ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень........................................................................3

Вступ...............................................................................................................4

Розділ 1. Загальна характеристика правового інституту стратегічної екологічної оцінки......................................................................................14
1.1. Поняття і правова природа стратегічної екологічної оцінки .........14
1.2. Принципи стратегічної екологічної оцінки як правового явища....36
1.3. Розвиток правового регулювання екологічної оцінки в Україні та в Європейському Союзі..……………………...………………….…...52
1.4. Проблеми формування правового інституту стратегічної екологічної оцінки в Україні ………………….…..………………..67

Розділ 2. Правове забезпечення здійснення стратегічної екологічної оцінки в Україні …………………...…………...……………..………..…83
2.1. Стратегічна екологічна оцінка як функція управління охороною довкілля……………………….………………...……………………83
2.2. Правова процедура стратегічної екологічної оцінки …................104
2.3. Стратегічна екологічна оцінка в системі забезпечення екологічних прав громадян……………….……………………………………...132
2.4. Гарантії застосування стратегічної екологічної оцінки …...….…146

Висновки…….……………..………………...……...…………………….162
Додатки…………………..…………………….....……………..………...171
Список використаних джерел ………...………………………….……190
ВСТУП

Актуальність теми. З початком третього тисячоліття відбувається усвідомлення нових реалій суспільного життя. Стратегічні завдання, що висуваються новою Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 р., пов’язуються з метою реалізації принципів сталого розвитку економіки та екологічно збалансованого природокористування.
Діючі в державі методи управління в сфері охорони навколишнього природного середовища поки що не забезпечують раціонального використання й відтворення природних ресурсів, не можуть припинити зростання рівня забруднення та загального погіршення якості довкілля. В Україні найвищий у Європі рівень розораності земель, вирубування лісів, споживання водних ресурсів, антропогенне та техногенне навантаження на довкілля у кілька разів перевищує відповідні показники держав ЄС, практично відсутні міста, де стан навколишнього середовища є якісним та безпечним для життя і здоров’я.
Розв’язання екологічних проблем, які гостро постали перед українською державою та мають глобальний характер, потребує впровадження ефективних інструментів превентивного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища. До таких інструментів відноситься стратегічна екологічна оцінка (СЕО), що спрямована на реалізацію й охорону екологічних прав та інтересів людини (громадянина), у тому числі майбутніх поколінь, шляхом інтеграції екологічних пріоритетів у плани та програми соціально-економічного розвитку суспільства.
Стратегічна екологічна оцінка упродовж десятиріччя застосовується у багатьох державах світу і вже п’ятий рік є обов’язковою на всьому просторі Європейського Союзу. У травні 2003 р. Україна підписала міжнародний Протокол про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті. Цей Протокол надає Україні принципово новий для неї організаційно-правовий інструмент екологічно збалансованого та демократичного управління розвитком економіки та інших сфер діяльності суспільства. Побудова національної процедури стратегічної екологічної оцінки стала важливим завданням сьогодення у справі розвитку та адаптації екологічного законодавства України до норм Європейського Союзу.
Проте проблема стратегічної екологічної оцінки до цього часу ще не була об’єктом спеціального вивчення українських правознавців, тому обрана тема дисертаційної роботи є надзвичайно актуальною.
Науковим підґрунтям та теоретичною основою для виконання дослідження стали наукові праці провідних фахівців у галузі екологічного права, а саме: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, Б.В. Єрофєєва, І.І. Каракаша, Н.Р. Кобецької, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, П.Д. Пилипенка, О.О. Погрібного, В.К. Попова, В.І. Семчика, М.О. Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука та інших. Науковий доробок цих авторів містить розробку теоретичних основ сучасної концепції правової охорони навколишнього природного середовища, створення правових механізмів забезпечення сталого розвитку суспільства, висвітлює поняття та зміст екологічної функції держави, обґрунтовує напрями розвитку правових засад охорони екологічних прав людини, що створило достатні наукові передумови для розроблення теми дисертаційної роботи.
У відповідній частині дослідження було враховано окремі загальнотеоретичні положення, які викладені у працях С.С. Алексєєва, І.А. Галагана, В.М. Горшеньова, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, В.Д. Сорокіна та інших вчених, а також напрацювання у галузі філософсько-правових питань державного управління і політики І.О. Кресіної, М.І. Палієнка, В.М. Селіванова, О.В. Скрипнюка, В.В. Цвєткова. Були також використані наукові праці фахівців адміністративного права, що сформували певні авторські переконання щодо поняття стратегічного рішення як об’єкту стратегічної екологічної оцінки – В.Б. Авер’янова, Д.Н. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.В. Копєйчикова, Ю.Н. Старілова, М.І. Студенікіної та ін.
Під час підготовки дисертації широко використовувався науковий здобуток європейських вчених з проблем розробки процедури стратегічної екологічної оцінки – А. Брауна, Г. Вегерера, Р. Верхема, Ф. Волша, Б. Далал-Клайтона, Е. Джоао, І. Дусіка, Н. Мікуліча, М. Партідаріо, К. Петерсен, Б. Садлера, Р. Терівел, Т. Фішера, К. Хея, Г. Штьонглера та інших.
У процесі дослідження вивчалися положення міжнародних конвенцій і декларацій, європейських Директив та Регламентів Комісії ЄС, інших міжнародно-правових документів, які регулюють застосування екологічної оцінки в Європейському Союзі. Аналізувалося відповідне національне законодавство України та інших держав пострадянського простору – Росії, Білорусі, Казахстану, держав ЄС – Великої Британії, Данії, Ісландії, Нідерландів, Німеччини, Фінляндії, а також її нових членів – Болгарії та Естонії.
Все вищенаведене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, важливість і необхідність аналізу правових засад стратегічної екологічної оцінки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Проблеми систематизації екологічного законодавства України” (номер державної реєстрації PK 0105U00794, 2005-2006 рр.), “Проблеми вдосконалення природоресурсного законодавства” (номер державної реєстрації PK 0106U012121, 2007-2008 рр.).
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення сучасних наукових досягнень у галузі застосування екологічної оцінки, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері здійснити теоретичне обґрунтування концептуальних засад впровадження інституту стратегічної екологічної оцінки в національне право України.
Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:
– розкрити юридичну природу стратегічної екологічної оцінки та визначити загальнометодологічні основи правового регулювання її здійснення;
– проаналізувати тенденції розвитку правового регулювання у галузі екологічної оцінки, висвітлити історичний аспект формування сучасної концепції стратегічної екологічної оцінки;
– дослідити сутність інституту стратегічної екологічної оцінки та виявити його особливості;
– довести об’єктивну необхідність стратегічної екологічної оцінки як самостійної функції державного управління якістю довкілля;
– дослідити питання правового регулювання процедури стратегічної екологічної оцінки;
– визначити завдання стратегічної екологічної оцінки в системі забезпечення екологічних прав громадян;
– обґрунтувати гарантії забезпечення застосування стратегічної екологічної оцінки в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі правового забезпечення врахування екологічних факторів у рішеннях органів державної влади щодо розвитку різних галузей діяльності суспільства.
Предметом дослідження є теоретичні праці та інші наукові дослідження зазначеної проблеми; екологічне законодавство України, відповідне європейське і національне законодавство держав ЄС та практика його застосування.
Методи дослідження. При виконанні роботи було використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, системно-структурний, історичний, формально-логічний, аналіз та синтез) та спеціальні методи пізнання правових явищ (метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий метод).
Базовою методологічною основою проведення дисертаційного дослідження є діалектичний метод, який у поєднанні з системно-структурним методом було використано при вивченні стратегічної екологічної оцінки як самостійного правового явища; стратегічна екологічна оцінка розглядається невід’ємною частиною загального еколого-правового процесу, що перебуває в стані постійного розвитку через взаємодію нових наукових результатів і знань, накопичення правового досвіту (розділи 1, 2). Історичний метод дозволив виявити історичні закономірності та особливості розвитку різних систем екологічної оцінки в Україні та державах ЄС, слугував інструментом вивчення основних етапів становлення та еволюції інституту стратегічної екологічної оцінки, дослідження процесу виокремлення стратегічної екологічної оцінки як функції управління охороною довкілля (підрозділи 1.1, 1.3, 1.4, 2.1). Застосування формально-логічного методу дослідження обумовило послідовність висловлених суджень, понять і висновків; сприяло виявленню суперечностей у поняттєвому апараті, який застосовується у теорії та нормах права означеної сфери; дало змогу сформулювати поняття “стратегічна екологічна оцінка”, визначити його співвідношення з поняттями “оцінка впливу на навколишнє середовище” та “екологічна експертиза”, обґрунтувати дефініцію “стратегічне рішення”, його основні ознаки та види (підрозділи 1.1, 1.3, 1.4, 2.1).
Метод аналізу і синтезу використовувався при дослідженні правової природи стратегічної екологічної оцінки, обґрунтуванні спеціальних принципів стратегічної екологічної оцінки як системоутворюючих положень щодо регулювання відповідних суспільних відносин, дослідженні змісту і структури процедури стратегічної екологічної оцінки, визначенні завдання стратегічної екологічної оцінки у забезпеченні основних екологічних прав громадян (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 2.3). Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм (підрозділи 1.1, 1.4, 2.1). За допомогою порівняльно-правового методу аналізувалися міжнародні принципи та законодавство ЄС у галузі застосування екологічної оцінки, що дозволило сформулювати пропозиції про рецепцію прогресивних правових ідей і правових рішень у вітчизняне законодавство, обґрунтувати необхідні гарантії забезпечення застосування стратегічної екологічної оцінки в Україні (підрозділи 2.1, 2.2, 2,3, 2.4).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою в українській юридичній науці працею, в якій системно, комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки досліджується правовий інститут стратегічної екологічної оцінки. Дослідження надало можливість підготувати пропозиції щодо правових засад впровадження стратегічної екологічної оцінки в українську систему еколого-правових відносин у контексті вдосконалення та гармонізації екологічного законодавства України з нормами Європейського Союзу. Одержано такі основні результати, які характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:
вперше:
– сформульовано визначення поняття стратегічної екологічної оцінки як виду діяльності уповноважених органів державної влади з організації виконання у процесі підготовки проектів стратегічних рішень оцінки їх можливих негативних впливів на навколишнє природне середовище, у тому числі пов’язаних зі здоров’ям населення. Обґрунтовані основні завдання стратегічної екологічної оцінки: здійснення у процесі підготовки проектів стратегічних рішень системного та комплексного дослідження їх можливих впливів на довкілля, у тому числі пов’язаних зі здоров’ям населення; забезпечення врахування в стратегічних рішеннях результатів проведеної стратегічної екологічної оцінки, включаючи передбачення заходів щодо запобігання або пом’якшення можливих екологічних впливів;
– визначено та науково обґрунтовано спеціальні принципи стратегічної екологічної оцінки, які конкретизують провідні положення щодо спрямованості та специфіки правового регулювання відносин у галузі стратегічної екологічної оцінки. До таких принципів віднесено: включення в процес стратегічного планування, концентрація на основних проблемах навколишнього середовища і сталого розвитку, інтеграція екологічних, соціальних, економічних та інших завдань розвитку суспільства, системність, диференційований підхід, альтернативність, незалежність, участь громадськості та інших зацікавлених сторін, підзвітність та публічність, економічність, моніторинг, транскордонний контекст та міжнародне співробітництво;
– досліджено особливості розвитку екологічної оцінки і її правового регулювання в Україні і державах ЄС. Доведено, що в українському праві екологічна оцінка історично існує як складова екологічної експертизи, що має до неї обслуговуючий характер, і розвивалася переважно як засіб запобігання екологічно несприятливим наслідкам проектів діяльності. Вдосконалення законодавства Європейського Союзу у галузі екологічної оцінки відбувалося у напрямах виокремлення, впорядкування та уніфікації правових засад двох самостійних процедур – екологічної оцінки проектів діяльності і стратегічної екологічної оцінки;
– досліджено питання правового регулювання процедури стратегічної екологічної оцінки, обґрунтована її структура як сукупність відносно самостійних, але процесуально пов’язаних між собою стадій: попередня оцінка (скринінг), визначення сфери охоплення (скопінг), підготовка екологічного звіту, участь громадськості, узгодження з природоохоронними органами і органами охорони здоров’я, забезпечення врахування положень екологічного звіту у рішенні, моніторинг; доведено, що кожна зі стадій процедури стратегічної екологічної оцінки, у свою чергу, має усі ознаки правової процедури та самостійний правовий результат, проте у комплексі вони забезпечують правову надійність та транспарентність усієї процедури стратегічної екологічної оцінки;
