РОБОТОДАВЕЦЬ ЯК СУБ’ЄКТ ТРУДОВОГО ПРАВА :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС РОБОТОДАВЦЯ ПО ТРУДОВОМУ
ПРАВУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12
1.1. Поняття роботодавця та сучасний стан дослідження суб’єктів
трудового права .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.2 Правосуб’єктність роботодавця. Його права та обов’язки. . . . . . . . . . . . . . . . . .. 34
1.3. Відповідальність роботодавця у трудових відносинах.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

РОЗДІЛ 2
РОБОТОДАВЕЦЬ ЯК КЕРІВНИК ПРОЦЕСУ ПРАЦІ . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . 82
2.1. Поняття та сутність керівника процесу праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82
2.2. Особливості правового статусу керівника як працівника. . . . . . . . . . . . . . . . . 100
2.3. Арбітражний керуючий як особливий суб’єкт трудових
правовідносин. . . . . . . . . . . . . … . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119

РОЗДІЛ 3
РОБОТОДАВЕЦЬ ЯК СУБ’ЄКТ КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130
3.1. Поняття та форми колективно-договірного регулювання відносин
у сфері праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130
3.2 . Роботодавець як сторона колективних договорів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
3.3 . Правовий статус об’єднань роботодавців як суб’єктів соціального
партнерства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Трудове право є однією із провідних галузей у системі вітчизняного права. Саме у сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих. Соціальний захист працівника завжди був характерною рисою трудового права, яке спрямоване на захист прав та створення умов для реалізації законних інтересів працівника, встановлює різноманітні гарантії та пільги багатьом категоріям працівників, які цього потребують. В умовах загальнонародної власності фінансові витрати, необхідні для їх компенсації, вважались витратами держави.
З розвитком ринкової економіки виникла необхідність корегування політики держави у сфері регулювання трудових відносин. Конституція України, закріпивши свободу економічної діяльності, визнання та захист різноманітних форм власності, вільне використання власних здібностей і майна для підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності, обмежує втручання держави в економіку. В нових умовах господарювання захист працівника не повинен протиставлятися розвитку ринкових механізмів, підвищенню ефективності виробництва, оскільки від цього залежить можливість працевлаштування громадян і зростання їх добробуту. Саме тому виникає необхідність дослідження правового статусу роботодавця, який традиційно вважається більш сильною стороною трудових правовідносин.
Перехід України до нових механізмів господарювання і виникнення у зв’язку з цим різноманітних підприємств і організацій, що базуються на різних формах власності, зміцнення їх юридичної та економічної самостійності, розвиток соціального партнерства призвели до зміни правового становища роботодавців, виникненню у них нових прав та обов’язків, появи нових повноважень, що вимагають детального вивчення. Якісний склад роботодавців, а також різноманіття та специфіка правових відносин, що виникають при реалізації прав даних осіб чи при виконанні покладених на них обов’язків, вимагають теоретичного аналізу.
Незважаючи на актуальність проблеми правового статусу роботодавця, вона поки що не дістала належної наукової розробки. В Україні за період її існування як незалежної держави комплексного дисертаційного дослідження даного суб’єкта не проводилось. Наукові роботи, що ґрунтуються на нормах законодавства колишнього СРСР, орієнтованого перш за все на інтереси держави, були виконані в умовах відсутності економічної свободи і не відповідають новим економічним умовам. А сучасні роботи О.М. Ярошенка та І.М. Якушева лише частково торкаються проблем правового статусу роботодавця. Вищенаведене обумовлює необхідність системного аналізу правової особистості роботодавця з урахуванням економічних і соціальних аспектів, комплексного дослідження природи відносин працівника і роботодавця.
Конструкція “власник підприємства, установи, організації”, що застосовується в КЗпП для визначення іншої, ніж працівник, сторони правовідношення, більш характерна не для трудового, а для цивільного права. Це вимагає законодавчого закріплення поняття “роботодавця” та визначення юридичної особистості цього суб’єкту, його прав і обов’язків.
Крім того, про недосконалість нормативного регулювання правового становища роботодавця свідчить допустимість різних тлумачень в науці трудового права таких понять як “роботодавча правосуб’єктність”, “компетенція”, “органи роботодавця”. В чисельних поправках, які вносилися до КЗпП та закони України, терміни трудового права отримали різну смислову основу. У зв’язку з цим вимагає вирішення проблема галузевої єдності термінології.
Вітчизняний законодавець визнає в якості роботодавців фізичних та юридичних осіб. Що ж стосується структурних підрозділів, філій та представництв юридичних осіб, то можливість їх виступати в якості роботодавців є спірною вже протягом багатьох десятиліть. Сьогодні у світлі прийняття нового Трудового кодексу України це питання потребує нового дослідження.
Незалежно від виду, будь-який роботодавець наділений певними правами та обов’язками у сфері юридичних та економічних відносин. Їх аналіз дозволяє розкрити правовий та економічний аспекти статусу роботодавця, визачити зміст роботодавчої правосуб'єктності у відповідності з новими економічними (ринковими) реаліями. Велика кількість позовів про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівникові роботодавцем, обумовлюють актуальність і необхідність теоретичної розробки та нормативного врегулювання питань матеріальної відповідальності роботодавця. Якщо питання про працівника як суб’єкта матеріальної відповідальності широко висвітлено і досліджено в юридичній літературі, то питання про роботодавця як суб’єкта матеріальної відповідальності перед працівником вимагає ретельного вивчення. Необхідно розглянути і нормативне закріплення обов’язку роботодавця відшкодовувати не отриману працівником заробітну плату в усіх випадках незаконного позбавлення працівника можливості працювати з вини роботодавця. Крім того, потребує визначення можливість працівника вимагати компенсації моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення його трудової честі й гідності, не тільки в грошовій формі, але і наданням права вимагати від роботодавця спростування відомостей, що ганьблять працівника.
