Вакарюк Людмила Василівна Система правових режимів у трудовому праві України

Краткое описание

Вакарюк Людмила Василівна, доцент кафедри пуб­лічного права Чернівецького національного університе­ту імені Юрія Федьковича: «Система правових режимів у трудовому праві України» (12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ВАКАРЮК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА
Прим. № ____
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
СИСТЕМА ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий консультант:
доктор юридичних наук, доцент
Гетьманцева Ніна Дмитрівна,
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1 ПРИРОДА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ТА ЙОГО СУТНІСТЬ З
ПОЗИЦІЙ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ.......................................................................... 17
1.1 Теоретико-методологічні підходи до розуміння категорії
«правовий режим» в юридичній науці....................................................... 17
1.2 Загальноюридичне розуміння «правовий режим» та його сутність ........ 48
1.3 Поняття та сутність «правового режиму» в трудовому праві.................. 81
Висновки до розділу 1 ...................................................................................... 112
РОЗДІЛ 2 ЧИННИКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ І ЗУМОВЛЮЮТЬ СПЕЦИФІКУ
ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ В СФЕРІ ПРАЦІ ............... 118
2.1 Правові засоби у структурі трудо-правового режиму ............................ 118
2.2 Метод правового регулювання як визначальний чинник функціонування
трудо-правового режиму у сфері праці .................................................... 147
2.3 Принципи правового регулювання, що характеризують соціальну
спрямованість трудо-правового режиму у сфері праці........................... 170
Висновки до розділу 2 ...................................................................................... 197
РОЗДІЛ 3 ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ 202
3.1 Критерії класифікації трудо-правових режимів у сфері праці............... 202
3.2 Стимулюючий правовий режим як засіб ефективності правового
регулювання трудових відносин ............................................................... 229
3.3 Обмежуючий правовий режим як закономірне існування
трудових відносин....................................................................................... 264
Висновки до розділу 3 ...................................................................................... 298
РОЗДІЛ 4 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРУДО-ПРАВОВОГО
РЕЖИМУ В ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ................................................ 304
4.1 Функції трудо-правового режиму ............................................................. 304
4.2 Вплив правової (соціальної) політики держави на функціонування
трудо-правового режиму............................................................................ 329
4.3 Ефективність правового регулювання трудових відносин і оптимізація
трудо-правового режиму............................................................................ 364
Висновки до розділу 4 ...................................................................................... 395
ВИСНОВКИ................................................................................................................ 400
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................................. 419
ДОДАТКИ................................................................................................................... 485

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Правовий режим, як категорія юриспруденції, переважно досліджується
і розкривається з точки зору соціологічного підходу та з позицій трьох основних
аспектів: на теоретико-правовому (С. С. Алексєєв, В. Б. Ісаков, А. В. Малько,
Н. І. Матузов, І. С. Самощенко, В. Я. Настюк, В. В. Бєлєвцева, Г. С. Бєляєва,
І. С. Барзілова, О. Ф. Скакун, І. О. Соколова, В. В. Лазарєв, С. В. Липень,
Ю. М. Оборотов, О. В. Петришин, В. Д. Ткаченко, Ю. А. Тихомиров, О. А. Яковлєв,
Е. Ф. Шамсумова та інші вчені), державно-правовому (Н. М. Данилюк,
О. Н. Євтушенко, Ю. А. Кудрявцев, О. В. Лазоренко, О. О. Лазоренко,
М. М. Султигов, В. Л. Толстенко, Г. Шипунов та інші вчені) і галузевому рівнях
(О. В. Адабаш, Д. Н Бахрах, А. Д. Благов, Д. Д. Коссе, Ю. П. Пацурківський,
С. О. Кузніченко, Н. В. Коваленко, А. С. Спаській, Т. П. Мінка, А. А. Савостін,
В. Б. Рушайло, В. В. Хохуляк, Л. К. Терещенко та інші вчені).
