лише сукупність найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, за виключенням працюючого власника або уповноваженого ним представника (зокрема, у колдоговірному процесі, у процесі вирішення колективних трудових спорів).
3. У Трудовому кодексі України запропоновано передбачити визначення трудового колективу лише у широкому розумінні як сукупність усіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо.
4. Обґрунтовано висновок про те, що трудова правосуб’єктність трудового колективу включає в себе: по-перше, його правоздатність, тобто обумовлену соціально-економічним і правовим становищем властивість трудового колективу, яка полягає в здатності мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки; по-друге, його дієздатність як передбачену нормами права здатність та юридичну можливість своїми діями набувати права та обов’язки; по-третє, його деліктоздатність як передбачену нормами права здатність нести юридичну відповідальність.
5. Доведено, що реалізація повноважень трудового колективу не може здійснюватися лише за допомогою форм безпосередньої демократії – колегіальних органів громадського самоврядування (загальних зборів). Для виконання цієї мети потрібно існування органів представницької демократії, наприклад, конференцій, рад, комісій тощо.
6. Сформульовано висновок про те, що участь працівників у загальних зборах є правом, а не обов’язком.
7. Вперше сформульовано висновок про те, що право участі в загальних зборах працівників та голосування за прийняття рішень повинні мати лише ті особи, які пропрацювали на підприємстві не менше шести місяців, останні працюючі повинні бути наділені лише правом дорадчого голосу. Вперше внесено пропозицію про необхідність у статутних документах підприємств, установ, організацій заздалегідь визначати норми представництва на конференції працівників. Право бути обраним до виробничої ради повинні мати ті особи, які пропрацювали на даному підприємстві не менше 10 років і досягли віку не менше 30 років.
8. Зроблено висновок про необхідність встановлення додаткових гарантій для представників працівників при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності та звільненні з роботи.
9. Удосконалено положення про керівника органу громадського самоврядування вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації, і внесено пропозицію про те, що таким керівником за наявності первинної профспілкової організації має бути керівник виборного органу первинної профспілкової організації. За наявності кількох первинних профспілкових організацій таким керівником має бути керівник найбільш чисельної первинної профспілкової організації.
10. Сформульовано пропозицію про те, що оголошення страйку допустимо лише за умов, якщо таке рішення буде підтримано більшістю членів усього трудового колективу, а не окремого структурного підрозділу, або не менш ніж двома третинами делегатів конференції усього трудового колективу.
11. Внесено пропозицію про необхідність визначення основних повноважень трудових колективів у Трудовому кодексі України, а детальне врегулювання усіх повноважень трудових колективів має відбутись у спеціальному законі про трудові колективи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації спрямовані на поглиблення знань про сутність трудових колективів, їх повноваження та форми їх реалізації. Окремі висновки та пропозиції можуть бути використані у процесі нормотворчої діяльності, при підготовці Трудового кодексу України, розробці законів України про трудові колективи, про соціальне партнерство тощо.
Реалізація пропозицій буде також сприяти посиленню гарантій при реалізації права працівників на участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями та активізації соціального діалогу між роботодавцями та працівниками.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані при підготовці навчальних посібників, підручників, методичних розробок з курсу „Трудове право України”, а також у навчальному процесі у процесі читання курсу та при проведенні практичних занять, зокрема, за темами суб’єкти трудового права, колективний договір, трудовий договір, дисципліна праці, порядок вирішення колективних-трудових спорів (конфліктів).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі цивільного і трудового права Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Результати дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичній конференції молодих вчених „Методологія сучасних наукових досліджень” – Харків, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, 2003; ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень ‘2003” (Дніпропетровськ – Одеса – Львів, 20 – 27 жовтня 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в трьох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (228 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з яких основного тексту – 183 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити такі висновки:
1. Поняття „трудовий колектив” слід вживати у двох розуміннях: у широкому та вузькому. У широкому розумінні поняття „трудовий колектив” повинно охоплювати всіх працюючих, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо, у тому числі й працюючих власників. У вузькому розумінні, тобто в окремих випадках, поняття „трудовий колектив” повинно охоплювати лише колектив найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, за виключенням працюючого власника або уповноваженого ним представника (зокрема, у колдоговірному процесі, у процесі вирішення колективних трудових спорів).
