АНДРІЄНКО ІРИНА СВЯТОСЛАВІВНА Правове регулювання державних соціальних допомог малозабезпеченим особам в Україні

Краткое описание

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

АНДРІЄНКО ІРИНА СВЯТОСЛАВІВНА

УДК 349.3:364.4] (477)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ДОПОМОГ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ ОСОБАМ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Пилипенко Пилип Данилович
доктор юридичних наук, професор

Львів - 2010

Зміст
Вступ................................................................................................................ 3
Розділ 1. Підстава та міжнародні стандарти надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим особам...................................................... 9
1.1. Малозабезпеченість як підстава виникнення права на соціальні допомоги 9
1.2. Міжнародні стандарти соціального захисту малозабезпечених
осіб.................................................................................................. 27
1.3. Європейська юридична практика надання соціальної допомоги малозабезпеченим особам.............................................................. 41
Розділ 2. Допомоги малозабезпеченим особам як вид державної соціальної допомоги 64
2.1. Поняття та види державної соціальної допомоги малозабезпеченим особам в Україні 64
2.2. Прожитковий мінімум та його роль у визначенні розміру допомог малозабезпеченим особам.............................................................. 99
Розділ 3. Правові засади надання окремих видів державної допомоги малозабезпеченим особам в Україні................................................... 125
3.1. Умови надання грошової державної допомоги малозабезпеченим сім’ям 125
3.2. Правове забезпечення надання субсидій на оплату житлово- комунальних послуг............................................................................................ 139
3.3. Правове забезпечення лікарської допомоги малозабезпечених
осіб................................................................................................ 150
Висновки...................................................................................................... 164
Список використаних джерел..................................................................... 177

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Започатковані Україною законодавчі перетворення у сфері соціального захисту громадян призвели до оновлення одного з найважливіших його інститутів законодавства про допомоги малозабезпеченим особам. Його реформування зумовлено необхідністю вирішення багатьох завдань, спрямованих на забезпечення життєдіяльності осіб, які з незалежних від них причин опинилися у скрутному матеріальному становищі та потребують державної підтримки.
На жаль, правнича наука не приділяє достатньої уваги проблемі соціального захисту малозабезпечених осіб, а відтак позбавлене наукової основи законодавство про допомоги та не в змозі забезпечити повноту регулювання відповідних відносин. Суперечливі ж програми соціального захисту ще більше ускладнюють правозастосувальну діяльність. Тому об’єктивно існує потреба у проведенні ґрунтовних наукових досліджень у цій сфері з метою визначення основних напрямів соціального захисту осіб, які зазнають впливу ризику малозабезпеченості.
Не менш важливим завданням для вітчизняної юридичної науки на сьогодні може вважатися також з’ясування ознак, що характеризують допомоги малозабезпеченим особам для виокремлення їх з-поміж інших видів допомог, які надаються коштом державного бюджету України, а також визначення критеріїв для встановлення розміру цих допомог з огляду на фактор малозабезпеченості.
Актуальність теми дослідження зумовлена також необхідністю подальшого приведення законодавства України про соціальний захист у відповідність до міжнародних стандартів, що існують у цій сфері.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає загальній темі науково - дослідної роботи кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка «Гарантії забезпечення соціально-

економічних прав громадян в Україні», яка затверджена наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 1344 від 4.04.2008 року (номер державної реєстрації 0109U004358).
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теорії права соціального забезпечення та вдосконалення правового регулювання допомогового забезпечення осіб, які зазнали ризику малозабезпеченості.
Завдання дослідження зумовлені поставленою метою та полягають у тому, щоб:
- проаналізувати правове регулювання соціальних допомог малозабезпеченим особам у країнах Європи;
- розкрити поняття малозабезпеченості як підстави виникнення права на відповідні допомоги за правом соціального забезпечення, охарактеризувати її ознаки;
- обґрунтувати об'єктивні ознаки поняття допомог малозабезпеченим особам, з'ясувати критерії класифікації допомог за правом соціального забезпечення з огляду на ризик малозабезпеченості;
- дослідити місце та значення прожиткового мінімуму у системі соціального захисту малозабезпечених громадян України;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про допомоги громадянам, які зазнали ризику малозабезпеченості.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо надання допомог малозабезпеченим особам в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади правового регулювання соціального захисту малозабезпечених осіб.
Методологічну основу дослідження склали дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний, структурно-функціональний, формально-логічний, системного аналізу) та спеціальні (порівняльно-правовий та метод тлумачення правових норм). Застосування діалектичного та історичного методів дає змогу

