ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН В СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Р О З Д І Л 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ 11
1.1. Соціальний ризик безробіття як передумова існування загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 11
1.2. Становлення і розвиток загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 40
1.3. Принципи сучасного загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 61
Висновки до розділу 1 87
Р О З Д І Л 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВІДНОСИН ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ 91
2.1. Правовий статус фізичних осіб у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 91
2.2. Правовий статус страхувальників у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. 112
2.3. Правовий статус Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 131
Висновки до розділу 2 143
Р О З Д І Л 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ 146
3.1. Правове регулювання надання соціальних послуг за рахунок загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 146
3.2. Матеріальне забезпечення за рахунок загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття 177
Висновки до розділу 3 190
ВИСНОВКИ 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому важливим аспектом діяльності держави у соціальній сфері є створення умов для забезпечення соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного члена суспільства. Громадянам України гарантується право на соціальний захист, яке включає, окрім іншого, і право на забезпечення у разі настання безробіття з незалежних від особи причин.
Проблема безробіття характерна для будь-якої країни з ринковою економікою. В Україні офіційно безробіття було визнано із прийняттям 1 березня 1991 року Закону України “Про зайнятість населення”, який визначив напрямки і шляхи реалізації державної політики у сфері зайнятості. Головним змістом ринку праці є те, що тут формується попит, пропозиція, ціна послуг робочої сили, він визначає затребуваність кожного конкретного працівника. У цивілізованому суспільстві роль держави у регулюванні відносин зайнятості є дуже важливою. Це обумовлюється тим, що для більшості населення будь-якої держави саме заробітна плата, дохід від використання своєї здатності до праці є основним джерелом засобів для існування і задоволення власних потреб. Тому відсутність та втрата роботи, як правило, є головними причинами бідності, подолання якої у нашій державі визначено одним із пріоритетних напрямків соціальної діяльності.
Із набранням чинності з 1 січня 2001 року Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” започатковано соціальний захист незайнятого населення країни на страхових засадах, про необхідність якого наголошувалось ще у 1993 році у Концепції соціального забезпечення населення України. Затягування розбудови системи державного соціального страхування на випадок безробіття призвело до того, що проблема соціального стану безробітних для України стала вкрай гострою. Ратифікувавши Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 2 про безробіття, наша країна прийняла зобов’язання створити систему соціального страхування на випадок безробіття. Та формування цієї системи в Україні відбувалося нелогічно. Було визначено розміри та порядок сплати страхових платежів, але інші елементи соціального страхування не було створено. Фактично діяла нестрахова система соціального захисту безробітних, хоча для працюючих встановлювалась залежність розміру допомоги по безробіттю від трудової діяльності (стажу) протягом певного часу без її диференціації залежно від тривалості трудового стажу.
Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” започаткував створення дійсно страхового механізму соціального захисту населення України від безробіття на засадах трьохсторонньої участі найманих працівників, роботодавців та держави у формуванні страхових коштів, що принципово відрізняє нинішню систему від тієї, яка існувала раніше. Участь держави у фінансуванні системи соціального страхування на випадок безробіття зумовлена тим, що вона несе відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні, а тому має дотувати фонд соціального страхування на випадок безробіття. До того ж, чинне законодавство поширює соціальний захист від безробіття на незастрахованих осіб, які не беруть участі у формуванні коштів соціального страхування (військовослужбовці, особи, які вперше шукають роботу), на соціальне страхування яких держава має вносити кошти. Повністю розмежувати ступінь фінансової відповідальності між названими учасниками неможливо, оскільки їх дії та рішення великою мірою взаємообумовлені та взаємозалежні. Але створити чіткий механізм перерозподілу і витрачання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття цілком можливо.
Нинішні соціально-економічні умови життя суспільства, вірогідність настання безробіття як одного з найпоширеніших соціальних ризиків, спричинене ринковим характером виробництва, потребують вироблення наукових підходів до визначення теоретичних засад державного соціального страхування і як її складової частини – загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Розвиток правового регулювання в цьому напрямку має базуватись на науковому осмисленні правових відносин, що виникають в цій сфері, правового статусу суб’єктів, їхніх прав та обов’язків, визначенні об’єкту цих правовідносин тощо. З одного боку, наявність базового нормативного акту у цій сфері – Закону України “Про зайнятість населення”, який діє поруч із Законом „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, дає можливість вирішувати питання про працевлаштування і виплати допомоги, а з іншого, породжує значну кількість правових питань, наприклад щодо термінологічної відповідності обох законів, усунення суперечностей у правовому регулюванні.
Історичний аналіз розвитку законодавства та поглядів науковців у порівнянні із чинним законодавством дозволить визначити характерні риси сучасного соціального страхування від безробіття. Це, в свою чергу, дасть можливість проаналізувати принципи, на яких має діяти загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Потребує спеціального наукового дослідження соціальний ризик як базове правове явище, на якому будується система загальнообов’язкового державного соціального страхування. Оскільки законодавство розрізняє поняття безробітного та незайнятої особи, в страхуванні від безробіття соціальний ризик має два прояви – це широкий ризик незайнятості і власне ризик безробіття, співвідношення між якими необхідно визначити і охарактеризувати.
