РЕГІОН У ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

БАРБАШОВА Наталя Володимирівна

УДК 349.6

РЕГІОН У ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
МАЛИШЕВА Наталія Рафаелівна
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ 16
1.1. Історіографічний огляд наукових праць з проблематики до-слідження 16
1.2. Юридична природа поняття «екологічна безпека», його зв’язок із суміжними поняттями 41
1.3. Регіон як економіко-правова, суспільно-політична і геогра-фічна категорія та регіональний підхід до розв’язання про-блем екологічної безпеки............................................ 75
1.4. Становлення і розвиток законодавства України щодо забез-печення екологічної безпеки на регіональному рівні 97
Висновки до розділу 1 132
РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНИЙ ФАКТОР У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ВІДНОСИН ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ 136
2.1. Національна політика України в контексті забезпечення еко-логічної безпеки регіону та її правове опосередкування 136
2.2. Реалізація регіональних факторів екологічної політики на рів-ні економічних регіонів 156
2.3. Розподіл повноважень щодо забезпечення екологічної безпеки між центральними та місцевими рівнями управління 176
2.4. Басейновий принцип управління водними ресурсами 196
Висновки до розділу 2 225
РОЗДІЛ 3. ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ВІДНОСИН 230
3.1. Децентралізація управління в екологічному праві: поняття, зміст і основні тенденції розвитку 231
3.2. Організаційно-правове забезпечення екологічної безпеки на регіональному рівні 257
3.3. Еколого-правові проблеми фінансової самостійності регіонів України 277
Висновки до розділу 3 303
РОЗДІЛ 4. РОЛЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ І ПЛАНОВО-БУДІВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ 306
4.1. Інноваційний фактор забезпечення екологічної безпеки регіо-нів України 306
4.2. Сталий розвиток регіону і проблеми банкрутства екологічно небезпечних підприємств 325
4.3. Правове регулювання планово-будівельних відносин у реалі-зації концепції сталого розвитку регіону 352
Висновки до розділу 4 374
ВИСНОВКИ…. 377
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 385

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток продуктивних сил суспільства був бага-то в чому продиктований прагненням людини створити для себе й своїх на-щадків безпечне проживання у сприятливому навколишньому середовищі. Нині обсяги споживаних природних ресурсів стали настільки значними, що розглядається питання про терміни їх вичерпання протягом найближчих де-сятиліть. Цей висновок однаково справедливий як для мінерально-сировинних ресурсів, так і для об’єктів біосфери. Практично будь-яка вироб-нича діяльність, яка пов’язана з використанням природних ресурсів, супро-воджується забрудненням навколишнього середовища. Масштаби цього за-бруднення стали настільки значними, що під загрозою опинилось саме існу-вання людської популяції. За збереження існуючих темпів споживання ре-сурсів і забруднення навколишнього середовища вже до середини 30-х років нинішнього століття людству для задоволення його потреб знадобиться дві такі планети, як Земля.
Реальність загроз екологічного характеру від техногенної діяльності людства в останні два десятиліття перебуває в центрі уваги міжнародних ор-ганізацій, зокрема ООН. Організовувані під її егідою численні конференції спрямовані на пошук позитивного розв’язання виниклих екологічних про-блем, які стали набувати глобальних рис. Тут, без сумніву, віховою подією стала Міжнародна конференція Ріо–92, на якій була прийнята Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку. Проголошені в Декларації принципи відбивають суть Концепції сталого розвитку. Незважа-ючи на загальне схвалення, практична реалізація Концепції зіткнулася із ці-лим рядом проблем, пов’язаних зі зростаючим розривом у рівнях життя насе-лення найбагатших і найбідніших держав, збільшенням масштабів негатив-ного антропогенного впливу на біосферу.
Після здобуття статусу незалежної держави Україна активно включи-лася в міжнародний процес, реалізуючи в рамках своєї території рекомендації міжнародних організацій щодо практичної реалізації основних ідей Концеп-ції сталого розвитку, що відповідають, у тому числі, її власним інтересам. Ін-тенсивний законотворчий процес, що відбувається в країні, повною мірою торкнувся проблеми правового регулювання відносин суспільства й природ-ного середовища, що проявилося у створенні доволі збалансованої системи екологічного права. Проте якісного поліпшення стану навколишнього сере-довища досягти не вдалося, а спектр існуючих екологічних проблем має тен-денцію до розширення.
В Україні основними забруднювачами навколишнього природного се-редовища є підприємства гірничо-металургійної, паливно-енергетичної та хі-мічної галузей промисловості, а також атомної енергетики. Надвисока кон-центрація зазначених підприємств у деяких регіонах перетворила останні на зони надзвичайної екологічної ситуації, де систематично порушується при-родне право людини на безпечні умови проживання. Здійснювана в країні екологічна політика не сприяє позитивним зрушенням у якості навколишньо-го середовища промислово розвинених регіонів.
На шляху європейської інтеграції, яким прямує Україна, стоять завдан-ня, з одного боку, здійснення гармонізації національного екологічного зако-нодавства відповідно до вимог Європейського Союзу, з другого – проведення в регіонах активної природоохоронної політики. Тільки безумовне дотри-мання існуючих природоохоронних нормативів суб’єктами господарювання дасть підстави вважати їх діяльність екологічно безпечною. Заходи щодо охорони навколишнього середовища повинні ухвалюватися на «найбільш адаптованому рівні», враховуючи тип забруднення, характер необхідних дій і географічну зону, що підлягає охороні. Національні програми щодо охорони навколишнього середовища повинні бути скоординовані між собою на основі загальних довгострокових концептуальних підходів, а національні заходи не повинні здійснюватися ізольовано, навпаки, їх необхідно максимально гар-монізувати.
Пошук способів позитивного розв’язання проблеми забезпечення еко-логічної безпеки в Україні на регіональному рівні з урахуванням наведеної вище аргументації робить актуальною тему дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дисертації стали праці провідних правознавців у галузі загальної теорії права: С. С. Алексєєва, В. В. Лазарєва, А. В. Малько, B. C. Нерсесянца, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, В. М. Хропанюка та ін.
Дана робота спирається на результати досліджень відомих вітчизняних і зарубіжних учених в галузі науки екологічного права, а також суміжних правових наук: В. Б. Авер’янова, Д. Адлера, В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Д. Белла, А. Г. Бобкової, С. О. Боголюбова, М. І. Васильєвої, М. М. Бринчука, С. Б. Гавриша, З. В. Герасимчук, А. П. Гетьмана, О. К. Голиченкова, В. І. Данилова-Данильяна, М. М. Добриніна, М. І. Долішнього, О. О. Динкіна, В. М. Єрмоленка, М. І. Єрофеєва, О. С. Заржицького, Г. Л. Знаменського, І. І. Каракаша, В. Ю. Керецмана, А. Кінга, М. Кітінга, О. С. Колбасова, В. М. Комарницького, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, В. І. Лозо, М. І. Малишка, В. Л. Макарова, Н. Р. Малишевої, В. К. Мамутова, В. В. Маслакова, Х. Д. Медоуза, А. М. Мірошниченка, М. М. Моісєєва, О. Ф. Морозова, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, Е. Оатса, М. Ф. Орзіха, В. В. Петрова, О. О. Погрібного, Б. М. Полякова, В. К. Попова, Г. Портера, Н. А. Робінсона, Б. Г. Розовського, В. І. Семчика, О. В. Скрипню-ка, Ю. М. Старилова, Л. В. Струтинської-Струк, В. Я. Тація, Е. Тоффлера, Г. Г. Чумаченко, А. Д. Урсула, Н. Халла, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, О. С. Щеуліна, М. В. Шульги, О. І. Ющіка та ін.
