ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ РОБОТОДАВЦЯ – ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ :

Краткое описание

З М І С Т

Вступ 3

Розділ 1. Фізична особа – роботодавець як суб’єкт трудового права 12
1.1 Поняття правового статусу фізичної особи – роботодавця і
його види 12
1.2 Правосуб’єктність фізичної особи – роботодавця 34
1.3 Основні трудові права і обов’язки фізичної особи – роботодавця 58
Висновки до розділу 1 80

Розділ 2. Способи регулювання трудових відносин за участю
роботодавців – фізичних осіб 85

2.1 Централізоване регулювання трудових відносин між
фізичними особами 85

2.2 Договірне регулювання трудових відносин за участю
фізичних осіб – роботодавців 105

Висновки до розділу 2 133

Розділ 3. Динаміка та зміст трудових правовідносин за участю
роботодавців –фізичних осіб 137

3.1 Особливості виникнення трудових правовідносин між фізичними
особами 137
3.2 Зміст трудових правовідносин між фізичними особами 153
3.3 Особливості припинення трудових правовідносин за участю
роботодавців – фізичних осіб 172
Висновки до розділу 3 189

Висновки 194
Список використаних джерел 204
В С Т У П

Актуальність теми. Соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні протягом останніх років, суттєво вплинули на розвиток трудових відносин. Поступово відкривається все більше шляхів реалізації права громадян на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України [75] . Держава зобов’язалася створювати умови для його повного здійснення. Це полягає, не в останню чергу, у розширенні можливостей для використання найманої праці, збільшенні кількості роботодавців. Окрім юридичних осіб правом наймання працівників наділені також фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
Нещодавно укладення трудових договорів між фізичними особами не було поширеним явищем, тому що система господарювання, як і в цілому суспільний устрій, не стимулювали використання громадянами праці інших осіб для створення прибавочної вартості у виробничій діяльності. Використання праці фізичними особами обмежувалося обслуговуванням особистих потреб, наданням технічної допомоги особам, зайнятим літературною та творчою діяльністю. Засади нормативно-правового регулювання трудових відносин між фізичними особами визначалися підзаконним нормативним актом – Положенням про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВСРПС 28 квітня 1987 р.[99] .
Побудова в Україні ринкової економіки обумовила розвиток підприємництва, в тому числі на засадах приватної власності без створення юридичної особи. З’явився і набуває ваги клас підприємів, які використовують найману працю у виробничих цілях з метою одержання прибутку. За інформацією Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва на початок 2003 року було зареєстровано понад 2,3 млн. підприємців – фізичних осіб, і ця цифра зростає [79, с.4] . Відповідно збільшується кількість працюючих у малому бізнесі. Майнова диференціація суспільства призвела до збільшення кола осіб, які мають потребу і можуть на оплатних засадах наймати працівників для обслуговування особистих потреб, наприклад, охоронців, хатніх господарок, садівників тощо.
Законом України від 7 лютого 1991 року “Про власність” [120] закріплено право власника на договірній основі використовувати працю громадян, забезпечуючи при цьому соціальні та економічні гарантії та права, визначені законодавством. Власність може використовуватись не лише для задоволення особистих потреб, але і для заняття підприємницькою діяльністю. Право наймання працівників є похідним від права людини вільно володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами власності, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Можливість користуватися працею іншої особи створює обов’язок щодо її оплати, здійснення соціального страхування працівника тощо. Але ще не відбулося усвідомлення роботодавцями своєї соціальної ролі у суспільстві не лише як власника, але як організатора процесу праці, суб’єкта, який приймає нелегку ношу, бере відповідальність за долю інших. Тому держава не може залишатися осторонь проблем, які притаманні новому сегменту ринку праці, адже зростання масштабів використання фізичними особами праці інших осіб вимагає вдосконалення механізму правового регулювання трудових відносин між ними.
Законом України від 5 липня 1995 року “Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України” у ст. 21 кодексу фізичних осіб було визнано стороною трудового договору. Законом України від 24 грудня 1999 року до Кзпп внесено зміни, за якими запроваджено обов’язкову письмову форму трудового договору з фізичною особою та його реєстрацію в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця.
Ці перші кроки спрямовані на створення цивілізованих трудових правовідносин між фізичними особами. Новий Трудовий кодекс України, процес розробки і прийняття якого зараз триває, якраз і має на законодавчому рівні закріпити таку юридичну модель трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб, яка б відповідала інтересам і працівника, і роботодавця.
Актуальність цього дисертаційного дослідження обумовлена і тим, що особливості трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб довгий час залишалося поза увагою дослідників як на монографічному, дисертаційному рівні, так і на рівні окремих наукових робіт. Проблеми їх правового регулювання, правосуб’єктності роботодавців – фізичних осіб, форми трудового договору між фізичними особами досліджували такі вчені, як Н.Б. Болотіна, О. Заржицький, Д. Миргородський, П.Д. Пилипенко, І.М. Якушев, О.М. Ярошенко; можливості вказаних роботодавців бути стороною колективного договору аналізували Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, І.О. Лосиця.
Не применшуючи наукового значення робіт названих учених, слід вказати, що спеціального комплексного дослідження трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб в Україні ще не проводилось. Наукові дослідження у цій сфері є особливо потрібними зараз, коли завершується новий кодифікаційний процес, сформовано певну законодавчу базу регулювання відносин, які виникають під час використання найманої праці фізичними особами. При цьому потребує переосмислення традиційний підхід до соціальної спрямованості трудового права, оскільки мова йде про особливого суб’єкта трудового права – фізичну особу-роботодавця.