2. У Трудовому кодексі України пропонуємо передбачити визначення трудового колективу лише у широкому розумінні як сукупність усіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо.
3. Структура трудового колективу вторинна і визначається внутрішньою структурою підприємства (установи, організації), в межах якого він існує. Слід розрізняти трудові колективи виробничих структурних підрозділів підприємства (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо).
4. Нормативна дефініція „трудовий колектив” повинна бути лише у трудовому законодавстві, оскільки це об’єднання має за мету захист інтересів своїх членів, пов’язаних з їх участю в трудових відносинах.
5. Поняття „трудова правоздатність” та поняття „трудова дієздатність” є окремими правовими поняттями, які у сукупності з поняттям „деліктоздатність” складають поняття „трудова правосуб’єктність”.
6. Трудова правосуб’єктність трудового колективу включає в себе: по-перше, його правоздатність, тобто обумовлену соціально-економічним і правовим становищем властивість трудового колективу, яка полягає в здатності мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки; по-друге, його дієздатність як передбачену нормами права здатність та юридичну можливість своїми діями набувати права та обов’язки; по-третє, його деліктоздатність як передбачену нормами права здатність нести юридичну відповідальність.
7. Правоздатність трудового колективу виникає з моменту виникнення трудових відносин з працівниками підприємства, установи, організації (їх структурного підрозділу); дієздатність та деліктоздатність – з моменту проведення перших зборів трудового колективу підприємства, установи, організації (їх структурного підрозділу).
8. Суб’єктами трудового права потрібно вважати трудові колективи підприємств, установ, організацій, а також трудові колективи їх структурних підрозділів, які мають право укладати колективні договори.
9. Участь працівників у загальних зборах трудового колективу підприємств, установ, організацій є правом, а не обов'язком.
10. Проведення конференцій вважаємо доцільним на великих підприємствах, установах, організаціях, а також за умов, коли підприємство, установа, організація працює в умовах багатозмінності або територіальної роз’єднаності структурних підрозділів.
11. Право встановлювати норми представництва на конференцію має належати лише трудовим колективам, а не встановлюватись у централізованому порядку.
12. Право участі в загальних зборах працівників та голосування за прийняття рішень повинні мати лише ті особи, які пропрацювали на підприємстві не менше шести місяців, останні працюючі повинні бути наділені лише правом дорадчого голосу. Пропонується у статутних документах підприємств, установ, організацій заздалегідь визначати норми представництва на конференції працівників. Право бути обраним до виробничої ради повинні мати ті особи, які пропрацювали на даному підприємстві не менше 10 років і досягли віку не менше 30 років.
13. У вищих навчальних закладах, де є виборний орган первинної профспілкової організації, на посаду керівника колегіального органу громадського самоврядування доцільно висувати голову цього виборного органу первинної профспілкової організації. У тих трудових колективах, де є дві або більше профспілкові організації, керівником колегіального органу громадського самоврядування має бути голова більш представницької профспілкової організації.
14. Претенденти на посаду ректора національних самоврядних (автономних) вищих навчальних закладах мають обиратись на посаду органами громадського самоврядування і після обрання призначатись на посаду Президентом України.
15. Представниками трудового колективу у процесі ведення колективних переговорів і укладення колективного договору найбільш доцільно обирати первинні профспілкові організації, оскільки останні мають значний досвід у веденні колективних переговорів і укладенні колективних договорів.
16. Пропонуємо доповнити статтю 371 проекту Трудового кодексу України наступним положенням: „Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності представника працівників допускається лише за згодою трудового колективу, який його обрав. Звільнення за ініціативою власника представника працівників не допускається протягом року по закінченні строку, на який його було обрано представляти інтереси трудового колективу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, невідповідності у зв'язку зі станом здоров'я та за вчинення винних дій, за які передбачено звільнення з роботи”.
17. Пропонуємо статтю 12 КЗпП України викласти у наступній редакції: „Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, і однією або кількома первинними профспілковими організаціями чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими на загальних зборах (конференції) трудовим колективом, з другої сторони”.
18. Виробнича бригада є суб’єктом трудового права.
19. Позитивне ставлення до комісій по трудових спорах обумовлено збільшенням, а не зменшенням кількості індивідуальних трудових спорів.
20. Комісії по трудових спорах повинні обиратись на усіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів діяльності, де кількість працюючих не менше ніж 15 осіб.
