КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ТРУДОВИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…….…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ КОМПЕНСАЦІЙ І МІСЦЕ НОРМ ПРО
КОМПЕНСАЦІЇ В СИСТЕМІ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ………….10

1.1. Поняття компен-сацій..…………………………………………………………10
1.2. Інститут компенсацій в системі трудового пра-ва...…………………………35
Висновки по розділу ……………………….……………………………………...54

РОЗДІЛ 2
КОМПЕНСАЦІЇ В ЗВ'ЯЗКУ З НАПРАВЛЕННЯМ
ПРАЦІВНИКІВ В ІНШУ МІСЦЕВІСТЬ…..………...………………………...56

2.1. Виконання трудових обов'язків в іншій місцевості як підстава
права на компен-сації…………………………………………………………..56
2.2. Компенсації при службових відрядженнях…………………..…………..…..67
2.3. Компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість……………………...87
2.4. Компенсації при виконанні обов'язків поза місцем знаход-
ження підприємства………………………………………………………….116
Висновки по розділу………………………………………………………………135

РОЗДІЛ 3
ІНШІ ВИДИ КОМПЕНСА-ЦІЙ………………………………………………...138

3.1. Компенсації при поїздках в межах місцевості……………………………...138
3.2. Компенсації при підвищенні кваліфікації…...……………………………...144
3.3. Компенсації за витрати, викликані використанням інструмен-
тів, невидачею лікувально-профілактичного харчування і
засобів індивідуального захис-ту………………………………………….….151
3.4. Антарктичне польове забезпечен-ня………………………………..………..159
Висновки по розділу…..…………………………………………………………..165

ВИСНОВ-КИ…...………………………………………………………………….167

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕ-РЕЛ…………..…………………………176

ВСТУП

Актуальність теми. Формування в Україні правової держави і необхід-ність зміцнення законності та забезпечення прав людини, що пов'язана з цим, об'єктивно вимагають належного закріплення в актах законодавства про працю всіх трудових прав працівників, що відповідають системі таких, що існують, трудових відносин і тенденціям їх розвитку, та забезпечення реалізації цих прав. З огляду на це, трудові права працівників не можуть ділитися на найважливіші, центральні і другорядні, периферійні. Вже це дає підстави стверджувати, що проблема права працівників на компенсації є актуальною і такою, що вимагає свого докладного дослідження.
Актуальність дослідження проблеми компенсацій зумовлюється також тим, що право на отримання компенсацій в умовах невисокого життєвого рівня населення, що склався, стало істотно зачіпати інтереси працівників. Причому, таке право періодично виникає у значної маси працівників, а деякі категорії працівників користуються ним постійно.
Ще один чинник, що виправдовує звернення до проблеми компенсацій, – це неповна відповідність суспільним потребам стану тієї системи правових норм, яка регулює відносини між роботодавцями і працівниками щодо компенсацій. За умов, коли розпочалася робота з нової кодифікації законодавства про працю, з'являється перспектива істотно удосконалити правове регулювання зазначених відносин.
Нарешті, потрібно врахувати і недостатню дослідженість проблеми ком-пенсацій в науці трудового права. Ця проблема в певній мірі досліджувалася вченими в працях, що присвячені аналізу трудового законодавства в цілому (М.Г. Александров, В.С. Венедіктов, Д.М. Генкін, Л.Я Гінцбург, М.В. Молодцов, О.С. Пашков, В.І. Прокопенко, В.Г. Ротань), в роботах з проблем оплати праці (С.С. Карінський, Р.З. Лівшиць, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський). Автори підручників і навчальних посібників також зробили внесок у вивчення проблеми компенсацій (Н.Б. Болотіна, Г.І. Гуляев, А.Д. Зайкін, Г.І. Чанишева). Видання науково-популярної літератури також сприяло підвищенню рівня осмислення соціально-правового явища, що розглядається (В.С. Андреєв, М. І. Кучма, О.М. Медведев, Г.К. Молодцов, Н.О. Столяр, Е.Л. Хлистова).
Проте дослідження компенсацій на рівні монографії або дисертації не здійснювалося ніколи ні в радянському трудовому праві, ні в науці трудового права України. Це не може бути визнане задовільним. Обсяг нормативного матеріалу, його складність вимагають його монографічного дослідження.
Викладене обумовило вибір теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації обрана здобувачем в ініціативному порядку з урахуванням високого рівня її актуальності і недостатньої наукової розробленості. Тема дисертації була затверджена 5 квітня 2000 р. на засіданні Вченої ради Таврійського Національного університету ім. В.І. Вернадського.
Напрям дослідження пов'язаний з «Основними напрямами наукових досліджень в сфері держави і права на 1998-2000 р.р.», що були затверджені загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи кафедри господарського права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, що виконується з 2001 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення стану пра-вового регулювання відносин щодо компенсацій, і розробка науково обгрунтованих пропозицій з вдосконалення законодавства в цій частині. Для досягнення названої мети в процесі роботи над дисертацією вирішувалися наступні задачі: 1) визначення кола суспільних відносин, що регулюються правовими нормами, відокремленими в інститут компенсацій; 2) виявлення соціально-економічного і юридичного змісту компенсацій, їх взаємозв'язку з іншими виплатами на користь працівників; 3) аналіз стану правового регулювання нормами законодавства про працю відносин щодо компенсацій, а також впливу норм інших галузей права на ці відносини; 4) формування оптимальної моделі системи виплат роботодавців на користь працівників і місця інституту компенсацій в цій системі; 5) вивчення окремих видів компенсаційних виплат, їх правового режиму, встановленого законодавством про працю і податковим законодавством, і розробка пропозицій з вдосконалення законодавства.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що знаходяться в сфері регулювання законодавства про працю, виникаючи щодо виникнення і реалізації права працівників на компенсації.