– обґрунтована система гарантій стратегічної екологічної оцінки, що складається з необхідних умов та засобів, за допомогою яких забезпечується повне досягнення правового результату на всіх стадіях процедури. Доводиться, що важливою гарантією належного застосування стратегічної екологічної оцінки в Україні повинне стати прийняття окремого нормативно-правового акта у формі закону; запропоновано концептуальний проект Закону України “Про стратегічну екологічну оцінку”;
удосконалено:
– понятійний апарат галузевого законодавства, зокрема уточнено поняття державного стратегічного рішення як об’єкту екологічної оцінки. Стратегічне рішення розуміється як різновид правового акту, що: а) спрямований на забезпечення правового регулювання розвитку певних сфер суспільних відносин, б) є офіційним документом, що розробляється, приймається (або до якого вносяться зміни) уповноваженим органом державної влади за встановленими правилами управлінського процесу;
– механізм правового забезпечення запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а саме обґрунтовано висновок відносно доцільності внесення до проекту Екологічного кодексу розділу “Екологічна оцінка”, який має врегулювати правові засади, чітко розмежувати та визначити співвідношення різних процедур екологічної оцінки – екологічної оцінки проектів діяльності (ОВНС), екологічної експертизи та стратегічної екологічної оцінки;
дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо:
– правових гарантій екологічних прав громадян, а саме обґрунтовано, що стратегічна екологічна оцінка виступає засобом реалізації та охорони екологічних прав та інтересів громадян, у тому числі майбутніх поколінь, гарантією запобігання прийняття органами влади таких рішень, що в подальшому формують можливості для обмеження або порушення прав людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
– визначення функцій державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме доведено об’єктивну необхідність виокремлення такої самостійної функції як стратегічна екологічна оцінка, що є комплексом дій, який реалізується владними органами у процесі підготовки стратегічних рішень, з метою забезпечення врахування або посилення в них екологічних пріоритетів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у наукових дослідженнях – для подальшого опрацювання проблем розвитку правового регулювання організації та здійснення екологічної оцінки в Україні;
– у правотворчості – результати дослідження містять низку пропозицій щодо вдосконалення законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у галузі екологічної оцінки, а також при розробці проектів нових нормативно-правових актів, зокрема відповідного розділу проекту Екологічного кодексу та Закону України “Про стратегічну екологічну оцінку”;
– у правозастосовній діяльності – у процесі підготовки і прийняття рішень стратегічного планування органами державного управління, місцевого й регіонального самоврядування, у діяльності органів державної екологічної експертизи, у діяльності громадських організацій чи інших громадських формувань, для професійної підготовки експертів у галузі екологічної оцінки;
– у навчальному процесі – при викладанні курсу “Екологічне право” та спецкурсів еколого-правового спрямування, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дослідження були оприлюднені на 4 науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки 2005” (Дніпропетровськ, 15-27 квітня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування сучасної стратегії розвитку підприємництва в Україні” (Херсон, 30 листопада–1 грудня 2006 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів, студентів та здобувачів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 23-24 березня 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Перспективи розвитку юридичної науки очами молоді” (Миколаїв, 25 квітня 2008 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у 8 наукових працях, а саме у 4 наукових статтях, які надруковані у фахових виданнях, що затверджені ВАК України та 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, одного додатку (на 19 сторінках) та списку використаних джерел (428 найменувань на 52 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 241 сторінку друкованого тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження правової природи стратегічної екологічної оцінки, її принципів, суб’єктів і об’єктів, особливостей правового інституту стратегічної екологічної оцінки, структури та змісту процедури її виконання, ролі і місця СЕО в системі забезпечення екологічних прав громадян дало комплексне уявлення про СЕО як самостійне правове явище, дало змогу зробити теоретичне обґрунтування наукових підходів та пропозицій щодо впровадження інституту СЕО в екологічне право України.
Правові засади здійснення стратегічної екологічної оцінки на сьогодні ще не здобули комплексного опрацювання в юридичній літературі, що зумовлює необхідність вирішення низки питань теоретичного та практичного значення. Виходячи з викладених у дисертації теоретичних положень, результатів вивчення сучасних наукових досягнень у галузі екологічної оцінки, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері, автором сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До головних з них можна віднести такі:
1. Стратегічна екологічна оцінка є цілісним самостійним правовим явищем екологічних відносин, має специфічну мету, завдання та зміст. Метою стратегічної екологічної оцінки є забезпечення найбільш повного врахування екологічних пріоритетів, у тому числі пов’язаних зі здоров’ям населення, у стратегічних рішеннях (або змінах до них), що приймаються органами державної влади, починаючи з ранніх стадій процесу їх розробки.
2. До основних завдань стратегічної екологічної оцінки віднесено:
– здійснення у процесі розробки стратегічних рішень системного та комплексного дослідження можливих їх впливів на навколишнє середовище, у тому числі пов’язаних зі здоров’ям населення;
– забезпечення врахування в стратегічних рішеннях результатів проведеної оцінки, включаючи передбачення заходів щодо запобігання або пом’якшення можливих екологічних впливів.
3. Поняття стратегічної екологічної оцінки та екологічної оцінки проектів діяльності мають принципові відмінності: стратегічна екологічна оцінка є засобом створення організаційно-правових умов щодо забезпечення екологічно сталого розвитку певних видів діяльності суспільства; екологічна оцінка проектів діяльності має завдання визначити вплив планованої діяльності на навколишнє природне середовище та вивчити дотримання у проекті вимог нормативно-правових актів з охорони навколишнього середовища, у тому числі, що сформовані за допомогою стратегічної екологічної оцінки.
