ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ПРАЦІВНИКІВ ОВС УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................... ................3
РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ................................................................................................ 10
1.1. Поняття робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ.................................................................................................. 10
1.2. Нормативно-правове забезпечення робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ............................................................... 25
1.3. Судовий захист як провідна форма захисту прав працівників органів внутрішніх справ в сфері праці та відпочинку................................................. 44
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ.......... 58
2.1. Нормальна тривалість робочого часу працівників органів внутрішніх справ та відхилення від неї................................................................................. 58
2.2. Режим робочого часу працівників органів внутрішніх справ................. 106
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
УКРАЇНИ............................................................................................................ 122
3.1. Види часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ............... 122
3.2. Особливості правового регулювання щорічних відпусток працівників органів внутрішніх справ....................................................................................130
3.3. Особливості правового регулювання інших видів відпусток працівників органів внутрішніх справ................................................................................... 147
ВИСНОВКИ....................................................................................................... 158
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ................................................... 166

ВСТУП
Актуальність теми. Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах розвитку ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативно-правового забезпечення соціально-трудових відносин, оскільки праця є єдиним джерелом поліпшення доброту людей, зміцнення могутності та процвітання нашої незалежної держави. Працівники органів внутрішніх справ – це громадяни України, які проходять державну службу в озброєному органі виконавчої влади і від належного виконання ними своїх трудових обов’язків залежить рівень захищеності прав, свобод і законних інтересів громадян, громадський порядок, економічний потенціал держави та її конституційний устрій. Слід зазначити, що органи внутрішніх справ сьогодні не в повній мірі виконують завдання, поставлені перед ними суспільством. Цьому є багато причин. Вони різні за характером і сутністю. Однією із таких причин є неналежне правове регулювання трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ, а саме їх робочого часу і часу відпочинку, що виражається в ненормованості робочого дня, невпорядкованості праці і відпочинку. В зв’язку з цим гостро постає проблема вдосконалення нормативно-правової бази, покликаної регулювати робочий час і час відпочинку працівників органів та підрозділів системи МВС України.
Наукове дослідження питань правового регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ покликане допомогти удосконаленню як загального законодавства з питань робочого часу та часу відпочинку, так і відповідних відомчих нормативно-правових актів. Означене набуває ще більшої ваги за умов реформування трудового законодавства і прийняття нового Трудового кодексу України.
Хоча на даний час у вітчизняній і зарубіжній літературі проблемам удосконалення правового регулювання робочого часу та часу відпочинку приділяється достатня увага, однак щодо проблем правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів та підрозділів системи МВС України відмічається незначний інтерес серед науковців, а отже і низький ступінь досліджуваності даної проблеми. Аналізуючи наукові дослідження, присвячені проблемам правового регулювання робочого часу і часу відпочинку найманих працівників, можна зробити висновок, що організаційно-правові проблеми правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ предметом окремого дисертаційного дослідження ще не були.
Отже, актуальність проблеми і нерозробленість вищезазначених питань на монографічному рівні зумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з п 1.2. Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002р. № 635, Тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженою наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 (п.1), планами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п. 2.1. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.), а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників ОВС України, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення та правозастосовчої практики.
Для досягнення поставленої мети в дисертації були поставлені наступні дослідницькі задачі:
- дослідити місце інституту робочого часу і часу відпочинку в системі трудового права;
- визначити основний понятійний апарат інституту робочого часу і часу відпочинку;
- проаналізувати сучасний стан нормативного забезпечення робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ;
- проаналізувати тривалість робочого часу в органах внутрішніх справ та його режим;
- дослідити особливості правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу в системі МВС України;
- проаналізувати особливості правового регулювання відпусток працівників органів внутрішніх справ;
- розробити конкретні пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення інституту робочого часу і часу відпочинку, спрямовані на забезпечення належного соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері правового регулювання робочого часу та часу відпочинку найманих працівників.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини в сфері правового регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ, відповідне законодавство та практика його застосування, а також погляди науковців на інститут робочого часу та часу відпочинку.
Методи дослідження. В дисертації використовувались наступні методи: логіко-семантичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, системно-структурний, а також статистичний і документальний аналіз. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1., 2.1.), виокремлено окремі складові як робочого часу, так і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ (підрозділ 1.2.,2.1., 3.1.-3.3.). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження загальних і спеціальних ознак робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 1.1.-3.3.). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси правового регулювання робочого часу і часу відпочинку на різних історичних етапах розвитку нашого суспільства (підрозділ 1.2.). Системно-структурний метод використано для визначення місця правових норм робочого часу і часу відпочинку в системі службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 1.1,1.2.). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів та підрозділів системи МВС України (підрозділи 1.2.,3.2.).
Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці українських і російських вчених у сфері трудового права, теорії держави та права, адміністративного права: Александрова М.Г., Андрєєва В.С., Бару М.Й., Безуглої Я.І., Бущенко П.А., Венедиктова В.С., Венедиктової В.М., Воєводенко Н.К., Гончарової Г.С., Гоца В.Я, Гінцбурга Л.Я., Зайкіна О.Д., Іванова С.О., Іванкіної Т.В., Каринського С.С., Кондрать’єва Р.І., Коршунова Ю.М., Лазор Л.І, Лівшица Р.З., Малова В.Г., Мартіросян Е.Р., Муксінової Л.А., Нікитінського В.І., Орловського Ю.П., Островського Л.Я., Пашерстника А.Є., Пашкова О.С., Прокопенко В.І., Процевського О.І., Сілаєва В.П., Скобєлкіна В.М., Смірнова О.В., Ставцевої О.І., Сироватської Л.О., Толкунової В.М., Шебанової О.І. та інших.
Нормативну базу дослідження становлять: Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Міністерства внутрішніх справ України, а також міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне монографічне дослідження проблем правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів та підрозділів внутрішніх справ, зроблено порівняльний аналіз нормативно-правового забезпечення робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ та працівників, які зайняті в інших сферах суспільно-корисної діяльності. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:
─ дістало подальший розвиток розуміння ролі та значення робочого часу і часу відпочинку, як інституту трудового права;
─ визначено та систематизовано на основі вітчизняного й зарубіжного досвіду основні підходи до розгляду сутності робочого часу і часу відпочинку працівників;
─ одержали подальший розвиток теоретичні положення про сутність, правову природу і види робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ;
─ удосконалено поняття “робочий час”, під яким розуміється - проміжок часу, тривалість та інші ознаки якого встановлено законодавством, колективним та трудовим договором, протягом якого працівник повинен виконувати свою трудову функцію з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, установи, організації;
─ удосконалено поняття „час відпочинку”, під яким розуміється встановлений законом, колективним та трудовим договором проміжок часу, протягом якого працівник звільняється від виконання своєї трудової функції і який він може використовувати на власний розсуд з метою відновлення працездатності, зміцнення здоровя, народження і виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів, а також всебічного розвитку особистості;
─ запропоновано власне поняття „скорочений робочий час”, під яким розуміється встановлена, як правило, в законодавчому порядку, для окремих категорій працівників, тривалість робочого часу менша у порівнянні з робочим часом нормальної тривалості, яка не тягне за собою скорочення розміру оплати праці;
─ запропоновано власне поняття „неповний робочий час”, під яким розуміється встановлена угодою сторін трудового договору тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим часом нормальної тривалості, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
─ досліджено особливості правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу в системі МВС України, які зведено до двох груп: відхилення від нормальної тривалості робочого часу в бік збільшення та відхилення від нормальної тривалості робочого часу в бік зменшення;
─ досліджені особливості правового регулювання щорічних та інших видів відпусток працівників органів внутрішніх справ;
─ на підставі результатів дослідження внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів з питань робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
- в науково-дослідній роботі для подальших досліджень загальних і спеціальних питань правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ;
- у правотворчості при підготовці проектів загальних і спеціальних нормативно-правових актів в сфері службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ;
- у правозастосуванні для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ;
- у навчальному процесі при підготовці лекцій, відповідних розділів підручників і навчальних посібників з Трудового права України, при викладанні навчальної дисципліни “Трудове право”, а також у науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів.
Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом розробки проектів нормативних актів та внесення пропозицій щодо змін у чинне законодавство. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ” (Харків, 24 жовтня 2002р.), „Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 19-20 травня 2003 р.), „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Харків-Запоріжжя, 25-26 червня 2004р.). До того ж, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ, наукових семінарах та “круглих столах” у Національному університеті внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються у процесі викладання курсу “Трудове право”, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 4 статті, 3 з яких у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих та удосконалення правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ України. Основні з них такі:
1. Робочий час та час відпочинку знаходяться в діалектичній єдності, взаємозв’язку та взаємообумовленості, а їх правове закріплення виступає важливою юридичною гарантією здійснення людиною свого права на труд.
