Алієва Саміра Тарлан кизи Соціальне забезпечення працівників-мігрантів в Україні та країнах ЄС

Краткое описание

Алієва Саміра Тарлан кизи, юрисконсульт ТОВ «Сокар»: «Соціальне забезпечення працівників-мігрантів в Україні та країнах ЄС» (12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
АЛІЄВА САМІРА ТАРЛАН КИЗИ
Прим. № ____
УДК 349.2
СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ-МІГРАНТІВ
В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄС
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник
доктор юридичних наук, доцент
Волинець Владислав Володимирович
Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………14
ВСТУП…………………………………………………………………………15
РОЗДІЛ 1 ТЕРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ-МІГРАНТІВ……………………………….26
1.1 Природа та історичні передумови виникнення трудової міграції
населення……………………………………………………………………………..26
1.2 Поняття та види працівників-мігрантів…………………………………43
1.3 Сутність і значення соціального забезпечення працівників-мігрантів…65
Висновки до розділу 1………………………………………………………76
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ-МІГРАНТІВ В
УКРАЇНІ……………………………………………………………………………82
2.1 Сучасний стан правового регулювання соціального забезпечення
працівників-мігрантів в Україні…………………………………………………….82
2.2 Види соціального забезпечення працівників-мігрантів в Україні………96
2.3 Заходи правового захисту працівників-мігрантів в Україні…………...113
Висновки до розділу 2……………………………………………………..138
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАЦІВНИКІВ-МІГРАНТІВ У КРАЇНАХ ЄС………………………………142
3.1 Правове регулювання соціального забезпечення працівників-мігрантів у
законодавстві ЄС……………………………………………………………………142
3.2 Особливості соціального забезпечення працівників-мігрантів у країнах
Центральної та Східної Європи……………………………………………………168
3.3 Соціальне забезпечення працівників-мігрантів у країнах Західної
Європи………………………………………………………………………………197
Висновки до розділу 3……………………………………………………..212
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…..217
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..223
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………243

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації теоретично узагальнюється й по-новому вирішується наукове
завдання, яке полягає в тому, щоб на підставі системного аналізу теоретикоправових засад здійснення соціального забезпечення працівників-мігрантів в
Україні та країнах ЄС, науково-теоретичних розробок та практичного втілення
даного питання визначити особливості заходів, що реалізовуються з метою
забезпечення соціального захисту трудових мігрантів в Україні та країнах ЄС, а
також реальний стан зазначеної проблематики та сформувати власні пропозиції
щодо заходів подальшого удосконалення нормативно-правового регулювання
даного правового інституту. У висновках містяться результати проведеного
дослідження, сформульовані в пропозиціях і рекомендаціях, спрямованих на
досягнення поставленої мети.
1. Трудову міграцію як суспільно-політичний феномен запропоновано
визначати як зумовлену взаємодією відповідних суспільно-політичних,
економічних, культурно-історичних, демографічних, психологічних чинників
цілісну систему руху осіб у територіальному вимірі (як внутрішньодержавному,
так і закордонному) з метою досягнення соціально-економічних та демографічних
цілей, а також сукупність суспільних відносин, які складаються з приводу
наведених вище цілей..
2. Запропоновано у рамках «Сучасного» періоду розвитку міжнародної
трудової міграції також виділити VІІ етап – сьогодення – етап розвитку та
зміцнення інтеграційних процесів у окремих регіонах світу, зокрема етап
розвитку євроінтеграції. Так, з 1950 року поява західноєвропейського
інтеграційного утворення справила значний вплив на розвиток трудової міграції
між країнами-членами ЄС, адже рух робочої сили значною мірою був спрощений
внаслідок прийняття цілої низки міжнародно-правових документів у рамках
зазначеного міждержавного утворення. Крім того, зазначений етап є якісно новим
у розвитку міжнародної трудової міграції, оскільки відповідно до установчих
договорів, а в подальшому – так званого «вторинного» права – ЄС закріпив
основоположні норми щодо вільного руху робочої сили, рівноправності прав
217
працівників незалежно від країни походження, а також особливі гарантії стосовно
соціального забезпечення останніх, чим вивів правове регулювання міграційних
процесів у європейському регіоні на якісно новий рівень.