Предметом дослідження стали правові норми, які регулюють відносини щодо компенсацій, а також правовідносини, що виникають внаслідок регулювання цими нормами зазначених суспільних відносин. Внаслідок наявності функціональних зв'язків між галузями права, об'єктом дослідження у відповідній частині є також правові норми фінансового права і врегульовані цими нормами суспільні відносини.
У дисертації використовувалися різні методи дослідження. Головним серед них був загальнонауковий діалектико-матеріалістичний метод, який дозволив дослідити проблеми, що виникають при регулюванні відносин щодо компенсацій, в єдності їх соціального змісту і правової форми. Автор виходив з визначального впливу суспільних відносин на право і шукав шляхи посилення активного зворотного впливу права на суспільні відносини.
З використанням методу логічного аналізу вивчалася і формулювалася теоретична модель відносин між роботодавцями і працівниками щодо компенсацій, яка порівнювалася з існуючою моделлю, що дало можливість встановити шляхи її вдосконалення.
Вплив різних галузей права на суспільні відносини щодо компенсацій і форми такого впливу досліджувалися за допомогою системного методу.
Історичний метод використовувався, оскільки є плідним для пошуку нових засобів впливу права на суспільні відносини в соціально-економічних умовах, що змінюються.
Метод порівняльного правознавства застосовувався для того, щоб врахувати досвід правового регулювання відносин щодо компенсацій в інших країнах (зокрема, в Російській Федерації).
Формально-юридичний метод знайшов застосування при тлумаченні правових норм і розробці пропозицій щодо їх застосування.
Теоретичну і методологічну основу дослідження склали наукові праці з теорії права і трудового права М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, В.С. Венедіктова, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, П.І. Жигалкина, В.В. Жернакова, І.В. Зуба, С.С. Карінського, Р.І. Кондратьева, Р.З. Лівшиця, С.П. Мавріна, А.Р. Мацюка, О.В. Смірнова, О.С. Пашкова, А.Ю. Пашерстника, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, П.Р. Стависського, К.П. Уржинського, Г.І. Чанишевої, О.Ф. Черданцева, Н.М. Хуторян.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першою науко-вою роботою, що підготовлена за результатами дослідження значного нормативно-правового масиву, який склався за роки незалежності України і регулює відносини щодо компенсацій. Внаслідок дослідження отримані нові наукові результати, які викладені і обгрунтовані в дисертації і були основою для формулювання пропозицій з застосування і подальшого вдосконалення законодавства, що стало предметом аналізу в даній дисертації.
Елементи наукової новизни виявляються в тому, що:
- в дисертації вперше досліджена вся сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо компенсацій, а також відповідних їх правовідносин;
- визначено і обгрунтовано місце правових норм, що регулюють відносини щодо компенсацій, в системі трудового права;
- вперше визначено зміст поняття компенсацій щодо чинного законодавства, а також з урахуванням перспектив його розвитку;
- вперше визначені зміст і наслідки впливу норм фінансового права на відносини між роботодавцями і працівниками щодо компенсацій. Вперше щодо відносин, які є предметом регулювання законодавства про працю, розглядається правова конструкція правового впливу, як така, що охоплює правове регулювання, ідеологічний вплив, а також таке явище як вплив правової норми, яка регулює одні суспільні відносини, на суспільні відносини, що є предметом іншої галузі права;
- обгрунтована пропозиція про розподіл правових норм щодо виплат роботодавців на користь працівників за окремими інститутами;
- сформульовані і обгрунтовані пропозиції про межі договірного регулювання відносин щодо компенсацій і розроблені пропозиції про внесення відповідних змін в законодавство.
На захист виносяться наступні наукові положення, що мають ознаку наукової новизни:
1. Внаслідок розвитку трудового права норми про компенсації за критеріями предмета, методу і мети регулювання відокремилися в окремий інститут поряд з іншими інститутами, що встановлюють право працівників на виплати за рахунок роботодавців (заробітна плата, гарантійні виплати, трудова юридична відповідальність).
2. Здійснюване в цей час упорядкування відносин щодо компенсацій в значній мірі шляхом впливу на ці відносини норм фінансового права є неприйнятним в зв'язку з відмінностями в методах фінансового і трудового права. Тому необхідним є включення до Кодексу законів про працю розгорнених положень про компенсації і видання спеціальних актів трудового права, що присвячені окремим видам компенсацій.
3. Соціально-економічне призначення компенсацій переважно виключає їх регулювання трудовим договором. Вони підлягають регулюванню законодавством, угодами і колективними договорами.
4. Компенсації підлягають всі витрати працівника, що понесені при вико-нанні трудових обов'язків, в тому числі і такі, що пов'язані з використанням громадського або особистого транспорту при пересуванні в межах населеного пункту.
5. Коло виплат роботодавців на користь працівників повинне бути розширене. Доцільно зняти обмеження на отримання працівником виплат за рахунок роботодавця в зв'язку з невиконанням останнім своїх обов'язків (в зв'язку з невидачею молока, лікувально-профілактичного харчування і інш.), але ці виплати повинні бути виведені за межі інституту компенсацій.
6. З складу інституту компенсацій повинні бути виключені виплати, що не мають мети компенсувати витрати працівників, зокрема, антарктичне польове забезпечення, виплати за невикористану працівником відпустку, за роботу у вихідний день.
7. Застосування терміну «надбавки до заробітної плати» щодо компенса-цій, які виплачуються при пересувному характері робіт, що передбачає вико-нання трудових обов'язків в іншій місцевості, утрудняє юридичну кваліфікацію цього виду виплат. Від цього терміну в даному випадку доцільно відмовитися
8. Поняття іншої місцевості, що використовується в законодавстві про компенсації, як іншого населеного пункту потрібно визначити в Кодексі законів про працю, спеціально зазначивши, що до іншої місцевості відносяться населені пункти, які включені до складу міст, а також села, хоч би і такі, що об'єдналися в одну територіальну громаду.