21. З урахуванням демократичності розгляду індивідуальних трудових спорів комісіями по трудових спорах та авторитету останніх серед працюючих, комісії по трудових спорах мають бути збережені як первинний орган вирішення індивідуальних трудових спорів.
22. До складу комісії по трудових спорах слід обирати авторитетних, ініціативних, з високим професіональним рівнем членів трудового колективу, які працюють на підприємстві, в установі, організації на постійній основі. Осіб, які працюють на умовах сумісництва, погодинної оплати праці або на підставі цивільно-правових договорів, не слід обирати до складу комісій по трудових спорах.
23. Необхідно розширити повноваження третейських судів та віднести до їх компетенції розгляд та вирішення індивідуальних трудових спорів, що виникають у зв'язку з накладенням дисциплінарних стягнень, звільненням з роботи, поновленням на роботі тощо. Виключенням з цього правила мають бути індивідуальні трудові спори, стороною в яких виступають державні службовці.
24. Стороною колективного трудового спору (конфлікту) є працівники, які виступають не від власного імені, а в якості єдиного самостійного суб’єкта – трудового колективу підприємства, установи, організації або їх структурного підрозділу.
25. Оголошення страйку допустимо лише за умов, якщо таке рішення буде підтримано більшістю членів усього трудового колективу, а не окремого структурного підрозділу, або не менш ніж двома третинами делегатів конференції усього трудового колективу.
26. З метою встановлення більш високого рівня гарантій охорони трудових прав категорій працівників, яким заборонено страйкувати, пропонуємо у статті 24 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” більш конкретно перелічити усі категорії осіб і галузі народного господарства, де страйк заборонений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
_____________________
[1] Урядовий кур’єр. – 2005. – № 26.
[2] Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції; м. Запоріжжя, 25-26 червня 2004 р./ За заг. ред. проф. В.С. Венедиктова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 340 с.
[3] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 80.
[4] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 146.
[5] Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть) // Учебное пособие для курсантов и слушателей высших учебных заведений МВД Украины. – Симферополь: ДОЛЯ, 2004. – 164 с.
[6] Трудовое право Украины. Под ред.Г.И. Чанышевой, Н.Б. Болотиной. – Х.: „Одиссей”, 1999. – 480 с.
[7] Грудницька С., Переверзєв О. Засновник – підприємство – трудовий колектив: потрібен баланс інтересів // Донецький національний університет. Правничий часопис Донецького університету. № 1(4). – 2000р. – Донецьк, 2000.
[8] Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 214 с.
[9] Слюсар А.М. Конституція України та суб’єкти трудового права // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001.
[10] Лазор В. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права і сторона трудових спорів // Право України. – 2003. – № 10.
[11] Праця і зарплата. – 2004. – № 45.
[12] Научно – практический комментарий законодательства Украины о труде / Б.С. Стычинский, И.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 5-е изд., доп. и перераб., 2004 – 1071 с.
[13] Гриценко Н.Н. Правовые проблемы становления и развития социального государства и профсоюзы // Материалы научно-практической конференции „Проблемы защиты трудовых прав граждан”. Ред. Леонов А.С. – М.: Права человека, 2004. – 304с.
[14] Гончарова Г.С. Повноваження трудових колективів на сучасному етапі // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001.
[15] Процевський О. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999. – № 6.
[16] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 2000. – 480 с.
[17] Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
[18] Новий тлумачний словник української мови. У 4-х томах. – Т. 2. – К., 2000. – 911 с.
[19] Ковалев А.Г. Коллектив и социально – психологические проблемы руководства. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1978. – 279 с.
[20] Большая советская энциклопедия. 3-е изд. – М., 1973. – Т. 12. – 560 с.
[21] Ратников В.П. Коллектив как социальная общность. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 234 с.
[22] Цепин А.И., Пятаков А.В. Трудовое право и трудовой коллектив / Отв. ред. Р.З. Лившиц; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1986. – 199 с.
[23] Гак Г.М. Диалектика коллективности и индивидуальности. – М.: Мысль, 1967. – 167 с.
[24] В. Селіванов. Людський вимір політики трансформації державного управління в Україні // Право України. – 2004. – № 10.