2. Для трудового права характерно поєднання централізованого (імперативного) методу правового регулювання трудових відносин і відносин, тісно пов’язаних з ними, та децентралізованого (диспозитивного). В умовах ринкової економіки акцент дещо зміщується на децентралізований метод, який дозволяє включати договірні механізми регулювання праці і відпочинку та пристосовуватись до умов ринку. Але в централізованому порядку повинні визначатись основні засади правового регулювання робочого часу і часу відпочинку та встановлюватись мінімальні стандарти в сфері праці.
3. Під робочим часом необхідно розуміти проміжок часу, тривалість та інші ознаки якого встановлено законодавством, колективним та трудовим договором, протягом якого працівник повинен виконувати свою трудову функцію з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, установи, організації.
4. Під часом відпочинку необхідно розуміти встановлений законом, колективним та трудовим договором проміжок часу, протягом якого працівник звільняється від виконання своєї трудової функції і який він може використовувати на власний розсуд з метою відновлення працездатності, зміцнення здоровя, народження і виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів, а також всебічного розвитку особистості.
5. Під скороченим робочим часом необхідно розуміти встановлену, як правило, в законодавчому порядку, для окремих категорій працівників, тривалість робочого часу меншу у порівнянні з робочим часом нормальної тривалості, яка не тягне за собою скорочення розміру оплати праці.
6. Під неповним робочим часом нами розуміється встановлена угодою сторін трудового договору тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим часом нормальної тривалості, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
7. Надурочна робота - це робота, яка виконується працівником з ініціативи роботодавця понад нормальну тривалість робочого часу і оплачується в підвищеному розмірі.
8. Особливістю режиму робочого часу працівників органів та підрозділів системи МВС України являється те, що зазначені працівники завжди знаходяться при виконанні службових обов’язків, а це означає, що їх робочий час неможливо обмежити певними часовими рамками, оскільки навіть після завершення робочого дня, тобто після закінчення виконання своїх функціональних обов'язків за посадою або під час перерви вони повинні виконувати загальні обов'язки працівників міліції. Так, Законом України “Про міліцію” передбачено, що працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких, зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
9. Режим робочого часу повинен відповідати двом основним цілям: щоб інтервали робочого часу та часу відпочинку змінювались найбільш оптимальним чином з точки зору охорони здоров’я працівника, його участі у сімейному житті і в різних сферах суспільної діяльності; щоб це відповідало інтересам суспільства і виробництва, як для кращої організації праці, так і для більш ефективного використання засобів виробництва.
10. Слід розрізняти такі види режиму робочого часу: а) режим, який забезпечує дотримання тривалості робочого дня; б) режим, який забезпечує дотримання тривалості робочого тижня; в) режим, який забезпечує дотримання тривалості робочого дня і робочого тижня за певний обліковий період. Така класифікація режиму робочого часу надасть можливість усвідомити, що береться за основу при розподілі тривалості робочого часу: норма тривалості робочого дня, або ж норма тривалості робочого тижня, або вони обидві реалізуються за обліковий період. Відповідно до цього, його можна поділити на режим з поденним, тижневим, підсумованим обліком робочого часу.
11. Характерною особливістю режиму робочого часу працівників органів внутрішніх справ є чергування по органу або підрозділу внутрішніх справ. Такі чергування запроваджуються з метою оперативного вирішення різного роду питань, які виникають впродовж доби, у вихідні та святкові дні.
12. Характерними рисами і ознаками щорічної відпустки як різновиду часу відпочинку є звільнення працівника органів внутрішніх справ від виконання службово-трудових обов'язків на час відпустки; гарантованість законом визначеної тривалості відпустки; безперервність відпочинку в період відпустки; щорічне надання відпустки; цільове призначення відпустки - надання її для відпочинку і відновлення працездатності; збереження за час відпустки місця роботи (служби), посади; збереження за період відпустки середньої заробітної плати.
13. Існує нагальна необхідність в удосконаленні законодавства про проходження служби персоналом органів внутрішніх справ на основі принципів та положень трудового права та права соціального забезпечення з метою підвищення рівня правової та соціальної захищеності працівників органів внутрішніх справ.