9. Суб'єктом права на компенсації при переїзді в іншу місцевість є працівник, однак коло членів сім'ї, на яких працівник має право отримати компенсації, повинне бути розширене за рахунок усиновлених, усиновлювачів і підопічних.
Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані при розробці нового Трудового кодексу України, а також в практичній діяльності відповідних працівників підприємств, установ, організацій, в правозастосовчій діяльності судів, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних і методичних посібників і при викладанні курсу трудового права. Пропозиції з вдосконалення законодавства сформульовані в дисертації з такою мірою подробиці, що можуть бути використання в правотворчій діяльності. Теоретичні висновки і положення можуть використовуватися в подальших наукових дослідженнях.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослі-дження доповідалися на науково-практичних конференціях “Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 17-19 листопада 2000 р.), “Становлення і розвиток правової системи України" (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 19 квітня 2002 р.), на 29-й, 30-й, 31-й щорічних наукових конференціях Таврійського Національного університету (2000, 2001, 2002 р.р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладені в 7 публікаціях, включаючи 5 наукових статей в фахових виданнях, включених в перелік спеціалізованих видань, що затверджений Вищою атестаційною комісією, і в двох тезах наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене в процесі підготовки дисертації дослідження дає підстави сформулювати наступні висновки і пропозиції.
З перших років становлення в нашій країні трудового права як галузі національної системи права, воно включало до себе норми, що закріплюють право працівників на отримання від роботодавців виплат в порядку відшкодування витрат, понесених в зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Сформульована в зв'язку з цим правова конструкція була визначена як право на компенсації.
Розвиток законодавства про працю супровождався поступовим розширенням кола підстав виникнення права працівників на компенсації. У той же час правотворчі органи допускались і невиправданого розширення змісту поняття компенсацій – компенсаційними стали називати і такі виплати, які не мають на меті відшкодування витрат працівників. Так, в законодавстві з'явилися правові приписи про право на компенсації за невикористану відпустку, за роботу у вихідний день. Був сформульований ряд таких правових конструкцій, в межах яких працівникам надається право на компенсацію у випадках, коли витрати були понесені в зв'язку з порушенням роботодавцями своїх обов'язків. Таке розширення змісту поняття компенсацій приводить до змішення різних видів виплат роботодавців на користь працівників, що ускладнює правозастосування.
Основною причиною того, що правотворчі органи пішли шляхом широкого розуміння компенсацій, є відсутність в Кодексі законів про працю належне науково обгрунтованого легального визначення поняття компенсацій.
У останні роки, в зв'язку інтенсивною роботою з оновлення законодавства, було прийнято низку нормативно-правових актів, які внесли ще більшу невизначеність в уявлення про систему виплат роботодавців на користь працівників і про місце компенсацій в системі цих виплат. Зокрема, ст. 2 Закону «Про оплату праці» включає до складу заробітної плати і компенсаційні виплати. Це створює ускладнення при правозастосуванні, які посилюються зазначенням в законах тільки на те, що вони встановлюють право працівників на отримання компенсаційних і гарантійних виплат, на перелік таких виплат, і не містять більш розгорнених положень щодо цього.
Відносини щодо компенсацій врегульовані законодавством про працю не в достатній мірі повно. Так, Кодекс законів про працю обмежується встановленням загальних положень про право працівників на компенсації, про види витрат, які підлягають відшкодуванню. Видання більш докладних правових приписів щодо цього доручається іншим правотворчим органам. Такі доручення часом залишаються невиконаними. Так, відсутні нормативно-правові акти про працю, видання яких передбачене, наприклад, ст. 121 КЗпП. За таких умов регулювання відносин щодо компенсацій відрядженим працівникам засобами законодавства про працю зводиться до встановлення в законі права працівників на компенсації і видів таких компенсацій. Відсутні навіть такі необхідні з урахуванням методу і задач трудового права правила, які б визначали мінімальні розміри компенсацій, що належать працівникам. Це приводить до втрати орієнтирів для визначення змісту відповідних умов в генеральному, галузевих і регіональних угодах і колективних договорах.
Разом з тим, поширення отримало видання нормативно-правових актів фінансового права, в яких формулюються розгорнені правові приписи, що визначають зміст фінансово-правових відносин, що виникають з факту реалізації працівниками права на компенсації. Внаслідок прямого зазначення на те, що вони видані згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», актами фінансового права повинні визнаватися постанова Кабінету Міністрів «Про норми відшкодування витрат при службових відрядженнях в межах України і за кордон» і Інструкція про службові відрядження в межах України і за кордон. За відсутності нормативно-правових актів про працю саме за допомогою названих актів здійснюється упорядкування відносин між роботодавцями і працівниками щодо компенсацій. Однак же застосування фінансово-правових норм до трудових правовідносин, є зайво складним, передусім в зв'язку з відмінністю методів, що властиві трудовому і фінансовому праву.
Недостатньо обгрунтованими є правові норми, що формулюють право працівників на компенсації в зв'язку з виконанням трудових обов'язків в іншій місцевості. Так, є труднощі в кваліфікації правовідносин, в межах яких конкретному працівникові може бути доручене виконання роботи в іншій місцевості. Ускладнення при правозастосуванні викликані в тому числі і тим, що більшість таких правових конструкцій сформульована в підзаконних нормативно-правових актах. Тим часом, з метою забезпечення одноманітного регулювання суспільних відносин, такі правові приписи потрібно встановити в законі. Юридичним фактом, що дає право на компенсації, визнається виконання трудових обов'язків в іншій місцевості. Однак виконання трудових обов'язків в іншій місцевості не завжди позбавляє працівників можливості щодня повертатися до місця постійного мешкання. Витратам же з фінансування особистих потреб працівників протягом робочого часу (на харчування), за загальним правилом, законодавство юридичного значення не надає і було б неправильним надавати таке значення витратам лише окремих категорій працівників.