Усе наведене і зумовило вибір дисертанткою відповідної теми наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001 – 2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 2.07.2003 р. (протокол №12).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей трудових правовідносин між фізичними особами, з’ясування сутності правового статусу роботодавців – фізичних осіб, розв’язанні теоретичних і практичних проблем правового регулювання названих відносин і розробці конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставилися такі основні завдання:
- визначити особливості загального правового статусу фізичної особи – роботодавця і окремих його видів;
- дослідити юридичну природу роботодавчої правосуб’єктності фізичної особи;
- проаналізувати обсяг і зміст статутних прав і обов’язків фізичної особи – роботодавця;
- розглянути та проаналізувати способи правового регулювання трудових відносин;
- виявити особливості виникнення і припинення трудових правовідносин між фізичними особами;
- дослідити зміст цих трудових правовідносин і виявити, наскільки трудове законодавство України враховує особливості їх суб’єктного складу та специфічні інтереси роботодавця;
- на основі зроблених теоретичних висновків і виявлених недоліків у правовому регулюванні трудових відносин між фізичними особами внести пропозиції по його удосконаленню.
Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, які виникають при укладенні трудових договорів, однією із сторін яких є роботодавець - фізична особа.
Предметом дослідження є правовий статус роботодавця – фізичної особи та його нормативне закріплення, методи нормативно-правового регулювання трудових відносин між фізичними особами, підстави їх виникнення, особливості припинення, а також система нормативно-правових актів, що регламентує вказані явища.
Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувалися як загальнонаукові, так й спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу складає діалектичний метод, який є загальним методом пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства. Важливе значення у науковому пошуку відігравав системно-структурний метод, який активно використовувався для дослідження правового статусу роботодавця – фізичної особи і його елементів, особливостей виникнення та припинення трудових правовідносин.
Поєднання під час аналізу проблемних питань засобів формальної логіки із спеціально-юридичними методами аналізу і тлумачення правових норм дозволило розглянути трудові правовідносини між фізичними особами як цілісне явище, яке, з одного боку, детерміноване регулюючим впливом правових норм, а з іншого, само впливає на розвиток трудового права. Дисертантка погоджується з визначальним впливом суспільних відносин на правові норми і шукає шляхи посилення активного зворотного впливу права на суспільні відносини, які виникають між працівником і фізичною особою у якості роботодавця. У роботі з емпіричним матеріалом використовувався соціологічний метод, зокрема при дослідженні колективно-договірного регулювання трудових відносин, які виникають під час підприємницької діяльності фізичних осіб.
Використання вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, особливостей його застосування, досягнень в сфері загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та іноземних держав.
Нормативну та емпіричну основу дослідження складають вітчизняне законодавство про працю, деякі акти іноземних країн, практика використання праці фізичними особами, колективно-договірна практика.
Теоретичною базою дослідження є наукові праці з теорії права, трудового та інших галузей права таких вчених, як М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, О.Т. Барабаш. Б.К. Бегічев, О.К. Безіна, М.І. Брагінський, Л.Ю. Бугров, П.А. Бущенко, М.В. Вітрук, В.В. Вітрянський,. Л.В. Воєводін, В.В. Жернаков, І.Я. Кисельов, І.О. Лосиця, С.П. Маврін, М.І. Матузов, Ю.П. Орловський, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, Р. О. Халфіна, Є.Б. Хохлов, О.М. Ярошенко.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації вперше в Україні всебічно досліджуються теоретичні і практичні проблеми правового регулювання трудових відносин за участю роботодавців – фізичних осіб.
Відповідно до поставленої мети і завдань дисертації на захист виносяться такі нові наукові положення:
1. У роботі вперше визначено правовий статус фізичної особи – роботодавця. Це закріплене нормами трудового права положення особи, яке виражається у визнанні її державою суб’єктом трудового права і визначенні кола основних, невідчужуваних прав і обов’язків, якими вона володіє у зв’язку із використанням нею найманої праці інших осіб. Трудова роботодавча правосуб’єктність фізичної особи визначає межі цього статусу, а статутні права і обов’язки – його зміст.
2. Обґрунтовано погляд, що фізична особа може самостійно виступати роботодавцем, набуває загальної роботодавчої правосуб’єктності із набуттям повної цивільної дієздатності. Тому запропонований у проекті Трудового кодексу підхід до можливості визнання фізичної особи роботодавцем незалежно від віку та цивільної дієздатності є помилковим.
3. Доведено необхідність законодавчого регулювання обмеження дієздатності роботодавця у судовому порядку внаслідок порушення ним умов раніше укладених трудових договорів або законодавства про працю, що надасть можливість значно посилити правові гарантії права на працю, запобігти порушенням трудового законодавства.
4. Обґрунтовано підхід до визначення змісту і класифікації обов’язків роботодавця залежно від способу їх встановлення та виконання.
5. Доведено доцільність поглиблення диференціації правового регулювання трудових відносин між фізичними особами.
6. Обґрунтовано необхідність закріплення у новому Трудовому кодексі України можливості укладення колективних договорів у випадку застосування фізичною особою праці значної кількості найманих працівників. Мінімальною межею для реалізації такого права пропонується визначити найняття п’яти працівників.
7. Аргументовано висновок про особливу природу трудового договору, оскільки він має довірчий (фідуціарний) характер.