[25] Прокопенко В.И. Правовые отношения профсоюзного комитета и администрации социалистического предприятия: Автореф. дис. ... док. юрид. наук: 12.00.05 / Харьковский юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1983. – 30 с.
[26] Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
[27] Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве: Монография. – Харьков, НПКФ „КОНСУМ”, 1995. – 136 с.
[28] Бляхман Л.С. Производственный коллектив: В помощь руководителю. – М.: Политиздат, 1978. – 192 с.
[29] Проблемы развития политической системы социализма: Материалы международного симпозиума. – М.: Институт економики мировой социалистической системы АН СССР, 1978. – Т. 2. – 364 с.
[30] Шахов В.Д. Механизм самоуправления трудового коллектива (организационно – правовые проблемы): Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Свердлов. юрид. ин-т. – Свердловск, 1991. – 35 с.
[31] Масленников В.А. Правовой статус трудового коллектива // Сов. государство и право. – 1979. – № 1.
[32] Див. напр.: Копейчиков В.В., Ольховский Б.И. Статус социалистического трудового коллектива // Сов. государство и право. – 1972. – № 1; Перфильев А.Т. Правовой статус социалистического производственного коллектива. – В кн.: Человек и общество. Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. Вып. 7. – 216 с.
[33] Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.: Л.: Изд-во АН СССР в Ленинграде, 1948. – 839 с.
[34] Якушев І.М. Суб’єкти трудового права: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Львів, 1999. – 184 с.
[35] Тарасова В.А. Понятие предприятия как производственно – трудового коллектива. – Вестн. МТУ. Сер. IX, Право, 1968. – 114 с.
[36] Павлович З., П’ятина В. Правове регулювання трудових колективів при нових формах власності // Право України. – 1995. – № 7.
[37] Скобелкин В.Н. Трудовые правоотношения внутри трудового коллектива // Сов. государство и право. – 1989. – № 6.
[38] Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХІ веке). – Харьков, АВГ-Пресс. – 2000. – 768 с.
[39] Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1962. – № 12.
[40] Офіційний вісник. – 2004. – № 4. – Cт. 200.
[41] Жернаков В. Правове регулювання праці: Співвідношення трудового і цивільного права // Право України. – 2000. – № 7.
[42] Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 327.
[43] Процевський О. Яким бути новому Кодексу про працю України // Право України. – 1995. – № 9-10.
[44] Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05. – Одеса, 2001. – 417 c.
[45] Бару М.И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Сов. государство и право. – 1970. – № 7.
[46] Головина С.Ю. Понятийный аппарат трудового права: Монография. –Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1997. – 180 с.
[47] Stevens C.M. The social cost of rent seeking by labour unions in the United States // Industrial relations j. – Berkeley, 1995. – Vol. 34, £ 2. – P. 190.
[48] Силин А. Мифы и быль социального партнёрства в Российской федерации и на Западе // Трудовое право. – 2001. – № 1.
[49] Анисимов А.Л. Коллективные договоры и соглашения и их социально-правовое значение // Трудовое право. – 2003. – № 1.
[50] Бугров Л.Ю. Понятие и классификация коллективных соглашений в российском трудовом праве // Государство и право. – 2002. – № 4.
[51] Сыроватская Л.А. Трудовые отношения и трудовое право. – 1996. – 225 с.
[52] Пилипенко П.Д. Способи укладання трудового договору // Право України. – 2001. – № 4.
[53] Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
[54] Ольховский Б.И. Статус социалистического трудового коллектива: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Одес. гос. ун-т. – Одесса, 1975. –26 с.
[55] Мацюк А.Р. Система трудовых правоотношений развитого социалистического общества: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Ин-т гос-ва и права Академии наук СССР. – Москва, 1985. – 38 с.
[56] Відомості Верховної ради СРСР. – 1983. – № 25. – Ст. 382.
[57] Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
[58] Кашанина Т.В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ): Учебник для вузов. – М.: Издат. гр. НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 815 с.
[59] Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1980. – Т. 4. – 683 с.
[60] Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина, Ф.Н. Петрова. 5-е изд., стереотип. – М., 1955. – 784 с.
[61] Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М., 1991. – 160 с.
[62] Язык закона / Под ред. А.С. Пиголкина; ВНИИ сов. гос. стр-ва и законодательства. – М.: Юрид. лит., 1990. – 189 с.
[63] Теория государства и права: Курс лекций / Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М. и др. – М.: Юристъ, 1997. – 475 с.