Необхідність вдосконалення і подальшого розвитку системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інтеграція до європейського простору вимагають також вивчення зарубіжного законодавства та міжнародних стандартів у цій галузі з метою запровадження позитивного досвіду у вітчизняне законодавство.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Враховуючи той факт, що проблеми безробіття за радянських часів не існувало з 1930 року і до початку 90-х років минулого сторіччя, в науці практично відсутні сучасні теоретичні розробки проблем соціального страхування на випадок безробіття. Перехід до ринку спричинив появу безробіття, що зумовило появу наукових досліджень з цих питань. У роботах Бабаскіна А.Ю., Маркіної Т.В., Пастухова В.П., Головка М.П. досліджувались саме проблеми зайнятості населення, захисту трудових прав громадян в умовах безробіття. Лише останнім часом деякі вчені, наприклад, О.Є. Мачульська, І.О. Гуменюк, М.І.Боднарук та інші звернулись до розгляду окремих питань цього виду соціального страхування. Але на даний час відсутні комплексні наукові дослідження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, принципів, правовідносин, які виникають у цій сфері, статусу суб’єктів цих відносин та інших актуальних питань, які виникають із впровадженням даної системи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами планами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 17.01.2003 року (протокол №6).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у комплексному дослідженні правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; визначенні правового статусу його суб’єктів; характеристиці правовідносин, що виникають в процесі його реалізації; вирішенні питань вдосконалення законодавства, яке регулює цей вид страхування.
Для реалізації мети дослідження ставилися такі основні задачі:
- визначити об’єктивні та суб’єктивні фактори, які обумовлюють необхідність існування і подальшого розвитку системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
- проаналізувати розвиток правового регулювання страхування від безробіття;
- дослідити соціальний ризик безробіття;
- розкрити принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначені у законодавстві;
- визначити правовий статус його суб’єктів;
- дослідити коло правових відносин у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття,
- проаналізувати правовий механізм надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Об’єктом дослідження є правові відносини в сфері соціального страхування.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання реалізації норм про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, історичний, діалектичний та порівняльно-правовий методи застосовувалися при вивченні динаміки розвитку законодавства про соціальне страхування; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій різних правових понять і категорій, таких як соціальний ризик, принципи соціального страхування; правовий статус суб’єктів цього виду страхування; формально-юридичний – у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання відносин іх соціального страхування від безробіття.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
У межах дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:

1. Сформульовано власне визначення соціального ризику – це вірогідність настання соціальної незахищеності людини внаслідок подій, які призводять до бідності людини через втрату засобів для існування або суттєвого їх зменшення, і які визнані державою як підстава для надання певного блага для компенсації його наслідків.
2. Визначено такі характерні риси соціального ризику: він є ймовірною можливістю певних негативних явищ, внаслідок яких виникає стан соціальної незахищеності (матеріальної незабезпеченості); причини такого стану полягають у площині людського існування у суспільстві і поділяються на об’єктивні (виникають або через природу людини як живої істоти, або зумовлені її соціальним становищем) та суб’єктивні (причини матеріальної незабезпеченості полягають у площині фізіології людини (хвороба, старість), зумовлюються демографічними чинниками (народження і виховання дітей), а також породжуються причинами економічними (відсутність попиту на власну робочу силу, втрата джерел до існування); соціальні ризики як причини незабезпеченості мають бути формалізованими, тобто визначені чинним законодавством як такі, що спричиняють надання певного блага у якості компенсації соціальної незахищеності з боку держави чи за її участю; соціальна незахищеність як реалізований ризик не стосується заможних осіб, для яких негативні життєві обставини викликають певну зміну, але не кардинальне погіршення матеріального стану.
3. Вперше виділено два соціальні ризики, які супроводжують економічно активну людину: більш широкий соціальний ризик незайнятості і соціальний ризик безробіття; проведено порівняльний аналіз між ними та сформульовано відповідні поняття.
4. Вперше обґрунтовано висновок, що із розвитком соціального страхування на випадок безробіття та подальшого вдосконалення законодавства про соціальну допомогу правовідносини з пошуку підходящої роботи й сприяння у працевлаштуванні увійдуть до предмету права соціального забезпечення.
5. Сформульовано власне визначення поняття принципів загальнообов’язкового державного соціального страхування - це головні ідеї, керівні засади, закріплені законом, які виражають об’єктивні закономірності і визначають структуру побудови і напрямки розвитку нормативно-правого регулювання соціально-правових відносин, які виникають у зв’язку із соціальним захистом населення від наслідків соціального ризику безробіття.