4. Розділення у праві понять екологічної оцінки проектів діяльності і стратегічної екологічної оцінки є об’єктивним процесом розвитку системи еколого-правового регулювання у галузі охорони довкілля. Обидва види екологічної оцінки складають комплексну та взаємопов’язану систему гнучкого управління охороною навколишнього середовища; до того екологічна оцінка проектного рівня є “вторинною” відносно СЕО, що допомагає сформувати правові умови для розвитку різних видів діяльності суспільства з урахуванням екологічних пріоритетів.
5. Принципи стратегічної екологічної оцінки можна поділити на загальні й спеціальні. Загальні принципи стратегічної екологічної оцінки за своєю природою тотожні принципам екологічного права і являють собою основи правого регулювання відносин у галузі екологічної оцінки як частини екологічних відносин у цілому.
Спеціальні принципи відбивають специфічні ознаки і мету стратегічної екологічної оцінки як правового явища. При цьому слід враховувати два таких фактори: 1) стратегічна екологічна оцінка є засобом вирішення однієї з найважливіших суспільних проблем – забезпечення соціально-економічного зростання за умов збереження якості навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу у перспективі; 2) відносини у галузі стратегічної екологічної оцінки безпосередньо пов’язані з процесом реалізації та охорони основних екологічних прав громадян (у тому числі майбутніх поколінь), що об’єктивуються правом участі громадськості у СЕО при розробці проектів нормативно-правових актів та правом вільного доступу до інформації про можливі впливи державних планів і програм на стан навколишнього природного середовища.
6. Спеціальними принципами СЕО є:
– включення у процес стратегічного планування – СЕО охоплює всі рівні і типи стратегічних рішень, які можуть істотно впливати на стан навколишнього природного середовища, у тому числі на фактори, що пов’язані зі здоров’ям населення;
– концентрація на основних проблемах навколишнього природного середовища і сталого розвитку – стратегічна екологічна оцінка підпорядковує інші цілі розвитку завданню забезпечення безпечного для життя і здоров’я довкілля для нинішнього та майбутніх поколінь;
– інтеграція екологічних, соціальних, економічних та інших завдань розвитку суспільства – стратегічна екологічна оцінка гарантує всебічність і комплексність обґрунтування стратегічних рішень щодо окремих напрямів розвитку суспільства, враховуючи екологічні інтереси, у тому числі в міру можливості й майбутніх поколінь;
– системність – стратегічна екологічна оцінка має визначену процедуру, складові елементи якої узгоджені між собою і здійснюються послідовно у процесі підготовки стратегічного рішення, під час реалізації та по закінченні його дії;
– диференційований підхід – процедура стратегічної екологічної оцінки може різнитися набором та деталізацією процедурних дій, формами та вимогами до проміжної звітної документації відповідно до типу стратегічного рішення;
– альтернативність – стратегічна екологічна оцінка передбачає обов’язковість обґрунтування вибору такого варіанту стратегічного рішення, що найбільш узгоджене з національною концепцією екологічного розвитку та з міжнародними нормами законодавства у цій сфері;
– незалежність – ніякий державний або недержавний орган чи посадова особа не має права впливати на діяльність суб’єктів стратегічної екологічної оцінки, що діють відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України;
– участь громадськості та інших зацікавлених сторін у процесі стратегічної екологічної оцінки виступає гарантією запобігання можливостей прийняття компетентними органами таких стратегічних рішень, що можуть обмежити екологічні права та інтереси громадян, інших членів суспільства, у тому числі майбутніх поколінь;
– підзвітність та публічність – стратегічна екологічна оцінка передбачає обов’язковість підготовки та оприлюднення звіту результатів стратегічної екологічної оцінки з обґрунтуванням причин вибору певної альтернативи стратегічного рішення, інформування суспільства про результати моніторингу виконання усіх екологічних вимог, що містяться у стратегічному рішенні;
– економічність – завдання стратегічної екологічної оцінки повинні бути вирішені, не виходячи за межі встановлених для цього ресурсів.
– моніторинг – форма контролю екологічних наслідків у процесі реалізації стратегічних рішень, повноти та своєчасності виконання передбачених заходів щодо їх запобігання та пом’якшення.
– транскордонний контекст та міжнародне співробітництво – стратегічна екологічна оцінка включає вивчення стратегічних рішень з погляду ймовірності зачіпання транскордонних екологічних інтересів та прав, забезпечення за необхідністю широкого інформування міжнародної громадськості про результати стратегічної екологічної оцінки і проведення різносторонніх консультацій з питань у цій галузі.
7. Вдосконалення законодавства Європейського Союзу у галузі екологічної оцінки відбувалося під впливом концептуальних ідей сталого розвитку і пошуку організаційно-правових форм запобігання чи розв’язання екологічних проблем у перспективі. Основним напрямом розвитку правового регулювання екологічної оцінки стало виокремлення, впорядкування та уніфікація правових засад двох самостійних процедур – екологічної оцінки проектів діяльності і стратегічної екологічної оцінки.
8. Еволюцію правового регулювання стратегічної екологічної оцінки можна умовно розділити на три основні історичні періоди: період формування (1970–1989 рр.) – створюються правові прецеденти застосування СЕО у процесі розробки державної економічної політики; період формалізації (1990-2001) –посилюється увага до теоретичної розробки правових засад стратегічної екологічної оцінки, рядом держав і міжнародних організацій був прийнятий ряд правових норм, що регулюють СЕО і її форми; період поширення (з 2001 р.) – здійснюється посилена імплементація СЕО в національні законодавства.
9. Організаційно-правова основа української системи екологічної оцінки будувалася під впливом радянського механізму державної екологічної експертизи, що концентрувався переважно на перевірці проектних рішень в аспекті виконання в них нормативних екологічних вимог. Реформи у галузі екологічної оцінки були спрямовані в основному на посилення участі громадськості та розвиток правових форм екологічної експертизи. Розроблення правових засад національної процедури стратегічної екологічної оцінки є необхідним кроком до зближення українського законодавства з правом Євросоюзу.
10. Правові засади регулювання екологічної оцінки в Україні в основному збігаються з відповідним європейськими нормами щодо процедури її здійснення: діють горизонтально, охоплюють всі види господарської діяльності, спираються на систему стандартів та дозволів. Проте в українському праві екологічна оцінка не розглядається як самостійне правове явище, існує тільки у складі процедури екологічної експертизи, її правова роль історично визначена як: 1) підготовча стадія екологічної експертизи і має до неї обслуговуючий характер; 2) інструмент вивчення екологічності проектних рішень; 3) елемент експертно-дозвільної системи на здійснення господарської діяльності.
