БАГРІЙ Василь Андрійович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОДАТКОВОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

БАГРІЙ Василь Андрійович. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОДАТКОВОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БАГРІЙ ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ
Прим. № ____
УДК 349.232 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОДАТКОВОЇ
ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
(доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України
Іншин Микола Іванович
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................12
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ДОДАТКОВОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ............................................................19
1.1 Поняття, сутність та ознаки додаткової заробітної
плати.......................................................................................................................19
1.2 Співвідношення додаткової та основної заробітної
плати.......................................................................................................................41
Висновки до розділу 1...............................................................................62
РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА, МЕТА, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА
ГАРАНТІЇ ДОДАТКОВОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.......................................64
2.1 Порядок та структура додаткової заробітної плати……….………..64
2.2 Мета, завдання та принципи правового регулювання додаткової
заробітної плати…………………………………………………………….……92
2.3 Гарантії надання додаткової заробітної плати працівнику……….117
Висновки до розділу 2.............................................................................134
РОЗДІЛ 3 ОПТИМІЗАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ДОДАТКОВОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ..........................................................135
3.1 Проблеми та напрями удосконалення правового регулювання
додаткової заробітної плати…………………………………………………...135
3.2 Зарубіжний досвід правового регулювання додаткової заробітної
плати…………………………………………………………………………….157
Висновки до розділу 3.............................................................................178
ВИСНОВКИ.............................................................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................186
ДОДАТКИ.................................................................................................207
12
ВСТУП
На сучасному етапі розвитку суспільства рівень заробітної плати є
протиправно заниженим, оскільки відповідно до статей 43 і 48 Конституції
України кожен має право заробляти на життя працею і кожен має право на
достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї. Такий наднизький рівень
оплати праці в державі не мотивує працю і робить її непрестижною,
призводить до знецінення кваліфікованих професійних кадрів, негативно
впливає на державний та місцевий бюджети, робить дефіцитним Пенсійний
фонд, гальмує розвиток вітчизняного виробництва через вкрай низький
платоспроможний попит населення. До того ж не лише мінімальна заробітна
плата як державна гарантія, а й додаткова зарплата в нашій країні не
дозволяють реалізувати конституційні права кожного громадянина на
достатній життєвий рівень. Сьогодні основним мотивом трудової діяльності
працівників є оплата їх праці – основний чинник, що сприяє якості та
результативності роботи, тому стимулювання праці – актуальна проблема в
сучасній Україні. Цим і зумовлена нагальна потреба належного дослідження
проблем та шляхів регулювання додаткової заробітної плати на сучасному
етапі реформування трудового законодавства України.
Необхідність виявлення проблем правового регулювання додаткової
заробітної плати в Україні існує вже давно і найближчим часом не
втратить своєї актуальності, оскільки вирішення даного питання залежить
не стільки від нормотворчої діяльності в цій сфері, як від стабільності
національної економіки. Однак стабільність економіки України не
можлива без належного нормативно-правового забезпечення матеріального
заохочення працівників, у першу чергу стосовно можливостей додаткового
заробітку за особливі досягнення у праці. Саме вдосконалення умов
отримання працівниками додаткової заробітної плати повинно стати
стимулюючим фактором для розвитку окремих підприємств та
національної економіки в цілому.
13
Окремі аспекти правового регулювання додаткової заробітної плати
досліджували такі вчені: В.М. Андріїв, В.М. Божко, Н.Б. Болотіна,
С.Я. Вавженчук, О.В. Валецька, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов,
С.В. Вишновецька, О.М. Ганечко, В.О. Гордеюк, М.В. Данилова, О.Ю. Дрозд,
І.В. Зуб, Т.А. Занфірова, Ю.Л. Звягільський, М.І. Іншин, Г.А. Капліна,
В.Л. Костюк, В.О. Краєвська, Р.З. Лівшиць, В.Я. Мацюк, Н.О. Мельничук,
М.О. Міщук, Н.М. Неумивайченко, О.М. Обушенко, А.М. Островерх,
П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський,
О.П. Рудницька, Я.В. Сімутіна, О.Є. Сонін, Б.С. Стричинський, О.В.
Тищенко, Н.М. Хуторян, С.М. Черноус, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та
інші.
