ЯЦКЕВИЧ Іван Іванович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБОЮ ПРАВА НА ПРАЦЮ

Краткое описание

ЯЦКЕВИЧ Іван Іванович. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБОЮ ПРАВА НА ПРАЦЮ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЯЦКЕВИЧ Іван Іванович
УДК: 349.222.2–057.16
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБОЮ
ПРАВА НА ПРАЦЮ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Костюк Віктор Леонтійович,
доктор юридичних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........................................................................................3
ВСТУП.............................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ У
ТРУДОВОМУ ПРАВІ.................................................................................................................13
1.1 Конституційно-правові засади юридичних гарантій реалізації права на працю.13
1.2 Поняття, ознаки та класифікація юридичних гарантій у трудовому праві...........29
1.3 Правове регулювання юридичних гарантій у трудовому праві..............................45
Висновки до розділу 1 ............................................................................................................59
РОЗДІЛ 2 ТРУДО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ У
ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ......................................................................61
2.1 Поняття, ознаки та види юридичних гарантій особи у процесі укладення
трудового договору.................................................................................................................61
2.2 Сутність та особливості юридичних гарантій працівника у процесі виконання
трудового договору.................................................................................................................88
2.3 Поняття, ознаки та види юридичних гарантій на етапі припинення трудового
договору...................................................................................................................................113
Висновки до розділу 2 ..........................................................................................................128
РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ
РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ........................................................................................131
3.1 Поняття та ознаки міжнародно-правового регулювання юридичних гарантій у
сфері праці...............................................................................................................................131
3.2 Види міжнародно-правового регулювання юридичних гарантій у сфері праці 140
3.3 Зарубіжний досвід правового регулювання юридичних гарантій реалізації права
на працю..................................................................................................................................151
Висновки до розділу 3 ..........................................................................................................181
ВИСНОВКИ................................................................................................................................183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................................................190
3
Ђ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
КЗпП – Кодекс законів про працю України
ЄС – Європейський Союз
Проект ТК – Проект Трудового кодексу України
МОП – Міжнародна Організація Праці
ЄКПЛ – Європейська конвенція з прав людини
ЄСХп – Європейська соціальна хартія (переглянута)
Хартія ЄС – Хартія основних прав Європейського Союзу
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
4
ВСТУП
Актуальність теми. Проголошення України демократичною, соціальною та
правовою державою, а її найвищою соціальною цінністю – людину, обумовлює
необхідність реформування механізмів щодо реалізації та гарантування права на
працю як такого, що виступає правовим базисом по відношенню до усієї системи
соціально-економічних прав людини, забезпечує її економічну та соціальну
свободу. Ключове значення права на працю у трудовому праві зумовлюється,
насамперед, тим, що в Україні серед економічно активного населення, чисельність
якого становить понад 18 млн. осіб, до зайнятого населення відноситься понад
16,5 млн. (згідно зі статистичними даними щодо основних показників ринку
праці, наведеному на офіційному сайті Державної служби статистики за 2015 рік).
Зростання чисельності працюючих через посилення ефективності, прозорості та
доступності юридичних гарантій права на працю, сприятиме активізації ринку
праці, інших важливих соціально-економічних реформ, а відтак добробуту кожної
особи.
Розгляд означеної тематики є актуальним у зв’язку з необхідністю
поглиблення та подальшого розвитку конституційно-правових засад у нормах
КЗпП та інших актах трудового законодавства України щодо визначення сутності,
обсягу та змісту гарантій права на працю. В умовах посиленого співробітництва
України з провідними міжнародними інституціями, окремими державами,
насамперед, державами-членами ЄС, правове регулювання гарантій права на
працю має базуватися на відповідних міжнародних та європейських стандартах.
Поглиблення цих процесів забезпечуватиме виконання нашою державою
міжнародно-правових зобов’язань з питань праці.
Також на особливу увагу заслуговують питання щодо юридичних гарантій
права на працю у контексті сучасної кодифікації трудового законодавства та
ухвалення Трудового кодексу України. Його ефективність, у разі ухвалення
парламентом, цілком залежатиме від того, наскільки дієвими та доступними
будуть гарантії реалізації права на працю.