8. Вперше проаналізовано зміст трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб і зроблено висновок, що вони є складними за своїм обсягом і багатшими за змістом, аніж за участі роботодавців - юридичних осіб.
9. Доведено, що поняття “внутрішній трудовий розпорядок” стосовно господарської сфери роботодавця – фізичної особи має більш широкий зміст порівняно з процесом використання праці юридичними особами.
10. Обґрунтовано необхідність матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної шкоди у разі, якщо її заподіяно працівником, який виконує роботу в особистому господарстві (оселі) роботодавця-фізичної особи.
11. Вперше доведено можливість договірного встановлення додаткових підстав припинення трудових правовідносин між фізичними особами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що воно дає можливості для більш чіткого розуміння правового становища роботодавця – фізичної особи на практиці та ефективного використання законодавства у регулюванні трудових відносин між фізичними особами. Висновки і пропозиції можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства, а також враховані у новому Трудовому кодексі України. Основні положення дисертації можуть застосуватися під час підготовки нових підручників, навчальних посібників з курсу “Трудове право України”, підготовці коментарів до законодавства України про працю.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, виконаним авторкою особисто. Висновки, положення та пропозиції, наведені у дисертації, базуються на власних дослідженнях, критичному осмисленні більш ніж 220 наукових і нормативних джерел, практики колективно-договірного і індивідуально-договірного регулювання праці за участю роботодавців – фізичних осіб. Деякі проблеми розглядаються у дисертаційній роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії Україні імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження доповідалися на наукових конференціях молодих вчених та аспірантів, що відбувались в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого: “Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (м. Харків, 2002 р.), “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 2003 р.). Теоретичні висновки використовуються автором в процесі викладання навчального курсу “Трудове право України", зокрема, при проведенні семінарських та практичних занять за темами “Предмет і метод трудового права”, “Джерела трудового права”, “Суб’єкти трудового права” “Трудовий договір”, “Оплата праці” та ін.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 3 наукових статті та 2 тез наукових конференцій.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділені на 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (225 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 224 сторінки, з них основного тексту – 203 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Становлення ринкової економіки призвело до появи нових можливостей щодо використання найманої праці. Поява безробіття робить актуальним проблему розширення кола і збільшення кількості роботодавців. До них з повним правом можна віднести фізичних осіб, які отримали право наймати працівників не лише для обслуговування побутових потреб, надання допомоги у творчій праці, але і для господарської діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку. Трудові правовідносини, які виникають під час використання фізичними особами найманої праці, є досить специфічними через їх суб’єктний склад. Тому їх правове регулювання має враховувати як необхідність гідного захисту прав та інтересів найманих працівників, так і забезпечувати реалізацію інтересів роботодавців. Саме ці питання ми намагалися дослідити і вирішити у цій дисертаційній роботі.
Під час проведення дослідження було:
- визначено особливості правового статусу фізичної особи – роботодавця і окремих його видів;
- досліджено юридичну природу роботодавчої правосуб’єктності фізичної особи;
- проаналізовано обсяг і зміст статутних прав і обов’язків фізичної особи – роботодавця;
- розглянуто способи правового регулювання трудових відносин;
- виявлено особливості виникнення і припинення трудових правовідносин між фізичними особами, досліджено їх зміст;
- на основі зроблених теоретичних висновків внесено пропозиції по удосконаленню правового регулювання трудових відносин між фізичними особами.
У дисертації здійснено комплексний системний аналіз правового регулювання трудових відносин за участю роботодавців – фізичних осіб, що дозволило дійти таких висновків.
1. Правовий статус – це загальна правова категорія, яка характеризує суб’єкта права. Визначення правового статусу через правосуб’єктність, основні права та обов’язки відображає найбільш загальні його ознаки, притаманні будь-якому суб’єкту права. Інші ж, пов’язані з ним правові явища, забезпечують ефективне його функціонування, впливають на обсяг статусу, тобто мають щодо нього службове значення. Основа правового становища, специфічні ознаки, які притаманні фізичній особі як роботодавцю лежать у площині галузевого трудового роботодавчого правового статусу, який складають галузева роботодавча правосуб’єктність та основні трудові права і обов’язки.
2. Здатність бути учасником трудових правовідносин у якості роботодавця для фізичної особи, яка не займається підприємництвом, залежить лише від набуття ними галузевої роботодавчої правосуб’єктності. Для особи, яка здійснює підприємницьку діяльність визначальне значення має її реєстрація в установленому порядку у якості суб'єкта господарювання у порядку, встановленому законодавством. Наведене дозволяє у рамках галузевого роботодавчого статусу фізичної особи виділити спеціальний статус підприємця – роботодавця, діяльність якого спрямовується на отримання прибутку і який для досягнення цієї мети застосовує найману працю.
3. Правовий статус фізичної особи, яка є роботодавцем - це закріплене нормами трудового права положення особи, що виражається у визнанні її державою суб’єктом трудового права і визначенні кола основних, невідчужуваних прав і обов’язків, якими вона володіє у зв’язку із використанням нею найманої праці інших осіб. Трудова роботодавча правосуб’єктність фізичної особи визначає межі цього статусу, а статутні права і обов’язки – його зміст.
4. Фізична особа може самостійно виступати роботодавцем, набуває загальної роботодавчої правосуб’єктності по досягненню повноліття, тобто вісімнадцяти років. Саме з цього віку особа визнається державою юридично незалежною від волі батьків чи інших осіб, котрі їх замінюють, здатна приймати усвідомлені рішення і самостійно нести відповідальність за невиконання своїх обов’язків. Тому запропонований у ст. 30 проекту Трудового кодексу підхід до можливості визнання фізичної особи роботодавцем незалежно від віку та цивільної дієздатності є помилковим.