14. Для удосконалення правового регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ необхідно:
- розробити та прийняти Закон України “Про державну службу в органах внутрішніх справ”, в якому передбачити розділ “Робочий час та час відпочинку”, де знайшли б своє відображення визначення понять робочого часу та часу відпочинку, була б визначена тривалість робочого часу та часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ, врегульована робота у нічний час, у вихідні та святкові дні, чергування тощо. Під час розробки такого розділу необхідно наблизити правове регулювання робочого часу і часу відпочинку до умов правоохоронної діяльності, зберігаючи існуючі вимоги загального законодавства про працю;
- доповнити ст. 45 Конституції України, яка закріпляє основні положення щодо встановлення й використання робочого часу (позначено існування максимальної тривалості робочого часу, скороченого робочого дня), положенням про нормальну тривалість робочого часу, яка складає 40 годин на тиждень;
- поширити дію Кодексу законів про працю України на трудові відносини та відносини, тісно пов’язані з ними, працівників органів внутрішніх справ в частині, неврегульованій спеціальним законодавством. Для чого в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та Законі України “Про міліцію” закріпити норму такого змісту: “На трудові відносини та відносини, тісно пов’язані з ними, працівників органів внутрішніх справ в частині, неврегульованій спеціальним законодавством поширюється дія Кодексу законів про працю України”;
- передбачити в новому Трудовому кодексі України положення такого змісту: “Норми спеціального законодавства, які регулюють працю окремих категорій найманих працівників (зокрема працівників органів внутрішніх справ), повинні відповідати Трудовому кодексу України. Не допускається погіршення положення найманих працівників нормами спеціального законодавства”;
- доповнити Кодекс законів про працю України статтею з назвою “Ненормований робочий день”, яка б містила поняття ненормованого робочого дня, порядок його встановлення, перелік посад, на яких можливе його запровадження, пільги і компенсації тощо;
- встановити в ст. 66 КЗпП України мінімальну тривалість перерви для відпочинку і харчування, яка не може бути меншою, ніж одна година;
- закріпити в Положенні про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України термін „щорічна основна відпустка”, оскільки саме він застосовується в загальному нормативно-правовому акті - Законі України “Про відпустки” і являється загальновживаним для позначення цього виду відпусток. Цей термін повинен замінити існуючий в Положенні термін „чергова відпустка”, який не відомий сучасному загальному трудовому законодавству та використовувався в минулому, і був передбачений законодавством СРСР і УРСР. Зазначене повинно бути зроблено з метою поліпшення правозастосовчої практики і однозначного використання юридичної термінології;
- оскільки, згідно ч. 6 ст. 6 Закону України “Про відпустки” керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. В той же час на території України діють 11 навчальних закладів системи МВС України, в яких працюють понад три тисячі осіб професорсько-викладацького та наукового складу, які є працівниками органів внутрішніх справ. Тривалість їх щорічної основної відпустки визначається Положенням про проходженні служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України і становить максимум 45 календарних днів. Тому уявляється доцільним доповнити норму ч. 10 ст. 6 Закону України “Про відпустки”, поряд з посиланням на ч. 1, 7, 8, цієї статті, посиланням і на ч. 6 цієї статті, тоді на професорсько-викладацький та науковий склад відомчих навчальних закладів МВС України буде поширена норма щодо тривалості щорічної основної відпустки –56 календарних днів. Це зумовлюється тим, що їх праця нічим не відрізняється від праці викладачів у цивільних навчальних закладах. До того ж доцільно доповнити Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України нормою такого змісту: “Особам професорсько-викладацького та наукового складу надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів”;
- включити в Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, перелік посад працівників органів внутрішніх справ із шкідливими і важкими умовами праці (наприклад, регулювальник дорожнього руху, який стоїть посеред дороги і дихає цілий день вихлопними газами);
- включити перелік посад працівників органів внутрішніх справ до Списку виробництв, цехів, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. До того ж поширити на працівників міліції, працюючих в метрополітені, норму, встановлену вказаним Списком, яка передбачає черговим по станції метрополітену надання 4 днів додаткової оплачуваної відпустки. Поширити на працівників органів внутрішніх справ, які працюють на персональних комп’ютерах, норму зазначеного Списку щодо надання додаткової відпустки тривалістю 4 дня працівникам, що постійно працюють на обчислювальних машинах;
- закріпити в Положенні про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України перелік підстав для надання працівнику органів внутрішніх справ короткострокової відпустки. До таких підстав можна віднести тяжку хворобу, інше тяжке ушкодження здоровя, смерть члена сімї або близького родича; стихійне лихо, яке трапилось з сім’єю працівника або з близькими родичами;
- надати низку пільг тим працівникам органів внутрішніх справ, що займаються науковою діяльністю, виділити для них додатковий час для проведення науково-дослідних робіт за умови, що ці роботи спрямовані на вирішення проблем, які стоять перед органами внутрішніх справ;
- розробити і прийняти відомчий нормативно-правовий акт, в якому закріпити перелік посад атестованих працівників органів внутрішніх справ з ненормованим робочим днем по аналогії з Наказом МВС України № 551 від 27 липня 1998р., який закріпив перелік посад працівників (які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу) з ненормованим робочим днем в органах, установах і організаціях МВС України. Так, до категорій працівників органів внутрішніх справ, для яких повинен бути встановлений ненормований робочий день, необхідно у першу чергу віднести працівників карного розшуку, ДСБЕЗ, підрозділів БНОН, БОЗ, слідчих, дільничних інспекторів, бо праця зазначених категорій працівників характеризується особливою інтенсивністю, напругою, відповідальністю і пов’язана з частими переробками встановлених норм тривалості робочого часу;
- підвищити вимоги до керівників органів та підрозділів внутрішніх справ щодо застосування компенсацій за роботу понад встановлену законодавством норму праці, за роботу у нічний час, вихідні та свята, а також за ненормований робочий день.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ 30. - Ст. 141.
2. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. - Т. 13.
3. Філософія: Навчальний посібник /Заг. ред. І.Ф. Недольного.- К.: Вікор, 1997. -584с.
4. Куник Я.А. Основы трудового права и гражданского процесса. - М.: Юрид. лит., 1874. - 272с.
5. Мочерний С. Основи економічних знань. - К.: FЕМІNA, 1995. – 347с.
6. Венедиктова В. М. Правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу /Дис. канд. юрид. наук. – Х - 2000 - 167с.
7. Гинцбург Л.Я Регулирование рабочего времени в СССР. - М.: Наука, 1966. - 302с.
8. Каринский С.С. Материальные и моральные стимулы к повышению производительности труда. - М.: Юрид. лит., 1996. - 187с.
9. Пашков А.С. Научная организация труда на промышленном производстве // Советское государство и право. - 1967.- № 5. - с. 16-19.
10. Веремчук М.А. Правовое регулирование меры труда. // Правоведение. - 1980. - № 2. - С. 74-77.
11. Гинцбург Л.Я. Проблемы рабочего времени в СССР. - М.: Юрид. лит., 1968.- 184с.
12. Советское право / Под ред. Н.Г. Александрова. - М.: Юрид. лит., 1972.- 428с.
13. Советское трудовое право. Учебник. / Под ред. В.С. Андреева. -М.: Высшая школа, 1976. - 453 с.
14. Советское трудовое право. Учебник / Под ред. А.С. Пайкова, О.В. Смирнова. -М.: Юрид. лит., 1982. - 512 с.
15. Сыроватская Л.А. О правовом регулировании рабочего времени. Лекция. - М.: МГУ, 1981. - 98 с.
16. Островский Л.Я. Законодательство о рабочем времени и времени отдыха и повышения эффективности общественного производства. - М.: Наука, 1972.-242с.
17. Советское трудовое право. Учебник / Под ред. А.Д. Зайкина. - М.: Высшая школа, 1979. - 384 с.
18. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради. – 1971 - № 50. - Ст. 375.
19. Закон України “Про відпустки” // Голос України від 17 грудня 1996 р. № 236.
20. Положення про походження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Збірник нормативних актів України з пи¬тань правопорядку К., 1993. // Збірник підготували Слободянюк В.Г. и Лисюченко В.П. – Київ, 1993. – 507с.
21. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998.— 480 с.
22. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособие / Под ред. Жернакова В.В. – Х.: “Одиссей”, 2000. – 624с.
23. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів/ Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак В.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 536 с.
24. Чанышева Г.И. Болотина Н.Б. Трудовое право Украины – Х.: “Одисей”, 2001. – 512с.
25. Селіванов В. Проблема методологічної обґрунтованості вітчизняного правознавства та юридичної практики // Право України. – 1999. - № 1. – С.20-27.
26. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “Верховенство права” і “Верховенство закону” // Право України. – 1997. - № 6. – С.13-19.
27. Аитов В.С. Правоприменение и его суть // Государство и право. – 1995. - № 5. – С. 47-54.
28. Г. Кельзен. Проблемы теории права // Советское государство и право. – 1983. - № 4. – С. 7-13.
29. Керимов Д.А. Философские проблемы права. - М.: Наука, 1972. – 324с.
30. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. М.: Юрид. лит., 1971. – 237 с.
31. Юсупов В.А. Право и советское государственное управление. – Казань, 1976. - 237 с.
32. Васильев А.С. Место и роль актов государственного управления в системе организационно-правовых средств управленческой деятельности // Актуальные проблемы государства и права. – Одесса, 1995. – С. 15-28.