11. Інститут стратегічної екологічної оцінки розуміється виокремлено в рамках галузі екологічного права як сукупність взаємозалежних юридичних норм, що регулює суспільні відносини у процесі підготовки або зміни стратегічних рішень в єдиній системі державного управління з метою внесення або посилення в них екологічних чинників з погляду сталого розвитку.
12. Предметом правового регулювання у галузі стратегічної екологічної оцінки дисертант визначає суспільні відносини, які виникають із приводу виконання зобов’язань уповноваженими органами державної влади щодо підготовки проекту стратегічних рішень, але не будь-яких, а таких, що обов’язково підлягають оцінці їх можливих впливів на довкілля з метою внесення або посилення в них екологічних факторів, а також з метою формування сприятливих або обмежуючих правових умов для здійснення певних видів діяльності.
13. Стратегічне рішення розуміється як різновид правового акту, що: а) спрямований на забезпечення правового регулювання розвитку певних сфер суспільних відносин, б) є офіційним документом, що розробляється, приймається (або до якого вносяться зміни) уповноваженим органом державної влади за встановленими правилами управлінського процесу. Є доцільним внесення змін та доповнень до Закону України “Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України” з метою уточнення видів стратегічних рішень. залежно від їх просторово-часового управлінського впливу.
14. Існує об’єктивна необхідність щодо виокремлення стратегічної екологічної оцінки як самостійної функції державного управління у галузі охорони довкілля, під якою розуміється певний комплекс дій, що реалізується владними органами у процесі підготовки стратегічних рішень, з метою забезпечення врахування або посилення в них екологічних пріоритетів.
15. Однією з головних характерних ознак правовідносин, що виникають при здійсненні стратегічної екологічної оцінки, є її специфічний суб’єктний склад. Суб’єктами стратегічної екологічної оцінки визначено: органи виконавчої влади, що згідно з національним законодавством відповідають за підготовку проекту певних стратегічних рішень, органи державного управління у галузі охорони навколишнього середовища, органи державної управління у сфері охорони здоров’я, експертів, які є виконавцями екологічної оцінки за дорученням органів виконавчої влади, громадськість та інших зацікавлених суб’єктів, що мають право брати участь у проведенні стратегічної екологічної оцінки.
16. Процедура стратегічної екологічної оцінки визначена як сукупність відносно самостійних, але процесуально пов’язаних між собою стадій. Кожна стадія відповідає усім ознакам процедури у праві, має самостійний правовий результат, проте у комплексі вони забезпечують правову надійність. Процедура стратегічної екологічної оцінки має наступні стадії: попередня оцінка (скринінг), визначення сфери охоплення (скопінг), підготовка екологічного звіту, участь громадськості, узгодження з природоохоронними органами і органами охорони здоров’я, забезпечення врахування положень екологічного звіту у стратегічному рішенні, моніторинг.
17. Необхідно закріпити в національному законодавстві України перелік видів правових актів, відносно яких стратегічна екологічна оцінка є обов’язковою. За основу для конкретизації об’єктів стратегічної екологічної оцінки запропоновано прийняти перелік потенційно небезпечних видів діяльності, що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 554 ( 554-95-п ) від 27 липня 1995 р. Крім того необхідно юридично визначити критерії екологічної значимості стратегічних рішень, які стануть підставою для прийняття рішень про проведення або не проведення стратегічної екологічної оцінки, а також встановлення обсягу проведення стратегічної екологічної оцінки.
18. Є доцільним внести до проекту Екологічного кодексу розділу “Екологічна оцінка”, який має врегулювати правові засади, чітко розмежувати та визначити співвідношення різних процедур екологічної оцінки – екологічної оцінки проектів діяльності (ОВНС), екологічної експертизи та стратегічної екологічної оцінки.
19. Стратегічна екологічна оцінка виступає організаційно-правовим засобом реалізації та захисту основних екологічних прав людини (громадянина), а саме: права на участь у процесах прийняття управлінських рішень, що стосуються питань охорони довкілля та сталого розвитку; права на отримання і розповсюдження екологічної інформації, у тому числі про можливі впливи державних рішень на навколишнє середовище.
Застосування стратегічної екологічної оцінки складає правові умови для посилення, з одного боку, громадського контролю за діями органів влади з питань превентивного захисту навколишнього середовища як умов життя людей, а з іншого – відповідальності державних органів за прийняття екологічно безпечних стратегічних рішень, у тому числі для здоров’я населення, за розробку та впровадження заходів превентивного захисту природних об’єктів та інших об’єктів довкілля.
20. Реалізація потенціалу СЕО вимагає вирішення наступних питань. По-перше, важливо, щоб у законодавстві було чітко закріплено обов’язок певних осіб, що є відповідальними за розробку стратегічних рішень, розповсюджувати інформацію і повідомляти населення щодо розробки і прийняття стратегічних рішень, які підлягають стратегічній екологічній оцінці. По-друге, встановити відповідальність органу, який є організатором проведення СЕО, щодо своєчасного розгляду та задоволення запиту, проведення громадських слухань та інших форм консультацій з громадськістю, що передбачені процедурою стратегічної екологічної оцінки. По-третє, забезпечити правові та інші гарантії застосування стратегічної екологічної оцінки.
21. Застосування стратегічної екологічної оцінки в українській практиці управління у галузі охорони навколишнього природного середовища потребує певної системи гарантій – політичних, ідеологічних, економічних та правових, які у сукупності утворюють підґрунтя для втілення її ідеї у життя. Правові гарантії застосування стратегічної екологічної оцінки складаються з сукупності правових норм, що здійснюють правове регулювання поведінки суб’єктів стратегічної екологічної оцінки, та власне організаційно-правової діяльності суб’єктів стратегічної екологічної оцінки, що базується на нормах права і забезпечує виконання ними юридичних обов’язків на всіх стадіях процедури.