У вітчизняній науковій літературі провідне місце в дослідженні регіо-нального аспекту сталого розвитку належить економічній науці (М. І. Долішній, З. В. Герасимчук, Р. А. Колишко, О. М. Луцків Я. Ю. Радченко). Питання організації управління природоохоронною діяльні-стю, у тому числі у державах Європейського Союзу, вивчалися в роботах Ю. С. Шемшученка, Н. Р. Малишевої, В. В. Костицького.
Із зарубіжних дисертаційних робіт, які найбільш наближені до теми до-слідження, відзначимо дисертації М. Д. Вершило «Еколого-правові основи сталого розвитку» (2008 р.) і Е. С. Навасардової «Теоретичні проблеми регу-лювання екологічного управління на регіональному рівні» (2002 р.). Однак ці дослідження виконані на іншій нормативно-правовій базі й у них не розгля-даються питання деволюції в екологічній сфері, інноваційний механізм за-безпечення сталого розвитку, проблема правового регулювання відносин екологічної безпеки для ліквідованих підприємств.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження виконане відповідно до планів наукових досліджень Ін-ституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України і пов’язано з планом НДР «Проблеми вдосконалення природоресурсного законодавства» (номер державної реєстрації 0106U012121).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень і рекомендацій з удосконалення організаційно-правових аспектів забезпечення екологічної безпеки регіону на основі комплексного аналізу іс-нуючих наукових положень, законодавства, правозастосовної практики й до-свіду правового регулювання відносин екологічної безпеки в зарубіжних кра-їнах.
Наявність відповідної загальної мети визначила виділення конкретних задач дослідження:
 встановити юридичну природу поняття «екологічна безпека» і його взаємозв’язок з поняттями «охорона навколишнього середовища» і «екологі-чний ризик»;
 визначити економіко-правову, суспільно-політичну сутність категорії регіону й вивчити юридичні фактори забезпечення сталого розвитку регіону;
 дослідити історію становлення й розвитку законодавства України для забезпечення екологічної безпеки на регіональному рівні;
 виявити особливості національної й регіональної екологічної політи-ки України в контексті забезпечення екологічної безпеки регіону;
 встановити особливості правового регулювання відносин екологічної безпеки на рівні економічних регіонів і водних басейнів;
 з’ясувати стан і перспективи децентралізації владних повноважень в Україні в екологічній сфері;з’ясувати
 визначити еколого-правові проблеми фінансової самостійності регіо-нів у контексті реалізації ідей екологічного й бюджетного федералізму;
 встановити особливості правового регулювання інноваційної діяль-ності в Україні та визначити шляхи його вдосконалення на регіональному рі-вні;
 розробити шляхи вирішення проблеми банкрутства екологічно не-безпечних підприємств у контексті реалізації регіональних програм сталого розвитку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері забезпечення екологічної безпеки регіону.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, ряду промислово розвинутих країн Європейського Союзу й Організації Об’єднаних Націй, які регулюють питання організаційно-правового забезпе-чення екологічної безпеки регіону.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження визначає ідея гармонійного розвитку людського суспільства як частини Природи за бе-зумовного пріоритету його захищеності від негативних впливів антропоген-ного та природного характеру. Зазначене визначило вибір конкретних мето-дів дослідження. У їх основі лежить комплексний підхід, що ґрунтується на сучасних методах пізнання: діалектичному, індуктивному, компаративному, формально-логічному, історичному, порівняльно-правовому, аналітико-синтетичному. Діалектичний метод із системно-структурним підходом був використаний для вивчення матеріалів і одержання результатів. Індуктивний метод було застосовано при виявленні ознак реалізації права на екологічну безпеку громадян. Компаративний метод дозволив розглянути інститути еко-логічного права з точки зору їх відповідності міжнародним стандартам в га-лузі охорони права людини на безпечне довкілля. За допомогою формально-логічного методу досліджений зміст понять «безпечне», «здорове», «сприят-ливе» навколишнє середовище та взаємозв’язок відносин «екологічна безпе-ка» і «екологічний ризик». Історичний метод був використаний при дослі-дженні розвитку концепції сталого розвитку і проблеми децентралізації вла-дно-розпорядчих повноважень. Порівняльно-правовий і аналітико-синтетичний методи були використані при дослідженні зарубіжного досвіду деволюції в екологічному праві й правового регулювання інноваційного ме-ханізму забезпечення екологічної безпеки.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є фу-ндаментальним комплексним дослідженням проблеми правового забезпечен-ня екологічної безпеки регіону на основі аналізу існуючих наукових поло-жень, законодавства, правозастосовної практики й досвіду правового регу-лювання відносин екологічної безпеки як в Україні, так і в інших країнах.