5. Роботодавча правосуб’єктність фізичної особи – підприємця виникає з моменту його державної реєстрації, яка можлива після набуття повної цивільної дієздатності. Адвокати і приватні нотаріуси можуть виступати у якості роботодавців у сфері своєї професійної діяльності лише з моменту отримання відповідного свідоцтва.
6. Правосуб’єктність особи являє собою єдність її структурних елементів: правоздатності та дієздатності. Роботодавча правоздатність – це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати визначені законодавством про працю для роботодавця права і обов’язки, здатність бути їх носієм. Роботодавча дієздатність – це здатність суб’єкта здійснювати визначені законом для роботодавця права і обов’язки своїми особистими діями, відповідати за наслідки своїх дій, бути активним учасником трудових та інших правових відносин, врегульованих законодавством про працю.
7. У новому Трудовому кодексі України слід передбачити можливість обмеження дієздатності роботодавця у судовому порядку внаслідок порушення ним умов раніше укладених трудових договорів або законодавства про працю, що надасть можливість значно посилити правові гарантії права на працю найманим працівникам, запобігти можливим порушенням трудового законодавства.
8. Роботодавчі статутні обов’язки фізичної особи , залежно від способів їх виникнення і виконання, поділяються на дві групи.
Першу складають ті, реалізація яких зачіпає публічні, державні інтереси, втілює вимоги держави та суспільства до роботодавця. Ці обов’язки слід розглядати як міру соціальної відповідальності роботодавця перед цивілізованим громадським суспільством. Вони виникають до вступу роботодавця у трудові відносини.
Друга група статутних обов’язків роботодавця реалізується у рамках існуючих трудових відносин після їх встановлення персонально по відношенню до кожного працівника.
9. Чітке визначення кола статутних прав роботодавця у нормативному акті рівня закону (проект Трудового кодексу України) розглядається як підвищення гарантій реалізації прав вказаних осіб.
10. Серед способів регулювання трудових відносин за участю фізичних осіб роботодавців у сучасних умовах централізований спосіб поки що зберігає домінуючі позиції. Він є базовим, а інші способи: локальний та індивідуально-договірний його доповнюють. Основними функціями централізованого регулювання трудових відносин між фізичними особами є:
- визначення способів, за допомогою яких людина залучатися до праці;
- встановлення мінімальних державних стандартів у сфері праці та мінімальних гарантій трудових прав суб’єктів трудових правовідносин;
- забезпечення єдності у правовому регулюванні праці, а також визначення необхідних рамок його диференціації.
11. Диференціація регулювання трудових відносин між фізичними особами має в подальшому лише поглиблюватися, оскільки чинне трудове законодавство розраховано на регулювання праці на підприємствах із значною кількістю працюючих, і не враховує особливого правового та соціального становища роботодавця – фізичної особи. Тому необхідно:
- зменшити тягар обов’язків, які мають нести такі роботодавці;
- посилити державний нагляд за дотриманням законодавства про працю такими роботодавцями, особливо у питаннях, які стосуються життя і здоров’я найманих працівників;
- спростити юридичні процедури у відносинах між фізичною особою та найнятими нею працівниками.
12. Необхідно змістити акценти регламентації відносин між фізичною особою і найманим працівником у бік договірного регулювання. За допомогою державно-правового регулювання слід встановити межі (сферу) договірного регулювання, процедури, за допомогою яких воно здійснюється, що, в свою чергу, є передумовою для надання регулюючим положенням договору характеру обов’язковості, значимості для його сторін.
13. Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року, є зразковою, такою, що може лише ураховуватися сторонами трудового договору при його укладенні.
14. Враховуючи, що детальна регламентація порядку оформлення трудових відносин між фізичними особами здійснюється підзаконним нормативним актом, під час прийняття нового Трудового кодексу України необхідно включити до нього окрему главу, яка б враховувала специфіку трудових відносин між фізичними особами. Це значно підвищить рівень правових гарантій як працівника, так і роботодавця.
15. У новому Трудовому кодексі України необхідно закріпити можливість укладення колективних договорів у випадку застосування фізичною особою праці значної кількості найманих працівників. Мінімальною межею для реалізації такого права пропонується визнати найняття п’яти працівників. У зв’язку з цим пропонуємо викласти ч. 1 ст. 2 Закону України “Про колективні договори і угоди” у такій редакції: “Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від виду та організаційної форми, які використовують найману працю і мають право юридичної особи, а також у роботодавця – фізичної особи за умови найняття ним не менше п’яти працівників”. Аналогічну норму слід включити до Господарського кодексу України, КЗпП України, а також врахувати у новому Трудовому кодексі України.
16. З поміж договірних способів регулювання соціально-трудових відносин між працівниками та фізичними особами – роботодавцями на даний час основним є індивідуально-договірний.
Індивідуально-договірне регулювання трудових відносин між фізичними особами може здійснюватися у двох напрямках. По-перше, воно стосується встановлення трудових відносин, їх зміни, припинення, а також визначення їх змісту. Другий напрямок має забезпечувати специфічні інтереси роботодавця – фізичної особи та його найманого працівника і враховувати особливості такого трудового правовідношення.
