ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика земельних правовідносин за участю органів державної влади …………………………………..……………………13
1.1. Поняття, ознаки та система органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин……………………………………………………….…13
1.2. Земля як об’єкт земельних відносин з участю органів державної влади…………………………………………………………………………….......36
Висновки до Розділу 1……………………………………………………....60

РОЗДІЛ 2. Органи державної влади як суб’єкти земельних правовідносин…………………………………………………………………..…66
2.1. Органи державної влади як суб’єкти земельних правовідносин у питаннях права на землю, надання і вилучення земель…....................................66
2.2. Органи державної влади як суб’єкти земельних відносин у договорах купівлі-продажу земельних ділянок державної власності та при укладенні інших договорів щодо відчуження земельних ділянок…………………………89
Висновки до Розділу 2…………………………………………………….109

РОЗДІЛ 3. Органи державної влади як управлінські суб’єкти земельних правовідносин у галузі використання та охорони земель………………………………………………………………………….......114
3.1. Органи державної влади як суб’єкти управлінських земельних правовідносин у сфері встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрою та державного контролю…………………………………………………………….114
3.2. Органи виконавчої влади як суб’єкти земельних правовідносин у сфері використання та охорони земель, їх моніторингу та ведення державного земельного кадастру………………………………………………………………124
3.3. Органи виконавчої влади як суб’єкти правовідносин у галузі економічного стимулювання раціонального землекористування та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва……………………………………………………………………….138
Висновки до Розділу 3……………………………….…………………….154

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..160

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….172

ВСТУП

Актуальність теми. Вплив держави на розвиток земельних відносин в умовах земельної реформи, приватизації земель і реалізації земельного законодавства є визначальним засобом правового регулювання земельних відносин в Україні. Органи державної влади, в т.ч. законодавчої і виконавчої, уже забезпечили прийняття Земельного кодексу України, інших законів про землю, на підставі яких було проведено ряд заходів щодо земельної реформи, приватизації землі, демонополізації державної власності на землю, впровадження приватної і комунальної форм власності, які є рівноправними з державною формою власності. Проведення земельної реформи створило умови для підвищення участі органів державної влади в земельних правовідносинах, розвитку нових форм господарювання у сільському господарстві приватного типу, земельного ринку, підвищення ефективності землеробства і управління земельними ресурсами, захисту прав власників землі і землекористувачів. Проте в процесі земельної реформи виникають проблеми, які негативно вливають на розвиток земельних відносин, гальмують процес реформування, впровадження ринку землі, призводять до порушень земельного законодавства, зловживань і корупції. Не забезпечується повною мірою захист земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад.
Як відомо, до початку 90-х років земля перебувала у виключній власності держави, відповідно повністю була виключена з обігу, тому з переходом України на ринкові форми господарювання, основним напрямком державної політики в галузі земельних відносин стало продовження земельної реформи, одним із завдань якої було запровадження різних форм власності на землю шляхом передачі земель із державної власності у приватну власність громадян і юридичних осіб. У цих умовах держава в особі уповноважених органів стала основним суб’єктом земельних правовідносин, тому необхідне детальне правове регулювання земельних правовідносин, учасником яких є органи державної влади.
В науковому плані проблеми участі в земельних правовідносинах органів державної влади як суб’єктів земельного права мало досліджені. Наведене свідчить про надзвичайну актуальність теми дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою для проведення дослідження стали праці таких українських науковців у галузі земельного, аграрного та екологічного права, як В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, О.А. Вівчаренко, Ю.О. Вовк, А.П.Гетьман, В.К.Гуревський, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.М. Пащенко, О.О.Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, В.І. Федорович, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З.Янчук та інші.
В основу роботи покладені також положення, сформульовані в працях російських науковців Г.О. Аксененка, Ф.Х. Аліханова, В.П.Балезина, С.А. Боголюбова, Г.Ю. Бистрова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г.Жарикова, І.О.Іконицької, М.І. Козиря, М.І.Краснова, О.І. Крассова, І.В. Павлової, В.В.Петрова, Н.О. Сиродоєва, В.Х. Улюкаєва, Г.В.Чубукова та інших.
Проведення земельної реформи в Україні вимагає системного підходу до регулювання земельних правовідносин за участю органів державної влади. Реформування їхньої системи зумовлює необхідність наукового обґрунтування правосуб’єктності органів державної влади як учасників земельних правовідносин.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про управління об’єктами державної власності», «Про землеустрій», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про розмежування земель державної та комунальної власності» та інші нормативні акти, що стосуються земельних, конституційних, адміністративних, цивільних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Проблеми організаційно-правового забезпечення інноваційної діяльності у сільському господарстві» (номер державної реєстрації РК 0106 U 0112116, 1 кв. 2007р- 4 кв. 2008р).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному аналізі правового статусу органів державної (законодавчої і виконавчої) влади як суб’єктів земельних правовідносин в Україні, а також у розробці ряду наукових рекомендацій щодо вдосконалення земельного законодавства в частині повноважень органів державної влади в галузі земельних відносин та їх участі у земельних відносинах як суб’єктів права.