5
Проблематику особливостей правового регулювання гарантій права на
працю розробляли у своїх працях такі вчені, як: В. М. Андріїв, Н. Б. Болотіна,
С. Я. Вавженчук, В. С. Венедіктов, С. В. Венедіктов, С. В. Вишновецька,
В. В. Волинець, Н. Д. Гетьманцева, Ю. М. Гришина, В. В. Жернаков,
І. П. Жигалкін, Д. В. Журавльов, Т. А. Занфірова, М. І. Іншин,
М. М. Клемпарський, Д. Є. Кутоманов, О. О. Коваленко, В. Л. Костюк,
І. В. Лагутіна, С. С. Лукаш, А. Р. Мацюк, К. Ю. Мельник, Н. О. Мельничук,
М. О. Міщук, Л. В. Могилевський, О. М. Обушенко, Н. М. Обушенко,
Є. Ю. Подорожній, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, О. І. Процевський,
Д. І. Сіроха, А. М. Слюсар, О. В. Тищенко, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишева,
С. М. Черноус, Ю. В. Чижмарь, Р. І. Шабанов, І. І. Шамшина, В. І. Щербина,
О. М. Ярошенко та ін. Проте, незважаючи на значну кількість наукових робіт із
даної тематики, низка питань у сфері юридичних гарантій реалізації особою права
на працю залишається невирішеною, потребує подальшого дослідження та
вдосконалення.
Викладене свідчить про необхідність і доцільність дослідження правового
регулювання юридичних гарантій реалізації особою права на працю як важливої
наукової проблеми, яка потребує вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі муніципального права та
адміністративно-правових дисциплін навчально-наукового Інституту права
ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія»
відповідно до Основних наукових напрямів та найважливіших проблем
фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних
наук на 2014–2018 рр., затверджених постановою Президії НАН України від
20.12.2013 № 179 (пункт 3.4.2.9.), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки
на 2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної
академії правових наук України від 24.09.2010 № 14–10, а також у межах наукової
теми кафедри «Адміністративний метод правового регулювання у фінансових,
адміністративних та трудових відносинах», (державний реєстраційний номер
6
0113U001049).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
з’ясування сутності та особливостей правового регулювання гарантій реалізації
права на працю та вироблення конструктивних пропозицій, спрямованих на їх
належне законодавче забезпечення.
Досягненню поставленої мети сприятиме виконання наступних завдань:
1) визначити право на працю у контексті розуміння конституційно-правових
гарантій у трудовому праві; 2) з’ясувати зміст понять «юридичні гарантії з питань
праці», «право на працю», «реалізація права на працю», «трудовий договір»; 3)
визначити основні ознаки юридичних гарантій реалізації особою права на працю;
4) проаналізувати та узагальнити класифікацію юридичних гарантій реалізації
особою права на працю; 5) визначити конституційні основи правового
регулювання юридичних гарантій реалізації особою права на працю; 6) визначити
особливості правового регулювання юридичних гарантій реалізації права на
працю при укладенні трудового договору; 7) з’ясувати зміст правового
регулювання юридичних гарантій при зміні та припиненні трудового договору; 8)
зробити аналіз міжнародно-правового регулювання юридичних гарантій реалізації
особою права на працю; 9) узагальнити зарубіжний досвід правового регулювання
юридичних гарантій трудових прав; 10) визначити основні тенденції подальшого
розвитку правового регулювання юридичних гарантій реалізації особою права на
працю; 11) розробити пропозиції щодо вдосконалення правого регулювання
юридичних гарантій реалізації особою права на працю.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, щодо гарантій у
процесі реалізації особою права на працю.
Предметом дослідження є особливості правового регулювання юридичних
гарантій реалізації особою права на працю у сучасних умовах.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить
діалектичний метод пізнання правових явищ. У роботі також використовувались
такі методи наукового пізнання, як: формально-логічний, системно-структурний,
логіко-семантичний та порівняльно-правовий. Засоби формальної логіки надали
7
можливість проаналізувати юридичні гарантії трудових прав людини і
громадянина як цілісне явище (підрозділ 1.2.). Системно-структурний метод було
застосовано для визначення місця юридичних гарантій в правовому статусі особи
(підрозділ 1.1.). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено
понятійний апарат юридичної науки (підрозділи 1.1., 1.2., 2.1, 2.3.). Порівняльноправовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке
регламентує юридичні гарантії реалізації права на працю, та актів міжнародного
правового регулювання і законодавства Європейського Союзу (підрозділи 3.1.– 3.3.).