До положень, що мають наукову новизну, належать такі:
Вперше:
1) зроблено висновок про те, що наслідком переходу суспільства до моделі сталого розвитку є виділення охорони навколишнього середовища в самостійну сферу правового регулювання у регіоні, оскільки за своєю сутніс-тю вона є переважно «негативним наслідком» господарської діяльності під-приємств регіону, якщо брати до уваги тільки техногенний фактор екологіч-них загроз;
2) враховуючи безумовну важливість практичної реалізації в Україні ідеї сталого розвитку, обґрунтовано закріпити її у статті Основного Закону:
«Україна реалізує на своїй території основні принципи Концепції ста-лого розвитку, які передбачають задоволення потреб розвитку нинішнього покоління, що не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь та інших народів у задоволенні власних потреб»;
3) встановлено, що існуюча у цей час у науці значна розбіжність в оці-нці екологічних ризиків перешкоджає широкому використанню цієї методо-логії в юридичній практиці при захисті права громадян на безпечне та здоро-ве навколишнє середовище;
4) визначено, що основною відмінністю концепції екологічного ризику від нормативного підходу до оцінки забруднення навколишнього середовища та ступеня його небезпеки для здоров’я людини й навколишнього середови-ща є таке: екологічний ризик – це теоретичний, модельний розрахунок імові-рності настання негативних подій, а нормативний підхід – це емпіричний ме-тод, заснований на численних експериментах;
5) з урахуванням європейського досвіду й євроінтеграційних прагнень України як перспективний напрям модернізації регіонального рівня управ-ління, аргументована необхідність створення в країні «регіонів із законодав-чими повноваженнями» як територіальних одиниць, що володіють право-суб’єктністю, мають прямі вибори рад регіонального рівня, які наділені за-конодавчими повноваженнями щодо організації та регулювання своїх повно-важень на власній території;
6) обґрунтована необхідність доповнення Конституції України спеціа-льним розділом про державно-правовий статус областей України та компете-нцію регіонального (обласного) рівня управління. У даному розділі Консти-туції мають бути присутніми статті, які визначають державно-правовий ста-тус області, цілісність території України, компетенцію регіонального рівня влади;
7) доведено, що здійснений у рамках відомчого реформування перехід до басейнового принципу управління водними ресурсами України повинен знайти адекватне відображення у водному законодавстві, в якому в теперіш-ній час відсутні норми, які рекомендовані Європейською водною рамковою директивою;
8) зроблено висновок, що головною причиною складності імплемента-ції правових норм Європейського Союзу, які регулюють питання комплекс-ного управління прибережною смугою морів, є різний правовий статус регіо-нів України й регіонів держав-членів Європейського Союзу в екологічній сфері: в європейських державах управління екологічною сферою побудоване на принципі екологічного федералізму, а в Україні – на принципі екологічно-го унітаризму;
9) аргументовано, що для цілей інтегрованого управління прибереж-ною смугою морів необхідно врахувати досвід правового регулювання пи-тань охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки на території річкових басейнів: прибережну смугу морів можна з достатньою підставою кваліфікувати як Прибережний басейн Азов-ського й Чорного морів;
10) з врахуванням досвіду європейських унітарних і федеративних держав обґрунтовано, що процес децентралізації не залежить від форми дер-жавного устрою, а визначається тільки необхідністю створення ефективної демократичної системи державного управління, при цьому владні повнова-ження в екологічній сфері передаються на регіональний рівень, що відповідає найбільшій ефективності їх реалізації для цілей охорони навколишнього се-редовища й забезпечення екологічної безпеки;
11) зроблено висновок про необхідність побудови фінансової системи України на принципі бюджетного федералізму, який характерний для дер-жав-членів Євросоюзу. Реалізація цього принципу на практиці сприятиме по-вноцінній співпраці регіонів України і Євросоюзу в рамках програм INTERREG в екологічній сфері і в майбутньому полегшить процес гармоні-зації екологічного законодавства нашої країни з нормативними актами ЄС;
12) аргументовано детермінований і безальтернативний характер інно-ваційного механізму раціонального природокористування та охорони навко-лишнього середовища як найважливішої частини економіко-правового меха-нізму: він є єдино несуперечливим у площині реалізації концепції сталого ро-звитку регіону;
13) встановлено, що при визначенні й розвитку зон урбанізації в Гене-ральній схемі розвитку території України повинен реалізовуватися диферен-ційований підхід у правовому регулюванні містобудівного розвитку виділе-них зон урбанізації, якій би враховував стан довкілля, рівень екологічної не-безпеки та контролюючий вид джерел забруднення навколишнього середо-вища при складанні науково обґрунтованих прогнозів розвитку цих зон.
Набуло подальшого розвитку:
14) аналіз змісту понять, які характеризують якість навколишнього се-редовища, і доведено, що вони доктринально мають антропоцентристський підхід, а саме: спрямовані на захист життя і здоров’я людей від негативних впливів навколишнього середовища, що з юридичного погляду є цілком за-кономірним;
15) вивчення міждисциплінарного змісту поняття «регіон», в результа-ті зроблено висновок, що самоідентифікація регіону може відбуватися як за однією, так і за декількома характерними ознаками;
16) дослідження компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування в екологічній сфері за законодавством України та встанов-лено, що абсолютний пріоритет в ній належить національному рівню управ-ління;
17) аргументація, що регіони Європейського Співтовариства стали «третім рівнем влади» поряд з національними державами й інтернаціональ-ними інститутами ЄС. Становлення регіонів як суб’єктів міжнародних відно-син, як правило, у галузі юриспруденції, економіки, культури, науки та еко-логії фактично означає децентралізацію владних повноважень держав, у які вони входять як невід’ємний складовий елемент;
18) дослідження принципу субсидіарності, як одного із центральних принципів у регулюванні діяльності Євросоюзу, на предмет поширення його використання в законотворчій практиці України при регулюванні екологіч-них відносин;
19) для цілей вдосконалення національного екологічного законодавст-ва аналіз досвіду правового регулювання екологічних відносин в рамках єв-рорегіонів з реалізації Концепції сталого розвитку на регіональному рівні, які досягли помітних позитивних зрушень у природоохоронній діяльності порі-вняно з державами – членами ЄС;
20) положення про необхідність використання усього наукового поте-нціалу країни для правового забезпечення розробки та реалізації регіональ-них інноваційних програм. Рекомендовано, враховуючи важливість проблеми інноваційного розвитку України, для цих цілей залучати й зарубіжні наукові колективи.
Удосконалено:
21) позиція, що в процесі розробки програм інноваційного розвитку регіонів одне із центральних місць повинно займати визначення пріоритет-них напрямів інноваційної діяльності, а самі програми повинні враховувати, з одного боку, державні інтереси й узгоджуватися із затвердженими зако-ном основними напрямами науково-технічної діяльності, фінансованими державою, з другого – брати до уваги специфіку кожного окремо взятого регіону і якість навколишнього природного середовища;
22) висновок про недоцільність застосування особливої процедури при банкрутстві екологічно небезпечних підприємств у частині істотного збіль-шення строку санації, що передбачається законом для відновлення плато-спроможності боржника зазначених підприємств, оскільки при цьому пору-шується право громадян на безпечне навколишнє середовище.
Практичне значення одержаних результатів полягає у такому:
– у науково-дослідницькій галузі матеріали дисертаційного досліджен-ня можуть бути використані при дослідженні проблем правового забезпечен-ня екологічної безпеки регіону, повноважень регіонального рівня управління в екологічній сфері, гармонізації екологічного законодавства ЄС та України;
– у правозастосуванні – висунуті пропозиції можуть використовуватися в законотворчій діяльності, при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів та ін.;
– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження мо-жуть бути використані при викладанні дисциплін «Екологічне право Украї-ни», «Господарське право», «Муніципальне право», при розробці програм ві-дповідних спецкурсів і при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій, при проведенні науково-дослідницької роботи студентів та ас-пірантів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто.
Особистий внесок дисертантки в опублікованих у співавторстві статтях полягає у тому, що нею при дослідженні еволюції норм договірного права у конкурсному процесі належить дослідження інституту мирової угоди на ос-нові теорії договірного права як форми вирішення майнових протиріч між боржником і кредиторами. При розробці теорії стану та взаємозв'язку матері-альної, інформаційної, фінансової, правової та суспільно-політичної систем нею зроблено аналіз розвитку правових систем у суспільно-економічних фо-рмаціях.
У дослідженнях інноваційного фактора забезпечення екологічної без-пеки регіону і перспектив законодавчого забезпечення інноваційної діяльнос-ті в Україні дисертантці належать результати дослідження інноваційного ме-ханізму забезпечення екологічної безпеки регіону та особливостей правового регулювання інноваційної діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки в Україні.
У статтях, присвячених вивченню регіонального підходу до реалізації екологічної політики в Україні та дослідженню питань вдосконалення управ-ління прибережною смугою Азовського та Чорного морів, дисертантці нале-жить обґрунтування необхідності переносу управління природоохоронною сферою України на регіональний рівень, аналіз світового досвіду управління прибережною смугою морів та обґрунтування створення басейну «Прибере-жна смуга Азовського та Чорного морів», аналіз законодавства та обгрунту-вання просторового розвитку регіонів України за принципом «містобудівної екології».