33. Иванов С.А., Лившиц Р.3., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. — М., 1978. — 345с.
34. Прокопенко В.І. Робочий час і час відпочинку: історія та сучасність // Право України. - 1995. - № 7. – С. 24-29.
35. Действующее международное право. В 3-х томах // Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – 832 с.
36. Конвенція МОП №47 “Про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень” – ВВР. – 1956. - №5. – Ст. 75.
37. Конвенція МОП №106 “Про щотижневий відпочинок в торгівлі та установах” - ВВРУ – 1968. - №30. Ст. 192.
38. Конвенція МОП № 52 “Про щорічні оплачувані відпустки” – ВВР – 1956. - №7. – Ст.123.
39. Конвенція МОП №132 “Про оплачувані відпустки” – ВВР. – 2001. - № 31.- Ст. 156.
40. Конвенція №146 “Про оплачувані відпустки морякам” / Международная Организация Труда. Конвенции и рекомендации, принятые Международной Конференцией Труда. Том II 1957-1990. – Женева: Международное Бюро Труда. 1991. – с.1727-1822.
41. Ванеева Л.А. Реализация конституционного права граждан СССР на судебную защиту в гражданском судопроизводстве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1988. – 151 с.
42. Роша А.Н. Актуальные проблемы работы с кадрами в органах внутренних дел в условиях расширения демократии // Совершенствование работы с кадрами в органах внутренних дел. Труды Академии МВД СССР. М., 1989. – 98 с.
43. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори упорядники: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. – К.: Атіка, 2000. – 896 с.
44. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. – Х.: “Одісей”, 2000. – 368 с.
45. Монтескье Ш.Л. Избранные произведения.–М.: Госполитиздат, 1955.– 800с.
46. Гессен В.М. Основы конституционного права. – Петроград. 1917. – 268 с.
47. Права человека и судопроизводство. Собрание международных документов. – Вена, 1987. – 486 с.
48. Савицкий В.М. Организация судебной власти в Российской Федерации. – М.: БЕК, 1996. – 313 с.
49. Воложанин В.П. Соотношение гражданского судопроизводства и иных форм защиты права. // Вопросы развития и защиты прав граждан //Под ред. Р.Е. Гукасян. – Калинин: КГУ, 1977. – 160 с.
50. Шакарян М.С. Соотношение судебной формы с иными формами защиты субъективных прав граждан // Актуальные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. – М.: Юрид. лит., 1982. 148 с.
51. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и охраняемых законом интересов как научная проблема советского правоведения // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. // Под ред. П.Ф. Елисейкина. Вып. 1. Ярославль. 1975. – 164с.
52. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву України: Учебное пособие для высших учебных заведений: Ч. 1 – Х .: Фирма “Консум”, 1998. – 140 с.
53. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю/ Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид. допов. та переробл. – К.: Видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.
54. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 „Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня”. – ОВУ. - 2001. - №9. – Ст. 352.
55. Наказ Міністерства праці і соціальної політики України від 23 березня 2001 р. №122 „Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня”. – ОВУ – 2001. - №14. – Ст. 634.
56. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08. 1992 р. № 442 „Про затвердження Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці”. – ЗПУ. – 1992. - №9. – Ст. 211.
57. Закон України "Про загальну середню освіту". – ОВУ. – 1999. - №23. – Ст. 1033.
58. Закон України "Про дошкільну освіту". – ОВУ. – 2001. - №31. – Ст.1388.
59. Закон України "Про позашкільну освіту". – ОВУ. – 2000. - №29 – Ст.1190.
60. Закон України “Про вищу освіту". – ОВУ. – 2002. - №8. – Ст. 327.
61. Венедиктов В.С. Венедиктова В.М. Рабочее время и время отдыха по действующему законодательству о труде Украины. Учеб. пособие Харьков. Ун-т внутр. дел, 1998. – 51 с.
62. Кощеев А.А.,. Крицук Т.А, Украинец С.Я.. Рынок и социальная защита населения. - К.: Укрниинти Госкомэкономик УССР, 1991. – 159 с.
63. Трудовое право научно-технический процесс / Под ред. С.А. Иванова. - М.: Наука, 1975. - 364 с.
64. Трудовое права Франции. Сборник нормативных актов. - М.: Изд. Университета Дружбы народов, 1985. - 149 с.
65. Материалы МОТ. Неполное рабочее время // Человек и труд. - 1993. -№ 4 - С. 43-45.
66. Ставцева А.И. , Хохрякова О.С. Трудовой договор - М.: Юрид. лит., 1983. - 215 с.