Нормативною основою роботи є: Конституція України, міжнародноправові акти, закони України, нормативно-правові акти Президента України,
Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення
практичного застосування норм закону та підзаконних актів, норми правових
актів правового регулювання юридичних гарантій реалізації особою права на
працю, політико-правова публіцистика тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є
одним із перших на сучасному етапі розвитку вітчизняної науки трудового права
досліджень, які цілком присвячені теоретичним і практичним проблемам
правового регулювання юридичних гарантій реалізації особою права на працю з
використанням сучасних методів пізнання, врахуванням новітніх досягнень
правової науки, міжнародних та європейських стандартів з питань праці. В
результаті дослідження сформульовано положення, які виносяться на захист і
містять наукову новизну та практичну значущість, серед яких:
уперше:
 розроблено та обґрунтовано механізм запровадження органами
зайнятості щорічно додаткових квот (броні) за погодженням із роботодавцями
щодо працевлаштування таких категорій осіб, як: неповнолітні, тимчасово
переміщені особи, особи з інвалідністю, учасники АТО, особи старші сорока
років, інші особи, визначені на підставі кодифікованого закону про працю (без
урахування обов’язкових квот (броні) відповідно до закону);
8
 визначено, що законодавчі юридичні гарантії реалізації права на працю,
інших пов’язаних із ним прав на етапі укладення, виконання та припинення
трудового договору не можуть переглядатися в сторону їх обмеження або
скасування;
 доведено необхідність покладення на роботодавця обов’язку доведення
відсутності ознак дискримінації на етапі укладення, виконання та припинення
трудового договору у випадку звернення особи з відповідною заявою до суду;
 запропоновано запровадити таку підставу для відмови у прийнятті на
роботу або припинення трудового договору, як надання фізичною особою
підроблених документів та/або завідомо неправдивої інформації щодо
професійного досвіду, освіти, стану здоров’я, якщо така інформація є суттєвою
для виконання трудової функції за трудовим договором, крім випадків, коли
роботодавець вимагає надання фізичною особою інформації, надання якої
заборонено законом;
 обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення гарантій
реалізації особою з інвалідністю, ветераном війни та праці, учасником АТО права
на працю шляхом покладення на роботодавця обов’язку: інформувати при
укладенні трудового договору про можливість виконувати трудову функцію
вдома; організувати працю таких осіб вдома;
 запропоновано закріпити в законодавстві диференційовані прогресивні
строки персонального попередження працівника про наступне розірвання
трудового договору з ініціативи роботодавця залежно від стажу роботи
працівника у такого роботодавця або його правонаступника;
удосконалено:
 наукові положення щодо механізму соціально-правової експертизи
законопроектів та інших нормативних актів з питань дотримання міжнародних та
європейських стандартів з питань праці, у тому числі юридичних гарантій
реалізації особою права на працю;
9
 визначення трудового договору як угоди між роботодавцем та особою,
що реалізує право на працю, за якою така особа набуває статусу працівника,
зобов’язується особисто виконувати погоджену сторонами роботу (трудову
функцію) у межах встановленого трудо-правового режиму, з додержанням
трудового законодавства, актів соціального партнерства та локальних
нормативних актів, а роботодавець – надати працівникові роботу за цією угодою
з дотриманням соціально-трудових гарантій реалізації права на працю,
забезпечувати належні, безпечні та здорові умови праці, належні санітарнопобутові умови та своєчасно і в повному обсязі виплачувати заробітну плату;
 механізм вмотивованого письмового повідомлення роботодавцем або
уповноваженим ним органом фізичних осіб про відмову у прийнятті на роботу,
термінів відкриття нових вакансій, роз’яснення можливості його оскарження;
 розуміння міжнародно-правових гарантій у сфері праці у широкому та
вузькому значеннях, зокрема у широкому значенні міжнародно-правове
регулювання юридичних гарантій у сфері праці – це сукупність міжнародних
норм та стандартів з питань праці, а у вузькому – це діяльність уповноважених
інституцій, спрямована на забезпечення реалізації положень міжнародноправових актів з питань юридичних гарантій реалізації права на працю та інших
трудових прав;