2. На теоретико-правовому рівні режим найчастіше досліджується в
рамках теорії правового регулювання і режиму законності. На державно-правовому
рівні режим досліджується і розкривається в рамках теорії форми держави, у зв’язку
з чим ототожнюється зазвичай з поняттям відповідної форми правління держави і
нерідко трактується як політико-правовий або державно-правовий режим. Вказані
дослідження пов’язуються переважно інституційним і соціологічним підходами.
Вчені, що представляють цей напрямок політичного аналізу, схильні до ототожнення
поняття «режим» з поняттям «форма правління» або «державний лад».
На галузевому рівні досліджуються і розкриваються правові режими, що
функціонують в окремих сферах суспільних відносин, врегульованих відповідними нормами права (конституційного, адміністративного, земельного, екологічного, цивільного,
сімейного, трудового, процесуального, кримінального та інших галузей права).
Соціологічний підхід характеризує режим як соціальний порядок, що склався
як наслідок об’єктивного розвитку суспільних відносин. Режим з цих позицій
характеризується, перш за все, сутністю самих зв’язків, які склалися об’єктивно між
державою і суспільством, і, відповідно, розглядається як баланс між самими
402
взаємовідносинами держави і суспільства, тобто у більш широкому значенні, ніж
форма правління і структура самої влади.
3. Різні підходи до дослідження і різноманітні інтерпретації такого
правового явища як «режим» повинні розглядатися як такі, що доповнюють один
одного і виявляють, власне, недоліки один одного. Але усі вони виходять із
об’єктивно існуючої суспільно-економічної формації держави і відповідних етапів у
розвитку громадянського суспільства.
4. Юридичний режим – це послідовна, системна, логічна діяльність
законодавця (правотворчість), що закріплена у юридичних нормах (нормахпринципах) та виражена у компетенції органів державної влади і управління в особі
її посадових осіб з використанням особливих форм та методів діяльності, що
досягається завдяки сукупності юридичного інструментарію (засобів, способів,
прийомів) та відображається на діяльності суб’єктів (їх правовому статусі) і
відповідних об’єктах з метою забезпечення тієї мети і завдань, що стоять на певному
етапі розвитку суспільства і держави.
Правовий режим – це якісна характеристика дії права, що відображає
динамічні аспекти розвитку суспільних відносин, обумовлених природою
суспільства, його зв’язками, самоорганізацією, суспільним характером праці, та
забезпечує в процесі його розвитку налагодженість та стабільність спонтанних,
стихійних процесів, стабільність функціонування всієї його системи, приводячи в
упорядковану взаємодію.
5. Правовий режим взаємообумовлений правом, з його внутрішньою і
зовнішньою формами існування. По відношенню до права правовий режим, з одного
боку, є його зовнішнім оформленням, а з іншого – є його змістовною якісною
характеристикою.
6. Юридичний режим є закономірним і об’єктивним продовженням
правового режиму, а тому при здійсненні правового регулювання суспільних
відносин, він не повинен протиставляти себе правовому режиму, оскільки це, своєю
чергою, призводить до заперечення однієї із ознак нормативного регулювання –
системності, що веде до протиріччя, загострення взаємовідносин між владою і
403
суспільством. У зв’язку з цим, необхідне переосмислення як політики держави в
цілому, так і державних програм стратегічного розвитку, в основі яких повинен
функціонувати правовий режим, що відображатиме одну загальну мету – поєднання
інтересів конкретної людини, суспільства і держави.