Однак системного наукового дослідження проблем та шляхів
удосконалення правового регулювання додаткової заробітної плати в
юридичній літературі не проводилося. На сьогодні чітко не висвітлені
проблеми методів правового регулювання додаткової заробітної плати,
недостатньо зрозумілими є державні механізми регулювання додаткової
заробітної плати в сучасних умовах, виникає чимало правових проблем
договірного регулювання оплати праці, досить важливим є роль премій як
стимулюючого елемента фонду додаткової заробітної плати. Наведені
аргументи доводять безсумнівну актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Стратегії розвитку
наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016–
2020 рр., схваленої постановою загальних зборів Національної академії
правових наук України від 3 березня 2016 року, а також у межах бюджетної
теми «Теорія та практика адаптації законодавства України до законодавства
ЄС» (№ 16БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті
Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня
2016 року по 31 грудня 2020 року.
14
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
розробка теоретико-практичних пропозицій та рекомендацій щодо вирішення
проблем правового регулювання додаткової заробітної плати в Україні.
Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно, насамперед,
виконати наступні завдання:
 визначити поняття й ознаки додаткової заробітної плати;
 встановити співвідношення додаткової та основної заробітної плати;
 охарактеризувати структуру додаткової заробітної плати;
 з’ясувати мету, завдання і принципи додаткової заробітної плати;
 розкрити та конкретизувати зміст гарантій додаткової заробітної
плати;
 виокремити теоретико-практичні проблеми додаткової заробітної
плати;
 визначити напрямки запозичення позитивного зарубіжного досвіду у
сфері правового регулювання додаткової заробітної плати.
Об’єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері трудової
діяльності.
Предметом дослідження є правове регулювання додаткової заробітної
плати в Україні.
Методи дослідження. Наукове дослідження побудовано на
застосуванні загального системно-структурного методу, основні елементи
якого забезпечили високий ефект побудови моделей розв’язання
поставлених завдань. В основі системи методології наукового аналізу
правового регулювання додаткової заробітної плати в Україні лежать
наступні методи: 1) діалектичний метод, який дає змогу досліджувати
внутрішню сутність речей в процесі їх розвитку, а також внутрішніх та
зовнішніх суперечностей, зокрема за допомогою даного методу
проаналізовано правову природу додаткової заробітної плати (підрозділ
1.1); 2) системний метод, що дозволив здійснити повне та об’єктивне
дослідження відповідного конкретно окресленого предмета, зокрема дав
15
змогу дослідити види додаткової заробітної плати (підрозділ 2.1);
3) порівняльно-правовий метод, за допомогою якого встановлено
співвідношення додаткової та основної заробітної плати, а також
позитивний зарубіжний досвід у вказаній сфері (підрозділи 1.2, 3.1);
4) логічні методи і прийоми – дедукція, індукція, аналогія, аналіз, синтез –
простежуються впродовж здійснення усього наукового аналізу. У
науковому дослідженні використовувалися й інші методи пізнання,
наприклад за допомогою логіко-семантичного методу поглиблено
понятійний апарат в означеній сфері, зокрема визначено такі поняття:
«додаткова заробітна плата», «принципи додаткової заробітної плати»,
«гарантії додаткової заробітної плати» (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3).