 класифікацію актів міжнародно-правового регулювання гарантій з
питань праці за рівнем встановлення, яка включає акти: 1) універсальні, які
включають норми та стандарти міжнародно-правових актів ООН, МОП;
2) регіональні, які враховують норми та стандарти міжнародно-правових актів
регіональних міжнародних інституцій (наприклад, Ради Європи, Європейського
Союзу тощо); 3) локальні, які включають норми та стандарти двосторонніх
міжнародних договорів України та інших держав;
 механізм здійснення всеукраїнськими громадськими організацій
повноважень щодо здійснення представництва та захисту трудових прав
10
працівників з інвалідністю, тимчасово переміщених, учасників АТО, ветеранів
війни та праці;
 положення щодо запровадження надання у письмовій формі на вимогу
особи обґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, а також розширення
юридичної відповідальності роботодавця за необґрунтовану відмову у прийнятті
на роботу, встановлену в судовому порядку;
 встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення
заборони вимагати від працівника виконання роботи, не передбаченої трудовим
договором;
дістали подальшого розвитку:
– положення щодо конституційно-правового закріплення норми, за якою
механізми реалізації, гарантування та правової охорони права на працю,
державний нагляд та громадський контроль з цих питань визначаються на підставі
кодифікованого закону;
 розуміння трудового договору як юридичного факту, що зумовлює
поширення юридичних гарантій реалізації особою права на працю на відносини,
що виникають між сторонами такого договору;
 визначення юридичних гарантій у трудовому праві як правових норм, які
визначають специфічні юридичні засоби, умови і порядок реалізації трудових
прав, їх правової охорони і захисту;
 бачення щодо удосконалення інституційного громадського контролю зі
сторони професійних спілок, їх організацій та об’єднань, громадських організацій,
інших інститутів громадянського суспільства за дотриманням юридичних
гарантій реалізації права на працю, у тому числі осіб з інвалідністю, тимчасово
переміщених осіб, учасників АТО;
 положення щодо можливості звільнення працівника з ініціативи
роботодавця або уповноваженого ним органу, якщо його неможливо перевести за
його згодою на іншу роботу;
 положення про гарантоване забезпечення роботою молодих спеціалістів
11
– випускників державних професійно-технічних та вищих навчальних закладів, а
також випускників вищих медичних і педагогічних навчальних закладів, які
уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або
селищах міського типу;
 обґрунтування щодо поширення санкцій на роботодавців, які повністю
утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, якщо чисельність
працюючих з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативом.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в дисертації наукові положення, теоретичні і практичні висновки та
пропозиції можуть використовуватись: а) у науково-дослідній сфері – для
подальших досліджень в науці трудового права щодо реалізації особою права на
працю; б) у правотворчості – для удосконалення проекту Трудового кодексу
України та інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які
регламентують реалізацію особою права на працю; в) у правозастосовчій
діяльності – для удосконалення практики застосування норм чинного трудового
законодавства, яке встановлює юридичні гарантії реалізації особою права на
працю; г) у навчальному процесі – при підготовці лекцій, відповідних розділів
підручників і навчальних посібників з трудового права, при викладанні
навчальної дисципліни «Трудове право України», а також у науково-дослідній
роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому,
окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися дисертантом на
засіданнях кафедри муніципального права та адміністративно-правових
дисциплін Навчально-наукового інституту права ім. І. Малиновського
Національного університету «Острозька академія», а також були оприлюднені на
всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Дні науки Національного
університету «Києво-Могилянська академія» (м. Київ, 23 та 27 січня 2014 р.);
«Малиновські читання» (м. Острог, 14–15 листопада 2014 р.); «Юридична наука
та практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів» (Bratislava, 27–28
Novembra 2015 r.); «Малиновські читання» (м. Острог, 13–14 листопада 2015 р.);
12
«Актуальні проблеми соціального права» (м. Київ, 2015 р.).