проаналізувати виникнення та розвиток наукових досліджень про прожитковий мінімум та системи допомог з огляду на фактор малозабезпеченості. За допомогою формально-логічного та методу системного аналізу досліджувались поняття допомог малозабезпеченим особам, а також визначення ризику малозабезпеченості як підстави виникнення права на соціальне забезпечення. Комплексний та структурно- функціональний методи сприяли з’ясуванню системи допомог малозабезпеченим особам. Порівняльно-правовий та метод тлумачення правових норм стали основою аналізу законодавства про соціальний захист.
Теоретичною основою дослідження є наукові положення, що стосуються соціальних допомог малозабезпеченим особам та містяться у працях відомих радянських вчених-юристів, зокрема В. С. Андреєва, Р. І. Іванової, В. О. Тарасової, а також у працях вітчизняних науковців Н. Б. Болотіної, В. Я. Бурака, П. Д. Пилипенка, С. М. Прилипка, О. І. Процевського, С. М. Синчук, І. М. Сироти, Н. М. Стаховської, Б. С. Стичинського, Б. І. Сташківа, В. Л. Стрепка, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої. У роботі використано також напрацювання вчених, фахівців у галузі економіки та соціології.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним науковим монографічним дослідженням соціальних допомог, що надаються особам, які зазнали ризику малозабезпеченості та об’єктивно потребують державної підтримки.
У дисертаційному дослідженні сформульовані положення та висновки, які відповідають вимогам наукової новизни, а саме:
уперше:
- у юридичній науці запропоновано уніфіковане визначення допомог малозабезпеченим особам. Такими є грошові виплати, субсидії та натуральні форми забезпечення, що надаються державою чи органами місцевого самоврядування з метою захисту рівня життя осіб (сімей), які зазнали ризику малозабезпеченості;

- запропоновані критерії класифікації допомог малозабезпеченим особам, зокрема їх пропонується поділяти за формою надання, за суб’єктами, надання й отримання, за способом визначення розміру таких допомог та юридичною силою джерел, які передбачають їх правове регулювання;
- аргументовано доводиться існування локальних допомог малозабезпеченим особам, які на відміну від державних надаються органами місцевого самоврядування на добровільних засадах та передбачають додаткові гарантії соціального захисту представників місцевої громади. Тому локальні допомоги малозабезпеченим особам мають постійний або тимчасовий характер, а їх розмір не залежить від державних соціальних стандартів;
- з огляду на значну кількість допомог малозабезпеченим особам, що регулюються актами різної юридичної сили, наголошується на необхідності прийняття уніфікованого закону про державні соціальні допомоги малозабезпеченим особам (сім’ям). Наявність такого акту істотно спростить правозастосувальну практику та унеможливить дублювання програм соціального захисту малозабезпечених осіб;
- обґрунтовується доцільність закріплення у вітчизняному законодавстві державної соціальної допомоги малозабезпеченим особам, яка б передбачала додаткові грошові виплати тим з них, що перехворіли на туберкульоз для забезпечення їх посиленого харчування з метою відвернення рецидиву захворювання.
удосконалено:
- теоретичні напрацювання щодо малозабезпеченості як підстави виникнення права на соціальні допомоги. Вона визначається як зумовлена об’єктивними обставинами неспроможність особи (сім’ї) задовольняти основні, а у випадках передбачених законодавством й додаткові потреби власного існування на рівні прожиткового мінімуму;
- наукові висновки про форму надання соціальних допомог. Обґрунтовується необхідність надання допомог малозабезпеченим