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, те-оретичні й практичні висновки доповідалися на міжнародній конференції «Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?» (м. Донецьк, 21-22 березня 2001 р.), круглому столі «Субъекты хозяйствования и эконо-мическая преступность: вопросы предупреждения» в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк, 1 листопада 2001 р.), науко-во-методичній конференції «Проблеми вищої юридичної освіти в Україні» (м. Харків, 18-19 грудня 2001 р.), міжнародному екологічному форумі «До-вкілля для України: екологія промислового регіону» (м. Донецьк 23-24 черв-ня 2011 р. та 23-24 травня 2012 р.), круглому столі «Конституційна та адміні-стративна реформи в Україні: перебіг і перспективи» (м. Донецьк, 9 грудня 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Роль публічної влас-ності в забезпеченні соціально-економічного розвитку України» (м. Донецьк, 18 вересня 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і практичні ре-зуль¬тати, отримані в процесі роботи над дисертацією, опубліковано в двох одноособових монографіях, в двох підрозділах підручника, одному навчаль-но-методичному посібнику, одному курсу лекцій, у 20 наукових статтях у фахових виданнях України та 6 тезах доповідей на науково-практичних кон-ференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблені наукові положення та отримані результати, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад правового забезпечення екологічної безпеки в Україні на регіональному рівні. В роботі сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення чинного законо¬давства, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них такі:
1. Пріоритет концепції безпеки людини й наявність цілого спектра загроз, що існують у світовому співтоваристві, дають підстави зробити висновок про те, що перехід до сталого розвитку може мати тільки глобальний характер. Сталий розвиток передбачає забезпечення безпеки для всіх об’єктів у всіх життєво важливих сферах діяльності. З іншого боку, всеосяжна безпека може бути реалізована тільки на шляху сталого розвитку. Кожна окремо взята країна не може перейти на даний шлях розвитку, якщо інші країни розвиватимуться в рамках старої моделі фронтальної економіки, передусім внаслідок недостатньої ефективності такої діяльності однієї держави в масштабі всієї планети.
2. Доведено, що з урахуванням європейського досвіду й євроінтеграційних прагнень України перспективним напрямом модернізації регіонального рівня управління є необхідність створення в країні «регіонів із законодавчими повноваженнями» як територіальних одиниць, що володіють правосуб’єктністю, мають прямі вибори рад регіонального рівня, які наділені законодавчими повноваженнями щодо організації та регулювання своїх повноважень на власній території.
3. Автором визначено правову категорію «регіон»:
a) як законодавчо виділену частину території України з рівнем управління, наступним за державним; регіонами в Україні є Автономна Республіка Крим і області України;
б) території України екосистемного характеру, які розташовані в межах 2-х і більше областей України і розвиваються на принципах інтегрованого управління для забезпечення їх сталого розвитку.
4. У роботі узагальнено досвід ряду європейських унітарних і федеративних держав з організації в них систем державного управління і виявлено, що домінуючою тенденцією їх розвитку є децентралізація публічної влади, в тому числі і при виконанні екологічної функції. Беручи до уваги європейський досвід розвитку регіонів, їх правовий статус і перспективу європейської інтеграції України зроблено пропозицію з організації публічної влади в Україні на децентралізованих засадах.
5. Показано, що з урахуванням міжнародного досвіду в Україні децентралізація в екологічній сфері повинна здійснюватися шляхом надання регіональному рівню прав на: законотворчу діяльність щодо регуляції відносин у сфері охорони навколишнього середовища й природокористування на території області; спільну, поряд з державним рівнем управління, регуляцію порядку використання всіх природних ресурсів, наявних на території області; ухвалення остаточного рішення про тимчасову зупинку або припинення діяльності підприємств, що порушують природоохоронне законодавство в частині створення загрози безпеки здоров’ю або життю жителів регіону, незалежно від їх рівня значущості; визначення зон надзвичайної екологічної ситуації на території області; зарахування в регіональні фонди охорони навколишнього середовища не менш як 50% коштів екологічного податку; встановлення податкових пільг для господарюючих суб’єктів при проведенні ними природоохоронних заходів та ін.
6. Аргументовано проголошення головною метою національної екологічної політики до 2020 року поліпшення екологічної ситуації й підвищення рівня екологічної безпеки, оскільки екологічна функція держави стала такою тільки внаслідок виниклих проблем екологічного характеру, що створюють загрозу безпеці громадян і самому існуванню держави.
7. Встановлено, що на рівні економічних регіонів регіональні фактори екологічної політики реалізуються в рамках цільових державних і регіональних екологічних програм, у комплексних програмах соціально-економічного розвитку регіонів. Центральне місце в зазначених програмах займають заходи, пов’язані з інноваційним підходом при впровадженні нових ресурсо- і енергозберігаючих технологій на підприємствах-забруднювачах. Для правового забезпечення розробки та реалізації регіональних інноваційних програм видається необхідним використання усього наукового потенціалу країни; можливо, враховуючи важливість проблеми інноваційного розвитку України, для розробки регіональних інноваційних програм слід залучати й зарубіжні наукові колективи.
8. У роботі аргументовано, що в моделі децентралізованого управління природоохоронною діяльністю одне з центральних місць повинен займати принцип субсидіарності, якій передбачає вибір найбільш ефективного рівня управління при здійсненні природоохоронних заходів. Організація природоохоронної діяльності на основі принципу субсидіарності набула значного поширення в Євросоюзі і згідно цьому принципу втручання ЄС (у тому числі в екологічній сфері) у дії держав-членів, а останніх – у дії регіонів, можливе тільки в тому разі, якщо проблеми, щодо яких таке втручання здійснюється, мають кращі перспективи вирішення на більш низькому (національному, регіональному) рівнях. Останнє припускає для ефективного надання послуг делегування прийняття рішень на максимально низький рівень владних структур, який найбільш наближений до самих громадян. Висловлено пропозицію щодо обов'язкового включення принципу субсидіарності в норми екологічного законодавства, які регулюють питання управління природоохоронною діяльністю, зокрема, в Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року».
9. На підставі аналізу комплексних програм розвитку двох областей України – Донецької і Львівської, що різняться географічним положенням, промисловим потенціалом, станом навколишнього середовища, зроблено висновок про необхідність підвищення самостійності регіонів, особливо в екологічній сфері. Навколишнє середовище має пріоритетне значення для жителів кожного регіону, однак шляхи підвищення його якості суттєво різні й залежать передусім від структури галузей промисловості, що домінують у кожному конкретному регіоні. У цьому сенсі видається неприйнятною практика «нав’язування» пріоритетів інноваційного розвитку регіонів із центру.
10. Авторкою доведено, що загальною проблемою практичної реалізації регіональних екологічних програм в Україні є недостатнє їх фінансування, передусім підприємствами-забруднювачами. Низька правова й фінансова дисципліна виконавців екологічних програм в умовах відсутності владних повноважень в екологічній сфері у регіональних органах влади призводить до невиконання в регіонах значної кількості природоохоронних заходів, що не дає змоги вирішити питання забезпечення екологічної безпеки для місцевого населення.