Обговорення результатів дослідження здійснювалося на засіданнях кафедри
муніципального права та адміністративно-правових дисциплін Навчальнонаукового інституту права ім. І. Малиновського Національного університету
«Острозька академія».
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє
відображення в одинадцяти наукових статтях, які опубліковані у фахових
наукових виданнях, з них чотири – у фахових наукових електронних виданнях та
дві – у фахових наукових виданнях, внесених до міжнародних наукометричних
баз; у п’яти тезах науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 216
сторінок. Список використаних джерел складається з 258 найменувань і займає 26
сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виходячи з вищенаведеного, можна зробити наступні висновки:
1. Право на працю як основоположне право людини виступає соціальноправовим базисом щодо системи трудових прав особи, у тому числі юридичних
гарантій з питань праці. Зважаючи на засадничу роль Основного Закону України,
у цьому акті закріплюється низка принципів правового регулювання юридичних
гарантій права на працю. Основними конституційними принципами юридичних
гарантій реалізації права на працю є принципи: верховенства права у сфері праці;
пріоритетності права на працю, інших трудових прав по відношенню до
діяльності держави; недопущення дискримінації; свободи праці; повної реалізації
права на працю; заборони примусової праці; сприяння держави у зайнятості
населення; державного нагляду та контролю; громадського контролю; судового
контролю.
2. Юридичні гарантії у трудовому праві – це такі правові норми, які
визначають специфічні юридичні засоби, умови і порядок реалізації трудових
прав, їх правової охорони і захисту.
3. У розвиток положень ст.ст. 3, 43, 92 Конституції України, обґрунтовано
необхідність конституційно-правового закріплення норми за якою «механізми
реалізації, гарантування та правової охорони права на працю, державний нагляд
та громадський контроль з цих питань визначаються на підставі кодифікованого
закону», що сприятиме прозорості, дієвості та доступності юридичних гарантій
щодо реалізації особою права на працю, їх сталості та стабільності, можливості
перегляду тільки в сторону покращення.
4. Укладення трудового договору забезпечує практичне втілення
юридичних гарантій щодо реалізації особою права на працю на етапі його
укладення, виконання та припинення. Трудовий договір – це угода між
працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується особисто
виконувати роботу (трудову функцію), визначену цією угодою, з додержанням
трудового законодавства, колективних договорів і угод, правил внутрішнього
184
трудового розпорядку, під керівництвом та контролем роботодавця, а
роботодавець – надати працівникові роботу за цією угодою з дотриманням
соціально-трудових гарантій реалізації права на працю, забезпечувати належні,
безпечні та здорові умови праці, належні санітарно-побутові умови та своєчасно і
в повному обсязі виплачувати заробітну плату.
5. Юридичні гарантії у процесі укладення трудового договору – це система
визначених нормами трудового права юридичних гарантій, які випливають із
встановленої процедури укладення трудового договору. До основних видів
юридичних гарантій у процесі укладення трудового договору відносяться
наступні: 1) свобода укладення трудового договору; 2) заборона примусової
праці; 3) заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу;
4) недопущення дискримінації щодо реалізації права на працю; 5) спеціальні
юридичні гарантії, які встановлюються щодо окремих категорії суб’єктів (осіб з
інвалідністю, тимчасово переміщених, учасників АТО неповнолітніх, осіб перед
пенсійного віку тощо).
6. Юридичні гарантії у процесі виконання трудового договору – це система
визначених нормами трудового права юридичних гарантій, які випливають із
змісту трудового договору та спрямовані та забезпечення сталості трудових
правовідносин. Основоположними юридичними гарантіями у процесі виконання
трудового договору є: а) юридичні гарантії з питань стабільності умов трудового
договору та умов праці; б) юридичні гарантії з питань робочого часу та часу
відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни, матеріальної відповідальності,
охорони праці та врегулювання трудових спорів; в) юридичні гарантії окремим
категоріям працівників.