6. Вперше доведено, що об’єктом соціального страхування на випадок безробіття є сукупність матеріальних інтересів, пов’язаних із можливістю особи заробляти (отримувати дохід) собі та членам своєї сім’ї на життя найманою працею чи у інший спосіб, незаборонений законом.
7. Обґрунтовано, що у визначенні мінімального рівня матеріального забезпечення на випадок безробіття слід враховувати стимулюючу функцію допомоги по безробіттю, а також інших видів матеріального забезпечення та існування обов’язку щодо утримання родини. Розмір допомоги, які виплачуються у разі настання безробіття, має співвідноситися із прожитковим мінімумом лише на початковій стадії виплати, а надалі може зменшуватися.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють поглибленому розумінню правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття. Висновки та пропозиції, одержані в роботі, можуть бути враховані при внесенні змін і доповнень до законів та підзаконних актів, а також при розробці та здійсненні програм діяльності уряду в соціальній сфері.
Матеріали дисертації мають пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі, при викладанні курсу права соціального забезпечення, при підготовці навчальної, інформаційної та методичної літератури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним та завершеним науковим дослідженням правового регулювання відносин в системі загальнообовьязкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана та обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати проведеного дослідження доповідались на наукових конференціях, зокрема на: науково-теоретичній конференції „Актуальні проблеми реформування законодавства про працю та соціальний захист” (Харків, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 26-27 листопада 2002 р.); науково-практичній конференції „Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 30 січня 2003 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, Національний університет внутрішніх справ на базі Кримського юридичного інституту, 19-20 травня 2003 р.); науково-практичній конференції „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (м. Запоріжжя, 25-26 червня 2004 р.); науково-практичній конференції „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2-4 червня 2005 р).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох наукових статтях і тезах виступів на пьятьох наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету, задачі і основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (201 найменування). Загальний обсяг дисертації 218 сторінок, із яких основного тексту 198 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті наукового дослідження, проведеного на основі вивчення розвитку правового регулювання соціального страхування, аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення чисельних наукових праць у різних галузях права, автором сформульовані висновки та пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття. До найбільш вагомих з них слід віднести такі:
1. Базовим правовим явищем, на якому будується система загальнообов’язкового державного соціального страхування, та з настанням якого виникають правовідносини в цій сфері, є соціальний ризик. Соціальний ризик характеризується наступними рисами: ризик є ймовірною можливістю певних негативних явищ, внаслідок якого виникає стан соціальної незахищеності (матеріальної незабезпеченості); причини такого стану знаходяться у площині людського існування у суспільстві; соціальні ризики як причини незабезпеченості мають бути формалізованими; з соціально-економічної точки зору соціальний ризик не стосується заможних осіб, тоді як з правової точки зору страхове правовідношення в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття дозволяє поширити його на усіх осіб, що сплачують внески, незалежно від майнового стану.
Соціальний ризик слід визначити як вірогідність настання соціальної незахищеності людини внаслідок подій, які призводять до бідності людини через втрату засобів для існування або суттєвого їх зменшення, і які визнані державою як підстава для надання певного блага для компенсації його наслідків.
Соціальні ризики незайнятості і безробіття мають як спільні риси, так і відмінності. Схожі вони у тому, що: обидва є похідними від стану зайнятості особи і стосуються лише тих осіб, які здатні, займаючись певним видом діяльності, самостійно заробляти собі на життя, утримувати себе; мають об’єктивний характер, існують поза свідомістю особи і можуть реалізуватися незалежно від її волі; мають суспільно значимий характер, оскільки стосуються тих осіб, чия діяльність спрямована на задоволення особистих чи суспільних потреб у незаборонений спосіб; вони створюють для особи стан соціальної незабезпеченості, обмежують нормальну життєдіяльність людини; їх реалізація створює потребу у наданні допомоги з боку держави чи суспільства, в тому числі матеріальної, а тому законодавство визнає їх юридично значимими (юридичними фактами). Основні відмінності між соціальним ризиком безробіття і незайнятості полягають у статусі відповідної особи (соціальний ризик безробіття притаманний тим, хто вже мав роботу, тоді як ризик незайнятості поширюється і на тих осіб, що не працювали або не отримували доходу) і у тому, що у соціальному ризику безробіття матеріальна незабезпеченість настає саме через втрату роботи, а не іншого заняття, яке приносить певний дохід.
Тому соціальний ризик безробіття - це ймовірність настання матеріальної незабезпеченості внаслідок відсутності заробітку чи іншого трудового доходу через втрату роботи і неспроможність самостійно її підшукати, а соціальний ризик незайнятості слід розглядати як ймовірність настання соціальної незабезпеченості внаслідок відсутності можливості займатися суспільно значимою діяльністю, пов’язаною із задоволенням особистих та суспільних потреб, в тому числі отримувати певні доходи, за наявності прагнення особи до такої діяльності.