Аналіз діяльності роботодавця передбачає виявлення значення і встановлення природи його управляючих підсистем у системі керівництва працею, серед яких традиційний інтерес викликає керівник підприємства. Нові реалії в економіці зумовлюють встановлення диференційованого підходу в регулювання праці керівника, що пов’язано, головним чином, з особливостями правового положення даного суб’єкту трудового права (учасника суспільних відносин, що складаються у сфері застосування найманої праці). Необхідність юридичного впливу на керівника як на особу, що наділена владними повноваженнями та має право приймати рішення в галузі організації і управління працею, не викликає сумніву. Однак комплекс питань, пов’язаних із правовою природою відносин найманого керівника та власника організації, не знайшов законодавчого закріплення. Крім того, потребує визначення правовий статус арбітражного керуючого та правова природа відносин, що виникають за його участю у разі визнання роботодавця банкрутом.
Україна стоїть перед необхідністю істотного корегування курсу соціально-економічної політики, щоб забезпечити оптимальне співвідношення вирішення соціальних задач та забезпечення економічного зростання. Важливе місце в реалізації цієї політики займає подальший розвиток соціального партнерства, що зумовлює розробку нового погляду на зміст і значення колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці.
Соціальне партнерство – це форма співпраці для досягнення компромісу між інтересами працівників, роботодавців і органів державної влади або місцевого самоврядування, що передбачає вирішення задач не політичних, а економічного і соціально-трудового характеру. З розвитком сфери договірного регулювання формуються нові соціальні зв’язки між працівниками і роботодавцями у процесі трудової діяльності не лише в межах підприємства, а й на інших рівнях – регіону, галузі, держави. Розширюється коло суб’єктів цих відносин, у зв’язку з чим виникає необхідність чіткого визначення їх правового статусу. Роботодавець як суб’єкт колективно-договірного регулювання має свої власні цілі й задачі, що зумовлюються його інтересами. У рамках соціально-трудових відносин у роботодавця виникають певні права, обов’язки, повноваження, що визначають його правове становище у колективно-договірному процесі та вимагають детального вивчення.
Характеристика правового становища роботодавця як сторони колективно-договірного процесу буде неповною без розгляду питання про відповідальність за недотримання процедури колективних переговорів, невиконання чи неналежне виконання умов колективно-договірного акту, а також визначення змісту інституту паритетної відповідальності сторін колдоговору.
Реалізація інтересів роботодавців на національному, галузевому і регіональному рівнях пов’язана з необхідністю створення відповідних організацій (об’єднань), метою яких є представництво і захист роботодавців. Права та обов’язки організацій роботодавців, а також механізм їх реалізації потребують детальної теоретичної розробки з урахуванням міжнародного досвіду та законодавчого вдосконалення.
Наукова і практична значимість зазначених питань, недостатня розробленість їх в науці трудового права, а також дискусійний характер багатьох проблем обумовили вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами планами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у комплексному дослідженні правового статусу роботодавця в нових економічних умовах; визначенні поняття даного суб’єкта трудового права; виявленні особливостей в регулюванні діяльності керівника; розгляд роботодавця як сторони соціального партнерства і розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства України. Для реалізації мети дослідження ставилися такі основні задачі:
- визначити поняття “суб’єкт трудового права”, “роботодавець”;
- розкрити зміст юридичних категорій, що характеризують правове становище роботодавця як суб’єкта трудового права;
- обгрунтувати відмінність трудової правосуб’єктності роботодавця від компетенції його органів;
- проаналізувати особливості правового регулювання діяльності керівника організації;
- визначити правовий статус арбітражного керуючого як специфічного суб’єкта трудового права;
- розкрити права та обов’язки роботодавця як учасника колективно-договірного процесу;
- визначити роль та функції об’єднань роботодавців у соціально-трудових відносинах;
- сформувати науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню законодавства, що регулює комплекс відносин за участю роботодавця як суб’єкта трудового права.
Об’єктом дослідження є правовий статус роботодавця як суб’єкта трудового права в сучасних умовах.
Предметом дослідження є індивідуальні трудові правовідносини та відносини у сфері соціального партнерства за участю роботодавця.
Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, історичний, діалектичний та порівняльно-правовий методи застосовувалися при вивченні розвитку законодавства України та інших держав щодо регулювання діяльності роботодавця; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій таких правових понять і категорій, як роботодавча правосуб’єктність, підстави та умов відповідальності роботодавця, трудова функція керівника, і т. ін.; системно-структурний - у процесі виявлення особливостей встановлення, зміни та припинення трудових відносин з керівниками, а також при дослідженні об’єктивної необхідності існування об’єднань роботодавців як представників інтересів певної соціальної групи; соціологічний – при узагальненні судової практики щодо справ про матеріальну відповідальність роботодавця, а також при дослідженні колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на підприємствах м. Харкова та інших міст України; формально-юридичний – у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання правового становища роботодавця та подальшого їх удосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового статусу роботодавця як суб’єкта трудового права.
У межах дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:
1. Здійснено новий підхід до поняття роботодавця як особи, що має право наймати працівників. Обґрунтовано необхідність визнання в законодавчому порядку роботодавцями відокремлених структурних підрозділів юридичних осіб (філій, представництв).
2. Сформульовано власне визначення роботодавчої правосуб’єктності як організаційно та економічно забезпеченої суспільної властивості. Встановлено особливості трудової правосуб’єктності для різних видів роботодавців - юридичних чи фізичних осіб.
3. Вперше доведено необхідність нормативного закріплення обов’язку роботодавця відшкодовувати неотриману працівником заробітну плату в усіх випадках незаконного позбавлення працівника можливості працювати з вини роботодавця.
4. Запропоновано передбачити на законодавчому рівні можливість працівника вимагати від роботодавця відшкодування моральної шкоди не тільки в грошовій формі, а й шляхом спростування відомостей, що ганьблять працівника.
5. Впереше обгрунтовано, що, не зважаючи на різноманіття здійснюваних функцій, діяльність керівника є роботою за певною посадою та визначені характерні ознаки його трудової функції.
6. Вперше аргументовано доцільність застосування повної матеріальної відповідальності керівника за пряму дійсну шкоду, заподіяну власнику майна підприємства, установи, організації.