[64] Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 287 с.
[65] Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М., 1999. – 304 с.
[66] Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. Копєйчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
[67] Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 325 с.
[68] Зміст цієї дискусії викладено у ряді праць. Див., наприклад: Лаптев В.В. Правовое положение промышленных предприятий в СССР. – М., Изд-во Акад. наук СССР, 1963. – 288 с.; Якушев В.С. Юридическая личность государственного производственного предприятия. – Свердловск, Средне-уральское кн. изд-во, 1973. – 239 с.; Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 310 с.
[69] Пашков А.С. Трудовой коллектив как объект и субъект управления: Монография. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. – 197 с.
[70] Яричевский В.С. Правовое положение трудового коллектива. – Харьков: „Вища школа”, 1975. – 101 с; Масленников В.А. Правовой статус трудового коллектива // Сов. государство и право. – 1979. – № 1.
[71] Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
[72] Алексеев С.С. Общая теория права. – Т.2. – М., 1982. – 359 с.
[73] Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав // Вопросы общей теории советского права. – М.: Госюриздат, 1960. – 381 с.
[74] Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудових правовідносин в умовах переходу України до ринкової економіки: Автореферат дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05 / НЮАУ. – Харків, 2001. – 36 с.
[75] Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.; Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.; Малюта В. Правовий статус професійного спортсмена як суб’єкта трудового права і права соціального захисту // Право України. – 1999. – № 5; Ярошенко О. До питання трудової правосуб’єктності працівників // Право України. – 1999. – № 3.
[76] Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та фак. – К.: Вентурі, 1996. – 224 с.; Советское трудовое право: Учебник / Пашков А.С., Хрусталёв Б.Ф., Смирнов О.В. и др. – М.: Юрид. лит., 1988. – 608 с.
[77] Энциклопедия государства и права. – Т. 1. – М., 1925. – 1239 с.
[78] Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 245 с.; Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: Вопросы теории. – М.: Издательство “Наука”, 1978. – 367 с.; Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 310 c.; Якушев І.М. Суб’єкти трудового права: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Львів, 1999. – 184 с.
[79] Якимов А.Ю. Статус субъекта права // Государство и право. – 2003. – № 4.
[80] Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
[81] Див., наприклад: Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.; Бахрах Д.Н. Система субъектов советского административного права // Сов. гос. и право. – 1986. – № 2.
[82] Іншин М. Щодо правового статусу співробітників органів внутрішніх справ, які звільнені за скороченням штатів // Право України. – 1998. – № 11.
[83] Див., наприклад: Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник. – М., 1999. – 552 с.
[84] Див., наприклад: Новосёлов В.И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов, 1976. – 216 с.
[85] Див., наприклад: Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. – 351 с.
[86] Александров Н.Г. Экономическая политика КПСС и законодательство о труде // Экономическая политика КПСС, труд и право. – М.: Изд-во МГУ, 1973. – 157 с.
[87] Щиглик А.И. Конституционный статус общественных организаций в СССР. – М.: Наука, 1983. – 253 с.
[88] Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 204 с.
[89] Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 с.
[90] Ярошенко І.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 1999. – 199 с.
[91] Див. напр.: Александров Н.Г. Правовые отношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во Московского университета, 1959. – 45 с.
[92] Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994. – 236 с.
[93] Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977 г. // Правопорядок и правовой статус личности. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980.
[94] Витрук Н.В. О субъективных правах советских граждан // Правознавство. - 1965. – № 1.
[95] Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1994. – 360 с.
[96] Див. напр.: Ярошенко І.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 1999. – 199 с.
[97] Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
[98] Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 207 с.
[99] Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1977. – 215 с.
[100] Красавчиков О.А. Социальное содержание правоспособности граждан // Правоведение. – 1960. – № 1.
[101] Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 72 с.
[102] Волкова О.Н. Субъекты социалистического трудового договора // Развитие трудового права и права социального обеспечения в современный период. – М.: ВЮЗИ, 1986.
[103] Сурилов А.В. Теория государства и права: Учебное пособие. – К.; Одесса: Выща школа, 1989. – 438 с.
[104] Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юридическое Издательство Министерства Юстиции СССР, 1948. – 334 с.
[105] Карпушин М.П. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1958. – 173 с.