особам не лише у грошовій, але й у натуральній формі та формі субсидій на оплату житлово-комунальних послуг;
- загальні положення про прожитковий мінімум. Пропонується виділяти загальнодержавний та регіональний прожитковий мінімуми. При цьому останній органи місцевого самоврядування можуть запроваджувати як додаткову гарантію соціального захисту малозабезпечених осіб (сімей).
одержали подальший розвиток:
- наукові висновки про класифікацію соціальних допомог на страхові, що надаються фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та державні, які виплачуються коштом державного бюджету України. При цьому заперечується позиція, що соціальними допомогами необхідно вважати лише ті з них, що надаються винятково державним коштом;
- теоретичні підходи стосовно визначення підстави надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. Автор доводить, що такою підставою потрібно вважати ризик малозабезпеченості.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації висновки та теоретичні положення є базою для розвитку законодавства про соціальний захист малозабезпечених осіб та можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень у сфері соціального забезпечення.
Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі, зокрема для читання курсу «Право соціального забезпечення України», спецкурсів про соціальні допомоги, а також для написання підручників, навчальних посібників, практикумів, коментарів законодавства тощо.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Переважна більшість положень дисертаційного дослідження висвітлювалась у доповідях на науково - практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави» (Одеса, 14 - 15 жовтня 2004 р.), III-й звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 28-29 квітня 2006 р.), IV-й звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 24 квітня 2007 р.), V-й звітній конференції науково-педагогічного складу ОДУВС (Одеса, 16 травня 2008 р.), Регіональній науково-практичній конференції «Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (Одеса, 24 грудня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (Одеса, 10 квітня 2009 р.).
Публікації. Головні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 7 статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та у матеріалах зазначених наукових конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 192 сторінки, з яких 176 сторінок основного тексту та 16 сторінок списку використаних джерел (148 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Викладене у роботі дозволяє зробити наступні висновки:
1. В умовах ринку малозабезпеченість визнається ризиком, який зумовлює соціальну незахищеність та передбачає широке коло осіб, які потребують державної підтримки. Сюди варто віднести сім’ї (особи), які з об’єктивних, незалежних від них обставин, не можуть задовольнити власні потреби на рівні прийнятого у суспільстві стандарту.
2. Стандартом щодо визначення потреб сім’ї є прожитковий мінімум, тобто вартісна величина (грошова оцінка) основних потреб людини у харчуванні, одязі, послугах. Цей стандарт встановлює чіткі критерії визначення доходу сім’ї (особи) необхідного для підтримання прийнятного рівня життя.
3. Малозабезпеченість визначається, як зумовлена об'єктивними обставинами неспроможність особи (сім’ї) задовольняти основні, а у випадках передбачених законодавством й додаткові потреби власного існування на рівні прожиткового мінімуму.
4. У вітчизняному законодавстві відсутнє легальне визначення ризику малозабезпеченості, що призводить до появи подібних за змістом програм соціального забезпечення, наприклад, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та допомоги особам, яким виповнилось
100 і більше років. Окрім цього, це зумовлює невизначеність щодо кола допомог малозабезпеченим сім’ям. Так, виплати малозабезпеченим сім’ям з хворими дітьми першого та другого року життя вважаються компенсаційними виплатами. Натомість це допомоги, що надаються у зв’язку із настанням ризику малозабезпеченості. Тому, аби уникнути таких недоліків, у вітчизняному законодавстві варто закріпити визначення малозабезпеченості як підстави виникнення права на соціальні допомоги.
5. З метою захисту особи від ризику малозабезпеченості, держава зобов’язана створити ефективну систему соціального захисту, правове

забезпечення якої повинно ґрунтуватись на міжнародних стандартах соціального забезпечення. Це передбачені міжнародними актами орієнтири, яким повинно відповідати соціальне забезпечення будь якої держави. Вони закріплені у широко визнаних актах про права людини, Конвенціях та рекомендаціях Міжнародної організації праці, тощо.
6. За критерієм юридичної сили усі акти міжнародного законодавства в яких закріплені соціальні стандарти поділяються на
· загальнообов’язкові;
· рекомендаційні.
До перших варто віднести Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) та інші акти, які встановлюють обов’язкові для держав, що їх підписали стандарти соціального забезпечення громадян.
Натомість, рекомендаційні акти, наприклад Рекомендації МОП, визначають бажаний напрямок розвитку соціального забезпечення та не закріплюють обов’язкових стандартів соціального захисту громадян. Тому держави не зобов’язані вдаватись до таких стандартів у випадку побудови системи соціального захисту.
За сферою поширення виділяють наступні види міжнародних актів щодо встановлення соціальних стандартів:
Всесвітній рівень. Це міжнародно-правові акти планетарного значення. Сюди відносять Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції та Рекомендації МОП, нормативні акти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інші;
Регіональний рівень, який об’єднує акти, дія яких поширюється на окремі регіони або ж країни.
7. Конвенції МОП є універсальними джерелами стандартів соціального забезпечення та визначають їх загальний та спеціальний характер. Загальними є Конвенції які передбачають соціальні стандарти щодо