3. Надано визначення поняття «мігрант», під яким слід розуміти фізичну
право- та дієздатну особу, яка здійснює територіальне переміщення
(міждержавне, тобто з перетином кордону, або внутрішнє, тобто без перетину
кордону) з метою зміни умов свого проживання чи способу життя, що досягається
за допомогою постійної або тимчасової зміни місця проживання, роботи,
політико-правового зв’язку з відповідною країною тощо. Даним визначенням
також охоплюється поняття трудового мігранта, оскільки він також є фізичною
право- та дієздатною особою, яка здійснює територіальне переміщення
(міждержавне, тобто з перетином кордону, або внутрішнє, тобто без перетину
кордону) з метою зміни умов свого проживання. Проте при визначенні трудового
мігранта основною ознакою є саме те, що ним здійснюється територіальне
переміщення з метою тимчасової або постійної зміни місця роботи у контексті
активної реалізації свого права на безпечні та гідні умови праці, що може також
супроводжуватися і тимчасовою або постійною зміною місця проживання чи
політико-правового зв’язку з державою, зміною способу життя тощо.
4. Встановлено, що до виділення окремих видів соціального забезпечення
трудових мігрантів в Україні слід підходити, беручи до уваги сутність поняття
соціального забезпечення трудового мігранта та ту обставину, що під час надання
соціального забезпечення часто здійснюється поєднання різних його видів, а тому
поділ заходів держави щодо соціального забезпечення працівника-мігранта на
такі види є відносно умовним і здійснюється з метою систематизації та
теоретичного узагальнення понятійного апарату. Найбільш доцільно виділити
наступні види соціального забезпечення трудових мігрантів в Україні: пенсійне
забезпечення; надання соціальних послуг; надання допомог; надання пільг чи
переваг.
5. Запропоновано наступні заходи щодо удосконалення законодавства
України стосовно соціального забезпечення трудових мігрантів: 1) надати чітке
218
нормативне визначення поняття «законність перебування на території України
трудового мігранта» та на законодавчому рівні встановити перелік документів,
якими підтверджуватиметься наведений статус; 2) усунути колізію в нормативноправовому регулюванні отримання посвідки на тимчасове проживання шляхом
виключення візи типу Д з переліку необхідних документів для її отримання; 3)
закріпити у Законі України «Про соціальні послуги» статус трудового мігранта як
особи, яка звільнена від плати за надання соціальних послуг з працевлаштування;
4) забезпечити можливість реальної участі трудового мігранта у системі
добровільного соціального страхування шляхом законодавчого розширення кола
суб’єктів, що можуть бути платниками страхових внесків, зокрема включивши до
них і осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, за умови
їхньої згоди.
6. Надано пропозиції щодо підвищення якості заходів правового захисту
трудових мігрантів в Україні: 1) встановити право трудового мігранта на
звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій із офіційними заявами, скаргами та пропозиціями відповідно
до Закону України «Про звернення громадян»; 2) надати право Уповноваженому
Верховної Ради України з прав людини застосовувати відповідні санкції
зобов’язального чи матеріального характеру у разі невиконання його вимог
стосовно відновлення порушеного права трудового мігранта до відповідного
суб’єкта, який порушив таке право, а також контролювати хід відновлення
порушеного права; 3) наділити консульські установи правомочністю щодо
представництва трудового мігранта у судових та інших органах з метою захисту
його порушених прав; 4) розширити та уточнити коло осіб, які мають право на
отримання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги з питань
захисту своїх порушених чи оспорюваних прав, надання роз’яснень та
консультацій з правових питань, складення заяв, скарг та інших документів
правового характеру, в тому числі і процесуальних, включивши до них трудових
мігрантів, одночасно прийнявши зміни до положень усіх органів виконавчої влади
219
та місцевого самоврядування, відповідно до яких віднести до кола їх повноважень
надання первинної допомоги трудовим мігрантам.
7. Запропоновано виділити наступні форми правового захисту трудового
мігранта, які відображають найбільш узагальнене поєднання заходів та засобів
соціального і правового захисту трудового мігранта в Україні: 1) самозахист;
2) державний захист; 3) суспільний захист, тобто захист з боку різноманітних
громадських об’єднань.