7. Юридичні гарантії у процесі припинення трудового договору – це
система визначених нормами трудового права юридичних гарантій, які виникають
у процесі припинення дії трудового договору. Основоположними юридичними
гарантіями у процесі припинення трудового договору є: а) юридичні гарантії з
питань забезпечення дотримання відповідних підстав та процедури; б) юридичні
гарантії з питань отримання згоди професійної спілки щодо правомірності
185
припинення дії трудового договору; в) юридичні гарантії з питань оформлення
припинення дії трудового договору.
8. Вивчення та впровадження позитивного зарубіжного досвіду правового
регулювання юридичних гарантій реалізації права на працю характеризується
євроінтеграційними процесами в державі та необхідністю гармонізації
національного законодавства із законодавством Європейського Союзу на
виконання Україною зобов’язань за Угодою про асоціацію України з
Європейським Союзом.
9. Аналіз правового регулювання юридичних гарантій реалізації права на
працю в окремих державах-членах Європейського Союзу дозволяє вказати на
високий рівень захисту трудових прав працівників, юридичних гарантій з питань
праці, що відповідає загальним принципам соціальної реформи в Європейському
Союзі. Водночас, вплив періодичних світових фінансово-економічних криз
спонукає до вироблення збалансованого і ефективного способу захисту як
соціальних прав працівників, так і економічних прав роботодавців.
10. Міжнародно-правові гарантії у сфері праці варто розглядати у широкому
та вузькому значеннях. У широкому значенні міжнародно-правове регулювання
юридичних гарантій у сфері праці – це сукупність міжнародних норм та
стандартів з питань праці. У вузькому – це діяльність уповноважених інституцій,
спрямована на забезпечення реалізації положень міжнародно-правових актів з
питань юридичних гарантій реалізації права на працю та інших трудових прав.
11. Основними видами юридичних гарантій з питань праці за сферою
міжнародно-правового регулювання є: 1) універсальне, яке враховує норми та
стандарти міжнародно-правових актів ООН, МОП; 2) регіональне, яке враховує
норми та стандарти міжнародно-правових актів регіональних міжнародних
інституцій; 3) локальне, яке враховує норми та стандарти двосторонніх
міжнародних договорів України та інших держав.
12. Систему сучасних тенденцій удосконалення правового забезпечення
юридичних гарантій у трудовому праві, складають: а) ухвалення сучасного
Трудового кодексу України як новітнього кодифікованого закону про працю;
186
б) запровадження додаткових механізмів щодо унеможливлення обмежень та
заборон по відношенню до юридичних гарантій у трудовому праві; в) звуження
сфери підзаконного регулювання юридичних гарантій у трудовому праві;
г) посилення ролі актів соціального партнерства у правовому регулюванні
юридичних гарантій у трудовому праві; ґ) забезпечення розширення сфери
локального регулювання юридичних гарантій у трудовому праві.
13. Пропонуємо доповнити ст. 5-1 Кодексу законів про працю України
новою частиною другою у наступній редакції:
«Уповноважені органи з питань зайнятості за погодженням із власниками
або уповноваженими ними органами зобов’язані щорічно встановлювати
додаткові квоту (броню) щодо працевлаштування неповнолітніх, тимчасово
переміщених осіб, осіб з інвалідністю, учасників АТО, осіб старших сорока років
та інших осіб, визначених на підставі кодифікованого закону про працю (без
урахування обов’язкових квот (броні) відповідно до закону)». Відповідні зміни
мають бути враховані у проекті Трудового кодексу.
14. З метою підвищення ефективності юридичних гарантій при укладенні
трудового договору, пропонуємо частину першу статті 22 Кодексу законів про
працю України, викласти у наступній редакції: «Забороняється необґрунтована
відмова у прийнятті на роботу. Власник або уповноважений ним орган протягом
трьох робочих днів, на вимогу фізичної особи, зобов’язаний надати письмове
обґрунтоване повідомлення про причини відмови у прийнятті на роботу,
наявність інших вакансій, роз’яснення можливості оскарження відповідного
рішення». Відповідні зміни мають бути враховані у проекті Трудового кодексу.