Мета дослідження обумовила вирішення наступних завдань:
– визначити поняття, ознаки та систему органів державної (законодавчої і виконавчої) влади як суб’єктів земельних правовідносин;
– охарактеризувати землю як об’єкт земельних відносин за участю органів державної влади;
– визначити правовий статус органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин у питаннях права на землю, надання і вилучення земель;
– дослідити правосуб’єктність органів державної влади як учасників земельних відносин у договорах купівлі-продажу земельних ділянок державної власності та укладення інших договорів щодо відчуження земельних ділянок органами виконавчої влади;
– провести всебічний аналіз повноважень органів державної влади як суб’єктів управлінських земельних правовідносин у сфері встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрою та державного контролю;
– проаналізувати повноваження органів виконавчої влади як суб’єктів земельних правовідносин у сфері використання та охорони земель, їх моніторингу та ведення державного земельного кадастру;
– вивчити та узагальнити участь органів державної влади у правовому забезпеченні організації та економічного стимулювання раціонального землекористування та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
– сформулювати та обґрунтувати пропозиції по вдосконаленню законодавства, що регламентує правовий статус і повноваження органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, що регламентують правовий статус органів державної (законодавчої та виконавчої) влади як суб’єктів земельних правовідносин. У цій праці не досліджуються питання участі у земельних правовідносинах судової гілки влади, які потребують окремого дослідження.
Предметом дослідження є Конституція України, земельне законодавство, практика його застосування, наукові праці та інші науково- правові дослідження правосуб’єктності і повноважень органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: історичний, діалектичний, емпіричний, системний, формально-логічний, техніко-юридичний, структурно-функціональний, комплексний, а також деякі спеціальні методи: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, метод тлумачення правових норм. Історичний метод застосовувався при вивченні повноважень органів державної влади в галузі земельних ресурсів до набуття Україною незалежності. За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток і трансформація системи органів державної влади в земельних правовідносинах. Висновки, зроблені за допомогою емпіричного методу, побудовані на аналізі конкретних фактів реалізації органами державної влади своїх владних повноважень у земельних правовідносинах. Метод тлумачення правових норм використовувався для виявлення відповідності норм права логіці й тенденціям розвитку суспільних відносин. За допомогою порівняльно-правового методу аналізувалось зарубіжне законодавство, що регламентує правовий статус державних органів як суб’єктів земельних правовідносин. Структурно-функціональний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища, що мають внутрішню структуру, з позиції їх призначення. Метод системного аналізу, формально-логічний і техніко-юридичний методи знайшли своє застосування при вивченні правого статусу органів державної влади як учасників земельних правовідносин. Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей Земельного кодексу України та при формулюванні відповідних дефініцій. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень в Україні, що відбуваються в процесі проведення земельної та аграрної реформ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першим в Україні спеціальним дослідженням земельно-правових аспектів повноважень органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин, в якому зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного земельного законодавства в цій сфері.
Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:
1. Сформульовано положення, що органи державної (законодавчої і виконавчої) влади здійснюють функції суб'єктів земельних правовідносин від імені держави, повноваження яких в галузі земельних правовідносин визначені земельним законодавством, зокрема главою 2 статтею 5 і главою 3 Земельного кодексу України, в межах конституційних повноважень (статті 92, 116 Конституції України).
2. На підставі аналізу земельного законодавства України здійснено розмежування функцій і компетенції між органами законодавчої і виконавчої влади в галузі земельних правовідносин, згідно з якими:
а) до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів; визначення засад державної політики; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель;
б) до повноважень органів виконавчої влади належить управління землями, які є об’єктом права державної власності; реалізація державної політики і забезпечення виконання загальнодержавних програм у сфері земельних відносин;
в) межі та обсяг функцій і компетенції органів виконавчої влади у галузі земельних відносин визначені для Кабінету Міністрів України, Центральних органів виконавчої влади з питань екології природних і земельних ресурсів, місцевих державних адміністрацій та державних органів приватизації.
3. Обгрунтовано висновок, що в основу функцій і компетенції органів виконавчої влади, як суб’єктів земельних правовідносин покладено конституційне положення, що земля є об’єктом права власності Українського народу, основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону, зокрема Земельного кодексу України.
4. Додатково аргументована наукова концепція про взаємозв’язок і взаємозалежність публічно-правового і приватно-правового статусів органів державної влади у галузі земельних відносин, згідно з яким Верховна Рада України відповідно до Земельного кодексу України здійснює регулювання земельно-правових відносин (публічно-правовий аспект) і погодження розташування об’єкта під забудову, розміру земельної ділянки та умов її викупу для юридичних осіб (приватно-правовий аспект), а органи виконавчої влади здійснюють розпорядження землями державної власності (публічно-правовий аспект) і передачу земель у приватну власність в процесі приватизації та укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок (приватно-правовий аспект).
5. Обґрунтовано висновок, що прийняття повноважним органом виконавчої влади рішення (акту) про надання земельної ділянки із земель державної власності громадянам і юридичним особам у приватну власність за плату є передумовою укладення цивільно-правового договору купівлі-продажу цієї ділянки, у якому на стороні продавця виступає уповноважений орган державної влади.
6. Обґрунтована доцільність закріплення у Земельному кодексі України (ст. 140) вичерпного переліку суспільних потреб та суспільної необхідності як підстави для відчуження земельної ділянки з метою запобігання зловживанням посадових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у розпорядженні землями і попередження невиправданого скорочення земель сільськогосподарського, лісогосподарського призначення та інших особливо цінних земель.
7. Обґрунтовані пропозиції щодо внесення до Земельного кодексу України доповнення, яким встановити заборону зміни цільового призначення земель сільськогосподарського, лісогосподарського, оздоровчого та природоохоронного призначення незалежно від форм власності на земельну ділянку, а також у разі переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи, за винятком зміни цільового призначення земель, переданих для суспільних потреб чи в разі суспільної необхідності за рішенням Верховної Ради України стосовно кожної земельної ділянки.