4. Зі складу тих, кому загрожує ризик незайнятості або безробіття, слід виключити осіб молодше 16 років, а також осіб, які отримали право на пенсію відповідно до законодавства України (підпункти а) і г) частини 3 ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення”). Перші ще не можуть працювати за наймом або займатися підприємницькою діяльністю і не зобов’язані себе утримувати. Пенсіонерам держава через систему органів державної служби зайнятості може надавати лише послуги із працевлаштування; основним джерелом для їх існування є пенсія.
5. Оскільки у чинній системі соціального страхування на випадок безробіття забезпечується захист як застрахованих, так і не застрахованих осіб, рівень соціального захисту тих, хто попередньо працював і сплачував страхові внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, має бути вищим, аніж інших незайнятих осіб, про яких піклується держава самостійно.
6. Сучасна система соціального страхування на випадок безробіття характеризується такими рисами: а) застраховані, тобто особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також проходять альтернативну (невійськову) службу, беруть участь у формуванні коштів соціального страхування; б) страхування на випадок безробіття поєднує не лише суто страхові засади надання підтримки тим, хто втратив роботу, але й охоплює сферу трудової допомоги безробітним (соціальні послуги, які надаються як застрахованим, так і незастрахованим особам); в) соціальне страхування на випадок безробіття створюється з використанням вже існуючої інфраструктури державної служби зайнятості, на яку покладено більшість функцій із надання матеріального забезпечення та соціальних послуг безробітним. Цим можна пояснити і те, що відповідно до Закону право на більшість видів допомоги та забезпечення мають незастраховані особи; г) управління системою соціального страхування на випадок безробіття здійснюється не тільки державою, а й самими застрахованими та підприємцями на паритетній основі.
7. Принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування - це головні ідеї, керівні засади, закріплені законом, які виражають об’єктивні закономірності і визначають структуру побудови і напрямки розвитку нормативно-правого регулювання соціально-правових відносин, які виникають у зв’язку із соціальним захистом населення від наслідків соціального ризику безробіття.
8. У визначенні мінімального рівня матеріального забезпечення на випадок безробіття слід враховувати стимулюючу функцію допомоги по безробіттю, а також інших видів матеріального забезпечення, та існування обов’язку щодо утримання родини. Зменшення розміру допомоги має стимулювати бажання особи працювати, в тому числі на умовах тимчасової зайнятості. Розмір допомоги, які виплачуються у разі настання безробіття, має співвідноситися із прожитковим мінімумом лише на початковій стадії виплати, а надалі може зменшуватися. Але у випадку, коли особа перебуває у стані застійного, довготривалого безробіття, то держава за рахунок надання соціальної допомоги має підтримати безробітного і його родину у несприятливій життєвій ситуації.
9. Правосуб’єктність фізичної особи у галузі соціального страхування на випадок безробіття слід має такі характерні риси 1) гарантованість надання соціального забезпечення кожному – як члену суспільства і працівнику – завдяки обов’язковому соціальному страхуванню; 2) визначення зобов’язаного суб’єкта, на якого покладено обов’язок здійснювати соціальне страхування на користь застрахованої особи.
10. Правовий статус особи у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні нерозривно пов’язаний з її трудовим правовим статусом. Право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування є статутним трудовим правом працівника, закріпленим статтею 2 КЗпП. Умовою існування правовідносин соціального страхування на випадок безробіття є наявність трудових правовідносин між працівником і роботодавцем; при цьому останній якраз і зобов’язаний здійснювати страхування на випадок безробіття на користь застрахованої особи (працівника).
Правосуб’єктною у галузі соціального страхування на випадок безробіття слід визнавати будь-яку особу за наявності таких умов: а) досягнення віку, з якого можлива реалізація права на працю; б) відсутності хворобливого стану організму, який дає підстави для визнання її інвалідом; в) відсутності підстав для призначення будь-якої пенсії, передбаченої законодавством України. Набуття ж статусу застрахованої особи відбувається з моменту поєднання вищевказаних умов і спеціального правостворюючого юридичного факту, передбаченого Законом. Тому відповідним правовстановлюючим фактом слід визнати певні значимі дії, які спричиняють сплату внесків на користь застрахованого (укладення трудового договору, реєстрація у якості платника страхових внесків, тощо).
Специфіка правового становища добровільно застрахованих осіб полягає у спеціальному характері відповідальності за несплату чи несвоєчасну сплату страхових внесків, оскільки вони втрачають статус застрахованої особи з першого дня, за який страхові внески не сплачено.
Правовий статус страхувальників зумовлений їх службовою роллю, пов’язаною зі створенням умов для належного забезпечення інтересів застрахованих у разі настання страхового випадку, а також надання необхідної допомоги. Правосуб’єктність страхувальників є спеціальною, а наділення їх статутними правами і обов’язками має забезпечувати належне виконання ними своїх функцій у механізмі соціально-страхового захисту населення від негативних наслідків безробіття.
Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити три групи страхувальників: а) роботодавці; б) наймані працівники (застраховані особи, які підлягають соціальному страхуванню на випадок безробіття в обов’язковому порядку); в) особи, які самостійно сплачують за себе страхові внески і забезпечують свою зайнятість самостійно. Кожна з цих груп характеризується наявністю власної право- і дієздатності, а також специфічним змістом деяких статутних прав та обов’язків.
Слід скасувати відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбаченої ст. 1653 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки факт реєстрації має відбуватися незалежно від бажання цих осіб і залежить виключно від дій державного реєстратора і посадових осіб державної служби зайнятості. Це ж саме стосується і фінансової відповідальності юридичних осіб за порушення строків реєстрації як платників внесків, передбаченої ч. 1 ст. 38 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Набуття статусу страхувальника юридичними особами має ускладнений порядок: по-перше, вона має бути створеною (зареєстрованою відповідно до чинного законодавства); по-друге, вона має бути прийнята на облік у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття як платник страхових внесків; по-третє, юридична особа, реалізуючі отриману або набуту роботодавчу правосуб’єктність, має укласти трудовий договір з найманим працівником, на користь якого і зобов’язана здійснювати соціальне страхування, в тому числі сплачуючи страхові внески.
Для набуття статусу страхувальника фізичною особою – роботодавцем необхідне поєднання наступних юридичних фактів: 1) досягнення повноліття і відсутність підстав для обмеження цивільної дієздатності; 2) укладення трудового договору з найманим працівником; 3) реєстрація укладеного трудового договору у державній службі зайнятості; 4) подання заяви про реєстрацію як платника внесків на соціальне страхування до державної служби зайнятості (виконавчої дирекції Фонду).
18. Соціальними послугами по працевлаштуванню (пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи) в системі альтернативного способу надання деяких послуг у сфері зайнятості (Закон України “Про соціальні послуги”) можуть користуватися як застраховані, так і не застраховані особи.
Вказівка норми ч. 1 ст. 14 Закону України “Про соціальні послуги” на таке джерело фінансування, як спеціальні фонди, не може розглядатися як передумова для їх надання за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, оскільки це нівелюватиме зміст соціальної послуги і не відповідатиме засадам соціального страхування.
Правовідносини щодо надання послуг із професійного навчання виникають на підставі складного юридичного факту, елементами якого слід визнати: 1) реалізація соціального ризику безробіття або незайнятості; 2) реєстрація особи у якості безробітного у робочому органі виконавчої дирекції Фонду; 3) надання особою згоди на проходження професійного навчання; 4) адміністративний акт направлення на навчання (оскільки у даному випадку складання вступних іспитів не вимагається) 5) акт зарахування на навчання.
Крім застрахованих осіб, з яких стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) (п. 7.2 „Положення про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації”) до відповідальності також слід притягати і незастрахованих осіб.
У сфері права соціального забезпечення мають перебувати лише ті відносини із пошуку і влаштування на підходящу роботу, які здійснюються за допомогою державної служби зайнятості, оскільки такі послуги надаються на засадах нееквівалентності і з метою подолання наслідків соціального ризику незайнятості чи безробіття. Діяльність комерційних недержавних посередників із надання послуг працевлаштування є предметом цивільного права. Самостійне працевлаштування на стадії пошуку роботи не може регулюватися правом взагалі, а на стадії укладення трудового договору – потрапляє у сферу впливу трудового права.
Перелік документів, як безробітний має подавати до центру зайнятості для отримання безпроцентної позики, є невиправдано широким; його треба скоротити.
Для збільшення виплат на користь безробітним слід вивчити можливість об’єднання різних Фондів соціального страхування в єдиний Фонд і запровадження єдиного соціального страхового внеску, що призведе до зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з функціонуванням системи соціального страхування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер Г. О безработице. Монография. Пер. с нем. – С-ПБ.: Типография Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1903. – 110 с.
2. Азарова Е.Г., Козлов А.Е. Личность и социальное обеспечение в СССР. Правовое исследование / Отв. ред. С.А. Иванов. – М.: Наука, 1983. – 191 с.
3. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 359 с.
5. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит. – 264 с.
6. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
7. Андреев В.С. Право граждан СССР на материальное обеспечение в старости и нетрудоспособности и его юридические гарантии. Автореф. дис. … док. юрид. наук. – М., 1966. – 35 с.
8. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 260 с.
9. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1987. – 352 с.
10. Андреев В.С. Правоотношения по государственному социальному страхованию в СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1962. – 65 с.
11. Андреев В.С. Социальное обеспечение в СССР (Правовые вопросы). – М.: Юрид. лит., 1971. – 256 с.
12. Андріїв В. Чи захистить система соціального страхування людину // Право України. – 2001. – № 7. – С. 32.
13. Архипов С.И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 469 с.
14. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих. – М.: Госюриздат, 1961. – 127 с.
15. Басай О.В. Правові питання соціального захисту безробітних // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 4. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 73 – 79.
16. Басай О.В. Про поняття та основні напрямки державної політики зайнятості в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 12. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – С. 145–150.