7. Вперше визначено, що арбітражний керуючий є суб’єктом як цивільно-правових, так і трудових правовідносин. Сформульовано пропозиції по вдосконаленню законодавства з питань банкрутства щодо правового регулювання діяльності арбітражного керуючого.
9. Пропонується власне визначення соціального партнерства як нормативно формалізованої, юридично гарантованої процедури розмежування, узгодження і забезпечення законних інтересів роботодавців та їх об’єднань, трудових колективів, держави у сфері соціально-трудових відносин методом переговорів, взаємних пуступок (компромісів), укладення і виконання колективних договорів і угод з соціально-економічних питань.
10. Вперше обгрунтовано можливість встановлення на колективно-договірному рівні додаткових санкцій за несвоєчасне або не у повному обсязі виконання чи невиконання роботодавцем норм колективного договору, угоди у вигляді виплат працівникам компенсацій.
11. Доводиться необхідність нормативного визнання локауту в межах інституту паритетної відповідальності сторін колективно-договірного регулювання та запропоновано його нове визначення.
12. Удосконалено визначення організацій роботодавців як суб’єктів соціального партнерства. Головною метою їх створення пропонується вважати захист інтересів членів організації, а не тільки підтримку політики держави у сфері підприємництва.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють поглибленому розумінню правового становища роботодавця як суб’єкта трудового права. Окремі висновки та пропозиції, одержані в роботі, можуть бути враховані при розробці нового Трудового кодексу України, при внесенні змін і доповнень до законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, підзаконних нормативно-правових актів, а також при розробці та здійсненні довгострокових програм розвитку трудового потенціалу в Україні.
Запропоновані рекомендації можуть бути використані при укладенні генеральних, регіональних та галузевих угод, та для вдосконалення практики локального регулювання трудових відносин в організаціях.
Матеріали дисертації мають пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі, при викладанні курсу трудового права, при підготовці навчальної, інформаційної та методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Робота виконана та обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати проведеного дослідження доповідались авторкою на Міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний та європейський досвід” (м. Одеса, 9 листопада 2001 р.); науково-практичній конференції молодих вчених “Становлення та розвиток правової системи України” (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 21 березня 2002 р.); Першій обласної конференції молодих науковців “Тобі, Харківщино, пошук молодих” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 19-20 березня 2002 р.); Науковій конференції молодих вчених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 25-26 грудня 2002 р.); Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, Національний університет внутрішніх справ на базі Кримського юридичного інституту, 19-20 травня 2003 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох наукових статтях і тезах виступів на п’яти наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету, задачі і основні напрями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (252 найменування). Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, із яких основного тексу 190 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у визначенні правового статусу роботодавця як суб’єкта трудового права у сучасних економічних умовах, особливостей реалізації його прав і обов’язків, а також підстави й умов відповідальності у трудових та пов’язаних з ними відносинах для вдосконалення норм трудового права і надання відповідних рекомендацій щодо розробки вітчизняного законодавства про працю.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Обгрунтовано висновок, що існуюча в чинному КЗпП конструкція для визначення особи, яка укладає трудовий договір з працівником, та запропоноване в проекті Трудового Кодексу визначення роботодавця не відповідають теоретичним принципам права та юридичній практиці. В якості роботодавця нормотворцем розуміється особа, що вже уклала трудовий договір з працівником, тоді як у дисертації доводиться необхідність визначення роботодавця як особи, що має право наймати працівників. Крім того, законодавець не враховує можливості структурних підрозділів юридичних осіб, що в деяких випадках наділяються трудовою правосуб’єктністю, бути роботодавцями. У зв’язку з цим запропоновано нове визначення даного суб’єкта трудового права.
2. На основі проведеного аналізу сформульовано власне визначення роботодавчої правосуб’єктності, як організаційно та економічно забезпеченої суспільноправової властивості, що полягає в наданні державою особі (юридичній чи фізичній) вихідних прав і обов’язків, при наявності яких вказана особа може застосовувати найману працю.
3. Здійснено дослідження змісту трудової правосуб’єктності роботодавців юридичних і фізичних осіб та проведено її порівняльний аналіз із цивільною правосуб’єктністю. Визначається, що трудова правосуб’єктність роботодавця-юридичної особи виникає одночасно із цивільною, але одразу після їх появи вони розділяються за сферами: внутрішньовиробнича та зовнішньогосподарська, і більше не залежать одна від одної до моменту припинення організації-роботодавця. У фізичних осіб – роботодавців цивільна і трудова правосуб’єктність виникають одночасно, однак за своїм змістом цивільна не поглинає трудову правосуб’єктність.
4. Аргументовано висновок щодо розмежування у сфері трудового права поняття “компетенція” і “правосуб’єктність”. Доводиться, що організація, яка є носієм роботодавчої правосуб’єктності, в межах і для реалізації своєї правоздатності наділяє компетенцією виконавчі органи. Трудова компетенція проявляється в юридичних діях посадових осіб, що здійснюють волю роботодавця щодо реалізації його правосуб’єктності.
5. Доведено, що такий елемент правосуб’єктності, як права та обов’язки, не є рівними для всіх роботодавців. У зв’язку з цим пропонується внести доповнення у статтю нового Трудового кодексу України “Основні обов’язки роботодавця”, передбачивши обов’язок роботодавця забезпечити реалізацію прав працівників і виконання обов’язків, визначених у нормативних актах, що регулюють специфіку діяльності окремих видів організацій та фізичних осіб, які застосовують найману працю.
6. У результаті проведеного аналізу правового обмеження права роботодавця на припинення трудового правовідношення визначені наступні способи такого обмеження: встановлення в правових актах обов’язку роботодавця обґрунтувати звільнення працівника; встановлення у законодавстві особливої ролі органів, що представляють інтереси працівників, і органів державної влади. Доводиться, що основним призначенням способів обмеження вказаного права роботодавця є попередження безпідставних звільнень працівників.