[106] Бегичев Б.К. Проблемы трудовой дееспособности граждан // Проблемы советского трудового права: Научные труды, вып. 46. – Свердловск: Свердловский юрид. институт, 1975.
[107] Барабаш О.Т. Деякі властивості трудових правовідносин // Право України. – 1997. – № 8; Черноморченко Н.П. Субъекты советского трудового права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 713 / Сарат юрид. ин-т. – Саратов, 1968. – 16 с.
[108] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. – 2-е изд., перераб. и доп. – М: Юристъ, 2001. – 776 с.
[109] Марченко М.Н. Общая теория права. – Л., 1976. – 347 с.
[110] Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
[111] А.В. Эйриян, Д.А. Меншиков. Взаимоотношения первого руководителя организации с коллективом работников (юридический аспект) // Тезисы докладов научно-практической конференции „Фундаментальные и прикладные проблемы развития юридической науки”. Пермь, 15-16 октября 1998. – Пермь, 1998.
[112] Праця і зарплата. – 2003. – № 42.
[113] Слюсар А.М. Трудовий колектив і його правовий стан в період розвитку ринкової економіки // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 51. – Х., 2001. – 198 с.
[114] Див. наприклад: Максименко В.Ф. Трудові колективи в системі радянської соціалістичної демократії. – К.: Наук. думка, 1976. – 164 с.
[115] Пашков А.С. Правовой статус трудового коллектива // Правоведение. – 1983. – № 6.
[116] Советское трудовое право: Учебник / Андреев В.С., Голощапов С.А., В.С. Даниленко. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1987. – 510 с.
[117] Иванов С.А., Лившиц Р.З. Конституция СССР и вопросы трудового права // Сов. гос. и право. – 1978. – № 4.
[118] Мурашин Г.А., Малышко Н.И. Трудовой коллектив и правопорядок. – К.: Наукова думка, 1987. – 93 с.
[119] Сорокин В.Д. Трудовой коллектив: политические, социальные, правовые аспекты. – Л.: Лениздат, 1984. – 128 с.
[120] Кондратьев Р.И. Закон о государственном предприятии и права трудовых коллективов. – Львов: Вища школа, 1988. – 90 с.
[121] Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 564 с.
[122] Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
[123] Офіційний вісник України. – 1998. – № 12. – Ст. 435.
[124] Комарницький В.І. Соціальне партнерство на рівні підприємства та його суб’єкти // Академія праці і соціальних відносин. Вісник Академії праці Федерації профспілок України. № 3(12). 2001р. – К., 2001.
[125] Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 564 с.
[126] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 92.
[127] Офіційний вісник України. – 1999. – № 23. – Ст. 1033.
[128] Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – Ст. 860.
[129] Урядовий кур’єр. – 2003. – № 158.
[130] Советская экономика: катастрофа или катарсис? – М.: Интер-Верси, 1990. – 400 с.
[131] Урядовий кур’єр. – 1994. – № 76-77.
[132] Офіційний вісник України. – 1999. – № 38. – Ст. 1889.
[133] Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 165.
[134] Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
[135] Смирнов В.Т. Обоснование деликтной ответственности юридических лиц. – Л., 1962. – 301 с.
[136] Матвеев Г.К. Психологические аспекты вины советских юридических лиц // Сов. государство и право. – 1978. – № 8.
[137] Трудовой колектив как объект и субъект управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. – 264 с.
[138] Масленников В.А. Трудовой коллектив и его конституционный статус. – М.: Наука, 1984. – 168 с.
[139] Маханова Л.И. Правовая ответственность трудовых коллективов // Правоведение. – 1988. – № 2.
[140] Барабаш О.Т. Щодо властивостей трудових правовідносин // Право України. – 1998. – № 3.
[141] Урядовий кур’єр. – 2000. – № 199-200.
[142] Ойгензіхт В.А. Відповідальність підприємства і трудового колективу: дискусійні питання. – В кн..: Сучасні проблеми держави та права. – К., 1990. – 168 с.
[143] Хуторян Н. Матеріальна відповідальність суб’єктів трудових правовідносин в умовах регульованої ринкової економіки // Право України. – 1990. – № 12.
[144] Процевський О. Про предмет трудового права України // Право України. – 2001. – № 12.