17. Батыгин К.С. Ответственность по законодательству о социальном страховании. – М.: Юрид. лит., 1974. – 144 с.
18. Батыгин К.С. Правовое регулирование обеспечения пособиями по государственному социальному страхованию Автореф. дис….канд. юрид. наук. – М.,1967. – 18 с.
19. Батыгин К.С. Правовые проблемы социального страхования в СССР. - Автореф. дис. … док. юрид. наук. – М., 1975.
20. Батыгин К.С. Пособия по государственному социальному страхованию. – М.: Юрид. лит., 1970. – 128 с.
21. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
22. Безробітний, робітник, роботодавець // Профспілки України. – 2005. - №4. - С. 52 – 66.
23. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – С. 75 – 76.
24. Боднарук М. Об’єкти правовідносин загальнообов’язкового державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 54 – 57.
25. Боднарук М. Суб’єкти правовідносин у сфері державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 71 – 76.
26. Боднарук М.І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку. – Чернівці: Рута, 2002. – 247 с.
27. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. – 2000. – № 4. – С. 35 – 39.
28. Болотіна Н. Право соціального забезпечення України: системно-структурний аналіз // Право України. – 2001. – № 5. – С. 24 - 29.
29. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становленя і розвиток в Україні. – К.: Знання, 2005. – 381 с.
30. Болотіна Н.Б. Трудовий договір за законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. - 124 с.
31. Бути кращим роботодавцем – престижно //Соціальний захист. – 2004. - №10. – С. 24 - 25.
32. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть). Учеб. пособ. для курсантов и слушателей высших учеб. завед. МВД Украины. – Симферополь: Доля, 2004. – 164 с.
33. Вигдорчик Н.А. Социальное страхование в общедоступном изложении. – М.: Вопросы труда, 1927. - 191 с.
34. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. Выпуск 1. Теоретические основы социального страхования. – Изд. 2-е. – Петроград, Книга, 1923. – 151 с.
35. Вишневецкий А. Развитие законодательства о социальном страховании в России. – М.; «Вопросы труда», 1926. – 237 с.
36. Владимирова Л.П. Экономика труда: Учебное пособие. – Издат. дом. «Дашков и Ко», 2000. – 220 с.
37. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. – М., 1997.
38. Волгин Н.А., Гриценко Н.Н., Шарков Ф.И. Социальное государство: Учебник. – Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2003. – С. 416 с.
39. Галицький В. Служба зайнятості: український досвід зацікавив Європу // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 224. – С. 13.
40. Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення в Україні. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 2002. – 128 с.
41. Гобсон Д. Проблемы бедности и безработицы / Пер. с англ. Л. Зака и С. Франка. – С-Пб.: Изд-во Поповой, 1900. – 360 с.
42. Головко М.Л., Пастухов В.П. Зайнятість населення України: соціально-економічні, правові та історичні аспекти. – К.: Друкарня ФПУ, 1998. – 381 с.
43. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – ст. 56.
44. Гущин И.В. Советское право социального обеспечения: вопросы теории / Науч. ред. В.С. Андреев. – Мн.: Наука и техника, 1982. – 176 с.
45. Давидова І.О. Вплив роздержавлення на зайнятість за умов формування ринкової економіки. Автореф. дис. … канд. економ. наук: 08.01.01. / ХДУ. – Харків, 1996. – 18 с.
46. Дед В. Новий фонд для безробітних // Праця і зарплата. – 2000. – № 48. – С. 10 – 11.
47. Дедов Д.И. Правовое регулирование рынка труда. Учебно пособие. – М.: Изд-во «Стоглавъ-Н», 2000. – 144 с.
48. Договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення від 04.09.2001 р., ратифікований Законом України від 20.11.2002 р. № 239-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – ст. 14.
49. Доходи населення і ринок праці / Праця і зарплата. – 2005. - № 28. – С. 4-5.
50. Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1998. – 18 с.
51. Життя й робота. Знак рівності? // Профспілки України. – 2005. - №4. – С. 40–42.
52. Забелин Л. Теория социального обеспечения. – М.: Изд-во ВЦСПС, 1924. – 204 с.
53. Загальна теорія держави та права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків, 2002. – 432 с.
54. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Колодій А.М., Копейчиков В.В. та ін. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
55. Занфірова Т.А. Правове регулювання трудових відносин за участю роботодавця – фізичної особи: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2004. – 19 с.
56. Занфірова Т.А. Правове регулювання трудових відносин за участю роботодавця – фізичної особи. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2004. - 224 с.
57. Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения России: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 608 с.
58. Звіт про діяльність Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за 2003 рік // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 129. – С. 13.
59. Звіт про діяльність Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у 2004 році // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 67. – 12 квіт. – С. 14.
60. Иванова Р.И. Социальное обеспечение в государственно организованном обществе: генезис, развитие и функционирование (правовой аспект). Автореф. дис…. докт. юрид. наук.. – М., 1987. – 51 с.