Є випадки невиправданої байдужості законодавства до витрат працівників, які працівники окремих категорій несуть в зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Так, законодавство про працю не формулює загальних правил про право працівників на компенсації в порядку відшкодування витрат, пов'язаних з використанням особистого транспорту в інтересах підприємства. Відповідні правові приписи поширюються лише на окремі категорії працівників, переважно зайнятих в державних установах. Таке ж положення склалося і з правом працівників на відшкодування витрат з службових поїздок в межах населеного пункту. Це не може бути визнане достатнім і з урахуванням ст. 21 КЗпП, в якій держава гарантує працівникам рівність їх трудових прав.
У низці випадків законодавець без достатніх підстав обмежує право пра-цівників на компенсації. Так, працівнику надається можливість використання інструмента, що належить йому, при виконанні трудових обов'язків і отримання компенсації за знос інструмента. Однак в цей час немає підстав обмежувати право працівника використати таким чином і інші пристрої. Немає достатніх підстав для того, щоб не розширити коло пристроїв, встановлене ст. 125 КЗпП, за рахунок машин та механізмів. Є факти обмеження підзаконними актами права на компенсації, встановленого законом. Так, Положення про порядок організації сезонних робіт визначає заходи, що здійснюються у відповідності з ним, як форму межтериторіального перерозподілу робочої сили, однак не встановлює право на компенсації осіб, що направляються на роботу. Тим часом, ст. 15 Закону «Про зайнятість населення» встановлює, що в зв'язку із залученням до відносин по межтериторіальному перерозподілу робочої сили, працівники набувають права на компенсації.
Як недостатньо обгрунтовані потрібно оцінити положення, що допуска-ють, з одного боку, встановлення підстав і розмірів компенсацій в трудових договорах, а з іншого боку, – що обмежують можливість регулювання відповідних відносин колективними договорами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів «Про граничні норми добових витрат і сум, що направляються на харчування (замість добових) членів екіпажів суден (інших транспортних засобів), що здійснюють діяльність за межами повітряного або митного кордону чи територіального моря (вод) України», наказ Міністерства транспорту України «Про затвердження Інструкції про особливості відряджень членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) та порядок виплати сум, що направляються на харчування членів екіпажів суден (інших транспортних засобів)»). Встановлення умов про компенсації в трудовому договорі було б порушенням принципу рівності, а обмеження прав сторін колективних договорах обмеженням прав, наданих сторонам трудового договору законом, в підзаконному акті.
Недостатньо обгрунтованими є правила про повернення раніше виплачених компенсацій при настанні такого юридичного факту як будь-яке звільнення до настання встановленого строку. Такі правила містять постанова Кабінету Міністрів «Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини щодо компенсацій при переїзді в іншу місцевість.
У процесі вдосконалення законодавства про працю доцільно врахувати наступні пропозиції.
1. До Кодексу законів про працю повинне бути включене визначення компенсацій. Їх потрібно визначити як виплати роботодавців, право на отримання яких виникає у працівників в зв'язку з витратами, що понесені ними при виконанні трудових обов'язків, якщо ці витрати не викликані порушенням роботодавцями прав працівників. Потрібно відмовитися від вживання щодо компенсацій терміну «надбавки до заробітної плати» і «польове забезпечення», як це має місце в постанові Кабінету Міністрів «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер». Доцільно було б в цій постанові і інших нормативно-правових актах стосовно такого роду виплат вживати термін «компенсації». Визначення компенсацій повинне бути вичерпним (закритим) і не повинне містити вказівки на інші, виплати ніж такі, що здійснюються в порядку відшкодування витрат працівників, як це невдало зроблене в Трудовому кодексі Російської Федерації. Відокремлення компенсацій від суміжних правових явищ потрібно проводити за критерієм призначення виплат: компенсації здійснюються в порядку відшкодування витрат, гарантійні виплати мають на меті збереження досягнутого рівня прибутків працівників, заробітна плата являє собою винагороду за працю, а виплати в порядку відповідальності роботодавців – це додаткове обтяження, покладене на роботодавців за допущені ними порушення.
2. У зв'язку з особливостями предмета і методу правового регулювання, мети компенсацій, і з урахуванням того, що сформувався значний нормативний масив, покликаний регулювати відносини щодо компенсацій, слід визнати, що в трудовому праві сформувався інститут компенсацій. Правові норми, що відокремилися в інститут компенсацій, треба виділити в Кодексі законів про працю в самостійну главу.
3. При визначенні кола правових норм, що входять до складу інституту компенсацій, необхідно відмовитися від визнання компенсаційними таких ви-плат, як виплати за невикористану відпустку, роботу у вихідний день, польове антарктичне забезпечення, виплати за роботу у вогнищах інфекційних захворювань. Правові норми, що встановлюють такі виплати, доцільно включити до інститутів заробітної плати і гарантійних виплат. Розширення кола виплат роботодавців на користь працівників, можливе встановлення положень про право працівників на відшкодування вартості невиданих молока і лікувально-профілактичного харчування, не повинне приводити до визнання компенсаціями тих виплат, підставою яких є допущене роботодавцем порушення і які є заходами трудової юридичної відповідальності. Тому немає підстав визнавати компенсаціями відшкодування зазначених витрат працівника, а також витрат, що викликані невидачею (невчасною видачею) спеціального одягу і спеціального взуття.