11. В результаті аналізу компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування стосовно управління сферами природокористування та охорони довкілля за законодавством України встановлено, що абсолютний пріоритет в них належить національному рівню управління. Регіональні й місцеві органи влади практично не мають прав на регулювання відносин екологічної безпеки суб’єктів господарювання некомунальної форми власності, стратегічно важливих підприємств, підприємств із безперервним виробничим циклом, містоутворюючих підприємств і т.д., що свідчить про обмеженість регіонального й місцевого рівнів влади у сфері правового регулювання відносин екологічної безпеки.
12. Встановлено, що фінансова система України побудована на принципі бюджетного унітаризму, в якому основним джерелом формування бюджетів різних рівнів місцевого (у тому числі й регіонального) управління є трансферти. У прийнятих нормативних актах, що регулюють порядок і величину наданих трансфертів, екологічний фактор у них не ухвалювався й не брався у поточному бюджеті до уваги. Акцент у цих документах робиться переважно на соціальних питаннях. Зроблено висновок про те, що забезпечення єдиних соціальних стандартів по країні, яке реалізоване у рамках механізму фінансового вирівнювання, не повинне підривати місцеве самоврядування й позбавляти більш багаті регіони стимулів до соціально-економічного розвитку й забезпеченню екологічно безпечного середовища для жителів регіону.
13. Доведено, що здійснений у рамках відомчого реформування перехід до басейнового принципу управління водними ресурсами України повинен знайти адекватне відображення у водному законодавстві, в якому в теперішній час відсутні норми, які рекомендовані Європейською водною рамковою директивою: встановлення правового статусу басейнових рад, їх структури й повноважень; визначення квот для представництва в басейновій раді громадських організацій, учених, молоді; законодавче закріплення норми, що надає право вирішального голосу представникам громадських організацій при прийнятті рішень басейновою радою; визначення принципів фінансування (або самофінансування із вказівкою джерел надходження коштів) здійснюваних у басейні заходів; регламентація порядку взаємодії центральних органів державної влади, органів управління басейном, басейнової ради, регіональних і місцевих органів влади та ін.
14. У роботі аргументовано, що для цілей інтегрованого управління прибережною смугою морів необхідно врахувати досвід правового регулювання питань охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки на території річкових басейнів. Прибережну смугу морів можна з достатньою підставою кваліфікувати як Прибережний басейн Азовського і Чорного морів, що передбачає створення басейнової ради, завданням якої, як і у випадку річкових басейнових рад, є розробка стратегії управління водними ресурсами щодо забезпечення басейнового збалансованого розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі погоджених дій суб’єктів природокористування.
15. Встановлено, що інновації і захист навколишнього середовища не є тільки адитивними складовими, необхідними для успішного функціонування регіону. Ці дві складові взаємозв’язані і в сукупності є визначальним елементом, завдяки якому досягається висока конкурентоспроможність елементів регіону, як усередині нього, так і за його межами. Інноваційний механізм охорони навколишнього середовища є єдино несуперечливим у площині реалізації концепції сталого розвитку регіону. З ним пов’язані не кількісні аспекти (обмеження споживання ресурсів, зниження народжуваності й т.п.), а розв’язання проблем на якісно новому рівні.
16. Доведено, що правовий нігілізм та недотримання вимог екологічного законодавства суб'єктами господарювання може призвести в регіоні до конфлікту між економікою й екологією, результатом якого у свою чергу може стати економічна криза. Дане положення пояснюється постійною кореляцією між двома зазначеними вище явищами, які спостерігаються в будь-якій державі.
17. На підставі аналізу процедури банкрутства екологічно небезпечних підприємств зроблено висновок про недоцільність суттєвого розширення термінів реабілітаційних процедур спрямованих на відновлення платоспроможності цих підприємств і обґрунтовано в якості оптимальної реабілітаційної процедури укладення мирової угоди між кредиторами та боржником. На прикладі банкрутства вугільних підприємств доведено, що припинення їх виробничої діяльності супроводжується не тільки значними соціально-економічними наслідками, а й призводить до припинення природоохоронних заходів, які виконувалися раніше, що порушує екологічні права громадян, мешкаючих поблизу цих підприємств.
18. Встановлено, що національне законодавство, яке регулює містобудівну діяльність, до об’єктів планування містобудівної діяльності регіонального рівня відносить адміністративні райони. Даний факт не тільки суперечить загальноприйнятому в Україні переліку регіонів, а й свідчить про спробу ідентичного регулювання перспективних схем розвитку територій, які суттєво відрізняються масштабом, що з необхідністю приводить до неефективності такого регулювання.
19. Обґрунтовано, що правове регулювання питань планування просторового розвитку території України й окремих її регіонів, визначення зон урбанізації та планів їх розвитку повинне носити диференційований характер, якій враховував би стан довкілля, рівень екологічної небезпеки та контролюючий вид джерел забруднення навколишнього середовища. На прикладі планів розвитку Донецької та Дніпропетровської областей, що відображені у Генеральній схемі розвитку території України, зазначено, що висловленні в них рекомендації в перспективі розбудовувати й ефективно використовувати потужний соціально-економічний потенціал не враховують техногенну перевантаженість цих регіонів і критичний стан навколишнього середовища і цим порушують екологічні права громадян.
Запропоновані зміни та доповнення у Конституцію України та Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
1. Враховуючи безумовну важливість практичної реалізації в Україні ідеї сталого розвитку, обґрунтовано закріпити її у статті Основного Закону у такої редакції:
«Україна реалізує на своїй території основні принципи Концепції сталого розвитку, які передбачають задоволення потреб розвитку нинішнього покоління, що не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь та інших народів у задоволенні власних потреб».
2. Обґрунтовано доповнення Конституції України спеціальним розділом про державно-правовий статус областей України й компетенцію регіонального (обласного) рівня управління. У даному розділі Конституції повинні бути присутніми статті, які визначають державно-правовий статус області, цілісність території України, компетенцію регіонального рівня управління.
3. Запропоновано нову редакцію статті 13 Конституції:
а) природні ресурси в Україні використовуються й охороняються як основа життя й діяльності Українського народу;
б) природні ресурси можуть перебувати в приватній, державній, комунальній та інших формах власності.
4. Запропоновано об'єднати статті 16 та 50 Конституції та висловити їх у такої редакції:
Обов’язком держави є:
а) забезпечення безпечного (здорового) навколишнього середовища;
б) охорона біорізноманіття на території України;
в) гарантування кожному права вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту.
5. З огляду на важливість регламентації технічної діяльності й продукції відповідно до вимог Євросоюзу запропоновано доповнити Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» статтею 321:
«Стаття 321. Технічні регламенти
Технічний регламент – це нормативно-правовий документ, що визначає обов’язкові вимоги, які ставляться до об’єктів технічного регулювання (до товарів, процесів виробництва, зберігання, транспортування й утилізації продукції, а також до будинків і споруд), спрямовані на:
 захист життя або здоров’я громадян, майна фізичних або юридичних осіб, державного або муніципального майна;
 охорону навколишнього середовища, життя або здоров’я тварин і рослин;
 запобігання діям, що вводять в оману набувачів;
 забезпечення енергетичної ефективності.