7. Ознаки правового режиму поділяються на загальні і галузеві. До
загальних ознак правового режиму відносяться наступні: 1) правовий режим
обумовлений законами суспільного розвитку, на які впливають економічні,
соціальні, політичні фактори. Юридичний режим є об’єктивним продовженням
правового режиму, який встановлюється і забезпечується на законодавчому рівні,
що дає можливість суб’єктам суспільних відносин отримати певні уявлення про
сторони правового режиму: як позитивні, так і негативні (у випадку настання
відповідальності за його порушення); 2) правовий режим є динамічним явищем;
3) правовий режим характеризується раціональністю, оскільки відображає і
забезпечує відповідний порядок як в державі, в суспільстві в цілому, так і в різних
організаційно-правових формах господарювання зокрема; 4) правовий режим
функціонує відповідно до визначених мети і завдань, що відображають важливі
моменти організації правового життя суспільства. Правовий режим здійснює вплив
на формування правосвідомості суб’єктів суспільних відносин, забезпечуючи при
цьому необхідну умову ефективного процесу реалізації їх прав і інтересів;
5) правовий режим створює «правовий клімат», «правову атмосферу», яку
спрямовує на ту ділянку відносин, яка підлягає правовій регламентації та з цією
метою забезпечує допустимий рівень активності суб’єктів та межі їх правової
самостійності, наявність обмежень або пільг для реалізації прав і задоволення
інтересів суб’єктів суспільних відносин; 6) природа і сутність правового режиму
визначаються специфікою суспільних відносин, призначенням правових норм і
принципів правового регулювання, що забезпечують функціонування і стабільність
системи права в цілому; 7) правовий режим є загальнозначущим, оскільки саме він,
відповідно до економічних, політичних, культурних факторів, забезпечує соціальну
стабільність, забезпечує умови для гідного життя і розвитку особистості,
суспільства в цілому.
404
8. Правовий режим як якісну сторону правового регулювання можна
розглядати як в статиці, так і в динаміці. У статичному стані правовий режим є
юридичною конструкцією, яка, за допомогою дозволів і заборон, що втілюються у
нормативних правових актах, сприяє упорядкуванню правового життя суб’єктів
суспільних відносин, впливає на їх правовий статус та визначає режим відповідних
об’єктів. Правовий режим в динаміці – це вплив на формування правосвідомості
суб’єктів суспільних відносин, що забезпечує необхідні умови, середовище для
ефективного процесу реалізації їх прав і інтересів.
9. Трудо-правовий режим можна визначити в об’єктивному і
суб’єктивному розумінні. Трудо-правовий режим в об’єктивному розумінні – це
сукупність норм (норм-принципів), які втілюючись у метод (способи) правового
регулювання шляхом поєднання і співвідношення, забезпечують на державному і
договірному рівнях баланс інтересів сторін трудового договору з метою реалізації
мети і завдань трудового права.
Трудо-правовий режим в суб’єктивному розумінні – це один із способів
впорядкування діяльності підприємства, установи, організації, який виражається у
компетенції роботодавця щодо прийняття локальних актів з метою забезпечення
сприяння повної реалізації трудових прав і задоволення інтересів працівників і
роботодавців.
10. Кожна галузь права характеризується своїм галузевим режимом, однак в
трудовому праві, обумовлюючись специфікою предмета (методу), принципами
регулювання, трудо-правовий режим наділяється такими основними властивостями
як: 1) функціонує відповідно до визначеної мети і завдань, що зумовлені природою
трудового права як галузі та відображає важливі моменти правового регулювання
суспільних відносин у сфері праці; 2) визначається в цілому природою і сутністю
трудових відносин, в основі яких закладена праця людини як виробника
матеріальних і духовних благ; 3) забезпечує властивість збалансованості інтересів
сторін трудових відносин як його основних носіїв; 4) застосовується на основі
єдності трудових норм, норм-принципів, принципів правового регулювання,
міжнародних норм, з метою забезпечення соціального середовища трудового права
405
як галузі права; 5) має соціальний характер, оскільки забезпечує в рамках правового
регулювання трудових відносин інтереси і потреби сторін трудового договору;
6) обумовлюється системою тих об’єктивних реалій, які закладені в самій сутності і
природі людини-праці як виробника матеріальних і духовних благ, що проявляються
в її правовому статусі; 7) здійснює вплив на формування правосвідомості суб’єктів
трудових відносин, забезпечуючи при цьому необхідну умову ефективного процесу
реалізації їх прав і інтересів; 8) характеризується раціональністю, оскільки
відображає і забезпечує належний стан дисципліни праці на підприємствах,
установах, організаціях, в інших організаційно-правових формах господарювання;
9) встановлюється і забезпечується на державному і договірному рівні, має
нормативний характер; 10) створює шляхом стимулів і обмежень «правовий
клімат», «правову атмосферу», яку спрямовує на трудові відносини з метою
забезпечення допустимого рівня активності суб’єктів трудових відносин,
визначення межі їх правової самостійності для більш повної реалізації трудових
прав і задоволення інтересів працівників і роботодавців; 11) відображає соціальну
політику держави, є загальнозначущим, спільно з економічними, політичними,
культурними факторами повинен забезпечувати соціальну стабільність, гідні умови і
оплату праці працівника та тим самим сприяти розвитку його особистості.