Застосування структурно-логічного методу та методу моделювання
дозволило виділити проблеми та шляхи їх вирішення у сфері правового
регулювання додаткової заробітної плати й визначити напрямки
запозичення досвіду зарубіжних країн у сфері правового регулювання
додаткової заробітної плати (підрозділи 3.1, 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першою спробою комплексно, з використанням сучасних
методів пізнання, з урахуванням новітніх досягнень науки трудового права
дослідити специфіку правового регулювання додаткової заробітної плати в
Україні. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано
основні авторські положення, які виносяться на захист і містять елементи
наукової новизни. Основними з них є такі:
вперше:
 виділено комплексний перелік проблем у сфері правового
регулювання додаткової заробітної плати, до яких віднесено такі: 1) падіння
рівня зацікавленості у праці понад норму через невідповідність суми
додаткової заробітної плати мінімальному споживчому бюджету працівника;
2) зменшення податкового навантаження на заробітну плату, зокрема і
додаткову заробітну плату; 3) відсутність чіткого законодавчого
16
розмежуванням премій, зумовлених системами оплати праці, та премій, ними
не обумовлених; 4) відсутність чітких умов застосування депреміювання;
5) законодавче відокремлення інших заохочувальних та компенсаційних
виплат від структури додаткової заробітної плати;
 розкрито спільні ознаки для основної та додаткової заробітної
плати, якими є наступні: 1) заробітна плата – це винагорода за працю, тобто
за реально виконаний об’єм роботи (в основній – установлений нормою, а у
додатковій – понад цю норму); 2) вона базується на заздалегідь установлених
нормах (тарифних ставках, окладах, відрядних розцінках); 3) виплачується за
кінцевими результатами праці; 4) виплачується за рахунок коштів,
зароблених відповідною організацією; 5) її розміри ніякими максимальними
межами не обмежуються і не можуть бути нижче мінімального розміру
оплати праці, встановленого державою;
удосконалено:
 визначення додаткової заробітної плати, під яким варто розуміти
передбачені чинним законодавством, а також трудовим договором між
працівником та роботодавцем додаткові виплати для працівника понад
основну заробітну плату, що включають в себе доплати, надбавки, гарантії та
компенсації, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій,
які слугують винагородою за понаднормативну працю, трудові успіхи та
винахідливість і за особливі умови праці;
 комплексний перелік ознак додаткової заробітної плати, до яких
віднесено наступні: 1) додаткова заробітна плата має додатковий, похідний
характер від основної заробітної плати; 2) розмір додаткової заробітної плати
не залежить від розміру основної; 3) розмір додаткової заробітної плати
визначається за ініціативою роботодавця; 4) додаткова заробітна плата
переважно залежить від прибутків підприємства; 5) додаткова заробітна
плата є вираженням індивідуального статусу працівника; 6) додаткова
заробітна плата має, зазвичай, непостійний характер;
17
дістали подальшого розвитку:
 трактування поняття «заробітна плата (оплата праці)» – це грошові
кошти, що мають бути виплачені роботодавцем працівникові за працю, яку
виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надані чи мають бути
надані, кількість яких встановлена трудовим договором;
 науково-теоретичне обґрунтування принципів правового
регулювання додаткової заробітної плати, до яких віднесено: 1) єдність і
диференціацію додаткової заробітної плати; 2) заборону дискримінації щодо
додаткової заробітної плати; 3) гарантованість додаткової заробітної плати;
4) поєднання централізованого і локального регулювання додаткової
заробітної плати; 5) встановлення державою мінімальних гарантій у сфері
виплати додаткової винагороди за працю для найманих працівників;
 пропозиції щодо оптимізації правового регулювання додаткової
заробітної плати.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальших загальних і спеціальних
наукових досліджень теоретичних та практичних проблем правового
регулювання додаткової заробітної плати;
– у правотворчості – при перегляді та вдосконаленні положень
чинного Кодексу законів про працю, доопрацюванні проекту Трудового
кодексу України;
– у правозастосовній діяльності – результати дослідження
сприятимуть вдосконаленню практики застосування норм чинного
законодавства щодо правового регулювання додаткової заробітної плати;
– у навчальному процесі – тези, положення, висновки, пропозиції,
зроблені в дисертації, можуть бути використані в ході наукових конференцій
та диспутів, під час вивчення таких наукових дисциплін як «Трудове право»,
«Право соціального забезпечення» у вищих юридичних закладах освіти, при
підготовці лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі
18
студентів, слухачів та курсантів, при розробці методичних рекомендацій, в
процесі підготовки робочих програм та планів, підручників, навчальної та
прикладної літератури.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в
цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися
дисертантом на засіданнях кафедри трудового права та права соціального
забезпечення Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, а також були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних
конференціях: «Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ»
(м. Київ, 14 травня 2015 року), «Актуальні проблеми сучасного
правознавства» (м. Київ, 28-29 січня 2016 року), «Проблеми теорії права і
практики правореалізації на шляху України до ЄС» (м. Київ, 25-26 лютого
2016 року).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у п’яти статтях, опублікованих у наукових фахових
виданнях України, одній статті – у науковому виданні іншої держави, а
також в трьох тезах доповідей і повідомлень на науково-практичних
конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й
нове вирішення наукового завдання, яке полягало в тому, щоб на підставі
вивчення загальновизнаних міжнародних стандартів, чинного
національного й зарубіжного законодавства розкрити особливості правового
регулювання додаткової заробітної плати в Україні. За результатами
дослідження сформульовано нижченаведені основні висновки.