61. Іншин М. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців // Право України. – 2004. – № 5. – С. 83 – 87.
62. Караваев В.В. Социальное страхование в СССР. 2-е изд. – М.: Госюриздат, 1959. – 240 с.
63. Кир’ян Г., Шаповал М. Державним соціальним гарантіям – законодавчу базу // Праця і зарплата. – 1997. – № 8.
64. Кім Т.І. Безробіття в трансформаційній економіці: причини, форми, тенденції. Автореф. дис. … канд. економ. наук: 08.01.01. / ХНУ імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2003. – 19 с.
65. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до № 51. – ст. 1122.
66. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком, 1998. – 208 с.
67. Конституція України. Затверджена Законом України від 28.06.1996 р. № 254/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30. – ст. 141.
68. Концепція державної системи професійної орієнтації населення: схвалена Постановою Кабінету Міністрів України 27.01.1994 р. № 48 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1994. – № 1.
69. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою ВР України від 21.12.1993 р. № 3758-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6. – ст. 131.
70. Краснопольский А.С. Основные принципы советского государственного социального страхования. – М.: Изд-во АН СССР, 1951. – 141 с.
71. Крутова Л.А. Общая характеристика работодателя как субъекта трудового права // Трудовое право и право социального обеспечения. Актуальные проблемы. – М.: «Проспект»., 2000. – С. 203 – 214.
72. Кунина Н.А. Правоотношения по обеспечению пособиями по государственному социальному страхованию. Автореф. дис…. канд. юрид. наук.. – М., 1982. – 25 с.
73. Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХІ веке). – Харьков: АВГ-Пресс, 2000. – 768 с.
74. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. – К.: Центр навч. л-ри, 2003. – 224 с.
75. Любимов Б. Социальное страхование в прошлом и настоящем. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1923. – 85 с.
76. Маршавін Ю.М. Державна служба зайнятості: роки пошуків і здобутків // Праця і зарплата. – 2004. – № 48. – С. 6 – 7.
77. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Перспективы развития. – М.: Городец, 2000. – 144 с.
78. Мачульская Е.Е. Проблемы социального страхования в современных условиях // Трудовое право и право социального обеспечения. Актуальные проблемы. – М.: Проспект, 2000. – С. 313 – 318.
79. Мачульская Е.Е. Социальный риск как объективная основа социального обеспечения // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 1999. – № 1. – С. 23–30.
80. Медведев О.М. Правовые проблемы профориентации // Государство и право. – 2001. – № 9. – С. 30 – 36.
81. Надточій Б. Соціальне страхування у контексті історії // Соціальний захист. – 2003. – № 2. – С. 20 – 24.
82. Надточій Б. Соціальне страхування у контексті історії // Соціальний захист. – 2003. - № 3. – С. 29 – 33.
83. Нерсесянц В.С. Система юридических гарантий прав и свобод граждан / Социалистическое правовое государство: концепция и пути реализации. – М., 1990. – 386 с.
84. Нечай А. Публічні фонди та публічні видатки як категорія фінансового права // Право України. – 2004. – № 4. – С. 60 – 63.
85. О социальном обеспечении трудящихся: Положение, утв. Декретом СНК от 31.10.1918 г. // СУ. – 1918. – № 89. – Ст. 906.
86. О социальном страховании лиц, занятых наемным трудом: Декрет СНК от 15.11.1921 г. // СУ. – 1921 – № 76. – Ст. 627.
87. О страховании на случай безработицы: Положение, утв. Декретом ВЦИК от 11.12.1917 г. // Вопросы страхований. – 1917. – № 8-9.
88. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – ст. 121.
89. Основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року: схвалені Указом Президента України від 24.05.2000 р. № 717/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. - № 97.
90. Основні показники рівня життя населення // Праця і зарплата. – 2005. – № 33. – С. 2.
91. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.
92. П’єтерс Д. Вступ до основних принципів соціального забезпечення / Пер. з англ. А.І. Масалової. – Х.: Каравела, 2002. – 144 с.
93. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. Монографія. – Львів: Видавн. центр Львів. Національного ун-ту імені І. Франка, 1999. – 214 с.
94. Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю: затв. Постановою Кабінету міністрів україни від 17.01.2003 р. № 50 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – ст. 111.
95. Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення: затв., Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 р. № 47 // ЗП УРСР. – 1991. – № 6. – ст. 50
96. Положення про Міністерство праці і соціальної політики України: затв. Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 35. – ст. 1482.
97. Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 307 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 51. – ст. 2237.
98. Порядок надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного: затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 308 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 51. – ст. 2238.
99. Порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні; затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 309 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 51. – ст. ¬-2239.
100. Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затв. наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.01.2001 р. № 1 // Праця і зарплата. – 2001. – № 9.
101. Полупанов М.И. Право социального обеспечения – самостоятельная отрасль права // Сов. государство и право. – 1971. – № 9. – С. 57 – 62.