4. Оскільки упорядкування відносин щодо компенсацій за допомогою норм фінансового права істотно утрудняє правозастосування і невиправдано розширює межі впливу норм фінансового права на відносини, що складають предмет трудового права, потрібно значно розширити коло положень про компенсації, які включені до Кодексу законів про працю, і видати нормативно-правові акти, що містять норми трудового права і присвячені окремим видам компенсаційних виплат. Зокрема, для належного урегулювання відносин щодо компенсацій відрядженим працівникам і працівникам, що направляються для виконання трудових обов'язків в іншу місцевість, необхідно видати передбачені ст. 120, 121 КЗпП акти законодавства про працю. Такі нормативно-правові акти повинні слідувати методу трудового права, встановлювати мінімальне коло підстав права працівників на компенсації і мінімальні розміри компенсацій, і не залишати можливості для впливу норм фінансового права на трудові відносини.
5. Оскільки застосування ст. 21 КЗпП до випадків встановлення умов трудових договорів утруднене, доцільно було б в законі прямо зазначити на неможливість встановлення права працівників на компенсації в трудових договорах, оскільки це порушувало б принцип рівності трудових прав. Єдиним можливим виключенням є випадки, коли в трудовому договорі визначаються розміри компенсацій, для яких законодавством передбачається урахування таких чинників, як, наприклад, кількість членів сімей переїжджаючих працівників, витрати яких з переїзду також підлягають відшкодуванню працівникам. У той же час, абсолютно виправданим буде визначення підстав і обсягу права працівників на компенсації в угодах всіх рівнів і колективних договорах. Тому при визначенні в підзаконних нормативно-правових актах рівня угод, в яких можуть встановлюватися умови про право працівників на компенсації, не треба обмежувати права сторін таких угод порівнянно із законом. Необхідно виключити встановлені в постанові Кабінету Міністрів «Про граничні норми добових витрат і сум, що направляються на харчування (замість добових) членів екіпажів суден (інших транспортних засобів), що здійснюють діяльність за межами повітряного або митного кордону чи територіального моря (вод) України», наказ Міністерс-тва транспорту України «Про затвердження Інструкції про особливості відряджень членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) та порядок виплати сум, що направляються на харчування членів екіпажів суден (інших транспортних засобів)» правила про можливість визначення розміру окремих компенсацій лише в галузевих угодах.
6. Оскільки низка понять трудового права дають визначення юридичних фактів, що породжують право працівників на компенсації, такі поняття доцільно чітко визначити в законі. Так, оскільки переїзд на роботу в іншу місцевість породжує право на компенсації, до Кодексу законів про працю слід включити визначення поняття іншої місцевості. Це поняття потрібно визначити як інший населений пункт, в тому числі і такий, що входить до складу міста або територіальної громади, що створена шляхом об'єднання декількох територіальних громад.
7. Потрібно внести зміни в нормативно-правові акти, що встановлюють право на компенсації працівників, які направляються для виконання трудових обов'язків в іншу місцевість. Необхідно насамперед більш чітко розмежувати правові конструкції, в межах яких можливе доручення виконання роботи в іншій місцевості. Так, в законі повинне бути чітко визначено, що розпорядження про направлення у відрядження може бути видане щодо будь-яких працівників, за встановленими законом виключеннями, доручення виконання трудових обов'язків в іншій місцевості можливе тільки в межах правових конструкцій роботи, що виконується вахтовим методом, польових робіт, роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, і може допускатися тільки щодо тих працівників, які спеціально прийняті (переведені) для виконання таких робіт. Необхідно також встановити, що право на добові у відповідних працівників виникає лише в тих випадках, коли такі працівники щодня не повертаються до місця постійного проживання. У тих випадках, коли працівники не позбавлені можливості щодня повертатися до місця постійного проживання, треба передбачати не право таких працівників на отримання добових, а право на гарантійні виплати в зв'язку з підвищеними витратами часу з проїзду від місця виконання робіт до місця постійного проживання і компенсації в порядку відшкодування витрат з проїзду. У Кодексі законів про працю потрібно закріпити право працівників і на отримання компенсації в порядку відшкодування витрат, викликаних поїздками в зв'язку з виконанням трудових обов'язків в межах місцевості, а також за використання з цієй метою особистого транспорту працівників.
8. Потрібно передбачити, що право на компенсації виникає не тільки із використання інструмента, що належить працівникам, але і інших пристроїв. Оскільки розмір компенсацій, що належать працівникам, може бути значним, використання інструмента і інших пристроїв повинно допускатися тільки за угодою сторін трудового договору і за умови, що таке право і розміри компенсацій встановлені колективним договором. Існує також необхідність включення до законодавства про працю правових норм, що регулюють порядок визначення розміру компенсацій за знос інструмента. Потрібно зазначити в законі, що при визначенні розміру таких компенсацій повинні враховуватися строк служби приладу, визначений сторонами трудових правовідносин, і інтенсивність його використання.
9. До постанови Кабінету Міністрів «Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» і інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо компенсацій при переїзді в іншу місцевість, пропонується внести зміни, які б встановлювали, що підставою обов'язку працівників повернути раніше отримані компенсації є лише звільнення за здійснення винних дій, які відповідно до законодавства є підставою припинення трудового договору.
10. Потрібно внести зміни, якими було б встановлене право працівників на компенсації, в Положення про порядок організації сезонних робіт. Назване Положення визначає відносини, що ним регулюються, як форму межтериторіального перерозподілу робочої сили. У відповідності зі ст. 15 Закону «Про зайнятість населення» такі заходи повинні здійснюватися відповідно до законодавство про переселення сімей в сільську місцевість і організований набір робітників. Це означає, що правотворчі органи при виданні відповідних нормативно-правових актів зобов'язані включати до них правила, що встановлюють право на отримання працівниками компенсаційних виплат.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Литература
1. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1948. – 334 с.
2. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 188 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. – Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
4. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М,: Госюриздат, 1961. – 187 с.
5. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 710 с.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2 т. – Т. 1. – Свердловск: Изд-во Свердловского юр. ин-та, 1972. – 394 с.
7. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 224 с.
8. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
9. Андреев В.С., Медведев О.М. Организованный набор рабочих. – М.: Юрид. лит., 1988. – 208 с.
10. Астрахан Е.И. Перевод на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1977. – 62 с.
11. Барабаш О. Щодо властивостей трудових правовідносин// Право України. – 1998. – № 3. – С. 64-69.
12. Братусь С.Н.//Советское государство и право. – 1974. – № 9. – С. 61.
13. Бурак В.Я. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин робочого часу, васу відпочинку і заробітної плати на підприємствах: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.05/ Львівськ. Нац. ун-т – Львів, 1999. – 21 с.
14. Бурак В.Я. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин робочого часу, васу відпочинку і заробітної плати на підприємствах: Дис… канд. юр. наук: 12.00.05. – Львів, – 1999. – 185 с.
15. Бущенко П.А. Порядок укладення трудового договору як стадія реалізації права на працю//Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 19-27.
16. Быков А.М. Командировки. – М.: Юрид. лит, 1988. – 144 с.
17. Венедиктов В.С. Заохочувальні норми та заходи заохочень в трудовому праві України// Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. – Одеса. – 2000. – Випуск 9. – С. 20-25
18. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины. Ч. 1. – Х.: Фирма «Консум», 1998. – 140 с.
19. Венедиктов В.С. Проблеми відповідальності у трудовому праві. Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.05/Нац. юрид. акад. – К., – 35 с.
20. Генкин Д.М. Предмет и система советского трудового права. – Советское государство и право. – 1940. – № 2. – С. 67.
21. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 308 с.
22. Глиняная Е.М. Характеристика трудового права в период НЭПа// Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. – Одеса. – 2000. – Випуск 9. – С. 215-218.
23. Голованова Е.А. Переводы рабочих и служащих на другую работу. – М.: Юрид. лит, 1986. – 96 с.
24. Головина С.Ю. Формирование понятийного аппарата трудового права// Государство и право. – 1998. – № 8. – С. 82-89.
25. Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. Нове дослідження проблем теорії трудового права. Рецензія// Право України. – 2001. – № 5. – С. 144-145.
26. Гончарова. Переводы и перемещения в судебной практике. – Х.: Вища школа, 1982. – 168 с.
27. Гончарова. Прием, переводы и увольнение с работы. – Х.: Вища школа, 1977. – 46 с.
28. Гуреев. Льготы при организованном наборе и общественном призыве. – М.: Юрид. лит, 1968. – 136 с.
29. Дрожжин В.А. Правовое регулирование подготовки рабочих кадров на производстве: Автореф. дисс… канд. юр. наук: 12.00.05/ Лен. гос. ун-т – Л. – 1970. – 25 с.
30. Егоров А.Ю. Состояние защитной функции трудового права// Юрист. – 1999. – № 3. – С. 11-19.
31. Жернаков В.В. Теорія трудових правовідносин і розвиток трудового права// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харьків: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 15-19.
32. Жигалкін П.І. Актуальні проблеми кодифікації законодавства про працю// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харьків: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 3-9.
33. Зуб И.В. Трудовое право России и Украины: Общие проблемы. Общие решения. – Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 33-38.
34. Каринский С.С. Оплата труда в промышленности. – М.: Юрид. лит, 1971. – 200 с.
35. Кисель О.М. Функциональне призначення правового регулювання// Держава та право. Збірник наукових праць. – 2001. – Випуск 10. – С. 27-35.
36. Кодекс законів про працю УРСР. Науково-практичний коментар. – К.: Політвидав України, 1977. – 546 с.
37. Кодекс законов о труде Украины (Научно-практический комментарий). – Х.: Одиссей, 2001. – 864 с.
38. Комментарий к законодательству о труде/ Под. ред. В.И. Теребилова. – М.: Юрид. лит, 1987. – 672 с.
39. Кондратьев Р.И. Локальные нормы трудового права и материальное стимулирование. – Львов: Изд-во Львовского государственного университета, 1973. – 160 с.
40. Коняхин Л.Г., Масный Я.И. Труд водителей автомобильного транспорта. – М.: Юрид. лит, 1989. – 192 с.
41. Коротков В.С. Гарантийные выплаты и гарантийные доплаты к зара-ботной плате по советскому трудовому праву: Автореф. дисс… канд. юр. наук: 12.00.05/ Моск. гос. ун-т. – М.: МГУ. – 1965. – 21 с.
42. Коршунов Ю.Н., Лившиц Р.З., Румянцева М.С. Советское законода-тельство о труде. Справочная книга для профактива. – М.: Профиздат, 1974. – 560 с.
43. Костюк В.Л. Джерела трудового права України: Автореф. дисс. … канд. юр. наук: 12.00.05/ Київ. Нац. Ун-т. – К., 2000. – 20 с.
44. Кривой В.И. Вахтовый метод: правовые вопросы. – М.: Юрид. лит, 1989. – 176 с.
45. Кучеренко М. Зміст і класифікація принципів у податковому праві// Право України. – 2002. – № 2. – С. 37-42.
46. Кучма М.И., Хлыстова Е.А. Гарантии и компенсации. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Профиздат, 1982. – 150 с.
47. Лавринчук І.П. Правовий статус державного службовця як учасника трудових правовідносин: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.05/ Київ. Нац. Ун-т. – К. – 1999. – 20 с.
48. Лебедев В.Я. Трудовое право. Проблемы Общей части. – Томск, 1998. – 183 с.
49. Левиант Ф.М. О юридической природе локальных норм права, регулирующих трудовые отношения на промышленных предприятиях// Правоведение. – 1970. – № 5. – С. 60-67.
50. Леушин Л.И. Динамичность советского права и восполнение пробелов в законодательстве: Автореф. дисс... канд. юр. наук: 12.00.01/Свердл. гос. юр. ин-т. – Свердловск. – 1971. – 25 с.
51. Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. – М.: Наука, 1972. – 272 с.
52. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
53. Лосица И.А. Содержание коллективного договора: опыт и возможности совершенствования//Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харьків: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 50-56.
54. Лосица І.О. Колективний договір в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.05/ Нац. юр. акад. – Х., 1997. – 24 с.
55. Маврин С.П. Оптимизация правоприменительной деятельности в сфере трудовых отношений// Проблемы правового регулирования труда в развитом социалистическом обществе/ Под ред. Пашкова А.С. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 256 с.
56. Магницкая Е.В., Пашков А.С. Распределение трудовых ресурсов: Правовые вопросы. – М.: Юрид. лит, 1980. – 176 с.
57. Маркина Т.Г. Вимога про визнання права за трудовим законодавством України.// Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – С. 43-46.
58. Маркіна Т.Г. Щодо способів захисту прав за законодавством України про працю. – Право України. – 2002. – № 2. – С. 55-62.
59. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280 с.
60. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах: Справочник. – К.: Политиздат, 1988. – 287 с.
61. Молодцов М.В. Система советского трудового права и система законодательства о труде. – М.: Юрид. лит, 1984. – 176 с.
62. Москаленко Г.К. Переводы и командировки по советскому праву. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 48 с.
63. Недбайло П.Н. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – ¬ 512 с.
64. Никитинский В.И. Орловский Ю.П. Предмет и метод трудового права. Изменение в условиях перестройки// Советское государство и право. – 1989. – № 4. – С. 78-82.
65. Никитинский В.И. Эффективность норм трудового права. М.: Юрид. лит, 1971. – 150 с.
66. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т./ Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Изд-во «Зерцало», 1998. – Т. 2: Теория права. – 640 с.
67. Орловский Ю.П. Комментарий законодательства о трудовом договоре. – М.: Юрид. лит, 1994. – 128 с.
68. Орловский Ю.П. Правовое регулирование подготовки и расстановки кадров. – М.: Юрид. лит, 1983. – 112 с.
69. Орловский Ю.П. Правовые вопросы использования труда рабочих и служащих на промышленных предприятиях. – М.: Наука, 1966. – 192 с.
70. Очкуренко С.В. Правове регулювання відносин, що виникають в процесі кредитної діяльності комерційних банків: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.04/ Одес. Нац. юр. акад. – Одеса. – 2001. – 23 с.
71. Панасюк О.И. Аксіологічні аспекти трудового права: Автореф… канд. юр. наук: 12.00.05/ Київ. гос. ун-т. – К., 1994. – 22 с.
72. Пашерстник А.Е. Право на труд. – М.: Наука, 1951. – 250 с.
73. Пашерстник А.Е. Правовые вопросы вознаграждения за труд рабочих и служащих. – М.-Л.: изд-во АН СССР, 1949. – 352 с.
74. Пашерстник. Теоретические вопросы кодификации общесоюзного законодательства о труде. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 232 с.
75. Пашков А.С. Правовое регулирование подготовки и распределения кадров. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 150 с.
76. Пашков А.С., Ротань В.Г. Социальная политика и трудовое право. – М.: Юрид. лит, 1986. – 240 с.
77. Пилипенко П.Д. Про факультативні умови трудового договору (кон-тракту)// в Збірнику «Актуальні проблеми держави та права. Випуск 9. – Одеса.: Одеська національна юридична академія. – 2000. – С. 71-77.
78. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудових правовідносин в умовах переходу України до ринковой економіки: Автореф… докт. юр. наук: 12.00.05/ Нац. юр. акад. – Х., 2001. – 36 с.
79. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Львів.: Видавничий центр Львівського національного університету, 1999. – 214 с.
80. Прокопенко В.І. Трудове право України. – К.: Вентурі, 1996. – 223 с.
81. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – С. 354
82. Прокопенко В.І. Трудовий договір і трудові правовідносини. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1971. – 186 с.
83. Процевский А.И. Гуманизм норм советского трудового права. – Х.: Вища школа, 1982. – 152 с.
84. Процевский А.И. Заработная плата и эффективность общественного производства. – Х.: Вища школа, 1975. – 168 с.
85. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М.: Юрид. лит, 1972. – 287 с.
86. Процевский А.І. Про предмет трудового права України.// Право України. – 2001. – № 12. – С. 87-92.
87. Радько Т.Н. Функции права// Общая теория права: курс лекций. – Нижний Новгород, 1993. – 350 с.
88. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні/ Я.М. Шев-ченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко та ін. – Х.: Консум, 1999. – 272 с.
89. Ротань В.Г. Социальное равенство и советское трудовое право в условиях развитого социализма. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1983. – 176 с.
90. Ротань В.Г. Социальное равенство и советское трудовое право: Автореф. дисс… док. юр. наук: 12.00.05/ ВНИИСЗ. – М. – 1987. – 38 с.
91. Сільченко С.О. Трудовий договір: чи є альтернатива?// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харьків: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 138-134.
92. Смирнов О.В. Природа и сущность права на труд в СССР. – М.: Юрид. лит, 1964. – 210 с.
93. Смолярчук В.И. Источники советского трудового права. – М.: Юрид. лит, 1978. – 250 с.
94. Советское законодательство о труде. Справочник/ Отв. ред. Клепцов В.В. – М.: Профиздат, 1984. – 592 с.
95. Советское трудовое право/ Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. – М.: Юрид. лит, 1988. – 605 с.
96. Советское трудовое право/ Под ред. Б.К. Зайкина, А.Д. Зайкина. – М.: Юрид лит, 1988. – 608 с.
97. Советское трудовое право/Под ред. А.И. Процевского. – К.: Вища школа, 1981. – 360 с.
98. Советское трудовое право: Учебник/ под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит, 1972. – 576 с.