67. Положение о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время // Бюллетень Госкомтруда.- 1980.- №8.
68. Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці затверджені наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10.10.97. - № 7 // Людина і праця. - 1997. - № 10.- С.15-18.
69. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 16. - Ст. 167.
70. Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 34. - Ст. 451.
71. Никифирова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Международные отношения, 1991. - 158 с.
72. Бабаскин А.Ю. Актуальные проблемы правового регулирования занятости населения в Украине: Дис. на соиск. канд. юр. наук.-12.00.05-К.: Інститут держави і права їм. В.М. Корецького, 1996. - 191с.
73. Доклад МОТ. Неполное рабочее время. - Женева: Международное бюро труда, 1994. - 172 с.
74. Емохонова Л.Г. Наемный труд во Франции: на пути к постиндустриальному обществу. - М.: Наука, 1991. -205с.
75. Волков А.М. Швеция: социально-єэкономическая модель. - М.: Мысль, 1991. - 189с.
76. Ежов С.А. Профсоюзы на капиталистическом предприятии. - М.: Наука, 1991. - 125с.
77. Неполный рабочий день - признание и защита // Трудовой Мир. - 1994. - N3(9). - С.6-8.
78. Про “Спілку за працю і збереження робочих місць” - Хронологія // Німеччина. - 1996. - № 2.- С. 14-18.
79. Артюк В.П. Неполный рабочий день // Трудовой Мир. - 1996. - № 5.- с.12.
80. Рыжков В.А. Профессиональная ориентация и подготовка кадров в Великобритании. - М.: Высшая школа, 1991. - 154с.
81. Постановление НКТ СССР от 13 февраля 1928 года “О работниках с ненормированным рабочим днем” // Известия НКТ СССР. - 1928. №9-10.
82. Войтинский И.С., Недзвецкий П.И., Хлебников Д.Н. Трудовое право железнодорожника. - М.: Вопросы труда, 1926. - 275с.
83. Лях А.Ф. Рабочее время и время отдыха. - М.: Вопросы труда, 1925.-184с.
84. Из практики Тарифно-конфликтного отдела. - М.: Вопросы труда, 1928.-219 с.
85. Левиант Ф.М., Пашков А.С. Сорок лет советского права. Т. 2. -Л.: ЛГУ, 1957. – 425 с.
86. Процевский А.И. О ненормированном рабочем дне // Правоведение.-1961.- № 4.- С. 132-135.
87. Процевский А.И. Нормативное регулирование рабочего времени в советском трудовом праве // Правоведение.-1960.- № 7.- с. 39-44.
88. Муксинова Л.А. Проблемы регулирования рабочего времени в СССР. - М.: Юрид. лит., 1969. – 216 с.
89. Силаєв В.П. Ненормированный рабочий день // Социалистическая законность. - 1970.- № 5.- С. 68-69.
90. Воеводенко Н.К. Правовое регулирование труда работников с ненормированным рабочим днем: Автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.05.- Московский государственный университет. - Москва. - 1976.-20с.
91. Трудовое право. Энциклопедический словарь. - М.: Наука, 1979.- 512с.
92. Островский Л.Я. Рабочее время по советскому трудовому праву. - Минск, 1963. – 248 с.
93. Советское законодательство о труде: Справочник / Под ред. Коршунова Ю.Н., Лившиц Р.З., Румянцева М.С. - М.: Профиздат, 1980.- 482 с.
94. Воеводенко Н.К. Регулирование труда работников с ненормированным рабочим днем // Советское государство и право. - 1974.- №8.- С. 120-123.
95. Гинцбург Л.Я. Отпуска рабочих и служащих в СССР. - М.: Юрид. лит., 1973.- 218с.
96. Муксинова Л.А. Рабочий день и рабочая неделя по советскому трудовому праву: Автореф. дис. канд. юр. наук:. 12.00.05. Московский государственный университет. - Москва. - 1962. –19 с.
97. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. Т. 4.- 1968. - 384 с.
98. Бюллетень Госкомтруда. - 1967.- № 11.- С.8-12.
99. СП СССР.- 1967.- № 8.- С.92-95.
100. Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року // Урядовий кур’єр. - 1993. - 31 липня.
101. Наказ МВС України від 17.12.91 р. № 530 “Про затвердження Інструкції про порядок залучення робітників органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку і святкові дні і надання відповідних компенсацій”. – К.: МВС України, 1992. – 12 с.
102. Труд и заработная плата на транспорте. - М.: Госторгиздат, 1961. - 243с.
103. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. - М.: Юрид. лит., 1972. - 288 с.
104. Лазор Н. Договірне і централізоване регулювання умов трудового договору: вирішення проблеми // Право України.-1998.- № 1. - С.106-108.
105. Толкунова В.Н., Гусов К.Н. Трудовое право России. М.: Наука, 1995.- 212 с.
106. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: некоторые проблемы // Гос. и право.- 1994.- №4.- С. 42-45.
107. Прокопенко В.І. Трудове право. Курс лекції. - К.: Вентурі, 1996. –224с.
108. Труд як честь і обов’язок // Урядовий кур’єр. - 1993. - 22.04.- С. 9-10.
109. Гоц В.Я. Співвідношення централізованого і договірного регулювання умов праці в ринковій економіці // Вісник Університету внутрішніх справ. - Х.: Університет внутрішніх справ, 1997.- № 2.- С.190-191.
110. Безина А.К., Бикеев А.А., Сафина Д.А. Индивидуально-договорное регулирование труда рабочих и служащих. - Казань: Изд-во КГУ, 1984.- 191с.
111. Явич Л.С. Общая теория права. - Л.: Изд-во ЛПУ, 1976. - 286 с.
112. Пашков А.С. Новый этап в развитии трудового права.- ХХІV съезд КПСС и вопросы теории государства и права. - С. 203-208.
113. Алексеев С.С. Общая теория права. Т.1.-М.: Юр. лит., 1981.-528с.
114. Лист Міністерства праці та соціальної политики від 5 лютого 1998 року №10-466 //Людина і праця. - 1998.- № 2. С. 35-36.
115. Попов В.И. Правовое регулирование социалистических трудовых отношений. - Иркутск: ИГУ, 1983. - 162с.
116. СУ РСФСР. - 1917.- № 1, Ст. 10.
117. Постановление СНК СССР “О рабочем времени и времени отдыха в предприятиях и учреждениях, переходящих на непрерывную рабочую неделю” от 24 сентября 1929 года // С3 СССР. - 1929.- № 63.
118. Новетна Э. Рабочее время и время отдыха в условиях научно-технической революции. - М.: Из-во АН СССР, 1981. - 231 с.
119. Бару М.И. Материальные санкции в трудовом праве // Советское государство и право. - 1981.- № 7.- С.36-37.
120. СП СССР. - 1969. - № 3 .- Ст.22.
121. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1993 року №1010 “Про тривалість робочого дня працівників апарату органів державної виконавчої влади, місцевих Рад народних депутатів у зв’язку з встановленням 40-годинного робочого тижня” // ЗП України. - 1994.- № 4. - Ст. 94.
122. Гинцбург Л.Я. Правовое регулирование рабочего времени в СССР. - М.: Наука, 1969.- 318с.
123. Правила о работе на открытом воздухе в холодное время года утверждено Обязательным постановлением НКТ СССР от 11.12.1939г. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № № 11-12. – С. 382.
124. Закон Украї¬ни від 23 червня 1995 р. “Про донорство крові та її компо¬нентів” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 23. – Ст. 183.
125. Лавриненко О.В. Правовое регулирование рабочего времени и времени отдыха лиц рядового и начальствующего состава ОВД Украины. – Х.: Знание, 1999. – 34 с.
126. Снигирева И.О. Рабочее время и время отдыха :Комент. к КЗоТ : Учеб. – практ. пособие. – М.: Проспект., 2000. – 158 с.
127. Чавикіна Т.І. Правове регулювання часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ // Вісник Університету внутрішніх справ. 1999. - № 9. – С. 114- 118.
128. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 “Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам”. – ОВУ. – 1997. – число 16. – С. 73.
129. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290 “Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці. – ОВУ. – 1997. – число 48 – С. 23-350.
130. Список производств, цехов, профессий и должностей с вредными условиями труда, работа в которых дает право на дополнительный от пуск и сокращенный рабочий день. – М.: Экономика, 1997. Госкомтруд СССР. – 567с.
131. Наказ Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року № 383/55 "Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів". – ОВУ – 1998. - №4 – Ст..167.
132. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 30.01.98 №16 “Про затвердження Порядку застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці”. – ОВУ – 1998. – Ст.191.
133. Закон України “Про державну службу” 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст.490.
134. Гаращенко Л.П. Правове регулювання відпусток за законодавством України // Дис. канд.. юрид. наук. – К. – 2002. – 209с.
135. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.01 98 р. №45. “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток”. – ОВУ. – 1998. - №3. – Ст.105.