8. Обґрунтована необхідність вдосконалення правового механізму відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. (ст.ст. 207-208 ЗК України), передбачивши, що використання земельних ділянок сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва може здійснюватись лише у разі зміни їх цільового призначення, обов’язкового встановлення розміру втрат сільськогосподарського виробництва на строк, встановлений для тимчасового припинення виробництва, а в разі виключення земель із складу сільськогосподарських і лісогосподарських угідь – на строк не менше 50 років, обов’язок особи, якій надано право на використання земельної ділянки для несільськогосподарських і нелісогосподарських потреб, встановити умови, порядок і строки відшкодування втрат.
9. Обґрунтована пропозиція про внесення до Конституційного суду України в установленому порядку подання про визнання неконституційним щорічне зупинення Законом про Державний бюджет України Закону України «Про плату за землю» в частині перерахування коштів земельного податку до місцевих бюджетів з метою запобігання централізації цих коштів у Державному бюджеті України.
10. Запропоновано пропозиції щодо вдосконалення земельного законодавства, шляхом внесення змін і доповнень до ст.131 Земельного Кодексу України про встановлення умов договору міни земельних ділянок та ст. 154 Земельного Кодексу України – про порядок відшкодування збитків власникам земельних ділянок і землекористувачам, та до ст. 156 Земельного Кодексу України – про встановлення відповідальності за неправомірне припинення права власності на земельну ділянку чи права землекористування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють теоретичну основу для вдосконалення земельного законодавства і дають можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розв’язання основних проблем правового статусу органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин. Висновки та пропозиції, викладені у дисертації, запропоновані автором рекомендації можуть бути використані для професійної підготовки фахівців в галузі державного управління земельними ресурсами; положення, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути використані під час викладання курсу «Земельне право України» та спецкурсів земельно-правового спрямування. Можливим є їх використання при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичній конференції «Державне регулювання економічних відносин: розвиток законодавства та проблеми застосування у господарських спорах» (м. Львів, 2008) та на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення земельного законодавства та правового забезпечення аграрного виробництва», (м. Біла Церква, 2008).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 4 наукових статтях автора, з них 4 у фахових виданнях, та в 2-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дає підставу для внесення конкретних пропозицій з метою подальшого вдосконалення земельного законодавства про правовий статус органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин і формулювання наступних висновків:
1. Держава у земельних правовідносинах виступає одночасно в трьох якостях: як суверен – об'єктом відносин є вся територія України в межах існуючого кордону, а завданням виступає забезпечення її цілісності і недоторканості; як гарант суспільних інтересів, під якими розуміють інтереси суспільства в цілому, прав і свобод громадян – об'єктом відносин всі землі в межах території України, а завданням є забезпечення суспільних інтересів у процесі їх використання і охорони, а відносини належать до пуб-лічно-правових; як власник землі – об'єктом відносин є землі, що перебувають у державній власності.
2. Конституцією України суб’єктами права власності на землю визнаються Український народ і держава, від імені яких виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Здійснюючи правомочності суб’єкта земельного права держава розмежовує свої повноваження між органами державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та органами місцевого самоврядування, кожний з яких земельним законодавством наділений спеціальними повноваженнями суб’єкта земельних правовідносин.
3. Повноваження органів державної влади щодо здійснення публічної політичної діяльності мають загальний комплексний характер і визначаються Конституцією України (засади політичної організації суспільства і функціонування державного механізму); загальними законами (функціонування державного механізму і кожної гілки влади); галузевими законами (повноваження і функціонування різних сфер суспільного життя: державної, економічної, соціальної).
4. Повноваження і компетенція органів державної влади в галузі земельних відносин визначаються Земельним кодексом України, іншими земельними законами, які діють у відповідності із Конституцією України і загальними законами, що відносяться до галузевого законодавства.
5. Правове становище України та органів державної влади як суб'єктів земельних правовідносин має ряд особливостей. По-перше, держава та її органи є носіями права територіального верховенства як просторової межі політичної державної влади, яка поширюється на відповідні території незалежно від форми власності на землю в її межах. По-друге, державно-владні повноваження як ознака органу державної влади в якості суб’єкту земельних правовідносин є необхідним атрибутом усіх органів державної влади. По-третє, землі в межах території України, які перебувають у державній власності, формально належить невизначеному колу осіб – всім громадянам України. При цьому повноваження власника здійснюють органи державної влади, тому ділити між органами державної влади потрібно не повноваження власності на землі, а сферу управління ними, компетенцію, повноваження. Проблема розмежування повноважень, компетенції, прав між різними суб'єктами земельних правовідносин досить складна. По-четверте, органи державної влади відіграють важливу роль у питаннях дотримання встановлених норм земельного правопорядку. Будучи одночасно гарантом неухильного дотримання норм земельного законодавства, органи державної влади зобов'язані здійснювати надані їм функції в галузі земельних правовідносин відповідно до закону. До основних ознак органу державної влади як суб’єкту земельних правовідносин можна віднести: конституційно-правовий статус; особливості його формування; характер державно-владних повноважень; специфіку взаємовідносин представницьких і виконавчих органів в галузі земельних ресурсів.
6. Розроблено класифікацію розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, згідно з якою: а) до повноважень Верховної Ради України належить державне регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики і затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель, безпосередня участь у конкретних земельних відносинах; б) до повноважень органів виконавчої влади належить розпорядження землями державної власності, реалізація державної політики і виконання загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель; участь у конкретних земельних відносинах; в) до повноважень органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів належить розпорядження землями комунальної власності, забезпечення реалізації державної політики та регіональних програм використання земель; участь у конкретних земельних відносинах.