22. Важливою гарантією належного застосування процедури СЕО в Україні повинне стати прийняття спеціального нормативно-правового акту у формі закону. Запропоновано концепцію проекту Закону України “Про стратегічну екологічну оцінку”, що визначить основні поняття, мету та основоположні принципи стратегічної екологічної оцінки, об’єкти та суб’єкти СЕО, основні правила та процедуру СЕО, умови і підстави її проведення. Прийняття такого закону сприятиме розвитку українського екологічного права та досягненню сумісності з європейськими екологічними нормами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Ще раз про зміст і співвідношення понять “державне управління” і “виконавча влада”: полемічні нотатки / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2004. – № 5. – С. 113–116.
2. Аграрное, земельное и экологическое право Украины : учеб. пособие / под ред. А. А. Погребного, И. И. Каракаша. – Харьков : Одиссей, 2000. – 367 с.
3. Адаменко Я. О. Оцінка впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище: науково-теоретичні основи, практична реалізація : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра техн. наук : спец. 21.06.01 “Екологічна безпека” / Я. О. Адаменко. – Івано-Франківськ, 2006. – 30 с.
4. Административное право : учеб. / под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. – М. : Юристъ, 1999. – 728 с.
5. Административное право Украины : учеб. [для студ. высш. учеб. завед. юрид. спец.] / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.] ; под ред. Ю. П. Битяка. – [2-е изд., перераб. и доп.] – Х. : Право, 2003. – 576 с.
6. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. в 2 т. / [редкол. : Авер’янов В. Б. (голова) та ін.]. – К. : Юридична думка, 2004 – .–
Т. 1: Загальна частина. – 2004. – 584 с.
7. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски решения / С. С. Алексеев. – М. : НОРМА, 2002. – 601 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права : у 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981– .–
Т. 1. – 1981. – 361 с.
9. Алексеев С. С. Проблемы теории права / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1986. – 372 с.
10. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – [2-е изд., перераб. и доп.] – М. : БЕК, 1995. – 320 с.
11. Андрейцев В. И. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов / В. И. Андрейцев. – К. : Будивэльнык, 1990. – 168 с.
12. Андрейцев В. И. Предпосылки и перспективы совершенствования законодательства по экологической экспертизе в СССР / В. И. Андрейцев // Правоведение. – 1985. – № 1. – С. 66–71.
13. Андрейцев В. И. Теоретические проблемы правового обеспечения эффективности экологической экспертизы : дисс. ... доктора юрид. наук : 12.00.06 / Андрейцев Владимир Иванович. – К., 1991. – 426 с.
14. Андрейцев В. І. Екологічне право: загальна частина : навч. посіб. [для юрид. фак. вузів] ; курс лекцій в схемах / В. І. Андрейцев. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
15. Андрейцев В. І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення / В. І. Андрейцев // Право України. – 2001. – № 1(4). – С. 8–12.
16. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки : навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. – К. : Знання-Прес, 2002. – 332 с.
17. Бакай О. О. Правове забезпечення екологічного прогнозування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / О. О. Бакай. – Х., 2002. – 19 с.
18. Бакай О. О. Правове забезпечення екологічного прогнозування : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Бакай Олексій Олексійович. – Х., 2002. – 181 с.
19. Бакуменко В. Д. Теоретико-методологічні засади формування державно-управлінських рішень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра наук з державного управління : спец. 25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / В. Д. Бакуменко. – К., 2001. – 36 с.
20. Баландин В. Н. О видах юридического процесса / В.Н. Баландин, А. А. Павлушина // Правоведение. – 2002. – № 4 (243). – С. 22–33.
21. Баландин В. Н. Принципы юридического процесса : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория права и государства; история права и государства; история правовых и политических учений” / В. Н. Баландин. – Самара, 1998. – 32 с.
22. Барбашова Н. В. Правовое обеспечение екологической безопасности в процессе хозяйственной деятельности : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Барбашова Наталья Владимировна. – К., 1999. – 193 с.
23. Бахрах Д. Н. Формы и методы деятельности государственной администрации : учеб. пособие / Д. Н. Бахрах, С. Д. Хазанов. – Екатеринбург : Урал. гос. юрид. акад., 1999. – 260 с.
24. Бахрах Д. Н. Юридический процесс и административное судопроизводство / Д. Н. Бахрах // Журнал российского права. – 2000. – № 9. – С. 6–17.
25. Боброва Н. А. Гарантии реализации государственно-правовых норм / Н. А. Боброва. – Воронеж : Изд. Воронеж. ун-та, 1984. – 163 с.
26. Бондар Л. О. Правові засади здійснення екологічно небезпечної діяльності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Л. О. Бондар. – К., 2002. – 16 с.
27. Бондар Л. О. Правові засади здійснення екологічно небезпечної діяльності в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Бондар Ладимир Олександрович. – Одеса, 2001. – 206 с.
28. Бредіхіна В. Л. Право громадян на безпечне навколишнє природне середовище : автореф дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / В. Л. Бредіхіна. – Харків, 2005. – 19 с.
29. Бринчук М. М. Теоретические проблемы формирования законодательства об окружающей среде / М. М. Бринчук // Государство и право. – М. : 1998. – № 12. – С. 73–81.
30. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды) : учеб. [для высш. юрид. учеб. завед. ] / М. М. Бринчук. – М. : Юристъ, 2002. – 688 с.
31. Вайсман Я. И. Экологическая политика и экологический менеджмент в странах Европейского сообщества и России : учеб. пособие / Я. И. Вайсман. – Пермь : Перм. гос. техн. ун-т, 2007. – 412 с.
32. Валеев Д. Х. Процессуальные гарантии прав граждан и организаций в исполнительном производстве : монография / Д. Х. Валеев. – Казань : Унипресс, 2001. – 164 с.
33. Васильев А. С. Административное право Украины (общая часть) : учеб. пособ. / А. С. Васильев. – X. : Одиссей, 2001. – 288 с.
34. Витрук Н. В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны советских граждан / Н. В. Витрук// Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 26–30.
35. Вовк Ю. А. Советское природоресурсное право и правовая охрана окружающей природной среды (общая часть) : учеб. пособие / Ю. А. Вовк. – Х. : Вища шк., 1986. – 160 с.
36. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России / Л. Д. Воеводин. – М. : Моск. ун-т, 1997. – 298 с.