7. Обгрунтовується доцільність закріплення в рамках окремої статті Трудового кодексу України обов’язку роботодавця відшкодувати неотриману працівником заробітну плату в усіх випадках незаконного позбавлення працівника можливості працювати з вини роботодавця.
8. Зроблено висновок про необхідність введення у законодавство про працю норми, яка передбачала б захист трудової честі та гідності працівника з компенсацією моральної шкоди не тільки в грошовій формі, але і наданням працівнику права вимагати від роботодавця спростування відомостей, що ганьблять.
9. Доводиться, що правове становище керівника господарюючого суб’єкта безпосередньо залежить від економічного устрою суспільства та має певні особливості на різних етапах розвитку держави.
10. Аргументовано висновок, що, не дивлячись на різноманітність здійснюваних функцій, діяльність керівника можна охарактеризувати як роботу за певною посадою. Керівник виконує певну трудову функцію, а не передає роботодавцю результат своєї праці. Визначена конкретна специфіка змісту трудової функції керівника.
11. Пропонується доповнити проект Трудового кодексу України статтею “Трудові відносини керівника організації за сумісництвом”, яка передбачала б можливість керівника виконувати оплачувану роботу в інших організаціях за сумісництвом лише за згодою роботодавця.
12. Наведено аргументи на користь застосування у будь-якому випадку до керівника повної матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду (наявне зменшення чи погіршення майна організації) заподіяну власнику майна підприємства, установи, організації.
13. Зроблено висновок, що віднесення арбітражного керуючого виключно до суб’єктів цивільного права себе не виправдовує, оскільки певні відносини за участю останнього реалізуються у відповідності з принципами трудового права. Арбітражний керуючий має спеціальний правовий статус, оскільки він є суб’єктом як цивільно-правових, так і трудових правовідносин. В останніх він виступає як одноособовий орган („перший керівник”), що володіє роботодавчою правосуб’єктністю.
14. Обґрунтовується доцільність внесення змін та доповнень до чинного законодавства з питань банкрутства, що пояснюється постійно зростаючим впливом арбітражних керуючих в умовах перерозподілу пріоритетних сфер економіки та їх безпосередня участь як в економічній долі певного суб’єкта підприємницької діяльності, так і в долі конкретних трудових колективів та кожного окремого працівника. Визначено коло питань стосовно правового статусу арбітражного керуючого, які вимагають першочергового нормативного закріплення.
15. Сформульоване власне визначення соціального партнерства як нормативно формалізованої, юридично гарантованої процедури розмежування, узгодження і забезпечення законних інтересів роботодавців та їх об’єднань, трудових колективів, держави у сфері соціально-трудових відносин методом переговорів, взаємних поступок (компромісів), укладення і виконання колективних договорів і угод.
16. Обґрунтовано висновок про передчасність відмови від законодавчого регулювання основних умов праці. Доведено, що державне і, насамперед, законодавче регулювання на сучасному етапі повинно визначати мінімум соціальних гарантій працівника по кожному інституту трудового права.
17. Аргументовано висновок, що сторонами колективного договору є роботодавець і колектив працівників, які діють через своїх представників. Інтереси роботодавця у колективно-договірному процесі на рівні організації представляє, як правило, керівник, а інтереси трудового колективу – профспілка чи інший уповноважений орган. Доводиться, що трудовий колектив не просто певна кількість працюючих на підприємстві, а організаційно-правова форма, що об’єднує працівників та має певний статус.
18. Враховуючи значимість колективно-договірного регулювання на сучасному етапі та необхідність виконання договірних актів, запропоновано впровадження механізму застосування до роботодавців додаткових санкцій за несвоєчасне або не у повному обсязі виконання чи невиконання правових норм колективного договору, угоди у вигляді виплат працівникам компенсацій. Доводиться, що положення стосовно такого роду компенсацій повинні включатися в колективно-договірні акти.
19. Обґрунтовується доцільність визнання конструкції взаємних зобов’язань і паритетної відповідальності сторін соціального партнерства. Запропоновано нормативне визнання локауту як процедури, що приводить до призупинення виробництва і відсторонення працівників від роботи, та виділені ознаки законного локауту.
20. Зроблено висновок, що окремі положення Закону України “Про організації роботодавців” не відповідають міжнародним стандартам, зокрема погіршують існуюче становище об’єднань роботодавців стосовно підтвердження їх правового статусу. Викликає зауваження також норма цього Закону, яке визначає Конфедерацію роботодавців України як єдину і монопольну сторону соціального партнерства на державному рівні, що суперечить ст. 36 Конституції України. У зв’язку з цим запропоновано привести вищезгадані положення закону у відповідність до норм вітчизняного та міжнародного законодавства.
21. На основі аналізу міжнародного досвіду запропоновано нормативне розширення повноважень організацій роботодавців комплексом прав щодо захисту саме інтересів їх членів, а не реалізації державної політики у сфері соціального партнерств .
22. Внесено пропозиції щодо створення об'єднань роботодавців за територіально-галузевим принципом без урахування належності до того чи іншого виду юридичної особи (приватна, державна, в тому числі бюджетна), але з визначенням певних особливостей для роботодавців-державних підприємств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 1999. - 199 с.
2. Якушев І.М. Суб’єкти трудового права: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Львів, 1999. – 201 с.
3. Соболев С.А. История и современность трудового права России. – Российское трудовое право на рубеже тысячелетий: Всероссийская научная конференция. Ч. 1 / Сб. материалов под ред. Е.Б. Хохлова, В.В. Коробченко – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 2001. - С. 31-34.
4. Курс российского трудового права: В 3 т. / Под ред. С.П. Маврина, А.С. Пашкова, Е.Б. Хохлова. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1996 – Т.1: Общая часть /Под ред. Е.Б. Хохлова. - 573 с.
5. О дозволении всем владельцам посессионных фабрик отпускать по паспортам приписных и покупных на посессионом праве к их фабрикам мастеровых, рабочих и крестьян: Высочайше утвержденное Положение Комитета министров от 29 января 1835 г. // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание второе. – СПб.: Типография ІІ Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1856. – Т. Х. - Отд. 1. 7816. - С. 88.