11. Трудо-правовий режим разом з предметом, методом, принципами
правового регулювання дає більш поглиблену характеристику трудового права як
галузі права. Відповідно, специфіка трудо-правового режиму дає змогу розглядати в
комплексі галузеву сутність трудового права. Як наслідок, всі правові засоби, які також
утворюють трудо-правовий режим та функціонують відповідно до запрограмованої
мети, відображають специфіку середовища трудового права як галузі права.
12. В основі нової системи трудових відносин і механізму управління – як на
державному, так і договірному рівні – повинен бути запроваджений адекватний трудоправовий режим, який би відповідав інтересам сторін трудового договору та
забезпечував баланс їх інтересів, реалізацію гідної праці працівників, створення умов
для обмеження негативних наслідків дії механізмів ринкової системи на працівників.
406
13. Розглядаючи чинники, що визначають формування і реалізацію трудоправового режиму, їх можна поділити на два види: об’єктивного і суб’єктивного
характеру. До об’єктивних відносяться ідеологія, політичні, економічні, соціальні
фактори, що визначають рівень життя населення. До суб’єктивних факторів –
правова культура законодавця та роботодавця, менталітет роботодавця та
працівників, їх правосвідомість, психологічний клімат колективу зокрема та
суспільства загалом. Причому економічні фактори закладають основу для вибору
відповідного виду трудо-правового режиму на підприємстві, установі, організації,
його характеру в бік стимулювання чи обмеження. Це дозволяє використовувати всі
можливості правового впливу на трудові відносини з метою раціонального та
ефективного вирішення господарських завдань підприємства та задоволення
інтересів працівників і роботодавця.
14. Структура трудо-правового режиму – це статико-динамічна складова,
яка поєднує у своєму арсеналі комплекс трудо-правових засобів різного складу і
рівня, що відображає специфіку її компонентів і структурних зв’язків між ними.
15. Трудо-правові засоби – це інституціональні елементи правової дійсності,
що засновані на приватно-правових і публічно-правових засадах, використання яких
в рамках трудо-правового режиму та в системній взаємодії з іншими елементами
соціального регулювання під впливом соціальних і психологічних факторів
забезпечує створення правових (юридичних) умов для реалізації прав і законних
інтересів суб’єктів суспільних відносин у сфері найманої праці. При цьому під
правовою дійсністю (П. М. Рабінович) необхідно розуміти цілісний комплекс
правових явищ і процесів, що включає в себе право, правову діяльність,
правосвідомість та складається в результаті їх взаємозв’язку і взаємодії,
характеризує правову дію на суспільні відносини.
16. Специфічні ознаки трудо-правових засобів полягають у тому, що вони:
1) є основними функціональними елементами дії права, правового регулювання
загалом і трудо-правового режиму зокрема; 2) повинні відповідати меті трудової
діяльності, в рамках якої використовуються; 3) повинні відповідати специфіці
методу трудового права, оскільки трудо-правовий режим проявляє свій вплив, свою
407
функціональну дію через метод правового регулювання з метою задоволення
суб’єктами трудових відносин своїх потреб та інтересів; 4) є правовими
(юридичними) способами забезпечення інтересів суб’єктів трудових відносин;
5) засновані на приватноправових і публічно-правових засадах; 6) проявляють своє
поєднання і співвідношення в правовому регулюванні трудових відносин з метою
його ефективного забезпечення.