Технічні регламенти розробляються і вводяться в дію в порядку, встановленому законодавством України».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автономов С. В. Развитие российского уголовного законодательства в сфере противодействия экологическим преступлениям: историческая динамика и тенденции / С. В. Автономов, И. А. Соболь // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. – 2009. – № 3 (43). – С. 27–34.
2. Агеев С. Экономика знаний (Интервью с Г. У. Чезборо) / С. Агеев // Эксперт Северо-Запад. –2004. –№ 22 (179). –С. 23–25.
3. Административное право Украины: учеб. для вузов юрид. специальностей / Битяк Ю. П., Богуцкий В. В., Геращук В. Н. и др.; под ред. проф. Ю. П. Битяка. – 2-е изд. – Харьков : Право, 2003. – 576 с.
4. Азиев Р. Г. Количественный подход к оценке безопасности / Азиев Р. Г., Меньшиков В. В., Кузьмин И. И. // Проблемы взаимодействия человека и биосферы : науч. изд. / под ред. В. Е. Соколова, B. C. Петросяна. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – С. 45–48.
5. Акишин А. С. Экологическая политика зарубежных стран и России : учеб. пособ. / Акишин А. С. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2003. – 228 с.
6. Александрова А. Умышленное банкротство / А. Александрова // Экономика и жизнь. – 1994. – № 45. – С. 16.
7. Александрович И. М. Устойчивое инновационное региональное развитие как экологический императив / И. М. Александрович, А. С. Щеулин // Устойчивое развитие. Наука и практика. – 2003. – № 3. – С. 75–82 (Спец. вып. «V Общенациональный экологический форум России», Дубна, 11–12 июля 2003 г.).
8. Алексашина В. В. Экологические основы архитектурного формирования промышленных предприятий и их комплексов в городе : автореф. дис. на соискание уч. степени докт. архитектуры : спец. 18.00.02 / В. В. Алексашина ; Центр. научно-ислед. и проектно-экспер. ин-т промыш. зданий и сооружений. – М., 2006. – 46 с.
9. Алексеев А. П. Организационно-правовые основы природоохранной деятельности органов местного самоуправления в Российской Федерации : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / А. П. Алексеев. – Волгоград, 2002. – 20 c.
10. Алексеев В. В. Регион – этнос – культура / В. В. Алексеев // Россия в ХХ веке. Проблемы межнациональных отношений. – М. : Наука, 1999. – 451 с.
11. Алексеев С. С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / Алексеев С. С. – М. : Норма, 1999. – 336 с.
12. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни : монография / Альгин А. П. – М. : Мысль, 1989. – 188 c.
13. Андрейцев В. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки: проблеми практичної теорії / В. Андрейцев // Право України. – 1999. – № 1. – С. 62–69.
14. Андрейцев В. Новації еколого-правової освіти в Україні / В. Андрейцев // Право України. – 1998. – № 5. – С. 45–49.
15. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення / В. І. Андрейцев // Право України. – 2001. – № 4. – С. 8–11.
16. Андрейцев В. Тектолого-правові аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави / В. Андрейцев // Право України. – 2011. – № 2. – С. 66–83.
17. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки : навч. та наук.-практ. посіб. / Андрейцев В. І. – К. : Знання-Пресс, 2002. – 332 с.
18. Андрощук Г. О. Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації / Г. О. Андрощук, М. М. Шевченко. – К. : Парлам. вид-во, 2007. – 304 с.
19. Анисимова Н. В. Принцип субсидиарности в европейском праве : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право ; европейское право» / Н. В. Анисимова. – М., 2005. – 20 с.
20. Антюшина Н. М. Непрерывный инновационный процесс – особенность современного экономического развития ЕС / Н. М. Антюшина // Экономические и социальные процессы в странах Европы. – М., 1999. – С. 31–51.
21. Ароян А. С. Субсидиарность как концептуальная основа эффективного взаимодействия государства, местного самоуправления и гражданского общества : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.01 / А. С. Ароян. – Ростов-на Дону, 2010. – 19 с.
22. Артюхин О. А. Экологическая составляющая национальной безопасности современной России: Региональный аспект : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, процессы и технологии» / О. А. Артюхин. – Ростов-на Дону, 2006. – 21 с.
23. Архипов Д. Возложение на предпринимателя неблагоприятных последствий случая в обязательствах из договора / Д. Архипов // Хозяйство и право. – 2002. – № 12. – С. 46–61.
24. Бабина Е. Н. Формирование регионального организационно-экономического механизма экологически устойчивого развития территории: теория, методология, практика : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. экон. наук : спец. 08.00.05 / Е. Н. Бабина. – Ставрополь, 2011. – 20 с.
25. Балановская Е.В. Балановский О.П. Русский генофонд на Русской равнине. М. Изд.Луч, 2007.- 424 с.
26. Барабанов О. Н. Тенденции регионализации в Европе и интересы России / О. Н. Барабанов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.auditorium.ru/books/126/intrelation-barabanov.htm.
27. Барбаков О. М. Регион как объект управления / О. М. Барбаков // Социологические исследования. – 2002. – № 7. – С. 96–100.
28. Барбаков О. М. Региональное управление: реалии и перспективы : монография / Барбаков О. М. – СПб. : Лань, 1999. – 317 с.
29. Барбашова Н. Еволюція норм договірного права у конкурсному процесі / Н. Барбашова, В. Бондик // Право України. – 2003. – № 11. – С. 45–49.
30. Барбашова Н. О правовом обеспечении экологической безопасности предприятий ядерной энергетики / Н. Барбашова // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 54–56.
31. Барбашова Н. Проблеми охорони довкілля Азовського та Чорного морів: Організаційно-правовий аспект / Н. Барбашова // Право України. – 2010. – № 7. – С. 122–129.
32. Барбашова Н. Состояние и перспективы законодательного обеспечения инновационной деятельности в Украине / Н. В. Барбашова, Д. Е. Высоцкий // Экономика и право. – 2002. – № 1. – С. 140–143.
33. Барбашова Н. В. Екологічна безпека промислово розвиненого регіону: правовий аспект : монографія / Н. В. Барбашова. – Донецьк : ДонДАУ, 2002. – 227 с.
34. Барбашова Н. В. Екологічне право України : навч. посіб. для студентів фаху «Правознавство» / Барбашова Н. В. – Донецьк : Апекс, 2003. – 391 с.
35. Барбашова Н. В. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів / Н. В. Барбашова, Е. В. Сгара // Право України. – 2003. – № 1. – С. 42–47.
36. Барбашова Н. В. О совершенствовании организационно-правового механизма управления природоохранной деятельностью в Украине / Н. В. Барбашова // Экономика и право. – 2010. – № 2 (27). – С. 101–106.
37. Барбашова Н. В. Право на безпечне середовище: проблеми промислово розвинутого регіону / Н. В. Барбашова // Право України. – 2006. – № 1. – С. 24–27.
38. Барбашова Н. В. Проблеми деволюції в екологічному праві України : монографія / Барбашова Н. В. – Донецьк : Апекс, 2007. – 268 с.
39. Барбашова Н. В. Проблеми мирової угоди в процедурі банкрутства / Н. В. Барбашова // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 7. – С. 102–106.