6. Об отношениях между хозяевами фабричных заведений и рабочими людьми, поступающими в оные по найму: Высочайше утвержденное Положение Комитета Министров от 24 мая 1835 г. //Полное собрание законов Российской Империи. Собрание второе. - СПб.: Типография ІІ Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1856.- Т.Х. - Отд. 1. 8157. - С. 447-448.
7. Таль Л.С. Очерки промышленного права. Издание второе значит. дополненное. - М.: Московское научное издательство, 1916. – 225 с.
8. Таль Л.С. Трудовой договор: Цивилистическое исследование. - Ярославль: Типография Губернского Правления. - 1918. - Часть ІІ: Внутренний правопорядок хозяйственных предприятий. – 420 с.
9. Хохлов Е.Б. Очерки истории правового регулирования труда в России. – СПб.: Специальный юридический факультет по переподготовке кадров по юридическим наукам Санкт-Петербургского государственного университета. - 1999. - Часть 1: Правовое регулирование труда в Российской империи. – 196 с.
10. Таль Л.С. Трудовой договор. Цивилистическое исследование. – Ярославль: Типография Губернского Правления. – 1913. - Ч.1: Общие учения. – 422 с.
11. Горшенин К. П. Правовое регулирование труда робочих и служащих в первый год советской власти. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР. – 1939. – 101 с.
12. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: В 50 т. –М.: Гос. изд-во полит. лит., 1961. – Т. 23. - 376 с.
13. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Издание пятое. – М.: Гос. издат. полит. лит., 1959. -Т.6. - 619 с.
14. Ильиных З.К. К вопросу о понятии предприятия как субъекта трудового права // Новая кодификация законодательства и развитие трудового права. – Свердловск. - 1974. - С. 32-44.
15. Хрусталев Б.Ф. Государственное предприятие - субъект трудового права. М.: Юрид. лит. -1976. – 159 с.
16. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. - М.: “Наука”, 1977. – 312 с.
17. Кришталь М. Роботодавці як суб’єкти трудових правовідносин // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - № 2. – С. 49-55.
18. Козак З. Поняття “роботодавець” за трудовим правом // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - № 7. – С. 44-50.
19. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Хакрів: Фірма “Консум”, 1998. – 480 с.
20. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - № 3. – С.41- 44.
21. Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде / Б.С. Стычинский, И.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 5-е изд., доп. и перераб. – К.: Издательство А.С.К., 2004. – 1072 с.
22. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. - 359 с.
23. Трудовое право: Учебник/ Под. ред. О.В. Смирнова. - М.: Проспект, 1997. - 448 с.
24. Трудовое право России: Учебник/ Под. ред. А.С. Пашкова. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1994. - 324 с.
25. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – С. 421-432.
26. Толкунова В.Н., Гусов К.Н. Трудовое право России: Учебное пособие/ Под ред. В.Н. Толкуновой - М.: Юрист, 1995. – 512 с.
27. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Изд. Группа НОРМА – ИНФРА М. – 1998. – 263 с.
28. Конвенции и рекомендации, принятые Международной Конфедерацией Труда: В 2 т. – Женева: Меджународное Бюро Труда, 1991. – Т. І, Т. ІІ. – 2247 с.
29. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці: В 2 т. – Женева: Міжнародне бюро праці, 1999. – Т. І, Т. ІІ. - 1560 с.
30. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці: В 2 т. – Женева: Міжнародне бюро праці, 2001. – Т. І, Т. ІІ. - 1560 с.
31. Новітній російсько-український словник. – Х.: Прапор; Фоліо, 1998. - 846 с.
32. Новий тлумачний словник української мови: В 4-х т. – К.: Аконіт, 2000. – Т. 3. - 928 с.
33. Словарь по трудовому праву/ Отв. Ред. Проф. Ю.П. Орловский. – М.: Издательство БЕК, 1998.- 600 с.
34. Трудовое право: Практикум / Под ред. К.Н. Гусова . - М. “ТК Велби”, 1996. – 248 с.
35. Хохлов Е.Б. К понятию трудового договора и договора найма труда // Правоведение . - 1998. - №2. - С.125-129.
36. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ХП // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст. 171.
37. Соловйова Л. Роботодавець: термінологічні та правові аспекти // Право України. – 2002. - № 3. - С.79-82.
38. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 лип. 2003 р. № 1058 –УІ // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49, 50, 51. – Ст. 376.
39. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 верес. 1999 р., № 1045-ХІУ // Відомості Верховної Ради. – 1999. - № 45. – Ст. 397.
40. Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата. – 2003. – листоп.- № 42.
41. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. - М.:Из-во АН СССР, 1958. – 187 с.
42. Черноморченко Н.П. Субъекты советского трудового права.: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Сарат. юрид. ин-т. – Саратов, 1968. – 16 с.
43. Покровская М.А. О субъектной дифференциации в советском трудовом праве // Правоведение. - 1967. - № 6. - С.55- 62.
44. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. - № 45-48.
45. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. - М.: Юрид. лит., 1950. – 367 с.
46. Якушев І.М. Суб’єкти трудового права: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України . – Харків, 2000. – 19 с.
47. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. – Ст. 227.
48. Архів Київського районного суду м. Полтави. – 2004. - Справа № 2-2427.
49. Ярошенко О.М. Правосуб’єктність роботодавця та її зміст. – Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац.юрид. акад. України. 2001. – Вип. 51 – С. 129-138.
50. Ильиных З.К. Социалистические предприятия и организации как субъекты трудового права // Проблемы трудового права и права социального обеспечения. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1975. - С.117-122.
51. Догадов В.М. Государственные организации как субъекты социалистического трудового правоотношения // Правоведение. - 1957. - №1. - С.77-86.
52. Коняев Н, Коняев В. Правосубъектность организаций, не являющихся юридическими лицами // Советская юстиция. -1976. - № 4. - С. 24-30.
53. Смирнов О.В. Государственное производственное предприятие как субъект трудового права // Советское государство и право. - 1971. - №2.- С. 36-41.