1. Додаткова заробітна плата – це передбачені чинним законодавством, а
також трудовим договором між працівником та роботодавцем додаткові
виплати для працівника понад основну заробітну плату, що включають в себе
доплати, надбавки, гарантії та компенсації, премії, пов’язані з виконанням
виробничих завдань та функцій, які слугують винагородою за
понаднормативну працю, трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови
праці.
Ознаками додаткової заробітної плати є наступні: 1) додаткова
заробітна плата має додатковий, похідний характер від основної заробітної
плати; 2) розмір додаткової заробітної плати не залежить від розміру
основної; 3) розмір додаткової заробітної плати визначається за ініціативою
роботодавця; 4) додаткова заробітна плата переважно залежить від прибутків
підприємства; 5) додаткова заробітна плата є вираженням індивідуального
статусу працівника; 6) додаткова заробітна плата має непостійний характер.
2. Основними спільними ознаками для основної та додаткової
заробітної плати є такі: 1) заробітна плата – це винагорода за працю, тобто за
реально виконаний об’єм роботи (в основній – установлений нормою, а у
додатковій – понад цю норму); 2) вона базується на заздалегідь установлених
нормах (тарифних ставках, окладах, відрядних розцінках); 3) виплачується за
кінцевими результатами праці; 4) виплачується за рахунок коштів,
зароблених відповідною організацією; 5) її розміри ніякими максимальними
182
межами не обмежуються і не можуть бути нижче мінімального розміру
оплати праці, встановленого державою.
3. Структура додаткової заробітної плати – стала сукупність
передбачених чинним трудовим законодавством України видів виплат та
інших складових, які не пов’язані з наданням грошових коштів найманим
працівникам, мають на меті враховувати індивідуальні результати праці
найманих працівників, їх колективні трудові успіхи, компенсувати роботу у
шкідливих або особливих умовах праці тощо та не віднесені до основної
заробітної плати, перебувають у тісному взаємозв’язку та взаємодії, є
об’єктивно обумовленим та відносно самостійним організаційним
утворенням, яке характеризується власними ознаками.
Під метою правового регулювання додаткової заробітної плати
потрібно розуміти здійснення у відповідності до норм трудового
законодавства України узгодження інтересів суб’єктів трудових
правовідносин, створення умов для виконання додатковою заробітною
платою властивих їй функцій, підвищення матеріального та морального рівня
життя найманих працівників та членів їх сімей, що забезпечуватиме для них
необхідний та достатній життєвий рівень, стабільність трудового
правовідношення та соціальну рівновагу у суспільстві, а також відбиватиме
реальний економічний стан країни щодо надання винагороди найманим
працівникам за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та
винахідливість, за особливі умови праці та інші виплати, які становлять
додаткову заробітну плату в Україні.
Запропонована авторська класифікація завдань правового регулювання
додаткової заробітної плати: 1) за критерієм спрямованості завдань останні
можна поділити на дві групи: 1.1) спрямовані на стимулювання праці
найманих працівників – забезпечення мотивації найманих працівників. Це ті
завдання, які мають на меті сприяти підвищенню зацікавленості найманого
працівника в отриманні додаткової заробітної плати, а отже, і більш
відповідально, старанно, добросовісно тощо виконувати свої трудові
183
обов’язки; 1.2) спрямовані на компенсацію та гарантії для найманих
працівників – контроль та облік за використанням фонду додаткової заробітної
плати, гарантування своєчасного і правильного визначення сум додаткової
заробітної плати найманого працівника та її виплати у встановлені терміни.
Дана група завдань має на меті забезпечити найманих працівників додатковим
захистом у частині виплати додаткової заробітної плати, тобто встановити
такий мінімальний комплекс заходів, які виступатимуть своєрідним базисом
додаткової винагороди найманого працівника за працю; 2) за критерієм
волевиявлення виконання завдання правового регулювання додаткової
заробітної плати останні можна поділити на такі групи: 2.1) залежать від волі
найманого працівника – мотивація найманих працівників; 2.2) залежать від
волі роботодавця – контроль та облік за використанням фонду додаткової
заробітної плати, вдосконалення організації обліку оплати праці найманих
працівників.