усієї сфери соціального забезпечення. Такою, зокрема є Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення. На відміну від загальних існують й спеціальні Конвенції, які визначають міжнародні стандарти щодо надання окремих видів соціальних допомог.
8. Аналіз Конвенцій МОП засвідчує відсутність спеціальних стандартів щодо надання допомог малозабезпеченим особам. Тому останні необхідно з’ясовувати на підставі Конвенцій МОП загального характеру, адже вони встановлюють соціальні стандарти, які є однаковими щодо усієї сфери соціального забезпечення.
9. До міжнародних стандартів визначення соціального забезпечення варто віднести наступні: всезагальність соціального забезпечення, тобто надання допомоги усім особам, які зазнали ризику малозабезпеченості; соціальний захист малозабезпечених осіб передбачає підтримання їх рівня життя, який включає, їжу, одяг, житло; обов’язком держави є виділення необхідних для цього ресурсів; допомоги у зв’язку із малозабезпеченістю можуть передбачати різні форми захисту від соціального ризику, а тривалість їх виплати не може бути меншою часу впливу соціального ризику на людину.
10. У вітчизняному законодавстві варто закріпити правило, яке б забороняло державі зменшувати рівень вітчизняних соціальних стандартів у випадку надання згоди Верховною Радою України на обов’язковість на території України Конвенцій МОП та інших міжнародних актів соціального забезпечення, які передбачають нижчий рівень соціального захисту.
11. Аналіз досвіду допомоги малозабезпеченим особам у країнах ЄС дозволяє зробити висновок, про те що на сьогодні існує декілька ефективних моделей добробуту і як свідчить світова практика, найвпливовішими із них є ліберальна та соціал-демократична моделі.
12. Соціальне забезпечення України вважають одним із варіантів ліберальної моделі. Її суть полягає в наданні мінімального рівня соціальних гарантій з боку держави. Мінімальні кошти для існування повинні співвідноситись з мінімальними потребами, а їх рівень має зростати

пропорційно підвищенню загального життєвого стандарту. Механізм забезпечення соціальної політики ґрунтується на поєднанні заходів соціального страхування й державної підтримки.
13. Державні допомоги у зв’язку із малозабезпеченістю є одним із найпоширеніших видів соціального забезпечення незаможних громадян у багатьох країнах світу. При цьому такі допомоги надаються за багаторівневим принципом, коли частина допомог передбачена національними стандартами, а частина має додатковий характер.
14. Соціальні допомоги це підтримка громадян, які зазнали впливу соціального ризику з метою захисту їх рівня життя коштом бюджетних та інших джерел забезпечення, яка надається у грошовій, натуральній та в інших формах соціального забезпечення.
15. На відміну від радянських часів, коли допомоги надавались коштом державного бюджету, допомоги в умовах ринку надаються із різноманітних джерел, серед яких варто виділити Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також кошти Державного та місцевих бюджетів. При цьому органи місцевого самоврядування надають допомоги, зокрема й малозабезпеченим особам, на добровільних засадах.
16. У теорії права побутують дещо відмінні позиції щодо визначення форми допомог за правом соціального забезпечення вузька, яка передбачає надання допомог винятково грошима, та широка, яка зумовлює різноманітні форми допомогового забезпечення.
Допомоги за правом соціального забезпечення необхідно надавати у різних формах соціального захисту. Це відповідає смисловому значенню слова «допомога» в українській мові, зумовлено міжнародним стандартам соціального забезпечення, а також світовою практикою надання допомог. Разом з тим, окремі види допомог вже надаються саме у грошовій формі, зокрема, ліки малозабезпеченим особам. Тому допомоги за правом соціального забезпечення повинні надаватись у грошовій та інших формах,