54. Кодекс Праці Республіки Польща: Неофіційний переклад. Підготовлено до друку в рамках Проекту технічного співробітництва “Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці” - Міжнародне Бюро Праці. – 170 с.
55. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. – Львів: Видав. Центр Львів. Нац. ун-ту ім. Івана Франка, 1999. – 214 с.
56. Про внесення змін та доповнень до Кодексу законів про працю України: Закон України від 5 лип. 1995 р. № 263/95 – ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 28. - Ст.204.
57. Положення про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами: Затв. Постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 квіт. 1987 р. // Бюлетень Госкомтруда СССР. – 1987. – №. 12. – С.14-17.
58. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
59. Архів Жовтневого районного суду м. Харкова. – 2001. – Справа № 2-1205.
60. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекцій: В 2 т. - Свердловськ, 1972. – Т. 1. - 394 с.
61. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. - М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
62. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. - М.: Юриздат НКЮ СССР, 1948. – 336 с.
63. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. - М.: Госюриздат, 1962. – 212 с.
64. Бегичев Б.К. Рабочие и служащие как субъекты советского трудового права: Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.05 / МГУ. –М., 1975. – 30 с.
65. Бегичев Б.К. Об ограничении гражданской и трудовой дееспособности граждан // Советское государство и право. - 1966. - № 8. - С. 120-128.
66. Скобелкин В.Н. Трудовая правоспособность советских граждан // Проблемы трудового права и права социального обеспечения - М.: Институт государства и права АН СССР, 1975. - С.62- 68.
67. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений - М.: Юрид.лит., 1972 – 288 с.
68. Черноморченко Н.П. Трудовая правосубъектность советских граждан // Вестник ЛГУ. - 1965. - № 23. - С.130-137.
69. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав // Вопросы общей теории советского права. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 255-281.
70. Бочков А.Ф., Артемова В.Н., Островский Л.Я., Семенков В.И. Права предприятия в области организации труда. - Минск, 1971. – 248 с.
71. Карпушин М.П.. Социалистическое трудовое правоотношение. - М.: Госюриздат, 1958. - 173 с.
72. Росийское трудовое право. Учебник для вузов / Под ред. А.Д. Зайкина. - М.: Изд.группа ИФРА *М-НОРМА,1997. – 448 с.
73. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловський Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. - М.: Наука,1978. - 368 с.
74. Советское трудовое право. [Учебник для юрид. ин-тов и фак.]. - Под ред. Н.Г. Александрова. - М.: Юрид. лит., 1972. – 576 с.
75. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. – Л.: Издательство ЛГУ, 1975. – 173 с.
76. Лазарев Б.М. Компетенция органа государства: права или обязанности или правоспособность // Советское государство и право. – 1968. - № 11.- С. 40-46.
77. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Учебное пособие. - Свердловск, 1963. – Вып.1. – 265 с.
78. Манохин В.М. Порядок формирования органов государственного управления. - М.: Госюриздат, 1963. – 183 с.
79. Денисов А.И. Теория государства и права. - М.: Юриздат, 1948. - 532 с.
80. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.-Л.: Акад. Наук СССР, 1948. – 839 с.
81. Лаптев В.В., Субъекты хозяйственного права // Советское государство и право. - 1975. - № 4. - С.78-86.
82. Мамутов В.К. О соотношении понятий компетенции и правоспособности государственных хозяйственных органов // Правоведение. - 1965. - № 4. - С.55-63.
83. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М.: Юринформцентр, 2001. – 355с.
84. Бухаловский О.Н. Правовое положение предприятия по трудовому законодательству. - Воронеж.: Из-во Воронежского ун-та, 1974. - 158 с.
85. Типова форма контракту з керівниками підприємств, що є у загальнодержавній власності: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серп. 1995 р. № 597 // Збірання постанов Уряду України. – 1995. - № 11. – Ст. 264.
86. Про статус гірських населених пунктів в Україні: Закон України від 15 лют. 1995 р. № 56/95 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 9. – Ст. 58.
87. Шлендер П.Э. Занятость населения и рынок труда: Учебник. – М.: ООО «Издательство Проспект», 2002. – 235 с.
88. Кудюкин П. Если работодатель выполнит все, что предписано КзоТом, то он разорится // Человек и труд. – 1998. - № 5. – С. 58 -59.
89. Жуплев А.В., Паффер Ш.М., Маккарти Д.Д. Этика и социальная ответственность в американском корпоративном менеджменте // Управление персоналом. – 1997. - № 3. – С. 31 – 38.
90. Трудове право України: Навч. Посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін., За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 536 с.
91. Про колективні договори та угоди: Закон України від 1 липня 1993 р. № 3356-ХП // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 36. – Ст. 362.
92. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: Автореф. дис... канд.. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1999. – 18 с.
93. Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХІ веке). – Харьков: АВГ-Пресс, 2000. – 768 с.
94. Пастухов В.П. Проект Трудового кодексу України: проблеми та шляхи їх вирішення // Адвокат. – 2004. - № 1. – С. 3-9.
95. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. – Киев-Одесса: Вища школа, 1982. – 183 с.
96. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: Консум, 1996. – 136 с.
97. Сыроватская Л.А. Ответственность по советскому трудовому праву. – М.: Юрид. лит., 1974. – 182 с.
98. Белинский Е.С. Материальная ответственность рабочих и служащих. – Киев-Донецк: Вища школа, 1984. – 167 с.
99. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин:Монографія. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 264 с.
100. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации. – 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. О.В. Смирнова. – М.: ТК Велби, Кнорус, 2003. – 784 с.
101. Юридична відповідальність у трудових правовідносинах: теорія і практика / В.С. Венедиктов. – К.: НМК ВО, 1993. – 84 с.
102. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 269 с.
103. Трудовое право России: Учебник / Отв. редакторы: Ю.П. Орловский и А.Ф. Нуртдинова. – М.: Юридическая фирма «КОНТРАКТ», «ИНФРА-М», 2003. – 402 с.
104. Трудовое право: Учебное пособие / Отв. ред. В.С. Бердычевский. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 512 с.
105. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: “Русский язык”, 1986.- 796 с.
106. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. – К.: Аконіт, 2000. – Т.4. – 944 с.
107. Толкунова В.Н. Трудовое право: Конспект лекций. – М.: ООО «ТК Велби», 2002. – 368 с.
108. Шимон С.І. Відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 1998. – 199с.
109. Стефанчук Р.О. Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2000. – 222 с.
110. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории. - М.: Юрид. лит., 1976 - 215 с.
111. Ярошенко К.Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личных неимущественных прав граждан. - М.: Юрид. лит., 1990, 223с.
112. Чернадчук В.Д. Відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.05. – Харків, 2000. – 224 с.
113. Утевский Б. Возмещение неимущественного вреда как мера социальной защиты // Еженедельник советской юстиции. - 1927. - № 35. – С. 1065 - 1067.
114. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация под защитой закона. - М.: Норма, 2004. – 224 с.
115. Архів Московського районного суду м. Харкова . 2003.– Справа № 2 – 746.
116. Малеин Н.С. О моральном вреде // Государство и право. - 1993. - № 6. – С. 31-36.
117. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди): Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 берез. 1995 р., №4 // Правовісник. Додаток до журналу “Право України”. - Київ. - 1996. - №1. - С. 14 - 20.
118. Кравцов Д.М. Правове регулювання відносин по розслідуванню та обліку нещасних випадків на виробництві: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 2003. – 20 с.
119. Головина С.Ю. Понятийный аппарат трудового права. – Екатеринбург: Издательство УрГЮА, 1997. – 344 с.
120. Архів Московського районного суду м. Харкова. – 2003. – Справа № 2-29691.
121. Грищук О.В. Підстави та умови виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди: загальнотеоретична характеристика // Актуальні проблеми політики. - Одеса: Юрид. літ., 2002. - Вип. 13-14. – С. 214-217.
122. Бару М.И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1966. – 101 с.
123. Бару М. Правова охорона трудової честі // Радянське право. - 1963. -№3. с. 14-18.
124. Трудовий кодекс Республіки Білорусь. – http: // www. praca. by / Trud Kodeks RB. htm.
125. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Конституция СССР и вопросы трудового права // Советское государство и право. – 1978. - № 4. – С.27-34.
126. Малеин Н.С. Конституция и права личности в СССР // Советское государство и право. – 1979. - № 3. – С. 14-21.
127. Шишкин А.Ф. О личном достоинстве и чести советского человека // Вопросы философии. – 1962. - № 4. – С.111-120.
128. Фролов И.Т. Филосовский словарь. – М.: Политиздат, 1987. – 576 с.
129. Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда: Монография. – К.: Право, 2000. – 272 с.
130. Конопле В.И. Современные философские теории. – М.: Высш. шк., 1974. – 328 с.
131. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1983. – 256 с.
132. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда. – М.: Юристъ, 1996. – 234 с.
133. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. - К.: Изд-во Киевского ун-та , 1955. – 308 с.
134. Скопинский А.В. Ответственность за нещастья с рабочими. – Журнал Министерства Юстиции. – 1899. - № 4. – С. 100-116.
135. Спасибо-Фатєєва І.В. Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління (збірник статей). – Харків: Видавничий Дім “Райдер”, 2002. – 172 с.
136. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки: Закон УРСР від 20 берез. 1991 р. № 871-ХП // Відомості Верховної Ради УСРС. – 1991. - № 23. – Ст. 267.
137. Роз’яснення Держкомпраці СРСР та ВЦСПС від 23 черв. 1971 р. // Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1972. - № 2.
138. Прокопенко В.И. О субъектах правовых отношений комитета профсоюза с администрацией предприятия // Проблемы трудового права и права социального обеспечения. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1975. - С.75-81.
139. Венгеров А.Б. Выборность руководящих работников предприятий, учреждений, организаций (выступление за круглым столом) // Советское государство и право. - 1988. - № 1. - С.54-59.
140. Тарасова В.А. Понятие предприятия как производственно-трудового колектива // Весник МГУ. - 1968. - № 4. - С.58-69.
141. Алексеев С.С., Мозолин В.П., Яковлев В.Ф. Правовое обеспечение целостной системы управления народным хозяйством СССР // Советское государство и право - 1987. - № 2. - С. 16-22.
142. Устав о Промышленности // Сводъ законовъ Российской империи. - С.-Петербургъ.: Русское Книжное Товарищество «Деятель», 1913. – Т. 11. - 1148 с.
143. Снежков Е.И. Практический коментарий к Кодексу законов о труде. - М., 1928. – 248 с.
144. О порядке оплаты ответственных политических работников, занятых в профессиональных, кооперативных, хозяйственных и иных организациях: Постановление НКТ СССР от 31 марта 1925 г. // Извести НКТ. - 1925. - № 17-18.
145. Правила о примирительно-третейском и судебном рассмотрении трудових конфликтов: Постановление ЦИК и СНК СССР от 29 августа 1928 г. // Свод законов СССР. – 1928. - № 56.
146. О порядке увольнения и восстановления в должности ответственных работников, дела которых об увольнении и восстановлении в должности не подлежат рассмотрению в расценочно-конфликтных комиссиях и трудовых сессиях: Постановление НКТ СССР от 18 октября 1929 г. № 339 // Известия НКТ. – 1930. - № 1-2.
147. О мероприятиях по упорядочению трудовой дисциплины, улучшению практики государственного социального страхования и борьбе со злоупотреблениями в этом деле: Постановление СНК СССР, ЦК ВКП(б) и ВЦСПС от 28 декаря 1938 г. // СП СССР. – 1939. - № 1. - Ст. 1.
148. Перелік № 1 Додатку № 1 до Положення про порядок розгляду трудових спорів: Затв. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. - № 22. - Ст.325.
149. О трудовых колективах и повышении их роли в управлении предприятиями, учреждениями, организациями: Закон СССР от 17 января 1983 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1983. - № 25. - Ст. 382.