99. Соловьова Л. Роботодавець: термінологічні та правові аспекти// Право України. – 2002. – № 3. – С. 78-83.
100. Солодовник Л. Юридичні факти-підстави виникнення трудових правовідносин// Право України. – 2000. – № 3. – С. 59-63.
101. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в совет-ском трудовом праве. Киев-Одесса: Вища школа, 1982. – 182 с.
102. Столяр Н.А. Гарантии и компенсации. – Минск: Беларусь, 1977. – 96 с.
103. Стычинский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический ком-ментарий к законодательству Украины о труде. – Киев-Севастополь: Институт юридических исследований, 2001. – 1024 с.
104. Суровська Л.І. Удосконалення юридичних гарантий при притягненні працівників до матеріальної відповідальності: Дисс. … канд. юр. наук: 12.00.05/ Нац. юр. акад. – Харьков. – 1999. – 189 с.
105. Сыроватская Л.А. Ответственность за нарушение трудового законодательства. – М.: Юрид. лит, 1989. – 176 с.
106. Трудове право України: Підручник/ За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Знання, КОО, 2000. – 380 с.
107. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп./ Под ред. В.В. Жернакова. – Х.: Одиссей, 2002. – 656 с.
108. Трудовое право и научно-технический прогресс// Под ред. С.А. Иванова. – М.: Наука, 1974. – 564 с.
109. Трудовое право: Учебник/ под ред. О.В. Смирнова. – М.: Проспект, 1995. – 448 с.
110. Трудовое право: Энциклопедический справочник. – М.: Советская энциклопедия, 1979. – 528 с.
111. Удовика Л.Г. Відчуження від права: причини та наслідки// Держава та право. Збірник наукових праць. – 2001. – Випуск 10. – С. 75-79.
112. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку/ Відп. ред. Н.М. Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – 180 с.
113. Уржинский К.П. Гарантии права на труд. – М.: Юрид. лит., 1984. – 200 с.
114. Халфина Р.О. Критерий истиннности в правовой науке// Советское государство и право. – 1974. – № 9. – С. 24-32.
115. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений/ Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. – М.: «Добахов, Ткачев, Димов», 1995. – С. 297.
116. Чанишева Г.І., Болотіна Н.Б. Окремі теоретичні питання сучасного трудового права України (до постановки питання)// Право України. – 1999. – № 9. – С. 18-23.
117. Чанышева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: Дисс... докт. юр. наук: 12.00.05/ Нац. юрид. акад – Одеса. – 2001. – 418 с.
118. Черданцев А.Ф. Толкование советского права (теория и практика). – М.: Юрид. лит, 1979. – 186 с.
119. Чернадчук В.Д. Відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.05/ Київ. Нац. ун-т. – К. – 2001. – 19 с.
120. Юридический энциклопедический словарь. 2-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – 528 с.
121. Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. – Т. 3. – С. 194.
122. Юшко А.М. Гарантії при переведеннях працівників за погодженням між керівниками підприємств, установ та організацій.// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харьків: Нац. юрид. акад. Украіни. – 2001. – Вип. 51. – С. 83-91.
123. Явич Л.С. Право и социализм. – М.: Юрид. лит., 1982. – 200 с.

Нормативні акти
124. Конституція України: Затв. Законом України від 28.06.96// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
125. Цивільний кодекс Української РСР: Затв Законом Української РСР від 18.07.63// Кодекси України. Офіційне видання: У 3-х книгах. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Книга друга. – С. 153-270.
126. Цивільний процесуальний кодекс України: Затв. Законом Української РСР від 18.07.63// Кодекси України. Офіційне видання: У 3-х книгах. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Книга друга. – С. 153-270.
127. Кодекс про шлюб та сім'ю України: Затв. Законом Української РСР від 20.06.69// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1969. – N 26. – Ст. 204.
128. Кодекс законів про працю України: Затв. Законом Української РСР від 10.12.71// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – додаток до N 50. – Ст. 375.
129. Трудовой кодекс Российской Федерации: Утв. Законом от 30.12.01// Трудовой кодекс Российской Федерации. – М.: Издатель Умеренков, 2002. – 224 с.
130. Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 14. – ст.168.
131. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28.02.91. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 16. – ст. 200.
132. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.91// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 14. – ст. 170.
133. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.91// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 24. – ст. 272.
134. Про захист іноземних інвестицій на Україні: Закон України від 10.09.91// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 46. – ст. 616.
135. Про охорону праці: Закон України від 14.10.92// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 49. – ст. 668.
136. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.92// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 4. – ст. 19.
137. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.93// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 36. – ст. 361.
138. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: Закон України від 22.10.93// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 45. – ст. 425.
139. Про державну службу: Закон України від 16.12.93// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 52. – ст. 490.
140. Про фізичну культуру і спорт: Закон України від 24.12.93 93// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – N 14. – ст. 80.
141. Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів: Закон України від 04.02.94. – Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 24. – Ст. 180.
142. Про статус гірських населених пунктів в Україні: Закон України від 15.02.95// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 9. – ст. 58.
143. Про оплату праці: Закон України від 24.03.95// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 17. – ст. 121.
144. Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України: Закон України від 21.11.96// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – N 8. – ст. 60.
145. Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.97// Офіційний вісник України. – 1997. – N 18. – С. 3.
146. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України в ред від 22.05.97// Офіційний вісник України. – 1997. – N 23. – С. 5.
147. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23.09.97// Офіційний вісник України. – 1997. – N 45. – С. 4.
148. Про метрологію та метрологічну діяльність: Закон України від 11.02.98// Офіційний вісник України. – 1998. – N 9. – Ст. 324.
149. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.98// Офіційний вісник України. – 1998. – N 15. – Ст. 324.
150. Про захист рослин: Закон України від 14.10.98// Офіційний вісник України. – 1998. – N 46. – Ст. 1682.
151. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.99// Офіційний вісник Укр