17. Індивідуальність трудових відносин між двома фізичними особами зумовлює особливу природу трудового договору. Він має довірчий (фідуціарний) характер
18. Аналіз Форми трудового договору між працівником і фізичною особою дає підстави зробити висновок про існування як елементу змісту трудового договору між фізичними особами інформаційних умов, тобто найважливіших нормативних положень, які підлягають включенню у зміст трудового договору. Їх метою є недопущення можливості погіршення становища працівника і спричинення на цій підставі недійсності умов укладеного трудового договору згідно зі ст. 9 КЗпП.
19. Зміст трудового договору між фізичними особами має бути значно багатшим, порівняно з договорами, укладеними з юридичними особами за рахунок більш широкого використання факультативних умов для його визначення.
20. Коло юридичних фактів, які породжують трудові відносини за участю фізичних осіб, є значно вужчим, аніж у разі використання найманої праці юридичними особами та державою в особі її органів. Виникнення трудових правовідносин у даному випадку можливе, як правило, лише за наявності юридичних фактів, які опосередковують волю майбутніх контрагентів. Ці правовідносини не можуть виникати внаслідок:
- обрання на посаду;
- конкурсного заміщення посади;
- призначення на посаду;
- прийому-вступу у членство.
21. Трудовий договір між фізичними особами відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України слід укладати виключно у письмовій формі. Але пов’язувати виникнення трудових правовідносин з моментом оформлення письмового трудового договору не можна. Цей договір за своєю природою є реальним. Він набуває значення юридичного факту – підстави виникнення трудового правовідношення – з моменту фактичного допущення працівника до роботи і виконує функцію розпорядчого акту роботодавця – наказу про прийняття на роботу – з моменту його оформлення у письмовій формі.
22. Чинним законодавством передбачено повідомний, а не дозвільний характер реєстрації трудових договорів між фізичними особами. За таких умов орган реєстрації не несе відповідальності за зміст трудового договору і не може відмовити в його реєстрації. Акт реєстрації не має впливу на трудові правовідносини, які виникли за участю фізичних осіб, але він є необхідною передумовою для внесення до трудової книжки працівника запису про період його роботи у роботодавця – фізичної особи.
23. Невиконання роботодавцем обов’язку подати трудовий договір на реєстрацію спричиняє неможливість внесення до трудової книжки запису про роботу працівника. Нелегітимним мають визнаватися самочинно внесені записи, які не посвідчені посадовими особами державної служби зайнятості.
24. Закон має враховувати суб’єктний склад трудових правовідносин, встановлюючи особливості їх виникнення. Тому під час проведення нової кодифікації трудового законодавства у окремій главі, присвяченій особливостям правового регулювання трудових відносин за участю роботодавців – фізичних осіб, необхідно зосередити ті норми, які їх регулюватимуть, в тому числі і на стадії виникнення. Підвищення рівня правового регулювання з підзаконного нормативного акту до Кодексу забезпечуватиме більш надійний механізм захисту трудових прав та інтересів як працівника, так і роботодавця.
25. Для трудового правовідношення, особливо з переходом країни до ринкової економіки, характерне постійне збагачення його змісту. Воно відбувається як за рахунок появи нових правових зв’язків усередині правовідношення (щодо збереження комерційної таємниці, забезпечення захисту трудової честі через відшкодування заподіяної моральної шкоди), так і завдяки подальшому розвитку традиційних взаємовідносин, появи нових гарантій реалізації суб’єктивних прав та здійснення юридичних обов’язків, наприклад, значне вдосконалення правового регулювання відпусток, яке посилило гарантії права працівників на відпочинок.
26. Особливістю змісту трудових правовідносин, в тому числі за участю фізичних осіб, є те, що характер та обсяг трудових прав і обов’язків працівників є набагато більш індивідуалізованим, аніж у роботодавця.
27. Закріплення у проекті Трудового кодексу України письмової форми трудового договору між фізичними особами розглядається як засіб забезпечення належного фіксування домовленостей між сторонами, в тому числі щодо професійних обов’язків працівника.
28. Для трудових правовідносин між фізичними особами властивим є розширення обсягу поняття „внутрішній трудовий розпорядок”, наповнення його іншим змістом, відмінним від існуючого щодо роботодавців - юридичних осіб.
29. Положення про фактичну нерівність суб’єктів трудових правовідносин потребує переоцінки у разі, коли роботодавцем є громадянин. Закон має враховувати, що забезпечення можливості іншим заробляти собі на життя працею відбувається на основі власності іншої особи, яка об’єктивно несе ризик пошкодження чи втрати майна не лише внаслідок власних дій, але і дій працівника. У процесі використання найманої праці юридичною особою працівник має доступ лише до того майна, яке спеціально виділено для статутної діяльності цієї особи. Коли ж трудові відносини існують між фізичними особами, особливо під час роботи у особистому господарстві, найманий працівник може мати доступ і до особистих речей роботодавця, членів його родини. Проживання найманого працівника у помешканні роботодавця створює для останнього і його близьких можливість вільного доступу до майна працівника. Тому у трудовому договорі між фізичними особами можуть бути спеціально обумовлені взаємні права і обов’язки щодо забезпечення цілісності і схоронності як майна роботодавця, так і майна працівника. У трудовому законодавстві слід запровадити норму, відповідно до якої працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди у разі, якщо її заподіяно роботодавцю – фізичній особі.
30. Заслуговують на підтримку положення проекту Трудового кодексу, які передбачають можливість залучати для здійснення основних зобов’язань з охорони праці суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами, а також фізичними особами сторонні підприємства, які надаватимуть платні послуги з проведення інструктажу з охорони праці, пожежної безпеки, обстеження умов охорони праці і пожежної безпеки (ст. 309, 320 проекту).