15. Для посилення захисту працівників від необґрунтованої відмови у
прийнятті на роботу пропонуємо частину другу статті 53 Закону України «Про
зайнятість населення» викласти у наступній редакції: «У разі встановлення
необґрунтованості відмови роботодавцем у прийняті на роботу осіб, які
перебувають на обліку в органах виконавчої влади, що реалізують державну
політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, з такого роботодавця
стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких
187
осіб у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент
виявлення порушення». Відповідні зміни мають бути враховані у проекті
Трудового кодексу.
16. З метою підвищення ефективності юридичних гарантій працівникам при
припиненні трудового договору, збереження робочих місць, пропонуємо частину
другу ст. 40, частину четверту ст. 41 Кодексу законів про працю України викласти
у такій редакції: «Звільнення з підстав, зазначених у цій статті, допускається,
якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу».
Відповідні зміни мають бути враховані у проекті Трудового кодексу.
17. З метою додаткового гарантування захисту особи від дискримінації у
трудових відносинах пропонуємо запровадити обов’язок роботодавця доводити
відсутність у його діях ознак дискримінаційних дій відносно особи (працівника)
на етапі укладення трудового договору, його виконання та/або розірвання,
доповнивши статтю 21 Кодексу законів про працю України частиною другою
наступного змісту: «У випадку вмотивованого звернення до суду особи, відносно
якої роботодавцем вчинено дії, що мають ознаки дискримінації у трудових
відносинах, з метою захисту від дискримінації обов’язок доводити відсутність у
діях такого роботодавця дискримінації відносно особи покладається на
роботодавця».
18. На виконання положення ст. 31 КЗпП запропоновано абзац перший
частини другої ст. 265 КЗпП викласти в наступній редакції:
«фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового
договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі
фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на
підприємстві, виконання працівником роботи, не обумовленої трудовим
договором, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та
податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої
законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого
скоєно порушення».
188
19. З метою запобігання можливим зловживанням працівниками при
укладенні трудового договору, пропонуємо статтю 22 КЗпП доповнити частиною
четвертою наступного змісту: «Надання фізичною особою підроблених
документів та/або завідомо неправдивої інформації щодо професійного досвіду,
освіти, стану здоров’я, якщо така інформація є суттєвою для виконання трудової
функції за трудовим договором, крім випадків, коли роботодавець вимагає
надання фізичною особою інформації, надання якої заборонено законом, є
достатньою підставою для обґрунтованості відмови у прийнятті на роботу».
20. З метою посилення юридичних гарантій реалізації молоддю права на
працю пропонуємо:
частину дванадцяту статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні» доповнити положенням про
гарантоване забезпечення випускників державних професійно-технічних та вищих
навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням,
роботою на умовах повної зайнятості за фахом;
статтю 64 Закону України «Про вищу освіту» доповнити частиною
наступного змісту: «Випускникам вищих медичних і педагогічних навчальних
закладів, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській
місцевості або селищах міського типу, держава відповідно до законодавства
забезпечує роботою на умовах повної зайнятості за фахом, безоплатне
користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
21. З метою посилення юридичних гарантій реалізації права на працю на
етапі припинення трудового договору пропонуємо встановити у Кодексі законів
про працю України прогресивні строки попередження про вивільнення
працівників, доповнивши ст. 492
частинами другою та третьою у наступній
редакції:
«Працівників, безперервний стаж роботи яких за основним місцем роботи
становить не менше 10 років, про наступне вивільнення попереджають не пізніше
ніж за чотири місяці.
Працівників, безперервний стаж роботи яких за основним місцем роботи
189
становить не менше 20 років, про наступне вивільнення попереджають не пізніше
ніж за шість місяців.»
22. У розвиток посилення юридичних гарантій окремим категоріям
працівників при припиненні трудового договору пропонуємо частину третю ст. 42
Кодексу законів про працю України доповнити пунктом 10 у наступній редакції:
«10) працівникам, які мають інвалідність, працівникам на утриманні яких
перебуває інвалід першої або другої групи, дитина-інвалід, інвалід з дитинства».
Відповідні зміни мають бути враховані у проекті Трудового кодексу.