37. Волинка К. Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України / К. Г. Волинка. – К. : РННУ Дініт, 1998. – 35 с.
38. Временная инструкция о порядке проведения оценки воздействия на окружающую среду при разработке технико-экономических обоснований (расчетов) и проектов строительства народнохозяйственных объектов и комплексов. – М. : Госкомприроды СССР, 1990. – 17 с.
39. Гавриш С. Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д ра юрид. наук : спец. 12.00.08 / Гавриш Степан Богданович. – Х. : 1994. – 18 с.
40. Гетьман А. П. Эколого-процессуальная правовая теория: проблемы становления и развития : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.06 / Гетьман Анатолій Павлович. – Х., 1995. – 332 с.
41. Государственно-правовое управление качеством окружающей среды / М. Р. Аракелян, И. Л. Белый, Л. Д. Долгополова ; под ред. А. В. Сурилова. – Киев – Одесса : Вища шк., 1983. – 192 с.
42. Грицишина Л. В. Юридичні гарантії права на працю та їх значення в умовах ринкової економіки / Л. В. Грицишина // Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – № 3–4 (19–20) – С. 157–159.
43. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.02 “Конституційне право”. – К., 2002. – 24 с.
44. ДБН А.2.2-1-2003. Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування // Збірник ДБН A : Організаційно-методичні норми, правила і стандарти. – К. : Держбуд України, 2004. – 24 с.
45. ДБН А.2.2-3-2004. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва // Збірник ДБН A : Організаційно-методичні норми, правила і стандарти. – К. : Держбуд України, 2004. – 25 с.
46. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию / Конференция ООН по окружающей среде и развитию (Рио-де-Жанейро, 3–14 июня 1992 г.) ; [документ ООН A/CONF.151/26/Rev.1 (Vol. I)]. – С. 3–7.
47. Дембо Л. И. О принципах построения системы / Л. И. Дембо // Сов. государство и право. – 1956. – № 8. – С. 88–98.
48. Демин А. А. Административное право Российской Федерации. Курс лекций : учеб. пособие / А. А. Демин. – М. : Зерцало, 2002. – 384 с.
49. Державне управління в Україні : навч. посіб. / [заг. ред. д р юрид. наук, проф. В. Б. Авер’янов] – К. : Вид-во ТОВ “СОМИ”, 1999. – 265 с.
50. Доклад Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей среде и развитию (Рио-де-Жанейро, 3–14 июня 1992 г.) / Резолюции, принятые на Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей среде и развитию (Рио-де-Жанейро, 3–14 июня 1992 г.) ; Резолюция 1 ; приложение II ; [A/CONF.151/26/Rev.1 (Vol.I и Vol.I/Corr.1, Vol.II, Vol.III и Vol.III/Corr.1)] // Организация Объединенных Наций. – № R.93.I.8. – 1993.
51. Доклад по экологической оценке № 10: Защита окружающей среды Европы : Третья оценка / Европейская экономическая комиссия ; Европейское агентство по охране окружающей среды. – Люксембург : Отдел официальных публикаций Европейского сообщества. – 2003. – 341с.
52. Екологічне право: особлива частина : підруч. [для студ. юрид. вузів і фак.; повний акад. курс] / [за ред. В. І. Андрейцева]. – К. : Істина, 2001. – 544 с.
53. Екологічне право України : підруч. [для студ. юрид. вищих навч. закл.] / [В. К.Попов, А. П. Гетьман, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш та ін.] ; за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана. – Х. : Право, 2001. – 480 с.
54. Екологічне право України : підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / [за ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги]. – Х. : Право, 2005. – 384 с.
55. Екологічне право України. Академічний курс : підруч. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко]. – К. : ТОВ Видавництво “Юридична думка”. – 2005. – 848 с.
56. Ерофеев Б. В. Экологическое право : учеб. / Б. В. Ерофеев. – М. : Высш. шк., 1992. – 398 с.
57. Ерофеев Б. В. Экологическое право России : учеб. в 2 т. / Б. В. Ерофеев. – М. : Моск. ин-т межд. права и экономики, 1995 – . –
Т. 1. – 1995. – 352 с.
58. Єдерблом Г. Принципи доступу осіб до офіційної інформації [Електронний ресурс] / Г. Єдерблом // Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи “Cвобода висловлювань і приватність”. – 2003. – № 1. – С. 15. – Режим доступу до журн. : http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&theme_id=7230&material_id=2667
59. Ємець М. А. Проблеми та напрями удосконалення екологічного нормування / М. А. Ємець // Екологія і природокористування : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : Ін-т проблем природокористування та екології НАН України, 2006. – Вип. 9. – С. 115–127.
60. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Заворотченко Тетяна Миколаївна. – К., 2002. – 222 с.
61. Загальна декларація прав людини : міжн. дог. вiд 10.12.1948. ; ООН/PES/217 А // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / [упоряд. Ю. К. Качуренко; 2-е вид.]. – К. : Юрінформ, 1992. – 199 с.
62. Заєць П. А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / П. А. Заєць. – К. : Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
63. Закон Республики Беларусь “Об охране окружающей среды” от 26.11.1992 (в ред. от 17.07.2002 г.) / Национальный реестр правовых актов Респ. Беларусь, № 85, 2002 // Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
64. Закон Республики Казахстан “Об охране окружающей среды” от 15.07.1997 № 160-I (с изм. и доп. по сост. на 31.01.2006 г.) // Законодательство Республики Казахстан в области охраны окружающей среды : нормативно-правовые акты. – Астана : РГП Информационно-аналитический центр охраны окружающей среды Министерства охраны окружающей среды Республики Казахстан, 2006. – 221 с.
65. Закон Республики Казахстан “Об экологической экспертизе” от 18.03.1997 № 85-1 (с изм., внесенными Законами РК от 24.12.98 № 334-1, от 11.05.99 № 381-1, от 02.07.03 № 454-II, от 20.12.04 № 13-III) / Законодательство республики Казахстан в области охраны окружающей среды : нормативно-правовые акты. – Астана : РГП Информационно-аналитический центр Министерства охраны окружающей среды Республики Казахстан, 2006. – 221 с.
66. Закон Российской Федерации “Об охране окружающей среды” от 10.01.2002 № 7-ФЗ (ред. от 14.07.2008) // Российская газета. –2008. – 18 июля.