8. Визначено основні засади правового регулювання соціального
забезпечення трудових мігрантів у країнах Центральної та Східної Європи, що є
наступними:
1) недопустимість дискримінації трудового мігранта чи обмеження його
соціальних прав у залежності від країни проживання, що забезпечується
закріпленням рівності прав на соціальне забезпечення громадян кожної з
договірних сторін у багатосторонніх угодах країн СНД та двосторонніх угодах
про соціальне забезпечення країн Центральної та Східної Європи;
2) застосування у двосторонніх угодах правила щодо підсумування періодів
страхового стажу, набутого на території обох договірних держав, який є
необхідним для визначення права на пенсію чи інші види соціальних допомог,
поряд з нормами стосовно підсумування страхового стажу, закріпленими в
багатосторонніх угодах країн СНД;
3) призначення і виплати допомоги на поховання здійснюється відповідно
до законодавства кожної країни, проте, за загальним правилом, її виплата
проводиться на території тієї держави, де проживала особа на момент смерті, а у
разі, якщо особі була призначена та виплачувалася пенсія, виплату допомоги на
поховання здійснює держава, відповідно до законодавства якої була призначена
пенсія;
4) виплата та призначення сімейних допомог (допомога сім’ям з дітьми,
допомога по материнству та при народженні дитини) здійснюється за принципом
прив’язки до постійного місця проживання, тобто зазначені допомоги
виплачуються тією країною, де постійно проживає сім’я або діти, або ж за
220
принципом поширення законодавства – виплачуються тією країною, суб’єктом
законодавства якої була мати або дитина (Латвія);
5) відшкодування у вигляді пенсій по інвалідності та по втраті годувальника
у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням за
загальним правилом призначається та виплачується відповідно до законодавства
тієї країни, законодавство якої застосовувалося до особи на момент настання
нещасного випадку (страхового випадку);
6) призначення і виплата допомоги по безробіттю здійснюється відповідно
до законодавства та виключно за кошти країни постійного місця проживання;
7) щодо виплати уже раніше призначеної пенсії договорами передбачено
два різні випадки: а) при переїзді пенсіонера на проживання з однієї країни до
іншої пенсію продовжує виплачувати та держава, яка її призначила (Естонія,
Болгарія, Білорусь); б) при переселенні пенсіонера з однієї країни до іншої
виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, а пенсія
призначається за законодавством країни нового місяця проживання (Молдова,
Угорщина).
9. Відзначено ту особливість соціального забезпечення трудових мігрантів у
країнах Західної Європи, що великою мірою воно ґрунтується насамперед на
нормах установчих договорів (первинного права ЄС) та відповідних регламентах,
директивах, практиці Європейського Суду з прав людини у різних справах,
оскільки більшість країн західноєвропейського регіону є членами ЄС. Також
відзначено, що в межах зазначеного регіону діють норми багатосторонніх
міжнародних договорів. Вартими уваги у цьому контексті є конвенції МОП, які
закріплюють наступні засадничі принципи укладання двосторонніх рамкових угод
між державами щодо соціального забезпечення трудових мігрантів: 1)
рівноправність працівників-мігрантів і громадян, що постійно проживають у
країні; 2) визначення застосовного законодавства з метою застосування правил
лише однієї національної системи з тим, щоб соціальне забезпечення працівниківмігрантів регулювалося законодавством однієї країни; 3) збереження набутих
прав і забезпечення допомог під час перебування за кордоном; 4) збереження
221
прав, які перебувають у процесі набуття; 5) взаємність, що є основним принципом
усіх цих конвенцій, означає, що кожна країна-учасниця угоди бере на себе
зобов’язання використовувати ті ж самі механізми, що й кожна інша країнаучасниця угоди, з тим, щоб допомоги в рамках соціального забезпечення були
більш доступними для працівників-мігрантів.
10. Зроблено висновок, що в подальшому питання щодо координації систем
соціального забезпечення трудових мігрантів між країнами Західної Європи
повинно вирішуватися шляхом укладення двосторонніх угод, норми яких
сприятимуть чіткому та детальному виконанню положень багатосторонніх угод
(конвенцій МОП, Європейської соціальної хартії, Європейської конвенції про
правовий статус трудящих-мігрантів тощо) у контексті реалізації принципу
рівноправності усіх працівників незалежно від країни їхнього походження, а
також принципу збереження набутих соціальних гарантій, недопущення
дискримінації у соціальному забезпеченні працівника-мігранта у країні його
працевлаштування у порівнянні з країною його походження, підсумування
відповідних періодів страхового стажу, можливості продовження виплати,
призначених у державі походження соціальних виплат та допомог, у державі
перебування трудового мігранта тощо.
11. У межах сукупності країн Центральної та Східної Європи
запропоновано виділити відповідні групи за рівнем євроінтеграції: 1) власне
європейські (країни-члени ЄС); 2) країни, які здійснюють співробітництво з ЄС у
рамках угод про асоціацію та (або) FTA (про зону вільної торгівлі); 3) країни, що
не співпрацюють з ЄС. До останньої групи можна віднести країни Центральної та
Східної Європи – члени СНД – господарський, політичний та економічний союз
(Білорусь, Україна, Молдова).