зумовлених захистом особи у складних життєвих ситуаціях. До таких варто віднести грошові, натуральні допомоги, а також субсидії на оплату житлово- комунальних послуг.
17. У науковій літературі соціальні допомоги прийнято класифікувати за різноманітними критеріями, зокрема, за організаційно- правовими формами соціального захисту виділяють страхові та державні допомоги. Однак, у теорії права побутує позиція, що соціальними є винятково державні допомоги, натомість страхові до останніх не відносять. В той же час, не має підстав стверджувати, що це два різні види забезпечення. Адже допомоги надаються громадянам України, які зазнали соціального ризику й втратили засоби до існування. Тому метою допомогового забезпечення є підтримання рівня життя громадян хоча б на мінімальному рівні, незалежно від ризику, якого вони зазнали. Окрім цього, окремі види ризиків одночасно є підставою виникнення права на страхові й державні допомоги, зокрема, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами надаються застрахованим та незастрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування жінкам.
18. У науковій літературі допомоги за правом соціального забезпечення прийнято поділяти на адресні та безадресні. При цьому, адресними вважаються виплати, які надаються із врахуванням матеріального становища допомогоодержувача, а безадресними усі інші допомоги. Однак, такий поділ соціальних допомог не видається виправданим. По-перше, терміни
«адресний» передбачає спрямованість до певної категорії будь-кого. У цьому сенсі адресними є допомоги, що спрямовуються особам, які зазнали соціального ризику, зокрема й ризику малозабезпеченості. По-друге, система допомог за правом соціального забезпечення зумовлює певною мірою захист особи від настання малозабезпеченості. Так, допомоги у зв’язку із безробіттям, тимчасовою непрацездатністю та інші страхові виплати надаються з метою компенсації втраченого заробітку, а разом з тим і виникнення ризику малозабезпеченості. Натомість, допомоги зумовлені

ризиком малозабезпеченості надаються тоді, коли інші виплати не змогли запобігти його виникненню. Тому допомоги за правом соціального забезпечення, зокрема й у випадку настання малозабезпеченості, не можуть бути адресними за своєю природою.
18. Вітчизняна система соціального забезпечення передбачає існування локальних допомог малозабезпеченим особам, які на відміну від державних надаються органами місцевого самоврядування на добровільних засадах та передбачають додаткові гарантії соціального захисту представників місцевої громади. Тому, локальні допомоги малозабезпеченим особам мають постійний або тимчасовий характер, а їх розмір не залежить від державних соціальних стандартів.
19. Допомоги у зв’язку із малозабезпеченістю це грошові виплати, субсидії, та натуральні форми забезпечення, що надаються державою чи органами місцевого самоврядування з метою захисту рівня життя осіб (сімей), які зазнали ризику малозабезпеченості.
Зважаючи на це визначення, допомоги малозабезпеченим особам характеризуються наступними ознаками:
· надаються у випадку настання ризику малозабезпеченості;
· виплачуються коштом Державного та місцевих бюджетів;
· забезпечують рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум. Систему допомог за правом соціального забезпечення утворюють:
державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам; щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за таким інвалідом; компенсаційні виплати сім'ям з хворими дітьми в разі направлення їх на консультацію чи лікування до державних спеціалізованих медичних закладів України для покриття витрат на проїзд (туди і назад) хворої дитини одного із батьків або іншої особи, яка її

супроводжує, залізничним, водним, міжміським автомобільним транспортом; субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива; грошова допомога біженцям та інші допомоги, що відповідають зазначеним ознакам.
20. Система допомог малозабезпеченим особам є доволі розгалуженою. Тому усі допомоги, з огляду на фактор малозабезпеченості, класифікуються за різними критеріями, зокрема за формою надання; суб’єктами отримання; критеріями визначення розміру; юридичною силою джерел, які закріплюють умови допомогового забезпечення, а також за критерієм забезпечення потреб малозабезпечених сімей (осіб).
Так, за критерієм забезпечення потреб малозабезпечених осіб, соціальні допомоги з огляду на фактор малозабезпеченості поділяються на:
· загальні, що забезпечують потреби усіх осіб, які зазнали ризику малозабезпеченості та надаються з метою забезпечення їх життєвого рівня не нижче за прожитковий мінімум. Сюди варто віднести державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям; державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам; грошову допомогу біженцям;
· спеціальні допомоги, які передбачають додаткові щодо забезпечення прожиткового мінімуму заходи соціального захисту. Такими, зокрема, є щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за таким інвалідом; субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива та деякі інші.
Залежно від форми надання, допомоги слід ділити на:
· грошові, наприклад, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, грошова допомога біженцям;
· натуральні, зокрема безкоштовний відпуск молочних, сухих, консервованих та інших спеціальних продуктів дитячого харчування,