150. О государственном предприятии (объединении): Закон СССР от 30 июня 1987 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. - № 26. - Ст. 385.
151. О предприятиях в СССР: Закон СССР от 4 июня 1990 г. // Ведомости Съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР. - 1990. - № 25. - Ст. 460.
152. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р., № 887-ХП // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 24. – Ст. 272.
153. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 липня 1997 р. № 468/97- ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. - № 39. – Ст. 261.
154. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 20. – Ст. 134.
155. Архипова О.А. Трудовая функция работника (правовые вопросы): Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.05. – Томск, 1999. – 18 с.
156. Лебедев В.М. Трудовое право: проблемы общей части. – Томск: Томский государственный педагогический университет, 1998. - 420 с.
157. Смирнов В.Н. Внутренний трудовой распорядок на предприятии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980. – 159 с.
158. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: Затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16 лютого 1998 р. № 24. – Краматорськ: Центр продуктивності, 1998. – Вип. 1. - 237 с.
159. Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин.: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05/ Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1998. – 18 с.
160. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 146 с.
161. Российское трудовое право: Учебник для ВУЗов / Под ред. Зайкина А.Д. – М.: Изд. Группа НОРМА-ИНФРА, 1998. – 415 с.
162. Харьковский курьер. – 2002. - № 78.
163. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1993 р. № 245 // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. - № 9. – Ст. 184.
164. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. // Людина і праця: Ін форм. Бюл. Мінпраці України. – 1993. - № 43.
165. Свічкарьова Я.В. Особливості правового регулювання праці в акціонерних товариствах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 2003. – 20 с.
166. Абрамова А.А. Дисциплина труда в СССР. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. - 80 с.
167. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1963. – 286 с.
168. Скобелкин В.Н. Дисциплинарная ответственность рабочих и служащих. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та , 1985. – 205 с.
169. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Верховного Суду України від 6 жовтня 1992 р. № 9 // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 1998. - № 38. – С. 26-31.
170. Дисциплінарний статут прокуратури України: Затв. Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 4. – Ст. 15.
171. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. –№ 12. – Ст. 101.
172. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Української РСР від 7 грудня 1984 р. № 80731-Х // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. – 1122.
173. Яковлєв О.А. Деякі питання щодо розірвання трудових договорів (контрактів) із керівниками на вимогу профспілкових органів // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 51. – С. 154 –163.
174. Смирнов О.В. Концепция ускорения и совершенствования трудового законодательства // Советское государство и право. – 1987. - № 9. – С. 79-84.
175. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
176. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 2. – Ст. 67.
177. Коршунова Т.Ю. Правовое регулирование труда руководителя организации: единство и дифференциация // Журнал российского права. – 1998. - №6. – С. 30 - 38.
178. Орловский Ю.П. Сфера действия трудового законодательства и практика его применения // Право и экономика. – 1998. - № 10. – С. 37-43.
179. Глазырин В.В. Правовое регулирование труда исполнительных руководителей акционерных обществ // Законодательство и экономика. – 1999. - № 11. – С. 24-31.
180. Кодекс законов о труде Украины (Научно-практический комментарий). – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 864 с.
181. Зайкин А.Д. Трудовой договор (контракт): Учебное пособие. – М.: Изд-во «Юридический колледж МГУ», 1995. – 167 с.
182. Карабельников Б.Р. Трудовые отношения в хозяйственных обществах. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2003. – 328 с.
183. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31. – Ст. 440.
184. Гершанок Л.В. Банкротство организаций и социальная несостоятельность работодателя: права и обязанности сторон трудового договора: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05. - Пермь, 2002. – 220 с.
185. Дубинич А.А. Правовое регулирование несостоятельности (банкротства) юридического лица: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 - Екатеринбург, 1999. –20 с.
186. Арбитражное управление. Теория и практика наблюдения / Под. ред. В.В. Голубева. - М.: ООО “ТК Велби”, 2000. – 326 с.
187. Чуча С.Ю. Арбитражный управляющий и руководитель должника как субъекты трудовых отношений // Российская юстиция. - 2000. - №12. - С. 18 -23.
188. Зинченко С., Казачинский С., Зинченко О. Спорные вопросы правового статуса органов управления общества с ограниченной ответственностью // Хозяйство и право. - 1999 - №7. - С.41-44.
189. Гегель Г. Философия права – М.: Издательство «МИК», 1990. – 276 с.
190. Арбитражное управление предприятием / Под ред. Г.К. Таля, Г.Б. Юна. – М.: «ИНФРА-М», 2000. – 184 с.
191. Голубев В.В. Арбитражные управляющие: квалификационные требования, этика, ответственность // Приложение к Вестнику ВАС РФ. - 2001. - № 3. - С. 72- 81.
192. Арбітражні керуючі готові до роботи // Урядовий кур’єр. – 15 квіт. 2004. - № 71. – С. 4.
193. Про порядок подання пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих у справах про банкрутство: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 1 квітня 2002р. №01-8/376 // http: // www. NAU. KIEV. UA.
194. Шанин В.О. О государственном регулировании процедур несостоятельности в Великобритании // Вестник ФСФО России. – 2000. - №2. - С.31 –39.
195. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Атака, 2003. – 352 с.
196. Зинченко С., Казачинский С., Зинченко О. Поиск новой модели законодательства о банкротстве // Хозяйство и право, 2001. - №3. – С.32-37.
197. Кошкин В.И., Белых Л.П., Беляев С.Г. Модульная программа для менеджеров: Антикризисное управление. – М.: Юристъ, 1999. – 278 с.
198. Хоуман М. Повышение стандартов деятельности арбитражных управляющих // Приложение к Вестнику ВАС РФ. – 2001. - № 3. –С. 84-91.
199. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика. – Донецк: Издательство „Донбасс”, 2001. - 256 с.
200. Чуча С.Ю. Становление и перспективы развития социального партнерства в Российской Федерации. - М.: ТК Велби, Кнорус, 2001. – 101с.
201. Поляков М.Е. Проблемы применения законодательства о банкротстве: отстранение арбитражного управляющего // Законодатель