7. Органи державної влади здійснюють права власника всіх земель України від імені Українського народу і права власника на землі державної власності від імені держави, вступають у владно-організаційні відносини як суб’єкти конституційного права, а також у земельні відносини як суб’єкти земельного права і земельних правовідносин. Повноваження Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин в межах, передбачених Земельним кодексом України, повинні поєднуватись та узгоджуватись у комплексі з їх повноваженнями у галузі конституційного та адміністративного права. Функції суб’єктів земельних правовідносин від імені держави органи державної влади здійснюють у формі владно-організаційної діяльності та у формі участі у конкретних земельних правовідносинах шляхом здійснення передбачених законом прав та обов’язків.
8. Землю, як об'єкт земельних правовідносин з участю органів державної влади, потрібно розглядати землю не в її природному стані, як дарунок природи, а як об'єкт, у відношенні якого встановлений і законодавчо закріплений певний правовий режим, в силу якого вона стає об'єктом права та об'єктом правовідносин. Землі як об’єкту правовідносин за участю органів державної влади притаманні такі юридичні ознаки: а) виступає матеріальною основою територіальної цілісності, суверенітету та національної безпеки держави; б) перебуває на праві власності Українського народу або органів державної влади, або належить іншим суб’єктам, відповідно, на праві державної, комунальної та приватної власності; в) є просторовою базою для адміністративно-територіального поділу; г) у складі земельного фонду України виділяються землі, призначені для задоволення публічних інтересів.
9. Поділ земель України на відповідні категорії здійснюється з метою більш активного впливу органів державної влади на забезпечення їх цільового використання. Від правового режиму земель відповідної категорії залежить визначення компетенції органів виконавчої влади по здійсненню управління землями і правозастосовчого впливу на учасників земельних відносин. При визначенні компетенції враховується характеристика земельних ділянок зокрема тих, на яких розміщені будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомості. Органи виконавчої влади забов’язані забезпечити використання будівель та споруд у точній відповідності з цільовим призначенням земель певної категорії. Характеристика земель цільового призначення відповідно до їх категорії свідчить, що використання та охорона земель кожної категорії має свої особливості. Відхилення від додержання правового режиму відповідної категорії призводить до порушення прав та інтересів громадян, юридичних осіб, держави та землевласників і землекористувачів.
10. В основі правового забезпечення повноважень органів державної влади в питаннях права власності, надання і вилучення земельних ділянок лежать певні засади, які відображають характер і тенденції розвитку всього земельного права. Органи державної влади як суб’єкти земельних правовідносин дотримуються принципів земельного права, визначених у ст. 5 Земельного кодексу України у поєднанні з конституційними і загальнодержавними принципами, притаманними органам державної влади, в т.ч. верховенства права, захисту прав і свобод людини, визнання землі національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, гарантії прав на землю та ін. На нашу думку, до принципів діяльності органів державної влади як суб’єктів земельних правовідносин у питаннях права на землю, надання і вилучення земель слід віднести: принцип управління раціональним використанням і охороною земель, що надаються і вилучаються державою; принцип цільового надання і вилучення земель; принцип стабільності права державної власності на землю; принцип дотримання гарантій прав осіб при наданні їхм земель; принцип реалізації правомочностей власника, надання і вилучення земель у встановленому законом процесуальному порядку.
11. Правосуб’єктність органів державної влади у відносинах земельної власності, надання і вилучення земель характеризується певними ознаками: по-перше, це діяльність органів виконавчої влади; по-друге, вона спрямована на створення умов раціонального використання та охорони земель; по-третє, це діяльність, що забезпечує раціональне використання та охорону земель всіма суб'єктами, що мають права на земельні ділянки.
12. Надання і вилучення (викуп) земель слід розглядати, як функцію органів виконавчої влади у сфері розподілу і перерозподілу земель; як підставу виникнення, зміни та припинення прав на землю; як інститут земельного права. Надання і вилучення (викур) земель – це взаємопов’язані між собою явища, оскільки вони є проявом належного власнику державних земель права розпорядження землями, що здійснюється шляхом адміністративного акту і базується на єдиних принципах. Вилучення державних земель має на меті їхнє надання, це дає можливість авторові вивчати і досліджувати проблеми надання і вилучення земель у сукупності, як єдине ціле.
13. Надання земельних ділянок із земель державної власності громадянам і юридичним особам у власність за плату є передумовою укладання договору купівлі-продажу цієї ділянки, у якому на стороні продавця завжди буде виступати уповноважений орган виконавчої влади. На підставі земельного законодавства надання громадянам і юридичним особам земельних ділянок у власність за плату можна розділити на такий, що здійснюється на земельних торгах (аукціонах) як спосіб, що забезпечує найбільшу відкритість і прозорість цієї процедури, і такий, що здійснюється за заявою зацікавленої особи у випадках, передбачених земельним законодавством України.
14. Надання земельних ділянок або їхнє вилучення є актами розпорядження землею як об'єктом суб'єктивного речового права. Але в основі акту розпорядження лежить заява фізичної або юридичної особи та згода уповноважених на те органів виконавчої влади надати землю, тому здійснення відповідними органами виконавчої влади дій по наданню і вилученню земель визначає необхідність здійснення розпорядчої діяльності стосовно землі з метою її розподілу та перерозподілу між учасниками земельних відносин. Крім того, розпорядження землями державної власності є також засобом впливу органів виконавчої влади на землекористувачів з метою забезпечення раціонального використання наданої їм землі.