донорського молока для дітей першого й другого року життя із малозабезпечених сімей, що передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми першого та другого року життя»;
· субсидії, наприклад для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива.
В залежності від суб’єктів отримання, допомоги поділяються на:
· допомоги, що надаються окремій особі, наприклад, допомога особам, які не мають права на пенсію або грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи, що потребують догляду;
· допомоги, що надаються сім’ям, зокрема, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям.
За критеріями визначення розміру допомоги їх можна розділити на: допомоги, розмір яких обчислюється на основі базового соціального стандарту прожиткового мінімуму, наприклад, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; а також допомоги, які обчислюються на підставі інших показників, зокрема, грошова допомога біженцям, житлова субсидія.
В залежності від юридичної сили джерел, державні соціальні допомоги поділяються на допомоги регулювання яких здійснюється Законами України, та допомоги, які надаються на підставі підзаконних нормативно-правових актів.
21. Виходячи з того, що надання державних соціальних допомог малозабезпеченим особам регулюється значною кількістю законодавчих актів, на нашу думку, існує нагальна потреба в розробці єдиного нормативного акту, який встановив би загальні засади здійснення права на державну соціальну допомогу, підстави та умови надання такої допомоги а також визначив види такої допомоги. Крім того, було б доцільним в єдиному

законі окремо виділити всі види допомог, які надаються за ознакою малозабезпеченості і допомоги. Такий підхід унеможливить дублювання програм соціального захисту малозабезпечених осіб, сприятиме правозастосовчій діяльності та ефективності соціального забезпечення.
22. Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом та визначається як обчислена на підставі нормативного методу вартісна величина продовольчих, непродовольчих товарів, а також послуг, необхідних для підтримання життєвого рівня особи.
23. У науковій літературі виділяють декілька методів обчислення прожиткового мінімуму. До них відносять суб’єктивний (ґрунтується на особистому усвідомлені людиною стану її малозабезпеченості), статистичний (в його основу покладена структура витрат найменш забезпечених громадян), ресурсний (відповідає економічним можливостям держави). Однак, вартісна величина прожиткового мінімуму повинна обчислюватись на підставі нормативного методу, який ґрунтується на соціальних нормативах, що визначають необхідні людині для забезпечення її життєдіяльності продукти харчування, непродовольчі товари та послуги.
24. Прожитковий мінімум можна класифікувати за багатьма критеріями. Зокрема, за територією поширення він поділяється на:
· загальнодержавний, який є обов’язковим критерієм визначення розміру соціальних допомог, які призначається та виплачуються органами державної влади на підставі актів централізованого законодавства і є гарантією соціального захисту малозабезпечених осіб;
· регіональний, який може встановлюватись органами місцевого самоврядування з метою надання додаткових гарантій соціального захисту малозабезпечених членів місцевих громад. Однак, варто зазначити, що це їх право, а не обов’язок.
25. Аналіз вітчизняного законодавства засвідчує факт існування по суті двох соціальних стандартів - прожиткового мінімуму, а також рівня забезпечення прожиткового мінімуму. При цьому останній передбачає

надання соціальних допомог у розмірах, що значно нижчі від встановленої законодавством вартісної величини прожиткового мінімуму. А разом з тим, допомоги малозабезпеченим особам повинні гарантувати рівень життя не нижче за встановлений законодавством прожитковий мінімум. Тому варто відмовитись від «рівня забезпечення прожиткового мінімуму» як критерію визначення розміру соціальних допомог, тим більше, що останній не ґрунтується на соціальних нормативах, а отже не може гарантувати людині споживання матеріальних благ та посл