40. Барбашова Н. В. Проблеми правового регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств / Н. В. Барбашова, Е. В. Сгара // Право України. – 2003. – № 9. – С. 65–68.
41. Барбашова Н. В. Теория состояния и взаимосвязи материальной, информационной, финансовой, правовой и общественно-политической систем / [Е. Н. Высоцкий, В. Н. Фролов, Н. В. Барбашова, Д. Е. Высоцкий] // Экономика и право. – 2002. – № 2 (3). – С. 47–53.
42. Батманова Е. С. Опыт ЕС: Роль инноваций в повышении конкурентоспособности регионов / Е. С. Батманова, Л. Е. Островский [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.uran.ru/reports/2005.
43. Бегак М. Город / М. Бегак [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.seu.ru/members/bereginya/2004/05/15-3.html/.
44. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Белл Д. ; пер. с англ. – 2-е изд. – М. : Academia, 2004. – 788 с.
45. Бережная И. В. Теоретические аспекты определения социально-экономической структуры региона / И. В. Бережная, О. Д. Захарова [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp50-13_74-85.pdf.
46. Бершов А. В. Вопросы расчета техногенной нагрузки при оценке экологического риска для территорий нефтегазовых месторождений / А. В. Бершов, Е. А. Вознесенский, Е. Н. Самарин // Научная конференция «Ломоносовские чтения», секция «Геология». – М. : МГУ, 2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.geo.web.ru/db/section__page.html?s=121108000&ext_sec=19090000.
47. Биоиндикация загрязнений наземных экосистем / [Вайнерт Э., Вальтер Р., Ветцель Т. и др.] ; под ред. Р. Шуберта ; [пер. с нем. Г. И. Лойдиной, В. А. Турчаниновой ; под ред. Д. А. Криволуцкого]. – М. : Мир, 1988. – 350 с.
48. Білик П. П. Організаційно-правове забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / П. П. Білик. – Одеса, 2003. – 18 с.
49. Білоконь Ю. М. Генеральна схема планування території України як інформаційний ресурс сталого розвитку міст / Ю. М. Білоконь // Коммунальное хозяйство городов : науч.-тех. сб. – Харьков : ХНАГХ, 2002. – № 36. – С. 13–18.
50. Бірюков О. М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз : монографія / Бірюков О. М. – К. : Вид. центр «Київський ун-т», 2000. –177 с.
51. Близнюк А. Бюджет должен компенсировать потери / А. Близнюк // Газета в газете. – 2006. – 9 нояб.
52. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности / А. Г. Бобкова . – Донецк: Юго- Восток, 2000. – 308 с.
53. Боголюбов С. А. Развитие законодательства об охране окружающей среды / С. А. Боголюбов // Экологическое право. – 2004. – № 1. – С. 6–9.
54. Большаков С. Региональные проблемы европейской интеграции / С. Большаков // Современное право. – 2006. – № 3. – С. 70–78.
55. Большаков С. Н. Принцип субсидиарности в современном демократическом управлении: концептуальные подходы и проблемы практической реализации : автореф. дисс. на соискание уч. степени докт. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты ; этнополитическая конфликтология ; национальные и политические процессы и технологии» / С. Н. Большаков. – С-Пб., 2006. – 39 с.
56. Большой энциклопедический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vedu.ru/BigEncDic/.
57. Бондар Л. О. Вплив правових ідей доби Центральної Ради на розвиток сучасного екологічного законодавства / Л. О. Бондар [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ecopravo.host-ua.org.ua/nauk/istoria/istoria.htm.
58. Борко Ю. А. От европейской идеи – к единой Европе / Борко Ю. А. – М. : Изд. дом «Деловая лит.», 2003. – 464 с.
59. Бринчук М. М. О понятийном аппарате экологического права / М. М. Бринчук // Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 20–28.
60. Бринчук М. М. Охранять окружающую среду или обеспечивать экологическую безопасность? / М. М. Бринчук // Государство и право. –1994. – № 8–9. – С. 118–127.
61. Бринчук М. М. Экологическое право в правовой системе / М. М. Бринчук // Труды института государства и права РАН. – 2009. – № 3. – С. 133–156.
62. Бринчук М. М. Обеспечение экологической безопасности как правовая категория / М. М. Бринчук // Государство и право. – 2008. – № 9. – С. 30–42.
63. Бринчук М. М. Потенциал природы – новый инструмент экологического права / М. М. Бринчук // Труды Института государства и права РАН. – 2010. – № 2. – С. 37–69.
64. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды) : учебник для высших юрид. учеб. заведений / Бринчук М. М. – М. : Юристъ, 1999. – 688 c.
65. Бузько И. Р. Экономический риск (методы анализа, оценки и ограничения) : монография / Бузько И. Р. – Донецк : ИЭП НАН Украины, 1996. – 331с.
66. Бунимович Н. Словарь современных понятий и терминов / Бунимович Н. – М. : Республика, 2002. – 528 с.
67. Буравльов Є. П. Безпека навколишнього середовища : монографія / Буравльов Є. П. – К. : Ін-т проблем нац. безпеки, 2004. – 320 с.
68. Бусыгина И. М. Региональная политика Европейского союза на рубеже веков: новые тенденции и вызовы / И. М. Бусыгина // Актуальные проблемы Европы. – М. : ИНИОН РАН, 1998. – С. 110–118.
69. Бутрим О. Питання управління екологічною безпекою України / О. Бутрим, І. Підкамінний // Регіональна економіка. – 1998. – № 2. – С. 116–124.
70. Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50-51. – ст. 572.
71. Ваганов П. А. Применение концепции экологического риска в природоохранном законодательстве США / П. А. Ваганов // Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 84–94.
72. Ваганов П. А. Риск смерти и цена жизни / П. А. Ваганов // Правоведение. – 1999. – № 3. –С. 67–82.
73. Валевська О. А. Правова охорона довкілля та природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 / Валевська Олеся Анатоліївна ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – К., 2009.
74. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия / Василенко И. А. – М. : Логос, 2001. – 200 с.
75. Васильева М. И. О применении в праве экологических критериев благоприятности окружающей среды / М. И. Васильева // Государство и право. – 2002. – № 11. – С. 84–92.
76. Васильева М. И. Публичные интересы в экологическом праве : монография / Васильева М. И. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 424 c.
77. Ведель Ж. Административное право Франции / Ведель Ж. – М. : Прогресс, 1973. – 402 с.
78. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2003.
79. Вершило Н. Д. Правовая охрана окружающей среды и устойчивое развитие / Вершило Н. Д. ; под ред. М. М. Бринчука. – Саратов : Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2005. – 124 с.
80. Вершило Н. Д. Эколого-правовые основы устойчивого развития : автореф. дисс. на соискание уч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Природоресурсное право ; аграрное право ; экологическое право» / Н. Д. Вершило. – М., 2008. – 54 с.
81. Вершок И. Л. Об экологическом правосознании / И. Л. Вершок // Государство и право. – 2003. – № 3. – С. 42–49.
82. Викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря (1990–2010 рр.) / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.
83. Витрянский В. В. Особенности банкротства отдельных категорий должников / В. В. Витрянский // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. – 2001. – Приложение к № 3. – С. 116–128.