15. Повноваження органів державної влади у відносинах власності, надання і вилучення земель необхідно розглядати, як здійснення виконавчими органами держави їх владних розпорядчих функцій. Органи державної влади сприяють суб'єктам у реалізації своїх прав на земельні ділянки, забезпечуючи їхньою відповідною інформацією та виявляють порушення встановлених державою вимог по раціональному використанню і охороні земель, застосовуючи до винних осіб санкції.
16. Правосуб’єктність органів державної влади в галузі надання і вилучення земель слід розглядати, як інститут земельного права. Правовий інститут виконує функцію забезпечення щодо закінченого правового регулювання певного виду суспільних відносин. Виконуючи цю функцію, сукупність досліджуваних нами норм володіє рядом ознак, властивих окремому правовому утворенню, у тому числі самостійністю, стабільністю та автономністю функціонування.
17. Для визначення правового статусу держави та її органів як учасників земельних правовідносин необхідно визначити особливість їхньої правосуб’єктності, що полягає в розмежуванні публічно-правового та приватно-правового статусів, а також необхідно визначити взаємозв’язок і взаємозалежність цих статусів. Отже, з одного боку, дані суб’єкти виступають регулятором суспільних відносин, тобто управляють земельними ресурсами, у тому числі самі визначають коло відносин, учасниками яких вони є. До повноважень органів державної влади у сфері публічного права можуть бути віднесені приватизація, надання земельних ділянок державними юридичними особами у постійне користування, передача земельних ділянок в оренду, вирішення питань про вилучення, викуп земельних ділянок для суспільних потреб та в разі суспільної необхідності, ведення земельного кадастру, державний контроль за використанням та охороною земель та ін. З іншого боку, органи державної влади є носіями приватно-правових інтересів, оскільки від імені держави реалізують повноваження землевласника. До повноважень органів державної влади у сфері цивільно-правових відносин належать продаж земельних ділянок у приватну власність громадянам і юридичним особам України, іноземним державам та особам без громадянства, участь в інших цивільно-правових договорах – спадщина, дарування, обмін, викуп у громадян та юридичних осіб та ін. Необхідно розділяти, у якому випадку органи державної влади управляють земельними ресурсами, а в якому здійснюють повноваження власників, виступають учасниками земельного обігу як сторони цивільно-правових договорів.
18. Підстави для укладання договору купівлі-продажу земель державної власності можна визначити, як документально закріплений намір органу виконавчої влади надати громадянинові або юридичній особі у власність земельну ділянку шляхом укладання договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Рішення про надання земельної ділянки може виражатися в актах різноманітних форм і видів, що виносяться компетентними органами державної влади. Але всі ці акти за своєю природою є правозастосовними і не носять нормативного характеру. Такі правові акти розраховані на однократну реалізацію і носять ненормативний характер. Форми, у які можуть виражатися рішення органів державної влади про надання земельних ділянок, як правило, передбачені в Статутах (Положеннях) цих органів. У зв'язку з тим, що для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки в законодавстві закріплюється необхідність винесення державно-владного акту, що містить намір укласти договір купівлі-продажу, виникає необхідність вирішити питання про співвідношення юридичної сили зазначеного акту і договору купівлі-продажу, що укладається у відповідності з ним. Винесення рішення про надання земельної ділянки потрібно розглядати, як закріплену уповноваженим органом виконавчої влади саму можливість передачі у власність земельної ділянки, тобто таке рішення повинно містити дозвіл про відчуження земельної ділянки. Решта умов повинні бути погоджені сторонами в момент укладання договору купівлі-продажу, тобто, орган виконавчої влади і потенційний покупець повинні переходити до обговорення основних умов, на яких даний договір буде укладатися (наприклад, ціна). Якщо ж одну зі сторін не влаштує та або інша умова, вона вправі відмовитися від укладання договору купівлі-продажу. Тому дані документи не можуть доповнювати або конкретизувати один одного, тому що мають, на наш погляд, різну правову природу і виконують різні функції. Кожний з них грає свою роль у процесі здійснення купівлі-продажу земельної ділянки, акт є підставою для укладання договору купівлі-продажу, що у свою чергу є підставою для переходу права власності від продавця земельної ділянки до його покупця.
19. Безперешкодне і безпідставне зменшення земель державної власності обумовлює необхідність укладення органами виконавчої влади договорів оренди земельних ділянок із фізичними та юридичними особами. Оренда на сьогодні є однією з найбільш поширених угод із земельними ділянками. Предмет договору оренди земельної ділянки державної власності втілюється у двох складових: 1) дії органу виконавчої влади по наданню фізичній чи юридичній особі земельної ділянки за плату в тимчасове володіння і користування та кореспондуючі ним дії орендаря по прийняттю земельної ділянки за актом приймання-передачі та сплаті за нього орендної плати; 2) об'єкт оренди – земельна ділянка державної форми власності.
20. Земельно-правові договори за участю органу виконавчої влади мають ряд відмінностей від договорів, що укладаються між фізичними і юридичними особами. Органи виконавчої влади поєднують два статуси: носія владних повноважень і суб'єкту цивільних правовідносин; договори за участю органів виконавчої влади регулюються спеціальними нормами законодавства стосовно загального порядку укладення договору; як правило, укладенню таких договорів передує прийняття уповноваженим органом відповідного розпорядчого акту; зміст договору повинен відповідати типовим формам, установленим уповноваженими органами в нормативно-правових актах, що регулюють порядок укладення договорів; процедура відмови від вступу в правовідносини з конкретними суб'єктами права врегульована законодавчо, включаючи можливість і підстави такої відмови та порядок її оскарження.