31. У новому Трудовому кодексі слід передбачити норму, відповідно до якої підставою припинення трудового договору є визнання працівника повністю непрацездатним відповідно до медичного висновку. Трудовий договір припиняються також у разі захворювання працівника, яке відповідно до медичного висновку є небезпечним для оточуючих.
32. Підставою для припинення трудових відносин у разі смерті працівника або роботодавця – фізичної особи є свідоцтво про смерть, видане у встановленому порядку. Запис до трудової книжки працівника у даному випадку має вчиняти посадова особа державної служби зайнятості, яка і має пересвідчитися у відповідному юридичному факті. Аналогічні правові наслідки наступають у випадку визнання когось із суб’єктів трудового правовідношення померлим за рішенням суду (ст. 46, 47 ЦК України) або безвісно відсутнім (ст. 43 ЦК України).
33. З набранням чинності Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” з’являться правові підстави для того, щоб у разі визнання фізичної особи – підприємця банкрутом припиняти трудові відносини із найманими працівниками.
34. Двомісячний строк попередження про майбутнє звільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП України є досить тривалим для роботодавця, – фізичної особи враховуючи його реальні економічні можливості. Слід законодавчо скоротити названий строк до двох тижнів, тобто урівняти його зі строком попередження працівником роботодавця у разі звільнення за власним бажанням.
35. Пропонується передбачити можливість встановлення додаткових підстав для припинення трудового договору між фізичними особами за домовленістю між ними. У Трудовому кодексі України варто передбачити норму наступного змісту. “Окрім підстав, передбачених цим Кодексом, трудовий договір з працівником, який працює у роботодавця – фізичної особи, може бути припинений на підставах, передбачених трудовим договором. Порядок припинення трудового договору у цих випадках визначається трудовим договором.”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абжанов К.А. Трудовой договор по советскому праву. – М.: Юрид. лит., 1964.- 192 с.
2. Александров Н.Г. Правовые отношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 45 с.
3. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1948. – 336 с.
4. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х т. – Свердловск, 1972. – Т. 1. –394 с.
8. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
9. Барабаш А. К вопросу о некоторых свойствах трудового правоотношения // Государство и право. – 2000. – № 12. ¬– С. 5 - 10.
10. Барабаш О.Т. Роль Кодексу про працю в удосконаленні правового регулювання трудових відносин // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської наук.-практич. конф. – Харків, 1995. – 9 – 11 листопада. – С. 195.
11. Барабаш О.Т. Щодо властивостей трудових правовідносин // Право України. – 1998. - № 3. – С. 64 – 69.
12. Баринов О.В. Юридические факты в советском трудовом праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ленинград. гос. ун-т. – Л., 1980.- 21 с.
13. Бегичев Б.К. Трудовая правоспособность советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
14. Безина А.К., Бикеев А.А., Сафина Д.А. Индивидуально-договорное регулирование труда рабочих и служащих. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1984. – 137 с.
15. Бержанин А.А. Индивидуально-договорное регулирование условий труда рабочих и служащих: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05 / ВНИИСЗ. – М., 1985. – 18 с.
16. Бодерскова Г.С. Юридические факты в процессе развития трудового правоотношения: Автореф. дис….канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1983.- 22 с.
17. Болотіна Н.Б. Трудовий договір за законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. - 124 с.
18. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 4-е, стереотипное. – М.: «Статут», 2001. – 842 с.
19. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Госюриздат, 1950. – 368 с.
20. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
21. Бугров Л.Ю. Понятие и состав индивидуальных трудовых правоотношений в сфере реализации российского трудового права // Российское трудовое право на рубеже тысячелетий: Всероссийская научная конференция. Часть 1 / Сборник материалов под ред. Е.Б. Хохлова, Е.Б. Коробченко. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 2001. – С. 136 – 139.
22. Бугров Л.Ю. Проблемы свободы труда в трудовом праве России. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та; Информ.-прав. агентство ИНПЕА, 1992.- 236 с.
23. Бугров Л.Ю. Современное российское трудовое право – защищать работника или капиталиста? / Фундаментальные и прикладные проблемы развития юридической науки: Тезисы доклад. науч.-практич. конф. (Пермь, 15-16 октября 1998 г.) / Перм. ун-т. – Пермь, 1998. – С. 91 – 95.
24. Бухаловский О.Н. Правовое положение предприятий по трудовому законодательству. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 160 с.
25. Бущенко П.А. Право людини на працю та гарантії його реалізації // Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення: Матеріали наук.-практич. конф. 30 січня 2003 р. м. Київ / За ред. Н.Б. Болотіної. – К.: “МП Леся”, 2003. – С. 70 – 72.
26. Бущенко П.А. Право на труд и развитие личности в общественно-трудовых отношениях социалистического общества: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05 / ХюрИ им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1984. – 15 с.
27. Бущенко П.А. Порядок укладення трудового договору як стадія реалізації права на працю // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 51. – С. 19 – 27.
28. Вахнин И.Г. Нормативные ограничения усмотрения сторон по договору // Вестник Моск. ун-та. Серия 11, Право. – 1999. - № 3. - С. 74 – 90.
29. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений // Сов. государство и право. – 1955. - № 6. – С. 17 - 28.
30. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: НПКФ «Консум», 1996. – 136 с.
31. Вєтухова І. Право матерів на поінформованість про умови праці // Право України. – 2000. – № 8. – С. 87-91.
32. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 230 с.
33. Воеводин Л.В. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 300 с.
34. Войтик А.А. Правовые проблемы согласования интересов собственника и трудового коллектива в сфере управления трудом: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Санкт-Петербургский гос. ун-т. – СПб, 1991. – 20 с.
35. Гетьманцева Н.Д. Співвідношення централізованого і локального правового регулювання трудових відносин: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1996. – 22 с.
36. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 309 с.
37. Головина С.Ю. Основания и пределы дифференциации трудового права / Российское трудовое право на рубеже тысячелетий: Всероссийская научная конференция. Часть 1 / Сборник материалов под ред. Е.Б. Хохлова, Е.Б. Коробченко. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 2001. – С. 72 - 87.
38. Гонцов Н.И. К вопросу об источниках российского трудового права / Фундаментальные и прикладные проблемы развития юридической науки: Тезисы доклад. науч.-практич. конф. (Пермь, 15-16 октября 1998 г.) / Перм. ун-т. – Пермь, 1998. – С. 95 – 97.
39. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору // Право України. – 2000. – № 8. – С. 85 – 87.
40. Гордієнко О. Проблеми вдосконалення правового регулювання індивідуального підприємництва // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 8. – С. 14 - 17.
41. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18 – 22 . – ст. 144.
42. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Харьков: ООО «Одиссей», 1999. – 848 с.
43. Гринюк Г. О будущих нововведениях в Гражданском кодексе // Бухгалтерия. – 2002. - № 17/1. – С. 9 - 10.
44. Гусов К.Н. Договоры о труде в трудовом праве при формировании рыночной экономики: Автореф. дис…. докт. юрид. наук: 12.00.05 / Московский юрид. ин-т. – М., 1993. – 50 с.
45. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России. Учебник. 2-е изд., доп., испр. – М.: Юристъ, 1997. – 480 с.
46. Державний класифікатор України. Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений наказом Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації. – К., 1995. – 428 с.
47. Дивеева Н.И. Договорные основы трудового права России. – Барнаул, 1999. – 146 с.
48. Дивеева Н.И. Общеправовые средства в механизме правового регулирования трудовых отношений / Российское трудовое право на рубеже тысячелетий: Всероссийская научная конференция. Часть 1 / Сборник материалов под ред. Е.Б. Хохлова, Е.Б. Коробченко. – СПб.: Санкт-Петербургский гос. ун-т, 2001. – С. 142 – 151.
49. Догадов В.М. Государственные организации как субъекты социалистического трудового правоотношения // Правоведение. – 1957. - № 1. – С. 77 – 86.
50. Додержання законодавства про працю. Роз’яснює заступник Директора Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю – заступник Головного державного інспектора праці України В. Лось. // Праця і зарплата. – 2002. - № 38. – С. 10 - 11.
51. Ершов В.В., Ершова Е.А. Трудовой договор. Учеб.-практ. пособие. – 3-е изд. – М.: Дело, 2001. – 352 с. – (Сер. Российское право: теория и практика»).
52. Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 1998. – 18 с.
53. Єрьоменко В. Правові форми реалізації громадянами права на працю // Право України. – 1999. - № 1. – С. 16 – 19.
54. Жернаков В.В. Поняття примусової праці за законодавством України // Право України. – 1997. - № 10. – С. 35 – 39, 43.
55. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення цивільного і трудового права // Право України. – 2000. - № 7. – С. 49 – 52.
56. Жернаков В.В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права України // Право України. – 1999. - № 3. – С. 34 – 36, 55.
57. Жернаков В.В., Еременко В.В. К вопросу о понятии и содержании трудовой функции // Вопросы укрепления социалистической законности и правопорядка, усиления охраны прав и законных интересов граждан в условиях перестройки социалистического общества: Сб. науч. тр. – К.: УМК ВО, 1989. – С. 61 – 65.
58. Жилінкова І.В. Договірний режим майна подружжя // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 4. – С. 114 – 122.
59. Заржицький О., Миргородський Д. Особливості правового становища осіб, які працюють у громадян за трудовим договором // Право України. – 1996. – С. 42 - 43.
60. Земельний кодекс України, затверджений Законом України від 25.10.2001 р. № 2768 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – ст. 27.
61. Иеринг Р. Цель в праве. Т.1.: Монография / Переводчик Луцкий В.Р. – СПб: Изд. Н.В. Муравьева, 1881. – 412 с.
62. Ильиных З.К. Социалистические организации – субъекты советского трудового права: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1975. – 24 с.
63. Иоффе О.С. Шаргородский Н.Д. Вопросы теории права. М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
64. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
65. Карпушин М.П. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1958. – 174 с.
66. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА*М, 1998. – 263 с.
67. Киселёв И.Я. Новый облик трудового права стран Запада (прорыв в постиндустриальное общество). – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», ООО Журнал «Управление персоналом», 2003. – 160 с.
68. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. М.: Дело, 1999. – 728 с.
69. Кодекс законів про працю України. Затверджений Законом УРСР № 322-VIII від 10.12.1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1971.- № 50. - ст. 375.
70. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар / Прокопенко В.І., Козак З.Я., Кузнецова Л.О. та ін. – Х.: Консум, 2003. – 832 с.
71. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до № 51. – ст. 1122.
72. Козак З.Я. Договірне регулювання за трудовим правом України: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1999. – 17 с.
73. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации / Отв. ред. Ю.П. Орловский. – М.: Юрид. фирма «КОНТРАКТ», ИНФРА • М», 2002. – 959 с.
74. Кондратьев Р.И. Локальное правовое регулирование трудовых отношений в СССР: Автореф. дис.… докт. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1979. – 33 с.
75. Конституція України. Затверджена Законом України від 28.06.1996 р. № 254/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30.- ст. 141.
76. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958.- 188 с.
77. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25 – 26. – ст. 131.
78. Красавчиков О.А. Социальное содержание правоспособности граждан // Правоведение. – 1960. - № 1. – С. 12 - 25.
79. Кузьменко В. Дефіцит фінансових інструментів у малому бізнесі // Праця і зарплата. – 2003. - № 39. – С. 4 –5..
80. Курс российского трудового права / Под ред. Е.Б. Хохлова. В 3 т. – СПб.: Изд-во С-Петербургского. ун-та. – Т. 1, 1996. – 573 с.
81. Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в ХХI веке). – Харьков: АВГ - Пресс, 2000. – 768 с.
82. Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. Отв. ред. С.А. Иванов. – М.: Изд-во «Наука», 1972. – 272 с.
83. Лившиц Р.З., Чубайс Б.М. Трудовой договор. – М.: Наука, 1986.- 174 с. – (Серия «Конституция СССР. Личность и право»).
84. Лосица И.А. Содержание коллективного договора: опыт и возможности совершенствования // Проблеми законності.: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 51. – С. 50 – 56.
85. Лосиця І.О. Колективний договір в нових умовах господарювання // Право України. – 1997. - № 5. – С. 73 – 76.
86. Лосиця І.О. Колективний договір в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05./ Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 1997. – 24 с.
87. Лось В. Коментар наказів Міністерства праці і соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 259/34/5 та № 260 // Праця і зарплата. – 2001. - № 27. – С. 6 - 7.
88. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность. – М.: Наука, 1987. – 160 с.
89. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 с.
90. Матузов Н.И. Субъективные права граждан СССР. - Саратов, Приволжск. кн. изд-во 1966. – 190 с.
91. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Перспективы развития. – М.: Городец, 2000. – 144 с.
92. Мицкевич А.В. О нормах позитивного права / Трудовое право и право социального обеспечения. Актуальные проблемы. – М.: Проспект, 2000. – С. 217 – 230.
93. Мицкевич А.В. Правовые отношения / Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.К. Дмитриев, И.Ф. Кальмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. – С. 235 – 251.
94. Муцинова Н.Д. Коллективный договор и соглашение как формы социального партнерства в сфере труда // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. - № 2. – С. 104 - 112.
95. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид., допов. та перероб. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 1024 с. – (Нормативні документи та коментарі).
96. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: затверджена Законом України від 21.12.2000 р. № 2157-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 7. – ст. 35.
97. Нуртдинова А.Ф. Индивидуально-договорное регулирование трудовых отношений в условиях рыночной экономики. - Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05 / ВНИИ сов. гос. строительства и законодательства. – М., 1991. – 21 с.
98. О порядке назначения и выплаты государственных пенсий: Положение, утв. постановлением Совета Министров СССР от 03.08.1972 г. № 590 // СП СССР. – 1972. - № 17. – ст. 86.
99. Об условиях труда лиц, работающих у граждан по договорам: Положение, утв. постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам и Секретариата ВЦСПС от 28.04.1987 г. № 275/13-76 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1987. - № 12. – С. 14 – 17.
100. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.К. Дмитриев, И.Ф. Кальмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. – 384 с..
101. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 360 с.
102. Орловский Ю.П. Единство и дифференциация советского трудового права / Советское трудовое право: вопросы теории / Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. – М.: Наука, 1978. – С. 314 - 364.
103. Орловский Ю.П. Социалистическое трудовое правоотношение / Советское трудовое право: вопросы теории / Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. – М.: Наука, 1978. – С. 205 – 314.
104. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 23. – ст. 121.
105. Пархоменко Н.М. Договір у системі права України: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 17 с.
106. Пархоменко Н.М. Договір у системі права України: Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 202 с..
107. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 23. – ст. 121.
108. Пилипенко П.Д. Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 146 с.
109. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. Монографія. – Львів: Видавн. центр Львів. Національного ун-ту імені І. Франка, 1999. – 214 с.
110. Пилипенко П. Способи укладення трудового договору // Право України. – 2001. - № 4. – С. 56 - 59.
111. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. - 52 с. – (Б-чка “Нова Конституція України”)
112. Полковенко М. Припинення трудового договору // Праця і зарплата. – 1999. - № 27. – С. 15.
113. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”: затв. Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 21.
114. Попов В.К. Право и материальные интересы в межхозяйственной кооперации. – Харьков: Вища школа, 1983. – 169 с.
115. Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затверджений наказом ДПА України від 29.10.1999 р. № 599 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 44.
116. Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 307 // Офіційний Вісник України. - 2000. - № 51.
117. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 № 992 // ЗП Уряду України. – 1996. - № 17. – ст. 160.
118. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
119. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. № 2887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – ст. 62.
120. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 20. – ст. 249.
121. Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”: Закон України від 13.02.1998 р. № 129/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 30-31. – ст. 195.
122. Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права: Закон України № 2627-ІІІ від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 43. – ст. 214.
123. Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство”: Закон України від 30.06.1999 р. № 384-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – ст. 378.
124. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту": Закон України від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 21. – ст. 84.
125. Про внесення змін до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”: Закон України від 23.09.2000 р. № 1613-ІІІ // Ві