84. Витрянский В. В. Реформа законодательства о несостоятельности (банкротстве) / В. В. Витрянский // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. – 1998. – Приложение к № 2. – С. 79–96.
85. Владимиров В. В. Расселение и окружающая среда : монография / Владимиров В. В. – М. : Стройиздат, 1982. – 228 с.
86. Владимиров В. В. Город и ландшафт (проблемы, конструктивные задачи и решения) / Владимиров В. В., Микулина Е. М., Яргина З. Н. – М. : Мысль, 1986. – 236 с.
87. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Общая часть : учеб. пособ. / Вовк Ю. А. – Харьков, Вища школа, 1986. – 160 с.
88. Вовченко А. Р. Состояние топливно-энергетического комплекса Донецкой области и меры облгосадминистрации по стабилизации работы угольной отрасли / А. Р. Вовченко, В. Г. Гринев // Фізико-технічні проблеми гірничого виробництва / за заг. ред. А. Д. Алексєєва. – Донецьк : ДУНВГО, 2001. – С. 3–7.
89. Водний кодекс України: Кодекс вiд 06.06.1995 № 213/95 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/213/95-вр/.
90. Волков В. Регіональне самоврядування в Україні: необхідність сучасності чи відгук минулого? / В. Волков, Є. Кулаков // Правничий часопис Донецького університету. – 2005. – № 2 (14). – С. 14–20.
91. Вылегжанина Е. Е. Основные тенденции развития экологического права Европейского Союза : автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право ; европейское право» / Е. Е. Вылегжанина. – М., 2005. – 31 с.
92. Габрель М. М. До аналізу схеми районного планування Львівської області / М. М. Габрель // Містобудування та територіальне планування. — 2009. – Вип. 34. — С. 127–138.
93. Гавриленко О. П. Екогеографія України : навч. посіб. / Гавриленко О. П. – К. : Знання, 2008. – 646 с.
94. Гаврилишин Б. Стратегія сталого розвитку та європейська модель «екосоціальної ринкової економіки» як основа конкурентоздатності України в сучасну епоху: Аналітична записка та рекомендації новій владі / Б. Гаврилишин, В. Вовк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.greenkit.net/Members/intereco/strategy.
95. Гаврилов А. И. Региональная экономика и управление : учеб. пособ. для вузов / Гаврилов А. И. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 239 с.
96. Гавриш С. Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды: Проблемы теории и развития уголовного законодательства Украины : автореф. дисс. на соискание уч. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право» / С. Б. Гавриш. – Харьков, 1994. – 42 с.
97. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства : монография / Гавриш С. Б. – Харьков : Основа, 1994. – 640 с.
98. Гаганова Н. А. Принцип субсидиарности в конституционном праве : автореф. дис. на соискание уч. степени кандидата юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право ; муниципальное право» / Н. А. Гаганова. – М., 2006. – 23 с.
99. Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ / [Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В.]. – К. : Знання України, 2002. – 356 с.
100. Гальчинський А. С. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції» / [А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.] : (Нац. ін-т стратег. досліджень, Ін-т екон. прогнозування НАН України ; Мін. економіки та з питань європ. інтеграції України). – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.
101. Герасимчук З. В. Еколого-економічні основи формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку (питання методології та методики) : дис. … доктора екон. наук : спец. 08.10.01 / Герасимчук Зоряна Вікторівна. – Львів, 2002. – 522 c.
102. Гетьман А. Методологічні засади становлення правових норм охорони довкілля / А. Гетьман // Право України. – 2011. – № 2. – С. 11–19.
103. Гетьман А. П. До питання розробки проекту Екологічного кодексу України / А. П. Гетьман, С. В. Разметаєв // Екологічний вісник. – 2003. – № 3–4. – С. 20–21.
104. Гиззатуллин Р. Х.Экологическая функция государства и обеспечение экологической безопасности / Р. Х. Гиззатуллин // Труды Института государства и права РАН. – 2010. – № 2. – С. 70–80.
105. Главное Управление статистики в Донецкой области. 2009 год [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://donetskstat.gov.ua.
106. Глазычев В. Россия. Пространственное развитие / В. Глазычев, П. Щедровицкий [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://stra.teg.ru/library/32/1/print.
107. Голиченков А. К. Экологическое право России : Словарь юридических терминов / Голиченков А. К. – М. : Городец, 2008. – 204 с.
108. Господарський кодекс України: Кодекс вiд 16.01.2003 № 436–IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15/.
109. Гранберг А. Г. Основы региональной экономики : учебник / Гранберг А. Г. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 495 с.
110. Греви Д. По ту сторону разграничения компетенций: применение принципа субсидиарности /Джовани Греви // Казанский федералист. – 2003. – № 1 (5).
111. Гречишкин А. Лжебанкротство / А. Гречишкин, В. Плотников // Хозяйство и право. – 1999. – № 12. – С. 40–47.
112. Григорьев В. А. Экологизация городов в мире, России, Сибири / В. А. Григорьев, И. А. Огородников // Аналит. обзор ГПНТБ СО РАН. – Новосибирск, 2001. – 143 с. – (Сер. Экология. – Вып. 63).
113. Григорьев М. Н. Регулирование интеллектуальной деятельности в системе экономического и социального развития региона / М. Н. Григорьев // Современное экономическое и социальное развитие стран СНГ: на рубеже XXI века: (Проблемы и перспективы). – СПб., 2000. – C. 198–203.
114. ДБН Б.1-3-97. СМБД. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dbn.at.ua/load/normativy/dbn/1-1-0-236.
115. Декларация Ассамблеи регионов Европы : Базель, 04.12.1996 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.a-e-r.org/fileadmin/user upload/pressComm/Publications/DeclarationRegionalism/.
116. Декларация Готенга [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.nrg4sd.net/Download/Events/gauteng-12.pdf.
117. Декларация о регионализме в Европе : Ассамблея регионов Европы, Базель, 4 декабря 1996 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.aer.eu/fileadmin/user_upload/PressComm/Publications/DeclarationRegionalism/.dam/l10n/ru/DR_RUSSE.pdf.
118. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1990. – № 31. – ст. 429.
119. Дергачев В. А. Геоэкономика Украины (теоретические и прикладные основы) : монография / Дергачев В. А. – Одесса : ИПРЭЭИ НАНУ, 2002. – 244 с.
120. Державна програма «Ліси України» на 2010–2015 роки : Постанова Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 р. № 977 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/977-2009-п/.
121. Державна програма розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 967 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/967-2004-п/.
122. Джунь В. Банкротство / В. Джунь // Капитал. – 1994. – № 1. – С. 12–16.
123. Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід і особливості становлення в Україні : монографія / Джунь В. В. – К.; Львів : Ін-т технології бізнесу і права, 2000. – 177 с.
124. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні / Дзера О. В. – К. : Вентурі, 1996. – 272 с.
125. Динаміка викидів забруднюючих речовин і діоксиду вуглецю в атмосферне повітря / Головне управління статистики у Донецькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.donetskstat.gov.ua/statinform/sered_6.php.
126. Директива Европейского парламента и Совета Европейского Союза № 2000/60/ЕС от 23 октября 2000 года, устанавливающая ос