17. До трудо-правових засобів, що входять в структуру трудо-правового
режиму, належать: норма трудового права, в якій визначаються мета та формується
характер трудо-правових режимів з метою забезпечення ефективної діяльності
суб’єктів трудового права; міжнародні акти, ратифіковані Україною – основні
правові положення, які створюють свого роду режимний фундамент для
забезпечення ціннісного правового регулювання та ефективного вирішення
соціально-економічних, політичних, культурних та інших завдань; принципи
правового регулювання трудових відносин, що нарівні з нормою права визначають
напрямки впливу трудо-правових режимів; нормативно-правові акти (як
державного, так і договірного рівня), в яких втілюються змістовно трудо-правові
режими з метою ефективного правового регулювання трудових відносин.
18. Метод правового регулювання трудових відносин як системоутворюючий фактор є вираженням змісту та соціального призначення трудового
права як сукупності специфічних особливостей галузі права, що відображають
обумовлені родом трудових відносин способи, прийоми, засоби регулювання і
юридичні процедури. У зв’язку з цим трудо-правовий режим, як і будь-які інші
правові явища, є комплексною єдністю, що характеризується диференціацією у
виборі відповідного способу (методу) правового регулювання (державного чи
договірного, в основі якого лежить характер норми права: дозвільний,
зобов’язальний, забороняючий), та наділена специфічними властивостями в
реалізації регулюючого впливу в рамках окремого способу (методу) регулювання.
19. Трудо-правовий режим є складовою методу та залежить, як і останній,
від предмета правового регулювання, в основі якого лежать трудові відносини.
Враховуючи умови зростаючого значення соціального та гуманістичного факторів, з
408
метою дослідження трудо-правового режиму необхідно використовувати більш
широке його трактування, що передбачає врахування тих взаємозв’язків та
взаємодій, які складаються у зв’язку з трудовою діяльністю та участі у цій
діяльності людини-праці. Враховуючи специфіку трудових відносин і правовий
статус працівника як виробника матеріальних і духовних благ, для аналізу
правового режиму праці необхідно використовувати такий інтегральний показник,
як якість трудового життя, що дозволить, перш за все, оцінити дієвість
функціонування того чи іншого виду трудо-правового режиму та його вплив на стан
і розвиток трудових відносин. При цьому необхідно застосовувати на локальному
рівні такий трудо-правовий режим, який би враховував умови трудової діяльності
працівника конкретного підприємства, використання його фізичних, творчих,
інтелектуальних, організаторських здібностей та ступінь реалізації його інтересів.
20. В основі трудо-правового режиму лежить поєднання і співвідношення
приватноправових і публічно-правових засад, що характеризується диференціацією
відповідних способів правового регулювання, спрямованих на виникнення та
реалізацію трудових прав і обов’язків у межах, установлених законом чи договором з
метою забезпечення прав і законних інтересів сторін трудового договору. Правильне
визначення способу правового регулювання трудових відносин, забезпечення на цій
основі оптимального режиму, дозволяє не тільки домагатися поєднувати різнопланові
інтереси працівників і роботодавців, а й ефективно реалізовувати завдання як
економічного, так і соціального характеру.
21. Оскільки специфіка трудового права як галузі права, полягає в тому, що
в регулюванні трудових і безпосередньо пов’язаних з ними відносин, проявляються
у відповідній рівновазі як приватноправові, так і публічно-правові начала
пропонується типова модель трудо-правового режиму у правовому регулюванні
суспільних відносин у сфері найманої праці, що має приватно-публічні елементи.
Публічний характер трудо-правового режиму повинен проявлятися
насамперед у нормах щодо забезпечення права на працю, свободи праці, рівності
прав і можливостей у реалізації права на працю, заборони примусової праці,
забезпечення захисту трудових прав працівників. Не менш яскраво публічний
409
характер трудо-правового режиму повинен проявлятися і в сфері охорони праці,
оскільки основні напрямки державної політики у сфері охорони праці опираються
на норми Конституції, в якій закріплено право кожного громадянина на працю в
умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни.