4. До принципів правового регулювання додаткової заробітної плати
віднесено такі: 1) єдність і диференціацію додаткової заробітної плати;
2) заборону дискримінації щодо додаткової заробітної плати; 3)
гарантованість додаткової заробітної плати; 4) поєднання чи
централізованого і локального регулювання додаткової заробітної плати; 5)
встановлення державою мінімальних гарантій у сфері виплати додаткової
винагороди за працю для найманих працівників.
5. Виведено класифікацію гарантій надання додаткової заробітної
плати за критерієм мети, а саме: 1) гарантії, які мають на меті забезпечення
необхідного мінімуму стандартів у галузі регламентації додаткової заробітної
плати; 2) гарантії, які мають на меті забезпечення практичної реалізації права
на надання додаткової заробітної плати; 3) гарантії, які мають на меті
додатковий захист найманих працівників за особливі умови та особливий
характер праці та у інших випадках, визначених трудовим законодавством.
6. До проблем у сфері правового регулювання додаткової заробітної
плати віднесено наступні: 1) падіння рівня зацікавленості у праці понад
184
норму через невідповідність суми додаткової заробітної плати мінімальному
споживчому бюджету працівника; 2) зменшення податкового навантаження
на заробітну плату, зокрема і додаткову заробітну плату; 3) відсутність
чіткого законодавчого розмежуванням премій, зумовлених системами
оплати праці, та премій, ними не обумовлених; 4) відсутність чітких умов
застосування депреміювання; 5) законодавче відокремлення інших
заохочувальних та компенсаційних виплат від структури додаткової
заробітної плати.
7. Виходячи з позитивного зарубіжного досвіду правового
регулювання додаткової заробітної плати, напрямами запозичення в
Україну названо такі: 1) внести зміни до ч. 2 ст. 105 КЗпП України, яку
подати в наступній редакції: «Розміри доплат за суміщення професій
(посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника
встановлюються роботодавцем за згодою з працівником, але не можуть бути
нижче тридцяти відсотків ставки (окладу) за суміщення професій»
(Киргизстан); 2) до ст. 108 КЗпП України «Оплата роботи у нічний час»
внести зміни, відповідно до яких викласти її в такому вигляді: «Робота у
нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі,
встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та
колективним договором, але не нижче ніж у полуторному розмірі тарифної
ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час» (Киргизстан);
3) доповнити КЗпП України статтею 1112
під назвою «Порядок оплати праці
при невиконанні норм виробітку», виклавши її у такому вигляді: «При
збільшенні працівникові обсягу роботи в порівнянні з установленою
нормою за роботу йому виплачується пропорційно більше. Конкретні
розміри оплати праці встановлюються в колективних і трудових договорах»
(Литва); 4) внести зміни до частини 3 статті 2 Закону України «Про оплату
праці» і подати її в такій редакції: «Інші заохочувальні та компенсаційні
виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи
за рік, премії за спеціальними системами і положеннями в залежності від
185
періодів, відпрацьованих працівником, це також можуть бути ювілейні
нагороди і одноразові грошові винагороди належні працівникові, з яким
трудові відносини припинено у зв’язку з переходом на пенсію по
непрацездатності або пенсію за віком, компенсаційні та інші грошові і
матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або
які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми» (Польща);
5) статтю 121 КЗпП України доповнити частиною 5 в такому вигляді:
«Положення колективного договору, правил внутрішнього трудового
розпорядку або трудового договору не можуть встановлювати добові на дні
відрядження на території країни у розмірі, нижчому, ніж це передбачено
законом, а у випадку відрядження на територію іншої країни – у розмірі,
нижчому, ніж передбачено законодавством цієї країни» (Польща); 6) КЗпП
України доповнити ст. 1081
, в частині першій якої зазначити: «У всіх
закладах торгівлі та надання послуг, де існує практика отримання чайових,
всі отриманні кошти, добровільно надані клієнтами понад встановлену суму
замовлення, повинні в повному обсязі виплачуватися роботодавцем
персоналу на умовах пропорційного розподілу або працівнику, який їх
безпосередньо отримав від клієнта» (Франція).