[145] Киселёв И.Я. Новый облик трудового права стран Запада (прорыв в постиндустриальное общество). – М.: ЗАО „Бизнес-школа „Интел-Синтез” совместно с ООО „Журнал „Управление персоналом”, 2003. – 160 с.
[146] Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
[147] Праця і зарплата. – 2004. – № 36.
[148] Цепин А.И. Трудовой коллектив как субъект трудового права // Сов. государство и право. – 1981. – № 8.
[149] Стойчев С. Развитие прямой демократии. Сборник. Социалистическая демократия: тенденции современного развития. Реферативный сборник. – М., 1984. – 228 с.
[150] Алексеев А., Максимов Б. Расширять сферу непосредственного самоуправления // Социалистический труд. – 1988. – № 10.
[151] Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. – Cт. 25.
[152] Урядовий кур єр. – 2004. – № 208.
[153] Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – Cт. 1016.
[154] Відомості Верховної Ради україни. – 2000. – № 46. – Cт. 393.
[155] Г.С. Гончарова. Повноваження органів громадського самоврядування у вищих навчальних закладах. Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали науково – практичної конференції; м. Сімферополь, 19-20 травня 2003 р./ За ред. проф. В.С. Венедиктова. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 248 с.
[156] Офіційний вісник України. – 1999. – № 48. – Ст. 2336.
[157] Офіційний вісник України. – 2000. – № 3. – Ст. 67.
[158] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 12. – 400 с.
[159] Праця і зарплата. – 2001. – № 31.
[160] Жернаков В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб’єкти, правове регулювання // Право України. – 1999 р. – № 10.
[161] Жданенко С.Б. Социальное партнерство как институционально-правовая форма партнерства // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. Вип. 37. – Х., 1999.
[162] Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты. Сравнительно-правовое исследование / Под ред. Э.Б. Френкель. – М.: Юристъ, 2002. – 787 с.
[163] Экономика: Учебник / Под ред. доц. А.С. Булатова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 793 с.
[164] Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – 2-е изд., испр. и дип. – М.: Издат. Гр. НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 684 с.
[165] Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад.: В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. / За заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духов. Культури, 1998. – 736 с.
[166] Ляшенко Т.М. Соціальне партнерство як фактор політичної та соціальної стабільності в Україні: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. – К., 1998. – 18 с.
[167] Чуча С.Ю. Государство как сторона социального партнёрства в России // Трудовое право. – 2002. – № 12.
[168] Урядовий кур’єр. – 1998. – № 226-227.
[169] Голос України. – 1993. – № 78-79.
[170] Профспілкові вісті. – 2004. – № 28.
[171] Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Cт. 171.
[172] Див. наприклад: May J. The Law and Politics of Paying Teachers Salary Step Increases upon Expiration of a Collection Bargaining Agreement // Vermont Law Review. 1996. – Volume 20. – № 3. – P. 753-814; Jefferson M. Principles of Employment Law. London. – 2000. – P. 495.
[173] World labour report 1997-1998: Industrial relations, democracy and social stability. – Geneva, International Labour Office, 1997. – P. 107-108.
[174] Миронов В. Правовые вопросы коллективного трудового договора в странах Восточной Европы // Трудовое право. – 2000. – № 1.
[175] Киселёв И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
[176] Профспілкові вісті. – 2005. – № 3-4(259-260).
[177] Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Cт. 121.
[178] Morin M.-L. Le Conseil constitutionnel et le droit a la negociation collective // Droit social. – P., 1997. – Jan. – № 1. – P. 25.
[179] Буассонна Ж. Борьба с безработицей и реорганизация труда: размышления в связи с исследованием, проведённым во Франции // Международный обзор труда. – Т. 135. – М., 1997. – 432 с.
[180] Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 3. – Cт. 9.
[181] Крапивин О.М., Власов В.И. Трудовое корпоративное право: Учеб.-практ. пособ. – М.: Издат. гр. НОРМА - ИНФРА•М, 2000. – 478 с.
[182] Муцинова Н.А. Коллективный договор и соглашение как формы социального партнёрства в сфере труда // Правоведение. – 2000. – № 1.
[183] Докладніше див.: Трудовое и социальное право России. – М., 1991. – 234 с.
[184] Нуртдинова А. Коллективный договор по действующему законодательству // Право и экономика. – 1998. – № 11.
[185] Поляков В. Правове регулювання трудових відносин у фінансово неспроможних підприємствах // Право України. – 2002. – № 11.