З іншого боку, у змісті сучасної моделі трудо-правового режиму повинні
функціонувати та мати домінантний характер елементи приватноправового
регулювання, які за своєю сутністю є договірними, тобто відображають волю і інтереси
юридично рівних учасників трудових відносин та мають за мету узгодження волі її
сторін, що виникають при реалізації права на працю і в процесі трудової діяльності.
Суб’єкти трудових відносин, виходячи зі змісту трудового договору, передбачають
саме ті інтереси, які мають для них визначальний характер. Сутність сучасної моделі
трудо-правового режиму повинна проявлятися в поєднанні соціального інтересу – з
боку працівника та виробничого інтересу – з боку роботодавця.
22. Принципи трудо-правового режиму – це об’єктивні, визначальні начала,
які в процесі законодавчої реалізації та правового впливу, слугують спрямовуючим
орієнтиром у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері найманої праці та
характеризують галузь «трудове право» як соціальне (захисне, забезпечувальне) право.
23. Стосовно різного роду економічних, політичних, соціальних факторів,
трудо-правовий режим адаптується шляхом корегування, зміни до тих умов і реалій,
які склалися в суспільстві. Трудо-правовий режим, як і інші види режимів, на які
якісно впливають принципи правового регулювання, є специфічним індикатором
тих змін, що відбуваються в суспільстві і державі. Трудо-правовий режим
направлений на забезпечення «трудової» життєдіяльності тих соціальних процесів в
житті суспільства, які піддаються правовому регулюванню. Можна сказати, що
трудо-правовий режим включає в себе складний комплекс взаємозв’язків і
взаємовідносин, які зачіпають як особисті інтереси працівників, роботодавців, так і
колективні, і державні інтереси. Трудо-правовий режим окреслює певні рамки
поведінки учасників трудових відносин відповідно певної території.
24. Соціальна спрямованість трудо-правового режиму вибудовується і
реалізується на основі системи принципів правового регулювання, до якої входять:
410
загальноправові (основні) принципи, до яких необхідно віднести: верховенство
права, законності, рівності прав, справедливості, гуманізму; галузеві принципи, до
яких належать: свободи праці, рівності прав і можливостей сторін трудових
відносин, заборони примусової праці, забезпечення права працівників на захист
державою, забезпечення реалізації права на працю, захисту громадян від безробіття.
Принципи правового регулювання виступають основою трудо-правового
режиму, який втілюючись у метод (відповідний спосіб) правового регулювання, в
цілому набуває «свого характеру» у бік пом’якшення чи обмеження.
25. Критерії класифікації є одним із способів пізнання трудового права як
галузі. Трудо-правовий режим, його види, обумовлені специфікою предмета
трудового права як галузі, об’єктом правового регулювання трудових відносин,
правовим статусом суб’єктів суспільних відносин у сфері найманої праці,
галузевими принципами правового регулювання та в цілому особливостями цієї
галузі права, її метою, завданнями та функціями.
26. Залежно від способу правового регулювання режими трудового права
поділяються на основні і допоміжні. Основні режими – це ті, які вміщуються,
концентруються в одному із способів правового регулювання трудових відносин,
який є визначальним та сприяють спрямованості правового регулювання трудових
відносин в цілому. Допоміжні режими – це ті, які шляхом співвідношення чи
поєднання відповідних способів правового регулювання, забезпечують специфіку
діяльності підприємства, установи, організації, здійснення трудової діяльності
сторін трудових відносин.
Залежно від критерію інтересу, який задовольняється, весь масив правових
режимів у сфері найманої праці поділяється на правові режими у сфері приватного
права та правові режими у сфері публічного права. Приватно-правовий і публічноправовий режими діють в поєднанні та певному співвідношенні, забезпечуючи
соціальні гарантії суб’єктів трудових відносин та широке коло можливостей,
завдяки яким «суб’єкти трудових відносин встановлювали б ті нормативні правила
поведінки, які, на їх погляд, відображали б їх соціальні інтереси і були «економічно
411
обґрунтованими». Приватно-правовий режим зазвичай ґрунтується на публічноправовому режимі і є деякою мірою його продовженням.