21. Спираючись на політичну владу держави, належне їй право територіального верховенства як елементу суверенітету, державне управління земельним фондом має державно-владний характер і його метою є забезпечення дотримання земельного законодавства шляхом проведення державного контролю за використанням і охороною земель, притягнення осіб, винних у вчиненні земельних правопорушень, до правової відповідальності, а також створення умов для раціонального використання і охорони земель шляхом організації земельної території, планування заходів у сфері використання і охорони земель тощо. Юридичною основою державного управління землями є єдність в одному суб'єкті в особі держави територіального верховенства як елементу державного суверенітету і права державної власності на землю. Державне управління землями в Україні є діяльністю органів державної влади, за допомогою якої держава своєю владою визначає правила поведінки, права та обов'язки суб’єктів земельних правовідносин щодо окремих категорій земель із врахуванням їх основного цільового призначення. Управлінські повноваження органів державної влади конкретизуються в функціях управління, основними з яких є: встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель, ведення моніторингу та державного земельного кадастру, економічне стимулювання раціонального землекористування та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
22. Необхідність вжити заходів щодо посилення охорони земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, інших особливо цінних земель шляхом збільшення повноважень щодо розпорядження такими землями у вищих органах виконавчої влади, під жорстким контролем громадськості з дотримання вимог екологічного законодавства, повної заборони переведення всіх земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення в інші категорії земель та з встановленням винятку для такого переведення лише за законодавчим рішенням Верховної Ради України, а також підвищити роль органів державної влади у питаннях організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, підвищення родючості ґрунтів, обов’язкового дотримання землекористувачами науково обґрунтованих правил землеробства.
24. Вилучення чи обмеження цільового використання сільськогосподарських та лісогосподарських угідь вимагає вжиття від органів державної влади відповідних кроків для відновлення відповідного балансу земель з метою належного виконання своїх конституційних обов'язків перед громадянами. Отримані платежі використовуються органами виконавчої влади на покриття видатків держави на здійснення заходів з рекультивації та підвищення продуктивності земель, а також освоєння нових площ на заміну тих, що вибули із сівозміни, чи висадку нових лісових масивів.
25. Визнання земельним кодеком України пріоритету земель сільськогосподарського призначення в складі земельного фонду обумовлює необхідність вжиття органами виконавчої влади з питань земель ресурсів заходів щодо запобігання скороченню їхніх площ. При вилученні земель для несільськогосподарських цілей відшкодовуються втрати тільки тих угідь, які перебувають у державній власності, тобто, надані в постійне (безстрокове) користування чи оренду. Якщо угіддя викуповуються у власника, втрати сільськогосподарського виробництва не відшкодовуються. При зміні цільового призначення сільськогосподарських земель, що перебувають у державній або комунальній власності, втрати сільськогосподарського виробництва не відшкодовуються, на відміну від випадків зміни цільового призначення сільськогосподарських земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
26. Земельне законодавство закріплює особливий компенсаційний механізм захисту як речових, так і зобов'язальних прав на земельні ділянки, заснований на зобов'язальному правовідношенні, відповідно до якого відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва проводиться не в результаті правопорушення, а на підставі правомірних дій, вчинених у встановленому Земельним кодексом України порядку. Для реалізації принципу повного відшкодування втрат необхідно на законодавчому рівні закріпити пріоритет визначення розміру відшкодування. Це дозволить органам виконавчої влади залучити необхідні кошти на відновлення порушеного стану і захистити майнові інтереси держави, власників земельних ділянок, землекористувачів, в т.ч. і орендарів. Проблемність питання відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва полягає в складності визначення розміру втрат і своєчасного отримання відповідних коштів. Необхідно скоротити у Земельному кодексі України правові підстави для звільнення окремих осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва у разі вилучення (викупу) земельних ділянок для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
27. Оскільки, відповідно до Конституції України, землі є національним багатством і об’єктом права власності Українського народу від імені якого виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, то найбільш оптимальним способом визначення розміру втрат земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення був би комплексний підхід, згідно з яким розмір втрат обчислювався органами виконавчої влади виходячи з мінімальних строків, на які Україна втрачає можливість виробляти сільськогосподарську і лісогосподарську продукцію, який складав би, наприклад, не менше 50 років. Необхідно було б створити механізм повного використання коштів на відновлення і поліпшення якості земель під особисту відповідальність Кабінету Міністрів України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдраимов Б.Ж. Ещё раз о земельном процессе // Государство и право. – 2001. – №7. – С. 55-58.
2. Авер’янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 42-50.
3. Авер’янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять «державне управління» і «виконавча влада»: полемічні нотатки // Право України. – 2004. – №7. – С. 113-116.
4. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48с.
5. Авер’янов В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1997. – С. 29-36.
6. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979. – 79 с.
7. Аверьянова Н.Н. Правовое регулирование купли-продажи земель государственной и муниципальной собственности: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / Н.Н. Аверьянова. – Саратов, 2004. – 19 с.
8. Агропромисловий комплекс: правові питання. [В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, О.О. Погрібний, В.О. Олійник] / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Урожай, 1992. – 192 с.
9. Адиханов Ф.Х. Земельное право России. [Курс лекцій]. – Барнаул: Изд-во Алт. ун-та, 1999. – 483 с.
10. Адиханов Ф.Х. Соотношение норм гражданского права в регулировании земельных отношений в условиях рынка земли // Государство и право. – 2001. – №1. – С. 32-39.
11. Адміністративне право України. [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін.; За ред. Ю.П.Битюка; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право, 2001. – 528 с.
12. Азаров А., Карпенко О. Земельні афери в Україні: хроніка одного судового процесу // Юридичний Вісник України. – 2007. – 15-17 грудня. – №50.
13. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М., 1958. – 314 c.
14. Аксененок Г.А. Право государственной собственности на землю в СССР. – М., 1950. – 269 c.
15. Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні [А.С. Даниленко, Ю.Д. Білик, М.Ю. Гарбуз та ін.; За ред. Ю.Д. Білика]. – К.: Урожай, 2004. – 96 с.
16. Альохин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – М.: ТЕИС, 1997. – 379 c.
17. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України. Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
18. Андрейцев В.І. Правовий режим використання, відтворення та охорони земель / Екологічне право: Особлива частина. [Підруч. для студ. юр. вузів і фак.: Повний акад. курс]. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
19. Андрійко О.В. // Адміністративне право України: Академічний курс: підруч. Т.1. – К.: ТОВ «Юридична думка». 2007. – С.351 – 353.
20. Аніщенко В.О., Боровий В.О. Моніторинг і охорона земель. [Навч. посіб.] – Чернігів, 2006. – 208 с.
21. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М., 1997. – 183 с.
22. Бавбєкова Е.А. Особливості управління в сфері використання та охорони земельних ресурсів АРК // Вісник Запорізького національного університету: Юридичні науки. – Запоріжжя, 2006. – С. 124-126.
23. Бавбєкова Е.А. Правова основа державного управління земельними ресурсами в сучасних умовах // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених – Сімферополь, 2005. – Вип. 7. – С.86-90.
24. Балакірєва Р.С. Конституційне право України. [Навчальний посібник]. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 210 с.
25. Бахрах Д.Н. Административное право России. [Учеб. для студ. вузов., обуч. по спец. «Юриспруденция»]. – М. : НОРМА, 2000. — 624 с.
26. Берг О.В. Классификация властных полномочий и оптимизация системы органов власти // Государственная власть и местное самоуправление. – 2001. – №3. – С. 5-7.
27. Берлач А.І. Кримінологічна характеристика зловживань на ринку землі в Україні // Організаційно-правові засоби розвитку аграрного і земельного ринків в Україні. За ред. В.І. Семчика – К.: Вид. «Юридична думка», 2006. – 264с.
28. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть). [Учеб. пособие]. – Х.: Одиссей, 1999. – С. 12-13.
29. Білик Ю.Д. Еволюція власності на землю в Україні у ринкових умовах // Землевпорядний вісник. – 2003. – № 3. – С. 8-18.
30. Бобылев А.И. Земельное право: теория, законодательство, практика. – Оренбург, 1995. – 340 с.
31. Бобылев А.И., Попов В.В., Лукьянова О.В. Правовое регулирование земель железнодорожного транспорта: теория и практика. – М, 2003. – 285 с.
32. Боголюбов С.А., Минина Е.Л. Комментарий к Земельному кодексу Российской Федерации. – М., 2002. – 684 с.
33. Бодретдинов З.А. Власть в условиях перестройки. – М., 1989. – 162с.
34. Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец 12.00.06 / О.Г. Бондар. – К., 2005. – 19 с.
35. Бочуляк Я.Я. Правові засади оренди земельних ділянок і реєстрації прав на них // Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. – Луганськ, 2002. – № 14. – С. 273-278.
36. Бриндзя З.Ф. Принципи державного регулювання земельних відносин // Реформування земельних відносин в умовах переходу до ринкової економіки: збірник наук. статей. – Тернопіль, 1997. – Вип. 2. – С. 3-5.
37. Бугров Д.С. Правовой режим земельных участков как недвижимого имущества: автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук: 12.00.06 / Д.С. Бугров. – Саратов, 2005. – 17 с.
38. Будзяк О.С. Земельні відносини в умовах формування ринку землі // матеріали Міжнар. наук. конф. [«Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні»] / НАН України, РВПС України. – К., 2001, Ч. 1. – С. 256 – 257.
39. Бурчак Ф.Г. Конституційний статус Президента України // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького, 1997. – С. 19-29.
40. Бусуйок Д.В. Обмеження прав на землю за законодавством України: Монографія. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 144 с.
41. Варламов А.А. Земельный кадастр: В 6 тт: Т. 1: Теоретические основы государственного земельного кадастра. [Учебник для вузов]. – М.: Колос, 2003. – 383 с.
42. Варламов А.А., Захарова С.Н. Мониторинг земель. [Учеб. пособие] . — М.: Департамент кадровой политики и образования Министерства сельского хозяйства и продовольствия РФ, 2000. — 107 с.
43. Ващишин М. Правові проблеми регулювання відносин власності // Вісник Львівського університету. Серія Юридична. – 1999. – Вип. 34. – С. 149-152.
44. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 2002. – 668 с.
45. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми) Наук. Вид. – Івано-Франківськ.: ЗАТ Надвірнянська друкарня, 1998. – 179 с.
46. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
47. Волкова Т. В. Правовые основы управления земельными ресурсами Российской Федерации / Под ред. К. Г. Пандакова. – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО СГАП, 2003. – 184 с.
48. Володін М.О. Теоретичні основи сформування кадастрового забезпечення базових процесів використання земельних ресурсів: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. док. техн. наук: спец. 05.24.04. – К., 2004. – 32 с.
49. Галанець В.Г., Люта І.Я. Реформування земельних відносин та формування ринку землі. [Монографія]. – Львів, 2006. – 196 с.
50. Гета И. Региональные аспекты совершенствования государственного управления земельными ресурсами // Вісник ХНАУ. – 2004. – № 9. – С. 181-184.