[186] Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору // Право України. – 2000. – № 8.
[187] Бюллетень Держкомпраці СРСР. – 1984. – № 7.
[188] П.Пилипенко. – Кодифікаційні процеси у сфері трудового права України. – Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003р.). – Львів, 2003.
[189] Науково-практичний коментар до законодавства України про працю; 4-те видання, доп. та переробл. – К. Видавництво А.С.К., 2003. – 1024 с.
[190] Бару М.И. Производственная бригада. Сборник „Проблемы социалистической законности”, 1985. – № 16. – 161 с.
[191] Яковлєв О.А. – Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є стороною трудового договору: Автореф. дис. … канд. юрид наук: 12.00.05 / НЮАУ. -Харків, 2003. – 2003. – 19 с.
[192] Зуб І.В. Правове регулювання колективних форм організації праці в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / НЮАУ. – Харків, 1993. – 16 с.
[193] Праця і зарплата. – 1999. – № 11.
[194] Профспілкові вісті. – 2003. – № 38.
[195] Профспілкові вісті. – 2004. – № 42.
[196] Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: В.А. Скоробагатько, М.І. Федишин. – К.: Істина, 2000. – 432 с.
[197] Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171.
[198] Праця і зарплата. – 2000. – № 31.
[199] Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 6-7. – Ст. 41.
[200] Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 12(52).
[201] Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Балін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.; Концерн “Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 808с.
[202] Праця і зарплата. – 2005. – № 4.
[203] Трудовое право России: Учебник / Под ред. С.П. Маврина, Е.Б. Хохлова. – М.: Юристъ, 2002. – 560 с.
[204] Голос України. – 2001. – № 135.
[205] Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1969. – 183 с.
[206] Шевченко В.А. О юридическом содержании понятия “коллективный трудовые споры” / Юж. – Рос. Гос. техн. ун-т (НПИ). – Новочеркасск, 1999. – 87 с.
[207] Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М., 1998. – 527 с.
[208] Трудовое право России: Учеб. пособ. / Под ред. В.Н. Толкуновой. – М.: Юристъ, 1995. – 474 с.
[209] Акопова Е.М., Еремина С.Н. Договоры о труде. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 301 с.
[210] Куренной А.М. Трудовые споры: Практический комментарий. – М., 2001. – 128 с.
[211] Лазор В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер // Право України. – 2002. – № 7.
[212] Запара С. Генезис юридичного змісту поняття “колективні трудові спори (конфлікти)” // Право України. – 2003. – № 8.
[213] Смолярчук В.И. Законодательство о трудовых спорах. – М., 1966. – 228 с.
[214] Стадник М.П. Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Інс-т д-ви і права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 16 с.
[215] Глазырин В.В. Роль профсоюзов в предупреждении и эффективном разрешении трудовых споров // В кн.: Роль советских профсоюзов в регулировании трудовых отношений рабочих и служащих. – М., 1972. – 191 с.
[216] Толкунова В.Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. – М.: Юрист, 1996. – 208 с.
[217] Лютов Н.Л. Понятие и предмет коллективных трудовых споров // Государство и право. – 2003. – № 1.
[218] Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова. – М., 1972. – 576 с.
[219] Конвенции и Рекомендации МОТ. Т. ІІ. – Женева, 1991. – 2271 с.
[220] Киселёв И.Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе: социально-правовые аспекты. – М.: Наука, 1978. – 240 с.
[221] Штеллер-Май А. Введение в трудовое право ФРГ. – М., 1999. – 269 с.
[222] Weiss M. and Schmidt M. Op. cit. – P. 147.
[223] Фик Б. Дж. Сравнительный обзор и анализ законодательства в области коллективной защиты трудовых прав восьми центрально-европейских стран. – М., 1999. – 214 с.
[224] Соловьев А.В. Практический комментарий Закона о порядке разрешения коллективных трудовых споров. – М., 1997. – 74 с.
[225] Стадник М.П. Розвиток законодавства з питань розв’язання колективних трудових спорів / У мон.: Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н.М. Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – 217 с.
[226] Сыроватская Л.А. Трудовое право. – М.: Высш. шк., 1995. – 371 с.
[227] Вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Зб. законод. та норм. - правових актів / Упорядник Руденко В.М. – Київ: Основа, 2000. – 688 с.
[228] Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 4.