67. Закон Российской Федерации “Об экологической экспертизе” от 23.11.1995, № 174-ФЗ (ред. от 22.08.2004) // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2004. – № 35. – Ст. 3607.
68. Закон Рэспублікі Беларусь “Аб дзяржаўнай экалагічнай экспертызе” : адобраны Саветам Рэспублiкi 30 чэрвеня 2000 г. // Ведамасці Нацыянальнага Сходу Рэспублікі Беларусь. – 2000. – № 25. – Арт. 330.
69. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 № 1602-III / Верховна Рада України // ВВР України. – 2000. – № 25. – Ст. 195.
70. Закон України “Про державну таємницю” вiд 21.01.1994 № 3855-XII / Верховна Рада України // ВВР України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
71. Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.1995 № 45/95-ВР / Верховна Рада України // ВВР України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.
72. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 № 1560 XII / Верховна Рада України // ВВР України від 19.11.1991. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
73. Закон України “Про інформацію” вiд 02.10.1992 № 2657-XII / Верховна Рада України // ВВР України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
74. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 № 1775-III / Верховна Рада України // ВВР України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
75. Закон України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 № 74/98-ВР / Верховна Рада України // ВВР України. – 1998. – № 27. – Ст. 181.
76. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 № 2460-XII / Верховна Рада України // ВВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
77. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 № 2245-III / Верховна Рада України // ВВР України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.
78. Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 9.01.2007 № 537-V / Верховна Рада України // ВВР України. – 2007. – № 12. – Ст.102.
79. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 № 1264-XII / Верховна Рада України // ВВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
80. Закон України “Про планування і забудову територій” від 20.04.2000 № 1699-ІІІ / Верховна Рада України // ВВР України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
81. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 № 832-XIV / Верховна Рада України // ВВР України. – 1999. – № 34. – Ст. 296.
82. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997 № 475/97-ВР / Верховна Рада України // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
83. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті” від 19.03.1999 № 534-XIV / Верховна Рада України // ВВР України. – 1999. – № 18. – Ст. 153.
84. Засунько С. С. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення техногенної безпеки в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право”/ С. С. Засунько. – К., 2006. – 20 с.
85. Захист прав людини в Україні на сучасному етапі: проблеми і перспективи [Електронний ресурс] : стенограма “круглого столу” (12 квітня 2001 року) // Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – № 3. – Режим доступу : http://www.ombudsman.kiev.ua/Vicnuk_3/ vis3_01.htm.
86. Здоровко Л. М. Правові питання регіонального екологічного контролю в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Л. М. Здоровко.– Х., 2003. – 12 с.
87. Земельное право : учебник / [под ред. И. И. Краснова]. – М. : Юрид. лит., 1971. – 462 с.
88. Зуєв В. А. Організаційно-правові аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 “Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / В.А. Зуєв – Х., 2003. – 20 с.
89. Иванов Р. Л. О понятии принципов права / Р. Л. Иванов // Вестник Омского университета. – 1996. – Вып. 2. – С. 115–118.
90. Инструкция о порядке проведения государственной экологической экспертизы в Республике Беларусь : Постановление Министерства природных ресурсов и охраны окружающей среды Республики Беларусь от 11.05.2001 № 8 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – № 53, 8/6062. – 2001.
91. Инструкция о порядке проведения оценки воздействия на окружающую среду планируемой хозяйственной и иной деятельности в Республике Беларусь и Перечня видов и объектов хозяйственной и иной деятельности, для которых оценка воздействия на окружающую среду планируемой хозяйственной и иной деятельности проводится в обязательном порядке : Постановление Министерства природных ресурсов и охраны окружающей среды Республики Беларусь от 17.06.2005 № 30 // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – № 8/12855. – 2005.
92. Инструкция о составе, порядке разработки, согласования и утверждения проектно-сметной документации на строительство предприятий, зданий и сооружений : СНиП 1.02.01-85 : Постановление Госстроя СССР от 23.12.85 № 253, 1.02. – 1 85. – М. : Госстрой СССР, 1988. – 40 с.
93. Инструкция по проведению оценки воздействия намечаемой хозяйственной и иной деятельности на окружающую среду при разработке предплановой, плановой, предпроектной и проектной документации : Приказ Министра охраны окружающей среды Республики Казахстан от 28.06.2007 № 204-П ; зарегистрировано МЮ 23.07.2007, № 4825 // Юридическая газета. – 2007. – 22 августа.
94. Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи : затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 07.06.1995 № 55 // Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці, 1996. – Т. III.
95. Іншин М. І. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців / М. І. Іншин // Право України. – 2004. – № 5. – С. 83–87.
96. Калинин И. Б. Природоресурсное право. Основные положения / И. Б. Калинин. – Томск : Томский гос. ун-т, 2000. – 270 с.
97. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права : підруч. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома. – Львів : Новий світ-2000, 2003. – 350 с.
98. Князев В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини та громадян в Україні / В. Князев // Право України. – 1998. – № 11. – С. 29 31.
99. Кобецька Н. Р. Екологічне право України / Н. Р. Кобецька. – К. : Юрiнком, 2007. – 352 с.
100. Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Кобецька Надія Романівна. – К., 1998. – 174 c.
101. Колбасов О. С. Экология: политика – право / О. С. Колбасов // Правовая охрана природы в СССР. – М. : Наука, 1976. – 340 с.
102. Комарницький В. М. Екологічне право : навч. посібн. / В. М. Комарницький, В. І. Шевченко, С. В. Єлькін. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 224 с.
103. Комаров С. А. Общая теория государства и права : учеб. / С. А. Комаров. – [4-е изд. перераб. и доп.] – М. : Юрайт, 1998. – 416 с.
104. Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, від 25 червня 1998 року : [Орхус, 25 червня 1998 р.] / ООН. Економічна і Соціальна Рада ; Європейська Економічна Комісія ; Комітет з Екологічної Політики // Бюлетень ЄЕК ООН, Женева.
105. Конвенція про захист прав і основних свобод людини : [Рим, 4.ХІ.1950; із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року ; офіційний переклад затверджено Міністерством закордонних справ України 27 січня 2006 р.] // Офіційний вісн