102. Право социального обеспечения. Учебник. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. К.Н. Гусова. – М.: ПБОЮЛ Грачев С.М., 2001. – 328 с.
103. Прилипко С.М. Визначення методу права соціального забезпечення в сучасних умовах // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 66. – С. 64–72.
104. Прилипко С.М. Деякі питання соціального страхування // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 50. – С. 87 – 92.
105. Прилипко С. Солідарні засади у соціальному забезпеченні // Право України. – 2003. – № 1. – С. 83 – 85.
106. Про внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування: Закон України від 17.01.2002 р. № 2980–ІІІ // Відомості Верховної ради України. – 2002. – № 17. – ст. 124.
107. Про внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування: Закон України від 09.04.2004 р. № 1678–ІV // Відомості Верховної ради України. – 2004. – № 32. – ст. 385.
108. Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 25.03.2005 р. № 2505-IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 13. – ст. 662.
109. Про внесення змін до Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”: Закон України від 06.02.2003 р. № 492-ІV // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 40. – 1 березня. – С. 14.
110. Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: Наказ міністерства праці і соціальної політики України від 09.11.2004 р. № 281 // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 47. – ст. 3125.
111. Про державний бюджет України на 2005 рік: Закон України від 23.12.2004 р. № 2285-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 249. – 29 грудня.
112. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – ст. 409.
113. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – ст.263.
114. Про допомогу особам, котрі є безробітними з незалежних від них обставин: Конвенція № 44, ухвалена Генеральною конференцією МОП 4.06.1934 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1965-1999). – Т. 1. - Женева: Міжнародне Бюро Праці, 1999 – С. 219 – 224.
115. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49 – 51. – ст. 376.
116. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2.03.2000 р. № 1533-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 22. – ст. 171.
117. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 14. – ст. 170.
118. Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР “Про зайнятість населення”: Постанова Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 р. № 47 // ЗП УРСР. – 1991. – № 6. – ст. 50.
119. Про затвердження положень щодо застосування Закону України “Про зайнятість населення”: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 // Офіційний вісник України – 1998. – № 17. – ст. 635.
120. Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік: Закон України від 11.05.2004 р. № 1704-ІV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 21. – ст. 1411.
121. Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою: Наказ Міністерства праці і соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 27. – ст. 1219.
122. Про збір на обов’язкове соціальне страхування: Закон України від 26.06.1997 р. № 482/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 37. – ст. 238.
123. Про мінімальні норми соціального забезпечення: Конвенція № 102, ухвалена Генеральною конференцією МОП 4.06.1952 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1965-1999). – Т. 1. - Женева: Міжнародне Бюро Праці, 1999 – С. 554 – 579.
124. Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 40. – ст. 1802.
125. Про організації роботодавців: Закон України від 24.05.2001 р. № 2436-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – ст. 171.
126. Про організаційне забезпечення проведення в Луганській та Чернівецькій областях експерименту з надання застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 р. № 858 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 23. – ст. 1068.
127. Про організаційні заходи щодо запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 р. № 955 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – ст. ¬¬__
128. Про організацію служби зайнятості: Конвенція № 88, ухвалена Генеральною конференцією МОП 17.06.1948 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1965-1999). – Т. 1. - Женева: Міжнародне Бюро Праці, 1999 – С. 439 – 444.
129. Про Основні напрямки соціальної політики на 1997 – 2000 роки: Указ Президента України від 18.10.1997 р. № 1166/97 // Урядовий кур'єр. –1997. – № 202–203.
130. Про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту: Положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 85-86. – 7 травня.
131. Про порядок введення в дію Закону Української РСР “Про зайнятість населення”: Постанова Верховної Ради УРСР від 1.03.1991 р. № 804–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – ст. 171.
132. Про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю: Положення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 85-86. – 7 травня.
133. Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 р. № 12 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 2. – ст. 42.
134. Про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації: Положення, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України 13.02.2001 № 53/59 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 16. – ст. 705.
135. Про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: Інструкція, затв. наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18.12.2000 р. № 339 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – ст. 140.
136. Про порядок організації сезонних робіт: Положення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 85-86. – 7 травня.
137. Про порядок організації та проведення громадських оплачуваних робіт: Положення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 // Урядовий кур'єр. – 1998. – № 85-86. – 7 травня.
138. Про порядок перерахування коштів державного бюджету до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття для матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітним з числа незастрахованих осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. № 66 // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 22. – 5 лютого.
139. Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки: Положення, затв. постановою Кабінету міністрів України від 27.04.1998 р. № 578 // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 85–86. – 7 травня.
140. Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів: Закон України від 19.10.2000 р. № 2057–ІІІ // Відомості Верховної ради України. – 2000. – № 50. – ст. 437.
141. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15.07.1999 р. № 966-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 38. – ст. 348.
142. Про прожитковий мінімум на 2003 рік: Закон України від 28.11.20