51. Гетьман А.П. Набуття прав на землю громадянами та юридичними особами // Земельний кодекс України. [Науково-практичний коментар] / За заг. ред. В.І. Семчика. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2007. – С. 425-459.
52. Гетьман А.П. Припинення прав на землю // Земельний кодекс України: Коментар / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. – Харків: ТОВ «Одісей», 2002. – С. 368-400.
53. Гнаткович О.Д. Еколого-економічні аспекти раціонального використання та охорони земельних ресурсів в умовах переходу до ринкової економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук: спец. 08.08.02 / О.Д. Гнаткович. – Львів, 1995. – 17 с.
54. Годованець В.Ф. Конституційне право України. [Конспект лекцій]. – К.: МАУП, 2000. – 216 с.
55. Годованець В.Ф. Конституційне право України. [Навч. посібник]. – К.: МАУП, 2005. – 360 с.
56. Голиченков А.К. Организационно-правовые формы санитарно-экологического контроля в СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 169 с.
57. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 214 с.
58. Головизнин А. Некоторые вопросы участия в гражданском обороте органов государственной власти // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С. 59-66.
59. Гопцій О.Б. Багін М.Л. Планування використання земель населених пунктів у системі сучасного управління земельними ресурсами // Вісник ХНАУ. – 2005. – № 3. – С. 263-266.
60. Гопцій Р.О., Казаченко Л.М. Задачі землеустрою в ході земельної реформи // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. «Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених». – К.: ТОВ ЦЗРУ, 2003. – С. 120-123.
61. Горелов А. Ущерб как элемент экономического преступления // Российская юстиция. – 2002. – № 12. – С. 50-54.
62. Гуревський В.К. Правове регулювання угод із земельними ділянками та земельними частками (паями) // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – 2002. – Вип. 13. – С. 135-139.
63. Гуревський В.К. Правові гарантії виконання договорів купівлі-продажу земельної ділянки // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. Том 2. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – С. 176-180.
64. Гуцуляк Д.Г., Микула О.Я., Багрійчук Д.В. Землевпорядкування як інструмент здійснення земельної реформи // Проблеми агропромислового розвитку Карпат: Мідвідом. темат. наук. збірник. – В.Бакта, 1996. – С. 23-27.
65. Гуцуляк Ю.Г. Управління раціональним використанням і охороною земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкової економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук: спец. 08.08.01. – Львів, 2000. – 19 с.
66. Даниленко А.С. Земельні відносини в контексті національної безпеки України // Матеріали Міжнар. наук. конф. [«Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні»]. (Київ, 13-14 квітня 2006 р.) / НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил України. Редкол.: Данилишин Б.М., Бистряков І.К. та ін. – К., 2006. – Ч. ІІ. – С. 3-6.
67. Данилишин Б.М. Земельні відносини в контексті просторового розвитку // Матеріали міжнар. наук. конф. [«Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні»]. / НАН України, РВПС України. – К., 2006. – Ч. 1. – С. 3-6.
68. Дедова Н.А. Пре¬доставление земель. Изъятие земель. Правовое регулирование в условиях экономической реформ: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид наук: спец. 12.00.06 / Н.А. Дедова. – М., 1995. – 20 с.
69. Денисенко И.С. Земельная політика и совершенствование земельних отношений в Украине // Матеріали Міжнар. наук. конф. [«Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні»] / НАН України, РВПС України. – К., 2001, Ч. 1. – С. 72 – 74.
70. Дерець В.А. Органи виконавчої влади в Україні та управлінські відносини. [Монографія]. – К.: ТОВ «Вид-во Юридична думка», 2007. – 180 с.
71. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр. / Кол. авт.; Наук. кер. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 224 с.
72. Деякі інституційні аспекти земельних відносин в Україні: стан та напрямки вдосконалення. [Наук. видання] / НАН України, РВПС України. [І.К. Бистряков, О.С. Новоторов, Т.С. Ніколаєнко, О.О. Кучер, В.М. Будзяк]. – К., 2002. – 134 с.
73. Дикусар В. Что нового в Земельном кодексе // Закон. – 2002. – №10. – С.109-112.
74. Дідковська Л.І. Економічний механізм раціонального використання та охорони земельних ресурсів в аграрній сфері: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.02 / Л.І. Дідковська. – К., 2006. – 20 с.
75. Добряк Д.С., Бабміндра Д.І. Сучасний землеустрій – основоположний державний механізм управління в галузі використання і охорони земельних ресурсів // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2004. – Вип. 67. – С. 235-241.
76. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади // Право України. – 2001. – № 10. – С. 20 – 24.
77. Думін Ю.В., Роганін Ю.В., Роганіна В.Е. Критерії та нормативи оцінки стану земельних ресурсів при моніторингу земель України // Вісник ХНАУ: Серія «Економіка АПК і природокористування». – 1998. – № 4. – С. 117-123.
78. Ернст И., Гайне Е. Інструментарій управління земельними ресурсами // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. [«Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених»]. – К.: ТОВ ЦЗРУ, 2003. – С. 199 – 205.
79. Ерофеев Б. В. Земельное право России. [Учебник для юрид. вузов]. — М.: Профобразование, 2001. – 542 с.
80. Ерофеев. Б.В. Земельное право: Учебник. / Под ред. Г.В. Чубукова – М.: Новый Юрист. – 1998. – 544 с.
81. Євсюков Т.О. Моніторинг земельних ресурсів із застосуванням геоінформаційних технологій // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2004. – Вип. 67. – С. 242-249.
82. Євсюков Т.О. Роль та місце земельного кадастру у процесі планування просторового розвитку // Матеріали міжнар. наук. конф. [«Земельні відно